Реферат: Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi

Зміст

  Вступ                                                                                                       ………………1

I. Права іобов’язкисторін, що беруть участь в процесі :

  1.Загальна  характеристика  осіб, що беруть участь в цивільномупроцесі  ..…5

  2.Сторони в цивільному процесі                                                                …..…6

  3. Поняття принципів цивільно-процесуальногоправа                        ………8

  4.Склад, система і класифікація принципівцивільного процесуального   права …9

  4а. Конституційні принципи цивільногопроцесуального права     …10

 4б. Принципи цивільного процесуального

права  закріплені в  галузевому законодавстві                    ………….13

5.Поняття принципа процесуальногорівноправ’я сторін                          ……16

6. Права та обов’зки  сторін    в цивільному процесі                               .…….18

7. Загальна  характеристика захисту   інтересів відповідача в

цивільному процесі  та зустрічного позову                                     ………….21

II.Захист інтересів відповідача:

 1.Розпорядження позовними  засобами захисту  прав та інтересів…...23

2.Забезпечення позову                                                                                 ……………27

 3.Загальна характеристика заперечень позивача                        ……………29  4. Запереченняпроти  виникнення процесу                           ………………30

5.Процесуальні заперечення відповідача з окремих питань …………..40

6.Матеріально-правові заперечення відповідача                         ……….……45

7.Зустрічнийпозов                                                                                         .…………..47

Висновки                                                                                            ………56

Вступ.

Перехід  України до  ринкових відносин,демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян.Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих тамайнових прав і свобод.  Але чого вартіправа та свободи без закріплення їх  увищому державному правовому акті — Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання ізахисту від порушення.

В Україні на сучасному етапіїї розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правовестановище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їхправ і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України.Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основоюдля деталізації їх  в галузевомузаконодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для  визначення бридичних гарантій реалізації, атакож для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових таособистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод,в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

 Зокрема  ст. 55 Конституції  України говорить:

Права і свободи людини захищаються судом

Кожному гарантується право на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності  органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб

Кожен має право звернутись за захистом своїх прав доУповноваженого при Верховній Раді України по правам людини.

Кожен має право посля використання всіх національнихзасобів правового захисту- звертатись за захистом своїх прав і свобод увідповідні міжнародні  судові інститутиабо у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником якихявляється Україна.

Кожен  маєправо будь-якими не забороняючим  закономзасобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань

Міжнародний пакт  про цивільні і політичні права зобов’язує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту увипадку порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи,  яка цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими,адміністративними  чи законодавчими  органами влади.

Серед цих засобів захистусуб’єктивних  прав і свобод людиниособливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принциписудового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливоїсуб’єктивної оцінки  відповідних осіб.Для прикладу, в цивільно-процесуальному законодавстві  передбачено, що будь-яка зацікавлена особавправі в порядку, всановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеногочи оспорюваного права чи охороняючого законом інтереса. Сторони в суді- позивачі відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, щопозивачемможе бути громадянин, а  відповідачеморган державної влади в особі його представника.

Захист цивільних правздійснюється в установленому порядку судом, арбітражним та третейським судом, ау випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється вадміністративному порядку (ст.6 Цивільного кодексу  України).

Суди розглядають:

·<span Times New Roman"">        

справи по спорам, які виникають із цивільних,сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією ізсторін  в спорі являється громадянин, завиключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом для вирішенняінших органів;

·<span Times New Roman"">        

справи, які виникають із адміністративно- правовихвідносин, перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякіпорушення закона на виборах, скарги на дії посадових осіб та інш.);

·<span Times New Roman"">        

справи окремого призначення, перераховані в ст. 254Цивільного процесуального кодекса (визнання громадянина безвісно відсутнім чипомерлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значеннята інш. )

Суди також розглядаютьсправи, в яких приймають участь іноземні громадяни, особи без громадянства,іноземні підприємства і організації (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу).

