Реферат: Жизнь и творчество А.П. Чехова

Життята творчістьА.П.Чехова

Антон Павлович Чехов народився в Таганрозі в 1860 році. Там він учився в місцевій гімназії,після якої надійшов у Московський університет на медичний факультет. Після закінчення університету в 18884 році він почав займатися медичною практикою. Писати він почав ще будучистудентом, його перші гумористичнірозповіді з'явилися в печатці ще в1880 році в журналах. Перший збірник йогорозповідей "Казки Мельпомены" вийшов у 1884 році. Сама назва збірника, на мій погляд, символічно. Воно говорить про те, що вже тодіавтор був не байдужий дотеатру.

Щев 1882 роціна його талант звертає увагу російський письменник і редактор петербурзькогогумористичного журналу «Осколки» П.А.Лейкин, що запрошує Чехова допостійного співробітництва.

Гумористичні журнали80-х років мали в основному розважальний,чисто комерційний характер,а тому і зв'язувати народженнявеликого чеховського таланта згумористичною белетристикоюневисокого рівня не можна.

До середини80-х років у творчості Чехова намічається перелом. Веселий і життєрадісний сміх усі частіше поступається місцем серйозним,драматичним інтонаціям. Усечастіше й частіше чуйне вухоі зірке око Чехова ловлять у навколишнім житті боязкі ознакипробудження. Насамперед з'являється цикл розповідей про раптове прозріннялюдини під впливом різкого життєвогопоштовху — смерті близьких, горя, нещастя, несподіваного драматичного іспиту.

На ранніх етапах творчогошляху він намагається створити роман, опанувати великоюепічною формою. До цього посилено підштовхували йоголітературні друзі. Складаласяінерція минулого етапу розвитку російської літератури: Толстой, Достоєвський, Щедрін усталили свою славу класичних письменників створенням великих епічних добутків. Але в літературі 80-х років жанр великого романустав долею другорядних письменників,а всієї значне починалося з розповіді або невеликий по обсязі повести. Саме тоді стала популярної фраза письменника:"Стислість — сестраталанта ." Чехову не призначено було написати роман, але жанром, що синтезує всі мотиви йогоповістей і розповідей, стала «новадрама». Саме в ній найбільше повнореалізувалася чеховська концепція життя, особливе її відчуття і розуміння.

Чехов — драматург

Успіх Чехова — драматурга значною мірою був підготовлений поруч характернихрис його художнього методу, що у своєму логічному розвитку й означали граничнезближення оповідальної творчості з драматургічним.

Глибокезнаннятеатру, прагнення сприяти його подальшому розвиткові в дусі кращих традиційросійського сценічного реалізму, з одного боку, характерні риси його художнього методу — з іншого боку, і з'явилися тим творчимнадбанням письменника, що не тільки забезпечилоуспіх перших серйозних кроківЧехов-драматурга, але і визначилозагальний напрямок його новаторських шукань. Чеховські драми пронизує атмосфера загального неблагополуччя. У нихнемає щасливих людей. Героям їх,як правило, не везе ні у великому, ні в малому: усівони тією чи іншою мірою виявляються невдахами. У " Чайку", наприклад.П'ять історій невдалої любові,у «Вишневому саду» Епиходов з його нещастями — уособлення загальної нескладності життя, від якого страждаютьусі герої.

На перший погляд, драматургія Чехова являєсобою якийсь історичнийпарадокс. І справді, у 90 — 900-і роки, у період настання нового суспільного підйому,коли в суспільстві назрівало передчуття«здорової і сильної » бури, Чехов створює п'єси,у яких відсутні яскраві героїчніхарактери, сильні людські пристрасті, а люди втрачають інтерес до взаємних зіткнень, до послідовної і безкомпромісної боротьби. Виникає питання: чи зв'язаневзагалі драматургія Чехова зцим бурхливим, стрімким часом, у нього чи зануреніїї історичні корені?

