Реферат: Выборы как форма непосредственной демократии

ПЛАН

Вступ                                                                                                             3

Глава 1. Загальні положення інституту виборів                                  5<span Times New Roman"">                    1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії                    5

              1.2. Історичний розвитокінституту

      виборів в Україні                                                                   7

              1.3. Поняттята основні принципи виборів                              9

              1.4. Види виборів та виборчих систем                                      10

Глава 2.  Принципивиборчого права в Україні                                  15

               2.1 Суб’єктивней об’єктивне виборче право                       15

               2.2.Принципи суб’єктивного виборчого права                     16

<span Times New Roman",«serif»">Глава 3. Застосування виборчогозаконодавства в Україні              19

<span Times New Roman",«serif»">               3.1.Відповідальність запорушення

<span Times New Roman",«serif»">                     виборчого законодавстваУкраїни                                     19

              3.2.Ефективність застосування йшляхи покращення

                    виборчого законодавства усучасній Україні.                 20

Висновки                                                                                                    25Список посилань                                                                                      26

Список використаноїлітератури                                                          28

Анотація                                                                                                     29

Вступ

На сучасному етапіреалізації задач по удосконаленню системи державногокерування, з врахуванням прийнятої 28 червня 1996 р. КонституціїУкраїни, на перший план виступає науково-обґрунтована концепція формуванняправової держави.

Демократичність держави ісуспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим,наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народувпливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективнотакий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя,під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади,їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в історичномуплані була саме ця форма народовладдя. Вумовах первісного суспільства вона здійснювалась увигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державнихутвореннях — у вигляді народних зборів, в якихбрали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми невважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускались). Участьу народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечуватиприйняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державномуутворенні. Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньоїдемократії є організація державної влади в античних Афінах.[1]

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичнізразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населеннядержав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крімтого, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівноїверхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньоїдемократії.

За допомогою виборів формується значна частина органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, самезавдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливістьфункціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Конституційний інститут виборіврегламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина його, а саменорми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, танорми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III«Вибори. Референдум» та у розділі XI «Місцевесамоврядування» Конституції України. Норми, які закріплюють пасивневиборче право, вміщено у розділах Конституції,присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Метою цієї роботиперш за все є детальний аналізпринципів виборчого права в Україні. Для розкриттяпроблеми розуміння виборів, у роботі поставлені наступні задачі: розглядосновних виборчих систем і ознайомлення із розвитком інституту виборів вУкраїні. Важливою задачею є розгляд виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушеннявиборчого процесу

Завданням даної роботиє визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і державивзагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інститутувиборів  з іншими соціальними й правовимиінститутами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів, тавикладення і закріплення  виборчого правау нормативно-правових актах.  У цьомудослідженні здійснена спроба  порівнянняточок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільшдетального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та  об'єктивного аналізу  проблем. 

 1.Загальні положення інституту виборів

1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії

Чинна Конституція Українивизначає, що носієм су­веренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.Здійснення влади народом відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так ічерез органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування. ТобтоКонституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдяозначає прина­лежність усієї суспільної влади, в тому числі державної,народові, вільне здійснення народом цієї влади відповід­но до його суверенноїволі в інтересах як всього суспіль­ства, так і кожної людини й громадянина.Визнання на­роду верховним носієм державної влади є вираженням народногосуверенітету. Це означає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї клади,здійснює її самостійно і не­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народуна встановлення і здійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народнийсуверенітет — невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено уст. 5 Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Правовизначати і змінювати консти­туційний лад в Україні належить виключно народовіі не може бути узурповане державою, її органами чи посадо­вими особами [2].

Залежно від форми волевиявлення народу розрізня­ютьінститути представницької і безпосередньої демо­кратії.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдинимджерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надалабезпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивнимвідобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином,влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняттясучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється втому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілокдержавної влади, які похідні від народного суверенітету [3]. Вищими форма­мибезпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, наоснові яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження йкоор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формуванняпредставницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття нимивідповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішеньбезпосередньо громадянами.

Закономірно, що третійрозділ чинної Конституції України “Вибори. Референдум”,  присвячений безпосередньому на­родовладдю,зокрема, його пріоритетним формам — ви­борам і референдумам, є наступним післярозділів пер­шого і другого Конституції України, де визначаються загальнізасади конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи таобов'язки людини й громадянина.

У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції Ук­раїнивизначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядуваннящодо призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання рефе­рендуму,здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України, формуванняЦентральної ви­борчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян Українитощо, які також входять до механізму реалізації прямого народовладдя.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єд­ностіщодо розуміння безпосередньої демократії. Най­більш загальновідомим упопередні часи було визначен­ня, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньоюдемо­кратією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управліннідержавою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, атакож пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народ­ного контролю[4].

