Реферат: Создание и развитие Киевской Руси

Тема: “Виникнення ірозвиток Давньоруської держави”ПЛАНВступ

1.     Передумови утворення східнослов’янської держави.

2.     Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.

2.1. Об’єднання земель і племен східних слов’ян.

2.2. Розвиток державності на Русі в першій половині Хст.

2.3. Соціально-економічний та державний лад КиївськоїРусі.

2.4. Розвиток Давньоруської держави за часів князюванняСвятослава.

2.5. Розбудова держави за Володимира Святославовича.

2.6. Хрещення Русі.

2.7. Завершення формування держави за Ярослава Мудрого.

3.     Процес розпаду Київської Русі.

3.1.Феодальне роздроблення Русі.

3.2. Розпад Київської держави.

Заключення.

Вступ

            Понадодинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописита інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руськоюземлею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала донайбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично державсередньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, відКарпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу,мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдадаі Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою,високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі.Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створювавмогутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячіверст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися виробидавньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русіскладалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучаснежиття. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів ілегенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русьбагато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені булирахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліттяДавньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків.Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., томуінтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.

            Джереламивідтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки.Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський,Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський таін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи нормправа, князівські земельні грамоти, тощо.

1.     Передумови утвореннясхіднослов’янської держави.

Східні слов’яни починаючи з VI-VII ст. розселилися навеличезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. “Повість временнихліт”  складена п’ять століть тому, малюєграндіозне полотно цього розселення: “Слов’яни прийшли й сіли по Дніпру іназвалися полянами, а інші – древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сілипоміж Прип’яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні йназвалися полочанами, — за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті жслов’яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям – словенами… Аінші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами.” Цей процесрозселення в цілому завершився у VIII-IX ст.

Першим етапом утворення держави у східних слов’ян булоутворення протягом VII – першої половини ІХ ст. перед державних утворень –полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов’янськісоюзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певнілокальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу – великі і малісоюзи племен у перебігу розвитку східнослов’янського суспільства поступовопереросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня – племіннікняжіння.

Докорінною причиною утворення держави у східних слов’яняк і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства,тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальнимрозшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв’язків, воєн,переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженостіпереросли регулюючі функції  роду івимагали принципово нового регулятора – публічної влади з потужним апаратомпримусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на томурівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови длявиникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла,торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробнізнаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці таврожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла.Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.

Особливістю і додатковим стимулом генезису державності усхідних слов’ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньоїзагрози – в першу чергу з боку хозар, об’єднаних у потужний каганат, а такожварягів, Візантії, Польщі.

Формування державного апарату стимулювала такожперспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разіналагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху “Із варяг угреки”.

Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічномусуспільстві сучасні історики вважають наявність влади, відчуженої від народу,розміщення населення за територіальним принципом і стягання данини дляутримання влади. Можна додати до цього як обов’язкову ознаку успадкування владикнязем. В умовах Київської Русі Х ст. конкретними формами державності були:окняження земель (підкорення владі державного центру територій племіннихкняжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління йсудочинства.

Першими київськими князями, існування яких зафіксованелітописцями, були Аскольд і Дір. Полянське князівство Кия, Аскольда і Дірастало етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якогонаприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава. Можливо, літописець Нестормав підстави, роблячи під 860-м роком запис про похід Аскольда і Діра наКонстантинополь, відзначити, що з того часу “начася прозивати Руска земля”.

2.     Виникнення, становлення ірозквіт Київської Русі.

2.1. Об’єднання земель і племенсхідних слов’ян.

Отже, слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політичнаназва державного об’єднання, яке спочатку об’єднувало лише полян, древлян,дереговичів та чернігівську частину сіверян. В останній чверті ІХ ст. владакиївських князів поширюється на полочан і смоленських кривичів.

Вирішальний крок на шляху до східнослов’янськоїдержавності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князьОлег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістюзахопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицеюсвоєї держави: “Хай буде Київ матір’ю градам руським”. З того часу надходятьсистематичні відомості про розвиток державності на Русі.

Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зісвідченням “Повісті временних літ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зівстановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князевіземлях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землінезалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен тапсковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу жобкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації.Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави даладобрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялисяполяни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі,можливо, дуліби й хорвати, а також неслов’янські племінні об’єднання – чудь імеря.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвитоксуспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часівОлега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя вземлях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системиуправління, стягання данини й судочинства – примітивними й діяли час від часу,коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час,економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить самаможливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р.Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першимиполітичними актами молодої держави.

2.2. Розвиток державності Русі впершій половині Х ст.

Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо йпослідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов’ян.Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р. продовжив йогонаступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, щовідпали було після звістки про кончину Олега.

                На 40рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівноїверхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігорвчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південнихрубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополіта інших грецьких містах.