Відомийзнавець драматургії Чехова М. Н. Строеватак відповідає на це питання. " Драма Чехова виражає характерніриси, що починається на рубежі століть у Росії суспільного пробудження.По-перше, це пробудження стає масовим і втягує в себе самі широкі шариросійського суспільства. Невдоволення існуючим життям охоплює всю інтелігенцію відстолиць до провінційних глибин.По-друге, це невдоволення виявляється в схованому і глухому шумуванні, що щене усвідомлює ні чітких форм. Ні ясних шляхів боротьби. Проте відбувається неухильненаростання, згущення цього невдоволення. Воно збирається,зрить, хоча до грози ще далеко. По-третє, у нову епоху істотнозмінюється саме розуміннягероїчного: на зміну героїзмовіодинаків йде невдоволення усіх. Визвольні пориви стають надбанням не тільки яскравих, виняткових особистостей, але і кожної розсудливоїлюдини. По-четверте, незадоволеність своїм існуванням ці люди починають відчувати не тільки у виняткових випадках, а щогодини і

щомиті, у самого буден життя."

.

Самена цихсуспільних дріжджах, на новому історичному ґрунті і виростає «нова чеховськадрама» зі своїми особливостями поетики, що порушують каноникласичній росіянці і західноєвропейській драмі.

Звичайно, коли мова йде про новаторську природу драматичних творів Чехова,у першу чергу відзначають відсутність у них боротьби — інтриги, прагненняЧехова гранично зблизити театр із життям, побудувати свої п'єси так, щоб насцені дійсно усі було так само просто і разом з тим складно, як  у житті.

Відзначені риси, безсумнівно, властиві театрові Чехова — драматурга. Однакне слід забувати, що самі по собі вони свідчать не стільки про новаторствоЧехова, скільки про вірність його тим особливостям російського реалістичноготеатру, що найбільше чітко проявилися в драматургії Тургенєва, що склалася підбезпосереднім впливом Гоголя, у гоголівській школі критичного реалізму. Дійсно,уже Тургенєв у своїх п'єсах керувався насамперед прагненням до«відтворення дійсності у всій її істині», що робило для нього далекимдотримання традиційних умовностей, у тому числі і жанрових.1 Сміливість і значимістьтургеневского експерименту в тім, що він прагнувскинути соромливі узи різноманітних «законів» драматургічного листа,рішуче відмовлявся виходити з жанрових і інших догм, змело підкоряв драматичнуформу ідейному задумові добутку, задачі правдивого відтворення життя ілюдських характерів. Жанрова розмаїтість драматургії Тургенєва виявляється тимсамим явищем, похідним і настільки ж природно виникаючим у системі«натуральної школи», як і жанр «фізіологічного нарису», посуті справи отрицавшего жанрову визначеність.

Але адже й Островський своєї драматургії, настільки не схожий зовні на тургеневскую, прагнув до того ж відтворенню дійсності«у всій її істині», був рішучим ворогом сценічної умовності, щопорушує правду життя. «Щоб глядач залишився вдоволеним, — писавдраматург, — потрібно, щоб перед ним була не п'єса, а життя, щоб була повнаілюзія, щоб він забув, що він у театрі». «Мистецтво стає правдивіше,і все умовне помалу сходить зі сцени, — писав в іншому місці Островський. — Які в житті ми краще розуміємо людей, якщо бачимо обстановку, у якій вони живуть, так і на сцені правдива обстановка відразу знайомить нас з положенням діючихосіб, робить виведені типи живее і зрозуміліше дляглядача». Це були не тільки декларації. У своїй драматургічній практиці Островськийпослідовно і наполегливо здійснював цю принципову установку, за що, зокрема,піддавався запеклим нападкам з боку критиків, що були прихильниками класичноїтеатральності, що обвинувачували драматурга в побутовизмі, перенесенні на сценубуденній життєвій обстановці й атмосфери. Однак ці нападки не бентежилиОстровського. «Винахід інтриги, — говорив драматург, — тому важко, щоінтрига є і неправда, а справа поезії — істина… Справа поета не з тім, щобвидумувати небувалу інтригу, а в тім, щоб подія, навіть неймовірне, пояснитизаконами життя». «Багато умовних правил зникли, -читаємо ми в іншійзамітці Островського, — зникнуть і ще

деякі. Тепер драматичні добутки є не що інше, як драматизированнаяжиття».

