Реферат: Поняття "носій інформації" та "матеріальна основа документа": семантичне навантаження в професійній інформаційній діяльності

МІНІСТЕРСТВОКУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИІ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

Інститут  державного управління та права

Кафедра  Документознавства

 

Поняття  “носій інформації” та“матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійнійінформаційній діяльності.

Курсоваробота  з дисципліни “Документознавство”

                                                                                                ВИКОНАЛА:

                                                                                                СтуденткаІІІ курсу

                                                                                                ГрупиДМ-012

                                                                                                ПономаренкоТетяна

Київ-2004р.

ЗМІСТ:

Вступ.................................................................................................................................3

РозділІ. Поняття  “носій  інформації”......................................................................5

§1.Поняття  інформації  як інваріанта відображення..................................................5

§2.Джерела  інформації...................................................................................................7

§3.Види  носіївінформації:.........................................................................................…7

3.1.Носіїнеживої  природи.............................................................................................8

3.2.Носії рослинного  і тваринногосвітів....................................................................9

3.3.Носії інформації  всоціумі.....................................................................................11

Розділ ІІ.Поняття “матеріальна  основадокумента”...........................................12

§1 Розкриття поняття  основи  документа  через призму  бачення поняття“документ”......................................................................................................................13

§2.Сучасне трактування  поняття “матеріальна основа документа”………………20

2.1.Практичне використання матеріальноїоснови  для  документації суспільства.....................................................................................................................21

Висновки...................................................................................................................…29

Додатки………………………………………………………………………………..31Списоквикористаних матеріалів………………………………………………….39

Вступ

          Людство створює  документи  длязберігання  і передачі  соціальної інформації  в часі і просторі.Саме документ організує, систематизує  інформацію,  подає  її  в  зафіксованому вигляді. Проте для свого  існування  люди  використовують  не тільки  фізично закріплену інформацію, а й таку, яка циркулює  і в неживій природі,  і міжособинами  рослинного і тваринного  світів, тобто  не є зафіксованою і має біологічнепоходження.

          З  часом  ми  почали  фіксувати всю необхідну  інформацію, яка циркулює   навколо нас. Це дало можливість  їїнакопичення  і зберігання  на певному носії, який  складає  матеріальну основу документа, де вона   міститься.

          У  своєму дослідженні  я порушую питання,  чим саме відрізняється  носій, який  несе  інформацію, і основа, наякій  вона  закріплена. Отже,  актуальність  теми полягає в дослідженні  характерних  особливостей  семантичного  навантаження  носія інформації  та матеріальної  основи  документа.  Більше того, в своєму проектія показую  різницю  між цими поняттями.  Крім того,  я досліджую основні моменти  еволюції  матеріалів,  які  застосовувалися  для закріплення інформації.

          Слід  відзначити, що люди прагнули  до максимальної компактності  розміщення   інформації  на носії,бажали, щоб матеріали,  з яких виготовлялася  основа,  були не дорогими  імали  невеликі  розміри  для  передачі  закріпленої  інформації в часі  іпросторі.

     Предмет даного дослідженя– це семантичне навантаження  понять “носій”  та “матеріальна основадокумента”   в професійній  інформаційній  діяльності.

     Об’єктом  вивчення  даної теми  єносій  і його  матеріальна основа, їх видова  різноманітність.

   Мета  і завдання  даного дослідження– подати  необхідне   системне представлення  про сутність, структуру, функції   носіїв  інформації,  їх матеріальної основи.  Це дослідження можетакож служити  основою (базою)  для створення  термінологічного  стандарту поділоводству, оскільки  ще  до цього  часу не існує  чітко визначеногостандарту, який  би розкривав  особливості  та розбіжності даних понять.

          Крім того це дослідження вирішуєзавдання   узагальнення  наукових  досліджень   та думок, які  торкаються темищодо  визначення і порівняння  цих понять.

          Проводячи  своє дослідження   явикористала  значний  інформаційний  фонд,   який  стосується даної теми.  Слідвідзначити, що  ці фонди  не повністю  розкривали дану тему, деяких  питаньзовсім  не  було розглянуто  в даних працях,  що свідчить про малубазу,  яка накоплена  по  цій темі. Загалом я працювала з двома фондами – це  нормативнабаза (закони, стандарти), яка  часково приділяє увагу  даній темі.  А також використала  значні  об”єми довідкової літератури,  в яких точно  показано різницю між носієм та основою документа. Це  такі видання, як словники таенциклопедії.  Крім  того я помітила, що провідні вчені  мало приділяють уваги даній темі  або  зовсім її не розкривають, що  дуже прикро, тому що  багато хтодо сих пір не  може розібратися  у доцільності виокремлення  поняття“матеріальна основа документа”  з поняття  “носій інформації”.  Частково поняття  “матеріальна основа документа”  розкрито  в працях Щвецової-Водки, алетільки через призму бачення поняття “документ”. Отже, написаня даної роботистало можливим  завдяки   використаним джерелам, проте головним чином завдякисистематизації   моїх знань в даній галузі.

          РозділІ.  Поняття  “носій  інформації”

          З середини ХХ ст.  в результатісоціального прогресу і бурхливого розвитку науки ітехніки об’єми інформаціїнадзвичайно зросли. Тому поняття інформації було розширено.   

          Отже  поняття   “інформація” (лат.Informatio – роз’яснення, виклад) має  багато значень, з яких найбільш загальне і широке – “відображене  різноманіття”. Таке визначення дозволяє розглядати як інформаційні  процеси, які проходять в технічних  механізмах,живій і неживій природі, в суспільстві. Отже, за інформацію вважали і передачупри знаків від клітини до клітини, і від організму до організму. У теоріїінформації все різноманіття її форм  прийнято  ділити  на елементарну –інформацію, яка  циркулює в неживій природі, біологічну – яка циркулює  вживій  природі (рослинний  і тваринний  світ), соціальну – яка осмисленалюдським  суспільством (соціумом).[18, с. 42]

          Певний час в деяких філософськихпрацях була видвинута концепція, згідно якої інформація являється однією зосновних універсальних властивостей матерії – атрибутом всієї матерії. Такийпідхід пов’язує поняття “інформації” з поняттям “відображення” і отримав назвуатрибутивного.

§1.Поняття інформації  як інваріанта  відображення

          Самі по собі ні мова, ні знаки, ні цифри -  не інформація, а її носії. З їх допомогою ми отримуємо тідані, які дозволяють нам поповнити наші знання про навколишні    предмети іявища дійсності. Інформація тісно пов’язана  з можливістю людини відображатинавколишній світ. Завдяки цьому люди пізнають те, що навколо них протікає,  щослужить предметом їх інтересу. Відображення – особлива властивість матерії(носія), завдяки якій  один предмет залишає своєрідний “слід” на другомупредметі, це специфічна взаємодія,  при якій один предмет набуває якісь риси(властивості) іншого предмета, видозмінюється під його дією – несе йогоінформацію.У цьому  випадку інформацію слід розуміти, як те, щозафіксовано відображаючим  суб’єктом, що стало його належністю і що він увипадку, якщо це потрібно, може відповідним чином відтворити  у вигляді певнихтекстів, малюнків, цифр і інших носіїв інформації. Наприклад, все, що йомуздалося найбільш значимим, що представляє інтерес не тільки для нього, але йдля  майбутніх читачів, служить йому матеріалом (носієм)  тієї інформації, якабуде відображена у його  творі. [33, с. 3-4, с. 7-9]

          Інформацію можуть передаватирізноманітні носії, але в будь-якому випадку вона містить дані про навколишнюдійсність і в цьому смислі носить об’єктивний характер, тобто інформація як інваріант  відображення, як  те, що    може  об’єктивуватися,  тобто  ставати об’єктом, при  передачі, трансформуванні  і  перетворенні  є той  ідеальний образ,  який  створюється  кожним  суб’єктом  з  метою  створення  ідеального образу,  який  є  соціально-значимий  для  суб’єкта. У  реальних процесах передачі  створеного  образу  губиться  частина  змісту  відображення,залишається  лише  те, що   може  об’єктивуватися, формалізуватися,передаватися з  допомогою  певних  знаків  на  певних  носіях. Лише опредмечена  інформація може  передаватися  від  одного  об’єкта  до  іншого.Відображення  залежить  від  своїх  матеріальних  носіїв, в  яких відбуваються  інформаційні  процеси, але    інформація  завжди  інваріантна. Вона  нетотожна  відображенню, а є  лише та  її  сторона, яка піддається опредмеченню,  передачі.

