Реферат: Політичні режими

Вступ

Формадержавного правління є суттєвою характеристикою будь-якої держави як способусоціальної організації, упорядкованого й керованого улаштування суспільства.Історія політичної думки містить чимало різних підходів до класифікації формдержави. Від часів антифеодальних буржуазних революцій принципового значеннянабуло протиставлення монархічних та республіканських форм урядування, що йнабуло закріплення у сучасній теорії держави та права. Згодом республіканськуформу державного правління почали підрозділяти на президентський тапарламентський різновиди. Але за критерії такого розрізнення беруться, як іколись, суто формально-юридичні ознаки, такі як джерело влади (ним може бутивизнана воля однієї людини, воля всього народу або ж воля певної верховноїсоціальної верстви — олігархії) та порядок утворення й оновлення органiвдержавної влади (вибори чи престолонаслідування). Відповідно до цього промонархічну форму державного правління говорять, коли верховна влада в державіцілком належить одній особі, яка й визнається її джерелом. Республіканськоюназивають таку форму правління, яка передбачає визнання народу сувереном,носієм верховної влади, що делегує її своїм представникам на чітко визначенийтермін; за якої глава держави й усі органи врядування є виборними йзмінюваними, а виконавча влада — похідною від представницької установи або відвиборців.

Політична владабагатоманітна по формах і засобах прояву. Для віддзеркалення різних аспектів їїфункціонування використовуються такі поняття, як «політична система», «формаправління», «політичний режим».

Організаціяверховної державної влади, її органів, їх взаємостосунки з населеннямпозначається поняттям «форма правління». Звичайно виділяють монархічну іреспубліканську форми правління. Проте не завжди характер політичної влади всуспільстві відповідає формі правління. Наприклад, Швеція, Норвегія, Бельгіябільш демократичні, ніж багато республік, хоча за формою правління єконституційними монархіями. В той же час Германія 30-х років за формоюправління була республікою, проте характер влади був диктаторським. У зв'язку зцим з'явилася потреба у визначенні тих засобів і методів, за допомогою якихдержавна влада упорядковує відносини між людьми. Цей аспект функціонуваннявлади відображає поняття «політичний режим».

В європейськійполітичній науці це поняття є базисним, тоді як в американській віддаєтьсяперевага категорії «політична система». На наш погляд, терміни «політичнасистема» і «політичний режим» характеризують політичне життя з різних сторін:якщо політична система відображає характер взаємозв'язку політики з економікою,соціальною, культурної і іншими сферами життя суспільства, то політичний режимвизначає засоби і методи реалізації політичної влади.

Політичнірежими

Державний режим — це система заснованих на нормах права методів, способів та прийомів здійсненнядержавної влади. На відміну від форми державного правління та форми державногоустрою, які характеризують організаційну сторону форми держави, державний режимнайшвидше реагує на зміни в суспільному житті, характеризує порядок діяльностідержави, визначає її функціональне спрямування. За різних форм правління таустрою може існувати один і той же державний режим.

Зміст державногорежиму розкривається у взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої,судової, а також через становище органу, який є центром прийняття рішень удержаві. Оскільки судова влада безпосередньо не визначає характеру державногорежиму, особливості державних режимів проявляються в структурі відносин міжзаконодавчою і виконавчою владою. Існують державні режими з поділомзаконодавчої та виконавчої влади і режими, які характеризуються їх поєднанням.У разі суворого розподілу законодавчої та виконавчої влади — наявнийпрезидентський режим. Якщо розподіл влади є гнучким чи обидві гілки владиспівпрацюють, то це — парламентський режим.

Залежно віднаявності та розвитку інститутів демократії державний режим поділяють на демократичнийта антидемократичний.

Демократичнийрежим

Демократичний(гр. demokratia — влада народу) — це вид державного режиму, що характеризуєтакий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються нормиконституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна владаздійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партійв управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно доміжнародних стандартів прав людини.

