Реферат: Проблема розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера
ЗМІСТ
Завдання на курсову роботуРефератВступ1. Становлення та розвитокіміджмейкінгу1.1 Витоки та історична ґенеза феномену«імідж»1.2 Становлення «іміджології» як наукита мистецтва формування іміджу1.3 Іміджмейкінг як практичнадіяльність та професія у сучасному світі2. Професія «іміджмейкер»2.1 Професійний портрет іміджмейкера2.2 Галузева спеціалізація іміджмейкера2.3 Професійна місія іміджмейкера всучасному світі3. Найвидатніші іміджмейкери вісторії людства3.1 Айві ліВисновокСписок використаної літературиРЕФЕРАТ
текст курсовоїроботи 25 с., 18 джерел.
Об’єктдослідження:специфікапрофесійної діяльності іміджмейкера.
Мета роботи: дослідити та розкритипроблему розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера.
Завданнядослідження:
- дослідитивитоки та історичну ґенезу поняття імідж;
- простежитистановлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу;
- описатипрофесійний портрет іміджмейкера;
- сформулювати професійнумісію іміджмейкера в сучасному світі.
Методидослідження: описовий,порівняльний, метод системного аналізу.
Науковановизна дослідженняполягає у спробі визначити сучасне уявлення про професію іміджмейкера тасформулювати професійну місію іміджмейкера в сучасному світі.
Сферазастосування:теоретична та практична іміджологія.
ІМІДЖ,ІМІДЖОЛОГІЯ, ІМІДЖМЕЙКІНГ, ТЕХНОЛОГІЇ ІМІДЖУВАННЯ, ФІЗІОГНОМІКА, ЛЮДИНОТВОРЧАДІЯЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНОВОДЧІ ТЕХНОЛОГІЇ, ОБРАЗ, ПОЗИЦІОНУВАННЯ
ВСТУП
Сьогодні, якніколи зростає інтерес до іміджу особистості й різних соціальних структур. Узв’язку з цим зростає й обсяг видаваної літератури з цієї теми — «професія –іміджмейкер». Фахівець з іміджу необхідний і у «паблік-рілейшнз» і стилістам,чиє поле діяльності в шоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим. Наразі існуєконкуренція у всіх сферах життєдіяльності і щоб «продати себе», свій товар чипослугу необхідно вирізнятися на фоні своїх конкурентів. Конкуренція сьогоднійде не на рівні якості чи ще якихось характеристик, а вже на рівні іміджу. Усеце обумовило зростання «попиту» на іміджмейкерів.
Наразі, фахівці зіміджмейкінгу, стали стикатися на практиці з проблемою непрацюючих теорій. Теоріяі метод прецеденту не працюють на практиці. Іміджі розпадаються на очахздивованих іміджмейкерів. Чому так відбувається не можуть відповісти навітьтакі імениті автори як Шепель В.М. і Панасюк А.Ю.
У нас поняттяімідж стало вивчатися лише наприкінці ХХ сторіччя. Що це таке знало лишеобмежене коло людей, які цікавилися чи працювали з публікаціями закордоннихпрактиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. Перші вітчизняні розробки зіміджування з'явилися у середині 90-х.
Видання, щопозначило формування нової галузі наукового дослідження — іміджології, а упрофесійній сфері появу нової спеціальності – іміджмейкер, було опубліковано в1994 р. Це перше видання книги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистогошарму».
Згодом з'явилися йтакі, вже відомі зараз роботи Г. Г. Почепцова, як: «Іміджмейкер. Паблікрілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія іпрактика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж& Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційнівійни. Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці публікаціїспричинили початок епохи реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорійзнання.
Після такого «прориву»,протягом десятиріччя в теорії іміджології, наскільки це не дивно, так і несклалося безлічі поглядів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало (та йзараз існує) порівняне затишшя. Зараз більша частина теоретиків (вже не говорячипро практиків) цієї сфери вивчають одну й ту саму літературу, використовуютьодин набор термінів, запозичених з інших наук, і роздумують над значеннямпроцесів, що відбуваються в теорії.
1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІМІДЖМЕЙКІНГУ
1.1Витоки та історична ґенеза феномену «імідж»
Імідж як такий неє сьогоднішнім винаходом. Можна сказати, що прийоми іміджмейкінгу були відоміще із часів Прадавньої Греції або Шумеру. Практично протягом усього існуваннялюдського суспільства фактор іміджу значно впливав на хід політичних процесів.Саме цим обумовлений той факт, що до питання образу ідеальної держави,ідеального правителя так чи інакше, зверталися багато філософів стародавності,античності, середніх віків і нового часу. Вони замислювалися над питаннямитого, яким повинен бути правитель (політик) в очах мас, наскільки йомуреальному необхідно й можливо відрізнятися від уявлень про нього[12].
Визнавалося, щоправителями були найгідніші, найдужчі, найсміливіші люди, яких підтримували усінавколо. У країнах Стародавнього Сходу від Єгипту й до Китаю однією з такихнеабияких якостей, які обов'язково повинні бути властиві правителю, вважалосяйого божественне походження. Ця риса образа впроваджувалася й актуалізуваласявсією міццю державних і релігійних установ.
Із прадавніхмислителів, що зверталися до проблем, пов'язаних з іміджологією, як одного зхарактерних, вважаємо за необхідне відзначити, Езопа. Сам жанр байки, у якомувін написав більш 400 творів, по суті, являє собою втілення легко впізнаваних рис, властивихякій-небудь особі, в іншу форму. Саме завдяки своєму іміджу той, хто описаний убайці у вигляді, наприклад, тварини, легко впізнаваний. Однак Езоп застерігаввід помилок у судженнях, заснованих лише на поверхневих враженнях: «Видимістьоманна: за гарними словами часто проступають дурні справи, за величним видом — незначна душа». Величезну увагу проблемам іміджології приділяли софісти. Вонибули відомі не тільки своєю просвітницькою діяльністю й тим, що зумілиперетворити науку в заняття здатне приносити значний прибуток. Софісти такожготували судові промови для представників різних соціальних груп таким чином,щоб ураховувалися характерні риси цих груп, а також особистісні рисизамовників. У результаті практично ні в кого зі слухачів не виникало сумнівів утому, що автором мови є саме мовець.
