Реферат: Політична влада

ПОЛІТИЧНАВЛАДА

План

Вступ

1. Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікаціявлади

4. Сутність політичної влади, її функції

5. Легітимність політичной влади

6. Політичний режим, його сутність та типологія

Вступ

Поняття влади дає ключ дорозуміння сутності та призначення політичних інститутів і процесів, самоїполітики. Визначення цього поняття, з'ясування сутності й характеру політичноївлади дає змогу виокремити політичні відносини з усієї сукупності суспільнихвідносин, має важливе значення для розуміння природи політики й держави. Проважливість поняття влади в науці свідчить існування особливої галузі науки — кратології (від грецьк. кратос — влада і логос — слово, поняття, вчення) яксукупності знань про владу.

1. Влада як соціальний феномен. Ресурсивлади. Класифікація влади

Влада — це вплив однієїчастини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої убажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двохсторін. Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї йогосторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом,а сторону, яка цього впливу зазнає — об'єктом владного відношення.

Основні концепції владинаступні:

телеологічна (здатністьдосягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів);

реляціоністська(відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляєвизначальний вплив на іншого — об'єкт);

системна (з'єднує всіелементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану яксамої системи, так і суспільства в цілому);

біхевіористська (владу — особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються,прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини);

психологічна (людина вонапідсвідоме віддає перевагу рабству перед свободою заради уникненнявідповідальності).

Причини владних відносин

Біологічнийпідхід визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскількибіологічна природа людини і тварин є спільною, то визнається наявність владнихвідносин не тільки в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу дорозуміння влади кореняться ще в античній філософії. Але між відносинами всуспільстві та у тваринному світі існує принципова відмінність, бо відносини всуспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вонизумовлюються інстинктами і рефлексами.Антропологічний підхід пов'язує поняття політичноївлади з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в томучислі й докласові, утворення. Прихильники цього підходу доводять наявність політичної влади на всіхетапах розвитку суспільства.

Політологічний підхід дорозуміння влади грунтується на органічному зв'язку влади й політики і пов'язуєїх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерноює наявність спеціальних суспільних інститутів здійснення влади, насампереддержави.

Ресурси влади — цепотенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще невикористовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих іфактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Ресурси – це

предмети споживання;

кошти;

засоби, здатні вплинутина внутрішній світ, мотиви поведінки об'єкта, — преса, радіо, телебачення,засоби мистецтва;

знаряддя, за допомогоюяких можна позбавити людину тих чи інших цінностей аж до життя включно — каральні органи, зброя.

За характером вониподіляються на

утилітарні — матеріальній соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреблюдини.

примусові — заходиадміністративного і кримінального впливу.

нормативні — соціальнінорми, насамперед правові й політичні норми

Залежно від засобів здійсненнярозрізняються різні види влади:

економічна;

соціальна;

політична;

духовно-інформаційна;

сімейна.

Економічна влада — цеоб'єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, вяких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасниківпроцесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути якбезпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінніпапери, договірні зобов'язання тощо.

Соціальна влада означаєрозподіл соціальних благ (визначенням статусу різних груп у структурісуспільства, посад, прав та обов'язків, наданням соціальних послуг у сферіосвіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом тощо, а також розподілом доходів,різноманітних пільг і привілеїв).

Духовно-інформаційнавлада — це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійсненняінформаційного та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується за допомогоюзасобів духовно-інформаційного впливу на людей (мораль, релігія, ідеологія,мистецтво, наукові знання, інформація про поточні події суспільного життятощо). Незаперечною є влада так званих моральних авторитетів — людей з високимиморальними рисами, які присвятили своє життя служінню суспільному благу. Та йнезаперечна влада кримінальних авторитетів грунтується на так званих поняттях — нормах, за якими живе злочинний світ. Найбільшу духовно-інформаційну владу всучасному суспільстві мають засоби масової інформації — преса, радіомовлення,телебачення, а останнім часом — міжнародна інформаційна комп'ютерна мережаІнтернет.

Сімейна влада побудованана силі авторитету вплив одного або декількох членів сім'ї на їїжиттєдіяльність. Цей авторитет є виявом поваги одних членів сім'ї до інших,результатом визнання їхнього життєвого досвіду, трудових заслуг тощо.

2. Сутність політичної влади, їїфункції. Легітимність політичнойї

влади

Політична влада єнайважливішим видом влади в суспільстві. Якщо економічну владу умовно можнаназвати «владою грошей», духовно-інформаційну — «владоюінформації», сімейну — «владою авторитету», то політичну владу — «владою права», що зовсім не означає, що політична влада скрізь ізавжди здійснюється за допомогою права, але право є головним засобом їїреалізації.

Політична влада — цереальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогоюправових і політичних норм.

Політична владаздійснюється

державою;

політичними партіями ігромадсько політичними організаціями;

органами місцевогосамоврядування.

