Реферат: Мария Монтессори
1. Провідні положеннятеорії М.Монтессорі.
2. Дидактичний матеріалМ.Монтессорі.
3. Практика дитячихбудинків М.Монтессорі.
4. Підготовка вчителя дороботи у будинках М.Монтессорі.
5. Застосування МарієюМонтессорі методу “педагогічного лікування”.
6. Будинки дитини М.Монтессорі.
7. Методи, якізастосовуються у будинках дитини:
а/ уроки:
- стислість;
- простота;
- об”єктивність;
б/ харчування;
в/ гімнастика і мускульне виховання.
8. Виховання відчуттів.
9.Оцінка педагогічної системи Марії Монтессорі.
МаріяМонтессорі(1870 – 1952 г.г.) – видатний італійський педагог, яка створиланову педагогіку, яка в свою чергунабула поширення в багатьох країнах світу, утому числі і в Україні. Мету цієї педагогіки можна сформулювати таким чином: збудитив душі дитини людину, що дрімає в ній. 45років свого життя ідіяльності присвятила Монтессорі організації будинків дитини, пропагандінаукової постановки справи суспільного виховання.
Три провідні положення характеризують сутьпедагогічної теорії М.Монтессорі:
1. Вихованняповинне бути вільне.
2. Вихованняповинне бутиіндивідуальне.
3. Вихованняповинне спиратисяна дані спостереження за дитиною.
Забезпеченняцих чинників – найголовніша задача виховання в будинках дитини.
Спираючись на дані фізіології,антропометричні характеристики дітей від 3 до 7 років, вік, який М.Монтессорівизначає як «творчий», оскільки саме в цьому віці складаються і зміцнюютьсявсі головні сили і функції організму, педагог ставить задачу знайти засоби, щобполегшити дитині її складну внутрішню роботу психічного пристосування,духовного зростання.
Свій метод М.Монтессорі характеризуєяк «науковий… по своїй суті і по своїй меті; це подальший ступінь прогресу,вихід з області фізіології, спроба застосувати те, що зроблене гігієною уобласті фізичного розвитку, до розвитку психічного».
Техніка методу Марії Монтессорівитікає з природного фізіологічного і психічного розвитку дитини і направленана виховання м'язів, виховання відчуттів і розвиток мови.
У книзі «Метод наукової педагогіки,яка була застосована до дитячого виховання в Будинках дитини» Монтессоріпідкреслює, що педагогічний метод спостереження заснований на волі дитини, якаможе бути обмежена лише інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те,що в дитині слід пригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, щоносить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій биформі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.
Педагог вБудинках дитини Марії Монтессорі – спостерігач і експериментатор. Він фіксуєвсі зміни, які відбуваються у фізіологічному і психічному розвитку дітей,поволі направляє його, помічаючи паростки нового в житті дітей, в потрібнихвипадках приходить на допомогу.
Педагогічніідеї М.Монтессорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю захопили розумі душі педагогів різних країн. З її абсолютно незвичайним досвідом знайомляться,вивчають праці, які видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнахсвіту. В першу чергу широке поширення набула в перші два десятиліття нашого століттякнига Монтессорі «Метод наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинкахдитини». Вона була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську,українську і інші мови народів миру.
Широке розповсюдженняі застосування знаходить дидактичний матеріал М.Монтессорі, він стає учбовимматеріалом не тільки в роботі з дітьми, але й в підготовці вихователів на численнихкурсах, так званих «монтессорієвок».
Практика будинків дитини М.Монтессорі розповсюджується не тільки в Європі, але і в США,Канаді, Індії, Японії, набуває міжнародного значення.
УУкраїні до 1917 року система М.Монтессорі також одержала визнання. Її досвідосвітлювався в педагогічних журналах (Київського товариства народних дитячихсадів), видавалися її книги, з практикою будинків дитини знайомилися видатнідіячі дошкільного виховання того часу (Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.).
