Реферат: Выборы как форма непосредственной демократии

 

Вступ                                                                                                             3

Глава 1. Загальні положення інституту виборів                                  5               1.1. Вибори якформа безпосередньої демократії                    5

              1.2. Історичний розвиток інституту

      виборів вУкраїні                                                                    7

              1.3. Поняття та основні принципивиборів                              9

              1.4. Види виборів та виборчихсистем                                      10

Глава 2.  Принципи виборчого права вУкраїні                                  15

               2.1 Суб’єктивне й об’єктивне виборчеправо                        15

               2.2.Принципи суб’єктивноговиборчого права                     16

Глава3. Застосування виборчого законодавства в Україні              19

              3.1.Відповідальність за порушення

                    виборчого законодавства України                                     19

              3.2.Ефективність застосування й шляхипокращення

                    виборчого законодавства у сучаснійУкраїні.                 20

Висновки                                                                                                    25Список посилань                                                                                      26

Список використаноїлітератури                                                           28

Анотація                                                                                                     29

 

Вступ

На сучасному етапі реалізації задач поудосконаленню системи державного керування, з врахуванням прийнятої 28 червня1996 р. Конституції України, на перший план виступає науково-обґрунтованаконцепція формування правової держави.

Демократичність держави ісуспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим,наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народувпливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективнотакий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередняучасть громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під часприйняття державних рішень.

Першою в історичномуплані була саме ця форма народовладдя. Вумовах первісного суспільства вона здійснювалась увигляді  загальних зборів членів конкретноїспільноти, а у перших державних утвореннях — у виглядінародних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, якігромадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішеннязагальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх вільнихгромадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень, яківідповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні. Класичнимприкладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії єорганізація державної влади в античних Афінах.[1]

Із розвитком та ускладненням суспільних відносинкласичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількостінаселення держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічногобоку. Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересівпанівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм проявубезпосередньої демократії.

За допомогою виборів формується значна частина органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, самезавдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливістьфункціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільнихвідносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні правила і вимогидо процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право,зафіксована у розділі III «Вибори. Референдум» та у розділі XI«Місцеве самоврядування» Конституції України. Норми, які закріплюютьпасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції,присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Метою цієї роботи перш за все є детальний аналіз принципів виборчогоправа в Україні. Для розкриття проблеми розуміннявиборів, у роботі поставлені наступні задачі: розгляд основних виборчих систем іознайомлення із розвитком інституту виборів в Україні. Важливою задачею єрозгляд виборчого процесу та його стадійй відповідальність за порушеннявиборчого процесу

Завданням даної роботи є визначення ролі інститутувиборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз,співвідношення і взаємодії інституту виборів  з іншими соціальними й правовимиінститутами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів, тавикладення і закріплення  виборчого права у нормативно-правових актах.  У цьомудослідженні здійснена спроба  порівняння точок зору різних авторів по вищеперерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та  об'єктивного аналізу  проблем. 

 1.Загальні положенняінституту виборів

1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії

Чинна Конституція України визначає, що носієм су­веренітетуі єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народомвідбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державноївла­ди та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошуєвсебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдя означаєприна­лежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільнездійснення народом цієї влади відповід­но до його суверенної волі в інтересахяк всього суспіль­ства, так і кожної людини й громадянина. Визнання на­родуверховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Цеозначає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї клади, здійснює її самостійно іне­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення іздійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народний суверенітет —невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати ізмінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народові і не можебути узурповане державою, її органами чи посадо­вими особами [2].

Залежно відформи волевиявлення народу розрізня­ють інститути представницької ібезпосередньої демо­кратії.

Проголошуючинарод носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленнюпріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женнямсуспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народуможе розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасногоконституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, щоустановча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державноївлади, які похідні від народного суверенітету [3]. Вищими форма­мибезпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, наоснові яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження йкоор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формуванняпредставницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття нимивідповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішеньбезпосередньо громадянами.

Закономірно, що третій розділ чинної КонституціїУкраїни “Вибори. Референдум”,  присвячений безпосередньому на­родовладдю,зокрема, його пріоритетним формам — ви­борам і референдумам, є наступним післярозділів пер­шого і другого Конституції України, де визначаються загальнізасади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи таобов'язки людини й громадянина.

Унаступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції Ук­раїни визначаються повноваженняорганів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів тареферендумів в Україні, ініціювання рефе­рендуму, здійснення суб'єктивногопасивного виборчого права громадян України, формування Центральної ви­борчоїкомісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які такожвходять до механізму реалізації прямого народовладдя.

Усучасній науковій юридичній літературі немає єд­ності щодо розуміння безпосередньоїдемократії. Най­більш загальновідомим у попередні часи було визначен­ня,що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демо­кратією розумів ініціативу йсамодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення прирозробці і прийнятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цихрішень, здійсненні народ­ного контролю[4].

На думку М. П. Фарберова, «пряме народовладдяозначає пряме волевиявлення народних мас при розроб­ці й прийнятті державнихрішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненнінародного контролю»[5].

Г.X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демо­кратією порядок, при якомурішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх грома­дян[6]. Досить часто в науці конституційного права вжи­ваються загальні визначеннябезпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справдержави і суспільства.

М.Ф. Чудаков визначав, що «безпосередня демокра­тія — це суспільнівідносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс засобів участі громадян вуправлін­ні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина(колективу) безпосередньо, тобто без обо­в'язкової допомоги обраних(призначених) в державні органи представників впливає на формування державноїполітики і її здійснення, а також створює представниць­ку систему і вирішальневпливає на її функціонування»[7].

Зточки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В. Комарової,«безпосередня демократія стано­вить собою суспільні відносини, щовиникають у про­цесі розв'язання певних питань державного та суспільного життясуб'єктами державної влади, право­мочними виражати їх суверенітет шляхомбезпосеред­нього владного волевиявлення, яке підлягає у загаль­ному виконанні(в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якогозатвердження»[8].

