Реферат: Ограниченая материальная ответственность
<span Bookman Old Style",«serif»;mso-ansi-language:EN-US">
<span Bookman Old Style",«serif»">ОБМЕЖЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ<span Bookman Old Style",«serif»">П Л А Н
стор.
Вступ......................................................................................................2
Розділ I. Матеріальнавідповідальність, як інститут трудового права.
1.<span Times New Roman"">
Поняття і зміст матеріальноївідповідальності працівника..............42.<span Times New Roman"">
Підстави матеріальноївідповідальності за трудовим правом..........73.<span Times New Roman"">
Види матеріальноївідповідальності...................................................15РозділII. Порядок притягнення до матеріальної відповідальності.
1.<span Times New Roman"">
Порядок визначення розміруматеріальної шкоди...........................192.<span Times New Roman"">
Порядок відшкодування матеріальноїшкоди...................................22Висновки...............................................................................................24
Списоклітератури...............................................................................25<span Bookman Old Style",«serif»">
Конституційне право — це головнагалузь права України, оскільки норми його законодавства регламентують найбільшважливі суспільні відносини: основи конституційного ладу; правовий статусгромадянина; територіальний устрій; організацію і функціонування державноївлади; органів місцевого і регіонального самоврядування; символи держави і т.д. Нормами Конституційного права регламентуютьсясуспільні відносини, встановлюються основні правові принципи для інших галузейправа України.
Основним джерелом будь-якої галузіправа є Конституція України, що має на території республіки вищу юридичну силу.
Відповідно до цього конституційнеправо пов'язане також і з трудовим правом, оскільки Конституція Українивизначає основні трудові права й обов'язки громадян, що знаходять подальшийрозвиток у нормах трудового права. Конституція України закріплює право кожного громадянина на працю, навинагороду за працю, право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки ігігієни праці, право на соціальне забезпечення в старості, у випадку хвороби іт.д.
В ст. 13 КонституціїУкраїни закріплено, що власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватисяна шкоду людини і суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктівправа власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усісуб'єкти права власності рівні перед законом.
Ставлення до власностіформується перш за все тими реальними умовами, в яких перебуває людина,можливостями її впливу на організацію виробництва, розподілом створених результатівпраці. І хоча відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має правоволодіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності, фактичної рівності у праві власностігромадян немає і бути не може, оскільки люди не рівні у можливостях набуватиправо власності. Існуюча нерівність у володінні, користуванні і розпорядженнівласністю створює суспільні суперечності, які досить часто переростають упротиправні форми набування власності. З цими негативними явищами державабореться за допомогою різних галузей права: кримінального, адміністративного,цивільного, господарського. Важливе місце тут належить й трудовому правуУкраїни, яке визначає матеріальну відповідальність сторін трудовихправовідносин за заподіяну іншій стороні шкоду.
Зприйняттям Конституції – Основного Закону держави<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[1]Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правовоїдержави. Тому зараз чи не найактуальнішим для національної юридичної науки єтеоретичне обгрунтування й активне втручання у процес кодифікації правовоїсистеми держави. Це дуже важливе і складне завдання, оскільки ефективністьправових норм залежить від теоретично обгрунтованого та практичноаргументованого їх вибору і закріплення в чинному законодавстві, а також відправильного застосування їх на практиці.
Середмайбутніх кодифікаційних актів визначальне місце має посісти Трудовий кодексУкраїни. Робота над проектом нового Трудового кодексу вже вступила в стадіюобговорення його структури і змісту на сторінках юридичних видань<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[2].
Треба сказати, що суб’єкти трудових правовідносинзнаходятьсяв нерівному положенні по відношенню один до одного. Працівник-экономічно більш слабка сторона трудовихого правовідносин.Він знаходиться вбільш залежному стані від роботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівникповинен підкорятися господорській владі роботодавця, виконувати його вказівки впроцесі трудової діяльності, прагнути до забезпечення збереження власності,даної йому в зв’язкуз виконанням своїх трудових обов’язків.В свою чергу роботодавець повинен не тільки вірно організовувати трудовийпроцес, але й приймати міри по унеможливленню виникнення майнового збитку.
Така нерівність суб’ектів трудових правовідносинобумовлює велику
різницю в правовому регулюванніматеріальної відповідальності роботодавця перед працівником и працівника перед роботодавцем. Вона торкаються визначеннярозміру збитку, що відшкодовується, порядку й меж відшкодування, характеруправових норм, що регламентують материальну відповідальність.