          Відображення інформації залежить від  матеріального  носія,  але його   неможливо перенести  на  інший  носій адекватно. Інформація  ж перекодовується, передається, породжуючи  образи,  вяких  вона  є інваріантом. Дослідники  притримуються  думки, що  чим  більшрозвинена  матеріальна  система, тим більш  ідеальні   її  інформаційно-відображальні  характеристики. Крім того, якщо  процесвідображення  здійснюється  без  переривання, то вилучення  інформації  може проходити  періодично, а то й взагалі  не  здійснюється  суб’єктом відображення.Коли дослідник  або просто спостерігач  зацікавлений в отриманні  інформації напротязі  всього  процесу  відображення, тоді  й вилучення  даних буде проходити  так само  без переривань, як і процес  відображення. У такихвипадках  людина  намагається  отримати  як  умога  більше  інформації.

        Під час відображення походить процес викривлення, зміни інформації, врезультаті чого знищується адекватність відображення. Виникають, таким чином, помилки, оманливі  образи, тобто образи, які не відповідають відображаємому об’єкту. Адекватність має різні форми, серед яких: синтаксична адекватність,семантична і прагматична. На зміст відображення, його адекватність звертаєувагу Тюхтин  В.С.[38]

          Деяківчені вважають, що інформацію передають лише знаки, але з цим погоджуватися неможна, оскільки носієм інформації є матерія, на основі якої може створюватися йобраз, який передає її форму, вид, клас, тобто її суть можна розуміти   наоснові матеріального об’єкту, який потім опредмечується за допомогою знакових систем. 

§2.Джерела  інформації

          Джерелами  інформації  є матеріальні   об’єкти,  як  природні так  і  штучні. Матеріальними  об’єктами передачі  інформації  є повітря, вода, промінь  світла, рентгенівський промінь,  електричний  струм. Інформація, яка  передається по даним  джерелам,не має ні ваги, ні геометричних розмірів, ні фізичних  і хімічних властивостей.Але для її циркуляції обов’язково повинні бути  матеріальні об’єкти, тобтоносії.

          Наприклад, відображаючи світлодалекої зірки, людина сприймає його як носія інформації. За допомогою різнихприладів він  отримує  інформацію певного  роду  і дізнається  завдяки  їй проте, чи він має справу з молодим чи старіючим небесним світилом, яка йоготемпература і т.д.  Інформація  в даному випадку виступає як зміст процесувідображення.[33, с. 3-4]

§3.Види  носіїв інформації

          Існує численна кількість ірізноманітність суджень про сутність поняття інформації, а також її носіїв, яківикладені в працях  природовідкривачів, техніків, філософів. Їх можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться ті, в яких зазначаються інформаційніпроцеси, які являються властивістю всього  сущого, всіх видів і форм рухівматерії, не тільки розумних істот, але й неорганічної природи.

          Друга група передумовлює, щоінформаційні процеси виникають на певній стадії розвитку форм руху матерії, асаме біологічної і соціальної, в неорганічній природі вони ж відсутні. Проте більшість  вчених підтримує  першу групу,  оскільки, розглянувши матерії неживої природи, було  виявлено, що вони також несуть  свого  роду інформацію.

          Існувала ще одна  концепціяінформації, дуже схожа  до поглядів  вчених першої  групи,  за  якою  вонавважалася  властивістю  всіх матеріальних  об”єктів. Виходячи з неї, вчені притримувалися  думки, що  інформація існувала  й існує  вічно  і ніколи невиникала. Одначе  такий погляд не виключає  того, що з розвитком  матерії можуть  з”являтися  нові  властивості  інформації,  наприклад зміст  іцінність. Вищі  види  інформації  (біологічна, соціальна) з”явились  врезультаті еволюції матерії, на певному  етапі розвитку якої з”являєтьсяуправління, як використання  інформації. [39, с.47] 

          Отже, таким чином було  виділено три  групи носіїв, які  несуть  певну  інформацію,  яка є спільною для них, а також ту,  яка  характерна  для  певного  виду  носія:  носії  неживої  природи,носії тваринного і рослинного світів, носії  в соціумі. 

3.1.Носії неживої  природи

          Так,було  проголошено, що інформація в неживій природі  не використовується  їїсистемами (хоча й зв’язана з   відображенням). Інформації в неживій природівластиві лише збереження і передача.  Тобто матерії неживої  природи є її носіями.

          Вданий час існує думка, що для об”єктів неживої природи (носіїв) достатньо“чисто енергетичного опису...”  Але ця думка не є достатньо обумовленою,оскільки в науки, які вивчають об”єкти неживої природи, все більше проникаютьметоди теорії інформації. Наприклад, такий  матеріал, як глина  несеінформацію  про її склад,  якісні характеристики, колір  і т.д. Так само як і глина носіями  вважаються  всі  матеріальні  об’єкти і матерії  неживої сфери:  ґрунт, камінь,   зірки, сонце  і т.д. Ці носії  зберігають і передають інформацію, яку  ми отримуємо, тільки дивлячись  на них.

3.2. Носії  інформації рослинного ітваринного світів.

          У працях вчених  прозвучав такийвислів: “Інформація виникає на рівні життя”[12] Це підтвердилося у ході спостережень і стало  зрозуміло, що обмін інформацією  так само необхідний живій істоті, як  і обмін енергією  та речовиною. Без інформації  вонаприречена   на  смерть. Історія  медицини  знає випадки, коли  народжувалися діти, які не сприймали навколишній  світ – вони були  байдужі  до їжі, нереагували  на  зовнішні подразники і  в кінці  кінців гинули. Причина їх  смерті– нерозвиненість  інформаційних зв’язків або повна їх відсутність.

          Інший приклад: ми захоплюємося багато різноманітністю  видів рослинного  й  тваринного  світів. Тільки окремих видів тварин  на землі  близько 2 млн.  кожний  індивід, яких  починаєсвою біографію з однієї єдиної зародившоїся  клітини. І ця  клітина,розвиваючись, ніколи   “не помиляється”  — із клітини слона виростає слон, ізклітини людини – людина.

          Цівипадки  стосуються проблемі  інформації. Явище спадковості важко осмислити без залучення даного поняття. Оказується,  кожна клітина – своєрідне сховище –носій – спадкових “записів” роду, зроблених особливо віртуозним  способомруками природи. І цей  “запис”  по своїм особливим  “лініям зв’язку”, ніде  необривається і не збивається із заданої програми. Свої корективи в цей  процесвносить і  навколишнє середовище – джерела  інформації. Інакше не  проходила бвічна еволюція живого світу. Але  ця  корекція особливого роду. Вона  потрапляєтакож у вигляді інформації, на яку реагує організм. І чим краще  він реагує,тим плодотворніше  протікає процес пристосування до навколишнього середовища,тим  успішніше проходить його розвиток. Інформаційний обмін більш важчий позмісту і формі по мірі підйому живих  індивідів  по довгому ланцюгу еволюційного розвитку, на вершині якого стоїть людина.

          Наприклад,в Індії ботаніки помітили, що якщо доторкнутися до листків мімози, то вониодразу скручуються. З часом  виявилося, що це така   собі захисна реакція відтропічних  дощів. Листки  сприймають зовнішню інформацію і передають по всійрослині, тобто окремі її частини виступають носієм цієї  інформації, і врезультаті всі тканини мімози реагують  однаково, тобто виступають носіємінформації. Здатність всієї матерії нести  якусь інформацію одного видудозволяє в кінці кінців зберегти себе, як певний вид живої природи. Отже інформаційні зв”язки  в рослинному  світі існують,  крім  того, той  багатийінформаційний  світ, який  служить  нам   і створювався  нами,  розпочинаєтьсяз тих первоначальних, ще не  розвинених інформаційних систем, які  ми виявляємоу представників  флори.

          Наступний якісний  стрибок в розвитку  інформаційних  зв’язків  ми  помічаємо  втваринному  царстві. Інформаційні  зв’язки  у представників  фауни різноманітніші, ніж у рослин, хоча  й тут  багато що нас  дивує,  вказує на взаємозв’язок в розвитку  всіх матеріальних  утворень.

          Щостосується тварин, то ієрархічна драбина тваринного світу дуже довга і висока.Нижчі  її сходинки   займають найпростіші істоти, а верхні – найрозвиненіші   організми, безпосередні представники     фауни.