Таким чином, саме по собі прагнення до правди життя, більш того, у правдіпобуту, що дійсно знайшло яскраве відображення в театрі Чехова, з'явилосяподальшим закономірним розвитком реалістичних традицій російської драматургії.1И Гоголь, і Тургенєв, і Некрасов, і Островський, і Толстой завжди прагнули досоціальної обумовленості характерів діючих осіб, що і дозволяло їм, як іЧехову, будувати драматичні конфлікти на основі реальних соціальних колізійїхнього часу. У цьому відношенні Чехову настільки ж близький Островський, як іТургенєв.

Як видно з попереднього, не було новиною в російської драматургії і те, щочасом умовно позначають терміном «безсюжетність». Зразками п'єс,позбавлених явно вираженої боротьби-інтриги, є п'єси Тургенєва і Некрасова, уцьому відношенні найбільш близькі драматурги Чехова. Однак і Островський, щододавав сюжетові-інтризі велике значення, вважав, що «винахід інтриги єнеправда », протиставляючи тим самим свій театр сучасної йому західноїдраматургії, законодавцями якої були постачальники «добре зробленої»п'єси.

Попри все те Чехов, дотримуючись корінних традицій російського реалізму,безсумнівно, вніс і щось нове, що все-таки принципово відрізняє йогодраматургію.

Однієї з основних особливостей традиційної драматургії, що застав Чехов іяка не утратила свого значення до цього дня, була наявність у п'єсіякого-небудь «події», що отодвигали надругий план рівний, повсякденний побутовий плин життя і навколо якогоконцентрувалася «боротьба воль» діючих осіб. При цьому характерпобутових сцен,. Розмов завжди виявлявся в більшому або меншому ступеніпідлеглим головному в п'єсі — тієї эстетической, моральній проблемі, рішенняякої відбувається в процесі боротьби, того самого 2події", що вузломзв'язувало всіх діючих осіб і сам розвиток дії в п'єсі". Інакше кажучи, мовайде про вірність усієї "нечеховської"драматургії завітові Гоголя, сформульованому їм у «Театральному розділі»: "… комедія повинна в'язатися сама собою, — писав гоголь, — усієїсвоєї массою, в один великий, загальний вузол.Зав'язка повинна обіймати всіх осіб, а не одне або два, — торкнутися того,що хвилює, більш-менш, усіх діючих. Отут усякий герой, плин і хід п'єси робитьпотрясіння звий машини: жодне колесо не повинне залишатися як іржаве і невхідне в справу".

Стійкою ознакою дочеховской драматургії було,таким чином, неодмінну наявність у п'єсі зіткнення діючих осіб у зв'язку з тієюподією, що сюжетно організовувало п'єсу з усіма перипетіями боротьби, щовипливають звідси. Мети

мотиви і форми цієї боротьби могли бути і були всілякими, але завжди ясновираженими і як би акумулювали в собі ту конкретну моральну, — соціальну абополітичну проблему, що ставить у даній п'єсі автор. Побудова п'єс на основіборотьби антагоністичних сил означало наявність у них конкретних винуватцівнещастя, поверженности героїв, щастя ж героїв булорезультатом преодолевания ними волі і дій протиборчихперсонажів, а разом з тим і тих суспільних, соціальних сил, що за ними стояли(самодурство, деспотизм, влада грошей, поліцейська сваволя і т.д. і т.п.). Неважко бачити, що ці особливості властиві і «безсюжетної » тургеневской драматургії, але всього цього немає в п'єсахЧехова.

Дійсно, у жодній зрілій чеховській п'єсі немає на перший погляд зав'язкидії, завдяки якій комедія в'язалася б «сама собою, усією своєю масою водин великий загальний вузол». Найчастіше немає отут і подій, що хвилювалиб «більш-менш усіх діючих», немає боротьби, нетиконкретних носіїв тієї злої сили, що була би джерелом нещасть діючих осіб.Насправді, хто винуватий у нещастя Ніни Зарічної, Треплева,Маші? Хто винуватий, що не щасливо Астров, Соня? Інавіть у «Трьох сестрах», де антагоністом Прозоровыхє Наташа, хіба вона справжня винуватниця нещастя Маші, Ольги, Ирины, та й того ж Андрія?