В цій роботі я спробую роздивитисьвиди матеріальної ідповідальностіпрацівників і порядок притягнення до неї.
<span Bookman Old Style",«serif»;mso-ansi-language: UK">Розділ І
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">1.Поняття і зміст матеріальної відповідальностіпрацівника
Матеріальнавідповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майнупідприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами.Встановлена цими актами відповідальність є важливим засобом виховного впливуна робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майнапідприємства, поважного додержання існуючого правопорядку, забезпеченняматеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів ісуспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається метапопередження правопорушення в галузі охорони власності підприємства.
В тойже час матеріальна відповідальність не становить частини дисциплінарноївідповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальностіне виключає можливості накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Передбачена трудовим правом матеріальнавідповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству,зконструйована таким чином, що вона поєднує матеріальну відповідальністьпрацівників із захистом інтересів кожного працівника. Не випадково глава IXКЗпП має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальноївідповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації». Цігарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за прямушкоду, в межах і порядку, передбачених законодавством, і, як правило,обмежуються певною частиною заробітку працівника.
Велике значення при розгляді питань про матеріальнувідповідальність працівників мають керівні постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяногопідприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від29грудня1992р.№ 14 іззмінами й доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду Українивід29березня1997р.№ 3<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:RU;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA; mso-no-proof:yes">[3],
«Про практикузастосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,заподіяного злочином і стягненні безпідставно нажитого майна» від31березня1989р.№ 3.Таким чином, матеріальна відповідальність якважливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінкилюдей нормам, прийнятим державою. Ця відповідальність, на відміну віддисциплінарної, є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тількипрацівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник передпрацівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.
Матеріальнувідповідальність слід відрізняти від майнової відповідальності, передбаченоїнормами цивільного права.
Матеріальнавідповідальність сторін трудового договору виникає тільки при заподіянні збиткув зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
Матеріальнавідповідальність завжди має особистий характер Працівник, який заподіяв шкоду,відповідає за неї сам. Неповнолітніпрацівники за нормами трудового права також несуть відповідальність зазаподіяну шкоду. За нормами цивільного права майнова шкода покладається набатьків (або осіб, які їх замінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітнімидітьми.
У трудовому правівідшкодуванню підлягає тільки прямий дійсний збиток, як правило, в обмеженомурозмірі — не більш середнього місячного заробітку працівника, що завдав шкоди.Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди,за винятком випадків, передбачених законодавством, неодержані доходи чи упущенавигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають.
У цивільному правізавжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальноївідповідальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, видумайна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, що виконуєпрацівник, чого немає в цивільному праві. Згідно з нормами трудового права працівникизвільняються від матеріальної відповідальності за збиток, що може бутивіднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягардоведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівникалежить на власнику чи уповноваженому їморгані<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[4],тобто діє презумпція невинності працівника, у той час як у цивільному правівстановлена презумпція провини того, хто причинив шкоду.
Матеріальній відповідальності за трудовимправом притаманна така риса, як порівняння межі відповідальності з заробітноюплатою працівника. За загальним правилом розмір відшкодування збиткуобмежується середнім місячної заробітком працівника.
У трудовому правідиференційовані види відповідальності в залежності від суб'єктів, умовзаподіяння збитку, характеру майна тощо.
Відповідно до трудовогозаконодавства розмір збитку, що відшкодовується, заподіяного з вини декількох працівників,визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної платипрацівника, виду і межі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобтовстановлюється дольова відповідальність. Солідарна відповідальність, якправило, не допускається; виключення встановлене для осіб, що заподіяли збиток злочинними діями. Дляцивільного права характерно широке застосування солідарної відповідальностіосіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежності від волевиявленняпотерпілого може наставати відповідальність усіх заподіювачів збитку спільноабо кожного окремо. Особа, що відшкодувала збиток цілком, має право звернутисяз регресним позовом до всіх інших осіб, за винятком тієї частки, що приходитьсяна нього самого.
Крім добровільноговідшкодування збитку, передбаченого цивільним і трудовим правом, ці галузіпо-різному визначають порядок стягнення збитку. У трудовому праві він більшдиференційований: при обмеженій матеріальній відповідальності допускаєтьсяутримання за розпорядженням власника частини заробітної плати працівника. За цивільним правом збиток стягується тількишляхом звертання до суду.
