Реферат: Ограниченая материальная ответственность

<span Bookman Old Style",«serif»;mso-ansi-language:EN-US"> 

<span Bookman Old Style",«serif»">ОБМЕЖЕНА  МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ

<span Bookman Old Style",«serif»">П Л А Н

стор.

Вступ......................................................................................................2

Розділ I. Матеріальнавідповідальність, як інститут трудового права.

1.<span Times New Roman"">    

Поняття і зміст матеріальноївідповідальності працівника..............4

2.<span Times New Roman"">    

Підстави матеріальноївідповідальності за трудовим правом..........7

3.<span Times New Roman"">    

Види матеріальноївідповідальності...................................................15

РозділII. Порядок притягнення до матеріальної відповідальності.

1.<span Times New Roman"">    

Порядок визначення розміруматеріальної шкоди...........................19

2.<span Times New Roman"">    

Порядок відшкодування матеріальноїшкоди...................................22

Висновки...............................................................................................24

      Списоклітератури...............................................................................25<span Bookman Old Style",«serif»">

Вступ. 

Конституційне право — це головнагалузь права України, оскільки норми його законодавства регламентують найбільшважливі суспільні відносини: основи конституційного ладу; правовий статусгромадянина; територіальний устрій; організацію і функціонування державноївлади; органів місцевого і регіонального самоврядування; символи держави і т.д.  Нормами Конституційного права регламентуютьсясуспільні відносини, встановлюються основні правові принципи для інших галузейправа України. 

Основним джерелом будь-якої галузіправа є Конституція України, що має на території республіки вищу юридичну силу.

Відповідно до цього конституційнеправо пов'язане також і з трудовим правом, оскільки Конституція Українивизначає основні трудові права й обов'язки громадян, що знаходять подальшийрозвиток у нормах трудового права. Конституція України закріплює право кожного громадянина на працю, навинагороду за працю, право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки ігігієни праці, право на соціальне забезпечення в старості, у випадку хвороби іт.д.

В ст. 13 КонституціїУкраїни закріплено, що власність зо­бов'язує. Вона не повинна використовуватисяна шкоду люди­ни і суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктівправа власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усісуб'єкти права власності рівні перед законом.

Ставлення до власностіформується перш за все тими ре­альними умовами, в яких перебуває людина,можливостями її впливу на організацію виробництва, розподілом створених ре­зультатівпраці. І хоча відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має правоволодіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності, фактичної рівності у праві власностігромадян немає і бути не може, оскільки люди не рівні у можливостях на­буватиправо власності. Існуюча нерівність у володінні, користуванні і розпорядженнівласністю створює суспільні супереч­ності, які досить часто переростають упротиправні форми набування власності. З цими негативними явищами державабореться за допомогою різних галузей права: кримінального, адміністративного,цивільного, господарського. Важливе місце тут належить й трудовому правуУкраїни, яке визначає матері­альну відповідальність сторін трудовихправовідносин за запо­діяну іншій стороні шкоду.

Зприйняттям Конституції – Основного Закону держави<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[1]Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правовоїдержави. Тому зараз чи не найактуальнішим для національної юридичної науки єтеоретичне обгрунтування й активне втручання у процес кодифікації правовоїсистеми держави. Це дуже важливе і складне завдання, оскільки ефективністьправових норм залежить від теоретично обгрунтованого та практичноаргументованого їх вибору і закріплення в чинному законодавстві, а також відправильного застосування їх на практиці.

Середмайбутніх кодифікаційних актів визначальне місце має посісти Трудовий кодексУкраїни. Робота над проектом нового Трудового кодексу вже вступила в стадіюобговорення його структури і змісту на сторінках юридичних видань<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[2].

