Реферат: Ринок праці

Предмет: Менеджмент персонала

Тема: РИНОК ПРАЦІ

1. Поняття та особливості ринку праці

Одним із основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок праці — це система економічних відносин, пов’язаних з формуванням і реалізацією попиту та пропозиції робочої сили; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці, і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненням вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці: проблеми оплати і умов праці, обсягу і інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантії зайнятості, трудової мотивації, підготовки та перепідготовки робочої сили. Таким чином, ринок праці організаційно — це система соціальних інститутів, кожен з яких виконує якусь певну, визначену функцію розвитку праці.

Ринок праці має ряд ознак, що відрізняють його від ринків звичайних товарів. У ньому діють особливі регулятори і соціальні сили. Можна відзначити наступні особливості:

1. Ринок праці існує як у зовнішньому стосовно підприємства середовищу, так само він поширюється і на сферу виробництва (відносини купівлі-продажу не припиняються з надходженням працівника на підприємство). Прийнятий на роботу може шукати іншу роботу як усередині, так і поза даним підприємством, а підприємець підбирає кандидатів як серед зайнятих, так і серед незайнятих працівників.

2. У відмінності від ринку звичайних товарів при продажу робочої сили працівник не втрачає права власності на неї, він продає лише право використання цієї робочої сили. У процесі використання робоча сила не знищується.

3. На структуру попиту та пропозиції робочої сили впливає велика кількість автономних факторів, тобто факторів, що формуються поза ринком праці.

Важливе значення має ступінь поінформованості працездатного населення про кон’юнктуру на субринках праці.

5. Іншим фактором виступає та обставина, що на розподіл праці значно впливає сам об'єкт, що одночасно є і суб'єктом. Рішення індивіда про те, яку кількість праці запропонувати, — це свого роду компроміс між дозвіллям і купленими споживчими благами.

5.1. Враховуються також такі характеристики місця роботи, як безпека, престиж, комфорт і можливість просування по службі.

5.2. До автономних факторів можна віднести і соціально-політичну ситуацію, що зв'язана, приміром, з формування мінімуму заробітної плати чи обмеженнями в питаннях оплати праці.

6. Для ринку праці характерна значна диференціація в структурі попиту та пропозиції, що збільшується в міру розвитку національної економіки, а це зв'язано зі зрушеннями в поділі праці. Диференціація в самій структурі зайнятості визначається розходженнями не тільки в змісті, й в умовах праці.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочий силі (рис.1). Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінню. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця — працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного рухів робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком в вузькому розумінню. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

Основна функція поточного ринку праці полягає у перерозподілі через сферу обігу між галузями, сферами виробництва і підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення валового внутрішнього продукту, так і для підтримки сприятливого соціального клімату в суспільстві.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці — це його кон'юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо); стан соціальної та виробничої інфраструктури і ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типа кон'юнктури ринку праці:

трудодефіцитну — якщо попит перевищує пропозицію. Це було характерно для нашої країни в останні роки радянської влади;

трудонадлишкову — якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української економіки;

рівноважну — це коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.

Треба зазначити, що ринок праці як органічна складова ринкової економіки в своєму розвитку залежить від наявності й розвиненості всіх інших її складових елементів (включаючи ринки капіталу, житла тощо), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідацію) та перерозподілу працівників між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями.

Найважливішою задачею економіки праці є забезпечення якісної рівноваги між попитом та пропозицією робочої сили.

Активне регулювання ринку праці припускає наявність розгалуженої інфраструктури цього ринку, до якої належать:

1) комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори);

2) комплекс регулювання компенсацій (допомога по безробіттю, піднімальні при зміні місця проживання, дотації);

3) комплекс регулювання зайнятості (закони, нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері зайнятості);

4) служба зайнятості і працевлаштування; сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, а також чисельні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтінгу персоналу, лізингу персоналу тощо);

5) система професійної підготовки і перенавчання;

6) об’єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);

7) об’єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

8) кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості;

9) пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників предпенсійного віку.

Функціями інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів, а також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі ї відборі працівників та виборі місця роботи, в укладенні трудового контракту тощо.

Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура — невід’ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості і критерій дієвості.

2. Пропозиція та попит на ринку праці

Ринок праці, як і всякий товарний ринок, розвивається за законами попиту та пропозиції. Реальні ринки праці — різноманітні й дуже складні системи, на які впливає безліч факторів. Так, пропозиція праці визначається чисельністю населення і насамперед чисельністю працездатного населення; середньою кількістю робочих годин за певний час (тиждень, місяць, рік); кількісним складом і структурою населення, рівнем його кваліфікації тощо.

