Реферат: Економічне та політичне становище Афганістану, Ірану, Туреччини на початку новітньої історії

Економічне і політичне становище Афганістану, Ірану,Туреччини на початку новітньої історії

Афганістанбув відсталою країною з феодально-патріархальними відносинами. Більша частиназемель, що оброблялися, знаходилась в руках поміщиків. Селяни орендували їх накабальних умовах. У глухих гірських районах збереглося патріархально-натуральнегосподарство. Третину населення країни складали скотарі-кочівники. Хани кочовихі напівкочових племен зберігали фактичну незалежність, ухилялись від сплатиподатків і були постійним джерелом сепаратизму в державі.

ВАфганістані взагалі не існувало залізниць, а єдина шосейна дорога вела з Кабуладо індійського кордону. Єдиним підприємством у країні був військовий арсенал.Не існувало й національної буржуазії. Афганська торгова буржуазія тількиформувалась. Панівна роль у зовнішній торгівлі належала вихідцям з Індії, авнутрішній ринок держали у своїх руках купці неафганських народностей, восновному таджики.

Величезнимвпливом користувалось мусульманське духівництво, яке контролювало всю духовнусферу, освіту, вершило суд за законами шаріату. В країні працювало всього двасвітські училища з дуже обмеженою програмою для підготовки чиновників.

Післявійни з Англією 1878-1880 pp. Афганістан перетворився внапівколоніальну державу. Його зовнішня політика була підпорядкована Англії.Культурні та економічні зв'язки із зовнішнім світом суттєво обмежувались, аєвропейці взагалі не допускались у країну. У внутрішні справи еміраАнглія не втручалась.

ПередАфганістаном гостро стояла необхідність завоювання національної незалежності іпроведення ефективних реформ у сфері державного управління, економіки,культури. Передові погляди на розвиток країни виражав рух молоді афганців, доякого входили поміщики, пов'язані з ринком, купці, інтелігенція, офіцери.Молоді афганці були невеликою групою реформаторів, їх соціальна база була дужеслабкою, але вони активно готувалися до рішучих дій. Об'єктивно, вони захищаликапіталістичний шлях розвитку.

 Боротьба Афганістану за незалежність Третя англо-афганська війна

В лютому1919 р. в Афганістані стався державний переворот. До влади прийшов емірАмануллахан, один із лідерів молоді афганців. Його підтримала армія і населенняКабула. В країні встановився молоді афганський режим (1919-1929), який ставивсвоєю метою проведення радикальних перетворень.

28лютого 1919 р. Амануллахан проголосив незалежність Афганістану віданглійських колонізаторів. Його уряд звернувся до британських властей зпропозицією переглянути англо-афганські відносини на основі рівноправностісторін. Англія відповіла відмовою. В цій ситуації молоді афганці шукалипідтримку і союзників і знайшли розуміння своїх проблем у більшовицького урядуРосії. В березні 1919 р. Афганістан і Радянська держава взаємно визналиодин одного і заявили про співробітництво в боротьбі проти зовнішніх ворогів.Для обох країн це був перший крок на шляху міжнародного визнання.

Боячисьвтратити свої геополітичні і стратегічні позиції в Афганістані, Англіярозв'язала війну, яка закінчилась перемогою афганського народу. В серпні 1919р, був підписаний мирний договір, за яким Англія визнавала незалежність ісуверенітет Афганістану.

Молодоафганськийуряд вів переговори з Радянською Росією про укладення двостороннього договору.Амануллахан надіслав кілька листів лідерам більшовиків, у тому числі В.І.Леніну. В грудні 1919 р. в Кабул після багаторічної міжнародної ізоляціїприбула перша іноземна місія — делегація Туркестанської Радянської Республіки.28 лютого 1921 р. молодоафганський і більшовицький режими підписали договір продружбу. Радянська Росія добровільно передавала Афганістану частину земель уприкордонних районах Середньої Азії, надавала грошову і військову допомогу,дозволяла транзит вантажів через свою територію на пільгових умовах.

