Реферат: Поети Молодої музи

”.

Чи не парадокс, що поетична назвалітературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття, —”Молода муза”, досі пов”язана у нашій уяві не з молодістю і поезією, а, навпаки,із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиєстетичним? На жаль, це так.Єдиною втіхою може бути те, що взагалі чули про “Молоду музу” лише ті, хтовивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про “Молоду музу” взагалі незгадували (не було у програмі), а твори учасників групи не друкували.

Хто ж були ці “молодомузівці” чи музики, як вони себе самі себе називали, що зблиснули на обрії української літературина початку століття?..

Назвемо їх імена—Михайло Яцків, ПетроКарманський, Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохлібОстап Луцький… Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що підїї крилом починав свою літературну діяльність. Утім, “Молодамуза” не була організаціею, яка веде облік своїх членів чи має розробленийстатут чи програму.Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді, що працювала в різних галузях мистецтва: композитор СтаніславЛюдкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин, скрипаль і малярІван Косинин, флейоніст Осип Шпитко...

Були серед них чи, радше, коло нихбогемісти,“митці життя" талант яких більше розкривався в розмовах, а не втворах. Треба враховувати, що “молодомузівці” не мали жодного приміщення, де бвони могли збиратися. То й не дивно—гурток становила молодь, вихідці із сіл тапровінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті , щойого не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”.

Олімпом “Молодої музи” була кав’ярня,напише пізнішенаймолодший її учасник М. Рудницький. Кав’ярня “молодомузівців” — “Монополь”. Місце було зручне з усіх боків.По-перше, щобзайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави ,і при ній можна булопосидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали . По-третє, сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати.Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого, якого називали “професором”.Лепкий “мав викладати“ в Краківському університеті, але професоромстав набагато пізніше.Він віддавав багато часу педагогічній роботі . Натворчість лишалися вечірні та нічні години.

І все ж таки його положення було краще , ніж інших скажімо Яцківа чи Карманського. Мали “молодомузівці” й свого мецената. Ним став сільський священник з Тернопільщини Михайло Світенький.

Коли він приїздив до Львова , неодмінно пригощав своїх друзів- літераторів вечерею чи обідом.Про що точилися розмови у кав”ярні ? На основі спогадів учасників групи можемо уявити атмосферу палких дискусій та суперечок ( її описав у романі “Шрами на скалі “ Р. І ваничук ). Б. Лепкий, приїхавши з Кракова, розповідає про тамтешні новини, твори С.Пшибишевського С. Жеромського, К. Тетмаєра, розповідає цікаво, вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок.Остап Лукицький намагається вдихнути ентузіазмв душі колег, які стурбовані тим, що галицьке громадянство їх не сприймає і не розуміє, Сидір Твердохліб носиться з планами видань творів “молодомузівців” іншими мовами а практичний Володимир Бирчак своїм тверезим підходом до видавничих та фінансових справ спускає поетів на грішну , але реальну землю.Василь Пачовський безжурний ,але певний свого покликання , кепкує з італійської єкзотики Петра Карманського, а Яцків , у натурі якого твердий селянський глузд з нахилом до іронії поєднаний з химерністю, вражає обізнаністю з новими європейськими іменами, ідеями, течіями. І всі прагнуть оновити українське мистецтво, кожнийволіє творити для вічності.Та чи не найважливішими для нихбули майже щоденні зустрічі та розмови з Іваном Франком.

Щоб передати атмосферу цьогоспілкування, наведу уривок зі спогадів П. Карманського:”Приходив кожного дня під вечір до нашої кав’ярні “Монополь”незамітно, без шуму, немовбисоромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими,якими ми намагалися бути. Випивав свою чашку чаю, виймав з кишені в камізолі срібну монету і бавився нею . І ждав на нагоду побавитися з нами — молодими . Та приходилося звичайно ждати без успіху.Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту йогоязика та великі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити— Говоріть що! — врешті відзивався Франко, якому хотілося поговорити і забути про те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т.Шевченка дожидає його не менш важка робота дома.Він же не дурно таскав під піхвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректи ! І хтось ізсміливіших важився заговорити. Він слухав і ждав.Та коли приловивспіврозмовника на якій фразі, що йому неподобалася, не втерпів, щоб непришпилити його звичайним “дурниці говорите”. І аж тоді розв’язувалась йогогуба. Ми довідувались чимало такого, чого були б не вичитали ні в однійкнижці , ані не вчули від нікого із сучасних “.