Від руки берета Солоного гине Тузенбах. Це подіяповолі підготовляється на очах глядачів і, отже, є трагічною розв'язкою доситьявно вираженої сюжетної лінії. Однак ми нічого не зрозуміємо в п'єсі, якщосприймемо цю подію як ключове, як якусь сюжетну розв'язку «Трьохсестер».

Одна з найважливіших особливостей чеховського театру в тім і складається,що событийная гострота тієї або іншої сюжетної лініїне визначає її ролі і значення в сюжетній структурі п'єси. Як показує«Дядько Ван», Чехов зовсім може обходитися без драматичних подій уїхньому традиційному розумінні. По тій же причині в його п'єсах так багато щоне здійснилися подій або подій, що здійснюються за сценою, причому таких, безяких попередників Чехова п'єса просто не могла б скластися. З іншого боку,такі елементи сценічної дії, як зовні спокійні, побутові розмови здавалася б,на зовсім випадкові теми, що у дочеховском театрі немогли грати активної ролі в сюжетному розвитку, у Чехова не рідко несуть у собівелику драматичну енергію, чим драматична подія у власному змісті цього слова,виявляються вирішальними й у розвитку драматичного конфлікту.

У чому причина такої радикальної перебудови драматургічної структури, чимвона обумовлена? Новим розумінням драматургічного конфлікту, новимпредставленням про його сутності.

Як ми бачили, Чехов прагнув показати у своїй творчості корінне безладдяжиття.Не ті або інші відступи від норми, а протиприродність прийнятої, пануючоїнорми.

Справа, по Чехову, полягало не в тих або інших актах несправедливості, асаме в ненормальності того, що вважається нормальної, звичайної і природним іщо насправді є повсякденним волі, справедливості і справжній моральності. Цядумка драматурга і визначила новий зміст драматичного конфлікту в його п'єсах.Тепер мова йшла не про якомусь одному, нехай і важливому явищі сучасної діяльності,проти якого виступав драматург, а від загальної характеристики усього будуючижиття. Звідси характерно особливість зав'язки, що створюється в повсякденному, звичайному житті, що поєднують позитивних персонажів у їхній загальній драмі.

Відсутність боротьби між діючими особами природної в п'єсах Чехова, тому щоджерелом нещастя героїв виявляється не воля представників тієї або іншийворожої їм сили, а саме повсякденне життя нескінченному різноманітті їїбуденного прояву.1 В кожній п'єсі нещасливий по-своєму, і те, що в кожного своядрама, зовні як би роз'єднує них, занурює свої думки і переживання, а разом зтим на перший погляд розбиває і єдність дії, що розпадається на ряд паралельнойдуть і лише зовні дотичних сюжетних ліній. Іноді більш, іноді менш гострих інапружених.

Однак саме ця зовнішня відсутність єдність забезпечує п'єсі її повнавнутрішня єдність і єдність дії, тому що тільки в результаті зіткнення,порівняння цих особистих драм вимальовується основна, головна ідея добутку, аразом з тим і загальною драмою персонажів, що і поєднує них, незважаючи наудавану зовнішню їхню роз'єднаність. Як же вдається Чехову піднятися відпобутових, здавалося б, нічого не значущих розмов і сцен до тих великимпроблемам, що і визначають зміст його драматичних добутків, його остаточнуоцінку сучасності, його настільки дорогу нам мрію про майбутнє?

Для того щоб досягти своєї мети, Чехов так само змушений був удатися довизначеної умовності й у розкритті внутрішнього світу своїх персонажів і ворганізації сценічної мови, той є сценічної умовності, тільки своєю, особою.

Головна, основна думка усієї творчості Чехова, думка про конфлікт«замислених» людей з ладом пануючих соціальних відносин і вдач,виявляється основної й у чеховській драматургії.

Чехов показує нам цю внутрішню зосередженість діючих осіб різними засобамиНайбільше повно ми знайомимося з нею, вслухуючись у суперечки і міркуванняперсонажів на важливих для них теми.

