Реферат: Формування сучасної системи міжнародних економічних відносин
Формуваннясучасної системи міжнародних економічних відносин.
ЗМІСТ
Вступ… 3
1.Теоретичні аспектиформування системи міжнародних економічних зв'язків України… 5
1.1 Економіка України всистемі міжнародного поділу праці… 5
1.2 Правова таорганізаційна основа зовнішньоекономічної політики України… 10
1.3 Сучасні проблемизовнішньоекономічної діяльності України… 14
Розділ 2.Методологічніоснови формування міжнародних економічних відноси в Україні… 17
2.1.Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу… 17
2.2.Напрямки підвищенняконкурентоспроможності української економіки… 22
2.3.Інформатизація яквизначальний фактор моделі міжнародного співробітництва… 26
Розділ 3. Можливостірозширення зовнішньоекономічної діяльності України… 28
Висновок… 32
Список використаноїлітератури… 36
Вступ
Україна, як молода суверенна держава, немає достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу.Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду ускладі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводитисамостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.
Світові економічні зв’язки необхідні Українідля того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного ішвидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівнянаселення. Наприклад, та країна яка не займається зовнішньою торгівлею, нерозвиває господарські зв’язки з іншими державами світу, змушена збільшуватизатрати виробництва приблизно в півтора-два рази.
Утвердження державної незалежностіУкраїни започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єктаміжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищіУкраїни, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційніособливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотнопідвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посиленняцього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, якіформують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни.Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того,як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальнийрозвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.
Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурноїперебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту ідиференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшенняінвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створеннямеханізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможнихекспортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8]:
1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшенняструктури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціаломдля експортних поставок металургійної. агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів тамінеральних добрив. Значні можливості іщодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровіднихта електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру,у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо
Освоєння експортногопотенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на новісвітові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСР та РЕВ особливо відбувсярізкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасгь змогуповніше використати можливості українського промислового потенціалу,довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У своючергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромадженийнауково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїтипорівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, ай у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації йпорівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремимиключовими позиціями науково-технічного прогресу .
2. Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує нетільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання вдіючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки,підвищення ії ефективності та ії конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:
· створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставоктоварів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;
· оптимізацію промислово-виробничого імпорту;
· зменшення дефіциту торгового балансу;
· зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становитьблизько 8% від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможниханалогічних товарів в Україні.
3. Підвищення.конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовоюрозширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і йогоінтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництвапродукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умовконкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближеннявнутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпеченняумов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіютьвипереджаючим (порівняно з зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високимпотенціалом зростання на світовому ринку.
4. Залучення іноземнихінвестицій і для технологічної модернізації та створення, потенціалурозширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдинимреальним джерелом довгострокових крупномасштабних інвестувань, хоча значна їхчастина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі,прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницькиморганізаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення.Виходячи із загальнодержавних інтересів.необхідно, щоб доходи від розподілупоставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусімна подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народногогосподарства і забезпечення працевлаштування населення.
5. Забезпечення економічноїбезпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умовзовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки.В цьомувідношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі длязабезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортнийконтроль і регулювання вивозу стратегічних видів сировини та завезенняпродукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідністьдиверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць їу зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямівформування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро- імікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональнихпідходів до проблем, пов'язаних із занепадом традиційних галузей.
Як суб’єкт міжнародних економічних відносинУкраїна має свідомо входити до системи світогосподарських зв’язків з метоюякнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівняконкурентоспроможності. Однак на практиці конкурентоспроможність національноїекономіки поки що постійно знижується. Отже, для з’ясування причин такого стануслід проаналізувати внутрішні та світові тенденції, що пояснюють походження цихпроцесів, в чому ми бачимо головне завдання даної курсової роботи…
Предметом дослідження єекономічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнароднихекономічних зв’язків.
Об’єктом дослідження єпроблема формування зовнішньоекономічної політики України.
Робота складається з трьохчастин, в яких послідовно досліджується питання формування сучасної системиміжнародних економічних зв’язків та місце України в цій системі.
1.Теоретичні аспектиформування системи міжнародних економічних зв'язків України.1.1 Економіка України всистемі міжнародного поділу праці.
У сучасних умовах,локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку івсе більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країнитісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Томуінтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою їїпіднесення, а питанням виживанням всієї країни. Включення економіки країни уміжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України всвітовому співтоваристві.
Міжнародний поділпраці, система світогосподарських зв’язків передбачають використання так званихконкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов,використовує ті чи інші переваги. Мета такого вибору полягає в тому, щобвиробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку івиготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація –забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.[7]
Неоднозначне положення України уміжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов,насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.
Природні передумови. На відмінувід найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечуєсебе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурснийпотенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніждеякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природніпередумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприялиперетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва,особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ціумови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла,помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималіресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні тамарганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.