Фактор іміджувикористовувався не тільки з метою придбання яких-небудь благ для того, комувін належить, але й для створення негативного про нього уявлення, тобто мовайде про негативний імідж. Наприклад, німецький кайзер Вільгельм II у листах,адресованих своєму кузенові російському імператорові Миколі II, умовляв його невірити французам і не йти з ними на політичне й військове зближення. Вільгельмаргументував свою позицію тим, що французи «свого часу відрубали голову королюй королеві, а не так давно допустили до себе Паризьку комуну». Таким чином,кайзер проектував на них образ страшенних царевбивць і революціонерів — республіканців, природних ворогів будь-якої монархії. Вільгельм впливав наемоції. Маніпулюючи Миколою, він мав намір спровокувати його на дії, вигідніНімеччини, але суперечні інтересам Росії.
Ще один прикладнегативного іміджу. Поперед військ Чингізхана, йшов їхній імідж дуже жорстокихвоїнів. Відомо було, що вони вирізали всіх мешканців, якщо місто не здавалосядо застосування облогових знарядь[12].
До проблемиіміджу в сучасному його розумінні у відкритих дослідженнях і літературі почалиактивно звертатися порівняно недавно: на Заході — з 1960-х років, у країнахколишньої соціалістичної співдружності (стосовно до власної політичноїпрактики) — з кінця 1980-х — початку 1990-х.
Може здатисянесподіваним, але першими активно почали працювати з ним економісти, щозаймаються підприємництвом. Відомий такий факт американський економіст Болдуінгв 60-х роках XX століття запровадив у діловий обіг поняття «імідж» іобґрунтував його корисність для ділового процвітання.
Потім «імідж», якспецифічний феномен, був узятий на озброєння політологією, фахівці побачили вньому важливий напрямок своєї роботи. Політологам відомі роботи НіколоМакіавеллі «Государ» і Г. Лєбона «Психологія соціалізму», у якихнауково-прикладне обґрунтування практичної цінності цього феномена. Макіавелліпереконливо показав, яке значення для державної особи має володіння відповідною«личиною» (маскою), а Лєбон інтерпретував значення іміджування як засібдосягнення політичного успіху завдяки ефекту «особистої чарівності».
Психологічнеобґрунтування іміджування стало об'єктом і предметом дослідження соціальних іполітичних психологів. Володіючи знаннями законів процесу соціального сприйняттяй суб'єктного усвідомлення зовнішнього образа, вони додали цій проблемітеоретико-прикладне обґрунтування.
В 70-х рокахімідж став з'являтися в СРСР у журнальних й рідше в газетних публікаціях яккатегорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийомбуржуазної політики й засобів масової інформації, використовуваний з метоюідеологічної обробки масової свідомості людей. Подібне ставлення до іміджу несприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських учених. Однією зіспроб подолати подібне ставлення до іміджу були в ті роки статті в журналі «Питанняфілософії» талановитого вченого професора О. Феофанова [4, с.194-197]. У своїй роботі «США: реклама йсуспільство», що з'явилася в 1974 році, він розглядає імідж як основний засіб психологічноговпливу рекламодавця на споживача. Цікаво відзначити, що цей термін, щоорганічно вписався у сучасний підприємницько-політичний сленг, майже незустрічається в таких фундаментальних роботах американських авторів, як: «Основимаркетингу» Ф. Котлера, «Реклама: теорія й практика» Ч. Сендиджа, В.Фрайбургера, К. Ротцола. У той же час Ф. Котлер багато пише про формуванняобразу фірми.
Згідно ізросійським дослідником Є. А. Блажновим [1, с.94], імідж — це образ потреби, створюваний художнімизасобами. А офіційно-узагальнене визначення цього поняття є у «ВеликійРосійській Енциклопедії»: «Імідж (англ. image, від лат. imago — образ, вигляд),цілеспрямовано формований образ (якої-небудь особи, явища, предмета),покликаний зробити емоційно-психологічний вплив на будь-кого із метоюпопуляризації, реклами й т.п.»
Імідж, заПочепцовим Г.Г. — найбільш економний спосіб породження та розпізнаванняскладної соціальної дійсності. Імідж — це результат обробки інформації, томудопомога на цьому шляху вільно чи мимовіль підтримується кожною людиною. Нашімідж як картинка нас в інших галузях в низці випадків стає важливіше нас самих[13].
Відповідно дотлумачного словника Вебстера[7, с. 295], імідж являє собою штучну імітацію абоподання зовнішньої форми будь-якого об’єкту, особливо особи. Він є мисленеуявлення про людину, товар чи інститут, що спрямовано формується в масовійсвідомості за допомогою пабліситі, реклами або пропаганди.
«Кожне оголошеннямає розглядатися як внесок у складний символ, який і є способом іміджу, якдовгостроковий внесок у репутацію марки…яка воістину золота відплата чекаєрекламодавця, у якого вистачило розуму створити сприятливий образ своєї марки ітриматися за нього протягом довгого часу», — так писав одних з найбільшихфахівців у галузі реклами, творець теорії марки Девід Огілві [9, с. 10].
Як стверджують,боротьба на ринку зараз, в основному, ведеться не між товарами і фірмами, а міжїх іміджами, причому відсутність свідомо спроектованого іміджу зовсім неозначає відсутність образу як такого. При спілкуванні з фірмою, знайомством зтоваром, послугами в сприйнятті споживача однаково складеться певний образ.Тільки він може виявитися зовсім не таким, який потрібен, і фірма понесезбиток. А який потрібен? [5, с. 17-20]. Адекватний, оригінальний, пластичний, зчіткою адресою.