Демократичномурежиму притаманні такі ознаки:

— народ — основнеджерело здійснення державної влади;

— державна владаздійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судовувідповідно до конституційно закріплених повноважень;

— свобода особи врізних сферах діяльності (економічній, політичній, соціальній тощо);

— рівність всіхгромадян перед законом;

— гарантування збоку держави дотримання прав і свобод людини і громадянина;

— ідеологічнийплюралізм;

— виборністьвищих органів державної влади на певний термін і відповідно існуванняінститутів безпосередньої та представницької демократії;

— врахуванняінтересів національних меншин, які проживають на території держави;

— взаємнавідповідальність держави перед особою і особи перед державою;

— основнийпринцип діяльності держави — плюралізм, що означає врахування, при здійсненнівнутрішньої і зовнішньої політики, інтересів всього населення держави;

— можливістьстворення і вільного функціонування громадських організацій.

Демократичнийрежим існує в наступних формах:

— ліберально-демократичний,заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади,визнанні свободи людини, її діяльності, забезпеченні рівності всіх передзаконом;

— консервативно-демократичний,побудований на переважному застосуванні таких принципів державного управління,які склались історично, отримали закріплення у свідомості суспільства, єхарактерними саме для цієї держави, що не бажає перейти до нових форм і методівдержавного управління;

— радикально-демократичний,здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади,використання рішучих заходів для підвищення ефективності державного управління.

Характерніриси демократичного режиму

Суверенітетнарод. Саме народ вибирає своїх представників влади і може періодично змінюватиїх. Вибори повинні бути чесними, змаганнями, регулярно тими, що проводяться.Під «змаганнями» розуміється наявність різних груп або індивідуумів, вільнихвиставляти свою кандидатуру. Вибори не будуть змаганнями, якщо одні групи (абоіндивідууми) мають нагоду брати участь, а інші її позбавлені. Вибори вважаютьсячесними, якщо немає махінацій і є спеціальні механізм чесної гри. Виборибувають нечесними, якщо бюрократична машина належить одній партії, навіть якщоця партія відноситься терпимо до інших партій під час виборів. Використовуючимонополію на засоби масової інформації, що стоїть у влади партія може впливатина громадську думку до такого ступеня, що вибори не можна вже назвати чесними.

Періодичнавиборність основних органів держави. Уряд народжується з виборів і на певний,обмежений термін. Для розвитку демократії недостатньо регулярно проводитивибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд. В Латинській Америці,наприклад, вибори проводяться часто, але багато латиноамериканських країнзнаходяться зовні демократії, оскільки найпоширеніший спосіб зсуву президента — військовий переворот, а не вибори. Тому, необхідна умова демократичної держави- особи, що здійснюють верховну владу, обираються, причому обираються напевний, обмежений термін, зміна уряду повинна відбуватися в результаті виборів,а не за бажанням якогось генерала.

Демократіязахищає права окремих осіб і меншини. Думка більшості, виражена демократичнимшляхом на виборах, це лише необхідна умова демократії, проте, зовсім ненедостатнє. Лише поєднання правління більшості і захист прав меншини складаютьодин з основних принципів демократичної держави. Якщо ж відносно меншинизастосовуються дискримінаційні заходи, режим стає недемократичним, незалежновід частоти і чесності виборів і зміни законно вибраного уряду.

Рівність правгромадян на участь в управлінні державою. Свобода створення політичних партій іінших об'єднань для виразу своєї волі, свобода думок, право на інформацію і научасть в конкурентній боротьбі за заняття керівних посад в державі.

Залежно від того,як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владніфункції, демократія ділиться на пряму, плебісцитарну і представницьку.

При прямійдемократії всі громадяни самі безпосередньо беруть участь в підготовці,обговоренні і ухваленні рішень. Така система може мати практичний сенс тількипри відносно невеликому числі людей, наприклад, в громадських або племіннихпорадах або в місцевих органах профспілок, де всі члени можуть зібратися водному приміщенні для обговорення питань і ухвалення рішення шляхом консенсусуабо більшістю голосів. Перша демократія в світі в Стародавніх Афінах здійснювалапряму демократію за допомогою зборів, в яких брало участь 5-6 тисяч чоловік.

