Реферат: Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ»

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

№________ Допустити до

захисту_______________________

Завідувач кафедри к.філол.н., доц.

Олійникова К.Г.

«___»____________2006р.

Дипломна робота бакалавра

Тема роботи:

«Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації»

Студентка 4 курсу

Очно-заочної форми навчання

За спеціальністю 7.030201 «Журналістика»

Аніщенко Ю.В.

Науковий керівник Доцент к.журналістики

Дяговець І.І.

Оцінка:____________

Донецьк-2006

Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………………… 3

Розділ I

1.1. Визначення поняття «інформація»………………………………………… 6

1.1.2. Якою повинна бути інформація…………………………………………… 6

1.1.3. Подача інформації в пресі, на телебаченні, на радіо…………………… 7

1.2. Закон України «Про інформацію»…………………………………………. 8

1.3. Журналістика, як інформаційний простір…………………………………. 10

1.4. Інформаційні агентства……………………………………………………… 11

1.5. Український та світовий інформаційний простір…………………………. 14

1.5.1. Журналістика і Інтернет…………………………………………………… 17

1.5.2. Завдання прес-центрів……………………………………………………… 21

1.6. Робота з джерелами інформації……………………………………………… 21

1.7. Способи отримання інформації……………………………………………… 22

1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації……………………………… 22

1.8. Кому належить інформаційний простір в Україні?.. 23

1.9. Інформаційний потік…………………………………………………………… 24

1.10. Система ЗМІ…………………………………………………………………… 24

1.11. Структура та особливості видів ЗМІ………………………………………… 25

1.12. Тенденції розвитку ЗМІ……………………………………………………… 26

II Сучасна система ЗМІ в Українському та світовому просторі …………… 33

1.1. Основні ознаки газетних новин……………………………………………… 35

1.2. Проблеми системи ЗМІ………………………………………………………… 36

2.2.1.Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і

загальною чисельністю журналістів………………………………………… 36

2.2.2.Модель журналіста преси і домінанта аудіовізуальних засобів…………… 36

2.2.3.Рекламний репортаж і похідні від нього форма журналістики…………… 36

2.2.4.Спротив центрам економічної влади………………………………………… 37

2.2.5.Ідеологія комунікації…………………………………………………………. 37

2.2.6.Політична влада і журналістика……………………………………………… 37

2.2.7.Комунікація у межах системи ЗМІ…………………………………………… 37

III Система роботи міжнародних каналів в інформаційному проторі ……… 38

3.1. Концепція подачі інформації на CNN………………………………………… 38

3.2. Інформаційна політика ВВС…………………………………………………… 39

IV Інформація та дезінформація ………………………………………………… 39

4.1. Визначення поняття «дезінформація»………………………………………… 39

4.2. Інформаційні та дезінформацій ні комунікативні ланцюги………………… 40

4.3. Варіанти скривлення інформаційного простору……………………………… 41

4.4. «Черный пиар»…………………………………………………………………. 42

4.5. Висновки по першому Розділу………………………………………………… 43

3. Розділ II Практичне завдання. Приклади дезінформації в ЗМІ їх та аналіз… 46

5.1. Огляд подачі інформації про зниклих альпіністів на Ельбрусі

(ТРК «Україна», РИА «Новости», ТК «Інтер», газета «Жизнь»)………………… 46

5.1.1. ТРК «Україна»…………………………………………………………………. 46

5.1.2. РИА «Новости»………………………………………………………………… 46

5.1.3. ТК «Інтер»……………………………………………………………………… 46

5.1.4. Газета «Жизнь»………………………………………………………………… 46

5.2. Дезінформація, що пройшла по ЗМІ стосовно смерті зірки шоу-бізнесу……. 47

5.3. «От дохни» публікує дезінформацію стосовно зірки шоу-бізнесу…………… 47

5.4. «Петровские новости» та «От дохни» публікують інформацію з різною

подачею матеріалу………………… 47

5.5. Дезінформація, що пройшла на каналі «1+1»…………………………………… 48

5.6. Прогнози погоди на радіо. Достовірні?.. 48

5.7. Висновки по другому Розділу…………………………………………………… 48

4. Висновки………………………………………………………………………………… 50

5. Додатки…………………………………………………………………………………. 52

6. Список використаної літератури……………………………………………………… 58

___________________________________________________________________________________________________________________________Вступ

Журналістика — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних по­треб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування про­фесійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсив­ності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призве­ла до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою.

Варто зазначити, що зміст комунікації дуже впливає на всі інші її складові елементи. Наприклад, на ефективність сприйняття інформації. Якщо спочатку ефективність розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом: зростала кількість засобів масової комунікації, ареал їх розповсюдження, виникали новітні засоби комунікації, то зараз вже йде розвиток інтенсивний. Людина не може сприймати мову швидше ніж 180 слів на хвилину, а для телебачення — 103 слова на хвилину, так що простим збільшенням потоку та інтенсивності інформації бажаного ефекту навряд чи можна досягти. І тут треба переходити від кількісного до якісного підходу до інформації. Тут велику роль відіграє взаємозв'язок комунікатора й аудиторії, форми такого взаємозв'язку. Як зауважував А. У. Хараш, «повідомлення — це не просто імпульс, який впливає на свідомість реципієнта: це… ще канал, через який свідомість реципієнта здійснює зворотний рух, проникаючи у світ комунікатора, у сферу справжніх мотивів його діяльності...» Усі тексти (звичайно, маються на увазі тексти, які проходять через засоби масової комунікації) можна об'єднати за метою. Ця мета — передача інформації. Причому треба зняти обмеження на усне мовлення. Воно також є текстом (на телебаченні, радіомовленні) і його треба вивчати разом з газетно-журнальними текстами. Оскільки мета створення тексту досягається мовними засобами, то при його вивченні не обійтись без лінгвістики. Одне з лінгвістичних визначень тексту дав Б. А. Зільберт: «Текст — це цілісна одиниця мовної комунікації, яка складається з комунікативних елементів (висловлювань), функціонально і тематично об'єднаних у завершену смислову ієрархічну структуру і організованих загальним задумом (комунікативною інтенцією)». При аналізі текстів не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди людина зі своїми звичками та настановами. Важливим є також історичний аспект, бо, як зазначав Карлейль, ми зараз жодного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор. При аналізі журналістського тексту важливим є елемент теми, тобто той аспект соціальної дійсності, який знайшов відбиття у конкретному тексті. Крім того, безумовно важливим є те, якими каналами масової комунікації передаються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці тексту. Різними також є тексти і в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль. Багато в чому ефективність сприймання текстів залежить від особливостей аудиторії: соціального досвіду, рівня освіти, історичних традицій тощо. Для того, щоб актуалізувати увагу читача, у повідомлення включають: «реалії дійсності (факт); постулати ідеології чи норм моралі (постулат); образи культури чи прецеденти історії (прецедент)» Тексти масової комунікації докорінно відрізняються від усіх інших різновидів текстів. Ця різниця полягає насамперед у тому, що для їх передачі необхідний спеціальний канал комунікації, а аудиторія являє собою велику і розташовану у різних місцях групу людей. А. У. Хараш виділяє шість рівнів аналізу тексту реципієнтом. На нульовому рівні прийом повідомлення зовсім не відбувається. Реципієнт через якісь перешкоди не зміг з ним ознайомитися. На першому рівні реципієнт ознайомився з текстом, але не сприйняв його як інформацію. Наприклад, коли авангардистський ноктюрн сприймається як настройка рояля. На наступному рівні повідомлення вже сприймається як таке, але його зміст все одно залишається темним (тобто реципієнт вже знає, що це ноктюрн, але все рівно як музику його сприйняти не може). На третьому рівні сприймаються тільки емоції (наприклад, коли передача йде на незнайомій мові). На четвертому сприймається вся інформація, яка була закладена комунікатором. А на останньому реципієнт, проаналізувавши зміст повідомлення, може робити висновки щодо мотивів, якими керувався комунікатор при написанні тексту повідомлення. Засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поши­рення масової інформації.Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журна­ли, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіо­візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телеба­чення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, реклам­ні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні жур­налістські клуби і асоціації).

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і особи, як засновники видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журна­лістики.У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко роз­ширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше ут­верджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рі­лейшнз (зв'язок з громадськістю).В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціально значущої інформації. За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації. На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інфор­мації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під за­гальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

Предметом дослідження є: подача інформації (якою повинна бути достовірна інформація, як робити інформацію) та скривлення інформаційного простору, в результаті чого відбувається дезінформація.

Об єктом дослідження є: телебачення, преса, радіо та Інтернет.

Метою цієї роботи є:

— визначити що є інформація, що є дезінформація;

— визначити, чому скривлюється інформаційний простір;

— визначити сутність інформаційного простору українського та світового масштабу;

— визначити структуру та особливості видів ЗМІ;

— розібрати сучасну систему ЗМІ в Україні;

— навести приклади і порівняти роботу Українських ЗМІ та роботу каналів світового рівня такі, як CNNта ВВС;

— виконати практичне завдання, зробити аналіз дезінформації в ЗМІ, навести приклади;

— зробити висновки.

Завданням дипломної роботи є дати визначення понять «інформація» та «дезінформація», розібрати журналістику, як інформаційний простір та скривлення цього простору, порівняти подачу інформації в друкованих джерелах, на радіо та телебаченні (в практичній частині навести приклади та зробити аналіз), визначити чому скривлюється інформаційний простір, порівняти роботу українського інформаційного простору та роботу каналів світового рівня таких, як CNN та BBC.

Дипломна робота складається з двох розділів: теоретична та практична частини, вступ, висновки, список використаної літератури, примітки.

Отже, в ході роботи спробуємо визначити та досягнути мету та завдання роботи.

РОЗД ІЛ I

1.1. Визначення поняття «інформація»

В першу чергу я повинна дати визначення поняттю «інформація». Я наводжу декілька понять, так як автори різних підручників дають різні поняття інформації, а також я спробую дати своє визначення інформації, так як я повинна розуміти і вміти висловити своє визначення поняттю.

Інформація – (лат. Informatio – роз’яснення, виклад, тлумачення). Відомості про щось, чиюсь діяльність. Це система повідомлень про актуальні новини внутрішнього і міжнародного життя, які орієнтують аудиторію в фактах, явищах і процесах політики, економіки, науки і культури.[1]

Інформація — це нові відомості про факти поточного життя сучасного суспільства, знати і розуміти які необхідно, корисно чи важливо кожному членові суспільства.[2]

Інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі на навколишньому середовищі.[3]

Інформація – (от лат. Informatio – роз’яснення, виклад – освідомлення; повідомлення про стан справ)[4]

Моє визначення інформації:

Інформація — це подача аудиторії (читачу, слухачу, телеглядачу) того чи іншого явища з місця події чи важливе донесення факту; це важливі новини в державі, суспільстві, економіці, політиці тощо, що є важливим для аудиторії; це огляд новин з середини життя суспільства.

1.1.2. Якою повинна бути інформація?

Існують критерії, за якими визначається чому інформація повинна бути обнародуваною:

· Якщо інформація має для аудиторії певне значення, та людина від в залежності від отриманої інформації зможе коректувати свої подальші дії (погода, пробки на дорогах по радіо тощо);

· Якщо інформація підвищує престиж її носія (про що я зміг би розповісти знайомим) чи якщо за допомогою інформації задовольняються потреби допитливих людей;

· Дуже гарна інформація, що визиває соспівчування глядача тощо;

· Якщо інформація викликає співучасть в певній ситуації;[5]

В. Кэролл «Новости на ТВ»: «Зрителям становится интересно смотреть репортаж о новом шоссе, когда автор обращает их внимание на женщину, которая лишится своего дома, стоящего на том месте, где пройдет дорога. Репортаж о закрытии завода станет волновать зрителей, когда автор сконцентрирует внимание на рабочем, который потеряет работу, или на владелице завода, которая теряет дело пяти поколений ее семьи… Репортажи о людях захватывают. Они не отпускают внимание зрителя».

Журналістськая інформація – це освідомлення людей про події в регіоні, державі, світі. Це отримання соціальної інформації, що стало необхідною умовою для повноцінного життя людини в суспільстві.

Інформація повинна бути перевіреною, якщо використовуються матеріали інформаційних агентств, мережі Інтернет – необхідно робити посилання і перевіряти дану інформацію. Є способи сбору інформації, роботи з джерелами інформації, як повинен працювати журналіст (і редакція в цілому), аби інформація поступала до аудиторії достовірною – про це ми розповімо в цьому розділі.

1.1.3. Подача інформації в друкованих ЗМІ, на радіо та телебаченні.

а)Друковані ЗМІ

Друковані видання мають свою специфіку роботи. Основний напрямок визначається тим, що основний робочий матеріал – це слово та картинка на бумазі. Також основний напрямок роботи друкованої преси – основні та головні новини (якщо це не тижневик). Основна оперативність газети – це своєчасно подати читачеві свіжі новини. Тижневику не стільки необхідна висока оперативність, але умісні огляди, аналітичні матеріали та новини за тиждень.