Треба сказати, що суб’єкти трудових правовідносинзнаходятьсяв нерівному положенні по відношенню один до одного. Працівник-экономічно більш слабка сторона трудовихого правовідносин.Він знаходиться вбільш залежному стані від роботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівникповинен підкорятися господорській владі роботодавця, виконувати його вказівки впроцесі трудової діяльності, прагнути до забезпечення збереження власності,даної йому в зв’язкуз виконанням своїх трудових обов’язків.В свою чергу роботодавець повинен не тільки вірно організовувати трудовийпроцес, але й приймати міри по унеможливленню виникнення майнового збитку.

Така нерівність суб’ектів трудових правовідносинобумовлює велику

різницю в правовому регулюванніматеріальної відповідальності роботодавця перед працівником и працівника  перед роботодавцем. Вона торкаються визначеннярозміру збитку, що відшкодовується, порядку й меж відшкодування, характеруправових норм, що регламентують материальну відповідальність.

В цій роботі я спробую роздивитисьвиди  матеріальної ідповідальностіпрацівників і порядок притягнення до неї.

<span Bookman Old Style",«serif»;mso-ansi-language: UK">Розділ І

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">1.Поняття і зміст матеріальної відповідальностіпрацівника

Матеріальнавідповідальність робітників і службовців за шко­ду, заподіяну майнупідприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами.Встановлена цими ак­тами відповідальність є важливим засобом виховного впливуна робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майнапідприємства, поважного додержання існуючого пра­вопорядку, забезпеченняматеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів ісуспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається метапопередження пра­вопорушення в галузі охорони власності підприємства.

В тойже час матеріальна відповідальність не становить ча­стини дисциплінарноївідповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальностіне виключає можли­вості накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Передбачена трудовим правом матеріальнавідповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству,зконструйована таким чином, що вона поєднує матеріальну відпо­відальністьпрацівників із захистом інтересів кожного праців­ника. Не випадково глава IXКЗпП має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальноївідповідальності за шко­ду, заподіяну підприємству, установі, організації». Цігарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за прямушкоду, в межах і порядку, передбачених законодавством, і, як правило,обмежуються певною частиною заробітку праців­ника.

Велике значення при розгляді питань про матеріальнувідповідальність працівників мають керівні постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяногопідприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від29грудня1992р.№ 14 іззмінами й доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду Українивід29березня1997р.№ 3<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:RU;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA; mso-no-proof:yes">[3],

«Про практикузастосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,заподіяного злочином і стягненні безпідставно нажитого майна» від31березня1989р.№ 3.

Таким чином, матеріальна відповідальність якважливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінкилюдей нормам, прийнятим державою. Ця відповідаль­ність, на відміну віддисциплінарної, є двосторонньою, оскіль­ки відповідальність несе не тількипрацівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник передпрацівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.

Матеріальнувідповідальність слід відрізняти від майнової відповідальності, передбаченоїнормами цивільного права.                                              

Матеріальнавідповідальність сторін трудового договору виникає тільки при заподіянні збиткув зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Матеріальнавідповідальність завжди має особистий характер Працівник, який заподіяв шкоду,відповідає  за неї сам. Неповнолітніпрацівники за нормами трудового права також несуть відповідальність зазаподіяну шкоду. За нормами цивільного права майнова шкода покладається набатьків (або осіб, які їх замінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітнімидітьми.

У трудовому правівідшкодуванню підлягає тільки прямий дійсний збиток, як правило, в обмеженомурозмірі — не більш середнього місячного заробітку працівника, що завдав шкоди.Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди,за винятком випадків, передбачених законодавством, неодержані доходи чи упущенавигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають.

У цивільному правізавжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальноївідповідальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, видумайна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, що виконуєпрацівник, чого немає в цивільному праві. Згідно з  нормами трудового права працівникизвільняються від матеріальної відповідальності за збиток, що може бутивіднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягардоведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівникалежить на  власнику чи уповноваженому їморгані<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[4],тобто діє презумпція невинності працівника, у той час як у цивільному правівстановлена презумпція провини того, хто причинив шкоду.