          Ще слід  відзначити, що носіями інформації є самі біологічні істоти, а саме їхсигнали, які несуть “повідомлення”  і “відомості”.  Крім  того  в житті багатьох тварин, від  комах до  млекопитающих, своєрідним  носієм  інформації служать  запахи.  Багатьом тваринам  властиве   тонке  чуття.Інформаційні  зв”язки в тваринному  світі  завжди  цікавили   людину.  Вона намагалася  встановити, для  яких  цілей  вони  служать, як  допомагають тваринам у всіх видах їх життедіяльності,  як  сприяють  їх  спілкуванню  міжсобою.    Часом  фантазія  людини  приписувала  тваринам  властивості, які  наявні  у людей. Проте, за словами Енгельса  “те незначне, що останні(тварини), навіть найбільш розвинені з них, мають повідомити один одному, може бути передане і без допомоги  чіткої  мови. Отже, інформацію можуть передаватиі представники рослинного  і тваринного  світів – рослини і тварини. І  ця біологічна інформація  передається  у вигляді сигналів, а також  є обміномознак   від  клітини до  клітини.

          3.3.Носії інформації  в соціумі.

  Усвіті людини інформаційний обмін якісно змінився. З’явилися  нові  формизв’язку, нові, штучно створені джерела  інформації, виникла мова – засіботримання і передачі інформації. Виник новий, не звіданий до сих пір світінформації. Інформацію можуть передавати різноманітні носії, але в будь-якомувипадку вона містить дані про навколишню дійсність і в цьому смислі носитьоб’єктивний характер. А інформаційне спілкування людини із зовнішнім світомносить двосторонній характер: людина отримує необхідну йому інформацію і сама всвою чергу виробляє її, поповнюючи інформаційні потоки новим змістом. Зінформаційної точки зору, сама людина як суспільний індивід розвивається завдякидвох інформаційних потоків: генетичної інформації, яка міститься в зародженій клітині і інформації, яка надходить до до людини  на протязі  всього  її життя із зовнішнього середовища. Генетична  інформація носить заздалегідь заданийхарактер. Тобто конкретний індивід не може змінити інформацію, яка  закладена у людини  від  природи: форма носу, очей і т.д. ( це стало можливо лише  востанній час за допомогою пластичної  хірургії)

          Людський організм, якщо його розглядати як своєрідну інформаційну систему, являє собоюзразок безпомилкової передачі великого об’єму інформації, записаної в генах. Цяпередача ведеться особливим способом, особливими носіями, за допомогоюоригінальної кодової системи, розкривши яку, людина отримає доступ до такоїтаємниці природи, як зародження і розвиток життя.

          Зовнішніумови, звичайно, впливають на носії генетичної інформації, але слід відзначити,що генетична інформація в достатній мірі консервативна.  Її головна мета –збереження біологічної спадковості людини.

          Діюцієї інформації людина не відчуває, як не відчуває роботи серця, якщо вонофункціонує нормально. Два названі потоки інформації, і їх носій, мають різнуприроду наслідування. Свідомість  не передається в спадок, вона з’являється улюдини з моменту його народження, а створюється в процесі спілкування з іншимилюдьми. Досліди підтвердили, що людину відрізняє від тваринного  світу нестільки біологічні особливості, скільки перш за все здатність до свідомості і мовлення, які набуваються в процесі обміну інформацією.

          Самевиховання, в якому наявна і жива (а саме біологічна інформація), миттєва, йінформація, збережена на матеріальній основі, робить людину соціальноюсуспільною істотою. Соціальна інформація – всі знання про соціальну форму рухуматерії взагалі й інші форми руху.

          Виходить,що  інформація – відомості, що передаються в соціумі  об’єднаннями  людей усним, писемним  або  іншим способом (з допомогою умовних   знаків технічнихзасобів). Це загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями  між людьми,людиною і автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами в світі рослин ітварин, передачу ознак від клітини  до клітини.

          Носії інформації мали    різну матеріальну  основу,  на  якій  закріплювалася  інформація. З  удосконаленням матеріальної  основи  удосконалювалися  й  носії  інформації.           

 


          РозділІІ.Поняття “матеріальна  основа документа”

          З часом  люди  почализастосовувати  носії інформації зовсім  з  іншою  метою. Тобто  в процесітехнічної обробки  матеріали  втрачали біологічну інформацію (форма  рослиничи  тварини, вид, клас і т.д.), а  у переробленому  вигляді, поєднуючись  зіншими  речовинами, складали певні  матеріали, які  було  покладено в основудокументів. 

§1 Розкриття  поняття  основи  документа через призму  бачення поняття “документ”.

          Зовнішня форма (основа документа), носій інформації довгий час не привертали  уваги дослідників. Однак і поява такої уваги була пов”язана не з узагальненням  даниххарактеристик документа як ідеального об”єкта, а з конкретним (часто –рідкісним, унікальним) документом та його специфічними  ознаками як речовоговиробу.

          Багатоаспектними  є напрямививчення характеристик  зовнішньої форми документа, його зовнішніх ознак,зокрема, способів фіксації інформації, різних  видів  носіїв  інформації,організації їхньої матеріальної  конструкції.

          Термін «документ»використовується в багатьох галузях знань.  Майже в кожній з них є одна чидекілька версій його розуміння у відповідності із специфікою тих об'єктів,котрі вона вивчає і котрим надає статус документа. У  відповідності  з цим  порізному трактують  і основу  документа, у деяких тлумаченнях навіть  точно  її,не називаючи,  а присвоюють їй  статус  носія  інформації. визначення саме втакому плані викладено матеріал в тезах доповіді Г.М.Швецовоі-Водки, де булозроблено спробу окреслити головні ознаки значення поняття «документ»,що відповідає об'єкту бібліографічної діяльності.

          Найбільш загальним визнаєтьсявизначення документа як «будь-якого матеріального об'єкту, який може бутивикористаний для передачі інформації в суспільстві, включаючи експонати музеїві навіть тварин у зоопарку, тлумаченням якої фактично і розпочинається наукапро документ.  На думку бібліотекознавця Ю.М.Столярова  документом вважається будь-яка нооінформація (інформація створена людським розумом на відміну від інформації, зафіксованої в діяхнеживої природи чи біології), зафіксована у просторі та часі з метою їївикористання, передачі і зберігання».[43]

 Отже, вцьому разі з поняття основи  документа виключають  такі  поняття, як носіїбіологічної  інформації, носії неживої природи.   Ми вже згадували пропредставлення А.В.Соколовим соціальної інформації як способу руху, ідеального впросторі та часі. А оскільки такий рух може розглядатися як передачаповідомлення у вигляді сукупності знаків чи окремого знаку, що є текстом, то,на думку цього вченого, «документи — це документовані тексти»

Витоки цієї концепціїбазуються на термінології французьких істориків пер­ших десятиліть XX ст.,котрі називали всі історичні джерела (як письмові, так і неписьмові)документами. Однак значна частина джерелознавців не поділяла і не поділяє такоїточки зору, залишаю­чи за класом документів тільки «записи”.  У цьомуприкладі фігурує поняття основи, на  якій   певним способом закріплена  певнасоціальна інформація.

          Згадана концепція документа,котра, здавалося б, і  звужує коло об'єктів до сукупності „слідів“матеріальної та духовної культури людства, виключаючи об'єкти живої та неживоїприроди, разом із тим майже не пов'язана з першим тлумаченням поняття»документ". У першому випадку ми мали справу з повідомленнями, щозафіксовані у вигляді знаків, чи знаку на матеріальному носії (або представленіносієм-предметом, котрому надано значення такого знаку). Тобто мова йшла проінформаційний процес, процес пере­дачі інформації від людини людині. У цьомутлумаченні матеріальну  основу також сприймають як носій інформації. В поняттядокумента як будь-якого залишку матеріальної культури, якщо він непредставлений у формі такого повідомлення, інформаційний процес не проглядається. Будь-який виріб, хоча і «обтяжений ідеєю створення»,досліджується так само, як і будь-які об'єкти живої чи неживої природи, які втакому разі теж можуть вважатися свідченнями (тобто документами) історії при­роди.Вислови про те, що річ «розповідає» про себе, що дослідник «берез неї приховану інформацію», не більше ніж метафора з точки зоруінформаційно-комунікативного підходу. Наші реконструкції історичної дійсностіза допомогою матеріальних залишків грунтують­ся на основі аналізу різних їххарактеристик (змісту, форми, функцій тощо) і масштабність такої реконструкцііцілком залежить від здібностей самого дослідника.

