Реферат: Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

Аналіз міжнародних економічних відносин

України, Польщі, Австрії та Японії

 


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ

1.1      Польща

1.1.1Загальна інформація про Польщу, географічне положення,

населеннята державний устрій Польщі

1.1.2Економічна ситуація в Польщі

1.1.3  Загальна характеристика відносин Україна – Польща

1.2 Австрія

1.2.1Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державнийустрій Австрії

1.2.2Економічна ситуація в Австрії

1.2.3  Загальна характеристика відносин Україна – Австрія

1.3 Японія

1.3.1Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державнийустрій Японії

1.3.2Економічна ситуація в Японії

1.3.3Загальна характеристика відносин Україна – Японія

РОЗДІЛ2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ

2.1Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.2Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією іЯпонією

2.3Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією іЯпонією

2.4Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція міжУкраїною та Польщею, Австрією і Японією

ВИСНОВКИ

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

 

          Основнимипоказниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародномуспівтоваристві, є наступні 4 категорії:

1.Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделіекономік.

2.Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

3.Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

4.Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (заматеріалами ООН і міжнародних організацій).

1.Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделіекономік[1].

Середсучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільшрозвиненою ринковою економікою, виділяють такі:

— англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), якахарактеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремихосіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролідержави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси.Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва.Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;

— соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), якаподібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності векономіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільноїзлагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів державидля реалізації соціальної політики;

— східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), якахарактеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенемвпливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуваннямкульту лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національнихінтересів над міжнародними.

2.Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

Найбільшуніверсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, єїї валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).

Заобсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовомувиробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США — 7830млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина —2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія— 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших державвходять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд.дол., Іспанія — 530 млрд. дол.

Водночасблизькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівеньекономічного розвитку. Для характеристики останнього використовуєтьсянасамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканцякраїни).

Засередньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:

1)країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країну другій половині 90-их років XX ст. було 53);

2)країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже40 країн);

3)країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50країн);

4)країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).

Найвищіпоказники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії(38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовомурейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу(менше ніж 500 дол.).

3.Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

Прорівень економічного (і навіть ширше — суспільного) розвитку країни можна судититакож за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьомуекономіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, кудивходять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного —індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного — сферавиробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитнадіяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, уп-равління тощо) іобчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результатівиділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвиткулюдського суспільства.

Країнипостіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60–70%)і надзвичайно низьку первинного (1–4%). Для їхнього госпо-дарства характерним єрізке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів наодиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріальноговиробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи,Північної Америки, Японія.

УВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинногосектора (35–50%), відносно висока первинного (5–20%). До них на-лежать деякі країниЗахідної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні тасоціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувнікраїни.

Країнидоіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіцігалузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість іневиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації уміжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалівідсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чималокраїн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.

4.Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (заматеріалами ООН і міжнародних організацій).

Усюрізноманітність країн світу об’єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкимиякісними ознаками.

Основнимитипами країн сучасного світу є:

1.Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвиткуринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансовіринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи секторобслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із нихвступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.

Доцієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («великасімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б)«малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди,Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія;в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минуломуразом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а такожІзраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку —Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високихсередньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даноготипу країн їх можна відносити умовно).

2.Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової).Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, ко-лишнього СРСР таМонголію.

3.Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — по-над 130) об’єднує:по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другоїсвітової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські,Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичногорозвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферіюсвітового господарства.

Більшістькраїн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чиаграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 де-сятиріччя відбулисясуттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг,експортна орієнтація). З’явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами.Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни —латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири«далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б)нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівнікраїни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.

Рештакраїн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і ду-же низькі доходи.Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістич-ні країни, дві з якихдотримуються централізовано планової економіки (Ко-рейськаНародно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в еко-номіку елементи ринковогомеханізму (Китай, В’єтнам).

Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналізстану зовнішньоекономічних зв’язків України та трьох типів країн: 1 країна –прикордонний сусід, 2 країна – розвинута ринкова країна Європи, 3 країна — розвинутакраїна Америки чи Східної Азії.

Об’єктом курсової роботи вибраний аналіз рівнязовнішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії.

Мета курсової роботи – виявлення сучасного стану та питомої вагизов-нішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії, діагностикапричин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв’язків та формування пропозиційпо можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.

Джерелами курсового дослідження були матеріали ДеркомстатуУкраїни, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичніджере-ла в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).


РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ,

ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН

ЗУКРАЇНОЮ

 

1.1Польща

 

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,населення тадержавний устрій Польщі

Офіційна назва — РеспублікаПольща (РП) — Rzeczpospolita Polska (RP) [31]. Географічнеположення. Польща розташована у Центральній Європі понад Балтійським морем, між49о 00' та 54о 50' північної широти і між 14о08' та 24о 09' східної довготи.

 

/> Рис.1.1. Карта Польщі та прикордонних країн вЄвропі

Протяжність з півночі на південь складає649 км, зі сходу на захід — 689 км. Площа території країни складає 312685кв. км (9 місце у Європі).

Столицею Польщі є Варшаваз населенням 1,618 млн. мешканців (4,2 % від загальної кількості населеннякраїни).

Найбільші міста (1999 р.): Лодзь(803,4 тис.), Краків (740,0 тис.), Вроцлав (637,2 тис.), Познань (577,5 тис.),Гданьськ (458,4 тис.), Щецін (416,7 тис.), Бид-гощ (386 тис.), Люблін (356,5тис.), Катовіце (344,8 тис.).

Загальна довжинадержавного кордону складає 3496 км. На півночі пере-важну частину кордонускладає територіальний відрізок Балтійського моря — 440 км, а по суші Польщамежує з Російською Федерацією — 210 км. На півдні гірські хребти Судетів іКарпат відділяють Польщу від Чехії — 790 км та Сло-ваччини — 541 км. Насході сусідами Польщі є Литва — 103 км, Білорусь — 416 км та Україна — 529 км.

Чисельність населення — 38,6 млн. чол. (2003р.)

Адміністративнийподіл- 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поді-ляються на 308 повітів (powiat), які розділеніна 2489 гмінів (gmina), включаю-чи 65 міст, що мають статус міських повітів(Новийадміністративний розподіл введений 1 січня 1999 р.)

Офіційна мова — польська. Офіційнарелігія — католицизм.

Грошова одиниця — злотий = 100 грошам.

Членство вміжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпраці іРозвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада БалтійськихДержав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-ЄвропейськеОб'єднання Вільної Торгівлі, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ, ЦЄІ.

Кількість населенняРеспубліки Польща у 1998 році становила 38667 тис. осіб. З огляду на кількістьмешканців Польща посідає 29 місце у світі (0,7% на-селення Землі) і 8 місце уЄвропі (5,3% населення континенту). Середня густо-та розміщення населення — 124особи на квадратний кілометр. Найбільш засе-лені райони: Сілезія,південно-західні і центральні райони (200-270 осіб на кв. км). У 875 містахкраїни мешкає 23923 тис. осіб, що становить 61,9% всього населення. Відповідно,в селах — 14744 тис. осіб, або 38,1%.

