Реферат: В.О. Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти
В.О. Сухомлинський про значення початкової школи всистемі освіти
План
Вступ
1. Творча спадщина В.О. Сухомлинського у контексті сучасноїосвіти
1.1 В. Сухомлинський як представникпередової вітчизняної педагогіки
1.2 Педагогічна освіта та її завдання у педагогічних працяхВ. Сухомлинського
1.3 Система формування особистості молодшого школяра упрацях В. Сухомлинського
2. Практика впровадження ідей В. Сухомлинського у сучаснійпочатковій освіті
2.1 Використання здобутків В.Сухомлинського учителями масової початкової школи
2.2 Авторські пропозиції
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Одним із шляхів розв'язання згаданих вищепроблем є звернення до надбань педагогічної спадщини В. Сухомлинського — гуманістичноспрямованої людини, творчої, здатної забезпечити складний процес формуванняособистості дитини, відповідальної за своє існування у світі. У процесістановлення сучасної національної школи на Україні особливої актуальностінабувають численні положення його творчої спадщини.
Зокрема, великий інтерес у вчителів початковоїшколи викликає досвід вченого-педагога у сфері виховання учнів черезспілкування з природою. В.О. Сухомлинський обстоював гармонійне поєднаннярізних організаційних форм навчання, радив вчителям початкових класів необмежуватися уроком, не протиставляти світові, затиснутому у чорну класнудошку, той. що пливе за вікном. «Можливо, все те, що приходить до розуму ісерця дитини з книжок, з підручника, з уроку, саме й приходить лише тому, що порядз книжкою — навколишній світ» [2, с.75].
Проблема виховання Людини у творчій спадщині В.Сухомлинського розглядалася багатьма відомими педагогами, методистами,вчителями-практиками. Серед них — І. Бабин, котрий характеризував проблемуформування екологічної культури як основу гармонійного розвитку особистості уконтексті ідей В. Сухомлинського, М. Безлюдна [1] розробляла проблемуметодично-процесуальне забезпечення розвивального навчання в емпіричномудосвіді В. Сухомлинського, Г. Бондаренко розглядав уроки мислення як засібформування творчих здібностей молодших школярів, О. Вознюк [2] характеризувавнаукову сутність педагогічної системи В. Сухомлинського, Т. Гладюк [6] характеризуєідеї формування екологічної культури молодших школярів у педагогічній спадщиніВ. Сухомлинського, Л. Нестеренко і Л. Пироженко [17] виявляють роль казок В. Сухомлинськогоу пробудженні почуттів дитини, І. Романишин [19] описує розвиток мисленнямолодших школярів у контексті ідей В. Сухомлинського, тощо.
Відтак необхідність використання творчої спадщиниВ. Сухомлинського з метою удосконалення процесу виховання учнів у початковихкласах зумовила актуальність проблеми і вибір теми роботи: «В.О. Сухомлинськийпро значення початкової школи в системі освіти».
Об'єкт дослідження — педагогічна спадщина В. Сухомлинського.
Предмет дослідження — практика використанняідей В. Сухомлинського у вихованні молодших школярів.
Мета дослідження — обґрунтувати особливостіметодики виховання молодших школярів відповідно до творчої педагогічної діяльностіВ. Сухомлинського.
Відповідно до поставленої мети визначенізавдання дослідження:
Розкрити педагогічні погляди В. Сухомлинськогона домінанти виховання учнів молодшого шкільного віку.
Розкрити форми, засоби та методи виховання дітейу працях В. Сухомлинського.
Охарактеризувати особливості використання педагогічнихідей В. Сухомлинського у практиці початкової школи
Визначити відповідність ідей та поглядів В. Сухомлинськогопотребам та прерогативам сучасності.
Для розв'язання поставлених завдань і перевіркигіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: аналіз,порівняння, синтез, систематизація, класифікація теоретичних даних,представлених у педагогічній літературі; теоретичне узагальнення.
1. Творча спадщина В.О. Сухомлинськогоу контексті сучасної освіти1.1 В. Сухомлинський як представник передовоївітчизняної педагогіки
У світі існує небагато педагогічних систем, щовходять до педагогічної скарбниці людства. Педагогічна система В. Сухомлинськоговідноситься саме до таких. Видатний український педагог, заслужений учительУкраїни, директор Павлиської середньої школи В. Сухомлинський зробив вагомийвнесок у розробку проблем виховання в початковій школі.
Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970)- видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторськоїпедагогіки. Народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Онуфріївського районуна Кіровоградщині, Після закінчення школи навчався на факультеті мови ілітератури Кременчуцького педагогічного інституту, але через хворобу в 1935 р. вимушенийбув припинити навчання у вузі.17-річним юнаком розпочав практичну педагогічнуроботу. З 1936 р. продовжив навчання на заочному відділі Полтавськогопедагогічного інституту. З 1938 р. і до початку війни працює вчителем і завучемв Онуфріївській середній школі. У 1941-1942 рр., був у діючій армії, а післяпоранення вчителював у Удмуртії. 1944-1948 рр. — завідуючий райвно Онуфріївськогорайону, 1948-1970 рр. — директор Павлиської середньої школи [10, с.110].
В 1955 р.В. Сухомлинський захистивкандидатську дисертацію на тему: «Директор школи — керівникнавчально-виховної роботи». З 1957 р. — Сухомлинський — член-кореспондентАПН, з 1958 р. — заслужений учитель. В 1968 р. йому було присвоєно звання«Герой Соціалістичної Праці». Автор цілого роду праць, серед якихслід виділити такі, як «Духовний світ школяра», «Павлиськасередня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві»,«Народження громадянина»,«Батьківська педагогіка» тощо (всього41 монографія і брошура, понад 600 статей).
Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського маєрізноплановий, багатоаспектний характер. Творча думка педагога зазнавала певноїеволюції, вона постійно збагачувалася, поглиблювалася, відточувалась. Середосновних джерел творчості педагога варто назвати народну педагогічну мудрість,класичну педагогічну спадщину, передовий педагогічний досвід і його власнупедагогічну практику.
В чому ж психолого-педагогічна йзагальнонаукова сутність впливу цієї системи? Перш за все, вона орієнтується назагальнонауковий принцип оптимізації функцій будь-якого організму, згідно зяким життєдіяльність систем скерована спрямуванням до оптимального режимуфункціонування.