          За третьою концепцією документ —це матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для передачі інформації(Г.М.Швецо-ва-Водка включає сюди і т.зв. тривимірні творимистецтва: архітектури, скульптури). У загальному вигляді таке ро­зуміннядокументу було поширене «в 60-70-ті роки. Приміром у „БольшойСоветской Знциклопедии“ документом вважається „ма­теріальний об'єкт,що містить інформацію в заданому вигляді  і  спеціально призначений для їїрозповсюдження у просторі та часі“   

3 розвитком концепціїзнакової основи передачі соціальної інформації до документів стали відносититакож об'єкти, що фіксують естетичну інформацію образотворчої форми, включаючисюди не тільки живопис, а й тривимірні твори мистецтва, такі як скульптура,архітектура. Зрозуміло, що при будь-якій фіксації інформації на матеріальномуоб'єкті ми маємо справу з певним інформаційним процесом (збереження, передачаінформації), але навряд чи кожний з цих об'єктів можна вважати документом,особливо з точки зору спеціальної призначеності носія для передачі інформації.В цьому разі для фіксування інформації спеціально може бути задіяний будь-який матеріальний об'єкт (у тому числі будинок, парканчи тіло  людини). Отжез третього визначення поняття “документ” також випливає ототожнення понять“носій  інформації” і “матеріальна  основа документа”, що є не вірним,оскільки  ці  матеріали (об”єкти) призначені для фіксації певними способами  іпередачі  інформації іншим поколінням, що є неможливим для носія.

   Крім  того В.А.Полушкинзапропонував ще одне  трактування, за яким  носій (документ) міститьелементарну інформацію, котра утворюється  природним способом  у результаті впливу одного  матеріального об”єкту  на  інший, а  також  логічну(семантичну), яка є  результатом  цілеспрямованої людської  діяльності.[24,с.8-10]  

  Найбільшу увагу привертаєсформульоване Г.М.Швецовою-Водкою четверте значеная документу, а саме — якматеріальногс об'єкта, що є записом інформації, призначеної для передачі. Саметакі документи, на її думку, входять в систему бібліографічної справи, єоб'єктами бібліографічної діяльності і на цьому значенні також базуєтьсясистема документальних ко­мунікацій в  інформатиці.            

  За четвертим трактуваннямпредставлення запису інформації  як матеріального об'єкта, на наш погляд, незовсім коректне, оскільки матеріальна форма передбачає певний зовнішній виглядречового об'єкту (саме речового об'єкта, оскільки, наприклад, при усній форміпередачі інформації матеріальним об'єктом — носієм є повітря), котрий має звичні для нього об'ємні параметри (тобто висоту, довжину, шири­ну). Можливотут малася на увазі інтегрованість інформаційної складової та матеріальногоносія, на що вказується в деяких визначеннях  поняття „документ“.Замість „запису інформації“ в них ви­ступають  „семіотичні (знаково-логічні)  засоби  представлення інформації, тобто жанрова організаціяінформації“ (О.А.Гречихін). „осмислений   текст“    (А.Г.Чорний),   „фрагмент інформації“ (Р.С.Гіляревський) тощо. Близьке доцього є і формулювання функціонального визначення документа, поданогоГ.М.Швецовою-Водкою в більш пізній публікації, а саме —як „єдністьінформації та матеріального носія, яка використовується в соціально-ко­мунікативномупроцесі в якості каналу передачі інформації.

Слід також нагадати, що свогочасу Д.Ю.Теплов трактував доку­мент як матеріальний носій інформації, що розглядаєтьсяпри цьому у вигляді системи сигналів чи знаків!  Можливо, що в ме­жах цієїконцепції документа треба розглядати запропоноване нещо­давно А.В.Соколовимтаке визначення: “документ — це стабільний речовий об'єкт, призначений длявикористання в соціальній ко­мунікації в якості завершеногоповідомлення».  Хоча для такого твердження необхідно конкретизуватирозуміння «призначе-ності» речового об'єкту і рівень ідентифікаціїцього об'єкту з «завер­шеним повідомленням».

Подібним до вищевказаних є також трактування документу и Державномустандарті України "Інформація та документація. Базові поняття. Терміни тавизначення". Тут він визначається таким чи­ном: «записана інформація,яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційноїдіяльності». Причому в примітці до цього пункту зазначається, що «цевизначення сто­сується не тільки рукописних та друкованих матеріалів на паперічк у вигляді мікроформ (книг, журналів, діаграм, карт), але й ма­теріалівнедрукованого походження (машинозчитуваних записів, фільмів, звукових, а такожтривимірних об'єктів чи реалій)». Здається, що в даному випадкусловосполучення «запис інформації» тлумачиться в досить широкомусмислі, враховуючи наявність тривимірних об'єктів та «реалій». Одночаснонезрозумілим єобмеження сфери функціонування документів тільки інформ»щіііноюдіяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як «постійне тасистематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання,пошуку, використання чи  обмеження сфери функціонування документів тількиінформаційною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як»постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації зметою її зберігання, пошуку, використання чи пересилання, що вико­нуєтьсябудь-якою особою чи організацією".

Всі інші значення поняття «документ», наведеніГ.М.Швецовою-Водкою, вужчі й означають специфічні речові об'єкти в історичномуджерелознавстві, діловодстві, дипломатиці, юридичній науці. Ми зу­пинимосьтільки на визначенні документу як запису, що є залишком людської діяльності ісвідчить про існування цієї діяльності. Ця точка зору поширена в історичномуджерелознавстві. В межах цієї концепції (як ми вже пересвідчилися, не єдиної вджере­лознавстві) документами вважаються тільки ті джерела, що мають мовнеототожнення, тобто є тільки письмовими. 

Для формулювання поняття «документ», що відповідає змісту та­кихвидів діяльності як бібліотечна, бібліографічна, книговидавнича,книготорговельна та науково-інформаційна, ми скористалися наведе­ними вище третімта четвертим значеннями цього поняття. По-пер­ше, в інформаційній частинізамість словосполучення «запис інформації» доцільно вживати слово«текст» завваживши, що він яв­ляє собою логічну послідовність мовнихта немовних знаків. Як не мовні знаки тут виступають художнє оформлення(включаючи ілюстрації), фотографії та кінокадри, що фіксують об'єкти.

Одначе сам текстне можна ідентифікувати з документом. Інакшебудь-який текст — запис на паркані, вивіска перед крамни­цею чи навітьнапис-татуювання на тілі людини можна було б вва­жати документом, а матеріал, зякого вони виготовлені – основою документа.  Зазначені нами галузі діяльностіпрацюють з об'єктами, котрі спеціально   виготовлені, тобто функціональнопризначені для збереження і передачі інформації у просторі та часі. Причому цяфункція є їх основ­ною   функцією  як речових виробів (хоча є винятки, колитакі вироби мають дві основні функції, наприклад, книги-іграшки), позаяк існуєчимало інших виробів, на яких зафіксована інформація (нони також передаюгь її упросторі та часі), але для них ця функція є другорядною, вторинною. Наприклад,проїзний квиток на міський транспорт, посвідчення особи чи паперові гроші тежмають зафіксовану інформацію, котру вони передають у прос­торі і часі, алеосновна функція цих речових виробів — давати право на проїзд, посвідчуватиособу та бути платіжним засобом.

З іншого боку, така основна функція речових виробів як вико­нання ролізасобу збереження та розповсюдження інформації у просторі та часі, зумовлює їхспеціальну, специфічну матеріальну кон­струкцію, яка представлена типово уформі книг,  брошур, аркушів паперу, записничків, буклетів, мікрофіш, магнітнихдискет тощо. Специфічними були і історичні форми документів у вигляді глиня­нихтабличок, папірусних сувоїв, пергаментних кодексів тощо. Ця спеціальна«конструкція забезпечує виконання ними їх основної функції, надаючиможливість цим виробам бути зручними для пе­реміщення в просторі, тривкими длязбереження інформації в часі, Пристосованими для фізіологічних можливостейчитання тексту. Са­ме в такому вигляді вони функціонуючії у документальних ко­мунікаціях,є об'єктами обробки, зберігання та видачі в бібліотеках, книгарнях, органахінформації тощо. Зрозуміло, що нанігь спеціаль­на форма об'єкту не є єдинимкритерієм для того, щоб вважати його документом (аркуш паперу, чиста дискетаабо фоюплівка), така ідентифікація можлива тільки при наявності зафіксованогона ньому тексту.

