Реферат: Політична влада
Київськийнаціональний університет будівництва та архітектури
Реферат
зполітології
Тема:Політична влада
Студента гр. ЗПЦБ-41
Будівельного факультету
Кузьмiних О.О.
Київ– 2010
План
1. Влада яксоціальне явище. Політична влада, державна влада: сучасні концепції
2. Ресурсиполітичної влади
3. Функцiонуванняполiтичної влади
Використана література
1.Влада яксоціальне явище. Політична влада, державна влада: сучасні концепції
Владає одним із функціональних засад людського суспільства. Вона існує скрізь, детільки є стійке об’єднання людей: в виробничому колективі, в установах, вдержаві, в сім’ї. Сам термін «влада» багатозначний і широко використовується,для визначення різних явищ не тільки у суспільстві, але і в природі.
МаксВебер відзначав, що у залежності від обставин кажуть про владу батько наддітьми, про владу грошового мішка, про владу юридичної, духовної, економічної іт.д. Але в першу чергу під владою мають на увазі державну владу. Так,наприклад, в перекладі з французької мови влада le pouvoir,- це не тількивлада, але і синонім центрального уряду: на англійській мові the power – це нетільки влада, але і держава, держава з усією її міцністю, на німецькій –diegewalt – це тільки влада, але і міцність, а також насильство.
Всучасній науковій літературі немає (і не може бути) однозначного визначенняпоняття «влада», бо різні трактовки влади зв’язані не тільки збагатомірністю самого слова «влада», але і з різними засобами йоговживання. Так, одні вважають, що влада – це здібність досягнення поставленоїмети, накреслених планів, інші – влада – це здібність нав’язувати і проводити вжиття визначені рішення; треті трактують владу як засіб самоорганізаціїлюдських, стосунків, заснованих на цілеспрямований розподіл функцій управліннята підкорення: інші – влада – це особливі відношення поміж керівниками такерованими, і т.д.
Будь– яка влада, у тому числі і батьків над дітьми, старших над молодшими,керівників над підлеглими і т.д. відбиває відповідні відносини, де воля і діїодних панують над волею і діями других. Владні відношення об’єктивно притаманнісуспільному життю, чи, як відзначали класики, «жити в суспільстві і бутивільним від суспільства неможливо ».
Усамому у загальному вигляді можна пропонувати слідуюче визначення влади і влада– право та можливість одних панувати, розпоряджуватися і керувати іншими;здібність та можливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, чинитивідповідний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при цьомуавторитет, право, насильство та інші засоби.
Требамати на увазі, що з поняттям «влада» тісно пов’язані такі явища, як «вплив»,«сила», «управління », «панування ».
Що єспільного і в чому різниця між владою і цим поняттям? Близькими по своїй суті,але не тотожними, є поняття «влада» та «вплив». Ядром «влади»є здібність (можливість) впливу, чим-то і ким-то, «вплив» же вказуєна дії, діяння. Наприклад, лікар показує хворому рентгенівський знімок йоголегенів і радить кинути палати; або — студент після перегляду нової кінострічкиприйшов у гуртожиток і розповів своїм колегам про своє добре враження профільм, після чого студенти також пішли дивитися цей фільм. Тут ні лікар, ні студентне володіють владою, але під їх впливом хворий кинув палити, а студенти пішли вкіно. Влада же не просто здібна впливати ні чим-то ні ким-то; вона здійснюєтьсянад людьми, їх поведінкою та свідомістю, результати влади обмеженіпідпорядкованістю об’єкта суб’єкту.
Нерідковладу пов’язують, іноді і ототожнює із «силою», «насильством».Очевидно, що ці дві категорії об’єднують особливі їх якості – здібність доконкретної справи, здійсненню. Але влада не обов’язково повинна бути пов’язаназ насильством. Мало того, звернення влади до сили свідчить про нестачу влади.Як уже відзначалося влада – це здібність суб’єкта чинити діяння на об’єкт алеякщо суб’єкт не володіє такою дійсністю, значить він не володіє владою. Разом зтим, суб’єкт може володіти владою над об’єктом, на здійснюючи її. Потенціалвлади – це її можливості і реалізація влади, а також це дві тісно пов’язаністорони одного явища і їх неможливо протиставити як неможливо розв’язатипослідовні стадії розвитку будь-якого явища – можливість і дійсність. Об’єктможе сам почати діяти у відповідності з волею суб’єкта, передбачаючи йогоможливі реакції. Проте, ядром поняття з’являється якраз володіння владою, томущо тільки воно власне будь-якій формі влади і може існувати без її здійснення.
