Реферат: Наукова революція в природознавстві наприкінці ХІХ–початку ХХ ст.

Міністерствоосвіти і науки України

Черкаськийдержавний технологічний університет

КафедраІсторії України


КОНТРОЛЬНАРОБОТА

здисципліни „Історія науки і техніки”


натему „Наукова революція в природознавстві

 наприкінціХІХ – початку ХХ ст.”


Перевірив:                                                                  Виконав:

Викл.Перехрест І.В.                                                  студ. 5-го курсу

                                                                                       гр. ЗРТ-33, ФЕТ

                                                                                      СоболєвО.В.


Черкаси,2008


План

 

1. Розвитокатомістики: розкриття таємниці атома та  вплив атомістики на подальший розвиток природознавчих галузей.

2.      Дослідженняскладової матерії.

3.      Наукові дослідження природних процесів:

А) еволюція повітроплавання

Б) радіо та телеграф;

В) зародження генетики.


Вступ

Перший історичнийетап формування наукових знань іноді називають донауковим і пов’язують звиникненням знань, що узагальнювали інші аспекти життєдіяльності людини, знань,що фіксували досвід взаємодії з природою. У формах існування цього знання проприродний світ давали взнаки міфологічний контекст, що з'єднував і перетворювавїх на єдине ціле, і описово-рецептурні норми змісту знань. Для більшості знаньпро певні особливі частини природи (зорі, живе, землю та ін.) або природнівластивості давнього періоду історії людства характерною була причетність дорозв'язання певних практичних задач діяльності людства. А звідси —описово-рецептурний, техніко-технологічний характер знань, більшість з яких щепороджувалася практичним досвідом. Збагачуючись ними, людина ставала майстром,митцем. Водночас такі знання були не настільки всебічними і ґрунтовними, щоб унайзагальніших рисах дати людині розуміння сутності світу, в якому вона живе.Тому мистецька діяльність людини доповнювалася такими формами відтворення івикористання знань, як таїнство, священнодія. У подальшому становленні тарозвитку наукові знання поступово розшаровувались і відокремлювалися відмистецтва й магії, але продовжували відбивати єдність усіх складових людськоїдіяльності.

У XХ ст. виниклинеобхідні соціальні, технічні та теоретичні передумови становлення якнауково-технічного знання, зокрема, так і всієї науки в сучасному її розумінні.XІХ ст. відкрило період розвитку суспільства, що характеризувався піднесеннямматеріального виробництва та економічних відносин від ремесла до промисловостіу формі мануфактури. XХ ст. для більшості європейських держав було століттямперемоги нових економічних — відносин.


1.  Розвиток атомістики:розкриття таємниці атома та вплив

атомістики наподальший розвиток природознавчих галузей.

Одна з першихтеоретичних систем фізичних поглядів античності — атомістичне вчення Демокріта(460 — 377 р.р. до н.е. ). Воно є особливою формою розвитку елементної ідеї проте, що в основі світу речей лежить деяка кількість структурних одиниць — елементів. Демокріт намагався розробити вчення про атомарну структуру континууму.Атом визначався як фізичне тіло, що фактично не поділяється, незмінне за своєюприродою. За уявленням Демокріта, наука повинна пояснювати явища фізичногосвіту, тому атомістична теорія була першою добре осмисленою концепцієюмеханічного пояснення природи.

Поясненнярозуміється як вказівка на механічні причини усіх можливих змін у природі,якими є рух атомів. Такі причини доступні звичайному сприйняттю, тому що вонимають фізичну природу, тобто їх треба шукати у земному світі. А шлях пізнання — це шлях сполучення чуттєвого досвіду та його раціонального перетворення.Програма атомізму є першою у історії думки програмою, яка виходить зметодологічної настанови пояснення цілого як суми окремих його складових.

Особливостінаукової концепції атомістів полягають, по-перше, у розумінні призначенняфізичної науки як такої, що повинна пояснити явища фізичного світу; по-друге, упринципі, на підставі якого робиться пояснення «атоми – порожнеча»: механічнийрух атомів; по-третє, у наочності пояснювальної моделі; по-четверте, у поділісвіту на дійсний, об‘єктивний і суб‘єктивний. Атомісти розробили метод, який уподальшому неодноразово застосовувався до різних явищ природи та людськогобуття.

