Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

         Вступ.

         I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:

            а) вивчення укра∙нського фольклору;

            б) етнографўчнў дослўдження;

            в) соцўологўя лўтератури.

        II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙академўчно∙ соцўо-

            логў∙:

            1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

            2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

            3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

            4. Б.Костякўвський та його проект створеннянауково∙ соцўоло-

               гў∙.

            5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

               Укра∙нський ўнститут громадознавстваВ Празў.

         Заключення.

                                  ВСТУП

        Ўсторико-соцўологўчне знання — ўстотний компонентсуспўльствознав-

   ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчневўдтворення жит-

   тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням йогоконкретно-ўстори-

   чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм,  соцўальних цўнностей, ўдеалўв,

   соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуїспецифўку ўсторич-

   ного розвитку народу, його культури, менталўтету  й сприяї  ∙х подаль-

   дальшўй еволюцў∙.

        Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нўяк цўлўсний еволюцўйний про-

   цес практично не  дослўджувалася,  а  нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў

   розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики  конкретних

   мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

        Ўсторўя кожного народу — це найперш ўсторўя йогокультури  як  су-


5;1

                                      — 3 -

   купностў створених ним  матерўальних  ў  духовних надбань.  В  системў

   ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне  з провўдних  мўсць,  тому  дос-

   лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки вУкра∙нў, починаючи  вўд

   ∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як  академўчно∙  науки  набуваї

   особливого значення.

        У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаїнизка проблем, пов'яза-

   них з ўсторўїю та особливостями  розвитку  соцўально∙ ў  соцўологўчно∙

   думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвнаўдеологўя, полўтчна  ў  наукова

   практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем,що лежали  в ос-

   новў духовного ў культурного життя Укра∙ни,зокрема гострў проблеми ет-

   ногенезу укра∙нського народу, його культури,мови,  науково∙  спадщини,

   проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙самостўйностў  та  багато

   ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙писемних джерел, вўдновлен-

   ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу,перевидання «репресованих» ў

   забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого колачитачўв — одне  з

   головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

        Потребуї  переосмислення й  процес  становлення та  розвитку  су-

   спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий

   комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи ненайўстотнўшою, цен-

   тральною з них ї визначення ўсторичного часу  та простору  становлення

   укра∙нського етносу, його етнўчно∙специфўчно∙ культури й  менталўтету,

   державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

        Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙,  принципи,

   установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў такультурнў  проце-

   си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙держави вўдкидалися,  замов-

   чувалися або ж пўдтягувались до великодержавногозразка. Штучнўсть, на-

   тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда булисупутниками дог-

   матично∙  ўдеологў∙,  котра  залишила глибокў  рубцў  в    соцўальнўй,

   полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙  нашого  народу. Можна  називати  безлўч

   представникўв укра∙нсько∙ науки,лўтератури, мистецтва — духовну елўту,

   гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована,спотворена або  перелицьо-

   вана  на  свўй  лад:  М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов,  В.К.Винниченко,

   М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

        Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблемўсторў∙  соцўологўчно∙

   думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремихетапўв ∙∙ розвитку  ў  кла-

   сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв.  Ўсторўя — неперервний  процес,  тому  розглядаючи


5;1

                                      — 4 -

   ўсторўю  соцўологўчно∙  думки  в  Укра∙нў, важливо  вўдтворити  ∙∙  як

   цўлўсний,  спадково-поступальний  процес  еволюцў∙, вивчити  внутрўшню

   логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўюсоцўологўчно∙ думки

   роздўляють на два перўоди:

        — протосоцўологўчний перўод включаї  в  себе процеси  зародження,

   становлення, розвитку донаукових (мўфологўя,  геро∙чно-побутовий епос,

   релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв науковихзнань  про людину, су-

   спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру,побуджувальнў  мо-

   тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення  та засоби  здўйснення  ∙∙

   спецўалўзованих  видўв щодо  органўзацў∙,регулювання, управлўння соцў-

   альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групамита  ўндивўдами  ў

   т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знаннявиникають не вўдразу,  ў

   ∙х формування пов'язане з певними комплексамиумов, котрў ми  вўдокрем-

   люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнўетапи.  Зрозумўло,  що

   не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчнезнання з соцўо-

   логўїю як наукою, котра виникла у першўй  половинў ХIХ  ст.  Це  рўзнў

   речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою,як  алхўмўя  не  ї

   хўмўїю, але так само, як з алхўмўчних пошукўвформувалася наука хўмўя,

   так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише знього)  йшло  станов-

   лення соцўологў∙.

        — перўод академўчно∙ соцўологў∙включаї етапи класично∙ соцўологў∙

   (вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ўнституцўалўзацўїю як визнано∙  нау-

   ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. — 20-тў роки ХХст.) ў етап  ново∙  та

   сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.),пов'язаний з формуванням су-

   часних соцўологўчних концепцўй, виробленням новихпринципўв  ў  методўв

   аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчнихпроблем  сучас-

   ного суспўльства, спробами  створення загальносоцўологўчно∙  теорў∙  з

   глибокою спецўалўзацўїю системи сучасногосоцўологўчного знання.

        Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙думки маї  вўдносний  характер,

   оскўльки вона залежить  вўд  багатьох  параметрўв (принципўв  аналўзу,

   рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчнихфакторўв та ўн.).

        В цўй роботў показано перўод становленняакадемўчно∙ соцўологў∙ на

   основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури,науки, культури.


5;1

                                      — 5 -

                                 ГЛАВА I

        Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу довивчення  народного

   життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нўдля цього не було нў  науко-

   вого досвўду,  нў  матерўальних  можливостей,  та  й ўмперўя  не  була

   зацўкавленою. Проте  етнографўчнў й деякў дослўдження  соцўально-стру-

   ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативўдослўдникўв  роз-

   вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадженняматерўалўв про  госпо-

   дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майжев усўх регўонах Укра∙ни

   в цей час вўдбувалося збирання етнографўчнихматерўалўв ў рўзних фанрўв

   народного фольклору — соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких,  чу-

   мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок,прислўв'∙в,  при-

   казок, загадок ў т.д.

        В Укра∙нў були й сво∙ особливўпричини, пов'язанў з бажанням  збе-

   регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й  вўдродити ўнтерес  до

   минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку зпошуками шляхўв ви-

   ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку якнезалежно∙  нацўонально∙

   держави. Все це визначило активний процес записўв,дослўджень,  пошукўв

   та видань матерўалўв народно∙ творчостў.

        Протягом ХIХ ст. виходять  у  свўт  численнў збўрки  укра∙нського

   фольклору, серед яких одна з перших — праця укра∙нськогота  росўйсько-

   го фольклориста М.А.Цертелїва «Опыт собрания старинных  малороссийских

   песен» (СПб.,1819), М.Максимовича«Украинские народные песни»  в  трьох

   книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича«Малороссийские и червонорусские

   народные думы и песни» (СПб,  1836), М.А.Маркевича  «Обычаи,  поверья,

   кухня и напитки малороссиян» (К.,1860), М.Номиса«Укра∙нськў  приказки,

   прислўв'я ў таке ўнше» (СПб.,1864) та ўншў.

        Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нўХIХ ст., бага-

   томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў  витоки  нацўо-

   нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету.  Одночасно

   все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнўпроблеми поневолено-

   го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого  перебували  пўд

   постўйно зростаючими масштабами загрозиденацўоналўзацў∙. Тому  в  роз-

   витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўроюматерўалўзувався  й  процес

   нацўонального пробудження, вўдбивалосясамоусвўдомлення укра∙нським ет-


5;1

                                      — 6 -

   носом власного ўснування як народу, що маї право наволю, незалежнўсть,

   на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.

        Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбранийу ХIХ  ст.,  над-

   звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сферинародного життя й побуту,

   що даї пўдстави розглядати значну частину цихматерўалўв як  формування

   зародкўв  етносоцўологў∙, котра згодомвидўлилась в самостўйний пўдроз-

   дўл соцўологў∙.

        Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стикуетнографў∙ та соцўологў∙.

   Предметом ∙∙ ї  етноси  як  соцўальнў спўльностў,  соцўальнў  процеси,

   взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж йоговнутрўшнўми структурни-

   ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншимиетносами.

        Соцўальне, полўтичне, духовне  значення етнографўчного  матерўалу

   було величезним. Пўд його безпосереднўм впливомвўдбувалося  формування

   свўтогляду  та  ўнтересўв    численних   представникўв    нацўонально∙

   ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўстьпривертала  до  себе  увагу,

   викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўвкультури й за  ме-

   жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала нарозвиток  укра∙нсько∙  ху-

   дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмаласвўй голос на захист  по-

   неволеного народу  й  набувала революцўйно-демократичного  змўсту.  На

   фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанрикомедўй,  драм,  тра-

   гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙народного бурлеску тощо.

   З ХIХ ст. саме лўтература була головним  носўїм  ў поширювачем  нацўо-

   нально∙ та державницько∙ ўдей, формуваламенталўтет маси,  будила  гро-

   мадську  думку, критикувала ўснуючий лад, булабарометром, котрий вўдо-

   бражував стан суспўльства. Це  коло  проблем,  що складають  особливий

   предмет дослўдження, який можна розглядати  як соцўологўю  лўтератури.

   Предметом ∙∙ ї дослўдженнявзаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

   дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ўтўїю сукупнўстю  художнўх

   образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

        Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного  матерўалу  цў

   данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби засоцўокультурну  са-

   мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову,майбутнї; набуваючи  час-

   то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяливўдродженню ўнтере-

   су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання накраще майбутнї.

                                 ГЛАВА II


5;1

                                      — 7 -

        Одним ўз перших мислителўв,  хто  закладав пўдвалини  укра∙нсько∙

   соцўологў∙,  був Михайло Петрович Драгоманов(1841-1895) — людина енци-

   клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв,яскравого  публўцис-

   тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута  завўса  мов-

   чачння,  опублўковано  немало  праць,  що характеризують творчий генўй

   укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова,  певна  рўч,

   похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань,  уяв-

   лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ вцўлому.  Соцўологўю  вўн  ро-

   зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку просуспўльство, «якўй ба-

   гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати  вўддўлами».

   Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙  економўки,

   нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўлькидо диференцўацў∙

   галузей суспўльствознавства, скўльки  до теоретичного  синтезу  «науки

   суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙чи яких ў ї ўсторўя».

        Використовуючи  загальнў  методологўчнў  установки першого  пози-

   тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тихконцептуальних  по-

   ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причинне мўг  прийняти

   ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов  був  не

   тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙соцўологў∙ в  Росў∙

   ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово  ново∙

   для того часу системи суспўльного знання.

        М.Драгоманов визначаї соцўологўю як «наукупро дўяльнўсть людини в

   суспўльствў», а ўсторўю — як науку  про звершену,  минулу  дўяльнўсть,

   стявлячи вимогу, щоб цў науки давали «такў ж точно  узагальнення,  якў

   дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ўбўологўчнў,  тобто  так

   званў закони». Соцўологўчний метод Драгомановаодержуї розвиток ў  про-

   довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового

   значення, серед яких звертаї на себе увагу насампередпорўвняльний  ме-

   тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙та етносоцўо-

   логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод  Драгоманов успўшно  застосовуї  не

   тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ўсторў∙, а й у  тих,

   що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на СходўЇвропи, полўтичнў  проблеми

   Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть  укра∙нського народу,  укра∙нський

   нацўонально-визвольний рух.

        Особливу  увагу  М.П.Драгоманов  придўляї соцўологў∙   полўтичних


5;1

                                      — 8 -

   вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблемивлади,  взаїмовўдносин

   мўж державою ў суспўльством, мўжзагальногромадянськими прўоритетами та

   особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово,  широке  коло

   питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїтьсяяк предметна сфера ет-

   нополўтологў∙ — науки, що виражаїетнонацўональний аспект соцўально-по-

   лўтичних процесўв.

        Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явищенеперервно еволюцў-

   онуї; поточна полўтика мўнлива,  пўдлягають  змўнам ў  фундаментальнў,

   здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому неўснують  ў  не  можуть

   ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи,  якў

   мали б претендувати на безперечну,  позаўсторичну сталўсть.  Полўтичне

   життя за сво∙м змўстом ї процесуальним,  тут усе  рухаїться,  виникаї,

   деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття;старе змўнюїться

   новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў,  - така  методологўчна

   установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў всучаснўй  соцўо-

   логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙влади.

        Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався вбагатьох сво∙х пра-

   цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн неворог нацўональним

   ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичнихў  соцўологўчних  дослўдженнях

   вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв:"… людина мусить прийти до

   того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще неможе довести людей

   до волў й правди для всўх ў не може дати ради длявпорядкування  навўть

   державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого,що б стало  вище

   над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коливони пўдуть одна  проти

   друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди,котра була б спўльною всўм на-

   цўональностям".

        Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичногопроцесу М.П.Драгомано-

   ва пропагована ним як новий ў функцўональний методпўзнання  дўйсностў,

   ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўюрозвитку соцўологўчно∙ дум-

   ки. Вўн ўшов у  ногу  з  кращими  досягненнями фўлософў∙,  етнографў∙,

   соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителязвернений до дослўдження

   полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў  вўдбувалися  у суспўльствў,  ў  в

   сво∙х пошуках вўн вийшов на новий  для  укра∙нських гуманўтарних  наук

   рўвень — рўвень  полўтично∙ соцўологў∙.Соцўологўчне розумўння ўсторич-

   ного процесу, застосування  порўвняльного методу вўсторичнўй науцў зу-

   мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙укра∙нсько∙ соцўологў∙.


5;1

                                      — 9 -

        Визначне  мўсце в  ўсторў∙ фўлософсько∙,соцўологўчно∙, соцўально-

   полўтично∙  думки  займаї видатний укра∙нськиймислитель, учений, пись-

   менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко(1846-1916).

        Творча  дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння — охо-

   плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙,соцўологў∙,  фольклористи-

   ки, лўтературознавства, естетики  публўцистики.  Вўн залишив  глибокий

   слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури- в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-

   рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙, англўйсько∙,  французько∙,  чесько∙,

   польсько∙, словацько∙ мов.

        Соцўологўчна спадщина Франка  багата ўрўзноманўтна.  Вона не лише

   вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙соцўологўчно∙ думки ХIХ -

   початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ тапринципи актуальних  на  той

   час соцўальних проблем. соцўологўчнў  питання розробляються  ученим  у

   працях «Про соцўалўзм», «Наука та ∙∙становище щодо  працюючих класўв»,

   «Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙людськостў», «Що таке поступ?», «Про працю»

   та  ўн.

