Реферат: Принципи і форми сертифікації

сертифікація якість послуга продукція протокол

Важливою проблемою становленняекономіки України є створення національної системи сертифікації, що відповідаєсучасним вимогам і визначається міжнародними організаціями. Наявністьсертифіката відповідності не гарантує високої якості продукції, оскільки вінпідтверджує відповідність продукції вимогам конкретного стандарту. Висновок прорівень якості продукції можна зробити лише з урахуванням оцінки рівня вимогцього стандарту, але в умовах відповідності продукції стандартам високого рівняїї сертифікація дає можливість підприємствам – виробникам підняти довіру доякості виробів; розширити ринок збуту; забезпечити рекламу і збільшити обсягипродажу; позбавитися конкуренції з боку виробників несертифікованої продукції.Для споживачів сертифікація корисна тим, що захищає людину від небезпечної дляжиття і здоров'я продукції, послуг, полегшує її вибір, сприяє підвищенню якостіпродукції.

Проведення сертифікаціїбазується на принципах:

– об'єктивності і незалежностівід виробника і споживача;

– забезпечення достовірностіінформації про об'єкт сертифікації;

– дотримання права заявникавибирати орган з сертифікації(ОС) й ВЛ;

– відповідальності учасниківсертифікації;

– відкритості інформації прорезультати сертифікації або про припинення терміну (скасування) сертифіката(знака) відповідності;

– професійності випробувань;

– відсутності дискримінаціїстосовно іноземних заявників;

– застосування методіввипробувань з урахуванням особливостей об'єкта сертифікації, його виробництва іспоживання;

– використання у діяльності зсертифікації рекомендацій і правил ІСО/ МЕК, регіональних організацій, положеньміжнародних стандартів та інших нормативних документів (НД);

– обов'язкового визнанняакредитації закордонних ОС й ВЛ, сертифікатів і знаків відповідності на основібагатосторонніх і двосторонніх угод, у яких бере участь Україна;

– забезпечення конфіденційностіінформації, що складає комерційну таємницю для виробника або власника товару;

– розширення кола учасників сертифікації за рахунокпритягнення товариств споживачів і торгово-промислових палат.

Основними формами сертифікації єсертифікація третьою стороною, самосертифікація і сертифікація, здійснюванаспоживачем.

У вітчизняному термінологічномустандарті ДСТУ 2462–94 наведене визначення сертифікації, як дії, що проводитьОС як «третя сторона» – арбітр, а не виробник – «перша сторона» і не покупець –«друга сторона». У нормативному документі (НД) ІСО/ МЕК Настанова 2–92вказується, що сертифікація – це «дія третьої сторони, яка доводитьзабезпечення впевненості у тому, що належним чином ідентифікована продукція,процес або послуга відповідає конкретному стандарту або іншому НД».

Самосертифікація здійснюєтьсяпідприємством – виробником або об'єднанням виробників, зареєстрованих увстановленому порядку в органах Держстандарту України, що засвідчуєтьсясертифікатом або сертифікаційним знаком. Вона досить поширена в країнахЗахідної Європи і США. В Україні та Росії використовується мало.

Самосертифікація повинна відповідатиумовам:

– повне і точне дотримання вимогдо продукту, запропонованого стандартами, технічними умовами, договорами,контрактами тощо;

– сучасний рівень системикомплексності випробувань і контролю якості виробленого продукту від сировинидо пакування і маркування товару;

– економічна та юридичнавідповідальність виробника за якість сертифікації і достовірність сертифіката;

– доступність інформації прозастосовані методи випробувань, системи контролю якості з правом спостереженняза процесом сертифікації.

Сертифікація,здійснювана споживачем, за базовими умовами проведення практично збігається ізсамосертифікацією, але проводиться дуже рідко, тому що потребує технічноїоснащеності перевірочних і випробувальних робіт, належної кваліфікаціїперсоналу, сучасних методик, акредитації Держстандарту України, що більшостіпідприємств вирішити сьогодні практично неможливо.