На арбітражний суд покладеновирішення всіх господарчих спорів, які виникають між юридичними особами,державними і іншими органами (ст.1 Закону “Про арбітражний суд”), зокрема, приукладенні, зміні, припиненні і виконанні господарчих договорів і на іншихпідставах, а також в спорах про визнання недійсними акти ненормативного характеру          (ст.12 Арбітражного процесуальногокодексу України).

Захист прав, які виникаютьіз шлюбно-сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування іорганами запису актів громадського стану, а також товариськими судами,трудовими колективами, та  іншимисуспільними організаціями у випадках і в порядку, передбаченому законодавством(ст. 6-2 Кодексу законів  про шлюб ісім’ю України)

Індивідуальні трудові спорирозглядаються комісіями по трудових спорах і районними (міськими) судами(ст.221 Кодекса законів про працю України), при цьому комісії по трудовимспорам являються  первинним  органом розгляду трудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях,крім незначних випадків (ст.224 Кодексу законів про працю України).

 Земельні спори розглядаються виконкомамисільських, селищних, міських Рад, створюваними ними узгоджуваними комісіями,судом, арбітражним чи третейським судом в порядку  встановленим Земельним кодексом  та іншимиактами законодавства України       ст.103 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України “Про місцевесамоврядування”.

Товариські суди розглядаютьдеякі в справи громадян по трудовим відносинам (порушення трудової дисципліни),сімейним відносинам (невиконання обов’язків батьками, піклувальника, опікуна — обов’язку по вихованню дітей), житлові правовідносини (використання допоміжнихприміщень) цивільним та іншими правовідносинам (ст.7 Положення про товариськісуди).

 Третейські суди вирішують передані на їхрозгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, з єдиним  виключенням спорів по трудовим і сімейним  відносинам (ст.1 Положення про третейськийсуд).

Справи про адміністративніправопорушення розглядаються (ст.213 Кодекса про  адміністративні правопорушення України):

·<span Times New Roman"">        

Адміністративними комісіями при виконкомах місцевихРад

·<span Times New Roman"">        

Виконкомами сільських, селищних Рад

·<span Times New Roman"">        

Районними (міськими ) судами (суддями);

·<span Times New Roman"">        

Органами внутрішніх справ, органами державнихінспекцій і іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на цезаконодавством України.

Можливість  застосування судової влади для захисту прав,законних інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється,  про що свідчить встановлена підвідомчістьсуду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовимвідносинам.

Судовавлада по захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян та організацій-провосуддяздійснюється в порядку цивільного та кримінального судового провадження, атакож арбітражного процесу. Арбітражний суд здійснюється судову владу всправах, які виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненнігосподарчих договорів, врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів поцивільним правовідносинам. Розмежування компетенції між  загальними юрисдикціями   здійснюється  у відповідності  до ст. 23 Цивільного процесуального кодексуУкраїни і ст.  ст.12-14 Арбітражногопроцесуального кодекса України наведені тільки  на  основі суб’єктивного складу спірнихматеріальних правовідносинах, в зв’язку з чим арбітражний процес являєтьсярізновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему.Єдність судової влади  викликанонеобхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організаційдержавного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам,виникаючи  із правовідносин,врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного,адміністративного та інших галузей матеріального права в певному  єдиному процесуальному порядку.

Зпроблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і здійсненняцивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не є  однакового визначення. Вона здійснюється зосновними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, зпорядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульнихдокументів.

Виходячиіз діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним процесуальним (єдністьзмісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судовимпровадження  можна розглядати умовно, втому плані, що нею забезпечується життя ( реалізація, захист ) цивільного права(зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має своюпритаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду іучасників процесу  (дії іправовідносини), а цивільній процесуальній формі — об’єктивне (зовнішнє)вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної діяльності,наприклад, діяльність  суду  по розгляду справи складається із сукупностідій, направлених на дослідження  доказівпри допомозі певних законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється здодержанням певному порядку, по встановленим правилами,  в установленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо,усно, тобто  процесуальні діїздійснюються в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальнихдокументах.

