Реферат: Архітектура України кінця ХVII століття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Історіямистецтв”

на тему:

Архітектура України кінця ХVII ст.

Перевірила:

доцент

Храмова-Баранова О.А.

Виконала:

студентка гр. ДЗ-51

Гродзь А.С.

Черкаси 2007

ЗМІСТ РОБОТИ

1. Титульний лист

2. Зміст роботи

3. Вступ

4. Основна частина

А) Риси європейського бароко в українській архітектурі

Б) Типи будівель

В) Визначні будівничі доби бароко

5. Висновки

6. Посилання на використанулітературу

ВСТУП

Розглядаючирозвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVII ст., треба відмітити, що вінвідбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, нападитатар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії внаслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили доскладу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектурита образотворчого мистецтва XVI – XVIII ст.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVI — XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруськійоснові. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво іживопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковнихвпливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетівобразами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів іпереживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніхвитворів – з другого.

З активізацією суспільного життя в архітектурінамічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цейперіод був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато іповсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих ібудівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла.Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасноїархітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувалонового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративнізасоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом упоступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характернимиознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальністьчленування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Другоюпісля княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим вікомтреба вважати XVII — XVIII ст. — часи, коли українське козацтво в боротьбі зісвоїми сусідами виборює фактичну незалежність України — вдруге після княжоїдоби.

Живучиспільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новийнапрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Бароко в перекладі з італійськоїозначає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував уЄвропі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілювався вархітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб,підкреслена декоративність, грандіозність.

Прикметніриси європейського бароко в українській архітектурі набули яскравоїсвоєрідності. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуютьсятерміном українське, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністювідзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України зачасів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектуризбереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіхукраїнських земель.

Нові умови життя та соціальногоустрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби,ставили нові вимоги до мистецтва, — так само як це було і в цілій Європі.Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті формиантичності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життядоби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показовіші форми архітектури,просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої красивідтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу.Тому в архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали, брами,переладовані важкими пілястрами, складними гзимсами, вигнутими й покрученимизавитками — т. зв. волютами (слимаками) — та буйною орнаментикою. Хоч зразкибароко приходили до нас із Західної Європи, головно з Італії й Німеччини,власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до новоговільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, щомає у світовій літературі заслужену назву осібного українського або«козацького» бароко. Центр мистецького життя з половини XVII ст. переноситьсязнову до середньої, Наддніпрянської України, де фундаторами й меценатамимистецтва стають українські гетьмани, полковники та церковні достойники, щопоходять із демократичних козацьких верств. Особливо багато будов побудованогетьманами Самойлóвичем, Мазепою, Апостолом та полковниками Герциком,Миклашевським, Мокієвським та ін. Лише одним Мазепою побудовано чи відновлено вКиєві понад 6 величезних будов, не кажучи про інші по цілій Гетьманщині.

Самостійна творчість українськихмитців розпочинається в другій половині XVII ст. та досягає найбільшогорозцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головнопід впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва,започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший типбудов постав зі сполуки тринавної церкви — віддавна пристосованої долітургічних потреб східної обрядовості — із західним і базилічним типом бароко,що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздобналежать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., соборМгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р.,та дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор (1690 — 94) іБратська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітнівпливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація,набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва.Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних уцілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старшихцерков у Києві: Софійської кафедри 1691 — 1705 рр., головної церкви Лаври 1695і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицькогомонастиря й т. д.

Іншим типом є будови, що в плані йпросторовому об’ємі йдуть за давньою традицією українського дерев’яногобудівництва — тридільного та п’ятидільного (хрещатого) заложення із трьома йп’ятьма банями. Цей уповні самобутній тип будов настільки був вироблений тавдосконалений давньою культурою українського будівництва, що кожна з такихцерков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної,логічної композиції, так і окремих пластично-розвинених та притому лагіднихформ і деталей. І якщо підклад цієї архітектури є бароковий, проте яснимиконструкціями й обмеженістю прикрас наші будови далеко відходять від чистоДекоративних принципів надто переладованих форм бароко Заходу і Сходу. Дотрибанних церков із тридольним заложенням належать знаменитий Покровський собору Харкові 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далі дві церквиКиєво-Печерської лаври, собор у Ромнах і менші будови в Сумах, Богодухові,Слов’янському та ін. Найвищого мистецького вислову й чистоти форм досягаютьп’ятибанні церкви на хрещатому заложенні. Генеза (постання) їх у нас ще в належніймірі не з’ясована. До найстарших належать згадана вже Сутківська твердиня, церкваАдама Киселя в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києвіза часів Петра Могили в 1638 — 43 рр. До розвиненої барокової доби належать прекраснібудови Київської лаври — Усіх Святих (1696 — 98), Воскресіння та Петра й Павла,св. Юра Видубицького монастиря (1696), будови Чернігова, Батурина, Ізюма.Дальшим розвитком були будови дев’ятидільні з дев’ятьма камерами, перекритіп’ятьма банями — Троїцька церква Густинського монастиря (1672 — 74), Преображенськав Прилуках (1716), собор у Ніжині.

