Реферат: Буддизм

Реферат на тему

Буддизм

ПЛАН

1. Походження релігії

2. Ідейні джерела

3. Основи віровчення

4. Буддійське СвятеПисьмо.

5. Різноманіття течій танапрямків буддизму.

6. Використаналітература.

1. Походження релігії

Найстарішоюсвітовою релігією є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (в VI—V ст. до н. е.) в Індії й незабаромнабув поширення у більшості регіонів Азії. Його послідовники нині є також вАмериці та Європі. Оскільки в цій релігії немає офіційної реєстраціїприбічників, точно назвати кількість буддистів важко. За різними джерелами, їхприблизно 300—400 млн.

Появувчення буддизму пов'язують із іменем Шак'я-муні (мудрецем із племені Шак'я) —він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама. Це реальна історична особа, що жила уПівнічній Індії, за одними даними, в 560—480 pp. до н. е., за іншими — в 566—476 або 563—473pp. до н. є.

Згідноз буддійською міфологією Будда (санскр. будх — будити, пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) післячисленних перероджень прийшов на землю, аби виконати місію порятунку, вказавшилюдству шлях до виходу зі страждань. Для свого останнього переродження (всьогоїх було 550) він обрав образ царевичаСіддхартхи Гаутами.

Єкілька варіантів його біографії. Так, у тибетській версії життя Будди малодванадцять етапів: прийняття рі-шення народитися у світі людей; сходження знеба туїпи-та; входження в лоно матері; народження; накопичення світськихзнань; життя в розвагах і насолодах; залишення палацу; аскетичні вправи;перемога над Марою (санскр. — той, що вбиває, знущається; демоністичне уособленнязла, бог смерті); досягнення стану Будди; проповідь дхарми (доктрини, вчення,закону життя); входження в нірвану (у буддизмі — відсутність павутини бажань).

Дізнавшись,що світ є не лише місцем радощів та втіхи, а переповнений стражданнями,Шак'ямуні пішов із дому у пошуках шляху, який би визволив його і людствозагалом від цих страждань. Через сім років складного мандрівного життя завдякисамопізнанню (самоаналізу, самооцінці) царевич прозріває, знайшовши дорогу допорятунку, і одержує ім'я Будди. Після цього Будда прийшов до Сарнатху біляБенареса і в оточенні п'яти своїх найближчих прихильників (майбутніх учнів)виголосив першу проповідь. У ній він стисло виклав основні положення своговчення, або, за переконанням буддистів, здійснив «повороти колеса дхарми». Ісорок років по тому, оточений численними учнями, він, мандруючи благодатнимиземлями Індії, продовжував творити дива і проповідувати своє вчення. Спочаткувоно мало назву дхарма, а згодом, на честь свогозасновника почало називатися буддизмом. Помер Будда у 80-літньому віці вКушинагарі. За легендою, перед смертю, лежачи під деревом у позі лева, вінзвернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більшесказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для порятункудокладіть усіх зусиль!». Смерть Будди його послідовники називають досягненнямвеликої нірвани. Дату смерті Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще і якдень народження та прозріння, а тому вона сприймається як «тричі святий день».

2. Ідейніджерела

Буддизмяк віровчення, або філософія, що прагне до Абсолюту, має потужні ідейні джерела— систему первісних релігійнихвірувань, міфів, світоглядних систем та філософських поглядів, які булозафіксовано у Ведах.

Протягомтисячоліття авторитет Вед у Індії залишався незаперечним, і прибічникиновостворених релігійних вірувань продовжували знову і знову повертатися доцієї священної книги. Не був винятком і буддизм, який, хоча й виник якнегативна реакція небрахманських прошарків давньоіндійського населення набрахманізм (його ускладненість, філософський вияв теоретичних основ,корумпованість і пристосовництво жерців), все ж не заперечував брахманізмуостаточно, не відкидав його основоположних ідей, а навпаки, успадкував їх. Так,була успадкована ідея, що людина — це духовна істота, ув'язнена в плоті. Вона має прагнути вирватися зматеріального світу і повернутися до Бога. Було запозичено також положення просансару і карму. Проте запозичено немеханічно, а з новою інтерпретацією.

