Реферат: Українське козацтво

З ІсторіїУкраїни

НА ТЕМУ:

заочноїформи навчання

МіщукаАнатолія А.

м. Тернопіль- 2000

ТЕМА:«УКРАЇНСЬКЕКОЗАЦТВО»

Планроботи:

1.  Виникнення козацтва: причини тасутність.

2.  Створення реєстрового козацькоговійська.

3.  Заняття, побут, звичаї, військовемистецтво та культура козаків.

Відтоді,як 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української історії стаєГаличина та Волинь. Проте на кінець XVI століття центр подій переміщується насхід у Придніпров’я, яке протягом довгого часу залишалося малозаселеним.Розгоряється давня боротьба між осілим людом і кочовиками, посилюванапротистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширився у заселених західнихрайонах породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекампограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з’являється новий стан — козацтво, що селилося на порубіжних землях. Він завжди був солідарний ізселянами, бо теж обстоював волю і вільну працю для кожної людини, прававолодіти землею. Коли було доведено польське право, пани один перед другимзаймають землю, повертаючи народ у кріпацтво. Люди почали шукати вихід укозаччині. Початковий етап виникнення козацтва малодосліджений. Вирішуваласядоля народу, бути йому чи не бути. Але тільки власні збройні сили могливрятувати Україну.

Тюркськеза походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, якіне мали чітко визначеного місця у суспільстві. А польські письменникиприрівнюють слово «козак» до слова «коза». З останнього на їх думку і вийшланазва козаків, бо вони на своїх конях були такі спритні, як ті кози. Впершеслов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у серединіXVI століття їх кількість значно зросла. Спочатку основну масу козаківстановили селяни-втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану,священики, збідніла знать. Хоч до козацьких лав уливалися поляки, білоруси,росіяни і навіть татари, все ж величезну більшість населення Придніпров’яскладали українці. Російський різновид козацтва розвинувся далі на схід на ріціДон.

Основними причинами виникнення козацтва були:

а)економічні (нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земельПридніпров’я та Дикого поля — степів за Дніпровськими порогами);

б)соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з бокулитовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежностіселянина від феодала);

в)політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністраціїпоставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарськоїнебезпеки);

г)стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

д)національно-релігійні (політична полонізація українського населення та наступкатолицької церкви на права православної);

Спочаткукозаки ставили собі за мету відвести напади татар, сприяючи у такий спосібосвоєнню окраїн. Але, в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерністьта організацію, здобуваючи кожен раз переконливі перемоги над татарами,українське суспільство стало дивитися на козаків не лише як на борців протимусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного тасуспільно-економічного гноблення польської шляхти. Поступово виходячи напровідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішуучасть у розв’язанні ключових питань українського життя. У пошуках воліукраїнські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками заприкордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних земляхвони огороджували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а такожзаймалися випасанням худоби та коней. Сільське господарство зовсім не мало такогохарактеру, що нині. Хліборобство стояло на другому ступені, бо зерно невважалося за річ торговельну. Хліб сіяли для власної потреби. По такихмісцевостях де було багато води і лісів люди охоче брали служби, а по степовихрайонах було навпаки: охочих до служб було обмаль. Вони не були забезпечені віднападів татар. Під час, тривалих сезонних виправ в них з’являється першаорганізованість. Вони бачили, що набагато краще працювати, коли бутиорганізованими. Вирушаючи в походи, козаки вибирали своїми ватажками абоотаманами найбільш винахідливих, сміливих, досвідчених, а щоб краще булооборонятися від татар, групувалися в об’єднані загони. Вони називалися ватаги.Згодом в степу засновувалися укріплені табори і для багатьох козакуванняперетворилося на постіне заняття.

