Реферат: Міжнародний досвід і співробітництво в сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансування тероризму

Міжнародний досвід і співробітництво в сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансування тероризму .


ПЛАН

Вступ… 3

1. FATF – як міжнародний орган з протидії відмиванню доходів від злочинної діяльності… 4

2. Міжнародний досвід боротьби з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом… 8

3. Вітчизняні особливості протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом… 12

4. Фінансування тероризму та шляхи протидії цьому… 17

Висновки… 24

Список використаної літератури… 25

Вступ

У світовій економіці останнім часом чіткою домінантою у сфері регулювання фінансових взаємовідносин стала боротьба з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму. Відмивання грошей вже вийшло за рамки окремих країн чи регіонів, набувши глобального значення. За оцінками експертів щорічно у світі в законний фінансовий обіг вливається від 150 до 500 мільярдів доларів США, набутих злочинним шляхом. Найсприятливішими для відмивання грошей є нові фінансові ринки в країнах із перехідною економікою.

Історично термін “відмивання грошей” вперше з’явився у США у 1980-ті роки. Президентська комісія США з боротьби з організованою злочинністю у 1984 році визначила відмивання доходів злочинних угруповань як процес приховування наявності незаконного походження або незаконного використання доходів, а також спроби представити ці доходи.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей світового досвіду протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму у світі.

1. FATF – як міжнародний орган з протидії відмиванню доходів від злочинної діяльності

У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності було наведено у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 року. Згідно зі ст. 3 цієї Конвенції під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності слід розуміти:

· “конверсію”, або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

· приховування або утаювання справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;

· придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні або в правопорушеннях;

· участь, співучасть або вступ в злочинну змову з метою здійснення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або правопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Із середини 1980 року міжнародна спільнота розпочала активну боротьбу з відмиванням коштів кримінального походження. До цього спонукало зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активним інвестуванням капіталів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі тих, які розвиваються стабільно.

З огляду на актуальність проблем, пов’язаних із відмиванням злочинно набутих коштів, на зустрічі керівників країн “Великої сімки” у Парижі у 1989 році було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі — FATF).

FATF — міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівні. До FATF входять 29 країн-учасниць: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія та дві регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки. FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, що працюють в цій сфері, такими як Відділ ООН по контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-тихоокеанська група боротьби з відмиванням коштів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

· поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

· здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах – членах FATF;

· огляд тенденцій у сфері відмивання грошей та відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень” з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Основне завдання FATF – забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. На виконання цього завдання FATF були розроблені Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Сорок рекомендацій визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення у національних законодавствах країн з наступних питань: кримінальна відповідальність, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примусу, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо. У них наголошується на необхідності посилення національних правових дій, спрямованих на протидію відмиванню грошей, підвищення ролі фінансово-банківської системи в цій справі та розширення міжнародної співпраці. Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов’язковою до виконання, багато країн світу взяли на себе зобов’язання боротися з відмиванням грошей шляхом реалізації їх на практиці.

Першорядного значення FATF надає аналізу світових фінансових потоків, діяльності банківських і фінансових систем та методів відмивання грошей, прагнучи виявити слабкі місця у боротьбі із цим явищем. Вона постійно здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн – членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що висловили свою підтримку загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право застосовувати певні “заходи впливу”, що можуть виражатися у направленні попереджень окремій країні, внесенні країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів), аж до застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками. Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків та рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо.

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, у банківському секторі економіки – справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації “брудних” грошей, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема, розробляють і приймають відповідні закони та підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Рекомендації FATF як один з базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

· визначення країнами переліку та ознак операцій, пов’язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

· запровадження правил ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

· створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

· тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

2. Міжнародний досвід боротьби з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом

Кожна країна, користуючись зазначеними рекомендаціями, розробляє та впроваджує власну систему та заходи боротьби з легалізацією злочинних коштів. Розглянемо докладніше міжнародний досвід у цій сфері.

