Реферат: Свiдок у кримiнальному судочинствi
МIНIСТЕРТСВОВНУТРIШНIХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЗАПОРIЗЬКИЙЮРИДИЧНИЙ IСНТИТУТ
кафедра кримiнальногопроцесу
та кримiналисти
КУРСОВА РОБОТА ЗКРИМIНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВАСВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI
Виконав: курсант 302 навчального
взводу Мінаєв М.В.
Перевірив:старший викладач
пiдполковник мiлiцї
Яцюк В.I.
Запорiжжя 2000П Л А НВступ……………………………………………………3-5
1. Правове положеннясвідка в кримінальному процесі… ………..6-12
2. Права та обов'язкисвідка… ………………………..13-16
3. Забезпечення безпеки свідка як учасника кримінального
процесу............................................………………………………..17-23
Висновок…………………………………..24
Список літератури………………………………25-26
В С Т У П.
Як об'єктивнаістина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчимиорганами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуальногодоказування, під час яко-го збираються, перевіряються, оцінюються докази і наїх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. У вирішенніпитання: як встановлення об'єктивної істини, ми виходимо з то-го, що кожензлочин завжди залишає визначену сукупність слідів в навколишньому світі. Їхможна поділити на дві групи.
Перша група слідів — це сліди, які залишеніподією злочинув пам'яті людей, які торкнулись злочинного діяння чи його наслідків.
Друга група слідів — це зміни матеріальних об'єктів, ма-теріальногосередовища.
Усі ці слідискладають той фактичний матеріал, за допомогою якого слідчий і суд встановлюють об'єктивну істину. Джерелом інформації першої групи слідів є, наприклад, показання свідка--очевидця.
Формуванняпоказань свідка пов'язано з різними джерелами от-римання інформації про злочин.існує кілька таких джерел. Перше — безпосереднє сприйняття злочинних дій.Повнота і точність уяв-лень про обставини злочинних дій безпосередньовизначається смис-ловою стороною сприйняття. Це залежить від життєвого досвіду і обсягу знань ( загальних чи професійних) свідка.
Другим джереломодержання свідком відомостей про мотиви ,
мету своїх дій, атакож про інші суб'єктивні елементи злочину в
момент йоговчинення є вислови самого підсудного. Свідок часто
запам'ятовує нетільки зміст висловлювань, але й окремі « клю-
чові « словапідсудного: « давай гроші «, « мовчи « та інші
Третім джереломодержання свідком відомостей є сприйняття ним конфліктних стосунків міжпотерпілим та підсудним, які пере-дували злочинній події.
Усі ці джерелаінформації свідка про злочин приводять до то-го, що показання свідка єнайбільш поширеним видом джерел до-казів, а свідок є найважливішою постаттюв кримінальному судо-чинстві, інформація якого допомагає слідчому кращерозібратися в справі, а суду — винести вірне рішення. Сказане визначаєнеабия-ку актуальність обраної теми, важливість її поглибленого вивчен-ня вкурсі « Кримінально-процесуальне право України « і визначен-ня місця свідка вкримінальному судочинстві.
У даній роботі для всебічного розгляду теми використано різноманітну літературу іпідручники радянських вчених Карева Д.С (1), Коблікова А.С (2), і головне, цепідручники українських вчених, докторів юридичних наук, Михеїнко М.М (3),Тертишник В.М.(4)
Головнимнормативним документом, де вказані права, обов'яз-ки і правовий статус свідка,є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК ) України від 28 грудня 1960 року.
1.Советскийуголовный процесс: Учебник / Под ред.проф. Д.С. Ко-сарева. М.: Высшая школа,1963. — 552 с.
2.Советскийуголовный процесс: / Под ред. А.С.Кобликова. - М., 1972. — 534 с.
3.Михеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальній процес України: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Либідь , 1999. — 536 с.
4.Тертишник В.М.Кримінальне-процесуальне право України : Навч.
Посіб. — К.:Юрінком інтер, 1999. — 576 с.
Обєктомдослідження в курсовій роботі є відносини, які ви-никають між свідком таіншими учасниками під час їх діяльності в кримінальному судочинстві.
Предметомдослідження є свідок як особа, яка бере безпосе-редню участь в кримінальномусудочинстві.
Мета курсовоїроботи полягає в тому, що необхідно визначи-ти місце свідка через учасниківкримінального судочинства.
