Реферат: Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Міжнароднаторгівля фінансовими інструментами
1. Сутність іосновні тенденції розвитку світової валютної системи
Валютна система – це сукупність валютно-грошових ікредитно-розрахункових відносин. Відрізняють національну, регіональну (дляінтеграційних угруповань), і міжнародну валютні системи.
Міжнародна(світова) валютна система включає такі головні складові:
- сукупністьнаціональних, колективних і резервних валют;
- сукупністьнаціональних і регіональних (інтегрованих) валютних систем, наприклад,Європейська валютна система (ЄВС);
- валютні курси йвалютні ринки;
- режимифункціонування валютних ринків;
- органи державногоі міжнародного валютного регулювання.
Валютау вузькому значенні – грошова одиниця іноземної держави
Валютау широкому значенні – додає усі активи, які здатні виконувати функцію світовихгрошей (цінні попери, благородні метали, дорогоцінні каміння та інше).
Національнавалюта – платіжний засіб на території країни, яка її емітує.
Іноземнавалюта – платіжний засіб інших країн, який використовується на території даноїкраїни.
Резервнавалюта – валюта, в якій країна має власні ліквідні міжнародні резерви, щовикористовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.
Колективнавалюта – платіжний засіб регіонального угрупування (наприклад, євро) чиміжнародної організації (наприклад, СДР (SDR) – спеціальні права запозичення уМВФ).
Твердавалюта – характеризується сталістю курсу, динаміка якого відповідає змінамголовних макроекономічних показників.
Євровалюта – це валюта, якаперерахована на рахунки європейських банків і використовується ними дляоперацій у всіх країнах, зокрема країну-емітент вихідної валюти.Конвертованістьвалюти – можливість резидентів і нерезидентів вільно, без обмежень, обмінюватинаціональну та іноземні валюти чи використовувати іноземну валюту в угодах зреальними та фінансовими активами.
Основнівиди конвертованості валюти:
– попоточних операціях, тобто відсутність обмежень з платежів і трансфертів, якіпов’язані з торгівлею та послугами, міждержавними переказами доходів ітрансфертів, що повинні виконувати країни – члени МВФ;
– покапітальних операціях, тобто відсутність обмежень при русі прямих і портфельнихінвестицій, кредитів і грантів;
– повна,тобто єдність поточної та капітальної конвертованості;
– внутрішня,тобто право резидентів купувати та здійснювати операції з іншими резидентами увласній країні;
– зовнішня,тобто право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами;
– вільна,тобто можливість безперешкодного обміну в зв’язку з високим міжнароднимавторитетом, сталістю курсу і підтвердженням МВФ.
Класифікаторіноземних валют, затверджений постановою правління НБУ від 4.02.1998 №34 (здоповненнями та змінами) визначає у ролі валют першої категорії євро, долариАвстралії, США, Канади, фунт стерлінгів, крони Швеції, Данії, Ісландії таНорвегії, франк Швейцарії, єну Японії, СДР (SDR).
Валютнийкурс – ціна однієї валюти у вираженні в одиницях іншої валюти.
Валютнекотирування – визначення валютного курсу на ґрунті обраних ринкових механізміву таких основних формах:
– пряме – вираження одиниці іноземної валюти в одиницях національної(наприклад, 1 дол. США=5,5 грн.);
– непряме (зворотне) – вираження одиниці національної валюти в одиницяхіноземної (наприклад, 1 грн.=0,1818 дол. США);
– крос– котирування – вираження одиниці однієї іноземної валюти в одиницях іншоїіноземної валюти на території даної країни (за винятком долара США, з якимтрадиційно кореспондуються інші валюти).
Слід відзначити,що на практиці здійснюється округлення до четвертого знака після коми.Найменший розмір змін курсу – пункт (остання цифра при написанні). Длябільшості валют, зокрема гривні, це 0,0001. Для японської єни пункти складає0,01, що підкреслює використання для порівняння 100 єн. Сто пунктів складаютьвелику фігуру.
Котирування – це запис співвідношення двох валют, наприклад,1 дол=5,500 грн., де ліва сторона – базова валюта, права сторона – валюта котирування.
