Реферат: Полтавський державний педагогічний університет

Міністерство освіти і науки України


Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Кафедра філологічних дисциплін


ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОЛОГІЇ:

ЛІНГВІСТИКА, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВо, ЛІНГВОДИДАКТИКА


Збірник наукових праць


Полтава 2008


УДК 378.011.31:371.14.013.77(063)(04)


Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика: Збірник наукових праць. – Полтава: Освіта, 2008.


Редакційна колегія: доктор філологічних наук, професор Валюх З.О., кандидат філологічних наук, доцент О.О. Григор’єва (відповідальний редактор), кандидат педагогічних наук, доцент С.П. Олійник,


Відповідальний за випуск – доктор філол. наук, професор Валюх З.О.

Відповідальний редактор – кандидат філол. наук, доцент Григор’єва О.О.


Друкується за рішенням ученої ради Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 12 від 27червня 2008 року)

© ПДПУ


Зоя Валюх

^ НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

ТА ЇХНІ ДЕРИВАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ


У статті з’ясовано специфіку словотвірної поведінки запозичених іменників. Визначено основні мовні й позамовні чинники, що впливають на їхній дериваційний потенціал.

Ключові слова: словотвірна парадигма, словотвірний потенціал, лексико-семантична група.


Іменників з нульовою словотвірною парадигмою, тобто тих, від яких не можна утворити похідні одиниці, порівняно небагато. У сучасній українській мові вони становлять семантично й структурно окреслену групу. З огляду на те, що вони не утворюють похідних узагалі або мають їх лише зрідка, їх кваліфікують як іменники “межових” моделей творення [4, с.64].

До групи найменувань “межових” моделей творення в українській мові належать так звані невідмінювані загальні іменники (апелятиви) іншомовного походження, специфічні особливості яких виявляються на граматичному рівні. Однією з них є те, що “підклас невідмінюваних іменників, який охоплює різні угруповання слів, не є абсолютно невідмінюваним, бо насправді у невідмінюваних іменників яскраво виражена в системі мови омонімія форм як реалізаторів відповідних грамем” [5, с.177]. І.Р. Вихованець запропонував ці найменування розглядати як іменники нульової відміни на підставі того, що “в синтаксичному плані “невідмінюваний” іменник, як і “відмінюваний”, стоїть у певній відмінковій позиції, виконуючи всі притаманні “справжнім” іменникам функції”, а тому “невідмінювані” іменники не перебувають поза типовими іменниковими характеристиками”. Крім того, потребу виокремити в морфологічній структурі сучасної української літературної мови іменникову нульову відміну він умотивовує тим, що “морфологічно такі іменники розподіляються на сім відмінкових омонімічних форм – форм називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного відмінків – з нульовою флексією” [3, с.111].

Слабкий дериваційний потенціал невідмінюваних запозичених іменників зумовлений тим, що вони становлять периферійне явище в граматичній системі української мови. Більшість із них є вузькоспеціальними словами-термінами, які охоплюють загальні назви неістот та назви істот.

З-поміж назв істот виокремлюють дві великі групи: іменники – назви осіб та іменники – назви тварин. Їхньою характерною особливістю є те, що, “не маючи зовнішніх, флексійних ознак родової належності, вони зазнають семантико-граматичного поділу на групи, кожна з яких характеризується однією, зрідка двома ознаками роду” [1, с.65]. Розподіл апелятивних іменників невідмінюваного типу, які українська мова запозичує з інших мов, за родами “опосередкований їхньою семантикою, належністю до істот чи неістот та загальним принципом розмежування назв осіб та назв неосіб серед іменників, що є найменуваннями істот” [5, с.179].

До першої групи належать іменники, що називають осіб чоловічого або жіночого роду відповідно до статі особи. Серед них іменники аташе, кюре, гідальго, гуру, квазімодо, денді, протеже, камікадзе, рантьє, комі, саамі, маорі, кулі, круп’є, кутюр’є, конферансьє, рефері, візаві, мачо, маестро, папараці, янкі, ранчеро та ін.

Другу групу представляють іменники іншомовного походження, що виступають назвами осіб жіночої статі: леді, міс, місіс, містрис, мадам, ханум, міледі, фрау, фрейлен, фрекен, фру, пері, емансипе, камер-фрау та ін.

Третя група охоплює назви тварин, які традиційно кваліфікують як назви чоловічого роду, пор.: шимпанзе, колібрі, агуті, лорі, какаду, динго, фламінго, поні, зебу, кенгуру, марабу, нанду, колі, грізлі, коала, цеце та ін.

