Реферат: Обмежена матеріальна відповідальність працівників

Конституційнеправо — це головна галузь права України, оскільки норми його законодавстварегламентують найбільш важливі суспільні відносини: основи конституційноголаду; правовий статус громадянина; територіальний устрій; організацію іфункціонування державної влади; органів місцевого і регіонального самоврядування;символи держави і т.д.  Нормами Конституційного права регламентуються суспільнівідносини, встановлюються основні правові принципи для інших галузей праваУкраїни. 

Основнимджерелом будь-якої галузі права є Конституція України, що має на територіїреспубліки вищу юридичну силу.

Відповіднодо цього конституційне право пов'язане також і з трудовим правом, оскількиКонституція України визначає основні трудові права й обов'язки громадян, щознаходять подальший розвиток у нормах трудового права.  Конституція Українизакріплює право кожного громадянина на працю, на винагороду за працю, право наумови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці, право насоціальне забезпечення в старості, у випадку хвороби і т.д.

В ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зо­бов'язує. Вонане повинна використовуватися на шкоду люди­ни і суспільства. Держава забезпечуєзахист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальнуспрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Ставлення до власності формується перш за все тими ре­альними умовами,в яких перебуває людина, можливостями її впливу на організацію виробництва,розподілом створених ре­зультатів праці. І хоча відповідно до ст. 41Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатисьсвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності,фактичної рівності у праві власності громадян немає і бути не може, оскількилюди не рівні у можливостях на­бувати право власності. Існуюча нерівність уволодінні, користуванні і розпорядженні власністю створює суспільні супереч­ності,які досить часто переростають у протиправні форми набування власності. З циминегативними явищами держава бореться за допомогою різних галузей права: кримінального,адміністративного, цивільного, господарського. Важливе місце тут належить йтрудовому праву України, яке визначає матері­альну відповідальність сторінтрудових правовідносин за запо­діяну іншій стороні шкоду.

З прийняттям Конституції – Основного Закону держави[1] Україна вступила вновий етап розбудови демократичної соціальної правової держави. Тому зараз чине найактуальнішим для національної юридичної науки є теоретичне обгрунтуванняй активне втручання у процес кодифікації правової системи держави. Це дужеважливе і складне завдання, оскільки ефективність правових норм залежить відтеоретично обгрунтованого та практично аргументованого їх вибору і закріпленняв чинному законодавстві, а також від правильного застосування їх на практиці.

Серед майбутніх кодифікаційних актів визначальне місце має посістиТрудовий кодекс України. Робота над проектом нового Трудового кодексу вжевступила в стадію обговорення його структури і змісту на сторінках юридичнихвидань[2].

Требасказати, що суб’єкти трудових правовідносин знаходятьсяв нерівному положенні повідношенню один до одного. Працівник -экономічно більш слабка сторонатрудовихого правовідносин.Він знаходиться в більш залежному стані відроботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівник повинен підкорятисягосподорській владі роботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудовоїдіяльності, прагнути до забезпечення збереження власності, даної йому в зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків.В свою чергу роботодавець повинен не тільки вірно організовувати трудовийпроцес, але й приймати міри по унеможливленню виникнення майнового збитку.

Таканерівність суб’ектів трудових правовідносин обумовлює велику різницю вправовому регулюванні матеріальної відповідальності роботодавця передпрацівником и працівника  перед роботодавцем. Вона торкаються визначеннярозміру збитку, що відшкодовується, порядку й меж відшкодування, характеруправових норм, що регламентують материальну відповідальність.

Вцій роботі я спробую роздивитись види  матеріальної ідповідальності працівниківі порядок притягнення до неї.

Розділ І

1.Поняття і зміст матеріальноївідповідальності працівника

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шко­ду,заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякимипідзаконними актами. Встановлена цими ак­тами відповідальність є важливимзасобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованогоставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого пра­вопорядку,забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективіві суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається метапопередження пра­вопорушення в галузі охорони власності підприємства.

В той же час матеріальна відповідальність не становить ча­стинидисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальноївідповідальності не виключає можли­вості накладення на нього дисциплінарногостягнення.

Передбачена трудовим правом матеріальна відповідальність робітників іслужбовців за шкоду, заподіяну підприємству, зконструйована таким чином, щовона поєднує матеріальну відпо­відальність працівників із захистом інтересівкожного праців­ника. Не випадково глава IX КЗпП має назву «Гарантії припокладенні на працівників матеріальної відповідальності за шко­ду, заподіянупідприємству, установі, організації». Ці гарантії полягають у тому, щовідповідальність може настати тільки за пряму шкоду, в межах і порядку,передбачених законодавством, і, як правило, обмежуються певною частиноюзаробітку праців­ника.

Велике значення при розгляді питань про матеріальну відповідальністьпрацівників мають керівні постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судовупрактику по справах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам,установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня1992 р. № 14 із змінами й доповненнями,внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 березня 1997 р. № 3[3], «Про практику застосування судами України законодавства провідшкодування матеріальної шкоди, заподіяного злочином і стягненні безпідставнонажитого майна» від 31 березня 1989р. № 3.

Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інституттрудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам,прийнятим державою. Ця відповідаль­ність, на відміну від дисциплінарної, єдвосторонньою, оскіль­ки відповідальність несе не тільки працівник передвласником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником зазаподіяння шкоди його майну або здоров'ю.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майновоївідповідальності, передбаченої нормами цивільногоправа.                                              

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає тількипри заподіянні збитку в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Матеріальна відповідальність завжди має особистий характер Працівник,який заподіяв шкоду, відповідає  за неї сам. Неповнолітні працівники за нормамитрудового права також несуть відповідальність за заподіяну шкоду. За нормамицивільного права майнова шкода покладається на батьків (або осіб, які їхзамінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми.

У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки прямий дійсний збиток,як правило, в обмеженому розмірі — не більш середнього місячного заробіткупрацівника, що завдав шкоди. Ця відповідальність не повинна перевищуватиповного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбаченихзаконодавством, неодержані доходи чи упущена вигода, на відміну від цивільногоправа, відшкодуванню не підлягають.

У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межіматеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності відформи вини, виду майна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, щовиконує працівник, чого немає в цивільному праві. Згідно з  нормами трудовогоправа працівники звільняються від матеріальної відповідальності за збиток, щоможе бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику.Тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальностіпрацівника лежить на  власнику чи уповноваженому їм органі[4], тобто діє презумпціяневинності працівника, у той час як у цивільному праві встановлена презумпціяпровини того, хто причинив шкоду.

 Матеріальній відповідальності за трудовим правом притаманна така риса,як порівняння межі відповідальності з заробітною платою працівника. Зазагальним правилом розмір відшкодування збитку обмежується середнім місячноїзаробітком працівника.

У трудовому праві диференційовані види відповідальності в залежностівід суб'єктів, умов заподіяння збитку, характеру  майна тощо.

Відповідно до трудового законодавства розмір  збитку, щовідшкодовується,  заподіяного з вини декількох працівників, визначається длякожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної плати працівника, виду імежі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобто встановлюєтьсядольова відповідальність. Солідарна відповідальність, як правило, недопускається; виключення  встановлене для осіб, що заподіяли збиток злочиннимидіями. Для цивільного права характерно широке застосування солідарноївідповідальності осіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежностівід волевиявлення потерпілого може наставати відповідальність усіх заподіювачівзбитку спільно або кожного окремо. Особа, що відшкодувала збиток цілком, маєправо звернутися з регресним позовом до всіх інших осіб, за винятком тієїчастки, що приходиться на нього самого.

Крім добровільного відшкодування збитку, передбаченого цивільним ітрудовим правом, ці галузі по-різному визначають порядок стягнення збитку. Утрудовому праві він більш диференційований: при обмеженій матеріальнійвідповідальності допускається утримання за розпорядженням власника частинизаробітної плати працівника.  За цивільним правом збиток стягується тількишляхом звертання до суду.

Трудовим законодавством визначені більш короткі терміни для залученнядо матеріальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 КЗпП длязвернення власника чи уповноваженого ним органу в суд встановлений термін один рікіз дня виявлення заподіяного працівником збитку. Термін позовної давності зацивільним правом дорівнює три роки. При  стягненні обмеженої матеріальноївідповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку,згідно ст.136 КЗпП розпорядження власника чи уповноваженого ним органу повиннебути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку ізвернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про цепрацівнику.

Отже, матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудовогодоговору відшко­довувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винов­нимидіями.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіхвипадках є працівник, з одного боку, і підприємство (установа, організація), зяким він перебуває в трудових правовідносинах, з іншої сторони.

2.Підстави матеріальної відповідальності затрудовим правом

Матеріальна відповідальність — це інститут трудового права. Але і взаконодавстві, і в науковій літературі термін «ма­теріальнавідповідальність» часто використовується далеко за ме­жами трудовогоправа. Вжиття терміна — «матеріальна відповідальність» за межамисфери трудового права ніскільки не означає, що у відповідних випадках дійсномають застосовуватися норми, які тут коментуються. Норми інституту матеріальноївідповідаль­ності вживаються виключно у рамках предмета трудового права.

Матеріальна відповідальність може бути покладе­на на будь-якогопрацівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою,організацією.

Іякщо в літературі, на практиці та й у законодавчих актах зу­стрічається поняття«матеріально відповідальна особа», то з цьо­го не можна робитивисновок про те, що лише ці особи можуть бути притягнені до матеріальної відповідальності.До матеріаль­ної відповідальності відповідно до норм КЗпП можуть бути при­тягненівсі працівники, починаючи від державних службовців і посадових осіб підприємстві закінчуючи некваліфікованими працівниками.

Законодавство не виключає притягнення до матеріальної відповідальностінеповнолітніх працівників. Вони не можуть нести тільки повну матеріальнувідповідальність на підставі договору про індивідуальну або колективну(бригадну) матеріальну відпо­відальність. Але слід мати на увазі, що при вирішенніпов'язано­го з цим трудового спору суд буде ретельно перевіряти наявністьобставин, вказаних в ст. 137 КЗпП.

Правові норми інституту матеріальної відповідальності поширюються такожна випадки заподіяння прямої дійсної шкоди працівниками громадянам (суб’єктампідприємницької діяльності, і фізичним особам, які використовують найману працюу спожив­чому господарстві), з якими працівники перебувають у трудовихвідносинах.