Значний рекреаційний потенціал країни — цеузбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму,мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.
Деяких важливих ресурсів у нас обмаль:нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччязначно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.
Загалом, за природними ресурсами нашакраїна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) однихвидів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.[4]
Демографічні передумови. Маючи 48,0млн. чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційноширокий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56%населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питомавага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросленаселення освічене.
Високий інтелектуальнийпотенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР)зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, якІнститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічнийінститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслугиукраїнських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці,біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук.Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловомукомплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутоїнауково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції. щокористується попитом на світових ринках.
Що стосується внутрішньогоринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується нетільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. Зпокращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок Україниприваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.[4]
Історико-економічні передумови. Протягомстоліть, аж до недавна, вельми великі території України завойовувались абозахоплювались тими або іншими державами. Тому з<sup/>поглядутериторіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішнійринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіканашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лишеті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіональногообміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля,відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигіднегеографічне положення зумовили перетворення Донецько-Прндніпровського районуна першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприялирозвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. Прицьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України.Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевоїруди, 20% коксопро-дуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового обладнання,азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугілля, електроенергії. Забагатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка Українибула набагато вища за її питому вагу в території, населенні, валовомусуспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі,вино.
Водночас країні не давали можливістьрозвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільністьнаселення, і висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала затрудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментальногомашинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництвателевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалуУкраїни й рівень розвитку машинобудування.
Україна перетворилась на базуматеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзногоподілу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Українідавало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективністьфункціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічнийпрогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості)виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структуравиробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірнатериторіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництвау нас привела до екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використовуютьсякваліфіковані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізованого«міжреспубліканського» поділу праці стали посилені трудові міграції,запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів;
Другою складовою історико-економічнихпередумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країниСхідної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Цетакож випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у цікраїни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію,азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукціюмашинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчовоїпромисловості, фармацевтичні товари. На «країни РЕВ» припадало 70%українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами«несоціалістичної» системи розвивалися повільно, що також було наслідкомполітичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією,а з країнами Західної Європи, Північної, Америки та Японією товарообіг бувнезначний.[4]
Геополітичні передумови.Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі уміжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизуекономічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосереднійблизькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язаназ Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану.Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільнідороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморськихпортів.
Особливість сучасноїгеополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНДзазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітетута орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи дляекономічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому нетільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводитиактивнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо наБлизькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Цірегіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучукв обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит наякі у цих країнах та регіонах розширюється.[4,7]
1.2 Правова та організаційнаоснова зовнішньоекономічної політики України.
Здійснення зовнішньоекономічної діяльності направлене настворення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту їїінтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього ринку,стимулювання прогресивних структурних змін у зовнішньоекономічних зв’язкахсуб'єктами економічної діяльності і створення найсприятливіших умов длязалучення власної економіки в систему світового поділу праці.
Особливим завданням процесу регулювання ЗЕД є підтримказагальнонаціональних пріоритетів у зовнішньоекономічної сфері і досягненнянаміченої мети за допомогою певних заходів.
Основними складовими політики а галузізовнішніх економічних зносин України є зовнішньоторговельна політика (щовключає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземнихінвестицій і регулювання національних, капіталовкладень за кордоном, крімцього, ЗЕП має виконувати завдання щодо географічної збалансованості зовнішньоекономічнихоперацій з окремими державами та регіонами, що пов'язане з економічною безпекоюкраїни.
В теперішній часУкраїна здійснює всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішнюторгівлю, на принципах правового регулювання на взаємовигідній основі. Це визначиловідповідну інфраструктуру і систему регулювання ЗЄД. [1]
Розглянемоосновні регулюючі органи зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
1. регулююча роль Верховної РадиУкраїни складається в прийнятті законів в області ЗЕД;
2. напрацюванням і здійсненнямзовнішньоекономічної політики України у відповідності з законодавством займаєтьсяКабінет Міністрів України. В його функції входить координація діяльністю міністерств,що задіяні у зовнішньоекономічній діяльності, торгових представництв України закордоном, прийняття нормативних актів по управлінню ЗЕД, укладання і контрольза виконанням міжурядових договорів, здійснення заходів по раціональномувикористанню засобів валютного фонду України;
3. міністерствозовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України забезпечує проведення єдиноїзовнішньоекономічної політики, координацію діяльності всіх її суб’єктів,контроль за дотриманням законів і умов міжнародних договорів, реєстраціюокремих видів зовнішньоекономічної діяльності, контрактів;
4. безпосереднім виконанняммитної політики покладено на митні органи України: Державний митний комітетУкраїни, митниці, територіальні митні управління та інші митні організації;
5. галузеве управліннязовнішньоекономічної діяльності входить в функції відповідних Міністерств івідомств.