Таке  розуміння процесуальної  формивідображається в деяких нормах Цивільного процесуального кодекса України:

 ст. 137- позовна заява подається  до суду в письмовому  вигляді;

 ст.211- винесене судом рішення виражається вписьмовому вигляді;

 ст.159- розгляд справи проходить в судовомузасіданні;

 ст.160- розгляд справи  проходить безпосередньо, усно і принезмінному складі суду.

Таким чином,  під цивільною процесуальною формою, необхіднорозуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосібздійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певномупорядку судом, органом судового виконання і всіма  учасниками процеса при розгляді і вирішеннісправи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні ійого примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних  дій в передбаченому процесуальних  документах.

Процесуальнаформа відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний інеобхідний  її  атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечуєзаконність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізаціїучасниками процеса.

Значення  процесуальної форми в тому, що вона існує несама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто вдіалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовленаіснуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом,який базується  на закріплених в нормахцивільного права принципах, оптимально об’єднуючи в собі простоту ідоступність, необхідність і  доцільність,вона  призвана забезпечити якоперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільнесудове провадженння. 

Право на захист як одна з правомочностейсуб’єктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженимтеоретичним питанням. Відомо, що будь-яке суб’єктивне право, не забезпечененеобхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестаєбути гарантією для його здіснення. Цікаві думки були  висловлені В.Грибановим.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[1]

Вказаний автор, відзначаючивелике теоретичне і практичне значення цього питання, підкреслює, що право назахист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того абоіншого права.

            Поняттяправа на захист В.Грибанов зв’язує  знаявністю  у правомочної особи сукупностіряду таких можливостей, як можливість здійснити право своїми діями вимагатипевної поведінки від зобов'’зальної особи, звернутись до компетентних державнихабо громадських органів з вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.

             Справедливо не погоджується В.Грибанов звисловлюваними в літературі думками про те, що захист суб’єктивних правпритаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК України) прорізні форми захисту суб’єктивного права органами громадськості.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[2]   Проблему права захисту необхідно розглядатив різних аспектах.

Право на захист (дляпозивача) -  це право  на звернення до юрисдикційного органу звимогою про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права. Право назахист (для відповідача) – це використання ним процесуальних і матеріально-правових засобів для  відстоювання своєї правоти, своїх інтересів.Захист відповідача  проти позову являєсобою оспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробилидля позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалосяв нашій літературі, проблема  права назахист у загально-теоретичному            планізвичайно зво диться до питання про право на позов<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[3].

  У науці цивільного процесуального права однимз найбільш  спірних питань є питання проправо на позов. У зв'язку з різним підходом до аналізу цього поняття унього  вкладається найрізноманітнішийзміст.  Одні вчені розглядають право напозов як єдине поняття, але розрізняють в ньому матеріально-правову іпроцесуальну сто-
рони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводуспіввідношення цих двох сторін позову.

Одні (проф. Вільнянський С.І.) поняття на позов зводили лише до матеріально-правової вимоги позивача довідповідача<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">[4].

  Другі (проф. Юдельсон К. С.) вирішальнуознаку права на позов вбачають у його процесуальному значенні <span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[5].

  Нарешті, треті (проф. А. О. Добровольський,О. П. Клейнман)  у поняття права на позоввкладають як матеріально-правові, так і процесуальні можливості захиступрава.  Цьому загальноприйнятому єдиномупоняттю права на позов  протистоїть щеодна точка  зору, згідно з якою слідрозрізняти  право на позов уматеріальному значенні і право на позов у процесуальному значенні<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[6]. 

На мою  думку, більш чітко це питання розв'язане вроботах А. О. Добровольського. А. О. Добровольський  вважає, що позов має дві сторони, відносносамостійні. Отже, і право на позовслід розглядати і вивчати у двох аспектах: з процесуального боку іматеріально-правового.

У процесуальному значенніправо на позов — це право на порушення судової діяльності. Уматеріально-правовому значенні—це право на задоволення позову. Дія цивілістівпозов важливий як засіб здійснення права. Для процесуалістів як засіб порушення процесу<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[7].  Чітке розуміння поняття права на позовдозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача протипред'явленого до нього позову.

