Реферат: Міжнародна економіка
План
1. Макроекономічнароль платіжного балансу
2. Світовавалютна система та етапи її розвитку
3. Задача
Література
1.Макроекономічна роль платіжного балансу
Платіжний баланс- це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становищедержави та відображає економічні стосунки національної економіки з економікамидержав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадженняобґрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування тапрогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержаннярізноманітних порівняльних даних, оцінювання умов торгівлі. На підставіфактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи,зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країніфінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання йогодефіциту.
Платіжний баланс- це співвідношення між платежами, які здійснені економічними суб'єктами даноїкраїни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн запевний період (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищуютьплатежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над надходженнями — пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходженняіноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдопризводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.
Стан платіжногобалансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структуриекономіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації,зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державногорегулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний балансчітко відображає економічне становище країни, широко використовується вінтересах прогнозування і макроекономічного регулювання. За формою складанняплатіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якомувідображаються усі економічні ситуації між резидентами і неризедентами держави.Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна екномічнаоперація має подвійний запис ¾ по кредиту однієї статті та дебету іншої.Це правило свідчить про те, що більшість екномічних операцій за суттю є обміномекномічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне наданя екномічнихцінностей (тоарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієїоперації подвійним записом запроваджується особлив стаття «трансферти»¾ це група операцій проведених на безвідплатній основі.
Складанняплатіжних балансів всі країни здійснюють на: основі Керівництва МВФ ізскладання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання).Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс складається з двох великихрозділів:
1) балансупоточних операцій (current account balance)
2) балансу рухукапіталу та фінансових ресурсів (capital and financial account).
Поточними єоперації з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальніоперації пов'язані з інвестиційною діяльністю і є операціями з активами тазобов'язаннями.
Всі операції, щовраховуються в платіжному балансі, поділяють на платежі, обміни, трансферти,міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із зміни вартості,рекласифікацію претензій і зобов'язань.
Відповідно доКерівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні ресурси;б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів абозбільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортніресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів або зменшенняпасивів. Отже, для активів знак «плюс» (кредит) означає зменшеннявкладень, а «мінус» (дебет) свідчить про їх збільшення. На противагуцьому для пасивів знак «плюс» означає збільшення, а «мінус»-- зменшення.
Звичайнопублікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованомувигляді .
Агрегованийбаланс складається за такою схемою:
1. Баланспоточних операцій.
2. Пряміінвестиції та інший довгостроковий капітал.
3. Іншийкороткостроковий капітал.
4. Помилки таупущення.
5. Надзвичайне фінансування.
6. Зобов'язання,що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів.
7. Резерви.
Для складанняплатіжного балансу важливе значення має визначення поняття «економічнатериторія». Економічна територія країни складається з географічної території,яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал.Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води,континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння,територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, щознаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, абоякщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях).Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, щовикористовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, якіфізично розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територіякраїни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вонаскладається з географічної території, що адмініструється урядом.
Визначеннярезидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, які у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки належать такіосновні типи складових, що є резидентськими в економіці:
1) підприємства,
2) компанії,
3) представництваіноземних компаній;
4) некомерційніустанови та корпорації;
5) установиорганів державного управління;
6) домашнігосподарства.
Підприємствамають центр економічної зацікавленості в країні, якщо вони залучені довиробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вониповинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягомпевного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцевудіяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції зхолдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фондидля своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок.«Закордонні» підприємства, залучені до виробничого процесу, єрезидентами економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за якимвизначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, щовикористовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі таплатформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни,резидентами якої вони є.
Компанії, щоповністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходятьсяв країни і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентамикраїни. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків,заснованих з участю іноземного капіталу. Представництва іноземних компаній, якімають певний штат співробітників, використовують власне чи орендованеприміщення і перебувають в країні не менше ніж рік, з точки зору платіжногобалансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українськихкомпаній за кордоном — вони є резидентами тієї країни, де розташовані іпроводять свою діяльність. Некомерційні установи і корпорації є резидентамитієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їхіснування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнано тазадокументовано. Установи органів державного управління, які розташовані натериторії країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядовіоргани на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства,консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, щорозташовані за межами країн.
Домашнєгосподарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в данійкраїні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володієпомешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживаннячленів цього домашнього господарства. Член домашнього господарства, якийзалишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часуповертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздкисистематичні. Тому до категорії «резиденти» належать:
— мандрівники,тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах,для відпочинку, поліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та іншихмотивів;
— особи, якіпрацюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, дезнаходиться домашнє господарство, до якого вони належать;
— працівники, якітимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашньогогосподарства (прикордонні працівники, персонал міжнародних організацій, якийпрацює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., якийнаймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувногообладнання, що частково або повністю використовується поза економічноютериторією).
