Реферат: Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС

План

Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС… 2

Європейський соціальний фонд: мета створення та діяльність. 5

Список використаної літератури. 14

Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС

Можназнайти кілька варіантів періодизації регіональної політики ЄС, залежно відаспектів, які визначаються пріоритетними в тій чи іншій роботі (пріоритетністьгалузей, вступ кожної нової країни-члена ЄС тощо). Тут подається періодизація,що базується на формуванні самої політики ЄС, і кожен новий етап — це поштовх,що дає новий виток у визначення нових ідей і нових принципів регіональноїполітики. Якна мене, саме це є визначальним у даній роботі.

Ще уРимському договорі 1957 року у преамбулі згадувалося про «необхідністьзменшення суттєвих відмінностей у соціально-економічному житті різних регіонівдержав ЄС». І хоча дану фразу не можна вважати початком формуваннярегіональної політики, все ж варто наголосити на тому, що вже тоді згадувалипро регіони як про важливий аспект формування відносин між країнами-членами ЄС.

І. Початкомформування регіональної політики можна вважати 1967 рік, коли в рамкахЄврокомісії було створено Генеральну дирекцію з регіональної політики — фактично перший орган,який почав займатися суто регіонами. У 1971 р. активізує свою роботуЄвропейський соціальний фонд — перший структурний фонд, що виділяв кошти на реалізаціїпроектів з регіональної політики ЄС.

Тут вартозазначити, що на той час регіональній політиці ЄС не приділялося стільки уваги,скільки приділяється сьогодні, і у 70-х роках термін «регіональнаполітика» цілком логічно поєднувався з терміном «соціальнаполітика», що часто дозволяло не виокремлювати у різні проекти ці дванапрями.

70-ті рокитакож позначилися великою економічною кризою у світі — зріс дефіцитторгівельного балансу, зросло безробіття. Крім того, вступ у 1973 році Ірландіїта Великобританії до Європейського Союзу змусило керівництво переглянутиставлення до регіональної політики і посилити увагу до її реалізації. Якнаслідок, для допомоги регіонам, що були проблемними у своєму розвитку (нинідля цього позначається термін «депресивний регіон»), 18 березня 1975році було створено Європейський фонд регіонального розвитку.

На даномуетапі регіональна політика полягала в тому, що кожна держава мала право назаздалегідь установлену квоту фінансових засобів, що виділяютьсяСпівтовариством.

ІІ. Початкомдругого етапу формування регіональної політики є 1981 рік — рік вступу Греції до ЄС.Греція, як відомо, на той час була бідною аграрною державою, і внаслідок їївступу співвідношення 10 найбагатших регіонів та 10 найбідніших регіонів по ВВПна душу населення збільшилося з 4:1 до 5,1:1. У 1985 році на членство в ЄСпочали претендувати Португалія та Іспанія — країни, економічний станяких теж міг спричинити кризу всередині співтовариства. Нові аграрні регіониПортугалії, наприклад, виробляли ВВП на душу населення близько 40% відсереднього показника по ЄС, що збільшувало диспропорції між регіонами. Для попередженняцього було створено у 1985 році Середземноморські інтегровані програми (РІМ),які надавали допомогу Франції, Італії і Греції в адаптації до вступу Іспанії іПортугалії в ЄС. Крім того, програми об'єднали різні Фонди у єдину програмудопомоги конкретним регіонам терміном на декілька років.

Плануваннястворення Єдиного Ринку вимагало нових змін у пріоритетах регіональноїполітики. Тому протягом 80-х років було розроблено «Нову філософію» — нову стратегіюрегіональної політики ЄС, яку можна сформулювати наступними принципами:

1). Пріоритетнадається відтепер економічному розвитку, а не соціальному (варто нагадати, щорегіональна політика до того дуже тісно прив'язувалась до соціальної політики);

2).Стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу;

3).Реалізація не великомасштабних проектів, а дрібних — відтепер наголос всебільше переміщувався саме на регіон, ніж на державу. Планування проектівпереходило до дрібніших структур, ніж загальнодержавний рівень;

4). Посиленняінноваційної спроможності самих регіонів;

5).Вироблення нових механізмів щодо регулювання економіки відсталих територій(депресивних регіонів).