США. У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на “підозрілість” всі доступні факти стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів США. Особливу обережність пропонується проявляти щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. За даними закордонних періодичних видань великі банки США значно збільшили витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти на предмет фіксування підозрілої діяльності.

Італія. Чинне законодавство Італії зобов’язує банки та інші посередницькі структури вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, аби не пропустити спроби відмивання коштів.

Ірландія. В Ірландії Кримінальний юридичний акт (1994 рік) зобов’язує всі фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей.

Кіпр. Стратегія банків Кіпру базується на принципі “знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно із цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Греція. Законодавством Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; водночас ідентифікації не потребують страхові операції на незначні суми і терміни та пов’язані з пенсійним страхуванням.

Швейцарія. У 1991 році Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила (за винятком надзвичайних випадків) відкривати анонімні рахунки та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Австрія. В Австрії – єдиній у Європейському Союзі державі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки – під тиском FATF розроблено програму їх поетапного скасування.

Бельгія. Фінансові органи Бельгії, суворо контролюючи переміщення грошей, обов’язково перевіряють всі угоди на суму понад 10 тисяч євро.

Литва. Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” (січень 1998 року) банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тисяч літів (16,9 тисяч доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тисяч літів (3,4 тисяч доларів США). Прийнятий литовським Сеймом Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом” (грудень 1997 року) містить ознаки, за допомогою яких виявляються злочинні кошти, і перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також визначає мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов’язкова ідентифікація клієнта – 10 тисяч літів (17,7 тисяч доларів США).

Російська Федерація. Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 серпня 2001 року № 115-ФЗ “О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем” операції, сума яких дорівнює або перевищує 600 тисяч російських рублів (19,5 тисяч доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов’язковому контролю, що є заходом протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів.

Україна. Обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тисяч гривень та які мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тисяч гривень.

Польща. Польські банкіри передусім контролюють операції з великими сумами готівки (особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили), надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Франція. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 році, кошти, отримані у результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними – відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. У такий спосіб уряд країни підтвердив своє бажання сприяти на фінансовому і банківському рівні боротьбі з наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайствами з податками, порушеннями митних правил. У Франції також розглядається питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Директивою Європейського Союзу від 19 червня 1991 року визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються також на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. Зазначимо, що у міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми у 10 тисяч доларів США.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн. Більш того, у законах певних країн прямо вказується, що розгляду такого роду справ повинен віддаватися пріоритет у порівнянні з іншими питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від 3 до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо.

Тобто можна сказати, що в Україні відповідальність за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, що здійснюють сумнівні (підозрілі) операції, є однією із найбільш суворих у світі.

Майже у всіх країнах створені спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США це – Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, що створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді – Центр аналізу фінансових операцій, в Японії – Японський офіс фінансової розвідки, у Греції – Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей, в Аргентині – Комітет з фінансової інформації, в Бразилії – Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують дві спеціальні організації – Генеральний директорат для розслідування трансакцій і Агентство з боротьби з відмиванням грошей. Проблемою відмивання коштів у фінансових установах Бельгії займається створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації, який аналізує підозрілі операції, а також повідомлення поліцейських, митних та інших державних органів, а у разі необхідності перевірки інформації призупиняє підозрілі операції.

3. Вітчизняні особливості протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом

Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (далі – Закон) передбачено два рівні фінансового моніторингу – первинний та державний.