У недавньому минулому(середина 80-х рр.) функції з сертифікації здійснювала служба внутрішньогоконтролю продукції, що входить на підприємство, і служба вихідного контролю.Але цей захід не знайшов системного і комплексного продовження в організаціїпромислового виробництва й у сфері послуг з об'єктивних і суб'єктивних причин.

Сертифікація розглядалася якєдність складових її задач:

– створення необхідних умов длявиробництва сертифікованої продукції;

– організаційно-контрольнезабезпечення сертифікації продукції на стадії експлуатації виробу відповідно довимог НД;

– економічне забезпеченнясертифікації на основі регулювання макро- і мікросередовищ маркетингу (ДСТУ3294-95);

– технічне забезпеченнясертифікації на базі удосконалення технології виробництва, організації праці,безпеки та екологічності продукції.

Мета будь-якої формисертифікації полягає у вирішенні питань:

– необхідності підвищенняконкурентоспроможності товару, його здатності завоювати визначену частинкуринку;

– прагненні підтвердити безпекутовару для споживачів і навколишнього середовища.

Реалізація поставлених цілейдосягається за допомогою обов'язкової сертифікації, в основі якої – критерійбезпеки, що є обов'язковою вимогою сертифікації (добровільної сертифікаціїтакож). Це означає підвищення конкурентоспроможності товару. Проведенняобов'язкової сертифікації в країні регламентується Законом України «Про захистправ споживачів». Результатом обов'язкової сертифікації продукції є наявністьсертифікату і знаку відповідності, проставленого на продукції.

Згаданою вище Настановою ІSО/МЕК чітко регламентується система сертифікації продукції та послуг. Для рішенняпроблеми нормативного забезпечення послуг у Держстандарті України функціонуєспеціальний комітет (ТК–93) «Управління якістю і забезпечення якості». Нині вУкраїні діють ДСТУ ISO 10011-1-97, ДСТУ ISO 10011-2-97 і ДСТУ ISO 10011-3-97. УРосії в сфері послуг діє ГОСТ Р 50691-94, підготовлений на основі стандартівІSО серії 9000, що забезпечує нормативне регулювання послуг. Нормативнерегулювання якості послуг має два рівні: перший – державне регулювання задопомогою стандартів, санітарних правил і норм (СанПіН); другий – ініціативний,що виходить і залежить від підприємства – виробника послуг і обумовлений йогокомерційними інтересами і бажанням розширити і зміцнити становище навизначеному сегменті ринку. Доповнюючи один одного і вирішуючи відповідні задачі,кожний з них формує в сукупності цілісну систему обслуговування споживачів наоснові підвищення якості послуг.

Держстандарт України акредитувавпонад 700 ВЛ і 134 ОС, а Держстандарт Росії – 1796 ВЛ і 652 ОС.

Система сертифікації (certification system) – це система, що маєвласні правила процедури й управління для проведення сертифікації відповідності(ДСТУ 2462-94). Системи сертифікації можуть діяти на національному,регіональному і міжнародному рівнях. Вітчизняна система сертифікації продукціїУкрСЕПРО містить відповідні стандарти, систему акредитованих Держстандартом ОС,ВЛ, центрів, НДІ, територіальні органи Держстандарту, систему випробуваньпродукції, видачу сертифіката. Обов'язковою умовою для ОС є об'єктивністьвипробувань і обґрунтована на їхній основі оцінка продукції.

Сертифікаційнівипробування (certification test) – контрольнівипробування продукції, проведені з метою установлення відповідностіхарактеристик, її властивостей національним і (або) міжнародним НД.

Виробнича та комерційнадіяльності виділяють види сертифікатів:

1) сертифікат відповідності;

2) сертифікат гігієнічний;

3) сертифікат якості;

4) сертифікат безпеки;

5) карантинний (ветеринарний)сертифікат;

6) сертифікат (свідчення)походження;

7) фітосертифікат.