Журнал рідко публікує матеріали «по гарячих слідах». Тут технологічний цикл довше, ніж в газеті. Але перевага журналу в тому, що його читають в п’ять разів більше людей ніж газету.[6]

Читач обмежен в присутності перебування на місці подій. Тому «картинка», яку подає журналіст в друкованих випусках, повинна бути життєподібною, мати зміст події, а не тільки буди зримою.

В любому виданні журналіст повинен ретельно перевіряти імена, фамілії, цифри, дати, цитати – все те, що може ввести читача в обману. Досвідчені журналісти важливі деталі записують друкованими буквами та не забувають переперевірити.

Текст та ілюстрації, заготовочні комплекси, анонси – все це та багато іншого роблять газету, журнал єдиним організмом, який живе думками ча почуттями авторів.

Сьогодні, готуючи газету чи журнал, журналісти користуються Інтернетом, а не своїми силами та вміннями. Але не кожен знає на якому сайті достовірна інформація. В Інтернеті дезінформації більше ніж інформації, тому не знаючи правдивості того чи іншого матеріалу ставлять в номер ( навіть у головних редакторів виникають сумління за достовірністю матеріалу, цей випадок виник в редакції тижневика «Петровські новини» — я була свідком) це не тільки новини шоу-бізнесу, плітки про зірок, але й новини загалом!

б)Радіо

Радіо давно стало атрибутом життя кожної сучасної людини. Мільйони слухачів в різних куточках світу щодня прилучаються до світової культури, довідаються останні новини, та просто відпочивають, ввімкнув радіоприймачі. Специфіка журналістської роботи полягає в тому, що робочий матеріал радіо відрізняється від преси (тільки звук може передати уяву в тому чи іншому питанні, подій чи явищ тощо).

Особливості роботи на радіо визначили специфіку викоритуваних жанрів. Короткі інформації частіше всього об’єднуються в групу за темами та читаються диктором. Радіорепортаж може бути переконливим, якщо журналіст перебуває на місці події. На радіо існують свої жанри подачі матеріалу: радіокомпозиція тощо, що дозволяє більш ефективніше донести до слухача фактичну інформацію. На радіо інформація подається кратко та чітко – головні події (якщо це інформаційний випуск новин) тощо.[7]

в)Телебачення

Телебачення володіє значною кількістю та ефективністю впливу, ніж преса або радіо. Телебачення має важливе значення для підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні існують декілька способів передачі інформації до аудиторії:

— розширення спеціалізованих сіток кабельного телебачення;

— не тільки повідомлення новин, а й їх аналіз;

— кооперування з іншими ЗМІ.[8]

Інформація в випусках новин повинна бути чіткою, проаналізованою. Над цим працює не одна людина. Головним на телебаченні є – картинка, потім дикторський текст. Глядач, дивлячись на картинку з міста події, усвідомлює ту чи іншу інформацію.

1.2.Закон України Про інформацію.

Цей закон закріплює право громадян Украіни на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Ґрунтуючись на декларації про державний суверенитет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.[1;61]

Загальні положення

Стаття1. Визначення інформації.

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.[1;61]

Стаття 2. Мета і завдання Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.[1;61]

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширені та зберіганні інформації.( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп ( v005р710-97) від 30. 10. 97)[1;61]

Стаття 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію складають Конституція України (888-09), цей Закон, законодавчі акти про галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.[1;62]

Стаття 7. Суб’єкти інформаційних відносин

Суб’єктами є:

-громадяни України;

-юридичні особи;

-держава.

Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.[1;62]

Стаття 9. Право на інформацію

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.[1;63]

Стаття 10. Гарантії на інформацію

Право на інформацію забезпечується :

обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

створенням механізму здійснення права на інформацію;

здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.[1;63]

Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається Законом «Про мови в Україні» (8312- 11), іншим законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною. [1;63]

Галузі, джерела інформації та режим доступу до неї

Стаття 20. Масова інформація та її засоби

Масова інформація – це публічно поширювана друкована інформація та аудіовізуальна. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення чи заснування та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.[9]

1.3. Журналістика, як інформаційний простір

(Дивіться Додаток 2)

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор­маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле­них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими)[20;36]. Найчастіше цей термін вживають у зна­ченні національного інформаційного простору, який потребує законо­давчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.

Більш докладно інформаційний простір характеризують:

1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й от­римання;

2) соціально-економічні можливості доступу до інформації насе­лення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поши­рення інформації по вертикалі;

3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкрет­ними компонентами, що визначають територію поширення інформації;

4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпе­ченні національних і державних інтересів;

5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнарод­них і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують обмін нею між державами і взаємопроникність національних інфор­маційних просторів.

Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува­чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.

Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за­рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано­му на її постачанні агентстві [12;46].Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по­ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, постачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.

1.4.Інформаційні агенства

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран­ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.

Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Неза­лежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування «Франс Пресс»[11]. 1944 року в нього влито лон­донське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресс стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.

Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і ут­римувалось з державного бюджету. Згодам було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати «кооперативний ста­тус». Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресс є «автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі».

У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газет­них видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є при­близно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах краї­ни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); во­лодіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.

Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лон­дона свою контору «Рейтер оффіс», яка інформувала про рівень котиру­вання акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телегра­фа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розши­ренням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства[11].

У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною влас­ністю, виникло акціонерне товариство «Рейтер, лімітед». Зараз акції то­вариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лон­донських газет), агентству Пресе Ассошіейшн (власникам провінційних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і ново­зеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.

Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послу­ги так званих «стрингерів» — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього пе­ребування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються числен­ним клієнтам в Англії й за кордоном.

У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство («ПА — Рей­тер фотос»), бюро комерційної інформації («Комтельбюро») і відділ статей і оглядів («ПА — Рейтер фічерс»).

Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох ти­сяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовноскладають 84 млн. ам. доларів.

У 1940-1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові ін­формаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.

У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації «Ен-Ейч-Кей». Агентство постачає інфор­мацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.

1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентст­во США — Юнайтед Пресс Інтернешнл (ЮПІ), яке також є ко­мерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресс Ассошіейшн, що належало тресту «Скріппс-Говард» і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Кон­трольний пакет акцій залишився за компанією «Скріппс компані оф Цинциннаті». Загальна чисельність персоналу агентства ЮПІ переви­щує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США[13].

Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ поста­чає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізно­манітнішої тематики, передається також багато біржової та еко­номічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ по­стачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.

Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходять­ся за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.

До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агент­ство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, за­сноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.

У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке теле­графне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Ра­дянського Союзу (ТАРС), що створювалося як центральний інфор­маційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представ­ництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.

РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган Ук­раїни в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеук­раїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інфор­маційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було зби­рання інформації про життя України для органів преси, радіо й телеба­чення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території Ук­раїни всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС [13]. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.

Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі струк­тур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Дер­жавне інформаційне агентство України (ДІНАУ) «Укрінформ». ДІНАУ «Укрінформ» забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.

1.5.Український та світовий інформаційний простір

«…Під інформаційним простором ми розуміємо, перш за все, територію розповсюдження інформації за допомогою конкретних компонентів національної системи інформації за допомогою інформації і зв’язку, діяльність якої має гарантоване правове забезпечення. До таких компонентів відносяться:

1. Матеріальні можливості розповсюдження інформації по горизонталі та вертикалі, її передачі у будь-яких напрямках.

2. Наявність регіональних та міждержавних угод, основаних на розумінні того, що жодний із процесів інформації не може розглядатися у якості феномена виключно національного характера.»[10]

У формуванні українського національного інформаційного про­стору, крім традиційних ЗМІ, сьогодні активну роль відіграють новітні електронні ЗМІ, серед яких, на думку сучасних дослідників, найваж­ливішими є такі.

1. Кабельне телебачення, що забезпечується підключенням те­левізорів певного району (регіону) до якогось передавального центру за допомогою дротового зв'язку. Кабельне телебачення розраховане в ос­новному на поширення розважальних програм, але може мати й суспільно-політичні за характером передачі.

2. Відеомагнітофони апарати, призначені для записування та відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських ма­теріалів. Інформація для них поширюється на касетах і має переважно культурно-розважальний характер, що не виключає поширення через цей спосіб ЗМІ всіх інших типів інформації. Різке зростання продажу відеомагнітофонів у світі розпочалося у 1983 році. У нас у 1990-х ро­ках. Відеомагнітофони широко використовуються для реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо) — встанов­лення зв'язку за допомогою супутникової техніки між двома точками землі незалежно від відстані та регіону з метою спілкування між група­ми людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем тощо.

Сьогодні мало не в кожній інформаційній програмі можна спос­терігати використання прийому телемосту. Про нього може йти мова тоді, коли використовується пряме включення кореспондента, що веде репортаж або дає свій коментар з місця події для свого телевізійного ка­налу. Таке явище стало звичним і пересічним у нашому інформаційно­му просторі [30;78]. І мало хто сьогодні вже замислюється над тим, що в дано­му випадку справді маємо справу з колосальним пришвидшенням над­ходження інформації від її джерела до споживачів, що й дозволяє гово­рити про революційний вплив даного новітнього виду ЗМІ на інфор­маційний простір у цілому.

Останнім часом термін «телеконференція» вживається й в іншому значенні. Так називають спосіб колективного спілкування в системі Інтернет. У цьому сенсі телеконференція — це своєрідні «дошки об'яв», де кожен суб'єкт інформаційних відносин може прочитати потрібну йо­му інформацію, або розмістити для зацікавлених осіб своє повідомлен­ня. У світі на сьогодні існує кілька тисяч телеконференцій, присвячених найрізноманітнішим питанням, починаючи від політики і закінчуючи клубами за інтересами. Для того, щоб стати учасником певної телекон­ференції, необхідно її передплатити. Після цього на адресу користувача будуть автоматично надходити матеріали конференції і він сам дістане право голосу на ній.

4. Електронна пошта ( e - mail ) — спосіб передачі кореспонденції між двома віддаленими точками негайно за допомогою міжнародної си­стеми комп'ютерного зв'язку. Надає можливість зберігати повідомлен­ня в пам'яті комп'ютера, аж поки адресат не ознайомиться з текстом і не віддасть команду на знищення його. Даний спосіб передавання інформації вигідний не тільки швидкістю надходження повідомлень, але й тим, що не потребує хронологічної синхронізації учасників ко­мунікативного процесу. Адресат може бути відсутнім у момент прийо­му повідомлення. Це дуже зручно за умов, коли суб'єкти кореспонду­ють через великі відставні, розташовані у віддалених годинникових по­ясах, і розклад дня в них різний. За допомогою електронної пошти мож­на здійснювати майже негайну пересилку великих за обсягом повідо­млень, її широко використовують для спілкування з своїми базовими редакціями кореспонденти, що знаходяться в інших містах і країнах.

5. Електронні банки даних це великі комп'ютери, у яких нагромаджують і зберігають найрізноманітнішу інформацію, що доступна для підключених до них через систему ЕОМ абонентів. Банки політич­них (економічних, фахових тощо) даних утворюються внаслідок розміщення певного типу інформації в пам'яті комп'ютера, де вона зберігається і поширюється за запитами осіб чи організацій.

6. Лазерна преса виготовлення газети чи журналу (чи іншої друкованої інформації) за допомогою лазерних принтерів. Має дуже високу швидкість роботи і друкує тексти з швидкістю фотокопіюваль­ного пристрою. Оскільки прискорення виготовлення друкованої жур­налістики за допомогою лазерного принтера значно скоротило час ру­ху інформації від джерела до споживача, це теж істотно вплинуло на стан інформаційного простору в напрямку його активізації, більш по­вного задоволення інформаційних потреб населення.

7. Відеогазети. У цьому випадку газета виготовляється, але не віддруковується, а лишається в комп'ютері і стає доступною підключе­ним до нього абонентам, які зчитують її з екрана, а потрібні статті мо­жуть самі віддрукувати на принтері. Усе більше поширюється практика розміщення електронного варіанту газети чи журналу в системі Інтернет. Це дає можливість мільйонам користувачів переглянути (часто ще до виходу друкованого варіанту) свіжий номер " The Guardian " чи " New York Times ", " Daily Telegraph " чи " Der Spiegel ". Окрім того, що відео-газети максимально підвищують оперативність поширення інформації, вони виконують ще й активну рекламну функцію, пропагують свої дру­ковані видання через їх електронні версії. Унаслідок цього тиражі дру­кованої продукції не скорочуються, а зростають.

Має свій електронний варіант на сторінці Харківського націо­нального університету ім. В.Н. Каразіна і газета «Харківський універси­тет», що сприяє зростанню авторитету (в тому числі й міжнародного) нашого навчального закладу.