Суб’єктами державного фінансового моніторингу є:

· центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

· спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів України – Державний департамент фінансового моніторингу (далі – Уповноважений орган);

· Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

· банки, страхові та інші фінансові установи;

· платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

· товарні, фондові та інші біржі;

· професійні учасники ринку цінних паперів;

· гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

· підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

· підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

· інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Згідно з Законом суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний:

1) встановлювати процедуру проведення фінансового моніторингу та призначити працівника, відповідального за його проведення;

2) проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;

3) забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

4) надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

5) сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

6) надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов’язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

7) сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

8) вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);

9) зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Для того, щоб діяльність спеціальних організацій, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей, була більш ефективною, законодавством різних держав передбачено відповідальність за неповідомлення відповідних органів про операції із відмиванням коштів. Зокрема, в Італії особам, що відмовилися повідомити про операції з відмивання “брудних” грошей або надали недостовірну інформацію, загрожує позбавлення волі терміном від 6 місяців і штраф. У Великобританії особам, які знали про зазначені операції і не повідомили про них відповідні органи, загрожує ув’язнення до 5 років, а за розголошення інформації злочинцю або третій особі – до 5 років. Одночасно бездіяльність фінансових установ, які не перешкодили легалізації незаконно отриманих коштів, вважається кримінальним злочином. В Україні відповідальність суб’єктів первинного фінансового моніторингу за неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України у вигляді накладення штрафу від п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ) до двох тисяч НМДГ або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Розголошення інформації, що надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України карається накладенням штрафу від ста НМДГ до трьох тисяч НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Для виявлення тенденцій розвитку (поширення) операцій з легалізації доходів та дослідження ситуації з управління грошовими потоками у банківській сфері не достатньо лише керуватися вищезгаданим Законом, в якому чітко вказані межі операцій, які мають привернути увагу (сума переказу, невідома особа тощо). Перспективним є також виявлення та дослідження потенційних “ринків відмивання грошей” з метою ліквідації даної загрози на перших етапах, а також з метою систематизації економічного законодавства та системи банківського та державного контролю у формі фінансового моніторингу.

Спеціально створені організації, що уповноважені займатися питаннями боротьби з відмиванням грошей, часто називають “фінансовими розвідками” і їм належить дуже важлива роль у боротьбі з відмиванням грошей. До завдань таких організацій входить збір та аналіз інформації, що надходить від фінансових органів, її розслідування, передача справ правоохоронним органам про угоди, що можуть бути пов’язані з відмиванням грошей. Міжнародне співробітництво національних органів по боротьбі з відмиванням грошей здійснюється шляхом участі у Егмонтській Групі, що була створена у 1995 році, до складу якої входять фінансові розвідки більше 60 країн світу. Завданням Групи є організація співпраці між фінансовими розвідками країн-членів з метою вдосконалення їх національних програм щодо боротьби з відмиванням коштів, яка зокрема передбачає:

· розширення та систематизацію інформації, якою обмінюються фінансові розвідки;

· вдосконалення процесів розслідування;

· підвищення кваліфікації співробітників та обмін досвідом;

· розвиток каналів зв’язку фінансових розвідок шляхом впровадження нових технологій тощо.

Міжнародне співробітництво України з іншими країнами світу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму здійснюється відповідно до Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 рік), міжнародних договорів України, Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” тощо.

Досягнення України у боротьбі з відмиванням “брудних” коштів отримали позитивну оцінку на Пленарному засіданні Спеціального Експертного комітету Ради Європи з питань оцінки заходів в сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів (MONEYVAL), що прой-шов з 16 по 21 січня 2005 року в м. Страсбург (Франція). Зокрема, Комітетом Ради Європи зазначено “Україна за короткий проміжок часу досягла стрімкого прогресу у розбудові зако-нодавчої бази та створенні інфраструктури для ефективної боротьби з відмиванням “брудних” коштів”.

MONEYVAL (Committee of Experts on the Evaluation of Anti-Money Laundering Measures) створено Комітетом Міністрів Ради Європи у 1997 році і є однією з трьох міжнародних організацій, які борються з відмиванням „брудних” коштів. Основна мета діяльності – проведення експертної оцінки ефективності протидії легалізації злочинних доходів в країнах, які є членами Ради Європи. Кожна країна-член Комітету представлена в ньому трьома експертами. Україна є членом MONEYVAL та постійно приймає участь у його засіданнях.