Тісновзаємопов’язані поняття «влада» і «управління», але і міжними існують важливі відмінності. Управління – це функція будь-якоїорганізованої системи, котра забезпечує збереження, підтримку діяльності тадосягнення цілей даної системи. Головним критерієм ефективності управління єступінь досягнення по призначенню. Невдачи у здійсненні політики і реалізаціїцілей суб’єкта управління бувають обумовлені відсутністю у нього необхідноївлади або невмінням її використовувати (помилки в управлінні).
Виділеннявладних і управлінських аспектів дозволяють розуміти, в якій сфері лежатьпричини невдач тих чи інших керівних дій. Воно дає можливість вияснитивідповідальність конкретних людей за невиконання чого-небудь, якщо вони не булинаділені відповідною владою, чи, навпаки, обвинуватити їх у халатномувідношенні до своїх обов’язків, якщо таку владу мали.
Узв’язку з цим, важливим є розмежування таких понять «результат влади»та «наслідок». Результат влади – це підпорядкованість об’єкта. Дляйого досягнення можна використовувати будь-які різноманітні засоби: погрозазастосування сили, фізичне примушування, переконання, маніпуляцію і т.д. Вбудь-якому випадку результат влади проявляється в якихось змінах в самомуоб’єкті, в його свідомості та поведінці.
Наслідкиже здійснення влади відносяться не тільки до об’єкту; вони можуть впливати і наінших людей, і на тварин, і на предмети неживої природи, тобто наслідок значноширше і різноманітніше, ніж поставлених … цілей (проведення важливих соціальнихреформ, вихід із економічної кризи, підвищення благоустрою населення і т.д.).
Здібністьдосягнення бажаних цілей залежить від здібності спрямовувати зусилля людейдіями згідно з наміром тобто влади над людьми. Інакше кажучи, влада з’являєтьсянеобхідною умовою управління, його основою і рушійною силою. Суб’єкт одночасноповинен бути і суб’єктом влади. Але наявність влади не гарантує досягненнябажаного результату. На практиці нерідко буває так, що суб’єкт досягаєпідпорядкованості об’єкта, але об’єкт або не може зробити те, що від ньоговимагають або наслідки його дій виявляються не тими, на які суб’єкт владиспоконвічно розраховував. Виходить, підкорення об’єкта звичайно не стаєкінцевою ціллю суб’єкта влади; швидше воно виступає в якості метода(інструмента, засобу) реалізації будь-яких задач.
Ізцього можна зробити важливий висновок: керівник може «багато» влади ібути гарним суб’єктом влади, тобто завжди здібним заставити своїх підлеглихзробити то, що він бажає, але поганим керівником (якщо, наприклад, він непередбачає наслідків здійснення своєї влади, або його влада використовується небезпосередній результат (підкорення). Існує взаємозв’язок, також і різницяпоміж такими поняттями як «влада» та «панування»(політичне). Панування політичне це один із засобів політичного управління,заснований безпосередньо і на безумовній покірності. Це виникає саме тоді, коливлада інституціалізується, перетворюється у стійке відношення, коли ворганізації встановлюються позиції, які дозволяють приймати рішення,наказувати, дозволяти та забороняти.
«Панування,- писав М. Вебер, — призначений шанс зустріти покірність певному наказу.»Політичне панування не може обмежуватися тільки фактом реалізації влади, вонопотребує віру та законність.
Пануваннянерозривно пов’язано з владою, є формою її організації в суспільстві. Політичнавлада, яка базується на насильстві, може виникнути і до встановлення панування.Проте у цьому випадку вона не може довго протриматися і виконувати свої функціїу суспільстві. Панування — це політичний порядок, при якому одні керують, а іншіпідкоряються, хоча перші можуть знаходитися під демократичним контролем інших.
Отже,різні трактування феномена влади не взаємовиняток вони фіксують різні і цілкомреальні аспекти влади. В сучасній політичній літературі нерідко виділяються тритаких аспекти (або вимірювання).