На особливе місце в сучасному світовому інформаційному про­сторі висунулася комп'ютерна мережа Інтернет. Власне, кілька вже роз­глянутих новітніх засобів масової інформації (телеконференції, елек­тронна пошта, відеогазети) діють лише завдяки налагодженій системі світового комп'ютерного зв'язку. Це спонукає говорити про Інтернет окремо, вбачаючи в ньому новий тип журналізму в цілому. Тут доцільно навести думки авторів підручника «Основи масово-інфор­маційної діяльності» (К., 1999). «Саме за допомогою „всесвітньої паву­тини“, — пишуть вони. світ стає свідком народження нового виду за­собів масової комунікації, який посяде у XXI ст. особливе місце серед традиційних ЗМІ як телебачення, преса, радіо та який з розвитком технологій відкриє: для них небачені досі можливості».

Інтернет — найбільша в світі комп'ютерна мережа, утворена з мстою нагромадження, обміну і швидкісного поширення інформації.

До склад)' світової системи Інтернет входять національні мережі багатьох країн світу, регіональні, локальні мережі та персональні комп'ютери приватних користувачів.

У постіндустріальному світі, що народжується зараз, втрачають актуальність звичні економічні показники, які використовувалися для характеристики попереднього етапу розвитку людства — ії адустріального суспільства, як-от об'єм виробництва; кількість осіб, безпосеред­ньо зайнятих у виробництві; зростання виробництва енергоносіїв. Пе­редові позиції виявляться в тих держав, які спроможні інтенсивно за­проваджувати нові інформаційні технології, висувати й використовува­ти нові наукові й технічні ідеї, виробляти якісний і досконалий технічний продукт, необхідний суспільству. Для розв'язання вказаних технічних і організаційних завдань необхідний високий рівень освіче­ності цілого народу, країни; необхідна значна кількість осіб, які можуть бути кваліфіковані високим ім'ям МАЙСТРА.

Інформаційне суспільство несе в собі й загрозу людству: ану ж глобальна інформаційна система опиниться в руках невеликої групи людей, що переслідують свої, далеко не гуманні цілі. Перед людством стоїть завдання — впоратися з цією проблемою за допомогою Колек­тивного Розуму.

Академік Російської АН М. М. Моїсеєв, один з дослідників філо­софських аспектів майбутньої організації світу, пише так: «Я визначаю інформаційне суспільство як суспільство, у якому Колективний Інте­лект (Колективний Розум) відіграє у його функціонуванні роль, ана­логічну до тієї яку відіграє розум людини в її організмі, тобто сприяє розвиткові суспільства і подоланню зростаючих труднощів… І діє на благо всього людства, формуючи новий гомеостаз!» Причому науко­вець розглядає виникнення Колективного Розуму (не плутати з штуч­ним інтелектом) як природне явище, наслідок складного еволюційного процесу людини й суспільства.

З появою кроманьйонця, тобто сучасного типу людини, що стало­ся 300 тисяч років тому, припинився розвиток мозку, а відтак і індивідуального розуму. Але зараз людство стоїть на початку нового витка антропогенезу; саме так слід розуміти процес створення Колек­тивного Розуму[23;38]. Його формування нагадує історію розвитку мозку жи­вої істоти, коли збільшення числа нейронів і ускладнення зв'язків між ними призвело колись до виникнення свідомості. Зараз відбувається щось подібне: роль окремих нейронів відіграють індивідуальні уми, що зв'язані через персональні комп'ютери й інформаційні системи в гло­бальну світову інформаційну мережу. Академік М. М. Моїсеєв висуває гіпотезу, згідно з якою одного разу за законом переходу кількості в якість станеться якісна зміна ролі Колективного Розуму в житті людст­ва: він посяде центральне місце у всепланетарній організації суспільства.

Головне завдання Колективного Розуму — об'єднання людства за допомогою інформаційного обміну в одну загальнолюдську спільно­ту. Найважливішу роль у цьому повинна відіграти й уже зараз відіграє журналістика. Колективний Розум призведе до якісної зміни соціальної структури суспільства, системи звичаїв, а найбільш істотне — перетво­рить «четверту владу» на складову Колективного Розуму, на найваж­ливіший механізм самоорганізації сусшльства, що спрямовує його роз­виток на формування нового гомеостазу.

З огляду на грандіозні наслідки цього процесу для всієї земної цивілізації «особливе значення мусить набути контроль за його розвит­ком з боку громадянського суспільства». [21;38]

Уже зараз цілком очевидно вияскравлюється зростаюча рольжурналістики в житті суспільства. Вона все більш чітко окреслтос свою роль вертикального соціального інституту, що, здійснюючи інфор­маційну місію, забезпечує те, що академік М.М. Моїсеєв називає гомео­стазом, тобто підтримує суспільство в стані рівноваги, забезпечує його самоорганізацію.

Крім загальнодержавного інформаційного органу та незалежних приватних інформаційних кампаній, у міністерствах, відомствах, регіональних органах влади, громадських організаціях створюються прес-центри. У них працюють професійні журналісти, бо діяльність прес-центрів пов'язана із збиранням і поширенням інформації.

1.5.1. Журналістика і Інтернет

Далеко не вся інформація, розміщена в Інтернеті, призначена для масового користування. Тут міститься велика кількість фахових, науко­вих, особистіших повідомлень, розміщена ділова документація міністерств, банків, організацій та установ. Правильною е: думка, що всі матеріали, які містяться на файлах підключених до Інтернету комп'ютерів, є інформаційним надбанням цієї системи. Але соціальна інформація, збирання, обробка й поширення якої складає зміст жур­налістики, займає в системі Інтернет левину частку. На відміну від традиційних ЗМІ, Інтернет має цілий ряд особли­востей, які можуть бути зведені до такого:

1. Інтернет децентралізована система, що не має єдиного керів­ництва та управлінської вертикалі. Стратегічні питання розвитку ко­мунікаційної мережі розв'язує «Товариство „Інтернет“ (» ISOC " — " In ­ ternet society "), яке діє на громадських засадах. Воно ж створює спеці­альну «Раду з структури Інтернет», що забезпечує технічне керівництво та орієнтацію мережі. Рада ("ІАВ — Internet Architecture Board ") скла­дається з осіб, що спеціально запрошені або виявили добровільне ба­жання брати участь у її роботі. "ІАВ" затверджує стандарти та роз­поділяє адреси і більше ніяких керівних функцій не виконує.

2. Інтернет найбільш демократична система інформаційного обміну. Вона не фінансується з державних джерел фінансування і ніко­му не належить. Кожен користувач послугами Інтернет оплачує свою ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування. Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умо­вах свободи, а сама система є зразком унікальної демократичної спільноти громадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий контроль з боку урядів чи фінансових структур.

3. Інтернет глобальна інформаційна мережа, яка має мож­ливість негайного поширення повідомлень та встановлення рівноправ­ного зв'язку між особами, що знаходяться в різних місцях планети.

Умова отримання повідомлення лише одна — підключення персональ­ного комп'ютера до системи Інтернет. За допомогою мережі може бути передане як персональне повідомлення в певну точку на Земній кулі, так і розповсюджена важлива соціальна інформація для мільйонів або­нентів в усьому світі.

4. Інтернет новій рівень журналістики, як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний з швидкістю поши­рення масової інформації, використанням мультимедійних можливос­тей, що полягають у поєднанні тексту, звуку та анімації. Сучасні техно­логії дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернет не лише текстову інформацію, але її твори радіо- й тележурналістики.

Змістовий аспект пов'язаний з цілковитою відсутністю (й засад-ничою неможливістю) в Інтернеті цензури чи якого б то не було іншого нагляду. Над автором не стоїть не тільки урядовець, але й власний ре­дактор — обов'язкова рольова особа в сучасній журналістиці. Зника­ють усі опосередковуючі обставини, журналіст (чи просто громадянин, який виступає в ролі журналіста) напряму здійснює свої інформаційні функції. Ці умови гарантують масово-інформаційній діяльності макси­мальну об'єктивність повідомлень. Все складніше брехати в умовах цілковитої прозорості інформаційних відносин. Хтось обов'язково зна­тиме правду і викриє брехуна.

Існує й інша точка зору на Інтернет, згідно з якою він нічого спільного з журналістикою не має. Найбільш рішуче її сформулював ро­сійський науковець професор Борис Варецький: «У нинішньому Інтер­неті немає нічого від журналістики, — твердить він. Це швидше все-планетний інформаційний банк. Повідомлення, що містяться тут, мають подрібнений, стихійний характер. У силу цього необхідний не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але й їхня пе­ревірка, уточнення, зіставлення, узагальнення. За таких обставин підви­щується роль професійних журналістів, публіцистів, репортерів. Зростає значення оглядових, аналітичних публікацій». Запам'ятаймо, що, хоча Інтернет автор до журналістики й не відносить, але з розширенням ін­формаційного потоку пов'язує зростання ролі аналітиків у журналістиці.

Саме розвиток новітніх комунікаційних технологій дає підстави говорити про настання нової інформаційної ери в історії людства. За новітніми даними, на 2000 рік комп'ютерна мережа Інтернет поширена в 100 країнах світу і охоплює 230 млн. користувачів, кількість яких щодня продовжує зростати. До десятки країн-лідерів увіходять США (ПО млн.), Японія (понад 18 млн.), Велика Британія, Канада, Німеччина, Австрія, Бразилія, Китай, Франція, Південна Корея (по 5,5 млн. в кожній країні). У Росії на 2000 рік існувало 2,5 млн. споживачів мережі Інтернет. Дані про Україну, на жаль, відсутні. За оцінками фахівців, кількість телевізорів, Ідо забезпечують доступ до Інтернет, до 2005 року досягне п'яти мільйонів.

За мовою Інтернет-світ складається на 57% з англомовних спожи­вачів, 29% розмовляють європейськими мовами. Кількість інформації в Інтернеті зростає на 9% щомісяця38, тому її використання можливе ли­ше на засадах вибірковості.

Україна лише починає освоювати для себе Інтернет і заявляти про себе в його світі. Але чим швидше зроблять крок до опанування цією універсальною комп'ютерною мережею українські працівники мас-медіа, тим більш повно будуть задовольнятися інформаційні потре­би українського народу.

Саме поширення новітніх комунікативних технологій, передусім системи Інтернет, дає підстави говорити про формування в межах зем­ної цивілізації інформаційного суспільства.

Інтернет уявляє собою альтернативні методи публіцистикипід час кризису або в разі відновлення цензури. Інтернет надає можливість нового фінансування через розповсюдження новин, публікацій та реклам.Електронний світ інтернету повний інформації та дезінформації, але делетант, який проникає в цю сітку, має змогу приймати дезінформацію за інформацію. Та серед цих людей багато і журналістів, які користуються матеріалом інтернету для створення своїх матеріалів (зокрема це друковані ЗМІ). Інтернет увійшов до нас зовсім новою системою пошуку інформації, але тільки досвідчена людина, яка користується інтернетом, знає з яких сайтів інформація є достовірною. На своєму досвіді я в цьому переконалася, працюючи у газеті «Петровские новости». Готуючи номер до випуску щонеділі, користувались інтернетом. Спочатку мали змогу видати дезінформацію за інформацію, але пізніше, з набуттям досвіду роботи в інтернеті, ми користувалися матеріалом лише деяких сайтів. Коли користуючись інтернетом велику кількість годин, помічаєш, що мінімум двічі в день інформація на головній сторінці того чи іншого сайту, постійно змінюється. Тому, найбільша кількість дезінформації – в Інтернеті (Жовта пресса за тиждень – спеціальний інформаційно-аналітичний продукт ЗМІ (СМИ.ru), який складається на основі моніторингу центральної преси. Виходить щотижня, по п’ятницях.

СМИ. ru 14:34 07.10.05 [15]

Желтая пресса, 30 сентября — 7 октября

«…Пугачева — злостная неплательщица. — Хоркина родила от мужа Глаголевой. — Вибратор сотряс программисту мозг. — Мешок сделал фермера скопцом. — Рома Билык тайно женился. — Львы спугнули педофилов. — Арбенину прооперировали. — Болит ухо? На стерилизацию! — У Преснякова в туалете женщина. — Саруханова застукали с любовницей. — Нюхать тухлятину будет искусственный нос. — Никотин будут добавлять в пиво. — Человек-электростанция. — Африканские пчелы сорвали похороны. — Приведение чуть не изнасиловали. — Политика в стиле «ню»…»

СМИ.ru 13:28 30.09.05 [15]

Желтая пресса, 23 — 30 сентября

«…Беременная Земфира пристрастилась к алкоголю. — Доктор Гарифуллин сделал Пугачеву девочкой. — Правой рукой Моисеева стал литовец. — Билан обманул семью Айзеншписа. — Гурцкая стесняется целоваться с мужем. — Вячеславу Добрынину спасли руку. — Булыкин развращает Сычева. — Леонтьев не признает сына. — Марадона ловко использует свой «инструмент». — Ален Делон на грани суицида. — Собаку обвинили в проституции. — Половые гиганты предпочитают самогон на батарейках…»).