Таким чином для бібліотекознавства, бібліографознавства такнигознавства документ — це текст (як логічна послідовність мовних чи мовних танемовних знаків), зафіксований на    речовому   виробі,    основною функцією  якого   є   збереження   та розповсюдження (передача) інформації у  просторі  та   часі. Отже, тут матеріальну основу трактують  як речовий виріб, який одержали в ході  виробництва.

При подальшому вивченні поняття “документ”  матеріал пропонують називати   терміном “паперовий” – є основою документа. Крім  того  матеріальноюосновою пропонують  вважати і матеріали, які за своїми властивостями схожі  напапір – папірус, пергамент, сучасний синтетичний замінник паперу. Документитакож поділяють на плівкові, які мають різну основу (виготовлені з різнихматеріалів), пластиночні, які також мають за основу різні матеріали.

Крім того,  за текстом Закону України „Про інформацію“(ст.27) „документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання,зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері,магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві“. Законодавча»передбаченість" матеріальної форми документа позбавляє це визначеннянеобхідної конкретики.  Таким чином тут фігурують такі визначення, як носій та  основа  документа.[1]

          Слід відзначити, що надумку Е.К.Безпалової “чим менше  природний об”єкт перетворений   діяльністюлюдини для нової мети – збереження інформації,  чим менше він зручний длятиражування, тим меншеу нього підстав  вважатися документом”.[10, с.27]  Так,на основі еволюції поняття “документ”  ми побачили  різні  трактування його основи.

§2.Сучасне трактування  поняття“матеріальна основа документа”

           Користуючись  допоміжною  літературою, можна помітити, що  вчені  зовсім  мало приділяютьувазі розкриттю такого поняття як “носій інформації”, проте ще меншу увагу вониприділяють  поняттю “матеріальна основа  документа”. Це можна пояснити неусвідомленням того, що не можна ототожнювати  ці два поняття  як вони цероблять.

          Це вказує на те, що протягомвеликого проміжку часу саме поняття “матеріальної основи  документа” неіснувало зовсім.  Вперше це поняття згадується в тлумачному словнику, якийдатується 1995 роком, згодом це поняття зустрічається в праці  Н.Н.Кушнаренко.Тобто тільки з цього часу відбувається остаточне виокремлення  поняття“матеріальної основи докумнта” з поняття “носій інформації”.

          Отже, термін матеріальна основадокумента – це сукупність  матеріалів, які складають  носій  інформації і яківикористовуються  для запису  текста (зображення).[36, с.100]

          Слід зауважити, що поняття “носій”з’явилося  раніше за поняття “матеріальна основа”, яке виокремили з першогочерез багато років постійних суперечок, які тривають і зараз. Оскільки ще на початку  суспільного  розвитку  з’явилася  потреба  збереження  певного  роду інформації: перепис  літературних  і  наукових,  релігійних   текстів, ведення звітності  і т.д., тому  люди  використовували  всі  підручні  матеріали, які знаходилися поряд, в  залежності  від умов  життя  народів, їх  місця прожиття, кліматичних умов.

          Виходить, що сам  термін“матеріальна  основа  документа” – сукупність  природних  і  штучнихматеріалів, які  використовуються  для  запису  повідомлення  і  які  становлять  носій  інформації. А носій  інформації, який  застосовується документуванні, — природний  або  штучно  створена  матерія,  яка використовуєтьсяяк елемент  документа і  пристосована для  закріплення на  ній  інформації при використанні  конкретних  знакових систем, що дають  можливість створеннярізних видів  документів.  В  якості  матеріальної  основи  спочатку використовувалися  природні  матеріали, а згодом – штучні.

2.1.Практичне використання матеріальноїоснови  для  документації суспільства.

          Так, наприклад,   матеріальна основа  документів первіснообщинного  ладу була  з каменю-пісчанику, туфу, а з  часів  Августа – мармуру, кістки, металу (переважно  бронзи), з кори ілистя  дерев, трави, шкіри, водоростей, троснику, пеньки, льону, соломи,кукурудзяних  стебел.

          Використовували  як  матеріал для  документів глину. З  глини  виготовляли  дощечки, або  таблетки, на  них наносилися  дерев’яним  різцем заглиблені  письмові  знаки, потім  дощечки обпалювалися й могли  зберігатися  протягом тисячоліть – такими були готовідокументи. [16, с. 24 ] 

          У даному випадку матеріал(технічно оброблена глина) ніс  лише ту опредмечену інформацію, яку автордокументу вважав за потрібне в нього внести, тобто глина  цього разу виступаєносієм соціально необхідної інформації. Цей  матеріал (глина) не несеінформацію про склад ґрунту, з якого  виготовлений, його властивості. Він неселише технічні  властивості, які  використовуються  у виготовленні  документу наоснові глини.

          Ще сорок  століть  тому уже в  ІІІст.  до  н.е.,   використовували серцевину болотної  рослини, яка  була схожа на  очерет, — папірус. Папірус  від єгипетського “pa-p-iuz”, що означає –“рослина  річки”.

          Сама  рослина, як носійбіологічної інформації, у ході такої переробки  перетворювалася  на  матеріал,який служив основою для документів: зі  стволу  видаляли  поверхову  оболонку(кору),  серцевину  розрізали  по  довжині  на  тонкі смужки, які  розміщували рядами  на  мокрій  дошці; на  перший  шар  папірусу  накладали  другий  шар вперпендикулярному  напрямку,  після  чого його  пресували. Видавлений  сік  із рослини  застосовувався  як  клей,  який  скріплював  окремі  смужки.  Потім за  допомогою  лущильника зі  слонової  кістки або  з  раковини   видаляли  на ньому  нерівності  і  просушували  на  сонці. Потім  листи  проклеювали особливим  клеєм. Проклеєний  таким  клеєм  папірус  не  ламався  і  добре полірувався  раковиною    або слоновою  кісткою. Полірували  папірус  лише злицьового боку, на  якому  писали, інший  бік  залишався неполірованим.[17,с.11-12] Отримували  своєрідний  “папір” кольором  сирого піску. Окремі  листи склеювали  в  одну  стрічку, яку змотували  у  свиток. Звичайна  довжинапапірусного  свитку  рівнялася 6 м при  ширині  від 15 до  30 см. Писали  на ньому  каламом. Папірус мав форму листа, а  також  у вигляді сувою.

          Дерево  також  з     давніх  пір служило  матеріалом  для  письма. На  дерев’яних  дощечках  писали  на Дальньому  Заході і  застосовували  для  письма  і  бамбук,  з  якого  робили тоненькі  дощечки  і  потім   скріплювали  їх  шнурами – так з’явився кодекс.Тобто даний  носій мав форму  табличок, листа, а також кодексу. Кора деревини також  слугувала для  письма  у  багатьох  народів. На  корі  берези  - бересті – писали  в  Київській  Русі.   Переплети  виготовлялися  з дерев’яних  дощок,  які  обтягували  шкірою  або  парчею, візерунчастим бархатом, атласом  та  іншими  тканинами.  Для  збереження  переплету  і  для прикрашення  поверх  шкіри прикріплювали  металеві  бляхи. Берестяні  грамоти вперше  знайдені  А.В.Арциховським  при  розкопках   в Новгороді.[8, с.11,18-19]

Кору  дерев  застосовували для  письма в Індії. Народ  майя  вмів  виготовляти  матеріал для  письма  із  лубу  фікуса. Тоненько  нарізані листи покривалися потім  білою  фарбою і на  них наносились письмові  знаки  різними  фарбами. В  Індії  збереглися  книги, повністю  написані на  пальмових  листках – матеріальна основа є листки.