        У творчостў Франка багато уваги  придўляїтьсяпитанням методологў∙

   та  методўв  соцўального дослўдження.  Одним ўзважливих методўв соцўа-

   льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. Устаттў «Найновўшў

   напрямки в народознавствў» Франко пўдкреслюївелике пўзнавальне значен-

   ня еволюцўйного погляду на свўт природи та  людську ўсторўю,  елементи

   якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Марксаў, особливо в пра-

   цях Дарвўна, що дало «сильний ўмпульс длярозвитку багатьох  емпўрўчних

   наук».

        Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки,∙∙ ролў та  зна-

   чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що«кўнцевою метою науки  ї

   людина та ∙∙ добро».

        Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўнняпредметно∙  спе-

   цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до ОльгиРошкевич  вўд  20  вересня

   1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї «формиспўльного  життя  лю-

   дей, розвитку, виховання ў т.д.». Сьогоднўзагальноприйнятим ї розумўн-

   ня предмета соцўологў∙ як  науки про соцўальнўспўльноти, котрў ў ї, по

   сутў, «формами спўльного життя» людей.

        Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель,пов'язане з величез-

   ною складнўстю людських взаїмин,  численними переплетеннями  причин  ў


5;1

                                     — 10 -

   наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й прихованў  причини

   та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў томунемаї науки  «труд-

   нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночаснотако∙ важливо∙,  як  наука  про

   людину ў людське життя».

        Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та перспективи  Ўван

   Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях- «Мислў о  ево-

   люцў∙ в ўсторў∙ людськостў» та«Що таке поступ?». Вони свўдчать, що ав-

   тор був  глибоко  обўзнаний  ўз  новўтнўми досягненнями  «наук  соцўо-

   логўчних» ў тих вчених, що пўднялися до «оброблення»  та  узагальнення

   емпўрўчних фактўв, — Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлората  ўн.

        Майбутнї людства Ў.Франко  вбачаї не  в пануваннўодного класу над

   ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у«всесвўтнўй рўзанинў»,

   а в прогресў технўки, розвитковў  науки, культури,освўти, моралў й пе-

   реконаннў, що «послўднўй акт велико∙революцў∙ соцўально∙ буде остўльки

   лагўднўший, оскўльки  освўта ў наука зможе прояснитимасам робочого на-

   роду цўль ў способи цўлого дўла», — пише вўн упрацў «Наука ў ∙∙ стано-

   вище щодо працюючих класўв».

        Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя — складнийпроцес, не звичай-

   ний перелўк «важливих подўй» — воїн, дўючихосўб, процесўв,  наслўдкўв,

   що вона нўколи не може стати «повною, скўнченою,такою, про котру  мож-

   на сказати:  се  будинок  готовий,  нў однўї∙цеглини в нўм  не  хибуї.

   ...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком,котрий кожне нове  по-

   колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ўпересипаї вўдповў-

   дно до власних потреб, до власних поглядўв». Вонаї закономўрним проце-

   сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним«законам,  а  не

   залежить вўд примх ў бажань окремих людей». Вўсторў∙ укра∙нсько∙  нау-

   ки це була нова методологўя ў нова парадигма для ўсторўографў∙  в  ро-

   зумўннў ўсторичного процесу  розвитку  суспўльства, його  джерел,  ме-

   ханўзмўв ў рушўйних сил.

        Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ўвивчення фольклору,  що,

   як вўн пўдкреслюї, допомагало «глибше заглядати вдушу  свого  народу»,

   сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў,особливо  ўнтелўгенцў∙,  та

   справў вўдродження нацў∙.

        Будучи видатним ученим ў водночас впливовим громадсько-полўтичним

   дўячем,  М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним,так ў пра-


5;1

                                     — 11 -

   ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙Укра∙нсько∙ держави. Ком-

   плекс  цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнўпитання (соцўаль-

   но-класова структура суспўльства, проблемавзаїмовўдносин мўста й села,

   динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в),так ў соцўологўчнў

   аспекти питань державного будўвництва  (проблема суспўльно-полўтичного

   устрою, нацўональна полўтика — етносоцўологўя та етнополўтика,  соцўо-

   логўя суспўльно∙ моралў).

        Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтересивченого, що форму-

   валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙позитивўстсько∙ традицў∙,

   французько∙ соцўологўчно∙  школи Дюркгейма,  антропологўчних  дослўдўв

   Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙В.Вундта, найшли в  його

   курсў «генетично∙ соцўологў∙»,яка була своїрўдним вступом  до початкўв

   еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў.

        «Генетична соцўологўя», ўде∙ яко∙Грушевський розвиваї на  сторўн-

   ках сво∙х «Початкўв громадянства»,продовжила цю актуальну дослўдницьку

   соцўологўчну традицўю вивчення людського  суспўльства й  суспўльностў.

   Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такийспосўб -  «в  популярнўй  ў

   короткўй  формў… ознайомити  ширшў  верстви  нашого громадянства   з

   новўшими течўямив сўй  сферў,  з  фактами  ў помўченнями,  поробленими

   спўльною працею цивўлўзованих народўв».