В ході дослідницької роботи, були зафіксовані випадки дезінформації в ЗМІ, в тому числі Internet. Кожний журналіст повинен знати адреси сайтів, інформацією яких можна користуватися, наприклад:

А)novosti.ru

Б)сайт Донецкого городского голови О.Лук’янченка

В)сайтами каналів українського телебачення (ICTV, Інтер, СТБ, 1+1 та інші)

Г)Узел NewsLink ( www.newslink.org/serv.html) содержит полезный список соединений к сетевым источникам новостей. Он состоит из списка источников новостей о бизнесе ( www.newslink.org/biz.html) и World Wide Web Virtual Library for Journalism (электронная библиотека журнализма) — www.cais.com/makulow/vlj.html — оба из которых упоминаются в этом справочнике.

Д)http://www.cnn.com/

Заголовки и текст некоторых статей CNN существуют на WWW. Те, у кого есть мощные компьютеры, высокоскоростные модемы и полные счета Интернета, могут просматривать трансляции CNN на Интернете.

Е)www.gazeta.ru

Электронная газета Российских политических новостей. Анализ и критика новостных сообщений.

1.5.2.Завдання прес-центрів зводяться, головним чином, до такого:

1) інформувати органи масової інформації про події в своїй уста­нові, використовуючи для цього найрізноманітніші канали (прес-кон­ференції, прес-релізи, власні виступи в ЗМІ, організація виступів у ЗМІ керівників установи та ін.);

2) збирати зовнішню інформацію про свою установу, інформува­ти своє керівництво про висвітлення в ЗМІ роботи установи;

3) готувати для керівництва офіційні виступи з приводу поруше­них у ЗМІ питань щодо роботи установи.

В особливо великих установах прес-центри входять до складу відділів паблік рилейшнз (зв'язків з громадськістю).

Під час роботи сесій, нарад, конференцій, з'їздів чи інших тимча­сових масових акцій в їхній мережі створюються прес-бюро — ре­дакційний апарат чи група дпя обслуговування преси.

Прес-бюро називається також тимчасовий чи постійний відділ інформаційного агентства чи редакції великої газети на значному будівництві, великому підприємстві, який подає інформацію, ілюстра­тивні матеріали, статті для свого чи інших видань[26;89].

Як бачимо, структура сучасних ЗМІ складна й розгалужена, дає великі можливості для пошуку адекватної до своїх здібностей та на­хилів сфери діяльності кожному журналістові, забезпечує його саморе-алізацію.

1.6.Робота з джерелами інформації

В першу чергу журналіст повинен знати:

— яка організація займається питаннями, що цікавлять журналіста для отримання тієї чи іншої інформації, як вона організована, хто є ключовими фігурами (керівниками), хто може дати інформацію, яка водповідатиме дійсності. Коли матеріал з’являється в полосі чи ефірі, необхідно перевірити його достовірність – зробити посилання на джерело… В деяких випадках, інформація дається без вказівки на її походження, що часто зустрічається в передвиборчій боротьбі, чи це робиться для забезпечення конфедиційності джерела. Кращий варіант, коли інформатори не заперечують проти обнародування їх імен. Дуже часто журналіста попереджають: «Це не для друку». Що робити в таких випадках? Кореспондент умовляє співрозмовника залишити в матеріалі інформацію, яку інтерв’юєр не бажає залишати. Якщо співрозмовник не піддається умовам – слід поступати згідно з законом.

Інколи плітки стають привидом для журналістського розслідування і наприкінці припиняють бути такими.

З анонімними джерелами слід бути уважним:

— не користуватися ними;

— або ретельно перевіряти.

Одно з самих розповсюджених правил для збору інформації для журналістів – представники органів влади. Близько 80% журналістів звертаються в органи виконуючої влади. Деякі служби виконавчої влади постіно співпрацюють зі ЗМІ.

Існує декілька правил та способів перевірки інформації:

-коли матеріал готовий, необхідно передзвонити джерелу та, опираючись на текст, переперевірити цифри, факти, дані, імена тощо, та вголос прочитати все, а потім переспросити: «Чи правильно я все виклав?»;

-по можливості слід спів поставити отримані дані з існуючими відео-аудіо записами, текстовими документами;

-опросити допоміжних свідків;

-показати текст експертам;

-зачитати матеріал досвідченим спеціалістам в редакції;

-дати прочитати текст редакціонному юриту.

Усі ці дії позбудуть журналіста від можливих неприємностей.[11] Та така інформація дійде до аудиторії цілком достовірною.

1.7. Способи отримання інформації

Журналіст, що сбирає інформацію, зіштовхується з трьома проблемами: вибору самого надійного способу, фіксування отриманих даних, забезпечення техніки безпеки в роботі.

Зазвичай мас-медіа використовують 3 самих розповсюджених метода отримання інформації: інтерв’ю, спостереження, вивчення документів. Однак, самі надійні – інтерв’ю та спостереження.[12]

1.7.1. Соціологічні способи отримання інформації

Журналіст керується наступним алгоритмом дій:

спочатку ознайомлюється з інформацією;

сопоставляє список імен та організацій, які слід навідати;

в цей список включає людей, що керуються різними точками зору, які цікавлять журналіста;

діють за методом «открітого забрала» (В.Аграновький), який забезпечує право «супротивника» на захист та народжує відчуття справедливості; [13]

намагаються висвободитися від гіду, яким постачають журналіста;

ведуть розмови з джерелами інформації;

наносять «визит вежливости» начальству;

запасаються необхідною кількістю документів чи копій, стосовно тих чи інших питань чи подій.[14]

1.8.Кому належить інформаційний простір в Україні?

Професор Володимир Здоровега вважає, що «національний інформаційний простір – це юридично визначена територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстративної інформації через канали ЗМІ».

Професор Борис Потятиник запропонував свою дефініцію: «Національний інформаційний простір – це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливом національних ЗМІ».

Радіо журналістка Майя Нагорняк висловила своє розуміння так: «Інформаційний простір – це сукупність, система усіх друкованих и аудіовізуальних ЗМІ, їхня законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема країни, світу в цілому».

Відомий публіцист, лауреат Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка Віталій Карпенко зазначає, що інформаційний простір – поняття не космічне, не географічне, це поняття – соціально-політичне і містить як територіальний, так і космічний фактори, а надто – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини як живого носія, творця культури інформація втрачає свій сенс[2;236].

Ми щодня читаємо пресу, слухаємо радіо, дивимось телебачення. Для кожного з нас – це невід’ємна частина нашого життя. Тяжко собі уявити життя, коли не знаєш, що відбувається в світі. Кожен з нас дивиться на світ по-різному і це закономірність. Хтось дивиться ток-шоу, хтось не уявляє собі життя без аналітики (що на телебаченні аналітичних пргграмм дуже мало), хтось дивиться ток-шоу чи серіали, хтось любить читати жовту пресу, а хтось просто слухає улюблений «Стол заказав» на радіо. Не можна нав’язати людині свою думку, що оця передача цікава, а ти дивишся ці «мильні» опери чи навпаки. Кожен з нас вибирає, що він читатиме, слухатиме чи дивитись. Український простір включає в себе безліч преси, у кожній радіостанції є своя аудиторія, і окрема людина дивиться те, що вважає за потрібне.

Я люблю читати жіночі журнали, з газет віддаю перевагу газеті «Донецкие новости» (помітно змінилась газета «Сегодня»), «Московський комсомолец» а також переглядую та перечитую все те, що мені цікаво і що знаходиться під рукою; постійно вранці слухаю тільки «Люкс ФМ», «Руское радио», «Шансон»; «НТВ» — показник журналістської роботи, також дивлюсь «ICTV», та «Інтер».

1.9.Інформаційний потік

Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спіл­кування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. При цьому почувати себе впевнено вона може лише тоді, коли її свідомість відображає суспільне, або, в усякому разі, приведене у певне співвідношення до нього.

Інформаційний потік неоднорідний. Якщо розглядати його струк­туру, то одразу ж можна виділити два основних компонента: органі­зовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інформацію. Під організованою інформацією ми розуміємо будь-які повідом­лення (потік повідомлень), що виходять із інституаційних джерел суспільства. Під неорганізованою — ту, що надходить у розпоряд­ження особи стихійно, поза контролем громадських організацій; до неї можна віднести міжособистісні форми інформаційного спілку­вання, а також чутки, анекдоти, інформацію закордонних джерел тощо.

Організована інформація посідає панівне становище у стабільно функціонуючому суспільстві. Вона є основою формування громадсь­кої думки, відповідає на головні інформаційні потреби особи. Межа між цими двома компонентами інформаційного потоку дуже рухома і прозора. Значення і ефективність організованої інформації прямо пропорційні її правдивості, актуальності, об'єктивності, соціальній спрямованості тощо. Якщо офіційні повідомлення не дають відповіді на питання, які хвилюють особу, роль неорганізованої інформації зростає, і навпаки.[3;35]

1.10.Система ЗМІ

Масово-інформаційний потік, як і особа, функціонують у певному соціальному середовищі, де вирішальними є виробничі відносини. Вони впливають не лише на людину, але й на всі складові частини феномена, яким є масово-інформаційний потік.

У схемі виділені значення і роль системи засобів масової інформації. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує гро­мадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компонен­ти потоку, так і на соціальну дійсність.

Уся система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу поши­рення ідей, вчень, теорій, суспільне значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок.

Спробуємо встановити характер, загальні риси, внутрішню струк­туру системи ЗМІ, взаємовідносини її складових частин.

Критерієм визначення будь-якої системи служить наявність ряду істотних ознак, властивих саме даній системі.

Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення). [3;70]

1.11.Структура та особливості видів ЗМІ

Отже, засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поши­рення масової інформації.

Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журна­ли, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіо­візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телеба­чення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, реклам­ні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні жур­налістські клуби і асоціації).[3;20]

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і доставки інформаційної продукції, виробників засобів, що використовуються у журналістиці тощо.

Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представлена кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журна­лістики.

У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко роз­ширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше ут­верджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рі­лейшнз (зв'язок з громадськістю).

В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціальне значущої інформації. [3;66]За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при Київській журналістській організації.

На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інфор­мації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під за­гальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

У надрах ЗМІ намічається ще один, поки остаточно не оформле­ний сектор, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений — це «комунікативний менеджмент», що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

За прогнозами фахівців, домашні ЗМІ — відеомагнітофони, відеодиски, лазерні програвачі, телевізори високої чіткості, мікро ЕОМ із вмонтованим модемом, телематичні термінали, відеофони тощо — будуть об'єднані у нову сукупність, причому деякі з них зможуть підключатися до полівалентних і взаємодіючих громадсь­ких мереж, що дасть їм вихід одночасно на класичні канали ТБ, на передплатні телевізійні й музичні програми, на служби відеотексу і на банки даних, а також на перегляди програм, що передаються по супутниковому зв'язку. Усі ці досягнення домашньої техніки докорінно змінюють сферу розподілу товарів і послуг, створюючи принципово нову споживацько-комунікаційну парадигму, у якій зли­ваються воєдино маркетинг, менеджмент, дистрибуція у галузі інформації. За цих умов споживачі, крім суто економічних фактів купівлі, за допомогою засобів масової інформації прагнуть забезпе­чувати ринок повідомленнями про свої смаки, звички і спосіб життя, а свого роду «взаємодіючий» маркетинг відображає нові стосунки і нові цілі, що виникають у період, який уже окреслили на Заході (та й у нас) як заключну фазу у розвитку «суспільства споживання» — «суспільства масової комунікації».[3;105]

Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомогою яких визначається кожне видання чи програма, засоби масової інформації у сукупності створюють цілісну систему журналістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом.

Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдоскона­лення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субор­динацією сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.

А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умо­вах ринку окремих її елементів.

1.12.Тенденції розвитку ЗМІ

Створення системи суспільно-правових засобів масової інфор­мації — важливий засіб впливу на процеси демократизації суспіль­ства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.[4;25]

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охо­рони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфі­денційно, або для підтримання авторитету і неупередженості право­суддя.

Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.

Основне призначення системи ЗМІ — безперервне відобра­ження суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку — соціаль­ного управління суспільством.

Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі по­літичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вва­жають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мис­тецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.[4;40]

Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню — велика сила емоційно-зорового впли­ву. Хоча нині цей поділ умовний.

Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.

ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прий­нявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використан­ня яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадку­вала усе багатство «культури аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свід­чить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання».[4;50] Своєю популярністю ЗМІ зобов'я­зані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.

Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надій­ності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку циф­рових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.

Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин — пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще напри­кінці середньовіччя. Інформатика — це, насамперед, роздуми з при­воду людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.

У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взає­мною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між куль­турою аргументації й культурою очевидності. [4;63]Телекомунікації на­магаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що харак­теризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти,.для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передви­борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».

Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку мож­на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:

1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ­ному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.

2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра­ження й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.

4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.

5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан­ки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.

6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про вибор­ців.

7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за допомогою її можна друкувати індивідуальні звернення із швид­кістю фотокопіювального пристрою.

8. Персональні комп'ютери. Персональні комп'ютери та їх про­грамне забезпечення були у центрі багатьох дискусій про викорис­тання нових технологій у політичних кампаніях.

9. Відеогазети. Мініатюризація відеотехніки і створення порта­тивних передавачів дають можливість випускати щоденні «телега­зети».

Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись остан­нім часом у світовому контексті?

Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана « незалежна преса», що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочува­тися.

Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.

У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як по­ширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й телебачення, стрімголов увірвалося відео. [4;75]За прогнозами, до кінця століття у високорозвинених країнах практич­но кожна сім'я матиме власну відеосистему.

Характерною прикметою процесу інформації є з'ява найрізно­манітніших інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них — відеотекс (Інколи термін «відеотеко» замінюють термі­ном «відеотекст»). Відеотекс почався як експерименталь­на служба, яка давала можливість своїм клієнтам вступати у взає­мозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: «вибух комунікації» немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, харак­тером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Людському фактору надається велике значення. Техніка має для них лише статус знаряддя. Вони віддані гума­ністичній традиції. Ідеалом для себе вони вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням — не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчис­лювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми. Культура обчислювальників основана на традиціях, що йдуть від Декарта і Лейбніца до Вітгенштейна і Тьюрінга, вона позначена пошуками раціональної істини, логічного доказу і дедукції, а також універсальної мови. У цьому смислі інформатика пильно вивчає процеси інтелектуальної творчості, тяжіє до створення штучного розуму. Рівень соціальної залученості обчислювальників значно нижчий, ніж рівень їх колег із ЗМІ і телекомунікацій, вони більше схильні до політичного нейтралізму. Це не заважає, однак, інфор­мації займати певне місце у соціальному просторі і навіть, як інколи стверджують, бути рушієм істинної «революції» або центром нової «технічної культури».[5;21]

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспіль­ними функціями, а, по-друге, спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для виз­нання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний харак­тер взаємовідносин між складовими частинами.

Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'яз­ку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи.

Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси ХІХст., радіо 20-х рр., телеба­чення 50-х рр.).

Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажу­чи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням, посту­пово стираючи, так би мовити, відомчі бар'єри.[5;30]

Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження він, насамперед, ставав засобом масової інфор­мації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді було, тобто протокольне і документаль­но точним. Про це переконливо свідчать перші фільми братів Люм'єр («Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзду»), видові серії, зняті в Росії французькою фірмою «Пате» («Рибалка в Астрахані», «Повінь у Москві 1908 року», «Донські козаки»), роботи кінохронікерів того часу.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі.

Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій.

Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім від­крило свої власні виражальні особливості і жанри.

Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про «телебачення без кордо­нів» і навіть про «телешовінізм».

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення високого вирішення (ТВВ) — но­вої технології, яка дозволяє на екранах телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ заключається у тому, що якість його зобра­ження настільки висока, що кінематографічна промисловість може зацікавитися можливістю його використання при зйомках фільмів. [5;47]Це буде означати, що програми як для кінематографа, так і для телебачення можна буде знімати одним і тим же обладнанням, відпаде необхідність займатися справою, що забирає багато часу — перетворенням програм, які були призначені для іншого засобу масової інформації.

До речі, розвиток аудіовізуальних комунікацій, в тому числі й на Україні, дуже гостро поставив проблему телерадіоосвіти. Вирішен­ня питань телерадіоосвіти може бути продуктивним лише у зв'язку з оцінкою сучасного стану і прогнозуванням майбутнього телеба­чення і радіомовлення в Україні. Сьогодні підготовка кадрів для телерадіомовлення розпорошена по різних закладах, і ні кількісно, ні якісно не забезпечує вкрай зрослих на сучасному етапі кадрових потреб не лише новостворених комерційних, але й державних структур, що породжує нездорову конкуренцію між ними і спонукає їх самотужки вирішувати цю проблему, часто « кустарними», диле­тантськими методами, а також відсутній єдиний інформаційно-координуючий центр, який би визначав номенклатуру спеціальностей, потребу в них, програмний рівень підготовки. [5;69]Внаслідок цього досі повністю відсутня фахова підготовка спеціалістів з багатьох вкрай необхідних для розвитку сучасного телебачення і радіомовлення професій, наприклад, відеомонтажерів, фахівців з електронних ефектів та комп'ютерної графіки, телерепортерів-журналістів, операторів та режисерів в одній особі та багатьох інших. Навіть телевізійна журналістика сприймається як монопрофесія, а це ж складний конгломерат різноманітних спеціальностей та спеціалі­зацій: редактори, сценаристи, репортери, коментатори, ведучі, інтер­в'юери, — кожна з яких потребує спеціальної фахової підготовки. Ніхто не готує і фахівців середньої ланки —монтажниць, адмініс­траторів, асистентів звукорежисерів та ін. Існує ще багато інших невирішених, але принципових питань щодо телерадіоосвіти, від якої врешті залежить сучасне і майбутнє аудіовізуальних комунікацій в Україні.

Враховуючи, що вирішальною ознакою сучасної комунікативної ситуації в Україні є те, що єдиний багатокомпонентний аудіо­візуальний інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, нагаль­ною потребою часу стає розробка єдиної національної політики в галузі телебачення і радіомовлення. Невід'ємною складовою части­ною цієї політики є вироблення єдиної скоординованої системи фахової освіти, здатної забезпечити відповідний кількісний та сучас­ний якісний рівень підготовки телерадіофахівців для будь-яких організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Проблема підготовки кадрів для телебачення і радіомовлення за своєю гостро­тою і важливістю стоїть в єдиному ряду з технічним оснащенням студій телебачення і радіомовлення. І розв'язання цих проблем має йти паралельно і одночасно.

У зв'язку з цим зауважимо, що одним з факторів нормального функціонування всієї системи ЗМІ є характер одержаної освіти і рівень культури, яких, однак, недостатньо для того, щоб гарантувати передачу цього надто крихкого завоювання від одного покоління журналістів до іншого.

Що ж стосується існування єдиної системи ЗМІ, то незаперечне, що жоден із засобів масової інформації, які виникали в процесі розвитку всієї системи, не витіснив, не замінив вже наявні, а допов­нив їх, став своєрідним прискорювачем дальшого їх удосконален­ня. У результаті загальний потенціал системи, що безперервно фор­мується, набагато збільшився.

Завдяки здатності телебачення відображувати дійсність за допо­могою звукозорової мови все інтенсивніше виявляється інтеграль­на якість системи — емоційність. Тепер вже не тільки газета, але і радіо змушені шукати власні можливості для посилення емоційності виступів.

Помітно відчувається і вплив преси на радіо і телебачення, наслідком якого є проникнення аналітичного, дослідницького начала в радіо- і телепередачі. Це і бесіда «за круглим столом» оглядачів, і публіцистичне осмислення складних життєвих проблем за участю телеглядачів, і документальні фільми дослідницького характеру.[5;84]

Протягом кількох століть суспільство задовольнялось по суті єдиним засобом масової інформації — пресою. Прискорення сус­пільного життя зумовило виникнення й інших засобів.

Отже, потреба спілкування людей у ході спільної діяльності була джерелом і головною рушійною силою з'яви і розвитку масової інформації.

Преса — найстаріший вид журналістики, її родоначальниця. Роз­ширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні завдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.

Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважа­ла тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917р. і проіснувала до кінця 80-х рр. XX століття. Ряд учених вважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р.

II . Сучасна система ЗМІ в Україні

Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктив­ними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип кожного нового видання, що народжуються в Україні після проголо­шення незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, його періодичність визначаються наявністю вже функціонуючої сис­теми. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'яз­ки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої сис­теми.

Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.

Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) неоднакові. [6;36]Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають зна­чення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.

Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характери­зується переважно логіко-понятійним способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.

Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умо­вами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього.

Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найбільш сильну сторону — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» — закарбовані на папері.

Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не витримана в пам'яті інформація «стираєть­ся». Друковане слово залишається жити, будучи документом сього­денності, його «знімком». Саме в цьому один з вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси.

Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.[6;20]

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтво­рення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виник­нення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов).

Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів кар­тин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюють іншу сторону його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емо­ційності прийому інформації, ідентифікації.[7;42]

Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або вислов­люваними ними ідеями (ідентифікація ідей).

Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачен­ня. Його специфічні можливості можна визначити так:

— це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знако­вих систем: усної мови, зображення і музики;

— це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим переда­чам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.

— це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;

— це лаконізм, контурність зображувального рішення, продикто­вані малим розміром екрана;

— це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачен­ня — це сукупність передач і кожна з них сприймається в кон­тексті інших, що надає їй додаткового значення.

Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами.

Відзначені вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні обра­зи — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирі­шальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін.

Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину.[8;56]

Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специ­фічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів.

Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації.

У якій мірі ефективність функціонування журналістики зале­жить від удосконалення координації між її складовими частинами?

Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в ді­яльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.

Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільне значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.

Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій.[8;64] Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті.

У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети поля­гає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.

Подані у специфічній радіо і телевізійній формі новини сти­мулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажан­ня одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.

2.1. Основні ознаки газетних новин:

— системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розповідь про події;

— обґрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;

— тенденція до узагальнення, масштабності в подачі інформації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового ха­рактеру;

— посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність головних подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у максимально стислі строки;

— публікація випереджувальної інформації (про перспективи, майбутнє).

Єдиний предмет відображення — сучасність у її розвитку — не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і теле­бачення за змістом; не існує таких фактів, подій, явищ, процесів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти.[9;25]

Слід наголосити, що від того, як практично використовується принцип взаємодії (кооперації) компонентів системи ЗМІ, залежить стан, тональність всього журналістського «оркестру».

2.2.Проблеми системи ЗМІ

Їх декілька:

2.2. 1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журна­лістів агентств і загальною чисельністю журналістів

Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпеч­них розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зростання журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що вели­ка частина інформації, яка поширюється ЗМІ. має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮПІ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і ґрунтується у підсумку «виробництво» інформації.

А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації.

Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.[10;10]

2.2.2. Модель журналіста преси і домінанта аудіовізуальних засобів

Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність.

Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зірки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з письмових джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'я­зані переважно з діями друкованої преси.[10;24]

2.2. 3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики

Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. На даний момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу.

Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зника­ють ці грані, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж.[10;32]

2.2. 4. Спротив центрам економічної влади

Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політичною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами (Про це детально йшлося у темі «Функ­ціонування ЗМІ в системі економічних відносин суспільства»).

2.2. 5. Ідеологія комунікації

Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризи­кує втратити свою самобутність, знаходячись в середині розгалу­женого комунікаційного комплексу.

Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.

2.2. 6. Політична влада і журналістика

Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена пов­ною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась».

Сьогодні становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікаторами», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме — «інформаційних підручних».

Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.[10;63]

2.2. 7. Конкуренція у межах системи ЗМІ

Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням кому­нікативного простору і тим фактом, що більша частина інформації надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і ближнього закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися один від одного.

Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагну­чи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією.

Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформування, що стоїть перед всією системою журналістики.[10;74]

III . Система роботи міжнародних каналів в інформаційному просторі

3.1.Концепція подачі інформації на CNN

Принцип віщання CNN став прикладом для її послідовників: міжнародні новини цілу добу в режимі реального часу з максимальним включанням репортажем з місця подій. Віщальна парадигма телеканалу новин включає:

— цілодобове віщання;

— робота в реальному часі за принципом інформаційного агентства: новини в заголовках формирують повістку дня;

— ексклюзивне віщання подій, де б вони не відбувались;

— проведення телемостів між інформаційними центрами світу;

— гибке програмування сітки віщання центрами світу: люба программа переривається, уступаючи екстреним випускам новин;

— трактування подій в глобальній перспективі.[15]

В основі віщання полягає концепція новинної винятковості: «Новини-це головний продукт CNN,CNN – це новини»[16]

«Будьте первыми, кто узнает» — це салоган постійно супроводжуючий трансляцію. Всі передачі, що прив’язані к новинам і орієнтовані на тікучі події в світі. В центрі уваги – політика, економіка, екологія, соціальні питання та культура. Такі передачі, як «Ваш мир сегодня», «дипломатическая лицензия», «Журналисты – международники», «Инсайт» и конечно же знаменитые ток-шоу Лари Кинга «Лари Кинг в прямом эфире» и «Уикенд с Лари Кингом», користуються популярністю в усьому світі. На цьому каналі виходять багато программ, стосовно бізнесу, економіки та фінансів («Международный бізнес», «Путешествующий бізнесмен» и др. Информацтонные тенденции «Индустрия новостей», «Люди в новостях» передачи о спорте, музыке, моде).

До виходу на інформаційну арену конкурентів таких, як BBC? Euronews,CNN приписували роль єдиного ЗМІ, по-справжньому об’єднуючого фрагментований світ. «Если на планете происходит что-либо значительное, это обязательно появится в эфиреCNN»[17]

CNN дійсно стала єдиною впливаючу телекомпанію в світі. Після огляду в Персидському заливі медиааналітики вперше заговорили про ефект CNN, що укладався в перетворенні подій в силу агресивного впливу прямого ефіру.