В.Ф.Погорілковважає що найбільш адекватним сучасному розвиткові суспіль­них відносин могло бвиступати наступне визначення безпосередньої демократії. “Пряме народовладдя —це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носіясуверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі увстановленні пред­ставницьких органів державної влади та органів місце­вогосамоврядування і безпосередньому прийнятті влад­них рішень з передбаченихКонституцією та законами України питань”[9].

Наукоюконституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократіїрозробляється досить давно, проте єдності в тому, що все ж таки вва­жатиформами безпосередньої демократії, поки що не­має. Залежно від власногорозуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системи ті чи іншіформи. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі форми безпосередньоїдемократії — голосування і референдум[10]. В.Ф.Коток зараховував до формбезпосередньої демо­кратії революції, з'їзди, наради трудящих, вибори упредставницькі органи влади, імперативний мандат (на­кази виборців, звітністьдепутатів перед виборцями, пра­во відкликання депутатів), референдум[11]. М. П.Фарберов вказує (поряд з іншими) на наступні форми народовлад­дя: нарадитрудящих з питань державного управління, звітність депутатів та інших посадовихосіб перед наро­дом, робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народнізібрання, всенародні обговорення найважли­віших законопроектів і обговоренняпроектів рішень місцевих рад[12]. За радянських часів іноді відкремлювали якособливий вид демократії здійснення влади народу через громадські організації.

Мабутьнайбільш слушним є підхід, запропонований вченими Ю.А. Дмитрієвим іВ.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямої демократії вважаютьсятільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власне волевиявлення госпо­даряповноти державної влади — народу. Ні листи, ні звернення громадян, нігромадські організації не вира­жають суверенітету народу, не інституюють йогобезпо­середнє державно-владне волевиявлення.

Отже,беручи за системотворчий критерій право народного суверенітету, до системипрямого народо­владдя треба включити референдуми і вибори, як ос­новні форми, атакож народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні зборинаселення. Ви­ділення цих форм прямого народовладдя має досить об'єктивнийхарактер, вони можуть застосовуватись у різних правових системах, різних сферахсуспільного життя.[13]

Виборияк най­давніша форма прямого народовладдя, що передбача­лась, зокрема, в Європівже у перших конституціях як спосіб обрання структур парламентського типу,застосо­вуються і зараз у більшості країн світу, то інші форми безпосередньоїдемократії використовуються вибірково і не всюди.

1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні

Виборність на території сучасної Україниіснувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спо­стерігаються,зокрема, у слов'янських племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, якіобиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошанусвоєю діяльністю. Вони збиралися на «віче» — ради, де вирішуваливажливі питання життя племені, війни та миру.

З утворенням і зміцненням Київської державиприн­ципи виборності набули загального характеру, хоча пуб­лічна влада вКиївській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україніпов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запо­різької Січі і СлобідськоїУкраїни. Їм притаманна одна й та сама форма державного управління —демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступаєвесь народ. Всі державні інс­титуції без винятків формувались тільки шляхомвиборів. Акт, що має назву «Правовий Уклад та Конституції відносно прав івільностей війська Запорожського», на­званий Конституцією України 1710р.гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаноговиборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльностіорганів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищогопредставницького органу тих часів — Генеральної Ради.

Особливемісце в історії становлення інституту ви­борності за умов відновленняукраїнської державності посідають вибори до Установчих зборів Української На­родноїРеспубліки. Норми Конституції Української На­родної Республіки, що формувализасади виборчого пра­ва України на той час, разом із Законом про вибори доУкраїнських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродженнядемократичних основ виборів до ви­щих представницьких органів.

Особливийперіод розвитку виборчого права України становить радянське виборче право.Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна пронеприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади.Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвиткупростежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з 1936до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Основними  ознаками першого періоду становлення«пролетарської» виборчої системи були: запровадження виборів напринципах не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритомуголосуванні;  існування в законо­давстві відкритого переліку політичних,соціальних, еко­номічних, релігійних цензів щодо виборчих прав;  відсутністьвстановленої законом системи про­ведення виборів і підрахунків голосів; виборипроводи­лись аналогічно з виборами до партійних органів; відсутністьсистематизованого законодавства;   заснування спе­цифічних форм контролю запроведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і ре­пресивнихдержавних органів та інше.

Започаткування другого періоду розвитку радянськоївиборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системіцього періоду властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципахзагально­го, рівного і прямого виборчого права при таємному го­лосуванні; 2)підрахунок результатів виборів здійснював­ся фактично за мажоритарною виборчоюсистемою аб­солютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсностівиборів; 4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрімпередбачених в законі; 5) встано­влювалось коло суб'єктів висунення депутатівтощо.

Останнійтретій період радянської виборчої системи почав­ся у 1985 р. зреформування всього масиву виборчого за­конодавства на території СРСР, в томучислі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можна назвати перши­мидемократичними, або, напівдемократичними виборами в СРСР.

Післяздобуття Україною незалежності і створення власної державності виборчезаконодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчогозаконодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1)Конституція України; 2) система спеціальних законів України про вибори: Закон«Про вибори народних депу­татів України»; Закон «Про вибориПрезидента Украї­ни»; Закон «Про вибори депутатів місцевих рад тасіль­ських, селищних, міських голів»; Закон «Про вибори депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим»; Закон «Про Центральнувиборчу комісію»; За­кон «Про особливості участі громадян України з числадепортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній РеспубліціКрим»; 3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон«Про грома­дянство України»; Закон «Про об'єднаннягромадян»; Закон «Про мови» та ін.; 4) положення нормативнихактів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес.