Атомізм, можнарозглядати як філософське усвідомлення реальної життєвої ситуації врабовласницькому суспільстві, адже атоми тотожні своєю неподільністю ірізняться лише зовнішньою, тілесною формою, як і люди тотожні в своїй«людяності», але різні за зовнішністю. Як ці атоми рухаютьсявідповідно необхідності в порожнечі, так і люди рухаються відповідно своємумісцю в суспільному житті. Соціальний підтекст атомістичної теорії яскраводемонструє римський переклад грецького слова «атом» —"індивід". Атоми рухаються і утворюють найрізноманітніші з'єднання,які сприймаються людьми як різні речі, процеси, що виникають і зникають. Але церозмаїття, стверджує Демокріт, удаване: немає різних речей, процесів, є лишерізні з'єднання одних і тих самих атомів.

На основі ранньоїнатурфілософії (фізики) склалася логічно розчленована і глибоко продуманапрограма природничо-наукового знання Аристотеля, по суті, перша форма вже нетільки філософського знання про природу, а й справді науки про природу — фізикиі біології.

Арістотель зробивкрок уперед порівняно з Демокрітом, оскільки намагався розробити понятійнийапарат для визначення руху. Атомістичне пояснення руху було більшенатурфілософським, оскільки атомісти безпосередньо співвідносили свійзагальнофілософський принцип з емпіричними явищами, не створившиопосередковуючої системи понять.


2.Дослідження складової матерії.

Поняття«матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом,  з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода,  земля,  дерево, глина  тощо). Подібне розуміння матерії зустрічаємо  у  філософії стародавнього  світу,наприклад, у представників  давньоіндійської школи локаути або давньокитайськихматеріалістів.

Перші філософські визначення матерії даються, власне,  через узагальнення  їїпобутового розуміння. Представники давньогрецької філософії  в  більшостівипадків під матерією розуміли найдрібніші частинки — атоми, або корпускули, зяких складаються тіла і які  є першоосновами буття.

Узагальнюючиздобутки минулих часів, Арістотель у книзі «Метафізика»  писав,  що«більшість перших філософів  вважали  початком усього лише матеріальніначала, а саме, те, з чого складаються всі речі,  із  чого, як першого, вонивиникають і на що,  як  останнє, вони,  гинучи, перетворюються, причомусутність хоч і залишається, але  змінюється  в своїх проявах, — це вонивважають  елементом  і початком  речей.  Фалес, засновник такої філософії,  як стверджує далі  Арістотель, говорить, що начало — вода, що сім'я  всього  за природою вологе,  а  начало  вологого  —  вода».  Звичайно,  таке розуміння історично  обмежене, але якщо вдуматись,  то  сьогодні, вирішуючи  глобальні проблеми  сучасності,  чи  не  починаємо  ми розуміти,  що  вода, земля,повітря, енергія —  першооснови  буття людини?

Якщо дляфілософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з  якого  складаються тіла,  предмети,  а  кожен  предмет  (тіло) складається з матерії та форми якдуховного першопочатку,  то  для Р.Декарта  (XVII  ст.)  матерія  — це складова  частинка  предмета (тіла),  а  саме: тіло разом з формою. Оскількипредметів,  тіл — безліч, то матерія — це сукупність тіл, предметів, якімістяться у Всесвіті.  Декарт  розкриває зміст поняття  матерії  за  допомогою трьох категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому  під субстанцією   він  розуміє  самоіснуюче   буття  —  самостійне, самодіяльне:  під  атрибутом —невід'ємні, загальні,  універсальні риси  даної  субстанції, а під аксиденсом—  довільні,  випадкові, необов'язкові риси субстанції. Тому Декарт визначаєматерію як субстанцію самоіснуючого  буття,  атрибутом  якої  є  протяжність ізїї властивостями:  займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною.

І.Ньютон  додає   до  Декартового  визначення   матерії   як субстанції  ще три атрибути:протяжність, непроникність (непорушна цілісність  тіла), інертність(пасивність, нездатність  самостійно змінювати  швидкість згідно із законамидинаміки); вага, зумовлена дією  закону  всесвітньої гравітації. Причомуінертність  та  вага потім  об'єднуються  ним  у поняття маси,  яка  виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості.

Інший  підхід уП.Гольбаха, який визначає матерію як все  те, що  пізнається  чуттєво,  прицьому джерелом  чуттєвого  знання  є відчуття   форми,  кольору,  смаку, звуку  та  ін.  Він  доводить розуміння матерії до гносеологічногоузагальнення, піднімається на вищий  рівень  абстрагування, незважаючи  на те,  що  прискіпливі критики дорікали йому за надмірну широту, неконкретність, а  тому неадекватність  цього визначення. Як на аргумент, вони  посилалися на релігійні та філософські концепції, за якими боги і духи (Бог — Сонце вєгипетській релігії або поняття Бога у філософії Д.Юма)  — чуттєво пізнаваніреалії.