Четверту групу утворюють назви предметів та абстрактні назви, що узвичаїлися як іменники середнього роду, напр.: кашне, мачете, медресе, безе, кашпо, алое, бра, амплуа, боа, сабо, сарі, соте, пюре, манго, резюме, алібі, пенальті, ласо, льє, піке, ревю, шоу, урду, банту, навахо, альді, алібі й под.

Проте в сучасній українській літературній мові наявна ціла низка невідмінюваних іменників – назв неістот, що не належать до середнього роду. Зміну граматичного значення середнього роду на граматичне значення чоловічого роду в названих субстантивах зумовив чинник, на який звернув увагу А.П. Загнітко. Він, зокрема, зазначив, що запозичене слово через відсутність морфологічної мотивованості родової належності асоціюється з родовим словом, унаслідок чого граматичний рід загальної назви переноситься на іншомовне слово [5, с.179]. Так, іменники торнадо, сироко, памперо тощо в сучасній українській мові функціонують як іменники чоловічого роду, бо їхнє родове поняття позначає іменник чоловічого роду вітер (пор. також брі, солгуні – за родовою назвою сир; кабукі – за родовою назвою театр, кавасакі – за родовою назвою човен та ін.).

Іменники фіджі, фарсі, урду, банту, суахілі, навахо, пехлеві, пушту вживаються як іменники жіночого роду, тому що їхнє родове поняття передає іменник жіночого роду мова (пор. також боржомі – за родовою назвою мінеральна вода; вілепілі – за родовою назвою скрипка; кольрабі – за родовою назвою капуста тощо).

Із значенням чоловічого і жіночого роду функціонує більшість невідмінюваних запозичених іменників, що називають осіб за національністю і народністю. Показником категорії роду в таких і подібних до них субстантивах є передусім синтаксичні відношення, напр.: – Якось я пробував розтлумачити одному маорі, моєму доброму приятелеві, що таке степ, і не зміг (О. Гончар); – Хіба по ньому не видно: натурою він камікадзе, людина-торпеда (О. Гончар); Закликаємо: “Рятуймо бенгальського тигра!” Страуса нанду і якогось черв’яка заносимо в Червону книгу. А жінку губимо (Є. Дудар); Вони дійсно затримані, не мають права вийти за поріг. І якщо той вмре під ножем хірурга, то вмруть разом з ним всі ваші надії виправдатись, довести своє алібі (О. Гончар).

В.М. Фурса, яка досліджувала словотвірний потенціал невідмінюваних іменників в українській мові, указала на їхню низьку дериваційну спроможність, зазначивши, зокрема, що із 928 обстежених нею слів, біля яких у словнику стоїть позначка невід., лише 83 можуть утворювати похідні, причому деякі з невідмінюваних найменувань мають обмежені можливості афіксального творення десубстантивів, натомість активніше використовують слово- й основоскладання [9, с.258-259].

Відомо, що словотвірну спроможність, або потенцію, тобто здатність твірної основи породжувати нові семантично й граматично залежні від неї слова (пор. лат. potentia – прихована сила), зумовлюють різні мовні й позамовні чинники. Релевантним формально-семантичним чинником, що визначає дериваційну поведінку того чи того слова, є передусім належність його до певної частини мови, а в її межах – до якоїсь лексико-семантичної чи тематичної групи.

Другий чинник впливу на дериваційну спроможність безпосередньо пов’язаний із ступенем (тактом) словотворення. Ступінь, або такт, процесу словотворення починається з основи твірного слова, яка, обираючи афікси, сумісні з нею структурно, граматично і семантично, реалізує свої словотвірні потенції в похідному слові [2, с.17]. Спостережено, що в сучасній українській мові основний склад похідних одиниць, які наповнюють конкретні словотвірні парадигми іменників, формується здебільшого на першому – другому ступені словотворення. Збільшення словотвірної складності дериватів унаслідок зростання ступенів перетворення твірної основи призводить до втрати дериваційних можливостей іменників.

Словотвірна спроможність слів залежить і від їхньої семантичної структури, адже, як переконує Т.М. Бєляєва, що простіше слово за структурою, то воно багатозначніше, а тому й активніше втягується в процес словотворення [2, c.29].