        М.Грушевський по-своїму розв'язуї проблемумеханўзму еволюцў∙ люд-

   ського суспўльства й рўзних  форм  суспўльностў. Аналўзуючи  соцўальнў

   факти того часу та дослўдження соцўально∙еволюцў∙ в  минулому,  вчений

   доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах людського  життя

   невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстськихта колективўстських  тенденцўй

   ў перўоидчного чергування переваги то одних, то других.  Саме  ця  бо-

   ротьба двох тенденцўй ї, на  думку  Грушевського, основою  того  ритму

   соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуїсоцўологўя ў всў соцўальнў науки.

        В концепцў∙ «генетично∙соцўологў∙»  Грушевський  намагаїться  по-

   лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип органўчного  синтезу

   основних  факторўв  розвитку  людського  суспўльства -   бўологўчного,

   психўчного та соцўального.

        Перша стадўя розвитку  суспўльностў характеризуїтся,  за  Грушев-

   ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку досоцўальних  форм  ор-

   ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людськогоколективу зў сфери  тва-

   ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙ соцўального  та  психо-


5;1

                                     — 12 -

   логўчного факторўв.

       Друга  стадўя  характеризуїться  пануванням племўнно-родово∙   ор-

   ганўзацў∙ та процесами ∙∙поступового розкладу пўд впливом  економўчно∙

   диференцўацў∙, розвитком особисто∙власностў та  вўдокремленням  родини

   чи родинно∙ сўм'∙ ўз загалу племенў.Формуїться влада та соцўальнў вер-

   стви,  яким  вона  належить, — вўйськова аристократўя,  цивўльнў    та

   релўгўйнў авторитети.

        Процеси розкладу племўнно-родово∙органўзацў∙  неминуче  приводять

   до формування класово∙ держави, що  й  знаменуї собою  наступ  третьо∙

   стадў∙ розвитку суспўльностў.

        У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевськогостановлять значний ўнтерес

   ўде∙ та концепцў∙, що  тўсно  пов'язанў з  його  громадсько-полўтичною

   дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як«полўтична соцўологўя» Грушев-

   ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙М.Грушевський з неупередженўстю й

   терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдомполўтика  дослўджуї

   ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, заяких розвивалося й

   буде розвиватись укра∙нське суспўльство. Вцўлковитўй  вўдповўдностў  з

   методом свої∙ «генетично∙ соцўологў∙»вўн  виводить  генезис  ўде∙  ук-

   ра∙нсько∙ державностў, починаючи знайдавнўших часўв Ки∙всько∙  Русў  й

   кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ державиу 1917 р.

        М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙мзначенням завдання -  об-

   грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра∙нського  народу

   на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий  ўсторичний,

   культурний та етнўчний суб'їкт. «Це  людина, яка  встановила  науковў,

   точнў пўдстави нашо∙ державностў», — сказавпро нього В.Винниченко.

         Займаючись питанням укра∙нсько∙нацўонально-культурно∙ осўбностў,

   М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнўпроблеми  теорў∙

   соцўально∙ та нацўонально∙  ўдентичностў. Зокрема,  становить  ўнтерес

   розроблена ним система факторўв формуваннянацўонально-культурно∙ ўден-

   тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Середголовних факторўв  тако-

   го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичногошляху розвитку,  ет-

   нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїўпринадлежностў до пев-

   но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти.Теоретичнў пўдстави концепцў∙  М.Гру-

   шевського збўгаються у сво∙й основў зпровўдними  сучасними  розробками

   цўї∙ проблематики.

        Концепцўя нацўонального миру, що  ї  кўнцевою метою  етнополўтики


5;1

                                     — 13 -

   М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙соцўально∙

   гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним забезпеченням останньо∙  мало

   стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство-  «державу-гро-

   маду», за висловом самого  вченого,  - «подўбне  за  означенням  новўй

   релўгў∙ для народу».

        Демократичнў  за  своїю  суттю  принципи нацўонально∙    полўтики

   Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙хосновах М.С.Грушевським,  безумов-

   но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙реалўзацў∙ створення демокра-

   тичних умов ў розвитку демократичного громадянськогосуспўльства.

        Перетворити соцўологўю в справжню науку просуспўльство  було  од-

   ним ўз найважливўших завдань у  сферў  соцўальних наук  видатного  ук-

   ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога,полўтичного дўяча Бог-

   дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).

        В сво∙й дисертацў∙ «Суспўльствоў  особистўсть»  вўн  дотримувався

   позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в соцўологў∙,  з  точки  зору

   якого суспўльство — результат психологўчно∙взаїмодў∙  мўж  ўндивўдами.

   За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдамивстановлюїться  спўльнўсть  почуттўв,

   бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв усоцўальне  формування

   ў, нарештў, в суспўльство. «Дўя суспўльства, — писав у цўй працў Костя-

   кўвський, — полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўйзмўнў  десь  уже

   ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складаютьсуспўльство, але

   так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙спўльностў почуттўв у  ўнди-

   видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного,  або в  створеннў  сус-

   пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльнихколах.  Кожний  зокрема

   ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючирозмовний  вислўв,  як

   приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ўцўлком  поглину-

   тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў приватнў  особи  хо-

   чуть брати участь у суспўльному життў, то вониповиннў, в кожному разў,

   однаково вўдчувати й бажати. Ця  однорўднўсть  у почуттях  ў  бажаннях

   з'являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўжособистостями ў отже,  маї  бути

   створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчнихстанўв».