Крім згаданихпринципів, більшу увагу почали приділяти скороченню диспропорцій між регіонами.Натхненником цього курсу став Жак Делор, голова Євро комісії з 1985 по 1995роки. У 1986 році у Єдиному Європейському Акті було зазначено, що «з метоюгармонійного розвитку в цілому, Співтовариство продовжує поширювати діяльність,спрямовану на закріплення свого соціального та політичного єднання. Зокрема,Співтовариство намагається скоротити диспропорції між різними регіонами таліквідувати відсталість регіонів, які знаходяться у несприятливих умовах».

Фактично,весь час після 1985 року регіональна політика була покликана створитимаксимально комфортні умови для введення Єдиного Європейського Ринку.

ІІІ.Створення Єдиного Європейського Ринку стало також новим етапом для розвиткурегіональної політики. У 1988 році вона визнається пріоритетним напрямом ЄС, ікошти, що виділялися на її реалізацію з бюджету ЄС, подвоюються. Реалізаціярегіональної політики Співтовариство з 1989 року вимірюється фінансовимиперіодами, після яких підводиться підсумок зробленого і формулюються завданняна майбутнє. Так, на сьогодні пройшли фінансові періоди 1889-1994, 1994-1999,2000-2006 рр. Починаючи з 1994 р., фінансування регіональних програм ще разбуло збільшено в 2 рази. Так, наприклад, якщо в 1989-93 р. Франція одержаладотацій на 50 млрд. франків, то в 1994-99 роках ця сума досягла 100 млрд. франків.Загальна сума фінансових засобів, якими виділяло Співтовариство, виросла з 3,7млрд. екю в 1983 р., до 18,3 млрд. екю в 1992 р. і досягла 32,7 млрд. екю в1999 р.

Протягом 1989року відбулися також реформи структурних фондів (див. далі), а також сформульованічотири базові принципи регіональної політики, які, хоч і не суперечилипопередній «новій філософії», але вливали новий сенс у напрямиреалізації регіональної політики ЄС. Ці принципи формулюють по-різному, вартозгадати наступні дефініції:

·    Програмний,а не проектний підхід. Відтепер наголос ставиться не просто на факті досягненняпевної мети, а й на ході її реалізації, процесі та змінах, що відбувалися вході реалізації (у деякій літературі це згадується як«програмність»);

·    Концентрація засобів у найвідсталіших регіонах (можна помітити, щопротягом всієї історії формування регіональної політики усе більша увагаприділялась саме цьому аспекту — іншими словами це називається«субсидіарність»);

Європейський соціальний фонд: мета створеннята діяльність

Спільневиділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділеніна реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бутиеквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон —«концентрація»). У 1992 році Маастрихтським договором булопередбачено створення Комітету регіонів — дорадчого органу, що покликанийзабезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесіприйняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членівта 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнахє наступним:

·    Франція,Німеччина, Італія, Великобританія — кожна по 24 члени;

·    Іспанія — 21 член;

·    Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція — по 12членів;

·    Данія, Фінляндія, Ірландія — по 9 членів;

·    Люксембург — 6 членів.

Бюро комітетускладає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, якіобираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітетуподіляються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферамиреалізації регіональної політики.

Комітетконсультує комісію з наступних питань:

·    економічніна соціальні питання;

·    трансєвропейськаспівпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;

·    громадськогоздоров'я;

·    освітита культури.

У 1994 роцірегіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво незмінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу,з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині вкомплексі. Але перед цим варторозглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їхпризначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на тучи іншу програму тому чи іншому регіону.