      Отже, становлення інституту виборів вУкраїні прой­шло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що ук­раїнськанація здійснила свій внесок до скарбниці за­гальнолюдських надбань, таких якбезпосередня демок­ратія, свобода тощо.[14]

 

1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільш поширеною формою прямого народовлад­дя євибори, які на відміну від інших його форм — ре­ферендумів, плебісцитів,постійно і періодично застосо­вуються у більшості країн світу. Шляхом виборівфор­муються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти,посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органимісцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці конституційногоправа існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. З дослідженнямисуспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М. Ї.Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу[15].В.В.Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу абонадання повнова­жень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосу­ванняуповноважених осіб при умові, що на кожний от­риманий таким чином мандат можутьпретендувати в установленому порядку два чи більше кандидати[16]. Фран­цузькийдержавознавець М. Прело визначав вибори як «змагання кваліфікованихюридичних свобод задля цілі провести призначення»[17]. В.В.Кравченко даєтаке визначення виборів – “це спосіб формування органів державної влади, органумісцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхомголосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такогоголосування встановленою більшістю голосів цих голосів за умов коли на здобуттякожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів”[18].В.Ф.Погорілко вказує що у загальному вигляді вибори можна визначити якволевиявлення народу з метою формування органів дер­жавної влади або місцевогосамоврядування шляхом го­лосування[19].

За умовдемократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волінароду, процес вияв­лення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціаціявільних та рівноправних людей для підтримки свого оп­тимального функціонуванняй постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися іструктуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існуєпостійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формуваннявласних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного членасуспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом.Волевиявленням народу за­дається насамперед суспільний (або публічний) і полі­тичнийхарактер інституту виборів.

Зміст виборів як політичногосуспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійс­нюєтьсяконституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органів місцевогосамоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функціюнародовладдя.[19]

Заформою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану закономдіяльність уповнова­жених органів і громадян, спрямовану на формування органівдержавної влади та органів місцевого самовряду­вання. Здійснення виборів зюридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого єголосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцієюта законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленнямнароду шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного ікількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевогосамоврядування.

            Соціальне призначення виборів :

1.   Вибори є вихіднимпринципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування.

2.   Вибори, проведені здотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступаютьнеобхідним засобом надання владі легітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр,вибори – це “єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюєтьсяу владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ можевизначати, до того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

3.   Вибори відіграютьвизначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.[21].

1.4.Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне яви­ще. Якзазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабівибори — це наймасовіший процес, який знає право[22].

Залежновід підстав можна розрізняти кілька кла­сифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1)загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюються на території всієїкраїни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, кому­нальними,адміністративними): вибори до представниць­ких органів місцевого самоврядування(сільських, се­лищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад тасільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до якихвходять або на які обираються представники наро­ду, вибори можна класифікуватияк:

1)вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2)вибори на посаду Президента України;

       3) вибори представницького органу територіальної автономії —вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядуванняміських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласнихрад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міськихголів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1)чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень(легіслатури), передба­ченого Конституцією і законами України для функціо­нуванняпевного виду виборного органу або посади;

2)позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дяться в разі достроковогоприпинення строку повнова­жень, передбаченого Конституцією України і законамиУкраїни для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3)повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ли вибори у виборчому окрузівизнані недійсними або такими, що не відбулися;

       4) вибори замість депутатів, голів (сільських,селищ­них, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатнихвиборчих округах у разі втрати депу­татського мандата або достроковогоприпинення повно­важень депутата чи сільського, селищного, міського го­лови напідставах і в порядку, передбачених Консти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення новоїадміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними, коли в них за законом маютьправо брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється складВерховної Ради України, місцевих рад в разі дост­рокового вибуття деякихдепутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визна­ченомуКонституцією України і відповідному виборчому законі;

2)недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шення виборчого законодавства,які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчісистеми:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед вибор­чих систем. Назваїї походить від французького majогіtе, що означає «більшість».Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якійдепу­татські мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки тікандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі іншікандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарнасистема, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того,як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата,розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарнусистему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.При застосуванні ма­жоритарної системи виборчі округи найчастіше буваютьодномандатними. Рідше трапляється варіант багатоман­датних округів. Водномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних— як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатоман­датні округи є вЯпонії, США, Росії, зараз уже і в Ук­раїні.

Заумов  запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним вважаєтьсякандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однаковоїкіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами, законодавствомтрадиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При цій системіголосування відбувається в один тур.

Недолікоммажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не даєможливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бутиобраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на моментголосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраногокандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редні і маліпартії.  З прийняттям нового масиву вибор­чого законодавства нині в Українізапроваджується ма­жоритарна система відносної більшості частково на пар­ламентських,повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Провибори народних де­путатів України»[23], 225 депутатів парламентуобираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповіднодо ст. 2 Закону України «Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських,селищних, міських голів»[24] вибори депутатів сільської, селищної,міської, районної у місті ради проводяться за мажори­тарною системою відносноїбільшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територіявідповідно села, селища, міста, району в місті.

Напротивагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості дляобрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто дієформула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному де­мократизмі:вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти,знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її не результативність. Голо­суванняза цією системою передбачає, як правило, по­вторне голосування або повторнівибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому турі помітно знижується,законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першомутурі голосування. Іншим спо­собом, яким долається не результативність системиабсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, є альтер­нативне голосування,при якому виборці голосують за одного кан­дидата, але вказують при цьомупорядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсо­лютноїбільшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількістьголосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції всистемі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютнукількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така система запроваджена уАвстралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат(або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосіввиборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило,перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка впрактиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема.Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовуютьцю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати роз­поділяютьсяміж партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них умежах виборчого ок­ругу. При застосуванні цієї системи округи завжди бага­томандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів усписку для голосування розрізняють наступні види про­порційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує засписок партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тількиназви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійнихсписках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Пор­тугалії,Ізраїлі, Росії, Україні.