Для досягненняцієї мети необхідно вирішити такі завдання :
· ознайомитися з учбовою танормативною літературою, яка аналізує правове становище свідка в кримінальному судочинстві;
· використати цю літературу для розгляду прав і обов'язків свідка, як учасника кримінального процесу;
· визначити норми за допомогоюяких проводиться забезпечення без-пеки свідка від негативного впливу іншихучасників процесу.
Для більш вдалогонаписання роботи і вирішення її головних завдань були використані такі методи : аналіз, синтез, уза-гальнення, дедукція, індукція. Саме індуктивний метод знадо-биться при написанні висновків.
Курсова роботаскладається з вступу, трьох розділів, виснов-ку та переліку використаноїлітератури.
1. ПРАВОВЕПОЛОЖЕННЯ СВІДКА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
З розвиткомдемократичних традицій, зростанням політичної і громадської активностіпідвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина і держави все більшою мірою бу-дуються на принципах пріоритету і законності.Зміцнення даних прин-кипів наближає нас до країн розвинутої демократії, таких, як :
ФРН,Великобританія, Франція, що дозволить Україні посісти серед них належне місце.Але це потребує копіткої праці у законодавчій та правозастосовчій практиці,вирішення багатьох правових проб-лем і завдань. До однієї з таких відноситься статус свідка у кримінальному процесі України.
Свідком по кримінальнійсправі може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини справи,якщо вона при цьому не є заінтересованою в кінцевому результаті справи якучасник процесу: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний. Будь--який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події,незалежно від його становища ( начальник міліції, мер, суддя, президент таін. ), може бути допитаний в якості свідка. Вік свідка не обмежений. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо завдяки свого розвитку правильносприймали обстави-ни, які мають значення до справи.
При аналізуванніролі свідка у кримінальному процесі зус-трічаються труднощі при визначеннійого статусу. Поняття « учас-ник кримінального процесу», на нашу думку, можна розглядати у двох розуміннях — широкому та вузькому. У вузькому — цеобвинува-чений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний по-зивач, цивільний відповідач та їхні представники, тобто особи, названі уп.8 ст.32 КПК України.
У широкомурозумінні, загальному для всього кримінального судочинства, до названогопоняття повинні включатися ті, хто так чи інакше бере участь хоча б у одній стадії процесу, хто наділяється у ньому тими чи іншими правами йобов'язками. До них можна віднести прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, експертів та спеціалістів.
Законодавецьназиває їх учасниками судового розгляду ( ст. 261 КПК України), а експерта іспеціаліста — особами, які беруть участь у справі ( ст. 295 КПК України).
Вказівки про надання будь-якого статусу свідку в кримінальнопроцесуальному законівідсутні, і це невипадково. Та-ке становище свідка склалось з часу, коли його функції у кримінальному процесі зводились до того, щоб поставитипідпис під показаннями, які викривають « ворога народу «, а наступного днясамому бути у такому ж становищі. (1)
Але, незважаючина це, свідок є основним джерелом інфор-мації, яку можна отримати при його допиті про обставини, що підлягають встановленню в даній справі,зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного іпотерпілого, і його взаємовідносин з ними ( ч.і і 2 ст.68, ч.і ст. 167 КПКУкраїни).
За чинним КПКУкраїни як свідки можуть бути допитані :
запідозрені іпотерпілі — до того, як вони офіційно, в передба-ченому законом порядкувизнані підозрюваним, обвинуваченим, по-терпілим; цивільні позивачі, цивільнівідповідачі, законні пред-ставники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими — у цих випадках, коли справа що-до нихбула закрита, виділена в окреме провадження або розгляну-та раніше, ніж щодоінших осіб, причетних до вчинення того ж зло-чину.
1 // ПравоУкраїни. — 1998. — № 4. — С.89.
Свідок даєпоказання про обставини, які ґрунтуються на без-посередньому сприйнятті, так ітакі, які сприйняті з інших дже-рел, наприклад, зі слів іншої особи чи збудь-якого документа. В останньому випадку свідок повинен вказати джерело, з якого йому стали відомі факти, про які він розповідає.» Не можуть бутидока-зами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме» ( ч. З ст.68КПК України).
Предметомпоказання свідка також можуть бути факти довідко-вого характеру про обставини,які самі по собі не мають доказово-го значення, але необхідні для розгляду справи. Свідок є не-замінним. Тому що свідок ї незамінним закон забороняї сумісниц-тво обов'язків свідка з іншими процесуальними функціями (слідчо-го,прокурора, судді, експерта і т.д.).