Взаємини Франка з “молодомузівцями “ були складними й неоднозначними. На жаль, досі це цікавей дуже важливе для нашої літератури питання не досліджувалось у всій його складності, вонопросто збувалося тезою про те, що Франко різко критикував як теоретичну платформу цієї групи, так і твори її представників.

Критикував, і різко, хоч завждицікавився творчістю своїх молодих колег, стежив за кожним, відгукувався нанові їхні книжки. “Був невмолимим суддею у мистецьких справах, — закінчує свій спогад про Івана Франка П. Карманський, — і прямо дивував нас своєюгрибокою аналізою творчості нашої і чужої, хоча розходився у своїх поглядах знами і не мав виправдання для наших ідеалів модернізму...

Хоч не можна сказати, що легковажив нами. Тішився, якщо вдавалося знайти йому в наших писаннях щось, що підпадало під вимоги його естетичних канонів, і хоча гнівили його наша сміливість нетюпати слідами, споривз нами серйозно”. Донедавна ми могли прочитати лише одну сторінку цієї суперечки — думку І.Франка. Для дослідження ж проблеми і об’єктивної оцінки процесів, які відбувалися на початку ХХ ст. в українській літературі в цілому і на західноукраїнських землях зокрема,потрібно вивчати усі сторони, картину літературного руху в усій його повноті, послухати обидві брати, як то кажуть, pro et contra.

Що ж являла собою “Молода муза” якмистецьке явище? У вислові М. Рудницького, що “молодомузівці” схожі були наподружжя, якепостійно сперечається, але жити одне без одного не може, єглибший сенс. Молодомузівців об’єднювало щось більше, ніж товариські стосункимолодих літераторів, художників, музикантів, що сходилися в кав’ярні на площі Бернандинів поговорити про мистецькі проблеми. Їх об”єднювало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, визволитися від єтнографізму і вкючитисяв річище загальноєвропейського культурного розвитку.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В. Бирчак, П. Карманський, О. Луцький та М . Яцків. Самаж “Молода муза”була створена роком пізніше — в 1907р. Звідки пішла назва—сьгодні сказати важко. М. Рудницький твердив, що її придумав О.Луцький, успогадах П. Карманського вона виводиться з новели М. Я цківа “Доля молодої музи “. Дехто приписує її Б. Лепкому. Та річ не так у назві, як узмісті: “Молода муза “ була однією з ланок літературних організацій багатьох країн Європи:”Молода Бельгія”, “ Молода Німеччина “, “МолодаПольща”, що проголосили своїм гаслом символізм і служіння красі. Так, в одномуз номерів журналу “Світ” стверджувалося, що “Молода муза “ репрезентує“відомий в інших народів напрямок декадентський , символістичний , модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають.Мета цьогонапрямку служити красі”.Як бачимо, в цей час не було ще чіткої диференціаціїцих термінів, різні автори вкладали у них різний зміст . Так , Леся Українка захищала “прапор модернізму”, обстоюючи від вульгаризаторськоїкритики С. Єфремова повість Ольги Кобилянської “Царівна”, осуджуючи водночас монернізм польського письменника С. Пребишевського, якийполягав у проголошенні “ абсолютної свободи митця “ від суспільства “. Подібнетрактування модернізму знаходимо і в М. Коцюбинського, який у листі до О.Кобилянської писав, що “широкі круги читача … ще знаходяться під впливомреалізму і сливе вороже ставлення до модерних напрямків літературних”.Термін “декаденство” теж вживається часом для означення художньгоноваторства.Відомий поєт і літературознавецьВ. Щурат тлумачив його як“артистичним змислом ведене змаганнядо витвору свіжих оригінальних промислів,образів, зворотів мови і форм”. Саме на цій підставі він відніс до цієїтечії лирични драму І. Франка “Зів’яле листя “, проти чого автор рішучезапротестував відомим віршем Декадент .

Це сталося ще в 1896 р., за десятьроків до створення Молодої музи, але ідеї, які лягли в основу цієї групи, вжедавно носилися в повітрі. В 1894 р., у Львові читав лекції про бельгійських сивволістів польський поет і літературний критик Зенон Пшесмицький. І І.Франкоу статті “Доповіді Міріама” розглянув основні положення цих лекцій.