Призастосуванні системи преференцій (в перекладі означає «перевага»)виборець не просто голосує за спи­ски партії, що обирає, а й робить поміткунавпроти но­меру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому вінвіддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше числопреференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів відпартії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Системанапівжорстких списків передбачає мож­ливість для виборця голосувати:

1)за список у цілому;

2)визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількохкандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системоюжорстких списків, у другому — за системою префе­ренцій. Ця системапрактикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційнасистема з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обираєтьсяпередусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; данасистема найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, щопартійний список може «витягнути» у депутати, сенатори тощоневідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього,система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, боголосують і списки, і персоналії. в цьому її перевага, проте недоліком є, такби мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичнихосіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи знапівжорсткими списками викликане необхідністю по­долати вади системи жорсткихсписків і преференцій.

Загальною,так би мовити, «обтяжливою» обстави­ною при запровадженніпропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Цебільш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. Напочатковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів вінвідповідає ви­борчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відве­дених дляокремого списку, є загальною кількістю голо­сів, отриманих за цим списком,завжди залишаються де­кілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), якавраховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчийкоефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується длявизнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу.Найчастіше використовують простий кое­фіцієнт, що отримується після голосуванняшляхом ді­лення в кожному окрузі окремо загальної кількості по­даних голосів накількість місць на заміщення (запов­нення). Існують інші види коефіцієнтів:коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження,подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподілнадлишків (остачі) проводиться двома ос­новними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місцьза списком, що має найбільшу кількість не представлених голосів, відкладенихвід першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2)метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів,отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим спис­ком,плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чи­ном отримує найбільше середнє,отримує наступне міс­це і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існуютьінші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифікованийметод Сен-Лагю.

Зметою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партійпри пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає втому, що для участі у розподілі місць після го­лосування допускаються тільки тіпартійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсотокголосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерлан­дах — 0,67, Ізраїлі — 1,Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні зано­вим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

Існуєдосить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної тапропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибо­рисистеми застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становленнявиборчих систем або не­обхідно досягти компроміс між принципом представ­ництвау парламенті різних політичних сил та стабіль­ністю сформованого ними уряду.

Інодізмішані системи запроваджуються в мо­дифікованому вигляді з перевагою тієї чиіншої виборчої системи.

Виборчимисистемами, що надають перевагу мажо­ритарному методові голосування призастосуванні і про­порційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає пере­дачі.Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному ви­борчому окрузі виборецьголосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Цепрактикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що вибор­ціможуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніжкількість місць для запов­нення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що вибо­рецьмає стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всімакандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переваж­номодифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, пере­дбачає,що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів увиборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших канди­датів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи єпаралельне комбінування: певна частина представниць­кого органу обирається замажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламентНімеччини, де нижня палата — Бундестаг — наполовину обирається за мажоритарноюсистемою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основуобрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

В Україні також парламент обирається на основі за­гального, рівного іпрямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-про­порційноюсистемою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 — в одномандатнихвиборчих округах на ос­нові відносної більшості, а 225 — за списками канди­датіву депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатномузагальнодержавному вибор­чому окрузі на основі пропорційного представництва.[25]

2. Принципивиборчого права в Україні

 

Принципи виборчого права – це умови його визнання таздійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу,легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципивиборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах.

Так, ч.3 ст.21 Загальної декларації прав людинивстановлює: “Воля народу повинна бути основою влади Уряду; ця воля повиннавиявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитисязгідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми що забезпечують свободу голосування”[26].

В ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські іполітичні права записано: “Кожний громадянин повинен мати без будь-якоїдискримінації… і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ якбезпосередньо так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичнихвиборах що проводяться на основі загального і рівного виборчого права притаємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців…”.[27]

 

2.1.Суб’єктивне йоб’єктивне виборче право

В юридичній літературі виборче право інтерпретується удвох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право – це один із головнихконституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільнівідносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборчих органівпублічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститутхарактеризується такими особливостями:

1.   Він більшою мірою (впорівнянні з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу нормміжнародного права;

2.   Значна частина його норм єполеволентними, тобто такими що одночасно відносяться до двох та  більшегалузей права;

3.   Переважна більшість йогонорм є процесуальними нормами.

Нормиінституту виборчого права встановлюють принципи виборчого права; вимоги, щовідносяться до виборців та кандидатів;  порядок утворення та діяльністьвиборчих органів; процедуру реєстрації та висування кандидатів; статус виборцівта інших суб’єктів виборчого процесу;  процедуру ведення передвиборчої агітаціїта голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джереламиінституту виборчого права є:

ü  Конституція України

ü  Закон «Про вибори народних депу­татівУкраїни»; Закон «Про вибори Президента Украї­ни»; Закон«Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міськихголів»; Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим»; Закон «Про Центральну виборчу комісію»; За­кон«Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму увиборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим».

ü  Міжнародні договори, де встановлено загальновизнаністандарти щодо принципів участі громадян  у виборах та згоду на обов’язковістьяких надано Верховною Радою України. До них, зокрема відносяться Загальнадекларація прав людини ООН від 10 грудня 1948р.; Конвенція про політичні праважінок (набула чинності 7 липня 1954року, ратифікована УРСР 22 липня 1954р.);Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада1963р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (прийнятийГенеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований УРСР 19 жовтня1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня1990р. та інші.

Суб’єктивневиборче право – це закріплене конституцією України (ст. 38) і гарантованедержавою право громадянина України вільно обирати та бути обраним  до виборнихорганів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). Прицьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним)виборче право. [28]

2.2. Принциписуб’єктивного виборчого права

У ст. 71Конституції України закріплюються такіпринципи суб’єктивного виборчого права :

Ø  принцип вільних виборів;

Ø  принцип загального виборчого права;

Ø  принцип рівного виборчого права;

Ø  принцип прямого виборчого права;

Ø  принцип таємного голосування.

Требазазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права якуніверсальні, вони відносяться до всіх видів виборів, а їх проголошення якконституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичнийхарактер формування виборних органів державної влади і органів місцевогосамоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційноголаду, свідченням реального народовладдя.

Принцип вільних виборів.

Принципивільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартамчи ознакам демократичних режимів. Він означає що кожний виборець самостійно безбудь-якого зовнішнього впливу вирішує: брати йому участь у виборах чи ні, аякщо брати то в якій мірі. Так, у законі України “Про вибори народних депутатівУкраїни” (від 18 жовтня 2001р.) зазначається: 

1.  Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.

2.  Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій,що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця,забороняється. [29]

З цього випливає відсутність обов’язкового вотуму –юридичного забов’язання виборців брати участь у голосуванні: при визначеннірезультатів виборів не враховується яка частина виборців взяла участьголосуванні. Саме по собі ухиляння від участі у  виборах згідно з принципомвільних виборів не тягне за собою будь-якої юридичної відповідальності.

 Принцип загального виборчого права.

На сучасному етапі конституції більшості країнпроголошують загальне виборче право, яке однак обмежується рядом вимогцензорів, яким повинен відповідати громадянин задля отримання права участі увиборах. Так, під загальним виборчим правом іноді розуміють таке виборче право,яке необмежено лише прямим майновим цензом[30]. Наприклад, М.Дюверже дає такевизначення загального виборчого права: “це таке виборче право, яке необмеженені якими умовами, пов’язаними з майном чи здібностями. Це не означає, що всічлени нації мають право голосувати.”[31]. У багатьох країнах помітні тенденціїрозширення виборчого корпусу. Так, у деяких країнах виборче право було наданогромадянам, що мешкають за кордоном (1985р. – ФРГ, 1991р. — Швейцарія). Вокремих країнах право участі у виборах отримали іноземці, що мешкають натериторії країни визначений строк й сплачують податки.

   Принцип загальності виборчого права в Україніозначає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно дост. 70 Конституції мають усі громадяни України, які на день голосування досягли18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. У частині 3 ст.6 закону«Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міськихголів» вказується що здійс­нення виборчого права зупиняється для осіб, якіза ви­роком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Ви­борче право єуніверсальним для всіх видів виборів в Україні.

На відміну від нього пасивне виборче право грома­дян,тобто право бути обраним, залежить від виду ви­борів. Так, відповідно до ст. 76Конституції та ст. З За­кону «Про вибори народних депутатів України»,народ­ним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборівдосяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягомостанніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадя­нин, який маєсудимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і незнята у встановле­ному законом порядку.

Президентом, відповідно до ст. 103 Конституції, мо­жебути обраний громадянин України, який досяг трид­цяти п'яти років, має правоголосу, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років таволодіє державною мовою. Одна й та сама особа не мо­же бути обрана Президентомбільш як на два строки підряд.

Депутатом сільської, селищної, міської рад може бу­тиобраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-тироків, постійно проживає або працює на території відповідноїадміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівного виборчого права

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всігромадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всівиборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тоб­токожний виборець впливає на результати виборів од­наково.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується,зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно од­наковою кількістю виборців,тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, ство­реннярівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями,при проведенні перед­виборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обиратиі бути обраними не залежать від їх раси, кольо­ру шкіри, політичних, релігійнихта інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майновогостану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Українівиборці завжди мали по одно­му голосу, незалежно від виду виборів. Відтеперстано­вище змінилось. На виборах народних депутатів Украї­ни, наприклад, кожнийвиборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загаль­нодержавномувиборчих округах.

На виборах Президента України кожен виборець має одинголос.

Принцип прямого виборчого права

Принцип прямого виборчого права визначає правогромадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцієюпередбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України,депутатів сіль­ських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласнихрад та сільських, селищних, міських голів.

У ст.4 закону про вибори народних депутатів Українивказується що:

Виборидепутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхомголосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії(блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Принцип таємного голосування

Принцип таємності голосування означає, що конт­роль заволевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повноїсвободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, щокожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається.Виборчий бюлетень запов­нюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємногоголосування. При заповненні бюлетеня забороняється присутність будь-кого, крімголосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, можезапросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крімчленів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, ата­кож уповноважених осіб, представників партій, вибор­чих блоків партій, щоберуть участь у виборах.[32].

У ч. 3 і ч.5 ст. 42  закону «Про вибори ПрезидентаУкраїни» зазначається:

1.  Голосуванняпроводиться в спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються в достатнійкількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місцявидачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щобвиборці при підході до них обов'язково проходили через кабіни або кімнати длятаємного голосування. Вхід у кабіни або кімнати для таємного голосування, вихідз них, а також шлях від них до виборчих скриньок повинні бути в полі зоручленів дільничної виборчої комісії, кандидатів і довірених осіб кандидатів таофіційних спостерігачів.

2.  Відповідальністьза організацію голосування, забезпечення таємності волевиявлення виборців,обладнання приміщень і підтримання в них належного порядку покладається надільничні виборчі комісії. Виборець може перебувати в приміщенні дляголосування лише протягом часу, необхідного для голосування.

 

 

3.Застосуваннявиборчого законодавства в Україні

3.1.Відповідальністьза порушення виборчого законодавства України

Однією із гарантійреального здійснення вільного волевиявлення  народу є встановлена закономюридична відпо­відальність за порушення виборчого законодавства, до того ж вкожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якимизапроваджується інститут відпо­відальності за порушення виборчогозаконодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно вчинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному,цивільно-процесуальному законодавстві.