Тому, якщовиникає необхідність допросити в якості свідка будь-кого з осіб, які ведуть судочинство чи виконують інші функції у процесі, то цей суб'єкт підлягає відводу, він звільняється від інших процесуальнихобов'язків.
Участь в справізаконних представників підозрюваного і обви-нуваченого не виключає можливостіїх допиту як свідка. Особа на-буває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику для допиту в якості свідка.
Показаннясвідка, як і будь-які докази по справі підлягають перевірці і оцінці, оскількисвідок може бути заінтересований в кінцевому результаті справи і дає завідоманеправдиві показання. Такі показання можуть бути викликані і дією свідка збоку обвину-ваченого, потерпілого чи близьких їм осіб ( підкуп, шантаж, пог-роза вбивством і т.і.). Закон передбачає, що перед початком кож-ногодопиту встановити визнаним між свідком та підозрюваним чи обвинуваченим, атакож потерпілим ( ч.4 ст.167 КПК України), що має важливе значення дляправильної оцінки показань свідка. Пока-зання свідка перевіряються шляхоманалізу їх змісту, порівняння з іншими доказами, які містяться в справі, підчас виконання додат-кових та повторних допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події.
Умовоюдобросовісних показань свідка є також психічна пов-ноцінність свідка. Особи,які у зв'язку з своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати по них показання викорінює можливість участі його в якості свідка ( п.3 ч.і ст.69 КПК України).
Не можуть бутидопитані в якості свідка також:
· захисник підозрюваного,обвинуваченого чи підсудного про обста-вини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;
· адвокат, представникпрофесійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які сталийому відомі в зв'язку з ви-конанням обов'язків представника потерпілого,цивільного позива-ча і цивільного відповідача.
Адвокат, якийбере участь у справі як захисник або представ-ник, зобов'язаний зберігатиадвокатську таємницю, і не може бути допитаний як свідок не тільки з обставин,які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника або представника,але з усіх питань, з якими до них звернеться громадянин ( або юридична особа),суть консультацій, порад, роз'яснень ( ч.і ст.9, ч.і ст.10 Закону України« Про адвокатуру» від 19.12.1992 року (1).
1.ЗаконодательствоУкраины о борьбе с преступностью. — X.:
000 « Одиссей«, 1999. — 256 с.
існують певніособливості вчинку і допиту працівників дипло-матичних і консульськихпредставництв іноземних держав. Так, гла-ва дипломатичного представництва ічлени дипломатичного персона-лу представництва, а також члени їх сімей, якщовони проживають з ними і є іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідка, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'я-занідля цього з'являтися в слідчі органи ( ст.31 Віденської кон-венції продипломатичні злочини від 18 квітня 1961 р. (2)
Консульськіпосадові особи, у тому числі глави консульсько-го представництва, а також співробітники адміністративно-тех-нічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитись від даних показань самесвідка, крім пока-зань з питань, пов'язаних з виконанням ними службовихобов'язків. Консульські посадові особи і глави консульських представництв ненесуть відповідальності за відмову від дачі показань ( п. 13,14,15Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземнихдержав в Україні (3).
Нездатністьособи правильно приймати обставини, які мають значення для справи,встановлюються відповідно судово-медичного або судово-психіатричноюекспертизою.
2 Международноеправо в документах. — М., 1982. — С.132.
3 / ГолосУкраїни. — 1993. — 26 червня.
У ст.120 проектуКПК України наведено коло осіб , котрі не підлягають виклику як свідки з питань, що становлять їх про-фесійну або службову таємницю (адвокати, судді,журналісти, свяще-ники ) (1).
Було б доцільноу новому КПК правовий статус свідка-мед-працівника тасвідків-оперпрацівників СБУ, МВС та інших служб-суб'єктів оперативно-розшуковоїдіяльності.
Оперативніпрацівники СБУ та МВС часто потрапляють у стано-вище, коли в судовому розглядіважливі їх показання. Практика бо-ротьби з організованою злочинністю єпідтвердженням цьому. Якщо оперпрацівник буде давати пояснення на запитання, відповіді на які вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів таметодів роботи, то це поставить під загрозу життя та безпеку осіб, котрі єспівробітниками правоохоронних органів і виконують свої завдання у злочиннихугрупуваннях.
