Реферат: Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Спеціальність 8.030403 «Міжнародніекономічні відносини»

Денна форма навчання 6 курс  (магістр)

Магістерська робота

“Польські інвестиції вУкраїну в світлі східної політики ЄС”

Київ 2010

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземніінвестиції

1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою

1.2 Інвестиційна політика держави

1.3 Інвестиційна політика України на умов переходу доринку

Висновки до Розділу 1

РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українськійекономіці сьогодні

2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії ідіахронії

2.2 ПІЗ як фактор розвитку економіки України

2.3 Організаційно-економічний механізм залученняпрямих іноземних інвестицій в економіку України

Висновки до Розділу 2

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політикиЕвропейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

3.2 Політика східного партнерства ЄС – новіінструменти і можливості

Висновки до Розділу 3

РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системіукраїнсько-польських економічних відносин

4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігувзаємної інвестиційної діяльності

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків міжУкраїною та Польщею

4.3 Прямі польсько-українські інвестиції

4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС

Висновки до Розділу 4

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

 

Формування вУкраїні економіки відкритого типу, її інтеграція у світове господарствоздійснюється в умовах трансформації соціально-економічної системи тасуспільно-політичного ладу, що породжує суперечливі тенденції, позитивні йнегативні явища, які впливають на характер двостороннього співробітництваУкраїни та її партнерів. Принципова зміна економічного середовища в Україні,геополітичної ситуації в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ), правового полядіяльності суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринку,обумовили ситуацію, коли елементи старої зовнішньоекономічної моделі(сформованої в умовах панування планово-адміністративної системи іспівробітництва в рамках РЕВ), моделей двосторонніх економічних відносин імеханізми їх реалізації стали недієвими, а нові – не сформовані та невідпрацьовані в науці та практиці.

Ця проблема особливозагострилася у зв’язку з процесами розширення Європейського Союзу та різнимступенем участі у них України та її західних країн-сусідів. Зазначенедетермінує необхідність пошуку шляхів реформування економічних зв’язків Україничленами ЄС, насамперед з Польщею, яка визначена її стратегічним партнером, щопередбачає найтіснішу і найширшу двосторонню співпрацю.

Різні аспекти проблемифункціонування національної економіки у світовій висвітлені у працяхвітчизняних і зарубіжних вчених. Так, теорії побудови окремих складовихзовнішньоекономічних моделей присвячені роботи І.Бураковського, Дж. Бхаваті,М.Дудченко, Г.Зіберта, А.Кірєєва, Е.Кочетова, П.Кругмана, В.Леонтьєва,П.Ліндерта, В.Новицького, М. Обстфельда, Ф. Рута,Є. Савельєва, В.Сіденка, А.Філіпенка та ін. Теоретичні та практичні аспектиформування глобального економічного середовища і регіоналізації досліджувалисяР.Айзеном, В.Будкіним, В.Горбуліним, Н.Думною, І.Івановим, Б.Кузнєцовим, З.Луцишин,Ф.Махлупом. Теоретичні засади формування інвестиційного клімату, інвестиційноїстратегії та політики інвестування викладені у працях О.Гаврилюка, Б.Губського,Дж.Даннінга, А.Кальвета, І.Лукінова, А.Папафілліппу. Питанню транскордонногоспівробітництва та розвитку єврорегіональної співпраці присвячені роботиП.Бєлєнького, А.Гаассе, М.Долішнього, Є.Кітовського, М.Лендьєл, П.Луцишина,Н.Мікули, А.Міщука, О.Озембло, Н.Паніковського, С.Писаренко. Проблеми розвиткуекономічних систем України і Польщі, зокрема в контексті інтеграціїпосткомуністичних країн Центрально-Східної Європи в ЄС, досліджувалиВ.Герульський, П.Ебергардт, О.Оксанич, М.Янків.

Одним з першихспеціальних дисертаційних досліджень економічних відносин між Польщею таУкраїною 1991 — 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач [16].Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонамицієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузітранспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 — 1999рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах іншихдисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини,вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланкимайбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лишечастково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвитокєврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частканеопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивуванняневелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури)польських джерел у роботі. На нашпогляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщеюнедостатній для всебічного, глибокого аналізу. Написано цілий ряд дисертацій, уяких висвітлюються певні аспекти досліджуваного питання. Вагомий вклад у дослідженняукраїнсько-польських відносин внесли українські науковці. Однією з перших спроб дослідити розвитокукраїнсько-польських відносин була дисертаційна робота Д.Горуна [11]. Автор зробив спробу всебічнопідійти до розгляду стану українсько-польських стосунків, зосередивши увагу надослідженні політичної, економічної та культурної сфер двосторонньогоспівробітництва.

Середперших спроб монографічного дослідження польсько-українських стосунків вартоназвати спільну працю В.Гілла та Н.Гілла “Відносини Польщі з Україною в1989-1993 рр.” [43]. Автори у своєму дослідженніторкаються основних сфер двосторонніх взаємин: політичної, економічної,культурної, питання національних меншин. Попри те, що дослідники черезоб’єктивні причини не змогли у повній мірі представити всіх факторів ічинників, які впливали на динаміку розвитку українсько-польських відносин, танадати вичерпних висновків і прогнозів, важливість цієї роботи полягає усистематизації значного фактологічного матеріалу з історії польсько-українськихстосунків першої половини 90-х рр. ХХ ст.

Проблематика українсько-польського стратегічногопартнерства, розширення НАТО та ЄС на Схід, різноманітних аспектів двосторонніхвідносин, а також становлення та розвиток діалогу між Києвом і Варшавою частоставали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і “круглихстолах” [13]. Співробітництву нашихдержав в економічній сфері присвячені розвідки А.Єременко [21], М.Костшевського[25], Л.Парфенова [29], Р.Станішевського [32] та ін..

Важливемісце у розробці проблематики українсько-польських відносин належить журнальнимі газетним статтям, зокрема, “Мировая экономика и международные отношения” [11], “Урядовий кур’єр” [24] та інших періодичнихвиданнях надають потрібний інформативний матеріал для ґрунтовного дослідження.Серед польських фахових періодичних видань на особливу увагу заслуговують“Polityka” [42], “Przegląd środkowoeuropejski” [43], “PrzeglądRządowy” [44], Rocznik Strategiczny [41], Polska w Europie [39], Przegląd Zachodni [40], Biuletyn Ukraiński [2]. Багато корисної інформаціїрозміщується на сторінках таких періодичних видань, як “Materials andDocuments”, “Zycie gospodarcze” [45] та ін. польських та західних періодичнихвиданнях.

Окремо необхіднозазначити інформаційні джерела Міністерства економіки та Ради міністрів Польщі,Польської агенції інформації і закордонних інвестицій (PALiLZ), Економічного відділуПосольства Польської Республіки в Україні, польські спеціалістичні видання: „Ринок:східні партнери” (щомісячне видання Інституту кон'юнктур і цін закордонноїторгівлі, Центр ринкової інформації, Варшава), „Аналітичний бюлетень UKIE” та інші.

Світовий досвідсвідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозіздолати об’єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективноговикористання іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції, взагалі, створюютьнеобхідні передумови для пожвавлення загальної економічної активності таформування національних інвестиційних ринків, дозволяючи досягти потрібногорівня інвестицій (20-25% ВВП) на фоні дефіциту внутрішніх інвестиційнихресурсів. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), зокрема, сприяють впровадженнютехнологічних нововведень, забезпечуючи зростання науково-технічногопотенціалу, та стимулюють економічний розвиток, даючи змогу здійснюватиструктурну перебудову і модернізацію господарства в умовах сучасногоглобалізованого економічного простору. Водночас, хоча іноземний капітал і можена певний час стати відчутним фактором піднесення економіки, необхідновраховувати і його можливі негативні наслідки, в першу чергу, з поглядуперспектив національної конкурентоспроможності.

Важливість ПІІдля економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і вУкраїні, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави наінвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним ізпріоритетних напрямків економічної політики держави – результати дослідженьсвідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показниківекономічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталівміж кордонами.

Необхідністьдержавного регулювання ПІІ на макроекономічному рівні обумовлюється їхпозитивними та негативними наслідками, які потрібно відповідно стимулювати абообмежувати, застосовуючи певні регулятивні інструменти. Вибір інструментів, якідозволятимуть регулювати процес прямого іноземного інвестування, повинен бутивсебічно обґрунтованим з наукових позицій та, зокрема, засновуватись навиявленні важливих причинно-наслідкових зв’язків між ПІІ і чинниками, яківпливають на їх динаміку, а також на визначенні кількісних характеристик цихвзаємозв’язків.

Питаннюдослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі,наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовийхарактер – автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземногоінвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІна макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідженняобмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.

Розглядаючи ПІІ,потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного рухукапіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсотковихставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталута не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерноюознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формоюміжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни уприймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слідобов’язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючичинники іноземного прямого та портфельного інвестування.

Вважається [3],що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляютьполітичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності,адміністративні бар’єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема,зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низькийміжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.

Кількісний аналізінвестиційного процесу ускладнюється тим, що більшість перелічених чинників непіддаються кількісному вираженню, тому подальший розгляд обмежується лише тимичинниками, щодо яких можливе отримання статистичних даних. Виходячи звищенаведеного, серед чинників, що можуть впливати на обсяги ПІІ, доцільноназвати наступні:

1. Темпінфляції. Вважається [1], що темпи інфляції обернено впливають на прямеіноземне інвестування, оскільки чим вищий рівень цього показника, тим більшоюмірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій і відповідно меншестимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій. Тут потрібно звернутиувагу на те, що іноземні інвестори повинні враховувати не поточний, аочікуваний у майбутньому темп інфляції, точніше прогнозний темп на моментотримання доходів від здійснених у поточному періоді інвестицій.

2. Обсягивнутрішнього споживання. Оскільки переважна більшість іноземних інвестиційвкладається в галузі, що виробляють товари і послуги для внутрішнього кінцевогоспоживання, то інвестори мають коригувати обсяги інвестицій з огляду на прогнозпродажу продукції, яку планується виробити в Україні. Причому, доцільновикористовувати показники обсягів приватного споживання, зважаючи на переважнуспрямованість іноземного інвестування в галузі, що виробляють продукцію дляприватних споживачів (харчова промисловість, оптова торгівля,торговельно-посередницькі операції тощо) [5].

3. Обсягиімпорту. Оскільки вважається, що для багатонаціональної компанії експорт таінвестування є альтернативними варіантами вкладання коштів в іноземні країни,то обсяги іноземних інвестицій та імпорту мають бути пов’язані оберненоюзалежністю.

4. Значенняставки LIBOR. Відомо, що між ставкою відсотка та обсягами інвестування існуєзворотній зв’язок, оскільки збільшення ставки робить частину інвестиційнихпроектів неприбутковими. Отже, до розгляду слід ввести ставку LIBOR, яку можнавважати альтернативною вартістю інвестицій для іноземних інвесторів.

5. Ставкавідсотка за кредитами комерційних банків. Як зазначено вище, різниця увідсоткових ставках в різних країнах є причиною міжнародного руху капіталів,однак в першу чергу в формі портфельних інвестицій. Отже, включення удослідження ставки банківського відсотка дозволить перевірити теоретичнийвисновок про неможливість пояснення припливу ПІІ різницею у відсотковихставках.

6. Обміннийвалютний курс. Враховуючи, що значна частина іноземних інвестицій в Українуздійснюється у формі грошових внесків [5], то за їх конвертації у гривнііноземні інвестори мають враховувати поточний валютний курс.

7. Валовівнутрішні інвестиції. Вважається, що обсяги внутрішнього інвестуваннянерідко слугують для іноземних інвесторів індикатором привабливості певнихгалузей економіки та країни взагалі – збільшення цих обсягів свідчить прозростання ділової активності та прагнення внутрішніх інвесторів до розширеннявиробництва. З іншого боку, можливе й витіснення внутрішніми інвестиціямиіноземних, оскільки учасники інвестиційної діяльності звертаються до іноземнихінвесторів, у тому числі, й через брак національних заощаджень. Наприклад, якзазначається [6], залучення та використання іноземних інвестицій, насампередПІІ, тісно пов’язане із ліквідацією гострого інвестиційного голоду.

У даній роботінашою метою стало дослідження польсько-українських прямих інвестицій натлі євроінтеграційних процесів останнього періоду. Особливу увагу хотілосяприділити також аналізові негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємноїінвестиційної діяльності з метою прогнозування шляхів стимулювання взаємнихінвестиційних потоків між Україною та Польщею.

Серед інших завданьроботи є розгляд інвестиційної політики країн із перехідною економікою, аналізтенденцій розвитку інвестиційної складової моделі українсько-польськихекономічних відносин, розглянути критерії і шляхи їхньої оптимізації виходячи знеобхідності трансформації моделі українсько-польських економічних відносин увідтворювальну (інвестиційно-виробничу), сформулювати основні цілі використанняінвестиційних ресурсів на різних рівнях діяльності суб’єктів ЗЕВ, на основіяких окреслити пріоритетні і небажані сфери залучення польського капіталу векономіку України, проаналізувати інструменти та форми стимулюванняінвестиційних потоків, досвід чинних інвесторів.

Методологічнимизасадами роботи є положення економічної теорії,наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які прямих іноземнихінвестицій та інвестиційної політики держави. У роботі використано такіметоди дослідження: системний аналіз; класифікація; історико-логічний;комперативний аналіз (для визначення ступеня сумісності розвитку економікУкраїни і Польщі, торговельних та інвестиційних режимів країн-партнерів);статистичні (для досліджень економік України і Польщі, форм зовнішньоекономічногоспівробітництва з метою визначення характеру (стану) моделі або її складових.

Важливість ПІІдля економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і вУкраїні та Польщі, чий досвід у євроінтеграційних процесах повинен стати дляУкраїни повчальним, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливудержави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважатиодним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результатидосліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращихпоказників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщеннякапіталів між кордонами [1].

Активізаціяекономічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдякипослідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардноюкраїною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямоктранзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України уєвропейський економічний простір. З іншого боку, трансформація моделіукраїнсько-польської економічної співпраці у інвестиційно-виробничу відповідаєцілям внутрішньої економічної політики, зокрема щодо підвищення потенціалуструктурної адаптації в умовах відкриття економіки, більш повного використаннявиробничих факторів, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможностівітчизняних чи спільних виробництв [14].

Стратегічнепартнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки(інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартівекономічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічноїдіяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектівгеополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільностіу регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної(інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, якастворить основу для імплементації ідей партнерства.

Дослідженнячинників і тенденцій зрушень у системі ЗЕВ на посткомуністичних теренах ЦСЄ, атакож секторний аналіз розвитку економік України і Польщі [45], дозволилинауковцям виявити основні детермінанти, що визначають модельукраїнсько-польського економічного співробітництва:

по-перше, несумісність економік країн-партнерів і, зокрема, домінування вУкраїні в останні роки детенсивного типу відтворення з властивими йому рисамируйнації виробничого потенціалу, низької ефективності його використання,повзучого спаду виробництва, а в Польщі – інтенсивного типу ВЕС з наростаючимитемпами виробництва, появою полюсів росту, інтенсивним розвиткомпідприємництва; переважання в економіці України великих підприємств, якіхарактеризуються низькою мобільністю, непристосованістю до ринкових умов, і,відповідно, – високого ступеня монополізації та концентрації виробництва,недостатнього рівня конкуренції, а в Польщі –підприємств малого і середньогобізнесу, високої конкуренції та, відповідно, формування підприємницькоїздатності працювати в умовах конкурентного ринку; певна інституціональна несумісністьекономік, яка полягає у домінуванні в Україні підприємств державної таколективної власності при незначній частці приватної, а в Польщі – приватної,що створює певні бар’єри налагодження партнерських стосунків, як у торгівлі,так і в спільній організації виробництва, а також у нижчому рівні розвитку вУкраїні порівняно з Польщею інститутів ринкової інфраструктури;

по-друге, неадекватність галузевої структури економік України та Польщі тарізна конкурентоспроможність галузей, що, з одного боку, породжуєзацікавленість у взаємному обміні товарами, а, з іншого боку, ставить внерівноцінні умови галузі та підприємства України і Польщі у їх виході наміжнародні ринки та у двосторонній співпраці;

по-третє, спільна орієнтація двох країн на інтеграцію у ЄС при різнійспроможності України та Польщі виконати вимоги Європейської спільноти щодокраїн-претендентів. На відміну від Польщі, яка проводить послідовну політикукорекції торговельної, фіскальної, грошової, в тому числі, валютної систем,Україна довгий час не робила (через об’єктивні та суб’єктивні причини) такихкроків, чим ускладнила умови своєї діяльності на міжнародному ринку, відсунулатерміни інтеграції у Європейський Союз і створила певну несумісність умов ЗЕВ зПольщею;

по-четверте, спільність кордону між Україною та Польщею та перебування обох країнв єдиному геополітичному та геоекономічному просторі та спільність визнання заобома країнами транзитних територій, які покликані забезпечити всі формиспівробітництва за вектором “Захід-Схід”. Імпульси економічного зростання, якінамітилися у Польщі з Заходу у зв’язку з тіснішим співробітництвом з ЄС вмакрогеомасштабі, мають тенденцію до подальшого переміщення на Схід, алевпираються в політичні та економічні кордони з Україною. Це вимагає поступовогоїх відкриття і відповідної готовності національної економіки України захиститисебе від небажаних наслідків. З другого боку, транзитність територіїпотребує розбудови, особливо на території України, транспортної тасупроводжуючої її інфраструктури, щоб не допустити так званого “ефекту лійки”,коли нерозвинутість інфраструктурного забезпечення стане бар’єром дляміжнародного руху капіталу і товарів по осі “схід-захід” — “захід-схід”.

Структура магістерської роботи. У відповідності до поставленоїмети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьохрозділів, додатків та списку використаної літератури і джерел (136 позицій).Загальний обсяг роботи — 175стор.

У вступіобґрунтованоактуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження,окреслено методи роботи, здійснено аналіз дослідженості теми роботи, розкрито наукову новизну, теоретичнеі практичне значення, наведено відомості про структуру роботи.

У першому розділі— “Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції” — проаналізовано роль іноземних інвестицій у країнах зперехідною економікою, розглянуто поняття інвестиційної політики держави наприкладі України та прямііноземні інвестиції як фактор розвиткуекономіки України. У другому розділі—„Прямііноземні інвестиції в українській економіці сьогодні”, розглянуто інвестиційний клімат України усинхронії і діахронії, ПІЗ як фактор розвитку економіки України таорганізаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій векономіку України. Третій розділ – ”Україна і Східний векторполітики Европейського Союзу” присвячено розглядові різних аспектівєвропейської східної політики, зокрема, її найбільш актуальній опції – політицісхідного партнерства, у в четвертому – ”Інвестиційні потоки всистемі українсько-польських економічних відносин”, що має 4 підрозділи –та„Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємноїінвестиційної діяльності”, ”Стимулювання взаємних інвестиційних потоків міжУкраїною та Польщею”, ”Прямі польсько-українські інвестиції”, ”Фінансуванняпольських інвестицій з фондів ЄС”, викладено і проаналізовано фактичнийматеріал, зібраний нами з різних джерел і здійснено спробу його систематизації,накреслено шляхи і перспективи розвитку подальшої інвестиційної співпраці міждвома державами виходячи з перспективи членства у ЄС та того стануспівробітництва, який є актуальним сьогодні.

У висновкахпідведено загальні підсумки магістерського дослідження.

РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземніінвестиції

 

1.1Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі,вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуютьсяобсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в передв економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степенізадовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий прирістнаціонального прибутку частково знову накоплюється, проходить подальшезбільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чиномінвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті йогорозподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чимефективніші інвестиції, тим більше рістнаціонального прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даніййого частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньовисокій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечитипідвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Розвиток іпосилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значноюмірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу, якийформується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, забраком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацієювиборничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залученняіноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансовоє підтримкивітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадженнянових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудовиекономіки.

Види іноземнихінвестицій: 1) будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованійвалюті; 2) будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права; 3) валютаУкраїни; 4) іноземна валюта;
5) грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантованівідповідними банками, у конвертованій валюті;
6) права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валютівідповідно підтверджено; 7) право на здійснення господарської діяльності;
8)Інші цінності;

Іноземнеінвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора,його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними формами здійсненняіноземних інвестицій є: часткова участь у підприємствах, що створюються разом зукраїнськими юридичними і фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств;створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій іпідрозділів іноземних юридичних чи осіб придбання у власність діючихпідприємств цілком; придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомогомайна; придбання самостійне за участю українських юридичних чи фізичних осібправ на користування землею і використання природних ресурсів на територіїУкраїни; придбання інших майнових прав; в інших формах, що не забороненізаконами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставідоговорів із суб'єктами господарської діяльності України. Іноземні інвестиції могуть вкладатисяв будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законодавством.

 Спільніпідприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями ймісцевими парламентами. У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземнихінвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країніз метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства даютьзмогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншимпідпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні абостворення дочірнього підприємства.

Створення власнихдочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим ізв’язаним із найбільшими зобов’язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринкахкотрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу). Ліцензійну угоду місцевафірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною компорацією. Відповідно до ліцензійної угодиостання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стаєвідповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода даєіноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницькимризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, зякою укладено ліцінзійну угоду. Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевихфірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевомуфондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількостіакцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такіінвестиції заведено називати, як ми вже зазначали портфельними (пасивними).

Такий спосібінвестування використовується переважно в процесі приватизаці місцевихпідприємств або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарюванняна їхні акції. Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можутьпридбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обмінуборгів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств,організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більшістьзобов’язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуванихприбутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевимпідприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється,допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Питання ефективностізалучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями тагромадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., ДіденкоЯ.О. та ін.

Досліджуючи це питанняФедоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346].Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулюваннярозвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудовиекономіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій,поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень таскорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості такваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного тауправлінського досвіду.

Також слід відзначити, щонедоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни відіноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринкувнутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринкужорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.

Треба врахувати інегативні тенденції, які складаються нині в Україні, які пов’язують іноземніінвестиції з своєрідною формою експансії транснаціональних корпорацій,інструментом перерозподілу трудових, інтелектуальних та природних ресурсів накористь розвинутих країн. Іншим проблемним питанням, на думку БорщевськогоВ.В., є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів.Адже в Україні стала стереотипною думка, що іноземці розташовують наукраїнської території лише екологічно брудні підприємства.

З огляду на позитивнімоменти іноземного інвестування актуальним стає планування інвестиційноїдіяльності в межах окремих регіонів, в умовах активізації інвестування, настадії економічного підйому. Це дозволить ціліспрямованіше залучати івикористовувати інвестиційні ресурси, формувати необхідну будівельну базу,раціонально використовувати потенційні ресурси регіону. Тому що держава тамісцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності намісцевий рівень.

На рівеньінвестиційної привабливості впливають: 1. характеристика місцевого ринку; 2.доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища; 3. наявністьу достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість іпродуктивність; 4. ступінь валютного ризику; 5. можливість репатріаціїкапіталу; 6. стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною,особливо для динамічних галузей — виробництва комп’ютерів); 7. торговельнаполітика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпортупевної продукції; 8. міра державного регулювання економіки, що є важливим длязахисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливуіноземних інвестицій; 9. наявність або можливість запровадження податкових таінших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій; 10.Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою дляприйняття рішення про доцінність інвестування, оскільки зарубіжні інвесторипросто небудуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичномусередовищі; 11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького йпередбачуваного рівня інфляції; 12. Достатній розвиток інфраструктуривиробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .

Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовахреформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічнепереозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолатиекономічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариствона засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможнупромисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу.Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: зточки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняноюпромисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей івиробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспектстосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значнобільших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 –40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лишеза умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

 

1.2 Інвестиційнаполітика держави

Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Державнаінвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічнихзаходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційнихпроцесів. Розрізняють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів таінших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність»(1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондовубіржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування»(1993 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльностіпокладено такі принципи: • послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; •збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання уфінансові інвестиційні проекти; • перенесення центру ваги з безповоротногобюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; • виділеннябюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів),спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; • фінансуваннябудівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурснійоснові; • надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічномупереобладнанню та реконструкції діючих підприємств; • державний контроль зацільовим використанням централізованих інвестицій; • розширення змішаногофінансування інвестиційних проектів; • удосконалення нормативної та правовоїбази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; • запровадження системистрахування інвестицій. Увеськомплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можнарозподілити за кількома основними напрямами.

Головним питанням державної інвестиційної політики євизначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати якстратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням,які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечуєспрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповіднихподаткових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулюванняінвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадженнядиференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певнийстрок; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

В Україні особливе значення мають бюджетні методирегулювання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований,існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічногорівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішнійринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційнихпроектів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структурубюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру івідповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джереломпоповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій,кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску вобіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантуєтьсязаставою майна, що перебуває у державній власності.

Головною метою приватизації є породження ефективних власників, які здатніздійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективнимизасобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних інекомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває у державній власності.Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів,які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, тонекомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо впідприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупецьприватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити йогоціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізмдає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролюватиздійснення їх.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі танепрямі методи впливу на інвестиційну активність. До методів прямого впливу належать: 1.Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики таін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосібвпливає на встановлення котирування на фондовому ринку. 2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держававизначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першучергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливаєна пропозицію цінних паперів на фондовому ринку. 3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієїсфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності. 4. Запобігання монополізаціїфондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлюєобмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування таатестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренціїна фондовому ринку.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності єекспертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковійдержавній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональніінвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних іпозабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерелфінансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних,санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідноїдовговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньопов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, ізахистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено,що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержанняправ і законних інтересів її суб'єктів.

Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах.Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власностіінвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режимінвестиційної діяльності, що виключає вжиття заходів дискримінаційногохарактеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезеннюіноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих відінвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захисту інвестиційзаконодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бутизастрахованіІнвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначаютьосновні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери тагалузі.

Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданнямнародного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвиткукраїни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ векономіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора,який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому ісам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу вчислі перших, а виходить з неї – в числі останніх.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначається показникамиекономічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональнимипрограми розвитку народного господарства, республіканськими і місцевимибюджетами передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційноїдіяльності. При цьому створюються стимули у формі пільгових умов інвесторам, щоздійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволеннясуспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному ітехнологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць длягромадян які потребують соціального захисту, впроваджені відкриттів івинаходів, в АПК, в реалізації програм ліквідації наслідків чорнобильськоїаварії, у галузі освіти, культури, охорони здоров’я і навколишнього середовища.

Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо,вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючипідприємства державного сектора економіки, так і опосередковано: 1) впливаючина інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат,розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупнийпопит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційнихпосередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльністьдослідницьких науково-технічних і проектних організацій) (рис.1 ); 2)регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств(податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизаціяпродукції).

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно відекономічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеняінвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо. Особливо ефективним засобом акумулювання коштів дляінвестицій є випуск цінних паперів. Інвестиційна діяльність базується нанаявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсягиінвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільнікошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика.Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему тарегулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональнимиінвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечуютьнарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це єзавдання інвестиційної діяльності.

 

1.3Інвестиційнаполітика України за умов переходу до ринку

Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначаєтьсяситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційнійдіяльності. Їй властиві: надзвичайно низькі темпи оновлення виробничогоапарату, 50—60%-не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів;деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувноїпромисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних засобівпідприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використаннякредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідокчого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України включає: 1. Збільшення частки інвестицій утехнічне переозброєння і реконструкцію. 2. Переорієнтація інвестицій упріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурноїперебудови економіки. 3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цьогопередбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічніоперації, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимутьсяцентралізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємствгалузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормовоїпромисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурнаперебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямізростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки,запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільськогогосподарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичногокомплексу України; підтримка охорони навколишнього природного середовища,спорудження природоохоронних об'єктів.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається: · показникамиекономічного і соціального розвитку України; · регіональними програмамирозвитку народного господарства; · державним і місцевими бюджетами,передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державнимиінвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за їїздійсненням усіма інвесторами та учасниками.

У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власноїрегіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України (ст.118, 119, 140—146) визначила головний вектор перерозподілу економічних прав іповноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвитокУкраїни відбувається досить складно і суперечливо.

Нові соціально-економічні умови господарювання визначають і нові підходидо оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, ставлять завдання аналізумоніторингу та пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційноюдіяльністю на всіх регіональних рівнях. Тепер організаційно відбувається процесформування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентіврізних функціональних і соціально-економічних структур — виробничих,посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших підприємств, створенняринкового інфра-структурного середовища. У регіонах України поки що не склаласямережа приватних інстутицій-них інвесторів.

Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори — це комерційнібанки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найпри-бутковішихторгово-посередницьких операцій, а не інвестування. До країни, де вітчизнянийінвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, важко залучити йіноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися зурахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтаціївиробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсіїта розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньоїкооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державнихпідприємств із залученням іноземного капіталу.

За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупецьінвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції увигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності,ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей. Доцільність такоговаріанта дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвідокремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжнихліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку. На весь періодпроведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонддовгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях — інвестиційнийфонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніхкоштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону. Сьогоднікожний регіон виробляє свої підходи до активізації інвестиційної діяльності: однімають надію на розширення дотацій із центрального бюджету щодо підтримкивугільної промисловості, АПК, ВПК, інші намагаються мобілізувати власні ресурсичерез місцеві податки та інші канали, треті сприяють розвитку недержавногосектору і залученню його фінансових ресурсів у вигляді інвестицій в економіку.У кожному з цих випадків інвестиційна політика регіону будується з урахуваннямспецифічних чинників. При її проведенні намагаються використати наявні перевагидля залучення інвесторів як вітчизняних, так і зарубіжних.

Скорочення внутрішніх інвестицій поки що не компенсується притоком україну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашоїекономіки. Однією з причин є те, що Україна розглядається як держава з високимризиком для іноземного капіталу.

Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більшеніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків — спільніпідприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промисловихпідприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовомувнутрішньому продукті — близько 3 відсотків. Найбільшу цінність з різних видівінвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільноконвертована іноземна валюта. Можливості ж вкладення тих чи інших видівінвестицій у іноземних інвесторів часто різні залежно від країни походження.Через це проблему залучення зарубіжних капіталів до економіки України доцільнорозглядати диференційовано щодо інвесторів з розвинених країн, країн на тереніколишнього СРСР, з інших країн.

Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій вУкраїну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічногообладнання або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення таосвоєння ймовірного ринку збуту продукції) до створення спільних підприємств зїхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слідвраховувати й жорстку конкуренцію, пануючу на світових ринках техніки йтехнологій. Успішність таких дій залежить від їх послідовності та відпроведення радикальних економічних реформ. Усі рішення щодо укладанняконтрактів мають приймати незалежні від держави господарські суб'єкти,підприємці, які розпоряджаються власними або позиченими ресурсами і відповідаютьза наслідки прийнятого рішення своїм майном. Державі має відводитися рольрегулятора податкової, митної, а опосередковано — і кредитної політики.Водночас вона зобов'язана захищати вітчизняні та спільні підприємства відпротекціоністських дій зарубіжних урядів. Тим більше, що на сучасному етапівиявляється тенденція до посилення протекціонізму в міжнародній торгівліпродукцією сільського господарства, сталеплавильної та текстильноїпромисловості, тобто тих галузей, де Україна могла б бути солідним світовимекспортером. Такий варіант економічної стратегії, як й інші імовірні, маєрозглядатися в єдиному спеціальному документі (концепції, програмі).

Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слідзвернути увагу на такі проблеми: · вирішення питання власності, особливо нанерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами; · прийняттязаконів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземногоінвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності; · розробкаконцепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій,виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставленихцілей; · здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизнянихтоваровиробників та захисту перспективних галузей економіки.

Практика засвідчує, що проводячи політику залучення інвестицій векономіку України, важливо дбати про забезпечення їхньої стабільності тадовготривалості. Очевидно, з огляду на національні інтереси, кращевикористовувати іноземні інвестиції, ніж, скажімо, покладатися лише на кредитиМіжнародного валютного фонду.

Ефективне використання іноземних інвестицій потребує упорядкуваннядержавного управління ними. Для його здійснення необхідно чітко визначити тарозмежувати повноваження об'єктів державного управління в цій сфері з метоюузгодження їхньої діяльності та уникнення дублювання повноважень.

У межах загального підходу потрібно передусім визначитися стосовно виборузагальної політики щодо іноземних інвестицій. Така політика може бутиліберальною, контролюючою та обмежуючою. До конкретних аспектів основдержавного управління іноземними інвестиціями можна віднести визначення системиорганів державної влади, відповідальних за контроль над іноземнимиінвестиціями, створення ефективної системи спеціального законодавства тапідзаконних актів щодо іноземних інвестицій, вибір пріоритетних галузей,секторів та проектів для інвестицій у цих галузях, а також галузей, обмеженихдля іноземного інвестування. Сюди належить також встановлення інвестиційнихпільг, зокрема створення експортоорієнтованих чи спеціалізованих економічнихзон, податкових, тарифних, регіональних пільг тощо, або встановлення обмежень усистемі державного управління діяльністю іноземних інвесторів.

Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні доситьнерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств,галузей та регіонів у цілому.

В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовамринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а нелише центру. Без об'єднання зусиль центральних, регіональних, місцевих органіввлади, державного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати надостатньо швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід економікив стадію оживлення, а згодом і піднесення. Погодження інтересів різнихієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності потребуєрозробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій.

На загальнодержавному рівні мають бути створені економічні умови дляактивізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважнофінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій,адекватних ринковій економіці. До таких методів належить регулювання ставокоподаткування і рефінансування, норм обов'язкових резервів у НБУ, валютногокурсу, митних платежів тощо. Методами економічного регулювання є субсидіюванняпозикового відсотка з кредитів для фінансування інвестицій. Це відповідатимепріоритетам регіональної інвестиційної політики, сприятиме заохоченню спільногофінансування інвестицій з державних і приватних джерел.

Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональнихінвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будутьреалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певнихтериторіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способамиврахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних ірегіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитівпід гарантії місцевих адміністративних банків.

На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової базиінвестиційної діяльності у вигляді довгостроковових стабільних нормативів.Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3—5 років, щозабезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бутивикористаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевихподатків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляєтьсядо регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму дляінвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал У проекти з відповіднимрегіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні,стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежуванняфункцій у сфері інвестицій між Регіональним і місцевим рівнями. Важливовизначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевомурівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріпленовідповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального,так і місцевого самоврядування.

/>

Мал.1.1 Розподіл рпяміх іноземніх інвестицій по регіонамстаном на 1.01.2009р.

 

Присутність іноземних інвесторів в Україні вже не є чимось надзвичайнимчи особливим. З кожним роком зовнішні інвестиції відіграють все помітнішу рольв економічному житті України – як на загальнонаціональному рівні, так і нарівні окремих областей, районів, міст і навіть містечок.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційніможливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська державанамагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери.Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин.Формується багатосекторна система капітального будівництва. Ліквідовано будівельні міністерства. Розукрупнено та приватизуються будівельніорганізації.

У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумовзростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентівза депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами,скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюєтьсяКабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною РадоюУкраїни.

Певне покращання інвестиційного клімату вітчизняної економіки буловизнано, зокрема, рейтинговою агенцією Moody’s, яка у листопаді минулого рокупідвищила суверенний рейтинг України на одну позицію – до В1. У рейтинговійтаблиці Moody's Україна тепер знаходиться на одному рівні з Румунією і начотири позиції нижче Росії. За оцінками інших грандів рейтингового бізнесу — Standard&Poor‘s та Fitch – Україна все ще перебуває у так званомуспекулятивному класі, що свідчить про досить високий рівень інвестиційнихризиків. Така ситуація впливає на структуру походження іноземних капіталів:найактивнішими на українському ринку протягом останніх років залишаютьсянерезиденти з офшорних островів (17,4% загального обсягу) та інвестори з США(16,4%). У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторівзалишаються харчова промисловість — $946,7 млн. (15,2% загального обсягуінвестицій) та торгівля — $913,2 млн. (14,7%). З іншого боку, самі ці галузі єпропорційно представлені у структурі всіх регіональних економік України. Такимчином можна стверджувати, що регіони конкурують між собою за залученнякапіталу.

В умовах сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTADпротягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестиційзменшились утричі), увага до Центрально- та Східноєвропейських країнзалишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіонзалишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол.США. Водночас Європейськийсоюз послідовно поширюється на Схід.

/>

Мал. 1.2Галузевій розподіл прямих іноземних інвестицій станом на 1.01.2009р.

Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщеннянового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи,підприємці з країн СНД прагнуть виходу на Європейський та світовий ринки. Україна, що межує з обомаекономічними культурами, є не тільки привабливим самостійним середовищем дляведення бізнесу, а й ідеальним плацдармом для виробництва товарів та послуг,орієнтованих на обидва ринки.

Для цього є, як мінімум, 5 основних причин:

1. Найдинамічніша у Східній Європі економіка

Зростання ВВП у 2004р. досягнуло 12% при інфляції 12,3%, таким чиномУкраїна досягла найбільших темпів економічного зростання серед країн СхідноїЄвропи та колишнього СРСР. Крім того, українська економіка продемонструваланайвищий темп росту інвестицій у основний капітал — 35%. Індекс фондового ринкуS&P/IFCF-Україна, якій розраховується міжнародною агенцією Standard &Poor's, зріс протягом 2004 року на 170,33% до 114,35 — це максимальний розмірзростання серед ринків, що розвиваються. Динаміка зростання індексів країн СНДта Центральної Східної Європи в 2004 році була набагато нижчою: Словаччина(129,3%), Румунія (100,13%), Угорщина (93,7%), Болгарія (82,71%), Чехія(76,3%), Польща (59,3%), Словенія (41,01%), Туреччина (32,9%), Росія (12,8%).Експорт збільшився на 40%, імпорт – на 30%. Крім того, на позитивні зрушеннявказує нещодавнє підвищення індексу економічної свободи на 43 позиції фондомHeritage та кредитного рейтингу України міжнародною агенцією Fitch, а такожзаяви інших агентств про наміри перегляду рейтингу найближчим часом.

2. Значні ринки збуту

Динамічний розвиток українськоїекономіки призвів до зростання доходів населення та розширення середньогокласу. Разом із підвищенням попиту, спостерігається розширення старих та появанових нерозподілених ринків збуту.

Таким чином, можливості вибору сфери діяльності практично безмежні. Дотого ж, як зазначає директор Російсько-євразійської програми фонда Карнеги заміжнародний мир Андерс Аслунд, «За розміром Україна більша за Німеччину таВеликобританію разом узяті, в ній мешкає понад 47 млн. людей, вона маєнайдовший кордон з Європейським Союзом». Якщо навіть вичерпаютьсявнутрішні ринки збуту, стратегічне розміщення країни завжди залишає можливостідля легкого входження як на ринки країн СНД, так і членів ЄС.

3. Дешевата якісна робоча сила

Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата в Україні становитьбіля 80 дол. США, середня – близько 250 дол. США. Це один з найнижчихпоказників у Центральній та Східній Європі. У галузі сільського господарствасередня зарплата – менше 70 дол., у будівництві та промисловості – 150-160 дол.,у сфері транспорту – близько 170 дол. При невисокій ціні на людські ресурси,робоча сила є традиційно освіченою: понад 65% населення віком старше 10 роківмає загальну середню освіту, а понад 31% — вищу.

/>

Мал.1.3 Оплата за годину праці у Східній та Центральній Європі

4. Стратегічне розміщення

Україна межує, з одного боку, з чинними членами ЄвропейськогоСоюзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а з іншого – з колишнімиреспубліками СРСР: Росією та Білоруссю. Таке розміщення відкриває для компаній,що працюють в Україні, доступ на ринки із загальним населенням близько 200млн.осіб. Через Україну проходить більшість наземних транспортних шляхів зЦентральної до Східної Європи та Азії, країна має вихід до Чорного таАзовського морів, річкових магістралей та розгалужену систему аеропортів.

Завдяки такому географічному розташуванню та системідвосторонніх економічних домовленостей, вона є ідеальною базою як дляпідприємств, що орієнтуються на Західно- та Центральноєвропейські ринки збуту,так і для компаній, що планують реалізовувати продукцію в країнах колишньогоСНД. Крім того, значна кількість інвесторів використовують таку позицію країнидля залучення ресурсів Східної Європи у виробництві продукції для ЗахідноїЄвропи.

5. Різноманіття ресурсів

Україна є традиційно багатою на ресурси як для агропромисловогокомплексу, так і для промисловості. Країна має одні з найкращих в Європічорноземів, що дозволяло Україні бути основним постачальникомсільськогосподарської продукції ще за часів СРСР, запаси деревини. Водночас вУкраїні розвинений видобуток корисних копалин: вугілля, залізних руд, нафти ігазу, каміння, солі тощо. Країна посідає провідне місце в Європі і світі за покладаминерудних корисних копалин. Родовища озокериту та самородної сірки — найбільші усвіті. Поклади графіту – найбільші на європейському континенті. В останні рокизростає активність використання рекреаційних ресурсів – півострова Крим таОдеси на узбережжі Чорного моря влітку та Карпатських гір взимку, існує потужнабаза для зеленого туризму

В економіку України в 2007 роцібуло інвестовано 159.899,3 мільйони гривень капітальнихінвестицій. Структура капітальних інвестицій понапрямках майже не претерпіла змін у порівнянні з 2002 роком. Переважну частку(85,2%) освоєних коштів складали інвестиції в основний капітал (у капітальнебудівництво та придбання машин і оснащення). На поліпшення об'єктів(капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10% інвестицій, напридбання і створення інших необоротних матеріальних активів — 1,6%, наформування основної череди робочої і продуктивної худоби в сільськомугосподарстві — 0,8% всіх інвестицій.

Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капіталзалишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2003 роціосвоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів уструктурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2000 роком на 7,2 процентнихпункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних зарахунок позикових засобів.

Висновкидо Розділу 1

Отже, уповільнення динаміки іноземних інвестицій, за оцінкамибагатьох фахівців, стає реальністю, а у наступному році може набути виглядурізкого спаду інвестиційної активності. І причина не лише в тому, що українськаекономіка раптово стане менш привабливою для іноземних інвесторів (хоча це тежнеминуче з огляду на очевидне зменшення темпів росту внутрішнього попиту,інфляційні процеси та валютні ризики), але й у тому, що для багатьох іноземнихінвесторів фінансова криза означатиме різке скорочення власних інвестиційнихвитрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію таоздоровлення. Як наслідок, багато інвесторів (незалежно від величини – відміжнародних банківських груп до невеликих приватних компаній із сусідніх країн)змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних планів як всебе на батьківщині, так і на ринках, що розвиваються.

У нових умовах знову актуальним стає завдання підвищення привабливостіукраїнської економіки для іноземних інвесторів та реальної конкуренції заінвестиції з економіками сусідніх держав (у першу чергу, країн Центральної таСхідної Європи). Конкуренції, головними інструментами якої є реальне, а недекларативне покращення інвестиційного клімату, зменшення бюрократичнихпроцедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог та вжиття радикальнихзаходів щодо дієвого захисту інвестицій.

Реальними кроками із боку держави повинні стати: — спрощенняреєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних, митних та інших процедур, зниженнябюрократизації економічної діяльності. Враховуючи кризову ситуацію та дефіцитресурсів терміново прийняти поправки до положень НБУ, Державної комісії по ціннихпаперах інших державних органів про скорочення термінів розгляду документів прореєстрацію іноземних інвестицій (зокрема, прямих позик та збільшення капіталуакціонерних товариств); — забезпечення захисту інтересів та прав інвестора усудах, підвищення ефективності судової системи, створення системи контролю заухваленням судами відверто не правових, рейдерських рішень; — усуненнякорупційної складової, що крім відверто кримінального вимагання хабара, нерідконабуває форм добровільно-примусових внесків для розвитку населених пунктів; — зменшення кількості податків та спрощення їх адміністрування, забезпеченнястабільності податкового законодавства, розв’язання питання податку на доданувартість (якщо він потрібен, тоді його треба вчасно відшкодовувати експортерам;якщо не можемо відшкодовувати, то тоді він не потрібен); — лібералізація ринкуземлі, визначення чітких і простих процедур її викупу та оренди для провадженнягосподарської діяльності.

РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні

 

2.1Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії

Визначальнимзавданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умовдля ведення бізнесу та інвестування в економіку України суб’єктамигосподарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування напрозорих і цивілізованих принципах, поліпшення структури інвестиційних джерел.

 Україна пройшлаважливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір:

· 1 березня1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з ЄвропейськимСоюзом.

· ЄС і США надалиУкраїні статус країни з ринковою економікою.

· Сенат СШАскасував поправку Джексона-Вєника щодо України.

·  Підписаноміждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій з 70 країнамисвіту.

· Укладено60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практичнозі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і ПівденноїАмерики і кількома країнами Африки.

· 16 травня2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивнийсигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також вінвестиційній сфері.

Станом на травень2009 року індекс інвестиційної привабливості України, зарозрахунками Європейської Бізнес Асоціації, зріс до 2,6. Попередній індексвираховувався станом на лютий 2009 року та складав 2,2. Індексінвестиційної привабливості розраховується як середнє арифметичне оцінок п’ятиаспектів інвестиційного клімату. Оцінка проводиться 78 інвестиційнимикомпаніями, що працюють в Україні, та є більш оптимістичною, ніж рейтингиміжнародних агентств, які здійснюють оцінку інвестиційного клімату на підставімакроекономічних показників.

Правове середовище

В Україні створенозаконодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Законами України«Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземногоінвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктівпідприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштіввітчизняного походження» передбачено: державнугарантію захисту інвестицій незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючиупущену вигоду і моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи посадовими особамипередбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора; поверненняінвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валютіінвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій читоварній формі у разі припинення інвестиційної діяльності; застосуваннянаціонального режиму валютного регулювання та справляння податків натериторії України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичнихосіб створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їхвнесення.

Першочерговими заходами вумовах фінансової кризи для України є відновлення довіри до банківської системита національної валюти, стабілізація кредитної системи.

У I півріччі2009 року Національний банк України прийняв низку нормативнихактів, які суттєво вплинули на стабілізацію кредитної системи та сприялипокращенню інвестиційного клімату. Серед них, зокрема:

·  Постанова Правління Національногобанку України від 30.01.2009 № 33, яка набрала чинності 1 лютого2009 року, якою було спрощено умови залучення банками коштів назовнішньому ринку, зокрема, окремо встановлено норматив резервування закоштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансовихорганізацій-нерезидентів у розмірі 2 %.

·  Постанова Правління Національногобанку України «Про затвердження Змін до Положення про застосування Національнимбанком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від30.01.2009 № 38, якою було запроваджено особливий режим контролю задіяльністю банків шляхом призначення Національним банком України кураторабанку.

·  З метою недопущення порушення правінвесторів та недобросовісної конкуренції Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку рішенням від 02.02.2009 № 52 затвердилаПорядок визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною.

·  Верховна Рада України у I півріччі 2009 рокуприйняла:

·  Закон України від 05.02.2009№ 959-V-I «Про внесення зміни до Закону України «Про оцінку земель», уякому, зокрема, встановлено терміни проведення нормативної грошової оцінкиземель населених пунктів не рідше ніж один раз у 5-7 років.

·  Закон України від 04.02.2009№ 913-VI «Про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

30 квітня 2009 рокунабув чинності Закон України від 17.09.2008 № 514-IV «Про акціонернітовариства», який удосконалює правові засади діяльності акціонерних товариств,сфери корпоративного управління та підвищує рівень захисту прав акціонерів.

Макроекономічнічинники

Основною ознакою, яказумовила зміни макроекономічних показників економіки України у I півріччі2009 року, була світова фінансова криза.

31 липня2009 року рейтинговим агентством Standard&Poors прогноз рейтингу дляУкраїни змінено з негативного на позитивний. За підсумками І півріччя2009 року з’явились перші ознаки пожвавлення виробничої діяльності.

Після проведеннямоніторингу стану економіки МВФ прийняв рішення про виділення Українітретього траншу кредиту в розмірі 3,3 млрд. дол. США під 4 %річних та зобов’язання, зокрема, скоротити дефіцит бюджету, схвалити закони проспрощення рекапіталізації комерційних банків.

Обсяги промисловоговиробництва у Iпівріччі 2009 року знизились на 31,1 % по відношенню до відповідногоперіоду попереднього року. При цьому по відношенню до травня 2009 рокуобсяги промислового виробництва у червні поточного зросли на 3,1 %.

Обсяги валовоїпродукції сільського господарства у січні – липні зросли на 3,8 % по відношенню довідповідного періоду попереднього року, при цьому у сільськогосподарськихпідприємствах обсяг збільшився на 5,9 %, а у господарствах населенняскоротився на 1,8 %.

Інвестиції восновний капіталза січень-липень поточного року по відношенню до показників I півріччя2008 року становили 56,7 %. Таке скорочення відбулося за рахунокпоглиблення кризових явищ, які зумовили значні коливання курсу долара США догривні, недовіру до фінансової системи. Слід зазначити, що вплив світової фінансовоїкризи на економіку України виявився не одразу. Фінансові установи першимипотерпали від кризи ще у П – Ш кварталах 2008 року, а уIV кварталі 2008 року її відчула більшість населення. Наслідкомвказаних явищ стала реакція населення та суб’єктів підприємницької діяльності,які почали масово акумулювати кошти поза межами фінансової системи.

Підприємствами таорганізаціями усіх форм власності у І півріччі 2009 року за рахунокусіх джерел фінансування вкладено 66,0 млрд. грн. капітальнихінвестицій. У їх структурі частка інвестицій у матеріальні активи склала97,1 %. Інвестиції в основний капітал (капітальне будівництво та придбаннямашин і обладнання) становили 82,0 % від загального обсягу капітальнихінвестицій. На поліпшення стану об’єктів (капітальний ремонт, модифікація,модернізація) направлено 9,0 % загального обсягу капітальних інвестицій,на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів – 2,8 %,в нематеріальні активи – 2,8 %, на інші – 0,5 %.

За І півріччя2009 року обсяги інвестицій у розвиток промислових підприємств порівняноз відповідним періодом минулого року знизилися на 36,1 %. Найбільш суттєво(на 42,5 %) зменшились обсяги інвестицій на підприємствах переробноїпромисловості, які складають 61,0 % від усіх капіталовкладень упромисловість.

У переробнійпромисловості інвестиційно привабливими залишилися оброблення деревини тавиробництво виробів із деревини, крім меблів. Обсяги капіталовкладень упідприємства цього виду діяльності збільшилися в 1,8 разу.

Негативний вплив на темпиосвоєння капіталовкладень у переробній промисловості мало зменшення інвестиційв основний капітал у виробництво коксу, продуктів нафтопереробки (на44,4 %), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на49,5 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів(на 54,0 %), машинобудування (на 51,6 %). Частка цих видів діяльностіу загальних обсягах капіталовкладень переробної промисловості становила45,5 %. Інвестиції у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробівскоротилися на 35,2 %, у легку промисловість – на 10,1 %,целюлозно-паперове виробництво та видавничу діяльність – на 42,1 %,хімічну та нафтохімічну промисловість – на 24,1 %.

У січні – червні2009 року капіталовкладення у розвиток організацій, що здійснюють операціїз нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям,зменшилися на 58,9 %. Інвестиції в основний капітал у: розвиток транспорту і зв’язку скоротилися на 35,7 %;торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку– на 38,8 %; державне управління – на 41,7 %; сільське господарство,мисливство та лісове господарство – на 45,9 %; фінансову діяльність – на55,9%; будівництво – на 57,6%.

Експорт товарів тапослуг заІ півріччя 2009 року порівняно з відповідним періодом попередньогороку склав 56,4 %. Падіння цін на товарних ринках призвело до зниженняекспортних цін, що зумовило зменшення вартості експортованих товарів.Девальвація гривні та відповідне підвищення конкурентоспроможності вітчизнянихтоварів не компенсувало негативних наслідків стагнації світових товарнихринків.

Внаслідок скороченнявнутрішнього виробництва та зниження інвестиційної активності підприємств, імпорттоварів та послуг склав 48,7 % по відношенню до відповідногоперіоду попереднього року.

Обсяг роздрібноїторгівлі заІ півріччя 2009 року склав 84,1 % по відношенню до відповідногоперіоду попереднього року.

Реальний наявнийдоход населення,визначений з урахуванням цінового фактора, за І квартал 2009 рокузменшився на 12,9 % порівняно з відповідним періодом 2008 року.

Реальна заробітнаплата заІІ квартал 2009 року зменшилася на 10,1 % порівняно заналогічним показником попереднього року.

Індекс промисловоїпродукції усічні – липні 2009 року порівняно з січнем – червнем 2008 рокустановив 69,6%.

Індекс споживчихцін у липні2009 року становив 99,9 %, з початку року зріс на 108,5 %.

У січні–червні2009 року підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму18,2 млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 45,7 % від обсягівбудівництва у відповідному періоді 2008 року.

За січень – липеньпоточного року підприємствами транспорту перевезено вантажів на69,2 % від обсягу перевезень за січень – липень попереднього року.

У І півріччі2009 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено2 699,7 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 40,2 % обсягівІ півріччя попереднього року. У тому числі:

·  з країн ЄС надійшло2 074,6 млн. дол. США (76,8 % загального обсягу);

·  з країн СНД –344,7 млн. дол. США (12,8 %);

·  з інших країн світу – 280,4млн. дол. США (10,4 %).

У той же часнерезидентами вилучено капіталу на суму 413,5 млн. дол. США.

У цілому прирістсукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням йогопереоцінки, утрат і курсової різниці, склав2 358,6 млн. дол. США, що становить 34,1 % рівнявідповідного періоду попереднього року.

У січні – червні2009 року зросли обсяги вкладень капіталу з:

·  Нідерландів – на561,7 млн. дол. США;

·  Кіпру – на 386,5 млн. дол. США;

·  Франції – на 342,0 млн. дол. США;

·  Російської Федерації – на 277,1 млн. дол. США;

·  Аруби – на 273,6 млн. дол. США.

Зазначені країнизабезпечили 78 % приросту іноземного капіталу в Україні.

Приріст іноземногокапіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, що здійснюютьфінансову діяльність, – на 861,0 млн. дол. США, операції знерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на454,9 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутовихвиробів, предметів особистого вжитку – на 141,5 млн. дол. США, атакож на підприємствах промисловості – на 582,0 млн. дол. США, утому числі переробної – на 522,6 млн. дол. США. Серед галузейпереробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій ухімічну та нафтохімічну промисловість (на 207,8 млн. дол. США)та у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на106,1 млн. дол. США).

На 1 липня2009 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну,склав 37 965,7 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особустановить 823,9 дол. США. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. Додесятки основних країн-інвесторів, на які припадає 81 % загального обсягупрямих інвестицій, входять:

·  Кіпр –8 063,7 млн. дол. США;

·  Німеччина –6 530,9 млн. дол. США;

·  Нідерланди –3 717,1 млн. дол. США;

·  Австрія –2 490,0 млн. дол. США;

·  Сполучене Королівство –2 330,0 млн. дол. США;

·  Російська Федерація –2 125,1 млн. дол. США;

·  Франція –1 573,2 млн. дол. США;

·  Сполучені Штати Америки – 1 369,2 млн. дол.США;

·  Віргінські Острови –1 323,7 млн. дол. США;

·  Швеція –1 259,1 млн. дол. США.

/>

Мал.2.1. Основні країни — івестори(млн.дол.) станом на 1.07.2009р.

На підприємствах промисловостізосереджено 8 570,1 млн. дол. США, у т. ч. переробної– 7 373,9 млн. дол. США та добувної –1 046,2 млн. дол. США. Серед галузей переробноїпромисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробіввнесено 1 792,1 млн. дол. США прямих інвестицій, уметалургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів –1 406,0 млн. дол. США, машинобудування –1 051,7 млн. дол. США, хімічну та нафтохімічнупромисловість – 1 150,7 млн. дол. США, виробництво іншоїнеметалевої мінеральної продукції – 758,3 млн. дол. США.

У фінансових установахакумульовано 8 015,7 млн. дол. США (21,1 %) прямихінвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду,інжиніринг та надання послуг підприємцям – 4 068,7 млн. дол. США,на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметівособистого вжитку – 3 828,4 млн. дол. США.

Про наявність прямихіноземних інвестицій звітувало 17,9 тис. підприємств України. Сумакредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на1 липня 2009 року становила6 149,7 млн. дол. США. Найбільше їх надійшло з:

· Кіпру – 1603,9 млн. дол. США;

· Нідерландів – 722,5 млн. дол. США;

· Франції – 530,5 млн. дол. США;

· Німеччини – 509,8 млн. дол. США;

· РосійськоїФедерації –493,0 млн. дол. США;

· Австрії – 331,4 млн. дол. США;

· СполученогоКоролівства–241,3 млн. дол. США;

· Угорщини – 239,3 млн. дол. США;

· Польщі – 181,5 млн. дол. США;

· Швеції – 152,2 млн. дол. США.

У І півріччі 2009 року з України в економіку іншихкраїн світу спрямовано 25,9 млн. дол. США прямих інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у виглядігрошових внесків.

/>

Мал. 2.2 Прямііноземні інвестиції в Україну кредити та позики, отримані підприємствамиУкраїни від прямих інвесторів(млн.грн.) станом на 1.07.2009

 

Обсягпрямих інвестицій з України в економіку країн світу, з урахуванням йогопереоцінки, утрат, курсової різниці, на 1 липня 2009 рокустановив 6 226,8 млн. дол. США, у т. ч.:

·  у країни ЄС –5 945,0 млн. дол. США;

·  у країни СНД –219,6 млн. дол. США;

·  в інші країни світу –62,2 млн. дол. США.

Сума кредитів та позик,наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на1 липня 2009 року становила 123,4 млн. дол. США.

Загальний обсяг прямихінвестицій в економіку інших країн світу, враховуючи позичковий капітал,становив 6 350,2 млн. дол. США.

Фондовий ринок

За інформацією Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку, обсяг угод на організованому ринкуу І півріччі поточного року зменшився на 40 % по відношенню доаналогічного періоду 2008 року.

Індекс ПФТС уП кварталі 2009 року виріс на 80,87 % та лишив позаду такібіржі, як KASE (Казахстан) — 56,48 % і BSE 30 (Індія) — 49,29 %.

Найбільш привабливимидля інвесторів є традиційні галузі економіки. Перш за все, це – металургія, машинобудування,хімічна промисловість, харчова промисловість. Разом із тим дедалі більшепривертають увагу інвесторів такі галузі, як автомобільна промисловість,споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика,виробництво біопалива, телекомунікації, логістика і деякі інші. Світовийбанк оцінює потреби України в інвестиціях більш ніж 100млрд. дол. США.

 Рада інвесторівпри Кабінеті Міністрів України. Основним консультативно-дорадчим органом зпідготовки пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики є Радаінвесторів при Кабінеті Міністрів України, утворена згідно з постановоюКабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 3.

Основними завданнями Радиінвесторів є:

· підготовкапропозицій щодо формування державної інвестиційної політики;

· участь у розробленніта проведенні експертизи проектів окремих нормативно-правових актів з питаньінвестиційної діяльності;

· наданняобґрунтованих пропозицій щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих нарозвиток пріоритетних галузей економіки, а також адміністративно-територіальниходиниць;

· наданняаналітичної, інформаційної допомоги державним органам, установам таорганізаціям з питань, пов'язаних з її діяльністю;

· сприянняефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядуванняі суб’єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності.

При Раді інвесторівутворено робочі групи за відповідними напрямами, до складу яких увійшлипредставники Держінвестицій. Нині здійснюється розгляд та опрацюванняпропозицій інвесторів щодо вдосконалення нормативно-правового поля.

Одним із перспективнихнапрямів для залучення інвестицій – як і з внутрішніх, так і з зовнішніх джерелє розвиток венчурного інвестування.

Переваги венчурногоінвестування як головного джерела фінансування у сфері інноваційного бізнесуполягає у тому, що підприємства, що розвиваються, можуть отримати інвестиціїтоді, коли інші фінансові інститути утримуються від ризикованихкапіталовкладень.

Нині в Україні венчурніфонди є особливим інститутом інвестування. Вони віднесені до інститутівспільного інвестування (ІСІ), хоча й не мають прямого відношення до спільногоінвестування та фондового ринку. Їм надані особливі повноваження та податковіпільги у порівнянні із іншими типами ІСІ. Проте вітчизняний венчурний капіталне інвестує в інноваційні проекти, оскільки інвестиції в інші галузітрадиційної економіки мають надвисокий рівень доходності за відносно короткийтермін інвестування за умов низького рівня ризику.

За даними Українськоїасоціації інвестиційного бізнесу, на кінець І кварталу 2009 року вУкраїні зареєстровано 697 ІСІ. Питома вага венчурних фондів складає75,6 %. На відміну від зарубіжних венчурних фондів, які спрямовуютьінвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, вітчизняні венчурні фондиінвестували переважно у підприємства таких галузей як будівництво, нерухомість,торгівля та ін.

Постановою КабінетуМіністрів України від 14.08.2008 № 447 затверджено Державну цільовуекономічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на2009–2013 роки, яка передбачає утворення венчурних фондів інвестуванняінноваційної діяльності за рахунок недержавних коштів та комунальнихспеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ врегіонах за кошти місцевих бюджетів.