Специфіка державної владиполягає в тому, що вона

здійснюється спеціальнимапаратом;

поширюється на всютериторію країни;

наділена монополією наприйняття законів та застосування примусу.

Влада політичних партій ігромадських організацій здійснюється лише в межах цих партій та організацій.Вона ґрунтується як на правових нормах, установлених державою, так і наполітичних нормах, які не є правовими і діють лише в межах політичних партій ігромадських організацій. Такі норми закріплюються у статутах партій ігромадських організацій і стосуються визначення прав та обов'язків їх членів,внутрішньопартійної діяльності тощо. Засобами здійснення політичної владивиступають не тільки правові, а й політичні норми як такі, що діють всерединінедержавних політичних організацій та у стосунках між ними.

Влада органів місцевогосамоврядування поширюється лише на певну частину території держави і значноюмірою здійснюється на громадських засадах. Влада органів місцевогосамоврядування грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так і нанормативних актах самих цих органів, дія яких поширюється лише напідпорядковану їм територію.

Основні особливостіполітичної влади:

верховенство

публічність

моноцентричність

легальність

різноманіття ресурсів.

Верховенство полягає вобов'язковості її рішень для інших видів влади, що забезпечує дієвістьверховенства суспільства в цілому. Вона може обмежити вплив інших видів влади,наприклад економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі припинитифункціонування окремих їхніх суб'єктів.

Публічна (від лат. публікує — суспільний,народний) означає суспільний, безособовий і відкритий характер. На відміну відіснуючої в невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сімейної,політична влада реалізується від імені і в межах усього суспільства ізвертається за допомогою права до всіх його членів.

Моноцентричністьпроявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всьогосуспільства. Таким центром є держава, її вищі органи. На відміну від політичноївлади інші види влади (економічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними,вони здійснюються багатьма незалежними один від одного центрами — підприємствами, соціальними фондами, засобами масової інформації тощо.

Легальність політичноївлади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосуваннянею примусу.

Різноманіття ресурсів,тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а йекономічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважливішимизасобами її здійснення є правові й політичні норми.

Кумулятивний характерпроявляється у зростаючому нагромадженні влади та значному посиленні її впливув результаті взаємодії різних видів і ресурсів влади. Так, економічна влада,створює можливості для оволодіння владою політичною, наприклад шляхомфінансового забезпечення перемоги на виборах. Наявність економічних ресурсіввідкриває доступ і до духовно-інформаційної влади. Оволодіння засобами масовоїінформації створює можливості для інформаційного впливу на суспільство і владу,зайняття провідних політичних позицій, отримання доходу. Політична владавідкриває доступ до економічної, соціальної і духовно-інформаційної влади, даєможливість зосереджувати в руках конкретних осіб економічні, соціальні таінформаційні ресурси. В результаті зосередження в руках небагатьох осіб ресурсівекономічної, політичної, соціальної та духовно-інформаційної владиутверджується олігархічна форма державного правління, коли країною правитьфактично у власних інтересах невелика група найбагатших людей.

Функції політичної влади:

керівництво та управліннясуспільством у цілому та його складовими. З цією метою політична владарозробляє відповідно до конкретних умов, економічного й політичного становищакраїни стратегію і тактику управління суспільством. Розробляється конкретнаполітика щодо різних соціальних спільностей, політика забезпечення владиресурсами, ставлення до політичної опозиції тощо.

інтеграція суспільствареалізується на основі врахування та узгодження соціальних інтересів, політичнавлада узгоджує інтереси всіх груп.

оптимізація політичноїсистеми відповідно до цілей і завдань правлячих сил. Ті сили, які оволодіваютьполітичною владою, прагнуть змінити політичну систему відповідно допроголошуваних ними цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять зважати наінтереси й потреби інших політичних сил, щоб не дестабілізувати обстановку вкраїні, уникати загострення політичного й соціального протистояння.

забезпечення політичноїстабільності в країні також є однією з основних функцій політичної влади. Урізних державах політичній владі вдається це неоднаковою мірою. Однак виконатитаку функцію у кінцевому підсумку прагне будь-яка політична влада, оскількистабільність є основою її існування.

3. Легітимність політичної влади

Термін«легітимний» означає «законний». Поняття легітимності йлегітимізму виникли на початку XIX ст. у Франції, де вони виражали прагненнявідновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатораНаполеона. «Легітимістами» називали після Французької буржуазноїреволюції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів.

Для характеристикиполітичної влади використовується також термін «легальний», щоозначає «законний». Легальна влада — це влада, що встановлена закономі діє відповідно до нього. Легальність є формально-юридичною, а легітимність — соціокультурною характеристикою влади. Легітимність може оцінюватися шляхомсоціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації.

