Реферат: Україна в період повоєнної відбудови
УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
ПЛАН
1. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕСТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ
3. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІАКЦІЇ УРСР
4. СТАН НАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ
5. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ТЕРИТОРІАЛЬНІЗМІНИ
Одниміз важливих історичнихнаслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершенняоб'єднання українських земель.
Питання про повоєнні кордони України постало ще наТегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьохдержав антигітлерівської коаліції -СРСР, США, Великобританії.Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій«лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР іюридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі йтих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.
Але це не влаштовувало Великобританію таСША.
26 листопада 1944 р. перший з'їзднародних комітетів Закарпатської Україниприйняв Маніфест провозз'єднання Закарпаття зУРСР. Враховуючи віковічнепрагненняукраїнців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір ізСРСРпро злиття ЗакарпатськоїУкраїни з Радянською Україною.Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартіяЗакарпаття булавключенадо складу КП(б)У.
З0 червня 1945 р., виступаючи на VIIсесіїВерховної РадиУРСР, М.Хрущов заявив, що український народвпершевозз'єднався в єдинійУкраїнськійдержаві.
Заключним актом повоєнного врегулювання кордонівУкраїни стало підписання 10 лютого 1947р. радянсько-румунськогодоговору.Він юридично зафіксував кордони України в рамкахрадянсько-румунської угоди 28червня 1940 р.
Таким чином, після закінчення війни вперше за багатостоліть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії,підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користьРадянського Союзу.
Нове розмежування кордонів супроводжувалосяпереміщенням великої кількості населення.Це пояснювалось як бажаннямнародів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічнимпротистоянням, що виникло у зв'язку з тривалимперіодом національногота духовного гноблення українців.
Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселилося майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до Українипереїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих проявів«буржуазного націоналізму» значна частина українців з Польщі направлялась недо близьких Їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.
Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстокихсанкцій проти українців, які залишились на її теренах і переселятись доУкраїни не бажали.
Найбільшою антиукраїнського акцією,здійсненою польськими властями, була проведена у квітні-травні 1947 р.операція «Вісла». В ході Її українці, що проживали у прикордонних з УРСРрайонах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно конфісковане, ана кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітарну зону”.
Під прикриттям необхідності ліквідаціїна цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництвовиселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично повсій Польщі.
З 28квітня 1947 р. буловиселенозісвоїх домівок та відправленона захід Польщі близько 150 тис.Чоловік. Переїзд та розміщення українців нанових землях сталисправжньою трагедією. Чимало людей померло від голоду та хвороб, нановихмісцях українцям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля,якавже 2—3роки лежала перелогом.
Важливим моментом переходудомирного життя в Україні стало відновлення радянських органівдержавноївлади. Функції законодавчогооргану республіки здійснювалаВерховнаРадаУкраїни. Повсюдно в областях, районах, містах і селахвідновлювали роботу відповідногорівня місцевіради. Усі керівніпрацівники цих рад не обиралися, а призначалися.
У лютому 1947 р. в УкраїнськійРСРвідбулися вибори доВерховної Ради, а у грудні1947 р.пройшливибори до місцевих рад.Та про справжнє волевиявленнянароду не могло бути й мови, бо до бюлетенів вносили прізвище лише одногокандидата.
ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕСТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ
Правлячою політичною силою, якамонопольне визначалашлях розвитку суспільства, булапартія.Партія більшовиківУкраїни існувала на правах обласної організації ібулазвичайнимвиконавцем волі керівництва ВКП(б). Протягом війникількість українських комуністів зменшилася з680 тис. до 200 тис.чол. Лише в 1949р.Компартія України досяглазачисельністю довоєнного рівня.
Партійно-державне керівництво УРСРза вказівкоюз Москви частково змінило державну символіку республіки. У листопаді1949р. ПрезидіяВерховноїРади УРСР прийняла укази про ДержавнийгербУРСР, Державний прапорУРСР і ДержавнийгімнУРСР.Червоний прапор з написом«УРСР» замінено двоколірним: верхня частина вдві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний(лазуровий) колір. У верхній частині прапора містилось зображення серпа імолота, а над ними — п'ятикутної зірки.Змінзазнав також гербУРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.