Навалютному ринку курси підрозділяються на курс купівлі базової валюти (продажувалюти котирування) і курс продажу базової валюти (купівлі валюти котирування).При прямому котируванні купівля базової валюти нижче порівняно з її продажем.
Здійснюєтьсятакий запис: USD/UАН=5,4998/5,4999, чи більш коротке вираження:USD/UAН=5,4998/99.
Різниця між правою і лівою сторонами котируванняназивається спредом (spread).
Суттєвийвплив на аналіз курсових коливань мають динаміка цін і географічна структуразовнішньої торгівлі.
Номінальним валютним курсом (en) єфактична обмінна цифра.
Реальнийкурс(er) додає до номінальної величини співвідношення індексів зовнішніхі внутрішніх цін (дефляторів) і при прямому котируванні розраховується заформулою
er= en · (Іін: Інац),
де er– реальний курс за прямим котируванням;
en– номінальний курс за прямим котируванням;
Іін– дефлятор в іноземній державі – торговельному партнері;
Інац – дефлятор внутрішніх (національних) цін.
Номінальний ефективний курс (ene) враховує вплив динамікикурсу і структури зовнішньої торгівлі, тобто додає до величини номінальногокурсу частку торгівлі з даною іноземною державою в сумі зовнішньоторговельногообороту вихідної держави з використанням формули
m
ene= å (en1: en0) · Wi,
I=1
де ene – номінальний ефективний курс;
m – кількість країн партнерів;
en0 – номінальний курс базисного періоду;
en1 – номінальний курс поточного періоду;
Wi – частка іноземної держави І взовнішньоторговельному обороту вихідної держави.
Реальний ефективнийкурс (ere) враховує вплив динаміки реального курсу іструктури зовнішньої торгівлі, тобто додає до величини реального курсу частку торгівліз даною іноземною державою в сумі зовнішньоторговельного обороту вихідноїдержави з використанням формули
m
ere= å (er1: er0) · Wi,
I=1
де ere – реальний ефективний курс;
m – кількість країн партнерів;
er0 – реальний курс базисного періоду;
er1 – реальний курс поточного періоду;
Wi – частка іноземної держави І взовнішньоторговельному обороту вихідної держави.
ПРИКЛАД
Розрахуйте реальний, номінальний ефективний і реальнийефективний курси гривні до американського долара за прямим котируванням принаступних даних:
Рікen (номінальний курс за прямим котируванням)
ІСША (дефлятор
у США)
ІУкр (дефлятор
в Україні)
Wi (частка долара США в розрахунках України)
2002 1: 5 1,1 1,2 0,7 2003 1: 4 1,0 2,0 0,7Реальнийкурс er = en · (ІСША: ІУкр)Þ
Þ2002 рік: er = (1: 5) · (1,1: 1,0) » 1 (USD): 4,5455(UAH);
2003рік: er = (1: 4) · (1,2: 2,0) » 1 (USD): 6,6667(UAH).
m
Номінальнийефективний курс ene = å (en 2003: en2002) · Wi =
I=1
= (en2003: en 2002) · Wi = (1: 4) /(1: 5) · 0,7 » 1 (USD): 1,1429 (UAH).
m
Реальнийефективний курс ere = å (er 2003: er2002) · Wi =
I=1
= (er2003: er 2002) · Wi = (1:6,6667) / (1: 4,5455) · 0,7 » 1 (USD): 2,0952(UAH).
Валютнийкурс за паритетом купівельної спроможності (ПКС) розраховується якспіввідношення вартостей стандартного набору певного споживчого кошику в двохкраїнах.
Основнимисуб’єктами валютного ринку є:
– суб’єкти ЗЕД;
– комерційні банківські устави, які забезпечують валютне обслуговуваннядіяльності;
– валютні посередники, які діють за відповідну компенсаційну винагороду,насамперед валютні біржі;
– державні установи, головне місце серед яких займають центральні банкита державні казначейства;
– міждержавні, міжнародні, регіональні та інші коригуючі організаціїмегарегулювання.