Основним нормативним актом, що регулюєзовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Закон „країни “Прозовнішньоекономічну діяльність в Україні”, згідно з яким зовнішньоекономічнадіяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України таіноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинахміж ними. що має місце, як на території України, так і за її межами.
Формами державного регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності є:
·встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такийрежим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті".Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання івалютного контролю" та іншими нормативно-правовими актами;
·митне регулювання. яке здійснюється згідно із Законами “Прозовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним кодексомУкраїни тощо;
·встановлення в окремих випадках, передбаченихзаконодавством, режиму ліцензування та квотування.
Відповідно до ст. 16 Закону “Прозовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджуються такі видиекспортних (імпортних) ліцензій (належним чином оформлене право на експорт(імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів зметою інвестицій та кредитування):
·генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операціїпо певному товару (товарах) та/або з певною кращою (групою країн) протягомперіоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);
· разова (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменнийхарактер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретнимсуб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що єнеобхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);
·відкрита (індивідуальна) (дозвіл на експорт (імпорт) товарупротягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням йогозагального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише один видліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічнихзв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічноїдіяльності. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальнихліценцій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями неповинен перевищувати обсягу встановленої квоти.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюєтьсяна підставі відповідних договорів. які укладаються між суб'єктами даного видудіяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такігрупи:
·купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);
·зустрічних поставок (бартер, холдинг);
·торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),
·змішані тощо.
Чинним законодавством України строгорегламентовані питання укладання та оформлення названих договорів. При їхукладанні сторонам слід керуватись: Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність",“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”; Указом ПрезидентаУкраїни “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційнихтермінів у редакції 1990р. (правила ІНКО-ТЕРМС)". Указом ПрезидентаУкраїни “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сферізовнішньоекономічної діяльності”; постановою Кабінету Міністрів України іНаціонального банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічнихдоговорів (контрактів) і типові форми захисних застережень щодозовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки ніноземній валюті”; наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків іторгівлі України від 5 жовтня 1995 р. ”Про затвердження положення про формузовнішньоекономічних договорів (контрактів)” тощо.
Певна категорія зовнішньоекономічнихДоговорів (контрактів) підлягає державній реєстрації згідно з Указом ПрезидентаУкраїни від 31 листопада 1994 р. № 659 “Про облік окремих видівзовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”. Питання реєстраціїтаких договорів регулюється також наказом Міністерства зовнішньоекономічнихзв'язків України від 18 листопада 1994 р. № 210 “Про заходи Міністерства зовнішньоекономічнихзв'язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7 липня 1994р. № 659/94”; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 6грудня 1994 р. № 221 “Про внесення змін і доповнень, уточнень та роз'яснень донаказу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України” № 210 віл 18листопада 1994 р.; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків Українивід 19 січня 1995 р. № 3 “На виконання Указу Президента України від 13 січня1995 р, .№ 35/95” тощо.
1.3 Сучасні проблемизовнішньоекономічної діяльності України.Розвиток економіки держави в цілому,як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об’ємів експортуи імпорту. На сьогодення зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомінегативні риси, що виявляються у переважанні експорті сировинної групи товарів(майже 70%). у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортератаких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількостітоварів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний станкраїни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становитьблизько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД — 4,3 млрд. доларів), перекіс у бікпродукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а структурівиробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливомконкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та високаімпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не залишають сумнівіву тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідаєпотребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економікаУкраїни, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі.Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн — 70-80%. Такаситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень їївідкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Любенебажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привестиукраїнських виробників на рівень банкрутства.[10]
Основною складовою українського експорту, якi раніше, є чорнi метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємітоварного експорту склала у 2003 році 34,9%. Однак структура експорту чорнихметалів з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка такзваних напівфабрикатів — продукції нижніх переділив (заготівки, сляби тощо). Iхоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніхпереділів (виробництво напівфабрикатів — «брудне» виробництво, томукраїни з високим рівнем вимог до екології не розвивають його), збільшеннячастки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французькоїкомпанії «СОФРЕС Консей» (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики iУкраїнським інститутом чорної металургії в рамках проекту «ПРУК 9503»розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортернапівфабрикатів, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає вгрошах.
Крім чорних металів, за кордоном постійнимпопитом користується продукція хімічної промисловості (насамперед, продуктинеорганічної хімії i добрива), машини та устаткування, мінеральні продукти(руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, вукраїнському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картинаспостерігається і в імпорті товарів в Україну, головним об'єктом якого ємінеральні продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, середімпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта iпродукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту,як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). Заенергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). [8]
Підсумовуючи,можна виділити основні причини, що певною мірою стримують зростанняукраїнського експорту :
· помітне посиленняміжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту упровідних зарубіжних країнах;
· значно ускладнений вихід насвітові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходівз боку ряду країн по захисту власних ринків;
· низька кокурентноспроможністьзначної частини української промислової продукції;
· недостатній розвиток системсертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світовихринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих таекологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати своюпродукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;
· відсутність досвіду таспеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низькийрівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;
· розрив традиційнихвиробничих та коопераційних зв’язків з підприємствами країн СНД та з СхідноїЄвропи;
· низький рівеньспівробітництва з країнами, що розвиваються;
· критично недостатнєінвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів таобмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитіввнаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.