Нульова дериваційна спроможність більшості невідмінюваних запозичених іменників зумовлена передусім тим, що всі вони належать до запозиченої лексики, формальна і граматична структура якої незвична для словотвірного й граматичного ладу української мови. Так, група іншомовних незмінюваних іменників – назв істот та неістот охоплює здебільшого найменування, основи яких закінчуються на голосні /e/, /i/, /o/, /y/ (мачете, кутюр’є, караоке, муліне, сек’юріті, профі, візаві, маестро, мачо, кенгуру, какаду, пушту), зрідка − на дві голосні (пор.: портофоліо, алое, каное, боа, амплуа, буржуа, чіхуахуа), що не характерно для фономорфемного складу твірних основ лексичних одиниць української мови, тому що вони звичайно мають основу на приголосну фонему. Цей чинник створює структурні перешкоди для поєднання основ запозичених іменників із питомими словотворчими засобами та утворення дериватів за тими моделями, які властиві українській мові. Хоч варто зауважити, що ця перешкода за потреби може бути усуненою з допомогою дії різних морфонологічних прийомів − усічення твірної основи, накладання словотворчого форманта на фіналь твірної основи, інтерфіксації тощо. Пор.:

а) усічення твірної основи: лібрето → лібретист, есперанто → есперантист, кенгуру → кенгуреня, дефіле → дефілювати, мафіозі → мафіозний;

б) інтерфіксація – нарощення твірної основи внаслідок приєднання до неї асемантичного звукового відрізка, що пов’язує її із словотворчим суфіксом: шосе → шосейний, купе → купейний, пушту → пуштунський, арго → арготичний, дао → даосизм;

в) накладання словотворчого форманта на фіналь твірної основи: регбі → регбіст, ралі → раліст, дербі → дербіст та ін.

Названі морфонологічні зміни можуть поєднуватися одна з одною, пор.: бароко → бароковий, депо → деповець, деповський; манго → манговий, какао → какаовий, алое → алоєвий, Марокко → марокканець, Пуерто-Рико → пуерториканець та ін.

Важливим чинником, що впливає на словотвірну спроможність невідмінюваних іменників іншомовного походження, є ступінь освоєння їх українською літературною мовою. Залучення іншомовних невідмінюваних слів до активного вживання відбувається поступово і виявляється насамперед у тому, що запозичені без морфологічних показників роду мови-джерела невідмінювані іменники згодом втрачають первісну родову належність і набувають інших критеріїв мотивації цього граматичного значення, тобто традиційний поділ запозичень за родовою віднесеністю дещо порушується. Це можна простежити як серед назв істот тваринного світу, так і серед назв предметів чи абстрактних понять [1, с.65].

До чинників, що зумовлюють зміну граматичного роду, І.Р. Вихованець відносить передусім ступінь входження іншомовного слова до лексичної системи української мови, формування його лексико-семантичних та синонімічних зв’язків і підпорядкування цього слова відповідним морфологічним категоріям [3, с.91-92].

Високий ступінь освоєння іншомовних невідмінюваних іменників сучасною українською літературною мовою сприяє також і їхньому залученню в активні дериваційні процеси, тобто утворенню дериватів і словотвірних гнізд за законами мови-реципієнта, через словотвірний потенціал невідмінюваних іменників [10, с.133] Н.Ф. Клименко вказала на словотвірні можливості іншомовних незмінюваних слів, зумовлені специфікою їхньої семантики та давністю запозичення. Вона, зокрема, зазначила, що дослідниками з’ясовано: що давніше запозичено слово в мові, то більше воно засвоюється, то більше воно встановлює зв’язків з іншими словами; що більша семантична розгалуженість запозиченого слова, то більше афіксальних похідних утворюється від нього [6, с.20].

На сучасному етапі розвитку української мови, на переконання О.А. Стишова, простежується нова словотвірна тенденція, яка раніше в українському словотворі виявлялася обмежено. Ідеться про активне використання в ролі твірних основ невідмінюваних нових іншомовних слів [8, с.17]. Ілюстрацією цього є словотвірні гнізда невідмінюваних запозичених іменників, серед яких зомбі – зомбувати, зомбування, зомбізація, зомбований, зазомбований, зомбі-автомат; мафіозі – мафіозний, мафіозник, мафіозність, мафіозно-клановий; лобі – лобізм, лобіст, лобістський, лобіювати, лобіювання, лобійований, пролобіювати; леді – бізнес-леді; мас-медіа – мас-медіальний, мас-медійник, медіа-барон, медіа-переворот, медіа-імперія; авізо – авізований, проавізувати та ін.

