Реферат: Внешне экономическая деятельность

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Варіант 1.

ПИТАННЯ.

2.   ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ… 2

12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ… 4

22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА… 6

32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ… 9

42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ  ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.   10

52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та  КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА… 12

      СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… 14

2. ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇДІЯЛЬНОСТІ.

За визначенням В. Новицького«зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) уявляє собою таку форму господарювання,яка виходить за межі національних кордонів і пов’язана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносинрізнонаціональних їхніх суб’єктів.»[Новицкий, 9]

Як відомо, цикл суспільного виробництва умовно поділяють  начотири стадії: виробництво – розподіл – обмін – споживання. Втручання суб’єкта, що належить іннонаціональному відтворювальномукомплексу, на різних стадіях, породжує феномен ЗЕД.

Істотною рисою зовнішньоекономічних зв’язківє не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницькихорганізацій, скільки факт перетину кордонів національно-відтворювальнихкомплексів товарами, капіталами або послугами.

Якщо підприємства з різних держав функціонують на територіїякоїсь однієї країни, то їхня взаємодія не належить до складу ЗЕД. Наприклад,не можна віднести до ЗЕД відносини між дочірньою компанією фірми з країни А, щодіє у країні Б, з господарськими організаціями цієї ж країни Б.

Навпаки, навіть взаємодія фірм однієї країни є проявом ЗЕД,якщо ця взаємодія стосується партнерів, що перебувають на території різнихкраїн. Адже в даному разі встановлюється зв’язок між різниминаціональними відтворювальними комплексами.

На думку В. Новицького, “сучасна  ЗЕД напрактиці реалізує базисний принцип світогосподарських відносин ринкового типу –інтенсивний міжнародний поділ праці між анклавами кооперацій праці. Що маєтьсяна увазі під останнім терміном? Передовсім угруповання працівників (виробниківтоварів і послуг), які утворюються у відповідності з реально діючими моделямиузагальнення виробництва, організації господарювання.” [Новицкий,13].

Коли в якості анклава міжнародного поділу праці виступаєвиключно держава, беручи на себе функції загального управлінського іперерозподільного центру, то, як свідчить історичний досвід тоталітарнихекономік, це призводить до значного колапсу в зовнішньоекономічних зв’язках.

Проте держава, не претендуючи на монополіюв ЗЕД, може успішно брати участь у ЗЕД по двох напрямах:

·  як безпосередній суб’єкт домовленостей зінонаціональними партнерами;

·  як регулятор економічної кон’юнктури іадміністративних правил  здійснення ЗЕД.

Якщо ж суб’єктом ЗЕД стає фірма, то, з одного боку, змінюється їїнормативно-правовий статус, тобто на неї поширюється  юрисдикція іноземноїзаконодавчої системи, міжнародні договірні норми, правила міжнародної торгівлі,а з другого боку, ця фірма залишається імманентною частиною національноговідтворювального комплексу своєї країни.   

12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ.

Важливим напрямом розвитку ЗЕД України є її ефективнаінтеграція до світового економічного простору. Від успіху ЗЕД України залежитьїї дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки.

Нині у світовому господарстві“…торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційнеспівробітництво. Склалася нова модель таких зв’язків – виробничо-інвестиційна.”[Онищенко,14].

За цих умов суб’єктовіЗЕД слід орієнтуватися не на постачальницько-збутову і посередницько-збутовувзаємодію з іншонаціональними партнерами, а на виробничо-інвестиційну модель,де в полі зору перебуває співробітництво по всіх ланкахвиробничо-технологічного  процесу з винесенням частини з них за національнімежі.

На думку В.Онищенка, “…сьогодні прорив насвітові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, …а міжгалузевимкомплексом, який складається  з певних відтворювальних і технологічних систем.”[Онищенко,16]. Саме тому “головна мета державної зовнішньоекономічної політикиполягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг увітчизняних товаровиробників.” [Онищенко,16]


У цьому зв’язку можнавиділити наступні вихідні положення ефективної ЗЕД :

·  вона грунтується на високому рівні продуктивностіпраці;

·  в окремих галузях на світовому ринку конкурують некраїни, а фірми;

·  національна конкурентна перевага має відноснийхарактер;

·  динамічне оновлення орієнтованих на ЗЕД галузейведе до сталих конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівнізниження витрат;

·  конкурентні переваги в галузях промисловостістворюються протягом десятиріч або довшего строку;

·  краіни домагаються цих переваг завдяки своїмрозбіжностям, а не схожості.

Щодо сучасних напрямів розвитку ЗЕД “експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньокономічних зв’язків…вимагає визначення існуючих іпоттенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а такожчинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг.”[Онищенко, 16]. Українамає такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили,вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги єскорше потенційними, ніж дійсними, вони мають кон’юнктурнийхарактер по обмеженій групі виробів.