Ознаки легітимностіполітичної влади

Згідно зліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу,яка сформована в результаті демократичних процедур. Влада, встановленанасильницьким шляхом, не визнається легітимною.

Згідно з позицієюполітичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності йдемократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складноюситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність. А це означає, щовстановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнногоперевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянамита світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною.

Типи легітимностіполітичної влади за М. Вебером

Традиційний типлегітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цьоготипу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується.Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звиклипідкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючихпорядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиціїі звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємцяпрестолу.

Харизматичний типлегітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайніякості і здібності, винятковість правителя (харизматичного лідера). Такий типпритаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичноїкультури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державаху кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба в об'єднанні всіх верствсуспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи. При цьомусвідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого освячуєвладні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Раціонально-легальний типлегітимності політичного панування базується на переконанні підвладних узаконності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядківта існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівникиобираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями,правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади йпосадові особи. Це — основний тип легітимності політичної влади в сучаснихдемократичних державах. В політології виокремлюються також ідеологічний,структурний і персоналізований типи легітимності політичної влади.

Суть ідеологічноїлегітимності полягає в утвердженні й виправданні влади за допомогою ідеології,що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бутикласовою або етнічною залежно від того, хто є її суб'єктом, до кого воназвернена, на яких ідеях і цінностях грунтується. Комуністична ідеологія, воснові якої лежить ідея соціальної рівності, формує тип легітимності влади,пов'язаний з очікуванням і отриманням людиною від неї усіляких благ. Ліберальнаідеологія, що грунтується на ідеї індивідуальної свободи, навпаки, робитьлегітимною ту владу, яка надає людині гарантії індивідуальної свободи, невтручається в її особисті справи.

Етнічна легітимність єдним із різновидів ідеологічної легітимності, яка проявляється у формуваннівладних структур, політичної еліти за національною ознакою. Етнічналегітимність розвивається за високої активності осіб корінної національності,маніпуляції ідеєю національної держави, неспротиві осіб некорінних національностейі веде до утвердження етнократії — влади націоналістичне налаштованої етнічноїеліти. Феномен етнократії тією чи іншою мірою виявився в багатьох у минуломусоціалістичних країнах та колишніх радянських республіках.

Структурна легітимністьпов'язана з раціонально-легальною. Вона притаманна стабільним суспільствам, дезаведений порядок формування владних структур став звичним. Люди визнають владутому, що вона сформована на Основі існуючих правил. Вони переконані управомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматичнопоширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

Персоналізованалегітимність грунтується на довірі до конкретної керівної особи. Такалегітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщохаризматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованоюлегітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізованалегітимність підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді якхаризма може протиставляти себе ідеологічним стереотипам та існуючим владнимструктурам.

За джерелами розрізняютьлегітимність участі, технократичну і примусу.

Основними причинамиделегітимізації влади можуть бути такі:

суперечність міжпануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересамиправлячої еліти;

суперечність міжпопулярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичноюсоціально-політичною практикою;

відсутність у політичнійсистемі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу навладу;

бюрократизація ікорумпованість державного апарату;

націоналізм та етнічнийсепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченніцентральної влади;

дезінтеграція правлячоїеліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади;нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічніпроблеми.

Загалом можнастверджувати, що чим менша частка громадян, які беруть участь у виборах воргани державної влади, тим нижчий рівень її легітимності. Державна влада,органи якої формуються всього 10-20 відсотками виборців, узагалі викликаєсумніви у правомірності її існування.

4. Політичний режим, його сутність татипологія

Поняття «політичнийрежим» можна визначити як систему способів і методів управління певнимдержавне організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодіїсуспільства та органів політичної влади.

Авторитарний політичнийрежим характеризується тим, що:

у діяльності органівполітичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

з процесу прийняття тареалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено методзнаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій;

органи політичної владимають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розумінняполітичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням нормзакону;

виконавчі органи наділеніширокими законодавчими повноваженнями;

обмежена або відсутнясфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

обмежені громадянські,політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їхзабезпечення.

Є три види авторитаризму:

реформаційний;

стабілізаційний;

деструктивний.

Автократичномуполітичному режиму притаманні:

обмеженість кола осіб, щоздійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютноїбільшості народу від процесу її здійснення;

існування єдиного центруреальної політичної влади.

Автократію також не слідоцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти зправлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у суспільнежиття ті чи інші компоненти автократії. Приклади Сінгапуру та Кувейту тут єодними з найяскравіших.

Диктатура, виходячи з їїкласичного (римського) розуміння, — це тимчасовий авторитарний режим, якийвводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів навиведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичнийрежим має такі ознаки:

жорсткий контрольполітичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особизокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади;

відсутність легальноїопозиції;

наявність обов'язковоїдля всіх офіційної ідеології;

нетерпимість дополітичного інакомислення;

примітивізація політичноїкультури, всієї сфери гуманітарних знань.