Традиційноусі суб’єкти валютного ринку поділяються на резидентів і нерезидентів. Дорезидентів відносять фізичних та юридичних осіб, які мають постійне місцепроживання на території країни, зокрема й такі, що тимчасово перебувають закордоном. Нерезидентами вважають фізичних та юридичних осіб, які не маютьгромадянства та їх постійне місцезнаходження за кордоном.
Взаємодіїсуб’єктів валютного ринку здійснюються шляхом валютних операцій на трьохвеликих сегментах ринку:
– біржовому;
– позабіржовому або міжбанківському;
– готівковому.
Валютніоперації поділяються на поточні і термінові при значній перевазі поточнихоперацій (до 90% ринкового обігу).
Поточніоперації мають дві основні форми:
– поточні конверсійні з негайною поставкою;
– поточні депозитно-кредитні.
Конверсійніоперації – це угоди агентів валютного ринку з купівлі – продажу (конверсії)певних сум грошей однієї країни за валюту іншої країни за погодженим курсом напевну дату. Поточні конверсійні дії вживають англомовний термін FOREX (ForeignExchange Operations).Операції конверсії поділяються на три категорії:
– з датою валютування «СЬОГОДНІ» (today або скорочено tod), наприклад,при операціях з UАН чи RUR до USD;
– з датою валютування «завтра» (tomorrow або tom) для операційєвропейських валют, наприклад, до гривні;
– з датою валютування за дві доби – спот (spot).
Поточнідепозитні операції в режимі «overnight» (одноденні депозити) також підкреслюютьшвидкісні можливості електронних переказів.
Терміновіоперації – це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленоїсуми в майбутньому за курсом, який є фіксованим у момент їх укладання. Валютнітермінові угоди відбуваються на спеціалізованих біржах у великих міжнароднихфінансових центрах, таких як Лондон (Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів – LIFFE),Чикаго (Чиказька біржа опціонів) та ін. Метою здійснення термінових операцій єотримання додаткового доходу – маржі, тобто позитивної для біржового гравцярізниці між терміновим і поточним курсами.
Різницяміж терміновим і поточним курсами має назву дисконт (при зниженні курсу) іпремія (при підвищенні курсу).
Курсиза терміновими угодами розраховуються на базі поточних курсів і відсотковихставок за депозитами.
Термінові операції поділяються на три основні види:
– форвардні;
– ф’ючерсні;
– опціонні.
Форвардніугоди документують відносини двох контрагентів про майбутню поставку валюти зараніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є обов’язковимидля виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів.
Ф’ючерсніоперації – це угоди з купівлі – продажу у майбутньому за раніше обумовленимкурсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю вказаних угод є те, щовони стандартизовані і поставки відбуваються у суворо визначені терміни.Поставка валюти здійснюється за контрактом через рахункову палату біржі. Метаздійснення ф’ючерсів, по-перше, в страхуванні ризиків; по-друге, у проведенніспекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми піднезначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси, які лежать воснові контрактів, тим більший обсяг попиту на ці угоди і тим вища ціна контракту.
Опціонніоперації – це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угодикупувати або продати відповідну кількість валюти за фіксованим курсом протягомвизначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується занеобхідністю забезпечити реалізацію цього права при продажу або купівлі валютиза договірною ціною. Опціонні угоди здійснюються, як правило, через біржу, хочаможливі позабіржові дії. На відміну від ф’ючерсу власник опціонного контрактуможе втратити тільки премію. Тенденцією розвитку світового валютного ринку єстрімке зростання саме опціонів.
Своп(swap) – це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовахнегайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самимивалютами. Своп використовується для здійснення комерційних угод для уникненнязбитків при конвертації валют і придбання необхідної валюти без ризику (наоснові покриття контругодою), також взаємного міжбанківського кредитування.
Усівалютні операції підрозділяються на торговельні та неторговельні.
Торговельніпов’язані з кредитуванням, інвестуванням, перевезеннями та торгівлею.
Неторговельніоперації – це дії по забезпеченню дипломатичних, торговельних представників іміжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, групфахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та іншихорганізацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельнихоперацій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.
Крімтого, здійсняються готівкові (касові) й безготівкові валютні операції.