Останнє знаходить своє втілення в розробленихВ. Сухомлинським психолого-педагогічних принципах, серед яких принципи: природовідповідності,цілісності, неперервності, цілеспрямованості, гуманізму і демократизму впоєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованця [18, с.22-23](див. таблицю).
Таблиця 1.
Психолого-педагогічніпринципи впливу системи В.О. Сухомлинського на особистість
Назва принципу Зміст принципу природовідповідністьорієнтує розвиток людини у напрямку особистішої досконалості;
найбільш доцільний у сфері педагогіки;
належить до головних пріоритетів
педагогічної системи В. Сухомлинського;
ґрунтується на підставі системного наукового підходу до трактування природи;
визначає багатогранність впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на особистість дитини, необхідність використання уроків мислення як засобу формування особистості з раннього дитинства.
цілісність реалізується через наявність спільних інтересів та сумісної діяльності людей, через співчуття ближньому. неперервністьпередбачає єдність півкульових стратегій обробки інформації;
визначає важливу роль наочно-образного мислення у здатності до емпіричних узагальнень у дитини;
«виростає» з багатозначного метафоричного («казкового») освоєння дійсності людиною.
цілеспрямованістьвиховання на соціально значущих ідеях, формування справжніх патріотів України;
чітке усвідомлення вихователями цілей і завдань виховання Людини, розвивальної спрямованості всіх виховних заходів і впливів; виховання на кращих традиціях та ідеалах українського народу;
спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед українським суспільством; підпорядкування всієї виховної роботи гармонійному формуванню і всебічному розвитку особистості вихованця, допомога в її самоактуалізації та самореалізації;
виховання на загальнолюдських і національних цінностях тощо.
гуманізм і демократизм в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованцягуманізм взаємин у колективі, між вихователем і вихованцем, між старшими і дітьми, який тримається на їхній духовній спільності;
утвердження людини найвищою соціальною цінністю;
прагнення задовольнити різноманітні потреби людини;
виховання у дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;
уміння педагога цінувати дитячу довіру, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра й справедливості; милосердя тощо.
Педагогічна творчість Сухомлинського розкриваєметодику проектування розвитку особистості дитини на тривалу перспективу,підкреслює самостійність дитячого життя, показує цілісну педагогічну системурозвиваючого навчання, в якій гармонійно представлені різні напрями, алесистемоутворюючу роль відіграє розумове виховання. «Повноцінне навчання,тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якбине спеціальна спрямованість, скерованість навчання — розвивати розум,виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумовогорозвитку, творчих сил розуму від обсягу знань» [20, с.139].
«Розумове виховання необхідне людині нетільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити, бутирозумним повинен і майбутній математик, і майбутній тракторист. Розум повинендавати щастя насолоди культурними й естетичними цінностями» [2, с.76].
Він писав, що школа має бути «царствомдопитливої і наполегливої думки» [22, с.31]. Але ввести у це царствопримусово — це зламати дитину. Отже, головне завдання педагога — будувати йогоразом з дітьми. Розвиваючи теорію активного, самостійного уміння, В. Сухомлинськийпоєднував свою теорію з конкретними пошуками методик, які цілеспрямованоформують розум дитини.
1.2 Педагогічна освіта та її завданняу педагогічних працях В. Сухомлинського
Важливою проблемою виховання В. Сухомлинськийвважав необхідність перетворення освіти у важливу життєву цінність. «Здаєтьсяпарадоксальним, незрозумілим той факт, — писав педагог, — що для деякої частинипідлітків і юнацтва це велике благо — тортури, учіння — важкий тягар, авчителям в ряді випадків доводиться без кінця воювати з ледарями і неробами»[8, с.107].
Звичайно, Сухомлинський не міг не розумітитого, що глибинними джерелами втрати інтересу до знань, до навчання є соціальнадеформованість тоталітарного суспільства, недооцінка ролі інтелігенції всуспільному розвитку, зниження стандартів навчання при переході до загальноїсередньої освіти, слабкість кадрового і методичного забезпечення школи,нарешті, неадекватність фінансових і матеріально-технічних ін'єкцій в освіту івиховання.
Розуміючи це, він пристрасно закликав доперетворення школи в місце, де б процвітав культ знань. Хоч досягти цього вумовах, коли суспільство, а точніше його керівна верхівка сповідали дещо прямопротилежне, було практично неможливо. В розумінні цієї суперечності, вусвідомленні свого безсилля з точки зору її можливого подолання, мабуть,головна духовна драма В. Сухомлинського як педагога-гуманіста.
На думку В. Сухомлинського, свідомістьформується як активна форма встановлення духовно-практичного зв'язку знавколишньою дійсністю [8, с.105]. Саме тому одним із пріоритетних напрямівсучасної системи початкової освіти повинна бути організація діяльності учнів зазаконами природи. «Школа радості» — це школа, в якій основні видидіяльності пов'язані з почуттям збереження і охорони навколишнього середовища. Саметому зміст і характер комунікативної, пізнавальної, трудової і творчоїдіяльності учнів початкової школи повинні мати екологічну забарвленість, бутипідпорядковані законам, що дозволяють примножувати прекрасне у сфері охорониприроди, збереження природних об'єктів.
Позаурочна робота у педагогічному досвіді В. Сухомлинськогоґрунтується на добровільній участі дітей, розвитку їхніх індивідуальних творчихздібностей, практичних умінь та навичок, сприяє формуванню світогляду учнів, атакож допомагає організувати цікаве й корисне дозвілля школярів. «Дитячапам'ять саме тому гостра, що в неї вливається чистий струмок яскравих образів,картин, сприймань, уявлень. Як важливо не допустити, щоб шкільні дверівідгородили від свідомості дитини навколишній світ» [20, с.113].
Видатний педагог писав, що у світлі новихзавдань, які постали нині перед школою, у зв'язку з підготовкою вихованців довиховання, проблема розумового розвитку молодших школярів набуває великогозначення. Від умілого використання методів залежить не тільки міцність знань тапрактичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання, бажаннявчитися.
Успіх виховання багато в чому залежить відметодів навчання, їх відповідності завданням розумового розвитку школярів, що усвою чергу визначає відповідну структуру уроків. Вчителі Павлиської школивиходили із принципів: сполучення, об'єднання практичної роботи, якавиконується учнями, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням,розвитком, використанням [16, с. 198].
Успіх виховання залежить від творчогозастосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, якізумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідьтеорією навчання, наголошував педагог. Він, маючи багаторічний досвід, дійшоввисновку, що всі методи можна поділити на 2 групи: методи, які забезпечуютьпервинне сприймання знань і вмінь учнями та методи осмислення, розвитку,поглиблення знань.