У ст.148 глави19 Модельного Кримінально-процесуального ко-дексу для країн-учасниць СНД пропонується приймати показання свідка-керівного співробітника органу, який здійснюї оператив-но-розшукову діяльність, про явища, відомі йому з донесень та слів підлеглих. Дані показання використовуються для вирішенняпи-тань про проведення невідкладних слідчих дій, але як докази самі по собі несприймаються, що повною мірою відповідає принципам до-казового права. Ні вчинному, ні в проекті нового КПК питання правового статусусвідкаоперпрацівника не отримали законодавчого закріплення. Тому, даючипоказання під час судового розгляду, опер працівники змушені розробляти «легенди «, посилатись на за-будькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації.
1. ПроектКримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісієюКабінету Міністрів України. — К., 1996.
Тим самим даючисвідомо неправдиві показання, які порушують ст. 71 КПК України, бо вони немають права на імунітет свідків у тій частині правових питань, котрістановлять державну та службо-ву таємницю.
У подібнестановище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність впорушенні лікарської таємниці, та інші особи ( нотаріус, омбуцмен ) якіберуть участь у судовому роз-гляді як свідки, але не названі у ст.69чинного КПК України, а також не відображені у ст.120 проекту нового КПКУкраїни.
Отже, з вищевикладеного можна вказати правове положення свідка як не визначене чиннимКримінально-процесуальним кодексом, яке повинно розроблятися для того, щобсвідок був одним з найваж-ливіших учасників процесу, бо від його інформації залежить пра-вильне вирішення справи.
2. П Р А В А ТА О Б О В'Я З К И С В І Д К А
Як і будь-якийучасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов'язків, які вінповинен неухильно дотримуватись, і що встановлені в Кримінально-процесуальномукодексі в ст.ст. 69-1, 70.
Особа, викликанаорганом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язаназ'явитися в зазначене місце й час і дати правдиві показання про відомі їйобставини в справі. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, поважнимипричинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце і час є несвоєчасне вру-чення повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбав-ляють йогоможливості своєчасно з'явитися до слідчого, прокурора чи суду, — до нього можебути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі такожпокласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розмірузаробітної плати. Пи-тання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, в якій свідок викликається. Воно можебути вирішене в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Йогонеявка без поважних причин не перешкоджає розглядові про накладання грошовогостягнення ( ст. 70 КПК України).
За зліснеухилення від явки до суду, за непідкорення розпо-рядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальністьза ч. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строкдо 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства абодізнання — за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Справа про накла-данняадміністративного стягнення розглядається суддею ( ст.221 Кп АП).
За відмовудавати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнутидо кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправнихробіт на строк до шес-ти місяців або штрафу, а за дачу завідома неправдивихпоказань — за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'я-тироків або виправних робіт до одного року.
Слід відмітити,що порушення кримінальної справи по відно-шенню до свідка, потерпілого,експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чинеправильний переклад мо-же мати місце лише одночасно з постановлянням вирокупо справі.
Свідок такожзобов'язаний: не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на цеслідчого ( ст. 121 КПК України); не входити в зносини з іншими свідками по тійже справі ( ст. 167 КПК України ).
Свідок маєвизначені права, здійснення яких максимально га-рантує правильність йогосвідчень ( ст. 69- 1 КПК України ) :
1. Даватипоказання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, ікористуватися допомогою перекладача.
Принципнаціональної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінальногопроцесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає в тому, щосудочинство в Україні прово-диться державною, українською мовою або ж , як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добрезрозуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступатив суді рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПКУкраїни). Він повинен переклада-ти всі показання свідка, запитання і відповіді.
2. Заявлятивідвід перекладачу.
Свідок має правозаявити відвід перекладачу тоді, коли не-компетентність перекладача полягає втому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говоритьсвідок чи складено документ.
3. Знати узв'язку з чим і у якій справі він допитується.
4. Власноручновикладати свої показання в протоколі допиту.
5. Користуватисянотатками і документами при дачі показань у тих випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати впам'яті.
6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. У ст.63Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності завідмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близькихродичів, коло яких визначається законом ( п.11 ст.32 КПК України).
Зміни, внесенідо інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правовогостатусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їх реалізації ще повинен бутирозроблений у новому КПК.
Вітчизняніюристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет,враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя,родинні зв'язки, збереження яких сприяє швидкому відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання. (1)
1 // Сов.юстиция — — 1998. — № 1. — С.29-30.
Важливимаспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі підвалин застосуваннясвідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись відсамообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти себе, він фактичнопіддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права назахист.
У країнах зустановленими демократичними звичаями ( Англія, Америка, ФРН) заборонено усуді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдаєморальної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-нане може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання.
7. Знайомитись зпротоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень,власноручно робити такі допов-нення і зауваження.
8. Подаватискаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого.
9.Одержувативідшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
Свідки,потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти,перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місцявиклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житловогоприміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншомунаселеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-реднійзаробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом.Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода завідрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімумудоходів громадян за день.
У разі наявностівідповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхомзастосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпекиосіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,і впорядку, пе-редбаченому в Кримінально-процесуальному кодексі.
Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову віддачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду, а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питінеповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14років, а за розсудом слідчого — до 16 років прова-диться за правилами допитудорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності — лікаря,батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам допочатку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допи-том тафіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові.Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий маєправо відвести поставлене запитан-ня, але воно також заноситься до протоколу.
Закон забороняєдомагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз або іншихнезаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічнийвплив, так звані « ком-бінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно невірних відомостей ( обманом) і не притискаютьвільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.
Неприпустимібудь-які погрози, а також інші незаконні дії ( шантаж, підкуп, обіцянка вигодитощо).
Свідок маєдопитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок бувочевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час.
Забороняютьсятривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допит тривалістю понадвісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу або психотропних засобів,рівно як і отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1)
На наш погляд,розширення прав свідка і забезпечення проце-суальних гарантій його захистудозволить не тільки відгородити того від незаконного переслідування і тиску,а й підвищить ефек-тивність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі.
1. Тертишник В.М.Кримінальне-процесуальне право України: Нав-ч.посіб. — К.: Юрінком інтер,1999. — 576 с.
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКАЯК УЧАСНИКА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Проблеми захиступрав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними :
1) захист інтересів,порушених злочином ( можливість звер-нення за захистом до правоохоронних і правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);
2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохороннихорганів;
3) захист від впливуінших учасників кримінального судочин-ства або їх родичів та близьких.
У зв'язку з цимнеобхідне розроблення законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального судочинства івдосконалення процедур їх застосуван-ня.
« Вищі соціальніцінності ( психологічне здоров'я) суспільства повинні мати пріоритет передінтересами розкриття злочинів «.
Згідно зположенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись з такоюградацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношенняцих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливостіанонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, апротилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, якіможуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.
Забезпеченнязахисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі: будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки.
Тому, пристворенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто береучасть в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тількисвідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їмдані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «,особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне — боягузництво — як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу).
Тому особливогозначення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можутьнадати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх відпогроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих ісвідків.
Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві,складають дві основні групи :
1) працівникиправоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники,експерти тощо);
2) потерпілі, свідки,підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькіназваних категорій.
У законодавствіці групи конкретизуються по-різному. Так, у законі України « Про державнийзахист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1).
Про важливістьзахисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьбиз організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справпро особ-ливо тяжкі злочини.
Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністюуникнення погроз та шантажу щодо експертів.
Особливуактуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, щонезахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( цецілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістювпливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої — мета — не датибудь-що здійснити, а до другої — не допустити надходження інформації абовикривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можназамінити, а свідка або, тим більш потерпілого, як правило , замінити неможна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першоїта другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасниківпроцесу з другої групи.
1. ЗаконодательствоУкраини о борьбе с преступностью. — X.: 000 « Одиссей «, 1999. — 256 с.
До другої групизаконодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу — відпотерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їхпредставників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
До основнихнапрямів та заходів захисту належать :
а) правові, щовключають дві підгрупи:
· кримінально-правові (встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб,яких захищають);
· кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);
б)соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місцепроживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, якузахищають, тощо);
в) фізичні (надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).
Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньонадійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостейорганізованої злочинності).
По-друге, державана даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, ЗаконУкраїни « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів «у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та іншихданих про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державноїінспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.
В ідеалі ценалежний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпекавитоку інформації зростає.
У ст.12 цьогоЗакону йдеться, що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якіможливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, якузахищають, вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)
Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеністьгромадян від злочинних посягань.
У США « Закон пропосилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, якіпередбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги — навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечуєтьсявідповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти звидачі компенсацій особам, які давали показання як свідки та потребуютьзахисту. (2)
1. Киевские ведомости.- 1997. — 10 ст.