Сучаснийвалютний ринок – це інституціонально регульований об’єкт. Макро – імегарегулювання здійснюється з боку держави та міжнародних організацій.
Статутом МВФ визначено, що метою є забезпеченняспівробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створеннябагатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги вплатіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно-фінансовоюполітикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад,валютними інтервенціями.
МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншей.Підрозділи Світового банку надають середньо – і довготермінові кредити, якіпов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурноюперебудовою економіки. Існують також регіональні валютно – фінансові установи,які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності.Принципи та методи, які визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання,на практиці втілюються державним валютним регулюванням.
Насамперед йдеться про встановлення режиміввалютного курсу.
Визначимоосновні режими за чинником гнучкості.
1. Фіксованийкурс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:
– фіксація до однієї іноземної валюти;
– використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;
– валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацієюдо вказаної валюти;
– фіксація до валютного композита;
– фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;
– фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.
2.Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленимиправилами за межами 2,25%.
3.Плаваючий (вільний) курс у таких формах:
– коректований з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складумакроекономічних показників;
– плаваючий, що керується Центральним банком;
– незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.
4.Гібридний курс у таких формах:
– оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу зобмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;
– цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає необхіднимрухатися;
– валютний коридор з встановленням мінімальної та максимальної межколивання;
– повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центральногопаритету;
– плавання, що керується, з активною політикою валютних інтервенцій.
Валютнаінтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Триосновні форми інтервенції:
- за рахунок власних резервів валюти;
- за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземнійвалюті;
– з допомогою угоди своп.
Традиційнимиформами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне, відповідно,зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).
Відрізняють дисконтну (облікову) і девізну валютну політикудержави.
Корекціяоблікових ставок Центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так,підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяєзабезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.
Впливна валютний ринок за рахунок маніпулювання пропозицією валют є суттю девізноїполітики.
Регулюванняплатіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг,страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.
Усівказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують прямі засобирегламентування або обмеження:
– ліцензування операції;
– блокування валютної виручки;
– обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державоюкурсом;
– регулювання термінів платежів;
– контроль за здійсненням інвестицій;
– надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорнихзон.
Суттєвим моментом регулювання є такі елементистрахування валютних ризиків:
– валютні застереження;
– мультивалютні застереження;
– використання термінових операцій;
– диверсифікація валютних резервів;
– захист засобами «інфраструктури» зовнішньої торгівлі;
– застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;
– хеджування.
Визначають три основні етапи розвитку світової валютноїсистеми:
1. Паризька система або система золотого стандарту (1867–1914 р.р.).
2. Бреттон-Вудська система або система фіксованих валютних курсів(1944–1975 р.р.).
3. Ямайська система або система плаваючих курсів (з 1976 р. донашого часу).
2. Сутність міжнародних кредитних відносин
Міжнародний кредит – це відносини, які складаються міжкредиторами й позичальниками різних країн з приводу надання, використання,погашення позики з виплатою відповідних процентів.
Суб’єктами міжнародного кредитування є:
- комерційні банки;
- інші кредитні установи;
- юридичні й фізичні особи;
- міжнародні фінансовіорганізації;
- державні кредитні установи.
Будь-якийміжнародний кредит є видом прямого інвестування.
Міжнароднікредити поділяють на зв’язані й фінансові. Перші мають суворо цільовийхарактер. Другі не мають цільового призначення.
Закритерієм часу відрізняють такі форми кредитування:
- короткострокове (до 1 року);
- середньострокове (від 1 до 5 років);
- довгострокове (понад 5 років).
Зацільовим призначенням визначають такі ринки позичкових капіталів:
- грошовий ринок з простим розміщенням тимчасово вільних грошовихресурсів під певний процент;
- ринок капіталів.
Заформою надання визначають товарні й валютні кредити.
Закритерієм безпосередньої відповідальності відрізняють:
- первинний ринок позик, коли розміщуються безпосередньо товарні абовалютні активи, первинні цінні папери тощо;
- вторинний ринок позик, коли використовуються фінансові деривати,насамперед, термінові контракти в різних формах.
