Реферат: Товарознавчі аспекти дослідження ринку взуття

/>/>Зміст

Зміст… 1

Вступ… 2

Розділ1. Теоретичні аспекти дослідження ринку… 3

Розділ2. Стан ринку взуття на Україні… 23

Розділ3. Товарознавство взуття… 28

Розділ4. Опис виробничого підприємства “Комфорт”… 36

Розділ5. Маркетинговий план для просування товару на ринку, розроблений мною для АТ“Комфорт”… 45

Висновки… 48

Використаналітература… 51


/>/>Вступ

Для аналізуконкурентоспроможності на глобальному та регіональному ринках я обрала риноквзуття і зробила це з декількох причин.

По-перше,мене цікавить, який потенціал та можливості України у цій сфері.

По-друге, взв’язку з все більшою представленістю українських виробників взуття нарізноманітних виставках-ярмарках та у роздрібно-торговій мережі, я хотілапроаналізувати динаміку його виробництва за останні роки.

По-третє, яхотіла більше дізнатися про основних товаровиробників (як самого взуття, так ісировини, зокрема, шкіри та матеріалів).

І останняпричина – оскільки це робота з товарознавства, я підійшла до матеріалу з точкизору товарознавчих аспектів.

Метою роботиє об’єктивне дослідження товарознавчих аспектів у галузі виробництва взуття вУкраїні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та пропозиціїстосовно їх розв’язання.


/>/>Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідженняринку.

1.1    Дослідження поведінкипокупців на споживчому ринку

Споживчийринок– це окремі особи та домашні господарства, які купують товари та користуютьсяпослугами для особистого або сімейного споживання чи використання.

Індивідуальніспоживачі переважно відрізняються один від одного смаками, рівнем освіти тадоходів, віком, статтю. Звичайно, неможливо проаналізувати поведінку всіхпокупців споживчого ринку окремо.

Завданнямаркетингу полягає у вивченні впливу факторів на вузькі сегменти ринку істворенні найтиповішої картини такого впливу. На поведінкуспоживача впливають психологічні, особистісні, соціокультурні фактори, факториситуаційного впливу, а також комплекс маркетингу фірми-виробника певного товару(рис.1).

/>

Рис.1. Фактори, яківпливають на поведінку покупця

на споживчому ринку

 

Психологічні фактори враховують те, щолюдина – не машина, і від неї неможливо чекати однозначного реагування. Томутреба враховувати її мотивацію, сприйняття, засвоєння інформації, виробленняпевних переконань та ставлення до покупки.

Мотив – безпосередняпричина, яка спонукає покупця до дії. Мотиви бувають двох типів: раціональні таемоційні.

До раціональнихмотивів належать:

—   мотив економії(прагнення заощадити гроші при купівлі);

—   мотив якості товару;

—   мотив здоров’я,безпеки та захищеності тощо.

          До емоційних мотивівналежать такі:

—   мотив радості,фантазії, чуттєвості;

—   мотив переваги надіншими;

—   прагнення доіндивідуальності та самореалізації тощо.

          Значний внесок у теорію мотиваціїзробив американський учений А.Маслоу, який вважав, що людські потреби розміщенів ієрархічному порядку (рис.2).

          Людина спочатку прагне задовольнити“первинні” потреби (фізіологічні та потреби самозбереження). У міру їхзадоволення з’являються стимули до орієнтації на подальші за важливістю“вторинні” потреби (соціальні потреби, потреби в пошані та самоствердженні).

/> <td/> />
          Рис.2.Ієрархія споживчих потреб за А.Маслоу

         

Доволі часто однаковомотивовані покупці у схожій ситуації діють по-різному, оскільки по-різномувідбувається сприйняття та засвоєння ними інформації. Також індивідуальними єпереконання та ставлення покупця до тих чи інших товарів. Вони ґрунтуються наотриманих раніше знаннях та попередньому досвіді покупця. Менеджерові змаркетингу важливо, щоб пропонований товар вписувався у межі сформованихпереконань та ставлення того цільового сегмента ринку, для якого вінрозроблений.

          Суттєво впливають на поведінкупокупця особистісні фактори. Протягом життя смаки людини можутьзмінюватися. Тому фахівцям з маркетингу важливо врахувати середній вік цільовоїгрупи споживачів та їхній сімейний статус. Сім’я на кожному етапі життя маєпевні потреби. Так, новостворена сім’я є основним покупцем пральних машин,телевізорів, продуктів дитячого харчування, іграшок тощо. Роль окремих членівсім’ї, їх вплив на рішення щодо купівлі товарів можуть змінюватися на різнихетапах життєвого циклу.

          Впливають на потреби споживача іпрофесія та рівень освіти. Фахівці з маркетингу повинні намагатися досліджувативзаємозв’язок між професійними групами людей та їхньою зацікавленістю упридбанні конкретних товарів та послуг. Рівень доходів визначає можливістьспоживача придбати товар.

          Люди однієї професійноїприналежності, рівня доходів чи віку можуть дотримуватись доволі різного стилюжиття.

          Наприклад, одна категоріяспоживачів проводить свій відпочинок за книжкою, інша надає перевагу активномувідпочинку в горах. Спосіб життя людини певною мірою зумовлений їїприналежністю до певного типу особистості. Широко відомий поділ людей за типамиособистості на холериків, сангвініків, флегматиків та меланхоліків.

          Поведінку споживача при покупцітовару, переважно визначають і фактори соціокультурного впливу. Зокрема,суттєвий вплив мають референтні групи.

          Референтні групи – це групилюдей, які безпосередньо або опосередковано впливають на поведінку споживача.

          Так звані членські або первинніколективи, до яких належать друзі, сусіди, колеги на роботі, здійснюють налюдину вплив при особистому контакті, або безпосередній вплив. Різного родусуспільні організації належать до вторинних колективів та опосередковановпливають на поведінку споживача. Референтні групи впливають на ставленнялюдини до того чи іншого товару, на її уявлення про саму себе, оскільки вонанамагається відповідати вимогам цієї групи. Чим згуртовані ший колектив, чимефективніше налагоджений у ньому процес комунікації, чим краще ставленняіндивіда до колективу, тим сильнішим буде вплив останнього на уявлення покупцящодо переваг товару.

          Сильний вплив на поведінку покупцямають члени його сім’ї. Сім’я, на наставляє, складається з батьків споживача.Від батьків людини отримує настанови щодо релігії, політики, економіки,самоповаги, кохання. Сім’я самого індивіда, тобто чоловік (дружина) і діти, маєбезпосередній вплив на щоденну поведінку покупця. Сім’я є об’єктом постійнихдосліджень менеджерів із маркетингу. Їх цікавить роль і той вплив чоловіка,дружини та дітей, які вони мають на купівлю певних товарів та послуг. Так,дружина традиційно виступає у ролі основного покупця для сім’ї продуктівхарчування, господарських дрібниць та основних предметів одягу. Щодо придбаннявартісних товарів, таких, як телевізор чи меблі, то подружжя здебільшогоприймає спільне рішення.

          Людина є членом великої кількостісоціальних груп. Її становище в кожній з них оцінюють із погляду ролі істатусу. Скажімо, сорокарічний чоловік може бути сином та батьком, перебувати вшаховому клубі, бути членом товариства “Просвіта”, обіймати посаду заступникадиректора підприємства тощо. Переплітаючись, ці ролі зумовлюють певний статуслюдини в суспільстві.

          Важливо також з’ясувати, до якихсуспільних класів належать представники цільового ринку.

          Суспільні класи – доволістабільні групи в межах суспільства, для яких характерна наявність в їх членіводнорідних цінностей, інтересів, моделей поведінки.

          У своїй суті приналежність до тогочи іншого суспільного класу враховує і рід діяльності індивіда, і рівень йогодоходу, і володіння нерухомим майном, і парольні цінності тощо. Представникипевного суспільного класу віддають перевагу певному типу магазинів, в якихповинен продаватися товар, засобам інформації для їхньої реклами та певномутипу рекламних звернень.

          Купівельну поведінку покупцявизначає і рівень розвитку культури в суспільстві. Культура –першопричина, яка зумовлює потреби й поведінку людини. Поведінка індивіда єнадбанням і результатом виховання. Дитина засвоює базовий набір цінностей,сприйняття, пріоритетів, манер, що притаманні її сім’ї та суспільству загалом.

          Кожна культура є узагальненнямдрібніших складових – субкультур. які надають своїм членам можливість тіснішогоспілкування між собою. Окремі субкультури зі своїми уподобаннями та перевагамипредставлені групам людей однієї національності чи релігійними угрупованнями.

          До факторів-збудників, яківизначають поведінку покупця, належать і фактори ситуаційного впливу:

q  зміни вмакросередовищі, зокрема економічна ситуація у країні, рівеньнауково-технічного прогресу, зміна форм власності тощо;

q  зміни обставин упокупця, зокрема зміни його фінансового стану, зміни в ціні даного товару,виникнення необхідності іншої покупки, зміни настрою покупця тощо;

q  атмосфера в магазині,дії інших покупців, які можуть і стимулювати акт купівлі, і протидіяти йогоздійсненню.

Загалом фактори, яківпливають на купівельну поведінку покупця, можна поділити на дві групи: контрольованіта неконтрольовані з боку підприємства (рис.3).

/> <td/> />
          Рис3. Контрольовані та неконтрольовані підприємством

фактори впливу напокупця

         

Як бачимо, психологічні,особистісні, соціокультурні фактори та фактори ситуаційного впливу непіддаються контролю з боку підприємства. Їх треба постійно досліджувати тавраховувати в маркетинговій програмі підприємства. Розробляючи комплексмаркетингу, менеджери з маркетингу достосовують його до потреб цільовоїгрупи споживачів. Саме те підприємство має успіх на ринку, котре розуміє, якреагують споживачі на різноманітні ринкові стимули: характеристики товару, цінина нього, рекламні звернення тощо.

Ø Процес прийняття рішення про покупкутовару

          Менеджерам із маркетингу важливозрозуміти, як під впливом проаналізованих уже факторів відбувається процесприйняття споживачем рішення про покупку, з яких етапів складається цей процес(див. рис.4).

/>

Рис.4. Процесприйняття рішення про покупку кінцевим

споживачем.

          Зверніть увагу на те, що купівляпочинається задовго до оплати товару в магазині, а результати придбання маютьнаслідки протягом тривалого часу після її завершення.

          Вихідним етапом цього процесу є усвідомленняпотреби та трансформація бажання людини до спонукального мотиву йогомайбутньої дії.

          Чим більша інтенсивність потреби,тим сильнішим буде бажання споживача задовольнити її.

          На етапі збирання інформаціїпокупець стає уважнішим до тієї інформації, яка пов’язана із задоволенням йогопотреб: покупок друзів, газетних оголошень, розмови про товар тощо. Якщопотреба стає інтенсивнішою, людина переходить до активних пошуків інформації.Для менеджера з маркетингу надзвичайно важливим є виявлення тих джерелінформації, до яких звертатиметься потенційний покупець. Такими джереламиможуть бути засоби масової інформації, рекомендації з боку продавців, друзів,сусідів, знайомих тощо.

          Прийняттю рішення про придбанняпередує порівняльна оцінка варіантів. Вона містить оцінку властивостейтовару та виявлення першочергової значущості для покупця корисних властивостей.Перевагу надають тому товару, який найбільше відповідає конкретним потребампокупця.

          Водночас прийняття рішення прокупівлю товару можуть коригувати непередбачувані заздалегідь факториситуаційного впливу, які розглянуто раніше.

          Вивчення процесу прийняття рішеньпро покупку не завершується аналізом етапу придбання товару.

          Менеджера з маркетингу цікавитьподальше реагування покупця на покупку.

          Придбавши товар, споживач абовідчуває задоволення, або ні. Це залежить від того, наскільки куплений товарвідповідає очікуванням покупця. Задоволений споживач прагнутиме і надалікупувати саме цей товар. Окрім того, задоволений споживач відіграє роль чудовоїреклами як окремого товару, так і підприємства загалом.

          Розуміння потреб покупця і процесуприйняття ним рішень про покупку товару є запорукою успіху подальшоїмаркетингової діяльності підприємства.