CNN бачить себе в якості новинного миссіонера, що забезпечує людей інформацією з самих віддалених куточків світу. «Новости CNN – это глобальный продукт для мирового рынка, они позволяют по-другому взглянуть на мировую историю, служат добру, объединяют страны мира. CNN изобрела снова новости»[18] [Дивись додаток 1]

3.2. Інформаційна політика BBC World

BBCWorld — це дайджест программ новин, які виготовлює штат міжнародної телеслужби за допомогою ресурсів ВВС, аналітичних программ та документальних фільмів, що транслюються також на суспільних каналах ВВС.ВВС завжди відрізнялись підвищеною увагою до своєї аудиторії, відповідальністю за свої програми та ефекти, які вони виготовлюють. В репортажах новин ВВС рідко можна побачити сціни насильства, але вони демонструються дуже коректно. «Освещаемая в новостяхсмерть реальна. Существует крайне мало обстоятельств, оправдывающих показ по телевидению казни и других сцен, в которых гибнут или умирают люди…»[19]

Ведучі программ новин ВВС – авторитетні професіонали, які давно зазнали знаменитості: Нік Гоуинг (медиааналітик), Стівен Коул, Ліз Дусет, Джон Сімпсон – ветерані британської журналістики. Серед постійних програм ВВС можна виділити: «Серьезный разговор с Тимом Себастианом», «Корреспондент», «Репортеры», «Коробка передач», «Беседы о кино».

Багато рівність редакторського колективу здійснює фільтрацію новосних репортажів. ВВС-телемережа, що змогла завоювати позицію на інформаційному ринку практично без допомоги комерційних партнерів, завдяки журналістської майстерності співробітника.[20]

IV .Інформація та дезінформація.

4.1. Визначення поняття «дезінформація»

Дезінформація – (фр.des – префікс, що означає знищення чи вилучення чого-небудь + інформація) – піднесений до рівня творчого методу принцип діяльності буржуазної преси, один із засобів буржуазної пропаганди.[21]

Дезінформація – (фр.des – префікс, що означає знищення чи вилучення чого-небудь + інформація) – піднесений до рівня творчого методу принцип діяльності буржуазної преси, один із засобів буржуазної пропаганди. Проявляється у вилученні продажними журналістами політичних фактів за соціально загострених повідомлень, у свідомо перекрученому тлумаченні змісту суспільно значущих подій.[22]

Дезінформація – (фр. Dezinformation) – заведомо ложная информация.[23]

Дезінформація – моє визначення терміну: це неправдива інформація або усвідомлено зроблена (жовта преса) або випадково (не перевірячи факти чи події тощо).

4.2.Інформаційні та дезінформаційні комунікативні ланцюги

Інформація і дезінформація розташовуються на різних рівнях одного і того ж параметру, тому перехід між ними частіше всього мають умовний характер. Коли для Горького друкували спеціальний екземпляр «Правди», в якому звістку про арешти заміняли розповідями про лов крабів, то це не можна назвати дезінформацією, оскільки в країні водночас арештовували ворогів народу та також ловили крабів. І те, і інше є правдою і відповідає дійсності. Тут дезінформацій ний компонент виникає на більш високому рівні, системному, в певній мірі мета рівні. На рівні конкретного повідомлення це – інформація, на рівні даної системи комунікації в цілому – дезінформація. Таким чином, Горький, отримуючи тільки достовірні повідомлення, виявилось все одно дезінформацією. Чи інший приклад: читач в тоталітарній країні отримує великі обє’ми дезінформацій них матеріалів і в результаті все одно інформований, оскільки він навчився читати між строками. Іншою мовою дезінформований результат може досягатися як на рівні комунікації, так і на рівні метакомунікації, що яскраво демонструє приклад с Горьким.

Стандартний інформаційний ланцюг складається у вигляді набору таких компонентів:

ДЖЕРЕЛО-------ПОВІДОМЛЕННЯ-------КАНАЛ-------АУДИТОРІЯ

В свою чергу, дезінформацій ний ланцюг будується на заміні одного чи декількох компонентів на псевдо компонент.[3,126] Але успіх такої дезінформаційної кампанії визначається також тим, що споживач відчуває на певний момент дефіцит інформації. Та йому як би то допомагають поповнити цей дефіцит. Можна навести декілька прикладів:

ДЖЕРЕЛО1

ДЖЕРЕЛО2-------ПОВІДОМЛЕННЯ-------КАНАЛ-------АУДИТОРІЯ

Дезінформацій ний компонент достатньо часто використовують при рішенні воєнних або мирних, наприклад виборчих, задач. Згадаємо «чорні» радіостанції (в подальшому Р) часів ДСВ, які віщали начебто з Німеччини, хоча належали союзникам. У дезінформації для збереження її ефективності обов’язково повинні бути корені інформації. Ф.Тейлор пригадує ще один компонент ефективності: для того, щоб бути дійсною, «чорна» операція повинна залишатися схованою, таємниця повинна залишатися схованою.

У Китаї активно використовувались подібні дезінформацій ні складові. Під час корейської війни був піднят галас з приводу використання США біологічної зброї, хоча в дійсності цього не було, а з ціллю привлекти до симпатії міжнародну громадськість.

Дезінформація є дезінформацією, коли вона подається в контексті правди[3,130].

4.3.Варіанти скривлення інформаційного простору

При стандартному підході до інформаційного простору — воно служить автоматичному відображенню реальності. Однак його сучасний розвиток призводить до того, що інформаційний простір можу мати функціонування, яке буде автономним від простору реальності.

Не менш частіше інформацію намагаються уявити як дезінформацію. Інформація стає дезінформацією, коли навколо «оператори», які різко знижують достовірність. Для цього може знищуватись достовірність джерела інформації.

Сергій Доренко в своєму інтерв’ю в «Независимой газете» (2001,13.01) розповідає, як А.Волошин, а до нього В.Юмашев та Чубайс, проводять тижневі «летучки» з головою ОРТ, під час виборів до Волошина вони приходили по середах, а до Юмашева та Чубайса – по суботах. При цьому відпрацьовується поточне висвітлення подій в новинах, а також приймаються рішення про проведення дезінформаційних кампаній. Таким чином, державна машина породжує дезінформацію як зовні, так і внутрішньо свого ж інформаційного простору.

Якщо інформаційна подія 1-яскрава та скандальна, тому спростувати її інформаційною подією 2 – стандартним практично неможливо. Інформаційна подія 1 все одно залишається в пам’яті незалежно від активності його спростування.

А.Снайдер в книзі «Бойцы дезинформации» пишет, что, по данным ЦРУ, Советский Союз тратил 3 млрд долларов в год на дезинформацию. К примеру, только на кампанию против нейтронной бомбы должно было уйти не меньше 100 млн, поскольку была развернута широкомасштабная кампания: митинги, манифестации, телепрограммы, выступления в прессе (Комсомольская правда.-1997.-26 ноября). Та же работа и в том же объеме велась и в США, например: «При Картере ЦРУ реализовывало секретный проект, выплачивая деньги европейским журналистам, поддерживающим в прессе идею размещения на континенте американских нейтронных бомб. Подобная практика существовала и прежде». Иными словами, для каждого из нас активная информационная кампания в прессе должна служить признаком того, что она ведется с подачи определенного спонсора или заказчика. В противном случае искривление информационного пространства было бы просто немислимим.

Дезінформацію ми можемо визначити як інтенсивне скривлення інформаційного простору, яке доводиться тримати в певний час.

4.4. «Чер ный пиар»

P.R. является неотъемлемой частью эффективного управления любой организованной формы деятельности: государственной и муниципальной, производственной, коммерческой, общественной и т.д., включающих в себя отношения внеценовой конкуренции (престиж, авторитет, репутация, доверие, взаимопонимание и т.д.)[24] .

«PR – это спланированные и осуществляемые в течение длительного времени действия, направленные на установление и поддержание доброжелательных отношений и взаимопонимания между организацией и общественностью».

Также распространено следующее определение: PR – это специальная наука и искусство управления социальной информацией в условиях внеценовой конкуренции:

a) направленные на установление и поддержание открытого двухстороннего общения между социальными службами и их общественностью;

b)посредством положительных информационно разъяснительных материалов, активных акций и оценок ответных общественных реакций;

c) основанных на правде, знании и гласности;

d)с целью достижения взаимопонимания, согласия, социального партнерства и создания благоприятных обстоятельств[25].

Общественность – это все те, с кем социальная организация вступает в контакт как внутри (служащие, сотрудники, работник, акционеры, члены общественных организаций и т. п.), так и за ее пределами (избиратели, налогоплательщики, местные жители, социальные заказчики, партнеры, потребители и т. п.).

Структура общественности:

e) население в сфере влияния;

f) структуры самоуправления;

g) СМИ;

h) общественные объединения;

i) сотрудники администрации;

j) вышестоящие органы власти;

k) ключевые аудитории в кризисных ситуациях;

l) производственные и другие органы[26] .

Що таке «Чорний піар»? Це негативна інформація (дезінформація), матеріали стосовно особистості, політичного діяча чи політичної партії, компанії в цілому тощо, з метою зробити антирекламу та негативне відношення цільової аудиторії. Це навмисна дезінформація ЗМІ. На прикладі розглянемо використання чорного піару проти іміджу політичних партій та діячів, під час виборчих перегонів… (В теории коммуникации понятие «имидж» используется в сугубо специфическом значении – в сочетании со словами «создание», «строительство»: это особого вида образы – представления о конкретных объектах, которые выделяют, создают впечатление их радикального отличия от других[27] ).

Політична реклама створює своїм кандидатам певний імідж, в якому підкреслюється відзнака окремих діячів. Цей образ повинен асоціюватися з підсвідомим устрімленням мас, з тим, що лестить їхньому самолюбству чи відповідає незадовольненим потребам.[28] Дуже часто ми бачимо використання чорного піару в політиці. Це робиться навмисно, щоб цей створений імідж політичного діяча визвав у аудиторії негативне відношення. Все це робиться в рамках великої конкуренції, і кожний імеджмейкер робить для свого лідера все можливе, аби зберегти цей створений гідний імідж. Запускається антиреклама на ТБ, радіо та в пресі: дезінформація особистого життя лідера, його не доліки в політиці тощо. В межах такої конкуренції можна переступати рамки закону, аби потрапити на велику посаду. І таким чином розповсюджується дезінформація в ЗМІ, яка зветься «Чорний піар». Це не тільки стосовно політичний партій і діячів. Як ми вже казали антиреклама може бути тієї чи іншої компанії, виконавчої особи, того чи іншого продукту, соціальних, культурних цінностей тощо. Ми розглянули тільки один приклад, так як нещодавно, під час «Парламентських Виборів-2006» (26 березня) ми самі були свідками дезінформації.

4.5.Висновки по 1 Розділу

В першому розділі ми визначили поняття «інформація» та «дезінформація». Кожен автор того чи іншого підручника дає різне визначення цих понять. Ми розібрали подачу інформації в пресі, на радіо, телебаченні та розібрали мережу Інтернет. В пресі, на радіо та телебаченні різний підхід до підготовки інформації. Кожен має свою певну специфіку роботи. Ми визначили, що, звісно, телебачення має важливе значення до створення та подачі інформації аудиторії. Телебачення працює по живих слідах, що не дає такої змоги радіо чи пресі. Але не завжди ця інформація є достовірною, відбувається скривлення інформаційного простору. Це може бути випадкова дезінформація, а також навмисна. Я вважаю, що навмисна подача дезінформації відбувається тільки в жовтій пресі, а на радіо і телебаченні це може статися в період передвиборчої гонки чи створення скандалу соціального, економічного чи політичного характеру тощо. Ми розглянули дезінформацію з боку «Чорного піару».

Подача інформації повинна відбуватся за допомогою не одного журналіста, але й роботи всієї редакції. Новини повинні доходити по першоджерелам, бути чіткими, проаналізованими, а саме головне перевіреними. На телебаченні невід’ємною частиною для перегляду новин є картинка та дикторський текст. Глядач дивлячись на картинкуз міста події усвідомлює інформацію. Подача інформації на телебаченні відбувається по-різному. Один канал працює на «повну» силу, роблячи репортажи з місця подій (навіть в екстремальних) умовах (як це робили журналісти НТВ з Біслану), а інші використовують інформацію других телеканалів, підставляючи свій текст. Громадяни України повинні додержуватися «Закону Про інформацію». Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. В першій частині, ми підкріпили роботу громадян України, журналістів тощо, Законом «Про інформацію».

Не можна не сказати про роботу інформаційних агентств. Ми розібрали роботу деяких інформаційних агентств України та світового значення від моменту відкриття і до сьогодні: як вони працюють, яка мета і основа роботи, якою кількістю кореспондентів, репортерів володіють, як збирається та обробляється інформація тощо.

