Реферат: Власть

РЕФЕРАТ

На тему

: Влада

Студента психолого-педагогічного факультету ПДПІ

Гр. – ПП 41

ГочВ. П.

Полтава — 2001

Проблема влади взагалі і політичної влади зокрема із давніх часів хвилюєлюдство. В одному із діалогів Платона говориться:

«Немає людської душі, яка вистоїть спокусу владою.» Декоговлада зачаровує, несвідомо вабить і притягує як магніт. Влада не тільки здавнастрашила і захоплювала людей, вона завжди була однією із центральних категорійполітичної науки. Багато мислителів, вчених вважають, що влада — незміннийсупутник політики і є її головною проблемою. Поняття влада широко використовуєтьсяяк у політичному, так і буденному вжитку. М. Вебер справедливо нагадує, що взалежності від ситуації говорять про владу батька над дітьми, про владугрошового мішка, про владу юридичну, духовну, економічну тощо. При всій різнорідностіі неоднозначності цих понять можна, однак, відмітити одну об'єднуючу їххарактеристику: всі вони відображають відносини, в яких воля і дії одних пануєнад волею і діями інших. Але в першу чергу під владою розуміють вищу державнувладу. Так, наприклад, англійською мовою theроwег — це не тільки влада, але й державаз усією її міццю; в латинській мові potestas — сила, міць, панування; німецькою dіе Gewalt: — це не тільки влада, але й міць, а такожнасильство. Нарешті, в нашій рідній мові влада найчастіше виявляєтьсясинонімом начальства і означає владні органи держави. Уполітичній і у буденній мові слово влада не має якогось одного стійкогозначення. Для одних теоретиків влада — це особливий вплив одних людей на інших,для других — здатність досягнення певних цілей, для третіх — можливістьвикористання тих чи інших засобів, для четвертих — особливі стосунки міжпідлеглим і керівником.

У своєму загальному значенні, поняття «влада» означає право іможливість одних керувати, розпоряджатися і управляти іншими; здатність іможливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, робитивизначальний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при цьомуавторитет, право, насильство та інші засоби.

Політологію ж цікавить політична влада. До поняття «політичнавлада», звичайно, можна застосувати загальне визначення влади як такої.Політична влада, як і будь-яка інша, означає здатність і право однихздійснювати свою волю по відношенню до інших, веліти і управляти іншими. Алеразом вона має, на відміну від іншихформ влади, свою специфіку верховенство, обов'язковість її рішеньдля всього суспільства І для всіх інших видів влади; загальність,тобто публічність; легальність у використанні сили та іншихзасобів володарювання в межах країни; моноцентричність,тобто існування загальнодержавного прийняття рішень; широкий спектр використовуваних засобів длязавоювання, утримання і реалізації влади.

Таким чином, політична влада характеризується здатністю і можливістю длятих, хто нею володіє, проводити свою волю в керівництві і управлінні всімсуспільством (державою), справляти визначальний вплив на поведінку народнихмас за допомогою засобів, що знаходяться в розпорядженні держави,мобілізовувати на досягнення поставлених цілей і програм великі маси людей,регулювати відносини між окремими групами людей.

Поняття політична влада значно ширше, ніж поняття державна влада, яка єїї частиною. Політична і державна влада мають загальні цілі, які пов'язані зуправлінням суспільством, мають публічний характер. До суб'єктів політичноївлади належать не тільки державні органи, а й політичні партії, різні політичніоб'єднання, органи місцевого самоврядування. До суб'єктів державної владиналежать тільки органи державної влади. Політична влада відображає певнувзаємодію (панування, керування одних іншими) і передбачає мінімум два боки:на одному — пануючі, яких у політології прийнято позначати поняттям«суб'єкт» (це може бути цілий народ, державний орган, окрема наділенавладою особа); на іншому — підвладні, підлеглі — об'єкт, на який спрямованівладні відносини. Об'єктом політичної влади може бути суспільство в цілому,тобто народ, і кожний громадянин зокрема. Влада завжди є взаємодією суб'єкта іоб'єкта, волі володаря і підкорення об'єкта. Підкорення так же властиве людямяк і керування, тому влада залежить від покірливості населення, від того, чиготові її терпіти, якщо вона не влаштовує суспільство. Якість об'єктаполітичної влади залежить від політичної культури населення. Наприклад,патріархальний тип культури формує покірливість, звичку коритися, бажання житипід «твердою рукою». Активістичний типкультури формує громадянина, який несе свою долю відповідальності за державу.