Європейський соціальнийфонд — фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблемзайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритетийого діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей,які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Великуувагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.

Структурні фонди та Фонд гуртування — фінансові інструментиструктурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку міжрізними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної тасоціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональноїполітики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурніфонди та €18 млрд. – через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету;отже регіональна політика – друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.

Структурних фондів усього чотири:

·    найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку,засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує встворення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримуєпроекти, що сприяють місцевому розвиткові;

·    Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів,заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовийінструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скороченнябезробіття та розвиток людських ресурсів – перепідготовку кадрів,професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічнідовготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої силив регіонах ЄС, зокрема, відсталих.

·    Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві також засновано1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики.Фонд складається з двох секцій: “Управління”, що дбає про розвиток сільськоїмісцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та “Забезпечення”,яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в іншихрегіонах Спільноти;

·    Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалівдля галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.

Реформа структурних фондів за “Програмою 2000” спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв’язання нагальнихпроблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетніцілі (раніше їх було шість). А саме:

Ціль №1 – розвиток регіонів з відсталою економікою. 70%фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душунаселення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС).Чотири пріоритетні напрямки:

·    науково-дослідна й інноваційна діяльність;

·    базова інфраструктура;

·    розвиток людських ресурсів;

·    інформаційне суспільство.

Ціль №2 – економічні та соціальні перетворення у регіонах зіструктурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, детривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області, якіцілковито залежать від риболовлі тощо). Її бюджет становить 11,5% структурнихфондів і розподілений між Європейським фондом регіонального розвитку таЄвропейським соціальним фондом.

Ціль №3 – модернізація системи освіти, професійної виучки іпрацевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі№1, прийнятний для підтримки в рамках цілі №3. Її бюджет становить 12,3%структурних фондів і фінансується тільки з Європейського соціального фонду.

Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначені нафінансування чотирьох спеціальних ініціатив:

·    транскордонна та міжрегіональна співпраця;

·    соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді;

·    розвиток села через місцеві ініціативи;

·    боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі доринку праці.

Європейськийсоціальний фонд займається питаннями професійної підготовки, надає допомогу впитаннях найму робочої сили. Цей фонд розпоряджається 29,9% фінансових засобівз 154,5 млрд. екю (за цінами 1994 р.), виділених на регіональні програми наперіод із 1994 по 1999 р.

На новийфінансовий період 1994-1999 років в регіональній політиці було визначено чотирипріоритетні напрями:

1).Структурна перебудова та розвиток депресивних регіонів;

2). Боротьбаз безробіттям;

3). Адаптаціяробітників до системних змін, які загрожують безробіттям;

4). Фінансовийрозвиток сільськогосподарських територій і прискорення їх структурногорозвитку;

5). Допомогапівнічним країнам з низьким густонаселенням.

З 2000 р. ЄСприступив до виконання чергової програми (2000-2006 рр) реалізації регіональноїполітики, принципи якої певною мірою повторюють принципи попередньої програми.Тільки тепер наголос робиться на так званій політиці згуртування. У цей періодвід вищих інститутів і органів очікуються рішення, покликані скоріше змінитиякісний бік стратегії зімкнення, чим підсилити її фінансові можливості.

Фактично,політика згуртування означає переплетення регіональної політики і соціальноїполітики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політиказгуртування допускає одночасне згуртування по горизонталі (між регіонами — регіональна політика) і по вертикалі (між прошарками суспільства — соціальнаполітика). Січень 2000 рокупозначився прийняттям двох важливих рішень, що поклали початок формуваннюудосконаленої системи контролю за витратою бюджетних засобів ЄС, яківиділяються відсталим державам-членам.