По-перше,директивний аспект. Відповідно йому влада розуміється як панування,забезпечуючи виконання наказу, директиви. Тут влада розуміється як можливістьздійснити свою волю шляхом введення в діло різних наявних засобів, ресурсів різногороду. Очевидно, що ця реальна і крайнє важлива характеристика влади.
По-друге,функціональний аспект, тобто поняття влади, як здібність та вміння практичнореалізувати функцію суспільного управління. Функціональний аспект владиобумовлений тим. Що влада взагалі показує собою визначене відношення поміж тимичи іншими суб’єктами (окремими громадянами чи організаціями).
По-третє,комунікативний аспект влади, пов’язаний з тим фактором, що влада так чи іначереалізується через відносини, через визначену мову, зрозумілий обидвам сторонамсуспільного відношення влад.
Всіці три аспекти цілком реальні хоч і не рівнозначні. Директивний аспект, тобтовлада як засіб примушення до виконання волі наказуючого, як правило, вважаєтьсяосновоположним. Про це і розповідають поширені в політології дефініції влади:
«влада»означає будь-яку можливість проводити внутрі даних соціальних відношень власнуволю навіть всупереч опору, незалежно від того, на чому така можливістьоснована". (Макс Вебер)
Влада– це і можливість карати тоді, коли той, кому наказують, повинен підкорятися.Кажучи про накази та покірність, ми маємо визначений тип діяння на поведінкуінших осіб, відрізняючих від того, що звичайно називаються «впливом».(Ежи Вятр)
«ВладаА над В є здібність А добитися того, щоби В зробив те, що він ніколи б незробив без впливу А» (Роберт Даль)
Протедирективний аспект, як і функціональний та комунікативний виконує загальнурегулюючу роль у відношеннях поміж різними, і навіть протилежними тенденціями усуспільному житті, допомагаючись реалізації одних тенденцій і блокуючи інші.
Основнимиелементами влади є суб’єкт, об’єкт і ресурси. Влада в загально-соціологічномупонятті припускає здібність окремого індивіда або групи людей за допомогоюрізних засобів та методів затверджувати у сфері соціальних відношень власнуволю. Без власних відносин неможливе функціонування суспільства в цілому, атакож його елементів, їх організація та взаємодія.
Політичнавлада є одна з відмін влади. На відміну від моральної, сімейної влади політичнавлада має не особисто – безпосередній, а суспільно — опосередкований характер.Для політичної влади має значення не стільки інтереси приватної особи, скількизагальні інтереси усіх груп та соціальних прошарків суспільства. Існує немаловизначень поняття «політична влада» як у вітчизняній та і узарубіжній літературі. У найбільш вузькому вигляді політичну владу можнавідзначити як реальну здібність індивіда, групи людей до виявлення своєї волі уполітиці на основі свідомого політичного інтересу. Політичною владою являютьсяусякі основи на підкорення влади однієї групи по відношенню до іншої групилюдей, якщо ця взаємодія має політичний характер. У основі політичної владилежить нерівність політична, а також політичних статусів. Право приймативідповідальне політичне рішення людина одержує якраз завдяки своєму особистомустатуту у ієрархічній структурі суспільства, коли стає членом уряду, депутатомпарламенту, лідером партії і т.п. Політична нерівність створює передумови дляуправління суспільством. Адже для координації життя соціума необхіднийсвоєрідний управлінський центр «мозговий штаб», а також переборенняцентробіжних сил, особистого та групового егоїзму. Ось чому історія суспільств– це історія не ліквідації політичної нерівності, а пошук і створювання ефективнихзасобів його організації.
Усякадержавна влада є політичною, але не всяка політична – державною: в умовах первиннообщинного устрою вже існувала (по крайній мірі, на останньому етапі йогорозвитку) політична влада, але держави не було. Важливішим признаком виникненнядержави є наявність особої групи осіб, в руках яких зосереджена влада, тобтопрофесійно зайнятих керуванням суспільства та використовуючих для цьогосоціальний апарат насильства (армію, поліцію, в’язниці і т.д.).