1.2    Моделюваннякупівельної поведінки організації-споживача

Часом покупцем є неіндивідуальний споживач, а організація-споживач. Якщо підприємство пропонуєсвій товар на ринку організацій-споживачів, воно здійснює промисловиймаркетинг.

Ринокорганізацій-споживачів – це сукупність юридичних осіб, які закуповують товаридля їх подальшого використання у процесі виробництва, здачі в оренду,перерозподілу чи перепродажу.

Цей ринокпредставлений такими видами організацій-споживачів (див. рис.5):

q  виробничимипідприємствами, які закуповують товари для їх подальшого використання(споживання або приєднання) у виробничому процесі;

q  підприємствами-посередниками,що закуповують товари для їх подальшого перепродажу, маючи на меті отриманняприбутку, зокрема підприємствами гуртової та роздрібної торгівлі;

q  державнимиустановами, що здійснюють закупівлю товарів для розв’язання різного родусоціальних проблем, завдань, виконання урядових програм тощо;

q  безприбутковимиорганізаціями, що закуповують товар для втілення певної ідеї у життя та їїпоширення у суспільстві.

          Співпрацюючи зорганізаціями-споживачами, доцільно пам’ятати про такі особливості цьогоринку:

q  на ньому значно меншакількість покупців, адже підприємств, організацій та установ завжди набагатоменше, ніж індивідуальних споживачів;

q  організації-споживачіпереважно фінансово потужніші за індивідуальних споживачів; вони закуповуютьтовари великими партіями і на значні суми;

q  попит на товари, щоїх закуповують організації-споживачі, значною мірою залежить від попиту натовари широкого вжитку;

q  покупці товарівпромислового призначення, як звичайно, концентруються у великих промисловихцентрах;

q  придбання товарів дляорганізації-споживача – складний процес, що його здійснює професійнопідготовлений персонал;

q  здебільшого потрібнезалучення багатьох фахівців для колегіального прийняття рішення;

q  з поглядупрофесіоналів, які представляють організацію споживача, велике значення маютьраціональні мотиви придбання, тоді як кінцеві споживачі часто купують товарипід впливом моди та емоцій.

/>

Рис.5. Видиорганізацій-споживачів

          Купівельна поведінкаорганізацій-споживача залежить від частоти придбання товару. вартості покупкита ступеня ризику, яким супроводжується придбання товару, тобто від видуситуації здійснення закупівлі (рис.6).

/> <td/> />
          Рис.6.Три види ситуацій здійснення закупівель підприємством.

         

Найменшу кількістьрішень приймає організація-споживач, що здійснює повторну закупівлю без змін,найбільшу – в ситуаціях закупівлі для вирішення нових завдань. В останньомувипадку залучається велике коло фахівців, які відіграють ту чи іншу роль упроцесі прийняття рішення про придбання.

/> <td/> />
          Рис.7.Основні фактори, які впливають на поведінку організацій-споживачів

Організації-споживачіперебувають під сильним впливом зовнішніх факторів, а саме рівняекономічного розвитку ринку. умов матеріально-технічного постачання, темпівнауково-технічного прогресу, політичних подій та нормативно-законодавчої базищодо регулювання підприємницької діяльності, діяльності конкурентів.

          Важливою особливістю роботи наринку організацій-споживачів є тє, що від імені юридичної особи під часпридбання товару виступають фізичні особи. Прийняття ними рішення про придбанняздійснюється під впливом не тільки зовнішніх, а й внутрішній факторів.

—   Співпрацюючи зорганізацією, необхідно враховувати її особливості. Вони визначають місією тацілями організації. організаційною структурою, прийнятими методами роботи.

—   Рішення про придбанняна підприємстві приймають декілька працівників. У багатьох випадках формуєтьсятак званий Купівельний центр. Тому купівельна поведінка організації-споживачабагато в чому зумовлена характером відносин між учасниками Купівельного центру.

—   Водночас не слідзабувати, що представники організації-споживача – це люди, які мають своїособисті переконання та цілі, обіймають певні посади. є різного віку таналежать до різного типу особистості. Вони чутливі до впливу тих самихфакторів, що й індивідуальні покупці на споживчому ринку. Ці фактори детальнорозглянуті в попередньому питанні.

          Процес прийняття рішення прозакупівлю товару організацією-споживачем

Це досить складнийпроцес, і починається він задовго до здійснення акту купівлі-продажу товару(рис.8).

/> <td/> />
          Рис.8.Процес прийняття рішення про придбання товару

організацією-споживачем

Перший етап – усвідомленняорганізацією потреби. Воно може виникати внаслідок внутрішніх стимулів,наприклад:

необхідність заміни наявного обладнання;

необхідність придбання комплектувальних дляйого ремонту;

бажання поліпшити якість матеріальнихкомпонентів або умови їх постачання;

необхідність придбання нових технологій длявипуску нового товару тощо.

          Зовнішніми стимулами може статиінформація, отримана на виставках, поштою або через засоби масової інформації.

          Оцінювання характеристик товаруздійснюють фахівці за допомогою функціонально-вартісного аналізу. Цей аналіз єдля підприємств основою для зниження собівартості за рахунок використанняможливих модифікацій, стандартизації товару чи заміни його дешевшимикомплектувальними.

          Зупинившись на відповідному товарі,агент-закупівельних починає пошук постачальників та формує перелікпотенційних постачальників. Отримавши відповідь на запит пропозицій відпотенційних постачальників, учасники купівельного центру підприємства проводятьоцінку цих пропозицій. Оцінюють не лише технічну компетентність кандидатів, а йздатність забезпечити належні умови постачання та надити широке коло послуг.

          Після узгодження умов постачання тавибору одного або декількох постачальників агент-закупівельнихрозробляє остаточне замовлення на поставляння з переліком технічниххарактеристик товару, необхідної кількості, термінів постачання, умов оплатитощо.

          На етапі оцінювання роботипостачальника агент-закупівельник контролює виконання замовленняпостачальником та аналізує ступінь задоволення потреб підприємства. Ефективнийконтроль дає можливість прийняти рішення про продовження співпраці зпостачальником, про внесення необхідних змін у замовлення або про припиненняспівпраці з ними.

          Ми розглянули сім етапів процесуприйняття рішень, що їх проходить організація-споживач при закупівлі товару длявиконання нових завдань. У разі повторної закупівлі без змін чи з модифікаціямидеяких з цих етапів можна уникнути. Чим нестандартніше завдання, що стоїтьперед закупівлею, чим складніший та дорожчий товар, тим більше фахівцівзалучають і тим складніше йде процес прийняття рішень про придбання.

1.3    Аналіз ринковихможливостей підприємства

          Окрім вивчення поведінкиспоживачів, комплексне дослідження ринку передбачає аналіз ринковихможливостей, які відкриваються перед підприємством. У ході даних досліджень вивчаютьособливості і перспективи розвитку попиту на конкретні товари, позиціїконкурентів на ринку, їх сильні і слабкі сторони, динаміку цін тощо. На основіцієї інформації розробляють стратегію і тактику маркетингу.

          Важливою характеристикою ринку єйого місткість, під якою розуміють максимально можливий обсяг продажупевного товару, протягом року, виражений у натуральних або вартісних одиницях.

          Інтерес до цієї ринковоїхарактеристики зрозумілий: підприємству важливо знати, чи буде обсяг продажуйого товарів достатній для компенсації зусиль щодо виходу на цей ринок.

          Визначення місткості ринку – доволіскладна процедура, яка потребує великої кількості інформації. Можнавикористовувати різні методи.

          Метод ланцюгових підстановокнайчастіше використовують, коли фірма виходить на споживчий ринок із новимтоваром. Місткість ринку визначають за формулою:

М = n· П · Ц ,

де       n – кількістьпотенційних покупців даного товару;

П –кількість покупок, зроблених середнім покупцем;

Ц –середня ціна одиниці товару.

          При використанні цього методу“ланцюжок” можна будувати і на підставі інших характеристик.

          На ринку товарів промисловогопризначення, якщо споживачів небагато і кожен з них може укласти договір навелику поставку, для визначення місткості ринку використовують метод сумуванняринків. Він передбачає відокремлення усіх потенціальних споживачів товару накожному з ринків та підсумування можливих обсягів збуту.

          Місткість ринку товарів, колоспоживачів яких доволі широке, може бути визначена за допомогою статистичнихметодів, що враховують як тенденції минулих років у збуті товарів, так іперспективні (фактори науково-технічного прогресу, їх динаміку).

          Якщо на ринку представленіаналогічні товари декількох виробників, кожен з них у межах загальної місткостіринку має свою ринкову частку, яку визначають за формулою:

ri= (oi/ M) · 100%,

де       ri – частка ринку і-гопідприємця;

оі– обсяг збуту і-го підприємства за рік;

М –місткість ринку даного товару.

          Попиту на більшість товарів, якийвизначає місткість ринку, характеризується нестабільністю. Тому кожнепідприємство прагне мати правильний прогноз попиту на свій товар, який єважливим фактором діяльності на ринку.

          Прогнозування попиту і збуту товаруроблять за допомогою різних методів, до яких належать:

q  опитування намірівпокупців;

q  з’ясування сукупноїдумки торговельних посередників;

q  застосуванняекспертних оцінок, зокрема метод Дельфі;

q  аналіз даних минулихроків із використанням статистичних методів (кореляційно-регресійний аналіз,аналіз тренду, аналіз часових рядів);

q  пробний продаж(ринкове тестування товару) тощо.

          Заміри і прогнозування попиту слідпроводити з урахуванням ще однієї важливої ринкової характеристики –кон’юнктури ринку.

          Кон’юнктура ринку – цеекономічна ситуація, що склалася на ринку відносно попиту, пропозиції, рівняцін, товарних запасів, становища основних фірм-конкурентів тощо.

          Незважаючи на нестійкістькон’юнктурни конкретних товарних ринків і різноманітність її проявів, певніперіоди в розвитку кон’юнктури можуть характеризуватися достатньо стійкимиспіввідношеннями її найважливіших показників і характеристик. Найхарактернішимивидами товарної кон’юнктури вважають зростаючу, високу, падаючу танизьку кон’юнктури.

—   Основними ознакамизростаючої кон’юнктури, що формується в умовах товарного дефіциту (перевищенняпопиту над пропозицією), є зростання цін і збільшення кількості укладенихдоговорі.

—   Для високої(стабільної) кон’юнктури характерні відносна стійкість високих цін і найбільшаактивність споживачів та постачальників.

—   Падаюча кон’юнктуразумовлена затоварюванням ринку (пропозиція перевищує попит) і характеризуєтьсязниженням ринкових цін, скороченням кількості укладених договорів.

—   Низькій (млявій)кон’юнктурі притаманні стабільно низькі ціни і пасивність суб’єктів ринку.

          Вивчення і прогнозуваннякон’юнктури ринку здійснюють у такій послідовності:

q  загальне оцінюванняособливостей даного товарного ринку;

q  вивчення динамікивиробництва товару, аналіз використання наявних виробничих потужностей;

q  аналіз попиту іпропозиції (з урахуванням запасів товарів у виробників і в каналах збуту);

q  аналіз товару і йогозбуту (передусім із погляду зміни конкурентоспроможності виробу);

q  аналіз динаміки цін;факторів, які впливають на їх зміну;

q  вивчення конкурентів,аналіз їх сильних і слабких сторін;

q  аналізекспортно-імпортних відносин.

          На підставі отриманої інформаціїскладають кон’юнктурний прогноз на рік-півтора наперед. Кінцева метатакого прогнозу – визначення потенційних можливостей фірми, якими слідскористатись, і потенційних небезпек, котрих треба уникати.

          Маркетингова можливістьфірми – привабливий напрям маркетингової діяльності, на якому фірма можедосягнути конкурентних переваг.

          Для аналізу маркетинговихможливостей і прогнозування свого місця на ринку фірма може скористатисяматрицею можливостей щодо товарів і ринків (матрицею Ансоффа), що наведена нарис.9.

/> Ринки

 Товари

ті, що вже є

нові

існуючі

1. Глибше проникнення на ринок 2. Розширення меж ринку

нові

3. Розроблення товарів 4. Диверсифікація

Рис.9. МатрицяАнсоффа.