Отримуютьсвій подальший розвиток й інші положення релігійної традиції. Так, у ведизмСіддхартха вніс суттєві зміни, проголосивши, що у людей немає анната (душі).Немає ніякого вічного, незмінного «Я», ніякої анікка (дійсної субстанції), щопереходить від одного втілення до іншого. Існування для буддиста — лише набір почуттів, вражень тамиттєвих турбот. Він прагне стати незалежним від випадкової природи світу, вякому живе, набути абсолютної свідомості та досконалості.

Коженбуддист вірить, що людина знаходить порятунок у трьох сферах: перша з них — Будда, друга — Дхарма (вчення), третя — Сангха (чернеча громада).

Успадкувавшивід брахманізму й індуїзму віру в перевтілення, буддизм відрізняється від цихіндійських релігій відсутністю посилань на якого-небудь бога. Будда не є ніпророком, ні месією. Це людина, яка змогла самостійно пояснити життя і знайтиспосіб досягти нірвани —мети кожного буддиста.Нірвана — звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки.

Нірвана — психологічний стан завершеності внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, абсолютна відсутність бажань.

Буддизмсуттєво відрізняється від брахманізму також своїм пантеоном богів, обрядовістюта засобами впливу на віруючих.

3. Основивіровчення

«Чотириблагородні істини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благородні істини», щобули проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого«пробудження».

Першаістина: жити — означає страждати. Будь-якеіснування є дукха (стражданням). Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формамивияву страждання є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпітинавколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.

Другаістина: є причина страждання. Вона таїться в самій людині, яка має різнібажання — від прагнення жити до жаданнянасолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинків, що і створюють карму.

Третяістина: можна припинити страждання шляхом вивільнення від бажань. Повневикоренення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, в якомусильних почуттів немає.

Четвертаістина стверджує: є шлях до припинення страждань.

«Шляхвосьми сходинок». Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»:

1) праведне знання (правильнесудження), яке ототожнюється з розумінням життя як поєднання смутку істраждань; праведне знання може дати тільки вчення Будди про «чотири благородніістини»;

2) праведне прагнення — рішучість виявляти співчуття до всіхживих істот;

3) праведна мова (утвердженняправди);

4) праведна поведінка, щовключає п'ять принципів:

—нешкодити живим істотам (не вбивати);

—не братичужого (не красти);

—утримуватисявід заборонених статевих контактів (не торкатися чужої дружини);

—невиголошувати марних і оманливих промов (не обманювати);

—невживати хмільних напоїв (не пиячити);

5) праведний спосіб життя, тобтожиття за принципами безкорисливості;

6) праведні зусилля — зусилля, які спрямовують до добра івіддаляють від зла;

7) праведна концентрація(самоаналіз) — уникнення стану, коли спонуканняі бажання визначають ставлення;

8) праведна техніка медитації(раджа-йога) — вінець попередніх етапів. Цетаке опанування свого тіла і дихання, яке сприяє духовній концентрації; прицьому тіло невіддільне від духу.

4. Буддійське Святе Письмо.

СвятимПисьмом буддистів є Трипітака (санскр. — три кошики) — збірка, в якій учнями Буддизафіксовано одкровення свого вчителя. Трипітака скла-далася протягом багатьохстоліть, набувши кінцевого оформлення на початку нашої ери. Вона має три пітаки(частини).

Перша— Віная-пітака («кошик правил поведінки»), міститьправила, яких необхідно дотримуватися, зокрема буддійським ченцям.

Друга— Сутта-пітака («кошик сутр»), де у формі притч,повчань, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів Ананди — улюбленого учня Будди — викладено основні положення буддизму.

Третя— Абхідхарма-пітака («кошик тлумачення вчення»),де розглядаються філософські, етичні питання, що турбували самого Будду.