Стаття 130 КЗпП характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичніфакти, наявність яких дає власнику право притягнути працівника до матеріальноївідповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником тру­довихобов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням ішкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактіввиключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності,якщо він не порушив свої трудові обов'язки. Трудові обов'язки працівника можутьвизначатися законодавством, колективним, трудовим договором, іншими локальниминорматив­ними та індивідуальними актами. Поширена практика визначен­ня колатрудових обов'язків працівників у посадових інструкціях, документах, котрівизначають порядок проведення робіт, вимо­гах до якості виготовленої продукції,виконаної роботи.

Аби запобігти непорозумінь, пов'язаних із встановленням нормативногообов'язку працівника забезпечувати цілість майна підприє­мства, законодавець участині другій ст. 131 КЗпП сформулював обов'язок працівників бережливоставитись до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів щодозапобігання шкоди, хоча подібний обов'язок сформульований і в ст. 139 КЗпП.

Невиконання незаконно покладених на працівника трудових обов'язків неможе бути підставою для притягнення працівника до матеріальноївідповідальності.

Протиправність поведінки працівника не може бути підста­вою дляпритягнення працівника до матеріальної відповідальності у тих випадках, колипрацівник діяв у стані крайньої необхідності. Законодавство про працювизначення крайньої необхідності не надає. Тому до правовідносин з притягненнядо матеріальної відпо­відальності за аналогією має вживатися визначеннякрайньої необ­хідності, передбачене в ст. 16 Кримінального кодексу України (діяз метою усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, гро­мадськимінтересам, особі або правам громадян, якщо цю небезпе­ку за даних обставин неможна усунути іншими засобами і коли заподіяна шкода менш значна, ніж шкода,якої вдалося запобігти).

Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяль­ностіпрацівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притяг­нення його за це докримінальної, адміністративної чи дисцип­лінарної відповідальності. Алематеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки увипадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Томувідмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а такожнепритягнення працівника до дисцип­лінарної відповідальності не свідчить провідсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода — це основний елемент юридичного складу, якийспричинює обов'язок працівника покрити матеріаль­ну шкоду і надає правопідприємству, установі, організації (або влас­нику підприємства, установи,організації чи уповноваженому ним органу) притягнути працівника до матеріальноївідповідальності.

Поняття прямої дійсної шкоди у законодавстві не розкриваєть­ся. Припершому наближенні пряма дійсна шкода може розумі­тися як збитки (у розуміннівизначення, наданого у ст. 203 Ци­вільного кодексу за відрахунком неодержанихдоходів). На неприпустимість покладення на працівника відповідальності занеодержані доходи прямо зазначається у частиш четвертій ст. 130 КЗпП. Іншихобмежень на стягнення з працівника будь-яких видів матеріальної шкодизаконодавство про працю не установ­лює. Звідси можна зробити висновок про те,що ст. 130 КЗпП дозволяє стягнення з працівників, у порядку притягнення їх доматеріальної відповідальності, не лише вартості втрати, пошкод­ження майна тавтрат, котрі понесло підприємство, установа чи організація, а й будь-якої іншоїшкоди, яка не може бути відне­сена до категорії неодержаних прибутків або якузаконодавство не забороняє відшкодувати у працівника за інших підстав.

Коли приймались нині чинні Цивільний кодекс і Кодекс законів про працю,чіткої різниці між неодержаними доходами та неодержаним прибутком ще непроводили. Доходи і прибуток почали розрізняти після прийняття Верховною РадоюСРСР Закону «Про державне підприємство (об'єднання)» (червень 1987р.). Ця відмінність актуа­лізувалася в Україні у зв'язку з низкою переходів відоподаткування прибутку до оподаткування доходів підприємств і навпаки. Незва­жаючина це, ще й сьогодні поняття прибутків і доходів скрізь і всюди нерозрізняється. Так, у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність»(ст. 1) приводиться таке визначення упущеної вигоди: «Упущена вигода —дохід або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльностіу випадку здійснення зов­нішньоекономічної операції і які він не одержав черезобставини, що незалежні від нього, якщо розмір його передбачуваного прибут­куможна обгрунтувати».

Все ж уявляється, що, говорячи про нестримані доходи в ст. 130 КЗпПУкраїни, мали на увазі саме неотриманий прибуток.

Таке розуміння неодержаного прибутку має визначену нор­мативну базу.Воно викладене у Тимчасовій методиці визначення розміру шкоди, заподіяноїпорушенням господарських договорів. Тимчасова методика була схвалена 21 грудня1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи.

За нею було прямо визнане нормативне значення, оскільки заміністерствами та відомствами признавалося право опрацю­вання галузевихметодик, котрі не суперечать названій Тимча­совій методиці. За тих часівТимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, а відтак ії слід визнатитакою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.

Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шко­ди неодержанимприбутком, який виходить за межі названого по­няття, необхідно вважати прибутокяк його розуміють у ст. З Закону «Про оподаткування прибуткупідприємств».