         

По-перше, фірма можепобачити свої можливості в напрямі глибшого проникнення на існуючий ринок зісвоїм існуючим товаром за допомогою інтенсифікації руху товарів, їх активногопросування, зниження цін тощо.

          По-друге, вона може для існуючоготовару шукати нові ринки (географічні) чи виявляти нові сфери застосуванняцього товару.

          По-третє, фірма може розробити новітовари чи модифікувати існуючі для своїх традиційних ринків, скориставшисьвизнанням споживачів її відомих товарних марок.

          По-четверте, у фірми можутьвиявитись можливості диверсифікації за рахунок пропозиції нових товарів нанових ринках. Вона може відкрити нові виробництва, що ніяк не пов’язані з їїнинішнім асортиментом і ринками. Цей напрям найбільш ризикований, але водночасвін може мати і найкращі перспективи.

          Яка з цих можливостей виявитьсяпривабливішою, покажуть прогноз кон’юнктурного ринку і аналіз змін умакросередовищі. Але все це стосується тільки зовнішніх факторів. Прогнозуючиринкову діяльність, підприємство неодмінно повинно проаналізувати й оцінитисвій власний потенціал.

          У ході такого аналізу необхіднодати відповіді на запитання:

—   Чи суміснаможливість, яка відкривається на ринку. з місією і цілями фірми?

—   Чи має фірманеобхідні фінансові ресурси?

—   Чи технічний рівеньвиробництва, гнучкість виробничих ліній дасть можливість перейти на випускнових товарів?

—   Чи має фірм необхіднівиробничі та маркетингові “ноу-хау”, які дозволять досягнути конкурентнихпереваг?

—   Чи зможе вонаорганізувати виробництво з помірними витратами, що дасть змогу отримати бажанийприбуток?

—   Чи має фірмаможливості для ефективного розподілу товару?

—   Чи дозволить їїкадрових потенціал здійснити поставлені завдання?

          Остаточне оцінювання маркетинговихможливостей (шансів) і ринкових небезпек (ризиків) може проводитися за схемою,наведеною на рис.10.

/> <td/> />
          Рис.10.Схема аналізу шансів-ризиків.

          При позитивному результатіпроведеного оцінювання переходять до сегментації ринку, відбору цільовихсегментів та позиціонування товару фірми на ринку.

 

1.4 Сегментація ринку і позиціонуваннятовару

          Вивчення попиту на товар та аналізринкових можливостей виробника цього товару тісно пов’язані з дослідженнямринкової сегментації. Через політику сегментації ринку, що її проводитьпідприємство чи фірма. втілюється у життя найважливішій принцип маркетингу –орієнтація на споживача.

          Сегментація ринку – церозподіл споживачів на групи на основі різниці в потребах, характеристиках чиповедінці і розроблення для кожної з груп окремого комплексу маркетингу.

          Сегмент ринку складається ізспоживачів, що однаково реагують на один і той самий набір спонукальнихстимулів маркетингу.

          Маркетологи вважають, що правильневиділення ринкового сегмента – половина комерційного успіху, і постійнозгадують модифікацію відомого принципу Парето: 20-процентний сегмент певногоринку забезпечує, як звичайно, 80% доходів та прибутку фірми.

Ø Принципи сегментації ринку

          Сегментацію ринку можна здійснюватиза різними змінними параметрами. Далі наведено найпоширеніші принциписегментації ринку.

          — Сегментація за географічнимпринципом передбачає розподіл світового ринку на різні географічні одиниці:

а) зовнішні івнутрішні;

б) регіональні ринка(європейський, африканський тощо);

в) ринки окремихкраїн (китайський, італійський тощо);

г) внутрішнірегіональні ринку (крайові, обласні, міські).

          Це дає змогу врахувати особливостіокремих країн світового ринку, а на внутрішньому – оцінювати чисельністьнаселення, особливості транспортної мережі району, структуру промисловостірайону, ступінь насиченості ринку в даному регіоні та динаміку його розвитку. атакож кліматичні особливості окремих регіонів світу.

          — Сегментація за демографічнимпринципом передбачає розподіл ринку на сегменти на основі такихдемографічних змінних, як стать, вік, розмір сім’ї, етап життєвого циклу сім’ї.раса, національність, релігія.

          Демографічні характеристики –найпопулярніші фактори сегментації споживчого ринку. Їх легше, ніж більшістьінших змінних, виміряти. Сегментація ринку може здійснюватись за одноюдемографічною характеристикою або за їх комбінацією.

          — Сегментація за соціально-економічнимихарактеристиками враховує рівень доходів споживачів, приналежність допевного класу, професію, освіту тощо.

          — Сегментація за психологічнимпринципом передбачає урахування типу особистості та стилю життя. Наприклад,споживачі-інтроверти більш консервативні й систематичні у своїй поведінці приздійсненні покупок, ніж екстраверти. Потребують різних маркетингових підходівспоживачі-традиціоналісти, новатори, естети, життєлюби, ділові лідери, любителівтіх.

          — Сегментація за споживчимимотивами передбачає класифікацію споживачі залежно від ступеня їхприхильності до товарних марок, інтенсивності споживання, а також запріоритетністю мотивів придбання (ціна, якість, добротність, зручність, післяпродажне обслуговування тощо).

          Можуть бути використані й іншіпринципи сегментації ринку. Це є творчий процес, який потребує високоїкваліфікації маркетолога. Дуже часто ринк сегментують за декількома зміннимипараметрами.

          На рис.11 показано, як вирішиласегментувати ринок фірма, що виробляє жіночий одяг. В основу сегментаціїпокладено дві характеристики: демографічна (вікові категорії) ісоціально-економічна (рівень доходів).

Рівень доходів

високий середній низький

Вікова категорія

18-25 років 26-40 років 41-65 років

Рис.11. Прикладсегментації ринку за двома змінними.

         

Унаслідок проведеної сегментації фірма можеприйняти рішення, що вона вироблятиме продукцію для молодих жінок із середнімрівень доходу. можливі й ніші варіанти відбору сегментів.

          Сегментацію ринку товарівпромислового призначення можна проводити за такими принципами:

—   сегментація загеографічним принципом (аналогічно до сегментації споживчого ринку);

—   сегментація загалузевим принципом.Особливо поширена серед мали і середніх фірм. Дає змогу розширити й вигідносформувати асортимент;

—   сегментація зафункціональним призначенням продукції ґрунтується на класифікації функції виробівданого виду. Наприклад, ринок сільськогосподарської техніки за функціональнимпризначенням можна сегментувати на ринок машин і обладнання для обробіткуземлі, заготівлі кормів, збирання зернових тощо.

—   сегментація завагомістю споживачівпередбачає розподіл ринку на сегменти, де здійснюються великі торговельніоперації, і на сегменти з дрібними й навіть одиничними покупками товарів.Останні не варто ігнорувати, оскільки на таких сегментах, як звичайно, нижчийрівень конкуренції;

—   сегментація за формоювласностівраховує специфіку роботи з державними та приватними фірмами.

          Можна використовувати й іншіпринципи сегментації ринку.

Ø Вибір цільових сегментів ринку.

Приймаючи рішеннящодо виходу на ринок, можливостей його сегментації, фірма може застосувати тристратегії охоплення ринку: масовий маркетинг, цільовий маркетинг тадиференційований маркетинг (рис.12).

/> <td/> />
                   Рис.12.Стратегії охоплення ринку

 

Масовий маркетинг орієнтується наширокий споживчий ринок з використанням одного базового плану маркетингу,сегментацію ринку не проводять. Цю стратегію доцільно застосовувати наоднорідному ринку, де всі споживачі виявлять інтерес до одного товару йоднаково реагують на запропоновані маркетингові заходи.

          Головна мета масового маркетингу –максимізувати збут, завдяки чому суттєво зменшаться питомі витрати навиробництво і збут одиниці продукції. Це дає змогу фірмі знижувати ціну натовар і гнучко вести цінову конкуренцію. Але потреби деяких сегментів ринку притому можуть залишитись незадовільними.

          Цільовий, чи концентрованиймаркетинг орієнтований на вузьку специфічну групу споживачів (сегментринку) через спеціалізований комплекс маркетингу, спрямований на задоволенняпотреб саме цього сегмента.

          Стратегія цільового маркетингуефективна насамперед для невеликий чи спеціалізованих підприємств, яківиробляють продукцію конкретного призначення в обмеженій кількості.

          Для досягнення ринкового успіхуважливо, щоб фірма краще, ніж конкуренти, задовольняла потреби обраногосегмента ринку.

          Водночас ця стратегія пов’язана зпідвищенням ризику. Якщо обраний сегмент не виправдає надій, компанія зазнаєзбитків. Тому багато фірм надає перевагу диверсифікації виробництва іорієнтації на декілька сегментів, тобто використовують третю стратегію.

          Диференційований маркетингпередбачає охоплення декількох сегментів ринку і розроблення для кожного з нихокремого комплексу маркетингу. Це зменшує для фірми рівень ризику і негативніекономічні наслідки в разі невдачі на якомусь сегменті.

          Диференційований маркетинг потребуєретельного аналізу. Ресурси і можливості фірми мають бути достатні длявиробництва та маркетингу двох чи більше марок або товарів.

          Компанія повинна ретельно підкреслювативідмінності товарів на кожному сегменті й підтримувати їх образ. Це потребуєдодаткових витрат на створення модифікацій виробі та освоєння виробництва новихтоварів, реалізацію їх численними каналами збуту, рекламу різних марок тамоделей продукції. Підприємство повинно зіставляти додаткові витрати йдодаткові доходи від реалізації продукції на різних сегментах ринку.

Ø Фактори, які необхідно враховувати привиборі стратегії охоплення ринку

—   Наявність ресурсів. При обмеженихресурсах найдоцільнішою є стратегія цільового маркетингу.

—   Ступінь однорідностіпродукції.Для однорідного товару (чавун, цитрусові) більше підходить масовий маркетинг,для товарів широкого асортименту прийнятніше стратегія диференційованого чиконцентрованого маркетингу.

—   Етап життєвого циклутовару.При виході фірми на ринок із новим товаром доцільно пропонувати лише одинваріант новинки. При тому краще використовувати стратегії цільового чи масовогомаркетингу.

—   Ступінь однорідностіринку.Якщо споживачі мають схожі смаки, бажання, купують майже однакову кількістьтоварів за певні періоди й однаково реагують на певні маркетингові стимули, то,безперечно, треба орієнтуватися на масовий маркетинг.

—   Маркетинговістратегії конкурентів.Якщо конкуренти сегментують ринок, застосування стратегії масового маркетингуможе бути згубне. Якщо конкуренти орієнтуються на масового споживача, фірмаможе виграти від використання диференційованого або цільового маркетингу.

          Обравши стратегію диференційованогочи цільового маркетингу і здійснивши сегментацію ринку. фірма повиннавизначити, які сегменти є найпривабливіші. При тому доцільно врахувати сильністорони підприємства, рівень конкуренції, розмір ринків, стосунки зпосередниками, “імідж” фірми.

          Найвигідніші сегменти повинні мативисокий рівень поточного збуту, високі темпи зростання, високу норму прибутку,слабку конкуренцію. Як звичайно, жоден із сегментів не відповідає бажаною міроюусім цим характеристикам, тому доводиться йти на компроміси.

          Після виявлення об’єктивнопривабливих сегментів фірма повинна поставити перед собою запитання, який з нихнайповніше відповідає її сильним діловим сторонам. Тобто слід відібрати тісегменти, для успішної роботи на яких підприємство має усі необхідні діловіпередумови.

          Обравши конкретний сегмент, фірмаповинна визначити для себе, як проникнути на нього і здобути конкурентніпереваги. Для того належить дослідити позиції усіх наявних на ринку конкурентіві визначити своє місце.

Ø Позиціонування товару

          Позиціонування на ринку – цезабезпечення товарові чітко відокремленого від інших товарів місця на ринку й усвідомості цільові споживачів.

          Будь-який товар споживачісприймають як набір певних його властивостей. Для того, щоб зрозуміти, чомупокупці надають перевагу цьому товарові, а не іншому, треба порівняти цівластивості. Результати порівнянь можна подати у вигляді схемипозиціонування товару. На цю схему наносять позиції товарів основнихконкурентів і шукають незадоволену споживчу потребу.