Функціонування політичної влади у суспільстві необхідно для зберіганняйого цілісності та єдності, стабільності і поступального розвитку. Владапокликана формувати політичну систему суспільства, політичні відносини міждержавою, суспільством, соціальними групами, класами, партіями, громадянами,органами державного управління, а також контролювати ці відносини,перетворювати їх по можливості в безконфліктні і організовані. Влада керуєсправами суспільства і держави на різних рівнях:

> мегавлада — глобальний рівень політичної влади —виходить

за рамкиоднієї держави і прагне розповсюдити свій вплив на світовесуспільство;

> макровлада — високий рівень функціюванняцентральних

державних інститутів і політичнихвідносин, що складаються між ними і суспільством;

> мезовлада — середній, проміжний рівень політичної влади,

котрийпов'язує два крайніх рівні політичних і владних відносин;

>

мікровлада — міжособові владнівідносини всередині малих груп.

Від функціонування політичної влади залежить тип політичного режиму всуспільстві, відкритість чи замкненість суспільства, характер політичнихвідносин та інші політичні характеристики даної держави, включаючистабільність, авторитет, розподіл та співробітництво влад, демократичність.

Таким чином, до найбільш важливих, суспільно значущих функційполітичної влади можна віднести наступні: підтримка суспільного порядку тастабільності; виявлення обмежень і розв'язування конфліктів; досягненнясуспільної злагоди; примушення в ім'я соціально значущих цілей і збереженнястабільності; керування справами суспільства.

У сучасній літературі існують різні погляди щодо концепцій влади. Релятивістськіконцепції влади (від лат. — relavitus -відносний) — розглядають владу як особисті відносини, вяких одна людина (суб'єкт) визначально впливає на іншу (об'єкт). У

якості суб'єкта і об'єкта можуть виступати як окремі люди, так групи,прошарки населення чи ведуча політична партія й опозиція. Релятивістськіконцепції влади включають серію методів шляхів впливу на суспільство з метоюдосягнення стабільності У тому числі стимулювання активності трудовоїдіяльності, до тримання норм громадської поведінки тощо.

Біхевіористські

концепції влади(від англ. — behaviour — поведінка), як ірелятивістські, виходить із її трактовки як відносинміж людьми, при яких одні володарюють, командують, панують, а інші підкоряютьсята виконують рішення перших. Але при цьому особливість біхевіористськогопідходу полягає в зосередженні уваги на особливостях людей, мотивах їхньоїповедінки в боротьбі за владу. Початкові імпульси до володарювання, за думкоюпредставників даної школи, закладені в природі окремих особистостей, у їхпрямуванні до влади й здатності володарювати. Важливу роль відіграють блага тапривілеї, котрі у всі часи одержують люди, які мають владу. З отриманням владипов'язано, як правило, отримання багатства, престижу, безпеки та ін. Длябагатьох людей боротьба за владу є способом самоствердження. Крім того, длябагатьох влада над іншими людьми є формою насолоди. В прагненні доволодарювання існують ще й інші мотиви. Представники біхевіористськоїшколи виходять з того, що в умовах ринкової економіки влада також стає товаром.На цей товар, як і на будь-який інший, існує попит і пропозиція. Виникаєсвоєрідний «ринок влади» зі своїми менеджерами, які готуютькандидатів на владу і забезпечують їх перемогу на виборах. Тому боротьба завладу — постійне явище. Політична влада народжується, як правило, упротиборстві політичних сил і окремих особистостей. У цьому й полягаютьосновні положення в розумінні влади в біхевіористськихконцепціях.

Системні концепції

. В них розглядаютьвладу як системотворчі відносини в політичній організаціїсуспільства. Всі інші елементи системи пов'язані з нею безпосередньо чиопосередковано. Призначення політичної влади — регулювати відносини між людьмиі суспільством в цілому, включаючи державно-політичні інститути, вирішуватисуперечності, що постійно виникають між необхідністю порядку в суспільстві ірізноманітністю інтересів його членів. Завдання політичної влади будувати свої відносини з усіма елементами політичної системи суспільства такимчином, щоб це сприяло збалансованому стану даної системи. Іншими словами,політична влада повинна прямувати до досягнення в суспільстві в першу чергустабільності, як політичної, так і економічної.

Найважливішою соціальною причиною підкорення одних людей іншими єнерівномірний розподіл ресурсів влади. Під ресурсами влади прийняторозуміти всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади увідповідності з цілями суб'єкта. Ресурси можуть використовуватись для заохочення,покарання чи переконання. Для виділення різних видів влади широко розповсюдженакласифікація її ресурсів у відповідності з найважливішими сферамижиттєдіяльності: економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові.