Попит на робочу силу відбиває потребу економіки у певній кількості працівників на кожен даний момент. Звичайно така потреба виражається у фізичних особах. Загальний попит кількісно дорівнює чисельності зайнятих плюс наявні вакансії. Попит на працю служить показником, у якому схована безліч економічних явищ і процесів, що породжують цей попит, і виникають в силу наявності робочих місць. Пропозиція та попит на ринку праці вивчаються шляхом опису декількох моделей взаємодії продавців і покупців ресурсів праці в залежності від ступеня конкуренції. Розглянемо один з таких варіантів — базову модель ринку праці за умовами досконалої конкуренції. Крива попиту на ринку праці показує, яке число працівників хотіли б одержати роботодавці за кожною визначеною ставкою заробітної плати, якщо допустити, що ціна капіталу і рівень попиту на продукт залишаються незмінними. Крива пропозиції на ринку праці вказує, скільки працівників можуть вийти на ринок на кожнім рівні ставки заробітної плати при допущенні, що заробітна плата по інших професіях залишається постійною. Ці криві можуть розташовуватися на одному графіку і нести цікаву інформацію.

Припустимо, що ринкова заробітна плата установилася на рівні W1. При такій низькій заробітній платі попит буде високим, а пропозиція низькою. У таких умовах роботодавці, бажаючи залучити потрібних їм працівників, будуть конкурувати на ринку праці. У цих умовах недостача працівників, з одного боку, і прагнення фірм неодмінно роздобути їх — з іншої, приведуть до того, що роботодавці запропонують високу заробітну плату, тим самим піднявши загальний її рівень на ринку.

Виходячи з побудованих кривих, можна спостерігати два явища. По-перше, якщо заробітна плата зросте, то велике число працівників вирішить вийти на ринок і почати пошук роботи (рух уздовж кривої пропозиції). По-друге, якщо заробітна плата виросте, то це змусить роботодавців шукати менше число працівників (рух уздовж кривої попиту). Якщо заробітна плата підніметься до W2, то пропозиція перевищить попит. У такій ситуації роботодавцям буде потрібно працівників менше, ніж є присутніх на ринку, і не всі бажаючі одержати робочі місця одержать їх. У результаті виникне надлишок пропозиції робочої сили, і в роботодавців будуть збиратися довгі черги претендентів на одержання будь-якого вакантного робочого місця. Незабаром роботодавці зрозуміють, що можуть заповнити робочі місця кваліфікованими кадрами, запропонувавши їм роботу навіть за низьку заробітну плату. Можливість платити більш низьку заробітну плату пробуджує у роботодавців бажання найняти більше число працівників. Одні працівники будуть одержувати більш низьку заробітну плату, оскільки просто не знайшли підходящу роботу, інші залишать ринок і будуть шукати роботу в інших місцях. Таким чином, попит та пропозиція наблизяться до рівноваги, коли заробітна плата піде униз від рівня W2.

У цих умовах, при Wc (як показано на рис. 2) роботодавці можуть заповнити всі наявні в них робочі місця, а всі працівники, присутні на ринку і бажаючі одержати роботу, знайдуть її. При Wc немає ні недоліку, ні надлишку. Усі сторони задоволені, і не з'являються сили, що прагнуть змінити рівень заробітної плати. Ринок знаходиться в рівновазі, поки заробітна плата залишається на рівні Wс1.

Найбільш істотними факторами, що впливають на рішення людини запропонувати свою працю, представляються рівень життя населення в цілому і конкретного індивіда зокрема.

Пріоритетним фактором є заробітна плата. Її вплив виявляється в двох аспектах: по-перше, величина заробітної плати здатна впливати на мікрорівні на рішення індивіда про участь у суспільному виробництві, якщо пропонований заробіток здатний підвищити його рівень життя. Розходження ставок заробітної плати в тих чи інших сферах діяльності певним чином впливає на рішення індивіда про можливу сферу застосування своєї праці.

По-друге, варто враховувати, що, навіть прийнявши рішення про пропозицію робочої сили, індивід може варіювати її кількістю, тобто величиною людино-годин, що відпрацьовуються. Якщо до певного моменту індивід схильний збільшувати кількість людино-годин разом з ростом ставки заробітної плати (так званий ''ефект заміни''), то в подальшому він поступається місцем ''ефекту доходу'', відповідно до якого при рості ставки заробітної плати може відбуватися скорочення пропозиції праці. І для індивіда внаслідок доходу, що збільшився, зростає цінність дозвілля. Для сукупності індивідів на ринку праці в цілому залежність пропозиції від ставки винагороди буде мати класичний вигляд, оскільки рівень заробітної плати, за яким випливає ''ефект доходу'', сугубо індивідуальний.

Дану ситуацію на ринку праці можна простежити на рис. 3, де представлені обидва фактори, що діють у протилежному напрямку: ''ефект заміщення'' і ''ефект доходу''.