Гальмами узростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники: низькаефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високийступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної базибільшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежністьвід імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування,невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутністьфінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримкиекспорту, слабкий експортний та валютний контроль.
З приведеногоаналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшогозміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньоїторгівлі, удосконалення всієї системи зовнішньоекономічної діяльності країни,як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]
Розділ 2.Методологічніоснови формування міжнародних економічних відноси в Україні2.1.Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу
Економіка України є відкритою системою, яказнаходиться під безпосереднім та опосередкованим впливом оточуючого світогосподарськогосередовища. Підтримання її конкурентоспроможності обумовлює необхідністьсистемного врахування характеру такого впливу.
В умовах тривалих кризових явищ в економіціУкраїни великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, ай створення сприятливого середовища для суб’єктів внутрішнього ринку країни умайбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національнихсуб’єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхіднимвидається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивностінаціонального господарства. Підвищення добробуту нації на основі високого рівняконкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а йзагальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всіверстви українського суспільства. Вже сьогодні зрозуміло, що беззагальнонаціональної соціально-економічної ідеї, навколо якої може відбутисяконсолідація усіх прогресивних сил суспільства на різних його рівнях, майбутнійшлях України буде примарливим і нагадуватиме деморалізовану сукупністьнаселення, підпорядковану чужим інтересам та знесилену суперечками між певнимикланами всередині країни. Така загальна деморалізація є вкрай небезпечною убагатьох аспектах. Економічна деморалізація буде найвразливішим її наслідком,адже найвідчутнішого удару суспільству завдасть соціальна дезінтеграція, щоспричинить його хаотичність та значно посилить його вразливість з бокузовнішніх загроз.[9]
Сучасні міжнародні економічні відносиниперебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають характерниминові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: суттєві зрушення уміжнародній економічній системі, які посилюють взаємозалежність івзаємопов’язаність національних ринків; глобальні зміни у процесах конкуренції,що впродовж останніх років розвивалися під впливом усунення бар’єрів міжстабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та протилежною системоюкраїн колишнього соціалістичного табору – все це демонструє світовійгромадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, аіноді й повну її відсутність. Тому виявляється певна неспроможність спільнихзаходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загостреннякризових явищ на різних світових ринках. Про швидкість процесу об’єднаннясвідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років зпоступовою ліквідацією бар’єрів, недоречностей та суперечок, а економічнаінтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася неменше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необхідногокомплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів. [4]
Зміна економічної ситуації у світі, щопов’язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетікання капіталу,товарів і послуг, міграція робочої сили, спричинила значні деформації урозвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількістькраїн або економічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідкиприєднання зараз виявляються частково, а повною мірою стануть наявними лише умайбутньому.
Передусім світова трансформація (уже можнаговорити про встановлення нового світового порядку в системі економічнихвідносин) сприяла суттєвому посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням урозташуванні продуктивних сил у світі. Динамізм та швидкість зазначенихпроцесів створили значні викривлення у світовій конкуренції. Фактичне усуненняодного з надпотужних конкурентів – СРСР – надало можливості основнимконкурентам захопити його позиції та встановити монополізм в окремих напрямах.Однак національні регулювання певних країн реагували на ці зміни надтоповільно. Внаслідок некерованих зрушень на різних світових ринках виникалиситуації надлишку або дефіциту ресурсів (праці, капіталу, товарів), що дужешвидко було використано багатьма суб’єктами МЕВ, які мали з цього неабияку вигоду.У такий спосіб значного поширення набуло накопичення капіталів, зароблених неза рахунок ефективної праці, а за допомогою спекулятивних ігор з цінами.Зокрема, одностороннє відкриття кордонів за умов нерівномірності розвиткукраїн-партнерів створило стимули для дешевих ресурсопотоків у країни, що маютьвисокий рівень розвитку продуктивних сил, використання яких дає надприбутки.Реалізація готових товарів, вироблених із значно вищою ефективністю, у меншрозвинутих країнах за умов дефіциту цих товарів також підвищує рентабельністьугод. Проте такий процес «гри» на цінах є обмеженим у часі, оскільки згодомситуація врівноважується, можливість отримувати прибутки на різниці цін зникає– встановлюються приблизно рівні умови.
Сучасний етап розвитку МЕВ відзначаєтьсявикривленнями конкуренції. Вони полягають у тому, що ефективність виробництватоварів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати факторивартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшоїрентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресурсів. Таким чином,стали наявними усі протиріччя злиття нерівномірно розвинених економічних системна не паритетній основі. Для конкурентоспроможності це означатиме руйнацію їїбазових засад.