Такимчином державна влада – це влада, яка здійснюється за допомогою відокремленогопрофесійного апарата на визначеній території, на яку поширюється державнийсуверенітет у якої є можливість звернутися до засобів організованого ізаконодавчого інститутуйованого насильства. Державна влада рекомендує собоюнайвище, найбільш повне вираження політичної влади, є політичною владою в їїнайбільш розвинутому вигляді.
Відмінніпризнаки політичної влади.
Політичнавлада відрізняється від усіх інших форм суспільної влади слідуючими особливостями(ознаками):
а)загальністю, обов’язковістю її рішень для всіх громадян, організації всякоївлади. Політична влада може обмежити вплив могутніх корпорацій, засобів масовоїінформації та взагалі любих закладів навіть до самої ліквідації;
б)безособливістю. На відміну від приватної особистої влади, яка існує у невеликихгрупах, політична влада виступає від імені усього суспільства та звертається задопомогою права до усіх громадян;
в)монополією на фізичне насильство, як внутрішнє (право покарання), так ізовнішнє (право на війну). Політична влада означає, що панування, підкорення,насильство як специфічні засоби влади монополізовані та зосереджені успеціально створених суспільством інститутах, органах і закладах, які усукупності своїй складає державу. Право на силу підкорення по відношенню доможливих дій громадян вилучено у приватних осіб чи груп та передано державі, вобличчі якого насильство, панування і т.п. одержує законність;
г)різноманітністю ресурсів. Політична влада і особливо держава використовує нетільки підкорення, насильство, але й інші ресурси: економічні, соціальні,культурно-духовні.
Отже,політична влада – це публічне і монопольне право здійснювати волю, силу,панування у соціальному житті, тобто право визначених інститутів і закладівприймати рішення, обов’язкове для всіх громадян, спираючись на специфічнізасоби та апарат влади.
Будьяка влада відтворює визначену взаємодію, має як мінімум дві сторони. Одна – цепануюча в політології її прийнято позначати поняття «суб’єкт». Нимможе бути інвалід, організація, держава і навіть світова спілка (наприклад,ООН). Суб’єкт є безпосереднім носієм влади. Друга сторона – об’єкт, на якийспрямовані власні відношення. Суб’єкт повинен володіти такими якостями, якбажання панувати, воля до влади, компетентність. Відомо, що не всі людипрагнуть до влади, а деякі навіть відхиляються від керівних посад, тапов’язаних з ними відповідальностей. Але багато й таких, для яких прагнення довлади пов’язане з можливістю одержання різних благ; високого прибутку,престижу, зв’язку, привілей і т.д. Але крім бажання і волі суб’єкт владиповинен бути компетентним, знати діло, за яке береться, становище і настрійпідлеглих, краще інших бачити і находити вихід з любої складної ситуаціїкерівної соціальної групи.
Суб’єктвизначає свою владу у наказах, розпорядженнях, командах, де наказуєтьсяповедінка об’єкта влади, називаються санкції, які тягнуть не виконаннярозпоряджень. Від наказу та його вимог залежить відношення до нього іншоговажливого елемента влади – об’єкта.
Яквже відмічалося влада припускає як мінімум двох партнерів здійснюючого владу(суб’єкта) і підкореного владі (об’єкта). Без підкорення влада неможлива, іякщо не має такого підкорення, немає і влади. Суб’єкт може володіти бажанням,волею панування, усіма необхідними засобами підкорення, але все це повинно бутиперенесено на об’єкт влади. При цьому поняття «влада» неповиннавпливати на відношення поміж суб’єктів, наділеним свідомістю – індивідом,групою і предметним світом, світом речей, тобто об’єктами, нездібними втілитиволю суб’єкта в дії, як і влада речей, почуття, дум над людиною. Якщозустрічаються тлумачення влади як «сили речей», «влада грошей»,«влада над природою» і т. п., то це не більш, ніж «метафора»,живих речей, прийнятих у побуті, що позначає будь-який вид залежності.
Стабільністьбудь-якої соціальної групи та суспільства у цілому залежить від взаємовідносинсуб’єкта та об’єкта влади, від підтримки суб’єкта об’єктом. Відношення об’єктадо суб’єкта панування можуть бути у вигляді опору і заклику боротьби назнищення, але може підкореного йому.