Так, наприклад, у «Дядьку Вану » проста і щира бесіда Астрова зМариною відразу після підняття завіси знайомить нас з життєвою драмою доктор,уводить глядачів у світ його таємних щиросердечних хвилювань. Незабаром зреплік Войницкого довідаємося ми і про особисту драмудядька Вана. Кожний з діючих осіб — і Тригорин, іМаша, і Треплев, і Тузенбах,і Лопахин, і Трофимов, ібагато хто інші — усі вони в процесі розвитку дії прямо висловлюють свої думкипро навколишнє їхнє життя, про свою особисту долю, про своїх надія ісподіваннях. Подібні прямі висловлення героїв є ключем до їх внутрішнього світу, визначають ідейно-тематичний лейтмотив кожного даного діючої особи .

Драматург досягає впечатления природності,побутовий окрашенности висловлень героїв на їхні самітаємні теми, що в іншій драматургічній системі могли б дати матеріал для самих прочувственных монологів.

Чехов не тільки вводить нас у внутрішній світ своїх персонажів. Це звеликим або меншим успіхом робили всі його попередники. Найважливішоюособливістю чеховської драматургії, основою її сценічності є, як ужевідзначено, постійна внутрішня заглибленість його героїв у себе, постійна їхнязосередженість навколо своїх головних думок і переживань, що складають їхнійдуховний лейтмотив, їхню ліричну тему в добутку. Для цього мети Чехову малобуло однієї прямої мови, і він прибігав до ряду інших художніх засобів. Унього не зустрінеш емоційно нейтральних реплік і тим розмови, він умієвикористовувати будь-яку, саму незначну і тривіальну тему для прямої абонепрямої характеристики щиросердечного стану героя.

Створенню підтексту сприяють система мови, заснована на раптовихщиросердечних рухах, але і ряд інших засобів художньої виразності. Автордопомагає нам не забувати про внутрішній світ своїх героїв системою ремарок,пауз, а так само всієї супровідні ці розмови сценічною обстановкою, що є інодіконтрастним тлом, іноді акомпанементом до сценічної дії. У більшості випадківЧехов так само не відкриває тут нічого принципово нового. Так, і Тургенєв, іНекрасов («осіння нудьга») широко використовували всі ці засоби,нерідко прибігав до них і Островський. Однак ніхто не досягав такого багатства,такої розмаїтості і такої виразності в їхньому використанні, як Чехов. От чомуК. С. Станиславский з повним правом міг писати пронього: «Він уточнив і поглибив наші знання про життя речей, звуків,світла на сцені, що у театрі, як і в житті, мають величезний вплив на людськудушу. Сумерки, захід сонця, його схід, гроза, дощ,перші звуки ранкових птахів, тупіт коней по мосту і стукіт виїжджаючогоекіпажа, бій годин, лемент цвіркуна, сполох потрібні Чехову не для сценічногоефекту, а для того, щоб розкрити нам життя людського духу».

Вдумуючись у характер тих засобів художньої виразності, що Чехов — драматург використовує у своїх п'єсах, приходиш до висновку, що новаторствоЧехова — драматурга складається не у винаході всіх цих прийомів, а вособливому послідовному і цілеспрямованому використанні їхній для створеннятієї специфічної чеховської умовності, що складається в постійній щиросердечнійзаглибленості його основних героїв, постійної зосередженості їхній навколожиттєвих питань, що у соєю сукупності і ведуть нас до основної ідеї добутку .1

Звичайно при аналізі мови Чехова — драматурга звертають увагу на специфічнудвуплановость мови діючих осіб. Дійсно, підтекст,своєрідна двуплановость мови — є, як це булопоказано вище, найбільш характерною рисою мови зрілої чеховської драматургії.Але ця особливість властива мові далеко не всіх діючих осіб у п'єсах Чехова. Унього це ознака не тільки внутрішньої зосередженості людини, але і результатйого незадоволеності життям, що не відповідає його духовним запитам. Але такимдуховним багатством володіють аж ніяк не всі персонажі. Частина з них не тількипозбавлена почуття незадоволеності, але і взагалі не схильна задумуватися надчим-небудь скільки-небудь серйозно. Такі герої чеховських добутків не маютьсвоєї ліричної теми, знаходяться в не загальній ліричній атмосфері п'єси, більштого, складають контрастне тло, що і допомагає зрозуміти значення духовноїзосередженості інших діючих осіб. Такі в першу чергу Шамраев,Серебряков, Марія Василівна, Кулыгин, Солоний,Наташа, Симеонов — Пищик, Яша. Оскільки«підтекст» є в п'єсах Чехова свідчення змістовності і глибинивнутрішнього світу людини, відсутність його в мові відзначеної категоріїдіючих осіб прямо свідчить про їхню духовну бідність.