          На рис.13 наведено схемупозиціонування жіночого взуття за двома характеристиками. Перша – якість – маєінтегральний характер і враховує якість шкіри, модельність взуття тощо. Другахарактеристика враховує повноту ноги споживача.

         

Повнота ноги

 

Велика повнота

i

 i

/>/>

незадоволена споживча потреба

/> Середня повнота

 i i

/> i

 i i

 i

/>/> i

 i

позиції товарів фірм-конкурентів

/> Мала повнота

 i i

/>/>/>/> i i

 i

/>/>/>/>i i

 

Якісні характеристики

/> взуття для масового споживача модельне дороге взуття

 

Рис.13. Схемапозиціонування товару.

         

На схемі видно, що залишається незадоволеноюпотреба в якісному модельному взутті великої повноти для забезпечених жінокздебільшого середнього віку. Визначивши для свого товару саме цю позицію,фірма-виробник може знайти своє місце на ринку.

          Після проведення сегментації ринкуі позиціонування товару фірмі необхідно детально розробити для свого цільовогоспоживача всі складові комплексу маркетингу (товар, ціну, методирозповсюдження та маркетингові комунікації).


/>/>Розділ 2. Стан ринку взуття на Україні.

2.1Структуризація ринку взуття в Україні

Споконвіку людствонадавало взуттю великого значення, цінуючи спочатку його утилітарні, а пізніше– й естетичні властивості. Цікаво, що в старовинних галицьких літописах описвзуття зустрічається дуже часто – наприклад: «князь Данило мав чоботи зеленогохза». Наші предки шили взуття із добре вичиненої і фарбованої шкіри, вишиваликольоровими нитками, часто золотими. У літописах XVII ст. згадується, зокрема,що на ярмарках українських міст, можна було купити «чоботи з простого ітурецького сап’яну, бачмаги турецькі, чижми із простого сап’яну, козлові чоботичорні, черевики жіночі».

Сучасний ринок взуттятакож вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачаютьна ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращогоґатунку.

Вітчизняний виробник,покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень.Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютнійбільшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів неперевищує 5 %. При загальному перевищенні пропозиції над попитом на ринкуспостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді.

Потужностівітчизняної взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 120-130 млн. парвзуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10-12 %.Десятки підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай поодній парі взуття на кожного «середньостатистичного» споживача.

Порівняно з 1991роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттюосінньо-зимового асортименту з 12 до 86 %, весняно-літнього асортименту – з 24до 88 %, дитячому взуттю – з 18 до 91 %. Асортимент представлених у роздрібнійторгівлі товарів закордонного виробництва розширився у 7 разів, а виробівукраїнських взуттєвиків, навпаки, звузився у 2,5 раза. Втім, поняття «імпорт»досить умовне, позаяк на ринку повсякчас зростає кількість підробок, виробленихв Україні під лейблами відомих закордонних фірм.

На Україні, зокрема,зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляютьвзуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випускомпродукції займаються лише 10, серед яких – фірми «Прогрес» і «Мальви»,українсько-польське товариство «Степ» та українсько-німецьке товариство«Дельпро», ТзОВ «Торговий дім «Світ взуття» та фірма «Мокасин». У 2005 році ці10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2004-му ця цифрастановила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6 % до загальногообсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількостіпобачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Поясненняпросте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й нерозпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде закордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. парвзуття, а із власної сировини – лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше(!).

Якщо проаналізуватипродаж взуття на Україні, то, за даними обласного управління статистики,минулоріч його було продано на 15,3 млн. грн. (шкіряного – на 14,9 млн. грн.,гумового і полімерного – на 0,4 млн. грн.), що становить 5,9 грн. на душунаселення. Якщо взяти до уваги, що управління фіксує лише продаж у торговельнихпідприємствах, то можна зробити висновок, що переважно взуття купують наринках, у приватників або в «мережі» стихійної торгівлі. Бо ж кожен із наспринаймні 2-3 рази на рік купує взуття, витрачаючи при цьому, як мінімум,500-1000 грн., а не 5,9 грн.

Підприємці, якізаймаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняноговиробництва, бо кажуть, що воно значного відстає від зарубіжного – нашівиробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями іповільно (раз на кілька років!) оновлюють модельний ряд, а ціна на українськевзуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість – гірша. За словамипродавців, навіть така відома київська фірма, як «Монарх», рідко радуєспоживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж убагатьох зарубіжних виробників.

Останнім часом уструктурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціниконтингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3-4 відсоткаминаселення.

2.2 Сегментація ринкувзуття за віковими особливостями

Чи не найпомітнішоюрисою вітчизняного ринку взуття є невідповідність асортиментної структурипропозиції та попиту різних вікових груп споживачів. Цим пояснюються великіобсяги нереалізованого попиту (15-16 %) і вимушених покупок, тобто таких, що незовсім задовольнили покупців (17-18 %). Вибіркові спостереження, що здійснювалисяпротягом 1997-1999 років, засвідчили значну диференціацію рівня попиту такупівельної активності за віковими групами. Основним покупцем взуття (40 %) ємолодь віком від 17 до 30 років. Купівля у групі 30-45 років складає трохибільше 25 %, а на людей старшого віку припадає менше 15 %. Що ж стосуєтьсяпропозиції, то тут вироби молодіжного асортименту, за оцінкою торговців,займають не менше 80-82 %. Значна диспропорція і за дитячим взуттям: питомавага попиту на нього становить 14 %, а пропозиція – лише 6,5 %.

Пройшовшисьвзуттєвими магазинами, можна побачити, що 70-80 % їхнього асортименту становитьжіноче взуття, решта – чоловіче і дитяче. Продавці пояснюють, що чоловіки меншвибагливі, аніж жінки, рідше купують взуття і мають до нього менше вимог. Якщочоловікові вистачає на сезон дві пари взуття, то жінці цього мало – вона волієпридбати 3-4 пари – під різний одяг, сумочки та аксесуари. Магазинів дитячоговзуття – одиниці. Торгувати ним невигідно, адже воно повинно мати спеціальнісертифікати, які для продавців є зайвою морокою, а крім цього, за ціною непоступається взуттю для дорослих.

Подвійне перевищенняпропозиції молодіжного взуття над попитом трейдери пояснюють найменшимиризиками, поза як на його придбання ангажуються кошти найбільш платоспроможноїчастини населення – людей середнього віку, які швидше відмовлять в обновцісобі, аніж своїм підростаючим чадам.

2.3Експертний аналіз ринку взуття

Торгівлявзуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністюоновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продажкілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли єнайбільший вибір – і за моделями, і за кольором, і за розміром. У цьому сезонімодні бірюзовий, коричневий, червоний і чорний кольори. Українські жінки(переважно середнього достатку) найбільше люблять чорний колір взуття, аджевоно до всього підходить. Взуття чорного кольору ми продаємо до 50 %.

Якщо ще років 10 томунайбільш ходовими були 37-38 розмір, то тепер акселерація зробила свою справу,і найбільш ходовими стають 39-41 розміри. Поряд із цим, як це не дивно, сталобільше дівчат із 35-36 розміром ноги.

Майже 60 % взуттянаселення України купує сьогодні на речових ринках. Тут взувається близькополовини жінок і двох третин чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильніпідлітки, молодь, старше покоління, найменше – жінки середнього віку. Дівчата ймолоді жінки, особливо у великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам,а жінки старші – універмагам та спеціалізованим магазинам. Ще 5-6 років томумайже 60 % населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжнихвиробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8 %, та й топереважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22 %населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не маєзначення, вітчизняний товар чи імпортний.

Серед великогорозмаїття можна побачити польське, словацьке, індійське, італійське, китайське,пакистанське, португальське і турецьке взуття, однак, як правило, все воновиготовлено на італійських лініях і обладнанні.

Привозять його як ізкраїн-виробників, так і з українських оптових ринків – одеського,чернівецького, хмельницького. Тим, хто торгує великими партіями взуття,найвигідніше привозити його безпосередньо із підприємств-виробників. Якправило, в торговельній мережі ціну на взуття встановлюють на 50 % вищу, аніжта, за якою його було придбано у виробника, адже треба не лише покрити витратина митні платежі, транспортування, зарплату працівників, оренду приміщення,комунальні послуги, а ще й заробити. Коли ж після закінчення сезону торгівлявстановлює нам 20-30 % знижки, то все одно ми платимо за взуття більше, аніжвоно коштувало у виробника. Зрідка в кінці сезону ці знижки можуть сягатимаксимуму, до 50 %, і тоді маємо шанс придбати взуття за ціною виробника.

Фахівці радять:взуття треба купувати за розміром своєї ноги, лише тоді воно буде зручним ідобре виглядатиме. Коли жінки, піддаючись на вмовляння продавців, мовляв,розноситься, купують тісне взуття, то воно розтягується, деформується, втрачаєформу. Раніше, коли в країні був тотальний дефіцит, ми при нагоді купуваливзуття будь-яке, незважаючи на те, чи підходило воно за колодкою, кольором чирозміром. Тепер асортимент такий великий, що кожна жінка може вибрати собізручне і гарне взуття. До речі, зараз дуже часто жінки хочуть придбати взуттяразом із аналогічного кольору сумочкою.

В окремих магазинахвже стараються формувати такі комплекти, але, на жаль, вибір сумок дуженевеликий, навіть за кордоном. Скажімо, ринок дуже слабо відреагував на моднібірюзовий, червоний, бордовий кольори. Аксесуарів і сумок таких кольорів майженемає.

А щодо того, якекраще купувати взуття – прошите чи проклеєне, то фахівці переконані, що це немає жодного значення. Зараз такі добрі технології, що клеєне взуття доситьвисокої якості. Знаю, що навіть багато львівських ремонтних майстерень вжевідмовилися від такого виду ремонту, як прошивання взуття. Вони використовуютьвисокоякісний клей, який за міцністю не поступається звичному для наспрошиванню. Єдина вимога при цій технології – взуття треба клеїти сухим ізнежиреним. Тоді клей візьметься міцно».

2.4Тенденції та прогнози

Щодо тенденцій у«взуттєвій» моді, то фахівці відзначають, що переважно українські жінкиконсервативні і дуже повільно сприймають модні авангардні тенденції. Наприклад,Ігор Корда каже, що коли минулого року на прилавках з’явилося взуття іззаокругленими носами і широким каблуком, воно не знайшло широкого схвалення івикликало іронічні посмішки. Цього року воно також модне, і його вже почалиактивно купувати. Залишаються модними високі літні чобітки – з усілякимивирізами, аплікаціями, прикрасами і з розширеними вгорі халявками, в які можназаправляти джинси і капрі. Модним буде і взуття з гострим носом на низькомукаблуку. Вже другий сезон підряд модним залишається замшеве взуття, яке приправильному догляді завжди гарно й елегантно виглядає.

До речі, зараз ринокзасобів догляду за взуттям надзвичайно багатий. Якщо раніше люди боялисякупувати кольорове взуття, бо в продажу була тільки чорна, сіра, коричнева ібезколірна вакса, то тепер можна купити крем чи спрей для взуття будь-якогокольору і типу шкіри. Фахівці рекомендують користуватися засобами німецькоїфірми «Ердал», хоча в Україні чомусь традиційно віддають перевагу «Саламандрі».

Загалом же щодотенденцій взуттєвого ринку, то фахівці відзначають, що упродовж останніх 5-6років «взуттєвий парк» пересічної української сім’ї скоротився в середньому у1,5 раза. Так, практично щорічно, за підрахунками фахівців, взуттєвий гардеробпересічні українці оновлюють лише на 16-17 %, замість необхідних 38-40 %.Практично не купують взуття пенсіонери, суттєво знизилася купівельна активністьсільського населення.

Унаступному році очікується зростання продажу взуття приблизно на 10-20 %.Загальна ситуація на ринку буде залежати від дієвості заходів, спрямованихпроти «сірого» імпорту та заниження митної вартості, кажуть експерти. Причому,якщо останній показник залишиться на стабільно низькому рівні, то українськийвзуттєвий ринок може опинитися під загрозою чергового нашестя дешевої продукціїазійського виробника.


/>/>Розділ 3. Товарознавство взуття.

3.1 Порівняльнахарактеристика асортименту взуття, виробники.

