Реферат: Архітектура Візантії

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Реферат

«АрхітектураВізантії»

Студентки1 курсу 3 групи

історичногофакультету

КононенкоУляни

Київ2009

Зміст

Вступ

РозділІ. Історія візантійської архітектури

РозділІІ. Особливості будівництва

РозділІІІ. Архітектурні пам’ятки

Висновки

Списоквикористаної літератури

Вступ

Тема реферату‘‘Архітектура Візантії’’. Культура Візантії – це своєрідне явище світовоїкультури. Архітектура займає тут окреме важливе місце. То ж не згадати про неїпросто не можливо.

У рефератірозглядається архітектура Візантії у світлі історичних подій, розкриваютьсяособливості будівництва та висвітлюються окремі пам’ятки візантійськоїархітектури.

Розділ І. Історіявізантійської архітектури

Вкінці ІV ст. післярозділу Римської імперії і переносу імператором Констянтином своєї резиденції вгрецьку Візантію провідна роль в політичному, економічному і суспільному життіпереходить до східної частини. З того часу починається епоха візантійськоїдержави, центром якої стала його нова столиця – Константинооль. Історіяархітектури Візантії поділяється на три періоди:

1) ранньовізатійский (V– VІІст.)

2) середньовізантійський (VІІІ– ХІІІ ст.)

3) пізньовізантійський (ХІІІ — ХV ст.)

Часомнайвищого розквіту був перший період, особливо роки царювання Юстиніана (20 –60 р. VІст.), коли Візантія перетворилась в могутню державу, яка окрім Греції та МалоїАзії підкорила народи Передньої Азії, південного Середземномор’я, Італії таАдріатики.

Продовжуючиантичні традиції, Візантія наслідувала також культурні досягнення завойованихнародів. Глибокий синтез античних і східних елементів складає характерну рисувізантійської культури.

Перевагахристиянської ідеології відобразилась на розвитку домінуючих типівмонументального кам’яного будівництва. Пошуки композиції церкви в відповідностіз призначенням будівлі поєднувались з завданням утвердження імператорськоїмогутності. Це обумовило відоме єдинство пошуків і відносну спільність розвиткутипів культових будівель, не дивлячись на регіональні відмінності, в якихпроявлялись особливоті і традиції окремих народів.

Важливимвкладом Візантії в історію світового зодчества є розвиток купольних композиційхрамів, що виразилося в появі нових типів структур – купольної базиліки,центричної церкви з куполом на восьми опорах та хрестово-купольної системи.Розвиток перших двох типів припадає на ранньовізантійський період.Хрестово-купольна система храмів отримала широкого розповсюдження в періодсередньо-візантійської архітектури.

До візантійськоїепохи відноситься і складання монастирів як особливого типу архітектурних комплексів.Найбільш своєрідними є загородні монастирі, які зазвичай представляли собоюобнесені стінами уріплені пункти, в середині яких окрім житлових тагосподарських будівель монахів, споруджувалась велика трапезна та домінуючабудівля – церква. Будівлі і кріпості, які здебільшого розташовувались напідвищеннях асиметрично, являли собою гармонічно узгодженні просторовікомпозиції – ансамблі.

Умістобудівництві до 6 ст. складувались середньовічні риси. У містахБалканського півострову з’явився укріплений Верх – місто, біля якогорозросталися житлові квартали. Міста Сирії часто будувалися за нерегульованимпланом, що відповідав рельєфу місцевості. Тип житлового будинку з внутрішнімдвором в ряді районів Візантії довго зберігав зв’язок з античним зодчеством. ВКонстантинополі споруджувались багатоповерхові будинки, часто з аркадами нафасадах.

Поступовийпроцес феодалізації, гостра соціальна боротьба та народні рухи в VII– на початку ІХ ст. визвали істотний перелом вхудожній культурі Візантії.

В середині ІХ –ХІІ ст., в період розквіту мистецтва Візантії, тип храму, з куполом на «барабані»,остаточно утвердився. Хрестово-купольний храм є завершеним архітектурним типом.В класичному варіанті хрестово-купольного храму купол підіймається за допомогоюпарусів на вільно стоячих опорах (церкви монастиря Ліпса та Мірелейон Х ст.,монастир Пантократора ХІІ ст. в Константинополі, церква Богоматері в Салониках1028 р. та ін..). На території Греції розвинувся тип храму з куполом натромпах. В монастирях Афона оформився триконховий вид храму.