Відповідно до стандартизованоїтермінології,сертифікат відповідності (certification of conformity) – документ, виданийзгідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхіднавпевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чипослуга відповідали конкретному стандарту чи іншому НД (ДСТУ 2462-94).

За правилами ISO івідповідно до Настанови 2 ІSО від 2002 р. «Загальні терміни і їхні визначення угалузі стандартизації, сертифікації й акредитації ВЛ» суть подана в такомуформулюванні: «Сертифікація на відповідність являє дію, проведену з метоюпідтвердження за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності,що виріб або послуга відповідає визначеним стандартам або технічним умовам».

Під час оцінювання можливостівикористання додаткових документів враховують специфіку продукції, ступінь їїпотенційної небезпеки, обсяг і тривалість виробництва продукції, стабільністьумов виробництва, репутацію підприємства щодо якості продукції, щосертифікується, якість використовуваних комплектуючих виробів і матеріалів,ступінь довіри оцінкам, даних сторонніми організаціями, тощо.

У залежності від видівпродукції, що сертифікується, використовуються додаткові документи:

– протоколи випробувань(приймальних, періодичних, інспекційних тощо);

– гігієнічний висновок(сертифікат);

– документ територіальної службиДержсаннагляду про санітарно-гігієнічний стан виробництва;

– сертифікат пожежної безпеки(на продукцію);

– сертифікати (декларації провідповідність) постачальників комплектуючих виробів і матеріалів, тари,упаковки;

– паспорт поля або сертифікатякості ґрунтів земельної ділянки, виданий агрохімічною службою;

– висновок регіонального центрустанції захисту рослин і агрохімічної служби про застосування засобів хімізації(добрив, пестицидів, стимуляторів росту, біопрепаратів, меліорантів);

– висновок органу з карантинурослин у випадку проведення опрацювання проти карантинних об'єктів;

– ветеринарний сертифікат(свідчення);

– закордонні сертифікати напродукцію, системи якості постачальника; сертифікат походження; протоколивипробувань у закордонних лабораторіях;

– технічна документаціявиробника (конструкторська, технологічна, експлуатаційна тощо).

Крім перерахованих зарішенням ОС можна використовувати інші документи, що не викликають сумнівів удостовірності інформації, яка наведена в них.

Ветеринарний сертифікат відповідно до ГОСТ 18861-73 – санітарний документ, що засвідчує незараженість імпортованої (експортованої)худоби та птиці (живої і битої), продуктів їхньої переробки і який підтверджує,що вони походять з районів, благополучних щодо гостро заразних захворювань.

Останнім часом даний видсертифікатів дуже часто згадується у пресі в зв'язку з постачаннями в країну зВеликобританії яловичини, зараженої губчастим енцефалітом – коров'ячим сказом.При залежності внутрішнього ринку від імпортних постачань «червоного» м'яса – яловичина,свинина, баранина і «білого» – птиця, питання ветеринарної сертифікації маютьважливе значення. Необхідно враховувати, що в найближчі роки ситуація неполіпшиться, тому що споживання птиці в м'ясному раціоні українця складаєтільки 16 кг/рік, а в США – 45 кг/рік на людину. Питання імпорту м'яснихпродуктів у країну і видачі на їхній ввіз сертифікатів вирішуютьсяДепартаментом ветеринарії Агропромислового комплексу України за перелікомкраїн, що входять у Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ нараховує у складі 144країни світу).

Сертифікат (свідчення)походження товару – документ, що видається компетентним органом у країніекспортера (наприклад, Торгово-промисловою палатою або її підрозділами натериторії країни), що відповідально засвідчує країну походження товару. Сертифікат може містити також деклараціювиробника, продуцента, постачальника, експортера або іншої компетентної особи.При цьому використаний у сертифікаті термін «країна» може включати групу країн,регіон або якусь частину країни.