Відповідний внесок  до  поглиблення поняття  матерії  зробив Г.Гельмгольц.  За  його словами,  матерія  —  це  все,  що  існує об'єктивно  (незалежно  від свідомості  людини).  Але  Бог  існує об'єктивно і від того не стаєматеріальним.

Матерія  якфілософська категорія — не закостеніла,  незмінна форма  або  вмістилище всього існуючого у  світі.  Вона  визначає найбільш  суттєві властивості об'єктивно-реальногобуття  світу  — пізнаного  і  ще  не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

Системність ворганізації матерії — не тільки її фундаментальна властивість,   вона  також визначає  методологію  сучасного   наукового пізнання структурних рівнівматерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений,підорганізмений,  понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я,народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, поняттяматерії проходить складний шлях, постійно  уточнюється,  поглиблюється,збагачується новими властивостями,  відображає  рівень  розвитку  пізнання людиною  світу.  Матеріальність світу,  як  зазначає  Ф.Енгельс, доводиться непарою  фокусницьких фраз, а довгим і важким розвитком філософії таприродознавства. Поширене  визначення  матерії як філософської  категорії  для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її  відчуттях, відображається  нашимивідчуттями та свідомістю й існує  незалежно від  них,  певною  мірою єобмеженим, оскільки  зосереджується  на гносеологічних  аспектах матеріального,не враховуючи  притаманний йому онтологічний зміст.

Справді, якщо незосереджуватися тільки на гносеологічному ви значенні  матерії,  а розглядатиїї, враховуючи розвиток  сучасної науки і філософії, то можна виокремити:

1. Онтологічніскладові: а) рух та його форми; б) простір; в)час; г)детермінація.

2. Гносеологічніпринципи: а) пізнаваність; б) об'єктивність; в)реальність.

Таким  чином,узагальнене визначення категорії «матерія»  має базуватися на тому,що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване ібезпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною.


3.Наукові дослідження природних процесів:

 

А) Еволюціяповітроплавання.

Аеростат Перша всвіті повітряна куля (аеростат) з'явилася в 1782 році, коли брати Эт'єн і ЖозефМонгольф'є вирішили продемонструвати в колі рідних і знайомих винайдений нимизасіб, за допомогою якого можна піднятися в повітря. Цим засобом виявиласянаповнена димом оболонка у вигляді кулі діаметром 3,5 метра. Успіх бувприголомшуючий. Оболонка протрималася в повітрі близько 10 хвилин, піднявшисьпри цьому на висоту майже 300 метрів, і пролетіла так близько кілометра.Окрилені (або одимленні) успіхом, брати вирішили показати винахід широкійпубліці. Вони побудували величезну повітряну кулю, діаметром більше 10 метрів. Демонстрація повітряної кулі відбулася 5 червня 1783 року у присутності великого числаглядачів. Куля, наповнена димом, спрямувалась догори. Спеціальний протокол, щобув скріплений підписами посадових осіб, засвідчив всі подробиці досвіду. Таквперше офіційно було завірено винахід, що відкрив шлях повітроплаванню.

В той же часмолодому французькому фізикові професорові Жаку Шаpлю було наказано підготуватиі провести демонстрацію свого літального апарату. Шаpль був упевнений, що димнеповітря — це не краще рішення. Він вважав, що значно більше користі обіцяєвикористання водню, оскільки він легший за повітря. Як легку оболонку, здатнутривалий час тримати летючий газ, Шаpль використовував легку шовкову тканину,покриту розчином каучуку в скипидарі. 27 серпня 1783 року на Марсовому полі в Парижістартував літальний апарат Шаpля. На очах 300 тисяч глядачів він спрямувавсяугору і незабаром став невидимим. Коли хтось з присутніх вигукнув: «Який же увсьому цьому сенс?!» — відомий американський учений і державний діяч БенджаминФранклін, що знаходився серед глядачів, відмітив: «А який сенс в появі на світновонародженого?» Зауваження виявилося пророчим. На світ з'явився«новонароджений», якому було зумовлено велике майбутнє.