До першої групи В. Сухомлинський відніс: розповідь,пояснення, лекцію, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіду, самостійнечитання книг з метою первинного сприймання знань; демонстрацію, ілюстрацію (кіно,схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); трудовийпроцес, уміння; самостійне спостереження, екскурсію, практичну і лабораторнуроботи в процес самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ [3, с.17].
До другої групи він відніс: вправи (усні,письмові, технічні); пояснення факторів і явиш природи праці, суспільного життя;дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач,програмування), виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи,лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, у лабораторії,кабінеті), керування машинами, механізмами, апаратами, застосування знань івмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і метувдосконалення вмінь, із поглиблення знань (у майстерні, на навчально-досліднійділянці) [3, с.18].
Педагог звертав увагу на те, що кожний методмає особливості, які залежать від специфіки предмета, змісту матеріалу, цілейта завдань всебічного розвитку школяра. Він рекомендував вчителям, готуючись доуроку, продумувати, як вплинуть на розум дитини повідомлені знання, яквикористовуватимуться набуті учнем знання в майбутньому, яка їх роль урозумовому розвитку дитини. Важливе практичне значення має проблема критеріїввибору адекватних процесу навчання методів роботи, чим же керуватися вчителю,визначаючи методичний аспект майбутнього уроку. Відомо, що методи навчанняможуть виконувати свою функцію — керування пізнавальним процесом — лише заумови їх відповідності об'єктивним закономірностям процесу навчання.
Успішне оволодіння учнями змісту знань багатов чому залежить від умілого використання методів, які викликають високупізнавальну активність учнів, методів, що забезпечують розвивальний характернавчання. Успішність навчального процесу залежить і від самого учня, від йогобажання працювати, активності процесу пізнання на уроці. Учень має статиактивним учасником процесу пізнання, формувати власні знання — така вимога часу.В. Сухомлинський підкреслював, що виняткову роль відіграє вміння вчителяскерувати хід думки учнів так, щоб вони активно, зосереджено прагнули побачитиневидиме, зрозуміти приховане, розгледіти незвичайне у звичайному [9, с.11].
На уроці треба застосовувані такі форми іметоди роботи, щоб учень був перш за все здобувачем знань, а не пасивнозапам'ятовував знання під керівництвом вчителя. При тому В. Сухомлинськийзауважував, що активність має проявлятися найперше в активності розуму, вусвідомленні учнями основних причинно-наслідкових зв'язків навчальногоматеріалу.
Одне з найважливіших завдань школи, вказував В.Сухомлинський, «навчити користуватися знаннями. Якщо набуті уміння інавички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступововиходить зі сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від ЇЇ інтересіві захоплень» [21, с.422].
І тут же підкреслює: «Дуже важливо, щобмислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню науковоїістини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючиявища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення,збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістомпричинно-наслідкових зв'язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача»[21, с.496].
Отже, виховання не можна вважати достатнім,повним, якщо учнів не залучено до практичної діяльності з вивчення таполіпшення дійсності у конкретній місцевості (за місцем проживання чи умікрорайоні школи). Дослідження також засвідчують, що особиста участь дітей урозв'язанні локальних проблем є необхідною умовою формування відповіднихоптимістичних поглядів.
Беручи до уваги інтереси учнів, враховуючиїхні вікові особливості та специфічні можливості позаурочної роботи, у практиціпедагогічної діяльності В. Сухомлинського було створено різні форми шкільнихоб'єднань, в яких вирішувалися такі завдання:
• підтримка та розвиток інтересів учнів доприродного середовища, заохочення їх до творчого самовдосконалення;
• створення соціально-педагогічних тапсихолого-педагогічних умов, сприятливих для набуття учнями знань, практичнихумінь і навичок поведінки та діяльності в природі;
• виховання естетичних смаків, збагаченнякультурними цінностями українського народу;
• організація дозвілля з урахуванням інтересівдітей на основі їх ініціативи і самодіяльності [3, с.18].
Важливий момент виховного впливу педагогічноїсистеми В. Сухомлинського пов'язаний з використанням ресурсів казки та рольовоїгри у навчанні та вихованні дітей, у чому він був новатором.
Пізнавальна частина «уроків мислення»серед природи обов'язково чергувалася із грою. їх метою було ознайомити дітей знавколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділитиекологічному вихованню. Як відомо, в молодшому шкільному віці переважає образнемислення.В. Сухомлинський закликав батьків і вчителів молодших класів «уводитидітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв'язки міжявищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою іводночас мислять, аналізують» [21, с.521].
Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинськогоу сфері виховання, його спостережень за впливом краси природи на всебічнийрозвиток молодших школярів має велике значення в навчально-виховному процесі.
1.3 Система формування особистостімолодшого школяра у працях В. Сухомлинського
В. Сухомлинський, усю багатогранну спадщинуякого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людинипро людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини передсуспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами тацінностями становлення людини в суспільстві — доброзичливим ставленням долюдей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю,співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культуроюрозуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, цесправедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри довихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав упіклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому само-реалізуватисяу взаєминах із навколишнім середовищем.
У статті «Людина — найвища цінність»він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати«на тлі головного — поваги людської гідності, піднесення Людини» [16,с. 199]. Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти івиховання, а і створював умови для вихованців творити добро людям. На думку В. Сухомлинського,найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життяпіклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чивинагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себевін говорив: «Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю:»Любов до дітей" [20, с.32].
Як вважав В. Сухомлинський, школа сприяєзбереженню самобутності та соціальної значущості особистості. Від розвиткушколи, забезпечення якості освіти учнів залежить її сьогодення і майбутнє. Школавиконує благородну функцію плекання дитини, сім'ї та соціальної спільноти. Школапокликана виконувати функцію культурно-освітнього розвитку учнів, батьків тагромадськості [1, с.66].
В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнівпочаткової школи відводить природі: «Активно впливати на природу, але прицьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил,по-синівські бережливо ставитись до неї — ось яку позицію нам треба виховуватив учнів в процесі їх взаємодії з природою» [21, с.520]. Праця успілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічногорозвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Залученняучнів до посильної, інтелектуально насиченої праці на полі, фермі,науково-дослідних ділянках стимулює засвоєння знань, розвиток ідей та способівїх втілення. У процесі догляду за рослинами, тваринами учні вчаться сприйматисвіт природи, розуміти його. Розвиток морально-духовної сфери учня розвиваєтьсяу взаємодії із природою.