Серед визначальних чинників такої словотвірної активності згаданих невідмінюваних апелятивів іншомовного походження В.М. Фурса називає, зокрема, те, що із вузькоспеціальних слів-термінів вони перетворюються на широковживані лексичні одиниці внаслідок розвитку економіки, загальної комп’ютеризації тощо [9, с.255]. Проте більшості з них властивий корпоративний характер. Саме це й стає на перешкоді до активного використання невідмінюваних запозичених іменників у мові та залучення їх до процесів словотворення.

Отже, дериваційну поведінку невідмінюваних іменників зумовлює передусім їхнє походження (запозичені з інших мов слова звичайно мають слабку словотвірну спроможність) та вузька сфера вживання. Формальна структура і граматична специфіка (невідмінюваність) цих іменників також впливають на участь цих одиниць у словотвірних процесах.

ЛІТЕРАТУРА



Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К., 1993. – 336 с.

Беляева Т.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке. – М., 1979. – 184 с.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. – К., 2004. – 398 с.

Даниленко В.П. Имена существительные (нарицательные) как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. – М., 1964. – С. 63–76.

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. – Донецьк, 1996. – 437 с.

Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. – К., 1984. – 251 с.

Клименко Н.Ф., Скибицька Н.В. Словотвірні можливості англіцизмів у сучасній українській мові // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті. – Чернівці, 1996. – С. 72–79.

Стишов О.А. Глобалізаційні процеси в сучасному українському словотворі // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2004. – Вип. 21. – С. 15–24.

Фурса В.М. Словотвірний потенціал невідмінюваних слів // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. проф. В. О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 16. –С. 254–361.

Фурса В.М. Семантико-граматичне та словотвірне освоєння невідмінюваних імен – К., 2005. – 252 с.


SUMMARY

The specific of the word-building behavior of group of borrowing nouns is revealed. The mail linguistic and non- linguistic factors that influence the derivational potential of this words are determined.

Key words: word-building paradigm, derivational potential, lexico-semantic group.


Олександра Халчанська

^ Релятивна функція похідних прийменникІВ


У статті розглядається формування нового категорійного значення релятивності в похідних прийменниках, умови функціонування вторинних прийменників.

Ключові слова: категорійне значення, похідні прийменники, релятивне значення, комунікативна одиниця.


Як відомо, усі процеси і явища, які перебувають у певних зв’язках (просторових, часових, причинових, наслідкових тощо) і відношеннях між собою, представлені в мовній дійсності лінгвістичними фактами.

Засоби вираження зв’язків між фактами реальної дійсності різноманітні. Важлива роль серед них належить як прийменниковим, так і безприйменниковим конструкціям. Безумовно, роль прийменників у вираженні релятивного значення ширша, ніж функції самих лише відмінкових форм.

Функції прийменників і відмінкових форм у мові співвідносні: ті й ті виражають відношення іменника до інших слів у реченні, але відмінки роблять це набагато загальніше, ніж прийменники [5, с.4]. Ширша роль прийменників зумовлюється й тим, що вони переважають над відмінковими формами. У сучасній українській мові зберігається можливість розвитку нових прийменників, тим часом як творення нових відмінків для слов’янських мов припинилось ще за існування індоєвропейської прамови.

Прийменники набагато конкретніше виражають певні значення, ніж безприйменникові форми, а отже, стилістично гнучкіші і семантично багатші. Вони є основним засобом оформлення синтаксичного зв’язку іменних частин мови з іншими словами в реченні. При цьому прийменник посилює значення відмінкової форми, спеціалізує її. Цим і зумовлений той факт, що з удосконаленням граматичної структури мови численні безприйменникові конструкції заступалися прийменниковими.

Прийменник був предметом розгляду таких учених, як А.С. Колодяжний, О.С. Мельничук, Т.П. Ломтєв, З.І. Іваненко, Д.Х. Баранник, А.М. Мухін, І.К. Кучеренко. У результаті їх наукових зусиль з’ясовано питання про взаємозалежність і взаємозв’язок прийменника і відмінка, розглянуто систему граматичних відношень, що виражаються за допомогою прийменників, визначені основні джерела поповнення складу прийменників.

Похідні прийменники, чисельність яких особливо зросла в останнє півстоліття, активно функціонують у сучасній українській мові, зокрема в її писемній формі. Учені вважають, що пояснюється це успіхами пізнавальної діяльності мовців, намаганням віднайти найбільш адекватні засоби передачі різноманітних відношень. Так, активне використання похідних прийменників зумовлене необхідністю вираження різних спеціалізованих відтінків одного значення. Наприклад, вираженню причиново-наслідкових відношень допомагає похідний прийменник завдяки, причиново-цільових - в ім’я, в інтересах, результативної причини – внаслідок, взаємопов’язаніcть подій найвиразніше передає прийменник у зв’язку з. Наприклад:…Завдяки здатності до самоформування індивід вже не є пасивним об’єктом ,… на шляху до знань внаслідок чого ми маємо парадоксальний феномен .У зв’язку з тим ... не може йтися про демонтаж пам’ятника (”Вечірня Полтава”).