За даними статистики,чоловіки становлять 48,6% польського суспільст-ва, жінки — 51, 4%. Середнятривалість життя чоловіків — 68,9 року, жінок — 77,3. Чисельність населенняПольщі працездатного віку (чоловіки — 18-64 років, жін-ки — 18-59 років)становить близько 22 333 тис. осіб, або 58% загальної чисель-ності населення країни. Зчисла працездатного населення 51,7% — чоловіки, 48,3% — жінки. Найбільшу часткупрацездатного населення становлять особи у віці 30-39 років (28,3%), 20-29років (23%).

Польща є досить однорідноюв національному плані країною. Національ-ні меншини становлять менше 5% від загальноїкількості населення. Найбільше німців, українців і білорусів. Проживають такожлитовці, цигани, євреї, словаки та інші.

Переважна більшістьмешканців Польщі є католиками. У східних райо-нах, де проживаютьукраїнці та росіяни, поширене православ'я. Національні меншини ніде несконцентровані.

Згідно з данимигромадсько-адміністративного департаменту МВС Рес-публіки Польща, в країнімешкає близько 30 тисяч іноземців, які мають «картку постійногоперебування». Це, власне, контрольована міграція. Лише в 1991 році в Польщуприбуло 16,638 млн. громадян колишніх європейських соціалістич-них країн, а вибуло — 15,804 млн. Це свідчить про те, що лише протягом одного року в країні нелегально«затрималося» більше півмільйона «гостей», переважноросіян, білорусів, українців, румунів, болгарів.

Офіційний баланссічня-травня 1995 року засвідчив, що в Польщі осіло близько 300 тисячпредставників Східної Європи. Спостереження показують, що чисельність іноземців, якінамагаються закріпитися у Польщі з будь-яких причин, має тенденцію дозростання.

Польща займає східнучастину Середньоєвропейської рівнини і її повер-хня здебільшого маєнизинний характер. Низовини (з висотою до 300 м над рів-нем моря) займають 91,3%загальної поверхні, височини (від 300 до 500 м) — 5,6%, а гірські території(вище 500 м) — всього 3,1%.

Найвища точка країнизнаходиться в Татрах — пік Риси (2499 м над рівнем моря), а найнижча — наЖулавах Вісьляних — заглиблення біля Рачкув Ельбонсь-ких — 1,8 м над рівнемморя. Незважаючи на те, що найбільшу площу займають низовини (середня висотастановить 173 м), ландшафт Польщі є дуже різнома-нітним. Це викликанопоясним розміщенням фізико-географічних зон і різнома-нітно сформованимрельєфом.

Берегова лінія в ціломувирівняна, виділяються дві великі затоки: Помор-ська і Гданська. Вздовжузбережжя Балтійського моря простягається смуга при-морських низовин. Міжпівденно-балтійським узбережжям і смугою централь-но-польських низовинрозташовані приозерні території.

На півдні Польщізнаходиться смуга старих гір, дуже різноманітних за геологією і рельєфом. Середних виділяються Судети (займають близько 3% поверхні країни) з найвищою точкоюу масиві Карконоші (Снєжка, 1602 м над рівнем моря), крім того, близько 6%поверхні країни займають молоді склад-часті гори — Карпати.

РозташуванняПольщі в центрі Європи і широтне розміщення фізико-ге-ографічних зон є причиноютого, що клімат країни має перехідний характер по-мірної зони. Зіткнення різнихмас повітря (переважно полярно-морських мас повітря Атлантики іполярно-континентальних Євразії) спричиняє часті зміни погоди і значнеколивання тривалості окремих пір року. Це, в першу чергу, сто-сується зим, які буваютьабо відносно теплими і вологими — морського типу, або морозними — континентального типу.

Середньорічні температуриколиваються (крім гір) від +6оС до +8оС. Найтеплішимирегіонами є Сілезька Низовина і Західна частина Сандомирської Котловини.Найхолоднішою територією є північно-східна частина краю. Се-редні температури липнястановлять від +16,5оС на півночі до +19о на Сілезь-кій Низовині і в околицяхТарнова, січня — від — 1оС над морем до -4,5оС напівнічному сході ( в околицях Сувалк). Атмосферні опади характеризуютьсявеликою залежністю від висоти над рівнем моря, максимальна їх кількістьприпадає на літні місяці.

Польща має багатізапаси мінеральної сировини; належить до передових у світі виробників таекспортерів кам«яного вугілля, сірки, міді і срібла. На тери-торії Польщі знаходятьсятакож поклади цинку, свинцю, природного газу, солі та інших мінералів.

Експлуатаціяпокладів вугілля є основою забезпечення країни енергією і важливим джереломвалютних надходжень. Польща є найбільшим виробником та експортеромкам»яного вугілля у Європі (крім Росії) і шостим у світі, а також одним знайбільших виробників бурого вугілля. Геологічно підтверджені пок-лади кам«яноговугілля, які оцінюються в 50,9 млрд. т, розробляються в основ-ному в Сілезії іЛюбельському районі. Буре вугілля, геологічно підтверджені поклади якогостановлять 14,1 млрд. т, добувається відкритим способом у цент-ральній іпівденно-західній частинах країни. Величина розвіданих на сьогодні родовищвідповідає 174-річному видобутку кам»яного і 35-річному видобутку буроговугілля.

Розвідані в Польщіпоклади природного газу становлять 120 млрд. куб. м, що відповідає 25-річномувидобутку при нинішніх його обсягах. Ця експлуа-тація забезпечує близько37% потреб країни у паливі. У той же час запаси і ви-добуток нафти незначні імайже вся її переробка орієнтується на імпортну си-ровину.

Відкритих покладів міді вПольщі (майже 1,7 млрд. т) вистачить на 60 ро-ків при нинішніх обсягахвидобутку. Мідь добувається у Нижній Сілезії з гли-бини до 1200 м. Мідніруди Польщі містять багато срібла, що сприяє підвищен-ню рентабельностіексплуатації.

Польща є 9-м усвіті і першим у Європі (без колишнього СРСР) виробни-ком міді і срібла. Більшість видобутку цихметалів експортується, в першу чергу на ринки Європейського Союзу.

Поклади цинко-свинцевихруд знаходяться у сілезько-краківському регі-оні. Поточний видобутокдозволяє задовольнити власні потреби і експортувати невеликі кількості цинку.

Республіка Польща — «демократична правова держава, яка втілює в життя принципи соціальноїсправедливості». Маніфестом Польського комітету націо-нального визволення від22 липня 1944 року Польща була проголошена Поль-ською Республікою. З 22липня 1952 року по 29 грудня 1989 року — Польська Народна Республіка. З 29грудня 1989 року — Республіка Польща.