У даний час в Україні впроваджується проект технічної допомоги з питань боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом (MOLI-UA-2), який буде впроваджуватися протягом 3 років, а його бюджет становитиме 4,9 млн. євро. Він передбачає розвиток і вдосконалення Національної системи боротьби з відмиванням грошей та створення Національного учбово-методичного центру з питань боротьби з відмиванням грошей. MOLI-UA-2 є продовженням діючого проекту технічної допомоги України з питань боротьби з відмиванням прибутків, отриманих злочинним шляхом (MOLI-UA), який впроваджує Державний департамент фінансового моніторингу разом з Радою Європи.

4. Фінансування тероризму та шляхи протидії цьому

ЦРУ визначає тероризм як погрозу застосування чи саме застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисе­льну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

ФБР формулює таке визначення: тероризм — протизаконне застосування сил проти осіб чи власності, щоб залякати чи примусити уряд, цивільне населення чи будь-який сег­мент цього для досягнення політичних і соціальних цілей.

Міністерство оборони США (директива № 2000. 12 від 20.12.83 р.) керується таким поняттям: тероризм — протиправне застосування сили чи насильства революційною органі­зацією проти індивідів або власності з метою справити тиск чи залякати уряд або суспільство нерідко в політичних чи ідеологічних цілях.

Визначення Держдепартаменту США: тероризм — навмисне, політично мотивоване насильство, спрямоване проти невійськових цілей субнаціональними групами чи тайними агентами держави.

Регламент армії США № 190-52: акт тероризму — вибіркове застосування насильст­ва чи погрози насильством, яке застосоване в політичних, релігійних чи ідеологічних цілях.

Характеризуючи в цілому наведені визначення, слід зауважити, що у більшості з них зазначаються політичні цілі при вчиненні актів тероризму. Аналізуючи запропоновані дефініції, вважається більш вірним осягнути проблему тероризму і розробити відповідні заходи по реагуванню на нього безвідносно до політичних цілей. У противному випадку виходить парадоксальна ситуація, коли, наприклад, американське Міністерство оборони визнає рево­люцію тероризмом, а революційну організацію — терористською. Така позиція призводить до того, що «той, хто для одних терорист, для інших — борець за свободу»

За даними дослідницького Center for Contemporary Conflіct, спецслужби при розкритті терористичних мереж концентруються на двох аспектах: витратах терористів і одержанням ними грошей. Зафіксовані витрати — наприклад, покупка визначених хімікатів, електронних пристроїв — здатні вивести правоохоронні органи на терористичний осередок, що знаходиться в процесі підготовки теракту. Визначення джерел фінансування терористів також дозволяє виявити прихильників терористів. Однак, за даними дослідницької організації Councіl on Foreіgn Relatіons, що видала книгу «Фінансування Тероризму», суть проблеми полягає в тім, що до 70% усіх засобів терористи одержують з легальних джерел (хоча для одержання засобів вони активно використовують контрабанду, рекет, торгівлю наркотиками, зброєю й ін.). Однак велику частину засобів терористи, насамперед, ісламські, одержують від бізнесів, благодійних фондів і приватних спонсорів, що найчастіше не знають, на які мети витрачаються надані ними засоби.

За даними Всесвітнього Банку, незаконні фінансові операції складають від 2 до 5% від світового валового продукту, тобто $600 млрд. — $1.5 трлн. у рік. Оборот міжнародної наркоторгівлі складає $300 — 500 млрд., торгівля людьми і зброєю — $150 — 470 млрд. Доход від здійснення комп'ютерних злочинів досягають $100 млрд. у рік. Яку частку цих фінансових потоків контролюють терористичні і близькі до них структури, сьогодні не знає ніхто. Терористичні групи, як і організовані злочинні співтовариства, використовують для пересилання грошей налагоджені системи особистих зв'язків.