 Матеріальній відповідальності за трудовимправом притаманна така риса, як порівняння межі відповідальності з заробітноюплатою працівника. За загальним правилом розмір відшкодування збиткуобмежується середнім місячної заробітком працівника.

У трудовому правідиференційовані види відповідальності в залежності від суб'єктів, умовзаподіяння збитку, характеру  майна тощо.

Відповідно до трудовогозаконодавства розмір  збитку, що відшкодовується,  заподіяного з вини декількох працівників,визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної платипрацівника, виду і межі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобтовстановлюється дольова відповідальність. Солідарна відповідальність, якправило, не допускається; виключення встановлене для осіб, що заподіяли збиток злочинними діями. Дляцивільного права характерно широке застосування солідарної відповідальностіосіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежності від волевиявленняпотерпілого може наставати відповідальність усіх заподіювачів збитку спільноабо кожного окремо. Особа, що відшкодувала збиток цілком, має право звернутисяз регресним позовом до всіх інших осіб, за винятком тієї частки, що приходитьсяна нього самого.

Крім добровільноговідшкодування збитку, передбаченого цивільним і трудовим правом, ці галузіпо-різному визначають порядок стягнення збитку. У трудовому праві він більшдиференційований: при обмеженій матеріальній відповідальності допускаєтьсяутримання за розпорядженням власника частини заробітної плати працівника.  За цивільним правом збиток стягується тількишляхом звертання до суду.

Трудовим законодавствомвизначені більш короткі терміни для залучення до матеріальної відповідальності.Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 КЗпП для звернення власника чи уповноваженогоним органу в суд встановлений термін один рік із дня виявлення заподіяного працівникомзбитку. Термін позовної давності за цивільним правом дорівнює три роки.При  стягненні обмеженої матеріальноївідповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку,згідно ст.136 КЗпП розпорядження власника чи уповноваженого ним органу повиннебути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку ізвернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про цепрацівнику.

Отже, матеріальною відповідальністюза трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудовогодоговору відшко­довувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винов­нимидіями.

Суб'єктами матеріальноївідповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник, з одного боку,і підприємство (установа, організація), з яким він перебуває в трудовихправовідносинах, з іншої сторони.

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">

<span Bookman Old Style",«serif»; mso-ansi-language:UK">2.Підстави матеріальної відповідальності за трудовимправом

Матеріальна відповідальність — цеінститут трудового права. Але і в законодавстві, і в науковій літературі термін«ма­теріальна відповідальність» часто використовується далеко за ме­жамитрудового права. Вжиття терміна — «матеріальна відповідальність» замежами сфери трудового права ніскільки не означає, що у відповідних випадкахдійсно мають застосовуватися норми, які тут коментуються. Норми інститутуматеріальної відповідаль­ності вживаються виключно у рамках предмета трудовогоправа.

Матеріальна відповідальність можебути покладе­на на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір зпідприємством, установою, організацією.

І якщо влітературі, на практиці та й у законодавчих актах зу­стрічається поняття«матеріально відповідальна особа», то з цьо­го не можна робитивисновок про те, що лише ці особи можуть бути притягнені до матеріальноївідповідальності. До матеріаль­ної відповідальності відповідно до норм КЗпПможуть бути при­тягнені всі працівники, починаючи від державних службовців іпосадових осіб підприємств і закінчуючи некваліфікованими працівниками.

Законодавство не виключаєпритягнення до матеріальної відповідальності неповнолітніх працівників. Вони неможуть нести тільки повну матеріальну відповідальність на підставі договору проіндивідуальну або колективну (бригадну) матеріальну відпо­відальність. Але слідмати на увазі, що при вирішенні пов'язано­го з цим трудового спору суд будеретельно перевіряти наявність обставин, вказаних в ст. 137 КЗпП.

Правові норми інститутуматеріальної відповідальності поширюються також на випадки заподіяння прямоїдійсної шкоди працівниками громадянам (суб’єктам підприємницької діяльності, іфізичним особам, які використовують найману працю у спожив­чому господарстві),з якими працівники перебувають у трудових відносинах.