            Великі ймалі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночасвони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, щопослаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю,харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь часзбільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшлобезпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїхдружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувсятуди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертюІгоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.

            Єдинийвідомий з літопису син Ігоря – Святослав був ще хлопчиком, і на князівськийпрестол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древляннавесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забившидревлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, щонастав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежногонаселення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні  пункти центральної влади на місцях,адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву земліплемінних княжінь.

            В часиОльги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Зкнязюванням Ольги можна пов’язувати настання другого етапу в розвитковідавньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополяблизько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії начолі мирного посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги таукладення союзної русько-візантійської угоди.

2.3. Соціально-економічний тадержавний лад Київської Русі ІХ-Х ст.

Могутня держава створила сприятливіумови для швидкого розвитку продуктивних сил. Господарський прогрес виявився узначному поширенні знарядь праці їх заліза, витісненні примітивних системземлеробства, розвитку ремесел, торгівлі і міст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Томусхіднослов’янська державність народилася в суспільстві, що залишалосяродоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній владане лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою племінноюверхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись.Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чимпринципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.

Для державно-адміністративного устрою Київської Русі булахарактерною така риса, як федеративний устрій. Великокнязівська влада маловтручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувавсясплатою данини, а також участю у військових походах київського князя.

Літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Хст., як типових дружинних князів. Певна річ радниками князя були лише старшідружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збиранняданини.

2.4. Розвиток Давньоруської державиза часів князювання Святослава.

Недовге князювання у Києві сина ОльгиСвятослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами. Під часкнязювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Вінповернув до складу Київської Русі племінне княжіння в’ятичів, що потрапило підвладу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.

По тому, 968р., Святослав задавпоразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутився у війну між Візантієюй Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчаснопопереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнавпеченігів. Безперервно воюючи п’ять довгих років, він дещо занедбав державнісправи.

Однак було б однобічно й неправильнорозглядати Святослава виключно як завойовника. Святослав провів адміністративнуреформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшогосина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега – в Овручі,а позашлюбного сина — Володимира він послав правити від свого імені доНовгорода. Цей захід поклав початок державній реформі, в результаті якої всядавньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії.

Другий похід Святослава на Болгарію немав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув в бою з печенігами.

Між його синами розпочалася боротьбаза владу. Олег і Володимир не бажали визнавати брат верховним князем. У своючергу Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. Зцією метою він у 977р. вирушив з військом на Овруч. Олег програв йому битву ізагинув. Володимир не став чекати поки Ярополк нападе на нього. Він набраввійсько із варягів і в 978 рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополкзагинув, і 11 червня того року, за свідченням автора середини ХІ ст. ІаковаМніха, Володимир вокняжився в Києві.

2.5. Розбудова держави за ВолодимираСвятославовича.

Історики характеризують державу часівВолодимира як ранньофеодальну монархію. Це визначення значною мірою є умовним.Значення видатної постаті Володимира полягає в тому, що своєю діяльністю вінніби з’єднав дві доби: пізню родоплемінну й ранню феодальну.

Якщо Святослав шукав слави у битвах,то його син Володимир – у мирній розбудові держави. Близько 988 р. Володимирпродовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, ана їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїминамісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтодіКиївська Русь стає об’єднаною державою.

За Володимира загалом завершивсяпроцес складання державної території, визначилися її кордони, що в ціломузбігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності. Насході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході – Дністра, Карпат,Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького йОнезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.

Протягом ІХ – першої третини ХІІ ст.державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалосяв Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Незабаром по утвердженні вКиєві Володимир почав будівництво міської фортеці площею близько 10га.

Князь докладав величезних зусиль дозміцнення рубежів держави. Наприкінці Х ст. була створена величезна за розмахом(вали простягалися майже на тисячу км.) складна й розгалужена система валів,фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів.

Володимира можна назвати першим реформаторомна Русі. Крім адміністративної він провів і судову реформу. У літописі Несторачитаємо, що Володимир разом з дружинниками дбав про “Устав земляний”, ішлосяпро вироблення закону, що регулював би правові відносини в суспільстві.Родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

Роки князювання Володимира в Києвідехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тодіуспішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава йсамобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країнуна увесь середньовічний світ.

2.6. Хрещення Русі.

“Вибір віри”, зроблений 988 рокукнязем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійськоїорбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння, іекономічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, ізагальнополітичні розрахунки.

Охрещення Володимира та його одруженняна сестрі візантійського імператора ввело київських володарів до християнськоїсім’ї  європейських правителів.