Відомо, що  захист проти позову може здійснюватися у вигляді  заперечення, шляхом пред'явлення зустрічногопозову<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[8].  Заперечення як засіб захисту полягає в тому,що відповідач  просто не визнає,заперечує заявлену до нього вимогу позивача.

При запереченні позовнихвимог обов'язок доказу обгрунтованості позову лежить на позивачі<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">[9].  Якщо ж відповідач, не обмежуючись простимзапереченням  позову, наводить мотивисвого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову.  У своїх запереченнях відповідач можепосилатися на фактичні  обставини, якіпідтверджують відсутність у позивача спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності запозовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість  доказу цих обставин покладається  на відповідача.

Отже,заперечення проти позову — це поясненнявідповідача  з приводу правомірностівиникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог позивача  посуті  Як вже відзначалося вище, право напозов включає у себе дві  сторони: правона пред'явлення позову  і право назадоволення   позову. З врахуванням цьогослід розрізняти: процесуальні заперечення відповідача і запереченняматеріально-правові.

В своїй роботі явикориставув  архівні матеріали, таПостанови Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи, що  розроблені рекомендації та вказівки  , що були ним проведені зберегли своюактуальність і важливість до цього часу

1.Загальна  характеристика  осіб, що беруть участь в цивільному процесі.

Порушення цивільних справпроходить у випадку  виникнення спорівміж  громадянами, організаціями тарізними юридичними особами. Разом з тим, крім безпосередньо сперечаючих  сторін, які беруть участь в процесі, як носіїсуб’єктивних прав та обов’язків, в ньому беруть участь і інші особи, які немають юридичної зацікавленості у результаті справи.

Хто ж саме бере участь вцивільному процесі, і відповідно будуть вказані в кожному судовому протоколі, а також рішенні та ухваліі суду. Цепозивач і відповідач, треті особи, прокурор, свідки, експерти, перекладачі,органи державного управління і особи, захищаючи від свого імені права іншихгромадян, наприклад, органи опіки, в справах поруючих інтереси дітей,представниики  громадськості

Органи внутрішніх справнаділені правами юридичної особи- райвідділ — трудової установи, частинивнутрішніх  військ МВС, підрозділипожежної охорони, лікувально- трудові профілакторії, підрозділи   конвойної служби можуть бути в цивільнійсправі: позивачем, наприклад, по спору про відшкодування шкоди, спричиненоїнеправомірними службовими, діями посадових осіб міліції при охоронігромадського порядку. Всі учасники цивільного процесу по конкретній справіможна виділити на дві великі групи.                              В першувходять ті, які мають самостійний юридичнийінтерес до результату розгляду судом справи;

 до –другої ті, що  сприяють здійсненню правосуддя, але не маютьсамостійної заінтересованості  врезультаті справи.

Перших-закон називає“особами, які беруть участь в справі” (ст.98 ЦПК України), других- “учасникамипроцесу сприяючих правосуддю”. До першої групи відносяться, наприклад, позивач,який починає процес, щоб досягти захисту свого матеріального права  або інтересу.

До – другої групивідносяться — свідок, який лише інформує  суд про те,що йому відомо, наприклад, про взаємовідносини відповідача  з особою, яка порушила справу. Позивачнаділений процесуальними правами. Здійснюючи їх він активно впливає на хідпроцесу. Свідок же, тільки являючись учасником процесу, ніякого впливу на йогорозвиток вплинути  не може — його роль впроцесі пасивна.

Отже, до осіб, які берутьучасть в процесі, відносяться всі ті учасники процеса, які захищають своїцивільні права та законні інтереси чи захищають від свого імені права та  інтереси інших осіб. Вони наділені  з цією ціллю процесуальними правами іобов’язками, виконання  яких і впливає нахід і розвиток процесу.