Н.Д.Лубенец пропагувала метод Монтессорі в Україні через журнал «Дошкільневиховання», де вона виступила з аналізом положень її методу. С.Ф.Русова – в лекціяхперед студентами Фребелівського жіночого педагогічного інституту, якийфункціонував в Києві аж до революції і потім ввійшов складовою частиною вІнститут Соціального виховання (нині Національний педагогічний університетімені М.П.Драгоманова). У своїй книзі «Дошкільне віховання», виданій в 1918році, С.Ф.Русова аналізує метод дошкільного виховання Монтессорі в розділі«Сучасні дитячі садіння”.
У рокистановлення радянської школи, суспільного дошкільного виховання в Росії іУкраїні застосовувалася система Монтессорі, зокрема, поширена вироблена неютеорія вільного виховання, зберіглася практика підготовки педагогів по їїметоду. З початку 30-их років ідеї Монтессорі були піддані забуттю,піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні», несумісні з новою системоювиховання. Належна оцінка і повернення знов до системи Монтессорі відбуваєтьсяв 60-ті роки завдяки праці А.П.Усової «Сенсорне виховання дошкільників»(Москва, 1963г.), в якому система Монтессорі аналізується з позиції сучасноїдошкільної педагогіки в аспекті сенсорного виховання.
Хотілося бдетальніше зупинитися на тих основних поняттях, які використовувала Марія Монтессорі.
«Науковапедагогіка, — писала Монтессорі, - це щось невизначене. Про що лише говорять, алечого ще немає насправді. Можна сказати, що до самого останнього часу це булалише інтуїція, лише натяк на науку, яка необхідно повинна визначитися. Середекспериментальних і позитивних наук, наукова педагогіка повинна зайняти своєпевне місце».
Читаючипраці М.Монтессорі можна зробити висновок про те, то підготувати вчителя удусі експериментальних наук – задача не з легких. Коли вчитель знайомитьсянавіть найдетальнішим чином з антропометрією і психометрією, створюється тількиштучний механізм, не більше. Тобто, якщо підготувати вчителя до експериментутаким шляхом, то все залишиться тільки в межах теорії. А у вчителі потрібновиховати швидше дух, ніж механічну майстерність ученого, тобто напрямпідготовки повинен йти швидше у бік духу, аніж у бік механізму.
Аленедостатньо підготувати вчителя, потрібно ще підготувати і школу.
Длятого, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школа давала простірвільним і природним проявам особи дитини, — в цьому і полягає істотна сторонареформи.
Ніхто нестане стверджувати, що цей принцип вже зміцнився в педагогіці і в школі. Деякіпедагоги висувають ідеї і невизначені вимоги свободи дитини, але істиннепоняття свободи насправді ще не відоме вчителям. Свободу вони часто уявляютьсобі так, як її розуміють маси в своїх повстаннях проти тирана і рабства або в іншому,але все-таки обмеженому значенні: соціальна свобода завжди означає часткове звільнення:звільнення країни або думки. Поняття ж свободи, яка покликана надихатипедагогіку, універсально, включає багато компонентів.
Отже,підготовка викладача повинна йти рука об руку з перетворенням самої школи:підготувавши вчителів до спостереження і познайомивши їх з експериментальнимметодом, потрібно, щоб вони в школі могли спостерігати і проводити досліди.Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свобода учня, яка давала б можливістьбезпосереднім проявам його особи. Марія Монтессорі сказала: «Якщо новапедагогіка повинна з'явиться в результаті вивчення особи дитини, то це вивченнявироблятиметься тільки таки способом, при якому воно полягатиме в спостереженнінад вільною дитиною».