“…При визначенні експортно орієнтованихвиробництв необхідно керуватися, передовсім, потребамисвітового ринку, активно ці потреби формуючи” [Онищенко, 18]. Для забезпеченняуспішності своєї ЗЕД її українським суб’єктам требастворювати нові ніші на світовому ринку та заповнювати їх своєю продукцією.

“…Держава тільки створює певні умови длявиникнення і поліпшення конкурентних переваг. А створюються ці перевагитоваровиробниками. Тому державні зусилля зі створення набутих абоспеціалізованих факторів будуть зведені нанівець, якщо їх не прив”язати доконкретних галузей і компаний, — через повільність державних структур та їхнюнеспроможність своєчасно усвідомити нові напрями діяльності або потребимконкретних галузей” [Онищенко, 23].

22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

А. Гальчинський пропонує таке визначеннясвітовій валютній системі (СВС): “Світова валютна система – єфункціональною      формою організації валютних відносин на рівні міждержавнихзв’язків. Її розвиток регулюєтьсявідповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечуєтьсястворенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових табанківських установ й організацій ”[Гальчинський,320].


СВС має у своєму складі наступні елементи :

·  міжнародні засоби обігу і платежу, міжнародніліквідні ресурси (інвалюта, золото, міжнародна валюта – ЕКЮ, СДР);

·  механізм регулювання валютних паритетів ікурсів;

·  міжнародні валютні ринки і ринки золота;

·  система міжнародного кредитування й міждержавнихрозрахунків;

·  відповідні інфраструктурні ланки і т.ін.

У своєму еволюційному розвитку СВС пройшла триосновні етапи:

·  етап золотого стандарту;

·  етап золотовалютного (доларового) стандарту;

·  етап паперово-валютного (девізного) стандарту.

“Принципи і організаційні засади сучасної СВСбули визначені Ямайською угодою країн-членів Міжнародного валютного фонду (1976р.)”[Іванов,99].

Ямайськавалютна система грунтується на наступних вихідних  принципах.

По-перше, Ямайська угода проголосила повнудемонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційнийзолотий паритет, офіційну цінк на золото та фіксацію масштабу цін (золотоговмісту) національних грошових одиниць. Золото перетворилося на звичайний товар,але воно продовжує залишатися високоліквідним товаром, який в разі необхідностістабілізації платіжного балансу можна продати за відповідну валюту.

По-друге, Ямайська угодапоставила за мету перетворити колективну міжнародну одиницю – СДР (specail drawing rigts, тобто спеціальні правазапозичення) на головний  резервний актив та міжнародний засіб розрахунку іплатежу. Зараз СДР розраховується не на підставі золотого еквівалента, а набазі “кошика валют”, до якого входять американський долар, німецька марка,французький франк, фунт стерлінгів та єна. Проте і долар як такий не втративстатусу провідної міжнародної валюти, отже сучасна   СВС функціонує запринципами не паперово-валютного (як передбачалося Ямайською угодою), апаперово-доларового валютного стандарту.

По-третє, в сучасній СВС діють т.зв.“плаваючі” валютні курси національних грошових одиниць. Це дозволяє валютнійсистемі точніше відбивати внутрішньоекономічний стан окремих країн, алеводночас коливання валютних курсів порушують стабільність торговельнихзв”язків, породжують спекулятивні операції. “У зв’язку з цим  Кінгстонською угодою передбачається збереження елементіврегулювання системи валютних співвідношень через здійснення відповіднихоперацій на валютному ринку. Йдеться, отже, про функціонування системи непросто “плаваючих”, а “регульовано плаваючих” валютних курсів”[Гальч.,328].

СВС продовжує розвиватися відповідно дозмін у міжнародних економічних відносинах.


32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ.

Зовнішньоекономічна діяльність потребуєрегулюванння з боку держави, основною метою якого є забезпечення економічних іполітичних інтересів країни. Однієї з форм такого регулювання є валютне.

Автори підручнику “Внешнеторговыесделки” (укладач І.С.Гринько) серед нетарифних методіврегулювання ЗЕД називають “…валютні обмеження, пов’язані з одержанням дозволу на використання валюти для імпортнихзакупок…” [Внешнеторговіесделки,14].

Проте основним видом валютного регулюванняЗЕД є проведення особливої валютної політики. Можливість даного регулятивноговпливу валютного курсу на ЗЕД пов’язана з тим, що він єоднією з передумов міжнародного обміну,  позаяк той чи інший рівень курсунаціональної валюти значною мірою впливає на експортну конкурентоспроможністьтоварів даної країни на світових ринках. “Занижений валютний курс дозволяєодержати додатковий зиск при експорті та сприяє припливу іноземного капіталу,одночасно дестимулюючи імпорт.… За цих умов підвищується вигідністьреінвестицій капіталу і, навпаки, менш вигідним стає вивіз прибутків.Протилежна економічна ситуація виникає за завищеного курсу валюти (знижуєтьсяефективність експорту і зростає – імпорту тощо)” [ОВЭЗ,62-63].