          У   Греції  застосовувався  щеодин  вид  носія  інформації –  це  були  воскові  дощечки. Для  записів перехідного  значення    античність  створила спеціальні  таблички,  які виготовлялися  з  дерева  або   слонової  кістки – така була матеріальна основадокументів, а сам носій як згадувалося вище носив назву воскових табличок.Притримувалися  правила, згідно якого  не можна  робити  таблички,  із  яких одна  була  б  із  самшиту,  а  інша  із бука, і  не можна  застосовувати разом  з  самшитом  інші сорти  дерева, якщо  вони   більш  дорогоцінні,  ніж  самшит, тобто   добрий  горіх,  бразильське  дерево і  кипарис.[17, с.14]Матеріалом  служили  дерев’яні  дощечки,  покриті  шаром  воску, на  якому мідною  паличкою  можна  було  видавлювати  лінії та  літери. Паличка  була загострена  з  одного  боку,  а  з  іншого  мала  форму  лопатки,  якою загладжували  написане;  називалася  ця  паличка  “стиль”. Міцним  матеріаломбула  шкіра  тварин. На  оленячій  шкірі  писали  також  народи  майя  в перших  століттях  н.е. Греки  вперше застосували  пергамент, який  вичинявся із  шкіри  тварин.  Він  був  більш  міцним, ніж  папірус, хоча  й  більш дорогим. Матеріалом   стала  особливим  чином  вичинена шкіра  телят або козенят. Було  підраховано, що  на   виготовлення  однієї  книги  з пергаменту,  потрібні  були  шкіри  цілого  стада  тварин.  Отже  матеріальноюосновою була  шкіра, а відповідно носій  мав назву пергаменту.[23, с.7]

          Для  виготовлення  пергаменту застосовували шкури вівці, кіз, волів,  телят  і т.д., але  ніколи  не використовували  шкуру  віслюків. Шкуру  вимочували  у  вапняній  воді,зішкрібали  з  неї  шерсть,  натягували  на  раму,  висушували,  вигладжували пемзою  і  обробляли  крейдою. Пемза  допомагала  відгладити  шкуру, а крейда чи свинцеві  білила  з  білком, втерті з  обох   сторін, поглинаючи  жир,відбілювали  шкіру.  На  відміну  від  папірусу пергамент  був  більш  міцним,мав гладеньку  і світлу  поверхню, на  ньому  можна  було  писати  на  обох сторонах.       

          Особливо  тонкий  прозорий  пергамент  отримували  із  шкірок  ненароджених ягнят, витягнутих  із черева матері. Його  називали  “дівоча шкіра”, і коштував  він дуже  дорого  через важкість  обробки.  

          Проте  найпоширенішим  природнім носієм  залишається  папір – багатокомпонентний  матеріал, який  міститьпереважно  спеціально відібрані дрібні рослинні  волокна,  тісно  переплетеніміж  собою, зв’язані  силами  зчеплення  різноманітного  виду і які  формуютьтонкий  лист.

          До  кінця  ХУІІІ ст. папірвиготовляли з бавовно-паперового  ганчір’я  ручним  способом. Недоліком  є  те,що  в такому  папері  було  видно  нитки  сита — філіграні — від італійськогослова “філіграна”- водяний  знак  на  папері. З кінця ХІІ ст. в папері європейського  виробництва  починають  з’являтися  так  звані  водяні знаки.    Для  державних  потреб  виготовляли  папір  із  волокон  конопель  і льону  з  відповідними  водяними  знаками.   Ще  в  30-х  рр. ХУІІІ ст. в Англії  була  видана  книга  з додатком  160  зразків  паперу з  різних сурогатів. Так,  в Росії  в  середині  ХУІІІ ст.  виготовляли  папір  з соломи. Намагалися  виготовити  зі  стебла і  листя  хмелю, із сіна  і  рогожі,із  буряна, дубових  коряк і  могала, моху, макухи  винограду, соломи  пшениці,бешихи, навіть зі  степового ковиля, різних  порід  дерева, коноплі, джгуту,очерету. Для  виготовлення  спеціальних  сортів  паперу  використовували волокна  шерсті й  азбесту.     Проте  замінила  ганчір’я  деревина.   Отже,спочатку матеріальна основа паперу була  природного походження. Проте згодомпоява штучних  носіїв поповнила  видову  різноманітність  документів, якіможуть нести  текстову, звукову, графічну  інформацію. Так, з   1950-х рр.  Увиготовленні  паперу знаходять  примінення  полімерні  плівки  і  синтетичні волокна, на  основі  яких  випускають  синтетичний папір.                        

З другої половини XIX в.стали застосовувати хімічні процеси обробки волокна (варіння сульфітної,сульфатної і натрієвої целюлози), що призвело до значного зниженнядовговічності паперу, а отже, і самих документів. 

Целюлоза — це волокнистийматеріал, який  отримують із деревної маси, шляхом хімічного її оброблення. Розрізняють сульфітну і сульфатну целюлозу.  Сульфітну целюлозу одержують ізмало смоляних хвойних порід (ялина, ялиця) шляхом обробки  деревної масиводяним розчином бісульфіту кальцію.  Сульфатну целюлозу одержують іздовговолокнистих хвойних порід,  шляхом  обробки деревної маси сульфатомнатрію.[23]

У залежності від співвідношення впапері целюлози з волокнами ганчіркової  й деревної маси, одержуютьрізноманітні сорти паперу.  Сучасний   папір для письма проклеюють, як правило,каніфольним клеєм.

У даний час широковикористовують целюлозу високого виходу, напівцелюлозу, хімічну деревну масу,що прискорюють процеси старіння паперу, оскільки усі вони мають у своєму складівелику кількість лігніну або отримані в умовах кислого середовища.                                      

За  способом  виробництва папір підрозділяється  на  види, які  в  свою  чергу  діляться  на  сорти. Кожен  з  цих  сортів має  власні особливості, оскільки матеріальна  основа  є  різною.[43, ст. 122]

До складу паперу з метоюполіпшення її якості вводять наповнювачі — білі  порошковидні, мінеральні речовини, які не  розчиняються  у воді, що підвищують непрозорість і їїбілизну, сприяють утворенню гладкої поверхні.  У якості наповнювачівзастосовують каолін, крейда, гіпс, двооксид титана, тальк, азбестин, бланфикс,сіркокислий  барій. Підвищений  вміст наповнювачів (зольність) необхідний паперу  для  високого  друку.

Крім того до паперувводять природні і синтетичні смоли, білкові речовини (желатин, казеїн),крохмаль, метил целюлозу й ін. У основному друкарський папір проклеюютьканіфолю. 

 Крім того є плівкові носії, які всвою чергу мають різну матеріальну основу.  Так, кіноплівки, що являють собоюбагатошарові полімерні плівкові системи.  Чорно-білі кіноплівки складаються зполімерної основи і желатинового прошарку, у якому дисперговані кристали солейсвітлочутливого срібла.  Кольорові кіноплівки складаються з основи, підшару,емульсійних квіткоділень і захисних прошарків.[7, ст. 208]

При виготовленні фотографічнихпрошарків усіх кінофотоматеріалів застосовують фотографічний желатин.  Вінявляє собою складну речовину білкової природи, одержуваний при гідролізіколагену.  Желатин утвориться при виварюванні кісток, шкіри й інших матеріалівтваринного походження.  У виробництві кінофотоматеріалів використовуютьфотографічний желатин по ДЕРЖСТАНДАРТ 13. 106-79 і ОСТ 6-17-421-75.  Дляутворення кольорового зображення до складу фотографічного прошарку вітчизнянихкіноплівок входять барвники (жовтий, пурпурний, блакитний).  Крім барвників уфотографічному прошарку утримуються дубителі, змочувателі, металеве срібло,фероцианід калію.  У якості дубителів застосовують формалін, гліоксаль, ацетаткульгава, хромокалієві квасці.

Такий вид носіїв інформації якмікрофільми в ГАФ СРСР виготовляли на ортохроматичній плівці «мікрат-200»,а зараз на ізопанхроматичній плівці «мікрат-300».  Для одержанняпозитивних мікрофільмів використовують плівки «Мікрат-позитив 35» і«Мікрат-позитив 16».

В останні роки дляодержання позитивних копій із негативних мікрофільмів знаходять застосуваннябезсрібні фотоматеріали, зокрема везикулярні плівки.  У якості світлочутливогопрошарку використовують термопластичний полімер, у<sup/>якомудисперговані солі диазонію.  Світлочутливий прошарок наноситься на прозоруполіетилентерефталатну основу.  Застосування нових матеріалів дозволяє протягомдекількох секунд одержати копію в звичайному (незатемненому) помешканні. 