Підтекст, специфічна двуплановость мови як засобуязикової характеристики, хоча і досить важливий чеховської драматургії,застосовується письменником далеко не у всіх випадках, тобто не є загальноюознакою сценічної мови в театрі Чехова.

Вище було сказано, що специфічною сценічною умовністю в драматургії Чехов єзосередженість основної групи діючих осіб на їхніх головних думках, щовизначають їхній духовний лейтмотив, їхній ліричні тему. Однак своєрідназосередженість властива й іншим персонажам, що не відносяться до тієї основноїкатегорії, що породжує своїми міркуваннями ліричну атмосферу в добутку. Прямимнаслідком цієї особливості драматургії Чехова є дійсно загальна ознака язиковоїхарактеристики персонажів, що складається в постійному виділенні Чеховиміндивідуально типологічних рис, що складають виразно виражений лейтмотив даногодіючої особи. Інша справа, що цей лейтмотив далеко не завжди свідчить продуховне багатство героя, але він у всіх випадках підкреслює найбільш загальну,найважливішу й індивідуально — психологічну і соціально — типологічну рисухарактеру даного персонажа. Важливо при цьому, що в міру творчого розвиткуЧехова = драматурга, у процесі ідейного і художнього удосконалювання своєїдраматургічної системи, він робить цю особливість язикової характеристикидіючих осіб усе більш відточеної. І це природно, тому що тут у найбільшконцентрованому виді виявлялася вся зростаюча язикова майстерність Чехова — драматурга.

Чехов — драматург ввійшов в історію російського і світового театру яксміливий новатор, що створив, по визначенню М. Горького, «новий виддраматичного мистецтва». Цей «новий вид драматичного мистецтва»Горький назвав «ліричною комедією». Таке визначення драматургіїЧехова виникла в Горького не відразу. Як показують його листи і спогади, нонсклалося остаточно лише в роки Великої радянської влади, тобто більш ніж черезтри десятиліття після першого знайомства Горького з театром Чехова.

Уперше свій погляд на чеховську драматургію Горький висловив у листі доЧехова в листопаду 1898 року: «Дядько Ван» — це зовсім новий виддраматичного мистецтва, молот, яким Ви б'єте по порожніх головах публіки".

В основі ліричних комедій Чехова, як ми бачили, лежить конфлікт людини знавколишнім його середовищем, або ширше — зовсім сучасним ладом у цілому,суперечним самим природним, незаперечним волелюбним устремлінням людини. Такийджерело драматичного початку в п'єсах Чехова виступаючого у формі ліричнихміркувань персонажів, а слідом за ними і самого автора. Таким чином, ліричнийпочаток у п'єсах Чехова — початок драматичне, що говорить про драму людськогоіснування в умовах соціального ладу, далекого гуманності, заснованого напридушення людської особистості, нарузі самих елементарних представлень проправду, волю і справедливість. Тим самим ліричний початок драматургії Чехова ібуло своєрідною формою вираження дозрілої в широких народних масах думки проте, що далі так жити неможливо.

У чому ж комедійний початок чеховського театру?