Канонічнимикнигами вважаються також Сутта-ніпата — збірка поем про Будду і його учнів та Джата-кі (санскр., досл. — про попередні народження) — збірка розповідей, казок, легенд про 550 перероджень ПІак'ямуні, що передувалийого останньому народженню на землі.

Буддійськісобори. Єдиноюформою організації буддистів є монастирі, де ченці зобов'язані дотримуватисяпевного статуту, підкорятися загальним зборам сангхи (чернечої громади) таобраному настоятелю.

Длявирішення основоположних проблем віри буддисти збираються на сангіті (собори),яких за весь період існування цієї релігії було шість.

Першийбуддійський собор проходив у печері Сапта-парна монастиря Наланда в м.Раджагриха (штат Біхар) через три місяці по смерті Будди. На ньому булоканонізовано буддійське Святе Письмо — три книги Трипітаки — Віная-,Сутта- та Абхідхарма-пітаки.

Другийсобор відбувся через 100років у Вайшалі,де стався розкол сангхи.

Через200 років у Паталіпутрі збиравсятретій собор під головуванням царя Ашоки, за роки правління якого буддизм ставдержавною релігією.

Четвертийсобор проходив у двох місцях. Представники одного напряму буддизму — махаяни зібрались у Кашмірі (І—II ст. н. е.), де канонізували санскритську редакцію Трипітаки школисервастивадинів. Послідовники другого напряму — хінаяни в Анурадхапурі та Алувахарі, поблизу Матале, на пальмовомулисті записали Трипітаку та коментарі до неї сингальською мовою.

П'ятийсобор відбувся у 1871 р.у Мандалаї. Наньому ухвалили уніфікований текст Трипітаки, який згодом було вирізьблено на 729 кам'яних плитах, над кожною з якихпобудували невеликий храм. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка сталацентром поклоніння і шани для буддистів усього світу.

Шостийсобор було присвячено 2500-річчю з дня пари-нірвани (кінцевого звільнення)Будди. Він відбувся у кількох містах М'янми в 1954—1956 pp. На ньому було звірено йвідредаговано всі 54 книги Трипітаки, а також канонізовано скорочені текстиперекладів Трипітаки бірманською, хінді та англійською мовами.

5. Різноманіття течій та напрямків буддизму.

Хінаяна

Одниміз основоположних напрямів буддизму, що оформився внаслідок його розколу нарубежі І—II ст. н. є. (і бувзатверджений на четвертому буддійському сангіті), є хінаяна (санскр. — малаколісниця, або вузький шлях спасіння). Цей напрям має ще й другу назву — тхеравада, що означає «школа старої мудрості».

Хінаяна— початковий філософський буддизм вусій його чистоті й ортодоксальності. Визначальний акцент у ньому ставиться наособистому спасінні, на особистих зусиллях людини задля звільнення від путсансари. Послідовники хінаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, щодосягти святості та нірвани можливо лише через чернецтво, шляхом багатьохперероджень. Звідси і сповідання «вузького шляху спасіння» та ідеалу архата (такназивали найближчих учнів Будди — в хінаяні їх 16).

Архат (санкср., досл. — достойний, гідний, праведник) — людина, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Буддапостає у цьому вченні як людина — носій виняткових моральних чеснот, великий учитель. Тому вся обрядовістьхінаяни пов'язана з його культом, вшануванням місць його життя. У хінаянірозвинуто вчення про дхарму.

Хінаянаподіляється на кілька шкіл. Історично першою серед них є школа mxepaeada (звідси й друга назва хінаяни), якузаснували найфанатичніші послідовники Будди відразу після його смерті. ВважаючиБудду земною істотою, тхеравадисти прагнули зберегти в пам'яті кожне слово,кожний жест, епізод із життя свого вчителя, який, на їх думку, з'являєтьсясеред людей кожні п'ять тисяч років.

Ізлона тхеравади виокремилася (приблизно 350 р. до н. є.) школа cmxaeupaeada. її прибічники зберегли у своїйтрадиції найархаїчніші елементи. Патріархом школи було проголошено ТхераМоггампутта Тисса — чудотворця, який очистив сангху від єресі й утвердивстхави-раваду як офіційну традицію буддизму в державі Апіоки. Будда шанувавсяяк реальна особа, наділена людськими (а отже, й слабкими) та надлюдськимирисами.

Стхавиравадане була чимось монолітно єдиним. Вона охоплювала собою цілий шерег шкіл, середяких — ватси-путрія, що була заснована приблизно 280 р. до н. є. і проіснувала до IX ст. Основна ідея школи — визнанняіснування невизначеної, постійної матеріальної субстанції, що визначає природулюдської індивідуальності. Практична ж реалізація карми не можлива поза межамиіснування особи.

Середвідомих шкіл стхавиравади була і сервастива-да, засновник якої архатКатьяніпура на третьому буддійському сангіті виголосив ідею сервам асти (всеіснує). Вона визнає канонічною лише Абхідхарму-пітаку.

Унаш час найпоширенішими течіями хінаяни є дха-мамаютика-нікая, маха-нікая та ін.«Нікая» інтерпретується як школа в буддійській громаді або школи буддистіводнієї країни.

Махаяна

Другимнапрямом буддизму є вчення махаяна (санскр., досл. — велика колісниця). Своїми витокамивоно сягає раннього буддизму, зокрема махасангхіків («велика громада»), течії,що виникла ще в IV ст. до н. є. Махаяна сталасамостійним напрямом у І ст.н. е. у буддизмі.Його засновником вважається буддійський філософ-пропо-відник Нагараджуна (II—III ст. н. е.).

Навідміну від хінаяни з її визначальною ідеєю досягнення особистого порятунку,шлях бодхисатва в махаяні доступний усім. Досягти нірвани тут може не тількичернець, а й мирянин.

Бодхисатва (санскр., досл. — той, хто прагне просвітлення) — людина чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і стати Буддою.

Послідовникмахаяни мусить дбати передусім не про особистий порятунок, як це властивоприбічнику хінаяни, а про допомогу всім живим істотам, щоб привести їх довизволення. В махаяні по-новому тлумачиться статус Вудди — він тут уже не людина, а Бог. До тогож замість одного Будди з'являється декілька: Будда Амітабха («володар раю»), Адибудда(«творець світу»), Будда Майтрейя («Будда майбутнього») тощо. РеальнийШак'ямуні сприймається як утілення вічного світового принципу, його знаряддя.Кожна жива істота має природу Будди. У великій пошані тут бодхисатви — особи, які заслужили перехід донірвани, але вирішили залишитися на землі заради спасіння інших людей. У вченнімахаяни з'являються судження про рай та пекло, яких не було в ранньому буддизмі.

Напочатку нашої ери в лоні махаяни виник новий напрям — тантризм, який набув виразного оформлення у V—VII ст. Тантричний буддизм має ще назву ваджрая-на(алмазна колісниця). Допускаючи існування бодхисатв, тантризм засвідчує своївитоки. Водночас він має й оригінальні риси, що дали йому змогу виокремитися вособливий напрям. У першу чергу це специфічна система езотеричної практики.Тантризм ґрунтується на дотриманні різноманітних і складних ритуалів, які бзаперечували миттєвий, швидкий, як блискавка ваджра (зброя бога Індри длякидання, що має тисячу голок), доступ до нірвани. Най-відоміший серед цихритуалів — багаторазове повтореннясвященних погроз — мантри (віршів із ведичних текстів, яківикористовуються як заклинання і чарівні формули). Вчення має свої тексти — тантри,в основу яких покладено ідею людини-мікрокосму і уявлення про інь (жіночу) та ян(чоловічу) шакті (статеву енергетику), трансформація якої згідно з тантритикамиведе до розширення свідомості та просвітлення.

