Книга: Особистий статут і національність юридичної особи

Особистий статут і «національність» юридичної особи

Особистий статут юридичної особи означає її правове ста­новище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб; порядок її створення та припинення існування;

структуру; управління нею; поширення певного виду правово­го режиму; визначення обсягу правоздатності; реалізацію лік­відаційного залишку після припинення її діяльності. Для ви­значення статуту юридичної особи необхідно встановити її «національність», тобто державну належність та її особистий закон. «Національність» особи визначається за різними прин­ципами. Найбільш поширеним у правових системах є кри­терій місця, створення (заснування) юридичної особи. Так, за­значений критерій використовується в державах «сім'ї загаль­ного права» (США, Великобританії) як основний для визна­чення «національності» юридичної особи. Критерій заснуван­ня юридичної особи означає поширення на неї закону дер­жави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації).

Принцип місця утворення (виникнення) юридичної особи застосовується і в Україні (ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України). В Законі України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» вказано, що до зовнішньоекономічного договору (конт­ракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство ство­рюється й офіційно реєструється (ст. 6). У Положенні про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p.1, вказується, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності провадиться за місцем їх знахо­дження або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не перед­бачене законом. Виняток становлять окремі їх види, зокрема банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо, для яких установлено спеціальні правила реєстрації.

Місцем знаходження юридичної особи вважається місце­знаходження постійно діючого органу юридичної особи (ст. ЗО Цивільного кодексу України). Відповідно до Закону «Про вне­сення змін до Закону України „Про підприємництво“ від 23 грудня 1997 p., який суттєво змінив редакцію ст. 8 Закону України „Про підприємництво“, місцем знаходження юридич­ної особи може бути місце проживання одного з засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Другим критерієм, який переважно використовується у державах „сім'ї континентального права“, є критерій місце­знаходження особи (місце осілості). Допускається також фор­мулювання — місцезнаходження її органу управління (ФРН, Румунія). Відповідно до Закону Франції „Про торговельні товариства“ 1996 р. на товариства з місцезнаходженням у цій державі поширюється дія французького законодавства.

У міжнародному приватному праві для визначення націо­нальності використовується також принцип місця основної ді­яльності юридичної особи; принцип належності (громадянст­ва) засновників (учасників) і складу правління до певної право­вої системи. Останній, виникнувши на початку XX ст., набув поширення в середині століття і дещо менше застосовується нині. Загалом наявність різних критеріїв для визначення „на­ціональності“ юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів прав­ління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об'єднання, скажімо, акціонери можуть ма­ти різне громадянство чи доміцилій.