Трудовим законодавствомвизначені більш короткі терміни для залучення до матеріальної відповідальності.Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 КЗпП для звернення власника чи уповноваженогоним органу в суд встановлений термін один рік із дня виявлення заподіяного працівникомзбитку. Термін позовної давності за цивільним правом дорівнює три роки.При стягненні обмеженої матеріальноївідповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку,згідно ст.136 КЗпП розпорядження власника чи уповноваженого ним органу повиннебути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку ізвернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про цепрацівнику.
Отже, матеріальною відповідальністюза трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудовогодоговору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновнимидіями.
Суб'єктами матеріальноївідповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник, з одного боку,і підприємство (установа, організація), з яким він перебуває в трудовихправовідносинах, з іншої сторони.
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">
<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">2.Підстави матеріальної відповідальності за трудовимправом
Матеріальна відповідальність — цеінститут трудового права. Але і в законодавстві, і в науковій літературі термін«матеріальна відповідальність» часто використовується далеко за межамитрудового права. Вжиття терміна — «матеріальна відповідальність» замежами сфери трудового права ніскільки не означає, що у відповідних випадкахдійсно мають застосовуватися норми, які тут коментуються. Норми інститутуматеріальної відповідальності вживаються виключно у рамках предмета трудовогоправа.
Матеріальна відповідальність можебути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір зпідприємством, установою, організацією.
І якщо влітературі, на практиці та й у законодавчих актах зустрічається поняття«матеріально відповідальна особа», то з цього не можна робитивисновок про те, що лише ці особи можуть бути притягнені до матеріальноївідповідальності. До матеріальної відповідальності відповідно до норм КЗпПможуть бути притягнені всі працівники, починаючи від державних службовців іпосадових осіб підприємств і закінчуючи некваліфікованими працівниками.
Законодавство не виключаєпритягнення до матеріальної відповідальності неповнолітніх працівників. Вони неможуть нести тільки повну матеріальну відповідальність на підставі договору проіндивідуальну або колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Але слідмати на увазі, що при вирішенні пов'язаного з цим трудового спору суд будеретельно перевіряти наявність обставин, вказаних в ст. 137 КЗпП.
Правові норми інститутуматеріальної відповідальності поширюються також на випадки заподіяння прямоїдійсної шкоди працівниками громадянам (суб’єктам підприємницької діяльності, іфізичним особам, які використовують найману працю у споживчому господарстві),з якими працівники перебувають у трудових відносинах.
Стаття130 КЗпП характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичні факти,наявність яких дає власнику право притягнути працівника до матеріальноївідповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником трудовихобов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням ішкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключаєможливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Працівник не може бути притягненийдо матеріальної відповідальності, якщо він не порушив свої трудові обов'язки.Трудові обов'язки працівника можуть визначатися законодавством, колективним,трудовим договором, іншими локальними нормативними та індивідуальними актами.Поширена практика визначення кола трудових обов'язків працівників у посадовихінструкціях, документах, котрі визначають порядок проведення робіт, вимогах доякості виготовленої продукції, виконаної роботи.
Аби запобігти непорозумінь,пов'язаних із встановленням нормативного обов'язку працівника забезпечуватицілість майна підприємства, законодавець у частині другій ст. 131 КЗпПсформулював обов'язок працівників бережливо ставитись до майна підприємства,установи, організації та вживати заходів щодо запобігання шкоди, хоча подібнийобов'язок сформульований і в ст. 139 КЗпП.
Невиконання незаконно покладенихна працівника трудових обов'язків не може бути підставою для притягненняпрацівника до матеріальної відповідальності.
Протиправність поведінкипрацівника не може бути підставою для притягнення працівника до матеріальноївідповідальності у тих випадках, коли працівник діяв у стані крайньоїнеобхідності. Законодавство про працю визначення крайньої необхідності ненадає. Тому до правовідносин з притягнення до матеріальної відповідальності зааналогією має вживатися визначення крайньої необхідності, передбачене в ст. 16Кримінального кодексу України (дія з метою усунення небезпеки, що загрожуєінтересам держави, громадським інтересам, особі або правам громадян, якщо цюнебезпеку за даних обставин не можна усунути іншими засобами і коли заподіянашкода менш значна, ніж шкода, якої вдалося запобігти).