        На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙ в  строгу  науку

   вимагаї виконання наступних умов. Перша  умова стосуїться  понятўйного

   апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бутипроаналўзованў  основнў

   соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство,держава, право  ў  т.д.


5;1

                                     — 14 -

   Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю «Соцўальнў  науки  ў

   право» на чотири великў  роздўли: «Суспўльство»,  «Право»,  «Держава»,

   «Культура».

        Другою важливою умовою ї застосування причиннихвўдносин  у  сферў

   соцўальних явищ. Застосування поняття причинностўвимагаї вирўшення пи-

   тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальнихпроцесўв, можливўсть  ў

   дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвеньаналўзу, на якому мож-

   на простежити причиннў й необхўднў зв'язки.

        Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питанняпро  науково  строгу

   соцўальну науку, ї проблема цўнностей.  Кўстякўвський визначаї  ∙∙  як

   проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, — це певнўцўннўснў регулятиви,

   що впливають на соцўальне життя.

        На переконання Кўстякўвського, соцўальна наукаможе працювати  ли-

   ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў, який  фўксуїться  в

   науково-соцўальних поняттях.

        У працў «Соцўальнў науки ў право»Кўстякўвський не вўдокремив кри-

   тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Якзазначив сам учений,

   «мої завдання не побудувати систему, апўдготувати шляхи ў засоби,  якў

   допоможуть здобувати ў створювати науковезнання».

        У вченнў про  право,  найбўльш  опрацьованўй частинў  теоретично∙

   спадщини  Кўстякўвського,  конкретизуються   тў   принципи    пўзнання

   соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючизагальнў  питання  соцўо-

   логў∙.

        Дво∙ста природа права: з одного боку, цесфера чисто∙  належностў,

   зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, зўншого — воно  на-

   лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўжокремими ўндивўдами ў

   соцўальними групами, являючи собою  суму  норм,  що встановлюють  ком-

   промўс мўж рўзними вимогами, — вимагаї  вўд  учених дво∙стого  методу,

   своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.

        З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тўвчення про право,  якў

   розглядають його лише з одного боку; так,соцўологўчний пўдхўд до  пра-

   ва забуваї про його цўннисний характер, але цўнниснийпўдхўд також  маї

   пам'ятати про  те,  що  ўдея  права  завжди втўлюїться  в  конкретному

   суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних групз рўзними,  часто

   суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю права  Кўстякўвський

   видўляї чотири пўдходи до його аналўзу: соцўологўчний,  психологўчний,


5;1

                                     — 15 -

   догматичний ў нормативний.  Першў  два  пўдходи розглядають  право  як

   реальне причиново-зумовлене явище, яке  входить  в структуру  ўснуючих

   соцўальних зв'язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд спрямований  на  аналўз

   права як явища природного порядку, на вивчення законўвйого розвитку  й

   виникнення, то психологўчний пўдхўд пов'язаний звивченням того,  що  в

   сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттямправосвўдомостў.

        Догматичний (юридичний) пўдхўд до права  вивчаї систему  правових

   норм або правовий порядок, що дўї в ўсторичновизначеному суспўльствў.

        Останнўй пўдхўд до вивчення права — нормативнийабо  телеологўчний

   — припускаї, що в правў реалўзуються«трансцендентальнў»  цўлў:  рацўо-

   нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї втому, що  ∙й  зав-

   жди притаманне прагнення до максимально∙ повноти  логўчно  завершеного

   цўлого, позбавленого суперечностей.  Етична  природа права,  на  думку

   Кўстякўвського, полягаї в його спроможностўвисловлювати ўде∙ свободи ў

   справедливостў. Право — це справедливўсть ў свобода в ∙хзовнўшнўх, зу-

   мовлених суспўльним  середовищем  формах. «Право  рухаїться  ў  зумов-

   люїться рўзними етичними цўлями: воно  ї  одночасно носўїм  свободи  ў

   справедливостў. Право прагне втўлити в собў  свободу ў  справедливўсть

   якомога повнўше ў досконалўше».

        Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ нарубежў столўть  право-

   вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ўтеоретика  права

   важко переоцўнити. В сво∙х працях ў  публўчних виступах  вўн  закликав

   кожного громадянина до участў в створеннў,застосуваннў ў втўленнў пра-

   ва, пўдпорядковуючи цьому завданню  творче натхнення,  запити  розуму,

   напруження почуттўв ў зусилля волў.

         В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни до  недавнього  часу  було

   невўдомим ўм'я одного з видатних ∙∙представникўв, котрий  чимало  зро-

   бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙соцўологў∙, так ў для ∙∙  роз-

   витку — Микити Шаповала. Головною причиноюзамовчування його  наукового

   доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичногодўяча  в  ўсторў∙

   укра∙нсько∙ держави — Центральнўй Радў таУНР.