У відповідності до ст.98 ЦПКУкраїни до осіб, які беруть участь у справі відносяться: третіособи, прокурор, органи державного управління інші кооперативні організаці їхоб’єднання чи окремі громадяни у випадках, коли вони  по закону вони можуть звертатись в суд зазахистом прав та інтересів третіх осіб, а також заявники та зацікавлені особи,органи державного управління, державні організації кооперативи, по справамокремого  провадження і справах, які  виникають із адміністративно-правових відносин.

 Особи, які беруть участь в справі, наділеніширокими  процесуальними правами стаття 99ЦПК  України перераховуються  ці права.

 До них відносяться:   Право знайомитись з матеріаламисправами,  робити виписки  із них, робити копії, заявляти відводи,пред’являти докази, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів,задавати питання іншим учасникам процесу, заявляти клопотання,  давати пояснення суду, давати свої висновки ідоводи по всіх  питаннях, виникають  в ході судового розгляду,  заперечувати проти нових  клопотання, доводів і висновків інших осіб,які беруть участь в справі, оскаржувати рішення і ухвали рішення і ухвали,  користуватись іншими правами, нааними  цим Цивільно-процесуальним кодексом України.

2.Сторони в цивільному процесі.

 Майже в кожній цивільній справі передсуддями  постають люди з протилежнимиінтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Ми вже говорили, що особа,яка  звертається до суду за захистомсвоїх прав чи законних інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені — називається позивачем, а  його опонента –відповідачем. Двоє вони називаються сторонами. В справах окремого  провадження сторіннемає.  В   суд з’являється громадянин чи представникюридичної особи,  яких закон називаєзаявниками. 

Від інших осіб, якіберуть  участь в справі, сторонивідрізняються тим, що процес ведеться від їх  імені в захист їх суб’єктивнихправ і інтересів, на сторони поширюються в повній мірі  законна сила судового рішення, сторони несутьсудові витрати, у випадку вибування з процесу однієї  з сторін його місце займає правонаступник(так, буває, як правило, коли  позивач чивідповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною посправі),  сторони мають права порозпорядженню об’єктом процесу.

Позивач вправі змінити  підстави чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідачвправі визнати позов, сторони можуть завершити справу  мировою угодою. Всі ці дії знаходяться підконтролем і при безпосередній участі судді.

Сторони користуються рівнимипроцесуальними правами. На сторону, яка  недобросовістно заявила  позов чи спір проти позову. З метою  затягування чи  ускладнення процесу, судом  може бути накладений  обов’язок виплатііншій  стороні винагороди за фактичнувтрату робочого часу у відповідності до середнього  заробітку, але небільше 5% від задоволеної суми позову. Ведення процесу від свого імені і в захист суб’єктивних прав та інтересів,поширення  на учасників процесу  сили судових рішень, несення судових витратхарактерне також для “скаржників” і заявників з непозовних справа. Відмінністьскладається в тому, що по справах які виникають з адміністративно-правових відносин, не стягуються судовівитрати, а по справам  окремого  провадження, за  загальним правилом захищається не суб’єктивне право,  а законний інтерес.

В справі можуть брати участь декількапозивачів чи відповідачів, заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСРв  Постанові № 2 від 3.04.’87р — звернувувагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина чи заяви прокурора провизнання  ордера недійсним суд зобов’язанийпритягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повинен  бути покладений обов’язок надати інше жилеприміщення  основою для співучастіслужать однорідність вимог і їх тісний взаємозв’язок.

Ціль  такої співучасті — економія часу, судовихвитрат і праці судді. Однорідні рішення  аналогічних питаннях не виносяться одне за  іншим в декількох провадженннях, сукупністьсправ розглядається  одночасно.

 Співучасть може бути необхідна, коли окремийрозгляд однорідних вимог неприпустимим. Основою обов’язковою співучасті  є загальне право чи борг, наприклад, припред’явленні позову батьком, до одного із своїх дітей про витребуванні коштівна прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути і інших дітей.