 Шкіряневзуття поділяють :

1.  По призначенню :

-    побутове(масове і модельне);

-    спортивне;

-    спеціальне;

-    медичне;

2.  По конструкції верху:

-    чоботиприкрійні (голенеще і перед з'єднані швом);

-    витяжні;

-    черевикиз відрізною союзкою, круговою;

-    "конвертом" з застібкою;

-    напівчеревикизвичайна;

-    типумокасин;

-    зперфорованим верхом (сандалети);

-    туфлірізноманітного покрою з різними прикрашеннями;

-    чобіткиякі мають прикрашення, часто застібку;

-    напівчобітки(з більш коротким голенещем).

3.  По матеріалу низувзуття буває на підошві:

-    шкіряній;

-    зпластшкіри;

-    гуми(монолітної, пористої, шкіроподібної і транспорентної);

-    ізпласмас;

-    ізкаучуку;

4.  По методу кріпленняниза взуття ділять на:

-    клейове;

-    рантове;

-    сандальне;

-    інші;

5.  По висоті каблукабуває:

-   взуття на низькому (до 25 мм.);

-    насередньому (26-45 мм.);

-    високому(46-70мм.);

-    іособливо високому (більше 70 мм) каблуці.

6.  По кольору верхувзуття випускають:

-    чорне;

-    кольорове;

-    коричневе;

-    ярке(сине, червоне, зелене, жовте);

-    світле;

-    біле;

-    комбіноване;

7. По способу кріплення на нозі :

-    нашнурках;

-    кнопках;

-    застібці-блискавка

-    іінше.

8. Розміри шкіряного взуття:

-    вметричній системі (21,5-27,5);

-    вштихмасовій (33-42,5);

9. Повноти шкіряного взуття:

-    з1 по 9 повноти;

          Фасон взуття визначаєтьсяйого силуетом, формою і розміром носка – вузький і широкий, тупий і гострий,овальний і граневий, а також формою, шириною і висотою каблука.

Модель взуттявизначається формою і розміщенням деталей верху, характером оздоблень.

По складностімоделі взуття підрозділяють на масове і модельне.

Масове взуттявиготовляється по типових нескладних моделях. Воно буває звичайногостандартного покрою з перфорацією на окремих деталях; фігурного покрою.

Основні типимасового (повсякденного) взуття: туфлі-лодочки, напівчеревики на шнурках іремінцях з пряжками.

Повсякденнезимове взуття випускається в наступному асортименті: чоботи, напівчоботи,черевики, напівчеревики.

Модельневзуття – це нарядне, легке, еластичне взуття яке носять в особливо святковійобстановці. По асортименту ця група включає перш за все жіночі туфлі-лодочки нависокому каблуці з різними оздобленнями. Виготовляють їх з високоякісних матеріалівпо більш складних і різноманітних моделях і щільною обробкою. Модельне взуттявипускається 1, 2, 3 груп складності.

Чоботи –взуття з високим голенещем, бувають прикрійні, і рідше – витяжні (верх ізодного куска шкіри).По матеріалу верха чоботи поділяють на юхтеві і хромові. Поконструкції розрізняють чоботи зі звичайними і розширеними голенищами, зпідкладкою в області переду, з підшивкою ( з підкладкою в верхній частиніголенища ), а також без цих деталей підкладки.

Напівчоботи –взуття з берцями, до половини, для захисту від проходження води і брудувсередину взуття.

Чобітки – церізновидність чобіт з щільним обляганням ноги в області голенища або зприспособленням для закріплення на нозі.

Напівчобітки– відрізняються від чобітків меншою висотою голенища: не більше 20 см.

Черевички –закривають тильну поверхню стопи, з берцями не вище лодошек і приспособленнямдля втримання їх на нозі.Можуть бути з союзкою, пряжками, застібкою-блискавка.

Туфлі –взуття з верхом не повністю закриваючим тильну поверхню стопи.Для туфельхарактерний складний покрій і декоративна обробка.

Сандалі –взуття сандального методу кріплення, без підкладки, з перфорацією і просічками,з одним чи двома ременями і набойкою.

 

3.2 Маркування, умовизберігання, вимоги до якості.

Маркуваннявзуття передбачає наявність інформації:

Найменуванняпідприємства-виготівника, його адреси, товарного знаку, артикула, розміру,повноти, сорту, позначення нормативного документа. Маркувальні дані розміщуютьбезпосередньо на товарі. В окремих випадках допускається їх розміщення наярликах або інших деталях кожної півпари. На індивідуальній упаковці кожноїпари взуття зазначається дата випуску.

На ходовійповерхні взуття кожної півпари шкіряного взуття вказують його розмір і повноту,а на підкладці у верхній частині взуття проставляють: розмір, повноту, артикул,фасон, дату випуску, номер стандарту, сорт. Товарний знак(марку підприємства)наносять на вкладені устілки, напівустілки, підпятники.

Взуттязберігають в сухих, чистих, добре вентильованих приміщеннях при температурі +15+20 С і відносній вологості повітря 50-70%.

Призберіганні коробки і ящики з взуттям розміщують на відстані не менше 0 2м відстін і підлоги; 0 5м від електричних ламп; 1м – від приладів опалення. Взуття вкоробках складають на стелажах на висоту не більше восьми рядів, а без коробок– не більше пяти рядів з прокладкою із картону між рядами. Взуття без коробокукладають каблучною частиною однієї півпари на гомілкову частину іншої. Шкіряневзуття забороняється зберігати навалом. Розпаковане взуття потрібно оберігативід дії прямих сонячних променів.

Основнимиумовами, дотримання яких забезпечує належне зберігання товару є:

-    температураповітря;

-    відноснавологість повітря;

-    належніосвітлення і вентиляція;

-    захисттоварів від прямих сонячних променів;

-    виконаннясанітарно-гігієнічних заходів;

-    потрібноберегти товари від гризунів і молі.

Вимоги доякості взуття.

По якостівзуття перевіряють так: беруть пару взуття носками від себе, а підошвами вниз ізєднують півпари внутрішніми сторонами.Натискають великим пальцем на носки,перевіряють їх пружність, щільність шкіри, правильність і симетричністьрозташування деталей. Нахиляють півпари носком вниз і оглядають висотузадників, правильність положення задніх швів, щільність прилягання каблуків допідошви і відповідність кольору каблука кольору заготівки. Розвертають півпари,зєднавши їх задниками, перевіряють порність взуття за висотою берців і задниківа також за висотою каблука. Оглядають бокову, зовнішню поверхню взуття, звернувшиувагу на якість швів, щільність прилягання підошви до верху взуття. Повертаютьпівпари вниз задниками, підошвою догори і перевіряють правильність кріпленняпідошви, насадки каблука, маркування розміру на підошві. Повертають півпарупідошвами одну до одної в вертикальному положенні носками догори і перевіряютьпарність підошв за довжиною, товщиною і шириною. Тоді оглядають зовнішню боковуповерхню, якість строчки, перевіряють пружність взуття в геленочній частині,для чого беруть вправу руку задню частину півпари, а в ліву передню, і згинаютьпідошву, перевіряючи її гнучкість і міцність кріплення з деталями верху. Іперевіряють правильність і чіткість маркування на внутрішніх деталях взуття(артикул, розмір, номер стандарту, сорт).Після цього опускають праву рукувсередину півпари і перевіряють внутрішню поверхню взуття, з'ясовуютьвідсутність бугрів, цвяхів, зморщок .

 Коли все цеперевірено викладають взуття на робоче місце.

 

3.3 Прийманняшкіряного взуття за кількістю і якістю.

Під часприймання товарів по кількості слід керуватися інструкцією П-6 «Пропорядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарівнародного споживання за кількістю». Приймання товарів у магазині здійснюєматеріально-відповідальна особа. Під час приймання товару в тарі перевіряють їїцілісність і приймають товар за   кількістю тарних місць, тобто перераховуютьящики, коробки тощо. Під час приймання  товарів за кількістю зі складу магазинузвіряють фактичну кількість отриманого товару з даними супровідного  документа,якою є накладна.

Перевіряютьвміст кожної коробки звіряючи наявність товару з його кількістю і ціноювказаними в накладній. Після цього виконують таксування накладної, для чогоперемножують кількість товару на ціну однієї його одиниці, і перевіряють відповідністьсуми яку отримують при таксуванні, сумі вказаній в накладній. Якщо розходженьнемає ставлять підпис на накладній, підтверджуючи цим приймання товару. Якщопід час приймання була виявлена нестача, надлишки, повідомляють про цезавідуючого магазином .

Взуттяперевіряють особливими лекалами і лійками повністю, попарно за товарним знаком– артикул, розмір, повнота, сорт, ціна. Перевіряють також маркування коробок.

     Під часприймання товарів по якості слід керуватися інструкцією П- 7.         «Пропорядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарівнародного споживання за якістю». Товари на якість можна перевіритисуцільно, вибірково і контрольно. Як правило за якістю і комплектністю товариприймають суцільною перевіркою, вибіркову перевірку застосовують тоді, колитакий порядок передбачений  ГОСТами. Контрольну перевірку якості підготовленихдо здачі товарів, що мають  штамп підприємства, застосовують на підприємствахпромисловості.

     Контрольі оцінку якості шкіряного взуття проводять по показниках які мають відповідативимогам. Загальними показниками якості є гарантійний строк носіння, пружністькріплення деталей низу і ниточних з'єднань заготовки, маса, гнучкість, силует,зовнішній вигляд, внутрішня обробка. Спеціальними показниками є гігієнічнівластивості які мають значення для оцінюючої групи взуття і інші показники.

   Встановлені гарантійні строки носіння взуття на протязі якого покупець маєправо на його обмін при виявленні скритих дефектів. Ці строки вираховуються від30 до 80 днів в залежності від характеру виробництва товарів, йогостатево-вікового призначення, матеріалу підошви і інше.

    Прийманню не підлягає взуття з виявленими дефектами виробничого характеру, якірізко знижують його надійність або впливають на ергономічні властивості(погане формування п'явкової та носочної частини, розрив ниточних швів, перелом тавідклеювання підошв і інше.

    Продукцію за якістю перевіряють зіставляючи показники товару з вимогами якимвін повинен відповідати згідно з ГОСТами, договором і інше.

3.4Підготовка шкіряного взуття до подачі на робоче місце.

Більшістьтоварів які надійшли  в магазин треба підготувати до продажу, бо значна частинаїх в тарі отже, могла пом'ятися, запилитися, тобто втратити свій первіснийтоварний вигляд. Попередня підготовка вивільняє працівників під час продажутоварів, внаслідок чого зменшуються затрати часу покупців і товарні втрати,підвищується продуктивність праці продавців, збільшується товарооборот іпропускна спроможність магазину.

Під часпідготовки товару до продажі поліпшують його зовнішній вигляд, а це сприяєпідвищенню культури торгівлі.

Підготовкатоварів до продажу включає такі основні операції:

1.     Розпакування– вивільнення товару від зовнішньої тари в якій його привезли. Основна вимогадо розпакування – зберегти якість товарів, тари і упаковки.

2.     сортування– групування виробів за асортиментними ознаками, тобто за розмірами, фасонами,цінами, а також перевірка відповідності ціни, сортності, позначених намаркуванні і в супровідних документах.

3.     Наданнятоварного вигляду – очищення від пилу, прасування, усунення дрібних дефектів.

4.     Маркування– прикріплення до товару товарного ярлика з назвою товару, артикулом, сортом,розміром і ціною. Ярлики до товару прикріплюють, навішують, пришивають назворотному боці ярлика завідуючий секцією своїм підписом засвідчує правильністьціни. Крім ярликів, товари повинні мати цінники.

     Спочатку розкривають тару  та розпаковують взуття. Розсортовують взуття зарозмірами, видом, фасонами цінами. Перевіряють наявність маркування на взутті.Перевіряють відповідність взуття розміру, повноті. Перевіряють парність взуття.Очищають його від пилу і викладають на робочому місці.

      Взуттявід пилу чистять щіткою або  сухою суконною ганчіркою, перевіряють на парність,усувають дрібні дефекти. Вироби з велюру, замші чистять жорсткою щіткою, азаяложені місця – м'якою гумовою.

     Коли всіці операції виконані взуття викладають на робоче  місце.