 Молодоафганський режим (1919-1929)

Здобувшинезалежність, новий уряд Афганістану розпочав проведення реформ. В 1923 р. булаприйнята перша конституція Афганістану. Вона підтвердила суверенітет країни,оголосила еміра носієм верховної влади, декларувала деякі демократичні свободи.Створювалась система дорадчих органів при емірі: Державна рада, Зібрання вождіві мусульманських богословів, Рада державних чиновників. Конституція ліквідуваларабство, численні феодальні повинності, релігійну нерівність. В Афганістанівстановилась конституційна монархія.

Важливоюскладовою частиною реформ стали економічні перетворення. Була проведеназемельно-податкова реформа. Натуральний податок змінювався грошовим, вводиласьприватна власність на землю, землі духівництва переходили у власність держави.В 1921 р. був прийнятий закон «Про розвиток промисловості», почалося створеннянаціональних державних і змішаних державно-приватних акціонерних товариств іпідприємств. Інвестиції в них зробила нова правляча еліта й емір. Іноземнівклади в економіку Афганістану допускались лише під контролем держави.Створювалися сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин.

Рядзаходів спрямовувався проти всесилля мусульманського духівництва. Створювалисясвітські суди. Всі мулли мали пройти переатестацію. Розширювалась кількістьсвітських шкіл, частина молоді направлялась на навчання за кордон.

Формуваннянової політико-економічної структури Афганістану вимагало розширення зовнішніхзв'язків. В 1927-1928 pp. Аманулла-хан здійснив велику зарубіжну поїздку і відвідав Індію, Єгипет,Італію, Францію, Німеччину, Англію, Радянський Союз, Туреччину, Іран. Вінзустрівся з багатьма політичними діячами, підписав серію договорів і угод проспівробітництво. В європейських країнах Аманул-ла-хан з великим інтересомоглянув передові промислові підприємства, домовився про надання концесій рядуфірм, запросив на роботу інженерно-технічний персонал. Повернувшись додому, вінбув готовий продовжувати перетворення.

Однакна цей час в Афганістані склався блок сил, який ставив своєю метою ліквідуватимолодоафганський режим. Реформи проводились надто швидкими темпами безурахування специфіки країни, менталітету народу. Широкі верстви населення тежне бачили змін на краще і не розуміли суті подій. Свою роль відіграло втручанняАнглії, яка шукала способу знову утвердитися в Афганістані. Виникло безлічзбройних загонів, що воювали проти молодоафганського режиму під лозунгамиісламу, звинувачуючи еміра Амануллу в проведенні заходів, які суперечили нормамшаріату і традиціям народу. Один з них очолив колишній молодший офіцерафганського війська Бача-і-Сакао (Син водоноса). Він швидко здобув популярністьна півночі країни і розпочав успішний наступ на Кабул. У січні 1929 р.Бача-і-Сакао був проголошений еміром Афганістану під іменем Хабібулла Газі.Молодоафганський режим був повалений. Ама-нулла-хан зрікся престолу і залишивкраїну.

Навесні1929 р. в боротьбу за владу включився колишній військовий міністр Аманулли-ханаМохаммад Надір-хан. Йому активно допомагала Англія. В жовтні 1929 р. він розбивзагони Бача-і-Сакао і оволодів Кабулом. Емір-самозванець був страчений.Надір-хан як правитель влаштовував і стару верхівку суспільства, і нову еліту.За їх підтримки він зійшов на трон і став новим шахом Афганістану (1929).


 Афганістан у 30-х роках XX ст.

 

В 1931 р.була прийнята друга конституція, яка враховувала зміни в суспільстві. З одногобоку, зміцнювалась центральна влада, створювались умови для участі в управліннідержавою нових суспільних сил. З іншого боку, відновлювались права і привілеїдухівництва і племінної знаті. В країні створювався двопалатний парламент.Більшість членів верхньої палати — Ради знаті — призначались шахом із числатрадиційної аристократії, ханів племен, вищого духівництва. Депутатами нижньоїпалати — Національної ради — обирались грамотні піддані віком від ЗО до 70років з репутацією «чесних і справедливих людей». За конституцією, правапідданих визначались не лише світськими законами, але й положеннями шаріату.Оголошувалась свобода торгової, промислової, сільськогосподарської діяльності інедоторканість приватної власності.