Значеннєві відтінки у вивідних прийменниках виникають завдяки використанню повнозначних частин мови, у семантиці яких закладені ознаки простору, часу, причини, наслідку чи мотиву.

Зміна категорійного значення і закріплення релятивного пов’язане з розвитком незвичайних смислових і синтаксичних зв’язків з іншими словами, закріплення за даним словом певного місця (обов’язкова препозиція). Процес цей інтенсивно розвивається у 18-19 ст., особливо в 19, коли набувають поширення ділові стилі мови – офіційний, юридичний, дипломатичний, науково-технічний, публіцистичний.

Категорійне значення релятивності реалізується як "внутрішнья форма прийменника", якій властива функція певного відношення – просторового, часового, причинового, означального тощо. Предмет, названий іменником, є тим об'єктом, що виявляє релятивність, а носієм граматичної реалізації відношень виступає прийменник. Через те без іменника він не може бути функціональною одиницею.

Значення релятивності включає можливість ізольованого вживання прийменника, не дозволяє йому бути самостійною комунікативною одиницею, вимагаючи поєднання з іменем. Лише в такому вияві реалізується значення прийменника, і він стає інформативно значущим, повідомляє про певне відношення до дійсності певного факту, названого субстантивом. На цій основі у мові виробилась особливість поєднання прийменника з іменем як обов'язкова закономірність його функціонування. Це дає змогу сприймати предмети у взаємозв'язках, установлюючи характер і тип зв’язку. Отже, сполучення прийменника з іменником є тим найпростішим, наймінімальним контекстом, у якому виявляється значення прийменника, що свідчить про його залежний зв'язок.

Категорійне значення змушує прийменник бути показником синтаксичної підпорядкованості іменника іншим словом, тобто виступати в ролі формального елемента у синтаксичному зв'язку. Безперечно, прийменник виконує й організуючу функцію. Зв'язок прийменника з іншим словом – це не лише формальна, а й значеннєва структурна одиниця, у створенні якої буре участь і прийменник. Наприклад: Стоятиме він, згідно з концепцією про реконструкцію та розбудову заповідника “ Поле Полтавської битви”, поряд зі ще однією новобудовою. І навпроти пам’ятника Петру 1 (“Вечірня Полтава”). Це підтверджує думку про те, що інформативна вагомість прийменника незаперечна, а І.К. Кучеренко навіть доводить, що прийменникові властиве лексичне значення.

Вивідні прийменники, незважаючи на походження та ті повнозначні слова, що входять до їхньго складу, позбавлені самостійності й використовуються, подібно до первинних, як формально-граматичні засоби, виражають відношення синтаксичної зумовленості й залежності відмінкових форм. Завдяки цій властивості вони створюють прийменниково-відмінкові групи, тобто поєднуються з іменниками для оформлення синтаксеми. Їх прийнято класифікувати за ознаками прийменниково-відмінкової форми, наприклад, прийменники внаслідок, у результаті, відповідно до поєднуються з іменником у формі родового відмінка, у зв’язку з, згідно з – з орудним відмінком, з огляду на, зважаючи на – зі знахідним відмінком, всупереч, завдяки – з давальним відмінком. Наприклад: “Згідно з розрахунками, потрібно 27 мільйонів гривень, щоб відремонтувати пам’ятники в місті (“Вечірня Полтава”). ... У авторів панує тенденція знову охопити все відповідно до однієї структури[4, с. 88]. Завдяки геніальним творам видатних земляків Івана Котляревського та Миколи Лисенка він став відомим за межами України (“Вечірня Полтава”)

Наявність похідних прийменників свідчить про розвиток граматичних засобів у системі, і, як підтверджують факти, цей процес продовжує діяти. Розширюється перелік вторинних прийменників, раніше не засвідчених ученими. ”Сама можливість переходу повнозначних слів до класу службових співморфем підтверджує думку, що на сучасному етапі в мові ніщо не виникає, а переважно розвивається на основі інакшого використання вже наявного матеріалу” [1,37] .

Як і в попередні епохи, утворення нових прийменників грунтується на існуючому в мові матеріалі – первинних прийменниках і певних формах повнозначних слів, серед яких іменники, в окремих випадках – дієслівні форми.