2.Ресурси політичної влади
Поняттяресурси влади використовуються у широкому і вузькому змісті. У широкому – цевсе те, що суб’єкт влади може використовувати для впливу на об’єкт; це власніякості суб’єкта (компетентність, організованість та інше), деяка власністьоб’єкта (політичне доручення, звичка підкорятися та інше), конкретна ситуація,в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародне положення та інше),а також інші засоби діяння.
У вузькомузмісті ресурси – це ті засоби, з допомогою яких суб’єкт влади чинить вплив наоб’єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень.Ресурсами можуть бути будь-які цінності (гроші, предмети споживання та інше);засоби здібні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засоби масовоїінформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна лишити людинуцінностей, у тому числі самого життя (зброя, карні органі у цілому).
Виходячиз цього, ресурси влади можна поділити на економічні, соціальні,культурно-інформаційні, силові.
Доекономічних ресурсів відносяться всі матеріальні цінності, необхідні длявиробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування та інші.
Соціальніресурси частково збігаються з економічними, бо підвищення соціального статусуіндивіда пов’язані з прибутком та багатством. Але соціальний ресурс містить всобі і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування,помешкання. У сучасній інформаційний вік надто важливим стало культурно-інформаційніресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання. Проте юристи,правоохоронні органи зустрічаються переважно з силовими ресурсами.
Силовіресурси, насильство – це атрибути будь-якої влади, різниця лише у «дозах»їх використання. Від інших ресурсів влади насильство відрізняється слідуючимиособливостями.
По-перше,воно має низький творчий потенціал та в більший мірі пов’язане з руйнуванням,ліквідуванням чого-небудь.
По-друге,силові ресурси засновані на страху. З допомогою погроз, команд, наказів тазаборон можна добитися зовнішньої слухняності і виконання конкретних вимог, аленорми та цінності які передаються людям таким чином не стають частиною їхвнутрішніх особистих переконань та легко зникають із свідомості завжди колизникає страх.
По-третє,насильство, як правило, є дорогокоштовним засобом, особливо коли це насильствопов’язане із застосуванням військової техніки. Одночасно насильство наносить ісерйозну моральну шкоду, викликаючи у відповідь неповинність, лють, помсту ітому подібне.
Всеце приводить до висновку про те, що насильство, хоча і є одним із важливішихресурсів влади, повинно застосуватися як крайня міра, коли всі інші неприносять бажаного результату, і, що не менш важливо насильство повинно бутисурово обмеженим певними політичними, правовими, а також і моральними рамками.Воно повинно мати відповідний характер, тобто реакцію на засилля і повинно бутиостаннім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об’єктом насильства не може бутимирне насильство; застосування насильства повинно бути виборчим, пропорційним,без вандалізму, тотальної війни проти політичних противників. Крім того, щосуб’єкт насильства повинен максимально дотримуватися збереження фундаментальнихправ і свобод людини, тобто діяти у відповідності з правовим законом (нормами,прийнятими демократичним шляхом, причому обов’язок рівний для всіх громадян).Ці норми повинні базуватися на правах людини.
Орієнтиромдля політичних суб’єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, уприватності Гаачські і Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, якірегулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення,полонених, поранених. Обмежують об’єкт нападання (див. Женевські конвенції від12 серпня 1949 р. та додаткові протоколи до них М.,1994р.).
Прикладомнеадекватного використання силових ресурсів може служити дія політичної владиРосії у Чечні. Ввід російських військ до Чечні 80-90 % її мешканців сприйнялияк вторгнення ворожої армії, прагнучої підкорити народ, відняти у нього свободута природні багатства, заставити жити по чужим законам. На сторону Дудаєваперейшло більше тих, хто боровся проти нього до 11 грудня 1994 року в рядахопозиції. Об’єдналися не тільки чеченці яких серед населення Чечні усього 40%,але і інші національності. Не заперечуючи законності дії політичногокерівництва Росії, слід відмітити, що і міжнародне право признає законністьдокладних виступів, коли народ береться за зброю, щоб відстояти своюнезалежність, свободу, інтереси.
Слідзазначити відносно правової оцінки війни у Чечні те, що згідно конституціїРосії, президент немає права вирішувати питання війни та миру, це правопарламенту, а президент Росії діяв всупереч рішенням парламенту. Крім того,війна має ознаки агресії, бо в міжнародних документах в якості обов’язковоїознаки агресії закріплено застосування військової сили, тобто це ознакапершості чи ініціативи. А рішенням Генеральної Асамблеї ООН (29-я сесія, 1974р.) поняття «агресія» розповсюджується не тільки на міждержавнівідносини, але і на внутрішньодержавні відношення. По загальному визнанню війнау Чечні є жорстким порушенням прав та свобод людини.