Взагалі,дуже важливо встановити метод, техніку і від їх застосування чекатирезультату, який повинен цілком витікати з досліду. Одна з особливостей дослідницькоїнауки в тому, щоб приступити до досліду без упереджених думок щодо випадковихрезультатів експерименту. Наприклад, якщо ми проводимо дослідження розвиткуголови у школярів у зв'язку з різними ступенями їх розумового розвитку, тооднією з перших умов цього досліду було б незнання до початку експеремента, якіз досліджуваних учнів найбільш розвинені і які найвідсталіші. Це необхіднотому, що упереджена думка, ніби найрозвиненіші повинні володіти розвиненішимчерепом, неминуче вплинула б на результати дослідження. «Хто ставитьексперименти, — писала Монтессорі, — той повинен протягом них бути вільний від всякихупереджень і частково навіть від забобонів науки. Якщо ми хочемо побудуватиекспериментальну педагогіку, необхідно відректися від колишніх вірувань і упошуках істини дотримуватися лише методу».
Немаєсумнівів, що потрібно виходити не з яких-небудь догматичних переконань напсихологію дитинства, а з методу, який дав би дитині можливість розвинути повнусвободу. Лише тоді можна буде спостерігати безпосередні прояви йогоіндивідуальної природи і будувати на них висновки істиної наукової психології дитини.
Будучиасистенткою університетської психіатричної клініки в Римі, М.Монтессорі частовідвідувала психіатричні лікарні для дослідження хворих і підбору їх дляклінічних демонстрацій перед студентами. Зацікавившися недорозвиненими дітьми,Монтессорі познайомилася із спеціальним методом виховання, винайденим ЕдуардомСегеном. Вона проникала ідеєю (поширеною в той час в медичному середовищі) застосування «педагогічного лікування» (фактично, це було поєднання методів педагогіки імедицини) до різних форм хвороб таких як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт іт.д.
Напочатку своєї роботи над недорозвиненими дітьми, з 1898 по 1900 рік,М.Монтессорі почала застосовувати методи своєї теорії. Вона писала: «Я відчула,що методи, які я до них застосовувала, не містять в собі нічого специфічного. Япереконана, що в них полягають тільки раціональніші принципи, ніж що були входу раніше. Це відчуття зробилося моєю керівною ідеєю. Після того, як язалишила школу для дефективних дітей, мало-помалу я дійшла переконання, що ціметоди, якби вони були застосовані до нормальних дітей, дали б дивовижнірезультати для розвитку їх індивідуальності».
ПізнішеМ.Монтессорі приступила до глибокого вивчення так званої виправної педагогіки,потім записалася слухачкою в університет на філософське відділення для того,щоб познайомитися з «нормальною» педагогікою і принципами на яких вона побудована.Все це дало можливість їй зрозуміти, чому відчували розчарування, і так частовідмовлялися від роботи вихователі недоумкуватих дітей: пануючий забобон, нібивихователь повинен стати на рівень свого вихованця, природно, веде до того, що вчительнедоумкуватих дітей впадає в стан повного смутку і апатії. Він пам'ятає, щовиховує дитину нижчого інтелекту, і тому не може досягти успіху; те ж буває звихователями маленьких дітей, коли вони вважають, що виховують немовлят, іпрагнуть опуститися до їх рівня, пропонуючи їм іграшку, а нерідко і дурнірозмови. Натомість потрібно уміти «збудити в душі дитини людини, що дрімає вній».
У тому ж дусі висловлювався із цього приводу і Сеген. Читаючи описийого терплячих спроб, М.Монтессорі зрозуміла, що на першому місці йогодидактичного матеріалу (як він його застосовував) знаходиться духовний елемент.В заключенні своєї книги Сеген писав, що все досягнуте у вихованні можепропасти, якщо не буде для цього підготовлений вчитель. На його думку,необхідно перш за все, щоб вчитель був красивий, володів приємним голосом і щобвін найуважнішим чином піклувався про свою зовнішність і робив все можливе,щоб викликати до себе симпатію у дітей. Окремі жести, відтінки голосу вчителя,на думку Сегена, повинні бути розраховані з такою ж турботою, з якою це роблятьвеликі драматичні артисти, тому що він повинен підкорити крихкі душі івиховати в них любов до краси і життєрадісність.
