Реферат: Медицинская терминология как составная часть украинского языка. История украинской медицинской терминологии (Медична термінологія як складова частина української лексики)

Питаннямедичної термінології як складової частини української лексики досить широке. Усвоєму рефераті я зупинилася на історії розвитку української медичноїтермінології та проблемі її використання на практиці.

Розбудованезалежної держави вимагає від її народу знання державної мови. Передусім цестосується наукових працівників в тому числі медиків. Повсякденно виникаєпотреба писати наукові праці, для викладачів навчальних закладів – читатилекції українською мовою, а для лікарів-практиків – спілкуватися з пацієнтамита колегами. Фахове мовлення – це частина загальнонаціональної мови. Характернимиособливостями професійного мовлення медика є переплетення і взаємодоповненнянаукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів)високого ступеня стандартизації, точність формулювань, зваженість,доречність  і логічність викладу. Томупри вивченні лексичного складу фахового мовлення основна увага приділяєтьсятермінологічній лексиці.

Медичналексика є однією з найдавніших  фаховихтемінологій. Вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що начас її творення виробила світова цивілізація. Наукова термінологія не є сталоюсистемою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історіярозвитку даної науки,  зміна науковихпоглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв’язки, вплив лексико-семантичної системи мови – все це відображаєтьсяна стані як термінологічної системи, так і окремих термінів. Історію розвиткумедичної термінології краще простежувати через появу медичних словників.

Першісловники з медичної термінології почали з’являтися ще в XVI-XVIIстоліттях. З медичнихсловників того часу варто звенути увагу на “Лексирь” Зизанія-Тугтановського(1596р.) та “Лексиконь словенороський” П. Беринди (1627р.). Також увагупривертає “Лексикон греко-словено-латинський” середини XVI століття. Наявність в ньому грецьких та латинських термінів посвідчуєвживання в науковій і практичній медицині цих мов у той період розвитку нашоїдержави.  Це – показник високого рівнярозвитку медичної науки. А наявність словенської медичної лексики свідчить продуже високий рівень розвитку медичної термінології у цій мові.  

Розподілукраїнських земель між сусідніми державами спричинив деякий занепад медичноїнауки і термінології в Україні. Шляхи розвитку медицини та медичної лексики внашій державі  після першої половини XVII ст. ще чекають своїх дослідників. Скоріше за все украінськатермінологія була штучно витіснена з наукового ужитку, проте продовжувала існуватиу народному середовищі та серед лікарів-практиків.

Деякіузагальнення, що стосуються української медичної термінології зробили члениНаукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Крім цього, утворення УНР сприялоорганізації Всеукраїнської академії наук, в установах якої працювали вчені надстворенням медичного словника.

У1920р. видається “Латинсько-український словник” М. Галина, у 1925 – заредакцією професорів Ф. Цешківського, О. Черняхівського та  О. Курила було опубліковано “Nomina anatomica ukrainica”, а в 1927р. академік О.Корчак-Чепурківський видає словник “Номенклатура хвороб” (латинсько-українськіназви хвороб та російський покажчик до них). До цих видань можна додати ще 2словники. Зокрема у 1927 р. вийшов “Медичний російсько-український словник” В.Кисільова, а у 1931 — “Практичний словник медичних термінів” В. Крамаровського.Видання українських медичних словників в умовах військового, а пізнішетоталітарного радянського режиму, коли українська мова всіляко пригноблювалась,було величезним досягненням, що допомогло збереженню української медичноїлексики до наших часів.

Аналізцих словників засвідчує, що в них автори використали досвід світової науки пропереклад медичних слів рідною мовою з латинської та грецької мов. Це вказує нависокий рівень освіченності вчених, що складали ці словники. У цих працяхбільшість тлумачень – дуже вдалі, проте зустрічаються і незрозумілі вирази.

Значнийвнесок у розвиток медичної термінології зробила видавнича спілка “Словник” приЛьвівському державному Університеті. Колектив спілки за 7 років опублікував 2словники. У 1993р. побачив світ “Орфографічний словник української медичноїтермінології” за редакцією професора Л. І. Петруха, доцента О. М. Головка ідоцента О. М. Тамашівської. Словник містить 29000 основних термінів, якіохоплюють майже всі галузі і стосуються 36 спеціальностей.

Цінністьцього словника полягає ось у чому:

1.<span Times New Roman"">    

В перше в Україні в такомуобсязі наведені  медичні терміни, щозадовольняють потреби науковців, лікарів, викладачів та студентів.

2.<span Times New Roman"">    

Врахування авторами досвідупопередників з адаптації правопису.