Менше перепрацьовувалисязахідноєвропейські зразки бароко на Західній Україні в замках-палатах, щозбереглися в руїнах (Збараж, Бережани, Підгірці) та в римо-католицьких храмах(Львів, Перемишль, Кам’янець). Ближче стоять до українського бароко жидівськісинагоги, нерідко з розкішним аттиком та бароковими прикрасами, де часамиздибуються східні мотиви левів, птахів тощо (Щаргород на Поділлі, Сатанів, Тернопіль1672 р.). З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливоїпопулярності набув т. зв. Дім Мазепи в Чернігові (чи, власне, військоваканцелярія доби Мазепи XVII — XVIII ст.) — партерова будова типу міських ратушчи інших установ із пишно прибраними стінами та фронтонами.„Не менш цікава кам’яницяполковника Я. Лизогуба в Сидневі кінця XVII ст. — масивних форм, але значнобідніша в прикрасах. З менших кам’яниць XVII — XVIII ст. збереглися мурованібудинки в Батурині (значно перебудований дім В. Кочубея), Любечі (т. зв.Полуботківська кам’яниця), в с. Підусівка біля Чернігова (1690 — 1710),Козельці, Ніжині, Лубнах (т. зв. «скарбниця»), Прилуках («Галаганівськииарсенал»).

До загальноєвропейського бароконалежать витвори архітекторів Я.Годного, Дж.Бріано, Дж.Джізлені, А.Колара,Я.Покори, П.Гіжицького, Б.Меретина, Я.де Вітте, Г.Гофмана — іноземців, їхтвори, пов'язані з католицьким культурним колом — це кляшторн, костьоли,колегіуми, ратуші, що збереглися на Поділлі, Волині і Галичині (Домініканськийкостьол у Львові 1749 -1764 pp., Колегіум в Кременці 1735 p., комплексПочаївської лаври 1771 — 1791 pp., ратуша в Бучачі 1751 р. тощо). НаГетьманщині до загальноєвропейського бароко з суттєвими місцевими відмінамиможна віднести хіба що Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, щойого 1642 р. почав будувати Адам Кисіль, та монастирські собори віленськогоархітектора, німця І.Б.Зауера — Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиряв Чернігові 1679 — 1695 pp. та Спасо-Преображенський собор ЛубенськогоМгарського монастиря 1695 р. — обидва є плодами будівничої діяльності гетьманівІ.Самойловича та І.Мазепи. За об'ємно-просторовою структурою ці собори дуженагадують литовські споруди того ж автора — костьол Камальдулів у Пажайслісі1667 — 1712 pp. та костьол Петра і Павла на Антакальнісі у Вільнюсі 1668 — 1685рр.

Найвідомішийархітектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницюКирилівського монастиря, Покровську церкву (на місці вірменськоїРіздвобогородицької церкви, що згоріла 1651 р., грецький купець МиколаТарнавіот 1685 р. збудував дерев'яну церкву Покрова Божої Матері. Протягом1766-72 рр. на її місці Григорович-Барський спорудив, як вважається, своюнайкращу будівлю — двоповерховий кам'яний храм у вигляді триконху, увінчанийтрьома банями) й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві — один зпарафіяльних храмів Подолу. Один з кращих творів ІванаГригоровича-Барського.Нинішня кам'яна церква споруджена у 1772-75 рр.І.Григоровичем-Барським. Зодчий скористався композицією, створеною його вчителемАндрієм Квасовим у церкві садиби Розумовських в селі Лемеші, але надав спорудісамобутніх рис.

Іншимвизначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих спорудКовніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям. Проскурниця та книжкова крамниця (Ковнірівський корпус) є однією з кращих споруж Верхньої Лаври. Її зведенняпов`язують з іменем будівничого С.Ковніра.

Спорудасприймається зараз як один об`єм, проте, складається з двох різних спорудпобудованих у різні часи, а вже потім об`єднаних в єдине ціле. Так, південначастина споруди — монастирська проскурниця, зведена у XVII ст, а на початкуXVIII ст. С.Ковнір будує поруч книжкову лавку з окремим входом. Після пожежі, у1744-1746 рр. він відбудував обідва будинки, надавши їм сучасного вигляду.

Монастирськапроскурниця — це досить об`ємна квадратна в плані споруда з масивними стінами.На межі XVII і XVIII ст. до основної будови прибудовано келію доглядачапроскурниці, а згодом — книжкову крамницю. Одночасно з побудовою крамниці надвсім будинком, що утворився, звели шість фронтонів — найбільший з них — надпроскурницею, найменший над прибудованої до неї і чотири однакові над крамницею.

ПротягомXVII—XVIII ст. в Україні розвивалася скульптура. Автором численних іконостасіві скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарськомумонастирі, церкві св. Покрови в Ромнах, був Сисой Шалматов. Талановиті скульпторипрацювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель,автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші вБучачі.

З II пол. XVIIст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набираєлюдяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництвопродовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вонизазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українськіархітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якогохарактерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшійчи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювались на ґрунті народноїестетики, що й визначило їхню своєрідність. На селі і значною мірою в містах якбудівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На ґрунті традиційдерев’яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещатіу плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об’єми. Їхособливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду. Але у містах частіше будівліспоруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини,магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались,то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав,Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип СтарцевЗбудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693)монастирів в Києві.