Надумку М. П. Фарберова, «пряме народовладдя означає пряме волевиявленнянародних мас при розроб­ці й прийнятті державних рішень, а також їх прямаучасть у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні народного контролю»[5].

Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демо­кратієюпорядок, при якому рішення приймаються на основі прямого і конкретноговолевиявлення всіх грома­дян [6]. Досить часто в науці конституційного прававжи­ваються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участьнародних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Ф. Чудаков визначав, що «безпосереднядемокра­тія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкийкомплекс засобів участі громадян в управлін­ні справами держави і суспільства,в результаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обо­в'язковоїдопомоги обраних (призначених) в державні органи представників впливає наформування державної політики і її здійснення, а також створює представниць­кусистему і вирішальне впливає на її функціонування»[7].

З точки зору сучасних російських учених Ю. А.Дмитрієва, В. В. Комарової, «безпосередня демократія стано­вить собоюсуспільні відносини, що виникають у про­цесі розв'язання певних питань державногота суспільного життя суб'єктами державної влади, право­мочними виражати їхсуверенітет шляхом безпосеред­нього владного волевиявлення, яке підлягає узагаль­ному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребуєбудь-якого затвердження»[8].

В.Ф.Погорілко вважає що найбільш адекватнимсучасному розвиткові суспіль­них відносин могло б виступати наступне визначеннябезпосередньої демократії. “Пряме народовладдя — це система формбезпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиногоджерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні пред­ставницькихорганів державної влади та органів місце­вого самоврядування і безпосередньомуприйнятті влад­них рішень з передбачених Конституцією та законами Українипитань”[9].

Наукою конституційного права питання форм реалізаціїбезпосередньої демократії розробляється досить давно, проте єдності в тому, щовсе ж таки вва­жати формами безпосередньої демократії, поки що не­має. Залежновід власного розуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системиті чи інші форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі формибезпосередньої демократії — голосування і референдум[10]. В.Ф.Коток зараховувавдо форм безпосередньої демо­кратії революції, з'їзди, наради трудящих, вибори упредставницькі органи влади, імперативний мандат (на­кази виборців, звітністьдепутатів перед виборцями, пра­во відкликання депутатів), референдум[11]. М. П.Фарберов вказує (поряд з іншими) на наступні форми народовлад­дя: нарадитрудящих з питань державного управління, звітність депутатів та інших посадовихосіб перед наро­дом, робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народнізібрання, всенародні обговорення найважли­віших законопроектів і обговоренняпроектів рішень місцевих рад[12]. За радянських часів іноді відкремлювали якособливий вид демократії здійснення влади народу через громадські організації.

Мабуть найбільш слушним є підхід, запропонованийвченими Ю.А. Дмитрієвим і В.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямоїдемократії вважаються тільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власневолевиявлення госпо­даря повноти державної влади — народу. Ні листи, нізвернення громадян, ні громадські організації не вира­жають суверенітетународу, не інституюють його безпо­середнє державно-владне волевиявлення.

Отже, беручи за системотворчий критерій правонародного суверенітету, до системи прямого народо­владдя треба включитиреферендуми і вибори, як ос­новні форми, а також народні обговорення,плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення. Ви­ділення цихформ прямого народовладдя має досить об'єктивний характер, вони можутьзастосовуватись у різних правових системах, різних сферах суспільногожиття.[13]

Вибори як най­давніша форма прямого народовладдя, щопередбача­лась, зокрема, в Європі вже у перших конституціях як спосіб обранняструктур парламентського типу, застосо­вуються і зараз у більшості країн світу,то інші форми безпосередньої демократії використовуються вибірково і не всюди.

1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні

Виборність натериторії сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементивиборності спо­стерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Провід у цихплеменах належав кращим людям, які обиралися. Це були переважно представникивизнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на«віче» — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни тамиру.

З утворенням ізміцненням Київської держави прин­ципи виборності набули загального характеру,хоча пуб­лічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальшийрозвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманськоїдержави, Запо­різької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та самаформа державного управління — демократична республіка. Носієм суверенної владив цих республіках виступає весь народ. Всі державні інс­титуції без винятківформувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву «Правовий Уклад таКонституції відносно прав і вільностей війська Запорожського», на­званийКонституцією України 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першимнормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він впершефіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни йперіодичність скликання вищого представницького органу тих часів — ГенеральноїРади.