Економічні ресурси

— це матеріальніцінності, необхідні для суспільного та особистого виробництва і споживання:гроші як їх загальний еквівалент; техніка; родючі землі; корисні копалини тощо.

Соціальні ресурси

— здатність підвищеннячи зниження соціального статусу чи рангу, місця в соціальній стратифікації.Соціальні ресурси включають такі показники, як посада, престиж, освіта,медичне обслуговування, соціальне забезпечення і так далі.

Культурно-інформаційні ресурси

— знаннята інформація, а також засоби їх одержання і розповсюдження: інститути науки таосвіти, засоби масової інформації та ін.

Силові ресурси

— цей вид ресурсівполітичної влади виконує функцію забезпечення оборони країни, охоронивнутрішнього порядку, в тому числі забезпечення безпеки політичної влади,недопущення будь-яких зазіхань на владу з метою її повалення. Це — армія,поліція, різні служби безпеки, прокуратура, суд. Як показує історичний досвідполітична влада використовує ці ресурси в тій чи іншій їх частині дуже часто.Вони відносяться до найбільш діючих, викликають страх, оскільки використання такихзасобів призводить до позбавлення людей власності, волі, а нерідко й самогожиття. Особливо часто політична влада вдається до використання названихресурсів у випадках послаблення своєї сили, моці та впливу на суспільство.

Специфічним ресурсом влади є сама людина — демографічні ресурси.Люди — це універсальний, багатофункціональний ресурс, який виробляє іншіресурси. Людина — творець матеріальних благ (економічні ресурси), солдат і членпартії (політично-силові ресурси), володар і розповсюджувач знань, інформації(культурно-інформаційні ресурси) тощо. Особистість виступає ресурсом влади лишетільки в одному із численних вимірів, — будучи використана як засіб реалізаціїчужої волі. В цілому ж людина — не тільки ресурс влади, але й її суб'єкт іоб'єкт.

Підводячи підсумок щодо основних видів ресурсів політичної влади,потрібно установити, які з них є найважливішими, а які другорядними.Однозначної відповіді немає. В різні періоди життєдіяльності суспільствавирішальними стають то одні, то інші ресурси. Наприклад, при спробі переворотівчи інших виступів проти політичної влади вирішальними стають силові ресурси. Вцілому ж, як показує практика, всі види перерахованих ресурсів відносяться допостійно діючих, необхідних для політичної влади.

Виключно важливим аспектом у розумінні сутності політичної влади єпоняття «легітимність» (від лат.

legitimus законний). Принцип легітимності, тобто виправдання законності влади,завжди відігравав важливу роль в суспільно-політичній історії. Так, у Римськійімперії, коли римські легіони були незламною силою, влада імператорівбазувалася на простому принципі — законність правителю надає армія, яка іпроголошує його верховним законодавцем. Із послабленням імперії проблемалегітимації гостро постала перед багатьма імператорами. Тому вони намагалисьзакріпити свої домагання на владу, спираючись на традиції, закріплюючидавньоримську релігію і привласнюючи собі титули Цезаря й Августа, підносячисвій рід до Геракла та Юпітера. Пізніше римські імператори взяли на озброєнняхристиянство, яке на той час широко розповсюджувалось. Воно стало дляімператорів основою більш авторитетної та більш глибоко релігійної легітимації.З тих пір імператор царював Божою милістю — єдиного та всесвітнього Бога. Впізніші часи Реформація, а потім й англійська революція принципом легітимності проголосили божественне право народу на правління.

Теоретична розробка проблеми легітимності зв'язана з концепцієюлегітимної влади М. Вебера. Він відзначав: панування спирається на згоду, щовизнає його легітимність. В легітимності панування влади він бачив гарантіюстабільності суспільства, підтримки соціального порядку і підкреслював, щосоціальна поведінка, а також соціальні відносини можуть бути орієнтованііндивідами на їхнє уявлення про існування легітимного порядку. З його точкизору, легітимність порядку може бути гарантована лише внутрішньо, а самеемоційною відданістю, вірою в абсолютну значимість порядку і в залежністьблага і рятування від збереження даного порядку. Крім того, легітимністьпорядку може бути гарантована також очікуванням специфічних зовнішніхнаслідків. Порядком М. Вебер називає умовність, звичай, який вважається упевному колі людей значущим, а також право, при якому порядок гарантованийможливістю морального чи фізичного примусу, що здійснюється особливою групоюлюдей, у функції яких входить охоронятипорядок. Мова йде про те, що не тільки право забезпечує гарантію стабільності,соціальний порядок, але й особисті інтереси індивідів, дії яких відбиваються настановищі тих, хто володіє владою. За М. Вебером, визнання влади підлеглими єпередумовою і основою її легітимності. Чим більша підтримка з боку населення,тим більш легітимною є політична влада. При відсутності такої підтримки владагубить свою легітимність, хоч вона й не зникає повністю.

