Реферат: Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні

Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні

Менеджмент — цесукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використанняресурсів з певними організаційними цілями. Менеджер — це той, хто в ціломувідповідальний за процес менеджменту в межах організації. Менеджерів можнарозрізняти за рівнями і сферами. Є менеджери вищого, середнього і нижчогорівнів. Поділ за сферами визначає менеджерів із маркетингу, фінансів,операційних, загальних, спеціалізованих менеджерів і менеджерів людськихресурсів.

Головними видамидіяльності, які становлять процес менеджменту, є планування й ухвалення рішень,організація, лідерство і контролювання. Їх не виконують систематично і заскладеним графіком. Для досягнення успіху менеджери також прагнуть матитехнічні, між особові, концептуальні, діагностичні, комунікативні навики,уміння правильно ухвалювати рішення і розподіляти час. Ефективна практикаменеджменту потребує синтезу науки і мистецтва, тобто поєднання раціональноїоб'єктивності та інтуїтивної проникливості.

Роль теоріїполягає в організації знань, вона також є орієнтиром для дій. Розумінняісторичного контексту і витоків менеджменту та організацій дасть змогуменеджерам уникнути повторення помилок інших. Дані свідчать, що зацікавленняменеджментом було ще тисячі років тому, однак науковий підхід до ньогорозвивався лише в останні сто років.

Управління існує зтого часу, коли з'явилися перші організації, тобто фактично з часу появи самогосвіту. Практика менеджменту була ще тисячі років тому. Єгиптяни використовувалименеджерські функції планування, організації і контролювання, коли будуваливеликі піраміди. Олександр Великий тримав штат військових, щоб координувати діїпід час військових кампаній. Римська імперія удосконалила організаційнуструктуру, яка значно полегшила контроль.

Практикауправління формувалася в Шумерії, Македонії (при Олександрі Македонському),Римі, Київській Русі та в інших давніх державах. На чолі організацій стояликоролі, царі, воєводи, генерали. Незважаючи на це, серйозної уваги менеджментуне приділяли аж до XIX століття. Двома першими піонерами у цій сфері сталиРоберт Оуен (1771-1858) і Чарльз Беббедж (1792-1871). Оуен, британськийпромисловець-реформатор, був одним із перших менеджерів, які визнали важливістьорганізації людських ресурсів і добробуту робітників. Чарльз Беббедж,англійський математик, зосередив увагу на ефективності виробництва. Він надававвеликого значення поділу праці й обґрунтував застосування математики до такихпроблем, як ефективне використання обладнання та матеріалів.

Особливостямиуправління до 1900 р. були:

менші, ніж всучасних умовах, пропорції між чисельністю керівників і не керівників;

невеликачисельність керівників середньої ланки;

нечисленна групакерівників вищої ланки;

підвищена рольлідера (головного керівника);

переважаючевикористання адміністративно-командних важелів.

Слід зазначити, щов історії управління є випадки, коли структури управління, які виникли встародавні часи, збереглися до наших днів. Прикладом може бути структурауправління католицькою церквою:

папа (головнийкерівник), кардинали, архієпископи, єпископи і парафіяльні священики. Певноюмірою прикладом може бути й структура управління православною церквою.

Однак до кінця XIXст. наукові підходи в галузі управління не використовувалися. Навіть великіуспіхи Роберта Оуена (початок ХІХ ст.) у використанні систем оплати праці,методів оцінки трудового вкладу, способів поліпшення умов праці не сприялипосиленню досліджень у галузі управління.

Інтерес доуправління з'явився на початку XX ст. в США. З моменту опублікування книги ФредерікаІ. Тейлора «Принципи наукового управління» (1911) управління стаєгалуззю самостійного наукового дослідження.

Як наукауправління пройшло певний шлях у своєму розвиткові. Американський менеджментвиділяє такі етапи:

Підходи на засадахвиділення різних шкіл. Розглянемо головні з них.

Школа науковогоуправління (1885-1920) найтісніше пов'язана з роботамиФредеріка І. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Вони виконувалидослідження на рівні організації виробництва — виробничого менеджменту. Тейлорі Гілбрет, які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями,замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу,нормуванням праці тощо.

Класичну (адміністративну)школу управління (1920-1950) започаткував Аниі Файоль,якого часто називають батьком менеджменту. Він керував великою французькоювугільною компанією, тобто був крупним менеджером, як і інші засновникиадміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії),Джеймс Д. Муні (працював в компанії “Дженерал Моторе”). Вони досягли певнихуспіхів, а саме:

розвинули принципиуправління. Тут позитивну роль відіграють 14 принципів менеджменту Файоля:

1. Поділ праці.