Після нашестяхрестоносців у 1024 р. візантійська культура знову відроджується увідвойованому у 1261 р. Константинополі і зв’язаних з ним державах на територіїГреції та Малої Азії. Церковна архітектура ХІV– ХV ст. в основномуповторює старі типи. В Містрі будуються церкви, які об’єднували в собі базилікута хрестово-купольний храм (2-ярусна церква монастиря Пантанасса 1428 р.).Середньовічна в основі архітектура іноді вбирає деякі мотиви італійськогозодчества та відображає становлення світських, ренесансних тенденцій.

Пізнійперіод візантійського мистецтва співпав з готикою і по часу, і за стильовоюнаправленістю. Мистецтво Візантії перестає існувати з падінням візантійської державності,але продовжують жи його художні традиції, які значно вплинули на художнюкультуру Давньої Русі.

РозділІІ. Особливості будівництва

АрхітектураВізантії наслідувала від Риму усі його досягнення в області арково-звіднихконструкцій. Однак бетонна техніка не була прийнята в Візантії; стіниздебільшого складувались з цегли або тесаного каменю, а також з цегли зкам’яними прокладками або з каменю з прокладками з цегли. Перекриттяздебільшого звідні, іноді з дерев’яними конструкціями. Наряду з куполами тациліндричними зводами широко були розповсюджені хрестові зводи. В спираннікупола на квадратну основу нерідко використовувався східний прийом – тромпи.

Найбільшвагомим конструктивним досягненням візантійської архітектури — розробка системиспирання купола на окремо розташовані чотири опори з допомогою парусного зводу.Спочатку купол спирався безпосередньо на паруса та підпряжні арки, а пізнішеміж куполом і опорною конструкцією почали робити циліндричний об’єм – барабан,в стінах якого залишали пройми для освітлення підкупольного простору.

Цяконструктивна система дозволила звільнити інтер’єр будівель від громіздких стіні ще більш розширити внутрішній простір. Тій же ідеї просторовості інтер’єруслугував прийом підпирання підпружних арок напівкуполами, що азом куоломстворюють єдиний простір, що іноді досягав дуже великих розмірів. Взаємнеурівноваження зводів — одне з видатних досягнень візантійської архітектури.Використання просторових форм, які в силу геометричної будівлі наділялисяжорсткістю і стійкістю, дозволило звести до мінімуму масивність опірнихконструкцій, раціонально розподілити в них будівельні матеріали, отриматизначну економію в трудових та матеріальних затратах.

Основнимбудівельним матеріалом була пласка цегла – плінфа товщиною близько 5 см, яку укладали на розчині. У східних регіонах імперії, що були багатими на вапнякові та туфовікар’єри, застосовувалась кладка з тесаних каменів на розчині (Сірія,Закавказзя).

В розчинівикористовували вапно, до якого примішували мілко розточену цеглу – цем’янкудля придання розчину великої міцності та гідравлічної стійкості. В стінахрозчин укладався горизонтальними шарами товщиною в кілька сантиметрів. Длязменшення ваги в кладку зводів вводились пористі кам’яні породи, в тому числі йпемза. Купола й зводи покривалися черепицею.

Для сприйняттярозпору арок і зводів у процесі їх спорудження у візантійських будівлях частовикористовувались металічні та дерев’яні затяжки, які іноді залишались і в ужезведених будівлях. В куполах закладали розтяжні кільця, виготовлені з дубовихбрусків або заліза.

Широкозастосовувались у Візантії хрестові зводи. Найчастіше вони мали вспарушенуформу, що з’явилася в результаті відмови від елліптичного окресленнядіагональних ребер звичайного зводу і переходу до більш простогонапівциркулярного абрису, що легко окреслювався з допомогою коробу.

Наступним крокомв еволюції зводу були відмова від діагональних ребер та перетвореннявзпарушеного зводу в парусний.