Відповідно доконституційних поправок від 29 грудня 1989 року скасова-но два перших розділиконституції про соціалістичний лад і керівну роль ПОРП. Діє конституція,прийнята Національними зборами 2 квітня 1997 року. Схвалена на референдумі 25травня 1997 року, набрала чинності 17 жовтня 1997 року.

Глава держави — президент, що обирається громадянами Польщі терміном на п'ять років на основізагального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Однаі та ж особа може обиратися президентом не більш двох разів підряд. Президентомможе бути обраний громадянин Польщі, який до дня виборів досяг 35 років іволодіє правом бути обраним в сейм. Президент є вищим представником країни наміжнародній арені, призначає термін виборів до сейму і сенату, призначає головуРади Міністрів, голову Верховного суду, начальника Генерального штабу ВійськаПольського, наділяється правом оголошувати надзвичайний стан в країні.

Законодавча владаздійснюється двопалатним парламентом, який склада-ється з сейму (нижняпалата) і сенату (верхня палата), що обираються на чоти-рирічний термін шляхомтаємного голосування на основі загального рівного і прямого виборчого права.Правом бути обраним в сейм має громадянин Поль-щі, що досяг до днявиборів 21 року, в сенат — 30 років. Депутати сейму і сена-тори не можуть поєднуватисвої мандати з важливими державними постами. Сейм налічує 460 депутатів. Доскладу Сенату входять 100 сенаторів. Після виборів обидві палати обирають своїхкерівників — маршалів та їх заступників, які утворюють президії.

У випадках, визначенихОсновним Законом, Сейм і Сенат на спільних за-сіданнях під головуванняммаршала Сейму утворюють Національні збори, які підтверджують правильністьвиборів Президента і прийняття ним присяги. На-ціональні збори можутьвизнати нездатність Президента виконувати свої обов'-язки з огляду на станздоров'я, а також прийняти ухвалу про притягнення його до відповідальностіперед Державним трибуналом (більшістю 2/3 голосів за-гальної кількості членівНаціональних зборів). На розгляд Національних зборів подаються також іншіважливі питання, що стосується держави.

Діяльність парламентуможе бути припинена у випадку його розпуску Президентом РП, за умови погодженняз маршалом Сейму (підстави: якщо Сейм не може затвердити новий склад ради Міністрів;якщо висловлено вотум недовіри Раді Міністрів, але не призначено нового ГоловуРади Міністрів РП; якщо протягом 3 місяців не буде схвалений бюджет держави),або саморозпус-ку.

Внутрішню тазовнішню політику держави проводить Уряд — Рада Міні-стрів (Rada Ministrow), яка керуєтакож всією урядовою адміністрацією. Раду Міністрів утворюють: Голова РадиМіністрів (Прем'єр-міністр) як її керівник, заступники Голови ради Міністрів(віце-прем'єр-міністри), міністри, керівники інших органів влади, які є міністрамибез портфеля. Голову Ради Міністрів за рекомендацією партії або коаліції, щомає парламентську більшість, затверджує Президент протягом 14 днів від першогозасідання новообраного Сейму, або прийняття відставки Ради Міністрів.

Голова Риди Міністрів формуєуряд, який складає присягу Президенту. Після цього у місячний термінПрем'єр-мініст подає Сейму програму діяльності Ради Міністрів (експозе) зпропозицією надання вотуму довіри. Сейм схвалює вотум довіри абсолютноюбільшістю голосів.

 

1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

Польськаекономіка в період 2000-2001 років характеризується послідов-неимвпровадження економічних реформ, успіхи процесів реструктуризації, а такожпозитивними макроекономічними показники, досягнутими в результатіцілеспрямованої економічної політики, здійснюваної державою, що допомоглаПольщі уникнути криз, які переживають багато країн світу. Завдяки цьому Польщу всечастіше сприймають у світі як країну успіху. Ця думка знайшла відображення і воцінках міжнародних економічних організацій та фінансових інститутів, і всвітовій економічній публіцистиці.

Процеси розвиткуекономіки, розширення лібералізації і широке впровад-ження ринкових механізмівсупроводжувалися в Польщі також істотними змі-нами у зовнішньоекономічнійполітиці. Здійсненоряд змін у торговельній полі-тиці, результатом яких була значна лібералізаціятоварообороту відповідно до принципів СОТ. Зміни у зовнішньоекономічнійполітиці Польщі позначилися також на головних напрямках економічногоспівробітництва і торгівлі.

Стратегічноюметою цієї політики стало членство Польщі в Європейсь-кому Союзі. Польщареалізує Європейський договір від 1 лютого 1994 року, яким затвердженаасоціація країни з Європейськими співтовариством. Країни ЄС є головнимиторговельними партнерами Польщі, на їх частку в 2000 році припадало 70% всьогопольського експорту і 62% імпорту.

Триває процеспристосування польської економіки до структур ЄС, тому вступ Польщі в цюорганізацію ставреальністю. Системні зміни, вільний вихід польських товарів на світовий ринокі підвищення їх конкурентоспроможності стимулювали зростаннязовнішньоторговельного обороту Польщі за останні роки.

Економічнівідносини Польщі з більшістю країн Центральної і Східної Європи здійснюються наоснові угод про вільну торгівлю. У своїй зовнішньо-економічній політиці Польщанадає також великого значення відносинам з Ро-сійською Федерацією.

В галузі сільськогогосподарства слід відзначити підвищення закупівель-них цін на основнізернові культури, забійну худобу, а також коров'яче молоко. Одночасноспостерігалося зниження закупівельних цін на картоплю і м'ясо птиці. Загаломзбільшилися обсяги роздрібного продажу товарів. Підвищилася також реальнанарахована місячна зарплата у виробничому секторі. Помітно збільшилася виручказ експорту, порівняно з витратами на імпорт. Отже, змен-шився дефіцит торговогобалансу країни. Однак за цей період зафіксоване по-дальше зниженнязайнятості у виробничому секторі, у тому числі в промисло-вості. Збільшиласякількість зареєстрованих безробітних. Наприкінці 2000 року рівень безробіттяперевищив 14%. Незважаючи на зусилля уряду, в 2001 році не вдалося знизити цейважливий для економіки країни показник у зв'язку з недос-татньою пропозицієюробочих місць. У зв'язку з цим Польща дуже зацікавлена в інвестиціях, що підвищуютьзайнятість у регіонах з надлишками робочої си-ли, особливо всільськогосподарських районах.