З метою опрацюванняпитань щодо створення необхідних умов для інституційного забезпеченнявенчурного фінансування інноваційної діяльності наказом Держінвестицій від10.07.2009 № 33 утворено робочу групу з питань створення венчурного фондуінвестування інноваційної діяльності, в рамках роботи якої здійснюється аналізсучасного стану венчурного інвестування в Україні та вивчення досвіду іншихкраїн щодо розвитку інвестування в інноваційну діяльність, з метою адаптаціїнайкращих аналогів.

 

2.2 Прямі іноземні інвестиціїяк фактор розвитку економіки України

ЕкономікаУкраїни, як і будь-якої країни, перебуває під впливом зовнішнього середовища.Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуєтьсяглобалізацією економічних зв’язків, вимагає прогресивних структурних зрушень векономіці України, поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях,одним з важливіших засобів забезпечення яких є інвестиції.

Починаючи з 1998 р. інвестиціїв основний капітал вітчизняних суб’єктів господарювання мають стійку тенденціюдо зростання. Проте світовий досвід переконує у проблематичності забезпеченняекономічного зростання країн з перехідною економікою без залучення йефективного використання іноземних інвестицій.

Аналіз динаміки іноземнихінвестицій в Україну свідчить про те, що до 2003 р. порівняно з країнамиСхідної Європи Україна залишалася менш привабливою для іноземних інвесторів.

Так, чистий припливіноземних інвестицій в Україну був нижчим, ніж до Польщі у 7 разів, Чехії – у 6разів, Угорщини – у 3 рази. Покращення інвестиційного клімату в Україні,зокрема активізації процесів приватизації із залученням іноземних інвесторів,забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2003 – 2007 рр.

Прямі іноземні інвестиції в Україну2) Прямі інвестиції з України2) 1995 483,5 20,3 1996 896,9 84,1 1997 1438,2 97,4 1998 2063,6 127,5 1999 2810,7 97,5 2000 3281,8 98,5 2001 3875,0 170,3 2002 4555,3 155,7 2003 5471,8 144,3 2004 6794,4 166,0 2005 9047,0 198,6 2006 16890,0 219,5 2007 21607,3 243,3 2008 29542,7 6196,6 2009 35723,4 6198,6

Табл.2.1.Пряміінвестиції за період 1995-2009рр. (на початок року; млн.дол. США)1)

1) Дані наведено наростаючимпідсумком з початку інвестування.

Статистичніспостереження за прямими інвестиціями здійснюються починаючи з 1994 року.

Дані з інвестиційзовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної методології, щозастосовується при проведенні статистичних спостережень, можуть уточнюватисьпротягом двох років.

2) Обсяги прямих інвестицій вУкраїну та з України наведено з урахуванням даних Національного банку Українита Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальноювартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремихпідприємств)

Так, продаж російськійкомпанії «Мобільні ТелеСистеми» у 2003 р. частки «Укртелекому» в статутномуфонді компанії «Український мобільний зв’язок» обсягом 172 млн. дол. СШАзабезпечив надходження 90 % іноземних інвестицій у такий вид економічноїдіяльності, як пошта і зв'язок, та 2,3 % загального обсягу прямих іноземнихінвестицій в економіку України. Надходження у 2005 р. коштів за приватизаціюметалургійного заводу «Криворіжсталь» та продаж АППБ «Аваль» іноземномуінвесторові забезпечили рекордні для України обсяги чистого припливу прямихіноземних інвестицій – 7,5 млрд. дол. США, що перевищило показник 2004 р. у 4,4рази. Загальний обсяг накопичених прямих інвестицій в Україну за 2006 р. зрісна 32% порівняно з початком року і на 31 грудня 2006 р. становив 22,7 млрд.дол. США (з яких 93,4 % — акціонерний капітал, 6,6 % — кредити, надані прямимиінвесторами), а на 1 липня 2007 р. даний показник становив 26,6 млрд. дол. США(з яких 92 % припадало на акціонерний капітал). При цьому чистий приплив прямихіноземних інвестицій в економіку України у першому півріччі 2007 р. в 1,2 разиперевищив рівень відповідного періоду 2006 р. й становив 3,3 млрд. дол. США.

У січні-вересні 2006 року обсяг прямих іноземних інвестицій в економікуУкраїни склав 3 млрд. 71 млн. 700 тис. дол. або 18,2% стосовно обсягів інвестицій на початок року й у 3,3рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за відповідний періодпопереднього року. У цілому за станом на 1 жовтня 2006 року загальний обсягпрямих іноземних інвестицій склав 19 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (424,3 дол. уперерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний періодминулого року.

Як повідомляє Держкомстат, за дев’ять місяців 2006 року іноземними інвесторамив економику України було вкладено 3 млрд. 238 млн. 700 тис. дол. При цьомупрямих іноземних інвестицій країн СНД склали 137 млн. 500 тис. дол. (4,2%відносно загального обсягу), інших країн світу — 3 млрд. 101 млн. 200 тис. дол.(95,8%).

Інвестиції надійшли з 117 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84%від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У десятку найбільших великихкраїн-інвесторів входять Німеччина, Кіпр, Австрія, Великобританія, СполученіШтати Америки, Нідерланди, Російська Федерація, Віргінські Британські острови,Франція і Швейцарія. Серед регіонів України лідерами за обсягами прямихіноземних інвестицій є Київ — 5 млрд. 6 млн. 800 тис. дол., Дніпропетровська —1 млрд. 891 млн. 700 тис. дол., Донецька — 975 млн. 200 тис. дол., Харківська —920 млн. 400 тис. дол., Київська — 813 млн. 800 тис. дол. і Одеська — 681 млн.300 тис. дол. області.

Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямихінвесторів, станом на 1 жовтня 2006 року склала 1 млрд. 697 млн. 400 тис. дол.Найбільше їх надійшло з Німеччини, Кіпру, США, Нідерландів, Польщі, Франції,Російській Федерації, Австрії і Великобританії.

В цілому, протягом 1998 — 2006 рр. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України зріс з2801 до 22724 млн. дол. США або у 8,1 рази. Це забезпечило значний припливвалюти, що в умовах зменшення відпливу капіталу, як результат зваженої політикиНБУ щодо регулювання операцій з викупу вітчизняних цінних паперів унерезидентів, посилення контролю за операціями, які мають ознаки сумнівних,обмежень на здійснення вітчизняними банками активних операцій у грудні 2004 р.тощо, дозволило збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансуванняімпорту товарів та послуг упродовж 0,6 міс. у 1998 р. до 4,0 міс. у 2006 р.

Упродовж 2002-2004 рр.найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля тапосередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та переробленнясільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2005 р. –металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості. Станом на 1липня 2007 р. найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій сконцентровано вметалургійній промисловості — 23,2 %, фінансовій діяльності – 19,3 %, оптовій іроздрібній торгівлі – 8,8 %, операціях з нерухомим майном – 7,9 %, харчовійпромисловості – 7,9 %. Це сприяло значному нарощуванню обсягів виробництва,пожвавленню експортно-імпортних операцій, збільшенню фінансового результатупідприємств від звичайної діяльності цих видів економічної діяльності, а такожзростання кумулятивного темпу вантажообороту підприємств транспорту. Так,станом на 1 липня 2007 р. найбільшу частку від загальної суми (35,9 %) складавфінансовий результат підприємств промисловості, фінансовий результат від операційз нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (32,7 %)та підприємств, що займаються фінансовою діяльністю (26,2 %). Участь іноземнихінвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ спряла активізації їхдіяльності на зовнішніх фінансових ринках. Залучення вітчизняними банкамизначних обсягів коштів на зовнішніх фінансових ринках, здійснення валютнихінтервенцій НБУ та зростання депозитів населення обумовили накопиченнянадлишкової вільної ліквідності на коррахунках. Так, станом на 1 липня 2007 р.обсяг обов’язкових резервів становив 5,5 млрд. грн., а розрахунковий рівеньтимчасом вільної ліквідності на коррахунках банків – 15,7 млрд. грн.

Найбільшу частку вкапіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час маютьінвестори з країн Європейського Союзу – Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %),Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з2003 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази,а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українськихпідприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8% та 5% відповідно. Одночасноспостерігалося значне зростання товарообороту між Україною та країнами-членамиЄС. Однак, в основному це відбувалося за рахунок нарощування імпорту з цихкраїн, що відбилося на сальдо зовнішньоторговельних операцій. Так, якщо у 2002р. сальдо зовнішньої торгівлі з країнами ЄС було активним (1911 млн. дол. США),то у 2006 р. – пасивним (4744 млн. дол. США). Основними торгівельнимипартнерами-споживачами української продукції є Італія, Польща, Німеччина таУгорщина, сумарний експорт становить 55,9 % від усіх поставок до країн ЄС та15,8 % від загального експорту України. Процеси євроінтеграції, з одного боку,позитивно відбиваються на збільшенні обсягів інвестицій з країн-членів ЄС, зіншого – формують передумови зростання імпортної залежності країни, що можемати негативні наслідки для економіки України у довгостроковому періоді.

  Обсяги прямих інвестицій на 01.10.2009 (млн.дол. США) 2) У % до підсумку Усього 38591,6 100,0  у тому числі Кіпр 8201,7 21,3 Німеччина 6580,8 17,1 Нідерланди 3814,2 9,9 Австрія 2564,8 6,6 Сполучене Королівство 2348,5 6,1 Російська Федерація 2061,5 5,3 Франція 1589,6 4,1 Сполучені Штати Америки 1381,5 3,6 Вiрґiнськi Острови, Британські 1340,5 3,5 Швеція 1256,4 3,3 Італія 921,0 2,4 Польща 862,5 2,2 Швейцарія 825,8 2,1 Угорщина 715,1 1,9 Інші країни 4127,7 10,6

Табл.2.2 Прямііноземні інвестиції в Україну за 2009 рік1)

1)Дані наведено наростаючимпідсумком з початку інвестування.

Перелік країнвизначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економікуУкраїни.

2)Обсяги прямих інвестицій вУкраїну та за окремими країнами-інвесторами наведено з урахуванням данихНаціонального банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці міжринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої устатистичній звітності окремих підприємств). Розглянуті основні тенденції у сферііноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п’ятироків є досить привабливою країною для інвесторів.

Зростання обсягівінвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі,забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якіснихпоказників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країничинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективністьфункціонування.

 (млн.дол. США)

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2009 01.07.2009 Всього по країнах ЄС 28118,2 29982,5 Австрія 2443,8 2490,0 Бельгія 43,8 44,0 Болгарія 20,0 20,4 Греція 309,9 321,7 Данія 176,8 184,5 Естонія 107,7 116,6 Ірландія 133,6 145,7 Іспанія 58,9 62,3 Італія 914,2 919,7 Кіпр 7677,2 8063,7 Латвія 63,8 86,9 Литва 84,7 88,4 Люксембург 214,2 226,9 Мальта 38,5 41,8 Нідерланди 3155,4 3717,1 Німеччина 6393,0 6530,9 Польща 692,5 851,8 Португалія 6,0 6,3 Румунія 17,4 19,0 Словаччина 106,2 106,7 Словенія 26,0 26,6 Сполучене Королівство 2248,9 2330,0 Угорщина 595,4 615,6 Фінляндія 15,9 54,6 Франція 1231,2 1573,2 Чеська Республіка 80,4 79,0 Швеція 1262,8 1259,1 Довідково: Всього по Україні 35607,1 37965,7

 Табл.2.3. Прямі іноземні інвестиції вУкраїну з країн ЄС

Приватний капітал дужевідчутний до загроз політичній та економічній стабільності, обираючи закордоннівкладення різного роду у разі реального виникнення таких загроз. Оскількисучасний стан розвитку України характеризується складною політичною ситуацією,прискоренням інфляції, які є рушійними мотивами прагнення власників капіталузабезпечити безпеку від політичних та економічних ризиків, то збереженняпозитивних тенденцій у сфері іноземного інвестування вітчизняних суб’єктівгосподарювання значною мірою залежить від ефективності моніторингутранскордонного переміщення капіталу, що дозволяє своєчасно ідентифікуватизагрозу «втечі капіталу» і розробляти адекватні заходи його протидії. Цевимагає додаткових наукових досліджень феномену відтоку капіталу з країни, що всучасних умовах господарювання має розглядатися як композиція експорту та втечікапіталу.

У перших місяцяхпоточного року вдалося досягнути покращення не за всіма показниками якщоговорити про динаміку виходу з кризи. Поширення рецесійних процесів у світі, погіршення умовторгівлі та фінансового стану реального сектору, скорочення кредитування сталитією групою факторів, що звузили інвестиційний попит. За підсумками першогокварталу реальне скорочення обсягів інвестицій в основний капітал становить39,5% (порівняно зі зростанням на 10,4% за І квартал 2008 року). Приріст прямихіноземних інвестицій у І кварталі склав 1175,5 млн. дол. США, що на 63,8% меншеобсягів І кварталу попереднього року. У цілому приріст сукупного обсягуіноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат,курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4% рівнявідповідного періоду попереднього року.

В основному, прирістіноземного капіталу у І кварталі спостерігався на підприємствах, що здійснюютьфінансову діяльність, – на 284,4 млн. дол. США, операції з нерухомим майном,оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 236,0 млн. дол. США,торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку –на 56,4 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості – на 78,3 млн.дол. США. Такі результати є об‟єктивним наслідком розгортання фінансової кризи, якасупроводжувалась фінансовими втратами та посилення інвестиційних ризиків.Довідково: Основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишилисьвласні кошти підприємств: їх питома вага у структурі інвестицій в основнийкапітал становила 66,7%. Фінансово-економічна криза суттєво погіршила фінансовірезультати українських підприємств: у січні-квітні 2009 року фінансовий результатвід звичайної діяльності до оподаткування зменшився на 77,6% і становив 8,8млрд. грн. (39 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року). При цьому, прибуткиприбуткових підприємств скоротилися на 12,4% до 46,9 млрд. грн., а збиткизбільшилися у 2,6 раза – з 14,5 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року до 38,1млрд. грн. у січні-квітні 2009 року.

В цілому, негативнийфінансовий результат продемонстрували не лише експортоорієнтовані виробництва,але і орієнтовані на внутрішній ринок та раніше прибуткові види економічноїдіяльності: роздрібна торгівля, будівництво, діяльність готелів та ресторанів,а також більшість галузей промисловості.

/>

Мал.2.4. Прямі іноземніінвестицій в Україну (млн. дол. США)

Зменшення питомоїваги інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків таінших позик (на 2,9 в.п.до 12,7%) в структурі фінансування капітальних вкладень є прямим результатомскорочення кредитної підтримки реального сектору економіки з боку комерційнихбанків. За І квартал вимоги банків за кредитами, наданим на інвестиційні цілінефінансовим корпораціям, скоротились більше ніж в 2,5 рази порівняно зобсягами за І квартал 2008 року. І хоча частка довгострокових кредитів узагальному обсязі кредитування збільшилась з початку року на 0,4 в.п. до 11,7%,це відбулось внаслідок більш суттєвого скорочення частки короткостроковихкредитів – на 0,7 відсоткового пункту до 42,2%. За результатами січня-березняобсяг довгострокових кредитів дещо зріс в операціях з нерухомим майном, оренді,інжинірингу та наданні послуг підприємцям, діяльності транспорту та зв‟язку, готелів та ресторанів,переробній та добувній промисловості, сільському господарстві. В структуріінвестицій в основний капітал за джерелами фінансування частка бюджетних коштівзменшилась до 3,2% (проти 4,7% за І квартал 2008 року.) внаслідок того, що вумовах обмеженості бюджетних коштів відбувалось пріоритетне фінансуваннясоціальнозахищених статей бюджету при недофінансуванні капітальних видатків.Частка капітальних вкладень на будівництво власних квартир зменшилась на 2,8в.п. до 3,6%, що, зокрема, пояснюється згортанням протягом більшої половини2008 року та на початку 2009 року програм іпотечного кредитування та зменшеннямреальних доходів населення. Слід зазначити, що загалом відбулось скорочення завсіма видами будівельної діяльності. Будівельна галузь продовжує функціонуватипід дією негативних чинників, що мали місце, починаючи з 2008 року (кризабанківської ліквідності, курсова нестабільність, зниження попиту з бокуспоживачів). Як наслідок, за підсумком січня-травня 2009 року обсягибудівельних робіт скоротились на 55,8% порівняно з відповідним періодомминулого року. Частка коштів іноземних інвесторів зросла на 2 в.п. до 5,2% вструктурі інвестицій за джерелами фінансування. У той же час спостерігаласьтенденція зниження рівня капіталізації прямих іноземних інвестицій: за Іквартал лише близько 1% (проти 6,3% за І квартал 2008 року) було здійснено увигляді обладнання або коштів, які були інвестовані у оборотні та необоротніматеріальні та нематеріальні активи. Але у квітні у цій сфері також з‟явились перші позитивні зрушення.

За попередніми даними НБУнадходження прямих іноземних інвестицій в Україну у квітні значно зрослипорівняно з попередніми місяцями до 720 млн. дол. США, що лише на 13% менше,ніж у квітні 2008 року (мал. 2.4.). Також ми можемо очікувати і напожвавлення внутрішніх інвестицій у найближчій перспективі у зв‟язку із поступовим відновленнямпозитивної динаміки кредитування.

У 2009 році негативний вплив наекономіку України з боку падіння зовнішнього попиту посилювався спадом інвестиційної активності. Реальне падіння інвестицій у 2009 роцістановило від 12% до 42% (усереднене значення– “мінус” 25,4%, що на 4,5 в.п. більше ніж станом на квітень). Основним чинником гальмуванняінвестиційної активності у 2009 році стала нестача фінансових ресурсів.

Поряд з цим, українська економікавтратила частину інвестиційного потенціалучерез несприятливий інвестиційний клімат. Деякі експерти вважають, що загаломіноземні інвестори і у подальшому займутьвичікувальну позицію зважаючи на потенційні ризики вкладання коштів вукраїнські активи в умовах високої імовірності реалізації нової “хвилі”макроекономічних диспропорцій. У 2009році в основному інвестори приділялиосновну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційнихпроектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частиниЄВРО-2012. Як результат, враховуючи прогнози учасників семінару усередненезначення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнемзменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США. Максимальний обсяг чистого прироступрямих іноземних інвестицій за підсумком 2009р. може становити 9,7 млрд. дол.США, мінімальний – 2,2 млрд. дол. США.

Упрогнозах експертів [11] щододинаміки інвестиційного попиту спостерігається значна різниця: варіаціязначення від “мінус” 5% до “плюс” 16,7%, хоча їх межі порівняно з квітнемзначно звузились (від “мінус” 7% до “плюс” 40% станом на квітень). Це восновному зумовлено відмінністю у поглядах щодо відновлення діяльностібанківської сфери. Хоча, порівняно з квітнем усереднене значення середньозваженоїставки за кредитами комерційних банків в національній валюті на кінець рокузбільшилось на 0,4 в.п. до 20,8%, загалом прогнозисти передбачають здешевленнявартості кредитних ресурсів порівняно з 2009 роком (усереднене значення на 2,2в.п. менше показника 2009 року). Але, зважаючи на те, що динаміка інвестиційпрогнозується від‟ємною (середнє значення “мінус” 0,3%), таких змін на ринкубанківських послуг буде недостатньо.

Водночас, експерти дещопогіршили і свої прогнозні оцінки щодо притоку прямих іноземних інвестицій.Так, якщо у квітні за оптимістичним прогнозом чистий притік прямих іноземнихінвестицій на 2010 рік становив 13,5 млрд. дол. США, то у липні – він становить9 млрд. дол. США. Мінімальний показник залишився на квітневому рівні (4 млрд.дол. США). Як результат, усереднене значення чистого притоку обсягів прямихіноземних інвестицій на 2010 рік порівняно з квітнем зменшилось на 15,2% до 6,1млрд. дол. США.

 

2.3 Організаційно-економічниймеханізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Головним завданням при залученні необхідних для структурноїперебудови економіки держави іноземних інвестицій є створення таких умов щодоіноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпекикраїни одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави зінтересами іноземних інвесторів.

Фахівціпропонують трактувати зміст поняття „організаційно-економічний механізмзалучення прямих іноземних інвестицій” як систему гармонізації державногорегулювання та ринкового механізму саморегуляції економіки спрямовану наформування сприятливого інвестиційного середовища для надходження в країнуресурсів зовнішнього інвестування.

Основнівзаємопов’язані та взаємодоповнювані складники механізму — державне регулюванняіноземних інвестицій та ринковий механізм саморегуляції економіки, які задопомогою політико-правових, економічних, організаційних та інформаційнихважелів формують в країні сприятливе інвестиційне середовище. Ефективневикористання цих важелів впливає на надходження в країну прямих іноземнихінвестицій.

Проведений аналіз статистичних даних свідчить, щопрямі іноземні інвестиції є порівняно стабільним джерелом поповненняінвестиційних ресурсів вітчизняної економіки.

У вітчизнянуекономіку вкладені інвестиції зі 119 країн світу, при цьому на 10 з нихприпадає 84,1% їх загального обсягу, зокрема країни Європейського Союзу та США.Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах(2419,8 млн дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва(2264,0 млн дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду,інжиніринг і надання послуг підприємцям (1773,4 млн дол.). Сталою єзацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва тавиробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено1398,3 млн дол., і виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюновихвиробів – 1274,6 млн дол.

За результатамианалізу інвестиційної привабливості регіонів найбільш вигідними для іноземнихінвесторів є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою, асаме: м.Київ (26,1% обсягу іноземного капіталу в економіку країни),Дніпропетровська (11,0%), Харківська (4,8%), Київська (4,2%), Донецька (4,0%)та Одеська (3,3%) області.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв’язок між обсягом надходження прямих іноземнихінвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. Між цимипоказниками існує тісний прямий взаємозв’язок, оскільки між темпами зростання ВВП та обсягом ПІІ країни коефіцієнтдетермінації R2 = 0,97, а показник надходження ПІІ такапітальних інвестицій відповідно становить 0,99. Це означає, що в мірузбільшення надходжень ПІІ в економіку України темпи ВВП та капітальних вкладеньтеж зростали. З іншого боку, активізація іноземноїінвестиційної діяльності можлива лише за умов оздоровлення економіки,поліпшення інвестиційного середовища, активізації внутрішнього інвестування таадекватної інвестиційної політики.

Отже, призалученні прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку необхідновраховувати критерії національної безпеки. Вважається, що для стабільногоекономічного зростання країни річні інвестиції за певний період часу мають бутина рівні 19-25% до ВВП, тобто для підтримання інвестиційної безпеки загальнийобсяг інвестицій в економіку країни щодо ВВП має бути на рівні:

Рi = I х 100 % ≥ 19-25%,

ВВП

де Рi<sub/>- рівень інвестиційної безпеки у відсотках,

 І — загальний обсяг реальнихінвестицій в економіку країни за аналізований період у грошовому вимірі.

Величина Рiповинна утримуватися на рівні 19-25%, що є пороговим значенням інвестиційноїбезпеки.

Максимальнепорогове значення інвестиційної безпеки відповідає етапу, коли економікаперебуває на стадії реформування і потребує значних інвестицій. Коли економікаперебуває на етапі стабільного розвитку, порогове значення інвестиційноїбезпеки може бути дещо меншим. Оскільки для України питання інвестицій стоїтьвкрай гостро, порогове значення інвестиційної безпеки в найближчі три роки маєбути максимальним – на рівні 25%.

Ця позиціявідстежується у методичних рекомендаціях Національного інституту проблемміжнародної безпеки РНБО України. Показники динаміки стану інвестиційноїбезпеки України, згідно з цими рекомендаціями, наведені у таблиці 2.4.

Індикатор, одиниця виміру 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Порогове значення Згідно з методикою Міністерства економіки України Відношення чистого приросту ПІІ до ВВП, % 1,78 1,49 1,90 1,79 2,16 2,64 3,47 9,11 4,05 5 — 10 Частка ПІІ у загальному обсязі інвестицій, % 11,59 9,98 12,02 10,08 11,61 12,14 13,66 30,18 14,76 20 — 30 Згідно з методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України Рівень інвестиційної безпеки (Рi),% 15,4 14,9 15,8 17,7 18,6 21,7 25,4 30,2 27,4 19 — 25

Таблиця 2.4Динаміка стану інвестиційноїбезпеки України

 

Джерело: Розраховано заданими Держкомстату та Національного банку України.

Незважаючи на те,що тільки в 2004 р. в Україні досягнуто порогового значення інвестиційноїбезпеки (25,4%), в попередні роки простежувалось його рівномірне зростання.Однак ця методика враховує лише загальний обсяг інвестицій, що є недостатнімдля обрахунку інвестиційної безпеки країни.

Як видно зрезультатів розрахунків, індикатори щодо ПІІ в Україні є нижчі пороговихзначень (винятком був 2005 рік, коли відбувся продаж металургійного комбінату“Криворіжсталь” і банку “Аваль”). На жаль, дані методики не дають відповіді напитання, яке ж оптимальне співвідношення між внутрішніми і зовнішнімиінвестиціями, а також, яка допустима частка вкладу іноземних інвесторів приобрахунку інвестиційної безпеки України.

Для вирішення цихпитань, запропоновано використати Закон золотого перерізу, який дедалі частішезастосовують у вирішенні економічних задач. Це співвідношення прийнятопозначати грецькою буквою φ і воно дорівнює: φ ≈1,618.

З цієї пропорції отримуємо, що оптимальне співвідношення міжвнутрішніми (капітальні вкладення) та зовнішніми (ПІІ) інвестиціями становить61,8% до 38,2%. Однак на етапі трансформаційного циклу, коли внутрішніхінвестицій є недостатньо, а економіка потребує масштабного технологічногооновлення, частка ПІІ може відхилятися від золотої норми у напрямі підвищення.Етап стабільного розвитку економіки може характеризуватися більш усередненоюструктурою, наближеною до пропорції золотого перерізу. Динаміку цьоговідношення в Україні наведено в табл. 2.5.

 

1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Порогове значення Капітальні вкладення ,% 88,4 90,0 88,0 89,9 88,4 87,9 86,3 69,8 85,2 61,8

Річний приріст

ПІІ ,%

11,6 10,0 12,0 10,1 11,6 12,1 13,7 30,2 14,8 38,2

Таблиця 2.5Динаміка інвестиційноїбезпеки України (згідно з Законом золотого перерізу)

 

Джерело:Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.

Можнастверджувати, що у вітчизняній економіці не дотримується Закон золотогоперерізу, недостатнім є обсяг прямих іноземних інвестицій, незважаючи на йогорівномірне зростання. Для оптимального співвідношення Україні необхіднозбільшити приплив ПІІ більш ніж у 2,5 рази.

Можнастверджувати, що при обрахунку інвестиційної безпеки країни необхідновраховувати критерій якості, бо саме якість прямих іноземних інвестицій більшоюмірою впливає на національну безпеку країни. Таким чином, якість прямихіноземних інвестицій необхідно оцінювати до моменту їх залучення в економікукраїни. Визначення оцінки якості ПІІ повинно бути поетапним. На першому етапінеобхідно дати оцінку інвестора, визначити його мету і цілі інвестицій векономіку України, його ділову, інвестиційну та економічну репутацію. Надругому етапі оцінюється інвестиційний проект, пріоритетність для вітчизняноїекономіки, інноваційність, екологічність, терміни окупності, величинаінвестицій тощо.

Основою даногопідходу є система бальної оцінки якості об‘єктів та суб‘єктів інвестиційногопроцесу (табл.2.6.).

Критерії 3 бали 2 бали 1бал Оцінка інвестора Ділова репутація бездоганна добра

негативна

або невідома

Інвестиційний досвід

більше

10 років

5-10 років

менше 5 років

або невідомий

Оцінка проекту Галузь вкладання пріоритетна важлива інші Регіон вкладання пріоритетний важливий інші Величина капіталу

більше 500

тис. дол. США

100-500

тис. дол. США

менше100

тис. дол. США

Термін діяльності більше 10 років 5-10 років менше 5 років Інноваційність розробка інновацій впровадження інновацій не інноваційне Екологічність безпечне допустима норма небезпечне Кількість зайнятих більше 500 осіб 100-500 осіб менше 100 осіб Напрямки економічної діяльності експортно- орієнтовані всеукраїнський ринок

регіональний

ринок

Таблиця 2.6Показникиоцінювання якості прямих іноземних інвестицій

Іноземнийінвестор, який отримав менше 15 балів, є небезпечним, про що повідомляєтьсяРада Національної Безпеки України у рекомендаційній формі, якщо ж отримані балив межах 16-24 – допуск на загальних умовах, а набравши більше 25 балів,інвестор зможе отримати певні пільги і стимули.

У результатізастосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначаєтьсяпріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національнихінтересів. Запропонований метод визначення якості певних економічних суб‘єктівта об‘єктів у відповідності до встановленого критерію дає змогу визначати, якіінвестори несуть загрозу для економіки країни, а які відповідають національнимінтересам, що допоможе на перших етапах не допустити недобросовісних інвесторівв Україну.

 

Висновки до Розділу 2

Таким чином, за аналізований період українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалучерез несприятливий інвестиційний клімат. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатихінвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україніфінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, усереднене значення чистого прироступрямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5млрд. дол. США.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв’язокміж обсягом надходження прямихіноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. Урезультаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а такожвизначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно донаціональних інтересів.

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

 

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

До європейськогоСоюзу входять 27 країн, що вирішили поступово об'єднати свої провіднітехнології, ресурси та разом творити своє майбутнє. Протягом періодурозширення, що триває вже понад 50 років, вони сформували зону стабільності,демократії та сталого розвитку, зберігаючи культурне розмаїття, толерантневідношення та індивідуальні свободи.

 ДіяльністьЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори – Договір про створенняЄвропейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення ЄвропейськогоЕкономічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництваатомної енергії – створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняттязагальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиціта інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське ЕкономічнеСпівтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в томучислі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища.Оскільки це об’єднання перестало бути виключно економічним співтовариством,згідно з четвертим договором – Договором про Європейський Союз, підписаним 7лютого 1992 року в Маастрихті – його було перейменовано на ЄвропейськеСпівтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має якполітичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.

 ЄС єунікальним міжнародним утворенням, оскільки поєднує в собі ознаки міжнародноїорганізації та держави, хоча формально не є ані тим, ані іншим. ЄС – цеоб’єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру тапроцвітання. Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частинусвоїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС єЄвропейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньоними обирається; Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС; таЄвропейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому. Цей інституційнийтрикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.

 ЄвропейськийСоюз демонструє, яким чином країни можуть успішно об’єднати свої економічні таполітичні ресурси в спільних інтересах. Сприяючи становленню безпеки істабільності в широкому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші ібільш сприятливі умови життя в межах своїх власних кордонів. В той же час,Європейський Союз завжди готовий поділитися своїми здобутками та цінностями зкраїнами та людьми, що знаходяться поза його межами.