Як і раніше, повоєнна Україна малавсі зовнішні атрибути суверенної республіки, котрана федеративних засадахвходила до СРСР. Але фактично вона залишалася складовою частиною унітарноїнадцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної йкультурної уніфікації всіх підконтрольних територій. Разом з тим зовнішньополітичніінтереси центру сприяли певним амінам статусу України у складі РадянськогоСоюзу. Напередодні переговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй Хсесія Верховної РадиСРСР, що працювала 28 січня — 1 лютого1944р., прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 20-х рр. правзовнішнього представництва всіх союзних республік. У березні 1944 р. рішення провідновленняцих прав прийнялаВерховна Рада УРСР. Відповідно доцих актів у структурі державних органів республіки утворено Народний комісаріатзакордонних справ. Його очолив Д. Мануїльський. У той жечас ВерховнаРада прийняла закон про утворення Народного комісаріату оборони УРСР.Наркомомоборони республіки було призначено генерал-лейтенанта В. Герасименка. Але цяакція мала суто символічний, цілком фіктивний характер. Наркомат оборони, невстигнувши народитись, припинив існування, бо це суперечило лінії центру, якийпрагнув мати єдині збройні сили і небажав ділити це право будь зкиму республіці.
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІАКЦІЇ УРСР
У ході переговорів про утворення ООНрадянська сторона висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організаціїусіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзникивідкинули, але для України та Білорусі, що були найзначнішими за чисельністюнаселення та територією і найбільше постраждали від війни, було зробленовиняток. 26червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Францискоделегація УкраїнськоїРСР, як і делегації іншихдержав-засновниць, підписала Статут ООН.
Як членООН, УРСР брала участь у роботікількох її департаментів, службових структур, у тому числі Комісії з правлюдини, статистичної, гуманітарно-культурної та інших. Перша сесіяГенеральної АсамблеїООН у 1946р. обрала УРСР членом Економічної іСоціальної РадООН терміном на 1 рік. В 1948-1949 рр. Україна сталанепостійним членом Ради Безпеки ООН — її представників запрошують до роботидеяких інших структур організації, в тому числі Міжнародного суду та ін.
Делегація України була активним учасником Дунайськоїконференції 1948 р., що забезпечила режим торгового судноплавства на Дунаї йзахистила суверенніправа придунайських країн.
У 1946-1947 рр. делегаціяУкраїниначолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь уроботі Паризької конференції з питань розробки і підписаннямирнихдоговорів з колишніми союзникамиНімеччини. Разом з представникамиРадянського Союзу українські дипломати працювали над вирішенням питання прогреко-болгарський та югославсько-італійськийкордони, недоторканність кордонів Албанії,
16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польськийдоговір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходилаза 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатковопереходила тридцятикілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов,тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина,Холмщина, Підляшшя).
Уточнення кордонів між двома державамивідбувалося й пізніше. Напрохання Польщі на початку 50-хрр.Українапоступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської областіувійшли землі довкола м.Кристонопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).
Однак самостійністьУкраїни впитаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер.Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповіднихзовнішньополітичних служб Міністерства закордонних справСРСР.
Та всеж, незважаючи навідсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихідУкраїни наміжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масахнаселення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущуневідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом Українитаїїфактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.
СТАННАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ
Після закінчення Другої світової і ЇЇскладової — Великої Вітчизняної війни перед народом України постало завданнянадзвичайної складності — відбудова народного господарства. У ході війниреспубліказазнала тяжких матеріальних і людських втрат: було зруйновано714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 256 із них булиповністю спалені, аїхні жителі страчені. За підрахунками спеціалістів,демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр. становилибільше 17 млн. чол., або більше третини загальної кількості населення, івідновилисялише через19 років.
Тяжкимнаслідком війни стало масове сирітство.Мільйони дітей залишилися без батьків. Катастрофічне погіршилися побутовіумови населення- Близько 10 млн жителів України, домівки яких були зруйновані,тулилися в землянках, бараках, інших тимчасових приміщеннях. Багато жителівсільської місцевості мешкало ухлівахразом із худобою, яка грілаїх своїм теплом. Хоч якийсьдах над головою вважався благом.