Так.у Кодексі України про адміністративні право­порушення міститься ст. 186-2, щопередбачає адміні­стративну відповідальність за певні порушення законо­давствапро вибори Президента і народних депутатів. Цією статтею встановлюється, щопублічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або по­ширенняіншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, атакож агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть накладання штрафувід трьох до шести офіційно встановлених міні­мальних розмірів заробітноїплати.

Видачачленам дільничної виборчої комісії вибор­чого бюлетеня для голосування за іншуособу тягне на­кладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальнихрозмірів заробітної плати.

Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкод­жаєвиконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстра­цією кандидатів у Президентиабо депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям за­гальнихпідсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційновстановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

До адміністративної відповідальності відповідно дочастини першої і третьої цієї статті може бути притягну­та будь-яка особа, щодосягла 16-річного віку, якщо во­на психічно здорова. Нести відповідальність запорушен­ня передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти —члени виборчих комісій.

Кримінальні правопорушення, пов'язані з порушен­нямвиборчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільнівідносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягаютьна політичні права громадян: права брати участь в управ­лінні державнимисправами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органівмісцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть мати місцена будь-якій стадії виборчого проце­су, тому кримінально-правові норми, щовстановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, єбланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей,посилань на базові закони про вибори.

Кримінально-правовимзахистом забезпечується на­самперед здійснення виборчих прав. Ст. 127 Криміналь­ногоКодексу України передбачає, що перешкоджання здійсненню громадянином Українийого виборчих прав або роботі виборчої комісії, вчинене з метою вплинути нарезультати виборів, карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятироків. Ті ж діяння, вчинені шляхом підкупу, обману, або поєднані з пошкодженняммайна або з застосуванням насильства до громадянина, який здійснює свої виборчіправа, або члена виборчої комісії чи їх близьких родичів, або з погрозоюзастосува­ти таке насильство чи знищити майно, а так само вчи­нені запопереднім зговором групою осіб або членом ви­борчої комісії чи іншою посадовоюособою з використан­ням влади або посадового становища караються позбав­леннямволі на строк від п'яти до восьми років.

Ст.128 Кримінального Кодексу України за такі зло­чини, як неправомірневикористання виборчих бюлете­нів, підлог виборчих документів або неправильнийпід­рахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів, щовиражається у видачі членом виборчої комі­сії виборчого бюлетеня особі, яка невнесена до списку виборців, або видачі виборцю виборчих бюлетенів (ви­борчогобюлетеня) інших виборців карається позбавлен­ням волі на строк до п'яти років.Підлог, тобто виготов­лення виборчого документа невстановленого зразка чивиготовлення у спосіб, не передбачений законом, вне­сення до виборчогодокумента за відомо неправдивих ві­домостей або будь-яка інша його підробка, атак само використання за відомо підробленого виборчого доку­мента чивиготовленого у спосіб, не передбачений зако­ном, караються позбавленням воліна строк від трьох до п'яти років. Ці ж дії, але вчинені членом виборчої діль­ниціабо іншою посадовою особою, а так само за відомо неправильний підрахунокголосів або за відомо не­правильне оголошення результатів виборів караютьсяпозбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням правазаймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

Ще один вид злочину — умисне порушеннятаємниці голосування під час проведення передбачених законо­давством Українивиборів — карається позбавленням во­лі на строк від одного до трьох років. Ті ждіяння, вчи­нені членом виборчої комісії або іншою посадовою осо­бою з використаннямвлади чи посадового становища, караються позбавленням волі на строк від двох доп’яти років з позбавленням права займати певні посади чи за­йматися певноюдіяльністю на строк до п'яти років.

3.2.Ефективністьзастосування виборчого законодавства у сучасній Україні, шляхи покращення.

          На сучасному етапі розвитку України, як молодоїдемократичної, правової та соціальної держави  постає дуже багато проблем пов’язанихіз застосуванням  законодавства та швидким переходом країни від однієї системидо іншої. Особливо це стосується реалізації  таких прав  громадянина як участьв управлінні державними справами, вільно обирати та бути обраним до органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування тощо.  Тому необхіднийретельний  контроль за виконанням законодавства, насамперед виборчого.

   Вважається доречним на прикладі виборів ународні депутати, та виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних,міських голів  що відбулися в Україні у 2002 р. розглянути на скільки ефективнозастосовується існуюче законодавство та його недоліки.

Щодо недосконалості законодавства, то можнавідмітити тенденції його значного покращення. Наприклад: багато положень“старого” закону  “Про вибори народних депутатів України” (1997р.) були визнанінеконституційними, тому необхідним було прийняття та затвердження новогозакону. Але ще до прийняття закону ВРУ, голова ЦВК  М.Рябець вказував ненедоліки у “новому” законі які як він вважав могли поставити під загрозу зривупарламентські вибори 2002 року.

Одним з головних недоліків закону можнавважати – положення про формування окружних виборчих комісій. На цьому етапіпартії ставляться в нерівні умови. Згідно із “новим” законом  участь уформуванні окружних комісій можуть приймати тільки ті партії, які перемогли наостанніх парламентських виборах. Інші ж партії такої можливості не мають. Більштого, може статися, що ті, хто має право увійти в окружні комісії, взагалі небудуть приймати участі у виборчому процесі чи, в силу визначених об’єктивних умов не будуть зареєстровані ЦВК як учасники виборчого процесу. Також незрозуміло хто буде представляти в окружних комісіях кандидатів з мажоритарнихокругів, які взагалі користуються тими самими правами що і партії.