Історично,першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світовоївійни, полягало у згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу доЄС нових країн та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідністьу визначенні відносин Європейського Союзу з рештою країн світу. Подібно дотого, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар’єрів,розвитку менш заможних регіонів і сприяння мирній співпраці, він працює разом зіншими країнами та міжнародними організаціями над тим, аби переваги відкритихринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більшвзаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄСвідстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені.

Ідея про те, щоєдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом дляспівпраці країн ЄС у процесі вироблення послідовного підходу до реалізаціїзовнішньої політики. Протягом двох останніх десятиліть Європейський Союзактивізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому врозв’язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічномустатусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни,переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Це переконаннябуло також підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Одним із головнихзавдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширеннятериторії миру, безпеки та добробуту за межі ЄС. Для виконання цього завданняЄвропейський Союз розробляє та реалізує спільну зовнішню політику та політикубезпеки, виступаючи, тим самим, реальною силою, яка забезпечує стабільність,співпрацю та порозуміння в ширшому світовому контексті.

 З 2007року, який позначає початок нового бюджетного циклу в ЄС, фінансову та технічнупідтримку Європейської політики суспільства та країн, що в неї входять,забезпечує Європейський інструмент сусідства та партнерства (див. Додаток 1).

Починаючи з 1січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основнимджерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розробленийзадля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП,як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільностіта добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональноїінтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.

Протягом2007-2013 років Євросоюз надасть близько 1 мільярду євро на посиленнятранскордонного співробітництва. Українські місцеві органи влади, недержавніорганізації та інші інституції мають можливість отримати фінансову підтримку затрьома програмами співробітництва: Польща-Білорусь-Україна,Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна та Румунія-Україна-Молдова. Також Українаотримає частину фінансування в рамках Програми басейну Чорного моря, тапрограм-наступників CADSES – Центральноєвропейської Програми таПівденно-Східного Європейського Простору.

 У 2007 роціУкраїна отримала 22 млн. євро з Механізму сприяння реформам управління надодаток до 120 млн. передбачених в рамках ЄІСП на цей рік. А в 2008 році черезцей механізм Україні було надано додаткові 16, 6 млн. євро, в той час як сумафінансування в рамках ЄІСП склала 122 млн. євро.

 Починаючи з2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки.Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України нареалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметьсявказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а такожпроцеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їхпоходження.

У вересні 2008року Міністром економіки України, Національним координатором з питань допомогиЄвропейського Союзу Богданом Данилишиним було підписано Угоду про фінансуванняпрограми зовнішньої допомоги ЄС «Підтримка впровадження Енергетичної стратегіїУкраїни». Ця міжнародна угода є першим договором, підписаним з боку України врамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, який передбачаєнадання прямої бюджетної підтримки Україні. Загальний бюджет програми становить87 млн. євро, з яких пряма бюджетна підтримка – 82 млн. євро, технічнадопомога, спрямована на впровадження бюджетної підтримки, — 5 млн. євро. Коштипрямої бюджетної підтримки надходять безпосередньо до державного бюджетуУкраїни і будуть спрямовані на підтримку реалізації Енергетичної стратегіїУкраїни. Перелік та пріоритетність заходів, які мають бути здійсненні зарахунок зазначених коштів, визначатимуться урядом України.

3.2 Політика східного партнерства ЄС – нові інструменти і можливості дляУкраїни

 У грудні2008 року Європейська Комісія опублікувала повідомлення про Східне партнерство– ініціативу, що покликана визначити новий вимір політики у Східні Європі.Східне партнерство є кроком до змін у відносинах ЄС з Вірменією, Азербайджаном,Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Цей механізм передбачає підвищеннярівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод проасоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄСдля громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмівенергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростанняфінансової допомоги. ЄС пропонує більш інтенсивну поточну підтримку реформкраїн – партнерів через Комплексну програму інституційного розвитку та новібагатосторонні заходи, які нададуть можливість об’єднати усіх партнерів привирішенні спільних викликів. Пропозиція нового партнерства включає нові заходи,спрямовані на підтримку соціально – економічного розвитку у зазначених шестикраїнах, а також п’ять ключових ініціатив, які стануть конкретним свідченнямпідтримки ЄС.

Поступовірозширення Європейського Союзу сприяли все більшому його географічному зближеннюзі східними сусідами, а реформи, підтримані Європейською політикою сусідства,наблизили ці країни до нього у політичному та економічному відношенні. Зростаєтакож і відповідальність ЄС за надання допомоги своїм партнерам для вирішенняполітичних і економічних викликів, що стоять перед ними, а також для підтримкиїхнього прагнення тісніших зв’язків, не в останню чергу у світлі конфлікту уГрузії, що відбувся влітку 2008 року.

Для реалізаціїСхідного партнерства буде залучено додаткові кошти. Загальна допомога для 6сусідніх країн, охоплених цією програмою поступово зростатиме з 450 млн. євро у2008 році до 785 млн. євро у 2013 році. Це означає, що протягом 2010-2013 роківбуде додатково надано 350 млн. євро. Крім того, для втілення програми Східногопартнерства буде залучено 250 млн. євро, які раніше було заплановано для іншихпрограм у рамках Європейської політики сусідства.

Україна якосновний партнер ЄС на Сході, вже має тісні двосторонні зв’язки з Євросоюзом.Східне партнерство надасть можливості значно посилити спільну роботу на рівніУкраїна-ЄС, зокрема, у напрямку наближення законодавства України таєвропейських стандартів. Крім того, Східне партнерство урізноманітнитьспівпрацю України з ЄС. Фактично, Східне партнерство, яке базується наекономічній інтеграції та наближенні законодавства країн-партнерів доєвропейських стандартів, сприятиме формуванню зон вільної торгівлі між ЄС іСхідними партнерами, що, безумовно, укріпить економіку України.

Східнепартнерство передбачає поглиблення двосторонніх відносин між ЄС такраїнами-партнерами та запровадження нової багатосторонньої основи дляспівпраці. Основними пунктами цієї ініціативи є:

· Новіугоди про асоціацію, включаючи глибокі та всеохоплюючі угоди про зони вільноїторгівлі

· Комплексніпрограми за фінансової підтримки ЄС для покращання адміністративноїспроможності країн – партнерів

· Поступоваінтеграція в економіку ЄС із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн– партнерів

· Заохоченнякраїн – партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними, яка можепізніше приєднатися до Економічного співтовариства сусідства

· Укладення«договорів мобільності та безпеки», які сприятимуть простішому законномуперетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу зкорупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією

· Вивченняможливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритостіринку праці ЄС

· Активізаціяпрограм, спрямованих на соціально – економічний розвиток країн – партнерів

· Створеннячотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління тастабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС;енергетична безпека; та контакти між громадянами для подальшої підтримкиокремих реформ країн – партнерів

· 5ключових багатосторонніх ініціатив: програма інтегрованого управліннякордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвиткурегіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлювальнихджерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; та співпраця зпопередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування

· Посиленнясоціально-культурних контактів і ширше залучення громадянського суспільства таінших зацікавлених сторін, включаючи Європейський Парламент.

Значна кількістьпропозицій для Східного партнерства вже реалізовані або почали реалізовуватисяна двосторонньому рівні між Україною та Європейським Союзом. Серед них Угодапро асоціації, діалог щодо скасування візового режиму, створення зони вільноїторгівлі та інші.

У двосторонньомувимірі (ЄС – східний партнер) новий підхід є найнаочнішим саме у випадкуУкраїни. Україна ідентифікується ЄС як країна, по відношенню до якої ЄС готовийвийти за межі співпраці у бік поступової економічної інтеграції і поглибленняполітичного співробітництва. При визначенні характеру стосунків з Україноюприйнято вживати термін «привілейовані відносини». Серед опцій співпраціпередбачено щорічні зустрічі на найвищому рівні, щорічні засідання Радиспівробітництва на рівні міністрів, комітети і підкомітети співпраці, зустрічіУкраїна_ЄС із участю Президента (двічі на рік), Комітет з питань співпраці ізучастю прем’єра, Раду з питань співпраці на рівні міністерств, Комітетпарламентської співпраці, постійні консультації Україна – трійка ЄС. За данимиМЗС України, щорічно проходить понад 80 зустрічей на різних рівнях. У рамкахКомітету працюють підкомітети, зокрема, з питань інвестицій. Східне партнерство розроблялосьПольщею і Швецією для України. Мета – створення передумов, які би в подальшомувідкрили двері Україні на членствов ЄС. Проте можливості Польщі переформулювати східну політику ЄС обмежені. Цеспричинено тим, що до вступу Польщі до ЄСЄвропейський Союз запровадив власну політику щодо своїх країн-сусідів під назвою Європейська політика сусідства. Крім того, Європейський Союз не узгодив польські ініціативи,розпочаті після розширення ЄС в 2004 році. Відсутність узгодження булавикликана переважно характером пропозицій.Наприклад, польські заходи, розпочаті в ЄС після помаранчевої революції,ставили за мету надання Україні перспективи членства, або, коли ЄвропейськийСоюз проігнорував спроби Польщі посилити східну політику ЄС, переважно тому, що вони не задовольнили позицію всіх членів ЄС. Досвід Польщі взапровадженні власних заходів у Європейському Союзі довів, що всі члени ЄС можуть узгодити лише ті ініціативи однієї країни-члена ЄС,які мають дійсно європейське підґрунтя.

У2008 році збільшилися шанси схвалення прагнень Польщі з приводу східноїполітики ЄС, що було спричинено діяльністю Франції в Середземному об'єднанні.На початку цього року президент Франції Ніколя Саркозі запропонував запровадитив межах ЄС нову регіональну платформуспівпраці, яка зібрала б окремих учасників з Європейського Союзу, а також середземноморських країн — не членів ЄС –стратегічних партнерів для Франції. Французька пропозиція в початковій формі небула схвалена всіма членами ЄС, особливо заперечувала Німеччина. Лише післятого, як пропозицію Франції було перетворено на більш помірковану ініціативу (ініціатива стає відкритою для всіхкраїн ЄС), в березні 2008 року Середземнеоб’єднання отримало узгодження ЄС.

СхваленняЄвропейським Союзом Середземного об'єднання створило ситуацію, в якій ЄС навряд чи відмовився б від будь-якоїіншої подібної регіональної ініціативи, яка стосувалась би відмінногогеографічного простору. Особливо, якщо б ця інша ініціатива була б узгоджена та знаходилася в межах Європейської політики сусідства, подібнодо пропозиції Франції.

Іншоюпричиною для запровадження Східного партнерства є відсутність присутності ЄС уСхідній Європі як регіоні. Процес розширення ЄС наБалкани, поглиблення інтеграції ЄС з чорноморськими країнами (запровадженням у2007 році Чорноморської синергії – регіональної ініціативи, спрямованої на поглиблення співпраці ЄС з чорноморськимикраїнами та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського регіону), і процеспоглиблення відносин із південними сусідами ЄС (Середземним об’єднанням)створюють ситуацію, в якій присутність ЄС вСхідній Європі, без запровадження в дію цих регіональних ініціатив, була б набагато меншою [17].

Ціпричини сприяли тому, щоб Ініціатива була представлена до розгляду міністрівзакордонних справ країн ЄС 26 травня 2008 року в Брюсселі під час зібрання Радизі загальної політики ЄС та Ради з питань міжнародних відносин (GAREC) ісхвалена в червні 2008 р.

ПротеЄвросоюз побачив у Східному партнерстві інструмент для реалізації дещо іншоїмети, яка відрізнялась від первинної запропонованої поляками для України.Головною метою Східного партнерства є укріплення та поглиблення інтеграції міжЄС та країнами Східної Європи та Південного Кавказу, паралельно з процесомпоглиблення інтеграції між ЄС, країнами Чорного моря та Середземномор’я, якийзараз триває. У короткостроковому періоді Східне партнерство повинно зменшитивідмінності між діяльністю ЄС в Чорноморському та Середземноморському регіонах,та політикою ЄС щодо країн Східної Європи та Південного Кавказу. Удовгостроковому періоді Східне партнерство планує поглибити інтеграцію між ЄС та країнами-не членами ЄС – представниками ініціативи.

Російсько-грузинськавійна на Південному Кавказі значно прискорила її прийняття, оскільки ЄС бувзмушений якось реагувати на поширення нестабільності з цього регіону. Післяподій на Кавказі Європейська Рада звернулася 1 вересня до Європейської Комісіїз проханням представити свою пропозицію раніше,ніж це передбачалося. Провівши консультації зі своїми східними партнерами,Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини з ними тазапровадити нову багатосторонню основу дляспівпраці.

Російсько-грузинськавійна стала початком процесу творення багатополярного світу, що означаєрозподіл сфери впливу в Європі. Цією війною Росія показала Європі кордониросійської сфери впливу, якою є пострадянськийпростір і на відносини з яким Європа не має права претендувати. З іншого боку,своєю шенгенською зоною Євросоюз сам позначив свої східні кордони, за межі якихвін не збирається поширюватись. Так фактично між ЄС і Росією утворилась лініярозподілу сфер впливу в Європі. Отже, якщо виниклитакі кордони і процес поширення ЄС на Схід припинився, то тоді необхіднооблаштувати безпечне оточення, створити такий стабільнийпояс навколо Європейського Союзу, щоб тут не було терористів, ніяких проблем зцієї території щодо його безпеки не було. Відтак питаннябезпеки стало спільним інтересом для країн ЄС в ініціативі Східногопартнерства. ЄС розмірковує, що ця ініціативадопоможе йому, з одного боку, захиститись від Росії поясом більш менш безпечних і лояльних до ЄС сусідніх країн,а з іншого – знівелювати нову лінію розмежування в Європі.

Невипадковоініціатива Східного партнерства трактується Євросоюзом як невід’ємна частина Європейської політики сусідства.Політика сусідства була прийнята для того, щоб замирити нових претендентів на членство в Європейському Союзі, включаючи і Україну, і щобвони непретендували на вступ вЄвросоюз. Але поставало питання: як бути з сусідніми країнами, що залишилисьпоза межами європейського інтеграційного поля. Стало зрозуміло, що політикасусідства не мала конкретного змістового наповнення. Інструменти цієї політикибули однаковими по відношенню до всіх сусідів ЄС. Політика сусідства не малаперспективи, тому що у кожної країни ЄС виявились свої сусіди. У Франціїсередземноморські країни, у Британії – Європа і Америка, у німців головним пріоритетом є Росія, у нових членів ЄС (менших за своєюполітичною та економічною вагою, ніж старічлени) – Україна. Східне партнерство враховуєцей недолік Європейської політики сусідства, позаяк містить набір конкретних інструментів, які враховують специфіку регіонуцієї східної периферії Європи. Протенедолік залишається тому, що зберігається спільний підхід до всіх країнрегіону, без врахування особливостей їхнього розвитку.

ІдеяСхідного партнерства видавалась компромісним рішенням у відносинах ЄС щодо Росії. У чому видається цей компроміс з погляду ЄС? З одного боку,Європейський Союз начебто визнає ту реальність, що країни, на які поширюєтьсяСхідне партнерство залишаються в сфері впливу Росії. Європейські чиновникипостійно повторюють, що Східне партнерство не проти Росії, маючи на увазіросійську реакцію на розширення НАТО. Росія жрозцінює цю ініціативу як зазіхання ЄС на російську сферу впливу. Чому? Тому,що запроваджуючи Східне партнерство, ЄС намагається зберегти європейськуорієнтацію країн-учасниць, що знаходяться в російській «зоні». Східне партнерство спрямоване на підтримку внутрішніх трансформаційв напрямі спорідненості з ЄС, щоубезпечить країни ЄС від зовнішніх викликіві загроз на його східному кордоні. Це, власне, є поширення впливу шляхом «м’якої сили» (Soft Power). Відтак об’єктивноСхідне партнерство сприятиме намаганням цихкраїн послабити російський вплив на них.

Очевидноюперевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації таінструменталізації. Конкретнимиінструментами реалізаціїцих принципів виступають:

· нові угоди проасоціацію, включаючи гли бокі та комплексні угодипро зону вільної торгівлі для тихкраїн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжні зобов’язанняз ЄС;

· комплексніпрограми за фінансової підтримки ЄС для підвищенняадміністративної спроможності країн-партнерів;

· поступоваінтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економікамкраїн-партнерів), включаючи юридичні зобов’язан ня щодо наближення регуляторнихнорм;

· заохоченнякраїн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними;

· укладення„договорів мобільності та безпеки”, які сприятимутьпростішому легальному перетинукордону ЄС, посилюючи прицьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованоюзлочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків увідповідністьстандартам ЄС і створенняінтегрованих структур управліннякордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіхкраїн-партнерів;

· ЄвропейськаКомісія вивчить можливості для розвитку трудової мобільності з перспективоюбільшої відкритості ринків праці ЄС;

· програми,спрямовані на соціально-економічний розвиток країн-партнерів, зокрема у напряміподолання гострих соціально-економічних розбіжностей між цими країнами;

· створеннячотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління тастабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС;енергетична безпека; контакти між громадянами для подальшої підтримки окремихреформ країн-партнерів;

· ключовіініціативи:програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніхпідприємств; сприяннярозвиткурегіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлюваних джереленергії; розвиток Південного енергетичного коридору; співпраця з попередженнястихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування;

· — посиленнясоціально-культурних контактів і більше залученнягромадянського суспільства та іншихзацікавлених сторін, включаючи Європейський парламент[124].

Отже,Східне партнерство — це набірконкретного інструментарію, і немає ніякихзобов’язань, що Україна буде членом ЄС, ніякої перспективи членства в Східномупартнерстві немає, але є інструментарій, через який ми можемо відкриватиканали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на тереніУкраїни. Тобто підтягнути Україну через конкретні проекти, які сьогодні непрописані, але сам формат таких відносин буде сприяти наповненню по мірізнаходження спільних інтересів між Європейським Союзом і Україною. Такий форматбуде давати можливість наповнювати цю ініціативу конкретним інструментарієм, конкретнимипроектами. Це, власне, є стратегія євроінтеграції малих кроків, коли неставиться, і в цьому, звісно, є вади, кінцева загальна мета, а ставитьсяпитання підтягнути Україну ближче до економічного та політичного кліматуЄвросоюзу.

ДляУкраїни, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і позоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східнепартнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках наміченій нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному партнерстві і, такимчином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючинайбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції середкраїн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС.Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства вЄвропейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи зреформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бутистворені в рамках Східного партнерства [25].

Безпосередньо ЄС не має двосторонніх інвестиційних угод утрадиційному розумінні (хоча вони підписуються окремими країнами-членами ЄС).Проте ЄС має низку угод щодо торгівельних преференцій з окремими країнами та їхінтеграційними об’єднаннями, і такі угоди, як правило, містять положення,пов’язані з інвестиційною діяльністю (створення іноземних компаній, репатріаціякапіталу та дивідендів тощо). І все це потрібно брати до уваги в процесіінтеграції України до Європейського Союзу.

Слід мати на увазі, що взагалі, Європейський Союззабезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат. Позиціяєвропейської ділової спільноти полягає у визнанні того, що рішення проінвестування за кордоном повинні базуватися лише на аналізі ринкових факторів.При цьому зрозуміло, що до уваги беруть і юридичні аспекти, які мають значнийвплив на рівень інвестиційного ризику. Безпосередньо органи ЄС традиційно невстановлюють жодних умов залучення ПІІ країнами-членами. Головна вимога полягаєу тому, щоб жодна компанія, створена к країна-члені ЄС (місцева або така, яканалежить країні-не члену ЄС) не піддавалася дискримінації на усій території ЄС.

Що ж до інвесторів з самих країн ЄС, то, згідно зіст. 43 Угоди про ЄС, усі країни-члени Союзу повинні дозволяти їмстворювати або купувати компанії на тих умовах, які встановлені і длярезидентів. У разі порушення цього зобов’язання, рішення уряду можна оскаржитив Європейському Суді. Більш того, в сучасних умовах у деяких випадках інвесториз інших країн ЄС можуть мати навіть кращі умови, ніж місцеві компанії –скажімо, у фінансовому секторі. Наприклад, німецькі універсальні банки можутьздійснювати в інших країнах ЄС операції з цінними паперами, навіть якщонаціональне законодавство вимагає чіткого відокремлення кредитно-депозитних таінвестиційних операцій (як у Великобританії).

Слід зазначити, що, в принципі, можливості ЄвропейськоїКомісії щодо регулювання іноземних інвестицій дещо зросли після того, як у1993 р. були скасовані бар’єри на рух капіталу, як усередині ЄС, так і міжчленами ЄС та «третіми країнами». Наприклад, у 1997 р. Комісія видалароз’яснення (підтверджене у 2001 р.) про те, що інвестори з усіхкраїн-членів ЄС мають право встановлювати контроль над компаніями в іншихкраїнах ЄС. (Це було зроблено у зв’язку з намаганнями деяких країн, обмежитиправо іноземних інвесторів на придбання контрольних пакетів із правом голосу впроцесі приватизації).

Однак такий підхід не означає, що Європейська Комісіявзагалі не регулює процес здійснення іноземних інвестицій. Так, право нанадання послуг авіаційного транспорту закони ЄС закріплюють лише за компаніями,які повністю належать або контролюються власниками з країн ЄС. Аналогічніобмеження встановлені і для морського пароплавства. лібералізму. А так звана«гідрокарбонатна директива» 1994 р. (Directive 94/22/EC), допускає«дзеркальне» трактування взаємності («mirror-image» reciprocal treatment), якепередбачає, що іноземний інвестор може бути позбавлений ліцензії на роботу згідрокарбонатними ресурсами, якщо його власна країна не дозволяє резидентам ЄСзайматися такою діяльністю на умовах «порівняльних» з тими, які існують українах ЄС.

У даний час директива ЄС у питаннях банківського,страхового та інвестиційного бізнесу містить застереження про взаємністьтрактування, відповідно до якої фінансової компанії «третіх країн» можуть бутипозбавлені права на утворення нової компанії в країнах ЄС, якщо буде вирішено,що в такій країні компанії з країн-членів ЄС не мають рівних прав із місцевими.У зв’язку з цим можна згадати (хоча це випадок і більш складної ситуації), що у2005 р. власники австрійського банку Bank Burgenland – керівництво земліБургенланд (якій належало 82,12% акцій банку) – оголосили про наміри продати цюфінансову установу. Зацікавленість до банку виявили, серед інших, і українськіінвестори. Наприкінці 2005 р. маріупольський меткомбінат ім. Ілліча,донецький завод «Укрпідшипник», Актив-банк і компанія Slav AG (Австрія)підписали меморандум про створення консорціуму для участі в тендері з продажубанку Bank Burgenland. У березні 2006 р. було оголошено рішення продатийого австрійській фінансовій компанії Grazer Wechselseitige Versicherung AG(GRAWE). Однак металургійний комбінат ім. Ілліча й «Укрпідшипник» заявили,що вважають це рішення упередженим, оскільки пропозиція української сторонибула набагато більше фінансово привабливою (140 млн. євро – проти 63,5 млн.євро в австрійській компанії). Їхню думку підтримало і Mіністерство економікиУкраїни, яке заявило, що вважає дискримінаційним рішення власників банку. Надумку Мінекономіки, пропозиція Металургійного комбінату імені Ілліча і компанії«Укрпідшипник», що претендували на придбання Bank Burgenland, зфінансово-економічних і соціальних показників повністю відповідало умовамконкурсу й було набагато вигіднішим, ніж пропозиція GRAWE. Аргументи, на якихґрунтувалося рішення уряду землі Бургенланд на користь австрійської компанії,зокрема, у частині непрозорості фінансових ресурсів українського консорціуму,мали, на думку Міністерства, дискримінаційний характер і завдали шкоди іміджуУкраїни та європейському ринку. А сам консорціум звернувся до ЄвропейськоїКомісії з проханням оцінити рішення власників австрійського банку.

ЄС і далі продовжує розвиток і вдосконалення своговнутрішнього законодавства щодо питань регулювання іноземних інвестицій. Так, утравні 2006 р. увійшла в силу директива ЄС щодо поглинань (EU Derictive ontakeover bids), яка досить детально описує процедуру поглинання компанійінвесторами усередині ЄС (cross-border transaction), яка не тільки захищаєправа міноритарних акціонерів, а й забороняє захищатися від «недружньогопоглинання» (hostile takeovers) такими розповсюдженими методами, як «отруєніпігулки» («poison pills») або акції з багатьма голосами (multiple votingrights).

 

Висновки до Розділу 3

Активізаціяекономічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдякипослідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардноюкраїною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямоктранзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України уєвропейський економічний простір. Стратегічне партнерство передбачає інтеграціюУкраїни і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудовиінституціонального середовища, стандартів економічної політики,фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людськогокапіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення,забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізуєнеобхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделіекономічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементаціїідей партнерства.

Отже, Східне партнерство — це набірконкретного інструментарію,що не містить жодних зобов’язань про членство України в ЄС, який, проте,дозволяє відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційнихпроектів на терені України. Слід мати на увазі, щоЄвропейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливийклімат.

За прогнозами Україна має усішанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі.Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу,харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притокуПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабноїприватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повиннастати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів досектору сільгоспвиробництва… Величезний потенціал має також енергетичнийсектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу. На теперукраїна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягівзалучених ПІІ до ВВП та за показником ПІІ на душу населення. Проте чиннийрівень потоку ПІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показникамибільшості країн Східної Європи.

РОЗДІЛ4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин

Однією знайважливіших складових економічних відносин країн-партнерів є взаємнеінвестування – інвестиційні потоки, які функціонують між економіками цих країн.Іноземні інвестиції, які є не лише відображенням міжнародного циркулюваннякапіталу, але й джерелом поповнення недостатніх внутрішніх коштів, і,найголовніше, інструментом залучення новітніх технологій, сучасних методівменеджменту та маркетингу тощо, є могутнім засобом стимулювання процесузгладжування диференціації між країнами на системному рівні.

Формуваннявідтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої євзаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринковоїтрансформації українськоїекономіки, структурних перетворень і оновленнятоваровиробництва і структури експорту, а з другого боку, як уже зазначалося,переведе українсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволитьреалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та удовгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України уЄвропейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.

У економічній літературі немаєчіткого визначення поняття інвестиційного потоку, який здебільшогорозглядається як складова фінансового потоку. На нашу думку, інвестиційнийпотік – це сукупність прямих та портфельних інвестицій, а також іноземнихінвестиційних кредитів в основний та оборотний капітал, що здійснюються уформірухомого і нерухомого майна, валюти, цінних паперів, передачі об’єктівінтелектуальної власності (технологій, ноу-хау) тощо.

Для визначення стану,тенденцій та перспектив функціонування інвестиційних потоків у системіукраїнсько-польських відносин проаналізуємо обсяги та структуру інвестицій,умови, що створені в Україні і Польщі для іноземного інвестування, основніперепони на шляху взаємного інвестування, значення фінансових вливанькраїн-партнерів для обох країн.

Незважаючи на те, щодомінуючою формою українсько-польських економічних відносин залишаєтьсяторгівля, у співробітництві України з Польщею з’являються перші ознакиформування інвестиційно-виробничої моделі.

Так, обсяги інвестицій зПольщі в українську економіку за період з 1994 по 1999 рр. зросли майже у 6,5разів, досягнувши у жовтні 1999 р. 54,4 млн. дол. США; причому спостерігавсястабільний приріст польських інвестицій, що свідчить про зростанняінвестиційних потенцій польської економіки та підвищення її зацікавленості уцьому виді співпраці з Україною. Серед варіантів вкладення капіталу польськібізнесмени віддавали у цей час перевагу прямому інвестуванню, яке гарантуєучасть у процесі прийняття рішень і є менш ризиковими у порівнянні з придбаннямакцій вже існуючих фірм (портфельне інвестування), особливо враховуючиневисокий рівень розвитку українського фондового ринку.

За обсягами ПІІ, здійсненими вукраїнську економіку зарубіжними країнами, Польща посідала на початок 1999 р.14 місце (46,2 млн. дол.), тоді як ще у 1992 р. – 10-е. Значення Польщі якреципієнта українських ПІІ також зменшується: на початок 1999 р. вона займала10-у позицію, а у 1995 – 7-му; причому обсяги фінансових вкладень України упольські підприємства надзвичайно малі – 320,7 тис. дол. і не мають тенденціїдо зростання, швидше навпаки (у 1995 р. ПІІ з України у Польщу становили –378,1 тис. дол. США). Мізерною залишається частка українського капіталу узагальному обсязі іноземного капіталу, вкладеного у польську економіку (менше0,1% у 1998 р.) .

За прогнозами Україна має усішанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі.Аналітичний відділ Інвестиційної компанії «Dragon Capital»прогнозує, що щорічний потік ПІІ в Україну у 2008-2011рр. складе у середньому$7,5 млрд, при тому, що обсяг ПІІ в Україну перевищив рекорд 2005р. і склав$8,5 млрд (без урахування угоди з купівлі Укрсоцбанка групою UniCredit).Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу,харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притокуПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабноїприватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повиннастати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів досектору сільгоспвиробництва… Величезний потенціал має також енергетичнийсектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу.

На тепер україна відстає відбільшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП(близько 22% вУкраїні порівняно із понад 30% у Польщі та 70% в Угорщині) та запоказником ПІІ на душу населення. Який сьогодні складає близько $650 порівняноіз $7000 в Угорщині та $2700 в Болгарії. Протее чинний рівень потоку ПІІ повідношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн СхідноїЄвропи.

 

4.1 Аналіз негативних іпозитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності

 

Детальніший аналіз процесузалучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативнихтенденцій:

1. Обсяги надходженняінвестицій з Польщі в українську економіку залишаються вкрай низькими інеспівставними з дійсними потребами. Польща зробила незначний внесок уподолання інвестиційної напруженості в Україні у порівнянні з найбільшимиінвесторами в українську економіку – США, Нідерландами, Німеччиною,Великобританією, Росією, Республікою Корея та Кіпром, чий капітал у галузяхекономіки України перевищує 100 млн. дол. (для кожної країни). Для порівняння:загальна сума іноземних інвестицій, накопичених у Польщі – найбільшогореципієнта іноземного капіталу серед країн Центральної і Східної Європи – з1990 по 1999 р. досягає 30 млрд. дол. США.

2. Галузева структурапольських інвестицій не відповідає пріоритетам української економіки. Зокрема,недостатні обсяги фінансових вкладень з Польщі спрямовуються в українськупромисловість (30%) та сільське господарство ( лише 0,7% ), обираючи за об’єктиінвестування галузі, що забезпечують швидкий обіг капіталу, такі як торгівля ігромадське харчування (21,4%), сфера фінансового посередництва (40,3%). Інвестування,в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, а поверхнею цьогоявища є незначні обсяги інвестицій у проекти зі швидким оборотом капіталу, нематиме бажаного впливу на вибудовування траєкторії довгострокового зростання,яке в сучасних координатах розвитку зумовлюється якісно новим поєднаннямтехніки і технології, комбінацій виробничих факторів. З іншого боку, визначенідержавою пріоритети залучення іноземних інвестицій в базові галузі українськоїекономіки (металургія, хімічна промисловість, важке машинобудування)відповідають імперативам індустріального суспільства і не вписуються у сучаснийрозвиток постіндустріального суспільства.