Промисловість і сільське господарство України буливщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народномугосподарствуреспубліки, становили величезну суму — 285 млрд.крб.Вонавп'ятеро перевищувала державнівитрати на будівництво нових заводів,фабрик, електростанцій, шахт таінших державних підприємств у рокидовоєнних п'ятирічок. Навіть у РосійськійФедерації збитки становилименше — 249млрд. крб.Що ж до загальних втрат, якихзазнали населення і народне господарствоУкраїни, товони сягалимайже 1,2 трлнкрб.
Катастрофічне скоротилось виробництво промисловоїпродукції. У 1945 р. в Україні видобуто лише 36% вугілля, вироблено близько 20%електроенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі порівняно з показниками1940 р. Велика кількість виробів для задоволення елементарних побутових потреб(посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, ножиці, мило тощо)не виготовляласьзовсім абовиготовляласьу мізерних кількостях.
Надзвичайно тяжкимнаслідкомвійни сталорізке скорочення чисельності трудовихресурсів, особливо кваліфікованихкадрів.Це призвело до масового залучення на важку, малокваліфікованупрацю у вугільну і металургійну промисловість жінок, які у 1947 р. складали вцих галузях близько 35% працюючих.На багатьох роботахвикористовувалася праця підлітків.Все це призводило до травмування,каліцтв, людських втратнавиробництві.
ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА
Відбудова народногогосподарства проходила у напруженій міжнародній обстановці. Відносини між СРСРта іншими країнами антигітлерівської коаліції незабаром після закінчення Другоїсвітової війни різко погіршилися. Прагнення сталінського керівництванав'язатикраїнам СхідноїЄврописоціалізм радянськогозразкавикликаложорстку протидію США й Англії. Протистояння все більше загострювалося,набуваючи різких, відкритих форм. Почалася «холодна війна»ігонкаозброєнь.
Швидко згорталися торговівідносини між Сходом і Заходом. Навіть передбачені договорами поставкиматеріалів, устаткування та обладнання затягувалися, а то й взагалі припинялися.США відмовились поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу, сталевий жестдля машинобудівних заводів. Ці та інші вироби були віднесені урядом США достратегічних, що виключало неможливість їх продажу СРСР. У 1948 р, із-закордону в УРСР надійшло вдвічі менше устаткування, ніж у 1946 р.
Взаємними зусиллями міжСРСРі США та їхніми партнерами було зведено «залізну завісу». Однією знайголовніших передумов переходу до мирного будівництва була демобілізаціявійськовослужбовців армії. Почавшись після війни в умовах загостренняміжнародної обстановки, вона набула затяжного характеру. За три повоєнних рокив Україну повернулося 2,2 млн. солдатів і офіцерів. Почалося поверненняколишніх полонених радянських воїнів та громадян, вивезених на примусові роботидо Німеччини. На кінець 1945 р. після багатьох перевірок, часто невиправданихі принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі перевіркивитримали далеко не всі.Накінець 1947р. зНімеччинив Україну повернулось 1 млн. 250 тис. чоловік, насильно вивезених на каторжніроботи до Рейху. Майже 300 тис. з них звинувачені в державній зраді ідепортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусовіроботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вонипотрапили в інше пекло — сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навітьте, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових нагород,стали офіцерами.
Список використаноїлітератури1. БушинМ.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становленняукраїнської державності в 20 ст. / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. —271 с.
2. ГермайзеО. Нарис з історії революційного руху на Україні. — Б.м., Б.р. -Т.І.-389 с.
3. ГорєловМ.Є. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996.-156с.
4. ГрабовськийС., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. — К.,1995. — 607 с.
5. Грицак Я.Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. — К.,2000. — 360 с.
6. ДобржанськийО. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку XX ст. —Чернівці, 1999. — 574 с.
7. ІванченкоР.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності.-К., 1996.-336с.
8. Історіядержави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. — К., 1996. — 288 с.
9. КрипякевичІ. Історія України. — Львів 1990. — 511 с.
10. НагаєвськийІ. Історія української держави двадцятого століття — К., 1993.-413 с.
11. Полонська-ВасиленкоН. Історія України. У 2 т. — Т.1- К., 1992. — 640 с.
12. СубтельнийО. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. —2-е вид. — К., 1992. — 512 с.