Вгосподарській сфері дотримувались курсу на створення національної промисловостій торгівлі. В 1931 р. в Кабулі відкрито перший національний банк. Йому булонадано право монопольної заготівлі й експорту головного стратегічного товаруАфганістану — каракулю. Приватні підприємці прагнули, як правило, займатисяприбутковою торгівлею і уникали виробництва. Держава виділила кошти набудівництво доріг і зрошувальних систем. Стали до дії такі підприємства, якбавовняна фабрика в Джабаль ус-Сераджі і вовнопрядильна фабрика в Кандагарі,обладнання для яких закупив ще Аманулла-хан. За допомогою СРСР були спорудженібавовноочисні підприємства на півночі країни. В 30-х роках XX ст. СРСР належало перше місце векспорті Афганістану і друге місце в його імпорті.

В1933 р. Надір-шах був убитий одним із учасників молодо-афганського руху на знакпомсти за розправу над соратниками еміра Аманулли. Влада перейшла до рукМухаммада Захір-шаха, який у загальних рисах продовжував попередню політику.

У20-30-х роках внаслідок проведення реформ Афганістан зробив помітний крокуперед у своєму розвитку. Водночас там залишились сильні пережитки феодалізму.

 Іран на початку новітніх часів

■У 70-х роках XIX ст. Іран потрапив у залежність відАнглії і Росії. Його економіка мала напівфеодальний, напівколоніальнийхарактер. У сільському господарстві панували феодальні порядки. Земля належалапоміщикам, які застосовували традиційні форми експлуатації. В районах кочовихплемен зберігались феодально-патріархальні відносини.

Іранперетворився в аграрно-сировинну базу іноземних держав. Вони встановиликонтроль над кредитно-банківською системою, зовнішньою торгівлею, засобамизв'язку і шляхами сполучення, нафтовидобувною і нафтопереробною промисловістю,рибними промислами, лісовими розробками тощо. Держави розділили Іран на сферивпливу. Англійський імперіалізм панував у південному і центральному Ірані,російський царизм — на півночі країни.

Іноземціпроникли і в політичну сферу. Іран був конституційною монархією на чолі здинастією Каджарів, яка не мала реальної влади і не володіла ситуацією в країні.Росія створила бригаду перських козаків, котра стала єдиною добре підготовленоюі боєздатною частиною іранської армії. Вищі командні посади в ній займалиросійські офіцери. На важливі державні пости в Ірані призначались особи,рекомендовані представниками російського царя. Англія підтримувала сепаратизмханів південних і центральних районів, без відома уряду укладала з ними угоди,виплачувала субсидії, поставляла зброю. Це дозволяло безроздільно господарюватив їх володіннях.

Підчас Першої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет, але воюючідержави не взяли його до уваги. Північ Ірану захопили російські війська,південь — англійські. Після виводу російської армії в 1918 р. Англія окупувалаколишні російські зони впливу — Гілян, Хорасан, частину ІранськогоАзербайджану. Звідси здійснювалась антирадянська інтервенція в РосійськийАзербайджан і Середню Азію.

9серпня 1919 р. іранський уряд, в порушення конституції і без санкціїпарламенту (меджлісу), підписав з Англією кабальну угоду. Під контрольанглійських представників ставилась армія, фінанси, торгівля, інші сфери життя.Іран перетворювався в протекторат.

Антинаціональнаполітика правлячих кіл викликала піднесення визвольного руху під патріотичнимилозунгами. Склалося кілька його центрів.

 Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.

Уквітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійськоїокупації в Іранському Азербайджані. Його очолив лідер партії азербайджанськихдемократів шейх М. Хіа-бані. У виступах брали участь ремісники, дрібнабуржуазія, інтелігенція, національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимоги:ліквідація англо-іранської угоди, зміцнення національної незалежності,проголошення Ірану республікою, надання Азербайджану автономії, проведеннядемократичних реформ. Шахський губернатор і чиновники були позбавлені посад.Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М.Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на продовольство і товари першоїнеобхідності, відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р.повстання було придушене об'єднаними силами шахських і англійських військ. ШейхМ. Хіабані загинув.

Щеодним важливим центром національно-визвольного руху стала провінція Гілян. Вроки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель — ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національноїнезалежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували селяни, міськабіднота, торговці, частина великих купців, поміщиків, мусульманськогодухівництва.

РадянськаРосія, більшовики Закавказзя намагалися впливати на ситуацію в Гіляні. В травні1920 р. Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин,які втекли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжіКаспійського моря. Радянські представники зустрілися з Кучек-ханом ізапропонували йому допомогу. Була досягнута домовленість про спільні дії, виникєдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція,середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуністи.Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівноправних договорів,встановлення республіки, захист особи і майна громадян, рівноправність всіхнаціональностей, захист ісламу.

5червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювавсяреволюційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Дужешвидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останнівідстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складовоїчастини світової революції, вимагали рішучих дій, наприклад, реквізиції майнабагатих, боротьби проти ісламу тощо. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях івиступав за вирішення політичних завдань, в першу чергу за здобуття Іраномнезалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і група радикальноїінтелігенції, яка, ігноруючи відсутність збройних сил, намагалася розпочатипохід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту,через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р.бригада перських козаків, якій допомагали англійські війська, розгромилаГілянську республіку.

Третімцентром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстаннявійськових і жандармських частин, якими командував полковник М. Тагіхан Пасіян.Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Стихійнозародився селянський рух. Вимогами повсталих були: визволення Ірану з-підконтролю Англії, скликання парламенту, забезпечення демократичних свобод. Урядкинув на розгром повстання ханські загони курдських племен, в одній із сутичокз ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали поразки, арозрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.

Підтиском національно-патріотичного руху правлячі кола Ірану анулювали кабальнуугоду 1919 р., англійська та іранська реакція зазнала поразки.

Віранському суспільстві існували досить впливові сили, зацікавлені внормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини буливстановлені в 1920 р. У Москві почались переговори, які завершились підписаннямдоговору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царськогоуряду, які порушували суверенітет Ірану, від режиму капітуляцій і праваекстериторіальності. Було визначено лінію державного кордону. Сторони заявилипро невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передаваласьна його території власність царського уряду на суму близько 70 млн. руб.золотом, а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб.золотом. Спеціальна стаття передбачала умови введення радянських військ в Іран,якщо виникне така необхідність. Договір був вигідним для Ірану в будь-якомувідношенні. Він також вирішував питання про радянські кордони в Закавказзі.

 Боротьба за владу

ПісляПершої світової війни і революційних потрясінь 1920-1922 pp. широкі кола іранського суспільствабули зацікавлені в досягненні стабільності, ліквідації анархії, обмеженнісвавілля феодальної аристократії, зміцненні державної влади. Нові соціальнісили (національна буржуазія, поміщики, пов'язані з ринком) хотіли прийти дореального управління державою. Важливу роль у політичній боротьбі початку 20-хроків відіграв полковник бригади перських козаків Резахан. Він займав посадувійськового міністра в кількох урядах, був прем'єр-міністром, провів багатовдалих військових операцій. Резахан спирався на військову силу, але одночасновін прагнув здобути собі політичних союзників, став ініціатором створенняПартії оновлення -Таджедат. У боротьбі за владу він вдало використав у своїхцілях можливості парламенту і претендував на оцінку своїх дій як законних. 31жовтня 1925 р. після довгих дебатів парламент, за конституцією не маючи на цеправа, вирішив скасувати династію Каджарів, передати тимчасову владу Реза-хануі скликати Установчі збори. 12 грудня 1925 р. ці збори проголосили Реза-ханашахом Ірану- Нова династія була названа Пехлеві.