Королівськістарости на пограничних землях занепокоїлися, спостерігаючи як швидко зростаєкількість озброєних незалежних козаків, які часто виявляли неповагу до влади.Але вони самі наживалися і отримували чималі гроші, бо обкладали великими податкамикозаків, що намагалися торгувати в містах рибою та шкурами тварин. Алеважливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців відтатарських наскоків. А одним з найважливіших обов’язків був захист кордонів.

Багатокозаків проживало у містах. У 1600 році населення Канева нараховувало 960мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Яксічовики, міські козаки ігнорували урядову владу. Вони визнавали лише своїхстаршин. Польський уряд сподівався залучити до себе на службу міське козацтвоабо певну його частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загонуз 300 оплачуваних козаків на чолі з польським ватажком, який формально непідпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча цей загін незабаром розформували,його поява стала важливим прецендентом. Вперше польський уряд визнав козацтвояк окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування.

Другабільш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону маламісце в 1578 році. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їмрозташовувати в місті Трохтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козакипогоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів. Завдання цих негайновнесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів та в контролі зареєстровими козаками. До 1589 року реєстрових козаків налічувалося 3 тисячі.Реєстрове козацтво і шляхта жило без усякого діла і складали тільки почеснуварту свого магната.В основному це були вихідці з місцевих жителів. Вони мализначну власність. Один реєстровий козак мав маєток, ставок для риби, ліс іпасовисько, вулики, золото. Відносно заможне реєстрове козацтво різковідрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше ніж простіселяни. Реєстрові козаки мали великий вплив на рішення ради в Січі. Томустосунки між 3 тисячами і близько 40-50 тисяч нереєстрових козаків частодосягали крайнього напруження. Проте ці відмінності н перешкоджали синамзаможніших козаків іти на Січ в пошуках долі або вступати до реєстрових тимкозакам, що спромоглися нажити собі багатства.

Рятуючисьвід репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків,які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючиукріплення. Вони називалися засіки. А сукупність цих засік дістала назву “Січ”.

Першимимагнатами, що організовували козаків, були православні українці. Донайславетніших з них належав Дмитро Вишневецький (Байда). Канівський старостаВишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно-розташованомуза дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном відтатар. Так Дмитро Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яка вважається колискоюукраїнського козацтва.

Самеслово “Січ” означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності іуправління всіма військовими справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово“Кіш”, під яким розуміли центральний орган управління, що відавадміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чоліКоша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік, але й мігбути переобраним на новий строк. В XVI-XVII століттікошовий отаман називався гетьманом. Під час походів він мав необмежену владу.Отаман та інші старші чини володіли великою дисципліною, але основні питаннявирішувалися на народних зборах — крузі. Саме там приймали рішення про виступиу походи, ділили по жеребкуванню земельні угіддя. Коли військо виступало упохід суходолом, то воно поділялося на полки, а кожен з них складався зтрьох-чотирьох куренів. Курінь — це постійна казарма, де жили козаки іадміністративна одиниця у самій Січі. На ворогів козаки кидалися відразу. В боюбули дуже рухливі і завжди обходили ворожий табір з боків. Вони билися завзято,забуваючи про своє життя. В полон вони не здавалися. Це  пояснювалося тим, щодля більшості козаків не було для кого берегти себе. Щоб стримувати чужукінноту вони обгороджувались возами із-за яких відстрілювались з мушкетів,тримаючись на місці по кілька тижнів. Для того щоб вороги не порозбивали возів,козаки прив´язувалиїх один до одного ланцюгами. У таких таборах козаки відбивали вдесятеро більшутатарську силу, а коли ті втративши чимало людей відступали, козаки сідали наконей, наздоганяли їх та нищили.

УXVI-XVIIстоліттях мало хто доживав до старості — всі гинули в боях або походах.Здебільшого похилі козаки ховалися десь в печери, викопували криниці і жили тамдо смерті.

Увеликій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життяза волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами зтіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В бояхбилися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимствонадавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.

Повернувшисьз походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гуляннівони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військовихпоходів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара.У жодній армії світу не було таких вимог.

Відгулявшикілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшлина річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носивсвою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хтоправ свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалисягосподарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один наодного та боролися.

Виганяючиворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавалив науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, щопривіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня,всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим постріломкликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм “Отченаш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добрепоївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців.Коли ставало нудно, вони починали готуватися до новго походу.

Зазлочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: прив´язаннядо гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм зазлодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовувалишибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.

Особливона січі цінилася освіта. В школі навчалося біля 80-ти школярів, серед яких булидорослі і діти. Вони вчилися читанню, співів і письма; мали особливий, алесхожий на все військо громадський устрій; обирали двох отаманів — одного длядорослих, другого для дітей. Головним вчителем був уставник, який крім прямихобов’язків дбав про здоров’я хлопчиків, сповідав і причащавхворих. Начальними предметами були грамота, молитви, закон Божий і письмо.

Якза зовнішнім виглядом і за внутрішніми якостями козаки були характерними типамисвого народу й свого часу. З довгими вусами і розкішним “оселедцем”, вічно злюлькою в зубах. Світлий бік характеру становили їх добродушність, щедрість,схильність до щирої дружби. Щодо сторонніх людей, козаки були гостинними іпривітними. Вони вміли майстерно розповідати та жартувати. Але любилипохвалитися своїми воєннними подвигами, похизуватися своїм одягом та зброєю.Проявлялась також легковажність та непостйність.

Козакиподілялися на 3 роди військ: піхоту, кінноту і артилерію. Піхота виконувала трифункції: частина складала гарнізон; частина займала пости; частина або велавійни в воєнний час, або займалася рибальством та звіроловством в мирний час.Жоден кінний загін не виступав у похід без артилерії. В Січі було постійно 50гармат. Однак головною рушійною силою січовиків було кінне військо. Кінь бувнеобхідний для стрімкого походу і для блискавичної атаки на ворога. Кращихконей розводили у власних степах. Тільки верхи можна було наздогнати такогоневловимого вершника, як татарин чи буджак. Ручною вогнестрільною зброєю булипищалі, рушниці, саблі, кремневі пістолети. Зброя була прикрашена золотом ісріблом. Для рукопашного бою також використовували списи. У боях і походах вруки січовиків потрапляло чимало зброї і краща частина бралася на озброєння.Козаки володіли своєю зброєю з неабияким мистецтвом. Отже, можна сказати, щобільшість козаків була озброєна добре як і вогнестрільною, так і холодноюзброєю. В цьому козаки не поступалися жодній армії світу.

Коженхристиянин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, мігприєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Алещоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, матиправославну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватисьтрадицій товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати своєгосподарство та сім’ю і проживати за межами Січі.

Докозацької символіки XVI-XVII століття належали клейноди йатрибути української державності: прапор, бунчук, булава, печатка, духовітруби, мідні котли, гармати. Вони відображали військовий й адміністративнийуклад козацтва.

Козацькісимволи,  клейноди, стали визначним явищем в історії державності й культуриукраїнського народу за часів середньовіччя.

Отже,на початок XVII століття існували три категорії козаків: заможні реєстровікозаки, які пішли на службу до уряду, запорожці, що жили за межами РечіПосполитої і величезна кількість козацтва, що мешкала у прикордонних містах,вела козацький спосіб життя, але не мала офційно визнаного статусу.

ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА:

1.  Батіг С., Історія України,Тернопіль, 2000 р.

2.  Гоотюк О., Історія України,Тернопіль, 2000 р.

3.  Лановик Б.Д., Історія України, 1985р.

4.  Матисякевич З.М., Історія України,1985 р.

5.  Матейко Р.М., Історія України, 1985р.

6.  Паньків Є., Історія України,Тернопіль, 2000 р.

7.  Паньків М., Історія України,Тернопіль, 2000 р.

8.  Стебельний О., Історія України, 1983р.

9.  Антонович В.”Про козацькі часи наУкраїні”, 1991р.