3.<span Times New Roman"">    

У підготовці словника бралиучасть завідуючі кафедрами, професори, доценти та викладачі ЛьвівськогоМедичного Університету, що дозволило врахувати потреби всіх галузей медичноїнауки.

Інший словник за редакцією акад. М. П.Павловського, проф. Л. І. Петруха і доцента І. М. Головка став не тількисловником, а й фундаментальною науковою працею. Це — «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник”, виданий“Спілкою” у 1995р..

У передмовідо праці наведено глибокий історичний аналіз видання словників в Україні,особливостей стану медичної термінології, а також надано поради стосовнокористування словником. Основна частина праці – тлумачний словник з перекладомукраїнських термінів латинською та англійською мовами. Словник вийшов у двохтомах об’ємом 130 видавничих аркушів,подано близько 66000 слів.

У практичнійчи науковій роботі часто доводиться користуватися російською літературою. Отжевиникає потреба у російсько-українському словникові медичної лексики. Такийсловникбув виданий у 1996р. видавництвом “Наукова думка”. Це — “Російсько-український словник медичної термінології” за редакцією доцента НМУО. К. Усатенка.

Вкрай потрібна книга вийшла якраз у той час, колибільшість учених-медиків читають лекції і пишуть праці українською мовою, аледосить часто не знають того чи іншого українського терміну. Адекватнийдослівний переклад російського терміну українською мовою не завжди можливий.Ось тут і приходить на допомогу словник доцента Усатенка.

Цінність згаданого словника полягає у кількох аспектах:

1.<span Times New Roman"">    

У ньому перекладено 30000медичних термінів, що широко використовуються сучасною наукою.

2.<span Times New Roman"">    

До одного російського термінунаведено один український еквівалент. Якщо в українській мові зустрічаютьсясиноніми, вони подаються у послідовності від нормативного, еквівалентного інайбільш уживаного в мові до його варіантів.

3.<span Times New Roman"">    

У всіх словах поставленонаголос, а у словах дефісального написання наголос поставлено над обомачастинами, що допомагає правильній вимові.

Занаявності довгої історії існування української медичної лексики та виданнясучасних термінологічних словників логічно було б прийти до висновку, щоукраїнська медична термінологія мусить широко використовуватися на практиці.Але, на превеликий жаль, це не так. Виникає цілком справедливе питання: “Чому?”Спробуємо у цьому розібратися.

Проблемафункціонування української мови у сфері медичної діяльності включає триаспекти: професійно-прикладний, національно-культурний і морально-патріотичний.Професійно-прикладний аспект реалізується головним чином у галузі практичної діяльності лікаря, в процесіспілкування з пацієнтом. Незалежно від успіхів технізації та роботизації вмедицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бутизрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довіру.

Думка про можливість розмежуваннямови практичної та наукової медицини є помилковою. Функціонування національноїмови в науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкуваннялікаря-практика, несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток медичноїмови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, їїформуванню на рівні мов цивілізованих націй.

Щодо морально-патріотичного аспектуфункціонування української мови, то, обминаючи результати глибокихмовно-психологічних та педагогічних досліджень про значення рідної мови встановленні й розвитку людської психіки, формуванні особистості, доситьнаголосити на тому, що любов і повага до рідної мови є ознакою моральності,вихованості, інтелігентності. Це – аксіома. Рідна мова в устах лікаря, під пером науковця значною мірою сприяєвихованню грамадських почуттів, поєднанню в одній особі лікаря-професіонала ілікаря-громадянина.

Радикальна переміна соціально-політичногостатусу України підвищила актуальність впровадження державної мови у сферумедичної діяльності, дерусифікацію останньої. Адже у всіх поважаючих себенезалежних націй основною мовою спілкування та науковою мовою є національна,державна, рідна мова.

Головна причина майже повноговитіснення української мови зі сфери практичної медицини і відсутності її усфері науково-медичної діяльності нашої країни – у цілеспрямованій державнійполітиці минулих років, спрямованій під різними ідеологічними масками, за допомогою різних засобів і способівнаправлених на деукраїнізацію та русифікацію державно-суспільного життя.Протягом багатьох поколінь у лікарському середовищі було виховано зневажливеставлення до використання української фахової лексики. Крім того, викладаннямедичної справи та видання медичної літератури протягом 70 років велосяросійською мовою. Саме тому, більшість лікарів, викладачів і науковців у нашчас не бажають користуватися українською мовою.