Значимість іміджурізко зростає в наш час, але імідж був присутній завжди. Це можна пояснити тим,що імідж є природнім продуктом обробки великих масивів інформації. Оскільки мине в змозі пам'ятати весь цей обсяг інформації, ми починаємо користуватисяярличками, які відсилають на ситуації, що стоять за ними. Вдало обрані ярличкизакріплюються. У будь-якій ситуації ми маємо такі ярлички-іміджі. Так школазалишає нам імідж «відмінника», який знає все, але ладний на що завгодно зарадип'ятірки, і «двієчник», якому все одно.
1.2 Становлення«іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу
Ще Цицерон казав,як би відраховуючи початок іміджології: «Для того, щоб нам було легше всьогоздаватися такими, які ми є в дійсності, — хоча важливіше всього, щоб ми булитакими, якими прагнемо здаватися, — все-таки треба дати деякі наставляння».[17, с.111].
Проблемою іміджуй технологій його реалізації займається науково-прикладна галузь людинознавстваз назвою іміджологія. Вона створена в Росії, хоча деякі автори публікацій зіміджології сором'язливо замовчують цей факт, не надають належного значенняросійській інтерпретації вихідного поняття. Головне призначення іміджології — науково обґрунтувати, як створювати привабливий імідж, як вибудовувати моделігідної поведінки, адекватні тим життєвим ситуаціям, у яких ми опиняємося[16].
Іміджологія — цесистема різноманітних знань, спеціально відібраних для інформаційногозабезпечення процесу проектування й розробки технологій самопрезентації різноманітногорівня й характеру. Завдяки іміджології й іншим науковим і практичним знаннямможна створити імідж особистості, фірми, політичної партії, держави. Алепризначення іміджології не зводиться до створення технологій іміджу.Самопрезентація іміджу не тільки «працює» на особистість, але й стає важливимсуб'єктним фактором комфортності її соціальних стосунків. Про що переконливосвідчить «ефект чарівності» керівника в трудовому колективі або батьків уродині. Чарівні люди неминуче створюють обстановку доброзичливості й взаємнихсимпатій[16].
Іміджологія — цезвернений до кожного заклик бути чарівним і вміти нести світло людям. Вонасприяє зовнішньому прояву глибинної потреби людини бути гідною особистістю.
Іміджологія — цемрія про шляхетний вигляд кожного громадянина, мати який — неодмінна умовастворення демократичного й гуманного суспільства.
Іміджологія — цетеоретичне відбиття специфіки російського менталітету, у якому величезна рольналежить душевній складовій людей. Не випадково у Зводі законів Російськоїімперії 1897 року виділялися філантропія, дбайливість до спільного добра,заступництво безвинним і ображеним як моральні цінності, що складають головнікритерії законотворчості й законослухняності.
Іміджологія — цетехнологія впливу. Блез Паскаль писав, що існують два засоби впливу на людей: «засібпереконання» і «засіб сподобатися». З них останній найбільш дійовий — стверджував він, шкодуючи, що не володіє їм належною мірою.
На сучасномуетапі іміджологія перебуває на стику науки й мистецтва. Поєднавши в собітеоретичні знання й практичний досвід, досягнення цілої низки сучасних наук,іміджологія допомагає розібратися в досить складному механізмі впливузовнішнього вигляду одних людей на інших.
У наш час вкрайскладно впливати на людей і особливо на молодь. Цьому чимало причин, але одна зголовних у тому, що у добу розвиненості засобів масової комунікації ефектживого спілкування й безпосереднього особистісного впливу блокується у психіцілюдей наявністю в ній інформаційних кліше, розмитих духовних цінностей,скепсису до моральних авторитетів. Б. Паскаль був правий, коли привертав увагудо логічної послідовності вживання методів впливу на людей: спочатку требазуміти їм сподобатися, а потім намагатися їх у чомусь переконувати. Безпривабливого іміджу, тобто вміння душевно розташувати до себе людину, цієїпроблеми не розв'язати. У цьому полягає прагматичне призначення іміджології.
Іміджологіябазується на фундаментальних звичаях національної культури. У її витоків стоялитакі творчі гіганти, як театральні режисери М.С. Щепкін, К.С. Станіславський іВл. І. Немирович-Данченко, Е.Б. Вахтангов, А.Д. Попов, М.І. Кнебель. Ф.І.Шаляпіну належать слова, що відбивають сутність іміджології.: «Дивно, скільки вталановитих людях буває невичерпного внутрішнього життя і як часто їх зовнішнійвигляд суперечить їхній дійсній натурі».
У Росії поняттяімідж стало предметом суспільної уваги й наукового аналізу лише наприкінці ХХсторіччя. Масовий читач був обізнаний у цій сфері завдяки окремим популярнимпублікаціям закордонних практиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. У середині90-х років з'явилися й перші серйозні вітчизняні розробки з іміджування,присвячені психологічним аспектам формування індивідуального іміджу.
Перше виданнякниги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистого шарму», що вийшло у світ в1994 р., позначило формування нової галузі наукового дослідження — іміджології,а у професійній сфері появу нової спеціальності — іміджмейкер.
Пізніше з'явилисянайвідоміші роботи Г. Г. Почепцова, що виходили одна за одною: «Іміджмейкер.Паблік рілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія іпрактика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж& Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційні війни.Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці видання далипочаток ери реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорій знання.
Після «вибуху»,протягом десяти-п'ятнадцяти років в теорії іміджології, як це не дивно, так іне склалося безлічі підходів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало(та й зараз існує) відносне затишшя. Більша частина теоретиків (вже не кажучипро практиків) цієї галузі знання вивчають одну й ту саму літературу,користуються одним і тим самим набором термінів, запозичених з інших наук, ірозмірковують про важливість процесів, що відбуваються в теорії.
Як вжезазначалося раніше, зараз немає чіткого (або наближеного до подібного)категоріального апарату, єдиної теорії або безлічі напрямів і підходів,практично немає гіпотез. Іміджологія зараз знаходиться у пошуку категоріїнаукового знання куди б краще себе віднести, бо назвати себе наукою поки несилах.