3. Середнійобсяг інвестування в конкретні проекти є надто низьким, що унеможливлюєкардинальне покращення загальної економічної ситуації на мікрорівні. Цятенденція тісно пов’язана з попередньою і свідчить як про небажання польськихінвесторів вкладати великі суми в бізнес країни з дуже високим рівнем ризику,за яким Україна посідає 126-е місце в світі (Польща – 42-ге), так й існуваннядонедавна серед мотивів інвестування в українську економіку такого чинника, якпервісне накопичення капіталу (можливе завдяки використанню податкових пільгдля іноземних інвесторів), який потім швидко “утікав” за кордон. Крім цього,інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшоговиробничий характерфінансових вкладень, що в основномудоступневеликим ТНК, тоді як серед польських інвесторів в Україну переважають малі ісередні фірми.

4. Недосконалою залишаєтьсяформа залучення польських інвестицій. За даними МЗЕЗторгу України (колишнього),більшість інвестицій з Польщі здійснюється у вигляді нерухомого і рухомогомайна, причому часто не найкращої якості, значно менша частина – у валюті. Цепояснюється тим, що ризиковість вкладення грошових активів у системиінвестиційної мотивації в середовищі значної господарської та макроекономічноїнестабільності оцінюється як вища, що стримує польських інвесторів відреалізації цієї форми інвестування. Окрім того, молодий польський бізнес, якийхоч і знаходиться на вищому щаблі розвитку, ніж український, ще не накопичивдостатньо грошових активів для вільного оперування ними у сфері інвестуванняукраїнських підприємств. Результативність залучення польських інвестицій уформі створення СП також залишає бажати кращого. Так, у 1998р. на територіїУкраїни діяло лише 170 українсько-польських СП, що виробляли продукцію, у тойчас, як ця форма ведення спільного бізнесу є одним з основних елементівінвестиційно-виробничої моделі. Низька ефективність роботи спільних підприємствзначною мірою детермінована відсутністю вільних фінансових засобів вукраїнських підприємств, слабкою позицією на місцевому ринку та низкою іншихперешкод, про які йтиметься нижче.

5. Спостерігається відносновисока концентрація польських інвестицій лише в обмеженій кількості регіонівУкраїни. Очевидно, що польські інвестори при виборі регіону вкладення коштів,опираються як на показники інвестиційної привабливості регіонів, серед якихспеціалісти виділяють загальноекономічний розвиток регіонів, рівень розвиткуінвестиційної інфраструктури, демографічну характеристику регіону, рівеньрозвитку ринкових відносин, рівень екологічних та криміногенних ризиків [], такі на критерій низьких трансакційних витрат. Так, лідером середобластей-реципієнтів інвестицій з Польщі є Львівська область, яка відноситьсядо регіонів України з досить високим рівнем привабливості завдяки відносносприятливому інвестиційному клімату та наявності необхідної для розвиткуринкових відносин комерційної інфраструктури, а також є однією з прикордоннихобластей, які характеризуються відносно нижчими трансакційними витратами. Узагальному обсязі іноземних інвестицій у Львівську область частка інвестицій зПольщі становить 18,5% (2-ге місце після Угорщини). Досить значна часткафінансових вкладень у Польщі спрямовується у Волинську область, яка хоч іоцінюється як регіон з низькою інвестиційною привабливістю, зуміла використатисвоє прикордонне розташування для розвитку субрегіонального співробітництва зПольщею, що стимулювало притік польських інвестицій.

 Незадовільні обсягинадходжень інвестицій з Польщі у розвиток “людського капіталу” та участьпольських інвесторів в інноваційних процесах та освоєнні високих технологій вУкраїні. Так, станом на 1.10.1999 р. у сферу інформаційно-обчислювальногообслуговування з Польщі надійшло 61,9 тис.дол.США у науку і науковеобслуговування – 128,1 тис.дол., у культуру і мистецтво – 128,1 тис.дол., а внародну освіту – лише 0,07 тис.дол. причому у всіх цих сферах неспостерігається зростання польського капіталу, а у народній освіті відбулосянавіть зменшення (з 0,09 тис.дол. на початок 1999р.).

Охарактеризовані негативнітенденції є результатом існування великої кількості лімітуючих чинників яквнутрішнього, так і зовнішнього характеру, які стоять на заваді розвиткуінвестиційної складової українсько-польської співпраці. Детальний аналіз усіхцих чинників, враховуючи рамкові обмеження обсягів дисертаційного дослідження,є неможливим, однак необхідно виділити основні групи перепон на шляхупольського інвестора в українську економіку.

В Україні склалася специфічнаситуація, яка характеризується поєднанням значної зацікавленості в іноземнихінвестиціях, в тому числі й польських, і перманентно несприятливого інвестиційногоклімату, який є відображенням загальної макроекономічної і політичноїнестабільності, нерозвинутості ринкової інфраструктури, високого рівнябюрократизації і корумпованості та недостатньо продуманої і ефективної політикизалучення іноземного капіталу. До 1996 р. режим іноземного інвестування вУкраїні характеризувався, з одного боку, нестабільністю і деякоюнепередбачливістю, що певною мірою пояснювалося відсутністю належного правовогодосвіду, яка диктувала потребу внесення коректив в інвестиційне законодавство(з 1992 по 1996 р. Україна пережила три спроби реформування правової базиіноземного інвестування), а з іншого боку, акцентуванням уваги на наданнірізноманітних пільг (перш за все, податкових) іноземним інвесторам, створюючидля них односторонні переваги перед підприємствами тільки з національнимкапіталом. Однак цей підхід не лише не викликав відчутного зростаннявеликомасштабних іноземних інвестицій, але й призвів до погіршення умовконкуренції на вітчизняному ринку та суттєвого зниження конкурентоспроможностіпідприємств без іноземного капіталу. Окрім цього, система преференційногоподаткового режиму щодо іноземного інвестора створила ідеальні умови дляухилення від оподаткування господарських суб’єктів, що залучали іноземніінвестиції (причому у незначних (часто “символічних”) обсягах, які неспрямовувалися на покращення технологічної бази та підвищення управлінськогодосвіду), а часто – і для втечі капіталу за кордон.

Очевидна нерезультативністьнаведеного підходу стала причиною перегляду концепції залучення іноземнихінвестицій в українську економіку. Основою нового режиму стало зміщення акцентуз пільг та гарантій для іноземних інвесторів до створення однакових умов дляпідприємств як з іноземним, так і з українським капіталом. Але збереження нормщодо вибіркового надання за рішенням уряду податкових пільг для реалізаціїконкретних інвестиційних проектів в українських умовах панування лобістськихугруповань призвело до загострення активності концентрованих інтересів, щоспричинило спотворення параметрів конкуренції та перехід до оперуваннянерівноважними цінами, наслідком чого є деструкція раціональної системиалокації ресурсів. Іншими негативними характеристиками існуючого режимуіноземного інвестування в Україні, які виступають як лімітуючі чинники щодозалучення польського капіталу, є: збереження дискримінаційних, стосовноіноземних інвесторів умов участі в інвестиційних процесах та відсутністьефективного регулювання земельних відносин, пов’язаних з інвестуванням з-закордону (іноземні інвестори не лише не мають прав на придбання земельнихділянок у свою власність, але часто відчувають значні труднощі щодо отриманняправ оренди землі або відповідних гарантій, що є результатом сваволі йкорумпованості місцевих органів влади).

Очевидно, що Польща, неволодіючи такими великими інвестиційними можливостями, як західні інвестори,особливо ТНК, віддаватиме переваги вкладенню капіталу в менш ризиковий бізнес,ніж український.

Суттєвою перепоною на шляхупольських інвестицій в Україну є високий рівень трансакційних витрат, тобтовитрат, пов’язаних з координацією і взаємовпливом економічних суб’єктів. Можнавиділити такі групи трансакційних витрат польського інвестування українськоїекономіки:

· витрати на пошук інформації (зокрема, в Україні немаєповноцінного моніторингу попиту і пропозиції, а також використання іноземнихінвестицій) та витрати, пов’язані з несумісністю української та прийнятої усвіті обліково-інформаційної системи;

· витрати на вимір і розрахунки, необхідні для визначення якостіінвестиційних об’єктів та ефективності інвестиційних проектів. Невмінняукраїнських бізнесменів та експертів, що їх обслуговують, правильно оцінитиефективність, об’єктивно (не занижуючи і не завищуючи) навести переваги інедоліки проектів і правильно обґрунтувати доцільність участі у них можливихінвесторів, надмірно збільшує тривалість передінвестиційної фази інвестиційногоциклу, що стримує потенційних іноземних інвесторів, в тому числі й польських;

· витрати на захист прав власності. В українському законодавствінечітко визначені права власності іноземних інвесторів. Польських інвесторів невлаштовують надто високі витрати на страхування і захист, арбітраж, складуваннятощо;

· витрати захисту від третіх осіб (держави, організованоїзлочинності тощо). Нестабільність українського законодавства обумовлюєнеобхідність великих затрат на юридичні консультації, найму на роботу кількох(замість одного) юристів і бухгалтерів, які повинні постійно поновлюватиінформацію про діюче законодавство;

· витрати, пов’язані з бюрократизацією і корупцією. Державнийапарат, який за нормальних умов повинен розглядатися як сфера послуг, що сприяєрозвитку інвестиційного процесу, фактично є інструментом для створення перешкодна шляху іноземного інвестора та унеможливлює так званий “one-stop investment process”, тобто найпростішу процедуруреєстрації іноземних інвестицій;

· витрати ухилення контрагентів від виконання умов контракту. Цівитрати виникають у зв’язку з низькою платоспроможністю українськихпідприємств, недостатнім управлінським і маркетинговим досвідом, а часто йнебажанням деяких українських бізнесменів виконувати всі договірнізобов’язання.

Основною причиною високихтрансакційних витрат, пов’язаних із залученням іноземного, і, зокрема,польського, капіталу в Україну є невирішені інституційні проблеми ринковоїтрансформації.

Однією з інституційнихпроблем, що безпосередньо стосується приваблення польських інвестицій, єнеефективність існуючої фінансово-кредитної системи України, що, з одного боку,віддзеркалює недостатність капіталу вітчизняних фінансових і банківськихінституцій для забезпечення інвестиційних потреб суб’єктів господарювання, якіфункціонують на території України, а, з іншого боку, детермінує необхідністьзалучення польських інвестицій саме в банківський сектор української економіки.

Станом на 1.07.1999 р. вУкраїні налічувалося 28 банків з іноземним капіталом, з яких 4 – з польським:Київський міжнародний банк (м. Київ), Банк депозитно-кредитний “Україна”ЛТД(м.Луцьк), Акціонерно-комерційний кредитно-інвестиційний банк (м. Харків), АТ“Західно-Український комерційний банк” (м. Львів), Представництво “БанкуГендльового у Варшаві А.О” (м. Київ), причому Банк Депозитно-кредитний – з 100%-вим польським капіталом [26].

Спостерігається тенденціязменшення частки польського капіталу в загальній структурі іноземних інвестиційу банківську систему України. Так, станом на 1.09.1998 р. обсяг польськихінвестицій в банківський сектор України у відсотковому відношенні становив7,7%, тоді як 1.06.1998 р. – 8,53%, а 1.01.1998 – 11,48% [26]. Послабленнязацікавленості польських інвесторів у вкладенні капіталу в українські банкиспеціалісти пояснюють, перш за все, нещодавніми кризовими явищами на світовихфінансових ринках [24], які спричинили відтік коштів у більш прибуткові сферисвітового господарства.

Відсутність достатньоїкількості інституцій, що здійснюють страхування українсько-польськихзовнішньоекономічних операцій, а також спільного страхового бізнесу, по-перше,заважає переходу організації торговельних операцій на більш зрілийінституційний рівень, а, по-друге, не сприяє раціонуванню ризиків, яківиникають в процесі циркулювання капіталу в рамках моделі ЗЕВ України і Польщі.Це, в свою чергу, з одного боку, звужує інвестиційні потоки між країнами, а, здругого боку, розширює потенціал прикладання капіталу в страховий сегментінфраструктури фінансового ринку. На сьогодні страхові послуги в системіукраїнсько-польських економічних зв’язків залишаються дуженизькодиверсифікованими (сучасні українські страхові компанії обслуговують восновному туристичні й автомобільні потоки). Однак, якщо зараз певний рівеньпольських інвестицій спостерігається у банківську мережу України, то наразі мипередбачаємо розширення частки польського капіталу в страховому бізнесі та гарантійнихфондах, які обслуговують двостороннє співробітництво, зменшуючи загальнуризиковість інвестиційних операцій, пришвидшуючи оборотність інвестиційного івиробничого капіталу, що ущільнить функціональні зв’язки в рамках моделі ЗЕВ.

Недорозвинутість українськогоринку цінних паперів та числення помилки в проведенні приватизації, які сталина заваді створенню в Україні інвестиційно привабливих інституційноконсолідованих власників, сповільнюють процес залучення польського капіталучерез інституційно зрілі системи міжнародного інвестування (фондовий ринок,депозитарні розписки), що суттєво обмежує моливості циркулювання інвестиційнихпотоків у системі українсько-польських відносин.

Серед перешкод здійсненняпольського інвестування в Україну і створення спільних з українськимипартнерами підприємств, за даними анкетування польських підприємств основнимиєнеефективна податкова політика, яка не стимулює нагромадження іреінвестування капіталу, примушуючи його обертатися в тіньовій економіці, інизький ступінь розвитку фінансово-банківської інфраструктури (вказали 69,2%респондентів).

На думку польських фахівців[матеріали Еконвідділу], передумовамизростання польського експорту та інвестицій в Україну є як політичні чинники(визначеність європейського або азіатського вибору України), так і ринковіреформи в Україні (прийняття положень СОТ, угоди з ЄС та дотримання їхніхположень як шлях до ліквідації торговельних бар’єрів та зміни методівуправління економікою).

Фахівці Торговельно-економічноговідділу Посольства ПР в Україні окреслили також основні, на їхню думку, чинникипромоційної стратегії – передусім, сприяння і заохочення економічного обміну ідіяльності польських підприємців, торговельно-промисових палат та іншихоб'єднань, а також українських підприємців та їхніх об'єднань, визначенняпромоційної площини та її аналіз та наявність організацій та інституцій,покликаних заохочувати інвестиційну діяльність, кадрове забезпечення, важелівпливу. Серед основних форм заохочення інвестицій з польського боку повинніопинитися також аналіз і вивчення ринку як основа решти форм промоції у країнахіз перехідною економікою, промоція ринкових реформ у країні-партнері, співпрацяіз мас-медіа, виставки, інформаційні носії, конференції, презентації тощо,консультаційна діяльність і пряма допомога (зокрема, у пошуку працівників) дляпотенційних інвесторів.

Слід наголосити на тісному зв’язкуміж іноземним і внутрішнім інвестуванням. З одного боку, збільшення обсягіввнутрішніх інвестицій є відображенням підвищення нагромаджувальних потенційнаціональної економіки, яке забезпечується завдяки зростанню ефективностіфункціонування вітчизняних економічних секторів, що значною мірою, можезавдячувати припливу інвестицій з-за кордону. З іншого боку, активізаціявнутрішньої інвестиційної діяльності є індикатором покращення інвестиційногоклімату в країні, що заохочує іноземних вкладників до інвестування саме в цюкраїну (“демонстраційний ефект”).

Втілення ідеї стратегічногопартнерства і формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ передбачає нефункціонування однієї країни лише як реципієнта (в нашому випадку – України), адругої країни (контрагента) лише як інвестора (в нашому випадку – Польщі), аперехід на такий рівень економічного співробітництва, домінуючою формою якого євзаємний (двосторонній) рух інвестицій. З огляду на це, необхідним єдослідження умов іноземного інвестування не лише України, але й Польщі –реципієнта українських інвестицій.

На відміну від України, Польщі,завдяки комбінованій дії заходів заохочення і досягнутої первинної і вторинноїмакростабілізації, яка створила передумови для мікрорівневої трансформації таекономічного зростання, вдалося стати країною вельми привабливою для іноземногоінвестора. Фундаментальні зміни, спрямовані в бік лібералізації режимуіноземного інвестування, внесли такі законодавчі акти, як Закон про іноземніінвестиції (спільні підприємства), Закон про подоходний податок, валютнезаконодавство та низка нововведень в банківське право. Вони забезпечили зростання притокуіноземного капіталу (до кінця 1998 р. обсяг ПІІ в економіку Польщі досягнув30,7 млрд. дол. США) і приходу в Польщу бізнесменів високого класу, якісприяють її переходу до ринкової економіки. Окрім традиційних чинників, яківизначають інвестиційний клімат держави як сприятливий (великий, ємнийвнутрішній ринок, системні перетворення, які охоплюють, зокрема, інтенсивнийпроцес приватизації, дешева робоча сила, політична та відносна економічнастабільність), для Польщі притаманні ще й специфічні чинники, такі як близька перспективачленства в Європейському Союзі, вигідне географічне положення, завдяки якомуінвестиційні проекти, що реалізуються на території Польщі, можуть бути основоюдля експортної експансії як в країни ЄС, так і на східноєвропейські ринки,надзвичайно висока динаміка економічного розвитку і перспективи її зростання,вступ Польщі в НАТО, який підвищив безпеку інвестування (маються на увазі восновному інвестиції, пов’язані зі стійким використанням виробничих фондів). Які в Україні, у Польщі застосовувалася практика надання підприємствам зіноземними інвестиціями податкових пільг, проте вони використовувалися з метоюспрямування іноземного капіталу на подолання регіональних диспропорцій іструктурного безробіття, впровадження новітніх технологій, переорієнтаціюпідприємств на експорт тощо. Слід підкреслити, що, незважаючи на наданняподаткового кредиту підприємствам, які залучали понад 2 млн. ЕКЮ (діяло до 31грудня 1993 р.), серед 37 тис. суб’єктів з участю іноземного капіталу,зареєстрованих у Польщі, переважають малі і середні підприємства (МСП).

В основі політики регулюванняіноземних інвестицій, що надходять у Польщу, лежить принцип національногорежиму, який практично виключає будь-яку дискримінацію по відношенню доіноземних вкладників. Однак існує декілька сфер, для ведення діяльності у якихіноземні інвестори повинні отримати спеціальні дозволи (зокрема концесії);деякі обмеження існують щодо купівлі іноземцями нерухомості та землі. Галуззю,яка повністю недоступна для прямих вкладень іноземних інвесторів, є азартніігри й лотереї.

Динамічний розвиток польськогофінансового ринку розширив поле діяльності індивідуальних та інституціональнихінвесторів, в тому числі й іноземних. Зростають масштаби ринку акцій, якийхарактеризується значними темпами підвищення капіталізації, а також значеннянайважливішого елемента вторинного ринку капіталу – Варшавської фондової біржі,де, крім акцій і казначейських облігацій, котируються також акції національнихінвестиційних фондів. Зазначене відображає досить сприятливі умови дляпортфельних вкладень в польську економіку.

Усвідомлюючи потребу у розширеннідіапазону послуг, що надаються як фірмам, так і приватним особам, танамагаючись задовольнити вимоги зростаючого усвідомлення суспільства щодострахування, польський страховий ринок широко відкривається перед діяльністюіноземних страхових організацій, що посилює конкуренцію і сприяє розширеннюстрахової оферти.

Одним з найважливіших напрямківіноземної інвестиційної діяльності у Польщі є участь зарубіжних вкладників у приватизаційнихпроцесах. За даними Міністерства приватизації Польщі, лише за період з 1990 по1996 р. прямим іноземним інвесторам було продано 80 державних підприємств, а 67державних підприємств було придбано на правах володіння контрольним пакетом акцій.Інтенсифікація приватизації польського банківського сектора збільшує участь уньому іноземного капіталу, що сприяє зростанню серед банківорганізаційно-технологічної еволюції, розширює сферу їх діяльності та колопослуг, які надаються як корпораційним, так й одиничним клієнтами(консалтингові послуги, гарантована емісія акцій і облігацій тощо). Однак, запоказниками кредитного рейтингу, доступу до банківського фінансування, доступудо короткострокового фінансування, Польща хоч і випереджає Україну, проте значновідстає від економічно розвинутих країн. Це свідчить про те, що трансформаціяпольської банківської й фінансової системи ще не вступила у свою заключну фазу.

Регулювання іноземних інвестиційнихпотоків, які надходять в Польщу здійснює АТ Державне агентство іноземнихінвестицій (ДАІІ), основною метою якого є популяризація Польщі як країни,привабливої для іноземних інвесторів, і заохочення їх для здійсненняінвестиційної діяльності в Польщі. Агентство розповсюджує допомогу увстановленні контактів між вітчизняними й іноземними партнерами, надаєінформацію про потенційні інвестиційні проекти, здійснює повне обслуговуванняіноземних інвесторів, проводить статистичні дослідження й аналізи, щостосується іноземних інвестицій. Діяльність організації спрямована намаксимальне спрощення бюрократичних процедур, пов’язаних з залученняміноземного капіталу, а також на координування функціонування інвестиційнихпотоків з метою сприяння економічному розвитку Польщі. В Україні ж численніорганізації та установи, покликані регулювати іноземні інвестиції, часто, нездійснюючи взаємної координації своєї роботи, створюють додаткові бюрократичніперепони на шляху іноземного інвестора й ускладнюють його роботу наукраїнському ринку.

Основними особливостями сучасногоетапу процесу надходження іноземного капіталу в економіку Польщі, які, на нашудумку, можуть бути використані як орієнтири розробки стратегії інвестування зУкраїни в Польщу є:

· зміщенняпріоритетів вкладення капіталу з торгівлі до виробництва. Так, за даними ДАІІПольщі, в галузевій структурі ПІІ у Польщу частка промисловості (виробничоїдіяльності) становить 58,3%, фінансового посередництва – 17,6%, торгівлі йремонтів (10,8%). Така структура інвестування пов’язана із зростанням машин іобладнання у польському імпорті;

· зміщення акцентаз створення нових підприємств за участю іноземного капіталу до вкладенняінвестицій у вже існуючі підприємства, особливо у ті, в яких вже задіянийзарубіжний капітал і які відрізняються найвищою ефективністю серед польських підприємствзавдяки модернізації виробництва та підвищення продуктивності праці;

· значнідиспропорції у регіональній структурі іноземного інвестування в Польщу.Найбільшою популярністю серед зовнішніх інвесторів користуються Варшава,Гданськ, Гдиня, Краків, Лодзь, Познань, Щецин і регіон Сілезії []. Найвищоюінвестиційною напруженістю і водночас значною абсорбційною здатністю щодоіноземного капіталу характеризуються східні воєводства, в тому числі й ті, щомежують з Україною: Подляське (м. Білосток), Люблінське (м. Люблін),Підкарпатське (м. Жешув), що створює великі інвестиційні можливості дляукраїнських вкладників, особливо з прикордонних регіонів.

Однак, незважаючи на сприятливийінвестиційний клімат та широкі перспективи, які відкриваються перед іноземнимінвестором, що здійснює вкладення капіталу в економіку Польщі, а також те, щоУкраїна є однією з 64 держав, з якими Польща підписала угоду про уникненняподвійного оподаткування [112],обсяги закордонних інвестицій з України в Польщу, як уже зазначалося,залишаються незначними і низькодиверсифікованими (2/3 інвестицій з України, або0,2 млн. дол., що вкладені в польську економіку, здійснено в хімічнупромисловість) [98]. Основними причинами такого стануречей є:

· брак ресурсів увітчизняних підприємств для здійснення інвестування у зарубіжну економіку;

· недооцінюванняекономічного потенціалу Польщі, яке є результатом недостатньо вивченихукраїнськими підприємцями абсорбційних можливостей польського ринку таперспектив ведення спільного бізнесу. Частково це пов’язано з відсутністюукраїнсько-польських спільних структур, які б займалися заохоченням,інформаційним забезпеченням і координацією українсько-польської інвестиційноїспівпраці;

· обмеження натрансферт капіталу з України за кордон.

Можна також припустити, що українськібізнесмени віддають перевагу вкладенню капіталу у економіку країн, які, згідноміжнародних рейтингів, відзначаються нижчим агрегованим показником ризику йвищою економічною ефективністю. Однак ми вважаємо, що це не є беззаперечним чинникомневисоких обсягів інвестування українців у економіку Польщі. Так, на початок1999 р. у географічній структурі ПІІ з України 1-е місце посідала Росія,рейтинговий номер якої у шкалі країнного ризику – 161, 2-е місце – В’єтнам,який за основними економічними й політичними показниками також відстає відПольщі.

Невисокі обсяги офіційнозареєстрованих закордонних інвестицій з України у Польщу, на нашу думку, невідображають реальної картини експорту капіталу, що пов’язано із значнимирозмірами нелегального вивозу його з країни. Оцінити кількісні масштабинеофіційного вивезення капіталу в Польщу неможливо, однак припускаємо, що вонив декілька разів перевищують обсяги офіційних інвестицій, а можливо й обсягизалучення польських фінансових ресурсів в Україну. Основна небезпеканелегального експорту капіталу полягає у тому, що він не використовується якефективний механізм покращення конкурентних позицій українських підприємств напольських ринках (зокрема у формі прямого інвестування), а спрямовується на придбаннянерухомості, короткострокові банківські вкладення, набуваючи ознак “гарячихгрошей”. Таким чином, Україна, вважаючись офіційно реципієнтом польськогокапіталу, фактично інвестує польську економіку, не розвиваючи при цьомувигідного для себе співробітництва у рамках інвестиційно-виробничої моделі.

Визначення основних напрямківінтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва України і Польщі,а також механізмів, які б забезпечили реалізацію цих напрямків, повинноздійснюватися на основі критеріїв оптимізації структури взаємного інвестування.

Враховуючи багатоцільовий характерформування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ, ці критерії мають відповідатипріоритетам України як реципієнта польських інвестицій, ієрархізованим зарівнем активності суб’єктів ЗЕВ (внутрішнім, міждержавним/двостороннім,геополітичним). За цих умов, якісне оновлення моделі українсько-польськихекономічних відносин може бути забезпечене при орієнтації на такі цілівикористання інвестиційних ресурсів:

1) на внутрішньому рівні – покращеннявітчизняної структури виробництва та експорту в напрямку збільшення часткитоварів з високим ступенем обробки, підвищення конкурентоспроможностіукраїнської продукції на внутрішньому ринку;

2) на міждержавному (двосторонньому)рівні – оновлення та/або посилення відносних переваг України у системіукраїнсько-польських торговельних відносин, ущільнення функціональних зв’язківу рамках моделі ЗЕВ, включаючи реалізацію проектів на субрегіональному рівні;

3) на геоекономічному рівні – підвищенняспільної конкурентоспроможності на ринках ЄС, що є результатом активізації ізростання ефективності українсько-польської співпраці, перш за всеінвестиційно-виробничої, і виключає антагоністичні зіткнення суб’єктів ЗЕДкраїн-партнерів.

Узагальнення цих цілей як критеріївоптимізації структури польських інвестицій в українську економіку дозволяєсформувати пріоритети залучення інвестицій з Польщі в Україну (див.мал.4.1.) та виділити “бажані” і “небажані” інвестиції.

До “бажаних” інвестицій зПольщі відносимо:

· інвестиції, які бмаксимально сприяли налагодженню технічного і технологічного обміну, залученнюноу-хау, управлінського досвіду, розвитку виробничо-коопераційногоспівробітництва й кооперування та сприяли підвищенню конкурентоспроможностівітчизняної продукції на внутрішньому й зарубіжних ринках тим самимзабезпечуючи пожвавлення двосторонньої торгівлі;

· інвестиції в“інтелектуальний капітал”, тобто фінансові вкладення в науково-досліднудіяльність у вигляді інновацій у виробництві, послугах, венчурних проектах,формуванні нових дослідних колективів, інвестиції в освіту, підвищеннякваліфікації, підготовку кадрів. Реалізація цього напрямку інвестиційногоспівробітництва України і Польщі повинна передбачати також створення відкритихдля ЄС та інших країн світу програм, які дозволять задіяти додатковий капітал,використати найсучасніші досягнення науково-технічного прогресу. Таким чином,залучення польських інвестицій в інтелектуальний розвиток України безпосередньопов’язується з попереднім напрямком пріоритетного інвестування і є йогоматеріальною основою, а також тим інструментом, який дозволить Україні будуватинезалежну зовнішньоекономічну політику і тактику, а не перетворюватися упридаток інших країн, і розглядається нами як засіб прискорення інтеграції уЄвропейський Союз та світогосподарський простір;

· інвестиції урозвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної, прикордонної і т.п.інфраструктури. Вкладення в інфраструктуру, по-перше, розширюють поле дляактивізації інвестиційної діяльності, по-друге, зменшують трансакційні витратидля суб’єктів бізнесу, а по-третє, з огляду на вищевказане, викристалізовуютьвідносні переваги, очищаючи відносні ціни від різноманітних нашаруваньфінансового і нефінансового характеру, і, відповідно, знижуючи їх.

ФахівціТорговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні визначають, зокрема,такі провідні напрямки інвестиційного експорту в Україну: електроенергетика,видобувна промисловість, с/госп обладнання, модернізація промисловості.

Базовий інституційний ісистемно-структурний рівень розвитку Польщі і, особливо, України, з одногобоку, потребує переходу до вищеперелічених напрямків інвестиційної співпраці,а, з другого боку, не дозволяє повною мірою сприйняти й реалізувати убізнесовій площині усі ці напрямки. Досягнення пріоритетних цілей інвестуванняможливе за умов реформування моделі двосторонніх економічних відносин, а такожвходження обох країн у простір нових геоекономічних структур.

До “небажаних” інвестицій зПольщі відносимо:

· інвестиції, що викликають негативні екстерналії (наприклад,пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв);

· інвестиції, які здійснюються у безперспективні з макроекономічноїточки зору галузі української економіки, тобто валютні надходження, які деформуютьструктуру розміщення ринкових ресурсів (фінансових, матеріальних, людських),відволікаючи їх з більш ефективних підприємств (галузей) у менш ефективні, щопризводить до консервації кризового стану української економіки;

· інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста.Вкладаючи великі кошти у найперспективніше і найбільше у галузі підприємство,іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробниківгалузі, а нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг, щодля національної економіки є явищем вкрай небажаним (приклад – АвтоЗАЗ Daewoo).

Розв’язання проблеми залученняпольського капіталу в українську економіку через формування відтворювальноїмоделі українсько-польських відносин вимагає врахування чинників, які стримуютьцей процес і чинників, які йому сприяють. Їх глибокий аналіз дозволить більшоб’єктивно здійснювати корекцію політики обох держав в питаннях розвиткуекономічних відносин, а також внутрішньої політики щодо розвитку національної економікив цілому. Незважаючи на наявність перелічених перепон, що заважають розвиткуефективної інвестиційної співпраці України і Польщі, у 2000р. 50% польськихекспертів оцінювали міжнародний імідж України як “скоріше позитивний”, 11% – як“позитивний”, 27% – як “скоріше негативний” і лише 3% – як “негативний”.