Безспірнимпідтвердженням протиправності дій чи бездіяльності працівника, який заподіявматеріальну шкоду, є притягнення його за це до кримінальної, адміністративноїчи дисциплінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бутипокладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до іншихвидів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи,адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисциплінарноївідповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його доматеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода — це основнийелемент юридичного складу, який спричинює обов'язок працівника покритиматеріальну шкоду і надає право підприємству, установі, організації (або власникупідприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу) притягнутипрацівника до матеріальної відповідальності.
Поняття прямої дійсної шкоди узаконодавстві не розкривається. При першому наближенні пряма дійсна шкода можерозумітися як збитки (у розумінні визначення, наданого у ст. 203 Цивільногокодексу за відрахунком неодержаних доходів). На неприпустимість покладення напрацівника відповідальності за неодержані доходи прямо зазначається у частишчетвертій ст. 130 КЗпП. Інших обмежень на стягнення з працівника будь-якихвидів матеріальної шкоди законодавство про працю не установлює. Звідси можназробити висновок про те, що ст. 130 КЗпП дозволяє стягнення з працівників, упорядку притягнення їх до матеріальної відповідальності, не лише вартостівтрати, пошкодження майна та втрат, котрі понесло підприємство, установа чиорганізація, а й будь-якої іншої шкоди, яка не може бути віднесена докатегорії неодержаних прибутків або яку законодавство не забороняє відшкодуватиу працівника за інших підстав.
Коли приймались нині чинніЦивільний кодекс і Кодекс законів про працю, чіткої різниці між неодержанимидоходами та неодержаним прибутком ще не проводили. Доходи і прибуток почалирозрізняти після прийняття Верховною Радою СРСР Закону «Про державнепідприємство (об'єднання)» (червень 1987 р.). Ця відмінність актуалізуваласяв Україні у зв'язку з низкою переходів від оподаткування прибутку дооподаткування доходів підприємств і навпаки. Незважаючи на це, ще й сьогодніпоняття прибутків і доходів скрізь і всюди не розрізняється. Так, у Законі«Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) приводиться такевизначення упущеної вигоди: «Упущена вигода — дохід або прибуток, який мігби одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у випадку здійснення зовнішньоекономічноїоперації і які він не одержав через обставини, що незалежні від нього, якщорозмір його передбачуваного прибутку можна обгрунтувати».
Все ж уявляється, що, говорячи пронестримані доходи в ст. 130 КЗпП України, мали на увазі саме неотриманийприбуток.
Таке розуміння неодержаногоприбутку має визначену нормативну базу. Воно викладене у Тимчасовій методицівизначення розміру шкоди, заподіяної порушенням господарських договорів.Тимчасова методика була схвалена 21 грудня 1990 р. Державною комісією РадиМіністрів СРСР з економічної реформи.
За нею було прямо визнаненормативне значення, оскільки за міністерствами та відомствами признавалосяправо опрацювання галузевих методик, котрі не суперечать названій Тимчасовійметодиці. За тих часів Тимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, авідтак ії слід визнати такою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.
Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шкодинеодержаним прибутком, який виходить за межі названого поняття, необхідновважати прибуток як його розуміють у ст. З Закону «Про оподаткуванняприбутку підприємств».