Поповнення складу похідних прийменників у наш час відбувається тільки за рахунок переходу в розряд службових слів певних повнозначних частин мови. Проте процес цей охоплює тільки такі лексеми, у значенні яких уже закладений елемент релятивності, вказівка на певні відношення між словами. Процес цей, звичайно, не новий, адже в історії української мови вже засвідчені такі факти, коли, наприклад, на основі дієслова дякувати у сполученні з прийменником за та в утворився прийменник “завдяки” для позначення причини, що сприяла виникненню чи здійсненню чогось. Набувши поширеності, він починає уживатися із переносним значенням, передаючи протилежне значення, уже не сприяння причини, а її перепони.

Переходу дієприслівника “дякуючи”, “впливаючи на” у вторинний прийменник сприяла втрата морфологічних ознак дієслова. Крім того, уживання його як прийменника стало можливим завдяки абстрактності лексичного значення дієслова, від якого походить дієприслівник, а також елемента релятивності, властиве його семантиці – вказівки на залежність наслідку від причини.

Диференціація граматичних засобів відбувається переважно у тих відношеннях, для вираження яких у мові не вистачало похідних прийменників.

Відомо, що в слов’янських мовах найбільш поширеними за своїм складом були прийменники для вираження просторових відношень, на основі яких розвинулись часові. Ще менш диференційовані граматичні засоби для вираження абстрактних відношень : причинові, наслідкові, об’єктні, які також сформувалися на основі просторових, тому відповідно в системі прийменників розвиваються перш за все саме ці найменш означені.

Формування нового категорійного значення релятивності здійснюється в умовах нових смислових і синтаксичних зв’язків, які набувають більш загального значення, пристосовуються для вираження нової функції – бути виразниками іншого смислового змісту.

При переході слів у прийменники відбувається зміна співвідношення між граматичним і лексичним значенням, на відміну від повнозначних слів у новостворених основним стає граматичне.

Морфологічним наближенням цих форм з прийменниками є їхня незмінність. У більшості випадків ці форми втратили ознаки автосинтаксичності, здатності виконувати самостійні синтаксичні функції, закріплення за прийменниковим сполученням фіксованого місця при порядку слів у реченні (препозиція прийменника стосовно до іменника), регулярність використання як граматичного засобу вираження синтаксичної залежності іменника від інших слів у реченні.

Так, умови функціонування таких вторинних прийменників, як “з приводу”,” з нагоди” призводять до того, що іменник, носій причини, починає нейтралізувати свою функцію, а за нею і лексичне значення, і семантичний центр переміщається на друге слово, тому іменник – носій причини – набуває тенденції до перетворення в службове слово, похідний прийменник.

Традиційною вважають, що прийменники виражають тільки граматичне значення і зовсім позбавлені лексичного. Звичайно, цю точку зору можна застосувати лише щодо непохідних прийменників.

Непохідні прийменники функціонують тільки в умовах двобічногосинтаксичного зв’язку, здійснюючи релятивну функцію між словами, й їхнє значення не впливає на поєднання членів речення. Семантика же похідних прийменників залежить від повнозначних слів, які поєднуються завдяки прийменнику. Так, похідні прийменники можуть виражати :

просторові відношення – поруч з, незалежно від, незважаючи на, відповідно до, у зв’язку з, з-поміж, з-поза, поміж, в галузі, по лінії, попід, навколо, спереду, поза, посеред, близько,

часові – під час, одночасно з, по завершенні, протягом, напередодні, задовго до,

причинові – завдяки, внаслідок, у результаті, у зв’язку з, з огляду на,

мети – з метою, в інтересах, з нагоди, в ім’я,

допустове – незважаючи на , незалежно від,

соціативності – разом з, невіддільно від, спільно з,

способу дії – на чолі з, у результаті, відповідно до, залежно від,

підстави (опори) – на підставі, на основі,

об’єктні – у сфері, в особі, за рахунок, на ім’я тощо.

Наприклад: Завдяки турботі компанії “Київстар” діти отримали можливість зблизька бачити тих тварин, яких вони бачили тільки в книгах. Згідно з нашими підрахунками, на реалізацію концепції розбудови заповідника потрібно…..Автор концепції пропонує відтворити бастіон у вигляді декоративного мощення. Відповідно до розпорядження Кабміну збільшено обсяг субвенції. Спочатку з приводу цього думки присутніх розійшлися . Під час рейду було зупинено 200 машин (“Вечірня Полтава”).

Хоч похідні прийменники і виражають лексичне значення, проте їм не властива номінативна функція на відміну від повнозначних частин мови.