Важливим каналомучасті громадян в здійсненні влади є плебісцитарна демократія. Відмінність міжнею і прямою демократією полягає в тому, що пряма демократія припускає участьгромадян на всіх найважливіших стадіях процесу владарювання (в підготовці,ухваленні політичних рішень і в контролі за їх здійсненням), а приплебісцитарній демократії можливості політичного впливу громадян порівнянообмежені, наприклад, референдуми. Громадянам за допомогою голосування надаєтьсясхвалити або відкинути той або інший проект закону мул іншого рішення, якийзвичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою.Можливості участі основної маси населення в підготовці таких проектів дуженевеликі.

Третьою,найпоширенішою в сучасному суспільстві формою політичної участі єпредставницька демократія. Її суть — громадяни обирають до органів власті своїхпредставників, які покликані виражати їх інтереси в ухваленні політичних рішень,в ухваленні законів і у втіленні в життя соціальних і інших програм. Процедуривиборів можуть бути найрізноманітнішими, але були б які вони не були, виборніособи в представницькій демократії займають свої пости від імені народу іпідзвітні народу у всіх своїх діях.

Демократичнідержави різні, але всі вони мають загальні об'єднуючі риси:

Народовладдя — тобто визнання народу джерелом влади, сувереном (від франц. SOUVERAIN — носійверховної влади в державі);

— Уряд заснованийна згоді керованих;

— Правилобільшості;

— Правиломеншини;

— Гарантіїосновних прав людини;

— Вільні і чеснівибори;

— Рівність передзаконом;

— Справедливесудочинство;

— Конституційнеобмеження уряду;

— Соціальний,економічний, ідеологічний і політичний плюралізм;

— Цінності співпраціі компромісу.

Сучаснадемократія — це представництво інтересів, а не станів. Всі громадяни вдемократичній державі, як учасники політичного життя рівні. Рівність цядвоякого роду — рівність перед законами і рівність політичних прав. Сучаснадемократична держава — ця держава правова, в якій на практиці здійсненорозділення трьох влад і створені реальні механізми захисту прав і свободгромадян.

Антидемократичнийрежим

демократичнийавторитарний режим тоталітаризм

Антидемократичний- це вид державного режиму, який характеризує такий порядок (стан)державно-політичного життя суспільства, за якого не реалізується принципрозподілу влади, певною мірою (повністю або частково) порушуються правагромадян, забороняється діяльність політичних партій, інших об'єднань громадян,існує можливість політичних репресій.

Антидемократичномурежиму притаманні такі ознаки:

— утиск правособи, перешкода її вільному розвитку;

— повний контрольдержави над всіма сферами суспільного життя;

— концентраціявлади в руках однієї особи або групи осіб;

— фактичнеодержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних тощо);

— ігноруванняінтересів національних меншин, релігійних поглядів населення тощо.

Антидемократичнийрежим існує у таких формах:

Тоталітаризм (лат.totus — весь, цілий) — це режим, що характеризується відсутністю реальних праві свобод громадян, всеохоплюючим репресивним примушенням громадян до виконаннявладної волі, яка не спирається на закон та контролює всі сфери суспільногожиття; суворий контроль держави над усіма сферами суспільних відносин;нав'язування єдиної офіційної державної ідеології; відсутністю принципурозподілу влади та органів місцевого самоврядування; ігноруванням інтересівнаціональних меншин; здійсненням диктатури однієї партії та забороною опозиції;монополії держави у сфері економіки, мілітарізація громадського життя;

Тоталітарнийполітичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічноголатинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний».Тоталітаризм — це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіхсфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєногонасильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Тоталітаризм єпринципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава іідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійськихфашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку,полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силовихпринципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразивформулою: «Все в державі, нічого зовні держави, нічого проти держави». З 1925р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристикифашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатисястосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітаризмвиникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модельсоціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального розвитку,і як ідеологія. Створення розгалуженої системи масових комунікацій дозволилозабезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовахруйнування традиційних форм життя стала беззахисної перед світом ринковійстихії і конкуренції. Ускладнення соціальних відносин зажадало посилення ролідержави («етатизм») як універсального регулятора і організатора взаємодіїіндивідів, що мають не співпадаючі інтереси. Досвід показує, що тоталітарнірежими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільностів суспільстві; глибокій кризі, що охоплює всі сторони життя; нарешті, принеобхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни.