3.5 Розміщення  івикладка взуття на робочому місці.

     Вторговельному залі взуття розміщують на острівних та пристінних гірках, ушафах-вітринах з похилими полицями, на гірках з металевими кронштейнами,штангами, стендами, полицями – корзинами, полицями-касетами тощо.

      Взуттярозміщують за такими ознаками: за характером пошиву (модельне, масовоговиробництва); за видом( туфлі, черевики, чоботи тощо); за розміром і повнотою;за матеріалом виготовлення; за статево-віковими ознаками та ознакамисезонності.

      Присамообслуговуванні для кожного розміру взуття відводиться визначне місце.

     Взуттярозміщують на обладнанні у торговельному залі. Для зразків виставляють кілкапар взуття на гірках без коробок. Виставляють кілька пар взуття кожного виду ірозміру. Для розміщення сезонного взуття і новинок відводять найбільш помітнемісце в торговельному залі. Взуття яке користується попитом, розміщують ближчедо свого робочого місця.

    Розміщення товарів – це система   виставлення їх на окремих ділянках у зоніобслуговування за різними ознаками, властивими певним виробам.

    Обов'язкове правило розміщення товарів при самообслуговуванні – постійність місця. У систему розміщення товарів можна вносити певні зміни аби вони буливиправдані.

    Товаринайбільшого попиту, дорогі і дрібні за розмірами встановлюють  ближче допродавця.

    Товаритривалого вибору і складного асортименту розміщують у тих частинах торговогозалу, де немає основного потоку покупців. Нові і моловідомі товари на які требазвернути увагу викладають на верхніх полицях. Товари які часто поповнюють,громіздкі і важкі розміщують у низу ближче до приміщень зберігання, споріднені,взаємозамінюючі і супутні – поряд.

     Запаситовару можна умовно поділити на робочі, виставочні і резервні.

     Робочийзапас – призначений для безпосереднього відпускання покупцям.

    Виставочний запас – призначений для демонстрування товарів покупцям.

    Резервний запас – призначений для поповнення робочого запасу. Його тримають уприміщеннях для зберігання товарів.

     Основоюрозміщення є групування товарів за однаковим  споживчим призначенням.

     Викладення товарів – це спосіб  демонстрування й укладання окремих їх видів,завдяки застосуванню якого можна показати весь асортимент і водночас кожниййого вид. Викладення товарів може бути товарне і декоративне. Для викладеннявикористовують внутрішньо магазинні вітрини, стенди, і інше.

    Взуттявикладають на  полицях або кронштейнах парами, за видами, розмірами, матеріаломверху та за сезоном. Викладають його з урахуванням артикулів і номерів. Супутнітовари (шнурки, устілки, набійки) викладають на окремі гірки.

 

3.6 Продаж шкіряноговзуття і обслуговування покупців.

На взуттягарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону:

— зимовогоасортименту – з 15 листопада до15 березня;

-           весняно-осінньогоасортименту – з 15 березня до 15 травня; з 15 вересня до 15 листопада;

-           літньогоасортименту – з 15 травня до 15 вересня.

 Вимогиспоживача розглядаються після пред'явлення касового чека, а щодо товарів, наякі встановлено гарантійні терміни, — технічного паспорта чи іншого документа,що його замінює. Стосовно товарів на які гарантійні терміни не встановлено,споживач має право пред'явити вимоги, якщо недоліки були виявлені протягомшести місяців. При виявленні недоліків протягом гарантійного терміну споживачмає право на:

-           безкоштовнеусунення недоліків або відшкодування витрат на їх усунення;

-           замінуна аналогічний товар належної якості;

-           зменшеннякупівельної ціни;

-           заміннуна такий же товар іншої моделі з урахуванням купівельної ціни.

 Продавецьзобов'язаний прийняти товар неналежної якості і задовольнити вимоги споживача.Споживач має право обміняти непродовольчий товар неналежної якості нааналогічний, якщо товар не підійшов за кольором, розміром протягом 14 днів, невраховуючи дня купівлі. Обмін товару проводиться якщо він не був у користуванніі збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, ярлики а також товарнийчи касовий чек.

 При продажітовару з гарантійним терміном використання продавець зобов'язаний зробитивідмітку в технічному паспорті чи в гарантійному талоні, вказавши: № магазину,назву виробу, його серійний номер, термін гарантії, дата продажу, ставлять свійпідпис, і печатку магазину.

 Обслуговуванняпокупців.

Беруть правупівпару взуття у праву руку, опустивши носок, цим дають можливість покупцюоглянути перед півпари. Повертають півпару носком праворуч для показувнутрішньої сторони півпари. Повертають півпару носком ліворуч для показузовнішньої сторони півпари. Дають покупцю в руки для огляду одну із півпар.

 Якщо взуттяна середньому чи високому каблуці тоді беруть півпару взуття за підошву,вказівним пальцем підтримуючи каблук, опустивши носок вниз, піднявши задник,дають покупцю в руки для огляду одну із півпар.

 Показуючивзуття, дають консультацію про його властивості, матеріал, з якого воновиготовлено, моду, ціну, якість, виробника, засоби догляду, та умовизберігання. Пропонують покупцю взуття середньої вартості, стежать за йогореакцією, залежно від неї пропонують дорожче чи дешевше взуття.

 Консультаціямає бути вичерпною, короткою та переконливою. Також нагадують покупцю про те,що він має право впродовж 14 днів у цьому магазині обміняти якісне взуття, якене підійшло за розміром, повнотою, кольором, на інше, при наявності касовогочека.


/>/>Розділ 4. Опис виробничого підприємства“Комфорт”

4.1 Форма організаціїбізнесу

Акціонернетовариство “Комфорт” – це така форма підприємництва, за якої весь капіталподілено на визначене число рівних частин (акцій), що знаходяться у влачностіокремих засновників і учасників. Акціонерне товариство “Комфорт”, надалі“підприємство”, закритого типу, тобто весь пакет акцій розподілено  тільки міжзасновниками, вони не  можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися чипродаватися на біржі.

Засновникиі учасники акціонерного товариства несуть обмежену відповідальність зарезультати роботи свого товариства, що визначється тільки вартістю своговнеска(тобто вартістю акцій).

Вищиморганом управління підприємства є загальні збори, брати участь в роботі якихможуть всі акціонери незалежно від кількостіакцій, якими вони володіють.Загальні збори визнаються правомощними, якщо в них беруть участь акціонери, щомають відповідно до статуту 60 відсотків голосів. До компетенції зборівналежать найбільш важливі питання, які визначають долю самого товариства, асаме: визначення основних напрямків діяльності підприємства, внесення змін достатуту, обрання керівних органів товариства, затвердження річних результатівдіяльності підприємства, порядку розподілу прибутку тощо. При цьому вирішенняпитань зі зміною статуту, ліквідацією підприємств     а чи створенням дочірнихфілій здійснюється більшістю у ¾ голосів акціонерів, які беруть участь узагальних зборах. Голосування відбувається за принципом: одна акція – одинголос.Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

Статусрядових власників акцій дуже своєрідний: хоча кожний з них є співвласникомпідприємства і бере участь у прийнятті рішень, але конкретного впливу на роботуакціонерного товариства він не має, тому що він не має контрольного пакетуакцій і не входить до складу керівних органів підприємства.

          «Підприємство»є юридичною особою; має самостійний баланс і розрахунковий рахунок у банку.

          «Підприємство»має круглу печатку зі своїм найменуванням, кутовий і технічний штампи, товарнийі фірмовий знаки, інші, передбачені законом, реквізити.

          Місцезнаходження«підприємства» — Україна, 23000 Вінницька область, м. Бар вул.Буняковського 11.

          Підприємство має правовід свого імені укладати договори, одержувати майнові й особисті майнові праваі нести обов'язку, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі,третейському суді, самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, бутиучасником і засновником господарських товариств і об'єднань.

4.2 Власники фірми іключові функції

Засновникамиі учасниками акціонерного товариства є всі працюючі на підприємсеві люди. Акціїрозподілені відносно їх внесків. Акції є простими, що дозволяє їх власникамотримувати прибуток (дивіденди) в залежності від конкретних результатів роботипідприємства.

Контрольнийпакет акцій, що складає 50% плюс одна акція від загальної калькості належитьгенеральному директору підприємства Нагорній Надії Василівні.

Головнамета діяльності підприємства — виробництво і реалізація валінкового взуття — товару народного споживання.

          Предметом діяльності є:

          — реалізація зробленоїпродукції на Україні, в інших державах;

          — фінансово-кредитнадіяльність.

          Всі види діяльності підприємство здійснює як в Україні,так і за кордоном.

4.3 Організаційна схемауправління фірмою

Такяк технологічний процес виготовлення валінкового взуття включає великукількість операцій, то виникає необхідність розподілити задачі управління міжокремими виконавцями. Склад, взаємозв’язки, підпорядкованість організаційниходиниць утворюють організаційну структуру  управління.

Такяк підприємство відноситься до малих, його штат не великий,  то схема управлінняфірмою буде доволі проста.

Зобразимосхему управління фірмою:

/> <td/> />
                                                           

Рис. 1.Схема управління фірмою

В подальшому зрозвитком і розширенням виробництва підприємства можливе ускладнення  струк­тури управління.

Напевному етапі функціонування у підприємства можуть виникнути певні складнощі увирішенні економічних чи юридичних питань. Тому для надання консультацій ірекомендацій з різних питань, таких як: стягнення податків, бухгалтерськийоблік, зміна економічної нормативно-правової бази, робота з документами таюридичне обслуговування здійснює аудиторська компанія “Престиж”. Її офісзнаходиться за адресою: м. Вінниця,  вул. Соборна 41 кімната 12.

Радникамифірми є споживачі. Саме вони вносять пропозиції щодо розширення асортименту, атакож пред’являють іншівимоги.

 

4.4 Розрахунокчисельності працюючих за категоріями

Увідповідності із характером виконуємих робіт усі робітники підприємстваподіляються на керівників, спеціалістів і робітників.

Технологічний процесвиготовлення продукції та норми часу на кожну операцію приведені у таблиці:

Таблиця. Норми часу, розцінки та кількість робітників необхідні для    виготовленнячоловічого валінкового взуття

№  п/п Назва операції Кількість робітників Розряд Часова тарифна ставка Норма часу Розцінка 1 Отримання шерсті зі складу. Приготування суміші 6 2 0,58 0,091 0,053 2 Чесання конусів 6 3 0,62 0,12 0,062 3 Чесання і намотування шерсті на барабан 3 0,62 4 Звойлочування конусів після намотування 4 3 0,62 0,082 0,053 5 Ручна формовка головки і звойлочування 3 0,62 6 Виготовлення і ущільнення пластів 2 3 0,62 0,042 0,03 7 Зарощування основи 6 3 0,62 0,103 0,07 8 Звойлочування основи 3 0,62 9 Окислювання, покраска і розтягування на роликовому станку 7 3 0,62 0,123 0,092 10 Насадка валінкового взуття на механічні колодки 4 4 0,72 0,081 0,058 11 Погрузка валянок на вагонетку і транспортування їх до  місця сушіння 1 2 0,58 0,018 0,01 12 Погрузка валянок в сушильну камеру і їх вигрузка 2 0,58 13 Розколодка 2 3 0,62 0,029 0,019 14 Чищення халяв валянок 7 2 0,58 0,113 0,016 15 Зняття ворсу з головки валянок на шліфувальному станку 2 0,58 16 Чищення валянок щітками 2 0,58 17 Сортування валянок попарно і маркування 3 2 0,58 0,05 0,05 18 Обрізання верхнього краю валянок 2 0,58 19 Зшивання валянок попарно 2 0,58 20 Складання по розмірам і пакування 2 0,58

Оскільки на деяких операціях технологічного процесу нормичасу, розряд та тарифні ставки однакові то можна сформувати відповідні бригадиробітників.

4.5 Штатний розкладспеціалістів

Генеральнийдиректор набирає штат и складає штатний розклад спеціалістів, основних тадопоміжних робочих.

         Таблиця. Списокспеціалістів              

Спеціальність

К-стьлюд.