 Реформи Реза-шаха Пехлеві

РезашахПехлеві здійснив серію реформ, спрямованих на подолання відсталості Ірану. Вінзміцнив державну владу, розгромив феодальний сепаратизм і демократичний рух,опозицію поставив під жорсткий контроль, а потім зовсім знищив.

Почалосястворення законодавчої бази держави. Була проведена судова реформа, прийнятийкримінальний (1927) і цивільний (1929) кодекси за європейськими зразками.Сильно скорочувались повноваження шаріатських судів. Ряд законів бувспрямований проти робітничих і селянських виступів.

Законпро врегулювання промисловості надавав пільги національному капіталу.Засновувались державні і змішані державно-приватні компанії. За сприяння урядубудувались підприємства легкої і харчової промисловості, виникли військові, цементні,гліцеринові заводи. Був створений Національний банк Ірану (1928), введенадержавна монополія на зовнішню торгівлю (1931). Особлива увага приділяласьбудівництву залізниць і шосейних шляхів.

У1929 р. вводилося право приватної власності на землю для всіх громадян. У20-30-х роках відбувся продаж державних земель. Закон про кадастр (1930)замінював натуральні податки з землі і з худоби на грошові. Відкривсяспеціальний сільськогосподарський банк, який видавав позички на пільговихумовах. Кілька законодавчих актів захищали земельну власність від посяганьнезаможних: закон проти насильницького захоплення земель (1930), закон протиаграрного бандитизму (1931). Ці перетворення значно зміцнили позиції поміщиківяк великих товаровиробників, зміцнили ринкові відносини. В той же час дляосновної маси селянства суттєвих змін не відбулося.

У20-30-х роках, в Ірані були проведені також реформи у сфері культури і побуту.Створювались світські школи, вищі навчальні заклади. Був уведений європейськийодяг, прийнятий декрет про обов'язкове зняття чадри. Феодальні титулизмінювалися прізвищами.

Узовнішній політиці в перші роки свого правління Реза-шах маневрував. Він дещообмежив права іноземних держав у Ірані, скасував режим капітуляцій (1928). Вцілому він підтримував хороші стосунки з усіма сусідами. З другої половини 30-хроків сталася переорієнтація Ірану з Англії на фашистську Німеччину і швидкезближення з нею.

Реза-шахПехлеві зумів провести у своїй відсталій, напівфеодальній країні доситьефективні буржуазні реформи, долаючи опір старої знаті, ханів кочових племен,мусульманського духівництва, лівої опозиції. В основному він зробив цепримусовими методами. Режим Реза-шаха був буржуазно-поміщицькою диктатурою,різновидом авторитаризму.

 Туреччина/>. Крах Османськоїімперії

УчастьОсманської імперії в Першій світовій війні на боці німецького блоку маланадзвичайно тяжкі наслідки для турецького суспільства. Сільське господарство — основа турецької економіки — було повністю дестабілізоване. Чоловіки булимобілізовані до війська, внаслідок чого село втратило найбільш працездатнучастину населення. Посівні площі скоротилися більш ніж удвоє, В порівнянні здовоєнним періодом збір тютюну знизився з 49 тис. т до 18,5 тис. т, бавовни — з24 тис. т до 2 тис. т, ізюму — з 62 тис. т до 25 тис. т. Поголів'я худобискоротилось з 45 млн. до 18 млн., а кількість биків і буйволів у сільськомугосподарстві, де вони були основною тягловою силою, знизилась на 90%, бо їхреквізували для потреб армії. Землю доводилось обробляти вручну. Сотні тисячселян загинули від голоду, хвороб і непосильної праці.