Незважаючи наперераховані вище труднощі, є всі передумови для того, щоб Польща і надалівходила в число країн з високими темпами економічного зростання. Одними знайважливіших чинників цього зростання будуть, як і ра-ніше, розширеннязовнішньоекономічної співпраці і подальше збільшення зов-нішнього товарообороту.Особливо Польща налаштована на покращення еконо-мічних відносин зРосійською Федерацією і, зокрема, збільшення експорту польських товарів у цюкраїну. Це завдання особливо важливе, оскільки в пері-од 1999-2000 роківвідбувалося різке зростання поставок товарів з Росії в Поль-щу, а у зв'язку з цимзначне підвищення дефіциту у взаємному товарообороті.

Стан польської економіки після вступу в ЄС характеризуєтьсятим, щопольськіреформи нерідко називають еталоном ринкових перетворень. ВВП країни перевищивдореформений рівень 1989 року на 30%. Досягнення очевид-ні: поляки їздять наєвропейських автомобілях, у великих містах скрізь вивіски відомих західнихінвестиційних і комерційних мереж.

Одним із стимулів дляреформ є вступ в Європейський Союз, однак за таку перспективу доводиться розплачуватися. Протягомостанніх трьох років у Польщі відзначено величезне негативне сальдо поточногоплатіжного балансу. Після кризи 1997 року в Південно-Східній Азії товари іпослуги азіатського походження стали дешевшими від польських або цінизрівнялися, а наслідком російського дефолту 1998 року стала втрата східногоринку.

Лише за два останніх рокинегативне сальдо платіжного балансу збіль-шилося з 4 до 7,4% ВВП. Цього року вонозбільшиться до 9%. Лише держави ЄС, а також Чехія, Угорщина і Словаччинапродовжують після 1998 року спо-живати польську продукцію в колишніх обсягах. Експорт в іншікраїни Цент-ральноїі Східної Європи скоротився на 35%, включаючи 55-відсоткове падіння обсягівекспорту в Росію. У свою чергу імпорт товарів, наприклад, з Росії ско-ротився лише на 15%.

Погіршуютьплатіжний баланс і зростаючі відсоткові виплати з обслуго-вування боргу, щостановили в минулому році 3,3 млрд. доларів (у цьому році — 4,2 млрд.)

Варто звернути увагутакож на наслідки фіскальної політики уряду і гро-шової політикиЦентрального банку. Стабільний злотий і висока відсоткова ставка (20,5%) прифінансуванні дефіциту бюджету за рахунок короткостроко-вих позик збільшилинадходження спекулятивного капіталу і зменшили частку прямих інвестицій. У 1996році дефіцит платіжного балансу на 93% фінансу-вався прямими іноземнимиінвестиціями. У 2000 році він фінансувався корот-костроковим спекулятивнимкапіталом більше ніж на 60%. Занепокоєння також викликає дефіцит бюджету. Черезмасштабні соціальні програми він зріс до 3,7% ВВП. Протягом тривалого часувирішувати бюджетні проблеми і забезпе-чувати надходження прямих іноземних інвестиційдозволяла масштабна прива-тизація промисловості і банківського сектора. Так, тільки відпродажу конт-рольнихпакетів акцій Bank PKO SA і Bank Zaсhodni SA у 1998 році бюджет отримав 1,6млрд. доларів, а продаж пакету акцій телекомунікаційного підроз-ділу промисловогоконгломерату Elektrim приніс державі ще 1,2 млрд. доларів. У 1999 році доходивід приватизації становили 3,4 млрд. доларів, а в 2000 році передбачалосяотримати 5 млрд. доларів. Ці гроші мали надійти від продажу пакету акцій(25-35%) телекомунікаційної компанії TP SA, 30% нафтохімічної компанії PKNORLEN і 20-30% акцій НПЗ Rafineria Gdanska. Однак привабли-вих об'єктів приватизаціїна майбутнє вже не залишилося, а ті, що залишилися, вимагають істотних вкладень.

Становищеускладнюється тим, що нинішній уряд одночасно здійснює масштабні реформи усоціальній сфері. Сильний злотий, високі відсоткові став-ки і недосконалістьтрудового законодавства роблять бізнес у Польщі дуже до-рогим. Для пом'якшенняситуації необхідно вжити термінових заходів, пожерт-вувавши частиною нинішніхдосягнень у сфері макроекономіки. Насамперед, йдеться про зниження відсотковоїставки, інакше ряд підприємств продовжить практику запозичення за кордоном,розпочату в 1998 році.

В першу чергу необхідновирішити завдання зменшення негативного сальдо платіжного балансу пристабільному злотому і проблему безробіття. Врегулюванню проблеми пошукукомпаніями додаткового капіталу і створення нових робочих місць на кошти, щовивільняються, має сприяти податкова ре-форма, в рамках якої до 2004 року податок надоходи корпорації скоротився з 34 до 22%. Звільнити бюджет від обтяжливихсоціальних витрат покликані пенсійна реформа і реформа системи охорониздоров'я. Суть першої реформи в стимулюванні недержавних пенсійних фондів.Розвиток таких фондів, які тре-тину своїх активів можуть інвестувати в акції, принесе нафондовий ринок до-датковікошти і створить базу для формування національного капіталу.

Зміни очікуються також усфері охорони здоров'я. Прогнозується, що на ринку зросте роль приватнихстрахових компаній, а тарифи на обслуговування визначатимуться ринком, щодозволить поступово відмовитися від бюджетного фінансування охорони здоров'я вцілому. Регіональні лікарняні каси фінансува-тимуть клініки, виходячиз обсягів наданих послуг.

На жаль, закриття шахт ізвільнення робітників у металургійній галузі уникнути не вдасться. Але ценеобхідний захід не лише з огляду на потребу знизити держвитрати або підвищитиекономічну ефективність підприємств, але також у рамках структурних реформ, якіПольща повинна провести після всту-пу в ЄС. Членствов Євросоюзі — аргумент, який має переважити будь-які запе-речення проти цихзаходів. Від вступу в ЄС нині очікують не стільки вигоди від єдиного ринку,скільки отримання коштів на різні економічні й соціальні прог-рами допомоги, яку ЄСнадає менш розвинутим країнам Союзу. Польща в тако-му разі можерозраховувати на кілька мільярдів доларів у рік.

 

1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна — Польща

Розвиток відносинстратегічного партнерства з Республікою Польща є пріоритетнимнапрямком зовнішньої політики України. Тісні відносини між на-шими державами обумовленігеополітичним становищем, глибокими історич-ними, культурними таекономічними зв'язками України і Польщі.

Необхідністьрозвитку всебічних відносин з Польщею зумовлена також тим, що вона є членомНАТО і членом Європейського Союзу. З огляду на це поглибленняукраїнсько-польських відносин сприятиме досягненню стратегіч-ної метизовнішньої політики України — інтеграції в європейські та євроатлан-тичніструктури.

Важливимчинником, який впливає на стан українсько-польських відно-син, є наявність вУкраїні і Польщі відповідно польської (219,2 тис. осіб) та української (понад350 тис. осіб) національних меншин.