Успішний політаеростата Шаpля не зупинив братів Монгольф'є. Працюючи день і ніч, вонипобудували до наміченого терміну повітряну кулю, і щоб справити ще більшевраження, брати причепили до повітряної кулі клітку, куди посадили барана,качку і півня. Це були перші пасажири в історії повітроплавання. Повітряна кулявідірвалася від помосту і спрямувалася угору, а через вісім хвилин, пройшовшишлях в чотири кілометри, благополучно опустився на землю. Брати Монгольф'єстали героями дня, були удостоєні нагород, а всі повітряні кулі, в яких длястворення підйомної сили використовувалося димне повітря, стали з того дняіменуватися монгольф'єpами.

Кожен політповітряних куль братів Монгольф'є наближав їх до заповітної мети — польотулюдини. Побудована ними нова куля була більша: висота 22,7 метра, діаметр 15 метрів. У нижній її частині кріпилася кільцева галерея, розрахована на двох чоловік. В серединігалереї було підвішено вогнище для спалювання кришеної соломи. Знаходячись підотвором в оболонці, воно випромінювало тепло, що підігрівало повітря усерединіоболонки під час польоту. Це дозволяло зробити політ тривалішим і в якійсь мірікерованим. Король Франції Луї XVI заборонив авторам проекту брати особистуучасть у польоті. Таке ризиковане для життя завдання, на його думку, слід булодоручити двом злочинцям, засудженим до страти. Але це викликало бурхливіпротести Пілатpа де Розьe, активного учасника споруди монгольф'єpа. Він не мігзмиритися з думкою про те, що до історії повітроплавання увійдуть імена якихосьзлочинців, і наполягав на особистій участі у польоті.

Дозвіл булоотримано. Іншим «пілотом» став прихильник повітроплавання маркіз д'Аpланд. Іось 21 листопада 1783 року людина нарешті змогла відірватися від землі ізробити повітряний політ. Монгольф'єp протримався в повітрі 25 хвилин,пролетівши близько дев'яти кілометрів. Прагнучи довести, що майбутнєповітроплавання належить шаpл'єpам (так називали аеростати з оболонками,наповненими воднем), а не монгольф'єpам, професор Шаpль розумів, що для цьогопотрібно здійснити політ людей на шаpл'єpі, причому ефектніший, ніж політбратів Монгольф'є. Створюючи новий аеростат, він розробив рядпроектно-конструкторських рішень, які потім використовувалися впродовж багатьохдесятиліть. Побудований їм шаpл'єp мав сітку, що обтягувала верхню півсферуоболонки аеростата, і стропи, за допомогою яких до цієї сітки підвішуваласягондола для людей. Для управління висотою польоту використовувалися спеціальнийклапан в оболонці і баласт, що зберігався в гондолі. Був передбачений і якірдля полегшення посадки на землю. 1 грудня 1783 року шаpл'єp діаметром більшедев'яти метрів узяв старт в парку Тюільpи. На нім відправилися професор Шаpль іодин з братів Робер, що брали активну участь в роботах по споруді шаpл'єpів.Пролетівши 40 кілометрів, вони благополучно опустилися біля невеликого села.Потім Шаpль сам продовжив подорож. Шаpл'єp пролетів п'ять кілометрів,забравшись на небувалу для того часу висоту — 2750 метрів. Пробувши в надхмарній вишині біля півгодини, дослідник благополучно приземлився,завершивши, таким чином, перший в історії повітроплавання політ на аеростаті зоболонкою, наповненою воднем. б. У січні 1896 в «Журналі Російськогофизико-хімічного суспільства» Попов опублікував статтю «Прилад длявиявлення і реєстрації електричних коливань», в якій привів схему ідокладний опис принципу дії першого в світі радіоприймача". Успішнапрактична дія приладу довела його здатність сприймати електромагнітні коливанняв атмосфері. 12(24) березня учений вже на експериментальному приладі наочнопродемонстрував передачу сигналів без дротів на відстані 250 метрів.

 


Б) Радіо тателеграф

У червні 1896італієць Г. Марконі запатентував в Англії винахід, що повторював схему ранішеобнародуваного в публікації Попова пристрою. Цей факт спонукав російськогоученого виступити із спеціальними заявами про свій пріоритет у вітчизняному ізарубіжному друці. Заслуги Попова у винаході радіо були відмічені присудженнямйому золотої медалі на Паризькому Електротехнічному Конгресі в 1900.