Ми розібрали український інформаційний простір: кабельне ТБ, відеомагнітофони, телеконференції, телемости (стор.14), електронна пошта, банки даних, лазерна преса, відео газети. На особливе місце в світовому інформаційному просорі висунулася мережа Інтернет. Ми розібрали Інтернет, як носій інформації, як систему інформаційного простору, як новий рівень журналістики, це поширення комунікативних технологій, це об’ємна мережа. Також існує така точка зору, що що у Інтернету з журналістикою нічого спільного не має. Про це також йдеться в першому розділі. Ми навели адреси деяких сайтів, на яких дійсно достовірна інформація. Тому, що окрім інформації, Інтернет став носієм дезінформації. І не знаючи, які сайти містять достовірну інформацію, дуже тяжко зробити достовірні новини (в загалом це поширюється в пресі, так як більшість інформації з мережі Інтернет). Зараз кожен другий громадянин країни (я вже не кажу про журналістів та працівників редакцій) користуються мережою Інтернет. В першому розділі ми розібрали це поняття і визначили деякі тезиси стосовно мережі Інтернет.

Ми розібрали роботу прес-центрів: завдання та мету роботи. Це інформування органів масової інформації про головні події в суспільстві, використовуючи для цього різні канали (прес-конференції, прес-релізи тощо), збирання інформації про свою установу, та висвітлення в ЗМІ роботи установи, це підготовка для керівництва виступи стосовно порушених у ЗМІ питань щодо роботи установи. Прес-центри також входять до складу відділів PR. Отже, структура сучасних ЗМІ дуже складна. Про це ми поговорили в першому розділі.

Важно зазначити, що головним при подачі інформації – є робота з джерелами інформації та способи отримання інформації. Ми визначили, що повинен в першу чергу робити журналіст, аби дістати достовірну інформацію з першоджерела. Що робити аби уникнути неприємностей в ході отримання та сбору інформації. Ми визначили основні питання з цього приводу: як працювати, як готуватись, як виходити зі складних ситуацій, як вибрати самий надійний спосіб, як фіксувати отримані дані, як забезпечити техніку безпеки при роботі та ін. Невід’ємноє частиною стосовно сбору та отримання інформації є – соціологічні способи отримання інформації. Це як доповнення до основного питання.

Дуже цікаве питання: Кому належить інформаційний простір в Україні? Ми визначаємо, що це специфічна сфера реального, що це сукупність друкованих, аудіовізуальних ЗМІ, їх спеціально підкріплена діяльність на аудиторію. В першому розділі ми розібрали це питання.

Ми розібрали систему, структуру та особливості видів ЗМІ, тенденції розвитку ЗМІ: суспільно-значуща інформація, ідеї, теорії, періодичні та друковані видання, радіо, ТБ тощо. Система ЗМІ представлени декількома групами ЗМІ. Інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, пресою. ТБ, радіо та преса помітно розвиваються. Про це ми розповіли в першому розділі.

Розібрали нинішню систему ЗМІ в Україні та проблеми системи ЗМІ (стор. 29-34).

Для порівняння в першому розділі ми розібрали роботу каналів світового масштабу, таких як BBCта CNN. Як виконується робота редакції цих каналів, як працюють кореспонденти, як надходить інформація до телеглядачів та якою повинна бути інформація. Специфіка роботи цих каналів в порівняння з українським ТБ помітно відрізняється (наприклад робота журналістів в прямому ефірі і взагалі прямий ефір – готовність телекомпанії працювати в прямому ефірі). Подача інформації в випусках новин різноманітна. В першому розділі ми розглянули це питання.

Ми виконали теоретичну частину і переходимо до практичної, де зможемо привести приклади дезінформації на ТБ, в пресі, на радіо, в мережі Інтернет, зробити аналіз та прокоментувати – чи є та дезінформація задуманою чи випадковою.

V Приклади дезінформації

5.1. Огляд подачі інформації про зниклих альпіністів на Ельбрусі

(подача матеріалу ТРК «Україна», РИА Новости, «Интер», газета «Жизнь»)

5.1.1. ТРК «Україна»10:51 [11.05.06] Сьогодні продовжаться пошуки групи російських та українських альпіністів
Сьогодні продовжаться пошуки групи російських та українських альпіністів, які зникли 9 травня при сходженні на Ельбрус, повідомляє УНІАН. В пошуковій операції у горах Кабардіно-Балкарії беруть участь понад 50 рятувальників. Одного альпініста знайшли – у нього серйозні обмороження. Врятований вказав, де можуть перебувати його товариші, зазначивши, що усі вони живі.

5.1.2. РИА Новсти

У Кабардино-Балкарії триває пошук українських і російських альпіністів, що зникли під час сходження на Ельбрус, повідомили в МНС РФ.

«Протягом 9 і 10 травня пошук здійснювався групами рятувальників Ельбруського пошуково-рятувального загону, пошуково-рятувального підрозділу „Нальчик“ і альпіністами Санкт-Петербурзької школи інструкторів», — сказали в МНС РІА «Новости». До робіт залучали 36 людей і чотири одиниці техніки. «Пошук результатів не дав», — сказав співрозмовник агентства. Сьогодні для пошукових робіт при сприятливих метеоумовах буде задіяно гелікоптер Мі-8.

За інформацією одного з альпіністів, знайденого рятувальниками на висоті 2200 метрів, приблизно о восьмій годині вечора 9 травня у зв'язку з погіршенням погоди група почала спуск, розбившись на четвірки й об'єднавшись з групою з чотирьох українських альпіністів. Останнім місцем стоянки альпіністів була скеля Пастухова (висота близько 5000 метрів).

5.1.3. Подробности ТК Інтер (11 мая 2006 12:49)

Спасатели обнаружили на Эльбрусе тела еще двух пропавших альпинистов, сообщили в Южном региональном центре МЧС России.

Ранее были найдены тела пяти альпинистов. Их личности пока не известны.

Висновки: Як ми бачимо, що з 3-х джерел інформація про загиблих альпіністів не співпадає. Якщо ТРК «Україна» повідомляє 11.05.2006, що знайшли одного альпініста, то РИА «Новости» повідомляє, що спочатку пошук не дав результатів, і тут же повідомляють, що 9.05 ввечері знайшли одного альпініста. А Інтер 11.05. о 12:49 (в співвідношенні з повідомленням ТРК «Україна» теж 11.05 на годину раніше, а потім не оголошує, що знайдені ще 2 альпіністів) повідомляє, що знайшли ще 2 пропавших, а також що раніше ( 9-11.05) були знайдені тіла 5 альпіністів. Інші канали казали різну інформацію щодо альпіністів.

Я вважаю, що це не замислена дезінформація, а просто неперевірені факти, чи не своєчасно перевірені.

5.1.4. Огляд трагедії газетою «Жизнь»

Газета «Жизнь» публікує інформацію трагедії таким чином, що 10.05. був знайден лише один живий альпініст, а далі інформує, що «…К вечеру второго дня (тобто10.05!) было найдено 7 из 11 замерзших на седловине горы альпинистов…»[29] (Дивись Додаток 4). Таким чином, дана інформація вводить читача в обману, неможливо розібратися в даній інформації.

5.2. Дезінформація, що пройшла по ЗМІ стосовно смерті Емінема

На сайті MTV з’явилась інформація о том, що репер (Eminem ) розбився в автокатастрофі. При чому наводились навіть фото з міста аварії. Представник співака заявив, що Еминем живий і здоровий. «Просто кто-то очень хотел бы увидеть его мертвым», — припустив він.

Як вияснилось, дезінформація з’явилась на сайті псевдо-CNN (развлекательной новостной службе, где каждый желающий мог разместить самую невероятную информацию). MTV жарт не зрозумів, дезінформація розповсюдилась на весь світ.

Цей жарт з боку каналу, виявився замисленою дезінформацією, аби притягнути до себе увагу.

5.3. Журнал «Отдохни» публікує дезінформацію стосовно зірки шоу-бізнесу Брітні Спірс

В черговому номері журналу «Отдохни» №17(від 25.04.2006) виходить дезінформація стосовно зірки шоу-бізнесу Брітні Спірс. Начебто на неї подали в суд її колишні охоронці за те, що зірка не доплатила за їх понадурочну роботу в 24 години на добу, за охорону зірки від папарацци. Це скандальна новина, яку зазвичай замовляють самі зірки, аби залишатися в центрі уваги. На сайті співачки даної інформації не має. Журнали та газети, які беруть інформацію стосовно зірок – зазвичай береться з Інтернету. А в цій мережі скандальні «новини» розміщаються щогодини, не встигаєш слідкувати за ними. (Дивись Додаток 5)

5.4. Газета «Петровские новости» та журнал «Отдохни» публікують інформацію десятої планети Сонячної системи в різних ракурсах

В журналі «Отдохни» публікація стосовно 10 планети Сонячної системи дезінформує читача: по-перше вони друкують, що ця планета – крижана куля під назвою «Ксена», та що в неї існує особистий супутник під назвою «Габріель» (дуже схожі назви із серіалу «Ксена», що транслювався на каналі «1+1», не здається?!).

В свою чергу «Петровские новости» публікують теж про нову планету (не крижана куля!), що складається з горних порід та льоду, а також кажуть, що тільки недавно вдалося встановити та підтвердити, що це тіло насправді є планетою. А «Отдохни» каже: « Космические исследования не стоят на месте – художникам удалось зобразить об’ект 2003 UB313. Єнот ледяной шар біл обнаружен в прошлом году ( «Петровские новости» кажуть, що планета була виявлена в 21 жовтня 2003, а «…ее смещение относительно звезд было замечено спустя 15 месяцев, 8 січня 2005г…»).

Таким чином, з двох джерел ми бачимо, що дана інформація не співпадає одна з одною. Скоріш за все ця інформація з Інтернету, та неперевірені дані редакцій. (Дивись Додаток 6).

5.5.Дезінформація аудиторії на каналі «1+1»

Татяна Губенко (прес-секретар міського голови Запоріжжя Євгена Карташова) повідомила, що випускаючий редактор ТСН Ігор Федорів назвав звістку про міського голови «технічною помилкою» і приніс вибачення за допущену неточність. 24 липня в вечірньому пипуску ТСН було сказано: «Бывшие мэры городов Боделан и Карташов находятся в международном розыске». Вже на слідуючий день в телефонній бесіді Ігор Федорів визнав, що інформація стосовно запорізького мера була неточною, а фактично дезінформація глядача. «Мы знаем, что Евгений Карташов -действующий мэр Запорожья, и пока никто не объявлял его в розыск», -сказаввін, та приніс свої вибачення.

Комусь вигідно нагнітати інформацію політичних діячів, та в політичній гонці завжди поступає інформація до аудиторії з різних ЗМІ.

5.6. Прогнози погоди на радіо

Достовірні чи ні?

Дуже часто я помічаю, що прогнози погоди на радіо не співпадають з дійсностю. Останнім часом я слідкую і перевіряю прогнози. Наприклад на радіо «Люкс ФМ», «Точка», де я була свідком, ді-джей брав прогноз погоди з головної сторінки Яндекс. Про що це свідчить? Ді-джеї роблять посилання на Гідрометцентр, що останні, в свою чергу, не задоволені, адже по їх словам це «…повна дезінформація населення».

5.7. Висновки по II Розділу (Практичній частині)

Виконав практичну роботу, ми навели приклади замисленої та випадкової дезінформації.Замислена дезінформація може бути використана против політиків, політичних партій тощо під час виборчих перегонів, так називає мий «Чорний PR» (Дивись I Розділ), та, в свою чергу, замислену дезінформація постійно ми бачимо на сторінках жовтої преси (інколи по телебаченню, наприклад канал М1, при огляді новин зірок шоу-бізнесу, які самі створюють дезінформацію населення та постійні скандали аби залишатися в центрі уваги тощо).

Випадкова дезінформація попадає до аудиторії через неперевірені факти редакцій та користування мережою Інтернет. Інколи бувають випадки, коли журналісти спілкуються не з тими особами, які володіють першоджерельною інформацією, а спілкуються з другими-третіми особами, не перевірюючи фактів. За цим повинна слідкувати редакція, в першу чергу головний редактор.

Приклади наведені та проаналізовані.

Висновки

Журналістка завжди балансу між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що мас ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов'язано із формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером пильності журналіста. Журналістика — це творчість тому, що пов'язана і народженням нових духовних сутносгей, iз створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільних цінностеій.

Сучасна газета і журнал, радіопроірама чи телепередача продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інфор­мації можуть бути зведені до такого:

1. Участь у плануванні, поточному й перспективному, що вклю­чає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового розв'язання матеріалу, проведення інформаційних кампаній, відкриття нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події, брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв'язан­ня. Іншими словами, до цього виду обов'язків журналіста відноситься створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж нале­жить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв'язку (тоб­то від читачів до газети).

Джерельна мережа — основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки справжності вже віднайдених фактів.

3. Участь у підготовці до випуску інформації; створення власних інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста, що роз­починається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли джерела інформації випорожнені, журналіст познайомився з усіма мож­ливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді він має право взятися за створення власного журналістського твору.

4. Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний і ко­лективний характер, здійснюватися на самоті чи на різного роду «ле­тючках», нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприйма­ти як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з'являється за його підписом. Нову публікацію він повинен уважно перечитати, про­аналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз за­мислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав дая створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

5. Індивідуальна літературна творчість.