Фітосертифікат – Billofhealth, який названий у нашійкраїні карантинним сертифікатом (ГОСТ 18861-73), – санітарний документ, якийзасвідчує, що імпортовані (експортовані) рослини, плоди й овочі не зараженішкідниками і хворобами, обговореними в контракті, і походять з районів,благополучних у карантинному відношенні. Карантин рослин здійснюєтьсявідповідно до постанови Уряду від 23 серпня 2002 р. №268 «Про державну службу щодо карантину рослин», що відповідають стандартам, інструкціям і «Правилам зохорони території від карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів».Карантинні заходи поширюються на такі вантажі і матеріали (підкарантинні матеріали– додаток А КНД 50-050-95):

– насіння і посадковий матеріалсільськогосподарських, лісових і декоративних культур, рослин і їхніх частин(черешки, цибулини, бульби, коренеплоди, рослини, зрізи квітів тощо);

– свіжі овочі, плоди, ягоди;

– продовольче, фуражне ітехнічне зерно і продукти його переробки, копру, солод, шрот, макуху, волокнобавовника, льон та інші прядильно-волокнисті культури, а також шкіру – сировинута вовну;

– рис, горіхи, борошно, арахіс,крупу, каву в зернах, какао-боби, тютюн-сирець, прянощі, чай, сушені плоди,спеції, цукор-сирець;

– тару, деревину, пакувальніматеріали, моноліти, вироби з рослинних матеріалів.

Крім того, карантинні заходипоширюються на: транспортні засоби, що прибули з інших держав; помешкання, дескладуються підкарантинні матеріали; сільськогосподарські і лісові угіддя.

Фітосанітарний контрольпідкарантинних вантажів і транспортних засобів у пунктах пропуску їх черездержавний кордон провадиться одночасно з митним оглядом до розвантажувальнихоперацій, а також по завершенні вантажно-розвантажних робіт.

Для одержання імпортнихкарантинних дозволів організації, що імпортують, зобов'язані не менш ніж за 30діб до початку контракту подати до Державної інспекції з карантинних рослин заявкуз такими відомостями:

– назви підкарантинних матеріалів і їхня кількість(окремо за кожним видом), призначених до ввозу або транзиту через територію;призначення і місце використання матеріалів (адреса, а для транзитних вантажів– маршрут і країна призначення);

– назви країн, з якихпередбачається імпорт підкарантинних матеріалів або транзит, а також назвакраїн походження;

– призначені терміни прибуттяпідкарантинних матеріалів або терміни транзитного перевезення;

– назви прикордонних пунктів(порти, пристані, залізничні станції, аеропорти, автостанції тощо), через якібудуть ввозитися ці вантажі, або назви прикордонних пунктів ввозу і вивозутранзитних вантажів.

До заявки додається копія реєстраційного посвідчення звказівкою права заняття даним видом діяльності. Карантинний сертифікатвидається на кожну транспортну одиницю. Якщо підкарантинні матеріалиобеззаражувались, то в карантинному сертифікаті вказуються місце проведенняданої процедури, назва хімікату, яким обеззаражувалася продукція, дозування,експозиція і дата операції.