Звичайно,ознаки агресивності, незаконності, порушення загальноприйнятих норм і правилведіння війни виявилися і з чеченського боку: масовий терор, диверсії,виявлення жорсткості, прикриваючись мирним населенням та інше. В цілому, цявійна свідоцтво короткозорої політики і не професіональності політиків, які нездібні усвідомити важливіші уроки ХХ століття в тому, що війна перестала бутиефективним засобом політики і вона не спроможна розв’язувати оптимально ніякіполітичні проблеми.
Різніресурси влади звичайно використовуються її суб’єктами комплексно. Алеспецифічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина –творець матеріальних благ – (економічні ресурси), одержувач і поширювач знаньта інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина – не тільки ресурсвлади, але і суб’єкт і об’єкт її.
Увідповідності з ресурсами, на яких влада засновується, вона класифікується нарізні види влади:
Економічнавлада – це контроль над економічними ресурсами, власність на різного родуматеріальні цінності.
Соціальнавлада – це можливість розподіляти положення у соціальній структурі статусів,посад, пільг та привілей. За допомогою соціальної політики сучасна держава можевпливати на соціальний статус населення викликаючи тим самим їх лояльність тапідтримку.
Духовно-інформаційнавлада – це влада над людьми, яка здійснюється за допомогою наукових знань таінформації. Знання використовуються для підготовки урядових рішень і длябезпосереднього діяння на свідомість людей з метою їх підтримки уряду. Такедіяння здійснюється через школу, вузи, а також за допомогою засобів масовоїінформації. Інформаційна влада може служити різним цілям: вона може поширювати об’єктивнівідомості про дії уряду, але можуть і впливати на свідомість, обманюючи людейна перекір їх інтересам, а нерідко і волі.
Примусовавлада – опирається на силові ресурсі та означає контроль за людьми за допомогоюпристосування фізичної сили. Її легально використовування в масштабах усьогосуспільства є ознакою політичної влади, проте насильство, фізичне примушенняможе використуватися і неполітичною владою, наприклад, між господарем і рабами,між деспотом – чоловіком та його дружиною та інше.
Узалежності від суб’єкта влада поділяється на державну, партійну, профспілкову,армійську, сімейну і т.п. По широті розповсюдження виділяються мегарівень –міжнародні організації (ООН, НАТО, ЮНЕСКО і др.) макрорівень – центральний органдержави та мікрорівень – влада у первинних організаціях і малих групах. Існуєкласифікація влади згідно функціям її органів – законодавча, виконавча, судова.
3. Функцiонування полiтичноївлади
Поняттявлада надто широке, полісемантичне, має багато відтінків і нюансів, звідси і можливістьрозглядати різні функції політичної влади.
Основнимифункціями політичної влади є:
Інтегративнафункціявладинаправлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграціюпрогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства зметою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.
Регулятивнафункція владизабезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльностісуспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.
Функціямотиваціїозначає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм якзагальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб'єктіввладарювання, їхніх політико-організаційних структур.
Стабілізаційнафункція владинацілена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи,всіх її структур, громадянського суспільства.
Функціонуванняполітичної влади здійснюється на базі загальновизнаних принципів суверенітету ілегітимності. Вони характеризують політичну владу з різних сторін: 1) з поглядувиділення усередині неї головної ланки — держави; 2) визначення правомірностівикористовування тих або інших засобів, включаючи примушення, досягшиполітичної мети. />Основні складові принципусуверенітету:
· принципсуверенітету означає верховенство і незалежність державної влади;
· верховенстводержавної влади є винятковим правом держави встановлювати в суспільстві єдинийправопорядок, визначати статус державних органів, наділяти правами іобов'язками громадян, використовувати насильство;
· осереддяполітичної влади у держави означає також його верховенство в порівнянні зіншими політичними інститутами: політичними партіями, рухами і т.д.;
· незалежністьдержавної влади виражена в її самостійності і рівноправності у відносинах зіншими державами;
· суверенітеті незалежність державної влади не ведуть до її безконтрольності з бокусуспільства;
· розвитокгромадянського суспільства зажадав обмежити суверенітет рамками закону, щобвлада не була вищою за закон. Через це принцип суверенітету припускає наявністьсильної державної влади, діючої строго в рамках закону.