В числі основнихознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х. Арендт, К. Фрідріхсі З. Бжезінській виділяють наступні:

централізованекерівництво і управління у сфері економічної;

системазагального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;

визнання керівноїролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;

пануванняофіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членамсуспільства;

зосередження вруках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення,кіно);

культ керівноїособи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітноїнароду номенклатурної адміністрації;

зрощенняпартійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

вихід каральнихорганів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у виглядідержавного терору і масових репресій.

Ці риси властивівсім тоталітарним режимам. Проте виділяють декілька різновидів тоталітаризму:комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).

Комуністичнийтоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чиіншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.

Тоталітаризм вйого комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-м рокам ХХ в. втоталітарних державах проживала приблизно третина людства.

Фашизм вперше буввстановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повноюмірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Третій різновидтоталітаризму — націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властивімайже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість зфашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.

Головнівідмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичнихцілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світовогопанування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях:робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Тоталітарними єрежими, при яких:

Є масова партія(з жорсткою, напіввійськовою структурою, претендуюча на повне підкорення своїхчленів символам віри і їх виразникам — вождям, керівництву в цілому), ця партіязростається з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві;

Партіяорганізована не демократичним способом — вона будується навкруги лідера. Владайде вниз — від лідера, а не вгору — від мас.

Домінує рольідеології. Тоталітарний режим — це ідеологічний режим, де завжди є своя«Біблія». Ідеологія режиму відображається також в тому, що політичний лідервизначає ідеологію. Він протягом доби може змінити своє рішення, як цетрапилося влітку 1939 роки, коли радянські люди несподівано взнали, щонацистська Німеччина більше не є ворогом соціалізму. Навпаки, її системаоголошувалася кращою, ніж помилкові демократії буржуазного Заходу. Цянесподівана інтерпретація підтримувалася протягом двох років до віроломногонападу нацистської Німеччини на СРСР.

тоталітаризмбудується на монопольному контролі виробництва і економіки, а також наподібному контролі всіх інших сфер життя, включаючи освіту, засоби масовоїінформації і т.д.

при тоталітаризмііснує терористичний поліцейський контроль. Поліція існує при різних режимах,проте, при тоталітаризмі контроль спецслужб терористичний в тому значенні, щоніхто не стане доводити вину, щоб убити людину.

Деспотія (від гр.despoteia — необмежена влада) — форма режиму, яка характеризуєтьсязосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасноюїї централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утискуправ та свобод людини і громадянина. Деспотія притаманна абсолютним монархіямперіоду рабовласництва (наприклад, Стародавній Вавілон, Стародавній Китайтощо);

Авторитаризм (фр.autoritarisme; лат. — autoritas — цілковита влада, вплив, наказ) — це видрежиму, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особиабо групи осіб; безстроковим характером влади глави держави; звуженнямполітичних прав і свобод громадян та громадсько-політичних об'єднань,приниженням ролі представницьких органів влади; недопущенням політичноїопозиції.

Авторитарнийполітичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, якийзаймає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм — політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи(монарха, диктатора) або правлячої групи.

Авторитаризм єодним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвитокпереважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, атакож в СРСР, коли після смерті І.Сталіна, почалася трансформація тоталітарногорежиму в авторитарний.