Терористи і їхні спонсори часто користаються неформальними системами грошових переказів, наприклад, вони використовують кур'єрів і\чи системи трансфертів, на зразок системи арабської «хавала» (слово означає «переводити» чи «телеграфувати» на арабському банківському жаргоні). Ця система відома також і під іншими назвами: «фей-чієн» (Китай), «падала» (Філіппіни), «хунді» (Індія), «фей-кван» (Таїланд) і ін. У даний час її основними користувачами є члени іммігрантських співтовариств, що проживають у Європі, Північній Америці, районі Перської затоки, що відправляють грошові перекази своїм родичам в Індію, Пакистан, Східну Азію, Африку, Східну Європу тощо.

Хоча хавала використовується для законних переказів засобів, її анонімність і мінімальний обсяг документації також роблять її уразливої стосовно зловживань з боку криміналітета і терористів. Привабливість хавали порозумівається економічними і культурними факторами. Ця система менш дорога, більш оперативна, більш надійна, більш зручна і відрізняється меншим числом бюрократичних перепон, у порівнянні з офіційним фінансовим сектором. Збори, стягнуті за переказ засобів, менше, ніж оплата, стягнута банками й іншими офіційними фінансовими компаніями, в основному завдяки мінімальним накладним витратам. Хавала діє більш оперативно, у порівнянні з офіційними системами переказу фінансових засобів, частково унаслідок відсутності бюрократичних перепон і простоти механізму її функціонування; доручення виконавцям передаються по телефоні, факсу чи електронній пошті, а кошти часто доставляються безпосередньо на квартиру адресата. Пакистанські банкіри в 2002 році прийшли до висновку, що по каналах хавали в країну щорічно надходить $2-3 млрд., а легальні транзакції оцінюються в суму $1 млрд.

По оцінках Конфіскаційного фонду Міністерства Фінансів США (US Treasury Forfeіture Fund), 70-80% нелегальних грошей циркулює у виді готівкових банкнот. Однак перевезення значних сум у виді готівки утруднені: роздрібні покупці наркотиків і анонімні жертвователі на потреби тероризму звичайно використовують дрібні банкноти. Тому правоохоронні органи намагаються перехопити підпільні фінансові потоки в момент їхньої легалізації. Крім того, злочинці і терористи змушені легалізувати «чорні гроші», щоб купувати нерухомість, бізнеси чи отримувати активи, необхідні для проведення терактів (приміром, викрадачі літаків зобов'язані були оплачувати своє навчання в авіашколах легальним чином).

До середини 1990-х років спецслужби й експерти вважали, що терористичні організації отримують основні кошти від державних спонсорів. Тому основні зусилля Заходу були спрямовані на боротьбу з нечисленними державами-спонсорами тероризму, проти яких вводилися економічні і політичні санкції (у 1996 році відповідна заява була зроблена, наприклад, на самміті «Великої Сімки»), а також на протидію «відмиванню» кримінальних грошей, що також підпитували терористичним групам. Колективні зусилля міжнародного співтовариства в цій сфері були рідкістю: причиною було так і не переборений до цього дня поділ із приводу оцінок суті тих чи інших структур, які одні держави вважали народно-визвольними рухами, а інші — терористичними організаціями. ООН тому засуджувала не терористичні організації як такі, а зроблені ними терористичні акти.

Ситуація змінилася в 1998 році, після вибухів посольств США в Кенії і Танзанії, організованих «Аль Каїдой». США усвідомили, що боротися необхідно і з недержавними акторами, що допомагають терористам. «Великою Сімкою» був створений спеціальний міжнародний орган — ФАТФ — Група Розробки Фінансових Мір Боротьби з Відмиванням грошей (FATF -Fіnancіal Actіon Task Force), перед яким була поставлена задача боротьби з фінансовими потоками криміналітета у світовому масштабі за допомогою налагодження міждержавних зв'язків.