Отже, підтримання заниженого курсунаціональної валюти є засобом валютного регулювання ЗЕД, спрямованим настимулювання експорту і скорочення імпорту і, навпаки, підвищення курсу валютиможе  застосовуватися як засіб обмеження експорту  і розширення імпорту.

42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.   

Спільною підприємницькою діяльністю (СПД)називають виробничо-господарську діяльність партнерів двох або декількох країн,змістом якої є кооперація у сферах виробництва й обігу, в науково-технічній,інвестиційній і сервісній областях.”Спільною ознакою конкрретних форм спільногопідприємництва є необхідність узгоджувати  економічні інтереси всіх учасниківтакого роду зв’язків, позаяк воснові партнерства лежить конфліктна ситуація ненестиковка  їхніх позицій (позагальному фонду, кадровій політиці, способам управління, виробничій таторговельній політиці, інструментам тактики і стратегії тощо), і забезпечуватирух товаоів (послуг) від виробників до споживачів. В основі цієї діяльностілежить об’єднання зусиль, фінансових коштів іматеріальних ресурсів, довготермінова гарантія збуту товарів, систематичнеоновлення продукції, науково-виробнича і торговельна кооперація, участь уприбутку, поділі технічних,. інвестиційних і комерційних ризиків.”[ОВЭЗ.Словарь-справочник,326-327].


Існують різноманітніформи СПД :

·  обмін технологіями та послугами з наступнимрозподілом програм випуску продукції та іхньої реалізації;

·  концесії, тобто передача іноземцям на певних умовахі на певний строк права експлуатації лісів, надр, піприємств тощо;

·  консорціуми, тобто тимчасові союзи фірм абоорганізацій різних країн, метою яких можуть бути різні види їх скоординованоїпідприємницької діяльності;

·  акціонерні товариства за участю різнонаціональногокапіталу;

·  компанії з виробничо-збутовою діяльністю;

·  міжнародні економічні організації різних видів –міжурядові та міждержавні економічні організації;

·  міжнародні господарські організації, об’єднання і товариства;

·  спільні підприємства заучастю фірм або організацій різних країн, які створюються для спільноговиробництва, збуту продукції, здійснення науково-дослідницьких робіт,будівництва, технічних консультацій, технічного сервіса, надання транспортних,фінансових, страхових послуг, обслуговування побутової сфери,

·  вільні економічні зони в різних модифікаціях, тобтообмежені території, в яких діють особливо пільгові економічні умови дляіноземних та національних підприємців.

“Для змістовного боку спільного підприємництванайбільш характерним є забезпечення доступу до нових технологій, їхня швидка“утилізація” в інтересах модернізації і реконструкції виробництва та прискоренайого комерціалізація, з тим, щоби максимально задовільнити вимоги споживачів(користувачів); адаптування національного співробітництва у сфері послуг накомерційних засадах у формах лізингу, інжінірингу, консалтингу” [ОВЭЗ, 327].

52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та
КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА.

Міжнародною спеціалізацією виробництваназивають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певнихділянках їх економіки. За словами С.Соколенка “концентрація виробництваоднорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країнстворюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва,зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальнимимоментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природнихресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічногорозвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації”[Соколенко,75].

Якщо ж виробництво певної продукціїконцентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованихпідприємствах з високим рівнем техніки і технології, то така концентрація неможе вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможноїпродукції і може призвести до серйозних економічних провалів.

Міжнародна кооперація за своєю економічноюприродою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільнокорисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при меншихзатратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягненняподібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних умовможна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

·  спільне виробництво;

·  підрядна кооперація;

·  поставки  у рамках ліцензійних угод;

·  доповнення виробничих потужностей партнера;

·  поділ виробничих програм (спеціалізація);

·  організація спільних підприємств.

“Міжнародна спеціалізація і кооперуваннявиробництва – більш розвинута форма міжнародного  поділу праці. Оскільки являєсобою взаємоув’язаний процесспеціалізації окремих країн, об’єднань, фірм іпідприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуваннямвиробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергуповинна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків,тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищеннірівня концентрації виробництва”[Cоколенко,76].

Інтеграція України до системи світовогогосподарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб’єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якостінеобхідних ланок світогосподарських зв’язків. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.    Внешнеторговые сделки / Составитель И.С.Гринько.- Сумы: Фирма “Реал”, 1994. – 464 с.

2.    Гальчинський,Анатолій. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.

3.    Іванов В.М. Гроші та кредит: Курс лекцій. – К.:МАУП, 1999. – 230 с.

4.    Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международныймаркетинг. – К.: Либра, 1994. – 191 с.

5.    Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльностіУкраїни // Економіка України. – 1996. — № 2. – С.14-23.

6.    Основы внешнеэкономических знаний: Словарь-справочник /С.И.Долгов, В.В.Васильев, С.П. Гончарова и др. – М.: Высш. шк., 1990 – 432 с.

7.    Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринковихвідносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходуУкраїни до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України.– 1993. – № 3. – С.75-82.

еще рефераты
Еще работы по международным отношениям