ПрезидентАкадемії іміджології Є. А. Петрова пише: «Іміджологія — це нованауково-прикладна дисципліна, що виникає на стику психології, соціології,філософії, культурології, костюмологіі і низці інших наук. Іміджологія вивчаєзакономірності формування, функціонування та управління іміджем людини,організації, товару і послуги. Вона розкриває загальне, особливе і одиничне вонтології всіх видів іміджів. Технології іміджування дозволяють формуватинеобхідний образ. Значення іміджу в житті конкретної людини настільки значуще,що справедливо сказати, що імідж — це доля» [10]. Таке визначення саме себерозвінчує.
Тільки в останніроки (2003-2009) стали з'являтися публікації невідомих авторів, де можна помітититенденцію до сумніву у прийнятих нормах і правилах іміджології. На практиціфахівці стали стикатися з проблемою непрацюючих теорій. Міфи, породжені теорієюзаважають вирішенню на практиці реальних завдань. Іміджі руйнуються на очахздивованих іміджмейкерів, робота не йде на лад. Питання «чому таквідбувається», неминуче наводить фахівців на думки про помилки теорії. Навіть такіавтори, як Панасюк А. Ю. і Шепель В. М. стали замислюватися над серйозністюпобудови системи іміджу. Але стереотипи та міфи щодо іміджу вже настільки міцно«засіли» в теорії, що обійти їх дуже важко.
Будь-якекультурне, соціальне чи наукове явище в нашій країні завжди сприймається не такяк на Заході. Цьому сприяє, в першу чергу, ментальність людини, спосіб життя,геополітичні причини і навіть сама мова. Будь-яка сучасна вітчизняна наукастикається з труднощами «приживання» західної термінології та методології.
Іміджологія може статияскравим прикладом такого «приживання». Спочатку, необхідність в іміджології(та інших суміжних теоріях, таких як PR, реклама, стилістика, маркетинг) небула настільки гострою, наскільки її підносили теоретики (чи, радше, практики).У 90-і роки всі культурні та соціальні процеси обумовлювалися важкимекономічним становищем. Політична іміджологія, саме практична її частина, сталана той момент одним із способів «заробляння» грошей, що абсолютно неприпустимощодо науки, з огляду на відсутність теоретичної бази.
«Дев'яності булиепохою свободи і хаосу… з часом дев'яності самі стануть точкою відліку — якміфічний час тотальної свободи і великих звершень» [3]. На той момент,перекладені іноземні джерела з теорії іміджмейкінгу здавалися єдиним вірним, а головне,швидко засвоюваним і простим матеріалом для теорії.
Книгиперекладалися, що, без сумніву, спотворило багато термінів, за рахунок різницімовних і культурних норм. Найяскравішим прикладом такого спотворення можеслужити безпосередньо сам термін «імідж». «Image» — просто перекладене наросійську мову з англійської (а не з латини, наприклад) залишило глибокий шрамна теорії у вигляді «образу», який не «зажив» до цього часу [18].
Сьогодні важкознайти великого політичного діяча, який спеціально не звертався доіміджмейкерів. Імідж таких особистостей відшліфований до дріб'язків. Наприклад,на обличчях людей похилого віку міміка сильніше фіксує вікові зміни, тому підчас телепередач їх обличчя подаються на певній відстані від знімальної камери.Або такий факт: дуже важливим є тло, на якому представлена особа. МаргаретТетчер було важко отримати політичне визнання в країні з настількиконсервативними порядками. Тому її іміджмейкери пильну увагу приділяли виборуінтер'єрів: більшість її телевиступів було знято в сімейній обстановці на фонізапаленого каміна. Що чисто в англійськім класичнім стилі.
1.3.Іміджмейкінг як практична діяльність та професія у сучасному світі
Іміджмейкінг– це створення в очах громадськості унікального образу, що запам'ятовується,того або іншого суб’єкта: компанії, окремої людини, товару або послуги.
ВXIX столітті мешканці штату Північна Кароліна (США), освоюючи нові життєвіпростори, вибрали собі відповідне гасло: «Бути, а не здаватися!». В 1970 роціфранцузькі манекенниці об'єдналися вже під лозунгом: «Здаватися, щоб бути!».Останнє гасло теж має сенс. Коли? При рівних умовах витрат (гроші, нерви, час)шановний клієнт купує те або голосує за того, хто йому «найбільш приємний».
Призначеннязаходів іміджмейкінга — інформаційна конкуренція, що має метою формуваннякерованого іміджу кандидата, політичної партії, ідеології й т.п. Як правило, цізаходи складаються не з одиничних (сприйманих клієнтами, як випадкові), а самеіз системи взаємоузгоджених акцій, спрямованих на клієнтів, потенційних клієнтів,партнерів фірми й влади.
Формування іміджумістить у собі позиціонування, піднесення іміджу і відбудування від конкурентів.
Позиціонування (від англійського position — положення, знаходження, стан, позиція й т.п.) — це створення й підтримка(відтворення) зрозумілого іміджу; роз'яснення клієнтам існуючих проблем. Якщооб'єкт не позиціонований — він просто незрозумілий потенційним клієнтам, і йогорозкрутка — реклама непізнаного.
Піднесенняіміджу. Після кваліфіковано виконаного позиціонування можна перейти допіднесення іміджу.
Відбудування відконкурентів. Як правило, це комбінація піднесення іміджу при зниженні іншого.Або так: позиціонування свого об'єкта PR на тлі конкурентів. Відбудування можебути явним й неявним.
У світіконкуренції діючі особи зацікавлені виглядати якнайкраще. Були проведенідослідження, які виявили фактори, що впливають на створення іміджу:
— те, наскількиви добре виконуєте свою роботу — 10%
— імідж іособистісний стиль (як саме ви виконуєте свою роботу) — 30%
— ваша репутаціяв середовищі тих, хто вас знає, ваші контакти, ваші успіхи, відбиті в засобахмасової інформації — 60%
Звідси випливаєважливий висновок, що основні фактори, що формують імідж, тією чи іншою міроюкеровані[11]. Саме тому виникає іміджмейкінг.