Навесні 990р. князь з молодою дружиноюповернувся до Києва й заходився насаджувати християнство. Руські люди неохочевідмовлялися від віри батьків і дідів. Тому християнізація Русі розтяглася накілька століть. Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

Запровадження християнства на Русімало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприялорозбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруськоїкультури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилися писемність і книжність.В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописнімайстерні, і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурнішиху середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення зробило можливимирівноправні  й плідні взаємовідносини міжнею та Візантією, Германією й іншими державами.

В часи князювання ВолодимираСвятославича завершується другий етап у складанні державності на Русі. Третій,заключний, етап припадає на роки правління в Києві його сина Ярослава(1019-1054).

2.7. Завершення формування держави заЯрослава Мудрого.

Після смерті Володимира, між йогосинами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом і Мстиславом, а також пасербомСвятополком розгорілася кривава боротьба за київський престол. У ній загинулиБорис, Гліб і Святослав. А Ярослав 1015р. вокняжився в Києві. Під час першогокнязювання (1015-1018) йому довелося відбивати напад на Київ численного  війська степовиків. У 1018 р. Святополкзахопив Київ, та взимку 1018-1019 рр. Ярослав вибив його з міста і той утікдо  печенігів. Навесні 1019 р. Святополкнапав на Русь разом із печенізькою ордою. Ярослав вийшов переможцем з цієїбитви. Він розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар. Тому домовився збратом Мстиславом, що княжив у Чернігові, про розподіл сфер впливу в ПівденнійРусі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, проте залишив томуПолоцьке князівство. Ярослав доклав багато зусиль до відновленняцентралізованої держави, що послабилася під час міжусобної війни нащадків Володимирай вторгнень печенігів. Він продовжив діяльність батька щодо фортифікуванняпівденних рубежів держави.

У Ярослава, як і в його попередників,головним напрямком зовнішньої політики був південний. Київська Русь мала жвавідипломатичні відносини з Германською імперією.

1048 р. король Франції Генріх Іпосватався до дочки Ярослава Анни. Шлюб був укладений, ймовірно, в 1049р. Іншадочка Ярослава – Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого,а ще одна – Анастасія побралася з угорським королем Андрієм І. Все це принесловеликий міжнародний авторитет Давньоруській державі.

Приділяючи щільну увагу зовнішнійполітиці, Ярослав не забув і про внутрішні справи. Князь доклав багато зусильдля створення нових і розбудови існуючих міст, насамперед Києва.

Головним храмом держави, її найбільшурочистою та високохудожньою спорудою став Софійський собор, збудований у 20-30рр. ХІ ст.

У часи князювання Ярослава завершилосьбудівництво Давньоруської держави. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалисядержавна територія й кордони, вдосконалився державний апарат. Полюддя всебільше замінювалось м’якшими, передовішими формами данини, що відповідалопрогресуючій феодалізації суспільства. Приблизно у 1037 р. князь виступивініціатором проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з’явивсяперший писемний збірник норм давньоруського права “Руська правда”. В рокиправління Ярослава інтенсивно розвивалися землеробство і скотарство, ремесла іпромисли, значно пожвавилася внутрішня й міжнародна торгівля.

З ім’ям Ярослава пов’язаний і розквітдавньоруської культури, насамперед книжності. Навколо Ярослава склався гурток зпредставників давньоруської інтелектуальної еліти.

За Ярослава Володимировича КиївськаРусь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головнимикраїнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його синине змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніхдіда й батька.

3.     Процес розпаду Київської Русі.

3.1. Феодальне роздроблення Русі.

Роздробленість, що охопила Русь уХІ-ХІІІ ст., дістала назву феодальної, оскільки в її основі була еволюціяфеодальних відносин. Під захистом Київської держави розвинулися продуктивнісили, збільшилася виробнича спроможність селянина. За таких умов зрослацінність землі, яку знать прагнула перетворити на свою приватну власність. Зарахунок общинних земель зростала чисельність боярсько-князівських володінь –вотчин. Протягом другої половини ХІ – першої половини ХІІ ст. у країні сформувавсяклас великих землевласників – боярство. Вони стають значною економічною, авідтак і політичною силою. Інтереси боярства були зосереджені перш за все намісцевих інтересах, а не загальнодержавних. Нова соціально-економічна ситуаціявимагала наближення влади до місць, до землі. Земля давала тепер набагатобільші прибутки, ніж успішні воєнні експедиції. Одночасно прогресуючафеодалізація суспільства посилювала соціальну напруженість, яка вимагалавідповідного регулювання. Удільні князі, які правили в тій чи іншій землі, підтиском місцевого боярства і власних земельних інтересів прагнули до піднесеннясвого князівства за рахунок інтересів сусідів.

Економічною основою тогочасногосуспільства було натуральне господарство, що не створювало необхідних передумовдля об’єднання.

Передумовою розпаду Київської Русі,постійним джерелом внутрішніх проблем були величезні її розміри. До її складувходили різні племена, які так і не склали єдиної народності в межах країни ібули об’єднані тільки владою великого князя та церкви.