2. Повноваження тавідповідальність.

3. Дисципліна.

4. Єдиновладдя.

5. Єдність напрямудіяльності.

6. Підпорядкуванняособистих інтересів загальним.

7. Винагородаперсоналу.

8. Централізація.

9. Скалярнийланцюг (ієрархія управління).

10. Порядок.

11. Справедливість.

12. Стабільністьробочого місця персоналу.

13. Ініціатива.

14. Корпоративнийдух;

описали функціїуправління (за Файолем — це планування, організація, розпорядництво,координування та контроль);

систематизувалипідхід до управління всією організацією.

Оцінка класичноїтеорії. Класична теорія обґрунтовує важливість ефективного менеджменту; вонадала змогу закласти основу для подальших теорій та підходів. Багато концепцій,започаткованих у цей час, зокрема, спеціалізація робіт, дослідження часу,мотивації, а також наукові методи, використовують і досі. З іншого боку, ціранні теоретики часто застосовували спрощений підхід до менеджменту і їмбракувало розуміння людського чинника організацій.

Школу людськихстосунків (1930-1950) заснували Мері Паркер Фоллет таЕлтон Мейо. Фоллет вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконанняроботи за допомогою інших осіб». Школа рекомендувала використовуватиприйоми управління людськими взаєминами шляхом впливу безпосередніх керівниківна працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостейспілкування на роботі.

Школа поведінськихнаук (з 1950 р) формувалася Крісом Анджирісом, РенсісомЛайкертом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом та іншимивченими-біхевіористами. В основі лежать методи налагодження міжособистіснихстосунків, підвищення ефективності людських ресурсів.

Оцінкаповедінкової теорії. Головний внесок поведінкової теорії пов'язаний з методом,за допомогою якого цей підхід змінює управлінське мислення. Тепер менеджерищораз частіше визнають роль поведінкових процесів і трактують працівниківголовно як цінні ресурси. З іншого боку, організаційна поведінка часто буваєнеточною у передбаченні, і практикуючий менеджер не завжди її сприймає. Томуроль поведінкової школи (школи людських стосунків) усе ще не повністюреалізована.

Школа наукиуправління (кількісного підходу) (з 1950 р) Третяголовна школа управлінської думки почала формуватися в період другої світовоївійни. Під час війни урядові особи і науковці в Англії та Сполучених ШтатахАмерики об'єдналися разом для допомоги військовим, щоб ефективніше використатиїхній потенціал. Вони використали деякі елементи математичного підходу доменеджменту, які Тейлор і Гант удосконалили протягом попередніх десятиліть,застосувавши їх до проблем війни24. Наприклад, ці урядові особи і науковцідослідили, що за допомогою математичного аналізу можна вирішити проблемипередислокацій військ, техніки і підводного флоту. Після війни такі компанії,як Ои Ропї і Оепегаї Еіссігіс, почали використовувати ці методи дляперегрупування працівників, розміщення підприємства, складських приміщень. Воснові цей підхід пов'язаний з використанням кількісних методів у менеджменті. Точніше,кількісний підхід до менеджменту ґрунтується на ухваленні рішень, економічнійефективності, математичних моделях і використанні комп'ютерів. Є два напрямикількісного підходу: теоретичний менеджмент і операційний (практичний) менеджмент.

Оцінка кількісноїтеорії менеджменту. Так само, як і інші підходи у менеджменті, кількісна теоріяменеджменту має певні позитивні і негативні сторони. Вона забезпечиламенеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень ідала змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна такаоцінка для планування і контролю. З іншого боку, математичні моделі не можутьповністю враховувати індивідуальну поведінку і позицію людини. Деколи здається,що час, потрібний для удосконалення кількісних методів, сповільнює розвитокінших управлінських умінь. Крім того, математичні моделі, зазвичай, потребуютьцілої низки нереальних припущень.

Загальновизнано,що класичний, поведінковий та кількісний підходи до менеджменту не обов'язковосуперечать один одному або є взаємовиключними. Навіть за умови, що кожнийпідхід має свої особливі припущення і передбачення, вони можуть доповнюватиодин одного. Справді, остаточне розуміння менеджменту потребує оцінки всіхтрьох підходів. Сучасна теорія менеджменту побудована на системному іситуаційному підходах, які певним чином Ґрунтуються на підходах попередніх.

II. Прецесійнийпідхід. Управління розглядається як процес, тобто як сукупність безперервнихвзаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких є також процесом, називаютьфункціями менеджменту. Сучасний підхід (згідно з підходами Майкла Мескона,Майкла Альберта та Франкліна Хедоурі) виділяє чотири функції.

III. Системнийпідхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років.Система — це сукупність взаємопов'язаних елементів (частин), які, постійновзаємодіючи, визначають її характер. Усі організації (об'єкти управління) єсистемами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання,технологія, люди і цілі.

Існують закриті (маютьфіксовані жорсткі межі, не залежать від навколишнього середовища) та відкриті (взаємодіютьзі зовнішнім середовищем) системи. Всі організації є відкритими системами.

Великі частинисистем самі можуть утворювати системи, які стосовно першої системи можнаназивати підсистемами (цехи, відділи тощо). Цей поділ можна продовжити. Слідвивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін). Попереднішколи зосереджували увагу на якійсь одній підсистемі, а це вело до невдач (наприклад,біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему).

IV. Ситуаційнийпідхід. Розроблений наприкінці б0-х років ситуаційний підхід випливає з поняттяситуації як конкретного набору обставин, що діють на організацію протягомпевного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язанняконкретних управлінських ситуацій з мстою найбільш ефективного досягнення цілейорганізації. При цьому менеджер повинен:

розуміти процесуправління, аспекти індивідуальної та групової поведінки, процедури системногоаналізу, методи планування, мотивації і контролю, кількісні методи прийняттярішень;

уміти оцінюватисильні та слабкі сторони методик, які використовуються;

правильнооцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у даній ситуації, і ефектвід переміни змінних величин;

знаходити прийомименеджменту, які будуть мати найменший негативний ефект.

В Україніуправлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньомуСРСР. Хоча дослідження спрямовувалися врешті-решт на вдосконаленняадміністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негативний) угалузі управління був накопичений.

Науковці виділяютьсім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

І етап (жовтень1917 р. — березень 1921 р). Розроблено форми й методи державногоцентралізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму,організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

II етап (1921-1928).Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом,зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічнихметодів управління, з'явилися трести й синдикати, а також формально вивчаласяможливість участі трудящих в управлінні.

III етап (1929-1945)пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва іприсвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовкикадрів, планування і організації виробництва.

IV етап (1946-1965)характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державнихорганів управління, спробою перс-ходу до територіальної і територіально-галузевоїсистеми управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.

V етап (1965-1975).Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічнихметодів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ урамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975-1985)характеризується все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командноїсистеми. Він підтвердив необхідність ради кальної змін й економічних відносин ікорінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу. В своючергу, VII етап можна поділити на п'ять під етапів, започаткованих у 1985 р.

І під етап — роботапідприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою нанормативному розподілі прибутку

ІІ під етап — застосуваннядругої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілідоходу, розвиток орендних відносин.

ІІІ під етап — упровадженняпрогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшенняекономічної свободи.

ІV під етап — упровадженнятериторіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

V під етап — початокринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвиткунезалежної національної економіки України.

Період формуваннянаціональної економіки України і здійснення економічних реформ потребує окремоговивчення та викладу.

На різних етапахрозвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українськівчені, як О. Терлсцький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М.Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій,Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.

Отже, основніположення, висновки щодо цієї теми та ключові моменти викладено в таблиці«Вклад в сучасну науку менеджменту концепцій різних шкіл та підходів».Також з цієї таблиці видно, що саме з теорій менеджменту використовується вуправлінні виробництвом і персоналом у сучасній практиці будь-якогопідприємства чи організації.

Наукові течії Ключові положення концепцій

Позитивні та негативні

сторони теорій

Основні ідеї, що використовуються в сучасному менеджменті Перші «піонери» Роберт Оуен і Чарльз Беббедж Визнали важливість організації людських ресурсів і добробуту робітників. Роберт Оуен розвивав матеріальну зацікавленість.

Позитивне: велике значення приділено поділу праці.

1) Поділ праці;

2) використання математики при ефективному використанню обладнання і матеріалів.

Науковий менеджмент або школа наукового керування. (1885 — 1920) Засновники: Фредерік В. Тейлор, Френк Гілбрет і Ліліан Гілбрет, Генрі Гантт

Спостерігав В. Тейлор за тим, що назвав ухилянням від виконання службових обов'язків; запровадив відрядну систему оплати праці; організував перерви у роботі. Френк Гілбрет зробив вклад у мулярську справу: він точно визначив стандартні матеріали і засоби, у тім числі розміщення муляра, цегли і розчину на різних рівнях. Результатом таких удосконалень стало зменшення окремих фізичних рухів від дев'ятнадцяти до п'яти і зростання випуску продукції до 200%. Ліліан Гілбрет допомогла виділити сферу виробничої психології.