    До  документів  на  плівковій основі відносяться й фотодокументи, які являють собою образотворчі документи, що фіксують задопомогою фотографічної техніки предмети, події дійсності у виді окремихзображень на  носії,  який  представлений негативом і позитивом. Негативними знімками називаються фотографічні зображення зі зворотною передачеютональності  об’єкта, який  знімають, тобто такі, на яких справжні  світлі тони виглядають  темними, а темні — світлими. Позитиви – відображають об’єкттаким, яким він  є насправді. Матеріальною  основою негативів є  скло  іплівка, а позитивів -  синтетичний папір.                                                                                                  

В якості основи фотодокументівзнайшли застосування скло, фотоплівка, папір.  Скло використовували в якостіпідкладки в перші роки розвитку фотографії.  Проте слід зазначити, що в тихвипадках, коли до фотодокументів висувають вимоги винятково високої стійкостізображення в часі, зокрема в астрономії, у спектрометрії, дотепер у якостіпідкладки використовують скло.  Деяка кількість фотодокументів виготовлено налистах целулоїду.  Великий фонд фотодокументів виконаний на нітроцелюлознихплівках.

У даний час негативи виготовляють на триацетатній плівці,будова котрої аналогічна будові кіноплівок

  Так фонографічні валики є історичнопершим видом звуконосія.    Для покриття фонографічних валиків застосовували«затверділий віск», до складу якого крім воску входили парафін,церезин, стеарати. Такий носій як   грамплатівка  є звуковим носієм, воснові якого лежать пластичні маси.

Матеріалом для виготовленняграмплатівок служить пластмаса, що включає три групи компонентів: зв'язувальнаречовина, наповнювачі, спеціальні добавки.

У якості основноїзв'язувальної речовини тривалий час застосовували шелак — термореактивну смолу,що збирається з тропічних рослин, що ростуть в Індії, Бірмі й інших країнах.  Недостатністьу шелаку і його дорожнечі, а також через шипіння змусили перейти наприкінці40-х років XX в. до випуску пекових платівок, зв'язувальною речовиною яких єнафтовий пекпродукт гідролізу нафти.  Якість цих платівок значно поступаєтьсяшелачним.

Розробка нових видів пластмасдозволила почати випуск платівок на основі вініліта (синтетична смола)  іполіхлорвінілу.  Вінілі є термопластичною смолою з температурою розм’якшеннябіля 140С.  Поліхлорвініл (полівінілхлорид) для виготовлення з нього пластмаси,яка потребує пластифікаторів, тобто речовин, що роблять його більш текучим. Імаса платівки зменшилася до 150 г.

У складі пластичної маси звичайнихплатівок наявна велика кількість наповнювача (маршалі та і шиферного сланцю),що робить платівку твердою і придатною для відтворення.  Проте збільшеннякількості наповнювача і відсутність у масі достатньої кількості зв'язувальноїречовини робило платівки такими, що б'ються.  Для зберігання міцності булизбільшені товщина, а отже, і маса платівок. Для виготовлення звичайних платівокзаводами використовувався  рецепт пластмас.

          Отже,запропонований мною перелік носіїв (хоча це лише мала  їх частина), а такожматеріальних основ  ще раз  практично підтверджує, що неможна  ототожнюватитакі поняття, як “носій  інформації” та “матеріальна основа  документа”

Висновки:

          У  своєму  дослідженні  ярозглянула різницю  семантичного навантаження  носія  інформації  та матеріальної  основи документа. Так, носії  містять  інформацію  про самматеріал (матерію), з якого  виготовлено  документ, тобто  його  форму, вид,клас (якщо це рослини або тварини), за його складом  ми дізнавалися  про місце походження даного матеріалу і тому подібне.  Матеріальна основа  ж несла  всобі  не  біологічну  інформацію, як  це було раніше,  а соціальну,  тобто інформацію, яка була опредмечена  суспільством,  і корисну  для нього.

          Отже, головни висновком  є те, що  сам  термін “матеріальна  основа  документа” – сукупність  природних  і штучних матеріалів, які  використовуються  для  запису  повідомлення  і  які  становлять  носій  інформації. А носій  інформації, який  застосовується документуванні, — природний  або  штучно  створена  матерія,  якавикористовується як елемент  документа і  пристосована для  закріплення на ній  інформації при  використанні  конкретних  знакових систем, що дають можливість створення різних видів  документів.

          Спочатку носії були  природного походження, але  згодом, по  мірі  виникнення потребизбереження  інформації і передачі  її наступним поколінням, люди   почали технічно їх переробляти, в результаті чого  вони отримували  перші   матеріали,які  застосовувалися  як документи. Звісно  матеріальна  основа  цих документівбула  природного  походження – глина, папірус, дерево, пергамент, шовк, папір. Ціматеріали  несли  соціально корисну інформацію, оскільки як тільки  стеблальону, наприклад,    перетворювалися  в нитки, а згодом -  у  тканину, вони втрачали  біологічну  інформацію  і ставали носіями  іншої.

          Але й цього людству було  замало для  збереження інформації,  оскільки дані носії були недовговічними, а також  на  них неможливо  було  зафіксувати інформаціюповністю і компактно, крім того матерії для їх виготовлення ставало все менше. А інформації  в суспільстві  ставало все більше і більше.

          Томулюдство почало виготовляти матеріали, яких не існувало в природі. Так почалася ера  документів на  штучній  основі. Спочатку  природний  папір замінилиштучним, який  мав меншу собівартість  і більший термін зберігання, мав  дотого ж кращу якість.

          Проте згодом з’явилася потреба  у закріпленні не тільки текстової, але й   звукової,графічної інформації. Це стало можливим із винайденням  спеціальних полімерів –складали основу плівок, на якій закріплювалася візуальна інформація, а  згодомі звукова.  Пластичні маси  було покладено в основу носіїв звукової, графічної,текстової та візуальної інформації. Металеві  сплави зберігали звукову,цифрову, текстову та ін. інформацію. Тобто з’явилися  носії, які  неслиінформацію будь-якого вигляду,  а саме головне  вони стали недорогими, могликомпактно  розмістити інформацію, а також максимально її ущільнити.

          Зудосконаленням  матеріальної основи  та носіїв інформації,  з’явилася  значнакількість  і нових документів, які не займали багато місця, були інформаційноємними і не були дорогими, як раніше.

          Отже,з виникненням певних потреб, людство намагається їх максимально  задовольнити,оскільки   це стосується не тільки нас, але  й майбутніх поколінь, які повинніще краще орієнтуватися  в усьому інформаційному  просторі.

Додаток 1

Таблиця 1.1.Склад  волокон ганчірної маси.

Склад Льон Бавовна Целюлоза 82,57 91,35 Лігнін - - Інші  інкрусти 6,39 1,13 Жири  і  віск 2,39 0,40 Зола 0,70 0,12 Вода 7,95 7,00

 

Додаток 2

Таблиця 1.2.  Хімічний  склад  хвойної деревини.

Склад, % Ялинка Сосна Целюлоза, яка містить пентани 63,95 60,54 Лігнін 28,29 26,35

Інші  органічні

Речовини

4,00 8,47 Смоли, жири, віск 2,30 3,45 Протеїни 0,69 0,80 Зола 0,77 0,39 Целюлоза з гексозанами  за  вичотом  пентанів 57,84 54,25 Додаток 4Таблиця 1.4Склад  фарби, яку використовують для  пропитки чорних машинописних  стрічок. Компоненти Зміст    компонентів, % Стрічка Папір Сажа газоїая: 10,1 1 1,7 Мілори 2,0 Пігмент червоний «С» 2,0 Індулін жировий 12,2 2,0

Основа фарбника основного фіоле-

тового «К»

2,0 2,0 Олеїнова кислота 36,2 3,0 Індустріальне масло «20» 22,8 36,0 Касторове масло 12,7 - Віск «монтан» сирий - 34,3 Те саме, відбілений - 4,0 Озокерит - 7,0 Додаток 5Таблиця 1.5 Склад  порошків, задопомогою  яких  наноситься текст на  папір.