 З урахуванням викладеного, до категорії прямої дійсної шкоди належать:

недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальноїособи чи в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку звиконанням нею трудових обов'язків. Часто пишуть і говорять про те, щоматеріальна відповідальність за не­достачу матеріальних цінностей можлива лишеу випадку недо­стачі понад норми природних втрат. Це неправильно. Вся справа утому, що це за втрати. Якщо вони дійсно природні, то притяг­нення працівника доматеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрати хоч іне перевищують межі природних не є природними, а спричинені діями працівника,то притягнення до матеріальної відповідальності можливе (звичай­но за умов, щовласник доведе наявність відповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться вусіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отриманіматеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх меншакількість. При цьо­му термін «недостача» не розкриває причинизменшення кількості матеріальних цінностей;

втрата матеріальних цінностей. Про втрату говорять тоді, коли працівниксупроводжував матеріальні цінності у дорозі;

знищення матеріальних цінностей. Трапляються випадки прямого знищенняпрацівниками матеріальних цінностей. Час­тіше знищення, як підставаматеріальної відповідальності, пов'я­зане з дією стихійних сил, якщо можливістьруйнівної дії цих сил обумовлена виною працівника. Вогонь — це стихія. Та вінможе бути спричинений порушенням працівником правил пожежної безпеки. Колизіштовхуються джерела підвищеної небезпеки, що рухаються, матеріальні цінностінерідко знищуються через дію природних сил. Але зіткнення, як правило, єрезультатом винних дій (бездіяльності) людей, котрі керували транспортними засо­бамичи іншими матеріальними цінностями;

пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьомудорівнює сумі, на яку знизилася вартість мате­ріальних цінностей, або сумівитрат на поновлення відповідних об'єктів);

зіпсуття матеріальних цінностей. Це — втрата матеріаль­ними цінностямиїх споживчих якостей. Зіпсуття, зазвичай, ви­являється в очевидній втратіспоживчих властивостей. Однак закінчення терміну реалізації медикаментнихзасобів, продуктів харчування, а також деяких видів промислових товарів теж по­виннорозглядатися як зіпсуття;

неможливість стягнути матеріальні цінності, котрих не виста­чає, зпостачальника, який передав матеріальні цінності з недоста­чею. Таке напрактиці зустрічається часто, коли під час приймання продукції чи товарів відпостачальника, приймання вантажів від органів транспорту викриваєтьсянедостача. У подібних випадках одержувач, зазвичай, сплачує за матеріальніцінності постачальни­ку повністю. Недостача ж підлягає оформленню відповідно доІнструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічно­го призначення татоварів народного споживання за кількістю, або відповідно до транспортногозаконодавства. Потім вартість матері­альних цінностей, яких не вистачає,стягується з постачальника (перевізника). Проте, при неналежному оформленніакта про прий­мання (недостачу) чи при порушенні порядку приймання мож­ливістьстягнення з постачальника (транспортної організації) вар­тості матеріальнихцінностей, яких не вистачає, втрачається. Ця вартість відноситься до категоріїпрямої дійсної шкоди і може бути стягнена з винних працівників у порядкупритягнення до матері­альної відповідальності;

шкода, спричинена продажем товарів по заниженій ціні. Це може статисячерез помилку у застосуванні прейскурантів, не­правильно складену калькуляціюціни тощо;

витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами(переплатами) за господарськими договорами, на ко­ристь державного або місцевихбюджетів, спеціальних фондів, коли можливість стягнення таких виплат (переплат)з організацій, які їх одержали, втрачена;

витрати, що сталися через надмірні виплати на користь пра­цівників (основноїзаробітної плати, премій, сум компенсацій, допомоги з державного соціальногострахування, виплат у порядку по­криття шкоди, заподіяної працівникам під часвиконання трудових обов'язків, тощо), за відсутності можливості стягнення цихсум з працівників, котрі безпідставно одержали відповідні суми. До кате­горіїпрямої дійсної шкоди відносяться і безпідставні натуральні виплати (видачі) накористь працівників;

сплачені на користь контрагентів за господарськими догово­рами,державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансовихсанкцій, пені. Пленум Верховного Суду Ук­раїни у постанові «Про судовупрактику в справах про відшкоду­вання шкоди, заподіяної підприємствам,установам, організаціям їх працівниками» (п.4) звернув увагу на недопустимістьстягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств вдоход держави одержаного ними прибутку. На думку Пленуму, у даному випадкушкода належить до категорії неодержаного прибут­ку. Слід, проте, звернути увагуна ту обставину, що на користь дер­жавного бюджету може відшкодовуватись яктакий, що підлягає одержанню (не одержаний підприємством прибуток), так іодержаний прибуток (неодержаний підлягає стягненню в доход бюджету увідповідних випадках з того суб'єкта, від якого його належало б одер­жати).Стягнення з працівника прибутку, вже отриманого підприє­мством, а потім черезвину працівника стягненого з підприємства на користь бюджету, на наш погляд, несуперечить ст. 130 КЗпП;

виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриття шко­ди, оскількиорганізація відповідає за шкоду, спричинену діями її працівників[5]. Притягнення до мате­ріальноївідповідальності при цьому можливе, коли дії працівни­ка кваліфіковані якневиконання або неналежне виконання тру­дових обов'язків;

нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість Їїстягнення втрачена у зв'язку з закінченням строку позовної давності чи з іншихпричин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи — боржника);

нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частки шко­ди, яканалежить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягненнявтрачена.

Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена допрямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме як прибутокстягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.

Було б неправильно під неодержаними прибутками, які названі у частинічетвертій ст. 130 КЗпП, розуміти валовий дохід — виручку від реалізації або (уторговельних організаціях) суму торгових надба­вок, скидок та націнок.Аналогічним чином не можна під неодержани­ми прибутками розуміти дохід, який усвій час законодавством визна­вався об'єктом оподаткування і (схематично)дорівнював валовому доходу з відрахуванням матеріальних затрат підприємства.

Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більш широкому розумінні(як майно та майнові права, котрі відображаються у балансі підприємства як йогоактиви). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшення цих активів.

Неможливість притягнення працівника до матеріальної відпо­відальностіза відсутності причинного зв'язку виражена в частині першій ст. 130 КЗпПсловами «працівники несуть… відповідальність за шкоду, заподіянупідприємству… внаслідок порушення...». Пору­шення має бути причиноюшкоди, а шкода має бути наслідком по­рушення. Причинний зв'язок — це категоріяфілософська, однак в юриспруденції вона має бути виражена цілком конкретно.Наведе­мо приклад із практики. Згоріла продовольча база — це наслідок. Булоустановлено порушення правил пожежної безпеки — викори­стання саморобногонагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи, винні упорушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза не змоглаустановити, що при­чиною пожежі є саме використання саморобного нагрівальногопри­ладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не виключиламожливості виникнення пожежі не внаслідок використанім самороб­ногонагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до мате­ріальної відповідальностіу цьому разі суперечило б закону.

Притягнення до матеріальної відповідальності можливе лише за наявностівини працівника. Підставою матеріальної відповідальності може бути не лишеумисна, а й вина через нео­бережність. Найчастіше працівники притягуються доматеріаль­ної відповідальності якраз за наявності вини в формі необереж­ності.Інколи форма вини є підставою диференціації меж відповідальності працівників.Так, п. 1 ст. 133 КЗпП установлює обмежену матеріальну відповідальність зазіпсуття через нед­балість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), утому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів,спеціального одягу та інших предметів, виданих праців­нику у користування. Заумисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальнавідповідальність[6].

Стаття130 КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної відповідальності зашкоду, яка відносить­ся до категорії нормального виробничо-господарськогориску. «Шкода, яка відноситься до категорії… риску» — це,звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує діяльність(вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може свідчити пропорушення ним правил виконання робіт, порушен­ня ним трудових обов'язків, аможе бути властивим правомірній поведінці працівника. Керівниксільськогосподарського підприє­мства не може бути притягнений до матеріальноївідповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням озимої пшениці. Йсіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у терміни, котрі рекомендуєнаука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до знищення посівів, до марнихзатрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у цьому разі не порушив трудовихобов'язків. І шкода, яка виникла, є наслідком риску, що був властивий вчинкамкерів­ника. Але цей риск був нормальним виробничо-господарським риском.

Інший приклад: терміни посіву озимих керівник підприємства затягнув.Озимі увійшли в зиму слабкими і загинули через зви­чайні для цієї місцевості морози.Тут керівник теж рискував. Але припустився порушень, не зумів правильноорганізувати роботу підприємства. У результаті його вчинків, котрі за змістоммають ознаку риску, підприємству заподіяна пряма дійсна шкода. Кер­івник, щоприпустився порушень, має бути притягнений до ма­теріальної відповідальності.Риск, якого припустився пін, не с нормальним виробнично-господарським риском.

Розділ IX КЗпП, котрий починається зі статті, яка комен­тується,називається «Гарантії при покладенні на працівників ма­теріальноївідповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, ус­танові,організації». Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантіїдержава установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальноївідповідальності.

Крім переліку всіх юридичних фактів (протиправна поведін­ка працівника,пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між про­типравною поведінкою працівника ішкодою, вина працівника), що складають підстави матеріальної відповідальності івідсутність яких виключає притягнення працівника до матеріальної відпові­дальності,у цій статті вказано на установлення законодавством межі матеріальноївідповідальності працівників, обмеження ії визначеною частиною заробіткупрацівника[7],неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повнийрозмір заподіяної шкоди. Слова «повний розмір заподіяної шкоди» неозначають нічого іншого окрім можливості стягнення з праців­ника, упередбачених випадках, суми, рівної прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмірзаподіяної шкоди у контексті ст. 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсноїшкоди.

Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення до матеріальноївідповідальності у розмірі, що пе­ревищує повний розмір заподіяної шкоди (прямадійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353 КЗпП.

Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те жпорушення до матеріальної та інших видів відповідаль­ності, у частині третійст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та іншихвидів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави.для притягненняпрацівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальноївідповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції України,котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до юри­дичноївідповідальності лише одного виду.

Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації повністю чи част­ково. Проте навіть такийспосіб відшкодування шкоди не виклю­чає проведення службового розслідування,належного установ­лення факту заподіяння шкоди та видання за результатамислужбового розслідування наказу. У наказі винуватим особам може бутизапропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде підставою дляприняття касою підприємства грошових сум у поряд­ку покриття шкоди. У наказіможе бути виражена згода власника на передачу працівником для покриттязаподіяної шкоди рівноцін­ного майна чи полагодження пошкодженого, як цепередбачено части­ною п'ятою ст. 130 КЗпП.