Важливим вкладом цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників в збільшенні продуктивності і об’ємів виробництва. Передбачався невеликий перерив та перепочинок під час виробництва, що дало змогу встановити норми виробництва. Ключовим моментом було те, що люди, котрі виробляли більше отримували винагороду.

Автори робіт з наукового управління визнавали важливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали вимогам до роботи, надавали великого значення освіті.

Позитивне: відрядна система оплати праці. У сфері менеджменту персоналу було виділено сферу виробничої психології. Удосконалення багатьох різних засобів і технологій. Вперше керівники-практики і вчені побачили, що методи і підходи, що використовуються в науці та техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

Негативне: дослідження зосереджене на праці окремих робітників.

1) Використання наукового аналізу для виділення найкращих способів виконання задач.

2) Відбір працівників, які краще підходили для виконання задач, забезпечення їх навчання.

3) Систематичне використання стимулювання праці робітників.

4) Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання задач.

5) Відокремлення планування і обмірковування від самої роботи.

Адміністративний менеджмент або школа адміністративного керування (1920 — 1950). Анрі Файоль, Лінделл Ервік і Макс Вебер, М. Блюмфільд.

Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції: планування, організацію, лідерство і контролювання.

Ервік розвинув ідею про функції планування, організації і контролювання; удосконалив низку інструкцій для підвищення рівня ефективності керування. Відомий не стільки власними теоріями, як синтезом та інтеграцією праць інших.

Праця Вебера з бюрократії заклала фундамент сучасної організаційної теорії.

М. Блюмфільд розробив концепцію «менеджмент персоналу»

Позитивне: класична теорія обґрунтовує важливість ефективного менеджменту; вона дала змогу закласти основу для подальших теорій та підходів

Негативне: теоретики цієї школи часто застосовували спрощений підхід до менеджменту і їм бракувало розуміння людського чинника організацій. Вони намагалися схематизувати організації, як машини, так і робітників, подібно до зубців у цих машинах, не придавали уваги соціальним аспектам управління.

1) Розвиток принципів управління.

2) Багато концепцій, започаткованих у той час, зокрема, спеціалізація робіт, дослідження часу, мотивації, а також наукові методи, використовують і досі.

3) Опис функцій управління.

4) Систематизований підхід до управління організацією.

Школа людських стосунків (1830 — 1950); (поведінкова теорія менеджменту 1950 — по сьогодення).Р. Оуен, Хюго Мюнстсрберг; Мері Паркер Фоллетт і Елтон Мейо; Абрахам Маслоу і Дуглас МакГрегор.

Р. Оуен перший, хто звернув увагу на людей.

Мєйо виявив, що чітко розроблені робочі операції і гарна заробітна платня не завжди вели до зростання продуктивності праці.

Місс Фоллетт перша, хто розглядав менеджмент як «забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб». Мері Паркер Фоллетт визнала роль людського чинника на робочому місці. Фоллет оцінила роль людських стосунків і поведінки в організаціях. Її особливим зацікавленням була освіта дорослих і професійна орієнтація. Фоллет вірила, що організації повинні стати більш демократичними для узгодження стосунків між працівниками і менеджерами.

Головним припущенням теорії людських стосунків було те, що турбота менеджерів про працівників привела б до зростання задоволення, яке, відповідно, вплинуло б на поліпшення виконання роботи.

Маслов стверджував, що мотивом людей є ієрархія потреб, у тім числі грошові стимули і соціальне сприйняття.

Хюго Мюнстсрберг визнаний батьком виробничої психології. Він стверджував, що психологи можуть надати цінну допомогу менеджерам у сферах відбору працівників і мотивації.

Школа поведінкових наук зосереджена була на методах налагодження міжособистісних стосунків.

Позитивне: поведінкова теорія менеджменту більше уваги приділяє особистим стосункам і поведінці та груповим процесам і визнає роль поведінкових процесів на робочому місці.

Негативне: сучасні теоретики помітили, що багато тверджень про людські стосунки у них були спрощеними, неадекватно також описана робоча поведінка.

Виробнича психологія є одним із головних у навчальних курсах багатьох коледжів та університетів.

Застосування прийомів управління міжособистісними стосунками для підвищення рівня задоволеності і продуктивності.

Головний внесок поведінкової теорії пов'язаний з методом, за допомогою якого цей підхід змінює управлінське мислення. Тепер менеджери щораз частіше визнають роль поведінкових процесів і трактують працівників як цінні ресурси.

Кількісна теорія менеджменту: теоретичний та операційний (практичний) менеджмент.