2 грудня 1991 року УрядРеспубліки Польща одним з перших серед уря-дів зарубіжних країнвизнав державну незалежність України. 4 січня 1992 року між двома державамибули встановлені дипломатичні відносини. В обох краї-нах існує мережа консульських установ — Генеральніконсульства України у Гданську (почало роботу в серпні 1994 року) і Кракові(серпень 1997 року). У Львові та Харкові — Генеральні консульства РеспублікиПольща.

За станом на січень 2007 року між Україною іРеспублікою Польща під-писано 132 двосторонніх документи, якими регламентується співпрацяу полі-тичній, економічній,науково-технічній, військовій і гуманітарній сферах. 18 травня 1992 року бувпідписаний широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружнівідносини і співробітництво. Цей документ, який набув чинності 30 грудня 1992року, є правовою основою для формування якіс-но нової системидвосторонніх відносин між нашими державами на тривалу перспективу.

Важливим етапом урозвитку українсько-польських відносин став дер-жавний візит Президента РПА.Квасневського в Україну (20-22 травня 1997 року), під час якого президентиУкраїни і РП підписали Спільну заяву «До по-розуміння та єднання»,якою було покладено край складним періодам спільної історії двох народів. Вона закликала українціві поляків жити в злагоді і мирі.

Республіка Польща — одинз головних торговельних партнерів України. У січні 1997 року підписаноМеморандум про заходи з лібералізації торгівлі між двома країнами, а в березні1998 року — Пам'ятну записку на виконання домов-леностей, закріплених уцьому меморандумі.

На сьогодні основнучастину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Цемінеральні продукти, частка яких становить 54,99 відсот-ка, метали і вироби з них- 20,39 відсотка, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей — 11,08,деревина і вироби з неї — 3,02 відсотка, машини, механізми, ус-таткування — 1,97,продукти рослинного походження — 1,63, живі тварини і продукти тваринництва — 1,5 відсотка.

В експорті Польщів Україну найбільші обсяги припадають на такі основ-ні групи товарів, якмашини, механізми, устаткування — 11,28 відсотка, про-дукція хімічної іпов'язаної з нею галузей — 10,91, пластмаси і вироби з них — 10,10 відсотка,промислові товари — 8,79, продовольчі товари — 8,46, текстиль і текстильнівироби — 7,14 відсотка.

Створеноміжнародну асоціацію «Карпатський Єврорегіон», до якої вхо-дять 4області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівець-ка) тарегіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини.

У жовтні 1995 року уЛуцьку було підписано Угоду про створення між-народної асоціаціїЄврорегіон «Буг», до якої входять Волинська область Укра-їни і три прикордоннівоєводства Польщі.

Згідно звідповідними положеннями Угоди між урядом України та урядом Республіки Польщапро міжрегіональне співробітництво (травень 1993 року) створеноукраїнсько-польську міжурядову Координаційну Раду з питань міжрегіональногоспівробітництва (МКРМС).

Кафедриукраїністики п«яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців зукраїнської мови і літератури. В Україні на кафедрах славістики та полоністики кількохуніверситетів вивчається польська мова і література. Вжи-ваються заходи длявідкриття Українського інформаційно-культурного центру у Варшаві. У Києві дієЦентр польської культури.

У жовтні 2001року у м.Люблін відбулося офіційне відкриття Європейсь-кого Колегіуму польськихта українських університетів, створеного за ініці-ативою президентів України іПольщі.

Відбувається активнийобмін між культурно-мистецькими та спортивни-ми організаціями Україниі Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. Більш як 500 громадяннавчаються у вузах РП і більше 200 громадян Польщі — у вузах України.

Досягнуто значних успіхіву економічній співпраці. Товарообіг між Укра-їною і Польщею з 1992 р.почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак до-сі в товарообігу міжУкраїною та Польщею польський експорт значно переви-щує імпорт. Це одна зпричин, що змушує Польщу цінувати зв'язки з Україною, оскільки порушеннявідносин між двома державами зумовить втрату для Поль-щі великого ринку збутудля своєї продукції.

Реально діє майже 600українсько-польських підприємств, загальний об-сяг капіталу якихстановить понад 37 млн доларів США. Польща має змогу про-інвестувати низкуукраїнських проектів.

Економічна співпраця міжУкраїною і Польщею продовжує надалі актив-но розвиватися. Це передусім стосується такихгалузей, як сільське господарст-во та сфери переробки його продукції, машинобудування,літакобудування, енергетика, теплопостачання, військово-промисловий комплекс,фармація та медичне устаткування. Саме внаслідок розвитку взаємовигідноїспівпраці у заз-наченихгалузях і багатьох інших перспективних напрямах можна в декілька разівзбільшити частку виробленої продукції в українсько-польському товаро-обігу, запобігти йогозниженню.

 

1.2Австрія

 

1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення,населення та державний устрій Австрії

Офіційна назва — Австрійська Республіка- Republic Osterreich [32]. Державнийустрій — федеративна республіка. Глава держави — федеральний президент. Главафедерального уряду — канцлер. Парламент складається з двох палат: Федеральноїради і Національних зборів.

Географічне розташування- країназнаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон — 362 км),Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км).

 

Рис.1.2. Карта Австрії та прикордонних країн Європи

Площа території — 83,858 тис. кв. км (113місце в світі). Адміністративний поділ — 9 федеральних земель (Bundesland): Бургенланд (Burgenland), місто Відень (Stadt Wien), Верхня Австрія (Oberosterreich), Зальцбург (Salzburg), Каринтія (Karnten), Нижня Австрія(Niederosterreich), Тіроль (Tyrol), Форарльберг (Vorarlberg), Штирія (Steiermark), якіподіляються на округи (Bezirk), округи — на громади (Ortsgemeinde).

Кількість населення — 8,15 млн. чол. (липень2001 р.). Столиця — Відень (Wien) — 1,543 млн. мешканців. Інші великі міста:Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Інсбурк(114,7 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.).

Державна мова — німецька. Релігія — католицизм,протестантство. Національне свято — 26 жовтня — День ухвалення австрійськимпарламентом Закону про постійний нейтралітет (1955 р.). Відзначається з 1965року.

Грошова одиниця — євро= 100 євроцентам.

Членство уміжнародних організаціях — ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, ЄС, МВФ, ОЕСР, РЄ, ЕКА,ЕМС, МФЧХіЧП та інші.

Австрія — німецькомовнакраїна, де представлені південно-німецькі діа-лекти. Слов'янською іхорватською розмовляють етнічні меншини, що прожи-вають в основному напівдні і сході, у землях Каринтія, Бургенланд і Штирія. Австрійці, як ібільшість європейців, мають змішане походження. У створенні „австрійськоготипу“ історія, релігія і культура відіграли більшу роль, ніж ет-нічне походження; однаквін має антропологічні риси, характерні для альпійсь-ко-динарської групи.