Протепокриття працівником прямої дійсної шкоди у доб­ровільному порядку шляхомпередачі підприємству рівноцінно­го майна чи полагодження пошкодженого можливетільки за зго­дою власника. Інакше кажучи, переважно формою покриття прямоїдійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника відшкодування може чинитися уформі, яка у цивільному праві на­зивається «в натурі».

Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати довипадків зворотної (регресної) вимоги держа­ви до посадових осіб місцевоїдержавної адміністрації про відшко­дування шкоди, заподіяної державі в зв'язкуз відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними рішення­миголів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь,відділів, інших структурних підрозділів місцевих дер­жавних адміністрацій,діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих адміністрацій. Справа в тому,що відповідно до ст. 56 Конституції держава зобов'язана відшкодуватиматеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам незаконними діями органівдержавної влади, їх посадових і службових осіб. Держава, у разі відшкодуванняшкоди, одержує право регресної вимоги в роз­мірах і порядку, що визначаютьсязаконодавством (ст. 49 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).Оскільки спеціальне за­конодавство з цього приводу не приймалось, на мійпогляд, було б доцільно застосовувати в таких випадках за аналогією норми КЗпПпро матеріальну відповідальність.

3.Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальностіпрацівників: обмежену і повну[8]. Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальнувідповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

Обмежена матеріальна відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко­ди працівникомполягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямоїдійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цейвид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чиннимзаконодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названавідповідальність є обмеженою тому, що вона обме­жується розміром середньогомісячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки призаподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, вінбуде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відпо­відальність не єі частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, азалежно від розміру серед­ньої місячної заробітної плати працівника. Розмірсереднього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяціроботи працівника, що передували дню виявлення шко­ди, а якщо шкода виявленапісля звільнення — дню звільнен­ня. В разі, коли працівник пропрацював наданому підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється іззаробітку за фактично відпрацьований час.

Обмеженаматеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку,коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. Наінших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщошкода від зіпсуття або знищення матеріаль­них цінностей сталася черезнедбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальнавідповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного за­робітку,але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП.Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалістьінструментів, вимірювальних при­ладів, спеціального одягу та інших предметівпокладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу­ванняв зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Напідставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами,неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошовихцінностей, невжиттям необ­хідних заходів до запобігання простоям, випусковінедоброякі-. сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль­них чигрошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди,але не більше середнього місяч­ного заробітку, несуть винні у цьому директори,начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їхзаступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутомпідприємства чи іншим відповідним положенням.

Дозайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати,виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особивидачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причинзвільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве наданідні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніхзаподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям ма­теріальнихцінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановленихзаконодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальнувідповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частинушкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому за­гальнасума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. Накерівних працівників може бути покладе­на матеріальна відповідальність у межахсередньомісячної за­робітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжитозаходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку мож­ливістьпідприємство втратило.

Працівники,які не є керівниками підприємства і структур­них підрозділів на підприємствіабо їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами,викликаними нена­лежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матері­альнувідповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпПпередбачена повна матеріальна відпові­дальність.

Якщопрацівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повноїматеріальної відповідальності за не­забезпечення цілості майна та іншихцінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не вісноситься до кате­горії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бутиукладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разінестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні іншіпідстави для повної матері­альної відповідальності.

Призаподіянні шкоди приписками та іншими викривлени­ми даними про виконання робітдо матеріальної відповідаль­ності можуть притягуватись як працівники, щовчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їхзапобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадкахматеріальна відповідальність може на­стати як в межах середньої місячної плати,так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП).

У відповідності  з   законодавством [9] обмежену   матеріальну відповідальність несуть:

    1) працівники — за зіпсуття  або  знищення  через  недбалістьматеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому  числі при їх виготовленні,  — урозмірі заподіяної з їх вини шкоди,  але  не більше  свого  середньогомісячного заробітку.  В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність  за  зіпсуття  або знищення  через  недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу  та  інших  предметів,  виданих підприємством, установою,  організацією працівникові в користування;

    2) керівники  підприємств,   установ,   організацій   та   їх заступники,   а  також   керівники   структурних  підрозділів  на підприємствах,  в установах, організаціях та їх  заступники  -  у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але небільше свого середнього місячного   заробітку,   якщо   шкоду   підприємству,   установі, організації заподіяно зайвими  грошовими  виплатами,  неправильноюпостановкою  обліку  і   зберігання   матеріальних   чи   грошових цінностей,невжиттям необхідних заходів до  запобігання  простоям, випускові недоброякісної  продукції,  розкраданню,   знищенню   і зіпсуттю матеріальнихчи  грошових  цінностей.

Повна матеріальна відповідальність.

Повна матеріальна відповідальність працівника — це покладення на працівникаобов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона трудового договору) прямудійсну шкоду без будь-яких обмежень.

  Повна матеріальна відповідальність  може бути індивідуальною іколективною.

Відповідно до законодавства[10]працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі  шкоди,заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, якщо:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповіднодо статті 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себепрацівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісностімайна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовоюдовіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуваннямматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їхвиготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягута інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівниковів користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повнуматеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації при виконанні трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенніпрацівника на іншу роботу.