Напідставі всього прочитаного М.Монтессорі створила власний метод навчаннячитанню і каліграфії. Їй вдалося навчити за допомогою нього декількохнедорозвинутих дітей з притулків для божевільних читати і каліграфічноправильно писати настільки добре, що їх потім відправили на іспит в народнушколу разом з «нормальними» дітьми, причому вони цілком успішно витримали його.М.Монтессорі після цього сказала: «…в той час, як всі захоплювалися успіхаминедоумкуватих, я дошукувалася причин, що затримали здорових і щасливих дітейшколи на такому низькому рівні, що на випробуванні з ними могли змагатисянещасні вихованці».
Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, Монтессорі відсторонилася відактивної роботи над відсталими дітьми. Їй хотілося випробувати методи длявідсталих дітей над «нормальними» дітьми першого елементарного класу.
ІнженерЕдуард Таламо, головний директор римського «Суспільства дешевих квартир»,запропонував М.Монтессорі зайнятися організацією дитячих будинкових шкіл(дитячих садів). Його задум полягав в тому, щоб зібрати всіх маленьких дітей (у віці від 3 до 7 років) мешканців одного великого будинку, і передати їхведенню однієї вчительки, яка б жила в цьому ж будинку. Незабаром при цих будинках,за задумом Таламо, повинно було бути засновано близько 16 шкіл. Цей новий видшколи назвали «Будинком дитини». Під такою назвою 6 січня 1907 року вРимі на Via del Masi, 58 і була відкритаперша школа Марії Монтессорі, яка знаходилася під особистою відповідальністю ікерівництвом М.Монтессорі.
7 квітнятого ж 1907 року в кварталі S-Lorenzo був відкритий дитячий будинок. 4 листопаду в Римі був відкритий ще один будинокдитини, але вже не в робочому кварталі, а в новому будинку буржуазного типу.
Хотілося бпривести, як приклад, Регламент «Будинку дитини»:
«Римське суспільство дешевих квартир затверджує в своєму будинку «Будинок дитини»:у ньому можуть збиратися всі діти дошкільного віку сімей мешканців.
Головне призначення будинку дитини – в наданні піклування дітям, якого батькіине можуть їм дати, бо повинні іти на роботу.
У будинкудитини звертається увага на виховання, гігієну, на фізичний і етичний розвитокдітей шляхом вправ, які необхідні у їх віці.
При будинкудитини повинні знаходитися: керівник, лікар і наглядач. Заняття у будинку дитинирозподіляє керівник.
У будинокдитини приймаються всі діти мешканців у віці від 3 до 7 років.
Батьки,які хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого, але вони зобов'язуютьсявиконувати наступні вимоги:
- Посилати в певну годину своїх дітей в будинок дитиничисто вимитими і в охайному одязі з фартухом;
- Виявляти повагу і шанування до вчительки івсіх осіб, що перебувають при будинку дитини; допомагати вчительці уі виховані дітей. Не менше разу на тиждень матері можуть розмовляти з вчителькою,повідомляючи їй відомості про домашнє життя дитини, і одержувати від неїпотрібні поради і вказівки.
З будинку дитинивиключатимуться:
- діти, що з'явилися брудними і невмитими;
- ті, які являться невиправними;
- діти, батьки яких не виявляють належної поваги особам,що перебувають при будинку дитини, або які своєю поганою поведінкою підриваютьвиховну роботу установи.»
Будинки дитини вирішили багато суспільнихі педагогічних проблем, що здавалися раніше утопічними; вони внесли свою часткув справу перетворення сучасного будинку: вони близько торкнулися важливоїсторони соціального питання, яка стосується інтимного і сімейного життя народу.
У будинкахдитини М.Монтессорі застосовувала до «нормальних» дітей методи вихованнянедорозвинених. Вона писала: «Якщо можлива паралель між недорозвиненою інормальною дитиною, то саме в періоді раннього дитинства, коли дитина,позбавлена передумов розвитку, і дитина, яка ще не розвинулася, можуть бути додеякої міри зіставлені між собою».