Однак і містицизм символістівне всі так глумливо й безоглядно відкинули, як це зробив І Франко. ЛесяУкраїнка у нещодавній статті “Міхаель Крамер” розрізняє містицизм філосовськийі поетичний.”Гаупман був містиком настільки, наскількиїм буває справжній поет… Ми вчуваємо в ній не порив відійти від життя, що, можливо , звучить вкількох фразах Міаєля Крамера, а спробу знайти “визвольне слово “, якевизволяє від вавілонськогопрокляття “сімейної самотності”. “Визвольного слова “шукатимуть і молодомузівці. Втім, родовід цієї літературної групи не слідвиводити тільки за однією якоюсь лінією.

Американський славіст Богдан Рубчак у грунтовному дослідженні джерел “Молодої музи”починає її “історію“ ізСША — від Едгара По який по-своєму поєднав у поєзії європейський романтизм тайого містицизм з американським прагматичним підходом, стверджуючи, що поетичнамова — це неспонтанний вияв чуттів, а твердий розрахунок, який бере до увагипсихологію сприйняття і націлює на єфект, що досягається алітерацією,ритмічними ходами, строфікою .

Французький поєт Шарль Бодлер ”усвоїх теоретичних міркуваннях” посилив думки По і підніс їх із цілком практичної сфери до містичних висот, надаючи формі поезії священних, навіть магічних властивостей.У своїй поетичній творчості — у безсмертних“Квітах зла” — він ці теорії геніально перевтілив. Немає поета ХІХ століття,який би сильніше впливав би на поезію нашої доби, ніж Шарль Бодлер”.Від Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена, Артюра Рембо, СтефанаМалларме, поєтів, які й склали основу літературноїтечії символізму. Характер символізму як течії точно окреслив І.Франко у “Доповідях Міріама “, наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття , його образним еквівалентом і має не однозначний характер , а розрахований на багатозначність сприйняття, розширює часову і просторову перспективу іведе до чогось таємничого й неземного.

Міріам Пшемицький не випадково читавлекції про бельгійську школу символістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшлидля свого розвитку сприятливий грунт.З Брюселем пов’язані життя і творчістьБодлера, Рембо та Верлена. Ядро літературного гуртка створеного вЛювенському університеті , склали Еміль Верхарн, Жорж Розенбах, Моріс Метерлінк, які здобули згодом загальноєвропейське визнання . У 1886 р. буластворена літературна група “Молода Бельгія”, яка передала іншим “молодим”гурткам свою естафету, що через 20 років дійшла й до Львова і втілися в“Молодій музі”. Одним з найулюбленіших поєтів “молодомузівців” був ШарльБодлер.Його перекладали і О. Луцький, і М. Рудницький, і М. Яцків. Перекладиці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою “Молодою музою” навис якийсь фатум. Давно вже минули часи, коли Бодлера і Верлена й іншихсимволистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури, видано твори, а їхнім українським послідовникам так і лишалисябуквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики .

Тим часом “Молоду музу “ треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінцяХІХ — початку Ххст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізмуприходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національномусередовищі нових ознак. При цьому кожен письменник репрезентує свою лініюрозвитку, пошуки власної концепції, що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, щооб’єднювало представників усіх цих груп, течій чи просто індивідуальностей,було неприйняття побутового реалізму, описовості старої школи письма.

З цього погляду не тільки лірична драма“Зів’яле листя” І.Франка, а його статті “Принципи і безпринципність“,“Стареі нове в українській літературі” можна назвати виявленням модерністичногонапрямку, модерністичного в тому сенсі, що тут у центрі стоїть свідомістьіндивідуальності,—”людська душа”, крізь призму якоїрозкривається,“освітлюється” навколишнє оточення.Отже, поет “вириває”своголіричного героя з рамок біологічного існування і вводить широку часову іпросторову перспективу, в єдність зі всесвітом.

Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався відзображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей інастроїв особистості. В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція, що грунтуєтьсяна “визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу “повної людини”… Ідею цілісноїособистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І.Франкові на його послання із назвою “Лісова ідилія”. Відповідь була роз”ясненням і поглибленнямвідкритого листа М. Вороного до письменників, який він опублікував у “Літературно-науковому віснику”, де запрошував їх взяти участь вальманасі “З-над хмар і з долин “. Він орієнтував письменників на твори, якіб за змістом і формою могли “хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур“ і в яких“було б хоч трошки філософії, де хочклаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжноюкрасою, своєю незглибною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку длястражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента “.

Чи не подiбною є творча настановамолодих львiвських письменникiв, задекларована в журналi «Свiт» iрозгорнута пiзнiше О.Луцьким у статтi «Молода муза», депiдкреслювалося :«Коли вже вiдкинемо наразi все царство сучасних сумнiвiв i перехресних кличiв в напрямi нашого пiзнання, а ограничимосьлише на обсях людського чуття в сферi письменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше ,Iбсена та Метерлiнка, щоб всiм яркопригадалось те живе биття сучасного, надмiру, може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його приюти там, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ».

Такi заклики не заперечувами нiгромадянської теми, нi лiтературної традицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки «метафiзичнi, мiстичнi краї», а й саме життя, все те, де виявляється внутрiшня потреба митця, яку не можна замкнути«в нiяку розумовану шухляду».

І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом “Молодої музи”. Франко критикував статтю Луцького за те саме,за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їхєстетичну програму платформи майже за політичну програму : “Як же се,мої панове , ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей , наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?

В якім “ містичним новім небі “ ви обіцюєте їм тепло і заспокоєння ?” Це було явним перебільшенням . І в збірнику М. Вороного” З-над хмар і з долин ", і в альманасі «За красою » взяли участь письменники різних поколінь інеоднакових орієнтацій, хоч і проглядалась в них певна загальна єстетична платформа, виражена вже в самих назвах. Ми не маємо сьогодні цілісної концепції українського модернізму початку ХХст. і навіть його визначення (вживаються терміни декаданс, ранній модернізм, предромантизм тощо), вульгарно-соціологічний підхід до літератури не сприяв об"єктивному дослідженню цього явища .

Можемо лише відзначити його неоднорідність. Якщо пред ставники літературного угрупованння “Українська хата” іноді надто катигорично відмежовувались від народницьких традицій,яка, мовляв ,”не пориває вперед , а топчеться на одному описуванні, регістрації сільськогосподарського інвентаря” , то “Молода муза “, якправило, не проголошувала такого розриву зі школою “старого” реалізму, апрагнула поєднати традицію з новиму західноєвропейськими віяннями.

“Ми всі любили нашу пісню народну,нашу літературу й театр, — згадував пізніше Б. Лепкий, — а все жбачили , що не стільки сонця, що в вікні.Чогось-то нового бажалося,захочувалось печеного леду, як дехто насміхався з нас… Я був тоді вКракові, як “Молода муза “ прийшла на світ, але я її не цурався.

Була це дівчина гарна, та невговканай химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми , сідала над рікою таприглядалася в свічаді плеса.

Не ступала слідами Квітчиної “Марусі”, й не одному голову звернула “. Цей , за словами Б.Лепкого,Sturm und Drang ( буря і натиск)молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненні поєднати ідеї Кардуччі й Ніцше, Метерлінка й Ібсена з традиціями рідної культури. А шукали молоді цихтрадицій не встилі побутописання, а спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди, демонологічний світогляд народу, “п”ятий єлемент підсоння і четвертий вимір людської душі “.Наталя Кобилянська написала статтю “Символізм в народній пісні “, в якій ствердшувала, щофолькльорна символіка часто співзвучна з тією, яка “послідніми часами станула проти домінуючого в літературі натуралізму”.

Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал, іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей, які мають загальнолюдський характер? Такою мірою, як це зробила Леся Українка в “Лісовій пісні”, М. Коцюбинський в“Тінях забутих предків”, не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа(“Лісовий дзвін “, “Поєма долин”), драматична поема В. Пачовського“Сонукраїнської ночі” та вірші збірки “Ладі й Марені терновий огоньмій” булив цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі.

Нарешті, ще один принцип поетики“молодомузівців” — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поєзії, що не може обмежуватись роллюпропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що“молодомузівці” дотримувались гасла “мистецтва для мистецтва”.