З урахуванням викладеного, до категорії прямоїдійсної шкоди належать:
♦ недостача матеріальнихцінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи чи в іншої особи, якійматеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків.Часто пишуть і говорять про те, що матеріальна відповідальність за недостачуматеріальних цінностей можлива лише у випадку недостачі понад норми природнихвтрат. Це неправильно. Вся справа у тому, що це за втрати. Якщо вони дійсноприродні, то притягнення працівника до матеріальної відповідальностінеможливе. Якщо ж власник доведе, що втрати хоч і не перевищують межі природнихне є природними, а спричинені діями працівника, то притягнення до матеріальноївідповідальності можливе (звичайно за умов, що власник доведе наявністьвідповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться в усіх випадках, колипрацівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а призвіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін«недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальнихцінностей;
♦ втрата матеріальнихцінностей. Про втрату говорять тоді, коли працівник супроводжував матеріальніцінності у дорозі;
♦ знищення матеріальних цінностей. Трапляютьсявипадки прямого знищення працівниками матеріальних цінностей. Частішезнищення, як підстава матеріальної відповідальності, пов'язане з дієюстихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил обумовлена виноюпрацівника. Вогонь — це стихія. Та він може бути спричинений порушеннямпрацівником правил пожежної безпеки. Коли зіштовхуються джерела підвищеноїнебезпеки, що рухаються, матеріальні цінності нерідко знищуються через діюприродних сил. Але зіткнення, як правило, є результатом винних дій(бездіяльності) людей, котрі керували транспортними засобами чи іншимиматеріальними цінностями;
♦ пошкодження матеріальнихцінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизиласявартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на поновлення відповідних
об'єктів);
♦ зіпсуття матеріальнихцінностей. Це — втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей.Зіпсуття, зазвичай, виявляється в очевидній втраті споживчих властивостей.Однак закінчення терміну реалізації медикаментних засобів, продуктівхарчування, а також деяких видів промислових товарів теж повинно розглядатисяяк зіпсуття;
♦ неможливість стягнутиматеріальні цінності, котрих не вистачає, з постачальника, який передавматеріальні цінності з недостачею. Таке на практиці зустрічається часто, колипід час приймання продукції чи товарів від постачальника, приймання вантажіввід органів транспорту викривається недостача. У подібних випадках одержувач,зазвичай, сплачує за матеріальні цінності постачальнику повністю. Недостача жпідлягає оформленню відповідно до Інструкції про порядок приймання продукціївиробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю,або відповідно до транспортного законодавства. Потім вартість матеріальнихцінностей, яких не вистачає, стягується з постачальника (перевізника). Проте,при неналежному оформленні акта про приймання (недостачу) чи при порушенніпорядку приймання можливість стягнення з постачальника (транспортноїорганізації) вартості матеріальних цінностей, яких не вистачає, втрачається.Ця вартість відноситься до категорії прямої дійсної шкоди і може бути стягненаз винних працівників у порядку притягнення до матеріальної відповідальності;
♦ шкода, спричинена продажемтоварів по заниженій ціні. Це може статися через помилку у застосуванніпрейскурантів, неправильно складену калькуляцію ціни тощо;
♦ витрати, спричиненінезаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за господарськимидоговорами, на користь державного або місцевих бюджетів, спеціальних фондів,коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їходержали, втрачена;
♦ витрати, що сталися черезнадмірні виплати на користь працівників (основної заробітної плати, премій,сум компенсацій, допомоги з державного соціального страхування, виплат упорядку покриття шкоди, заподіяної працівникам під час виконання трудовихобов'язків, тощо), за відсутності можливості стягнення цих сум з працівників,котрі безпідставно одержали відповідні суми. До категорії прямої дійсної шкодивідносяться і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;
♦ сплачені на користьконтрагентів за господарськими договорами, державного або місцевого бюджетів,державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Пленум ВерховногоСуду України у постанові «Про судову практику в справах про відшкодуванняшкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»(п.4) звернув увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяноїсписанням з рахунків підприємств в доход держави одержаного ними прибутку. Надумку Пленуму, у даному випадку шкода належить до категорії неодержаного прибутку.Слід, проте, звернути увагу на ту обставину, що на користь державного бюджетуможе відшкодовуватись як такий, що підлягає одержанню (не одержанийпідприємством прибуток), так і одержаний прибуток (неодержаний підлягаєстягненню в доход бюджету у відповідних випадках з того суб'єкта, від якогойого належало б одержати). Стягнення з працівника прибутку, вже отриманогопідприємством, а потім через вину працівника стягненого з підприємства накористь бюджету, на наш погляд, не суперечить ст. 130 КЗпП;
♦ виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриттяшкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, спричинену діями їїпрацівників<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[5].Притягнення до матеріальної відповідальності при цьому можливе, коли діїпрацівника кваліфіковані як невиконання або неналежне виконання трудовихобов'язків;
♦ нестягнена з боржникадебіторська заборгованість, коли можливість Її стягнення втрачена у зв'язку ззакінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв'язку зліквідацією юридичної особи — боржника);
♦ нестягнена з боржника шкода (за винятком тієїчастки шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщоможливість її стягнення втрачена.
Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бутивіднесена до прямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме якприбуток стягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.