Отже, появу вторинних прийменників спричиняють як екстралінгвальні, так і інтралінгвальні чинники. До екстралінгвістичних відносять розширення пізнавальних можливостей суспільства, до інтралінгвальних – зневиразнення лексичного значення, утрата категорійного значення, автосинтаксичності, розвиток у вторинних прийменників семи релятивності.


Література


1. Балабан Г.С. Динамічні процеси в прийменникові системі сучасної української літературної мови. Дис... канд. філол. наук: 20.02.01. – К., 2007. – с.37.

2. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С.40-47.

3. Іваненко З.І. Семантична структура прийменникової конструкції //Мовознавство. – 1978. – № 3. – С. 23-28.

4. Клепко С.Ф. Конспекти з філософії освіти. Полтава, 2008. – 454с.

5. Колодяжний А.С. Прийменник. – Харків, 1960. – 159 с.

6. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики.– К., 1964. – Ч.ІІ. – 158


с.

SUMMARY
The article is devoted to the forming of a new category meaning of derivative pronouns relativity.

The circumstances of derivatives function are observed.

^ Key words: category meaning, derivative pronouns, relative meaning, communicative unit.


Ніна Степаненко

Префікс ви- (рос. вы-) як репрезентант значення локативності в українській і російській мовах


У статті проаналізовано особливості вияву префіксально-прийменникової кореляції pref ви- (рос. вы-) ↔ prep в українській та російській мовах на рівні речень із локативно-директивним та локативно-транзитивним типом детермінації.

^ Ключові слова: префікс ви- (рос. вы-), прийменник, префіксально-прийменникова кореляція, локативно-директивна семантика, локативно-транзитивна семантика, дієслово-предикат, безпосередня кореляція.


Поле локативності в українській мові формують префікси в-, ви-, від-, до, з-, за-, над-, о-, об-, під-, при-, по-, пере-, на-. Їхніми відповідниками в російській мові є префікси в-, вы-, от-, до-, с-, за-, над-, о-, об-, под-, при-, по-, пере-, на-. В обох мовах означене поле чітко диференціюється на три мікрополя: “мікрополе напряму руху”, “мікрополе шляху руху” і “мікрополе місця дії”. Кожне з них має свій набір компонентів, за якими закріплено той або той різновид диференційованої семантики, що виступає складником загальних значень “директивність”, “транзитивність”, “статичність”, котрі, у свою чергу, є видовими значеннями щодо інваріантного плану змісту “локативність”. Конституентами першого поля виступають префікси в-, ви-, від-, до-, з-, над-, о, об-, під-, при-, по- (рос. в-, вы-, от-, до-, с-, над-, о-, об-, под-, при-, по-). Друге поле формують префікси пере-, про- (рос. пере-, про-), а третє – над-, при-, на-, ви- (рос. над-, при-, на-, вы-). Неважко помітити, що серед виокремлених префіксів домінують моносемантичні одиниці. Префікс ви- (вы-) реалізує директивне і транзитивне значення. Він найактивніше сполучається з моторними дієсловами, передусім тими, що позначають цілеспрямований рух, самостійне чи несамостійне просторове переміщення, конкретну фізичну дію з виразним динамічним відтінком (іти, ходити, бігти, бігати, везти, возити, нести, носити, кинути, кидати, котити, тягти, тягати; идти, ходить, бежать, бегать, везти, возить, нести, носить, бросить, бросать). Префікс ви- (вы-), як і будь-який інший префікс просторової семантики, на “формально-граматичному рівні представляє локативний аргумент” [1, с.165], уносить до значеннєвого плану вербатива-предиката, отже, і до речення додаткову локативну семантику й досить часто вступає в корелятивні відношення з прийменником, який разом із субстантивною словоформою структурує правобічну позицію в синтаксичних конструкціях із валентною рамкою Р + [pref ви- (рос. вы-) + Vf] + Adv loc [prep loc: dir + Nx]. Як відомо, існує два типи префіксально-прийменникової кореляції: 1) безпосередня, або повна, і 2) опосередкована, або часткова. При безпосередній кореляції префікс і прийменник виражають однопланові локативні відношення, а при опосередкованій – різнопланові локативні відношення [3, с.24]. Префікс ви- (рос. вы-) корелює безпосередньо з прийменниками З (рос. ИЗ, С), З-ЗА (рос. ИЗ-ЗА), З-ПІД (рос. ИЗ-ПОД), В/У (рос. В/ВО), ДО (рос. К). Склад прийменників, з якими він перебуває у відношенні опосередкованої кореляції, досить широкий: ідеться, власне, про всі прийменники, наділені здатністю сполучатися з дієсловами, інтенційно зорієнтованими на реалізацію локативної семантики. Комплексне дослідження префіксальної структури дієслів, які виступають конструктивним центром речень із локативним типом детермінації, дає право твердити, що вони, як головні носії валентності, у зіставлюваних мовах, з одного боку, характеризуються великою подібністю, а з іншого – суттєвою розбіжністю. Усе це переконливо свідчить, що українська та російська мови, будучи генетично спорідненими, виробили у процесі історичного розвитку свої лексичні, морфемні, морфологічні, синтаксичні та інші особливості.