Напервинному ринку акції, облігації, векселя та інші боргові розписки; інструментигрошового ринку (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківськіакцепти та ін.) здатні виконувати роль резервної валюти й забезпечуватиобслуговування міжнародних кредитів. Особливо треба відзначити зростаючу рольєвропаперів, насамперед, євронот і єврооблігацій.
Євроноти– це короткострокові боргові папери, які випускають корпорації в іноземнійвалюті на термін від 3 до 6 місяців для забезпечення середньострокових кредитіву європейських установах.
Єврооблігації на відміну від євронот забезпечуютьдовгострокове кредитування і випускаються на тривалий термін. Визначають таківиди єврооблігацій:- з фіксованою процентною ставкою;
- з плаваючою процентною ставкою, яка коливається залежно віддинаміки позичкового проценту на ринку;
- з індексованим процентом, який змінюється згідно з індексом цін напевні товари;
- змішані або гібридні, коли плаваюча ставка, досягаючи певногорівня, фіксується на ньому;
- конвертовані з правом обміняти їх на акції компанії – позичальника,якщо дивіденди по акціях перевищуватимуть проценти по облігаціях.
Неможливістьвиконання країною своїх боргових, насамперед, кредитних зобов’язань іприпинення сплати боргу має назву дефолт.
Найпотужнішимисвітовими фінансовими центрами світу є Нью-Йорк, Лондон, Цюріх,Франкфурт-на-Майні, Токіо, Сінгапур та деякі ін. Наприклад, базовою цифрою длярозрахунку процентів за міжнародні позики є LIBOR, тобто середня ставка міжбанківськоголондонського ринку з надання коштів у євровалюті за попередні 360 діб.
Важливим макроекономічним показником міжнародногоавторитету країни є її кредитний рейтинг, який традиційно надають міжнароднірейтингові агенції.
3.Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації
Охарактеризуємоосновні міжнародні фінансові організації:
1) МВФ надає коротко – середньострокові позички для подоланняплатіжно-розрахункових диспропорцій в економіці країн;
2) група Світового банку здійснює середньо- і довгострокові позикидля структурної перебудови економіки, зокрема для стимулювання розвиткуприватного бізнесу; група СБ включає:
- МБРР (загальні задачі);
- Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) для кредитування країн, щорозвиваються або з перехідною економікою;
- Багатосторонню агенцію з гарантування інвестицій (БАГІ).
3) Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надає позикиєвропейським країнам з перехідною економікою для структурної перебудовиекономіки, зокрема, для забезпечення екологічної безпеки (приклад –фінансування добудови реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС);
4) Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), який діє в межах ЄС ізабезпечує кредитування проектів, спільних для членів Союзу та їх економічнихпартнерів;
5) Європейський валютний фонд (до 1981 року Європейський фондвалютного співробітництва – ЄФВС), який є джерелом взаємодопомоги членам ЄС;
6) Паризький клуб кредиторів – неформальне об’єднання державнихкредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань,зокрема, здійснення взаємозаліку боргів;
7) Лондонський клуб кредиторів – неформальне об’єднання недержавнихкредитних установ для контролю за виконанням зовнішніх боргових зобов’язань,зокрема, здійснення взаємозаліку боргів.
4.Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями
Валютнівідносини в Україні спираються на такі ключові нормативно-законодавчідокументи:
1. Митний кодекс України від 11.07.2006 р.
2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.2001 р.з доповненнями та змінами.
3. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземнійвалюті» від 23.04.2004 р. з доповненнями та змінами.
4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1999 р. №15–99 з доповненнями та змінами.
5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою ПравлінняНБУ від 4.02.1999 р. №34 з доповненнями та змінами.
6. Інструкція НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній таіноземній валюті» №527 від 110.1998 р. та ін.
Найбільші суми вклали в економіку нашої країни міжнародніфінансові організації, насамперед, МВФ і СБ. Наприклад, МВФ працював зукраїнським урядом за трьома програмами:
- програма трансформаціїекономіки;
- програма короткостроковогофінансування, яка спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації;
– програма розширеного фінансування.