У 1999 році Рада Безпеки ООН уперше використовував термін «фінансування терористів» (резолюція 1373). У тому ж році Радою Безпеки була прийнята резолюція 1267, що ставить за обов'язок усім державам світу заморожувати активи фізичних осіб і організацій, що мають будь-які зв'язки з Осамой Бен Ладеном і «Аль Каїдой», а також Талібаном, що надав притулок Бен Ладену. Хоча ця резолюція, як і раніш, вимагала покарання держави-спонсора (Афганістану, яким правив «Талібан»), уперше Рада Безпеки ООН визнала, що транснаціональні недержавні групи загрожують світу і безпеці всього міжнародного співтовариства.

Трохи пізніше ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з фінансуванням терористів, що обов'язкова для використання всіма країнами світу. ООН також розробила механізм, відповідно до якого Комісія із Санкцій ООН розглядає дані, надані різними країнами, про можливих спонсорів міжнародного тероризму. На сьогоднішній день ряд країн, у тому числі Саудівська Аравія, Алжир, Франція, Іспанія, Італія, Бельгія, Німеччина, Великобританія, Китай, Україна і Росія надають інформацію про можливі нелегальні фінансові потоки, що фінансують міжнародні терористичні організації.

Після терактів 11 вересня 2001 року ООН підготувала ряд додаткових актів, що посилювали боротьбу з фінансуванням терористів. За даними Держдепартаменту США, протягом року після нападу на Нью-Йорк і Вашингтона біля ста країн світу внесли відповідні зміни у свої законодавства і заморозили рахунка терористів на загальну суму в $136 млн. ($36 млн. — у США). Однак, на думку багатьох експертів, на цьому успіхи закінчилися: терористи практично цілком відмовилися від використання легальних банківських схем і цілком переорієнтувалися на хавалу і, особливо, грошових кур'єрів. У результаті ФАТФ вніс у перелік своїх рекомендацій положення про необхідність перехоплення фізичних осіб, що перевозять через державні кордони великі суми готівки й інші грошові інструменти.

Інтернаціоналізація боротьби з фінансуванням тероризму привела до того, що окремі країни тепер можуть складати власні «чорні списки» держав, що фінансують міжнародний тероризм і відмивання грошей. У 2004 році рекордсменом серед країн, що представляють даний «чорний список», стала Італія, назвавши у своєму списку більше всього країн, підозрюваних у фінансуванні міжнародного тероризму. Багато держав активно удосконалюють антитерористичне законодавство. Так, у середині 2004 року всі благодійні організації, що діють у Саудівській Аравії, були поставлені під державний контроль шляхом створення однієї великої організації, що повинна регулювати їхню діяльність. Крім того, саудіти заборонили збір пожертвувань безпосередньо в мечетях, оскільки не представляється можливим проконтролювати процес розподілу цих засобів (усього в Саудівській Аравії діє близько 40 тис. мечетей, проконтролювати які не представляється можливим).

Однак імовірно, що ці міри не нанесли особливо істотного збитку фінансовим потокам терористів. Інститут Медіадосліджень Близького Сходу (Mіddle East Medіa Research Іnstіtute) одержав доступ до інформації про перекази засобів з Північної Америки і Європи на рахунок дубайського банку, приблизно використовуваний терористичною структурою. За період із серпня 2001 року по травень 2003 року на цей рахунок надійшло 429 підозрілих переказів. Однак лише 46 переказів були перевірені, насамперед через апатію компетентних органів США, Великобританії і Швейцарії.

Боротьба з фінансуванням терористичних структур — украй складне і проблематичне заняття. Голландський дослідник Марко Піт, автор книги «Фінансуючи Тероризм», звертає увагу на те, що дотепер не існує загальноприйнятого визначення тероризму і схваленого всім міжнародним співтовариством списку терористичних організацій. Через це фінансові інститути і правоохоронні органи різних країн випробують серйозні складності з ідентифікацією організацій і персоналій, що беруть участь в економічному підживленні терористів.