Українська економічна модель, як іекономічні моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, – цеособливий господарчий комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності зкапіталістичним світом спостерігалися насамперед у мотиваційному полі, на якезначною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі йукраїнський, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методівринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деякихвипадках ішли у розріз з об’єктивними економічними законами. [1]
Модель СРСР характеризувалася автаркічністю,у зв’язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певнихсекторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, щоспоживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніжіноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодозбиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і щопрактично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутністьна момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможнихвиробників на світових ринках.
Безперечно, сильною стороною СРСР булинаукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічномустимулюванню освіти та науки.
З розпадом СРСР Україна успадкувалапротиріччя радянської системи управління економікою.
Стосовно зовнішньоекономічної діяльності, тоучасть України у світовій торгівлі обмежується 0,27% світового експорту, щовідповідає 17,03% ВВП. Це – найнижчий показник виробництва експорту середпартнерів на душу населення (низький показник Китаю пояснюється значноючисельністю населення), до того ж експорт мав переважно сировинне походження.
Змагання за ринки, що постійно посилюється,вимагає від фірм більших зусиль та потужностей, а для країн їх базування –зваженої внутрішньої та зовнішньої політики. США, що посідають провідне місце урейтингу світових експортерів, дедалі частіше віддають перевагу внутрішньомумісткому ринку, який добре захищений. Географічне положення України сприяєвигідним відносинам з таким впливовим партнером як США та об’єднана Європа.Зростання експорту Німеччини у середньому становить 2,2% щороку. В Італіївиробляється у 15 разів більше експортної продукції на душу населення, ніж вУкраїні. Україна поступається Китаю, Угорщині, Польщі та Туреччині запоказниками здійснення експортних операцій. Структура експорту в цих країнахтакож краща: частка промислових товарів відповідно становить 81%, 68%, 60% та72% (дані 2002 року). [10]
Найболіснішим наслідком віднеконкурентоспроможної економіки для України є втрата населення. За данимиекспертів Світового банку, в Україні до 2010 р. залишиться лише 47 млннаселення, а за даними українських експертів – ще менше. Сьогодні країнапоступово втрачає не тільки наукову еліту та висококваліфіковані кадри, якіспроможні значно підвищити конкурентоспроможність держави, а й робочу силувзагалі. Фактор людських ресурсів у системі конкурентоспроможності відіграєодну з провідних ролей, а збереження його потенціалу виступає пріоритетнимпитанням для держави.
На сучасному етапі не можна говорити провикористання в Україні конкурентних переваг будь-якого порядку (дешева робочасила, рівень ресурсозабезпеченості деякими видами сировини), адже офіційнийсектор економіки є неефективним. Натомість найближчі конкуренти країни широкозастосовують конкурентні переваги вищого рівня: високі та запатентованітехнології, стимулювання виробництва унікальних товарів, всебічне залученнянаукової еліти, у тому числі громадян з колишніх республік СРСР та з країн СНД,можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, використовуючи ціпереваги, розвинуті країни світу зменшують ціну споживання та оволодіваютьновими ринками збуту.
Зазначені негативні явища в економіціУкраїни порівняно з її найбільшими торговельними партнерами свідчать провідсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конкурентоспроможностінаціональної економіки. Деструктивний вплив нерівноцінних економічних відносинмає бути якнайшвидше зупинений, і особливу роль у цьому має відіграти зміцненнянаціонального виробника на основі його ефективної роботи. Щодо перспектив таможливостей української економіки, то вони аналізуються в наступному параграфіроботи.[10]
2.2.Напрямки підвищенняконкурентоспроможності української економіки
Економіка будь-якої країни на сучасномуетапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такоговиходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національнихтоваровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненнюїї конкурентоспроможності на світових ринках.
З розпадом єдиного радянського просторуперед молодими суверенними державами виникла проблема проникнення на світовіринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуючаструктура привели до того, що молодим державам доводиться вступати вконкурентну боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об'єднаннямикраїн. При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, маютьвитрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільшдоступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникаєпитання про конкурентоспроможність національної економіки як можливостіреалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.
З одного боку, конкурентоспроможність єоднією з форм прояву об'єктивної економічної категорії — конкуренції, апроблема її підвищення звичайно розглядається в контексті розвитку міжнароднихекономічних відносин і просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку,внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік,незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країнномінально конкурентоспроможні. [3, 1]
Сучасне розуміння конкурентоспроможностінаціональної економіки неможливе без вирішення цілого ряду методологічнихпроблем, пов'язаних, по-перше, із з'ясуванням самої суті конкуренції, по-друге,створенням чіткої, структурованої системи показників для її аналізу і,по-третє, з'ясуванням можливості їх використання з метою отримання моделі,придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності і прогнозування їїдинаміки.