Вже після смерті Ярослава Мудрого(1054) Київська держава все більше ослаблюється і роздроблюється на мало абозовсім не пов’язані між собою феодальні князівства. Єдність Київської державипослаблювалася складним порядком престолонаслідування в князівському кланіРюриковичів, що породжував усобиці. З метою їх усунення перед лицем половецькоїзагрози у 1097 р. в Любечі під Києвом князі зібралися на свій перший з’їзд.Вони уклали угоду, за якою спільна доти “вотчина” розпадалася на тривідокремлені “вотчини” старших ліній Ярославового дому – Ізяславичів,Святославичів І Всеволодовичів. Так був уперше проголошений принцип спадковоговолодіння підвладними територіями: “Кождо да держить отчину свою”. Алепостанови Любецького та наступних князівських з’їздів: Витичівського 1100р.,Золочівського 1101 р. та Долобського 1103 р. – виявилися безсилими приборкатикнязівські чвари.

Після смерті  київського князя Святополка і повстання кияну 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113-1125). Зробиввін це не насильно, а на запрошення київських бояр, тим самим уникнувшипорушення постанови Любецького з’їзду. Зайнявши великокнязівський стіл Мономахзумів відновити політичну єдність більшості руських земель. Централістськуполітику продовжував також його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бутиостаннім з київських князів, при яких Київська держава зберігала свою єдність.

3.2. Розпад Київської Русі

До середини ХІІ ст. на територіїколишньої Київської Русі сформувалося близько 15 князівств, кожне з яких жилосамостійним політичним життям, лише номінально визнаючи старійшинство великогокиївського князя. На початку ХІІІ ст. поняття старійшинства взагалі зникає.

Тридцять п’ять років (1146-1181)проходять в постійних змінах князів та майже безперервних війнах за Київ, дуженегативно вплинувших на добробут міста та землі, тим паче, що деякі претенденти(із династій чернігівської та суздальської) запрошували у союзники половецькихханів у своїх походах на Київ, і ці напади половців розорювали землю. Декілька разів Київ зазнає більш або менш сильнихпогромів.

Київ і Київська земля взагалі в продовженні ХІІст. швидко приходять в занепад. Багато причин сприяло цьому. Тюркська міграція підірваладобробут полянської землі; за винятком північного кута вона декілька разів перетворювалася впустелю; населення відливало, господарство було в розладі; і цей занепаддобробуту землі відбивавсяна її старій столиці. Торгівля дуже терпіла від занепаду південних і східних торговельних шляхів, на яких рухбув якщо не припиненозовсім, то зв'язано з великими труднощами і взагалі ослаб післятого як тюркські ордизатвердилися в степах і витіснили звідти слов'янське населення. Відособлення земель колишніх провінцій Києва,що розвинули в собі свої власні центри і що відтягли значну частину військово-торгового класу, цієї“Русі", що неподільно тяжіла раніше до Києва, впливало також на ослаблення останнього.І в довершення всього пів століттябезперервної смути, воєн за київський престол, розорення землі і самого міста. Багатствоі блиск Києва почализникати, а це, в свою чергу, відбивалося і на його політичній ролі.

У першій половині ХІІІ в. Київповністю відходить на другий план. Найсильніші і більш далекоглядні князі вже нехтують ним як позицієюбезнадійною і створюють нові політичні центри. Боротьба за Київ йде далі, але борються за ньоготільки менш значні князі.Нарешті, нова азіатська навала   монголо-татарської орди в серединіХІІІ ст. остаточно підриває всяке значення Києва і руйнує державну організацію землі, дезорганізує князівсько-дружинний лад на всьомупросторі предстепногосереднього Поднепровья.

Користуючись загальною панікою,зробленою татарами в 1240 р. населення і особливо міські общини починають розбивати рамки князівсько-дружинного ладу. Земля, розкладаючись на окремі общини, що керуються своїми дрібними князями або радою старців,поверталася до старого станусуспільної роздробленості,що передувала утворенню централізованої Київської держави.

Заключення

Київська Русь була могутньою державоюсередньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історіїсхіднослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великої ісильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному ікультурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі ззовнішніми ворогами.

Економічна та військова могутність,активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країнсередньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русьвідіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу.Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і їївтручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Київська Русь мала високий рівеньекономічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство,ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не вусьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальнукультуру.

Традиції Київської Русі виявилисянастільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя вматеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Перелік літератури.

1.     “Історія України”. Посібник. Заред. В.А.Смолія, — К., 1997

2.     “Історія України”. Навчальнийпосібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовкиабітурієнтів, 1998

3.     Грушевский М.С. Очерк историиукраинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.

.

       

еще рефераты
Еще работы по истории