· />

 

 

 

                                  

Мал.4.1. Чинники,що стримують формування інвестиційно-виробничої моделі українсько-польськихекономічних відносин

Таким чином, переважнабільшість (61%) державного, наукового і бізнесового істеблішменту Польщівважала міжнародний імідж нашої держави загалом позитивним, при цьому 54%польських експертів були переконані, що імідж України “покращується” .

Специфіка цих оцінокґрунтується на сприятливому ставленні польських експертів до посиленняєвропейського вектору зовнішньої політики України, а також на позитивнійдинаміці двосторонніх відносин між Україною і Польщею, яка характеризувалася35%-ами експертів як “активний прогрес”, а 47%-ми як “помірний прогрес” [76].Такі оцінки свідчать, по-перше, про значний потенціал розвиткуукраїнсько-польських економічних відносин, а, по-друге, про можливість розвиткудвостороннього співробітництва не лише в ширину, а й вглиб, охоплюючи новісфери та насичуючи новим змістом вже існуючі.

/> 

 

Мал. 4.2.Чинники, які сприятимуть формуванню інвестиційно-виробничої моделі в системіУкраїнсько-польських відносин

 

4.2Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

За коефіцієнтомтранзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, зависновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак,відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволялаїй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення пробудівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, щопроходитиме через порти Ізмаїл і Рені)[1], атакож розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що маєотримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливостідля України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної іСхідної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень,вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу удепресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісудля учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів зарахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.

Однак реалізація інвестиційнихпроектів розбудови транспортних шляхів потребує напрацювання відповідногодосвіду, зокрема вивчення питань функціонування фінансових, інвестиційних тавиробничих структур на стадії будівництва і функціонування платних автодоріг,залізничних колій за міжнародними стандартами, сучасних, технічно оснащенихскладських приміщень. Особливо загострюється потреба залучення іноземнихінвестицій (в тому числі польських) та налагодження ефективних коопераційнихвідносин у зв’язку з неспроможністю держави щодо фінансування, майнової гарантіїпроектів, а також проблематичністю отримання кредитів вітчизняних банків таінших фінансових структур. Тому підприємства, які відповідатимуть забудівництвота наступну експлуатацію об’єктів залізниці й автошляхів, атакож за обслуговування вантажоперевізників та пасажирів, здійснення рекламної,туристичної та іншої діяльності, повинні бути створенні у формі недержавноївласності, що значно підвищить обсяги залучення додаткових приватних іноземнихінвестицій, а для забезпечення високої ефективності проектів, інвестор повиненобиратися на основі тендерних конкурсів.

Важливою проблемою, що постанеперед потенційним польським інвестором проектів розбудови транспортнихкоридорів, є впевненість у надійності механізму повернення коштів, дія якогоповинна бути тривалою (в межах окупності), а обсяги грошових надходжень – чіткообумовлені в часі. Розв’язати цю проблему фахівці пропонують за допомогоюпередачі автомобільних доріг, побудованих із залученням нетрадиційних джерелфінансування в концесію, з правом концесійної компанії (що складатиметься зучасників з України та, можливо Польщі і третіх країн), справляти плату запроїзд з користувачів дороги.

Для вирішення гострих дляУкраїни і Польщі проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами важливеформування портфеля інвестиційних проектів спорудження нафто- та газопроводівчерез територію обох країн. З точки зору трансформації моделіукраїнсько-польських економічних відносин, створення такого довгостроковогоактиву, як трубопровід, на основі міжнародного кооперування і кооперації, єнадзвичайно важливим напрямком співробітництва, оскількипотреба у йогоексплуатації та відповідній сервісній інфраструктурі призводить домультиплікації двосторонніх економічних контактів. Однак можливість спільногоспорудження трубопроводів зустрічає такі перепони, як нестача коштів вукраїнських потенційних партнерів і невпевненість польської сторони щодогеополітичної, а часом й економічної (мається на увазі неспівмірністьпотужності майбутнього трубопроводу з витратами на його будівництво)доцільності реалізації проекту (приклад – нафтопровід “Одеса-Броди-Гданськ”).Розв’язати проблему фінансування будівництва трубопроводів через територіюУкраїни і Польщі можна було б залучаючи кошти підприємств, що знаходяться у ЦСЄі зацікавлені у їх функціонуванні, зокрема, нафтопереробних. При цьому Польщаотримає переваги від надійності українського транзиту, а Україна збереже, аможе й збільшить свою частку на ринку постачання (транзиту)енергоресурсів.

Розв’язання завдань, пов’язаних із трансформацією зовнішньоекономічнихвідносин України з Польщею в реальному секторі, викликає низку іншихорганізаційних вимог, що полягають у переорієнтації застарілоїорганізаційно-функціональної та управлінської структури ЗЕД з обслуговуванняторговельно-посередницьких і торговельних зовнішньоекономічних зв’язків,зокрема із Польщею, до забезпечення функціонування інвестиційно-виробничої(відтворювальної) моделі ЗЕВ. Нова організаційно-інституційна структура повиннастворити для іноземного (в тому числі польського) інвестора належні умовиінвестиційної діяльності, відповідати за результати інвестування та пов’язані зними перетворення, забезпечити ефективність експорту національного капіталу.

Це зумовлює необхідність активного функціонування у її складі не лишедержавних, регіональних, муніципальних органів влади, зовнішньоторговельнихоб’єднань, спільних підприємств, а й банків, інвестиційних фондів, бірж,довірчих товариств, страхових компаній тощо, насамперед із спільним володіннямкапіталу, що передбачає розвиток міжнародного кооперування й кооперації не лишеу реальному секторі, а й фінансовому (секторі фінансового посередництва).По-перше, створення спільних фінансових інституцій найкраще забезпечитьфункціонування спільного капіталу у реальному секторі. По-друге, спільніфінансові структури сприятимуть формуванню стійких каналів руху виробничихфакторів. По-третє, орієнтуючись на максимізацію прибутку, фінансові інституціїзабезпечать недержавний (ринковий) контроль за оптимальністю використання інвестиційногопотенціалу шляхом максимізаціїкорисності споживачів по обидва бокикордону.

Потужними іскладними фінансово-організаційними структурами, які могли б забезпечуватиреалізацію коопераційних відносин одночасно у реальному й фінансовому секторі,є, на наш погляд, фінансово-промислові групи (ФПГ). Об’єднання українського іпольського капіталу та управлінського ноу-хау в межах ФПГ з метою технологічноїчи/й економічної інтеграції для реалізації спільних інвестиційних проектів можесуттєво сприяти покращенню становища підприємств та інших організацій з обохкраїн, що об’єднали свої капітали, на вітчизняних і зарубіжних ринках,отриманню державної підтримки і, головне, втіленню в життя конкретнихгосподарських завдань, в тому числі й геополітичного та геоекономічногозначення. ФПГ може бути сформована навколо промислового підприємства,дослідного інституту, торговельної фірми за обов’язкової участі банку чи іншоїкредитної установи і користуватися різними засобами державної підтримки, середяких надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій, зниженнянорм обов’язкового резервування для банків, що входять в склад ФПГ, урядовафінансова підтримка ФПГ, що беруть участь у проектах загальнодержавного чиміжнародного значення, надання митних і податкових пільг тощо. Однак,враховуючи зарубіжний досвід діяльності ФПГ, а також недосконалість українськоїзаконодавчої бази, однозначно говорити про доцільність створення іможливість ефективного функціонування українсько-польських ФПГ поки що передчасно.Формування фінансово-промислових груп може спричинити монополізацію ринку,використання урядових пільг не для підвищення ефективності реалізаціїконкретних проектів, а для покриття поточних операційних витрат підприємств,диверсифікації власності банків та отримання їх (банків) доступу добезпосереднього володіння і управління підприємствами, що, можливо, і незагрожує економічній безпеці держави, однак заважає оптимальній алокаціїресурсів. Досягненню високої ефективності діяльності ФПГ не сприяє і вітчизнянезаконодавство. Закон України “Про промислово-фінансові групи” не точновизначає організаційну форму ФПГ, орієнтує підприємства на використаннязастарілих форм управління коопераційними зв’язками за допомогою договорів,обмежує строки функціонування ФПГ лише терміном реалізації затвердженоївиробничої програми, консервує державно-монополістичне регулювання процесівстворення, функціонування і ліквідації ФПГ. Ще одним суттєвим недоліком Закону“Про промислово-фінансові групи” є те, що він передбачає участь лишеодного банку у ФПГ, а це суттєво обмежує її інвестиційні можливості.

Фінансове забезпеченняреалізації спільних інвестиційних проектів, зокрема стратегічногогеополітичного і геоекономічного значення із вищим строком окупності, можездійснюватися шляхом синдикованого кредитування, яке передбачає кооперуванняукраїнських і польських банків, тобто об’єднання їх у синдикати з метоюмобілізації інвестиційних ресурсів для надання кредиту в особливо великихрозмірах. На відміну від кооперації в банківському секторі, що полягає в участіу капіталі, на обсяги якої накладаються законодавчі обмеження, кооперуваннябанків здійснюється на основі добровільної згоди учасників, може матирізностроковий і менш ризиковий характер, а суттєвою його перевагою є створенняможливостей для розширення масштабів кредитування. Незважаючи на те, що увисокорозвинутих країнах популярність синдикованих кредитів зменшується узв’язку з інтенсифікацією процесів сек’юритизації, для України і, певною мірою,Польщі, через обмеженість доступу до міжнародного ринку капіталу, утвореннябанківських синдикатів з метою надання інвестиційних кредитів є одним знайперспективніших механізмів, формування стійких і водночас мобільних каналівпереливу капіталу.

Аналіз і оцінкаінвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідністьтрансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвитокдвостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активноїпозиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій.Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що таке втручання опирається навикористання різних форм й інструментів, які неоднаково і часто неоднозначновпливають на інвестиційну активність. Це вимагає порівняльного аналізу цих формта інструментів з точки зору їхньої ефективності, що дозволить вибрати їхоптимальний набір в залежності від цілей і завдань іноземного інвестування. Вивченнялітературних джерел, вітчизняного та зарубіжного (зокрема польського)законодавства дозволяє побудувати порівняльну таблицю (див. табл.4.3.).

Існує велика кількість варіантів об’єднання охарактеризованиху таблиці форм та інструментів стимулювання інвестиційних потоків у систему, врамках якої максимізуються їхні позитивні риси і мінімізуються недоліки. Умовнопоєднання тих чи інших форм та інструментів можна розділити на дві групи: ті,що на фоні оптимізації макроекономічних (оптимальна відсоткова ставка, виваженаполітика грошової пропозиції, стримана фіскальна політика, активні структурнізрушення з метою мінімізації інфляції витрат, підтримка довгостроковорівноважного валютного курсу), правових та інфраструктурних складовихінвестиційного клімату сприятимуть активізації процесу інвестування в цілому, атакож ті, що забезпечуватимуть підтримку конкретних інвестиційних проектів.

 

форми інструменти позитивні риси (переваги) негативні риси (недоліки) податкове стимулювання

зменшення ставок оподаткування для іноземних інвесторів;

податкові канікули;

податковий кредит;

звільнення від оподаткування об’єкта або продукту;

інвестиційна податкова знижка;

відміна податків на реінвестиції;

безмитний імпорт сировини і/або обладнання;

угоди про уникнення подвійного оподаткування.

стимулює іноземного інвестора вкладати капітал; надає йому можливості закріпитися на ринку; підвищує конкурентоспроможність продукції, випущеної на підприємстві з іноземним капіталом; заохочує до майбутніх капіталовкладень. призводить до появи асиметрії у розподілі податкового тягаря між вітчизняними й іноземними інвесторами; спричиняє зловживання у залученні іі; зменшує податкові надходження у бюджет. фінансово-кредитне стимулювання

прискорена амортизація;

можливість використання амортизаційного режиму країни інвестора;

пільгові кредити;

надання субсидій і гарантій, компенсацій;

тарифні знижки для підприємства з іі;

пільгове страхування;

державні дотації при інвестуванні в пріоритетні сфери.

забезпечує адресність підтримки; знижує витрати і підвищує прибутковість підприємства; полегшує доступ до капіталу на стадії реалізації інвестиційного проекту; зменшує ризиковість бізнесу; концентрує зусилля на досягненні конкретних результатів від втілення проектів; стимулює вкладення у проекти з тривалим терміном окупності, що потребують підтримки в процесі реалізації проекту призводить до зростання видатків бюджету; підвищує небезпеку нелегітимного використання суспільних коштів. грошово-кредитне стимулювання

пільги по обов’язковому резервуванню для банків, які входять у інституційні утворення з іноземним інвестором;

реінвестування.

розширює доступ іноземного інвестора до банківських послуг країни-реципієнта. може призвести до надлишкової прибутковості банківського сектора, дискримінації вітчизняних позичальників. валютне стимулювання

зміна курсу національної валюти;

лібералізація валютного ринку;

введення конвертованості національної валюти по поточних і капітальних операціях, включаючи можливість використання валюти країни-інвестора і/чи країни-реципієнта для розрахунків по експортно-імпортних операціях та операціях з материнською компанією.

забезпечує доступ інвестора до каналів руху капіталу; зменшує трансакційні витрати; підвищує гарантії щодо можливості репатріації прибутків; забезпечує додаткову прибутковість за рахунок курсових премій. може призвести до втрати рівноваги платіжного балансу, девальваційного тиску, втрати резервів національним банком; створює легітимні канали втечі капіталу. контроль над капіталом кількісне і часове обмеження припливу або відпливу капіталу обмежує притік капіталу у “небажані” сфери (галузі) або втечу капіталу з країни. стримує інвестування крупномасштабних проектів та/або проектів з тривалим періодом реалізації. політика власності розширення права власності іноземців у країні-реципієнті збільшує коло сфер залучення іноземного капіталу; розширює можливості участі іноземних інвесторів у приватизаційних процесах та в операціях на фондовому ринку. сприяє переходу стратегічно важливих об’єктів у власність нерезидентів, що може загрожувати економічній безпеці держави. адміністративне стимулювання

спрощення системи реєстрації іноземних інвестицій та підприємств з піі;

лібералізація режиму ліцензування іноземного і закордонного інвестування;

наближення технічних і технологічних вимог до міжнародних стандартів;

надання підприємству з іі у безкоштовне користування або за пільговими цінами земельних ділянок або приміщень.

знижує бюрократичні перепони на шляху іноземного інвестора; прискорює інвестиційний процес; зменшує трансакційні витрати; мінімізує вартість входження на ринок. загрожує підвищенням корупції (в деяких випадках); не є нейтральним щодо секторних обмежень; створює прецеденти трансферту неякісних технологій.

Табл.4.3.Форми та інструментистимулювання інвестиційних потоків

Безумовно,сформувати чітку деталізовану схему використання форм та інструментівстимулювання інвестиційної активності, особливо у системі двосторонніх, внашому випадку українсько-польських, відносин, неможливо, однак вважаємо задоцільне окреслити основні напрямки використання і потенційну рольінструментарію стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків у трансформаціїмоделі зовнішньоекономічних відносин України – Польщею.

У світовійпрактиці широке застосування знайшов диференційований підхід щодо наданняцільових податкових знижок і податкових пільг, зорієнтованих на активізаціюінвестиційної діяльності в окремих галузях чи за визначеними державоюнапрямками соціально-економічного розвитку. Проте більшість країн,насамперед високорозвинутих, відходить від застосування податковогостимулювання іноземних інвестицій, опираючись на принцип національного режиму інадаючи перевагу іншим важелям регулювання інвестиційних потоків, а податковівикористовують переважно локально (у офшорних центрах, ВЕЗ тощо). Усі податковіпільги, пов’язані із підвищенням конкурентних переваг іноземного інвестора на ринкукраїни-реципієнта, є недоцільними, що довела практика України (див.2.3). Однак,якщо реалізація українсько-польського проекту сприятиме експансії вітчизняногопідприємства з польським капіталом на зарубіжні ринки, насампередзахідноєвропейські, то з метою підвищення конкурентного потенціалу продукціїтакого підприємства доцільно знизити податковий тиск, щоб мінімізувати цінуодиниці товару. Після закріплення підприємства на зовнішньому ринку, потрібновідновити податкове навантаження на нього, а негативні наслідки цього крокубудуть компенсуватися дією ефекту масштабу. Проте зазначимо, що можливостівикористання такого напрямку податкової політики обмежені, оскільки воно можебути негативно сприйняте ВТО, якщо розцінюватиметься як інструмент прихованогопротекціонізму чи тіньовий демпінг.

В умовах активізаціїінтеграційних процесів принциповою стає роль валютних інструментів стимулюваннядвосторонніх інвестиційних потоків. Ступінь лібералізації валютногозаконодавства визначає: по-перше, рівень еластичності мобільності факторіввиробництва; по-друге, доступність каналів руху капіталу для інвесторів іреципієнтів, вплив на які у зв’язку з дією неринкових чинників (наприклад,трансакційних витрат) нівелюється; по-третє, стійкість і стабільність фінансовоїінфраструктури. Відповідно, процес ущільнення економічних зв’язків у рамкахінвестиційно-виробничої моделі українсько-польських відносин має базуватися нарішенні щодо поступової лібералізації валютного режиму, що дозволить формуватифінансові канали між двома країнами не на спорадичній, а на системній основі ірегламентуватиме фінансові контакти мікроодиниць фінансових і грошових секторівобох країн.

Це дасть можливість: суттєвозменшити трансакційні витрати, підвищити у ринковий спосіб гарантії ведення бізнесудля обох країн; диверсифікувати валютно-фінансові контакти, спрямовані напокращення обслуговування фінансовими посередниками суб’єктів фізичноїекономіки; завдяки лібералізації руху капіталу в рамках моделіукраїнсько-польських відносин випробувати потенціал валютного сектора економікиУкраїни, який функціонуватиме у режимі відкритості (що відповідає вимогам ЄС),у відносинах з Польщею як кандидата на вступ у ЄС, що повинно виступитилокомотивом зрушень в інтеграційних процесах та підвищити адаптаційніможливості грошового і реального секторів української економіки до стандартівфінансових ринків ЄС. Внаслідок цього утворюється своєрідний фінансовий коридор“Україна – Польща – ЄС”, через який вільно рухатимуться міжнародні інвестиційніпотоки; завдяки використанню польського злотого та української гривні врозрахунках по двосторонніх трансакціях без посередництва третьої валютизнизити втрати від валютообмінних операцій, підвищити попит як на гривні, так іна злоті в рамках двосторонніх контактів, що сприятиме включенню національнихвалют обох країн у валютно-диверсифікаційні рішення українських і польськихбанків, суттєво спростить систему міжнародних розрахунків і платежів, мінімізуєсистемні, курсові та інші ризики, які виникають в процесі міжбанківськихрозрахунків в інших валютах.

Використання грошово-кредитнихінструментів стимулювання інвестиційної активності в системіукраїнсько-польських економічних відносин є важливим з огляду на каталізаціюрозвитку фінансово-банківського посередництва для забезпечення руху капіталу таобслуговування капітальних та інших трансакцій, що пов’язані з реалізацієюспільних проектів. Оскільки рух коштів в рамках втілення в життя довгостроковихпроектів опосередковується використанням кредитних ліній або делегуваннямуповноваженому банку обов’язків здійснювати оперативний менеджмент рахунківінвестора, то з метою підвищення надійності банків-учасників проекту тамінімізації тарифів за банківські послуги для учасників проектів доцільнорозглянути можливість зменшення для банків тягаря по обов’язковомурезервуванню. Це може досягатися шляхом виключення певної суми з кредитноїлінії або залишків на рахунках інвестора з бази нарахування обов’язковихрезервів чи через зменшення норми резервування щодо таких банківських пасивів.

При реалізації довгостроковихпроектів в рамках двосторонніх контактів принципово важливою є системнанадійність здійснення платежів та організації поточного та інвестиційногокредитування. Тому з метою мінімізації структурних дисбалансів ліквідності банків,що обслугують чи кредитують проекти (в тому числі беруть участь у синдикованомукредитуванні), доцільно передбачити застосування важелів рефінансування.По-перше, рефінансування сприятиме подальшому цільовому спрямуванню коштів нареалізацію інвестиційного проекту завдяки підвищенню потенціалубанків-учасників проекту щодо розширення своїх активних операцій. По-друге,рефінансування забезпечить збалансованість поточних вимог та зобов’язань банкуу випадку тимчасової незрівноваженості його позиції. По-третє, надходженнякоштів центрального банку у регіон реалізації значного інвестиційного проектумультиплікує можливості банків щодо розширення поточного кредитуванняінституцій-сателітів проекту, малих і середніх підприємств, від активності якихзалежить добробут регіону і успішність реалізації проекту.

Враховуючискладність розробки і застосування механізму компенсацій втрат держави,фінансово-банківського сектору, що виникають внаслідок використанняфінансово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційних потоків (особливо вперехідних умовах), відносно нейтральними і практично однозначно доцільнимивважаємо лише ті з них, що стосуються амортизаційної політики. Інші жфінансово-кредитні важелі бажано зберегти для українсько-польських проектівгеополітичного і геоекономічного значення, а право прийняття рішення щодо їхвикористання рекомендуємо делегувати регіональним і місцевим органам влади.

Як перший важливий етап інтеграції економіки Українив європейську економічну системуукраїнський Уряд розглядає створення зони вільноїторгівлі з країнами ЄС. З огляду напрогрес, досягнутий Україною на шляху вступу у ВТО, Уряд України вже заразготовий почати предметні консультації щодо підготовки відповідного угоди.

Реалізуються Програма розвитку інвестиційної діяльності в Україні на2002-2010 р. і Програма “Інвестиційний імідж України" з метою створеннясприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності і поширення про цеінформації серед потенційних інвесторів. Прогнозується, що реалізація заходівПрограм дозволить досягти в 2010 році обсягу прямих іноземних інвестицій урозмірі 10 млрд. дол. США, хоча при повному її виконанні прогнозований обсягіноземних інвестицій може бути досягнуть і раніш. Загальний обсяг інвестицій восновний капітал сягнув55,8 млрд. гривень у2005 році, що у 2,4 рази більше в порівнянні з 2000 роком, а в 2010 році цейпоказник прогнозується на рівні 122,1 млрд. гривень, що в 5,2 рази більше рівня2000 року й у 2,2 рази більше рівня 2005 року. Значний внесок у залученняінвестицій повинні здійснити спеціальні (вільні) економічні зони і території,де впроваджена спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Першочерговим визначене подальше удосконалення нормативно-правової базиінвестиційної діяльності. Зокрема, уже ведеться робота з удосконаленнямеханізмів практичного виконання Законів “Про угоди про розподіл продукції”,“Про концесії”, “Про концесії на будівництво й експлуатацію автомобільнихдоріг”, що буде сприяти в залученні інвестицій в економіку України.

Заходи щодо просування інвестиційних можливостей в Україні стали основоюпроекту програми “Інвестиційний імідж України”. Цей документ спрямований надемонстрацію досягнень України у формуванні сприятливого інвестиційного кліматуза кордоном. Для цього визначений комплекс заходів щодо поліпшенняінвестиційного іміджу України через висвітлення позитивних зрушень економічногорозвитку України, а також становлення нашої держави у світі як рівноправногопартнера з надійним інвестиційним потенціалом.

Вже реалізується ряд заходів щодо просування інвестиційних можливостей вУкраїні. За підтримкою Міністерства економіки в 2000 році створенийІнтернет-сервер “Інвестиційні можливості в Україні” (домен www.imvu.com.ua) длядопомоги регіонам і підприємствам у залученні фінансових засобів під їхніінвестиційні проекти. У рамках цього проекту обласні державні адміністраціїзабезпечуються методичними матеріалами, організована інфраструктура по зборі іпідготовці для розміщення в Інтернету інвестиційних пропозицій і проектів,здійснюються заходи щодо їх просуванню до потенційних інвесторів.

 Серед позитивних явищ у залученні іноземних інвестицій вУкраїні варто згадати створення Українського центру сприяння іноземномуінвестуванню (02.08.2005р.), який було утворено для забезпеченняінформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримкиінвестиційної діяльності іноземних інвесторів та сприяння залученню іноземнихінвестицій в економіку України. Подібні організації створено у багатьох країнахсвіту.

 Основним завданням Центру є інформаційна та організаційна підготовкаінвестиційних проектів іноземних інвесторів за принципом "єдиного вікна”,досудове вирішення спорів між іноземними інвесторами та органами державноївлади. Завдання центру полягають у практичній реалізації державної інвестиційноїполітики України, виконання завдань державних органів виконавчої влади в сферіінвестиційної діяльності.

Світовийдосвід створення подібних організацій вказує на те, що така практика єефективною, коли між державою та іноземним інвестором стоїть виконавець, якійзнає нагальні потреби інвестора, може інформувати органи державної влади пропрогалини в законодавстві, відсутність механізмів реалізації раніше поставленихзавдань. Напідставі недоліків, що були виявлені на практиці Центром інші органи державноївлади можуть вдосконалювати існуюче законодавство, полегшувати процедурніпитання, що в свою чергу призводить до поліпшення інвестиційного кліматукраїни. У своїй роботі Центр спирається на досвід провідних держав світу,яки шляхом створення подібних до Центру установ значно підвищили інвестиційнупривабливість та суттєво збільшили обсяг іноземних інвестицій до економікисвоїх держав.

 Важливимаспектом діяльності Центру є налагодження тісної співпраці з місцевими органамивиконавчої влади, знання специфіки окремих регіонів України з метою наданняіноземному інвестору найбільш повної інформації стосовно економічної ситуації врегіоні, особливостей інвестування у той чи інший регіон, спрощення роботи змісцевими органами виконавчої влади. Досудове врегулювання спорів міжіноземними інвесторами та органами державної влади, є функцією, яка значнополегшує процедуру вирішення спірних питань та дозволяє всім зацікавленимсторонам знайти компромісне рішення щодо спірного предмету, що в свою чергу підвищуєдовіру іноземних інвесторів до державних органів та формує позитивний імідіжінвестиційний імідж держави. Досудове вирішення спорів дозволяє полегшитиформалізований судовий процес, що призводить до спрощення процедури зверненьінвесторів та пошуку діалогу з органами державної влади. Формуванняпозитивного інвестиційного іміджу України на світовій арені дозволить не тількизалучити та суттєво збільшити обсяг іноземних інвестицій, а також сприятивстановленню іміджу України, як держави зі стабільним економічним становищем.Підготовка довідково-інформаційних та рекламних матеріалів щодо інвестиційногоіміджу України та поширює їх, у тому числі з використанням Інтернету, є одніміз приоритетних напрямків роботи Центру.

 Центр набув членства у Всесвітній асоціаціїагентств сприяння інвестиціям (WAIPA), яка об’єднуєаналогічні установи й організації понад 150 держав світу. Членство у Всесвітнійасоціації агентств сприяння інвестиціям позитивно впливає на інвестиційнийімідж України, відкриває можливості обміну досвідом з провідними ІРАs світу тапоширення інформації про Центр через веб-сайт WAIPA. Центром укладено 12 Меморандумів про співробітництвота координацію дій у сфері залучення інвестицій –це Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Луганська,Львівська, Рівненська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська та Тернопільськаобласті.

Булостворено власний веб-сайт Центру www.investukraine.org/. Підготовлено електронні презентації Центру та інвестиційного клімату в Україні.Видано та активно розповсюджуються брошури англійською мовою „Як зареєструватипідприємство в Україні” та „Основні макроекономічні індекси” із серії „Дорожнякарта інвестора”. Підготовлено до друку ще 3 брошури цієї серії. Центромщомісячно публікується і розсилається Newsletter, постійно оновлюютьсяінформаційні буклети англійською мовою з короткою інформацією про інвестиційніможливості України. Центр активно долучається до виконання НаказуМінекономіки від 10.02.2006 № 56 «Про затвердження плану заходів щодо виконанняПрограми «Інвестиційний імідж України», а також бере регулярну участь в роботіКонсультативної ради з іноземних інвестицій при Президентові України, зокрема,робочої групи з іміджевої політики.

Важливуроль у стимулюванні інвестиційної діяльності відіграє Державне агентствоУкраїни з інвестицій та іновацій.

Що стосуєтьсятаких форм стимулювання українсько-польського взаємного інвестування, якконтроль над капіталом, політика власності, адміністративне стимулювання, тоїхня роль полягає переважно у регулюванні руху капіталу, попередженні йогонадходження у небажані сфери чи втечі за кордон, прискоренні інвестиційногопроцесу тощо. Зважаючи на участь України і Польщі у спільних єврорегіональних структурах,перспективно високу активність польських інвесторів в українських СЕЗ, регіонахтранскордонного співробітництва, застосування адміністративних інструментівстимулювання інвестиційного співробітництва з Польщею може бути ширшим, ніж зіншими країнами.

 

4.3Прямі польсько-українські інвестиції до і після входження до ЄС

У 1990 р. ЄС включивпольських експортерів до Генеральної системи преференцій, що допомоглопереорієнтувати збут з Радянського Союзу на західні ринки. Процес інтеграції доЄС офіційно розпочався 1992 р., коли набула чинності Тимчасова угода з питаньторгівлі між Польщею та ЄС. Польща стала членом СОТ у 1995 р., ОЕСР — 1996 р. Структурнізміни у польській економіці мають такі пріоритетні напрями: розвиток малого ісереднього підприємництва та приватизація; міжнародна торгівля та європейськаінтеграція; промислова політика в галузях вуглевидобування, чорній металургії,видобутку сірки. Начервень 2002 р. прямі іноземні інвестиції в економічний розвиток Польщістановили 61,6 млрд. дол. США, з якиху торгівлю та ремонтні послуги спрямовано 7,2 млрд., транспорт, складські послуги та зв’язок — 5,9; обробнупромисловість — 23,3 млрд. дол.

За останні роки простежується чітка тенденція до рвучкогозростання обсягу інвестицій в українську економіку, у тому числі прямихіноземних інвестицій. Україна також виступає інвестором у економіки іншихкраїн. Ми з'ясуємо місце Польщі у цьому процесі.

Загальна вартість прямих інвестицій в Україн на 1 січня 2004року становила 6657,6 млн дол. США, причому у 2003 році інвестиції доукраїнської економіки становили 1319,9 млн дол. Інвесторами виступили 114держав. Найбільшим інвестором в Україні у 2003-2005рр. були США – 1074,8 млн.дол. (16,1%), Кіпр – 779,2 млн дол. (11,7%), Великобританія – 686,1 млн. дол.(10,3%), Голандія – 463,9 млн. дол. (7%), Німеччина – 441,4 млн дол. (6,6%). Усферу промисловості проінвестовано 15%, у виробництво споживчих товарів –14,8%, у виробництво автоматики – 9%, транспортну галузь – 7,9%. Пряміукраїнські інвестиції за кордон становили наприкінці 2003 року 163,5 млн. дол.США, з чого 55% — інвестиції до країн СНД.