Внаслідокінфляції і зростання цін різко погіршилось життя широких верств міськогонаселення. Ціни на хліб за роки війни зросли більш ніж у 50 разів, на маслиновуолію — у 25, на баранину — у 20, на гас, вугілля, дрова — в 10-15 разів.Хліб коштував в середньому 15-20 піастрів за одну окку (1,25 кг), м'ясо -130 піастрів, рис — 90 піастрів, масло — 400 піастрів. В той же час середня зарплатаробітника становила 15-25 піастрів на день, чиновника — 25-50 піастрів на день.Сім'я призваного до війська одержувала допомогу в розмірі 5 піастрів на день.

Зароки Першої світової війни в Османській імперії було мобілізовано в армію 2,85млн. чол., людські втрати досягли близько 2,47 млн. чол., в тому числі 500 тис.чол. вбитими, 400 тис. чол. — пораненими, 1,57 млн. чол. — полоненими, зниклимибезвісти. Державний борг за час війни зріс у три рази і перевищив річний бюджетбільш ніж у 20 разів. Загальні витрати на війну оцінюються в 10 млрд. золотихфранків.

Неспроможністьправлячих кіл захищати національні інтереси, тяжкі військові поразки та їхнаслідки, нестерпне становище широких верств населення викликали масове незадоволенняв країні, яке проявлялось у стихійних виступах проти влади. Заворушення охопилитурецьку армію, великого розмаху набуло дезертирство. Багатовійськовослужбовців зі зброєю в руках переховувались у гірських районах СхідноїАнатолії, об'єднуючись у збройні загони.

Післяпідписання Радянською Росією Брест-Литовського мирного договору молодотуркирозпочали збройну інтервенцію в Російському Закавказзі. Навесні і влітку 1918р. турецькі війська окупували південну Грузію, велику частину Вірменії та

Азербайджану.15 вересня 1919 p. турки зайняли Баку.Перекидання кращих дивізій у Закавказзя ослабило турецькі позиції намакедонському і палестинському фронтах. Скориставшись цим, війська Антантирозгромили тут турецьку армію та просунулись далеко вглиб турецьких територій.Подальший опір був марним.

 Національно-патріотичний рух. Перші заходи кемалістськогоуряду

 

ЗО жовтня1918 р. султанський уряд підписав з державами Антанти Мудроськеперемир'я. Воно передбачало демобілізацію армії, здачу військових кораблів,видачу військовополонених. Туреччина втрачала арабські землі. Держави Антантизалишали за собою право окупувати чорноморські протоки і будь-які іншістратегічні пункти. В Стамбул були введені англійські війська. Мудроськеперемир'я означало крах Османської імперії, переможці приступили до розподілуїї земель. Розпочалась антитурецька інтервенція, в якій взяли участь Англія,Франція, Італія, Греція. Під загрозу було поставлене саме існування Туреччинияк самостійної держави.

Увідповідь на ці імперіалістичні плани в країні сформувався націоналістичний рухпід керівництвом генерала Мустафи Кемаля. Виникли патріотичні організації — товариства захисту прав. В них для боротьби за спільні інтереси об'єдналисянаціональна буржуазія, дрібна буржуазія, офіцерство, інтелігенція, селянство,робітники. В 1919 р. товариства провели два з'їзди і створиликоординуючий орган — Представницький комітет.

Підтиском національно-патріотичного руху султан скликав у Стамбулі парламент(меджліс), який прийняв «Національну клятву* — декларацію, що проголошувалаправо Туреччини на суверенітет.

Увідповідь 16 березня 1920 р. держави окупували Стамбул, розігнали парламент,заарештували і вислали багато депутатів. Частина з них втекла в Анатолію іпідтримала кемалістів. У квітні 1920 р. був обраний новий парламент — Великінаціональні збори Туреччини (ВНЗТ), які почали працювати в Анкарі. ВНЗТпроголосили себе єдиною законною владою в Туреччині і створили уряд на чолі зМ. Кемалем. У країні склалося двовладдя: одночасно існували султанський уряд уСтамбулі і кемалістський в Анкарі. афганістан ірантуреччина

Уборотьбі проти зовнішніх ворогів Мустафа Кемаль прагнув залучити в союзникиРадянську Росію. Він виходив з того, що більшовицький режим, який перебував уподібній ситуації, переживав такі ж проблеми в роки іноземної інтервенції тагромадянської війни, надасть йому матеріальну і військову допомогу. Зініціативи М. Кемаля розпочалися контакти з керівництвом Радянської Росії, буливстановлені радянсько-турецькі дипломатичні відносини (1920), Проводилиськонсультації про підготовку двостороннього договору.