Контактуючиз анімістичними релігіями Тибету, з культом бонпо (формою шаманізму),тантричний буддизм перетворився протягом VII—XIV ст. на ламаїзм, що остаточнооформився завдяки реформам тибетського лами Цзо-нхаву (1357—1419).

Зберігаючиосновні буддійські положення, ламаїзм у той же час має свою специфіку. Цеускладнена обрядовість, масове поширення інституту лам (тибет. лама — найвищий), їх пошанування,беззастережна покірність, яка вважається головною чеснотою. Старший син укожній родині послідовників ламаїзму, як правило, посвячується в лами. Звідси івеличезна кількість ламаїстських монастирів.

Єдві найвищі ламські посади: далай-лама, що вважається втіленням бодхисатвиАвалокітешвари, і панчен-лама — уособлення Будди Амітабхи. За логікою,панчен-лама має бути домінуючим, оскільки втілення Будди в сакральному плані вище за персоніфікацію бодхисатви. Та в реальному житті склалося так, що саме далай-лама в столиці Лхаса зосередив у своїх руках найвищудуховну й політичну владу і став загальновизнаним верховним авторитетом длявсіх ламаїстів та багатьох шанувальників. Резиденцією панчен-лами став монастирбіля Шигатзе.

Особливемісце у ламаїзмі відводиться прийдешньому Будді — Майдарі, який покараєгрішників і нагородить за релігійні заслуги гідних, установить справедливежиття.

Головнимитекстами ламаїзму є канони Ганджур і Дан-джур. Збірка «Одкровення» БуддиГанджур складається зі 108 томів і включає тибетські переклади найважливішихсутр і трактатів хінаяни, махаяни та ваджраяни, численних розповідей, діалогів,цитат, що мали стосунок до Будди, а також твори з астрології, медицини тощо.Коментарем до текстів Ганджура є ще більше зібрання — Дан-джур, що складаєтьсяз 225 томів, які вміщують цілком самостійні твори, зокрема розповіді, поеми,заклинання та переклади буддійських праць.

Ламаїстивважають, що тому, хто покладається на три сховища (Будду, Дхарму, Сангха), для їх досягнення необхідносамому породити Троїсте сховище у власній свідомості. А щоб оволодіти істиннимсховищем — Дхармою (вченням), слід просуватися шляхом, який містить у собі тришикша(три практики): адхишила вищу моральність), адхиса-мадхи (вищу медитивнузосередженість) та адхип-раджня (вищу мудрість).

Практикавищої моральності. Має багато різних форм практичної реалізації. В основі їх усіх лежитьпринцип утримання від десяти проявів античеснот (аморальності). Три з нихстосуються дій тіла, чотири — дій мовиі три — дій розуму.

Трифізичні античесноти такі:

1) позбавлення життя живоїістоти — від убивства комахи довбивства людини;

2) крадіжка — заволодіння майном іншої людини безїї згоди, незалежно від цінності цього майна та від того, була ця дія виконанасамостійно чи з чиєюсь допомогою;

3) сексуальна розбещеність;

Чотириантичесноти мови — це:

1) брехня — обман інших людей словами або діями;

2) лихослів'я — внесення чвар, розбрату, щобспонукати тих людей, які мали добрі стосунки, до сварки, або тих, які вжепосперечалися, до ще більшої ворожнечі;

3) грубість — ображання інших;

4) марнослів'я — ведення під впливом бажань таінстинктів розмов про безглузде, нісенітниці.

Триантичесноти розуму:

1) заздрість — думки «якби це було моїм», бажаннячого-небудь, що належить іншим;

2) зловмисність — намір завдати шкоди (як великої, такі незначної) іншому;

3) помилкові погляди — уявляти як неіснуюче щось існуюче,наприклад переродження (сансару) чи причинно-наслідковий зв'язок (карму).

Протилежністьцим десяти античеснотам —десять чеснот,дотримання яких у повсякденному житті називається практикою моралі.

