Реферат: Мировые религии
ВСТУП
Релігія —феномен духовного життя людства. Вона — світоглядна основа людини, щорегламентує її повсякденну поведінку, надає їй можливості спілкування знадприродними силами шляхом відправлення певних обрядів. Це зумовило вивченнярелігії багатьма науками: філософією, теологією, релігієзнавством,культурологією, соціологією, психологією, історією та іншими.
НиніУкраїна переживає період національного відродження, зростання національноїсвідомості, насамперед на грунті духовного відродження нації. І людиповертаються до релігії як на побутовому, так і на науковому рівнях, вивчаючиїї як суспільне явище, в тому числі й у просторовому аспекті.
СВІТОВІ РЕЛІГІЇ
БУДДИЗМ
Передумови виникнення буддизму
Буддизм — найстаріша світова релігія —виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення набрахманізм.
Спочатку він був внутрішньоюреформаторською течією в індуїзмі. Його виникненню сприяло те, що індуїзм,ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, при-
стосовницьким на практиці. Всі небрахмани вважалися другорядними,неповноправними послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посиленняпрагнень створити нову,
альтернативну доктрину, шо змогла б протистояти брахманській мудрості. Найбільшрозробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого зв'язане зім'ям
Сіддхартхи Гаутами (Будди).
У центрі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини». Перша зних стверджує, що будь-яке існування є страждання (дукха). Особливо яскравіпрояви цьо-
го принципу — народження, хвороба, старість, смерть, необхідність завждитерпіти навколо себе те, що ми не полюбляємо, й відчувати нестачу того, що милюбимо. Друга істина полягає в тому, шо причина страждання закладена в самійлюдині: це її потяг до життя, насолод, влади, багатства тощо. Третя істинапроголошує, шо спинити страж-
дання можна, для цього необхідно звільнитися від потягудо життя, досягти стану,за якого будь-яке сильне почуття відсутнє, будь-яке бажання пригнічене.Четверта благородна істина полягає у вказуванні благородного серединноговосьмеричного шляху, що складається з восьми сходинок: 1) праведне знання(чотири благородні істини); 2) праведне прагнення; 3) праведна мова(ствердження правди); 4) праведна поведінка; 5) праведний спосіб життя; 6)праведні зусилля; 7) праведна концентрація (самоаналіз); 8) праведна технікамедитації (Раджа-йога).
Праведна поведінка (четверта сходинка)включає в себе п'ять заборон — вбивства, крадіжки, обману, блуду та пияцтва.
Кожен член чернечого ордену (сангхи)повинен голити голову, носити особливий жовтий одяг, постійно бути у роздумах(медитації). Буддисти вірять, що
людина знаходить спасіння в трьох сховищах: перше — Будда, друге — Дхарма(вчення) і
третє — Сангха. Мета кожного буддиста — досягнення нірвани (букв. «нірвана»— зникнення»), тобто звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,Буддистське святе письмо — Трипітака (Типітака) — складається з трьох частин.Перша —
Віная-пітака — містить правила, яких необхідно дотримуватися в буддизмі. Друга— Сутта-пітака — розповідає про бесіди, які вів Будда зі своїми учнями. Третя —Абідарма-пітака — тлумачить основні догмати буддизму. Канонічними книгамивважаються також Сутга-ніпата (збірник поем про Будду та його учнів) та Джатакі(збірник розповідей про переродження Будди).
Два основних індуїстських положення — просансару і карну — відіграють значну роль у вченні Гаутами. Він змінив, проте,ці доктрини, проголосивши, шо у людей немає
душі (анатта). Не існує ніякого вічного, незмінного «я», ніякої дійсноїсубстанції (анікка),
шо переходить від одного втілення до іншого. Існування для буддиста — лишенабір
почуттів, вражень та миттєвих турбот. Буддистський святий прагне статинезалежним
від випадкової природи світу, в якому він живе, набути абсолютної свідомості, досконалогоіснування. Це і є просвітлення. Досягши нірвани, особистість звільняється від невідворотностінових народжень та карми.
Виникнення
Християнство— найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасногосвіту. Християнство багатьма своїми коренями сягає в культуру стародавньогоСходу, звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал. Однак цесаме та єдина релігія (якщо не враховувати її поділу на численні церкви,віросповідання, секти), яка характерна саме для західного світу на противагусхідному з йо го дуже різними релігійними системами.
Важко знайти куточок землі, де б не здійснювалироботу християнські місіонери. Християнська релігія розпадається на ряд самостійнихнапрямів. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики,ці напрями відрізняються один від одного своєрідним тлумаченням деяких догматів,окремими особливостями культу.
Християнська релігія виникла в першому сторіччінашої ери в умовах розвинутого
суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностямив одному з найдавніших осередків земної цивілізації — Палестині. Більшістьнаселення цього регіону сповідувала іудаїзм, який на початку нової ери переживанглииику кризу. Світська влада в особі царя Ірода та духовна влада жерцівЄрусалимського храму поступово втрачали вплив на широкі верстви населення.Серед іудеїв поширювалися очікування месії, передвіщеного старозаповітнимипророками. З'явилося чимало проповідників, які оголошували се-
бе месією і обіцяли врятувати іудейський народ. Один з таких проповідників —Ісус — привернув до себе увагу людей надзвичайно виразними промовами, щомістили в собі основи нового релігійного вчення і вражали проникливістю в глибинилюдської душі. Саме Він і
був визнаний Месією.
Основи християнського вчення
ПослідовникиІсуса Христа — християни — вірять в єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях:Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Бог — ізначальна,безпричинна Істота, яка існує вічно і не має початку в часі. Бог-Отець СвоїмСловом створив весь видимий і невидимий нами світ.
Бог-Син (Логос, Слово) народився від Отця до початку часів, тобтоСин співвічний Отцю. Заради спасіння людства Бог- Слово зійшов з небес івтілився від Духа Святого і Діви Марії й став Боголюдиною Ісусом Христом, якийза гріхи людства був розіп'ятий, а згодом похований. На третій день після цьогоІсус Христос воскрес, а потім вознісся на небо. Хрис-
тияни очікують, коли Ісус Христос прийде вдруге і стане судити всіх живих імертвих, кожному по його заслугах, після чого встановиться Царство Боже.Християни вірять в існу-
вання пекла і раю, де, відповідно, грішники і праведники проводять своєзагробне життя.
Священна книга християн — Святе Письмо —Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту і Нового Заповіту. СтарийЗаповіт включає в себе 50 книг (православні вважають канонічними 39, а католикита протестанти — всі 50). У Новому Заповіті 27 книг.
Великий Церковний РозколЦей надзвичайно складний історичний фактсягає своїм корінням ще в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуттяпереваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося у стародавніх народів,які прийняли християнство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнахРимської імперії. І не дивно. Римська єдина держава, рим-
ська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом.Огорнутий і овіяний славою старого Риму, єпископ Римський віддавна посіввидатне положення в
Християнській Церкві. Римский єпископ вважав себе покликаним дбати «про мир увсьому світі та добробут святих Божих Церков». У справі збереження істинноговіровчення Римська Церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручипостійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи, тим не менше,напружено слідкували за нею і ніко-
ли не втрачали можливості своєчасно висловити свої думки, які часто розросталисядо великих трактатів (як, наприклад, томос папи Льва І Великого IV ВселенськомуСобору), підказати влучні вислови, мовні звороти, котрі могли б розбити тонкощієретичних систем. Папи майже завжди вдало ставали на бік ортодоксально мислячих,входили в їх сумне поло-
ження, сприяли їм і підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході,а потім і у відносинах між Сходом і Заходом був покладений заснуваннямКонстантинопольської
архієпископи, а потім і піднесенням її як столичної. До ПВселенського Константинопольського Собору 381 року першою кафедрою На Сходівважалась Александрійська. Після згаданого Собору почалася боротьба міжКонстантинополем та
Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископанад Александрійським папою на IV Вселенському Халкідонському Соборі. Ще раніше,на III Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антіохійськакафедра: антіохійській теологічній школі в особі Несторія була оголошенаанафема, Кіпрська та Грузинська церкви отримали автокефалію. З усуненнямантіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилосьгрецьке православ'я як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, підвищуєтьсяроль і Константинопольської кафедри. Після Халкідонського СоборуКонстантинопольський архієпископ і канонічне, і фактично став першим на Сході.
Така ситуація склалася не в останню чергу і завдяки Римським понтифікам. Папи зпобоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антіохійськомута Алек-
сандрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принциповоїпозиції і в канонічних питаннях.
Незважаючи на те, що канони вказувалиКонстантинопольському архієпископу місце після Римського папи, в «Новому Римі»стали розуміти «мета» (після) в значенні хронологічному, а не розрядному.Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійськихімператорів, стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в правахз Римськими єпископами, такої ж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.
На противагу цьому в Римі все більшочевидно формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих,встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростанняпапізму особливо посилилося з падінням Західної
Римської імперії, коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, щоохопив Західну Європу. В творах папи Льва І Великого теорія абсолютногопапського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи ЛьваIX з'явився фальшивий документ Оопайо Сопзіапііпі, в якому начебто імператорКонстантин визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.
Приблизно з IX ст. у Римській Церквіпочинає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри таморалі, якщо він говорить з кафедри (ех саіЬегіга). В свою чергу,Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй «Епаногозі» вчення процарську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що
«патріарх є живим і одухотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками тасловами виражає істину».
Не важко помітити, що обидві тенденціїсуперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося в епоху ВселенськихСоборів.
Різко загострилися відносини між Римськоюта Константинопольською церквами в період правління патріарха Фотія (857-869рр., 879-886 рр.; помер у 897 р.). Формальним приводом для цього загостреннястали претензії Римської Церкви на юрисдикцію над Болгарією. Але фактично —непомірні амбіції патріарха Фотія, який у 879 році оголосив себе Вселенськимпатріархом і домагався створення теократичної монархії, вважаючи себе диним кандидатомна головування в ній (пізніше, в XI от., спробу оволодіти, крім духовної, такожі державною владою зробив патріарх Михаш Керулларій). Патріарх Фотій впершесформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церковСхідних.
Останнє зіткнення Візантії з Римом сталосяв середині XI ст. і означало повний розрив між Римською та Константинопольськоюцерквами, який пізніше було названо Великим Церковним Розколом.Константинопольський архієпископ Михаіл Керулларій (1043-1058 рр.) надзвичайноенергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночаснозрівнятися в правах з Римським папою. Як і патріарх Фотій, Михаіл Керулларійогортає свої домагання догматичною оболонкою. Воднораз у листі до папи Льва IX (1048-1054рр.) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римськийєпископ був так названий ще на Халкідонському Соборі), підтримувати єдність,навіть не звертаючи уваги на догматичні та обрядові відмінності (які не маютьпринципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівнимйому в канонічних правах. І хоча папа Лев IX на той час потребував союзу зВізантією проти норманів, однак честь Римської кафедри для нього була вище надусе. Лев К відправив у 1054 році до Константинополя кардинала Гумберта (найосвіченішийтеолог і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа АмальфійськогоПетра. Візантійський імператор Константан IX, прагнучи примирення сторін,влаштував колоквіум між кардиналом Гумбертом і богословом
Студійського монастиря Микитою, тому що сам патріарх Михаїл Керулларій бувслабеньким теологом. У результаті диспуту Никита визнав свою поразку. Алепатріарх продовжував наполягати на своїх претензіях і підбурювати народ протиримських легатів. Був скликаний Собор, і патріарх вказав місце папським легатампозаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів і порядку диптиха. Тодіпід час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт,архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського Соборубуллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників, яку вонисклали як повноважні представники вже померлого на той час папи Льва IX. Післяцього вони залишили столицю. Михаіл Керулларій запросив 'їх на новий колоквіум,передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбурюваного натовпу. ІмператорКонстантан IX, відчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті,тоді патріарх сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054 року МихаілКерулларій зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточнимрозділенням церков. Але Александрія, Єрусалим і особливо Антіохія продовжувалипідтримувати тісні стосунки з Римом. Папа Стефан К (1057-1058 рр.) та імператорСвященної Римської Імперії Генріх III запрошували Константинополь до єднання,на шо Михаіл Керулларій відповів відмовою.
З другої половини XI ст. Александрійський,Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому щоєднання з Римською Церквою означало
повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Після смертіМихаїла Керулпарія Константинопольські першоієрархи повертаються до розумінняустрою Церкви, яке склалося в період Вселенських Соборів. У результатісформувалися два головних напрями в християнстві- католицизм, представленийРимською Церквою, та православ'я, репрезентоване рядом східних церков.
Іслам є однією з трьох світових релігій.Він виник в західній частині Аравійського півострова у період розпадуродоплемінного паду. в умовах, копи намітилась тенденція до
об'єднання арабських земель. Мусульманство зазнало суттєвого впливу з боку двох
сусідніх релігій — іудаїзму та християнства, від яких нова релігія сприйнялашерег дог-
матичних та обрядових положень. Водночас, сформувавшись в умовах меншрозвинуто-
го суспільства, іслам і за своєю догматикою, і за ритуалом набагато простіший,дос-
тупніший для простих людей. Нескладні й етичні норми ісламу. На відміну відхристиян-
ства і тим більше іудаїзму, в ньому відсутні моральні норми, які складновиконувати.
Іслам складається з двох частин: теорії —релігійнофілософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в йогодогмати тощо, та релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо. Основнимдогматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророкЙого»). Вважається, що Аллах — єдиний, всемогутній, Він — творець всесвіту,землі й неба, всіх форм життя. В нього немає ні сина, ні дочки, керує світомвін
один, без його відома нічого не відбувається. За непослух, невіру Бог можепокарати як за життя, так і після смерті. Другий догмат полягає у вшануванніпророка Мухаммеда. Третій — віра в передвічність Корану.
Релігійна практика ісламу виходитьпередусім з п'яти стовпів ісламу: сповідання віри, намазу (салат) — п'ятиразовоїщоденної молитви, посту в місяць рамадан (саум), благодійництва (закят) та паломництвадо Мекки (хадж). Мусульманський культ також включає ритуал омовіння (очищення),регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят: ід-аль-адха(жертвоприношення), мавлюдан-набі (дня народження Мухаммеда) тощо, обряд обрізанняу хлопчиків (сунат) та інші.
Мухаммед (Могаммад, Магомет) народився в570 році в збіднілому клані Хашим
могутнього мекканського племені курейш Рано осиротівши, він спочатку пас худобусвого
дядька Абуталіба, а потім поступив на службу до багатої вдови Хадіджи ввів його торгові справи.Незабаром він одружився з нею. Через деякий час у Мухаммеда почалисявидіння, він став чум божественні голоси Приблизно з 610 року він почав виступатияк релігійний
проповідник, закликаючи звернутися до єдиного Бога Аллаха, щоденно молитисяйому,
дотримуватись посту та творити благодійництво на користь бідних.
Молитви мусульмани читають п'ять разів надень Чоловіки та жінки моляться окремо.
При вході в мечеть знімають взуття, іноді здійснюють ритуальне омовіння Мусульманимоляться, повернувшись обличчям до Мекки (Саудівська Аравія) Напрямок вказуєособлива ніша в стіні — міхраб Службу здійснює імам По п'ятницях, традиційнихднях відпочинку
мусульман, зазвичай читаються проповіді.
Використана література:
Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О.Географія релігій: Навч. посібник. – К.: “АртЕк”, 1999.
Мінестерство науки і освіти України
Херсонський економіко-правовий інститут
Реферат
на тему:
“Світові релігії”
Виконав:
Студент гр. Ф-31
Вишневецький С.Е.
Херсон – 2002 р.