Опора на власнийімідж потрібна сьогодні в кожній професії. Ми йдемо саме до цього лікаря,оскільки за ним є слава цілителя. Ми обираємо саме цього політика, очікуючипобачити в ньому рятівника від наших лих.[12]
2. ПРОФЕСІЯ «ІМІДЖМЕЙКЕР»
2.1Професійний портрет іміджмейкера
Зізростанням інтересу до іміджу особистості й різних соціальних структур наростаєобсяг видаваної літератури по проблемі «професія – іміджмейкер». Такий фахівецьнеобхідний і службам «паблік-рілейшнз» і стилістам, чиє поле діяльності вшоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим працівникам, наприклад, лікарям,педагогам, керівникам, для яких презентація себе й своїх професійних послуг маєділовий сенс, реально-практичне значення. Усе це обумовило зростання«попиту» на іміджмейкерів.
Якби ви поставилизапитання, хто такий іміджмейкер хоча б кілька років тому, то навряд чиотримали б зрозумілу відповідь на нього. Що-небудь конкретне про цю професіюзнала лише обмежена кількість людей, тому що сама ця професія як такапоширилася в нашій країні п'ять років тому, а може бути, трохи раніше.
«Зустрічають по одягу,а проводжають по розуму», — говорить відоме прислів'я. Уявлення про людинускладається на підґрунті її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити,менталітету, вчинків — все це важливо для іміджмейкера. В задачу іміджмейкеравходить не тільки створення зовні приємного вигляду (зачіски, стиля одягу), алей зміна самої людини, щоб вона не тільки сподобалася своєму глядачеві,виборцеві, але щоб по-іншому ставилася до себе. Гарні, приємні манери, упевненірухи, приємна посмішка — все це входить у роботу іміджмейкера. Також людиподібної спеціалізації відповідають за розробку текстів, сценаріїв, організаціювиступів — все проробляється до деталей. Висококваліфікований іміджмейкер одночасноє гарним психологом і фахівцем з PR.
Іміджмейкервибудовує навколо свого клієнта будь-які комбінації, які б сприяли підвищеннюйого іміджу. За допомогою всіх наявних методів і технологій він прагне донестиобраз клієнта, його ідеї, ролі, у яких він виступає, до тих, заради когоробиться вся ця робота. Іміджмейкер прагне домогтися необхідного (необов'язкового сприятливого) відбиття вигляду клієнта в «дзеркалі громадськоїдумки» [6].
Є дуже багатоваріацій визначення хто ж такий іміджмейкер. Нижче я представила декілька різнихприкладів.
Іміджмейкер — фахівець зі створення вигляду окремої особистості або репутації конкретнихсоціумів, демографічних шарів, державних і недержавних установ, регіонів,нації, країни.
Іміджмейкер — цефахівець, який стурбований тим, як висвітлити кращі якості, приховані в людині.
Іміджмейкер — цеособлива професія. Насамперед тому, що він займається створенням не образа, аособистісного вигляду. Не випадково у В. Даля ці два поняття розведені чітко йкатегорично. Якщо образ у його тлумаченні є щось застигле й зовні помітне, товигляд — це сукупність зовнішніх характеристик особистості, завдяки яким наочнозримими стають її внутрішні якості [16].
Іміджмейкер — фахівець, що створює естетично привабливий вигляд, що враховує, що в кожнійлюдині є позитивні риси, яким треба надати, говорячи сучасною мовою, добротний«товарний вигляд». Не можна, звичайно, сподіватися на те, щоіміджмейкер здатен перетворити будь-які недоліки людей у їхні переваги. Однаквін може допомогти їх сховати — і це вже чимало.
Іміджмейкер — складна професія. Для її професійного освоєння необхідно не тільки мати деякітеоретичні знання в іміджології (одна з тих сфер знання, яка поки не здобуластатусу науковості навіть за основними параметрами) і практику в стилістиці, іміджмейкерповинен мати найглибші пізнання в теорії іміджу, стилістиці й психології; мативеличезну кількість матеріалу й досвіду в роботі з гардеробом, макіяжем ізачісками; бути ерудованим і готовим до обговорення будь-якої теми; бути чуйноюі гостромислячою людиною.
Поза всякимсумнівом, іміджмейкер покликаний бути стилістом у найширшому змісті. Без знанняоснов дизайну одягу, косметології, візажу, перукарської справи він не зможезмоделювати сучасний вигляд свого клієнта. Мова йде не про те, щоб він умів всеце робити сам. Кожна названа сфера — це особливі види професійної діяльності.Щоб ними володіти, потрібні певні здібності, знання й навички. Скажемо,іміджмейкер повинен знати правила корекції фігури за допомогою малюнка тканиний фасону одягу. Йому слід ґрунтовно розбиратися у фізіогноміці й у сучаснихдосягненнях медичної естетики.
У російськогофілософа А. Лосєва є висловлення про те, що людська особистість відбиває в собізагальну стихію божества. Фрідріх Ніцше, навпаки, стверджував, що багато чогоусередині людини схоже на устрицю — огидну й слизьку, а тому шляхетна шкаралупаповинна за неї заступитися. І він призивав словами одного зі своїх літературнихгероїв учитися цьому мистецтву: «… мати шкаралупу — прекрасна ознака й мудреосліплення». Володіти таким мистецтвом і допомагати людям, викликаючи в іншихлюдей сприятливе враження, — головне професійне вміння іміджмейкера.
Відомо, що житисвоїм розумом завжди не просто. Ще складніше перемагати в собі негативне йсвітитися людям своїми достоїнствами. Як казав знаменитий модельєр ДжанніВерсаче: «В усьому світі не знайдеться жодної жінки, у якої не було б жодноїпривабливої риси».