Ще одна проблема – довжина виборчої компанії.Зараз скоротити виборчу компанію до 90 днів, після того, як вона займалапівроку, нереально. Але процес скорочення строків її проведення требапочинати.  М.Рябець ще у грудні 2001 року казав: “Я вважаю, що є усі можливостівкластися у 120 днів. Чи потрібно 40 днів на висування кандидатів у депутатівта збору підписів? Цю роботу можна виконати максимум за 25 днів. Практикавиборі Президента показує, що перші підписні листи почали поступати вже черездва тижня після видачі бланків. ”

Після того як вибори відбулися у пресі з’явилисятакі вислови М.Рябця:
 “Вибори, щовідбулися на Україні, показали, що діючий у країні виборчий закон не ідеальний.Після завершення виборів у парламент необхідно працювати над удосконаленнямЗакону «Про вибори народних депутатів України». Виправлень вимагаєпорядок формування окружних і дільничних виборчих комісій, необхіднопереглянути також положення про голосування по відкріпних посвідченнях.”

Глава ЦВК України відзначив, що недільнівибори в парламент показали недосконалість даного механізму. Це привело домасових порушень під час виборів, коли на територіях ряду округів голосувалилюди з інших територій, заявив Рябец.

Недосконалість закону  відзначають і спостерігачі відДерждуми РФ. Голова делегації спостерігачів від парламента Росії АлександрСалий  заявив, що в деяких моментах проявилася недосконалість Закону провибори. Він, зокрема, відзначив, що у виборчому процесі брали участь дужебагато маргінальних політичних партій і блоків, що тільки ускладнювали роботувиборчих комісій і дезорієнтували виборців.

Крім того, депутат Держдуми відзначив недосконалістьсистеми формування виборчих комісій і відсутність юридичної відповідальності зате, що члени комісій можуть піти з комісії, не підписавши протоколу.

Ці недоліки у законі “Про вибори народних депутатів”дали про себе знати через числені порушення що відбулися в процесі голосування.

Так Financial Times Deutschland вказує що ще вп'ятницю в західно-українському Івано-Франківську був застрелений кандидат удепутати. У неділю був побитий британський спостерігач. Міжнародніспостерігачі  висловлювали критичні зауваження. Андреас Гросс, віце-президентПАСІ, говорив у понеділок про багаторазове голосування і переповнені виборчідільниці. Гросс повідомив про намір просити президента про підтримку нової місіїспостерігачів після остаточного підрахунку голосів — незвичайний крок дляспостерігачів на виборах.

ИД “Комерсантъ” доповідає що у Києві багато місцевихжителів не зуміли проголосувати через наплив виборців з відкріпними талонами.Виборці під час чекання підвозу нових бюлетенів, відмовлялися голосувативзагалі. У столиці України, за даними ЦВК, була відзначена найнижча активністьвиборців — явка виборців склала менш 50 відсотків. Голова ЦВК України МихайлоРябец раніше заявив на прес-конференції в Києві, що свідоцтв про порушення, щомогли б істотно вплинути на результати виборів у парламент, у комісію ненадходили. За його словами, протягом усього минулого дня в ЦВК надходилиповідомлення від політичних партій і блоків про порушення в ході голосування.Однак, підкреслив Михайло Рябец, мова йшла про окремі порушення, що не носилимасового характеру.

За даними Комітету виборців України, найбільштиповими порушеннями були затримки з відкриттям виборчих дільниць, а такожвключення в списки «мертвих душ». На одній з ділянок у Києві багатобюлетенів виявилося не проштампованими, тобто по суті недійсними. А в рядістоличних округів були зафіксовані спроби продати виборчі бюлетені.

Популярним видом порушень на нинішніх виборах можнаназвати розкриття сейфів з бюлетенями до прибуття офіційних спостерігачів. Проце повідомив у неділю на прес-конференції на «гарячій лінії» Всеукраїнськогосуспільного моніторингового комітету голова наглядацької ради Фондурегіональних ініціатив Сергій Рудик. Як передає УНІАН, він відзначив, що таківипадки були зафіксовані, зокрема, на виборчій дільниці №10, №18, №36 уНікополеві, Рудик додав, що з 7 ділянок міста Києва, що він об'їхав сьогодніранком, по чотирьох зафіксовані ті ж випадки. За словами Рудика, у суспільнуприймальню Фонду регіональних ініціатив надійшла інформація, що в МакіївціДонецької області на виборчій дільниці в середній школі №72 округу №53 членикомісії в 10.00 кидали пачки бюлетенів в урни, і це бачили виборці.

Він також повідомив, що Фонд регіональних ініціативмає інформацію з двох джерел про завезення на одну з ділянок м. КраматорськаДонецької області великої кількості фальшивих бюлетенів, додавши, однак, що неможе назвати точної кількості завезених бюлетенів. За його словами, умікроавтобус «Газель», у якому їх привезли, «при бажанні»можна помістити близько 100 тис бюлетенів.

Рудик також повідомив, що в Одесі пройшла інформаціяпро те, що органи державної влади негласно дали команду рахувати голосивиборців не на ділянках, як це передбачено законодавством, а в округах. Якщо цевідбудеться, відзначив Рудик, то різниця в результатах голосування можескладати близько 12%. Він додав, що про випадок в Одесі вже сповіщеніпредставники ОБСЄ й інших структур, що спостерігають за ходом виборів вУкраїні.

Рудик також додав, що зафіксовано випадки веденняагітації в день виборів і напередодні. Зокрема, 30 березня на телеканалі«Тет» у 18-18.45 проводила виборчу агітацію Наталя Вітренко. Фондтакож зафіксував випадок ведення агітації в Ужгороді і Донецьку блоком «Заєдину Україну!». Ще одним типовим порушенням на цих виборах, за словамиРудика, є масове використання «мертвих душ». Такі випадки, відзначиввін, зафіксовані, зокрема, у Нікополеві, Донецьку  і в м. Боярці. На кожній зділянок, за його словами, нараховується 25-50 «мертвих душ».

Дрібних порушень на виборах 2002 року було настількибагато, що навіть складалися “рейтинги най популярніших порушень,  виявлених уході виборів”.