Дійсно,зовсім маленька дитина ще не має упевненої координації мускульних рухів, звідки– невпевнені рухи ніг, невміння виконувати найпростіші рухи повсякденного життя(застібати плаття, надягати колготки і т.д.). Органи чуття ще недоситьрозвинені, мова примітивна і містить дефекти характерні для цього віку.Трудність зосередження уваги, загальна нестійкість і т.п. – все це риси, щоріднять нормальну дитину з дитиною недорозвиненою. Отже, — робила висновкиМ.Монтессорі, — прийоми, що зробили можливим розвиток духовної особи недорозвиненоїдитини, можуть сприяти розвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей,наприклад, дефект мови, виникають тільки через те, що дитину надають самій собів період, який є найважливішим для її розвитку — від 3 до 6 років, колискладається і зміцнюється весь організм.
МаріяМонтессорі, слідуючи своїм методам, рекомендувала лікарю, який знаходився при будинкудитини, робити кожній дитині раз на рік вимірювання голови ( двох головнихдіаметрів голови) об”єма грудей; ваги і зроста.
Також вонарадила керівнику школи збирати відомості з бесід з матерями про батьків і їхзвички, про розміри заробітку і витрат і т.п. На підставі всього цього складатиісторію кожної сім'ї.
Алеповернімося до методів, які застосовувала М.Монтессорі в будинках дитини. Методспостереження М.Монтессорі включає методичні спостереження морфологічногорозвитку дітей. Основа цього методу – свобода учнів в їх мимовільних,безпосередніх прояви. Маючи це на увазі, М.Монтессорі звернула увагу на навколишнєсередовище, на обстановку і меблювання класу.
Головним нововведенням в меблюванні школи М.Монтессорі стало скасуванняпарт. Замість них були замовлені широкі столи на восьмигранних ніжках, по їхдовгій стороні поміщалося по двоє-троє учнів. Були також замовлені дерев'яні,легкі витончені стільці, дерев'яні крісла з широкими ручками. Ще одне зприладдя школи – умивальники, настільки низькі, що ними могли користуватисянавіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені так низько, щоб їх було виднонавіть найменшим дітям; при кожній дошці — скринька з крейдою і ганчірочкою.Столики, стільці і крісла в школі М.Монтессорі були дуже легкі і легкопересувалися, цим самим, надаючи дитині право вибирати найзручніше для нього положення.Дитина могла розташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться – що саме по собі єзовнішньою ознакою свободи і хорошим виховним засобом.
Дисциплінав свободі – ось інший важливий принцип будинків дитини М.Монтессорі.Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від звичайно прийнятого. Раздисципліна заснована на волі, значить, вона повинна бути активною. У будинку дитиниМ.Монтессорі учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою івільно розпоряджатися собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитинавчилася рухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не дошколи, а до самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, щолегко справляється з повсякденним життям.
М.Монтессорі писала: «Ми повинні пригнічувати в дитині все, що може образитиабо нашкодити іншій людині або що носить характер грубого і неввічливоговчинку. Все інше – не тільки дозволяється, але й повинно завжди поважатися».
Перші проявиособи необхідно оберігати і шанувати свято і благоговійно. А для цьогонеобхідно не затримувати мимовільних рухів дитини і не нав'язувати їй чужоїволі. При цьому, не маються на увазі даремні або шкідливі вчинки, які необхіднопригнічувати і знищувати.
Мета будинківдитини – дисциплінувати для діяльності, для праці і добра, а не длянерухомості, пасивності і слухняності. М.Монтессорі говорила: «Не можна бутивільним, не будучи самостійним». Тому перші активні прояви індивідуальної свободиз дитячих років повинні направлятися таким чином, щоб у дитини поступововироблялася самостійність.