Було б неправильно піднеодержаними прибутками, які названі у частині четвертій ст. 130 КЗпП, розумітиваловий дохід — виручку від реалізації або (у торговельних організаціях) сумуторгових надбавок, скидок та націнок. Аналогічним чином не можна піднеодержаними прибутками розуміти дохід, який у свій час законодавством визнававсяоб'єктом оподаткування і (схематично) дорівнював валовому доходу звідрахуванням матеріальних затрат підприємства.
Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більшширокому розумінні (як майно та майнові права, котрі відображаються у балансіпідприємства як його активи). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшенняцих активів.
Неможливість притягнення працівникадо матеріальної відповідальності за відсутності причинного зв'язку виражена вчастині першій ст. 130 КЗпП словами «працівники несуть… відповідальністьза шкоду, заподіяну підприємству… внаслідок порушення...». Порушеннямає бути причиною шкоди, а шкода має бути наслідком порушення. Причиннийзв'язок — це категорія філософська, однак в юриспруденції вона має бутивиражена цілком конкретно. Наведемо приклад із практики. Згоріла продовольчабаза — це наслідок. Було установлено порушення правил пожежної безпеки — використаннясаморобного нагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи,винні у порушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза незмогла установити, що причиною пожежі є саме використання саморобного нагрівальногоприладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не виключиламожливості виникнення пожежі не внаслідок використанім саморобногонагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до матеріальноївідповідальності у цьому разі суперечило б закону.
Притягнення до матеріальноївідповідальності можливе лише за наявності вини працівника. Підставоюматеріальної відповідальності може бути не лише умисна, а й вина через необережність.Найчастіше працівники притягуються до матеріальної відповідальності якраз занаявності вини в формі необережності. Інколи форма вини є підставоюдиференціації меж відповідальності працівників. Так, п. 1 ст. 133 КЗпПустановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття через недбалістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їхвиготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягута інших предметів, виданих працівнику у користування. За умисне знищення таумисне зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальна відповідальність<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[6].
Стаття 130КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної відповідальності зашкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарськогориску. «Шкода, яка відноситься до категорії… риску» — це,звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує діяльність(вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може свідчити пропорушення ним правил виконання робіт, порушення ним трудових обов'язків, аможе бути властивим правомірній поведінці працівника. Керівниксільськогосподарського підприємства не може бути притягнений до матеріальноївідповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням озимої пшениці. Йсіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у терміни, котрі рекомендуєнаука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до знищення посівів, до марнихзатрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у цьому разі не порушив трудовихобов'язків. І шкода, яка виникла, є наслідком риску, що був властивий вчинкамкерівника. Але цей риск був нормальним виробничо-господарським риском.
Інший приклад: терміни посівуозимих керівник підприємства затягнув. Озимі увійшли в зиму слабкими і загинуличерез звичайні для цієї місцевості морози. Тут керівник теж рискував. Алеприпустився порушень, не зумів правильно організувати роботу підприємства. Урезультаті його вчинків, котрі за змістом мають ознаку риску, підприємствузаподіяна пряма дійсна шкода. Керівник, що припустився порушень, має бутипритягнений до матеріальної відповідальності. Риск, якого припустився пін, нес нормальним виробнично-господарським риском.
Розділ IX КЗпП, котрий починаєтьсязі статті, яка коментується, називається «Гарантії при покладенні напрацівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації». Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантіїдержава установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальноївідповідальності.
Крім переліку всіх юридичнихфактів (протиправна поведінка працівника, пряма дійсна шкода, причиннийзв'язок між протиправною поведінкою працівника і шкодою, вина працівника), щоскладають підстави матеріальної відповідальності і відсутність яких виключаєпритягнення працівника до матеріальної відповідальності, у цій статті вказанона установлення законодавством межі матеріальної відповідальності працівників,обмеження ії визначеною частиною заробітку працівника<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[7],неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повнийрозмір заподіяної шкоди. Слова «повний розмір заподіяної шкоди» неозначають нічого іншого окрім можливості стягнення з працівника, упередбачених випадках, суми, рівної прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмірзаподіяної шкоди у контексті ст. 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсноїшкоди.
Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення доматеріальної відповідальності у розмірі, що перевищує повний розмір заподіяноїшкоди (пряма дійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353КЗпП.
Аби запобігти питань стосовно притягненняпрацівника за одне й те ж порушення до матеріальної та інших видів відповідальності,у частині третій ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення доматеріальної та інших видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо єпідстави.для притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративно