Реферат: Комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах Розділ I. Художньо-естетичне виховання учнів у навчальній діяльності

Постійна інтернет-адреса документа:


http://www.yur-info.org.ua/index.php?lang_id=1&menu_id=1182&article_id=165701#


КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА
художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах



Розділ I. Художньо-естетичне виховання учнів у навчальній діяльності

1.1. Огляд зарубіжних тенденцій

У різних країнах світу існують певні відмінності у підходах до визначення освітньо-виховного статусу мистецьких дисциплін, їх короткий огляд і порівняння дають змогу виділити оригінальні риси національних систем і загальні тенденції. У Німеччині згідно з навчальним планом початкової школи на предмет "Художнє виховання, музика, праця" виділяється сукупно 3 год. на тиждень у 1-му класі та по 4 год. на тиждень у 2-4-х
класах.

Середня освіта здобувається в таких типах навчальних закладів: основна школа, реальна школа і гімназія. Навчальним планом основної школи передбачено вивчення предметів "Музика" та "Художнє виховання" у 5-6-х класах по 2 год. на тиждень, в решті інших - предмет "Музика" залишається обов'язковим (1 год. на
тиждень), а "Художнє виховання" входить до складу обов'язково-вибіркових предметів (2 год. на тиждень). У реальній школі музика викладається в усіх класах (1 год. на тиждень), а "Художнє виховання і праця" (2-3 год. на тиждень), починаючи з 8-го класу включена до групи предметів "за вибором". У гімназіях дисципліни художньо-естетичного циклу посідають значне місце, їх обсяг залежить від профілю закладу - гуманітарного, естетичного, математичного тощо.

У Франції загальна мистецька освіта охоплює цикл предметів: пластичні мистецтва, музику, танець, театр, кіно. В елементарній (початковій) школі, яка зберігає наступність з материнською школою, навчальним планом передбачено на цикл предметів "фізкультура, музична освіта, мистецтво" від 6 до 8 навчальних годин. Програми передбачають єдність основних видів діяльності - сприймання, пізнання та оцінювання творів мистецтва національної та інших культур і художньо-творчого самовираження. У коледжі, починаючи з 6 класу, протягом чотирьох років учні пізнають мистецтво різних епох і регіонів світу, поступово засвоюють мистецтвознавчі поняття, набувають різноманітних практичних художніх вмінь. У ліцеї протягом трьох років учні можуть продовжувати вивчення того чи іншого виду мистецтва як елективний чи факультативний предмет залежно від профільності навчання. Французькій школі притаманне партнерство з різними соціальними інституціями, митцями у справі мистецької освіти; значну активність виявляє місцева влада в справі організації у навчальних закладах (з окремою оплатою вчителів) занять з музики, танцю, образотворчого мистецтва, які вивчаються поглиблено у багатьох навчальних закладах).

Аналіз навчальних планів Великобританії показує, що мистецтву приділяється належна увага. Предмети "Мистецтво" і "Музика" у граматичних школах викладаються у перші три роки навчання по 2 год. на тиждень. З четвертого - п'ятого років навчання 50% часу відводитьсяна предмети за вибором. Застосовується блочний принцип, який передбачає вибір по 4 години з кожного блоку (до них входять "Музика", "Образотворче мистецтво", "Дизайн", "Драма"). У 4-5-х класах вивчається "Музика" - 3 години, "Історія мистецтв" - 2 години, а з 6-го класу - по-різному на природничо-науковому та класичному відділеннях (по 2 та 7 годинвідповідно). На відміну від середньої школи Великобританії у початковій, як правило, діють комплексні програми, оцінюються міждисциплінарні знання й навички учнів; педагогічні колективи шкіл самі вирішують, як викладати предмети національного навчального плану - у вигляді окремих предметів чи у вигляді інтегрованих курсів, програмних
модулів.

У Бельгії у початковій школі (1 - 6 класи) цикл мистецьких предметів (artistic education) викладається одним учителем. Ця єдина освітня сфера складається з чотирьох компонентів: "музика - малювання - танець - драма". Учитель може на власний розсуд, Але за бажанням дітей і з урахуванням їхніх інтересів, потреб і здібностей створювати підгрупи для опанування окремих видів художньої діяльності. Кількість годин на весь художній цикл та його окремі компоненти визначається педагогічним колективом школи. В основній школі (7 - 11 класи) мистецька освіта є обов'язковою лише перші два роки навчання, тобто у 7-му і 8-му класах: "Музика" (1 год.) та "Образотворче мистецтво" (1 год.). З наступного 9-го класу ці дисципліни належать до вибіркових. Певні
відмінності існують між державними (муніципальними) та різними недержавними школами (католицькими, вальдорфськими тощо).

У США не існує загальнонаціонального навчального плану (curriculum), виділяються лише базові предмети для обов'язкового вивчення у всіх штатах; до них належать співи та мистецтво. Поряд із обов'язковими пропонується велика кількість предметів за вибором (інколи до 100). Окрім офіційних - державних – ефективно діють громадські механізми визначення освітніх стратегій. У школах різного типу спостерігаються надзвичайно великі відмінності в обсязі, змісті та технологіях художнього виховання. В англомовних країнах поширення набули різноманітні інтегровані курси з естетичним компонентом.

Естетизація педагогічного процесу в школах англомовних країн - США, Канаді, Великій Британії - здійснюється за технологією створення естетичного поля і передбачає чотири основні шляхи реалізації програми «Виховання мистецтвом».


1) - розробка інтегративного курсу (об'єднання образотворчого, музичного, хореографічного, драматичного
мистецтв), на викладання якого відводиться шоста частина щоденного навантаження; застосовується "групове викладання", тобто співробітництво викладачів мистецтвознавчого циклу;
2) - доповнення змісту кожної навчальної дисципліни естетичним компонентом ("естетика мовлення", "естетика математики", "естетика природознавства" тощо) і водночас диференційоване вивчення предметів мистецтвознавчого циклу;
3) - періодичне проведення тематичних занять-блоків, де окремі мистецтвознавчі та загальноосвітні дисципліни інтегруються навколо спільних для них понять;
4) - викладання мистецтва як базової основи загальної освіти ("Образотворче мистецтво і математика", "Музика і фізика", "Хореографія і література" тощо).

У молодших класах багатьох шкіл на предмети естетичного циклу виділяється 7 год. на тиждень, також 80% часу впродовж дня відведено на художні заняття, де мистецтво виступає методологією
навчання.

У скандинавських країнах - Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії - розповсюдження набуло варіативне навчання: школи мають значну свободу вибору при складанні навчальних планів і програм з різних предметів, які обирають педагогічні колективи та адміністрація навчальних закладів. Наприклад, музика викладається впродовж 9-10-ти років як обов'язковий предмет по 1-2 години щотижня у молодших і середніх класах та по 1 годині в старших класах (окрім середніх шкіл Норвегії). Водночас заклади, які мають відповідні умови, організовують різноманітні заняття з мистецтва (гра на музичних інструментах, хоровий спів, оркестр, естрадні ансамблі, ритміка тощо). У Швеції у початковій школі практикується інтегроване навчання, у середній - викладається предмет "Мистецтво" (по 3 - 4 години на тиждень), який охоплює широке коло художніх явищ. Різноманітні творчі контакти існують між загальною та спеціальною мистецькою освітою. В Угорщині протягом останніх років функцію основоположного документа для розробки різних програм з мистецтва виконує державний освітній стандарт. Згідно з цим документом предмети мистецтва - музичного, візуального, хореографічного, театрального,
екранного - охоплюють 16 % загального обсягу навчання в загальноосвітній початковій школі та близько 10% в старшій (для порівняння: в Україні в початковій школі мистецькі дисципліни складають близько 7%, в основній – 5%, у старшій - були завжди відсутні.

Музика і співи викладаються в угорських загальноосвітніх школах з 1-го по 10-й клас. Велика роль приділяється охопленню всіх дітей хоровими заняттями. У старших класах гімназій
вивчається історія музики. У Польщі реформування загальної середньої освіти відбувається в напрямку інтеграції мистецьких дисциплін (практичне впровадження проекту реформи почалося з 2001 року). У 1-3-х класах уроки музики проводяться спільно з уроками польської мови (вивчення фольклору), фізичної культури (танцювальна діяльність), природознавства (вивчення пісень певної пори року). В основній введено інтегрований курс "Мистецтво" (музика та образотворче мистецтво). У 4-6-х класах основної школи заняття згруповуються в блоки і предмет "Мистецтво" входить до групи гуманітарних дисциплін, вчителі яких широко застосовують міжпредметні зв'язки. У трирічній гімназії також складається курс "Мистецтво", учні опановують польську культуру минулого і сучасності.
У Росії згідно з останнім варіантом концепції освітньої галузі "Мистецтво" у 12-річній школі передбачено введення після вивчення музики та образотворчого мистецтва в початковій та основній школі інтегрованого курсу "Світова художня культура". Створено програми поліхудожнього розвитку учнів молодших і
середніх класів (переважно на основі одного з видів мистецтва). Більшість інтегрованих курсів для початкової, основної та старшої школи побудовані в межах традиційної схеми - "література - музика
- живопис".

Згідно з освітньою реформою в Латвії мистецька загальна освіта набула досить вагомого значення як фактор розвитку емоційної сфери та художньо-творчого самовираження особистості. Предмети "Музика" (спів, гра на інструментах, сприймання музики), "Візуальне мистецтво" (малювання, ліплення) і "Література" (з
елементами театру) складають єдиний цикл, який викладається протягом усіх 9-ти років навчання в початковій та основній школі. На музику та візуальне мистецтво виділено сукупно 4 години на тиждень (по дві години на кожний предмет).

У Японії, де в державних школах діють єдині програми і де завжди приділялася значна увага естетичним чинникам освіти, кількість навчального часу на художньо-естетичний компонент (разом з літературним) доходить до 50%. Музика вивчається тричі на тиждень у 1-му класі, двічі - у 2-8-х класах, один раз на тиждень у 9-му класі. Майже всі школи створюють хорові колективи. існує своєрідна практика організації великих зведених оркестрів юних скрипалів. Опанування образотворчого мистецтва грунтується на поєднанні національних традицій з вивченням світової художньої спадщини. Таким чином, навіть побіжний компаративний аналіз змісту художньо естетичної освіти і виховання в різних країнах дає підстави для висновків щодо провідних світових тенденцій у цій галузі, до яких, на нашу думку, належать: підвищення ролі та статусу мистецтва у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів; вивчення різних видів мистецтв (полі художня освіта і виховання), орієнтація на створення інтегративних курсів,особливо у молодших класах школи; охоплення художньо-естетичним вихованням усіх ланок школи з пріоритетним значенням початковоїхудожньої освіти; поширення міждисциплінарних зв'язків у межах не тільки художньо-естетичного та спорідненого гуманітарного циклів, а й з іншими - так би мовити віддаленими предметами; використання мистецтва і як засобу розвитку спеціальних художніх здібностей та мислення, і як універсального способу стимулювання творчого потенціалу особистості.

^ 1.2. Виховання школярів у процесі опанування мистецьких предметів



Впродовж тривалої історичної еволюції українська школанакопичила значний досвід виховання дітей та юнацтва засобами мистецтва. У педагогічних пошуках сьогодення вчені та вчителі-практики можуть спиратися на традиції українського шкільництва попередніх епох. Ретроспективний аналіз кращих досягнень школи минулого, доробку багатьох поколінь талановитих попередників свідчить, що витоки художньо-естетичного виховання сягають шкіл Київської Русі, де запроваджувався обов'язковий хоровий спів; основоположні принципи та національні особливості педагогіки мистецтва почали формуватися в братських і козацьких школах, колегіумах XVI-XVIII ст., що спричинило розквіт української хорової культури, появу мистецьких шедеврів українського бароко, виникнення оригінального явища "шкільної драми" тощо. У гімназіях та ліцеях XIX ст. гуманітарно естетичний напрямок виховання збагачувався новими формами занять учнів, поширення набули музично літературні вечори, інструментальне, зокрема й оркестрове музикування, театральна діяльність тощо. Оригінальним, національно своєрідним навчально-виховним системам видатних представників української педагогіки Г.Сковороди, С.Русової, В.Сухомлинського та ін. характерні кордоцентричні ідеї, домінування емоційно-образних, зокрема художньо-естетичних чинників становлення особистості, єдність інтелектуального, морального та естетичного розвитку учнів. Естетико-виховні традиції української національної школи на сучасному етапі її реформування стають важливими орієнтирами розвитку. Згідно з державними освітніми стандартами початкової та загальної середньої освіти в Україні предмети освітньої галузі "Мистецтво" "Естетична культура" мають охоплювати всі роки навчання на засадах цілісності, наступності і неперервності:

I. Музичне (1-8 кл.) та образотворче (1-7 кл.) мистецтво або інтегрований курс мистецтва (1-8 кл.)
II. Художня культура (9-11 кл.)
III. Естетика (12 кл.)
Під час проектування стандарту інноваційні зміни в загальній мистецькій освіті спрямовувалися не лише на її екстенсивний розвиток (збільшення годин, уведення нових курсів), а також на інтенсивний - поліхудожній і полікультурний розвиток. Усі змістові лінії державного освітнього стандарту (музична, візуальна, мистецько-синтетична, культурологічна) включають універсальні компоненти: гностичний, аксіологічний, праксеологічний, креативний, комунікативний), пріоритетність яких зумовлюється віковими етапами навчання. Посилюється світоглядно-виховна і культуротворча спрямованість загальної мистецької освіти.

^ Образотворче мистецтво

Предмет "Образотворче мистецтво" має на меті виховання в учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні компоненти - образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи образотворчої діяльності.
До основних виховних завдань предмета належать: ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем
духовної культури; озвиток художнього сприймання, здатності отримувати ететичну насолоду від творів бразотворчого мистецтва, краси нвколишнього світу; формування у школярів відчуття і розуміння художніх засобів виразності - колориту, форми, простору, композиції, а також засвоєння художніх технік та мистецької термінології; виховання в учнів потреби у самовиявленні, відтворенні художніх образів у власних роботах з використанням різних художніх технік та матеріалів; виховання творчої активності, художнього мислення і
здібностей з урахуванням вікових особливостей учнів; формування в учнів морально-етичних якостей, працездатності та наполегливості.


У загальноосвітній школі предметна сфера образотворчого мистецтва охоплює:

живопис (пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина);

графіку (книжкова, силуетна, анімаційна, плакатна);

скульптуру (опукла, рельєфна, декоративна, анімалістична, портретна);

декоративно-ужиткове мистецтво (писанкарство, витинанки, кераміка, народні іграшки, розпис, народне малярство);

частково якості та риси образотворчого мистецтва містять у собі такі специфічні види людської діяльності, як архітектура та дизайн.



Минуле XX сторіччя доповнило сферу образотворчих мистецтв новими факторами художньої творчості: художньою фотографією та комп'ютерною графікою, які, загалом, можна розглядати в контексті
такого виду образотворчого мистецтва, як графіка та у перспективі включати до змісту предмету. Усі види образотворчого мистецтва розраховані на зорове сприйняття їх людиною, тому інколи їх називають зоровими або
візуальними. Напрями художньо-естетичного виховання за допомогою "Образотворчого мистецтва" випливають із специфіки та характерних особливостей самого візуального мистецтва. Виховання здатності отримувати естетичну насолоду як під час власної художньої творчості, так і під час ознайомлення з творами мистецтва, повинно набути особливого значення в комплексі завдань художньо-естетичного виховання. Картину робить твором не те, що зображено на ній, а те, як воно зображено, які барви та інші зображальні засоби використав художник, як він їх поєднав між собою, чи досягнуто гармонії та цілісності. Тому слід відходити від ставлення до твору образотворчого мистецтва лише як до засобу передачі певної інформації (сюжету, розповіді), від орієнтації переважно на раціоналістичне сприймання, яка досі переважає в навчальних закладах.
Виховний потенціал образотворчого мистецтва реалізується через такі компоненти змісту предмета, як сприймання, опанування елементів художньо-образної мови образотворчого мистецтва, художньо-творча діяльність учнів. Сприймання творів образотворчого мистецтва відбувається під час специфічного процесу споглядання. Він проходить стадії розвитку від первинного одномоментного враження сприйняття до все глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з художнім твором. Виховання здатності до самозаглиблення, погляду на світ через призму власної індивідуальності необхідне для повноцінного сприйняття мистецтва. Твори образотворчого мистецтва зовнішньо нерухомі. Водночас художні образи можуть бути напрочуд динамічними, оскільки образотворчому мистецтву притаманні як зображальні, так і виражальні функції, які взаємозалежні та взаємозумовлені. Образотворче мистецтво є специфічною формою пізнання навколишнього світу. У процесі художньої діяльності, потяг до якої закладено в глибинах людської психіки, формується художній світогляд. Діапазон його виявлення досить широкий: він охоплює художні традиції, стилі, напрями, жанри, творчі манери окремих митців та індивідуальні художні смаки. Формування та розвиток світогляду є одним з головних завдань художньо-естетичного виховання, яке здійснюється на заняттях із образотворчого мистецтва в процесі ознайомлення учнів з творчістю видатних митців, вивчення української та світової художньої спадщини, оволодіння мистецтвознавчими поняттями, також під час практичної художньої діяльності. Опанування елементами художньої мови образотворчого мистецтва. Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої діяльності людини - музики, хореографії, театральної гри тощо, більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва (включно з архітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними серед них є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція - глобальне мистецьке явище, що охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частин та цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться
рисунок - лінійна фіксація художнього задуму. Усім видам образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пластика, фактура, світлотінь, об'ємність та площинність. Могутній засіб емоційного впливу на людину - колір та пов'язане з ним поняття колориту - становить прерогативу та суть живопису. Без буяння
різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо.

Скульптура, як і архітектура, є засобом просторово-художнього формування навколишнього середовища людини. У школі знайомство змистецтвом скульптури починається з оволодіння навичками ліплення,
які виховують почуття пластичності, вчать об'ємно-просторовому сприйманню дійсності. Крім цього стимулюють діяльність головного мозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери і
людської особистості. Різноманітна і своєрідна образотворча мова графіки. Саме з
оволодіння первинними графічними навичками - лінії, рисунку - починається вивчення основ образотворчого мистецтва в початковій школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрасту
чорного та білого кольорів, штриха, розчерку, плями, а також фону паперу (чи іншого матеріалу - основи) як повноправних художніх засобів). У багатьох творах графічного мистецтва використовується
своєрідний ефект певної незавершеності зображення, що надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви, асоціативного мислення.

Архітектура справедливо вважається "матір'ю" образотворчих мистецтв. Вона є створеним людиною середовищем власного перебування. Саме в архітектурному просторі можливе здійснення
синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видів мистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Для архітектури особливо важливі такі художні засоби як пластичність,
монументальність, симетрія та асиметрія, контраст, масштаб. Розповіді про архітектуру на уроках розширюють загальний світогляд учнів, поглиблюють їх знання про художні стилі різних епох та
країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес до пам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності людини.

Поєднання художності та утилітарності, а також архітектонічність (художнє вираження структури, конструкції) споріднюють архітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Це найбільш древній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний з трудовою діяльністю людей, з народними традиціями, обрядами, фольклором, спрямований на естетично-художнє формування побуту. Декоративно-ужитковому мистецтву притаманна різноманітність форм, технологічних засобів та сфер застосування. Головним художнім засобом його є орнамент - візерунок, побудований на ритмічному повторенні різноманітних елементів - геометричних, рослинних, зооморфних, антропоморфних. Ритм, барвистість, органічне взаємопоєднання декору та форми предмета – типові риси творів декорвтиіно-ужиткового мистецтва.

Практична художньо-творча діяльність. Художньо-творча діяльність, зокрема в галузі декоративно- ужиткового мистецтва, особливо близька дітям молодшого та середнього шкільного віку завдяки своїй різноманітності, доступності, близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона
сприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших сфер людської життєдіяльності, викликає потребу в естетично-художньому наповненні навколишнього середовища, почуття власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього, бажання продовжувати народні традиції дає розуміння глибини цих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує інтерес до історії, етнографії, фольклору. Розуміння значення форми, відчуття її відповідності (чи невідповідності) змісту, ідеї твору мистецтва є важливим напрямом художньо-естетичного виховання. Виховання відчуття взаємозв'язку форми та змісту відбувається у процесі виконання на уроках творчих завдань, побудованих за наступною схемою: формування задуму (ідеї твору) - пошук варіантів його втілення (різними засобами) – вибір учнем найбільш вдалого, на його погляд, рішення – колективне обговорення результатів творчих пошуків, обмін думками, ідеями, враженнями.
Інтегративні можливості предмета. Багато елементів художньої мови образотворчого мистецтва властиві іншим видам художньої діяльності: музиці, хореографії, театру, кінематографу. Це композиція, пластика, ритм, зображальність, співвідношення частин та цілого, контрастність, гармонійність чи дисонанс тощо. Така взаємна спорідненість мистецтв забезпечує можливість здійснення інтегрованого підходу до викладання мистецьких дисциплін у школі. Можна відшукати багато паралелей та "точок перетину" між різними видами мистецтва та життєдіяльності людини. Важливо, щоб їх пошуки та використання стали співтворчістю вчителя та учнів,
формували особистісно-індивідуальне ставлення до художньої діяльності, виховували розуміння багатогранності життя, полі культурності, світового простору.


^ Музичне мистецтво



Музичне мистецтво є важливим засобом виховання, який сприяє розвитку особистості школяра, осягненню духовних цінностей людства. Завдання художньо-естетичного виховання школярів у процесі навчальної діяльності засобами музичного мистецтва:


ознайомлення з музичною культурою України, народів світу; формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу;

формування пізнавального інтересу учнів до музичного мистецтва, потреби у сприйманні творів ціннісного ставлення до них;

розвиток творчих здібностей учнів, художньо-образного асоціативного мислення, уяви, фантазії, імпровізації та інтерпретації, виховання здатності до художньо-творчої реалізації та самореалізації особистості; оздоровлення організму, формування навичок краси і виразності співу, музично-ритмічних рухів;

формування моральних норм, позитивних рис характеру, виховання рис колективізму і вмінь спілкування

з людьми.

Кожний "вид музичної діяльності має свої специфічні особливості, завдяки яким впливає на розвиток дітей. Наводимо орієнтовний зміст художньо-естетичного виховання учнів у процесі навчання музики, що допускає різні варіанти практичної реалізації, відкриває можливості для роботи вчителів за різними програмами, зокрема й інтегративного спрямування.

Сприймання творів мистецтва.

Визначення настрою, характеру музики.

Розрізнення динаміки та темпу музики.

Сприймання творів української та зарубіжної музики, народної, класичної та сучасної; розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, відчуття форми творів, динаміки розвитку музичних образів.

Розрізнення за тембром інструментів.