2 // Юстиція. — 1994. — № 8. — С. 52.
Серед заходівзахисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котроївиходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиціяслушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучаснихумовах сумнівна.
Наведене свідчитьпро нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можутьгарантувати належний захист.
На даний часнайбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальнихзаходів захисту.
До них слідвіднести :
1. Вилучення зматеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану особу, допит під псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для йогореалізації ( під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а,відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних.
2. Надання на допиті (як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якоїзабезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативногопрацівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит несамого свідка, а поліцейського або слідчого, котрим від особи, якузахищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.
У ФРН як захистбезпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням « агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.
На даний час єкатегорія справ, з яких свідки не викли-каються до суду, — справа знезаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не маєжодного відношення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупки наркотичних засобів.
Однак,приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечитьпринципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальностіта рівноправності сторін.
У ФРН ця проблемавирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише «при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоров'я) «, анаприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування.
3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві «, котра регламентуєзаходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення воліабо в місцях із спеціальним режимом утримання.
У даній статтіпередбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місцепозбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лишенезначною частиною передбачених за-коном. Вони явно не забезпечують надійнийзахист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окремеутримування, фактич-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання.
Ця стаття маєпосилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тіймірі, в якій не суперечить режиму утримування.
Внаслідокобмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення абопримусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такізаходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту тазв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких родичів.
4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов, покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можнавизнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зонудосягнення зацікавлених осіб.
5. Проведення слідчихдій без контакту особи, яка потребує допомоги у захисті, з підозрюваним,обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.
У зарубіжнихкраїнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без прямого контактувпізнаючого та впізнаваного, для чого ви-користовуються кімнати, розділенісклом одностороннього огляду. Вважаю, даний досвід може бути запозиченийнами.
Щодо очної ставки питання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основнимишляхами:
а ) організаціюїї з використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного;
б ) за рахунокзаміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показаньіншої особи та дати з цього при-воду свої пояснення ( можна використовувати і протокол показань особи, яку захищають, але « мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та емоційніше).
При використаннітехнічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша — забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лишевиключити « пише « , який легко реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні.
Друга — анонімність потрібна.
В цьому разі ідля забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуютьсятехнічні засоби захисту « закриття зображення «, зміна звучання голосу тощо. Упринципі наведене ви-користовувати можна, але при цьому слід мати на увазі , що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, яку захищають, занайменшими деталями ( зовнішність, поведінка, одяг).
Відповідно,маскування (приховування) при цьому повинно бу-ти повним, що виключаєможливість впізнання за якими - небудь дрібними ознаками.
Крім того, зміствідомостей і способів їх подачі також мо-жуть служити орієнтиром длявизначення того, хто міг мати цю інформацію, для кого характерна такаманера формулювання та на-дання матеріалу.
З цього випливає,завдання забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. і,відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бутипокладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами, можна і необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанніінформації, отриманої від осіб, які потребують забезпечення безпеки.
Виходячи звикладеного вище, варто було б запропонувати, щоб наша держава, спрямована насприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу їх безпеці; щоб не продовжувала переслідування укримінальному порядку громадян за те, що пріоритетною мотивацією їх поведінкиу процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життяблизьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.
В И С Н О В О КВстановленняоб'єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.Встановлення об'єктивної істини мож-ливе тільки за допомогою доказів у виглядінадання інформації від учасника кримінального процесу, а саме — свідка.
У курсовійроботі при розгляді правового становища свідка виявляється відсутністьчіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі або такої, щозвужується до меж « живого носія доказів «, або такої, що розширюється до становища особи, яка бере участь у справі, з метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставинсправи.
Визначивши всіобов'язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що, незважаючи на великий обсяг обов 'язків, свідок має дуже мало прав, і таке безправне становище свідка суперечить не тільки принципам кримінальногопроцесу, а й не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав усвідка робить неможливим також їх захист, чим вдало користуються несумлінніслідчі з часів перших КПК СРСР.
Для забезпеченняреальної безпеки осіб, які допомагають у подоланні злочинності, укримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань зпроцедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересіврізних категорій учасників процесу, а також мета та умови бо-ротьби зізлочинністю і принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають упевному протиріччі, законодавець повинен у кожному конкретному випадкувстановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці,встановленню об'єктивної істи-ни, створенню умов для подолання злочинностітощо.