Стаття130 КЗпП характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичні факти,наявність яких дає власнику право притягнути працівника до матеріальноївідповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником тру­довихобов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням ішкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключаєможливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Працівник не може бути притягненийдо матеріальної відповідальності, якщо він не порушив свої трудові обов'язки.Трудові обов'язки працівника можуть визначатися законодавством, колективним,трудовим договором, іншими локальними норматив­ними та індивідуальними актами.Поширена практика визначен­ня кола трудових обов'язків працівників у посадовихінструкціях, документах, котрі визначають порядок проведення робіт, вимо­гах доякості виготовленої продукції, виконаної роботи.

Аби запобігти непорозумінь,пов'язаних із встановленням нормативного обов'язку працівника забезпечуватицілість майна підприє­мства, законодавець у частині другій ст. 131 КЗпПсформулював обов'язок працівників бережливо ставитись до майна підприємства,установи, організації та вживати заходів щодо запобігання шкоди, хоча подібнийобов'язок сформульований і в ст. 139 КЗпП.

Невиконання незаконно покладенихна працівника трудових обов'язків не може бути підставою для притягненняпрацівника до матеріальної відповідальності.

Протиправність поведінкипрацівника не може бути підста­вою для притягнення працівника до матеріальноївідповідальності у тих випадках, коли працівник діяв у стані крайньоїнеобхідності. Законодавство про працю визначення крайньої необхідності ненадає. Тому до правовідносин з притягнення до матеріальної відпо­відальності зааналогією має вживатися визначення крайньої необ­хідності, передбачене в ст. 16Кримінального кодексу України (дія з метою усунення небезпеки, що загрожуєінтересам держави, гро­мадським інтересам, особі або правам громадян, якщо цюнебезпе­ку за даних обставин не можна усунути іншими засобами і коли заподіянашкода менш значна, ніж шкода, якої вдалося запобігти).

Безспірнимпідтвердженням протиправності дій чи бездіяль­ності працівника, який заподіявматеріальну шкоду, є притяг­нення його за це до кримінальної, адміністративноїчи дисцип­лінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бутипокладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до іншихвидів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи,адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисцип­лінарноївідповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його доматеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода — це основнийелемент юридичного складу, який спричинює обов'язок працівника покритиматеріаль­ну шкоду і надає право підприємству, установі, організації (або влас­никупідприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу) притягнутипрацівника до матеріальної відповідальності.

Поняття прямої дійсної шкоди узаконодавстві не розкриваєть­ся. При першому наближенні пряма дійсна шкода можерозумі­тися як збитки (у розумінні визначення, наданого у ст. 203 Ци­вільногокодексу за відрахунком неодержаних доходів). На неприпустимість покладення напрацівника відповідальності за неодержані доходи прямо зазначається у частишчетвертій ст. 130 КЗпП. Інших обмежень на стягнення з працівника будь-якихвидів матеріальної шкоди законодавство про працю не установ­лює. Звідси можназробити висновок про те, що ст. 130 КЗпП дозволяє стягнення з працівників, упорядку притягнення їх до матеріальної відповідальності, не лише вартостівтрати, пошкод­ження майна та втрат, котрі понесло підприємство, установа чиорганізація, а й будь-якої іншої шкоди, яка не може бути відне­сена докатегорії неодержаних прибутків або яку законодавство не забороняє відшкодуватиу працівника за інших підстав.