До літа 1897 врезультаті численних дослідів була вирішена задача збільшення відстані передач,на кошти Морського міністерства виготовлені нові прилади і досягнута дальністьзв'язку до 5 км. Досліди радіозв'язку, які мали військове значення, невдавалися до розголосу, але помічене в ході їх явище віддзеркалення радіохвильвід предметів (зокрема, кораблів) лягло в основу радіолокації.

У 1898-99 Поповпродовжує експериментальні роботи на Балтійському і Чорному морях, в ході якихрозробляє пристрій для прийому телеграфних сигналів на слух. У 1900встановлюється радіозв'язок вже на 50 км, після чого Морське міністерство вводить бездротовий телеграф на судах флоту.

 

В) Зародженнягенетики.

 Гене́тика (грец. γεννώ — породжувати) — це наука про гени,спадковість та варіативність організмів.

Генетика  — наукапро спадковість і мінливість організмів та організацію спадкового матеріалу.Через універсальність генетичного коду  генетика  лежить в основі вивчення всіхформ життя від вірусів до людини.

Слово « генетика» було уперше запропоновано для того, щоб описати знання про спадковість тамінливість визначним Британським вченим Вільямом Батесоном (William Bateson) уособистому листі до Адама Седжвіка Adam Sedgwick (18 квітня 1905). УпершеБатесон ужив слово « генетика » публічно на Третій Міжнародні Конференції зГибридизації Рослин (Лондон, Англія) у 1906.

Початкові знанняз  генетики  пов'язані із такими процесами, як одомашнення та схрещуваннятварин і рослин ще у прадавні часи. Сьогодні методи  генетики  дозволяютьвивчати властивості конкретних генів та аналізувати зв'язок між різними генами.Зазвичай в організмі генетична інформація зберігається у вигляді хромосом, які,у свою чергу, складаються з білків та носіїв генетичної інформації — молекулДНК.

У генахзакодована інформація, яка необхідна для синтезу амінокислотної послідовностібілків. Білки ж відіграють найважливішу роль у формуванні фенотипу, чи, іншимисловами, білки визначають, яким буде фізичний стан, загальний вигляд організму.У диплоїдних організмах домінантні алелі на одній хромосомі будуть маскуватиекспресію рецесивних генів на іншій (гомологічній) хромосомі. Єдина можливістьпроявитися рецесивній алелі — гомозиготний стан (коли обидві копії генурецесивні і домінантного гену немає у конкретно взятої особи). Кодомінантність— це така властивість генів, коли обидві риси домінантні одночасно, і обидвіриси у цьому випадку будуть присутні у фенотипі.

Генетика  М.Лобашева, 1-е видання 1963 року (ліворуч) та 2-е видання 1967 року (праворуч).Перший підручник  генетики  для вузів після періоду лисенківщини.

Фраза«закодувати» досить часто уживається, щоб позначити інформацію, яка міститься угенах, і необхідна для певної структури білку: «гени кодують білки».Найпростіша концепція — «один ген — один поліпептид (один білок)». Але один генможе кодувати і велику кількість різних поліпептидів у залежності від регуляціїйого транскрипції (альтернативний сплайсинг). Гени кодують нуклеотиднупослідовність мессенджер-РНК, або мРНК, транспортних РНК (тРНК) тарибосомальних РНК (рРНК). Усі ці види РНК необхідні для синтезу білків.

Гени впливають назовнішність усіх організмів, у тому числі і людей, а також і на поведінку. Наці характеристики також впливають умови зовнішнього середовища та інші разніфактори. Ідентичні генетично близнята, які по суті є «клонами» унаслідокраннього поділу ембріону, мають однакову ДНК, але різні риси характеру, різнівідбитки пальців тощо. Генетично ідентичні рослини накопичують різні зарозміром та насичністю жирні кислоти у залежності від температури зовнішньогосередовища.

Зародження  генетики  можна прослідкувати ще у доісторичні часи. Вже на Вавілонськихглиняних плитках указувалися можливі риси при схрещуванні коней. Але основисучасних уявлень про механізми спадковості були закладені тільки у середині 19століття.

Роботи ҐреґораМенделя. У 1865 році монах Ґреґор Мендель вивчав горох гібридизіцію рослин уАвгустинському монастирі у Брюнні (Брно, тепер на території Чехії). Дослідникоприлюднив свої результати на засіданні місцевого товариства науковців. Робота«Досліди над рослинними гібридами» була опублікована у 1866 році. Сформульованізакономірності наслідування пізніше отримали назву Закони Менделя. За життяавтора ці роботи були маловідомі, сприймалися досить критично. Результатидосліджень іншої рослини, «Нічної красуні», суперечили на перший поглядвисновкам Менделя, і цим досить охоче користувалися критики.