Практикавищої медитативної зосередженості. Полягає у зосередженні уваги на одному об'єкті. Медитативназосередженість містить у собі велику кількість видів. Серед них виділяється шаматха(спокій). Суть спокою тут розуміється як утримання уваги на певному об'єкті,без відволікань, в гармонії свідомості та тіла людини. Якщо спокійсупроводжується прийняттям сховища, то це загальна буддійська практика. А якщож вона доповнюється ще й прагненням вищого просвітлення заради блага всіх живихістот, то це є практика махаяни. З досягненням спокою свідомість і тіло пронизуютьсярадістю і щастям, суб'єкт набуває безлічі, навіть надприродних, здібностей,серед яких яснобачення та еманація (випромінювання всієї різноманітностісвіту).

Головнамета і перевага спокою в тому, що за його допомогою можна перейти до випаш'яна (особливогорозуміння) і таким чином звільнитися від кругообігу буття.

Длядосягнення спокою необхідні певні умови. Так, місце для практики має бутитихим, без сторонніх звуків, адже шум для зосередженості протипоказаний. Той,хто меди-тує, повинен бути невибагливим, всім задоволеним, не залежним відмирських турбот і суєти. Він також має уникати аморальних фізичних і словеснихдій. Шляхом слухання і роздумів йому слід позбутися хибних уявлень про предметмедитації. Також конче треба знати, яким чином міркувати про згубність бажань,про суть непостійності тощо. Для досягнення шаматхи необхідно позбутися «п'ятипомилок» та застосувати «вісім протиотрут».

«П'ятьпомилок», яких слід уникати, такі:

1) лінощі — небажання займатися медитативноюзосередженістю;

2) забудькуватість — невтримання у пам'яті об'єкта медитації;

3) сонливість і неуважність — переривання медитативноїзосередженості;

4) невживання «протиотрут» —викликає сонливість і збудженість;

5) надмірне вживання — продовження вживання «протиотрути»,коли сонливість і збудженість уже подолано.

«Вісімпротиотрут» — це засіб від «п'яти помилок».

«Протиотрути»від ледарювання: віра (бачити позитивні якості, які дає медитативназосередженість), натхнення (старатися набути цих позитивних якостей), зусилля(отримувати задоволення від занять медитативною зосередженістю),підпорядкованість свідомості й тіла (наслідок — зусилля).

«Протиотрута»від забудькуватості: уважність (постійно зберігати зосередженість на об'єкті).

«Протиотрута»від сонливості й збудженості: пильність (негайно бачити, що сонливість чизбудженість уже з'явилися або настають).

«Протиотрута»від незастосування: застосування (використовувати «протиотруту» від сонливостіта збудженості).

«Протиотрута»від надмірного застосування: утримання від застосування (послабити своїзусилля).

Призастосуванні «восьми протиотрут» «п'ять помилок» поступово зникають, і людинапроходить «дев'ять рівнів зосередженості»:

1) установка мислення — зосередження мислення і спрямуванняйого на внутрішній об'єкт (наприклад, на ві-зуалізований образ Будди);

2) продовження установки — продовження зосередження на об'єкті;триває довше, ніж попереднього разу;

3) відновлення — негайне реагування на відволікання іповернення до об'єкта;

4) посилена установка — збирання мислення для переходу відзосередженості на головних аспектах об'єкта медитації до сталішої йогоустановки на другорядних аспектах об'єкта;

5) дисциплінування — усвідомлення позитивних (приємних)результатів, які приносить медитативна зосередженість, та, як наслідок,відчуття радості;

6) заспокоєння — зняття неприязні до медитативноїзосередженності;

7) повне заспокоєння: задопомогою певних зусиль відкидання навіть найменшої сонливості чи збудженості,щойно вони з'являться;

8) стабільність — медитативна зосередженістьстабілізується настільки, що вже ніщо зайве не зможе перервати цей процес;

9) органічність — фіксація на об'єкті здійснюється самапо собі, без додаткових зусиль.

Ці«дев'ять рівнів зосередженості» досягаються за допомогою «шести сил». Перший рівень— силою послуху, другий — силою роздумів, третій і четвертий — силою уваги,п'ятий і шостий — силою усвідомлення, сьомий і восьмий — силою зусилля,дев'ятий — силою знайомства.