Гігієнічній сертифікат – документ,що підтверджує, що зроблена і запропонована на продаж продукція не є потенційнонебезпечною для споживача, не робить несприятливого впливу на здоров'я людинипри її використанні. Даний документ у країні з'явився на початку 2005 р. якдодатковий захід, спрямований на підвищення вимог до якості ввезених з-закордону або вироблених у країні продуктів. Фактично це той самий сертифікатвідповідності безпеки продукції, що видається органами Держстандарту.Відмінність полягає в тому, що сертифікат відповідності є єдиним документом, щодозволяє оформити імпортну продукцію при ввозі, проте продати цю продукцію вмагазинах або через оптову мережу без наявності гігієнічного сертифіката вже неможна. Відповідно до постанови головного санітарного лікаря «сертифікативідповідності, що видаються органами Держстандарту й уповноваженими нимслужбовцями ОС, є підставою для пропускання продукції через кордон; вонивизнаються недійсними в тих випадках, коли в них не зазначені реквізитигігієнічних сертифікатів». При розробці документа його автори спеціальновказують на те, що не може бути допущена до виробництва, постачання,використання й реалізації, а також до сертифікації харчова й алкогольнапродукція, яка не пройшла попередньої гігієнічної оцінки і не отримала позитивноговисновку органів держсанепідслужб. Порядок видачі гігієнічних сертифікатів заосновними положеннями базується на тих самих нормативних положеннях, що йпорядок видачі сертифіката відповідності.

Для одержання сертифіката навиробництво продукції необхідно подати поряд із заявкою-декларацією такідокументи:

– технологічні інструкції й іншіНД, що регламентують технологію виробництва продукту;

– технічну документацію зорганізації виробництва;

– повну рецептуру призначеної довиробництва продукції;

– акт санітарного обстеженнявиробництва територіальним центром Держсаннагляду з висновком лікаря провідповідність підприємства вимогам гігієнічного сертифіката;

– зразки продукції, відібранісанітарною службою із супровідними документами.

У тому випадку, якщо мова йдепро сертифікацію продукції, яка імпортована, у комісію необхідно подати:

– контракт ізфірмою-постачальником товару;

– сертифікат фірми-виробникатовару, виданий уповноваженим на це органом країни-виробника;

– вантажну митну декларацію;

– сертифікат незалежноїлабораторії країни-постачальника.

При наявності документів іїхньої відповідності вимогам гігієнічний сертифікат видається на час діїконтракту.

Оплата послуг з видачісертифіката здійснюється на основі заявки після оплати заявником запрейскурантом вартості сертифікаційних робіт і включає:

— компенсацію витрат, пов'язанихз лабораторними іспитами;

— відшкодування витрат зааналізом результатів іспитів;

— компенсацію витрат часу наїхнє проведення;

— оплату експертів, щозалучаються для підготовки висновку;

— власне видачу сертифіката;

— наступний нагляд засертифікованою продукцією тощо.

Звичайно ці витрати неперевищують 3% собівартості продукції, що сертифікується. При подачі й оформленні заявки-декларації обов'язкововказується схема сертифікації, що декларант передбачає реалізувати. Увітчизняній сертифікації відбувається зсув акцентів від сертифікації продукціїдо сертифікації використовуваних на підприємствах систем забезпечення якості. Після позитивного проходження процедурисертифікації товари або послуги одержують право бути маркірованими знаком відповідності.

Знак відповідності вгалузі сертифікації (mark of conformity for certification) – захищений в установленому порядку знак, використовуванийабо виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, щозабезпечується необхідна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послугавідповідають конкретному стандартові чи іншому НД (ДСТУ 2462-94). Знаквідповідності може бути проставлений на невід’ємній частині якогось виробу, наупаковці (для сипучих продуктів або рідин) або в супроводжувальній документаціїпри покупці товарів на вагу. Знак відповідності надається цілком відповідно дойого зображення, яке встановлене в системі сертифікації УкрСЕПРО. Неприпускається надавати окремі елементи його зображення. Маркування продукціїзнаком відповідності має здійснюватися тільки уповноваженими на це посадовимиособами. Виріб – носій знака відповідності закріплюється на продукції або тарізасобом, що виключає можливості повторного використання виробу-носія знакавідповідності. При невідповідності конкретних одиниць продукції встановленимобов'язковим вимогам і наявності можливості її використання за іншимпризначенням, що припускає така невідповідність, маркірування продукції знакомвідповідності не проводиться. Якщо маркірування такої продукції здійснюється вході технологічного процесу, маркірування повинне бути виключене.