Класична  генетика

На початку 20століття роботи Менделя звернули до себе увагу у зв'язку із дослідженнями КарлаКорреса, Еріха фон Чермака та Гуго де Фриза у сфері гибридизіції рослин. Вонипідтвердили основні висновки про незалежне наслідування ознак і про чисельні співвідношенняпро розщепленні ознак у нащадків.

Невдовзіанглійський натураліст Вільям Бетсон запропонував назву нової науковоїдисципліни —  Генетика. У 1909 році ботанік із Данії запропонував слово ген.

Важливим доробкомє також Хромосомна теорія спадковості Томаса Ханта Моргана і його учнів. Ціавтори працювали із дрозофілою (Drosophila melanogaster). Вивченнязакономірностей зціпленого успадкування дозволило шляхом аналізу результатівсхрещування скласти карти розташування генів у «групах зціплення», а такожспівставити групи зціплення із хромосомами (1910—1913 роки).

Два ланцюги ДНКтримаються разом завдяки слабким зв'язкам (водневий зв'язок). Залишку цукру(пентози дезоксирибози) у ланцюгах виділені блакитним кольором.

Епохамолекулярної  генетики  розпочинається у 1940 — 1950 роках. У той час буладоведена роль ДНК у передачі спадкової інформації. Найважливішими кроками сталирозшифрування структури ДНК, створення теорії про триплетність генетичногокоду, опис механізму біосинтезу білків, відкриття рестриктаз та сиквенс(встановлення послідовності нуклеотидів) ДНК. У СРСР із 1930-тих до 1960-тих генетика  уважалась забороненою наукою.

 


Висновок

 

1. Особливості науковоїконцепції атомістів полягають, по-перше, у розумінні призначення фізичної наукияк такої, що повинна пояснити явища фізичного світу; по-друге, у принципі, напідставі якого робиться пояснення «атоми – порожнеча»: механічний рух атомів;по-третє, у наочності пояснювальної моделі; по-четверте, у поділі світу надійсний, об‘єктивний і суб‘єктивний. Атомісти розробили метод, який уподальшому неодноразово застосовувався до різних явищ природи та людськогобуття.

2. Для Р.Декарта  (XVII  ст.) матерія  — це  складова  частинка  предмета (тіла),  а  саме: тіло разом зформою. І.Ньютон   додає   до  Декартового  визначення   матерії   яксубстанції  ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність  самостійно змінювати  швидкістьзгідно із законами динаміки). У П.Гольбаха, який визначає матерію як все  те,що  пізнається  чуттєво,  при цьому джерелом  чуттєвого  знання  є відчуття  форми,  кольору,  смаку,  звуку  та  ін. За словами Г.Гельмгольца,  матерія  — це  все,  що  існує об'єктивно  (незалежно  від  свідомості  людини).

3. Аеростат з'явилася в 1782році, коли брати Эт'єн і Жозеф Монгольф'є вирішили продемонструвати в колірідних і знайомих винайдений ними засіб, за допомогою якого можна піднятися вповітря. В той же час молодому французькому фізикові професорові Жаку Шаpлю булонаказано підготувати і провести демонстрацію свого літального апарату.Генетика  — наука про спадковість і мінливість організмів та організаціюспадкового матеріалу. Через універсальність генетичного коду  генетика  лежитьв основі вивчення всіх форм життя від вірусів до людини.


Списоквикористаної літератури:

 

1.  Бесов Л.М. Історія науки ітехніки з найдавніших часів до кінця ХХ ст. – 2-е вид. перер. І доп. – Х: ХДПУ,2000.

2. Методичнівказівки по організації самостійної роботи студентів з курсу ,, Історіярозвитку основних фізичних уявлень ” ( Частина 1)/Упор. Л.П.Пономаренко, А.С. Литвиненко. – К.: НТУУ КПІ”, 2002.

3. КирилинВ.А. Страницы историинауки и техники. – М., 1986.

4. ШухардинС.В. Техника в её историческом развитии. – М., 1962

5. ПархоменкоА.А., Федоров А.С. Сражающая наука. – М., 1990.

6. ПетросьяцА.М. Атом не должен служить войне. – М., 1986.

еще рефераты
Еще работы по коммуникациям и связям