У віці 3-хроків дитина могла б багато в чому проявляти свою самостійність і свободу. Всякапедагогічна міра, придатна для виховання маленьких дітей, повинна полегшуватидітям шлях до самостійності. Потрібно учити ходити дітей без сторонньоїдопомоги, бігати підійматися і опускатися по сходах, підбирати упущені речі,самостійно одягатися, митися, вимовляти виразно слова і точно висловлювати своїбажання. Потрібно розвивати в дітях уміння домагатися своїх цілей іпрагнень. Все це необхідно для вироблення самостійності і незалежності вдітях. Але якщо дитина чого-небудь не робить, то вона, очевидно, не знає, як церобити. Обов”язок вчителя по відношенню до дитини, згідно теорії М.Монтессорі,полягає в тому, щоб допомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами.
Щостосується нагород і покарань в будинках дитини, то М.Монтессорі писала наступне:«Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну і єдину своюнагороду, яку ніхто не може відняти у нього, — зростання його людських сил івнутрішню свободу душі».
Як покараннязастосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але так, щоб вона могла бачитицих дітей. Ізольованій дитині давалися всі іграшки і предмети, які вона хотіла,його оточували турботою. Така ізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майжезавжди заспокійливо діяла на дитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цихізольованих дітей, але метаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодомвони гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше інших проявлятиніжність і прихильність до мене і до вчительки».
Отже,встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявляти своїприродні схильності, керівнику неохідно перейти від спостереження до експерименту.Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена по експериментальної психології,тим легше їй буде вести урок.
Першою і головноювластивістю уроку повинна бути стислість. Друга характерна особливістьуроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроці не повинне бутинічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – це об'єктивність,на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тількипредмету, до якого потрібно привернути увагу дитини. Основним керівництвом дляведення такого уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримувати двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути надитину, повторюючи урок, і, по-друге, не можна давати відчути дитині, що вонапомилилася або не зрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхіднийвчителю для психологічних спостережень.
Щостосується харчування дитини, то згідно Монтессорі. щоб успішнокерувати розвитком дитини, було б корисно надати школі право піклуватися про дитячехарчування.
Харчуваннямаленьких дітей повинно бути багате жирами і цукром: перші служать запаснимиречовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучи допоміжним засобом при їх навчанні.Що стосується способу приготування їжі, то треба подавати продукти вподрібненому вигляді, оскільки дитина не має ще можливості цілком добрепрожовувати їжу, а шлунок її ще не в змозі подрібнювати її сам. Після 3,5 роківдозволяється давати м'ясо. Також за правило в будинках дитину буловстановлено, що діти повинні їсти тільки у встановлений час 2 рази на день:близько дванадцяти – поживний обід і легка закуска – в 4 години. Вдома дитинаповинна харчуватися 2 рази: вранці і ввечері, причому вечірня їжа або вечеряповинна бути дуже легка, щоб дитину можна було незабаром покласти спати.
Під гімнастикоюі мускульним вихованням в будинках дитини М.Монтессорі малися на увазівправи, мета яких полягала в тому, щоб приходити на допомогу нормальномурозвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо привихованні відсталих або тих, які мають які-небудь вади дітей. При цьому дітейпривчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій:роздягання: одягання, застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесенняречей і т.п. Якщо коли-небудь, — писала М.Монтессорі, — спеціальна гімнастика єнеобхідним допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років –найсприятливіший для її застосування період.
Пристосування,які існували в будинках дитини – це круглі сходи (з не прямими, а зігнутими поспіралі сходинками); сходинки і майданчик, мотузяна драбинка для стрибків вдовжину, вгору і вниз і ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки,хребет, а також окомір у дитини), нитка ( визначає правильність ходьби дитини)і ін.
Під вільноюгімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вонапідрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику (маршировка із співом) івільні ігри (у які діти звичайно між собою грають).
Під виховноюгімнастикою малися на увазі вправи, які складають частину інших шкільнихзанять: обробка землі, догляд за рослинами і тваринами. Іншу частину виховноїгімнастики складають координовані рухи для розвитку спритності в пальцях.
Гімнастикадихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобтобула направлена на постановку правильного дихання у дітей.
Гімнастикагуб, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним рухам губи іязик під час вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень; вонасприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи знаходяться взалежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.