 Оклад, грн

 Сума, грн

 Директор

1 300 300

Заступник директора

1 280 280

 Інженер з ОП та БЖД

1 250 250

Бухгалтер-економіст

1 250 250

Секретар-референт

1 180 180

 Усього:

5 - 1260

Таблиця.Список допоміжних робітників              

Спеціальність

 К-сть люд.

 Оклад, грн

 Сума, грн

Сторож

1 250 250

Вантажник

1 150 150

 Робітник складу

1 150 150

 Водій

1 180 180

Прибиральниця

1 120 120

 Усього:

5 - 850

 

Дообов’язків генерального директора входять: контроль фінансово-господарської діяльності,упорядкування штатного розкладу і добір кадрів; контроль за веденням бухоблікуі усіх форм звітності; підготовка і проведеннязборів, нарад, семінарів учасників і другихзаходів. Генеральний директор без доручення здійснює дії від імені товариства, представляючи його інтереси перед усіма органами й організаціями. Як менеджер помаркетингу він визначає залежність виробництва від сформованої кон'юнктури ринку, вивчає потреби ринкуі пропонує, відповідно до отриманих результатів, внести корективи у виробничупрограму, асортимент товарів. У його функції входить забезпечення рекламноїкампанії, створення іміджу фірми.  Генеральний директор звітує перед зборами товариства не менше 2-х разів у рік. Крім того,керівник зобов'язаний забезпечити: виконанняумов колективного договору.

Замісникдиректора забезпечує організацію виробництва, дотримання технології координуєдії трудового колективу, відповідає за якість що випускається продукції за виконання добових, квартальних і річних норм випуску продукції.

Інженерз охорони праці та безпеки житєдіяльності відповідає за працездатністьустаткування, його своєчасне технічне обслуговування,  ремонт стороннімиорганізаціями, а також за своєчасне ознайомлення працівників з правиламибезпеки при роботі на дільницях.

Бухгалтер-економістзабезпечує повне урахування грошових засобів, що надходять,товарно-матеріальних цінностей і основних цінностей, а також своєчаснийвідбиток у бухобліку операцій, пов'язаних ізїхнім рухом відповідно до встановлених правил.Відповідає за достовірне урахування витрат обігу і виробництва, достовірний розрахунокпоказників ефективності виробничої діяльності. Відповідає за своєчасніперерахування засобів у держбюджет грошей напогашення позички банкам, відрахування у усілякі фонди і резерви… Підпорядковується директору підприємства.

Обов'язкипрацівників основного виробництва полягають у виконаннізакріплених за ними операцій технологічного процесу з дотриманням технікибезпеки і технології.

Допоміжніробітники виконують функції забезпечення виробництва в обсязі, покладеному наних замісником директора.

Додопоміжних робітників відносять:

-   сторож охороняє територію підприємства у нічний час;

-   вантажник перевозить упаковану продукцію на склад або вантажить натранспорт;

-   комірник приймає упаковану продукцію і розміщає на складі, ведеоблік складської продукції;

-   водій управляє транспортним засобом під час перевезень продукції,комплектуючих і ін.;

-   прибиральниця здійснюєприбирання закріпленої за нею території підприємства.

 

Таблиця.   Річний фонд заробітної плати                               

Категорія робітників

К-ість, люд.

 Осн. ЗП, грн

 Доп. ЗП, грн

 Відрахування, грн

 Основні

48 31792 3179,2 13114,2

 Допоміжні

5 9486 948,6 3912,975

 Спеціалісти

5 13456,8 1345,68 5550,93

 Разом:

58 54782,8 5478,28 22578,105

4.6 Опистехнічних і експлуатаційних характеристик продукції

Підприємство“Комфорт” виробляє валянковевзуття.

Дана продукцiя має високiхарактеристики якості такi, як високаякість сировини, з якої виготовляють взуття, велика щільність пластів, добревідшліфовування халяв, високі гігроскопічні властивості та основною перевагою єте, що вони добре зберігають тепло. Таких показники фiрма досяглазавдяки тому, що було взято в оренду нове обладнання, і був підібраний штат звисококваліфікованих працівників.

У зв’язку з тим, щопідприємство не має конкурентів на українському ринку, то продукціякористується великим попитом.

Підприємство маєправо випускати дану продукцію у будь-якій кількості та асортименті увідповідності до ОСТ 17.300.79. Патентне право на продукцію належить державі.

Товар, щовипускається підприємством, є товаром  широкого вжитку, тарозрахований на довгий час використання. В  зв’язку з цим  необхідно забезпечити високі показники якостітовару. В даний час підприємство випускає один вид товару, щопризначений  длячоловіків.

Вподальшому планується розширити товарну гаму продукції за рахунок випускуобрезинених валянок та жіночих розмірів.

Підприємство збуваєтовар партіями різних розмірів. Тому упаковка валянок має наступний вигляд:

1.  Валянки упаковуютьсяпартіями по одній штуці кожного розміру в мішковині;

2.  Для транспортуваннядодатково використовується упаковка з транспортного полотна;

3.   На транспортнуупаковку нашивають етикетку, що містить такі реквізити:

-    назвупродукції;

-    назвупідприємств виробника;

-    розміри;

-    інструкціїдля зберігання.

Підприємство здійснюєпогрузочно-розгрузочні роботи, а також доставку товару в межах України.

4.7 Характеристикавиробництва

Технологічний процесвиготовлення валянок складний. Для реалізації виробничої програми необхідномати відповідне устаткування:

1.  Чесальна машина;

2.  Звойлочувальнамашина;

3.  Роліковий станок;

4.  Механічні колодки;

5.   Молотова машинаМВ-3;

6.  Сушильна камера;

В зв’язку зскладним технологічним процесом виготовлення валянкового взуття необхідневелике приміщення. Технологічні операції кожною бригадою здійснюються вокремій кімнаті. Для  зберігання матеріалів, комплектуючих і готової продукціївикористовуються  2 складських приміщення, які розташовані окремо відвиробничого приміщення відповідно до техніки безпеки. Також є приміщення длякеруючого складу підприємства, в якому знаходяться кабінети: генеральногодиректора, заступника директора, головного бухгалтера, інженера з ОП та БЖД. Також є кімната длясторожа.

В цехукожне робоче місцетехнологічної операції знаходиться в окремих кімнатах, габаритні розміри яких 7 м2. В кожнійкімнаті знаходиться відповідне обладнання. Крім того в них є шкаф дляспеціальних та допоміжних інструментів та корзини для відходів.

 Відповідно дотехніки безпеки біля спеціального обладнання є дерев’янапідставка, або рези­новий коврик.

В кімнаті длячистки халяв та зняття ворсу є загальна вентиляція. Оскільки привиконанні цих операцій в повітря попадає велика кількість пилу.

Вкімнаті, де проводять окислювання і покраску є місцева вентиляція.

Кімната,де проводять сортування, зшивку та упаковку обладнана великою кількістюстелажів.

Підсклади вибрано приміщення розміром 10/>6/>3м.

 

4.8 Виробничий процес

Виробничийпроцес поділяється на операції:

1.    Отриманняшерсті зі складу;

2.    Приготуваннясуміші;

3.    Чесанняконусів;

4.    Чесанняі намотування шерсті на барабан;

5.    Звойлочуванняконусів після намотування;

6.    Ручнаформовка головки і звойлочування;

7.    Виготовленняі ущільнення пластів;

8.    Зарощуванняоснови;

9.    Звойлочуванняоснови;

10.   Окислювання,покраска і розтягування на роликовому станку;

11.   Насадкавалінкового взуття на механічні колодки;

12.   Погрузкавалянок на вагонетку і транспортування їх до  місця сушіння;

13.   Погрузкавалянок в сушильну камеру і їх вигрузка;

14.   Роз колодка;

15.   Чищення халяввалянок;

16.   Зняття ворсуз головки валянок на шліфувальному станку;

17.   Чищеннявалянок щітками;

18.   Сортуваннявалянок попарно і маркування;

19.   Обрізанняверхнього краю валянок;

20.   Зшиваннявалянок попарно;

21.   Складання порозмірам і пакування.

4.9Постачальники основних матеріалів

Основноюпродукцією для виготовлення валянок є різні види шерсті. Основними поставщикамипідприємства є:

1.  Харківськафабрика первинної обробки шерсті постачає шерсть миту українську, осіню, грубу;

2.  Золочівськафабрика – шерсть коров’я-зольна;

3.  Фабрикапервинної обробки шерсті. Місто Бєльци. Шерсть овеча, світло-сіра;

4.  Київськешкіряне об’єднання постачає українську, гребіну, світло-сіру.

4.10Ринок збуту

Розглядаючи продукцію, що виробляєфірма – валянкове взуття, миможемо проаналізувати контенгент споживачів даної продукції. Потенційніспоживачі продукції:

1.  Організаціїта установи, що придбають товар для своїх працівників;

2.  Сільськенаселення;

3.  Люди, щохолодний час року працюють на відкритому повітрі;

4.  Населенняпівнічної частини Росії, та інші закордоні заказники.

Проаналізувавши вище викладені міркування ми робимо висновок, щоринок споживачів продукції з першого погляду обмежений, але у зв’язку з тим, щов останні роки прогнозується зростання попиту, то продукція буде мати свогоспоживача.

По географічному принципу споживацькийринок України для конкретноїпродукції можна розбити на 3сегмента:  ринок  північноїполоси України,    центральної полоси  і  південої.  Більшимпопитом нашапродукція  буде  користуватисяв північній полосі.

Запопередніми дослідженнями,попитна продукцію в місті та в сільській місцевості будуть відрізнятися. Цепов’язано з тим, що у сільській місцевості переважно живуть люди з дуже низькимрівнем доходів, що не можуть дозволити собі купувати більш дороге зимове взуття(у тому разі, якщо ми не будемо враховувати замовлення підприємств).

В залежності відвідношення споживачів до товару ринки  розбивають  на сегменти:

·    ті,що не користуютьсятоваром; 

·    бувших  користувачів;

·    потенційних споживачів; 

·    постійнихспоживачів.

Так як валянки неє потенційно новим товаром, то на ринку вже сформувалося коло споживачів. Наданий момент конкуренти, що випускали таку ж продукцію, збанкрутували і описанепідприємство фактично є єдиним виробником у даному сегменті.

Отжев якості цільового ринку збуту обрано ринок північної та центральної частиниУкраїни, а також орієнтування на споживачів з Росії. Основними потенційнимиспоживачами товару єпідприємства, що купуютьтовар як спецодяг, та жителі сільської місцевості.

          Збут продукціїздійснюється через оптову торгівлю. Оптова торгівля займається закупівлею, іпродажем великих партій товарів. 

Для підприємстває два варіанта  здійсненнявиходу  на  ринок:

1.  Взяти функцію збуту на себя (прямий канал  збуту).

2.  Скористатисяпослугами посередника (непрямий канал  збуту).

Враховуючи,що ринок горизонтальний (на ньому велика кількість споживачів) і томупотрібно створити розгорнутий канал збуту, то прямі контакти нерентабельні черезгеографічно широкий сегмент ринку. Тому фірма економить на транспортних витратах, поставляючи великі партіїтовару обмеженомуколу оптовиків. В якості оптовиків виступають обласні бази райспоживспілки.

 

4.11 Основні методиборотьби за ринок

          Зниження собівартостіпродукції, сертифікати якості, реклама, постійне розширення асортименту  — цевсе дає можливість підприємству одержувати конкурентні переваги, зменшуватифінансовий ризик і небезпеку.

4.12  Переваги і недолікивиробленого товару, у порівнянні

з товарами конкурентів

          Переваги: висока якістьвиготовлення, відносно невисокі закупівельні ціни на матеріали і комплектуючі,можливість розширення асортименту.

          Недоліки: фірманедостатньо відома на ринку, продукція орієнтована навітчизняного споживача, не великий асортимент,  ускладненийвихід на ринки інших країн.



/>/>Розділ 5. Маркетинговий план для просуваннятовару на ринку, розроблений мною для АТ “Комфорт”.

5.1 Маркетингова стратегія

Основна мета фірми –розширення збуту товару на ринку. Це довгострокова стратегія, розрахована нате, що збільшення попиту компенсує зниження ціни. Саме тому я розробиламаркетинговий план просування товару на ринок.