Уміння знайти влюдині позитивні якості, створити довкола нього ауру уваги — усе це маєпотужний психотерапевтичний вплив. Відчуття здорового інтересу до себе впроцесі спілкування збуджує в людини душевний оптимізм. Чим стійкіше його прояву людині, тим вона більш психічно врівноважена і психологічно впевнена у собі.Тобто створюється та «сталість внутрішнього середовища людини», про якуговориться в книзі І.І. Мечникова «Етюди оптимізму». Про це писав В. Распутін: «Однасправа — безладдя навколо, і зовсім інше — безладдя усередині себе». От чомулюдинозбереження й особистісне піднесення — це постійні проблеми, якіпокликаний вирішувати іміджмейкер, що створює особистісно-індивідуальні образи.
Іміджмейкерповинен мати дар антроповіда. Тому що покликаний навчити людей гуманноспілкуватися й поводитися з іншими, самостійно розкривати свійіндивідуально-діловий потенціал. Він, як казав Сенека, викладає, не вдаючись довчительського тону, в нього особлива метода не доводити правила, а залишати їхнепомітно в серцях. Іміджмейкер покликаний навчити своїх клієнтів досконаловолодіти методом, говорячи словами Блеза Паскаля, «подобатися людям».
Успіху в ційроботі доб'ються ті, хто не тільки прагне сам бути чарівним, але може іншимдопомогти стати такими [16].
Професіяіміджмейкер — це особливий хист, володіння набором яскраво виражених здібностейдо спілкування, естетичної уяви, тілесної пластики, мовної чарівності.
Для того щоб бутидизайнером особистості, вибудовувати технологію життєдіяльності, людина повиннамати сильну духовну енергетику, величезний багаж знань і вмінь.
У роботі змайбутніми іміджмейкерами особливе значення приділяється розвитку уяви,системного пізнання особистості клієнта, почуття художнього міри, осмисленнясвого внутрішнього досвіду, технологічності використання знань і т.д. [8].
Отже, професіяіміджмейкера — це складна людинотворча діяльність. Щоб бути іміджмейкером,треба мати великий багаж знань, володіти набором людиноводчих технологій. Ізавжди пам'ятати, що кожна особистість унікальна, а тому індивідуальний підхідорганічно повинен бути «вмонтований» у роботу кожного іміджмейкера.
Людинотворчість породжуєвеличезну різноманітність технологій: технічні, інжинірингові, фінансові,медичні, біологічні і т.д. Серед них пріоритетне значення мають людиноводчітехнології. Це система живих реальних впливів, у результаті яких людина якокремо, так і в групах здійснює цільові дії. Якщо сказати конкретніше, тосутність людиноводчих технологій полягає в тому, що за допомогою цих технологійформується моральне й естетичне ставлення людини до себе, до людей, до природи,до духовних і матеріальних цінностей.
Таким чином,іміджмейкеру необхідно вміти працювати з командою, куди входять різні фахівці:психологи, соціологи, модельєри, косметологи, маркетологи. Йому требавикористовувати їхні професійні вміння, тобто бути неабияким менеджером — конструктором. Це особлива грань його професійної компетентності. Він повиненбути досить ерудованою людиною, що глибоко поважає всіх фахівців, які працюютьіз людьми на благо їх особистісного підвищення, створення комфорту вспілкуванні.
2.2Галузева спеціалізація іміджмейкера
В.Шепель виділяєтакі видові спеціалізації:
· Іміджмейкерділової сфери (бізнес, менеджмент, маркетинг);
· іміджмейкерсімейний;
· іміджмейкеру медичній сфері;
· іміджмейкерв освітній сфері;
· іміджмейкеру дошкільній установі;
· іміджмейкеру військовій сфері;
· іміджмейкеру засобах масової інформації;
· іміджмейкеру політичній діяльності;
· іміджмейкеру театрі й кіно;
· іміджмейкеру шоу-бізнесі;
· іміджмейкеру дипломатичній діяльності;
· іміджмейкеру торгівлі й сервісі;
· іміджмейкеру спортивній сфері;
· іміджмейкерпрацівників установ культури й мистецтва;
· іміджмейкердержслужби;
· іміджмейкерправосилових органів[16].
Робота надіміджем потрібна абсолютно у всіх сферах життєдіяльності людини, томуспеціалізації іміджмейкерів підрозділяються: на персональну, коли фахівецьпрацює індивідуально із клієнтом, враховуючи особливості характеру, його мети йзавдання, типаж, особливості фігури, кольоротип, професійну діяльність і т.д.Потім корпоративну, коли іміджмейкер може займатися не тільки зовнішнімвиглядом персоналу й розробкою дресс-коду, а так само в цілому іміджем фірми.І, нарешті, політична, де іміджмейкер крім розробки зовнішнього виглядувідповідає за розробку сценаріїв виступів і веде рекламну кампанію[8].
На сьогоднішнійдень фахівці в галузі формування іміджу діляться на три категорії.
Іміджмейкер-Стилістпрацює в основному із зовнішнім образом клієнта, формує його гардероб, задопомогою якого коректує його фігуру й допомагає виглядати яскравіше. Вінпідбирає «правильний» макіяж і зачіску, супроводжує клієнта при поході помагазинах.
Іміджмейкер-Психологзвернений у першу чергу до внутрішнього світу людини. Він виводить клієнта нановий рівень, допомагає позбутися комплексів, призиваючи його подивитися насебе як на людину унікальну, талановиту й упевнену у своїх силах.
Імідж-Тренер(коуч стосунків) не звертається до минулого клієнта й не з'ясовує причин йогоповедінки. У цьому людина повинна розібратися самостійно. Імідж-Тренердопомагає просуватися вперед, ставити перед собою й домагатися особистих іпрофесійних цілей, які згодом забезпечать людині таке життя, про яке вона мріє.Даний фахівець сприяє розвитку внутрішньої сили клієнта, його особистогопотенціалу[18].