Залучення учнів до творчої праці сприяєрозвитку естетичних смаків, співпереживання. Однак не лише фізична праця учнівє характерною для сільської школи. Уроки в природі вчать учнів спостерігатирозмаїття барв, найтонші форми рослин, сприймати гармонію кольорів і звуків. Такожєднання з природою, у процесі творчої діяльності, розвиває в учнів розумінняцінності людської праці. Все це допоможе сьогоднішнім учням стати турботливимигосподарями своєї землі. Праця на землі розвиває благородні якості особистості:гідність, уміння наполегливо долати життєві перешкоди.
З досвіду Павлиської школи: «Щотижнякілька уроків ми присвячували „подорожам“ до джерел думки й рідногослова — спостереженням. Це було безпосереднє спілкування з природою, без якоїкриниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла» [6, с.61].
В умовах функціонування сучасної початковоїшколи цей фактор не використовується ефективно. Доцільно було б звернутись допорад Василя Олександровича Сухомлинського, який стверджував: «Першогосонячного квітневого дня, коли в мареві тремтять древні кургани, ми вийшли встеп слухати пісню жайворонка. Ось тріпоче в небесній блакиті сіра грудочка життя,до нашого слуху долинає ніжний дзвін срібного дзвіночка; раптом дзвіночокзамирає, сіра грудочка падає до землі; над ніжною зеленню озимої пшениці пташкарозправляє крила і повільно, немов натягуючи невидиму нить, піднімається всевище і вище. Ми чуємо уже не дзвін, а звучання срібних струн. Мені хочеться,щоб ця чудова музика дійшла до дитячих сердець, відкрила очі на красунавколишнього світу» [14, с.11]. У порівнянні з міською школою учнісільської школи знаходяться в більш сприятливих умовах природного середовища.
Очевидно, що учні міських шкіл розвиваються впевній ізоляції від живої природи. Тому природа залишає їх умов позитивноговпливу на розвиток емоційної, духовно-моральної сфери. Вони здебільшого невідчувають особистого зв'язку з живим світом. А отже, природна потребаособистості в морально-естетичному, духовному задоволенні заповнюєтьсянизькопробними зразками масової культури.
Думку про вплив природи на розвиток естетичнихпочуттів особистості розвиває В. Сухомлинський в багатьох працях [20; 21].
Вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинськогопоказує, що ідеї виховання молодших школярів реалізовувались у Павлиській школі.У своїй «школі під блакитним небом» видатний український педагогнавчав дітей читати найпрекраснішу в світі книгу — книгу природи. Адже відомо,що природа в її різноманітних проявах форм, звуків, барв, ароматів є важливимзасобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природне середовище іморально-естетичних почуттів. Тому читання цієї книги передбачало спостереженняза об'єктами та явищами природи, милування красою природи, пізнанняпричинно-наслідкових зв'язків явищ навколишнього світу.
Значна увага приділялась формуванню у дітейвмінь бачити красу і гармонію природи як запоруки бережливого ставлення до неї.Великий учитель вчив не лише милуватися красою природи, а й слухати музику природи- шелестіння листя, хор коників, дзижчання джмеля, дзюрчання струмка. Він дававдітям можливість під час їхнього спілкування з природою «послухати,подивитися, відчути...» [6, с.62] і на основі цього намагався сформувати уних потребу турбуватися про живе і прекрасне.
Щотижня кілька уроків у його початковій школібули присвячені спостереженням. В. Сухомлинський називав їх «подорожами доджерел думки й рідного слова». «Це було безпосереднє спілкування зприродою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко бзбідніла» [13, с.71]. Спостереженню як методу пізнання природи видатнийпедагог надавав великого значення. Саме тому, визначаючи основні завдання, якістоять перед початковою школою, він писав, що "… початкова школа насампередповинна навчити вчитися" молодшого школяра. «Уміння вчитися включає всебе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати,спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Цівміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодіватизнаннями» [19, с.65].
Отже, на думку педагога, мислення середприроди — обов'язковий етап успішного розумового розвитку дитини. Основна метауроків серед природи — навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчившиїх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово,творити казку. Природа і розумове виховання є основними факторами розвиткуособистості у молодшому шкільному віці.
2. Практика впровадження ідей В. Сухомлинськогоу сучасній початковій освіті2.1 Використання здобутків В. Сухомлинськогоучителями масової початкової школи
Василь Олександрович Сухомлинськийнаголошував, що "… підміна думки пам'яттю, яскравого сприймання, спостереженняза сутністю явищ заучуванням — велика вада, що отупляє дитину, відбиває,врешті, охоту до навчання..." [20, с.158]. Він був переконаний, що природастає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникаєдумкою в причинно-наслідкові зв'язки.
В. Сухомлинський також вважав, що «дитинство- найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, асправжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя» [21, с.511].
Із перших публічних виступів ВасильОлександрович мав свого читача учителя, батька, матір, вихователя дитячогосадка, викладача вузу чи технікуму, студента. Демократичний педагогічний загалшукав поради й підтримки не лише у творах Василя Олександровича, а й успілкуванні з ним багато людей приїздили до Павлиша побачити школу, порадитися.Коли в 1970 р. Василя Олександровича не стало, то інтерес до його творчості незник, а розгорівся з новою силою. Цьому сприяло те, що школа потребуваладокорінних змін, учительство шукало шляхів виходу з кризової ситуації, і впошуках зверталося й до В. Сухомлинського, бо він був насамперед учителем.
З іншого боку, педагогів притягувалиособистісні якості Василя Олександровича — повсякденна клопітка праця всільській школі, аскетичний спосіб життя, попри всю його популярність, високіморальні якості, які накладалися на його творчість і викликали великий інтерес.
Вчителі, студенти, педагоги об'єднувалися вгуртки, товариства, спілки для поглибленого вивчення творчості ВасиляОлександровича, розповсюдження його ідей, визначення шляхів їх застосування вшколі.