По-перше,підписано угода про співробітництво між Європейською комісією і Європейськимінвестиційним банком з метою підвищити ефективність фінансової допомоги банку іСтруктурних фондів ЄС для розвитку депресивних регіонів. У рамках угоди Комісіявідтепер буде регулярно користуватися послугами експертів Європейськогоінвестиційного банку для перевірки рентабельності проектів, що фінансуються нетільки з бюджету Фонду згуртування, але і коштами Європейського фондурегіонального розвитку. Такій же перевірці з боку ЄІБ будуть підлягати програмипідтримки соціально-економічного розвитку країн-кандидатів, що фінансуються збюджету ЄС.

По-друге,підсилюється екологічна експертиза програм для держав-членів, а також уводятьсябільш жорсткі норми виділення допомоги, відповідно до котрих фінансуванняневідповідним екологічним стандартам програм може бути припинено спеціальнимрішенням Комісії ЄС.

У лютому 2000року європейське статистичне агентство Євростат опублікувало останні дані проміжрегіональні диспропорції в ЄС. Перше місце за розміром ВВП на душу населеннязаймає центр Лондона (229% від середнього по ЄС значення), друге місце — Гамбург (198%). Найвідсталішим районом став грецький Іпейрос (43% відсереднього рівня по ЄС). У десятку найменш розвинених потрапили й інші райониГреції, а також Іспанії і Португалії. Регіональна політика ЄС сьогодні реалізується за 7 напрямами.Більшість з них «пройшла» поруч разом з історією регіональноїполітики ЄС, частина з них деталізувалась та виділилась в окремі напрями, щопотребують уваги з боку Співтовариства. З допомогою даних програм здійснюєтьсянабір проектів, що можуть отримати фінансування з фондів ЄС. Вони (напрями)наступні:

·    Напрям1. Застосовується до регіонів, що відстають у розвитку. До цієї категоріївідносяться ті регіони, ВВП на душу населення яких складає менше 75% відсередньостатистичного по ЄС. Акцент робиться на подоланні відсталості — пряміінвестиції для створення стабільних робочих місць, створення інфраструктури дляекономічного розвитку (транспорт, телекомунікації, енергетика), захистнавколишнього середовища, упровадження програм по поліпшеннюконкурентноздатності підприємств і т.д.

·    Напрям2. Стосується в основному тих регіонів, де рівень безробіття вищесередньостатистичного по ЄС і де спостерігається структурний спад у промисловихгалузях. У даному випадку застосовуються заходи для поліпшення інфраструктури,упровадження нового обладнання і т.д.

·    Напрям5b. Передбачає економічну диверсифікацію депресивних і вразливихсільськогосподарських районів. Зокрема, застосовуються заходи для створенняальтернативної діяльності в сільськогосподарських районах, куди можна було бзалучити робочу силу.

·    Напрям6. Розвиток малонаселених районів, де щільність населення складає менше 8чоловік на 1 кв.км. (в основному стосується районів, розташованих на КрайнійПівночі, у Фінляндії і Швеції).

·    Напрями,що мають загальнодержавне значення:

·    Напрям3. Головна його мета — боротьба з хронічним безробіттям, вирішення проблемизайнятості молоді, а також турбота про осіб, що можуть втратити роботу.

·    Напрям4. Пов'язаний з адаптацією працівників у зв'язку зі змінами в структуріпромисловості шляхом застосування превентивних заходів для боротьби збезробіттям.

·    Напрямок6. Має на меті адаптацію сільського господарства і рибальства до реформи єдиноїсільськогосподарської політики ЄС.

Що жстосується принципів реалізації регіональної політики сьогодні, то вони такожвеликою мірою повторюють ті принципи, що були закладені ще у 1989 році. До нихдодалися деякі дрібні моменти, які можуть дозволити спрямовувати регіональнуполітику до реалізації принципу «згуртування»:

·    взаємодоповнюваність(щодо рівності фінансової участі ЄС та держави) партнерство (тіснеспівробітництво між Єврокомісією, країнами-членами ЄС і різними зацікавленимиструктурами);

·    планування(гарантує стабільність і прогнозованість дій ЄС);

·    спостереженняза ходом реалізації програм (відповідно до домовленості між Єврокомісією ідержавою-членом ЄС створюється комітет спостереження за ходом реалізаціїпрограм, що може визначати умови надання фінансової допомоги і у певнихвипадках вносити зміни в початковий план кредитування);

·    регулярнаоцінка ефективності реалізації програм, контроль за використанням засобів (мовайде про звітність держави перед Єврокомісією).