2.3Професійна місія іміджмейкера в сучасному світі
Іміджмейкер — цеособлива професія. Мистецтво іміджмейкера полягає у створенні індивідуальногообразу, створеного на основі особистої унікальності людини з урахуванням вимогзначущою для неї соціального середовища. Причому мова йде не тільки провізуальний образ, а, перш за все, про особистісні прояви, особливий стильповедінки та взаємовідносин з людьми, а так само про розкриття їїособистісно-ділового потенціалу. Місія іміджмейкера — допомогти своїм клієнтамдосконало володіти мистецтвом «подобатися людям»[8].
Майже загальноприйнято,що «іміджмейкер дає людям не справжній образ світу, а його імідж, що усуває всітемні сторони». Чи це так? Зрозуміло, існують різні іміджмейкери, у тому числій такі, одна згадка про послуги яких здатна зіпсувати будь-який імідж[15].
Психологія іміджуне вчить ні хитрощів, ні обману. Всього цього і так занадто багато у світі. Місіяіміджмейкера в іншому — навчитися представляти людям різні об'єкти «такими,якими вони є насправді». Само по собі це надзвичайно важко. Труднощісамовираження гостро відчув і яскраво висловив поет: «Як серцю висловити себе?Іншому як зрозуміти тебе?… Думка сказана є брехня ». У тому числі і щирістьможе не прийматися з довірою. «Добрими справами можна накликати на себененависть так само, як і поганими».
В іміджовійпрактиці прагнуть показати, чим буде корисний товар людям з відповіднимипотребами чи проблемами, інтереси яких верств населення висловлює данийполітик, в чому роль даного менеджера для організації та її персоналу.
Медичне правило«не нашкодь!» цілком можна застосувати і в практичній психології іміджу.Кожному хочеться, щоб люди думали про нього добре. Для цього є два шляхи:намагатися «бути хорошим» і не пускати на самоплив процес формування думки просебе. Звичайно ж, у різних соціальних ситуаціях людина хоче справляти різнівраження. Не можна навіть беззастережно сказати, що в більшості випадків людипрагнуть справити сприятливе враження на інших. Вони хочуть сподобатися одним,віддалити себе від інших, залякати третіх, підпорядкувати собі четвертих, комусьввійти (втертися) в довіру. У всіх цих епізодах в механізм створення іміджувключаються різні сторони особистості і приймаються до уваги властивості іншихлюдей — потенційних суб'єктів іміджу.
Таким чином,імідж — це символ, за яким стоїть складна і незвична проблема людських відносинв економіці, політиці та повсякденному житті. Теоретичне і практичне вирішенняцієї проблеми істотно підвищило б рівень ділової, політичної та побутовоїморальності.
Навіть самийвдалий образ провалюється, якщо він статичний. Мало привернути увагу доперсони, необхідно її втримати, що значно складніше. Тому необхідно постійнопрацювати над драматургією образу, розвивати його, розкривати нові риси[14].
Іміджрозвивається за принципом «мильної опери»: з персонажем постійно маєщось відбуватися. Для підтримки динаміки образу необхідно створювати цікавіподії. За порадою політтехнологів, В. Путін літає на винищувачі, а В. Ющенкосходить на Говерлу і купається в ополонці.
Події, щовиникають в житті публічних особистостей стихійно, також вимагають відповідногоосвітлення. Хоча дівчина у блакитній сукні зіграла негативну роль у біографіїКлінтона, а дівчина в рожевій кофтинці доставила неприємності Філіпу Кіркорову,але обидві події привернули додаткову увагу мільйонів людей.
3. НАЙВИДАТНІШІ ІМІДЖМЕЙКЕРИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА
3.1Айві лі
АйвіЛедбеттер Лі — експерт зі зв'язків з громадськістю, автор, лектор і філантроп.Лі народився в Джоржії і вчився в Прінстонському університеті, отримав науковийступінь у 1898 році. Айві Лі був дуже амбітним журналістом. Ще в періоднавчання, він почав будувати свою кар'єру, публікуючи статті в різних газетах.
Усічні 1899 він переїхав до Нью-Йорку і знайшов стабільну роботу репортера. АйвіЛ. Лі вважав, що великий бізнес потребує кращого PR. Він покинув пресу івідкрив консалтингову фірму зі зв'язків з громадськістю, а в 1915 році Лі почавепохальну співпрацю з Джоном Д. Рокфеллером. Особливо успішно Айві змінивгромадську установку: з «Рокфеллера скнари» в «Рокфеллера благодійника». Іншимиклієнтами Айві Ледбеттера Лі були «Pennsylvania Railroad» («ЗалізниціПенсільванії») і «Bethlehem Steel» («Бетлеем сталь»), а також численніблагодійні фонди та церкви, яким він служив безкоштовно.
Самогосебе Лі характеризував як «лікаря корпоративної громадськості». Він вірив, щокорпорації не повинні приховувати правду від преси, а лідери бізнесу не повинніуникати гласності. Його принципи допомогли зробити бізнес США більшпатріотичним і гуманним.
ВрятуватиРокфеллера. На початкуминулого століття, в 1902 році, в одному з американських журналів з'явиласясерія статей Іди M. Тарбелл «Історія Стандарт-Ойл компанії». Автор відома як асдослідницької журналістики. Її статті розпочали хвилю засудження безжальнихметодів конкурентної боротьби; особливе обурення, природно, викликав головакомпанії Джон Рокфеллер, казково розбагатілий в результаті монопольногохазяйнування у сфері нафтового бізнесу (85% роздрібного продажу нафтопродуктів).Він вже був відомий надзвичайною брутальністю зі своїми службовцями і частимизвільненнями співробітників.
Обуреннязбудженої громадськості призвело до прийняття Конгресом США антимонопольногозаконодавства і покарання в судовому порядку компаній, які займалися «тіньовим»бізнесом. Репутація Д. Рокфеллера була всебічно зіпсована, його нещодавніпартнери почали працювати обережно. Операції сповільнилися. Службовці почаливідкрито висловлювати солідарність із звільненими й приниженими. У ційнеспокійній обстановці Д. Рокфеллер раптом робить несподіваний хід. Він наймаєАйві Лі, журналіста, визнаного знавця ділового світу, для «виправлення» своєїрепутації.