Загалом у 2004 році було зроблено 208 актів міжнародного тероризму. У цілому від терактів 2004 року загинули 625 чоловік, тобто менше, ніж 725 загиблих у 2003 році. У 2004 році в ході терористичних актів були поранені 3646 чоловік — значно більше, ніж 2013 поранених за рік до цього. Це збільшення відбиває численні теракти, зроблені в 2004 році проти легкодоступних цілей, таких як релігійні храми і готелі, а також у комерційних районах, і призначені для нанесення масових утрат.

У Центральній Азії, що роками страждала від атак партизанських і терористичних груп, які базуються в Афганістану, у 2004 році не було терактів з масовими жертвами. Операції Ісламського руху Узбекистану — групи, включеної в американський список іноземних терористичних організацій, що прагне скинути уряд Узбекистану і створити ісламську державу — були серйозно підірвані, коли деякі її лідери і багато членів загинули в Афганістані в боях на стороні талібів проти коаліційних сил у 2001 і 2002 роках. Правоохоронні і контртеррористичні дії Казахстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану зірвали операції даного угрупування, привели до арештів і обвинувачень і запобігли запланованим атакам на американські об'єкти.

Визначення країн, що неодноразово підтримують міжнародний тероризм (тобто включення країни в список країн, що підтримують терористів), спричиняє чотири основних типи санкцій уряду США:

1. Заборона на експорт і постачання, що пов'язані зі зброєю.

2. Контроль над експортом виробів подвійного призначення, обов'язкове повідомлення Конгресу за 30 днів про товари і послуги, які можуть значно підсилити військовий потенціал країни, включеної в список країн, що підтримують терористів, чи її здатність підтримувати тероризм.

3. Заборони на економічну допомогу.

4. Накладення різних фінансових і інших обмежень, у тому числі:

· Заперечення з боку Сполучених Штатів проти позик Всесвітнього банку й інших міжнародних фінансових інститутів.

· Зняття дипломатичного імунітету, що дозволяє родичам жертв терористів подавати цивільні позови в американські суди.

· Відмовлення компаніям і окремим особам у податкових пільгах по доходах, отриманим у країнах, включених у список країн — спонсорів терористів.

· Відмовлення в безмитному прийомі товарів, експортованих у Сполучені Штати.

· Право забороняти будь-якій американській особі брати участь у фінансовій угоді з урядом, включеним у список спонсорів терористів, без ліцензії Міністерства фінансів США.

· Заборона контрактів Міністерства оборони на суму понад 100 000 доларів з компаніями, контрольованими урядами держав-спонсорів тероризму.

Висновки

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, у банківському секторі економіки – справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації “брудних” грошей, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема, розробляють і приймають відповідні закони та підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Майже у всіх країнах світу прийняті відповідні закони з питань протидії легалізації коштів, існують спеціальні уповноважені органи контролю за такими операціями, впроваджена система моніторингу та інформування цих органів про суб’єктів, що здійснюють підозрілі операції, та встановлена відповідальність за легалізацію коштів та не інформування про зазначені операції.

Щодо України, то у 2005 році вона може імплементувати положення нової редакції Сорока рекомендацій FATF та Дев’яти спеціальних рекомендацій щодо боротьби з фінансуванням тероризму Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, що значно наблизить її до європейських стандартів у цій сфері.

Список використаної літератури

1. Доповідь Держдепартаменту США «Глобальний тероризм у 2004р.»;

2. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», Антитерористичний центр при СБ України, Одеська національна юридична академія, Тероризм і боротьба з ним, Том 19, Київ-2000, — стр. 224 – 231;

3. Яковенко О. ФАТФ як міжнародний орган протидії відмиванню «брудних» грошей // Збірник наукових праць НДФІ, №7, 2005р. — с.25-28

еще рефераты
Еще работы по международным отношениям