Динаміка показників конкурентоспроможностінаціональної економіки формується під впливом валютного курсу, який є важливимрегулятором зовнішньоекономічних відносин і впливовим важелем у розвиткуекономіки, особливо української, у зв'язку із довготривалою загальною кризою інезавершеністю формування ринкової інфраструктури.
Сучасний етап розвитку світового господарствахарактеризується процесом глобалізації. Україна бере участь у сучасних процесахглобалізації як невід’ємна складова світової економіки. Але цей об’єктивнийпроцес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням тазагостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий шляхефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і товарообміну,подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому шляху, вирішити проблемиздійснення прогресивних структурних зрушень, це зокрема передбачає посиленняуваги до раціональної організації зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни,забезпечення їх динамічного зростання і оптимізації в умовах глобалізації.
Використання вигод від участі у міжнародномуподілі праці дозволяє кожній країні постійно підвищувати свою економічнуефективність і результативність, даючі їй можливість зосереджуватись навиробництві тих товарів та послуг, по яких вона має переваги уконкурентоспроможності у порівнянні з іншими країнами. Збільшення частки країниу світовому експорті спричиняє покращення її економічного стану, якщо зростанняекспорту продукції галузей з високою продуктивністю супроводжується підвищеннямпитомої ваги цієї продукції в загальному обсязі виробництва даної країни. Протеважлива не стільки частка країни у світовому експорті, скільки те, що самекраїна експортує. Перехід на експорт більш складних наукомістких товарівпідтримує зростання продуктивності у країні, навіть якщо обсяг експорту зростаєповільно.
У зв’язку з цим не можна визначити раціональноюструктуру вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція знизьким рівнем переробки. Експортний профіль України визначають продукти знизькою часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов’язаний з шкідливим,екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної металургії та основноїхімії). Подібна експортна спеціалізація України склалася ще за радянськихчасів, певною мірою визначалася наявністю відповідних природних ресурсів(вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництво таекспортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво іреалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузейекономіки. Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняногоекспорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.
Рівень розвитку продуктивних сил – один звирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участіУкраїни у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. Закількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуальногопотенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарськихвзаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовновирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків. Крім того,розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як багаті природніресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідноїінфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Протенаціленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділупраці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійсненняпрогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування їїорієнтованого на експорт сектора. [10]
Основу цього сектору, крім традиційних галузейвидобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основнимджерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні,наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків,ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювальноговиробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам. За данимисвітового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає досить високемісце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації зекспорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на новітехнології.
Значний експортний та конкурентний потенціал маютьтакож галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивестинаше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд зіншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного поділупраці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарськоговиробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузіта підвищення конкурентоспроможності її продукції.
Нарешті, необхідно краще використовувати вигіднегеографічне положення України. Транзитні перевезення вантажів, використанняствореної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джереломвалютних надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, щонадходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводівпотребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17%газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.
Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більшглибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовленихрозгортанням процесів глобалізації світової економіки.
За цих обставин важливою умовою зміцнення позиційУкраїни на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики унапрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєнихтехнологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримкатаких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізаціївеликих коопераційних проектів. Специфіка ефективної міжнародної спеціалізаціїУкраїни теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм та організаціїдержавної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг длявітчизняних товарів на світових ринках. [4]
2.3.Інформатизація як визначальнийфактор моделі міжнародного співробітництва.Інформатизація є визначальним чинникомвключення України у світовий економічний та інформаційний простір. Основнізасади здійснення інформатизації в Україні визначає Закон України „Про Національнупрограму інформатизації” та Національна програма інформатизації.
Інформатизація — це сукупністьвзаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних,науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов длязадоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства наоснові створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсівта інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасноїобчислювальної та комунікаційної техніки.
Обчислювальна та комунікаційна техніка,телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології(ІТ), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництвотехнічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ тапідготовки висококваліфікованих фахівців є складовими національноїінформаційної інфраструктури і основними чинниками, що забезпечують економічнепіднесення. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченнюнаціональних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємнихвиробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленнюсоціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшійдемократизації суспільства, підвищенню конкурентоспроможності національноїекономіки. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуваннямсвітових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України усвітове співтовариство.
Україна має значний науково-технічнийпотенціал, фундаментальні досягнення у галузі інформатики. У світі відоміздобутки українських вчених у створенні нетрадиційних архітектур обчислювальнихмашин і у системному аналізі, моделюванні, оптимізації, створенні штучногоінтелекту. Україна досягла певного рівня концентрації наукоємних виробництв.Понад 70 відсотків стратегічних матеріалів для електронної промисловості вЄвропі було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює позитивніможливості у справі інформатизації.
У міжнародному співробітництві з проблемінформатизації головним є активна участь України в реалізації міжнароднихпроектів, спрямованих на формування умов для входження до глобальнихінформаційних систем, захист при виконанні цих проектів національних інтересіві реалізація стратегічних цілей української зовнішньої політики.