Найбільшимимістами Австрії є Відень, Грац (приблизно 223 тис. чоловік), Лінц (185 тис.),Зальцбург (145.2 тис.) і Інсбрук (114,7 тис.), в них проживає приблизно 30%населення країни. Відень, столиця і найбільше місто, є також економічним ікультурним центром Австрії.

В Австрії близько 580озер, переважно льодовикового походження. Їх особливо багато в північнихпередгір'ях Альп (Аттер, Траун та ін.). На кордоні з ФРН і Швейцарією — великеБоденське озеро, на кордоні з Угорщиною — озеро Нейзидлер-Зі.

Оскільки значна частинакраїни знаходиться в горах, її кліматичні умови досить різноманітні. Залежновід регіону в тій чи іншій мірі позначаються атлантичні, континентальні ісередземноморські впливи. Північно-західні вітри, що панують на півночі ізаході, несуть м'яку і вологу погоду з Атлантичного океану в долини довготногонапрямку і на Середньодунайську рівнину. Тут середньорічні температуристановлять від 7 до 9°С, у найхолодніші місяці падають в середньому до — 1-7нижче нуля, хоча в горах значно холодніше, а влітку піднімаються до 18-24°С,причому на південних схилах помітно тепліше. На сході Австрії сильніше вираженіконтинентальні впливи. Опадів тут менше, хоча влітку частіше бувають зливи.Річна норма опадів в Австрії всюди, крім Віденського басейну, деяких районівБургенланду й окремих міжгірних долин, перевищує 760 мм. Їх кількість зростає забсолютною висотою. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців урік. Упродовж більшої частини зими в долинах тримаються тумани. Клімат рівнин іпередгір'їв виразно континентальний, на заході — більш вологий. Середнятемпература січня від -1°С до -4°С, липня від 15°С до 18°С. Опадів — 500-900 ммна рік; у горах 1500-2000 мм. На навітряних північно-західних схилах гірвипадає більше опадів, зими більш м'які, літо більш прохолодне і вологе, аніжна підвітряних південно-східних схилах гір. Сніг у гірських районах тримаєтьсядо 7-8 місяців. Для Альп дуже характерні місцеві вітри. Найважливіший з них — теплий і сухий фен (вітер), що утворюється в результаті опускання повітрянихмас по гірських схилах.

Зональні ґрунтиАвстрії — дерново-підзолисті і бурі лісові, на південному сході — чорноземи, улісовій зоні сильно вилуджені й опідзолені. У горах — гірські бурі лісові,гірські бурі рендзинні, гірсько-підзолисті і гірсько-лугові ґрунти. Природна рослинністьпереважно лісова. Лісами вкрито близько 38% території Австрії. Корінні лісисильно винищені. На висоті 600-800 м, крім сільськогосподарських угідь, — окремі масиви дубових, букових і ясенових лісів; вище ці ліси утворюютьсуцільний пояс. На висоті близько 1400 м з'являються хвойні породи.Хвойно-широколистяні (бук, сосна, ялиця) і хвойні (ялина, ялиця) лісипіднімаються до 1800 м; вище вони змінюються субальпійськими заростями гірськоїсосни і кедрового сланика. З висоти 2000 м — альпійські луки з густим покривомзлаків і осоки, які є хорошими пасовищними угіддями. Лугова рослинністьпокриває гори до висоти 2700-3000 м. Найродючіші ґрунти в Австрії знаходяться уВіденському і Штирійському басейнах, а також місцями в Північноальпійськомуфорланді. Алювіальні ґрунти в долинах сприяють розвитку землеробства. Наприродній рослинності позначається розмаїтість кліматичних умов. Однакприродний рослинний покрив великою мірою знищений і змінений людиною. Для всіхдолин і навколишніх їх схилів зараз характерні три висотних пояси: рілля, лісий альпійські пасовища.

Австрія — федеративнареспубліка. Проголошена 12 листопада 1918 р. Тимчасовими національними зборами.У березні 1938 р. Австрія була приєднана до нацистської Німеччини. 15 травня1955 р., після підписання у Відні представниками СРСР, США, Англії, Франції йАвстрії Державного договору про відновлення незалежної і демократичної Австрії,що набрав чинності 27 липня 1955 р., відновлена як суверенна незалежна державав кордонах 1938 р. Діє Конституція (Федеральний конституційний закон), ухвалена1 жовтня 1920 р. Набрала чинності 10 листопада 1920 р. в редакції від 7 грудня1929 р.

Глава держави — федеральний Президент,який обирається на основі загального рівного виборчого права шляхом таємногоголосування строком на 6 років. Обраною вважається особа, яка отримала більшеніж половину усіх визнаних дійсними голосів. Якщо така більшість не зібрана,проводиться другий тур виборів. Тепер вважаються дійсними лише голоси, поданіза одного з двох кандидатів, які одержали у першому турі найбільшу кількістьголосів. Повторне обрання на черговий період допускається лише один раз.Федеральним президентом може бути обрана лише особа, яка має право брати участьу виборах до Національної ради і яка досягла до 1 січня року виборів 35 років.

Функції президентавизначені в основному дипломатичним протоколом і мають церемоніальний характер.Але до його повноважень входить і призначення федерального канцлера і за йогоподанням інших членів уряду. Здійснює верховне командування федеральною армією.Протягом всього терміну повноважень Федеральний президент не має правазайматися будь-якою професійною діяльністю або входити до складу будь-якогозагального представницького органу.

Законодавча влада здійснюєтьсяпарламентом, що складається з двох палат: Національної і Федеральної рад.Національна рада складається із 183 депутатів, що обираються за пропорційноюсистемою на 4 роки на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємногоголосування. Виборче право мають громадяни, які досягли на день виборів 19років, а право бути обраним мають громадяни, які досягли 21 року. Федеральнарада обирається ландтагами (парламентами) земель на строк своїх легіслатур запропорційною системою відповідно до чисельності населення окремих земель. ЧлениФедеральної ради не повинні входити до складу ландтага, який їх делегує; однаквони повинні мати право бути обраними до цього ландтага. Місце головуючого уФедеральній раді посідають по черзі представники різних земель, які змінюютьодне одного через кожні півроку в алфавітному порядку найменування земель.Головує від кожної землі той її представник, якого було висунуто в раду першим.Спільні засідання Національної і Федеральної рад утворюють Федеральні збори(Bundresversammlung), за якими зберігається виняткове право вирішення такихпитань, як оголошення війни, прийняття присяги Федерального президента.Головують по черзі голови Національної і Федеральної рад, починаючи з головиФедеральної ради. Консультативним органом Національної ради є Головуюча рада,до складу якої входять троє голів Національної ради і голови парламентськихфракцій.