''Ефект заміщення'' виникає, коли при високій заробітній платі вільний час розглядається як потенційний надлишок. Година дозвілля здається усе більш дорогою, і працівник перевагу віддає роботі, а не дозвіллю. Це веде до росту пропозиції праці.

''Ефект доходу'' виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити своє дозвілля, вільний час. Ріст вільного часу зменшує пропозицію праці.

На рис.3 L — праця; W/P — ставка заробітної плати; W/P* — рівень заробітної плати, при якому починає діяти «ефект доходу»; L* — відповідний W/P* рівень пропозиції праці; SS' — крива пропозиції праці; М — точка критичного переходу від росту пропозиції праці, зв'язаного з «ефектом заміни», до зменшення пропозиції праці, що залежить від «ефекту доходу». Вище точки М переважає «ефект доходу» з одержанням заробітної плати W/P*, нижче точки М «ефект заміни» домінує. Таким чином, підводячи деякі підсумки, важливо кількісно визначити пропозицію та попит, а також статистичні матеріали, призначені для цих цілей.

Пропозиція робочої сили — це потреба різних груп працездатного населення в одержанні роботи за наймом і на цій основі — джерела засобів існування. У кількісному вираженні вона дорівнює числу осіб, що виходять на відкритий ринок праці, в служби зайнятості чи безпосередньо на підприємства і в організації.

На перспективу пропозиція робочої сили повинна включати осіб, не зайнятих трудовою діяльністю і таких, які шукають роботу, а також осіб, що вийдуть на ринок праці протягом прогнозованого періоду. До останнього відносяться: працівники, яких звільняють; працівники, що звільняються, (із причин плинності й у зв'язку з закінченням терміну договору); випускники загальноосвітніх установ; особи що прибули з інших територій; особи, що виходять на ринок праці з домашнього й особистого підсобного господарства.

Пропозицію робочої сили варто визначати з урахуванням статистичної інформації про чисельність, статеву та вікову структури трудових ресурсів, кількість економічно активного населення, рівня зайнятості осіб старшого віку і підлітків. Попит на робочу силу формується по галузях і в кількісному вираженні повинен збігатися з загальною додатковою потребою в працівниках підприємств і організацій поза залежністю від організаційно-правових форм і форм власності.

При розрахунку попиту на робочу силу визначається потреба підприємств у нових працівниках (для роботи на вакантному і новому робочому місцях) і потреба підприємств у працівниках, необхідних для заміни тих, що вибувають (поза залежністю від причин). Таким чином, вдається установити чисельність осіб, які можуть бути працевлаштовані. Як вихідну інформацію використовують дані поточного статистичного обліку і спеціальних обстежень, проведених безпосередньо на підприємствах. На цій базі, з урахуванням структурних змін проводиться аналіз перспектив розвитку окремих сфер зайнятості. За галузями інформація характеризується двома групами показників: галузевою структурою зайнятих у національному господарстві і галузевій структурі зайнятих у галузях промисловості.

Для всебічної оцінки стану і перспектив регіональної зайнятості необхідно здійснювати збір інформації про потребу підприємств у робочій силі не тільки в цілому, але й за професіями (спеціальностями), проводити при необхідності їхнє угрупування. З використанням даних про потреби в працівниках конкретних професій (спеціальностей) і на основі балансових методів розрахунку загальна величина потреби економіки чи регіону окремих галузей у робочій силі встановлюється найбільш точно.

Найважливіший етап прогнозування регіонального ринку праці — зіставлення названих показників. На цій основі можна оцінити фактичну й очікувану ситуацію на ринку праці, установити недолік чи надлишок, а вже потім розробляти систему заходів для удосконалювання регіональної зайнятості.

3. Безробіття, його показники і види

Під безробіттям звичайно розуміється соціально-економічна ситуація в суспільстві, невідповідність на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на нього, причому ця невідповідність може бути як кількісною, так і якісною.

Безробіття необхідно розглядати з різних точок зору, з'ясовуючи найбільш важливі поняття, що її характеризують, а саме: статус безробітного; рівень безробіття; поширеність безробіття і рух безробітних; тривалість безробіття; типи безробіття.

Безробітним, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), вважається той, хто в даний момент не має роботи, шукає її, готовий до неї приступити і не має інших джерел доходу, крім заробітної плати в сфері оплачуваної зайнятості. За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові приступити до неї. Слід зазначити, що прийнята система обліку безробіття в нашій країні не відбиває дійсних тенденцій у розвитку українського ринку праці, оскільки більшість безробітних не реєструються на біржах праці, шукають роботу самостійно, або вдаються до послуг недержавних посередницьких структур.