Відстоюючи право на життя в журналістиці внутрішньої інфор­мації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею ма­сово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, програм радіо й телебачення. Мільйони чи­тачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її до­помогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось жвурналіста.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося, існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мов­ляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення породжене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-стравжньому вели­ких, значущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впли­вовою, що не передплачувати й не читати її було б соромно кожній освіченій людині. Але як тільки в інформаційному просторі України з'являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім'я, думкою цього журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: редактора газети «Вечірній Київ» Віталія Карпенка, редактора газети «Літературна Україна» Василя Плюща, ведучих популярних радіо й телепрограм Емми Бабчук, Мико­ли Вересня, Віталія Піховшика, Ольги Герасим'юк та деяких інших. Більш того, поява надалі яскравих імен на небосхилі української журналістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформаторської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на ак­туальні проблеми суспільного життя.

Важливою стороною журналістської творчості є редакторська діяльність. У ширшому значенні під редагуванням розуміється опрацю­вання, підготовка до друку певного тексту, рукопису, виправлення йо­го відповідно до запитів видання, скорочення матеріалу при потребі, його композиційна перебудова, тобто будь-яка робота над поліпшен­ням тексту. У цьому розумінні редактором бував кожен журналіст, оскільки він готував до друку рукописи свої та інших авторів.

Дуже важливо, коли до аудиторії надходить достовірна інформація. Я не читаю «Жовтої преси», в моєму розуміння видання, яке публікує тільки плітки та завідомо дезінформацію, втрачає свій рейтинг. Я вважаю, що престиж газети, журналу, радіо, ТБ тщо залежить від подачі достовірної інформації своїй аудиторії, ретельно опрацьованной та перевіреной.

Ми вивчили журналістику, як інформаційний простір, сучасну систему ЗМІ, як повинен працювати журналіст, щоб до читача, слухача чи глядача надходила тільки достовірна інформація і що витікає з того, якщо інформація перетворюється в дезінформацію, чому відбувається скривлення інформаційного простору.

Мета роботи була досягнута, виконана практична робота.

Додаток 1

Некоторые эксклюзивы CNN[30]

Дата Событие
1 2
Январь 1986 Катастрофа космического шаттла «Челленджер» в прямом эфире
Апрель 1986 Военная операция США в Латвии: бомбардировки
1989 Студенческая демонстрация в Пекине на площади Тяньаньмэнь, обернувшаяся кровопролитием
Январь 1991 «Буря в пустыне» — прямые репортажи CNN из Багдада во время войны в Персидском заливе
Август 1991 Путч в Москве. Эксклюзивные интервью с Михаилом Горбачевым и Борисом Ельциным, с шефом КГБ Игорем Бакатиным
Сентябрь 1993 Заключение мирного договора между Палестиной и Израилем
Октябрь 1993 Освещение политической пепетряски в Москве
Январь 1994 Выборы в ЮАР: для освещения CNN открывает новое бюро в Йоханнесбурге
Июль 1994 CNN становится единственной западной телекомпанией в Северной Корее во время визита бывшего президента США Дж. Картера
Сентябрь 1994 Военная операция США на Гаити
Октябрь 1994 Лари Кинг устраивает дебаты между лидером Шинн Фейн Джерри Адамсом и членом Юнионистской партии Ольстера Кеном Макгиннисом
1991-1994 Освещение событий в Боснии
Январь 1995 Землетрясение в Кобе. CNN – единственная телекомпания неяпонская, получившая право освещать землетрясение самое сильное в этой стране за 72 года
1994-1995 Репортажи о политическом перевороте и нарушении прав человека в Руанде
1996 Освещение выборов в России
1998 Военная операция «Лиса в пустыне» в Ираке
2000 Выборы президентов США и России
2001 Теракты в США

Додаток 2

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ПАМФЛЕТ (англ. pamjiet від гр. pan — усе, phlego --• палю) — один з найголовніших жанрів соціальної критики, злободенний гостросапіиричниіі твір, викривальний пафос якого спрямований на нещадне осміяння суспіль­на шкідливих явищ, організацій і відомих осіб. У памфлетах широко викори­стовується художньо-образне й науково-понятійне мислення, ідейно зни­щується об 'скт критики, комбінуються різноманітні вияви комічного: сар­казм, іронія, використовуються гіперболи, контрасти, принижу вальна лексика.

Термін походить від назви популярної, але анонімної, комедії XIIстоліття «Памфіліус». Жанр памфлету особливого поширення набув в епоху Просвітництва у творчості Вольтера, Д. Свіфта, Д. Дідро. Відтоді памфлет використовується як надійна зброя публіцистики. Видатними памфлетистами були В. Гюго, Г. Гейне, М. Горький, Л. Толстой.

В українській журналістиці памфлети створювали 1. Франка, Леся Українка («Голос однієї російської ув'язненої»), С. Єфремов (цикл памф­летів «Під обухом: Більшовики у Києві», 1918), М. Хвильовий («Камо гряде-ши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», «Україна чи Мало­росія? „), Я. Галан та ін.

ЖУРНАЛІСТИКА

1. Одна з форм суспільно-політичної діяльності, публіцистична праця в газетах, журналах, в радіомовленні тощо.

2.Наука, що вивчає закони літературно-публіцистичної творчості, розробляє методи введення й організації роботи періодичних видань, редакцій, радіомовлення і студій телебачення.

3. Система періодичниз видань.[31]

ЖУРНАЛІСТ -Професіональний літератор, постійний співробітник, штатний працівник періодичного видання, інформаційного органу, редакції радіомовлення або студії телебачення, організатор творчого процесу у газеті, журналі.[32]

Додаток 3

Деякі адреси в Інтернеті, що мають змогу знадобитися

КНАТИ «Кабар» www.kabar.gov.kg
Агентство «Ховар», Таджикистан tajikistan.tajnet.com/news/
Агентство «Хабар», Казахстан www.khabar.kz/
Узбекское информационное агентство www.uza.uz/
Туркменские ресурсы www.turkmenistan.ru/index.cfm
Совет Безопасности Кыргызской Республики www.gov.kg/sb.htm
Информационное агентство «Азия PLUS», Душанбе internews.ru/ASIA-PLUS/index.html
«Независимая газета», Москва www.ng.ru/cis/
Узбекистанские ресурсы www.uzcapital.uz/

«В интересах национальной безопасности»

Россия

www.agentura.ru/
Узбекистанские ресурсы www.uzreport.com/cgi-bin/indexr
«Транскаспий» www.transcaspian.ru/
«Ферганское сообщество в Инернете», новости www.ferghana.ru/news/kirgizia.html
«Репортеры без границ» www.rsf.fr/uk/
Российский «Фонд защиты гласности» www.gdf.ru/
BBC

www.BBCnews.com/

news.bbc.co.uk/hi/russian/

Управление верховного комиссара ООН по делам беженцев, официальный сайт www.unhcr.ch/
«Международная амнистия» www.amnesty.org/
Российское информационное агентство «Новости» www.rian.ru/rian/
«Интерфакс» www.interfax.ru/
ИТАР-ТАСС www.itar-tass.com/russ/newsdir.htm
Представительство «Интерньюс» в Кыргызстане www.internews.kg
Центральноазиатский толстый журнал www.tollstyi.narod.ru
Узбекистанский сайт на тему безопасности www.stability.uz/
Пресс-служба президента Республики Узбекистан www.press-service.uz/russian/newsrus.htm
Правительство КР, законодательные акты www.law.gov.kg/
Сайт чеченских сепаратистов www.kavkaz.org/
Сайт партии «Хизб ут-Тахрир» www.hizb-ut-tahrir.org/

Список літератури :

1.Засоби Масової Інформації «Закони України»

2.Д.С.Григораш «Журналістика у термінах і виразах»Л.,1974

3.С.Г.Корконосенко «Основи творче ской деятельности журналиста»С.-Петербург.,2000

4. Вацлавик П.Прагматика человеческих коммуникаций.-М.,2000

5.www.mail.ru

6.Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

7.Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа­ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

8.Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук­раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль­турі. — К., 1998. — С. 5-67.

9.Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде­ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

10.Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

11.Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче­ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.

12.www.referat.ru

13.www.

14.www.rambler.ru

15.www.СМИ.ru

16.Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин­формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.

17.Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

18.Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гуревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.

19.Акопов А.Й. Средства массовой информации. — М., 1987.

20.Багиров З.Г. Основи телевизионной журналистики. — М., 1987.

21.Бебик. В.М.Засоби масової інформації посткому­ністичної України. — К., 1996.

22.Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А.3. Москаленка. — К., 1997.

23.Засоби масової інформації. Українське законодавство. — К., 1995.

24.Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. — К., 1993.

25.Королько В. Основи паблік рілейшнз. — К., 1997.

26.Копиленко О.Л. Влада інформації. — К., 1991.

27.Миронченко В.Я. Інформаційне радіомовлення України. — К., 1996.

28.Москаленко А.З. Вступ до журналістики.-К., 1997.

29.Попович М. Громадянське суспiльство України: пiдсумки ХХ столiття // День. — 1999.- 31 грудн.

30. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избр. произв. — М., 1990.

31.Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.

32.Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.

33.Основи політології: Курс лекцій / Під ред. М. Сазонова. — Х., 1993.

34.Пугачев В., Соловьев А. Введение в политологию. — М., 1995.

35.Фетисов А.С. Политическая власть: проблемы легитимности // Соц.-полит. журнал. — 1995. — №3.

36.Власть: Сб. — М., 1989.

37.Поппер К. Открытое общество и его враги. — М. 1993. В 2 т.

38. KorrespondenT . Net »

39. Uznews.net

40. С.М. Локшина «Краткий словар иностранных слов».М.,1971

41. Орлова В.В. «Глобальные телесети новостей на информационном рінке» М.,2003

42. АлександрКНЯЗЕВ JOURNALISM ON THE CONFLICT

HANDBOOK


[1] Д.С. Григораш «Журналістика у термінах і виразах». Л.,1974, с.98

[2] Д.С. Григораш «Журналістика у термінах і виразах». Л.,1974, с.98

[3] «Засоби масової інформації. Закон України «Про інформацію»

[4] С.М. Локшина «Краткий словар иностранных слов».М.,1971, с.127

[5] АлександрКНЯЗЕВ JOURNALISM ON THE CONFLICTHANDBOOK

[6] С.Г.Корконосенко «Основы творческой деятельности журналиста» С-Петербург., 2000р, с.227

[7] С.Г.Корконосенко «Основы творческой деятельности журналиста» С-Петербург., 2000р., с.228

[8] С.Г.Корконосенко «Основы творческой деятельности журналиста» С-Петербург., 2000р., с.229

[9] «Засоби масової інформації. Закон України «Про інформацію»

[10] Професори Анатолій Чічановський, Володимир Шкляр

[11] С.Г.Корконосенко «Основы творческой деятельности журналиста» С-Петербург., 2000р., с. 86

[12] «Искусство разговаривать и получать информацию».М.,1993, с.283-292

[13] Аграновский В.А. «Кто ищет…»М.,1988, с.464

[14] Лазутина Г.В. «Технология и методика журналистского творчества».М.,1988, с.51

[15] Орлова В.В. «Глобальніе телесети новостей на информационном рінке» М.,2003, с.61

[16] Kung-Shankleman Lucy. Inside the BBC and CNN.-London: Routledge, 2000.p.152

[17] Kung-Shankleman Lucy. Inside the BBC and CNN.-London: Routledge, 2000.-p.152

[18] Kung-Shankleman Lucy. Inside the BBC and CNN.-London: Routledge, 2000.p.156

[19] Руководство для создателей передач ВВС.М.: ИПК для работников телевидения и радиовещания,1997, с.79

[20] Орлова В.В. «Глобальніе телесети новостей на информационном рінке» М.,2003, с.82

[21] Д.С. Григора «Журналістика у термінах і виразах».Л.,1974, с.58

[22] Ю.Воронцов «Дезинформация – это тоже бызнес».М.,1965,111с.

[23] С.М. Локшина «Краткий словар иностранных слов».М.,1971, с. 58

[24] Э. А. Капитонов. Организация службы связи с общественностью. — . Ростов н/Д. – 1997.- с.10

[25] Т.В. Астахова. Связи с общественностью для третьего сектора. – М. – 1996. – с.4

[26] Э. А. Капитонов. Организация службы связи с общественностью. — . Ростов н/Д. – 1997.- с.11

[27] Э. А. Капитонов. Организация службы связи с общественностью. — . Ростов н/Д. – 1997.- с.

[28] В.Л. Музыкант. Теория и практика современной рекламы. – М. – 1998г. — с.100

[29] Газета «Жизнь» №103(613) от 13.05.

[30] LeeSangchl. AlganEse. FlournoyDon. CNNWorldReport. A Five Year Content Analysis. Onio University. [Elektronic Resourse].-1999.-Access: oak.cats.ohiou.edu

[31] Д.С. Григораш «Журналістика у термінах і виразах». Л.,1974, с.80

[32] Д.С. Григораш «Журналістика у термінах і виразах». Л.,1974, с.79

еще рефераты
Еще работы по журналистике