Особливе місце в історії становлення інституту ви­борностіза умов відновлення української державності посідають вибори до Установчихзборів Української На­родної Республіки. Норми Конституції Української На­родноїРеспубліки, що формували засади виборчого пра­ва України на той час, разом ізЗаконом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху вісторії відродження демократичних основ виборів до ви­щих представницьких органів.

Особливий період розвитку виборчого права Українистановить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвиткувиступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організаціїполітичної влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У їїрозвитку простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий —з 1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Основними  ознаками першого періоду становлення«пролетарської» виборчої системи були: запровадження виборів напринципах не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритомуголосуванні;  існування в законо­давствівідкритого переліку політичних, соціальних, еко­номічних, релігійних цензівщодо виборчих прав;  відсутністьвстановленої законом системи про­ведення виборів і підрахунків голосів; виборипроводи­лись аналогічно з виборами до партійних органів; відсутністьсистематизованого законодавства;  заснування спе­цифічних форм контролю за проведенням виборів,непередбачених законодавством, з боку партійних і ре­пресивних державнихорганів та інше.

Започаткування другогоперіоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки: 1) виборипроводились на принципах загально­го, рівного і прямого виборчого права притаємному го­лосуванні; 2) підрахунок результатів виборів здійснював­ся фактичноза мажоритарною виборчою системою аб­солютної більшості; 3) закономвстановлювались умови дійсності виборів; 4) ліквідовувалися виборчі цензи, щоіснували раніше, окрім передбачених в законі; 5) встано­влювалось колосуб'єктів висунення депутатів тощо.

Останній третій період радянської виборчоїсистеми почав­ся у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого за­конодавствана території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990 рр. можнаназвати перши­ми демократичними, або, напівдемократичними виборами в СРСР.

Після здобуття Україною незалежності і створеннявласної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний моментсистему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України; 2) система спеціальнихзаконів України про вибори: Закон «Про вибори народних депу­татівУкраїни»; Закон «Про вибори Президента Украї­ни»; Закон«Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міськихголів»; Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим»; Закон «Про Центральну виборчу комісію»; За­кон«Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму увиборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим»; 3)нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон «Про грома­дянствоУкраїни»; Закон «Про об'єднання громадян»; Закон «Про мови»та ін.; 4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчийпроцес.

      Отже, становлення інституту виборів вУкраїні прой­шло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що ук­раїнськанація здійснила свій внесок до скарбниці за­гальнолюдських надбань, таких якбезпосередня демок­ратія, свобода тощо.[14]

1.3.Поняття та основні принципи виборів

Найбільшпоширеною формою прямого народовлад­дя є вибори, які на відміну від інших йогоформ — ре­ферендумів, плебісцитів, постійно і періодично застосо­вуються у більшостікраїн світу. Шляхом виборів фор­муються різні органи публічної влади, якдержавні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судовіоргани, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжнійнауці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначеннявиборів. З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язаневизначення професора М. Ї. Корнієнка, який слушно визначає вибори як актсамоврядування народу[15]. В.В.Маклаков визначає вибори як процедуру формуваннядержавного органу або надання повнова­жень посадовій особі, що здійснюєтьсяшляхом голосу­вання уповноважених осіб при умові, що на кожний от­риманий такимчином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більшекандидати[16]. Фран­цузький державознавець М. Прело визначав вибори як «змаганнякваліфікованих юридичних свобод задля цілі провести призначення»[17].В.В.Кравченко дає таке визначення виборів – “це спосіб формування органівдержавної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнямиїх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначеннярезультатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих голосів заумов коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більшекандидатів”[18]. В.Ф.Погорілко вказує що у загальному вигляді вибори можнавизначити як волевиявлення народу з метою формування органів дер­жавної владиабо місцевого самоврядування шляхом го­лосування[19].

За умов демократичного суспільства вибори за своєюсуттю — це прояв реальної волі народу, процес вияв­лення і здійснення такоїволі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримкисвого оп­тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чиномсамоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов самедемократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у йогодіяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольнялиінтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існуваннявсього суспільства загалом. Волевиявленням народу за­дається насампередсуспільний (або публічний) і полі­тичний характер інституту виборів.

Зміст виборів якполітичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народуздійс­нюється конституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органівмісцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори якдержавотворчу функцію народовладдя.[19]

За формою здійснення вибори можна розглядати якспецифічну, врегульовану законом діяльність уповнова­жених органів і громадян,спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання.Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес,найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами Україниформа прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосуваннящодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування.

            Соціальне призначення виборів :

1.<span Times New Roman"">     

Вибори є вихідним принципом організації державногомеханізму та системи місцевого самоврядування.