Повну картину безробіття може дати сукупність абсолютних і відносних показників, найбільш важливим з яких є рівень безробіття. У світовій практиці стандартний загальний рівень безробіття розраховується за формулою:

, (1)

де: ИБ — стандартний рівень безробіття;

И — загальна чисельність безробітних;

Е — загальна чисельність зайнятих (чисельність робочої сили).

Дані про чисельність зайнятих можна знайти в Балансі трудових ресурсів, а дані про чисельність безробітних містить статистика служби зайнятості. Стандартний рівень безробіття звичайно розраховується за певний період. У цьому випадку беруться середньомісячні (середньорічні) показники чисельності зайнятих і безробітних.

Рівень безробіття являє собою питому вагу чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення. На основі Методики розрахунку загальної чисельності безробітних, рівня загального і зареєстрованого безробіття, можна розрахувати рівень безробіття за станом на визначену дату.

Показники чисельності безробітних і рівні безробітних у закордонних країнах і в Україні приведені в табл.1.

Таблиця 1. Динаміка чисельності безробітних і рівня офіційно зареєстрованого безробіття України

У різних країнах рівень безробіття істотно розрізняється, оскільки залежить від: природного безробіття (рівня), фази економічного циклу, у якій знаходиться країна, а також державної політики зайнятості. У закордонних країнах природний рівень безробіття складає 4 — 6%,

Сучасні економісти розглядають безробіття як природну і невід'ємну частину ринкової економіки. У цьому зв'язку доцільно приділяти велику увагу аналізу типів безробіття, до яких відносяться: фрикційне, структурне і циклічне безробіття, а також специфічний тип — приховане безробіття.

Фрикційне безробіття пов'язане зі зміною в пропозиції праці. Оскільки людині надана воля вибору роду діяльності і місця роботи, то вона звичайно використовує це право. Одні особи добровільно змінюють місце роботи, інші шукають нову роботу через звільнення, деякі втрачають тимчасову, сезонну роботу, а окрема категорія (молодь) уперше шукає роботу. Частина осіб цієї категорії працевлаштовується, інші продовжують її шукати. У той же час відбувається звільнення нових працівників у силу відзначених вище причин, і так без кінця. Фрикційне безробіття вважається неминучим і бажаним, оскільки ініціатива звільнення виходить від самої людини. Багато працівників при звільненні переходять з низькооплачуваної, малозмістовної на більш високооплачувану і змістовну роботу.

Сутність структурного безробіття полягає в тім, що з часом у структурі споживчого попиту й у технології відбуваються важливі зміни, що, в свою чергу, відбивається на структурі загального попиту на працю. Пропозиція праці, будучи більш інертним елементом ринку праці в силу стійкості психологічних стереотипів, найчастіше за якісними параметрами не відповідає попиту, що змінився. У зв'язку з неможливістю швидкої підготовки нових і перепідготовки раніше зайнятих працівників виникає дисбаланс попиту та пропозиції праці в різних галузях. Структурне безробіття більш тривале і небажане.

Циклічне безробіття — це безробіття, викликане спадом виробництва, зниженням інвестицій в економіку. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. Цей вид безробіття називається кон’юктурним, оскільки він викликаний зміною економічної кон’юктури, кризовою фазою економічного циклу.

В останні роки в Україні з'явився новий тип безробіття — приховане безробіття. Спад виробництва і не адекватне йому скорочення зайнятості — головна причина прихованого безробіття. Економічною передумовою такого існування є падіння реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття включає втрати робочого часу в зв'язку з низькою інтенсивністю праці, втрати продукції на стадії збереження, транспортування і реалізації, відволікання робочої сили від основної діяльності, переборні цілодобові внутризмінні втрати робочого часу і ін., а також зайву чисельність працівників, що утворюється в результаті зниження обсягів виробництва, згортання збиткових виробництв, перепрофілювання підприємств тощо, без адекватного зниження чисельності працюючих. Практика останнього років показала, що в періоди спаду обсягів виробництва, як правило, падає і продуктивність праці при збереженні чисельності робітників чи при їхньому невеликому скороченні, тобто мається дуже великий розрив між цими процесами.

Головна ''ціна'' безробіття — невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво товарів і послуг губиться безповоротно.

Відомий американський дослідник в області макроекономіки Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП (валовий національний продукт), відоме в усьому світі як Закон Оукена. Відповідно до цього закону, кожні 2%, на які реальний обсяг виробництва перевищує свій природний рівень, скорочують рівень безробіття на 1% і, навпаки, кожні 2% скорочення реального національного обсягу виробництва нижче природного рівня збільшують рівень безробіття на 1% у порівнянні з природним рівнем безробіття. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1% над природним рівнем дає 2 — 2,5% втрати ВНП порівняно з потенційним.

Література

1. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. — Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 200 — 188 с.

2. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2000. — 256 с.

3. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие. — М.: изд-во МИК, 1997, — 160 с.

4. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996, — 336 с.