АйвіЛі блискуче виконав умови контракту. Він підготував і розташував в пресі серіюстатей, у яких Д. Рокфеллер був показаний в колі своєї численної сім'ї тародичів. І всі якості його характеру були описані тільки в цьому контексті(причому абсолютно без прикрас і без натягнутих компліментів). Завдякижурналістського таланту Лі, «старина Джон» став добрим дідусем, дбайливимбатьком, уважним чоловіком, вірним другом, щедрим і гостинним господаремдомашніх свят, авторитетним і розсудливим суддею сімейних сварок і негараздів.
СприйняттяД. Рокфеллера публікою змінилося. Його імідж був перебудований: з грубіяна ізасудженого законом нахабного підприємця Айві Лі «зробив» порядного сім'янина,енергійного підприємця, що дає країні сотні і тисячі робочих місць.
Вінвикористовував в організації громадської думки престиж сім'ї, пріоритетсімейних цінностей — речі досить шановані в усьому світі, а в Америці,особливо. Він вміло використовував інтерес публіки до особистості успішногобізнесмена, збудженої попередніми публікаціями і рішеннями влади на рівніКонгресу. Причому Лі підносив свої статті в підкреслено правдивому викладі. Уйого описі сімейних аспектів немає фальші, упущень або спотворень. Він пишетільки про те, що добре знає і абсолютно чистий перед публікою. А що стосуєтьсяділових відносин його героя, — то автор їх просто взагалі не торкається. Він неговорить про «принижених і ображених» службовців — мова йде не про них…Автор, таким чином, хитромудро створює новий підтекст всіє історії згіпермонополістом Д. Рокфеллером. Новий імідж мільйонера поступово виштовхнув йогоколишній образ. Справу було зроблено[2].
ВИСНОВОК
Значимість іміджурізко зростає в наш час, але імідж був присутній завжди. Це можна пояснити тим,що імідж є природнім продуктом обробки великих масивів інформації. Оскільки мине в змозі зберігати весь цей обсяг, ми починаємо користуватися ярличками, яківідсилають на ситуації, що стоять за ними. Вдало обрані ярлички закріплюються.У будь-якій ситуації ми маємо такі ярлички-іміджі.
Тільки в останніроки (2003-2009) почали з'являтися публікації невідомих авторів, де можнавідзначити тенденцію до сумніву у прийнятих нормах і правилах іміджології. Напрактиці фахівці стали стикатися з проблемою непрацюючих теорій. Міфи,породжені теорією заважають вирішенню на практиці реальних завдань. Іміджірозвалюються на очах здивованих іміджмейкерів, робота не йде на лад. Питання«чому так відбувається», неминуче наводить фахівців на думки про помилкитеорії. Навіть такі автори, як Панасюк А. Ю. і Шепель В. М. стали замислюватисянад серйозністю побудови системи іміджу. Але стереотипи та міфи щодо іміджу вженастільки міцно «засіли» в теорії, що обійти їх дуже важко.
Опора на власнийімідж потрібна сьогодні в кожній професії. Ми йдемо саме до цього лікаря,оскільки за ним є слава цілителя. Ми обираємо саме цього політика, очікуючипобачити в ньому рятівника від наших лих.
Таким чином,імідж — це символ, за яким стоїть складна і незвична проблема людських відносинв економіці, політиці та повсякденному житті. Теоретичне і практичне вирішенняцієї проблеми істотно підвищило б рівень ділової, політичної та побутовоїморальності.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. БлажновЕ.А. Public Relations. Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественныхотношений. М., 1994.
2. БеляковА. Связные, или Фабрика общественного мнения. [Електронний ресурс]. –Advertology. Наука о рекламе.// [Режим доступу]: www.advertology.ru/article26832.htm
3. ЗасурскійІ. І. Реконструкція Росії. Мас-медіа і політика в 90-і роки — М.: Изд -во МДУім. М. В. Ломоносова, 2001
4. ЗверинцевА.Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR. М.: Глоссарий,1998
5. Имидж ифирменный стиль.//25 уроков рекламиста. М., 1993.
6. Киккас Д.Имиджмейкер. [Електронний ресурс]. — Справочник профессий // [Режим доступу]: www.rabotka.ru/infoworker/019.php
7. КоролькоВ.Г. Основы паблик рилейшнз. — М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер,2001. – 524с.
8. КосованТ., Розова И. Про имидж и имиджмейкеров [Електронний ресурс]. – Деловойквартал. Россия // [Режим доступу]: dkvartal.ru/imageservices/3711
9. Огилви Д.Откровения рекламного агента. М., 1994.
10. ПетроваЕ. А. Привітання на сайті Академії іміджології: www.academim.org/index.html
11. ПочепцовГ.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. — М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер,2001.-352с.
12. ПочепцовГ.Г. Имиджелогия. – М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер, 2000.-768с.
13. ПочепцовГ.Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. — М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер,1998. –
14. СлободянюкЭ. Персональный имидж. Имиджмейкинг в связи с общественностью [Електроннийресурс]. – Практика рекламы, информационный ликбез.// [Режим доступу]: www.advertme.ru/pr/14
15. ФоменкоИ. PR в деталях [Електронний ресурс]. – Московский психологический журнал//[Режим доступу]: magazine.mospsy.ru/nomer11/s13.shtml
16. ШепельВ.М. Имиджелогия. Как нравиться людям. — М.: Народное образование, 2002.
17. Цицерон.Про старість. Про дружбу. Про обов'язки. — М., 1975. — С. 111
18. Цой В.Наука ли имиджелогия? [Електронний ресурс]. — Агентство профессиональных стилистов шоперов иимиджмейкеров.// [Режим доступу]: www.imageservices.ru/articlesingle10.htm