У східнихрегіонах імперії, де у кладці переважав природній камінь, зводи і куполазводились по кружалам. Наряду з тесаним примінявся й бутовий камінь на розчині.

Серед звіднихформ, що виконувалися з каменю, варто відмітити зімкнуті й хрестові зводи, атакож арки й зводи зі стрілчастим начертанням, що з’явилися в Сирії таЗакавказзі.

Загальнийпрогрес будівельної техніки та архітектури супроводжувався розвиткомтеоретичної думки. Зодчі Візантії були знайомі з трактатом Вітрувія. Відомаоригінальна праця єпископа Ісідора «20 книг начал, т. е. истинных знаний»(рубіж VІ– VІІст.), у якому містяться відомості по архітектурно-будівельній справі. Ця праця,що в більшій мірі засновується на Вітрувії, також відображає потребивізантійського часу.

Художнєосмислення нових конструктивних систем в візантійському зодчестві відбувалосяпід впливом місцевих архітектурних шкіл і, перш за все, під впливом грецькихтрадицій. Вияв у композиції конструктивної форми, характерне давньогрецькомузодчеству, в візантійську епоху також стало основним тектонічним принципом.Однак цей принцип виявився в нових умовах, підготованих гігантським розвиткомзвідно-купольних фрм при домінуючому значенні внутрішнього простору. Основнимизасобами виразності слугували самі конструктивні елементи – купола, зводи,аркади, які ясно читаються в інтер’єрі з підкреслено виявленими поверхнями беззайвої пластики та декоративного перевантаження. Стіни часто покривалисяфресковим живописом або облицьовувались різнокольоровими плитами мармуру.Широко застосовувався мозаїчний живопис, що зазвичай розташовувався на вигнутихповерхнях стін, в куполах і зводах. Різна скульптурна обробка стін сприймаєтьсяяк легкий рельєфний малюнок, що не порушував плоскості стіни.

В чітких поділахінтер’єру збереглись ордерні молитви, але зникла характерна для Давнього Римуордерна аркада.

Аркадана колонах, що з’явилася ще в період Римської імперії, стала в візантійськійархітектурі переважаючим мотивом. Форма аркади – конструктивна. Від римськогоордеру залишилась тільки колона. Змінилась і форма капітелі, що передавалазосереджені зусилля від арки з прямокутною основою на круглу колону. Більшмасивна, ніж в римських колонах, вона отримала форму перекинутого півшару зусіченими сторонами. Її скульптурна обробка виконувалась у вигляді легкогогеометричного візерунку, форма і пластика були різними. Ствол колони часторобився монолітним, в окремих випадках на обидва кінця колони накладалисьсвинцеві прокладки. Всі елементи системи відрізнялися доречністю.

Вранньовізантійських рамах застосовують базиліки – подовжені будівлі з виділенимпо ширині та висоті середнім нефом, відділених від малих аркадою на колонах.Велике значення для розвитку візантійського зодчества мали базиліки щобудувалися в східних районах – в Сирії, Малій Азії, Закавказзі.

Великийвплив на розвиток візантійських центричних будівель мали купольні споруди(церква в Есрі 510-515 р. (додаток 1), церква в Русафе в Месопотамії 569-586р.). Особливого значення набуває купол на чотирьох чи восьми опорах (купол на «барабані»).Одним з ранніх прикладів цього типу в Сірії може слугувати церква в Босрі 513р., в якій купол спирався на чотири опори.

Зачасів, коли купол переважав у композиції, велике значання відігравалиніші-ескедри. В поєднанні з колонами вони створювали просторові устої, якисприймали розпір купола в діагональному напрямку. В цій розвинутій структуріцентричної купольної будівлі роль інтер’єру стала головною у відповідності доособливостей християнського ритуалу, що проходив головним чином в центрі храмупід куполом – символом небо сходу.

РозділІІІ. Приклади візантійської архітектури

СоборСофії

Вершиноюрозвитку арочно-звідних структур є велична купольна базиліка собору Софії уКонстантинополі, побудована грецькими архітекторами Анфімієм із Трал таІсидором з Мілету в 532-537 р. за часів правління Юстиніана. Це найбільшвеличне і найбільш відоме произведение візантійського зодчества.