^ Практична (виконавська) діяльність

Спів. Точне інтонування звуків мелодій. Оволодіння вокально-хоровими навичками (звукоутворення, дикція, дихання), навичками співу в ансамблі. Виконання вокальних вправ, народних та дитячих пісень з інструментальним супроводом та без нього.
Гра на музичних інструментах. Елементарний інструментальний супровід пісень на дитячих (трикутник, металофон тощо) та народних (сопілка, бубон та ін.) інструментах.
Музично-ритмічна діяльність. Відтворення ритму музичних фраз, характеру музики та її виразних особливостей в рухах.
Оволодіння мовою мистецтва. Розуміння основних музичних понять: музичний звук і його властивості (висота, тривалість, динаміка); засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад, гармонія); музичні форми (куплетна, 2-, 3-частинна, рондо, варіації), жанри вокальної (пісня, романс, кантата), інструментальної (симфонія, концерт, соната) та театральної музики (опера, балет, оперета, мюзикл) тощо.
Художня творчість. Ритмічна, вокальна, інструментальна імпровізація. Участь у колективних музичних іграх, інсценізаціях народних обрядів, виконанні фрагментів дитячих опер-казок.

^ Ритміка і хореографія


Мистецтво хореографії має значні можливості у вихованні школярів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов'язані з ним ігри, вправи з рухами, співом тощо розвивають розумові й фізичні здібності дітей, їхні почуття й творчу фантазію. У системі естетичного виховання воно недооцінюється, тому предмет "Хореографія" не набув статусу базової дисципліни інваріантної частини навчального плану в загальноосвітній школі і викладається за рахунок варіативної частини - як предмет за вибором. Елементи ритміки та хореографії застосовуються на уроках фізичного виховання, музичного мистецтва,
у позаурочній діяльності учнів. Завдяки участі в музичних іграх, танцях учні мають Чудову можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний
етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, - це доступна й цікава форма навчання і виховання.

Складнощі екологічного і економічного характеру в нашій країні вплинули на загальний стан здоров'я школярів, що зумовило низький рівень їхнього фізичного розвитку. Рухова діяльність є необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм. Процес хореографічного виховання добре впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому та уважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють учнів шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації. Таким чином, виховні можливості хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості - світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, комунікативної та ін.


Навчально-виховними завданнями художньо-естетичного виховання школярів засобами хореографії у навчальній діяльності є:

ознайомлення з елементами культури (історичними, географічними фактами, середовищем, звичаями, традиціями) народів України, світу;

формування гуманістичних загальнолюдських цінностей, характерних для сучасного громадянина світу;

формування пізнавального інтересу до мистецтва, зокрема музичного і хореографічного, виховання потреби у сприйманні й інтерпретації музичних творів і хореографічних вистав;

оздоровлення організму, корекція фізичних вад і психологічних відхилень, розвиток фізичних якостей - сили, рухливості,вимогливості, легкості, спритності та ін., формування краси і виразності рухів та танців;

розвиток творчих здібностей учнів, мотивації, художньо-образного асоціативного мислення, уяви, фантазії, формування досвіду активної художньо-естетичної діяльності, стимулювання проявів імпровізації;

виховання рис колективізму, культури, спілкування,усвідомлення своєї індивідуальності; формування позитивних рис характеру - наполегливості, вимогливості, терпіння, поваги,
доброзичливості тощо;

формування основ позитивного ставлення до людей протилежної статі, вмінь спілкування з ними.



За традиційного підходу хореографія розглядалася у системі освіти як заняття з ритмічно-рухової підготовки, оволодіння танцями. У сучасних умовах хореографія має розглядатися з позицій культурологічного підходу, що дає змогу накреслити напрями роботи
у цій галузі. По-перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва, необхідно намітити зони перетину хореографії з іншими предметами, зокрема й художньо-естетичного циклу. Такий напрям зовнішньої інтеграції дає змогу через хореографічне мистецтво долучатися до різних галузей знань - художньо-естетичних, гуманітарних, технічних тощо і, навпаки, у процесі вивчення цих предметів краще
усвідомлювати особливість хореографічного мистецтва.По-друге, специфічність і різноманіття видів і жанрів хореографії дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію через діалог танцювальних мов різних народів, жанрів хореографічного мистецтва. Реалізація виховних завдань відбувається через зміст
художньо-естетичного виховання засобами хореографії, який включає такі складові:



Ритміка. Пропедевтична хореографічна підготовка (вправи).

Танці (народні, бальні, сучасні).