Ручнапраця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастикитим, що мета останньої вправляти руку, а першої – виконувати певну роботу, що являєтьсясуспільно корисним заняттям. Одна служить для вдосконалення індивіда, інша –для збагачення навколишнього життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той,хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.
У областіекспериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів.Вправи по вихованню відчуттів, для того, щоб досягти своєї мети повинні нестомлювати, а займати дитину; у цьому і є головна трудність у виборідидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильновиснажують енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Томунеобхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини.М.Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які не дратували і не викликалинапруги у дітей.
Метавиховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхом повторення вправ.
Але якне бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все ж таки спочаткуслід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього Марія Монтессорі проходилаз дітьми три періоди:
1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад,ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір,говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, — це синій. Потім кольорові кругиклали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.
2. Розпізнавання предмету по назві. Дитиніговорять: дай мені синє, дай червоне.
3. Запам'ятовування назви предмету. Показуючипредмет, питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти:червоний, синій.
М.Монтессорі писала: «Відмінність вреакціях відсталих і нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тим,що один і той же дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робитьможливим виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання».
Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починатитреба з небагатьох, сильно контрастуючих стимулів і переходити до декількохстимулів одночасно в поступовій градації їх до все більш тонких і непомітних.
Поміру розповсюдження методу М.Монтессорі в різних країнах, у тому числі і вУкраїні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методики роботи з дітьми, використаннядидактичного матеріалу, можливості застосування її методу в практиціорганізації дитячих садів і шкіл початку ХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец,С.Ф.Русова і ін.) вивчали її праці, давали їм оцінки, показували, що її методиможливо застосовувати в практиці українських дитячих садів.
Н.Д.Лубенецпроаналізувала систему Монтессорі в зіставленні з методикою Ф.Фребеля, чийпедагогічний досвід і методика виховання маленьких дітей привертають увагупедагогів і в даний час.
С.Ф.Русовааналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільне виховання”.
Багатопедагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі, але оцінка цянеоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему Монтессорі без критичноговідношення, як досконалу, прийнятну для всіх. С.Ф.Русова разом з високоюоцінкою загального методу Монтессорі виказувала і ряд критичних міркувань, піддаючисумніву можливість перенесення її системи на грунт дитячих садів для дітей іншихнаціональностей.
Кожний з педагогів вніс свій внесок в розробку методики і практики суспільногодошкільного виховання, тому кожний з них, як ми вважаємо, мав право на своюпозицію.
Н.Д.Лубенец була ініціатором і керівником створеного на Україні Київського товаристванародних дитячих будинків, редактором журналу «Дошкільне виховання”, який видавався з 1913 по 1918 рік. Одночасновона вела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічномуінституті.
С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століття прагнула створитиукраїнський національний дитячий садок, потім вона вела викладацьку роботу уФребелівськом жіночому педагогічному інституті, написала ряд книг подошкільному вихованню, а в період 18-20 років минулого століття була вукраїнському уряді представником по освіті.
Такимчином, педагогічний досвід цих педагогів, їх власний погляд на питаннявиховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їх оцінку системиМонтессорі.
Взаключенні хочеться сказати про те, що у наш час, коли формуються нові державніі суспільні структури, направлені на демократизацію і гуманізацію виховання і освіти,йде пошук нових шляхів організації педагогічного процесу в дитячому садку ішколі, оновлення методів роботи з дітьми.
Цимзначною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної системи Монтессоріі методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етап розвитку педагогіки іпсихології, зміни в житті суспільства початку ХХІ століття вимагаютьпереосмислення деяких положень методу Монтессорі, адаптації їх до нових умовроботи дошкільних установ і шкіл.
Використаналітература:
1. «Методнаучной педагогики Марии Монтессори» під редакцією Борісова З.Н., СемерніковаР.А., Київ «ДіловаУкраїна”, 1993 рік.
2. “Историяпедагогики” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва “Просвєщеніє”,1982р.
3. “Історіяпедагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.