Коли приймались нині чинніЦивільний кодекс і Кодекс законів про працю, чіткої різниці між неодержанимидоходами та неодержаним прибутком ще не проводили. Доходи і прибуток почалирозрізняти після прийняття Верховною Радою СРСР Закону «Про державнепідприємство (об'єднання)» (червень 1987 р.). Ця відмінність актуа­лізуваласяв Україні у зв'язку з низкою переходів від оподаткування прибутку дооподаткування доходів підприємств і навпаки. Незва­жаючи на це, ще й сьогодніпоняття прибутків і доходів скрізь і всюди не розрізняється. Так, у Законі«Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) приводиться такевизначення упущеної вигоди: «Упущена вигода — дохід або прибуток, який мігби одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у випадку здійснення зов­нішньоекономічноїоперації і які він не одержав через обставини, що незалежні від нього, якщорозмір його передбачуваного прибут­ку можна обгрунтувати».

Все ж уявляється, що, говорячи пронестримані доходи в ст. 130 КЗпП України, мали на увазі саме неотриманийприбуток.

Таке розуміння неодержаногоприбутку має визначену нор­мативну базу. Воно викладене у Тимчасовій методицівизначення розміру шкоди, заподіяної порушенням господарських договорів.Тимчасова методика була схвалена 21 грудня 1990 р. Державною комісією РадиМіністрів СРСР з економічної реформи.

За нею було прямо визнаненормативне значення, оскільки за міністерствами та відомствами признавалосяправо опрацю­вання галузевих методик, котрі не суперечать названій Тимча­совійметодиці. За тих часів Тимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, авідтак ії слід визнати такою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.

Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шко­динеодержаним прибутком, який виходить за межі названого по­няття, необхідновважати прибуток як його розуміють у ст. З Закону «Про оподаткуванняприбутку підприємств».

 З урахуванням викладеного, до категорії прямоїдійсної шкоди належать:

♦ недостача матеріальнихцінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи чи в іншої особи, якійматеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків.Часто пишуть і говорять про те, що матеріальна відповідальність за не­достачуматеріальних цінностей можлива лише у випадку недо­стачі понад норми природнихвтрат. Це неправильно. Вся справа у тому, що це за втрати. Якщо вони дійсноприродні, то притяг­нення працівника до матеріальної відповідальностінеможливе. Якщо ж власник доведе, що втрати хоч і не перевищують межі природнихне є природними, а спричинені діями працівника, то притягнення до матеріальноївідповідальності можливе (звичай­но за умов, що власник доведе наявністьвідповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться в усіх випадках, колипрацівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а призвіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьо­му термін«недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальнихцінностей;

♦ втрата матеріальнихцінностей. Про втрату говорять тоді, коли працівник супроводжував матеріальніцінності у дорозі;

♦ знищення матеріальних цінностей. Трапляютьсявипадки прямого знищення працівниками матеріальних цінностей. Час­тішезнищення, як підстава матеріальної відповідальності, пов'я­зане з дієюстихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил обумовлена виноюпрацівника. Вогонь — це стихія. Та він може бути спричинений порушеннямпрацівником правил пожежної безпеки. Коли зіштовхуються джерела підвищеноїнебезпеки, що рухаються, матеріальні цінності нерідко знищуються через діюприродних сил. Але зіткнення, як правило, є результатом винних дій(бездіяльності) людей, котрі керували транспортними засо­бами чи іншимиматеріальними цінностями;

♦ пошкодження матеріальнихцінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизиласявартість мате­ріальних цінностей, або сумі витрат на поновлення відповідних

об'єктів);

♦ зіпсуття матеріальнихцінностей. Це — втрата матеріаль­ними цінностями їх споживчих якостей.Зіпсуття, зазвичай, ви­являється в очевидній втраті споживчих властивостей.Однак закінчення терміну реалізації медикаментних засобів, продуктівхарчування, а також деяких видів промислових товарів теж по­винно розглядатисяяк зіпсуття;