На рис. 1 наведені знакивідповідності, якими маркірують безпечні електротовари на прикладі деяких країнЄвропи. Наявність такого знака дозволяє будь-якій країні заощадити значні сумипри зовнішньоторговельних операціях. Тому країни прикладають зусилля дляукладання відповідних договорів щодо визнання сертифікатів безпеки з рядомголовних країн (США, Францією, Німеччиною, Ізраїлем, Сінгапуром тощо). Запроставленим знаком покупець може самостійно відрізнити сертифікованій товарвід несертифікованого або ж відповідно до Закону «Про захист прав споживачів»ознайомитися з документацією, яка супроводжує товар, що обов'язково повиннабути у продавця при продаж.

Іноді товари позначаютьсязнаками відповідності, виконаними у вигляді райдужних голограм, які називаютьголограмами Бентона. Для покупця наявність такого знака маркірування повиннаозначати придбання якісного товару. На думку спеціалістів, використовуванаголографічна технологія практично не підлягає підробці, хоча це далеко не так.Ініціатива з загальної сертифікації також не дозволяє досягти очікуваного результату– створити перепону для фальсифікаторів продукції. Причин тут декілька.

По-перше, посилання нанеповторність голограм Бентона сьогодні вже не переконують. Дійсно, десятьроків тому технічні можливості не дозволяли підробити «райдужну картинку», інімецькі в’їзні візи, оснащені голограмами, були найнадійнішими у світі. Алепідприємливість та ініціатива закордонних, та й вітчизняних піратів відголографії, усунули це відставання. Компанія «Microsoft» два роки томуспробувала за допомогою голограм захистити нові програмні продукти від піратів,але гонконгські пірати від комп'ютерної індустрії протягом одного місяця зуміливідтворити точну копію фірмової голограми. Вітчизняні пірати також «на висоті»– наприклад, виробництво фальшивих «Віза-карт», оснащених голограмами, досяглозначних розмірів у країні тільки протягом одного року.

По-друге, голографічній знак – не одноразова акцизнамарка, а фактично товар багаторазового використання, тому що не рветься і незнищується при скресанні товару, а відклеюється і переклеюється з одного товаруна інший.

По-третє, механізм сертифікації продукції данимизнаками відповідності не розроблений і не ясно, як нові маркувальні знакибудуть сполучатися з існуючою системою сертифікації.

По-четверте, виготовлення знака і пов'язані з цимвитрати, витрати на транспортування до місць використання, придбання додатковихтехнічних засобів з ідентифікації знака в лабораторіях Держстандарту України(головна організація по тих знаках, що вводяться) лише призведе до подорожчаннятоварів. Конкурсного добору виготовлювачів уряд не припускає, затвердивши правона виготовлення маркувальних голограм за спеціалізованими підприємствами.

По-п'яте, виробничі можливостіданих підприємств і звичайні для країни організаційні непогодженості не дозволятьсвоєчасно реалізувати дану постанову (один тільки ринок алкогольної продукціїдосягає 1 млрд. пляшок у рік) для груп товарів, перерахованих у постанові урядупо груповій номенклатурі ЗЕД. Це створить додаткові труднощі як у сферівиробництва, так і в обігу товарів.

По-шосте, необхідно враховувати,що масштаби сертифікації в країні при відносній численності фахівців ізстандартизації дотепер лишають бажати кращого. Цьому є причини: дефіцитністьринку і слабкий інтерес виробників до поліпшення якості продукції; прагненнявиробників забезпечити «виживання» підприємств за рахунок зниження цінпродукції; стабілізація виробництва потребує інвестицій і, як правило, увалюті, що робиться поки тільки за рахунок продажу неякісних товарів зазниженими цінами і без необхідної сертифікації.