Собор Софії бувголовною будівлею Візантійської імперії та придворним храмом імператора. Тутімператор виходив до народних мас в оточенні світи та духовенства. У створеннісильного емоційного враження архітектурі відводилося основне місце.

Купольнабазиліка храму (додаток 2) ніби поєднувала у собі особливості структуривидатних римських споруд – базиліки Констянтина та Пантеона. Однак загальнірозміри собору Софії значно перевищують їх, а конструктивна основа значновідрізняється від прототипів.

У плані храмявляє собою прямокутник зі сторонами 74.8 Х 69.7 м. Центральний простірформується чотирма масивними пілонами висотою 23 м, пов’язаних між собою підпружнимиарками та парусами, на які спирається центральний купол діаметром 31м. У ціляхмаксимального облегшення конструкції ребра куполу та заповнення між нимивикладалось зі спеціально виготовленої пемзової цегли на товстих шарахцементного розчину. Створена чітко спів діюча система купольного і підкупольних просторів, що зливаються в однин великий простір головного нефу.

Інтер’єривідрізнялися багатством форм и обробки (додаток 3). Тут просторовість таповітряність поєднуються з гігантським масштабом. Однак не дивлячись награндіозні розміри, архітектурні форми не подавляють людину.

Важливоюособливістю інтер’єру є його тектонічна ясність, підкреслена обробкою таосвітленням. Просторова, пластична та урівноважена конструкція – основавиразності. Система сферичних поверхонь – купол, паруса, півкупола та конхиескедр – акцентовані мозаїчними зображеннями на золотому фону (додаток 4).Світове рішення композиції також підкреслювало значення сферичних форм,особливо куполу. Для цієї цілі слугують численні пройми, влаштовані в нижнійчастині куполу та пів куполів, а також наростаюча від периферії до центруінтенсивність світових потоків, яка досягає своєї кульмінації в достатньомуосвітленні під купольного простору з-під сфери через пройми у її основі.Освітлений купол ніби парирує нд усім інтер’єром, підкреслюючи йогоповітряність та просторовість.

Собор Софії вКонстантинополі значно вплинув на наступний розвиток архітектури. І хоча жоднабудівля вже не досягала розмірів цього храму, його композиція була зразком,якому слідували протягом багатьох років.

Церквасв. Ірини

Своїмпланом та інтер’єром подібна до собору св. Софії меншму вигляді, але купол їїне плоский, а являє собою заглиблення. Цікава вона також тим, що у неї окрімголовного куполу є ще й інший, який знаходився над трапезною частиною і маврідку форму еліпсу, що досить рідко зустрічалась у візантійському мистецтві.

Кафолікон(собор) в Афінах

Цейсобор споруджено у VІІІ чи ІХст. Має форму хреста з главою над середнім простором. Цей невеликий храм являєсобою видозмінення візантійського стилю, що зустрічається загалом впівденно-грецьких та пелопоннеських церквах, в якому значною складовою є фасадиз фротонами та мезонинами, що нагадують фасади базилік. Серед храмів, щовідповідають по типу Кафолікону можна назвати церкву св. Нікодима, церкву св.Феодора та декілька церков у Салониках.

Висновки

УРефераті розглянуто відомості про архітектуру Візантії. Як бачимо вона буладосить величною та різноманітною, значно вплинула на архітектуру Давньої Русі.Також відіграє важливу роль у світовій архітектурі після загибелі самоїВізантійськї держави. Відображення візантійської архітектури можемо побачити ів сучасній архітектурі.

АрхітектураВізантії змінювалася під впливом історичних подій. Змінювалися не тількизовнішні характерні риси, а також інтер’єр та окремі будівельні особливості, щонадавали їй легкості, повітряності та особливої величності.

Списоклітератури

1. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. — Киев, 1991 г.

2. Каждан А.П. Византийская культура (Х-XII вв.). – М.,1997 г.

3. Культура Византии. В 3-х т. – М., 1984-1991 г.

4. Поляковская М.А., Чекалова А.А. Византия: быт и нравы.– Свердловск, 1989 г.

5. Удальцова З.В. Византийская культура. – М., 1988 г.