♦ неможливість стягнутиматеріальні цінності, котрих не виста­чає, з постачальника, який передавматеріальні цінності з недоста­чею. Таке на практиці зустрічається часто, колипід час приймання продукції чи товарів від постачальника, приймання вантажіввід органів транспорту викривається недостача. У подібних випадках одержувач,зазвичай, сплачує за матеріальні цінності постачальни­ку повністю. Недостача жпідлягає оформленню відповідно до Інструкції про порядок приймання продукціївиробничо-технічно­го призначення та товарів народного споживання за кількістю,або відповідно до транспортного законодавства. Потім вартість матері­альнихцінностей, яких не вистачає, стягується з постачальника (перевізника). Проте,при неналежному оформленні акта про прий­мання (недостачу) чи при порушенніпорядку приймання мож­ливість стягнення з постачальника (транспортноїорганізації) вар­тості матеріальних цінностей, яких не вистачає, втрачається.Ця вартість відноситься до категорії прямої дійсної шкоди і може бути стягненаз винних працівників у порядку притягнення до матері­альної відповідальності;

♦ шкода, спричинена продажемтоварів по заниженій ціні. Це може статися через помилку у застосуванніпрейскурантів, не­правильно складену калькуляцію ціни тощо;

♦ витрати, спричиненінезаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за господарськимидоговорами, на ко­ристь державного або місцевих бюджетів, спеціальних фондів,коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їходержали, втрачена;

♦ витрати, що сталися черезнадмірні виплати на користь пра­цівників (основної заробітної плати, премій,сум компенсацій, допомоги з державного соціального страхування, виплат упорядку по­криття шкоди, заподіяної працівникам під час виконання трудовихобов'язків, тощо), за відсутності можливості стягнення цих сум з працівників,котрі безпідставно одержали відповідні суми. До кате­горії прямої дійсної шкодивідносяться і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

♦ сплачені на користьконтрагентів за господарськими догово­рами, державного або місцевого бюджетів,державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Пленум ВерховногоСуду Ук­раїни у постанові «Про судову практику в справах про відшкоду­ванняшкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»(п.4) звернув увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяноїсписанням з рахунків підприємств в доход держави одержаного ними прибутку. Надумку Пленуму, у даному випадку шкода належить до категорії неодержаного прибут­ку.Слід, проте, звернути увагу на ту обставину, що на користь дер­жавного бюджетуможе відшкодовуватись як такий, що підлягає одержанню (не одержанийпідприємством прибуток), так і одержаний прибуток (неодержаний підлягаєстягненню в доход бюджету у відповідних випадках з того суб'єкта, від якогойого належало б одер­жати). Стягнення з працівника прибутку, вже отриманогопідприє­мством, а потім через вину працівника стягненого з підприємства накористь бюджету, на наш погляд, не суперечить ст. 130 КЗпП;

♦ виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриттяшко­ди, оскільки організація відповідає за шкоду, спричинену діями їїпрацівників<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[5].Притягнення до мате­ріальної відповідальності при цьому можливе, коли діїпрацівни­ка кваліфіковані як невиконання або неналежне виконання тру­довихобов'язків;

♦ нестягнена з боржникадебіторська заборгованість, коли можливість Її стягнення втрачена у зв'язку ззакінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв'язку зліквідацією юридичної особи — боржника);

♦ нестягнена з боржника шкода (за винятком тієїчастки шко­ди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщоможливість її стягнення втрачена.

Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бутивіднесена до прямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме якприбуток стягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.

Було б неправильно піднеодержаними прибутками, які названі у частині четвертій ст. 130 КЗпП, розумітиваловий дохід — виручку від реалізації або (у торговельних організаціях) сумуторгових надба­вок, скидок та націнок. Аналогічним чином не можна піднеодержани­ми прибутками розуміти дохід, який у свій час законодавством визна­вавсяоб'єктом оподаткування і (схематично) дорівнював валовому доходу звідрахуванням матеріальних затрат підприємства.

Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більшширокому розумінні (як майно та майнові права, котрі відображаються у балансіпідприємства як його активи). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшенняцих активів.