Особливо широкого розвою набув цей рух упедучилищах та педінститутах, університетах; він вилився у створенні прикафедрах педагогіки та психології клубів і гуртків В. Сухомлинського. В Україніце були: Одеський університет (керівник Л. Холоденко); Луцький педінститут, депри історичному факультеті працював клуб молодих педагогів «Літопис» ім.В.О. Сухомлинського (керівник Л. Федорчук): Ніжинський педінститут, де прикафедрі педагогіки діяв гурток ім. В. Сухомлинського (керівник Г. Аржанова); Івано-Франківськийпедінститут, де ще за життя Василя Олександровича був створенийнауково-педагогічний клуб «Ватра» (керівник І.К. Прус). До цього рухуприєдналися й педучилища України. Так, у Володимир-Волинському педучилищі бувзаснований гурток вивчення праць А. Макаренка та В. Сухомлинського (керівник — М.Сенчишак); у Корсунь-Шевченківському педучилищі працював педагогічний клуб ім.В.Сухомлинського: в Олександрійському педучилищі глибоко вивчали творчу спадщинупавлиського педагога [2, с.78-79].
У педагогічній спадщині В. Сухомлинськогосучасна шкільна практика знаходить відповідь на питання, пов'язані зприлученням учнів до естетики оточуючого середовища. Цей напрямок у системіекологічної освіти молодших школярів набуває важливого предметного, суспільногота художнього середовища, що пов'язано з розвитком їх уміння усвідомленосприймати і визначати не лише прагматичні, але й духовно-ціннісні прояви живоїприроди, предметів побуту, міжособистісних стосунків, явищ художнього життя.
Працювати над розвитком зв'язного мовлення,мислення учнів передові учителі починають з перших днів їх перебування у школі.Керуючись ідеями В. Сухомлинського про роль мовлення у розвитку особистостідитини, її почуттів, мислення, сучасні вчителі початкових класів прагнутьрозширити і збагатити досвід вихованців. І в цьому їм допомагають екскурсії вприроду, уроки мислення серед природи. Василь Олександрович рекомендував вчитидітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джереломдумки й слова, створювати на полі, в саду, на ставку свої власні казки,оповідання, вірші на основі спостережень.
Як стверджує вчитель О.А. Безкид, котра усвоїй педагогічній практиці використовує спадщину В. Сухомлинського, уміннябачити прекрасне навколо робить людину — і маленьку людину теж — добрішою,мудрішою, духовно багатою. Дійсно, любов до природи рідного краю, бажаннязрозуміти її, бажання дізнатися про неї якомога більше. Це джерело для душевнихсил, коріння духовності. Здійснюючи екскурсії в парк, до шкільного саду, нафермерське поле, на тваринницьку ферму, ми подорожуємо і до джерел рідногослова. Під час екскурсій учні милуються красою квітів, осіннього листя,слухають пташиний спів [11, с.67].
Під час таких екскурсій розвивається дитячафантазія, але дітям ще бракує лексичного запасу, їх підводить невмінняспостерігати. Тому слід звертати увагу учнів на деталі, допомагати переборотишаблони у мовленні. Спочатку на запитання, яке листя на деревах, восени, учнівідповідають стандартно: жовте. Тоді вчитель пропонує їм озирнутися навколо. Придивитисядо дерев, кущів. Діти помічають, що серед барв осені є і коричневі, і вишневі,і золотисті, і багряні.
Спостереження за природою і працею людей даютьбагатий матеріал для розширення, уточнення словникового запасу учнів, длярозвитку мовлення. Зміни в природі: мороз і сніг, відлига, перші проталини,перші струмочки, льодохід, розпускання листя, приліт пташок, весняне цвітіння — кожний день приносить багато нового, кожний день пропонує учням свою тему дляспостережень і розповідей. В цей час проводиться робота над синонімами,образними виразами, відпрацьовується словник «осінніх», «зимових»,«весняних» слів. Ось, наприклад, «осінній» словник: сонцеяскраве, усміхнене, привітне, ласкаве; листя зелене, золоте, барвисте, багряне;листя шелестить, шепоче, тріпоче, в'яне, сохне, спадає, жовтіє, кружляє. Таккрок за кроком накопичується словниковий запас учнів.
Традиційними стали в школах осінні, зимові,весняні екскурсії до парку. Спочатку діти просто граються, самостійно оглядаютьосінній парк. Потім вчителі звертають їхню увагу на загальний вигляд рослин,красу їх осіннього вбрання, на голубінь неба. Дають змогу учням кілька хвилинпомилуватися парком, а потім проводять бесіду.
Найперше пропонують порівняти, яким був парквлітку і як він змінився тепер. Ставлять дітям ряд запитань: який тепер місяць?(вересень); яка це пора року? (осінь); яка стоїть погода надворі? (теплий яснийдень); що ви можете сказати про сонце? (сонце світить яскраво, тільки гріє вжеменше, ніж влітку); як можна назвати осінь? (осінь золота, прекрасна, барвиста,чудова); що сталося з деревами? (дерева стоять у золотому вбранні). Учнівідзначають, що клени, берізки, тополі вже зовсім жовті. Листя каштана тількипо краях золотисте. А дикий виноград, осика ніби горять червоним полум'ям. Звертаєтьсяувагу дітей на те, чи є птахи у парку? Куди поділися комахи? Тут же, наекскурсії діти запам'ятовують назви дерев, квітів, птахів, збирають букетилистя для осіннього гербарію.
Потім дається учням завдання: вибрати красивийкуточок парку, схожий на картину. Діти вдивляються в оточуючий пейзаж. Кожнийвибирає «картину» до душі, відстоює переваги знайденого ним дерева,куща, групи дерев чи галявини. Пояснює, чим гарний цей пейзаж, що відрізняєйого від інших. Після сперечань діти знаходять найбільш красиву «картину».Це куточок, де стоять сестри-берізки. Тут діти читають вірші, загадки,розповідають про побачене. Вчитель непомітно доповнює розповідь учнів,спрямовує увагу на найбільш важливі моменти в житті природи, намагаєтьсяпідтримати у дітей почуття радісного відкриття прекрасного навколо себе.
Після повернення з екскурсії підводитьсяпідсумок: «Ми з вами спостерігали за осіннім парком. Бачили усміхненепривітне сонечко, високе голубе небо, барвистий, святковий одяг парку. Почуливірші, оповідання про красу рідної природи. Нам близькою і зрозумілою сталалюбов письменників, поетів, художників до природи рідного краю. Давайте і ми івами спробуємо якомога повніше, яскравіше описати все, що ми бачили, про щоговорили».
Колективно добираються вдалі вислови, епітети,порівняння; осінь — золота, щедра, барвиста, гарна; небо — синє, високе,холодне, сумне; дерева — задумані, позолочені, святково вбрані, барвисті; сонце- привітно усміхається [18, с.25].