У статті 134 КЗпП надається вичерпний перелік випадків, коли працівникинесуть повну матеріальну відповідальність. Проте, слід врахувати, що п. 6 цієїстатті має відсилочний характер: він передбачає можливість притягнення доповної матеріальної відповідальності у випадках передбачених законодавством(підзаконними актами такі випадки також можуть бути встановлені).

Матеріальна відповідальність умежах середнього місячного заробітку.

     За шкоду,  заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків,  працівники,  з винияких заподіяно шкоду,   несуть  матеріальну  відповідальність  у  розмірі прямої дійсної шкоди,  але не більше свого середнього місячного заробітку.    Матеріальна відповідальність    понад    середній    місячний заробітокдопускається лише у випадках, зазначених у законодавстві(ст.132 КЗпП).

Підвищенаматеріальна відповідальність.

Межі матеріальної  відповідальності  працівників за  шкоду, завдану підприємству,  установі, організації розкраданням, умиснимзіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів  майна  та  інших цінностей,  атакож  у тих випадках,  коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір,встановлюються законодавством(ст.135 КЗпП).

Розділ II

1.Порядок визначення розміру матеріальноїшкоди

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з пра­цівника зазавдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір дійсноїшкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуваннямвиду відпові­дальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду,матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що підлягаєвідшкодуванню.

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було вексплуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається зафактичними витратами на підставі даних бух­галтерського обліку, виходячи збалансової вартості (собівар­тості) матеріальних цінностей за вирахуваннямфактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 від­сотківвід балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванняміндексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України,відповідно до розміру по­датку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визна­чається внатурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей.Необхідність визначення шкоди в на­турі відпадає тільки тоді, коли має місценестача грошових сум.

При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисно­му зіпсуттіматеріальних цінностей шкода визначається за дер­жавними роздрібними цінами. Вразі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкодавизначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України поцінах.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р.роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартостіматеріальних цінностей на день вияв­лення шкоди, а у випадку зміни цін —застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах)і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачеюпродукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу(реалізації) цієї про­дукції і товарів.

Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:

Рз = [(Бв — А) * Іінф+ ПДВ + Азб]* 2,

де Рз — розмір збитків (у гривнях); Бв —балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищен­ня(псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А — амор­тизаційні відрахування(у гривнях); Іінф, — загальний індекс інфляції, який розраховуєтьсяна підставі щомісячно визначу­ваних Міністерством статистики України індексівінфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість (у гривнях); Азб —розмір акцизного збору (у гривнях); 2  — коефіцієнт, установленийПорядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей[11].

При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псуван­ня майна, слідвиходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було відремонтованим,то розмір шкоди ста­новлять витрати на ремонт для поновлення майна в поперед­ньому стані. Витрати на ремонт,що призвели до поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було доремонту, прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесеніна рахунок працівника.

Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повиннівраховуватись встановлені норми витрат, що розроб­ляються і затверджуютьсявідповідними міністерствами і відом­ствами. Практика застосування нормприродних витрат свідчить, ці норми не можуть застосовуватись у випадках, колидове­дено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.

При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків іншихнестача підлягає стягненню з винного, а лиш­ки — оприбуткуванню на користьпідприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як виняток заодин і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж матеріальновідповідальної особи і відносно матеріально-товарних ціннос­тей одного і того жнайменування.

Матеріальна відповідальність за трудовимправом — це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шко­ду,відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі).Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольоваматеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного членаколективу (бри­гади) визначається залежно від терміну роботи в складі брига­диі пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади звільняютьсявід відповідальності при доведеності вини когось із членів бригади у заподіяннішкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальнихцінностей сторонніми осо­бами.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови,якщо вироком суду встановлено, що шкода підприє­мству заподіяна спільнимиумисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду івинні у вчиненні зло­чину. Солідарна відповідальність означає, що особи, винніу заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у по­вному розмірі, безвизначення частки (долей) кожного. У по­рядку цивільного судочинства суд маєправо зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарно, якщо при постановленніобвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирокв частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена нановий розгляд в порядку судочинства.

Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіянупідприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного ізпритягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізнішевимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування врівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р.роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог провідшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню,визначаєть­ся по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду імеж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодуванняпо кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягаєстягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річно­го строкудля заявлення позову по кожній вимозі й поважності причин його пропуску.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної пра­цівникамисамовільним використанням в особистих цілях тех­нічних засобів (автотракторів,тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебуваютьу трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не привиконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшко­дуванню іззастосуванням норм цивільного законодавства, зок­рема ст. ст. 203, 453Цивільного кодексу України. У цих випад­ках шкода відшкодовується у повномурозмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використанняпрацівни­ком технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячногозаробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарнімісяці роботи працівника, що переду­вали дню виявлення шкоди, якщо шкодавиявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному під­приємствіменше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактичновідпрацьований час.