За характеромоперацій платіжні баланси включають два розділи: баланс поточних операцій;баланс капіталів та фінансових операцій. Поточними є операції з товарами,послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції пов’язані зінвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов’язаннями.До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції, середньострокові тадовгострокові кредити, короткострокові міжбанківські кредити, резервні активи.
Зміст кожноїпозиції у платіжному балансі потребує спеціального розгляду. Торговельнийбаланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона більшповно відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібногуртовуторгівлю.
Для складаннястатті «Послуги» використовуються дані банківської звітності,міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств тавідомств, довідки з посольств та експертні оцінки.
До статті «Доходи»,відповідно до міжнародної практики, включаються не тільки дані про трудовінадходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсоткина залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені у звітномуперіоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а і провиконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміриреальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого капіталу.
«Трансферти»характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансовихцінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальнітрансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів іпослуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливостікраїни-донора. Поточні трансферти відображаються у рахунку поточних операцій таскладаються за даними банківської звітності, інформацією з агенства міжнародноїтехнічної допомоги та ОЕСР(Організація економічного співробітництва тарозвитку).
За формоюплатіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якомувідображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентамидержави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами,послугами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; профакти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов'язання; накопичення абовитрату валютних резервів тощо.
Для складанняплатіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел таекспертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальноїтехніки і нових інформаційних технологій
Платіжний балансвідіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічніоперації, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу.Являє собою систематизовану запис результатів всіх економічних угод міжрезидентами даної країни і зовнішнім світом протягом певного періоду часу.Платіжний баланс відображає стан міжнародних економічних відносин даної країниз зовнішнім світом, які здійснюються по двох основних каналах – міжнародноїторгівлі і фінансів. Він містить багато цінної та корисної інформації,необхідної для аналізу економічної ситуації, що склалася в країні, і длявироблення адекватної макроекономічної політики. Платіжний баланс дає нетільки повне уявлення про масштаби реальних і фінансових потоків між даноюкраїною та рештою світу, але і характеризує «зовнішню позицію країни»,зокрема її роль як експортера або імпортера на міжнародному ринку товарів іпослуг. На основі даних платіжного балансу за ряд років можна визначити позиціюкраїни по накопичених міжнародних інвестицій, тобто розрахувати «балансзовнішньої заборгованості», який являє собою іноземні активи і пасивикраїни на певний момент часу. Якщо активи країни за кордоном перевищують їїліквідні зобов'язання перед зовнішнім миром, то країна в цілому виступаєнетто-кредито-ром інших держав. У випадку перевищення ліквідних зобов'язаньперед зовнішнім світом над закордонними активами країна стає нетто-боржником насвітовому ринку позикових коштів.
Рахункиплатіжного балансу надають інформацію не тільки про накопиченої заборгованості,виплати відсотків і платежів по основній сумі боргу, а й про можливості країнизаробляти в майбутньому валюту для обслуговування і погашення зовнішньогоборгу. Дані платіжного балансу про динаміку золотовалютних резервів дозволяютьсудити про доцільність підтримки тієї чи іншої системи обмінного курсу,прогнозувати найближчі тенденції на валютному та грошовому ринках. За динамікоюі обсягом прямих іноземних інвестицій можна оцінити інвестиційний клімат вкраїні. Зокрема, низька частка прямих іноземних інвестицій в загальному обсязіприпливу іноземного капіталу свідчить про низьку довіру до країни і даєпідставу розглядати її інвестиційний клімат як несприятливий і ризиковий. Уплатіжному балансі відбиваються і великі потрясіння в національній економіці.Так, наприклад, маючи в своєму розпорядженні даних про широкомасштабний відтокуспекулятивного капіталу з країни, можна зробити висновок про «лихоманки»на її валютному і фондовому ринках і можливу кризу банківської системи.
Платіжний балансскладається за принципом подвійного рахунку, тобто являє собою двостороннюзапис всіх економічних угод. Принцип подвійного рахунку передбачає, що будь-якаміжнародна угода автоматично враховується в платіжному балансі двічі: один разяк кредит, а другий раз як дебет. Платіжний баланс – це відбиттязовнішньоекономічних зв'язків країни. Регулювання платіжного балансу не єсамоціллю, а виступає як елемент соціально-економічної політики країни, тому щоспроба стабілізувати платіжний баланс у відриві від внутрішнього станунаціональної економіки може привести до протиріч внутрішніх і зовнішніх цілейрозвитку економіки й погіршити внутрішню ситуацію в країні. А значить аналізустану платіжного балансу повинне приділятися значимий вплив.