Знаходили й підтвердження в рядкаходного з віршів В. Пачовлького: “Се є штука — я не пхаю тут ідей!”Одначе це була радше реакція на вимогу писати “соціально-програмові”, яквисловився О. Луцький в листі до Г.Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі “За красою”. І самі учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писав пізніше з цього приводу: ”Довготовкли по підручниках і газетних статтях фразу, повторювану й досі,начебто “Молода муза” поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою “мистецтво для мистецтва”. Він рішуче заперечує такий погляд, підкреслюючи, що особисті,суб”єктивні мотиви “не ослабили в них громадських почувань.”

Інакше й не могло бути, бо жучасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя , зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.

“Молода муза” існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни , отже , якихось сім —вісім років.Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.

Водночас треба враховувати й те, щолітературний процес творять не тільки і, може, не стільки течії та групи , як творчі індивидуальності.

Кожний учасник “Молодої музи” —людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям .І як митець кожен з них виходить виходить за межіцієї літературної групи , оскільки творчість його не обмежується часом існування .

По-різному склалися долі колишніх “молодомузівців”. Найдовше судилось прожити Михайлові Яцківу ( він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї“Молодої музи “ експресивним стилем , в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка лірична настроєність сусідує із відразливою натуралістичністю, в ньогочи не найтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеал і сплін, і водночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорний символ змодерною технікою письма , що доходить місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій. На жаль, творчість М. Яцківа припинилася невдовзі після першої світової війни, і важго гадати , що дав би цей яскравий талант зе сприятливих обставин.

Серед поетів, безсумнівно , найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка “З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням “ Страждання молодого Вертера“ Гете та “Зів”ялого лисття“ І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поєт зі своїм обличчям.

Здається, в цього поета в крові був потяг до мандрів, і з Італії привіз він у поєзію“молодомузівців” замість шуму смерек та хвиль Дністра аромат кипарисів,хлюпання Тибру. Бодлерівське “де-небуть, щоб тільки поза цим світом “згодом ганяло його світами, та все ж під кінець життя прибило допристані — хоч не тихої, а понівеченої — рідного краю. Рання поєзія П.Карманського , сповнена “причинного смутку”. М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовами тогочасного життя Галичини, так і особистою вдачеюпоєта м”якою, вразливою, і тим, “що в колі його творчих зацікавлень були “поєзії” Леопарді , Бодлера , песимістичні сторінки Біблії”.

Мотиви смутку й космічного болю, що на думку І.Франка підносять поезію П.Карманського від дрібниць буденщини до проблеми загальнолюдської духовності й етики, конфліктів між добром і злом, домінують у творах “молодомузівського” періоду. Пізніше,в роки першої світової війни, той високий пафос і тон поволі поступаються місцем сатиричним тонам, гротескним образам . Поет тяжко переживає трагедію рідного краю , коли тисячі січових стрільцівгинули на подільських полях, а деякі з їхніх провідників спали “під віденьськими перинами”.

Біль, драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій «Alfresco»(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходить у трагізм історичної долінароду, а самоіронія в сатиру.

Довгі роки перебування автора вБразилії принесли ниску майстерних пейзажних і ліричних поезій, на жаль,сьогодні майже невідомих нашому читачу, бо друкувались вони на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних...

На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбиток суспільна ситуація , яка мало сприялавиявленню таланту. Написав і Карманський немало декларативних віршів, та все жне припиняв творити інтимну лірику і уклав книжку «Осінні зорі».

А ще — зднійснив справжній подвиг,переклавши «Божествену комедію» Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Дві наступні-досі чекають видання...

Не вкладається в«молодомузівські» рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки. Один із основних мотивів лірики В.Пачовського — «розсипані перли» сліз ліричного героя від нерозділеного кохання, його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського, зокрема “Сон української ночі”, “Сонце руїни”, “Золоті Ворота”, в основі яких лежить ідея національного відродження .

Серед інших творів В.Пачовського назвемо історичну поему “Князь Лаборець”, засновану на легендах і щедро насичену фольклорною символікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.

Поезію Богдана Лепкого “молодомузівського” періоду пронизує туга осені, прощання.Вірш “Журавлі” наче концентрує в собі ці мотиви. В кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани, що покидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.