Однакрегіональна політика має і свої складності.

·    По-перше,за час свого існування ЄС пережив чотири розширення. Зрозуміло, що постійнепідключення нових країн неминуче тягло за собою не тільки розростання міжрегіональнихдиспропорцій, але і нові типи регіональних проблем.

·    По-друге,регіональна політика припускає необхідність вкладення величезних фінансовихзасобів, на що ЄС був готовий далеко не завжди, особливо в перші роки свогоіснування, коли вважалося, що інтеграція автоматично веде до вирівнюванняміжрегіональних диспропорцій. Відповідно, і заходи регіональної політикивважалися другорядними.

·    По-третє,складність полягає в тому, що кожний напрямок регіональної політики маєтериторіально виражений ефект. З'ясувалося, що зрозуміти, яким буде цей ефект урегіонах різного типу, а тим більше цей ефект врахувати і спробувати згладитийого можливі негативні наслідки, украй складно, практично неможливо.

·    По-четверте,регіональний розвиток узагалі — процес дуже складний, багатофакторний, томузадати йому визначений напрямок вдається рідко. Така особливість веде до того,що результат заходів регіональної політики завжди буде відрізнятися відзапланованого.

·    По-п'яте,складність полягає в тому, що перші результати з'являються через доситьтривалий час після початку заходів регіональної політики. У цьому випадкурегіональна політика вкрай несприятлива, оскільки люди, відповідальні запроведення тих або інших рішень у даній області, як правило, професійно не доживаютьдо того моменту, коли вони можуть побачити результати своєї праці. Ця жособливість має і зворотний бік: люди несумлінні мають усі шанси уникнутивідповідальності за прийняті рішення, оскільки відповідати будуть уже їхніприймачі.

Нові завданняставить перед регіональною політикою глобалізація економіки. У новомуглобальному контексті перед регіональною політикою ставиться завдання не простошукати і мобілізувати внутрішні ресурси регіону для підвищення йогоконкурентноздатності в масштабах ЄС, але і підвищення конкурентноздатностіцього регіону у світовому масштабі.

Список використаної літератури:

1. Регіональна політика вкраїнах Європи. — брошура Київського центру Інституту Схід-Захід, — Київ, 2000.- 69 с.

2. На шляху до Європи. — брошура Київського центру Інституту Схід-Захід, — Київ-2000. — 223 с.

3. Дені де Ружмон. Європау грі. Шанс Європи. — Львів, 1998. — 273 с.

4. AGENDA 2000. For a Strongerand Wider Union. Doc/97/6. — European Commission, Strasbourg,15 July 1997.

5. Сайт Комітету регіоніву Європейському Союзі. — URL: www.cor.eu.int

6. Региональная политикаЕвропейского Союза: принципы, тенденции развития, сложности, опыт для России. — URL: sm.aport.ru/scripts/template

7. Кондратьева Н. Региональнаяполитика ЕС — история и современность. — URL:http://www.aes.org.ru/rus/c8.htm

8. Андерсон М. ГраницыЕвропейского Союза. — URL:www.edc.spb.ru/activities/conferences/40years/anderson.html

9. Финансовые технологиив контексте региональной политики. — URL:http://docs.rcsme.ru/rus/RC/Fin-simple/annex512.htm

10. Депарламентаризациячерез европеизацию. — Сайт посольства Німеччини в Росії. — URL:www.deutschebotschaft-moskau.ru/