На дошці вчитель записує учням план:
1. Погода.
2. Дерева і кущі.
3. Зміни у житті тварин.
Учні обмірковують зміст твору. Самостійнодобирають заголовок, записують.
Осінній день.
Теплого осіннього дня ми пішли до парку. Привітнопосміхалося сонечко. Синіло небо. Під ногами шелестів барвистий килим листя. Деревастояли у золотому вбранні. Клени, берізки зовсім пожовтіли. Листя каштанівтільки-тільки по краях золотисте. Дикий виноград став зовсім червоним.
Птахи збираються відлітати у теплі краї. Меншестало комах. Гарно у парку осіннього дня (Інна П., 3-й клас).
Дуже люблять діти екскурсію в пору золотоголистя. Коли всі дерева золотом грають на сонці, а під ногами — барвистий килимлистя. Побачені картини створюють у дітей піднесений, святковий настрій. Такакраса не може не торкнутися струни кожної душі. З захопленням пишуть про цемолодші школярі. Адже за попередні роки вони навчилися помічати найменші деталі.Поповнився і їхній лексичний запас.
Парк восени.
Ми входимо до парку. Він зустрічає насрізнобарвними кольорами. Ось кленова алея, а ось — тополина. На кожномулисточку грають, відсвічуються золотом промінці сонця. Ось сестрички-берізки усвоєму коштовному вбранні. Художниця-осінь до кожного листочка доторкнуласячарівним пензлем. Не забула про осику і дикий виноград. Вони ніби палаютьчервоним полум'ям. Дихнув легенький вітерець. З дерева злетів золотий листочокі, як метелик, закружляв у повітрі.
Чудова, неповторна осінь у рідному краї! (ОленаМ., 4-й клас).
Для створення у дітей цілісної і уявлення проприроду зимову екскурсію проводять на тому ж самому місці. Учні помічаютьзміни, які відбулися з настанням зими. Звертають увагу на тишу зимового парку, іскристісніжинки, сріблястий іній на гиках. На те, що вже все листя опало, деревасплять. Земля — під сніговим покровом. Не чути співу пташок. Хіба що заскрекочесорока та пролетить зграйка горобців.
На уроці української мови вчитель радитьвикористати матеріали спостережень для написаній твору-мініатюри «Взимовому парку». Пропонує під час роботи використати такі слова ісловосполучення: яскраве сонце, пухнастий, сріблястий сніг, іскристий іній,ясне небо, а також враження від прочитаних творів про зиму. Вчитель вчить дітейчітко мислити, логічно викладати думки, правильно будувати речення.
Ось зразок такою твору:
В липовому парку.
Заходиш до парку і не віриш своїм очам. Вінстоїть, ніби у казці. Дрімають зачаровані дерева. Білокорі берізки вкрилисясріблястим інеєм. Сніг іскриться, грає, переливається під промінням яскравогосонця. Чудова картина вийшла у зими! (Леонід К., 4-й клас).
На основі спостережень під час екскурсій,прогулянок, вчителі практикують на уроках української мови тематичні мовніп'ятихвилинки. Учні складають усні розповіді «Перший сніг», «Птахивзимку», «Зимова фантазія», «А вже весна, а вже красна»,«У нашому куточку красуня».
Після довгої зими, як тільки починає припікатисонечко, деякі учителі з учнями йдуть за село зустрічати весну. Це дітям дужеподобається. Вони знаходять перші проталини, розглядають травичку, що пробиласякрізь сніг. Раптом помічають пролісок. Літи дивляться на нього, як на диво. Цеі справді диво! На світ з-під снігу дивилися блакитні оченята квітки.
Яка смілива квітка!
Яка мужня! — вирвалося у дітей,
Пролісок, як розвідник, не боїться холоду. Першийз'являється, а за иим — інші квіти.
Так народилася в учнів казка про сміливуквітку — пролісок.
Казка «Мужня квітка».
У темному гаю розквітла чарівна квітка весни — Пролісок. На дворі ще почувалася зима, а він мужньо дивився на світ блакитнимиоченятами. Сумно стало Проліскові самому. Він гукнув до квітів: «Гей,вставайте! Весна не за горами!» Почули голос Проліска сон-трава,мати-й-мачуха, ряст. Забуяли квіти й трави. А Пролісок непомітно зник, аж донаступної весни.
Хоч життя у Проліска коротке, та радує вінусіх своїм раннім мужнім цвітом (Світлана Т., 4-й клас).
Дуже люблять діти походи, прогулянки,екскурсії до парку, шкільного саду, ближнього байраку навесні, коли явищаприроди швидко змінюються. Щодня — щось нове, захоплююче. Сонце пригріваєсильніше, бо вище й вище піднімається над горизонтом. З'являються першірослини, важливі події відбуваються в житті тварин. На очах у дітейрозпускається листя на деревах. Все квітне.
Ось такі уроки любові до природи сприяютьрозвиткові у дітей спостережливості й мислення. Вони тісно пов'язані з урокамиознайомлення з навколишнім світом, природознавством, читанням та рідною мовою,з уроками образотворчого мистецтва, трудового навчання.
Пізніше такі екскурсії в природу переростаютьв уроки мислення під відкритим небом. До таких уроків передові учителі йдуть неодин рік. І в цьому допомагають поради В.О. Сухомлинського.
Наведемо фрагмент уроку мислення серед природи[19, с.66].
Мета: ознайомити дітей з природними процесами,що відбуваються в довкіллі; формувати вміння висловлювати свої думки, будуватиміркування; виховувати любов до природи свого краю.
Місце проведення: парк біля школи.
Вступна бесіда з метою активізації знань дітейпро весну.
Діти, яка пора року зараз? (весна).
А як називається перший місяць весни? (березень).
Як ви гадаєте, чому він так називається? (Дітивисувають припущення, що від слова «береза»).
Саме так. Взимку береза «спить» дужечутливо, а напровесні, як тільки пригріє сонечко, вона перша прокидається,відгукується на поклик і ласку весни, розкриває свої бруньки. Ось тому першиймісяць весни на Україні називається березень.
Сьогодні ми помандруємо у гості досестричок-берізок, що ростуть у парку. Подивимося, як вони прокинулися відзимового сну.
Спостереження за весняними змінами, що сталисяу берез, проводимо в парку. Діти відразу знайшли ці стрункі деревця, щосоромливо притулилися одне де одного в куточку парку.