Найбільше сспоріднює Б. Лепкого з іншими представниками “Молодої музи” мотив природи — як того острівця ,де людина може відпочити від життєвих турбот і клопотів.

Події І світової війни, у вирі яких опинився і сам письменник, внесли в його поезію нові мотиви.Якщо визначити найголовнішу зміну в поетичній творчості Б.Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у тому, що “я” поета, яке було в епіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись з колективним “я” народу.

У 20-30-ті роки письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише час від часу. Вірші цього періоду не додають нічого суттєво нового до сказаного раніше, лише інколи проблиснуть спалахи туги за молодістю, за коханням.

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й на творчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить себе персонажем тієї чи іншої п”єси або опери.

В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудований, він “зливається” з нею у момент духовного сум”яття чи піднесення.

Цей , здавалось б, камерний поет з великою силою показав трагедію людини, краю, народу в І світовій війні, його поезія збагатилася новими барвами і тонами , здобула ноти сильного громадянського звучання.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники “Молодої музи”. Оригінальну спадщину С.Твердохліба компенсують його переклади . Багато й талановито переклав він , зокрема польською мовою своїх колег “молодомузівців”, а також Миколу Філянського, Олександра Козловського, Олександра Олеся… Його інтерпритація “Каменярів” спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, з польської на українську.

Якщо в С.Твердохліба над оригінальною творчісттю домінує переклад, то О.Луцький — передусім організатор і теоретик “Молодої музи”. Сьогодні його ім”я більше відоме гострими відповідями Франка — на статтю “Молода муза” та на епіграму “Іван Храмко”, внаслідок чого склалося негативне стаслення до цього літератора , чия творчість тривала всього п”ять років.

З “Молодої музи” бере свій початок і творчість Михайла Рудницького , більше відомого своїми літературознавчими та літературно-критичними статтями. Поетична творчість його за розмірами невелика: спорадичні публікації в периодиці. Нешироке й коло мотивів та настроїв — спогад з дитинства,любовне переживання , миттєве враження. У творах М.Рудницького незнайдемо філосовської глибини, багатоплановості образу. Вірш переважно елегантний, відшліфований, як мармур, і, наче мармур,холодний. Витончена техніка, несподівані ритмічні переходи при незрідканарочитій заінтелектуалізованості, еклектизмі образів — все це робило поезію М.Рудницького явищем примітним на загальноукраїнському терені.

М. Рудницький “замикає” те коло поетів , які беспосередньо пов”язані з групою “Молода муза”.

Який вплив мала творчість “молодомузівців” на подальший розвиток української літеретури , зокремапоезії?

Відомий поет Б.-І. Антонич писав, що поети “Молодої музи” вичерпалися ще на початку ХХ ст. і “їх роль у повоєнному літературному житті доволі скромна , а впливу на це життя вони не мали жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них, і їй блище навіть “Слово ополку Ігоревім”, аніж їх смутки , муки і космічна туга”.

Таку точку зору можна зрозуміти,але важко визнати справедливою.Про впли можна говорити не тільки тоді,коли відбувається засвоєння певних рис світогляду , мопивів, поетики, а й при відштовхуванні, протистоянні, опозиції.

Та хоч би як трактувати вплив“Молодої музи” на дальший розвиток української літератури , її не можна викинути з історії нашої культури, як не можна викинути“Української хати”, авангардизму 20-х років, празької школи української поезії чи нью-йоркської групи років шістдесятих… Бо тоді випадають ланки художнього розвитку, обриваються єдність і цілісність процесу.

“Молодомузівці” вписали свою сторінку в історію української літератури.

Список використаної літератури:

1. Рудницький М. Що таке “Молода муза”? — Львів, 1937.

2. Шаховський С. Смуток і радість поета. — Київ, 1969.

3. Карманський П. Українська богема. — Львів, 1936.

4. Щурат В. Доктор Іван Франко. — Львів, 1896.

5. Рубчак Б. Пробний лет. — Нью-Йорк, 1969.

6. Гундорова Т. Раннійукраїнський модернізм. — Київ, 1989.

7. СріблянськийМ. Наша література. — Київ, 1909.

8. ЛепкийБ. Три портрети. — Львів, 1937.

9. Тарнавський О. Поет ВасильПачовський .— Торонто,1984.

10. Франко І. Зібраннятворів у 50 томах. — Київ,1982.