Кількісна теорія менеджменту ґрунтується на ухваленні рішень, економічній ефективності, математичних моделях і використанні комп'ютерів.

На загальному рівні теоретичний менеджмент зосереджений на моделях, рівняннях та іншій схематизації дійсності.

Засоби операційного менеджменту переважно полягають у сприянні організації в ефективнішому виробництві продукції та послуг, їх також можна застосувати до широкого діапазону проблем. Інші засоби операційного менеджменту — теорія масового обслуговування, аналіз беззбитковості і моделювання.

Позитивне: Моделювання забезпечує виробників точнішою інформацією і дає змогу уникнути збитків. Теорія забезпечила менеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень і дала змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна така оцінка для планування і контролю.

Негативне: математичні моделі не можуть повністю враховувати індивідуальну поведінку і позицію людини. Деколи здається, що час, потрібний для удосконалення кількісних методів, сповільнює розвиток інших управлінських умінь. Крім того, математичні моделі, зазвичай, потребують цілої низки нереальних припущень.

Поглиблене розуміння важких управлінських проблем завдяки розробці і застосуванню моделей.

Розвиток кількісних методів в допомогу керівникам, що приймають рішення у непростих ситуаціях.

Процесуальний підхід Процесуальний підхід виділяє управління як процес в якому діяльність, направлена на досягнення цілей організації, розглядається не як єдина дія у часі, а як серія непереривних взаємопов’язаних функцій управління, пов’язаних послідовно і паралельно: планування, організація, мотивація, контроль, комунікація, прийняття управлінських рішень.

Позитивне: управління це єдиний процес та спосіб реалізації підприємством своїх функцій.

Управління — це непереривний процес керування діяльністю підприємства і персоналу. Системний підхід

Сприймаючи організацію як систему, ми можемо визначити чотири головні елементи: затрати (вкладення), трансформаційні процеси, випуск (результати) і зворотний зв'язок. Затрати — це матеріальні, людські, фінансові та інформаційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища. Далі, за допомогою технологічних і управлінських процесів їх перетворюють у випуск. Випуск — це товари, послуги або і те, й інше (видимі і невидимі); прибутки, втрати або і те, й інше (навіть неприбуткові організації змушені діяти у межах своїх бюджетів); поведінка працівників та інформація. Середовище реагує на цей випуск і забезпечує зворотний зв'язок із системою.

Головна ціль менеджменту, з погляду системного підходу — це постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.

Позитивне: постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.

Постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.

Теорія систем забезпечила дисципліну управління основою для інтеграції концепцій, що були розроблені і запропоновані ранніми школами.

Взаємодія і взаємозалежність всіх компонентів організації.

Ситуаційний підхід

Ситуаційний підхід передбачає, що універсальні теорії не можна застосовувати до організацій, оскільки кожна організація унікальна. Він також засвідчує, що прийнятна управлінська поведінка у конкретній ситуації залежить від особливих обставин. По-різному сформульовану ефективну управлінську поведінку в одній ситуації не завжди можна пристосувати до інших ситуацій.

Суть підходу полягає в тому, що форми, методи, системи, стилі управління повинні суттєво змінюватися в залежності від певної ситуації, тобто центральне місце повинна займати ситуація.

Позитивне: ситуаційний підхід намагається зв’язати конкретні прийоми і концепції з певними конкретними ситуаціями для того, аби досягти цілей організації найбільш ефективно.

Ситуаційний підхід являє собою найбільш широку і задовільну систему, розроблену до нашого часу, щоб зробити управління ефективним.

Значення навколишнього середовища і зворотного зв’язку для досягнення успіху організації.

Виявлення і врахування ситуаційних змінних навколишнього середовища.

Список використаних джерел

1.    Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник / И.Н. Герчикова. — 3-е изд.,перераб. и доп. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 501 с.

2.    Ивасенко А.Г. Менеджмент: Учеб. пособие / А.Г. Ивасенко. 2001. — 97 с.

3.    Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. — 5-еузд. стереотип. — Мн.: Новое знание, 2002. — 336 с.

4.    Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособие / А.В. Карпов. — М.: Гардарики,2005. — 584 с.

5.    Мескон М. Основи менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури; пер. сангл.Л.И. Евенко. — Москва: Издательство «ДЕЛО», 1997. — 493 с.

6.    Румянцева З.П. Менеджмент организации: Учеб. пособие / З.П. Румянцева,Н.А. Саломатин, Р.З. Акбердин и др. — М.: ИНФРА — М. 1995. — 432 с.

7.    Теоретические основы менеджмента: Конспект лекцій / Н.В. Комарова. — М.:Доброе слово, 2005. — 64 с.