Необхідно організувати та постійновдосконалювати взаємозв'язок національних телекомунікаційних систем ізкомп'ютерними мережами інших країн та глобальною мережею INTERNET, забезпечитидоступ до міжнародних інформаційних масивів та баз даних і геоінформаційнихсистем.
Важливим є створення системиінформаційно-телекомунікаційного забезпечення міждержавного співробітництва усфері торгівлі, охорони здоров'я, боротьби з міжнародною злочинністю,гідрометеорології тощо.
У сфері міжнародної торгівлі передбачаєтьсястворити систему зовнішньоторговельної інформації стосовно міжнародних,національних, державних і регіональних програм співробітництва, міжнародного таукраїнського законодавства, інформаційно-телекомунікаційну базу для системноговивчення стану світових ринків товарів (продукції, послуг) і маркетинговогозабезпечення діяльності українських експортерів.
Реалізація зазначених вище заходівзабезпечить дієві передумови щодо інтеграції України у світовий економічнийпростір.
Розділ 3. Можливостірозширення зовнішньоекономічної діяльності України
Перехід до ринкової системи господарювання об’єктивно вимагає піднести ефективність використання основного капіталу, посилити інноваційний процес в усіх галузях національної економіки.
З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері зовнішньоекономічних відносин Україні необхідно розв’язати такі завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.
По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної підтримки держави.
По-третє, відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.
По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливноенергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише близько 50 % від рівня розвинутих країн. [7]
По-п’яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не слід поспішати з подальшою лібералізаціею експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені нетарифними бар’єрами.
По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільньсть чинного законодавства у зонішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні так часто переглядаються закони, що стабільною можна вважати лише постійну зміну законів. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, щодо створення надійного інвестиційного клімату посідає 139 місце у світі (дані 2002 року).
По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді, як у Митному кодексі Росії – понад 400 статей. [10]
Це, звичайно, не всі проблеми входження України в світове господарство, на наш погляд треба також звернути увагу, по-перше, на успішно функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним взірцем для нашої країни. По-друге, на запозичення досвіду впровадження радикальних економічних реформ, трансформацію соціально-економічної системи до принципово нового якісного стану.
По-третє, на вивчення економічного потенціалу інших країн з метою встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці та ін.
Як вже було зазначено, важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої торгівлі України відіграватиме структура перебудова її економіки. У цьому плані одним із першочергових структурних пріоритетів є збільшення обсягів виробництва і продажу на світовому ринку продукції військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для розв’язання цієї проблеми передбачено: розробити урядову програму щодо переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною модернізацєю вугільної промисловості; розширення експорту електроенергії, що виробляється на давальному паливі; проведення комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання скорочення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і розробок з проблеми видобутку власної нафти з виходом на конкретні науково-технічні і наукові проекти; збільшення обсягу переробки нафти на давальних умовах заводами України з розрахунками за неї частиною готової продукції; розвиток атомної енергетики з дотриманням необхідного рівня безпеки; розробка системи плати за транзитне транспортування паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання залежності економіки України від поставок продукції з країн СНД.
Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин є створення спільних підприємств. [9]
Нині прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами. Значною мірою – це результат непродуманої зовнішньо-економічної політики держави, внаслідок якої придушується вітчизняний виробник. Так, програма розробки і освоєння виробництва електронних касових апаратів передбачає створення вітчизняного масового виробництва цих апаратів для задоволення потреб всіх галузей господарства. Якби при цьому враховувався позитивний досвід Китаю, то на внутрішній ринок були б допущені лише 2 зарубіжні фірми, які виробляють подібну продукцію. У той же час на український ринок допущено приблизно 40 різних іноземних фірм, продукція яких не завжди відповідає вимогам сертифікації. Такі приклади не поодинокі, і наше завдання полягає в тому, щоб розглядати ці нагальні для держави проблеми негайно, не затягуючи прийтяття законів у парламенті перетворюючи їх на політичні дебати.
З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.
Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.
По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.
Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності –патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.[9]
Висновок
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначитиособливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають наконкурентоспроможність.
1. Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогоднітранснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництвата понад 50% світової торгівлі).
2. Посилення цінової конкуренції.
3. Диспаритетність розвитку світових економічних систем іприскорення процесу їхнього зближення;
4. Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодінняпевною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад,на території колишнього СРСР).
5. Структурні зрушення у світовому господарстві.
6. Переважання факторів рентабельності над факторамиефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносинміж країнами з різними умовами розвитку).