10серпня 1920 р. султанський уряд підписав з Антантою Севрський договір, за якимТуреччині залишалась невелика територія в Центральній Анатолії. Решта її земельрозподілялась між Англією, Францією, Італією і Грецією. Північний схід Анатоліївідходив дашнакському уряду Вірменії. На південному сході планувалось створитидержаву Курдистан під протекторатом Англії. Зона проток виділялась в особливийрайон під міжнародним контролем. Стамбул залишався за Туреччиною умовно, якщодоговір буде лояльно виконуватись. Туреччина переставала існувати як самостійнадержава.

Анкарськийуряд не визнав Севрського договору і розпочав підготовку до боротьби зіноземними загарбниками. Проте, втрачаючи власні території, кемалісти велиагресивну політику в Закавказзі проти незалежних національних держав Вірменіїта Грузії, захопили частину їх земель. Інтереси кемалістів у даному регіонізіткнулися з більшовицькими. Восени 1920 р. Червона Армія силою зброїліквідувала уряд дашнаків у Вірменії, уряд меншовиків у Грузії і встановилаРадянську владу в Закавказзі. Після цього відновилися радянсько-турецькіпереговори, почалось обговорення територіальних проблем. Більшовики пішли напоступки і задовольнили ряд претензій кемалістів. 16 березня 1921 р. в Москвібуло підписано договір «Про дружбу і братерство» між Туреччиною і РРФСР.Сторони заявляли, що вони поділяють принципи братерства націй і право народівна самовизначення, зазначали «існуючу між ними солідарність у боротьбі протиімперіалізму» і визнавали, що «будь-які труднощі, створені для одного з двохнародів, погіршують становище іншого». Радянський уряд відмовлявся від режимукапітуляцій, нерівноправних договорів. Врегульовувалися територіальні питання,встановлювався кордон між РРФСР і Туреччиною. Було домовлено, що остаточнийміжнародний статус проток повинен бути вироблений конференцією чорноморськихдержав. Одночасно укладались угоди про фінансову допомогу і поставки озброєннякема-лістському уряду. 13 жовтня 1921 р. в Карсі був підписаний договір продружбу між закавказькими республіками і Туреччиною, 2 січня 1922 р. в Анкарі — договір між Україною і Туреччиною. Протягом 1921 р. — перших місяців 1922 р.більшовицький режим направив у дар анкарському уряду понад 33 тис. гвинтівок,327 кулеметів, 54 гармати, боєприпаси, 2 військові кораблі і 10 млн. руб.золотом.

В1921-1922 pp. кемалісти здобули ряд важливихперемог над інтервентами. Визвольна війна турецького народу завершилась йогоперемогою. 24 липня 1923 р. був укладений мирний договір між державами Атлантиі Туреччиною в Лозанні (Швейцарія). Визнавалась незалежність Туреччини в межахїї основних земель (Східна Фракія, Мала Азія, західна частина Вірменськогонагір'я, північна частина Сирійсько-Месопотамського плато), тобто в рамкахнинішніх кордонів. Скасовувався режим капітуляцій, міжнародний фінансовийконтроль, політичні привілеї іноземних концесіонерів. В деяких питанняханкарський уряд пішов на поступки. Туреччина зобов'язувалась виплатити боргиОсманської імперії і зберегти протягом 5 років низькі ввізні мита на товаризахідних країн. Лозаннський договір був актом міжнародного визнання турецькоїсуверенної держави.