На нашу думку,не зміни в чинному КПК України, ні проект КПК України не дають забезпеченняправ свідка, не захищають особу від дачі інформації, яка може загрожувати їхжиттю, доки політичне і соціально-економічне становище нашої країни буде залишатися на тому рівні, на якому знаходиться зараз. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання, прокурору і суду правдиву і точну інформаціюдля правильного розгляду справи, а особа, яка надала цю інформацію, може небоятися за себе і за членів своєї сім'ї.
С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И1. Конституція України\\ Голос України. — 1996. -13с.
2. Кримінально-процесуальнийкодекс України з матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. — К.: Юрінком інтер,2000. — 840 с.
3. Науково-практичнийкоментар Кримінально-процесуального кодек-су України: За станом законодавствата постанов Пленуму Верхов-ного Суду України на 15 липня 1997 р. / Відповідальні редактори В.Ф.Бойко, В.Р.Гончаренко. — К.: Юрінком інтер, 1997.- 624 с.
4. Кримінальний кодексУкраїни. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 / Відп.ред. В.Ф.Бойко. — К.:Юрінком інтер, 1997. — 576 с.
5. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.1. /Відп. ред. В.Ф.Бойко. — К.: Юрінком інтер, 1997. — 567 с.
6. ПроектКримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїюКабінету Міністрів України. — К., 1996.
7. Об обеспечениизащити лиц, которие принимают участие в уголовном судопроизводстве: Закон Украины от 23.12.1993 г. Законода-тельство Украины о борьбе спреступностью. — X.: 000 '» Одиссей «, 1999. — 256 с.
8. О государственной защите работников суда и правоохрани-тельньых органов.Закон Украины от 23.12.1993 г. / Законода-тельство Украины о борьбе спреступностью. — X.: 000 « Одиссей «, 1999. — 256 с.
9. Об адвокатуре:Закон Украины от 19.12.1992 г. / Законода-тельство Украины о борьбе спреступностью. — X.: 000 « Одиссей «, 1999. — 256 с.
10. Положення продипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України// Голос України. — 1999. — 26 червня. И.Венская конвенция об дипломатическихотношениях от 18.04.1961 г. / Международное право в документах. — М., 1982. — 245 с.
12. Арсеньев В.Д. Вопросыобщей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. — М.: Юрид.лит., 1984. — 180 с.
13. Картева Л.М.Доказательства в советском уголовном процессе. :
Учеб. Пособ. — Волгоград: ВСШ, 1988. — 68 с.
14. Михеїнко М.М.,Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право :
Навч.посіб. длястудентів юр.вузів та фах.- К.: Вентурі, 1997. — 352 с.
15. Михеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник, -2-ге вид.,перероб. і доп. - К. : Либідь,
1999. — 536
16. Молдаван В.В.,Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право :
України, ФРН,Франції, Англії, США: Навч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999. — 400с.
17. Советский уголовньыйпроцесс / Под ред. А.С. Кобликова.- м., 1972. — 534 с.
18. Советский уголовныйпроцесс : Учебник / Под ред. проф.
Д.С.Карева — М.:
Вьюшая школа,1963. — 552 с.
19. Строгович М.С. Курссоветского уголовного процесса. В 2-х то-мах. Т.2. Порядок Производства поуголовным делам по советскому уголовно-процессуальному производству. — М.:Наука, 1970.
20.Тертышник В.М.Проблемы теории и практики доказательства на досудебных стадиях советскогоуголовного процесса. — Сумы, 1995.
· 160 с.
21.Тертышник В.М.Нетрадиционные способы и формы собирания и ис-следования доказательств прирасследовании преступлений: Уч. по-соб.- X.: ХИВД, 1994.-54с.
22.Тертышник В.М.Доказательства и доказывания в советском уголовном процессе.: Фондовая лекция.- Х.: ХИВД, 1992. — 80 с.
23.Тертышник В.М.Уголовный процесс : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. — 528 с.
24.Тертишник В.М.Кримінально-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. — К.: Юрінком інтер,1999. — 576 с.
25.Уголовныйпроцесс / Под ред. М.А.Чельцова. — М.: Юрид. лит., 1969. — 964 с.
26.Якович Ю.Л.Уголовный процесс Украины: Учеб. пособ. - Х.:
ХУВД, 1998. — 256 с.