Згідно даних Національного банку Польщі у 2003 році польськіфірми проінвестували близько 400 млн дол США у економіки інших держав світу,тобто удвічі більше, ніж за попередній рік. Таке зростання стало можливим лишеза рахунок найбільшої з часів розпаду СРСР експансії на східні ринки, апередусім на ринки Росії й України. Проте польські аналітики стверджують, щосправжній інвестиційний бум на схід лише розпочинається.

Інвестиції польських фірм у Росії та Україні разом у 2003році становили близько 100 млн дол. і були у 3-4 рази більшими, ніж у 2002році. Близько 55 млн. дол. Було проінвестовано у 837 українських фірм з участюпольського капіталу, 45 млн. – у 390 фірм, зареєстрованих у Росії. У 2004 роціця цифра для України уже становила 942 фірми, така ж динаміка спостерігається іу останні 3 роки. Представники польських фірм підкреслюють, що Росія і Українає надзвичайно обіцяючими ринками збуту, що мають величезний потенціал – 7-10%економічного зростання, заробітна платня і промислове виробництво, що швидкозростають, інфляція, що зменшується, економічні і податкові реформи. Рівень цені торговельної маржі обіцяють швидке повернення інвестицій. Польські фахівці охочепроводять паралелі між українським і російським ринками та польським ринком90-х років.

Проте вони відзначають і певні труднощі у роботі польськихінвесторів на цих ринках – це, передусім, часті зміни законодавства, діявеликої кількості підзаконних актів і розпоряджень, бюрократія, корупція,необхідність отримувати значну кількість дозволів і ліцензій. Треба відзначити,що польські підприємці і науковці значну увагу приділяють моніторингуекономічної і правової ситуації у країнах СНД і, зокрема, України. Так, усянеобхідна і актуальна інформація про ринки СНД міститься у виданнях Інститутуцін і закордонної торгівлі, журналі „Східний партнер” (PartnernaWschodzie), Ринок: східніпартнери (Rynek: Wschodni partnerzy), аТорговельно-економічний відділ Посольства ПР у Києві опрацьовує спеціальний„Довідник інвестора і експортера в Україні” (10 krokóweksporteranaUkrainie. Przewodnik).

ЗгідноІндексу інвестиційного ризику журнала „Euromoney” Українаперебуває на 82 позицій у цьому рейтингу серед 185 країн, перемістившись із 120позиції, яку займала у 2002 році. 2005 рік був для України рекордним з огляду на обсягпрямих іноземних інвестицій, які досягнули рівня 16.375,2 млн. дол. США, щоозначало зростання у зіставленні із 2004 роком. Австрійська група RaiffeisenPoland інвестувала 1млрд дол.США, купуючи акції одного з найбільших українських банків АВАЛЬ, агрупа MittalSteel виділила суму у кількамлрд доларів США для придбання металургічного комбінату Криворожсталь.

Такому значномуприскоренню темпу зростання іноземних інвестицій сприяли, передусім, політичнізміни, а також позитивні зміни у законодавстві – цивільному, еконмічному,земельному, митному кодексах, а також реформа соціального страхування та зміниоподаткування. Таким чином, українська держава гарантує захист інвестора відзмін у законодавстві, націаналізації, втратою інвестованого майна тощо.Українське законодавство розглядає іноземні інвестиції і суб'єктів рівноправноз українськими.

Наведена нижчесхема представляє загальний обсяг (у млн. доларів США) іноземних інвестицій вУкраїні станом на 2007 рік та їхню географічну структуру.

/>

Мал.4.1 Структурапрямихпольських інвестицій за 2007р.

Якбачимо, Польща з загальною сумою інвестицій у 330 млн. дол. США є 11 за обсягомінвестором в Україні, польські інвестиції, таким чином, становлять 1,7%загальної суми іноземних інвестицій.

Отже, до сфери взаємовигідного співробітництва між Україноюта Польщею належить обопільне вкладення інвестицій у розвиток економіки країнта створення спільних підприємств. На VІІ українсько-польському економічному форумі, що відбувся у червні 2004р. в Ялті, наголошувалося на зростанні обсягів надходжень в Україну інвестиційз Польщі. На початок2004 р. капітал польських інвесторів в українських підприємствах становив понад160 млн дол. і зріс лише за 2003 р. на 53 млн дол.

На 01.01.2004 р. в Україні булозареєстровано 837 підприємств з польським капіталом, що становить близько 8,9%усіх підприємств із іноземним капіталом в Україні. Ріст обсягу прямих польськихінвестицій в Україні був у 2003 році вдвічі більшим, ніж у попередньому році істановив 54,9 млн. USD. Накінець 2003 року структура прямих польських інвестицій в Україну виглядалатаким чином: s промисловість – 55,6%, у тому числі хімічна – 3,7%,деревообробна – 4,3%, харчова – 9,9%, металургічна – 3,7%, мінеральних речовин– 2,3%, легка – 2,1%; s фінансовий сектор – 27,4%; s торгівля – 11,2%; s інші – 5,5%.

У цей період фінансовий сектор репрезентували Кредит банк Україна(Львів), PeKaOSA Україна (Луцьк) та Polish-Ro. Кредит банк є другим зарозміром капіталу банком, що має іноземний капітал в Україні. Особливої увагисеред польських інвестицій у 2003 році варті передусім:

· сконцентровані у Яворовськійспеціальній економічній зоні: BellaCentr – виробництво засобів гігієни; Cyfral – виробництво сучасних телефоннихапаратів; PolfarmexiTerpol – фармацевтичні препарати; Marbet – декоративні елементи дляприміщень; Lamella – пластикові вироби широкоговжитку;

· уНововолинькій зоні спеціального інвестування Romet – фабрика велосипедів;

· CanPack – металеві баночки для напоїв(Вишгород);

· InterGroclin – виробництво автомобільних сидінь;

· PolifarbCieszyn– WrocławiŚnieżka (виробництво фарб і лаків). Śnieżka свій перший рік на ринкуУкраїни закінчила із помітним прибутком, що спонукало фірму до подальшогокапіталовкладення – було відкрито другий завод, розпочалась діяльність в іншихкраїнах СНД (Росія, Білорусь, Молдова);

· виробникимеблів — Forte (Донецьк); NowyStyl – стільці, крісла, дивани,меблі (Харків); VIKO–офісні меблі і обладнання для магазинів (Луганськ);

· ведеінвестиційну діяльність і лідер польського виробництва керамічної плитки Opoczno, Plastталідуюча у цьому секторіпослуг страхова компанія PZUS.A.;

· Farko– виробництво вікон для горищ;

· Konspol– виробництво курятини;

· PlastBox – виробник продукції із пластику іштучних матеріалів;

· AGDZELMER – виробник обладнання із м. Жешув;

· AGDтаCersanit – виробник керамічної плитки.

Згідно українських джерел обсяг прямих українських інвестицій у Польщі накінець 2003 року становила лише 0,3 млн. доларів США. Проте згодом одна знайбільших українських фірм – Промисловий союз Донбасу зацікавився купівлеюакцій польського металургійного комбінату у Ченстохові.

Польща і Україна співпрацюють також у секторі інфраструктури, про щосвідчить будівля нафтопроводу Одеса-Броди для транспортування каспійськоїнафти. Крім того, Україна є важливим партнером Польщі роцесі налагодженнятранспортування товарів з Далекого Сходу транссибирською магістраллю доСлавкова.

Особливо сприятливу роль у зростанні обсягу прямих польських інвестицій вУкраїні і покращення інвестиційного клімату в цілому відіграло проголошення2004 року роком Польщі в Україні. Відбулися числені заходи, що мали на метіпромоцію польського бізнесу і культури в Україні. Важливу роль відіграливиставки польської промисловості і виробників, зокрема, найбільшим такимзаходом стала національна виставка ПОЛЕКСПО у Харкові (28.09.-01.10.2004).Серед найважливіших виставок польських товарів і послуг варто назвати:

· УКиєві – Інтершарм(косметика), Продекспо (продовольчі товари, напої), Будівництво іархітектура (будівництво, архітектура, освітлення, електрообладнання), Акватерм(каналізація і обігрів), AGRO (переробка с/г продукції, с/г машини і обладнання), SIAMAC (автомобілі, сервіс, запчастиниі обладнання), UKRAINE’04(туризм), KievExpoMebel (меблі і аксесуари), Нафта ігаз (енергетика), WorldFood – (продовольчі товари);

· УЛьвові – Auto-Tech (автомобілі, автобуси, запчастини,дорожна і гаражна техніка), Gal-Med (медична техніка, інструментарій, обладнання кабінетів ілікарень, ліки, реабілітація);

· ВОдесі – Інтертранспорт(транспорт, логістика).

 

Вид діяльності

Обсяг у тис. USD

на кінець 2003р.

Обсяг у тис. USD

на кінець 2004р.

Структура у %

(за 2004р.)

с/г, мисливство, лісництво 1414,51 1647,82 0,9 рибна промисловість 167,64 176,78 0,1 промисловість 85 749,97 111 281,19 57,9 будівництво 1315,06 1 399,92 0,7 оптова і роздрібна торгівля 16160,92 20 741,49 10,8 транспорт і зв'язок 1425,58 1 979,5 1,0 фінанси 41 500,97 44 619,23 23,2 освіта 2,56 2,56 - охорона здоров'я і соціальна сфера 2,36 2,37 - готельний бізнес 608,87 604,22 0,3

Табл.4.4 Прямі польські інвестиції у економіку України завидами економічної діяльності у 2003-2004 рр.

 

Передвступом у ЄС виражалися побоювання, що після 1 травня 2004 p., зокрема, у результаті введеннявіз, погіршаться економічні відносини з країнам Східної Європи. Натомість,перспективи інтеграції, а також наближення границь ЄС до держав колишнього СРСРспричинили за собою зростання інтересу польських підприємств до інвестицій уРосії і на Україні. У 2004 р. їхня вартість складала загалом більш 110 млн.злотих (близько 50 млн. злотих у Росії і близько 60 млн. злотих на Україні).Такий інтерес став результатом, зокрема, того факту, що обидві країни являютьсобою величезні і масштабні ринки збуту, а також бажання польських компаній іпідприємців випередити можливих конкурентів із країн — старих членів ЄС, щобажають використовувати безпосереднє сусідство цих країн з Євросоюзом. Польськікомпанії, які мають серед інших переваг ще й краще знання специфіки зазначенихринків і територіальну близькість, добре справляються ізсильною конкуренцією збоку суб'єктів підприємницької діяльності з країн — старих членів ЄС, а такожкраїн, що не входять до ЄС.

Як бачимо, інвестиційна співпраця є надзвичайно перспективним напрямкомрозвитку польсько-українських економічних відносин. Наразі, маючи стійкутенденцію до зростання, польські інвестиції в Україні становлять 224 млн. USD. Таким чином, Польща за загальнимобсягом інвестицій посідає 11 місце серед іноземних інвесторів в Україні(частка — приблизно 2,5%), а серед країн Європейського союзу Польща має 6позицію.

 На період кінця 2006 – початку 2007 року польські капіталовкладення,розміщені у промисловості – 58%, у банківсько-фінансовому секторі – 23,2%, уторгівлі та послугах – 10,8%.

Найбільшими польськими інвесторами в Україні є Can-Pack (виробник металевих баночок длянапоїв), BankPKOBP, який є власником акцій Кредитбанку, TZMOBella-Center(товари особистої гігієни), Inter-Groclin (сидіння для автомобілів) та меблевіфабрики NowyStyl i Forte. У 2005 р. на український ринокувійшов ще один великий інвестор – страхова компанія PZU. Діє в Україні також банк PeKaOS.A.

Географічно найбільші польські інвестиції сконцентровано у Києві,Ужгороді, Волинській, Вінницькій, Київській та Харківській області. УЯворівській економічній зоні біля Львова діє майже 40 польських фірм, уНововолинській зоні спеціального інвестування та Луганську також працює багато фірміз польським капіталом. Практично 70% польських інвестицій припадає на 8областей України, близько 60 млн. дол. США інвестицій розміщено лише уЛьвівській області. Підприємства із польським капіталом в основному діють у 11колишніх спеціальних економічних зонах та у так званих зонах пріоритетногорозвитку. Варто відзначити, що обсяг польських інвестицій в Україні зріспрактично удвічі протягом останніх 2 років (зростання на 196%). Такий темпзростання польських інвестицій можна спостерігати лише по відношенню до 6країн: Німеччини, Угорщини, Франції, Кіпру, Канади. Така ситуація склалася, нанашу думку, завдяки постійному зростанню довіри інвесторів до України, причомуне лише польських, а й інших європейських країн.

 

/>

Мал. 4.5.Динаміка польських інвестицій на Україну протягом 1998-2006рр.

 

Українські фірми зацікавилися масштабними інвестиціями у Польщі починаючиз 2004 року. Українські інвестиції у Польщі на сьогодні становлять 20,3 млн. USD, причому з 2004 року розпочатопотужне інвестування у металургійну галузь, банківську справу (українськийПриватбанк викупив ліцензії Будбанку). Українські інвестори виявляють стійкийінтерес до вугледобувної та автомобільної промисловості Польщі.

На сьогодні українські інвестиції в Польщі перевищують зворотній потік –завдяки придбанню Індустріальним союзом Донбасу металургійного комбінату«Ченстохова», фабрики вогнетривких матеріалів у м. Хшанув, підприємства

Центросталь-Бидгощ, а наприкінці 2007 року судноверфі Гданськ, а такожпридбанню компанією АвтоЗАЗ фабрики легкових автомобілів у Варшаві.

Варшавська біржа цінних паперів є віднедавна місцем, де почали працюватизі своїми акціями українські фірми. Там вже котируються компанії «Астарта» та«Кернель», планують увійти і інші компанії.

За даними Держкомстату України, застаном на 01.04.2007 польські інвестиції в українську економіку склали 367 млн.дол. США. У 2006 році польські фірми розпочали будувати в Житомирській областівелике підприємство з виробництва сантехнічних товарів із загальним обсягомінвестицій понад 300 млн. євро.

Особливо слід відзначитинайбільш вдалу інвестицію в банківсько-фінансовий сектор – банк з польськимкапіталом Кредобанк-Україна. Власником його є польський банк PKO BP GROUP, якийлише в 2007 році через Кредобанк заінвестував в економіку України понад 200млн. євро. Показово, що саме Кредобанку відводиться ключова роль у розвиткустратегічного партнерства України та Польщі.

Роки 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 З Республіки Польща до України  54  62  69  98  153  179  225  366 Кількість підприємств  649  697  710  791  861  942  1027  1987

Табл. 4.3.Динаміка українсько-польськогоінвестиційного співробітництва (за даними Держкомстату України, млн. дол.США)

Вид економічної діяльності

млн. дол.США %% ВСЬОГО: 367 100,0 Промисловість 170 46,4 Фінансова діяльність 126 34,5 Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 30 8,2 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 27 7,4 Будівництво 3,6 1,0 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 3,3 0,9 Діяльність транспорту та зв’язку 2,6 0,7 Надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту 2,3 0,6 Діяльність готелів та ресторанів 0,6 0,2 Інше   0,2

Табл.4.4.Прямі інвестиції з Польщі в економікуУкраїни за видами економічної діяльності на 1.04.2008року

Щоправда, більшаполовина інвестицій припадає на західні області України та м.Київ. Можнаочікувати вирівнювання ситуації, оскільки представники держадміністраційОдеської, Харківської, Донецької, Полтавської, Дніпропетровської, Луганськоїобластей та АР Крим активізували свої дії у цій сфері. Якщо вдасться налагодититіснішу співпрацю банків, відновити проведення Польсько-українськогоекономічного форуму під патронатом президентів обох країн, відкрити у Польщіукраїнський Торговий дім, розширити виставкову діяльність та ін. – можемоочікувати на динамізацію цієї співпраці.

Варто більшдетально розглянути діяльність КРЕДОБАНКУ як однієї з найуспішніших польськихінвестицій в Україні [114].

ПАТ «КРЕДОБАНК»– це банк з найбільшою польською інвестицією у банківську установу України. Насьогодні у структурі акціонерного капіталу ПАТ «КРЕДОБАНК» інвестиціїстратегічного акціонера складають 99.5%, українських акціонерів – 0,5%. Сьогодні ПАТ «КРЕДОБАНК» –це банк, що динамічно розвивається, стабільно входячи до тридцяти найбільшихбанків України. Основними напрямками розвитку ПАТ «КРЕДОБАНК» є:активність операцій з кредитування, обслуговування експортно-імпортнихоперацій, операцій з цінними паперами, ріст статутного капіталу, нарощуваннядепозитних ресурсів, впровадження нових технологій і продуктів.

Акціонерами банкує, зокрема, PKO BP SA(Powszechna Kasa Oszczędnoścі Bank Polskі Spółka Akcyjna)– найбільший польський банк за величиною активів. Єлідером на ринку депозитно-розрахункових рахунків, іпотечного кредитування,платіжних карток, обслуговування малих та середніх підприємств, обслуговуванняза допомогою електронних каналів. Банк має найрозгалуженішу серед польськихбанків мережу філій і відділень, яка нараховує близько 1230 установ. У системібанку зайнято понад 28 тис. працівників.

На сьогодні 40,99% акційPKO BP SA належить польській державі в особі Державного Казначейства, 10,25% –Банку Національного Господарства, решта – іншим акціонерам. Станом на 01 жовтня 2009 року активи банку PKO BP SA склали143,616 млрд. злотих і зросли на 9,4% з початку 2009 року. Капітал PKO BP SA склав 14,480 млрд. злотих, показникплатоспроможності – 10,48%. Прибуток, отриманий PKO BP SA за три квартали2009 року склав 1,852 млрд. злотих. PKO BP SA є найбільш прибутковим банком убанківській системі Польщі, а його показник віддачі на капітал (RОЕ) становить14,8%.

Іноземніінвестиції забезпечили стабільність розвитку ПАТ «КРЕДОБАНК», сталигарантіями захищеності для клієнтів, відкрили доступ до фінансових ресурсів,досвіду і технологій європейських банків та додатково зміцнили позиції Банку наукраїнському та світовому фінансовому ринках. ПАТ «КРЕДОБАНК» активнорозширює мережу філій та відділень, яка складається з 20 філій і 142 відділенняу 22 областях України та Автономній Республіці Крим.

Так, станом на 01.12.2009 року: • чисті активи – 5 468,2 млн.грн.; кредитний портфель – 3527,4 млн. грн.; кошти фізичних осіб – 2 497,4 млн. грн.; кошти юридичних осіб– 1 026 млн. грн.; капітал (регулятивний) — 793 млн. грн. Згідно з інформацієюАсоціації Українських Банків ПАТ «КРЕДОБАНК» станом на 01.12.2009 р.займає: за величиною активів - 31місце; за величиною статутного капіталу — 32 місце; за обсягом коштів фізичнихосіб Банк — 19 місце; за величиною кредитно-інвестиційного портфелю - 32 місце. За підсумками 2008 року ПАТ“КРЕДОБАНК” присвоєно звання ”Інвестор року” – головну нагороду конкурсу“Інвестор року”, який щорічно проводиться Львівською облдержадміністрацієюспільно з Львівською торгово-промисловою палатою.
Згідно щоквартального дослідження українських банків за надійністю депозитнихвнесків видання «Економічна правда» КРЕДОБАНК увійшов у 2009 році упершу десятку надійних банків, посівши 7 місце з сумарним рейтингом«стабільний» серед інших сорока українських банків. Цього ж року КРЕДОБАНК став переможцем ПершогоНаціонального конкурсу «Банк року-2009» за версією журналу «Банкиръ» вномінації «Банк з високим рівнем відкритості та прозорості бізнесу».

Серед головнихнапрямків розвитку банку у 2008-2012рр. є отримання статусу Банку першоговибору для польсько-українського бізнесу. Майже 9% корпоративної клієнтськоїбази банку (близько 300 підприємств) – це підприємства, створені за участюпольського капіталу, що становить 17% від загальної кількостіукраїнсько-польських підприємств, які функціонують в Україні. Завдяки наявностіспеціалізованих банківських продуктів (наприклад, програма «Кредит-Україна») ташвидкісних систем розрахунків («Польський експрес»), ринкова частка банку вобслуговуванні зовнішньої торгівлі між Україною і Польщею становить близько 4%.

21 червня у Києвівідбулася презентація проекту «Кредит-Україна», який запроваджують найбільшийбанк Польщі PKO BP SA разом з ВАТ «КРЕДОБАНК». Співорганізатором заходу, в якомувзяли участь майже 150 осіб стали «Міжнародне Товариство ПольськихПідприємців в Україні». Проект розрахований на кредитування польського іукраїнсько-польського бізнесу на території нашої країни. «Кредит-Україна» може бути наданий польській компанії напевних умовах. Зокрема, підприємство чи організація повинна бути корпоративнимклієнтом PKO BP SA. Також необхідно, аби компанія мала поточний рахунок у PKO ібула кредитоспроможною. Отриманий кредит польська фірма далі передаєукраїнському резиденту у формі кредиту (потрібна реєстрація в НБУ).

Предметом фінансуваннягосподарської діяльності українського клієнта є поповнення обігових коштів,реалізація інвестиційних проектів (у тому числі формування статутного капіталуі рефінансування заборгованості по кредиту в іншому банку). Кредитнадаватиметься у валюті в необмежених розмірах на термін до десяти років зі ставкоюдо 7% (в залежності від умов договору). Низька відсоткова ставка кредитуванняпояснюється тим, що банк бере під заставу майно польської сторони. Процесоформлення кредиту в PKO BP триває 2-3 тижні, ще стільки ж часу потрібно дляреєстрації договору кредитування в НБУ. Повернення грошей від українськогоклієнта відбуватиметься з його поточного рахунку у ВАТ «КРЕДОБАНК» за умовсплати траншів та відсотків на основі угоди про позику.

Як український банк зпольськими інвестиціями КРЕДОБАНК має намір активно долучитися до підготовкипроведення в Україні чемпіонату Європи з футболу "Євро-2012" тазапровадити спеціальну однойменну комплексну програму. Практична допомога у підготовці вкладена також й в ідею відкриття бізнес-інкубаторівта фінансово-інвестиційних центрів для польських фірм, які зацікавлені уреалізації проектів, пов’язаних з підготовкою до проведення в Україні "Євро-2012". Банківськіпродукти також не залишаться поза увагою. КРЕДОБАНК має на меті розробити тавпровадити пакети послуг "Євро-2012" для фізичних осіб та суб’єктівмалого і середнього бізнесу (депозитні та кредитні продукти, кредитуванняПрограми енергозбереження, кредитування малого і середнього бізнесу). А також розробити та впровадитиподібний пакет послуг для юридичних осіб, у який будуть включені депозитні такредитні продукти, операції з цінними паперами, лізинг, факторинг, документарніоперації. Загалом КРЕДОБАНК планує надатикредитів на реалізацію проектів, пов’язаних з підготовкою України до чемпіонатуЄвропи з футболу, на суму, що еквівалентна 1 млрд. грн.

Банк відкрив Центрсприяння залученню іноземних інвестицій та розвитку малого і середнього бізнесу,основними напрямками діяльності якого є: пошук іноземних інвесторів дляреалізації інвестиційних проектів; консультації та практична допомога впідготовці та реалізації бізнес-планів інвестиційних проектів (консультаціїнадаються за участю ділових партнерів Банку – інвестиційних, консалтингових,лізингових, страхових, аудиторських та юридичних фірм, Торгово-Промислової Палати);консультації з питань оптимізації фінансування експортно-імпортної діяльностіклієнтів; реалізація розробленої Банком «Програми кредитування малогобізнесу»; створення та ведення бази даних інвестиційних проектів табізнес-планів суб'єктів малого і середнього бізнесу (див. Додаток 4).

За час дії Угодипро взаємне заохочення та захист інвестицій, започатковано наступні важливіінвестиційні проекти: — створення польсько-українського підприємства„Бізон-Україна” в м.Ковель з метою налагодження в Україні виробництвазернозбиральних комбайнів; — підписання угоди між АТ „Бізон” та заводомім.Малишева у Харкові щодо спільного виробництва зернозбиральних комбайнів„Бізон BS Z-110”; — реалізація домовленості про створення в м.Кременчук спільногопідприємства по виробництву залізничних амортизаторів з еластомеру; — укладенняконтракту з „URSUS Trading” Sp.z o.o. щодо створення виробництва помонтажу сільськогосподарських тракторів; — створення за участю ПГНіГ спільногопольсько-українського підприємства „Девон” з метою розвідки та експлуатаціїродовищ газу на території нашої країни; — створення спільного підприємства таторгового дому Калушським концерном „Оріана” та „Тарнувським закладамиазотовими”; — створення за участю ВАТ „Укртранснафта” та ПЕРН „Пшиязнь” спільногоМіжнародного трубопровідного підприємства „Сарматіа”, яке повинно займатисяреалізацією проекту будівництва нафтопроводу „Броди-Полоцьк”; — створенняспільного підприємства за участю НАК „Нафтогаз України” та ПГНіГ для здійсненняпроекту з газифікації прикордонних територій РП; — будівництво фабрики звиробництва крісел „Новий стиль” у Харківській області; — будівництвоавтоскладального заводу „Єврокар” під Ужгородом за участю польської компанії „Inter Groclin Auto”; — відкриття фабрики з виробництваавтомобільних крісел „Inter GroclinAuto” тощо. Перспективним є проекттранспортування газу в Україну з Норвегії через Польщу, а також створенняЄвразійського нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ (Польща).

4.4 Фінансування польських інвестицій зфондів ЄС

Говорячи про участь інституцій ЄС у фінансування іноземнихінвестицій, можна виділити 2 напрямки, за якими фінансуватимуться конкретніпроекти – фінансування проектів державного рівня безпосередньо з бюджету ЄС тафінансування окремих інвестицій конкретних комерційних фірм. За першимнапрямком, згідно доповідді міністра закордонних справ ПР Радослава Сікорськогона засіданні 41 Сейму 05.07.2009 року [135], Польща вважає Східне партнерствопершою власною авторською ініціативою, яку було успішно запроваджено дозовнішньої політики ЄС і яка відповідає одній з ключових цілей польськоїзакордонної політики – зближення держав Східної Європи із ЄС. Польща багатозробила як на рівні розробки концепції, так і з політичного боку, отрималапідтримку держав-членів, Єврокомісії та інших інституцій. Схвалення цьогопроекту повинно перетворити Польщу на активного гравця європейської політики наСході. Польща зацікавлена у тому, аби на наступній зустрічі на найвищому рівніСхідного партнерства у 2011 році оголосити про перші результати роботи, пілотніпроекти (регіонального розвитку, охорони памяток культури, прав людини,запобігання катастрофам, охорони навколишнього середовища і боротьби ізкорупцією), проте справжні наслідки можна очікувати лише у період 2015-2020рр.,коли проекти буде профінансовано бюджетом ЄС.

На початок реалізації партнерства ЄС призначив – запропозицією Єврокомісії – до 2013р. 600 млн євро, з яких 250 млн видвлено на цюініціативу з фонду Європейського інструменту сусідства і партнерства тадодатково 350 млн. буде виділено з резервних фондів бюджету ЄС на так званізовнішні цілі. Ці кошти є доповненням виділених раніше для цих країн засобів нареалізацію двосторонніх програм у розмірі близько 3,5 млрд євро. У багатьох випадкахможе розглядатися додаткове фінансування проектів із держбюджетів країн-членів,у тому числі Польщі.

Для Польщі партнерські країни, Україна передусім, єпріоритетним напрямком фінансування з Фонду закордонної допомоги. ЄС виділитьдодаткові кошти на реалізацію енергетичних програм, зокрема, модернізаціїукраїнської газотранспортної системи та на розвиток проету Набукко. Партнерствофінансуватиметься також за рахунок міжнародних фінансових інституцій, зокрема,Європейського інвестиційного банку, який вже передбачив на ці цілі 3,7 млрдєвро, а також ЄБРР. Особливо ефективними є кошти із інструменту сусідськоїінвестиційної підтримки (NIF), який розрахований на довготривале фінансування із європейськихфінансових інституцій і слугує кредитними коштами на інвестиції уінфраструктуру. На 2008-2013рр. Єврокомісія призначила у рамках цьогоінструменту 700 млн. євро, а внески країн-партнерів до створеного спеціальногофонду становлять нині 37 млн євро. Польша сплатила у NIF 3 млн євро з указанням, що їхнеобхідно використати на проекти у Східній Європі, що становить 3 місце (післяНімеччини і Франції) серед держав ЄС за розмірами такого внеску.

 У рамкахСекторної операційної програми ЄС «Зростання конкурентності підприємств»передбачено м.ін., ряд заходів, що дозволяють одержання дотацій на інвестиціїдля польських фірм: це стосується пунктів 2.3 — ,, Збільшення конкурентностімалих і середніх підприємств шляхом залучення інвестицій» та підпункт 2.2.1 — ,, Підтримкапідприємств – нових інвесторів''[136].

 

Таблиця Рецепієнти дотацій

Підпункт 2.2.1 Пункт 2.3 Кінцеві отримувачі/ бенефіцієнти Малі, середні та великі підприємства, які ведуть діяльність на території Польщі і здійснюють нові інвестиції Малі, середні та або гранично малі підприємства, у яких працюють менше ніж 10 осіб і які діють менш ніж 3 роки, або новостворені підприємства, що спираються на нові технології.

Таблиця Фірми, на які не поширюється дотаційна програма

ПП 2.2.1 П 2.3 Не поширюється програма дотацій

Фірми, що ведуть діяльність у секторі:

— синтетичних волокон,

— гірництва,

— виробництва сталі,

— суднобудування,

— рибальства,

— транспортним із закупівлею або лізингом транспортних засобів

Підприємці, які займаються переробкою сільгосппродукції

Проекти з секторів:

— сільського господарства,

— рибальства,

— риборозведення,

— виробництва, переробки та внесення в оббіг продукції, що згадується у Додатку 1 до Трактату ЄС,

— видобування вугілля

— виробництва сталі,

-надання послуг морських перевезень та річкового транспорту,

— допоміжні послуги морському на транспорті,

— полімери та полі конденсати — виробництво,

— виробництво і обробка синтетичних волокон з поліестеру, поліаміду, акрилу або поліпропілену незалежно від мети кінцевого призначення,

— закупівля або лізинг транспортних засобів для фірм-перевізників.

Таблиця: Проекти, що фінансуються

ПП 2.2.1 П 2.3 Обрані проекти

— пов’язані із створення або розширенням підприємства із виробництва або послуг,

— ініціювання діяльності, що полягає на докорінних змінах виробництва, продукції та процсу виробництва,

— пов’язані із підтримкою для створення робочих місць, пов’язаних із новими інвестиціями.

— модернізація, яка повинна призвести до значної зміни продукції або виробничого процесу,

— започаткування спільних інвестиційних заходів підприємства,

— закупівля підприємством результатів дослідницьких робіт та/або прав промислової власності,

— започаткування і комерційне використання інноваційних продуктів і технологій,

— використання електронних технологій,,

— використання інформаційних технологій у процесах управління підприємством,

— пристосування технологій і продукції до вимог ЄС, зокрема, у галузі охорони праці.