Виконавча влада здійснюється федеральнимпрезидентом і федеральним урядом. Федеральний президент призначає федеральногоканцлера (главу уряду) і за його поданням — міністрів. Члени Федерального урядумають право брати участь у всіх засіданнях Національної і Федеральної рад таФедеральних зборів.

Місцевими органами владиє ландтаги земель (законодавча влада) і земельні уряди (виконавча влада). Члениландтагів обираються за пропорційною системою на основі рівного, прямоговиборчого права шляхом таємного голосування. Конституція землі, яка повиннаприйматися у формі конституційного закону землі, якщо при цьому не порушуєтьсяФедеральна Конституція, може бути ухвалена лише у присутності половини членівландтага і більшістю в дві третини голосів. Кожний ландтаг може бути розпущенийФедеральним президентом за поданням Федерального уряду і за згодою Федеральноїради. У разі розпуску ландтага землі протягом трьох тижнів мають бутипризначені нові вибори. Уряд землі складається з губернатора, потрібного числачленів заступників та інших членів, які не входять у ландтаг. У Відні функціїландтага виконує громадська рада, функції уряду — сенат, функції губернатора — бургомістр.

Громада є територіальноюодиницею з правом самоврядування і водночас адміністративною одиницею. Вгромадах органами самоврядування є громадські ради, громадське правління(міська рада), бургомістр.

Верховний суд є вищоюсудовою інстанцією у цивільних і кримінальних справах. Адміністративний судзабезпечує законність свого державного управління. Конституційний суд розглядаєвсі майново-правові вимоги, що пред'являються Федерації, землям, районам,громадам і союзам громад, які не підлягають ні вирішенню у звичайному судовомупорядку, ні виконанню шляхом прийняття рішення органом управління.

 

1.2.2 Економічна ситуація в Австрії

Економіка Австріїстабільно розвивалася з кінця 1950-х і до середини 1970-х років. На початку1980-х років відбулося уповільнення зростання, після 1988 — нове йогоприскорення. З 1992 темпи зростання економіки знову сповіль-нилися через міжнароднийекономічний спад, зменшення експорту і високі тем-пи інфляції. Зростанняспоживчого попиту в сусідніх з Австрією країнах Східної Європи в середині1990-х років сприяло пожвавленню економіки країни. Після приєд-нання в 1995 до ЄСАвстрія різко скоротила державні витрати, готуючись всту-пити до Європейськоговалютного союзу. Ці заходи також сповільнили загаль-не зростання економіки.

У 1946 понад 70%австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільшікомерційні банки, значна частина підприємств важкої про-мисловості, підприємстванафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Більшість націоналізованих підприємстввизначалися Потсдамськими угодами такими як „німецька власність“.

У 1993 уряд приступив дореалізації великої програми приватизації про-мислових холдингів, урамках загального плану залучення іноземних інвести-цій.

Приблизно 42% земельноїплощі Австрії використовується в сільському господарстві. Сільськогосподарськікультури, фруктові сади і виноградники займають приблизно 43% оброблюваноїземлі; луги і пасовища — близько 57%. Майже 39% усієї території покрито лісами,19% земель не може бути викорис-тано ні в сільському, ні в лісовому господарстві. Альпійськіпередгір'я і частини Штирійського і Віденського басейнів — найродючішісільськогосподарські зем-лі. Загалом переважають в сільському господарстві країниневеликі або середні земельні володіння.

Зернові вирощуються нанайкращих ґрунтах. На першому місці по збору врожаю стоїть пшениця, за неюйдуть кукурудза, жито, ячмінь і овес. Іншими важливими культурами є картопля ібуряк. Також вирощуються технічні куль-тури, овочі і бобові. Значну частину оброблюваноїземлі займають виноградни-ки. У сільському господарстві Австрії важливу роль відіграєтваринництво. Майже третина території країни прямо або побічно використовуєтьсядля роз-веденняхудоби (до непрямого використання, наприклад, відносяться луки і землі,відведені під кормові культури). Обсяг експорту сільськогосподарських продуктів(в основному молочних і яловичини) становить від 3 до 4% загаль-ного обсягу експорту.

Австрія багата надеревину, залізо, цинк. У країні недостатньо кам'яного вугілля, але є великізапаси інших енергоносіїв, зокрема лігніту (бурого вугіл-ля), нафти і природногогазу. Частина електроенергії, вироблюваної ГЕС, екс-портується.

Зростаючі енергетичніпотреби викликали необхідність в імпорті енерго-носіїв. Внутрішнєвиробництво енергії покриває лише приблизно третину енер-гетичних потреб країни.

Нафта, вітчизняна йімпортована, є найважливішим джерелом енергії Австрії. Її родовища розташованів північно-західній частині Нижньої Австрії, біля Відня, але запаси доситьобмежені.

Австрія щорічно ввозитьприблизно 3 млн. т кам'яного вугілля. Імпорту-ється також природний газ. УШтирії, Верхній і Нижній Австрії є запаси лігні-ту. У 1990-х роках Австріявкладала чималі кошти в розвиток гідроелектро-енергетики. Найбільшимивиробниками гідроелектроенергії є Верхня Австрія і Тіроль. Побудовані нові ГЕСна ріках Дунай, Залках, у нижній і верхній течії рік Інн, Енс. Найбільшийспоживач електроенергії — промисловість, на неї витрачається до 40% всієїенергії. Гідроенергетичні ресурси Австрії дозволяють експортуватиелектроенергію, енергосистема країни сполучена з загальноєв-ропейською. Усередині 1990-х років головними споживачами австрійської електроенергії булиНімеччина й Італія.

Економічне зростанняАвстрії тісно пов'язане з розширенням промисло-вого виробництва. У 1960-1970-хроках в багатьох районах країни були побудо-вані нові заводи. Найстарішимпромисловим центром, який значно розширився після виведення радянських військ,є Віденський промисловий басейн, що ви-робляє метали, текстиль і продуктихарчування. Долина рік Мур і Мюрц у Шти-рії є центром металургії, виробництваавтомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування.Серед нових промислових центрів виді-ляється трикутник Лінц — Вельс — Штайр уВерхній Австрії, що має вигідне гео-графічне положення. Найбільші промисловіпідприємства цього району — Об'єд-наний австрійський металургійний істалеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці.

Австрійська промисловістьуспішно конкурує з передовою світовою про-мисловістю й експортує свою продукціюв усі країни світу. Серед провідних галузей промисловості виділяються харчова,текстильна, хімічна промисло-вість, металургія, виробництво паперу,електроустаткування, транспортних засобів, будівельного каменю, цементу ікераміки. Металургія і металообробка посідають третє місце за кількістюпрацівників незважаючи на те, що реструк-туризація чорної металургії після 1989призвела до серйозного скорочення ро-бочих місць. Багато спеціальних технічнихучилищ готують кваліфікованих робітників для різних галузей промисловості.