За якими ознаками ви змогли відрізнити цідерева від інших? (Бо у беріз білий стовбур).
Придивіться уважно, чи стовбур повністю білий?(Не зовсім, на ньому є чорні плями).
Проведіть по корі рукою. Яка вона? (Корагладенька, не така, як у каштана, акації).
Подивіться, яка ажурна крона у берізок, якітендітні гілочки. На що вони схожі? (На рученьки, опущені донизу).
Якими словами ви б описали берізоньки? (Вонимолоді, високі, стрункі, ніжні, тонкі, тендітні, білокорі).
Вчитель розповідає дітям, що на Українінайпоширеніші два види берези — бородавчаста й пухнаста. Наші берізкиназиваються бородавчастими. Оскільки кора молодих пагонів покрита дрібненькимибородавочками, що зберігаються протягом двох років. Попробуйте рукою молодіпагони і ви в цьому пересвідчитеся.
Тут же закріплюємо знання про органи рослин. Дітиназивають корінь, стовбур, гілки, листя, сережки.
Діти, чи звернули ви увагу на листочки берези?(Вони зовсім молоденькі, ще липнуть до рук, яскраво-зелені, невеличкі, по краяхзубчики).
А де ж цвіт у берези? (Сережки).
Так, сережки — це зібрані дрібні квіти берези.Під час цвітіння вони виділяють багато пилку, який розноситься вітром.
Як ви думаєте, про що шепочуться молодіберізки? (Вони радіють весні і про це шепочуть одна одній. Вони радіютьвесняному сонечку, що лагідно пестить їх, вітерцю, що розчісує кіски. Вонирадіють від того, що ми прийшли до них знову).
Хто прилетів у гості до берізок? (Бджоли).
Бджоли, що прокинулися від зимового сну, такожполюбляють відвідувати берези. Адже з їхніх бруньок бджоли беруть речовини длябджолиного клею — прополісу.
Діти, що ми подаруємо берізкам на прощання? (Почитаймовірші, поспіваємо пісень).
Один хлопчик розказує слова українськоїнародної пісні «Ой, хвалилася берізонька».
Від чого застерігає нас поетеса у цьому вірші?(Щоб не брали у берези соку).
Часто від надлишку вологи берези «плачуть».А сік брати у берези можна, коли її збираються зрубати.
На наступному уроці в класі учні з допомогоювчителя складають казку про берізки. Роботу проводять колективно, тому щодругокласникам самостійно ще важко працювати.
Отже, педагогічна громадськість об'єднуєтьсянавколо творчої спадщини Василя Олександровича Сухомлинського з метою розповсюдженняйого ідей та визначення шляхів їх застосування в школі.
2.2 Авторські пропозиції
Проаналізувавши досвід виховання В. Сухомлинського,ми виявили розбіжності чинних напрямків впровадження його творчих ідей унапрямку виховання школярів. Зокрема, багато уваги приділяється корисностіприроди для людини і недостатньо — формам, методам, засобам розумовоговиховання учнів. Тому, щоб надати процесу ознайомлення дітей з природою чіткоїспрямованості, творчо застосувати досвід В. Сухомлинського, існуючі програмислід удосконалити в таких напрямках:
посилити антропоцентричний підхід до вивченняматеріалу;
виділити і реалізувати такі завдання, як: розвитокособистої відповідальності, вироблення навичок поведінки, засвоєння етичнихнорм у ставленні до членів суспільства та ін.;
передбачити формування у молодших школярівелементарних, але науково достовірних уявлень та понять, розкриття існуючих усуспільстві і природі закономірностей, доступних дітям цієї вікової категорії [9,с.10-11].
Педагогічних засобів у досвіді В. Сухомлинського,що сприяють активізації підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним ізнайважливіших вважають систематичне ознайомлення учнів з природою своєїмісцевості, здійснюване шляхом безпосередніх спостережень. Таке спілкування зприродними об'єктами є надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін. Дотого ж використання краєзнавчого матеріалу активізує пізнавальний процес,сприяє розвитку самостійності.
Однак, сама по собі природа не розвиває і невиховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливомнавколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною дозла. Тільки активна взаємодія з природою, як писав В. Сухомлинський, здатна виховатинайкращі людські якості. Ось чому в шкільному курсі природознавства, а такожінших навчальних дисциплін, важливо забезпечити практичну діяльність учнів,спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишньогосередовища [17, с.283].
Процес виховання молодших школярів, відповіднодо вказівок В. Сухомлинського, вчителі починають з формування в дітей уявленняпро взаємовплив природи і людини. При цьому учні усвідомлюють, що життя людини,її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишньогосередовища. Ці ідеї, як писав В. Сухомлинський, можна втілювати в різний спосіб.Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають зазмінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряютьприкмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, вході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (теж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей.
Широкий простір для виховання забезпечують такізавдання: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладокпро рослини й тварин створення місцевої Червоної книги — книги тривоги,оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природногоматеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора. Зарекомендували себей тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівськихорганізацій.
При цьому вчителі стверджують, що всі види йформи виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно,не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу.їхня мета — розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати вучнів уявлення про природу й суспільство, використати унікальний досвід В. Сухомлинськогоу вихованні молодших школярів [7, с.109].
Робота за всіма напрямками виховання молодшихшколярів у практиці роботи школи вдало поєднується у грі. Значення гри длявиховання молодших школярів визначається її можливостями у розвитку чуттєвоїсфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію,використання чуттєвого досвіду. Наприклад, прийняття ролі якоїсь твариниспирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливо-тями поведінки,звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань школяр, прийнявшироль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав,але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі [15, с.39].
Якщо пропонується роль мало знайомого об'єкта,спостереження за яким неможливе найближчим часом, школярі творчо переробляютьотриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча працясприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об'єктів і єінтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвийдосвід школяра. Реальні стосунки, що складаються між гравцями викликаютьпереживання реальних почуттів, потреб) в розумінні станів іншої людини чиоб'єкта природи вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття,які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів,об'єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія можевиступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування. Значнийпотенціал гри у вихованні молодших школярів може реалізуватися лише завідповідної спрямованості роботи педагога.
Отже, праці педагога-новатора з проблемпочаткової освіти й розвитку дітей, зокрема і їхнього виховання, є джереломнаукових і практичних надбань, з яких кожен учитель може взяти багато корисногодля гармонійного розвитку особистості школяра.