 Реформи 20-30-х років XX ст.

29жовтня 1923 р. меджліс проголосив Туреччину республікою. Президентом бувобраний Мустафа Кемаль. Кемалісти -турецькі буржуазні націоналісти — прийшли довлади у відсталій напівфеодальній країні. Вони ставили перед собою завданнярадикально реформувати її державний устрій, правову систему, економічнівідносини, культуру, побут, приєднатися до західної буржуазної цивілізації.

20квітня 1924 р. була прийнята конституція Турецької Республіки, до якої пізнішевносились деякі поправки. Законодавча влада зосереджувалась у рукаходнопалатного парламенту -меджлісу, виконавча влада здійснювалась президентом іурядом. Президент обирався строком на 4 роки і мав широкі повноваження. Виборив парламент були двоступеневими і відбувались за мажоритарною системою. Жінкиспочатку до участі у виборах не допускались, з 1930 р. їм надавалось правовиборів до муніципальних органів, з 1934 р. — до меджлісу. Конституціяцроголосила демократичні права і свободи, але вони мали переважно формальнийхарактер.

Кемалістизавдали рішучого удару по привілейованому становищу мусульманськогодухівництва, позбавили його можливості втручатися у суспільно-політичне життя,послідовно добивалися перетворення Туреччини у світську державу. З березня 1924р. меджліс прийняв постанову про скасування халіфату — релігійної влади султанаяк глави всіх мусульман світу і про висилку членів османської династії зкраїни. Було ліквідоване міністерство в справах релігії і вакуфів (1924),закриті релігійні школи, ліквідовані шаріатські суди, заборонені реакційнісекти та ордени. В Туреччині запроваджувався європейський одяг, календар,літочислення (1925). Були прийняті нові цивільний і кримінальний кодекси (1926)за європейським зразком, які замінили норми мусульманського права. Жінкиодержали рівні з чоловіками права в питаннях шлюбу і розлучення. Церквавідокремлювалась від держави (1928), релігійна форма присяги президента ідепутатів парламенту замінювалась цивільною. Здійснювався перехід з арабськогошрифту на латинізований. В 1934 р. меджліс прийняв закон про запровадженнятурецьких прізвищ. Спеціальним рішенням Мустафі Кемалю було присвоєне прізвищеАтатюрк (батько турків), яке крім нього не мав права носити будь-хто інший.

Турецькийуряд взяв курс на поступове звільнення від іноземної економічної залежності іна розвиток національного капіталу. Іноземні концесії були частково анульовані,частково викуплені. Для турецьких інвесторів вводилися пільги. Булареорганізована фінансова система, створювався Центральний національний банк,який мав право емісії. Вже в перші роки після проголошення республікизакладалися основи політики етатизму — активного втручання держави в економіку,будівництво національної промисловості за кошти і під контролем держави. У20-30-х роках створювалися або переоснащувалися великі підприємства текстильної,взуттєвої, харчової, хімічної, військової та інших галузей промисловості.Реформи у сільському господарстві мали обмежений характер. Найбільш важливоюстала відміна ашара — натуральної десятини, який замінявся грошовим земельнимподатком, що сприяло розвитку ринкових відносин. У 1925-1926 pp. були прийняті закони, спрямовані назміцнення приватної власності на землю. Уряд здійснив деякі заходи, які сприяливведенню нових форм господарювання: створювалися сільськогосподарськікооперативи, товариства по збуту продукції тощо. Проте в цілому сільськегосподарство Туреччини залишилося відсталим, обплутаним багатьма пережитками.

Уході буржуазних реформ кемалістам доводилося долати опір реакційних сил,боротися з лівим демократичним рухом, який захищав повсякденні інтереси широкихверств населення. Вони прагнули контролювати громадське життя, діяльністьполітичних партій та організацій обмежувалась, найбільш радикальні з них булизаборонені і пішли в підпілля. Кемалістський режим мав авторитарний характер.

еще рефераты
Еще работы по истории