Основними диференційованими значеннями, у формуванні яких бере участь префікс ви- (рос. вы-), є такі: 1) “дія спрямована з середини якого-небудь предмета або з меж якого-небудь простору”; 2) “дія спрямована з іншого, зворотного, боку предмета чи простору”; 3) “дія спрямована з нижнього боку простору”; 4) “дія спрямована в межі або всередину простору”; 5) “дія спрямована на інший, протилежний, бік предмета”; 6) “дія спрямована до кого-, чого-небудь”; 7) “спрямована дія здійснюється поверх перешкоди”. Їх можна об’єднати в три семантичні типи: 1) “вихідний пункт руху (старт)” (1-3 значення), 2) “кінцевий пункт руху (фініш)” (4-6 значення), 3) “шлях руху” (7 значення).

Семантичний опис “дія спрямована з середини якого-небудь предмета або з меж якого-небудь простору” мають речення, утворені за зразком структурної моделі S + Р + [pref ви- (рос. вы-) + Vf] + Adv loc [prep З (рос. ИЗ, С) + Ngen]. Реалізація цього плану змісту пов’язана з дієсловами руху та переміщення (вийти, виходити, вибігти, вибігати, виповзти, виповзати, вилізти, вилізати, вилетіти, вилітати, вибратися, вибиратися, виїхати, виїжджати, вийняти, виймати, вивезти, вивозити, викотити, викочувати, винести, виносити; выйти, выходить, выбежать, выбегать, выползти, выползать, вылезти, вылезать, вылететь, вылетать, выбраться, выбираться, выехать, выезжать, вывезти, вывозить, выкатить, выкатывать, вынести, выносить). Досліджуваний матеріал показує, що домінанту серед дієслів-предикатів становлять префіксальні вербативи, причому основне місце займають лексеми з префіксом ви- (рос. вы-), що має значення “вийти, виокремитися з чого-небудь, спрямувати(ся) назовні” [2, с.358] (див. також: [5, с.229]) (на їхню долю, згідно з нашими статистичними даними, припадає 35% від загальної кількості зафіксованих префіксальних дієслів). Ця активність спричинена тим, що і в російській, і в українській мові дієслівний префікс ви- (рос. вы-) та прийменник З (рос. ИЗ) утворюють пару з безпосередньою, або повною, кореляцією. Залежний правобічний компонент представлений різними лексико-семантичними групами іменників, у значеннєвій структурі яких фіксується сема “внутрішній об’єм”, “фіксовані межі просторової одиниці”. Пор.: Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками (Остап Вишня), Наше [діло] – витопити її з руди і щось на цьому заробити (В. Малик), А сам він не вижене з хати непрошеного (П. Загребельний); – Летом из реки бревна вытаскивал (В. Розов), Чудик вышел из автобуса (В. Шукшин), Лебедем из кухни статный денщик выплывает (Д. Кедрин). Уже було зауважено, що кореляція префікс ↔ прийменник має різні форми вияву: з одним префіксом корелює один прийменник; з одним префіксом корелюють кілька прийменників; різні префікси корелюють з одним і тим самим прийменником. Щодо аналізованого значення, то вони такі: у російській мові розглядувану локативну семантику передають також конструкції S + P (pref вы + Vf) + Arq prav [C + Ngen]. Отже, поряд із корелятивною префіксально-прийменниковою парою вы- ↔ из + Ngen функціонує пара вы- ↔ С + Ngen. Вони, проте, не характеризуються повною ізофункціональністю. Відмінність полягає в тому, що з прийменником С сполучається обмеженіше порівняно з прийменником ИЗ лексико-семантичне коло іменників, точніше, це окремі лексеми. Спостережено таку закономірність: субстантиви з інтегральною семою “внутрішній простір” типові в позиції при прийменнику ИЗ, а іменники з інт