Висновки
У педагогічній спадщині В.О. Сухомлинськогосучасна шкільна практика знаходить відповідь на питання, пов'язані зприлученням учнів до естетики оточуючого середовища. Цей напрямок у системіпочаткової освіти молодших школярів набуває важливого предметного, суспільногота художнього середовища, що пов'язано з розвитком їх уміння усвідомленосприймати і визначати не лише прагматичні, але й духовно-ціннісні проявиприроди, предметів побуту, міжособистісних стосунків, явищ художнього життя.
На думку В.О. Сухомлинського, свідомістьформується як активна форма встановлення духовно-практичного зв'язку знавколишньою дійсністю. Саме тому одним із пріоритетних напрямів сучасноїсистеми екологічної освіти є організація діяльності учнів за законами природи. Школарадості — це школа, в якій основні види діяльності пов'язані з почуттямзбереження і охорони навколишнього середовища. Саме тому зміст і характеркомунікативної, пізнавальної, трудової і творчої діяльності учнів початковоїшколи повинні мати екологічну забарвленість, бути підпорядковані законам, щодозволяють примножувати прекрасне у сфері охорони природи, збереження природнихоб'єктів.
Методи виховання, за В.О. Сухомлинським, можнаподілити на дві групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань івмінь учнями та методи осмислення, розвитку, поглиблення знань. До першої групиВ. Сухомлинський відніс розповідь, пояснення, лекцію, опис, тлумачення понять,інструктаж, бесіду, самостійне читання книг з метою первинного сприймання знань;демонстрацію, ілюстрацію; трудовий процес, уміння; самостійне спостереження,екскурсію, практичну і лабораторну роботи в процес самостійного оволодіння знаннями;показ фізичних вправ. До другої групи він відніс вправи; пояснення факторів іявиш природи праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи, виготовленнянавчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи,експеримент, керування машинами, механізмами, апаратами, застосування знань івмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і метувдосконалення вмінь із поглиблення знань.
Велика увага в педагогічній спадщині вченоговідводиться якостям особистості учителя. Насамперед педагог вимагав від учителяглибокого знання і розуміння закономірностей екологічного виховання дітей. Намаганнявизначити оптимальні підходи, які б дозволили розв'язати наявну суперечністьміж соціально-педагогічними запитами до особистісних професійних якостейсучасного вчителя та його діяльності і реальним станом, пов'язаним ізспроможністю фахівця вирішувати сучасні завдання виховання, призвели до потребипо-новому оцінити вагомість творчих ідей, які містяться у педагогічній спадщиніВ. Сухомлинського. Він дійшов висновку про виключну роль саме особистіснихякостей вчителя, його духовно-морального стрижня в досягненні результативностіпедагогічного впливу на особистість вихованця.
Дослідження практики початкової школи щодо особливостейвикористання педагогічних ідей В.О. Сухомлинського дають можливість ствердитиактуальність та відповідність сучасній початковій школі поглядів В.О. Сухомлинського.Разом з тим, використання його ідей обмежується, в більшості випадків, лишеекскурсіями.
Вивчення творчої спадщини В. Сухомлинськогопоказало, що тільки в результаті постійного діяльнісного спілкування зприродою, яке спрямоване на збереження, відтворення та охорону її надр, водойм,повітря, лісів, можна сформувати особистість з високим ступенем екологічноїкультури. Це й визначає відповідність педагогічних ідей у сфері початковоїосвіти потребам сучасності.
Список використаних джерел
1. Безлюдна М. Методично-процесуальне забезпеченнярозвивального навчання в емпіричному досвіді В. Сухомлинського // Початковашкола. — 2000. — №4. — С 66-67.
2. Вознюк О. Наукова сутність педагогічної системи В.О. Сухомлинського// Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 75-78.
3. 3. Волошин К.О. Педагогічна система В. Сухомлинського // Науковізаписки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2003. — №11. — С 17-18.
4. Волкова Н.П. Педагогіка. — К.: Вид. центр «Академія»,2001. — 576 с.
5. Гаврищак Г. Індивідуальний підхід у трудовомувихованні дітей в творчості В.О. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім.В. Гнатюка:Педагогіка. — 2002. — №5. — С.161-163.
6. Гладюк Т. Ідеї формування екологічної культуримолодших школярів у педагогічній спадщині В. Сухомлинського // Наукові запискиТДПУ ім.В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 59-62.
7. Гартманн Эрика. Замечания к пафосу в книгеВ. Сухомлинского «Сердце отдаю детям» // Наукові запискиТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002.- №5. — С.108-110.
8. Деркач В. «Батьківська школа» у Павлиші // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка:Педагогіка. — 2002. — №5. — С.105-108.
9. Кічук Н. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині В. Сухомлинського // Науковізаписки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка.- 2002. — №5. — С.10-11.
10. Ковальчук В. Актуальність ідей В.О. Сухомлинськогоу проблемі формування соціальної компетентності майбутнього вчителя // Науковізаписки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С.110-111.
11. Кормило О. Проблема активізації емоційної сферимолодших школярів у навчальній діяльності в працях В.О. Сухомлинського // Науковізаписки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 66-69.
12. Кузь В. Школа В. Сухомлинського — школасамореалізації особистості учня // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка.- 2002. — №5.
13. Лопухівська А. Проблема виховання творчоїособистості учня сільської школи в батьківській педагогіці В. Сухомлинського //Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 69-73.
14. Луцюк А. Гуманізм Вчителя // Наукові записки ТДПУім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 11-13.
15. Мелешко В. Педагогіка В. Сухомлинського в діяльностівчителя сільської школи // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002.- №5. — С 37-42.
16. Олексик Н. Педагогіка гуманізму в творчості В.О. Сухомлинського// Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С. 197-201.
17. П. Пироженко Л. Казка як один із засобів виховання успадщині В.О. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка.- 2002. — №5. — С 283-286.
18. Поліщук В. Функціонування школи як відкритоївиховної системи у контексті поглядів В. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУім.В. Гнатюка: Педагогіка. — 2002. — №5. — С 20-25.
19. Романишин І. Розвиток мислення молодших школярів уконтексті ідей В. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка.- 2002. — №5. — С 62-66.
20. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. — К.: Рад. школа,1988. — 220 с 21. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані педагогічнітвори: В 5-ти т. — К., 1976. — Т.2. — С.419-656.
21. Ткачук Л. Проблема розвитку позитивної самооцінкидитини у творчій спадщині В. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка:Педагогіка. — 2002. — №5. — С 28-32.