Художньо-творча діяльність (імпровізація, ігри, інсценізації тощо).

1.3. Виховний потенціал інтегрованих курсів



Реалізація цілісного підходу до художньо-естетичної освіти та виховання в умовах особистісно-розвивальної парадигми передбачає поряд із застосуванням традиційного монопредметного викладання окремих видів мистецтва пошук шляхів внутрішньої галузевої інтеграції в межах циклу художньо-естетичних дисциплін, а також прогнозування міжгалузевих зв'язків у шкільній освіті загалом. Узагальнення традицій вітчизняного шкільництва є підстави для теоретичного обгрунтування змісту поліхудожнього виховання. Поліхудожнє виховання може здійснюватися засобами окремих мистецьких предметів, які вивчаються лінійно (послідовно по класах) або паралельно. На відміну від монопредметного викладання мистецтва інтегровані курси мають додаткові резерви для духовно-світоглядної та емоційно-естетичної наповненості завдяки інтегративним технологіям, які здатні кількісно збільшувати та якісно збагачувати діапазон порівнянь, аналогій, стимулювати виникнення явища синестезії, більш широких художньо-естетичних узагальнень.

Види інтеграції можна умовно поділити на три групи: духовно-світоглядний, що здійснюється на основі спільного для всіх видів мистецтв тематизму, пов'язаного з відображенням у мистецтві різних аспектів життя; естетико-мистецтвознавчий, що забезпечується введенням споріднених для різних видів мистецтв понять і категорій - естетичних, художньо-мовних, жанрових тощо; комплексний, що передбачає одночасне поєднання декількох видів інтеграції. Інтеграція реалізується через систему творчих завдань, що передбачають активізацію міжсенсорних образних асоціацій учнів як у процесі сприймання, так і у перебігу художньо-творчої діяльності. З-поміж них, наприклад, можуть бути такі: передати характер руху мелодії лініями, добрати відповідну музичним образам-настроям твору кольорову гаму в живописних композиціях; створити музичні образи (інтонації, ритми, "звукові плями"), які б характеризували героїв казки чи оповідання або малюнки, що передають ідеї або настрої віршів; проілюструвати фрагменти літературних або музичних творів, намалювати ескізи декорацій та костюмів до театральної вистави тощо.

Мистецтво



Основою проектування змісту інтегрованого курсу "Мистецтво" єположення щодо провідної ролі світоглядно-виховних орієнтацій у загальній мистецькій освіті. Мета вивчення мистецтва у загальноосвітній школі дещо відрізняється від мети навчання у спеціалізованих мистецьких закладах і полягає у вихованні у дітей щонайперше світоглядних уявлень, художньо-образного мислення. Засвоєння учнями елементів мови мистецтв, форм, жанрів, стилів, а також опанування ними суто технічних параметрів художньої діяльності є необхідним засобом, інструментом духовного осягнення змісту мистецьких цінностей, але не самоціль. Духовно-світоглядна спорідненість тем і образів різних видів мистецтв - вербальних, візуальних, звуко-інтонаційних, синтетичних, які різними мовними засобами відбивають універсалізм світосприймання людини, зумовлюють логіку об'єднання матеріалу в блоки в межах навчального року, семестру тощо. Поліцентрична інтеграція передбачає виділення не однієї, а кількох рівноцінних змістових ліній, наприклад, "Музика" (1 год.) та "Образотворче мистецтво" (1 год.), які органічно поєднуються в тематичний цикл на основі загальної духовно-світоглядної орієнтації. У двокомпонентну модель інтегруються елементи синтетичних мистецтв (хореографія, театр, кіно). Якщо у початковій поліхудожній освіті з домінантою синкретичних форм творчості у процесі усвідомлення своєрідності і водночас спорідненості художніх мов різних видів мистецтв збагачується індивідуальний естетичний досвід, закладається фундамент художнього мислення учнів, то у середніх класах відбувається поглиблене пізнання специфіки мистецтв на матеріалі широкого спектру художніх зразків різних епох, стилів, жанрів, форм, технік. Опанування мистецтва в основ