2. Світовавалютна система та етапи її розвитку
Валютнасистема — сукупність грошово-кредитних відносин, які склалися на основіінтернаціоналізації господарського життя і розвитку світового ринку тазакріплених у міжнародних договірних і державно-правових нормах.
Розрізняютьнаціональні, міжнародні (регіональні) та світову валютні системи.
Національнавалютна система — це сукупність відносин, які передбачають функціонуваннявалюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни. Включає в себеряд основних елементів: національну валюту, валютні резерви, валютний паритет,курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти,основні форми і методи валютних обмежень, режим використання кредитнихінструментів, статус органів, які регулюють валютні відносини країни, умовифункціонування національного ринку валюти і золота.
Світоваі міжнародні валютні системи обслуговують взаємний обмін результатаминаціональних економік. Їх базою є міжнародний розподіл праці, товарневиробництво і зовнішня торгівля між сторонами.
Світовавалютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золото-валютного (доларового) та паперово-валютного стандартів.
Системазолотого стандарту сформувалася на початку XIX сторіччя і функціонувала до20-30-х років ХХ сторіччя. Її визначальними ознаками були: функціонуваннязолота у якості світових грошей, фіксація золотого змісту національних валют,їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованихвалютних курсів.
Вперіод дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді чеканних монет нелише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньомуринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютноїсистем. Різниця між ними, як зазначалося вище, полягала головним чином у тому,що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.
Обміннийвалютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основіспіввідношення їх золотого змісту (масштабу цін), що установлювався державою.Так, якщо вмісткість американського долара визначалася в 1/20 унції золота, аанглійською фунта стерлінгів — у 1/4 унції, то легко визначити, що їх обміннийкурс дорівнював співвідношенню 1 до 5 ( 1/4: 1/20 = 5 ). Фунт стерлінгівобмінювався на 5 доларів.
Водночассистема золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадтожорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобуткумонетарного товару, виключала можливість проведення окремими державами власноївалютно-грошової політики.
Повнийвідхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «Великоїдепресії» — економічної кризи 1929-1933 рр. і в подальші післякризовіроки. З метою виправлення цього становища в 1944 році в м. Бреттон-Вудсі (США)зібралася Міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утвореноМіжурядову установу при ООН по регулюванню валютних відносин — Міжнароднийвалютний фонд (МВФ). У відповідності із статутом МВФ було визначено основніпринципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської.
Навідміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютногостандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у системузолото-доларового стандарту.
Основніпринципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи зводилась донаступного:
1. Доларвиконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Зв’язоквалют із монетарним товаром здійснювався за схемою:«золото — долар — національні валюти».
2. Додержання принципу фіксованихвалютних курсів., які встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту івідповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могливідхилятися більш як на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.
3. Долар, функціонуючи у режимі золотогостандарта, прирівнювався до золота по визначеному паритету на основі фіксаціїринкової ціни на золото: вмісткість долара дорівнювала 0,888 г золота; ціна 1 унції (31,1г) золота — 35 дол.
4. Заборона вільної (приватної)купівлі-продажу золота. Вказані операції могли здійснюватися лише на рівніцентральних банків на основі фіксованої ціни.
Вкінці 60-х — на початку 70-х років США значною мірою втратили на світовомуринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почалирозвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота, долар переставвиконувати функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. У ційситуації 15 серпня 1971 р. Президент Р.Ніксон прийняв рішення про припиненняконвертованості долара в золото. Відміна одного із визначальних принципівБреттон-Вудської системи означала її фактичний крах.
Контуринової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці іпонині, були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася вм. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Ямайська валютна система передбачаєвідмову від ряду основних принципів Бреттон-Вудської системи, передбачаючиповну демонетизацію золота і остаточний перехід до використання в якостісвітових грошей національних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць- СДР, (спеціальні права запозичення), які випускає МВФ.
Основнимипринципами Ямайської системи є:
1. Відміна офіційної ціни на золото ізолотих паритетів.
2. Дозвіл купівлі-продажу золота заринковими цінами.
3. Припинення розміну доларів на золото.
4. Право вибору країнами будь-якогорежиму валютного курсу.
5. Визнання плаваючих валютних курсів.
6. Надання повноважень МВФ по нагляду завалютною політикою країн-членів.