Кожен зучасників-самостійний суб’єкт процесу, він не позв’язаний волею інших і незв’язує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли один зспівучасників  оскаржив рішення, але вонов силу ст.296 ЦПК України, може бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавшихскаргу. Крім того, співучасники які виступили на тій стороні, що й сторонаяка  подала скаргу можуть приєднатись доскарги, не вносячи відповідного державного мита.

Ще одним варіантомускладнення процеса, крім участі в ньому співпозивачів, а інколи і  тих інших одночасно, являється заміна неналежної сторони.

Пленум Верховного Суду СРСР впостанові № 8 від 18 04 ’86р “Про застосування судами законодавства прирозгляді спорів виникаючих із авторських правовідносин”- вказав, що справам проавторство (співавторство) на твір належним відповідачем, являється особа, якапо твердженню позивача присвоїла твір, якщо до неї пред’явлена вимога про захист порушеного авторського права. Внеобхідних випадках, організація, яка випустила  в світ твір, може бути притягнута до справи  вякості відповідача   і  по ініціативі суду.

Належна сторона — власник чи  спірних прав чи спірних обов’язків.

Неналежна сторона -особа, по відношенні доякої  по матеріалам справи виключаєтьсятвердження про те, що  вона являєтьсясуб’єктом  спірних матеріалів правовідносин.

У відповідності до ст.105ЦПК України суд встанов під час розгляду справи, що позивач чи відповідачненалежні, може не зупиняючи справу замінити зі згоди позивача  первісного позивача чи відповідача — належним. Якщо первісний  позивач не бажає вибути із процеса, належногопозивача суд сповіщає про можливість вступу в справу в якості  третьої особи з самостійними позовнимивимогами.

Коли первісний  позивач не згідний вибути із процеса, аналежний не хоче вступити в нього, справа продовжується без заміни,  суд в позові відмовляє. При вступінового  позивача в процес суд веде процесз двома позивачами  і  в залежності від обставин виносить рішеннязастосовуючи  до  позивача належному;  неналежному же позивачу  відмовляє в позові.

При вибутті неналежного позивачаіз процесу  і вступі в нього належного впроцес починається знову на заміну відповідача також вимагається згодапозивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісного  відповідача від участі в справі і притягує нового. Процес починається спочатку. Якщопозивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишає зі своєї сторони всправі, притягує належну, проводить процес з двома відповідачами і виноситьзаключне рішення.

 Від заміни неналежної сторони слід відрізнятипроцесуальне правонаступництво. Основа його – правонаступництво в матеріальнихправовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязіпроцеса  прав та обов’язків поспірних  правовідносинах до іншоїособи-внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майнадо іншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва.Можлива і часткове  правонаступництво попричині  переводу боргу чи уступки  вимог права вимоги до іншої особи.

Правонаступництво допустиме вбудь-якій  стадії процесу. Процеспродовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а неспочатку.

3.Поняття принципів цивільно-процесуального права.

В принципах права  відображається відношення людей до права вякості соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровановідображається зацікавленість  певноїгрупи осіб наділити своє право  такимирисами, які б в найбільшій ступені могли задовільнити  їх потреби принцити складають основу будь-якої системи права і кожної його галузі.

Не являється винятком і цивільно-процесуальнеправо, яке є самостійною галуззю права, і якій характерні  як  загальні риси так і визначена специфіка,  що характерна лише для окремої галузі.

Радикальні зміни вполітичній і економічній системі України потребують належного правового забезпечення.Одночасно і сама правова система вимагає в обновленні змісту, організаційнихформ і методів функціонування. Не останню роль в цій роботі відводиться і тимосновностворюючим началам, на яких будуються судова система і її діяльність-принципам.

Про поняття принципів внауці цивільно-процесуального права висловлені різні думки. Суть одного з  них складається в тому, що принципивизначаються основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і яківиражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують методи  їх здійснення. З точки зору, наприклад,професора В.М.Семенова, принципи — це якісні особливості, які складаютьідейно-політичні начала права і виражають класову направленість, конкретнийсоціальний тип, специфічні особливі права.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times N

еще рефераты
Еще работы по нероссийскому законодательству