2.<span Times New Roman"">     

Вибори, проведені з дотриманням вимог КонституціїУкраїни та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владілегітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якомуполітична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури,найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати, до того ж вобов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

3.<span Times New Roman"">     

Вибори відіграють визначальну роль у формуванніполітичної еліти суспільства.[21].

1.4. Види виборів тавиборчих систем

Вибори — надзвичайнобагатогранне суспільне яви­ще. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, узагальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знаєправо[22].

Залежно від підстав можна розрізняти кілька кла­сифікаційвидів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюютьсяна території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори ПрезидентаУкраїни;

2) місцеві (іноді їхназивають локальними, кому­нальними, адміністративними): вибори до представниць­кихорганів місцевого самоврядування (сільських, се­лищних, міських, районних умістах, районних, облас­них рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачаєоргани або посади, до яких входять або на які обираються представники наро­ду,вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної РадиУкраїни;

2) вибори на посаду Президента України;

       3) вибори представницького органутериторіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницькихорганів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах,районних, обласних рад;

5) вибори на посадисільських, селищних, міських голів.

За часом проведеннявибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в періодзакінчення строку повноважень (легіслатури), передба­ченого Конституцією ізаконами України для функціо­нування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дятьсяв разі дострокового припинення строку повнова­жень, передбаченого КонституцієюУкраїни і законами України для функціонування певного виду виборчого органу абопосади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ливибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

       4)вибори замість депутатів, голів (сільських, селищ­них, міських рад), яківибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втратидепу­татського мандата або дострокового припинення повно­важень депутата чисільського, селищного, міського го­лови на підставах і в порядку, передбаченихКонсти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться вразі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участівиборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними,коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими),коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дост­роковоговибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідкивибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори,проведені у порядку, визна­ченому Конституцією України і відповідному виборчомузаконі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шеннявиборчого законодавства, які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборіврозріз­няють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна системає найстарішою середвибор­чих систем. Назва її походить від французького majогіtе,що означає «більшість». Мажоритарною вважається сис­тема визначеннярезультатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (.один або кілька) відокругу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену закономбільшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світузастосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії,Канаді. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна дляобрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну системуабсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3)мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні ма­жоритарноїсистеми виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляєтьсяваріант багатоман­датних округів. В одномандатних округах голосують, якправило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і запартійними списками. Багатоман­датні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже ів Ук­раїні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обранимвважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умоводнакової кіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами,законодавством традиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При ційсистемі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шостіє те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бокандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їхбільшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосувалипроти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редніі малі партії.  З прийняттям новогомасиву вибор­чого законодавства нині в Україні запроваджується ма­жоритарнасистема відносної більшості частково на пар­ламентських, повністю на місцевихвиборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про вибори народних де­путатівУкраїни»[23], 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчихокругах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України«Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міськихголів»[24] вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у містіради проводяться за мажори­тарною системою відносної більшості по одномандатнихвиборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища,міста, району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсо­лютноїбільшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосіввиборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в їїпотенційному де­мократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хочаголоси виборців, поданих проти, знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її нерезультативність. Голо­сування за цією системою передбачає, як правило, по­вторнеголосування або повторні вибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому туріпомітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що маютьмісце при першому турі голосування. Іншим спо­собом, яким долається нерезультативність системи абсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, єальтер­нативне голосування, при якому виборці голосують за одного кан­дидата,але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатівне отримує абсо­лютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримавнайменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповіднідругі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат ненабере абсолютну кількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така системазапроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна системакваліфікованої більшостіпе­редбачає, що обраним вважається кандидат (абосписок кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосіввиборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило,перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка впрактиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих системє пропорційнасис­тема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія,Португалія.

При пропорційній системідепутатські мандати роз­поділяються між партіями пропорційно кількості голосіввиборців, зібраних кожною з них у межах виборчого ок­ругу. При застосуванніцієї системи округи завжди бага­томандатні.

За впливом виборців на розташуваннякандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види про­порційноїсистеми:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткимисписками.

При застосуванні жорсткихсписків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчомубюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість першихкандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується вІспанії, Пор­тугалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладіозначає «перевага») виборець не просто голосує за спи­ски партії, щообирає, а й робить помітку навпроти но­меру того кандидата в кандидатськомусписку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той,хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференційу кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце упартійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії,Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає мож­ливістьдля виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавшипрізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборцівпідраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою префе­ренцій.Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має своїпереваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програмамайбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення інайдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може «витягнути» удепутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. Навідміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявленнясаме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. в цьому її перевага, протенедоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше наокремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому.Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю по­долативади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, «обтяжливою»обстави­ною при запровадженні пропорційної системи є досить складна системаобрахунку