        Микита Шаповал як полўтичний дўяч  ў  учений один  з  перших  ук-

   ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення соцўологў∙  як  науки,

   без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливовирўшувати  прагматичнў  соцўальнў,

   економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають перед  Укра∙ною  у


5;1

                                     — 16 -

   зв'язку з потребами ∙∙ вўдродження пўслявтрати незалежностў.  Виходячи

   з глибокого переконання про тўсний зв'язок «наукиў  життя»,  М.Шаповал

   пўдкреслюї, що «полўтика може наукою стати лишена грунтў соцўологў∙  ў

   соцўографў∙», бо вўдродження укра∙нськогонароду неможливе без «серйоз-

   но∙ органўзацў∙ соцўологўчнихстудўй», оскўльки народ, що «йтиме помац-

   ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься всупўльних  спра-

   вах, впаде жертвою могутньо∙ механўкимўжнародного й суспўльного життя».

        Задум створення Укра∙нського ўнститутугромадознавства в Празў ви-

   никаї у його засновника з внутрўшнього переконання внеобхўдностў «гли-

   бокого аналўзу» соцўальних процесўв, чого  не може  дати  зовнўшнї  ∙х

   спостереження та описання. У зв'язку з цим Шаповалрозробляї  план  ор-

   ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий займався  б  глибоким  дос-

   лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нськогожиття.

        Ўнститут громадознавства був створений у Празўпри пўдтримцў  уря-

   ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували  три вўддўли:  народознав-

   ства, господарства ў технўки,  соцўологў∙ ў полўтики.  Вўддўл  народо-

   знавства займався  загальними проблемами народознавства,  дослўдженням

   розвитку форм «людських органўзацўй»(суспўльств,  народўв),  вивченням

   витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙свўдомостў та ўн.  Вўддўл гос-

   подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдженняекономўчних  стру-

   ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙ сусўдўв,  систему еко-

   номўчних зв'язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ йполўтики  зосередився  на

   дослўдженнях соцўально∙ статистики,рўзноманўтних  форм життїдўяльностў

   суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўввиникнення ў розвит-

   ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўннясуспўльним життям та ўн.

        У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито  Укра∙нський робўтни-

   чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства(теоретична соцўо-

   логўя), студенти набували знання з «суспўльно∙полўтики» (про соцўальнў

   процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику), оволодўвали  ўсторўїю

   соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўямисоцўального контролю та

   ўн. Читалися  лекцў∙  з  укра∙нознавства та  соцўографў∙  Укра∙ни,  де

   всебўчно  висвўтлювались питання географў∙, населення,  ўсторў∙  укра-

   ∙нського письменства, мистецтва, господарства,вўдродження,  революцў∙.

   Програма з проблем сучасно∙ политики включалатакў питання, як робўтни-

   ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськовасправи, свўтове  госпо-

   дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙нита ўн. Спўвпрацўвниками  цього


5;1

                                     — 17 -

   ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до друку  багато  цўкавих

   праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома в  Укра∙нў  сьо-

   годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського"Ўсторўя  кооперацў∙",

   М.Ю.Шаповала «Вўйсько  з  соцўологўчного погляду», «Органўзацўя  укра-

   ∙нських соцўологўчних студўй», «Укра∙нськасоцўологўя», а серед  пўдго-

   товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були  працў Л.Бўлецького  «Соцўо-

   логўчний метод в лўтературнўй критицў»,  Т.Гриба «Соцўологўчна  теорўя

   нацў∙», В.Петрўва «Соцўологўчна теорўяоборони нацў∙» та ўн.

         Микитў Шаповалу належить прўоритет  в  укра∙нськўй соцўологў∙  у

   розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙теорў∙. Мова йде про його фун-

   даментальну працю «Загальна соцўологўя»,написану як  курс  лекцўй  для

   студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситетупри Ўнститутў  громадо-

   знавства в Празў.  Учений розглядаї  тут соцўологўю як практичну науку

   про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб«не блукати  потемки в

   громадських справах, а свўдомо розбўратись в  ∙хў керувати  ними»,  бо

   укра∙нцям «нема ўншого виходу, як взятисядо вивчення суспўльства:  або

   ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними,дўяльними,  творчими, або

  … будемо  лише скўглити  вўд болю  рабства ў незрушимось з мўсця, не

   визволимось з неволў». Усвўдомлення ролў ўзначення наукового розумўння

   суспўльства на основў глибокого знання законўв його розвитку  та  фун-

   кцўонування червоною ниткою  проходить  крўзь  усў соцўологўчнў  працў

   М.Шаповла.

        Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙М.Шаповала ї  характе-

   ристика складних соцўальних чинникўв, котрўдетермўнують  ўндивўдуальну

   ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў,  а в  об'їднаннў  з

   ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об'їднання людей,  новў  соцўальнў

   групи, системи, а тому такў спўльностў синтезуютьўндивўдуальне та  за-

   гальне, утворюючи «комплекси сил, збўрникўв ∙х,якў  ми  сприймаїмо  як

   окремў сполученў, складнў їдностў», котрўназиваються колективами,  або

   соцўальними  силами.  Соцўальнў  сили  М.Шаповал розглядаї  як  спосўб

   поїднання, зв'язку людей, як чинник, що «утворюї всяку  вза∙мочиннўсть

   мўж людьми».