Компоненти тонерів

 

Вміст компонентів, % по масі, в апаратах

/> /> площинних ротаційних /> тонер 1 тонер 2 тонер 3 /> Смола "ідитол" 81,5 73,0 - /> Сажа ДГ- 100 8,15 8.3 11,0 /> Індулін жиророзчинний 3,25 3,2 - /> Пігмент  голубий   фталоціаніновий 3,26 3,2 - /> Родамін 0,48 0,4 - />

Полістирол         суспензійний

низько в’язкий ПСН

- 8.0 89,0 /> Нігрозин спирторозчинний 3.36 3,2 - /> Додаток 6Таблиця 1.6 Рецепт  пластмас.Найменування компонентів Зміст, % Основне призначення

Поліхлорвініл

ПФ-4

12,0 З’єднувальне Вініліт 4,0 Пек нафтовий 19,5

Пластифікатор і фарбуюча

речовина

Абієтинова смола 8,6 Нежелатинований пластифікатор Монтан-віск 1,5 Змазка Шиферний сланець 42,3 Наповнювач Маршаліт 12,0 Стеарат кальцію 0,1 Стабілізатор Додаток 7Таблиця 1.7 Склад  пластичної  маси,який  використовують для виготовлення  платівок  довготривалого  звучання. Найменування компонентів   Вміст, %   Основне призначення застосовуєме на перспек­тиву  Полихлорвинил пФ-4 або ПБЧ   15,0  - Технічна добавка Вініліт 77,5/79,5 97/95 Сполучне Пек нафтовий  3,0  -/2,0 Пластифікатор  Монтан-віск  1,5  1,5 Мастило  Сажа газова  2,0/-  0,5/- Барвна речовина  Стеарат кальцію  1,0  1,0 Стабілізатор

 П р и м і т ка.    У чисельнику приведені значення для довго граючих платівок, у знаменнику- для стереофонических.


Додаток 8Таблица 1.8 Результати спектрального аналізу складу  магнітного  шару  стрічок  різних типів.Хімичний елемент Тип магнітної  стрічки А2601-6 (СССР) А4402-6 (СССР) А4407-6 " (СССР) 525 (ФРГ) 339 (США) Вміст  елемента, % Кремній Алюміній

0,1

0,03

0,1 0,006 0,03 0,006

0,1

0,6

0,01 1,0 Магній 0,006 0,0 1 0,003 0,004 0,03

 

Кальцій - 0,01 - - 0,03

 

Залізо >10

>10

>10 >10 >10

 

Марганець 0,1 0,03 0,01 0,006 0,06

 

Нікель

Кобальт

0,004

0,003

0,003

0,006

0,003

0,006

0,001

0,002

0,001 0,002

 

Титан 0,001 0,003 0,003 0,001 0,001

 

Хром 0,003 - - 0,006 0,003

 

Мідь

Свинець

0,004

-

0,006

-

0,006

-

0,006

0,02

0,003

0,1

 

Сурма - 0,02 0,01 0,02 0,02

 

Цинк 0,01 0,01 0,01 1,0 0,01

 

Гадоліній

Натрій

0,002

0,1

0,001

0,01

0,001

0,01

0,002

-

0,002

-

 

Олово 0,0001 - 0,0001 0,001 -

 


Список  використаних  матеріалів:

1.Україна. Закони. Про інформацію// Голос України.-1992.—13 листопада.- 127 с.

2.Записуванняі відтворення  інформації. Терміни  та  визначення: ДСТУ  2737-94.  – Чиннийвід 1995-07-01. – К.: Держстандарт  України, 1994. – 158 с.

3.Інформаціята документація. Базові поняття. Терміни та визначення: ДСТУ 2392-94.– Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт  України, 1994. – 53 с.

4.ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування  фонду, бібліографічнийопис, аналіз  документів. Терміни та визначення: ДСТУ  2394-94.  – К.:Держстандарт  України, 1994. – 89 с.

5.Системи оброблення інформації. Оброблення тексту.Терміни та визначення. ДСТУ  2395-94.–Чинний  від 1995-01-07.– К.: Держстандарт  України, 1994.–35 с.

6.“Документація та інформація. Словник”: ISO 5127/1-1983.

7.Архівознавство: Підручник  для  студентів  вищих  навчальних  закладів  України/ Гол. ред.: Калакура  Я. С.- К., 1998. –316с.

8.Баренбаум И. Е.  История  книги .-2-е изд., испр. и доп.- М.: Книга,1984. – 248с.

9.Баренбаум И.Е., Давидова  Г.Е.  История  книги. – ч.1.- М.:  Советская Россия,1960.- 213с.

10.Беспалова Э.К. Формирование  библиографической  мысли  в России (до 60-х гг.ХЫХ в.):Моногр. – М.: Изд-во МГУ  культуры, 1994. – 282  с.

11.ВасилевскийЮ.А.  Носители  магнитной  записи. –М., 1989. – 411 с.

12.Вдовиченко Г.Г. Інформація  як  компонент  структури  відображення.//  Філософські проблеми  сучасного природознавства, Вип. 24. -  К.,1971. – 300 с.

13.ДжонсонА. Практическое руководство  по переплетному  делу.- М., 1989. – 331 с.

14.БорисЕ.А. Кинофотопроцессы и материалы.- М., 1960. – 297 с.

15.ИвановС.Н.  Технология  бумаги. 2 изд. М., 1970. – 352 с.

16.История  книги. – М.:  Книга.,  1964.- 206 с., ил.

17.КиселеваЛ.И.  О  чем  рассказывают  средневековые  рукописи  ( рукописная книга  в Западной Европе) – Л.: Наука, 1978.-141с.

18.КорюковаА.А, Дера В.Г.  Основы научно-технической  информации; Учеб. пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 1985. – 224 с., ил.

19.Кушнаренко Н.Н.  Документоведение  :  Учебник –2-е изд., перераб. и  доп.- К.: Т-во«Знання»,  КОО, 2000.-460с. ( Вища  освіта  ХХІ ст. )

20.Кулешів С.Г. Документознавство. – Історія. Теоретичні основи/ УДНД і  АСД, ДАККіМ. –К., 2000. – 161 с.

21.МалкинА. – История  бумаги. М.-Л. Изд. АН  СССР, 1940.

22.МигоньК. Наука  о книге. Почерк проблематики. – М.: Книга, 1991. – 198 с.

23.Немировский  Е., Горбачевский Б. “ Рождение  книги”, — М.:  “Советская  Россия” –1957.

24.Полушкин   В.А.  К определению понятия  “документ”// НТИ. – 1964. — №5 – С. 8-10   

25.Примаков С.Ф.  Производство бумаги. М., 1987.

26.РозенБ.Я. Чудесный мир бумаги.-2-е изд.- М: Лесн. Пром., 1986.-127с.

27.Сергазин Ш. Ф.  Основы  обеспечения  сохранности  документов: Учебник  для  вузов.- М.:Высшая школа, 1986.-239с.

28.Сквернюков  П.Ф.  В мире      говорящих  листков [О Бумажном производстве] — М.: Знание, 1990. -189с.

29.СквернюковП. Ф. Слово о бумаге.- М.: Московский рабочий, 1980. – 217 с.

30.СлуцкийА.А. Микрофильмирование.- М., 1990. – 129 с.

31.Советский энциклопедический  словарь/ Гл. ред. Прохоров  А.М. – 2-е изд. – М.:  Сов.энцикл.,  1982. – 1599 с.

32.СухановА.П.  Информация в жизни  человека.- М.: Политиздат., 1983.- 112 с.-     (Филос. Б-чка для юношества).

33.ТатиевД.П. Бумага  и переплетные материалы. М., 1972.

34.ТимофееваН.В. Сущность и основне черты отражения в неорганической  природе.//Проблемыотражения. – М., 1969. – С.12

35.Терминологический  словарь  по  теории  и  практике  научной  информации. – М., 1964. – 435  с.

36.Терминологический  словарь  по  библиографичному  делу  и смежным  отраслям  знания. – М., 1995. –268 с.

37.Тугов  И.И., Кострыкина Г.И. Химия и физика  полимеров .- М., 1989. – 457 с.

38.Тюхтин В.С. Отражение, образ, модель, знак  и информация.- София, 1969.

39.Урсул А.Д. Отражение и информация.- М.: “Мысль”, 1973.- 231 с.

40.Урсул А.Д. Проблема информации в современной науке. – М.: Наука, 1975, 229 с.

41.ФлятеД.М.  Технология бумаги. М., 1988.

42.ФельзерА.Б. Документалістика//Укр.  рад.  енцикл.: У 12  т. – 2-е вид. – К.,1979. –т.3. – С. 428

43.Швецова-ВодкаГ.М. Функции и свойства  документа  в системе  социальных комуникаций // Книга:Исслед. и материалы. – 1994. – Сб. 69. – с. 37-57.

44.Швецова-ВодкаГ.М. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы. –1995. – Сб. 71. – с. 69-96.

45.Энциклопедия  книжного   дела  / Майсурадзе Ю. Ф., Мальвин Н. Э., Гаврилов Э.П.  и  др. –М.:Юристь., 1998. – 536с.

еще рефераты
Еще работы по остальным рефератам