Дев'ятирівням зосередженості відповідають чотири види розумової діяльності, задопомогою яких мислення оволодіває своїм об'єктом:

1) примусова фіксація — напершому і другому рівнях зосередженості мислення із зусиллям фіксується наоб'єкті концентрації;

2) переривчаста фіксація — відтретього до сьомого рівнів зосередженість чергується з неуважністю;

3) стабільна фіксація — на восьмому рівні мислення набуваєздатності концентруватися на об'єкті не відволікаючись;

4) фіксація, що сама себепідтримує, — на дев'ятому рівні мисленнясамотужки утримується на об'єкті.

Якстверджує Далай-лама XIV, якщо скрупульознодотримуватися наведеної методики, то бездоганної медитативної зосередженостіможна досягти приблизно через рік систематичної практики.

Практикавищої мудрості. Ламаїстивиділяють п'ять видів мудрості, головними з яких є мудрість, що пізнає умовне,або номінальне, знання, та мудрість абсолютного знання, тобто знання природибуття. Кожна з них має безліч аспектів. За їх допомогою можна повністю подолатибар'єри аморальності та перепони до всезнання. Об'єктом такої мудрості єпізнання кінцевої природи всіх явищ, яка ще називається порожнечею, або ніщо,де не існує ні речовини, ні шуньята (свідомості). Ніщо виступає як запереченнясамобуття (самосущого буття) будь-чого і всього.

Щобпочати пізнавати порожнечу, насамперед слід глибоко вивчити великі книги. Лишепісля того завдяки почутому про порожнечу від інших виробляється:

1) мудрість, що виникає зіслухання. Згодом внаслідок численних роздумів про значення порожнечіз'являється

2) мудрість, що виникає зроздумів. Достатньо оволодівши медитативною зосередженістю на рівні глибокоїпереконаності, набувають

3)мудрості, що виникає з медитації. Це відбувається тоді, коли розум стає надзвичайно сильнимвнаслідок спрямованості мислення на суть порожнечі. Формується гармонійна підвладністьрозуму і тіла, так само як у стані спокою. Але у випадку спокою гармоніяпідвладності розуму і тіла досягається силою зосередженої медитації, а тут — силою аналітичного мислення. Колиособлива медитативна зосередженість поєднується з гармонією такого порядку,настає особливе прозріння. Оскільки таке прозріння виникає тоді, коли об'єктоммедитації служить порожнеча, то ця медитативна зосередженість виступає якпоєднання спокою і особливого прозріння, що пізнає порожнечу.

Вважається,що при виконанні всіх цих вимог (трьох практик), спираючись на прийняттясховища (вчення Будди) та усвідомлення зв'язків між діями та їх результатами,можна досягти стану звільнення. Якщо ж додатково розвивати ще й бадхичитта (спрямованістьна просвітлення), яка породжується любов'ю і милосердям, та виконувати згаданітри практики у поєднанні з націленістю до вищого просвітлення заради блага всіхживих істот, то можна досягти вершини всезнання, тобто найвищого звільнення —стану Будди.

Використаналітература.

1. Андросов В. П.Буддизм Нагарджуны: Религиозно-философские трактаты. — М., 2000.

2. Будда: История оперерождениях. — М., 1991.

3. Будон Р. Историябуддизма. — СПб., 1999.

4. Бхагавад-Пта яквона є. — 1990.

5. Васильев П.История религий Востока. — М., 1999.

6. Дандарон Б. Мыслибуддиста. — СПб., 1997.

7. Кочетов А.Буддизм. — М., 1986.

8. Малерб М. Религиичеловечества. — М. — СПб., 1997.

9. Пименов А. В.Возвращение к дхарме. — М., 1998.

10. Рудой В. И.Классическая буддийская философия. — СПб., 1999.

11. Сінь Тін. Буддизм— для досконалості цього життя. — К., 1999.