Ми вже бачили, що Чехов у свої добутки не тільки спирається на близькі йомудумки і почуття героїв, але і показує їхню слабість, пригніченість обставинами,їхню життєву неспроможність, їхня невідповідність тому ідеалові, щозатверджується автором. Цю же думку неодноразово висловлювали сам Чехов,заперечуючи трактування деяких своїх п'єс Московським Художнім театром.«От ви говорите, — наводить слова драматурга А. Серебров(Тихонов), — що плакали на моїх п'єсах… Та й не ви один… Але ж я не дляцього них писав, це їхній Алексєєв зробив такими плаксивими. Я хотів інше… Яхотів тільки чесно сказати людям: „Подивитеся на себе, подивитеся, як вивсі погано і нудно живете !..“ Саме головне, щоб люди це зрозуміли, аколи вони це зрозуміють, вони неодмінно створять собі інше, кращежиття...».

У роботах В. Ермилова висловлена думка, що«образлива нісенітниця, каліцтва соціального ладу, що створили нестерпнувагу життя, відкривалися для Чехова одночасно в їх похмурої, трагічної і разомз тим комічно безглуздої сутності». Комізм безглуздості дійсно надзвичайношироко представлений у творчості Чехова, особливо в ранніх добутках 80-х років.Однак, говорячи про природу комічного чеховської драматургії, приходитьсяобирати більш широке визначення комічного. Адже "… смішне комедії, — затверджує Бєлінський, — випливає з невпинного протиріччя явищ законами вищоїрозумної дійсності". Стосовно до комедії Чехова дане положення В. Г.Бєлінського варто розуміти як не відповідність визначених рис характеру людини, світогляд людей, їхньої життєвої практики, соціальної дійсності в цілому дозатверджуваного драматургом ідеалові, або, говорячи словами Бєлінського,затверджуваним автором законом «вищої розумної дійсності». У 1892році Чехов, міркуючи про сучасну літературу, говорив у листі до А. С. Суворину: «Згадаєте, що письменники, яких миназиваємо вічними або просто гарними і які п'янять нас, мають одну загальний ідосить важливу ознаку: вони кудись йдуть і Вас кличуть туди ж, і Ви почуваєтене розумом, а своєю істотою, що в них є якась мета, як у тіні батька Гамлета,що недарма приходила і тривожила уяву. Кращі з них реальні і пишуть життятакою, яка вона є, але те того, що кожен рядок просочений, як соком,створенням мети, Ви, крім життя, яка є, почуваєте ще те життя, яка повинна бути,і це заполонює Вас». Сам Чехов із властивої йому швидкістю ісамокритичністю не зараховував себе до числа таких письменників. Однак важкопідібрати більш точні слова для характеристики найважливішої особливості самечеховської творчості, у якому дійсно кожен рядок, як соком, просоченастворенням високої мети людського буття.1

Невідповідність героїв цьому ідеалові є найбільш загальним, усеосяжнимджерелом комічного драматургії Чехова, у тій або іншій формі всіх діючих осіб,що стосується. Ця загальна невідповідність виступає в різних проявах,породжуючи найрізноманітніші відтінки комічного від тієї його грані, де воно щене віддільно злите з трагічним і зовсім не смішно, і кінчаючи відвертим фарсом.Як ми бачили, логіка розвитку Чехова — драматурга вела його до усе більшяскравого оголення комізму невідповідність реального життєвого виглядуперсонажів не тільки затверджуваному автором ідеалові, але і тим ідеям, щовисловлюють самі герої.

Форми прояву і характер невідповідність поглядів, чи світогляду того іншогодіючої особи авторському ідеалові у творах Чехова досить різні. Насамперед цете випадки, коли і світогляд людини і його поводження знаходяться в прямомупротиріччі з авторським представленням про норму людських відносин, з йогоосновними етичними принципами. У такому випадку Чехов нещадний до своїхперсонажів. В інших випадках це протиріччя не є настільки явним. Під цюкатегорію підходить більшість діючих осіб у міру їхнього відхилення відзатверджуваної автором етичної норми. І вже зовсім очевидно, що всі діючі особичеховського театру знаходяться в більшому або меншому протиріччі з тим високимавторським ідеалом, у якому знаходять вираження його мрії про майбутнє щасливежиття вільного, гармонічно розвитої людини.