В Австрії приблизно 5,6тис. км залізниць; усі головні лінії електрифіко-вані. Австрія славитьсясистемою своїх автодоріг, у країні приблизно 1600 км швидкісних автострад(автобанів). У 1957 була створена компанія „Австрійські авіалінії“, ана початку 1990-х у неї з'явився приватний конкурент – авіаком-панія»Лауда ейр". По Дунаю суднами щорічно перевозиться приблизно 5 млн.т. вантажів, головним чином метал, вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, доб-рива.

Найважливішими статтямиімпорту Австрії є продукція обробної промис-ловості, особливо машини іверстати, автомобілі, хімічні продукти і текстиль. Паливо — найважливіша статтяімпорту сировини. Торгівля ведеться з країнами ЄС, країнами Європейськоїасоціації вільної торгівлі, Східної Європи, країнами Азії, США і Канадою.Німеччина посідає перше місце серед торговельних партнерів Австрії. Австрія — держава, яка підписала Генеральну угоду з митних тарифів і торгівлі іЄвропейську валютну угоду.

Офіційна грошова одиниця- шилінг — є стабільною валютою. Управління грошовою системою і кредитноюполітикою австрійських банків здійснює Австрійський національний банк, заснованийу 1922. В Австрії функціонує близько 50 банків.

 

1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна — Австрія

Становленняукраїнсько-австрійських відносин розпочалося 28 вересня 1991 року підписаннямПротоколу про консульські відносини. Дипломатичні відносини між Україною іРеспублікою Австрія були встановлені 24 січня 1992 року. Важливою складовоюдвосторонніх відносин є політичний діалог на ви-щому рівні. 14-15 жовтня 1998року відбувся державний візит Президента України Л.Д.Кучми до Австрії. Візитнадав нового імпульсу процесам поодаль-шої розбудови співробітництва в усіхсферах українсько-австрійських відносин, інтенсифікації їх економічноїскладової. У Верховній Раді України створена депутатська групаміжпарламентських зв'язків з Австрією в складі 14 членів. Депутатська групаспівробітництва з Україною в парламенті Австрії складається з 17 осіб, якіпредставляють всі парламентські фракції обох палат австрійського парламенту:соціал-демократів (СПА), народників (НПА), «вільних» (АПС) та «зелених»(АПЗ). Групу, за тра-дицією, очолює представник соціал-демократів О.Брікс. 5-8березня 2001 року в ході робочого візиту делегації Верховної Ради України доАвстрії відбулися, зокрема, перші контакти між членами двох депутатських груп. Договірно-правовабаза українсько-австрійського співробітництва склада-ється з Угоди продвосторонні торговельно-економічні зв'язки (підписана 31 серпня 1993 року,набрала чинності 1 листопада 1995 року), Угоди про сприян-ня та взаємний захистінвестицій (підписана 8 листопада 1996 року, набрала чинності 1 грудня 1997року), Конвенції про уникнення подвійного оподатку-вання доходів і майна тапопередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписана16 жовтня 1997 року, набрала чинності 1 липня 1999 року) та 19 іншихдокументів, що регулюють практичну співпрацю в різ-них галузях. Одним ізнапрямів розвитку двосторонніх відносин є налагодження вза-ємовигіднихпартнерських зв'язків між окремими регіонами обох країн. На сьо-годнішній деньв Україні існують сталі контакти з австрійськими партнерами як на рівнірегіонів: Львівська область — Федеральна земля Штирія, Івано-Франків-ськаобласть — Федеральна земля Тіроль, Чернівецька область — Федеральна земляКаринтія, Закарпатська область — Федеральна земля Бургерланд, так і на рівніміст: Київ — Відень, Саки — Велс, та окремих районів: Старокиївський районКиєва і 18-й район Відня, Харківський район Києва і м.Велс.

На сьогоднішній деньАвстрійська Республіка є важливим торговельно-економічним партнером України вЄвропі. За даними Держкомстату України, серед торговельних партнерів України вЄвропі за підсумками 2007 року, Австрійська Республіка посіла 9 місце заобсягами двосторонньої торгівлі товарами та послугами.

Таблиця 1.1

Стан двосторонньої торгівлі з Австрією (дані ДержкомстатуУкраїни, млн. дол. США)[29]

Показник 2002 2003 % 2004 % 2005 % 2006 % 2007 % ЗТО 545 693 27% 747 8% 998 33% 1216,1 22% 1573 29% В т.ч. – товарами 461 582 26% 594 2% 776 27% 876,3 13% 1228 40% — послугами 84 111 32% 153 38% 222 45% 339,8 53% 345 1% ЕКСПОРТ 294 337 15% 334 -1% 412 23% 455,6 11% 611 34% В т.ч. – товарами 237 258 9% 249 — 3% 317 27% 329,1 4% 429 30% — послугами 57 79 39% 85 6% 95 12% 126,5 33% 182 43% ІМПОРТ 251 356 42% 413 16% 586 42% 760,5 30% 962 26% В т.ч. – товарами 224 324 45% 344 6% 459 29% 547,2 19% 799 46% — послугами 27 32 16% 69 115% 127 84% 213,3 67% 163 — 23% САЛЬДО 43 -19 - — 79 - — 174 - -304,9 - -351 - В т.ч. – товарами 13 -66 - — 95 - -142 - -218,1 - — 370 - — послугами 30 47 - 16 - -32 - -86,8 - 19 -

У 2007 році товарообіг товарами та послугами між Україною таАвстрією досяг 1 573 млн. дол. США, причому український експортдорівнював 611 млн. дол. США і збільшився на 34%, а імпортавстрійських товарів та послуг – 962 млн. дол. США і збільшився26%. Від’ємне для України сальдо склало 351 млн. дол. США.

/>

Рис.1.3 — Динаміка зовнішньоекономічноїторгівлі Україна-Австрія

Таблиця 1.2

Структура українського експорту до Австрії у 2007 році (10 найбільшихтоварних позицій)

Назва продукції Код Обсяги, млн. дол.США Питома вага, % Всього 429 100,0 1. Руди, шлаки та зола 26 150,0 34,9 2. Мiдь i вироби з міді 74 41,7 9,7 3. Іграшки, iгри 95 34,0 7,9 4. Продукти переробки овочів, плодiв 20 30,8 7,2 5. Чорні метали 72 28,6 6,7 6. Електричні машини і устаткування та їх частини 85 26,1 6,1 7. Деревина і вироби з деревини, деревне вугілля 44 20,4 4,7 8. Котли, машини, апарати і механічні пристрої 84 19,7 4,6 9. Вироби з чорних металів 73 11,5 2,7 10. Їстівні плоди та горіхи; цитрусові 08 10,5 2,4
еще рефераты
Еще работы по международным отношениям