          Стратегія маркетингу — включає такі основні рішення і положення:

1.  ринок, наякому виступає підприємство;

2.  особливостіповодження на ньому;

3.  склад іоб'єми продукції, що буде пропонуватися на ринку;

4.  розробканової продукції;

5.  форми іметоди реклами;

6.  доставкаі збут продукції;

7.  ціни напродукцію.

          Реалізація маркетинговоїстратегії здійснюється прийняттям конкретних оперативних рішень порізноманітних питаннях, що можна назвати тактикою маркетингу.

5.2 Концепція поводженняфірми на ринку

          Концепція маркетингу — це загальний підхід підприємства щодо досягнення своєї мети на ринку. Відоміп'ять концепцій маркетингу:

·    виробнича,

·    продуктова,

·    комерційна,

·    індивідуального маркетингу

·    соціального маркетингу.

          Підприємство будекеруватися продуктовою концепцією. Її спецефікаполягає у тому, що основна увага акцентується на покращенніспоживчих параметрів товару, їх конструктивних, експлутаційних показників,підвищення якості і завдяки цьому забезпечуєтьсявідповідний збут продукції.

         

5.3 Політика ціноутворення

Від цінової політикизалежить результативність діяльності фірми. У той же час розгляд цінової політики єможливим лише з погляду цілей, що ставить перед собою фірма.

Важливимелементом стратегії і тактики маркетингу є встановлення цін на продукціюпідприємства.

Ціноутворення- складний процес, на який впливає ряд динамічних чинників:

1.  реальнівитрати;

2.  цінністьдля споживача;

3.  можливареакція конкурентів;

4.  еластичністьпопиту на продукцію фірми;

5.  цінаконкурентів на аналогічну продукцію.

          У діяльності більшеусього підходить метод визначення ціни за схемою «собівартість плюсприбуток». Згідно з цим методом ціна (Ц) обчислюється по формулі:

/>,                                                   (7.1)

де     /> - собівартість продукції;

          /> - величина прибутку.

          Прибуток визначаєтьсяза нормативами у відсотках до собівартості або її частини (вартості обробки).Величина цього нормативу встановлюється підприємством, виходячи з розумінь прибутковостіпродукції і її конкурентноздатності. Вона може обмежуватися державою якграничний рівень рентабельності продукції.

          Позитивні сторони цієїметодики лежать у її простоті, логічної очевидності такої функції ціни якповернення витрат виробника і забезпечення прибутковості підприємницькоїдіяльності. Недолік методики в тому, що вона слабко враховує ринкові чинникиціноутворення і насамперед попит.

Цінова політика будезмінюватися в  залежності від життєвого циклу товару, кон'юнктури, що склаласяна ринку і зміни стратегії фірми.

 

5.4 Реклама і просуваннятовару

          Реклама — цілеспрямований інформаційний вплив посереднього характеру на споживача дляпросування товару і послуг на ринку збуту.

          Ціль реклами — цеповідомлення інформації про фірму і продукцію, що випускається.

  Для ознайомленняз товаром  на ринку  передбачається: дати свою рекламу у щорічному виданні “Докладніше пропідприємства в Україні”. Для реалізації на ринку України цього буде досить,оскільки подальшим збутом займатимуться обласні бази райспоживспілки.

  Для того, щоб про товар дізналися за межами країни необхідно дати подібнурекламу в періодичному видані тієї країни, яка може стати потенційнимспоживачем.

               

5.5Сервіснета гарантійне обслуговування

Підприємствонадаватиме такі  сервiсні послуги:

1.  Доставка в межахнашої країни;

2.  Погрузочно-розгрузочніроботи

3.  Виготовленняпродукцii пiд заказ, враховуючи кольорову гамму, та розмiр;

4.  Надається знижка 5% при покупці партіїбільш ніж 10000 штук.

Гарантійногообслуговування підприємством не передбачено.

5.6 Бюджет витрат намаркетинг

          На етапi освоєнняринку органiзацiй затрати на маркетинг визначенi як 1 % вiд прибутку.Такий низькийобсяг зумовлений тим, що підприємство реалізовуватиме товар оптом черезрайспоживспілки.Покриватися цi затрати будуть за рахунок виробництва.

На стадii розширеннявиробництва цi затрати змінюватисяне будуть, оскількиреклама публікуватиметься в щорічних періодичних виданях.

   Намаркетинг фірма виділяє 2000 грн.  Ці  гроші  планується використовуватинаступним чином:

1.  Витрати намаркетингові дослідження  -  1000 грн.;

2.  Витрати на публікаціюреклами у періодичних виданях – 1000 грн.


/>/>Висновки

Засилля товарів закордонноговиробництва на українських ринках висунуло жорсткі вимоги до підвищенняконкурентоспроможності.   

На даному етапірозвитку взуттєвої промисловості ще рано говорити про серйозну глобальнуконкурентноздатність України.  Хоча українські підприємства поступово нарощуютьобсяги поставок в Європейські країни та країни СНД та Балтії, проходить це,переважно за давальницькими схемами.  Основні замовники шкіряного взуття –фірми з Італії, Німеччини, Австрії, Чехії, тобто це практично ті ж самі країни,які є і основними легальними поставниками взуття в Україну (і не виключено, щопід закордонними марками ми купуємо взуття українського виробництва).  На жаль,давальці платять за роботу вітчизняним виробникам дуже мало – за пошиття однієїпари взуття замовник платить 6-8 гривень (!).

Конкурентоспроможністьрегіонального ринку взуття найбільшою мірою перебиває нелегально ввезена дешевата/або неякісна продукція виробництва Китаю та інших країн.   Ще однієюпроблемою на місцевому ринку є велика кількість норм та стандартів, якихпотрібно дотримуватися і яким повною мірою не може відповідати навітьвисокоякісне (скажімо, італійське) взуття.

Іншою проблемоюгалузі є низька платоспроможність населення.  В зв’язку з цим, конкуренція міжвиробниками відбувається за рахунок цін.  Ті, хто може дозволити дорожче взуття(яке в порівнянні з імпортованою продукцією дорогим є відносно) звертають увагуі на якість, і на марку.

Для підвищенняконкурентоспроможності необхідно також покращити дизайн продукції.

Ще однією проблемою,з якою стикаються виробники взуття є нестача сировини, зокрема, шкур, якімасово експортуються.

          У попередніх розділах я писала пропроблеми, з якими стикаються виробники взуття.  Для підвищенняконкурентоспроможності  українського взуття на глобальному та регіональномуринках можна вдатися до ряду заходів:

1.  Зменшити нелегальнийімпорт шляхом покращення роботи митниць та контролю за їх діяльністю,підвищення імпортних мит.

2.  Стимулюватипідприємства, що постачають сировину та матеріали.  Передовсім це стосуєтьсявиробників шкіри.  Потрібно законодавчо обмежити експорт сирих шкур та готовоїшкіри. Для стимулювання роботи вказаних підприємств можна надати їм податковіпільги.

3.  Знизити собівартістьшляхом заміни імпортних матеріалів (колодки, клей, підошва) на вітчизняні длязабезпечення доступності українського взуття широким верствам населення.

4.  Підтриматиекспортерів українського взуття (тих, які працюють не за давальницькимисхемами) шляхом надання їм експортних субсидій, укладання угод з іншими державамина безмитний ввіз.

5.  Провестивсеукраїнську акцію підтримки вітчизняного виробника.

6.  Забезпечити регулярнепроведення виставок-ярмарок по всій території України.

7.  Залучати у галузь тапідтримувати молодих дизайнерів, переглянути дизайнерську політику підприємствз метою найширшого задоволення смаків споживачів.

          Нелегальний імпорт за таких країняк Турція, Китай, Польща, країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону є найбільшоюпроблемою українських взуттьовиків.  Звичайно, вони не можуть конкурувати звиробниками, у яких середня вартість пари шкіряного взуття складала $5,6 (у1998 році) та тепер складає $2,5 (саме така вартість китайського взуття). Середня ціна імпортованого взуття з текстилю знизилася від $2,2 у 1998 році до$0,31 за пару у 2001 році (усереднення по всіх виробниках). 

          Покращення роботи митниці призвелоб до деяких позитивних змін, проте з об’єктивних причин особливо розраховуватина це підстав немає.  Величезна кількість взуття ввозиться під кодами іншихтоварів, держмито, на які набагато нижчі.  Враховуючи низьку платоспроможністьнаселення, така ситуація призводить до значного наповнення українського ринкувзуття дешевим і неякісним імпортованим товаром.

          Другою проблемою виробників взуттяє нестача вітчизняної сировини для виробництва.  Імпорт деталей, сировини,фурнітури призводить до 30% зростання ціни на готове взуття.  Першочерговазадача в цьому напрямку – забезпечити виробників українською сировиною.  Як вжезазначалося, можливості для виробництва сировини і матеріалів в Україні є,варто лише підтримувати ці підприємства.

          Збільшення експорту українськоговзуття надасть додаткові фінансові можливості для боротьби за внутрішній ринок,зокрема шляхом зниження ціни.  Вихід виробників на міжнародні ринки підвищитьконкурентоспроможність України в цій галузі.  

          Велике значення маєрекламно-інформаційна підтримка.  Споживач повинен зрозуміти, що купівляякісного українського взуття є вигідним для нього.  Крім того, він вкладаєгроші у вітчизняну, а не “китайську” економіку.  Сьогодні існує проблема того,що споживач не знає свого виробника.  Як показує досвід проведення міжгалузевихярмарок-продажів продукції легкої промисловості, український споживач вжеготовий купувати вітчизняну продукцію.  Тому підприємствам слід надати увагуканалам розповсюдження і реклами.

          Розробка нових моделей, яківідповідають смакам споживача також підвищить попит на українське взуття, азначить, і підвищить конкурентоспроможність на регіональному ринку.

          Сукупність наведених заходівдозволить підвищити конкурентоспроможність українського взуття як навнутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Незважаючи на те, щовиробники взуття сьогодні зустрічаються з масою проблем, починаючи від нестачісировини та матеріалів і закінчуючи проблемами з дизайном, статистика свідчить,що виробництво зростає з року в рік.  Все частіше можна бачити якісне інедороге українське взуття і на полицях магазинів, і на різноманітнихярмарках.  Враховуючи ці позитивні тенденції, виробникам слід і надаліпрацювати над поліпшенням якості та асортименту своєї продукції для завоюваннярізних ринків.



/>Використаналітература.

1.    ФроловаВ.  Отраслевой обзор производителей обуви // Бизнес, № 49 (412), 2005. –стр.34-37.

2.    ФроловаВ.  Промышленный обзор производителей кожи // Бизнес, № 34 (449), 2006. –стр.24-28.

3.    ВолошенюкА.В. Що одягаємо на ноги? // Галицькі контракти. — №46. – 2005.

4.    КоваленкоР.В. Особливості товарного ринку в Україні. – К., 2004.

5.    Основитоварознавства. Непродовольчі товари. Посібник. – К., 2001.

6.    БагиевГ. Л. Маркетинг. — М.: Экономика, 1999.

7.    БерезинИ.Маркетинг и исследование рынков. — М.: Рус. и деловая лит., 1999.

8.    ВойчакА. В. Маркетинговийменеджмент:Підручник.— К.:КНЕУ, 1998.

9.    ГаркавенкоС. С. Маркетинг: Підручник.— К.: Лібра, 2002.

10.   Герасимчук В. Г.Маркетинг: теоріяі практика:Навч. посіб.—К.: Вищашк., 1994.

11.   Голубков Е. 77.Маркетинг: стратегии, планы, структуры. — М.: Дело, 1995.

12.   Дихтль Е., Хермген X. Практическиймаркетинг: Учеб. пособие / Пер. с нем. А. М. Макарова; Под ред. И. С. Минко. —М.: Высш. шк., 1995.

13.   Котлер Ф. Маркетинг,менеджмент. Анализ, планирование, внедрение и контроль. — СПб.: Питер, 1998.

14.   Ламбен Ж. Ж.Стратегический маркетинг. Европейская перспектива / Пер. с фр. — СПб.: Наука,1996.

15.   Л.С.Осташенко.Товарознавство взуття  .1990р.

16.   И.П.Кардашиди;  В, Н.Мишустин. Не продовольчі товари.1985р.

17.   А.В.Валяєва.Взуттєві товари. 1986р.

еще рефераты
Еще работы по маркетингу