2.Порядок відшкодування шкоди

Законодавство про матеріальну відповідальність надає пра­цівнику, якийзавдав шкоду, можливість добровільно відшко­дувати збитки повністю абочастково. Це відшкодування пра­цівник може здійснити шляхом внесення певноїгрошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для ос­танньогонеобхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду внатурі, працівник може пере­дати власнику або уповноваженому ним органурівноцінне май­но на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків,законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхомутримання суми збитків із заро­бітної плати працівника за розпорядженнямвласника або упов­новаженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньогомісячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника підприємства абоуповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівникамипід­приємств та їх заступниками покриття шкоди в межах серед­ньої місячноїзаробітної плати може здійснюватись за розпо­рядженням вищого в порядкупідлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства абоуповноважено­го ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу маєбути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівникомшкоди і звернено до виконання не ра­ніше семи днів з дня повідомлення про цепрацівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди звідрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження дооргану по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі їївідсутності — до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місяч­ну заробітнуплату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до районного(міського) суду.

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства абоуповноваженого ним органу до працівника про відшкоду­вання шкоди в розмірі, щоперевищує середній місячний заро­біток. Шкода може перевищувати й середнюмісячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нестивідповідальність тільки в межах свого середнього місячного за­робітку. До судувласник або уповноважений ним орган пови­нен звертатись також у випадку, колирозмір шкоди не переви­щує середнього місячного заробітку, але відшкодування неможе бути проведено за розпорядженням власника або уповноваже­ного ним органу взв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припиненняпрацівником трудо­вих відносин з даним підприємством.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розгля­датись судом зазаявою працівника, який не згодний з розпо­рядженням про відрахування,зробленим власником або упов­новаженим ним органом, чи з розміром цьоговідрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньов суді.

Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ниморгану щодо відрахування шкоди праців­ником може бути заявлений і до реалізаціїрозпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов проповернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коливідсутні підстави і умови для мате­ріальної відповідальності, збитки нимвідшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в іншихвипадках.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному ви­падкузобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями пра­цівника матеріальнізбитки підприємству; чи становлять ці збит­ки пряму дійсну шкоду працівника; чизаподіяні вони неправо­мірними діями працівника; чи входять до функційпрацівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якійконкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому винапрацівника; чи були створені працівнику умови, які б забез­печували збереженняматеріальних цінностей і нормальну ро­боту з ними.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обо­в'язків працівникнесе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудовихправовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежномувиконанні праці­вникам своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивіль­ногокодексу України відповідає підприємство, перед яким вин­ний працівник несематеріальну відповідальність у порядку рег­ресу за нормами трудовогозаконодавства.

Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, доякого заявлено позов, а й службових осіб підпри­ємства, він повинен притягнутицих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі якспіввідповідачів.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233КЗпП встановлений річний строк з дня виявлен­ня заподіяної працівником шкоди.Днем виявлення шкоди вва­жається день, коли власнику або уповноваженому ниморгану стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днемвстановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей,ревізії або перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, слідвважати день підписан­ня відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу вип­латипідприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявленнярегресного позову.

Висновки

Вкінці я хотів би зробити кілька висновків по зробленій роботі.

Матеріальна відповідальність працівника – це обов'язок працівникавідшкодувати прямий дійсний збиток, заподіяний їм роботодавцю протиправнимивинними діями чи бездіяльністю.

Матеріальнавідповідальність має місце лише при наявності визначених умов:

а) прямий дійсний збиток;

б) протиправне поводження працівника;

в) наявність провини працівника в заподіянні збитку;

г)причинно-наслідковий зв'язок між протиправним поводженням працівникаі виниклим збитком.

Існує два види матеріальної відповідальності:

 а)обмежена;

 б)повна.

Збиток може бути відшкодований:

а) добровільно;

б) в адміністративному порядку;

в) у судовому порядку.

Список литературы

КонституціяУкраїни, від 28 червня 1996 р.;

Кодекс законів про працю України, від 10 грудня 1971 р., станом на 1вересня 2000 р.;

Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства Українипро працю, Київ, 1997 р.;

Цивільний кодекс України — Київ, 1998 р.;

Закон СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)», 1987 р.;

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від

Закон  України «Про оподаткування прибутку підприємств» від

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116 пропорядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей;

Трудове право України: Курс лекцій/ за ред. П.Д.Пилипенка, Львів, Вільна Україна,1996 р.;

Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р №21 (в редакції від 13 жовтня 1997 р.);

Інструкція про порядок ведення касових операцій у народномугосподарстві України, затверджена постановою Правління Національного банкуУкраїни від 2 люто­го 1995 р. № 21;

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику посправах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам, установам,організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 р. № 14 із змінами йдоповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29березня 1997 р. № 3, Право України.— 1993.— № 5-6; Вісник Верховного СудуУкраїни. — 1997.— № 2

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосуваннясудами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяногозлочином і стягненні безпідставно нажитого майна” від 31 березня 1989 р. № 3;

 Постанова пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про судову практику всправах про відшкоду­вання шкоди, заподіяної підприємствам, установам,організаціям їх працівниками» від

Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України, Київ, 1998 р.;

Прокопенко В.І. Трудове право України, Харків, 2000 р.;

Гирич О.Г. Трудове право, Київ, 1997 р.;

МатишевськийП.С. Кримінальне право України, Київ, 2000 р.