Новаторство Чехова — драматурга, як і Чехова — прозаїка, було запліднено нетільки його міцними зв'язками з попередньою реалістичною літературою, але іживим зв'язком із сучасністю, що і відкрила перед ним реальну можливість внестиновий істотний внесок у розвиток драматургічного мистецтва. Новаторськадраматургічна система Чехова була підказана не тільки нестатками подальшого У1892 році Чехов, міркуючи про сучасну літературу, говорив у листі до А. С. Суворину: «Згадаєте, що письменники, яких миназиваємо вічними або просто гарними і які п'янять нас, мають одну загальний ідосить важливу ознаку: вони кудись йдуть і Вас кличуть туди ж, і Ви почуваєтене розумом, а своєю істотою, що в них є якась мета, як у тіні батька Гамлета,що недарма приходила і тривожила уяву. Кращі з них реальні і пишуть життятакою, яка вона є, але те того, що кожен рядок просочений, як соком,створенням мети, Ви, крім життя, яка є, почуваєте ще те життя, яка повиннабути, і це заполонює Вас». Сам Чехов із властивої йому швидкістю ісамокритичністю не зараховував себе до числа таких письменників. Однак важкопідібрати більш точні слова для характеристики найважливішої особливості самечеховської творчості, у якому дійсно кожен рядок, як соком, просоченастворенням високої мети людського буття.1

Невідповідність героїв цьому ідеалові є найбільш загальним, усеосяжнимджерелом комічного драматургії Чехова, у тій або іншій формі всіх діючих осіб,що стосується. Ця загальна невідповідність виступає в різних проявах,породжуючи найрізноманітніші відтінки комічного від тієї його грані, де воно щене віддільно злите з трагічним і зовсім не смішно, і кінчаючи відвертим фарсом.Як ми бачили, логіка розвитку Чехова — драматурга вела його до усе більшяскравого оголення комізму невідповідність реального життєвого вигляду персонажівне тільки затверджуваному автором ідеалові, але і тим ідеям, що висловлюютьсамі герої.

Форми прояву і характер невідповідність поглядів, чи світогляду того іншогодіючої особи авторському ідеалові у творах Чехова досить різні. Насамперед цете випадки, коли і світогляд людини і його поводження знаходяться в прямомупротиріччі з авторським представленням про норму людських відносин, з йогоосновними етичними принципами. У такому випадку Чехов нещадний до своїхперсонажів. В інших випадках це протиріччя не є настільки явним. Під цюкатегорію підходить більшість діючих осіб у міру їхнього відхилення відзатверджуваної автором етичної норми. І вже зовсім очевидно, що всі діючі особичеховського театру знаходяться в більшому або меншому протиріччі з тим високимавторським ідеалом, у якому знаходять вираження його мрії про майбутнє щасливежиття вільного, гармонічно розвитої людини.

Новаторство Чехова — драматурга, як і Чехова — прозаїка, було запліднено нетільки його міцними зв'язками з попередньою реалістичною літературою, але іживим зв'язком із сучасністю, що і відкрила перед ним реальну можливість внестиновий істотний внесок у розвиток драматургічного мистецтва. Новаторськадраматургічна система Чехова була підказана не тільки нестатками подальшогорозвитку російського сценічного мистецтва. Вона була викликана до життязагальним положенням у російському суспільстві, громадським життям країни, щостояла на передодні революції. Виникнення театру Чехова виявилося можливим самена рубежі двадцятого століття, коли в широких народних масах дозріла ізміцнилася впевненість у тім, що жити далі так не можна, що потрібно корінназміна умов життя. Ця думка, що запліднила творчістю Чехова в цілому, лягла воснову його драматургії.

Звичайно, коли мова йде про порівняльний аналіз драматургії Чехова іГорького, дослідники вказують, з одного боку, на тематичну подібність добутківобох письменників, з іншого боку — на подібність стилістичне. Усе це,безсумнівно, справедливо і досить істотно. Не випадково цю особливість своєїдраматургії підкреслював і сам Горький, називаючи свої п'єси сценами. Івсе-таки приходиться визнати, що як не важливо всі ці зовнішні ознаки, щозближають драматургії Горького і Чехова, вони є лише наслідком їхній більшістотної спільності.

Як ми бачили, Чехов зумів підкорити всі композиційні стилістичніособливості свого театру розкриттю

1 — Бердников</