Успіх у нарощуванні ресурсуконкурентоздатності нації полягає у забезпеченні ефективності роботигосподарської одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на спорідненігалузі. Ефективна робота суб’єктів економіки за умов забезпечення розширеноговідтворення означатиме більш високу заробітну плату для її робітників, а отже,підвищення платоспроможного попиту, що спрямовуватиметься на реінвестуваннякоштів у виробництво через закупівлю товарів. Отже, здійснюватиметьсявідтворення усіх суб’єктів економічних відносин на розширеній основі. У цьомуконтексті зростання ефективності одного суб’єкта сприятиме ефективностіекономіки у цілому і позитивному впливу на суспільство.
Проте сучасні процеси в Україні, щобезпосередньо впливають на рівень конкурентоспроможності та місце країни усвітовому господарстві, відбуваються всупереч ідеології створення ефективноїконкурентоспроможної економіки. Виходячи з даних наведених у курсовомудослідженні, можна дійти висновку, що надзвичайна слабкість суб’єктівекономічної діяльності України дає можливість використовувати національніконкурентні переваги іноземним суб’єктам, дедалі витісняючи національнихтоваровиробників.
Відповідно, всі дії, що тією чи іншою міроюзнижуватимуть ефективність окремого суб’єкта та не забезпечуватимуть йоговідтворення, будуть спрямовані на економіку в цілому та призводитимуть допогіршення конкурентоспроможності як у поточному періоді, так і в перспективі.
Серед основних перешкод формуванняконкурентоспроможності національної економіки є такі:
1. Входження до світової системи неефективною та слабкоюекономікою (витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішньогоринків, зниження можливостей виробництва нових товарів тощо).
2. Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировиннихзапасів).
3. Скорочення виробництва та робочих місць.
4. Розвиток та поширення «тіньової» економіки.
5. Низька якість та висока ціна національних товарів.
6. Розрив зв’язків у національних кластерах (наприклад, міжвиробником і видобувачем сировини).
7. Знищення національної сировинної бази.
8. Нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішняструктура виробництва.
9. Залежність від імпорту.
10. Перенесення за кордон найпродуктивніших робочих місць.
11. Стримування внутрішнього попиту.
12. Відсутність у національного виробника необхідних навичок таможливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками.
13. Відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольноїповедінки резидентів і нерезидентів.
14. Розташування на території України промислової периферіїрозвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв.
Саме ці умови характеризують низький рівеньконкурентноздатності економіки України, що визначає регресивний розвитокпродуктивних сил. Визначення та оцінка конкурентних можливостей Україниускладнені сучасним станом економічного розвитку. Сьогодні визначальнимчинником формування високого рівня конкурентоспроможності є відновленняефективної роботи усіх секторів національної економіки на розширеній основі,оскільки саме така політика стане корисною у змаганні з іноземнимиконкурентами, які практично усунули національного виробника від конкурентноїборотьби.
Процеси відродження конкурентоспроможностімають бути комплексно узгоджені, мати системний характер і спрямовуватися утакому руслі.
1. Усунення диспаритетності розвитку.
Вжиття заходів, що не тількивідновлюватимуть паритетний режим роботи усіх секторів економіки, а йвирівнюватимуть умови роботи національних та іноземних суб’єктів. Проте наперших етапах можливий відхід від принципів лібералізму в зовнішньоекономічнійдіяльності, що матиме негативний вплив на національну економіку. В такомуконтексті слід передбачити заходи щодо посилення капіталотворення в усіхсекторах економіки і вирівнювання умов його формування.
2. Створення мотиваційного поля підвищенняефективності галузей народного господарства на розширеній основі:
· введення економічних важелів зростання економіки(ресурсозбереження, інновацій тощо);
· введення контролю за цінами на енергоносії та конструкційніматеріали;
· стимулювання економії енерго- та ресурсовитрат;
· розширення амортизаційної бази;
· введення контролю за монопольною поведінкою;
· організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу.
3. Розширення попиту (виробничого таспоживчого):
· підвищення на основі ефективної роботи підприємствазаробітної плати;
· стимулювання виробничого попиту через держзамовлення та іншірегулятори.
Нині проблеми конкурентоспроможностінаціональної економіки України виступають на перший план і потребуютьретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів.
За такої ситуації запровадження абокопіювання елементів зарубіжного досвіду щодо питань зовнішньоекономічноїдіяльності лише посилить деформацію господарського комплексу України. У зв’язкуз цим необхідна розробка поміркованої політики внутрішнього курсу, що була бздатна подолати кризові явища у країні та завоювати для неї гідне місце середкраїн-партнерів на основі високої конкурентоспроможності національноїекономіки.
Список використаноїлітератури
1. Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. – 2003.- №7, с.17-20
2. Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.-1997.-275с.
3. Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії/ Київ. Вища школа., 2002р.-328с.
4. Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес& Економіка – 2003 — №5.- с.9-11
5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.-1992. — 621с.
6. Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.-1996. – 346с.
7. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України.Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.
8. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання//Економіка України.- 2000.- №6, с.21-23
9. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 2001.- №1, с.8-10
10. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14