Неможливість притягнення працівникадо матеріальної відпо­відальності за відсутності причинного зв'язку виражена вчастині першій ст. 130 КЗпП словами «працівники несуть… відповідальністьза шкоду, заподіяну підприємству… внаслідок порушення...». Пору­шеннямає бути причиною шкоди, а шкода має бути наслідком по­рушення. Причиннийзв'язок — це категорія філософська, однак в юриспруденції вона має бутивиражена цілком конкретно. Наведе­мо приклад із практики. Згоріла продовольчабаза — це наслідок. Було установлено порушення правил пожежної безпеки — викори­станнясаморобного нагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи,винні у порушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза незмогла установити, що при­чиною пожежі є саме використання саморобного нагрівальногопри­ладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не виключиламожливості виникнення пожежі не внаслідок використанім самороб­ногонагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до мате­ріальноївідповідальності у цьому разі суперечило б закону.

Притягнення до матеріальноївідповідальності можливе лише за наявності вини працівника. Підставоюматеріальної відповідальності може бути не лише умисна, а й вина через нео­бережність.Найчастіше працівники притягуються до матеріаль­ної відповідальності якраз занаявності вини в формі необереж­ності. Інколи форма вини є підставоюдиференціації меж відповідальності працівників. Так, п. 1 ст. 133 КЗпПустановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття через нед­балістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їхвиготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягута інших предметів, виданих праців­нику у користування. За умисне знищення таумисне зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальна відповідальність<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[6].

Стаття 130КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної відповідальності зашкоду, яка відносить­ся до категорії нормального виробничо-господарськогориску. «Шкода, яка відноситься до категорії… риску» — це,звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує діяльність(вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може свідчити пропорушення ним правил виконання робіт, порушен­ня ним трудових обов'язків, аможе бути властивим правомірній поведінці працівника. Керівниксільськогосподарського підприє­мства не може бути притягнений до матеріальноївідповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням озимої пшениці. Йсіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у терміни, котрі рекомендуєнаука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до знищення посівів, до марнихзатрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у цьому разі не порушив трудовихобов'язків. І шкода, яка виникла, є наслідком риску, що був властивий вчинкамкерів­ника. Але цей риск був нормальним виробничо-господарським риском.

Інший приклад: терміни посівуозимих керівник підприємства затягнув. Озимі увійшли в зиму слабкими і загинуличерез зви­чайні для цієї місцевості морози. Тут керівник теж рискував. Алеприпустився порушень, не зумів правильно організувати роботу підприємства. Урезультаті його вчинків, котрі за змістом мають ознаку риску, підприємствузаподіяна пряма дійсна шкода. Кер­івник, що припустився порушень, має бутипритягнений до ма­теріальної відповідальності. Риск, якого припустився пін, нес нормальним виробнично-господарським риском.

Розділ IX КЗпП, котрий починаєтьсязі статті, яка комен­тується, називається «Гарантії при покладенні напрацівників ма­теріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, ус­танові,організації». Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантіїдержава установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальноївідповідальності.

Крім переліку всіх юридичнихфактів (протиправна поведін­ка працівника, пряма дійсна шкода, причиннийзв'язок між про­типравною поведінкою працівника і шкодою, вина працівника), щоскладають підстави матеріальної відповідальності і відсутність яких виключаєпритягнення працівника до матеріальної відпові­дальності, у цій статті вказанона установлення законодавством межі матеріальної відповідальності працівників,обмеження ії визначеною частиною заробітку працівника<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[7],неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повнийрозмір заподіяної шкоди. Слова «повний розмір заподіяної шкоди» неозначають нічого іншого окрім можливості стягнення з праців­ника, упередбачених випадках, суми, рівної прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмірзаподіяної шкоди у контексті ст. 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсноїшкоди.

Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення доматеріальної відповідальності у розмірі, що пе­ревищує повний розмір заподіяноїшкоди (пряма дійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353КЗпП.

Аби запобігти питань стосовно притягненняпрацівника за одне й те ж порушення до матеріальної та інших видів відповідаль­ності,у частині третій ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення доматеріальної та інших видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо єпідстави.для притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративно

еще рефераты
Еще работы по трудовому праву