У поняття легітимності входить і довіра з боку народу до існуючоївлади. Носій законної, легітимної влади може правити безбоязно, спираючись назгоду народу. Володар, який не спирається на законність, відчуває страх переднародом. Насильство, яке здійснюється ним, породжує насильство інших, черезстрах він змушений вдаватися до все зростаючого терору, а це призводить дотого, що страх стає переважаючим почуттям у такому суспільстві. Тому щоб владане перетворилася у всемогутність, необхідна легітимність. Тільки при наявностілегітимності існує воля, оскільки легітимність сковує владу. Там, де зникаєлегітимність, знищується воля особистості. Із сказаного випливає, що будь-якаполітична влада здійснює своє панування не тільки шляхом фізичного насильствачи спирання на звички мас дослухняності, але йнамагається різними засобами добитися добровільного визнання своєї влади збоку підвладних. В тому випадку, коли панівні кола здійснюють владу, спираючисьна широку згоду з боку мас, ми можемо, говорити про її легітимність. Це влада,яка приймається масами, а не нав'язується їм. Довіра мас до влади у суспільствідосягається при орієнтації на певні цінності, інтереси, при допомозі певнихвірувань, які діють у даній політичній системі. Ці вірування розглядаються якпринципи легітимності, тобто найбільш соціальне значимі основи, що даютьпанівним верхам право в даний момент панувати, а масам коритися.

Принципи легітимності можуть мати свої витоки в давніх традиціях,діючому законодавстві чи в революційній харизмі. Головне полягає в тому, що всівони володіють підкорюючою силою, спрямованою на закріплення стабільностівлади, політичної системи, тобто ті основи, на яких будуються відносини владиі підкорення в будь-якій політичній системі. По суті справи, ці принципи легітимностівиправдовують таке становище в суспільстві, коли певна частина людей (панівнаеліта) керує, а більшість населення змушена підкоритися. Звідси у пануючих івиникає потреба знайти необхідні виправдовуваннятакому стану, який був би прийнятий тими, хто не знаходиться при владі. Діючіпринципи легітимності забезпечують відносний ступінь довіри між політичноювладою і масами. Пануючі в цьому випадку виходять з того, що вони панують назаконній підставі, а підвладні розглядають їх претензію на владу як легітимну.Таким чином, політична влада може бути чи легітимною чи нелегітимною. Якщополітична влада, політичне панування визнається правомірним з бокусуспільства, а маси виявляють прихильність політичній системі, то така владаможе вважатись легітимною. Якщо ж вона втрачає довіру мас, то перестає бутилегітимною. Причому, між легітимністю пануючих верхів і застосуваннямнасильства існує зворотній зв'язок, тобто мова йде про те, що чим надійніше всвідомості мас укорінились принципи легітимності, тим менш необхідним стаєзастосування насильства. І навпаки, коли пануючі кола втрачають легітим-ність, вони починають удаватися до систематичноговживання насильства. Природньо, що владоможці систематично займаються діяльністю, спрямованоюна зберігання і зміцнення віри мас в існуючий політичний устрій навіть тоді,коли ця віра достатньо глибока, але ж її все одно необхідно постійнопідтримувати чи не дозволяти їй згаснути. У всі часи панівні кола прагнулидомагатися легітимності і рішуче вели боротьбу з тими, хто ставив їхлегітимність під сумнів.

Важливим теоретичним аспектом політології є типологія основлегітимності. Основи типології розробив М. Вебер. У залежності від мотивівпідкорення він виділив три головних типи легітимності влади:

>

традиційний — базується на вірі в священний характер звичаїв, традицій, норм, які на протязістоліть регулювали життя і поведінку людей. Влада тут освячена авторитетоміснуючих патріархальних устоїв і релігійних звичаїв. Освячені звичаєм норми єосновою таких сталих у суспільстві відносин, які постають як відносиникерування і слухняності. Вони фактично вказують, хто володіє правом на владу,а хто зобов'язаний підкорятися цій владі. Причому, традиційні нормирозглядаються суспільством як дещо непорушне, а відхід від них, їх порушенняприводить до певних санкцій. Характерною особливістю традиційного типуполітичної влади є відсутність динамізму. Протягом тривалого періоду політичнавлада, політична система функціонує без істотних змін. Це пояснюється тим, щотрадиції панують над людьми, а тому відносини панування і підкоренняперманентне відтворюються з покоління в покоління. Глибокий консерватизмпронизує всю систему влади, і традиція стає основою обґрунтування, політичноївлади панівною елітою. Традиційні норми як для пануючих, так і підвладнихнабувають зобов'язуючого характеру. Традиції повинні суворо дотримуватисьпануючими колами, інакше вони ризикують втратити свою легітимність в очахшироких мас. У якості прикладів традиційного типу влади можна привести суспільствадавніх східних імперій (Єгипет, Персія, Китай), середньовічної Європи. Ізсучасних суспільств до цього типу певною мірою можна віднести СаудівськуАравію, Бахрейн, Кувейт, Оман. Характерною особливістю традиційного типу єтакож те, що влада тут набуває, як правило, персоніфікованого характеру;

> харизматичний — (від грец. — harisma — божественнийдар), оснований на вірі у виняткові якості. природній дар, тобто харизмукерівника, якого інколи обожнюють, створюють культ особистості. Харизматичнийспосіб легітимації часто спостерігається в періоди революційних змін, коли новавлада для визнання населенням не може, спертися на авторитет традицій чидемократично виражену волю більшості. В цьому випадку свідомо культивуєтьсявелич самої особистості вождя, авторитет якого освітлює інститут влади, сприяєїх визнанню і прийняттю населенням. Харизматична легітимність базується на віріта на емоційному, особистому відношенні вождя та мас;

>

регіонально-правовий — заснований на вірі в силу права, закону, на визнанні добровільно прийнятихзагальних правил, встановлених юридичних норм, які спрямовані на регулюваннявідносин панування і підкорення. Характерною формою даного типу влади єконституційна держава, юридичні норми якої, з одного боку, визначають правилаїї функціонування, а з іншого, — самі стають об'єктом для зміни увідповідності з узаконеними процедурами. Легітимація політичної влади пануючихкіл тут заснована на законі. Пануюча еліта обґрунтовує свої претензії на владу встановленим законодавством,перш за все конституцією. Саме конституція як основна норма визначає тіправила, яких повинні дотримуватись пануючі і підвладні. До цього типуполітичної влади можна віднести більшість сучасних суспільств. Насамкінецьпідкреслимо, що мова йшла про; ідеальні типи політичної влади. В реальнофункціонуючій політичній владі найчастіше поєднуються названі типи при перевазіодного з них. Жодна влада не є тільки традиційною, харизматичною чирегіональною-правовою, в ній поєднані всі три типи, один із яких домінує.

У наш час багато держав переживають кризу легітимності, що виявляється вполітичній нестабільності, державних переворотах, глибокійсоціально-економічній кризі. Це супроводжується втратою довіри владі,розчаруванням у цілях, методах політики і в самих політиках. Звичайно,попередити втрату легітимності можливо. Якщо політики вміють рахуватись згідноз інтересами і запитами мас, то втрачена легітимність відновлюється. Цезалежить від суб'єктів політики, інтелектуальних якостей політичної еліти.Таким чином, політична влада — реальна здатність соціальноїспільності чи певного індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основіосмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.Особливостями політичної влади є: здатність суб'єкта влади виявити політичнуволю; охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичнихсуб'єктів; наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичноговолевиявлення здійснює політичну діяльність; осмислення політичного інтересу іполітичних потреб; забезпечення суб'єкта політичної влади соціального пануванняв суспільстві.

Владав Україні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу ресурсів(матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем корумпованостівладних структур, з поєднанням правових і насильницьких форм примусу, з дуженизьким ступенем легітимності загалом і зокрема тих видів легітимності, котріє визначальними в сучасному цивілізованому світі. За джерелами формуваннявлада в Україні є корпоративно-клановою, олігархічно-демократичною, поділеноюна законодавчу, виконавчу і судову, з недостатньо оформленим юридично механізмомстримувань і противаг.

Список використаної літератури.

Вебер М.

Избранные произведения.- М., 1990. — 808 с.

Власть

: Очерки современной политической философии Запада /В.В.Мшвениерадзе, И.И.Кравченко, Е.В.Осипова и др./. — М.,1989.-328с.

Вятр

Е. Социология политических отношений /Пер.с

польск

./. — М.,1979. — 463 с.

Гегель Г.

Политическиепроизведения. — М., 1978. — 438 с.

Гегєль