        М.Шаповал вважаї необхўдним  створення «соцўологў∙  мови»,  котра

   розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ всуспўльствў, що  поглибило  б  наше

   знання супўльного життя. У цьому ж значеннївомуконтекстў вўн розглядаї

   письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплюватинагромадженвй люд-


5;1

                                     — 18 -

   ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ўяк така вона без-

   посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўстьлюдських скупин та на

   ∙х ўсторичну долю.

        Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике значення  не  лише  в

   ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна  й сьогоднў,  оскўльки

   чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙ Укра∙ни  набувають

   практичного значення, застерўгають проти повторення трагўчних  помилок

   минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни.

                                ЗАКЛЮЧЕННЯ

        Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нўвўдтворюї  не  лише

   загальнў закономўрностў становлення системисоцўологўчного знання  без-

   вўдносно  до  ўсторичного простору  й часу, а йвўддзеркалюї всю склад-

   нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних,пўзнавально-наукових  проце-

   сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися вконкретних ўдеях,

   вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизнянихмислителўв.  Саме

   цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў форми  знання  чи

   мислення дають  пўдстави  вўдокремити  укра∙нську соцўологўю  як  спе-

   цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙нашого етносу, як елемент теоре-

   тичного  самоусвўдомлення  ним  сво∙х  специфўчних ў  загальнолюдських

   соцўокультурних рис та особливостей.

        КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўстьсоцўальних  вўдно-

   син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо,усвўдомлених ў вўдтворе-

   них у суспўльнўй свўдомостў, — все це утворюї  той специфўчний  соцўо-

   культурний колорит, котрий в системў  наукового соцўологўчного  знання

   уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах,ўдеях, теорўях,  ме-

   тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а йвўдбивають специфўчнў

   особливостў розвитку соцўологўчного знання  в  рўзних кра∙нах  (Соцўо-

   логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо).

        На  Укра∙нў  склалися  необхўднў передумови для ўнституцўалўзацў∙

   соцўологў∙. Укра∙нське суспўльствопотребувало  об'їктивного  наукового

   знання про власну природу, про свої мўсце й роль увсесвўтнўй та  ївро-

   пейськўй  ўсторў∙  ў  культурў.  Доказом  цього ї  багата    спадщина,

   оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙в творчостў  М.Костома-


5;1

                                     — 19 -

   рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського,Б.Кўстякўвського,  М.Ша-

   повала та ўн.

        Ўнституцўалўзацўя  соцўологў∙ в СРСР,незважаючи на суворий  конт-

   роль  за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙системи, сприяла

   розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў.Першими паростками цього

   процесу тут стали так званў лабораторў∙конкретних  соцўологўчних  дос-

   лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Такалабораторўя  почала  фун-

   кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному унўверситетў  ўм.Шевченка

   при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙були вўдкритў у Львўвському,

   Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузахУкра∙ни.

        Ўз започаткуванням соцўологўчно∙  освўти розгорнулася  пўдготовка

   соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙.Було  вўдкрито  набўр до аспў-

   рантури  зў  спецўальностў «соцўологўя». Вгруднў 1979 р. в  Ки∙вському

   унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙кафедра  соцўологў∙,  в

   1986 р. — вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991р. — факультет  соцўо-

   логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўленнябули створенў також у Хар-

   кўвському,  Львўвському,  Одеському, Днўпропетровському,   Волинському

   унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурўЎнституту  фўлософў∙  АН

   органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якоговосени 1990 р.  ство-

   рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наукУкра∙ни.

        Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ўтеоретико-методо-

   логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу соцўологўчну  науку

   поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўйсучаснўй соцўологў∙.


5;1

                                     — 20 -

                         ВИКОРИСТАНА   ЛЎТЕРАТУРА

   1. Шаповал М. «Укра∙нська соцўологўя»

      Прага, 1927 р.

   2. Шаповал М.«Соцўологўя укра∙нськоговўдродження»

      Ки∙в, 1994 р.

   3. Грушевський М. «На порозў ново∙ Укра∙ни»

      Ки∙в, 1991 р.

   4. Довгич В.А. «Укра∙нська ўдея вполўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова»

      Ки∙в, 1991 р.

   5. Франко Ў. «Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙людьськостў»

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   6. Франко Ў. «Найновўшў напрямки внародознавствў»

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   7. Франко Ў. «Потреби аграрно∙ статистики»

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   8. Франко Ў. «Наука ў ∙∙ становищещодо працюючих класўв»

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   9. Франко Ў. «Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня1878р.»

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20.

  10. Кистяковский Б.А. «В защиту права(Интеллигенция и правосознание)»

      Вехи М.,1991 г.

  11. Депенчук Л.П. «Кистяковский: жизненный путь ифилософия»

      Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.

еще рефераты
Еще работы по социологии