/>Легітимність:
· пов'язаназ обґрунтовуванням правомірності тих рішень, які приймає влада, ідобровільності їх виконання населенням;
· єнайважливішою ознакою демократичної влади, визнання її не тільки громадянами,але і світовою спільнотою (тому навіть авторитарні режими прагнуть забезпечитисобі певні ознаки легітимності — виборність, народне представництво та ін.);
· своєріднийсимвол віри, уявлення, яке присутнє в свідомості громадян, і означаєпереконаність людей в тому, що влада має право ухвалювати рішення, обов'язкові длявиконання. Подібне пояснення принципу легітимності дав М.Вебер, який включив внеї два положення: 1) визнання влади правителів і 2) обов’язок керованихпідкорятися їй.
/>Легітимність може досягатисярізними способами. Виходячи з того, що різні типи владарювання добиваютьсяавторитету за допомогою різних ресурсів, М.Вебер запропонував виділити триідеальні типи легітимності влади: традиційний, харизматичний іраціонально-легальний. В основу такої класифікації він поклав мотив підкорення./>Історично першим типомлегітимності влади був традиційний:
· в йогооснові лежить авторитет вождів, монархів, царів, заснований на звичціпідкорятися владі, віра в її божественний характер і священне правопрестолонаслідування.
/>Традиційний тип легітимностізберігся до теперішнього часу, хоча і помітно трансформувався. До ньоговідносяться режими королівської влади в таких країнах, як Непал, СаудівськаАравія, Оман, Йорданія, Кувейт. />Харизматичний тип влади — особливийтип легітимності, заснований на виняткових якостях особи (релігійного,політичного діяча тощо). В основі харизматичного типу легітимності лежать:
· авторитетнадзвичайного особистого дару (харизма) (з грец. harisma- особливий дар,благодать);
· повнаособиста відданість і особисте довір'я, що викликається наявністю якостей вождяу якоїсь людини;
/>Харизматичний тип владипереважає в перехідний час, в період реформ. В сучасних умовах харизматичналегітимність влади зберігається переважно в країнах Африки, де харизма є формоюорганізованого політичного поклоніння, тобто своєрідною політичною релігією, щообожнює особу вождя. />Раціонально-легальнійлегітимності властиві:
· віраучасників політичного життя в справедливість існуючих правил формування влади;
· підлеглістьзакону діяльності інститутів влади;
· раціональноусвідомлений інтерес виборця, який виказує його на виборах, голосуючи за ту абоіншу партію. Цей інтерес виступає як мотив підкорення населення влади.
/>На практиці в чистому виглядівище перелічені ідеальні типи легітимності не існують. Вони перемішані, взаємнодоповнюють один одного, тому правомірно говорити про змішаний тип легітимності./>Легітимність влади тіснопов'язана з її ефективністю. Влада, що має законні підстави на панування всуспільстві, в результаті своєї неефективної політики може втратити довір'ягромадян і стати нелегітимною. Процес визнання легітимності влади називаєтьсяїї легітимізацією, а втрата нею легітимності — делегітимізацією.
Використаналітература
1. Бебик В.М. Базові засадиполітології: історія, теорія, методологія, практика. — К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правовісистеми: світ і Україна. — К.,1997.
3. Брегеда А.Ю. Політологія:Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. — К., 1999.
4. Гаєвський Б. Українськаполітологія. — К., 1995.
5. Гелей С., Рутар С. Основиполітології. — Львів, 1996.
6. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основиполітології. Навч. посібник. — К., 1999.
7. Мирончук В. Д., Храмов В.О. Основыполитологии: Курс лекцій. — К., 2000.
8. Цит. за: Цыганков П. ПолитологияРоберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.
9. Політологія / За заг. ред. І. С. Дзюбка,К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 112.
10. В. М. Бебик. Політологія: теорія,методологія, практика. — К., 1997. — С. 188.
11. Сульє Д., Ру Д. Управління. — К.,1994.