Додатковимикритеріями для фірм є участь у так званих горизонтальних векторах політики ЄС –рівні права жінок і чоловіків, розвиток інформаційного середовища і охоронанавколишнього середовища. Також враховується іноваційність проекту. За ПП2.2.1. підприємець може отримати дотацію у випадку, якщо він виконає одну звимог, зокрема, сума нової інвестиції не менша ніж 10 млн євро, або 500 тисяч,якщо інвестиція стосується розбудови або модернізації вже існуючогопідприємства і призведе до відкриття щонайменш 100 робочих місць на термін неменший, ніж 5 років, або ж у результаті нової інвестиції було відкритощонайменш 20 робочих місць на період не менший, ніж 5 років, було одночаснозапроваджено технологічну іновацію, вона дозволила покращити стан навколишньогосередовища у місцевості, або ж нова інвестиція розташована на теренітехнологічного або промислового парку.

Таблиця: Розмір дотації

ПП 2.2.1 П 2.3 Дотація

— для малих і середніх підприємств максимальна інтенсивність допомоги може бути підвищена на 15% (окрім транспортного сектора)

— не визначено максимальних або мінімальних обсягів дотацій.

— мінімум 10 000 зл

— максимум 1 250 000 зл

— якщо обсяг дотації перевищує 125 тис. злотих кошти проекту повинні бути залучені за рахунок кредиту щонайменш у розмірі 25%

Наочним прикладомдофінансування дотаціями ЄС діяльності польського інвестора в Україні єдіяльність фірми-виробника деревяної паркетної дошки Barlinek Invest, дочірнього підприємства АТ Barlinek, зокрема Європейський банкреконструкції і розвитку (ЕБРР) виділив 9,5 млн євро на фінансування інвестиціїу виробництво біопалива (пелет) і тартак у м.Косів (Україна) – загальнавартість інвестиції 12 млн євро. Критеріями виділення дотації стало твердження,що, згідно звіту ЄБРР, участь Барлінка в українській економіці призведе допідвищення ефективності лісового господарства, трансферу технологій тазалучення нових прямих іноземних інвестицій. Окрім того, інвестиціяреалізується на території, де віддавна є виробничі будівлі, що невикористовуються, і в яких раніше відбувалося виробництво з обробки деревини.

У 2008 році «Barlinek Invest», компанія групи «Барлінек», офіційно відкрила у Винницісвоє перше закордонне підприємство із випуску барлінецької дошки. Завдякивиробництву 2 мільйонів квадратних метрів багатошарової дошки для підлоги у рікфірма перетворилася на найбільшого постачальника на українському ринку. Приобранні локалізації вирішальне значення мав доступ до сировини, передусім,динамічний розвиток ринку місцевого і сусідніх країн. Загальна вартістьбудівництва підприємства склала 50 млн євро [112]. Було залучено власні коштивід випуску акцій, зовнішнє фінансування із ЄС.

Так само, як і напідприємствах компанії у Польщі, у Винниці відбувається повний процес обробкидеревини, від сировини до готової підлоги. Тому, окрім виробничої лінії ізвипуску дошки для підлоги, було створено повну виробничу базу: склад сировини,тартак для різних порід деревини із фризовим цехом, сушильним відділенням,пакувальну лінію, склад продукції та логістичний центр. Окрім цехів,безпосередньо пов’язаних із виробництвом, на території підприємства розташованокотельню і завод біопалива (пелет) із потужністю 17 тис. тон на рік, якийвикористовує навіть мокрі залишки деревини і тирсу. Політика компанії полягає умаксимально економічному використанні сировини, тому технологія виробництвабарлінецької дошки та біопалива є безвідходним і сучасним, яке спирається наперевірені євростандарти. Барлінек виступає із цікавими екологічнимиініціативами, зокрема, акцією висаджування молодих дерев (Акція «1 за 1»), якапроводиться одночасно в Україні і Польщі.

Початковопланувалося, що напівфабрикати з хвойних порід деревини постачатимутьсяукраїнськими підприємствами, проте це виявилося неможливим через слабкийрозвиток місцевої деревообробної промисловості. Було закуплено тартак, щовідповідав вимогам інвестиції, у місцевості Косів (390 км від Винниці). Об’єктбуло значно модернізовано і відкрито на його базі підприємство із випускунапівфабрикатів із деревини хвойних порід. Так само, як і у Винниці, у Косовідіятиме завод із виробництва пелет із потужністю близько 35 тис. тон на рік, уфінансуванні якого взяв участь ЄБРР. Таким чином Барлінек став найбільшимпідприємством деревообробної промисловості в Україні і найбільшою інайсучаснішою інвестицією у цю галузь.

Українськепідприємство Барлінек дозволило створити 800 робочих місць. Більшістьпрацівників, у тому числі і на керівних посадах, є громадянами України. Річнанавчальна програма для обраних кандидатів дозволила їм повністю підготуватисядо участі у виробництві. Участь Барлінек дозволяє більш ефективно управлятилісовим господарством України і залучати нові технології.

Найчастіше польські фірми отримуютьдотації на рекламну діяльність. Так, з 23 проектів, на які фірма MAKRO-PLASTодержалачасткове (до 60%) фінансування ЄС за різними програмами (PHARE 2001, PHARE 2002, SPO WKP, RPOWP 2007-2013) і які стосувалисявиставкової і рекламної діяльності фірми на теренах колишнього СРСР (Росія,Україна, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан, а також Румунія і Франція),консультативної і технічної допомоги, закупівлі обладнання і впровадження новихтехнологій, лише кілька мікродотацій стосувалися України: участь у Міжнароднійвиставці «Архітектура і будівництво 2005» (Київ, 9 722 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2006»(14 865 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2007» (9 510 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2008» (16 191 зл.) ізвиразною тенденцією до зростання виділених коштів, для порівняння – участь у аналогічнійвиставці у Москві дофінансовано на суму 20 тис. злотих. Проте навіть такаможливість створює сприятливий грунт для польсько-української співпраці, більшактивна участь наших підприємців у виставках дозволить інвесторам реалізуватипроекти.

Треба зазначити,що переважна більшість дотацій з фондів ЄС йде на фінансування самоврядовихпроектів та таких, що здійснюються на території Польщі, особливо утранскордонних територіях із ЄС (Словакія, Німеччина). Так, станом на 3 січня2010 року було призначено таких дотацій на суму понад 100 млрд злотих. За даними Інформаційної системи РП KSI SIMIK07-13 з початку дії програм дотацій і до 3 січня 2010 року було подано 101,5 tys. Подань на повне фінансуванняінвестицій на суму 233,3 млрд злотих, з них за рахунок ЄС 72,8 млрд злотих, щоскладає 27% усіх дотацій на роки 2007-2013.[136], дуже незначна часткапов’язана із східним кордоном, незважаючи на те, що працює окрема програмарозвитку східних регіонів Польщі, яка дає значний потенціал для розвиткупольсько-українського співробітництва у цій сфері. Передусім, самі потенційніінвестори недостатньо використовують надані можливості, обмежуютьсяфінансуванням участі у виставках, рекламних кампаній, обирають інвестуваннявнутрішніх проектів.

Як ужезазначалося, дофінансування нової інвестиції можливе лише за умови, що їївартість становитиме не менш як 1 млн. євро або 500 тис. євро, якщо йдеться провдосконалення або модернізації уже діючої інвестиції, яке несе за собоюпокращення стану навколишнього середовища і призведе до відкриття щонайменше100 робочих місць на період не менший, ніж 5 років. Інші умови можутьреалізовуватися лише на теренах технічних парків і стосуватися запровадженняіновацій. Система обрахунку дотації взагалі є тісно пов’язаною із кількістюновостворених робочих місць і не може преревищувати 4 тис. євро на кожне. Окрімтого, обсяг дотованої інвестиції залежит від регіону, у якому вонареалізовуватиметься, варіюється від 30 до 50% на території Польщі іобраховується окремо у випадку закордонних інвестицій. Таким умовам відповідаєнаразі лише діяльність фірми Барлінек, про яку йшлося вище.

Проте це можнавіднести до тимчасових тенденцій, які повинні змінитися за умови покращенняінвестиційного клімату в Україні і з насиченням польських земель євродотаціями. Можливість отримання таких дотацій є значним стимулом для різногомасштабу польських фірм для реалізації своїх планів в Україні.

Висновки до Розділу 4

Формуваннявідтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої євзаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринковоїтрансформації українськоїекономіки, структурних перетворень і оновленнятоваровиробництва і структури експорту, а з другого боку, переведеукраїнсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволитьреалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та удовгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України уЄвропейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.

Аналіз і оцінкаінвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідністьтрансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвитокдвостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активноїпозиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій. Як перший важливий етап інтеграції економіки України в європейську економічну систему український Уряд розглядає створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС.

Як бачимо,інвестиційна співпраця є надзвичайно перспективним напрямком розвиткупольсько-українських економічних відносин.

Для Польщіпартнерські країни, Україна передусім, є пріоритетним напрямком фінансування зФонду закордонної допомоги та інших джерел. Позитивний досвід найуспішнішихпольських інвесторів в Україні свідчить про перспективність даного видуспівпраці особливо з огляду на участь Польщі та України у ЄВРО 2012.

ВИСНОВКИ

 

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових іінтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності,в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансовоїстратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективнішихшляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення основних напрямківйого розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремихнапрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегієюйого економічного розвитку. Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державногорегулювання.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація.Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійніджерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималимзапізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основустабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася напротидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталуу сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які непрагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси,економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що насьогодні ще не створено належної базидля залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залученняінвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконаленнязаконів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бутирозв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні єнедосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативнихактів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовиличасті зміни в українському законодавстві. Ускладнює ситуацію і практикакоригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління донижніх. Залученню інвестицій перешкоджають нерозвинутість комунікаційнихзасобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційноюінформацією.

Тому для стимулювання залучення інвестицій та усунення негативнихтенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись напринципи: · стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземногоінвестування; · диференційованого підходу до податкових та інших пільг дляіноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а такожпріоритетів у розвитку економіки України; · надійності, доступності таоперативності організаційного та інформаційного забезпечення залученняіноземних інвестицій. Головне тут: створення привабливого інвестиційного клімату;створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніжінші країни, можливості.

Аналіз стануосновних секторів української і польської економіки дозволяє констатуватидомінування в Україні детенсивного типу виробничої системи з ознакамиекстенсивності, а в Польщі – інтенсивного типу, що, поряд з неадекватністюгалузевої структури та інституційною несумісністю економік країн-партнерівзначною мірою детермінує існування неефективної моделі українсько-польськихекономічних відносин. Несумісність ВЕС, а також панування протягом тривалогоперіоду постачально-збутової зовнішньоекономічної моделі у системіспівробітництва України і Польщі (в рамках РЕВ), спричинила домінування вукраїнсько-польських відносинах найпростіших форм співробітництва, а самезовнішньої торгівлі.

У системіукраїнсько-польських економічних контактів починають з’являтися ознакиінвестиційно-виробничого співробітництва. Негативний інвестиційний клімат вУкраїні та нераціональне використання інструментів стимулювання інвестиційнихпотоків детермінують невисокі обсяги надходження польських інвестицій вукраїнську економіку, неефективну галузеву структуру вкладень, недосконалістьформ залучення польського капіталу, низький середній розмір інвестування вконкретні проекти, нерівномірність надходження інвестицій по регіонах,незадовільну участь польських інвесторів в інноваційних процесах.

На основіорієнтирів (цілей) використання інвестиційних ресурсів на внутрішньому,міждержавному (двосторонньому), геоекономічному рівні активності суб’єктів ЗЕДвизначено пріоритетні і “небажані” сфери залучення польського капіталу векономіку України. До пріоритетних відносимо інвестиції, які максимальносприятимуть налагодженню технічного і технологічного обміну, залученню ноу-хауй управлінського досвіду, розвитку виробничого кооперування і кооперації тазабезпечать підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції навнутрішньому і зарубіжних ринках; інвестиції в “інтелектуальний капітал”;інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної,прикордонної інфраструктури, що сприятимуть згладженню інституційнихдиспропорцій. “Небажаними” інвестиціями вважаємо вкладення, що викликаютьнегативні екстерналії; інвестиції у безперспективні галузі; інвестиції, якістворюють небезпеки виникнення монополістичного ринку.

Можна визначититакі механізми трансформації існуючої моделі економічного співробітництваУкраїни і Польщі: міжнародне кооперування і кооперація, розвиток якихзміцнюватиме економічні зв’язки по кожній ланці відтворювального процесу;застосування інструментів стимулювання процесів інвестування, що забезпечитьефективне циркулювання двосторонніх українсько-польських інвестиційних потоків,створення адекватного організаційно-інвестиційного каркасу ЗЕВ; транскордоннеспівробітництво українських і польських регіонів, яке сприятиме використаннюгеоекономічного потенціалу України і попередить негативні наслідки розширенняЄС до східних кордонів Польщі; участь України і Польщі у спільнихсубрегіональних структурах, яка створює інституційний каркас транскордонноїекономічної співпраці і забезпечить успішну інтраекцію України у геополітичнийпростір ЦСЄ, зокрема у Балто-Чорноморську вісь єврорегіональногоспівробітництва.

Література

 

1. Закон України«Про інвестиційну діяльність», Київ, 18 вересня 1991р., № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — № 47.

2. Закон України «Продержавну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», К, 1994.

3. Закон України «Про режиміноземного інвестування» від 19 березня 1996р. №93/96 — ВР.

4. Указ Президента України«Про основні напрямки інвестиційної політики на 2002-2004 рр.» від31.05.2002 р.

5. Батура О. В., Комарова К.В.Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України. — Д.:Наука і освіта, 2002. — 180с.

6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні:Стан, проблеми і перспективи.- К.: Т-во “Знание”, КОО, 2002.-318 с.

7. Борщенко В.В. Іноземніінвестиції як чинник регіонального розвитку // Фінанси України. — 2003.-№ 10.-сс. 108-115.

8. Вахненко Т. Теоретичні засадирегулювання міждержавного ринку капіталів // Економіка України. – 2001. – №8. –с.12-21.

9. Видобора В.В. Іноземніінвестиції як фактор економічного зростання: Автореф. дис… канд. екон. наук:08.01.01 / Одеський держ. економічний ун-т. — О., 2004. — 20с.

10. Вовченко О.Л. Інвестиції:економічна сутність та форми // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — N 6. — C. 18-24.

11. Вплив розширення ЄвропейськогоСоюзу на іноземні інвестиції і зовнішню торгівлю послугами в Україні / В.К.Олефір // Економіка і прогнозування. — 2002. — N 3. — С. 102-116.

12. Гаврилюк О.В. Іноземніінвестиції / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. —К., 1998. — 200с.

13. Гайдуцький П.І., БаліцькаВ.В., Суярко С.М., Черванчук С.А., Трифонов С.В. Іноземні інвестиції в Україні/ Павло Іванович Гайдуцький (ред.). — К.: Редакційно-видавниче відділенняУкрІНТЕІ, 2004. — 248с.

14. Генеза ринкової економіки(політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економікапідприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржовадіяльність, планування): Терміни. Поняття. Персоналії: Навч. екон. слов.-довід.для студ. вищ. закл. освіти усіх рівнів акредитації / Ред.: Г.І. Башнянин; В.С.Іфтемічук. — Л.: Магнолія плюс, 2004. — 682 с.

15. Грідасов В. М. Інвестування:Навч. посіб. для студ. вузів / В. М Грідасов, С. В.Кривченко, О. Є. Ісаєва. — Київ: ЦНЛ, 2004. — 164 с.

16. Данілов О.Д. Інвестування:навч. посіб. / О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко. — К.: Видавничий дім“Комп’ютер-прес”, 2001. — 362 с.

17. Даниленко А.А. Прямі іноземніінвестиції в промисловість України (механізми активізації та підвищенняефективності): Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / Київськийнаціональний економічний ун-т. — К., 2003. — 19с.

18. Діденко Я.О. Удосконаленняпрямого іноземного інвестування// Фінанси України. — 2001.- № 12.- сс.96-105.

19. Дідківська Л.І., Головко Л.С.Державне регулювання економіки: Навч. посіб.- 5-е вид. К.: Знання, 2006.

20. Єрмілова К.В. Прямі іноземні інвестиціїв умовах формування глобального економічного простору: автореф. дис… канд.екон. наук: 08.00.02 / Донецький національний ун- т. — Донецьк, 2009. — 20с.

21. Залучення прямих іноземнихінвестицій як фактор розвитку міжнародного підприємництва / І.С. Антонюк //Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. Пробл. формування і реалізації політикисприяння розвиткові підприємництва в Україні: Щорічник наук. пр. — 2002. — Вип.1. — С. 139-144.

22. Злупко С.М.Інституційно-інвестиційна теорія Михайла Туган-Барановського та її вплив насвітову інвестологію // Фінанси України. — 2004. — N 4. — C. 3-16.

23. Золотарьов А., Кузькін Є.,Волик І. Фактори зростання ефективності інвестицій у промисловості // ЕкономікаУкраїни. – 2000. – №12. – сс.31-36.

24. Іваненко-Свинцицька І.Є.Активізація іноземного інвестування в національну економіку // Формуванняринкових відносин в Україні. — 2003. — N 11. — C. 9-14.

25. Іваненко-Свинцицька І.Є.Іноземні інвестиції в Україні: стан та можливості залучення // Формуванняринкових відносин в Україні. — 2003. — № 4. — С. 42-47.

26. Іноземні інвестиції як чинникрозвитку малого та середнього бізнесу в Україні: матеріали міжнар. наук.-техн.конф., 17 жовтня 2008р. / Дніпропетровська обласна держ. адміністрація;Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності; Товариство«Знання» України; Кафедра політекономії Національної металургійноїакадемії України / В.М. Тарасевич (заг.ред.). — Д.: Товариство«Знання» України, 2008. — 107с.

27. Ковач Л.Л. Українсько-польськеекономічне співробітництво в 1991-1999 рр. – Дисертація на здобуття наук. ст.кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2003. — 216л.

28. Комаров В. Інвестиції в СНД //Економіка України. – 2003. – №2. – с. 74-82.

29. Іноземні інвестиції як чинникрозвитку малого та середнього бізнесу в Україні: матеріали міжнар. наук.-техн.конф., 17 жовтня 2008р. / Дніпропетровська обласна держ. адміністрація;Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності; Товариство«Знання» України; Кафедра політекономії Національної металургійноїакадемії України / В.М. Тарасевич (заг.ред.). — Д.: Товариство«Знання» України, 2008. — 107с.

30. Козловська А. Cхідне партнерство- інструмент для повної інтеграції з ЄС //International Review, 2008, No. 2 –С.47.

31. Косак В. М. Іноземніінвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). — Львів, 1996.

32. Крейдич І.М. Формуваннякомплексу задач забезпечення результативності інвестування в Україні //Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — N 11. — C. 29-30.Майорова Т.В.Інвестиційна діяльність. Навч. Посібник.-Київ: ЦУЛ, 2003.- 376с.

33. Малий І. Іноземні інвестиції:Стимулювання: Зарубіжний досвід: Шляхи залучення в економіку України / Науково-дослідний фінансовий ін-т при Міністерстві фінансів України. — К., 1999. — 43с.

34. Мацибора Т.В. Іноземніінвестиції в АПК України: моногр… — К.: ННЦІАЕ, 2008. — 186c.

35. Носова О.В. Іноземніінвестиції в інституціонально-ринковій трансформації економіки: Автореф. дис…д-ра екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. —Х., 2002. — 34с.

36. Омельченко А. В. Іноземніінвестиції в Україні: Довідник з правових питань. — К.: Юрінком, 1997. — 426с.

37. Оспищев В., Антоненко Т.,Пруненко Д., Лук’янченкова В., Уткін О., Жилякова О. Фактори, що впливають наіноземні інвестиції // Економіка України. – 2002. – №4. – с.35-40.

38. Пехник А.В. Iноземнiiнвестицiї в економiку України: навчальний посiбник. – К.: Знання, 2007. – 335с.

39. Підліснюк В.Б. Іноземніінвестиції в системі макроекономічних пріоритетів України: Дис… канд. екон.наук: 08.05.01 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнароднихвідносин. — К., 2001. — 208 арк.

40. Рубцова М.Ю. Рєзнікова Н.В.Польща в нових умовах розширеного ЄС. Уроки для України// Актуальні проблемиміжнародних відносин. Випуск 59. Частина І, 2006 р.

41. Сазонець І. Л. Міжнароднаінвестиційна діяльність: Навч. посіб./ І. Л Сазонець, О. А. Джусов, О. МСазонець. — Київ: ЦНЛ, 2003. — 156 с.

42. Свірідова Н.Д. Прямі іноземніінвестиції: світовий досвід та стратегія залучення в економіку України /Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2004. —164с.

43. Солдатенко В.В.Теоретико-методологічні основи прямого іноземного інвестування в системісучасного економічного знання // Інвестиції: практика та досвід. — 2004. — N20. — C. 20-29.

44. Становленняінвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку (досвід України таПольщі) // Економіка та держава. — 2003. — N 12. — C. 25-27.

45. Степаненко А.С. Іноземніінвестиції в Україну: фінансування та оцінка ефективності. — К.: ЗАТ«Нічлава», 1999. — 158с.

46. Сухоруков А. Проблемипідвищення інвестиційної активності регіонів // Економіка України. – 2002. –№8. – с.26-34.

47. Східне партнерство –інтенсифікація відносин України та ЄС.// Бюрократ, № 23-24 (76-77) від27/12/2008. – Режим доступу:www.center.gov.ua/ua/publication/content/812.htm.

48. Східне партнерство: фінішнапряма до затвердження. /Український незалежний центр політичних досліджень, №5/565, 02 березня 2009 року. – Режим доступу:eu.prostir.ua/library/233052.html.

49. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф.Інвестознавство: Підручник /За ред. В.Г.Федоренка.- К.: МАУП, 2000.- 408с.:іл.- Бібліогр.: с.399-402.

50. Федоренко В.Г. Міжнародніфінансово-валютні організації як джерела інвестування / В.Г. Федоренко, Е.Р.Якушев, О.Ф. Іткін // Інвестиції: практика та досвід. — 2004. — N 2. — C.23-36.

51. Федорчук Д. Про співвідношенняпонять “інвестиції”, “іноземні інвестиції” та “прямі іноземні інвестиції” //Підприємництво, господарство і право. — 2003. – N.4. — С. 8.

52. Філіпенко А. С., Будкін В. С.,Рогач О. І., Заблоцька Р. О., Копистира А. М. Світова економіка: Підручник длястуд. екон. спец. ВНЗ / С.В. Головко (голов.ред.). — К.: Либідь, 2007. — 638 с.

53. Хаджинов І.В.Зовнішньоекономічна стратегія України в контексті її інтеграції до європейськоїекономічної системи: Автореф. дис.… к.е.н. / 08.05.01. –Донецьк, 2004 – 20c.

54. Чалий В., Пашков М.Україна-ЄС: барометр показує// Дзеркало тижня 15 жовтня 2005 р.

55. Чечетов М. Іноземніінвестиції: макроекономічний аспект // Економіка України. — 2004. — N 8. — C.4-16.

56. Шевчук В. О. Міжнароднаекономіка: Теорія і практика: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 663 с.

57. Boyk P., Misala J.,Puławski M. Międzynarodowe stosunki ekonomiczne. – Warszawa: PolskieWydawnictwo Ekonomiczne, 1999.

58. Czerwieniec E.: Zagraniczneinwestycje bezpośrednie w gospodarce krajow wysokorozwiniętych,Poznań: Zeszyty Naukowe AE w Poznaniu, 1999.- s. 9.

59. Gill W., GillN. Stosunki Polski z Ukrainą w latah 1989-1993. – Toruń-Poznań:Adam Marszalek, 1994. – 123 s.

60. GórskaA. Dokąd zmierzasz Ukraino? — Warszawa: Ośrodek StudiówWschodnich, 2005.

61. Gradziuk A.Proces akcesji Ukrainy do Światowej Organizacji Handlu. — Biuletyn nr 27,Polski Instytut Spraw Międzynarodowych, 2005.

62. Gromadzki G.,Suszko O. Między satysfakcją a rozczarowaniem, Relacje UE-Ukraina rokpo pomarańczowej rewolucji. — Warszawa – Kijów: Fundacja im.Stefana Batorego, 2005.

63. Gromadzki G.,Suszko O., Vahl M., Wolczuk K., Wolczuk R. Po rewolucji pomarańczowej,Relacje UE-Ukraina do wiosny 2006 roku. — Fundacja im. Stefana Batorego. — Warszawa, maj 2005.

64. Kaczurba J.,Kawecka-Wyrzykowska E. Polska w WTO. – Warszawa: Wydawnictwo InstytutuKoniunktur i Cen Handlu Zagranicznego, 2002.

65. KamińskiA. Z. Stosunki polsko-ukraińskie: raport / A. Z. Kamiński, J.Kozakiewicz. — Warszawa: CSMISP, 1997. — 58 s.

66. KaraszewskiW.: Bezpośrednie inwestycje zagraniczne. Polska na tle świata.Toruń: Zakład Poligraficzno-Wydawniczy „POZKAL” 2004. — s. 18.

67.Kawecka-Wyrzykowska E., Synowiec E. Unia Europejska. — tom I. — Warszawa:Instytut Koniunktur i Cen Handlu Zagranicznego, 2004.

68. LipińskiJ., Sławiński A. Gospodarka Polski przed wejściem do UniiEuropejskiej. – Warszawa: Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne, 2003.

69.Olszański T. A. Perspektywy Euroregionów: głos w dyskusji // Українаі Польща у Східно-Центральній Європі: спадокі майбуття: Зб. наук. праць міжнародної конференції під патронатом Прем’єр-міністрів України і Польщі. — S. 78-80.

70.Olszański T. A. Przyszlość stosunkówpolsko-ukraińskich. Między Lwowiem a Donieckiem (Uwagi Polemiczne) //Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє: Збірник наукових праць /Центр Українсько-Польських студій / За загальною редакцією Т.І. Зарецької. — Ч.2. — К: Видавництво Українського фітосоціологічного центру, 2002. — С. 53-58.

71. Pakulska T.,Poniatowska-Jaksch M.: Bezpośrednie inwestycje zagraniczne w EuropieŚrodkowo-Wschodniej. Koncentracja kapitałuzagranicznego zagranicznego Polsce Monografie i Opracowania 519, OficynaWydawnicza AGH, Warszawa, 2004. — s. 11.

72. Pilarska Cz.:Bezpośrednie inwestycje zagraniczne w teorii ekonomii. Krakow: Wyd. AE2005. — s. 9.

73. Pavliuk O.Ukrainian-Polish relations: a pillar of regional stability // Chaillit Paper26. The effects of enlargement on bilateral relations in Central and EasternEurope. – Paris: Institute for Security Studies of Western European Union,1997. – P. 43-62.

74.Pełczyńska-Nałęcz K. EPS w praktyce – Unia Europejska wobecRosji, Ukrainy, Białorusi i Mołdawii rok po publikacji DokumentuStrategicznego. – Warszawa: Ośrodek Studiów Wschodnich, 2005.

75. Piotrowski J.Umowa o strefie wolnego handlu między Ukrainą a UniąEuropejską a polskie interesy gospodarcze. – Warszawa: InstytutuKoniunktur i Cen Handlu Zagranicznego, 2005.

76. Shumylo O.: AUkraine-EU Freet Trade Area: Who’s forand who’s against it: ICPS newsletter. – Kiev:International Centre for Policy Studies, January 2006.

77. Shumylo O.Ukraine and the European Neighbourhood Policy: Working Document. – Brussels:Centre for European Policy Studies, 2006.

78. Stosunkipolsko-ukraińskie / Pod red. J. Kozakiewicza. — Kraków:Międzynarodowy Centrum Rozwoju Demokracji, 1998. — 194 s.

79. UNCTAD,Ministerstwo Gospodarki: Bezpośrednie inwestycje zagraniczne naświecie i w Polsce: tendencje, determinanty i wpływ nagospodarkę Warszawa: Instytut Technologii Eksploatacji 2002, s. 9.

80. Weresa M. A.,Skutki inwestycji zagranicznych dla gospodarki kraju przyjmującego –doświadczenia Polski, www.case.com.pl.

81. Więcejniż sąsiedztwo, Rozszerzona Unia Europejska i Ukraina – nowe relacje.Rekomendacje /red. G.Gromadzki, Ol. Suszko, M. Vahl, K. Wolczuk. — Warszawa:Fundacja im. Stefana Batorego, 2004.

82. Witkowska W.:Bezpośrednie inwestycje zagraniczne w Europie Środkowo-Wschodniej.Łodź: UŁ 1996. — s. 70.

83. Zagraniczneinwestycje bezpośrednie w Polsce, NBP, Warszawa 2004, 2005 oraz 2008.

84.www.europa.eu.int

85.www.delukr.ec.europa.eu

86.www.funduszeeuropejskie.gov.pl

87. www.imf.org

88.www.osw.waw.pl

89. www.pism.pl

90.www.batory.org.pl

91.www.isp.org.pl

92.www.eurostat.org

93.www.bank.gov.ua

94.www.polska.com.ua

95.www.ukrstat.gov.ua

96. www.wto.org

97.www.euromoney.com

98.www.mgip.gov.p

99.www.torgi.kiev.ua/pl/info.php?id=7

100.www.sprawymiedzynarodowe,pl

101. www.GUS.pl

102. www.ukrstat.gov.ua

103. Бюлетень Національного банкуУкраїни / Щомісячне аналітично-статистичне видання НБУ. Випуски за 2005-2009роки.

104. Платіжний баланс і зовнішнійборг України Національного банку України / Щоквартальне аналітично-статистичневидання НБУ. Випуски за 2005-2009 роки.

105.  Національні рахунки Україниза 2007 рік / Стат. збірник. – К.: Державний комітет статистики України, 2009.

106.  Моніторинг макроекономічнихта галузевих показників / Міністерство економіки України. – К.: ДГВПП“Зовнішторгвидав України”. – Випуск вересень 2/106, лютий 2009.

107. Статистичний щорічникУкраїни. К.: В-во «Техніка». Випуски за 1999-2001 роки.

108. Статистичний щорічникУкраїни. К.: В-во «Консультант». Випуски за 2002-2007 роки.

109. Промисловість України / Стат.Збірник за 2001-2007 роки. – К.: Державний комітет статистики України, 2008.

110.УКРАЇНА: перспективи розвиткуКОНСЕНСУС-ПРОГНОЗ, Випуск 21, 2009.  –         сс.14-15.

111. bank.gov.ua

112. barlinek.com.pl

113. www.kredobank.com.ua

114. www.me.gov.ua metalltorg.ru

115. www.ukrstat.gov.ua

116. UNCTADHandbook of Statistics On-linehttp://stats.unctad.org/handbook/ReportFolders/ReportFolders.aspx

117.devdata.worldbank.org/data-query/