За результатами порушень, виявлених на виборчихдільницях України, Фонд регіональних ініціатив склав рейтинг самих популярнихпорушень:

 Лідирує в списку порушень кількість проголосовавшихпо відкріпних талонах — 17%.

Перешкоджання роботі спостерігачів — 16%.

Приховування бюлетенів керівниками виборчих дільниць — 14%.

Спроба підкинути в урни для голосування зайві бюлетені- 13%.

Незаконне ведення агітації під час голосування — 12%.

Порушення умов для нормальної роботи виборчих дільниць- 8%.

Внесення у виборчі списки померлих і осіб, що непроживають по зазначених адресах — 5%.

Однак не дивлячись на таку ситуацію Угорськагазета «Непсава» у своєму коментарі відзначає: “Спостерігачі, щоприбули на Україну з різних країн, стали в ході виборів свідками грубихпорушень існуючих правил. На кількаразові порушення прав виборців вказав і відповідальнийза права людини представник українського парламенту. І, проте, недійснимиминулі вибори вважати не можна”.
          А Польська газета «Мова посполита» продовжує тему: Минулівибори ще не були зразковими, однак це були вже треті вибори, що відбулися внезалежній українській державі, що усе швидше розвивається і набирає силу”.

Офіційна реакція Президента України Леоніда Кучми навибори:

“31 березня завершився важливий етап у життіукраїнського народу і нашої держави: парламентські вибори, якими країна жилапротягом останніх місяців, відбулися. Сердечено дякую за те, що ви незалишилися байдужими до долі України — до власної долі і скористалися своїмконституційним правом обирати представницьку владу.Активність, продемонстрованавами, вселяє оптимізм, свідчить про високу цивільну свідомість івідповідальність нашого народу.

Зроблений вами вибір, — це той вищий вердикт,що не підлягає оскарженню.

Він підлягає виконанню.

Ви видали мандат довіри тим, хто, на вашпогляд, його заслуговує.

Це — ваша воля, що ніким не може бутипоставлена під сумнів.

Сподіваюся і розраховую, що голос кожного звас буде врахований.

Найважливіше сьогодні — як цим голосомрозпорядяться політики і політичні сили, що за результатами виборів будутьпредставлені у Верховній Раді.

Хотів би подякувати міжнародних спостерігачівза те, що вони відгукнулися на моє запрошення прибути в Україну. Їхняприсутність і надані їм широкі можливості для виконання своїх обов'язків є щеодним свідченням відкритості нашої держави, його прагнення розвивати відносиниз усіма країнами на принципах взаємовигідного співробітництва і взаємоповаги.

Виражаю також подяку всім тим, від когозалежав хід виборів — членам виборчих комісій усіх рівнів, представникам іспостерігачам від учасників виборчого процесу — за їхній професіоналізм,толерантність і принциповість. Усе це спососбствовало тому, що парламентськівибори 2002 року в Україні відбулися по вищих демократичних стандартах,прийнятим у цивілізованому світі.

Вибір України у всім своїй політичній іідеологічній розмаїтості зводиться до простим і зрозумілим кожному цінностям:незалежність, стабільність, процвітання.

Призиваю всі політичні сили усвідомитивідповідальність перед волею народу і консолідувати свої зусилля заради їїперетворення в життя.”

 

            Отже, не зважаючи на всі порушення що відбулися під час виборів тадеякі недоліки у законі можна впевнено сказати що Україна із кожним роком всебільше наближається до проголошених у діючій конституції принципів, одним  зкотрих є безпосереднє народовладдя!

.

 

 

  

 

 

 

Висновки

 

  Післядетального розгляду вказаної вище теми можна із впевненістю сказати   щовиборче законодавство України одне з найбільш розроблених у світі, хоча як ікожне має деякі недоробки, які ще  подолають наші законодавці; воно відкриваєширокі можливості для цивільної ініціативи і суспільного контролю, знаходитьсяна рівні міжнародних демократичних стандартів, в ньому визначений широкийспектр прав і свобод людини й громадянина. За основу формування органів державноївлади покладені принципи прямого народовладдя. Існують широкі перспективирозвитку безпосередньої демократії. 

У цій роботі я ставила для себе наступні цілі- перш за все,  детальний аналіз принципів виборчого права в Україні. Розгляд основних виборчих систем і ознайомлення із розвиткомінституту виборів в Україні, розгляд виборчого процесу та його стадіййвідповідальність за порушення виборчого процесу

Завданням даної роботи є визначення роліінституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація,аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів  з іншими соціальними йправовими інститутами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів,та викладення і закріплення  виборчого права у нормативно-правових актах.  Уцьому дослідженні здійснена спроба  порівняння точок зору різних авторів повище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та  об'єктивного аналізу  проблем.   

 Проте,представляється, що в самий найближчий час законодавцям необхідно вирішитинаступні насущні задачі:

1) найбільш повне впровадження інститутів народовладдяі демократії у законодавство України; 

2) просування  по шляху будівництва цивільногосуспільства, залучення усе більшого числа членів цього суспільства в процесдемократичних перетворенні,, досягнення в органах державної влади і місцевогосамоврядування збалансованого представництва інтересів різних соціальних групнаселення;

3) упровадження при підготовці і проведенні виборів іреферендумів передових інформаційних технологій, облік у регулюванні виборчихпроцесів новітніх інформаційних явищ з метою захисту конституційних прав і вольгромадян;

4) недопущення використання суб'єктами виборчогопроцесу негативних виборчих технологій, підвищення відповідальності запорушення права громадян на здійснення влади, посилення механізмів захистувиборчих прав.

5) забезпечення судового і суспільного контролю заорганізацією підготовки і проведення виборів, своєчасним визначеннямрезультатів виборів і їхнім опублікуванням, підвищення довіри населення дорезультатів виборів і референдумів, укорінення в суспільній свідомостікатегорій причетності і відповідальності за діяльність виборних органів.