Перехід на українську мову у сферімедичної науки вимагає від значної частини медиків більших або менших зусиль(термінологія, стереотип наукової думки в її словесному виразі, потребилітературного викладу думки). І тому, незважаючи на можливості виступати,  публікуватися українською мовою, користуютьсянею дуже мало. Журнал “Лікарська справа. Врачебное дело “ впродовж 3-х роківдрукував статті мовою оригіналу.  І осьна третій, 1992 рік таких можливостей із 414 публікацій ( 49 було з поза межУкраїни) україномовних виявилося 15,7 %. Із 65 україномовних публікацій ізсхідного регіону надійшло 69,2 % ( із загальної кількості 358), із західного –30,8%  ( із загальгної кількості –56).Якщо із східних областей сатті українською мовою подали 12,5% авторів, то іззахідних – 35,7%. Отже, навіть із західного регіону, де майже всі кристуютьсяукраїнською мовою, україномовних публікацій надходить третина.

До 1990 року видавництво “Вища школа”літератури з медицини та охорони здоров’я  українською мовою не друкувало. У 1990 році втаких серійних виданнях видавництва “Здоров’я”, як “Бібліотекапрактичного лікаря”, “Бібліотека середнього медичного працівника” не числилосяжодної україномовної книжки. З 28 науково-популярних видань україномовних було15. В плані видавництва “Вища школа” на 1993 рік в галузі медицини із 22 виданьукраїномовних було 17. Видавництво “Здоров’я” запланувалоукраїномовних видань одну третину від загальної кількості. Із 26 запланованихпідручників 22 було видано українською мовою. Видавництво приймає рукописи, недиктуючи умов. Але могло б…  Принаймі,публікації україномовних праць повинні мати пільги як для авторів (черга,гонорар), так і для видавництва (зменшення податку, забезпечення папером,тощо).

Вища атестаційна комісія  України видала розпорядження публікуватиавтореферати та  дисертації лишеукраїнською мовою. Скоро дисертанти будуть зобов’язані державною мовоюзахищати дисертації. Справедливо. Але біда в тому, що українська моваавторефератів та дисертацій дуже часто жахлива. Автор реферату чи дисертації тавчена рада, яка несе відповідальність за видання, мають відповідати і замовно-граматичну сторону праці.

Противники української мови, ділячисьдодатково своїми думками, висловлюють протест проти насильницькоїукраїнізації  (де вона?), мотивуютьбезперспективність дерусифікації браком української термінології (безпідставно), вважають, що є проблемиважливіші. 

Так, міра важливостісоціально-державних заходів змінюється в часі, але ставлення до розвиткудуховної культури, а, отже, й до становища мови, продиктоване почуттям патріотизму,не минуче. Якщо б ми  не втрачали цьогопочуття, то, може б, жили сьогодні по іншому.

Дуже важливою причиною байдужого  негативного ставлення лікарів до українськоїмови є відсутність патріотизму, національної самосвідомості, навіть інтелігентності,незнання історії та культури свого народу. Додам, що ці чинники, помножені насоціально-професійне самоусвідомлення, повинні зробити лікаря не лишеприхильником, але й  пропагандистомукраїнської мови. І навіть, якщо цей лікар не українець, але лікар – громадянин,  він має збагнути  свій обов’язок перед народом, середякого і для якого він працює, обов’язок перед державною мовою.

 

 

        

  

Література:

1.<span Times New Roman"">      

Литвиненко Н. П., Місник  Н. В. Українська медична      термінологія у фаховій мові лікаря – Київ– 2000.

2.<span Times New Roman"">      

Пиріг Л. А. Українська мова влікарському середовищі. Сучасний стан і перспективи. –– Новини стоматології — 1995. — №1-2 /2-3/. С. 10-14.

3.<span Times New Roman"">      

Пиріг Л. А. Украінська медичнатермінологія – багатоаспектність проблеми. - Медична газета України – 1996 — №29 (серпень). – с. 1-2.

4.<span Times New Roman"">      

Чекман І.OPUS LAUDAT ARTIFICEM – По роботі пізнати майстра:Українська медична термінологія. Стан справ. – Ваше здоров’я. – 1998 – 4 лютого – с.7.     Національний Медичний Університет ім. акад. О.О. БогомольцяКафедра української мовиМЕДИЧНАТЕРМІНОЛОГІЯЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ  Реферат       

                   Студентки І курсу

                                         Фармацевтичного факультету

                                            Групи № 3

                                Поболь АнниАркадіївни

                       Науковий керівник:

                                    ЛитвиненкоНіна Павлівна

 Київ – 2000
еще рефераты
Еще работы по литературе, лингвистике