Проте поза залежністю відприйнятої системи маркірування політика держави у сфері сертифікації продукціїприпускає наявність у кожного виробу, що надходить на ринок, сертифіката. Неусі вироби повинні підлягати сертифікації, а лише визначена кількість зразків.Після чого при позитивному результаті випробувань виробник маркірує партіюзнаком відповідності і відповідає за безпеку для споживача виробів. Термін діїсертифіката встановлюється ОС і не перевищує для товарів, що випускаютьсясерійно, трьох років. Проте кількість неякісних товарів на вітчизняному ринкузменшується, на жаль, дуже повільно. Основна причина цього полягає внедосконалості системи сертифікації. Кількість ОС і ВЛ, акредитованихДержстандартом, незначне. Технічний рівень оснащення лабораторій не може бутивизнаний задовільним, у результаті чого час випробувань невиправданозбільшується.

Сертифікат, що видаєтьсязаявнику органами Держстандарту, найчастіше перевищує за терміном дії реальнітерміни реалізації товарів. Це дозволяє здійснювати нечесні маніпуляції зтоваром, використовуючи сертифікат неодноразово, але вже з іншою партієютовару.

/>

Рисунок1. – Знаки відповідності, які проставляють на безпечних

електротовараху країнах Європи

У результаті на ринок моженадійти товар, що не пройшов сертифікацію, але має сертифікаційний документ.Даний документ видається на конкретний вид продукції, підтверджуючи, що привиробництві товару немає відхилень від установлених нормативів. Регламентованіумови щодо виготовлення продукції витримані, виробництво й організація праціробітників знаходяться в межах норм. Приміром, останнім часом на ринкуз'явилася велика розмаїтість імпортних водяних електронасосів, що мають знакміжнародної сертифікації. Даний маркувальній знак (виконаний у виглядістилізованої букви Z) надається за рішенням Товариства з сертифікації в Європі(Gesellschaft fur Zertifizirung in Europe), проте його наявність ще не говоритьпро безпеку для споживача. За існуючими у країні положеннями устаткування, щозастосовується в практиці господарсько-питного водопостачання, повинно одержатигігієнічній сертифікат від органів Держсанепіднагляду на підставі гігієнічноїоцінки за результатами його випробувань. Відповідно до існуючого положення увипадку виявлення торговою інспекцією при продажу в торговій мережі неякісноготовару накладаються штрафні санкції, але не до юридичної особи – власникатовару, а до реалізатора товару. Дане положення не може бути визнано правильнимі потребує зміни в частині підвищення відповідальності постачальників неякіснихтоварів.

Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо його заявкина сертифікацію продукції, визнання сертифіката або рішення про скасуванняліцензії, він повинен подати письмову апеляцію до ОС продукції не пізнішеодного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Поданняапеляції не зупиняє дії прийнятого рішення. Для розгляду кожної апеляціїстворюється апеляційна комісія. Апеляція розглядається апеляційною комісією ОСпродукції не пізніше одного місяця після її одержання.

Апеляційна комісія для розгляду апеляції повинна матитакі документи:

– апеляцію заявника;

– листування щодо спірного питання між заявником, ВЛта ОС продукції;

– протоколи випробувань продукції;

– зразки або фотознімки продукції;

– технічну документацію на продукцію в разінеобхідності.

Документація надається членам апеляційної комісії ОСпродукції не пізніше, як за два тижні до засідання комісії. Заявник має правобути заслуханим на засіданні комісії. Апеляційна комісія розглядає спірніпитання конфіденційно. Під час прийняття рішення мають бути присутні тількичлени комісії в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне зтаких рішень: а) видати сертифікат (ліцензію); б) відмовити у видачісертифіката (ліцензії); в) скасувати видану ліцензію. Рішення комісії письмоводоводиться до відома заявника та ОС продукції. Витрати, пов'язані з розглядомапеляції, несе кожна із сторін. У разі незгоди з рішенням апеляційної комісіїзаявник має право звернутися до комісії з апеляцій Національного ОС.