Влада однієї легальноїпартії (при забороні діяльності всіх інших) не є обов'язковою ознакоютоталітаризму. В деяких країнах з такими режимами немає політичних партій, а вінших кілька легальних партій визнають провідну роль«партії-гегемона».

Анархічному політичномурежиму притаманні:

ерозія або повнеруйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичноїсистеми;

взаємна конфронтація абонавіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхдій;

втрата найвищими органамиполітичної влади монополії на організоване застосування збройної сили;

відсутність системиефективного нормативного регулювання суспільних відносин, сваволя сильнішогоабо спритнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представниківорганів політичної влади.

Охлократичний політичнийрежим характеризується:

некомпетентністюполітичної влади, презирливим ставленням до знань і досвіду світовоїцивілізації, зокрема постійними намаганнями неадекватними реальній ситуаціїпростими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільногожиття, що потребують для свого вирішення тривалої копіткої праці;

відсутністю упредставників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальностіперед народом своєї країни та світом, популізм;

апеляціями політичноївлади до широких народних мас для підтримки та рекрутуванням значної частиниправлячої політичної еліти із соціальних низів та маргінальних верствсуспільства.

Демократичний режим являєсобою систему таких принципів взаємовідносин політичної влади та суспільства:

На відміну від«чистого» авторитаризму передбачає:

наявність у громадянширокого кола прав і свобод та ефективність функціонування системи їхінституційних і нормативних гарантій;

відсутність у органівполітичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не обмеженоїкомпетенції);

гласність прийняттярішень органами політичної влади та доступність для всіх громадян суспільнезначущої інформації;

право виконавчих органіввидавати лише підзаконні акти, а не закони;

широке застосуванняметоду політичного компромісу, ставлення органів політичної влади до фактуіснування політичної опозиції як до нормального явища суспільного життя.

Порівняно з автократієюдемократія характеризується:

виборністю;

періодичною змінністю;

підзвітністю (в томучислі юридичною відповідальністю) найвищих посадових осіб;

юридичною рівністюгромадян;

гарантіями прав меншостіта недопущенням сваволі більшості.

Як протилежністьтоталітаризму демократія — це:

чітке визначення межможливого втручання держави та різних колективів (корпорацій, общин тощо) усправи особи;

визнання правомірності тацінності для суспільства плюралізму поглядів та дій, захист прав меншостей (якорганізованих, так і неорганізованих) на свою самобутність та вплив насоціальні процеси;

ефективне функціонуваннямеханізму обмеження сваволі бюрократичного апарату політичної влади,запобігання поглинанню суспільства державою, партією, церквою або іншимиорганізаціями, що претендують на монопольне знання істини, розуміння благанароду та на виключне або пріоритетне право визначати долю суспільства.

На відміну від анархіїдемократія передбачає:

наявність ідеї єдиної(але й плюралістичної) політичної системи;

певний порядок,законність, передбачуваність та цивілізований характер основних моделейповедінки громадян, державних органів та легальних організацій;

монополію держави наорганізоване застосування збройної сили.

Заперечуючи охлократію,демократичний політичний режим утверджує:

компетентність, високийпрофесіоналізм посадових осіб (особливо вищих), їх порядність,дисциплінованість, готовність до безкорисливих дій на благо всього суспільства;

переважання у суспільствіпочуття громадянської відповідальності його членів, тобто рішучості керуванняне лише особистими або груповими інтересами;

здатність органівполітичної влади до обґрунтованого виявлення нагальних потреб розвиткусуспільства, вироблення та проведення політики, яка спрямована на погодженняінтересів різних соціальних груп.

«Чисті типи»політичних режимів у реальному суспільному житті зустрічаються нечасто. Якправило, формуються ті чи інші різновиди «змішаних» режимів. Так,українська політична система як система перехідного типу нині має елементи всіхвищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чіткозакріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: «Україна єсуверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Розгляд типів тарізновидів політичних режимів не слід обмежувати лише протиставленням«демократичні — недемократичні». Це лише одна з можливих системкоординат. До інших систем належать такі класифікації (типології) політичнихрежимів:

постійні та тимчасові;

нормального танадзвичайного функціонування;

конституційні танеконституційні;

режими функціонуванняправової держави, революційної законності та сваволі (відсутності законності);

світські, релігійні таатеїстичні;

безпартійні, одно-, дво-та багатопартійні;

цивільні та військові;

режими, що мають доситьстабільну і надійну внутрішню опору, та такі, які потребують постійноїпідтримки ззовні;

режими, що спираютьсялише на національні (тобто не на іноземні) інституції влади, та ті, якіпідтримуються за допомогою діючих на території даної країни політичнихінституцій, котрі представляють закордонні сили;

режими, які маютьпостійною й активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмеженірамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної(загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.