Істотними рисамиавторитаризму є:

— монополія навладу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна;

— повна абочасткова заборона на діяльність опозиції;

— сильно централізованамоністична структура влади;

— збереженняобмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством ідержавою;

— спадкоємство ікооптація як головні способи формування панівної політичної еліти;

-відсутністьможливості не насильницької зміни влади;

-використовуваннясилових структур для утримання влади;

До витоківавторитаризму можна віднести:

— збереженнятрадиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі формисоціального життя і авторитети;

— збереженняпатріархально-підданського типу політичної культури як переважаючої;

— значний впливрелігійних норм (раніше всього ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичнуорієнтацію населення;

— економічнавідсталість;

— нерозвиненістьцивільного суспільства;

— високий ступіньконфліктності в суспільствах, що розвиваються.

Відповіднаавторитаризму політична система займає як би проміжне положення міжтоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних,соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем,еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характеравторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так,авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім втоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі,Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступовоеволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженимавторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).

Забезпеченняіснування авторитарного режиму здійснюють армія та каральні органи. Основнийметод діяльності органів державної влади — командний, який здійснюється задопомогою наказів, розпоряджень директив тощо. Існування авторитарного режимуефективне в умовах забезпечення суспільного порядку, швидкої реорганізаціїсуспільства, виконання конкретних завдань. За умов авторитарного режимудержавна влада здійснюється шляхом наділення виконавчої влади широкими законодавчимиповноваженнями, виключенням компромісів, ігноруванням інтересів суспільства ідержави.

Різновидомавторитаризму є диктатура, котра розглядається як авторитарний режимтимчасового характеру, що вводиться за надзвичайних обставин.

Диктатура ( відлат. dictatura – «необмежена влада») — режим правління однієї особи або групиосіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих виникла давно імала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі(У-1 століття до н.е.) диктатором іменувався надзвичайний посадовець(магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організаціїзахисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту.Починаючи з Сулли і, особливо з Цезаря, який багато разів отримувавдиктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор ставнепідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.

Висновок

Для багатьох єбезперечним, що основою демократичного політичного режиму є влада народу.Термін «демократія» в часи свого виникнення у грецькому полісісправді визначав соціальний лад, за якого в управлінні беруть участь усі, хтоскладає народ — демос. Широковідома формула демократії шістнадцятого президентаСША Авраама Лінкольна — це правління народу, за допомогою народу, для народу.Проте демос в античні часи не ототожнювали навіть з низовими категоріямивільних громадян — апорою, а поготів з рабами, які становили переважнубільшість населення полісу. Серед принципів демократичного правління,зазначених Арістотелем у «Політиці», є такий: на посади допускаютьусіх повноправних громадян.

Проте не вартоототожнювати демократію із втіленням усіх сподівань, здійснення яких прагнелюдина. Демократія не тільки має переваги, а й може стати «тиранієюбільшості», переродитися на диктатуру парламенту або парламентськоїбільшості. Сильна влада — загалом потрібна, а надто у період становлення, але йвона може перетворитися на авторитарну диктатуру. Не виключене виникненняописаного Е. Фроммом феномена «втечі від свободи». Й усе такилюдство, за словами У. Черчілля, не вигадало досі нічого кращого, ніждемократія.

Список літератури

1. Гуггенберг Б. Теорія демократії.//Поліс, 1991, №4.

2. Якушик В. Різновиди політичнихрежимів. //Віче, 1995, №9.

3. Характер політичного режиму.//Політична думка, 1993, №1.

4. Бабкіна О. Політологія. Посібникдля студентів вузів. Київ, 1998.

5. Дзюба І. Політологія. Курс лекцій.Київ, 1993.

6. Горовський В.П. Влада при переходівід тоталітаризму до демократії. Вільна думка. — К.: «Просвіта» 2003 — 288 с.

7. Клименко Р.М. «Демократія і тоталітаризм»К.:«Альфа», 2000, 345 с.

8. Любич Р.О. «Лекції по політологіїТ- 1. Типологія політичних режимів» Львів «Гайдамаки», 2002р. 360 с.

9. Стародубский Б.А. Політичні режимиєвропейських країн. К. «Либідь», 2004р., 295 с.