Реферат: Україна в період повоєнної відбудови

УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ

ПЛАН

1.  ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ

2.  ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕСТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

3.  ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІАКЦІЇ УРСР

4.  СТАН НАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

5.  ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТЕРИТОРІАЛЬНІЗМІНИ

Одниміз важливих історичнихна­слідків перемоги над фашистською Ні­меччиною та її союзниками було завер­шенняоб'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони Ук­раїни постало ще наТегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) кон­ференціях глав урядів трьохдержав антигітлерівської коаліції -СРСР, США, Великобританії.Радянське ке­рівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій«лінії Керзона». Це гарантувало об'єд­нання українських земель у складі УРСР іюридичне закріплювало вход­ження до України західних областей, у тому числі йтих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.

Але це не влаштовувало Великобри­танію таСША.

26 листопада 1944 р. перший з'їзднародних комітетів Закарпатської Україниприйняв Мані­фест провозз'єднання Закарпаття зУРСР. Враховуючи віковічнепрагнен­няукраїнців до возз'єднання, чехосло­вацький уряд погодився підписати до­говір ізСРСРпро злиття ЗакарпатськоїУкраїни з Радянською Україною.Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартіяЗакарпаття булавключенадо складу КП(б)У.

З0 червня 1945 р., виступаючи на VIIсесіїВерховної РадиУРСР, М.Хрущов заявив, що український народвпер­шевозз'єднався в єдинійУкраїнськійдержаві.

Заключним актом повоєнного врегу­лювання кордонівУкраїни стало під­писання 10 лютого 1947р. радянсько-румунськогодоговору.Він юридично зафіксував кордони України в рамкахрадянсько-румунської угоди 28черв­ня 1940 р.

Таким чином, після закінчення вій­ни вперше за багатостоліть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії,підтвердивши в між­народних актах згоду змінити свої кор­дони на користьРадянського Союзу.

Нове розмежування кордонів супро­воджувалосяпереміщенням великої кількості населення.Це пояснювалось як бажаннямнародів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічнимпротистоянням, що ви­никло у зв'язку з тривалимперіодом національногота духовного гноблен­ня українців.

Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселило­ся майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до Українипереїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих про­явів«буржуазного націоналізму» знач­на частина українців з Польщі на­правлялась недо близьких Їм захід­них, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдава­лася до жорстокихсанкцій проти ук­раїнців, які залишились на її теренах і переселятись доУкраїни не бажали.

Найбільшою антиукраїнського ак­цією,здійсненою польськими властя­ми, була проведена у квітні-травні 1947 р.операція «Вісла». В ході Її ук­раїнці, що проживали у прикордонних з УРСРрайонах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно кон­фісковане, ана кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітар­ну зону”.

Під прикриттям необхідності лікві­даціїна цих територіях залишків фор­мувань УПА, польське комуністичне керівництвовиселило українців з тра­диційно обжитих ними земель та роз­селило фактично повсій Польщі.

З 28квітня 1947 р. буловиселенозісвоїх домівок та відправленона захід Польщі близько 150 тис.Чоловік. Пе­реїзд та розміщення українців нано­вих землях сталисправжньою траге­дією. Чимало людей померло від голо­ду та хвороб, нановихмісцях україн­цям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля,якавже 2—3роки лежала перелогом.

Важливим моментом переходудомирного життя в Україні стало віднов­лення радянських органівдержавноївлади. Функції законодавчогооргану республіки здійснювалаВерховнаРадаУкраїни. Повсюдно в областях, районах, містах і селахвідновлювали роботу відповідногорівня місцевіради. Усі керівніпрацівники цих рад не обиралися, а призначалися.

У лютому 1947 р. в УкраїнськійРСРвідбулися вибори доВерховної Ради, а у грудні1947 р.пройшливибори до місцевих рад.Та про справжнє воле­виявленнянароду не могло бути й мови, бо до бюлетенів вносили прізви­ще лише одногокандидата.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕСТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

Правлячою політичною силою, якамонопольне визначалашлях розвитку суспільства, булапартія.Партія біль­шовиківУкраїни існувала на правах обласної організації ібулазвичайнимвиконавцем волі керівництва ВКП(б). Протягом війникількість українських комуністів зменшилася з680 тис. до 200 тис.чол. Лише в 1949р.Компартія України досяглазачисельністю довоєнного рівня.

Партійно-державне керівництво УРСРза вказівкоюз Москви частково змінило державну символіку рес­публіки. У листопаді1949р. ПрезидіяВерховноїРади УРСР прийняла ука­зи про ДержавнийгербУРСР, Дер­жавний прапорУРСР і ДержавнийгімнУРСР.Червоний прапор з напи­сом«УРСР» замінено двоколірним: верхня частина вдві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний(лазуровий) колір. У верхній частині прапора міс­тилось зображення серпа імолота, а над ними — п'ятикутної зірки.Змінзазнав також гербУРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.

Як і раніше, повоєнна Україна малавсі зовнішні атрибути суверенної рес­публіки, котрана федеративних заса­дахвходила до СРСР. Але фактично вона залишалася складовою части­ною унітарноїнадцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної йкультурної уніфікації всіх підконтрольних тери­торій. Разом з тим зовнішньополі­тичніінтереси центру сприяли пев­ним амінам статусу України у складі РадянськогоСоюзу. Напередодні пе­реговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй Хсесія Верховної РадиСРСР, що працювала 28 січня — 1 лютого1944р., прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 20-х рр. правзовнішнього представ­ництва всіх союзних республік. У бе­резні 1944 р. рішення провідновлен­няцих прав прийнялаВерховна Рада УРСР. Відповідно доцих актів у структурі державних органів респуб­ліки утворено Народний комісарі­атзакордонних справ. Його очолив Д. Мануїльський. У той жечас Верхов­наРада прийняла закон про утворен­ня Народного комісаріату оборони УРСР.Наркомомоборони республіки було призначено генерал-лейтенанта В. Герасименка. Але цяакція мала суто символічний, цілком фіктивний характер. Наркомат оборони, невстигнувши народитись, припинив існування, бо це суперечило лінії цен­тру, якийпрагнув мати єдині збройні сили і небажав ділити це право будь зкиму республіці.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІАКЦІЇ УРСР

У ході переговорів про утворення ООНрадянська сторона висунула про­позицію про включення до майбутньої міжнародної організаціїусіх радянсь­ких республік як повноправних чле­нів. Цю пропозицію союзникивідкину­ли, але для України та Білорусі, що були найзначнішими за чисельністюнаселення та територією і найбільше постраждали від війни, було зробленовиняток. 26червня 1945 р. на конфе­ренції Об'єднаних Націй у Сан-Фран­цискоделегація УкраїнськоїРСР, як і делегації іншихдержав-засновниць, підписала Статут ООН.

Як членООН, УРСР брала участь у роботікількох її департаментів, служ­бових структур, у тому числі Комісії з правлюдини, статистичної, гумані­тарно-культурної та інших. Перша се­сіяГенеральної АсамблеїООН у 1946р. обрала УРСР членом Еконо­мічної іСоціальної РадООН терміном на 1 рік. В 1948-1949 рр. Україна ста­ланепостійним членом Ради Безпеки ООН  — її представників запрошують до роботидеяких інших структур орга­нізації, в тому числі Міжнародного су­ду та ін.

Делегація України була активним учасником Дунайськоїконференції 1948 р., що забезпечила режим торго­вого судноплавства на Дунаї йзахис­тила суверенніправа придунайських країн.

У 1946-1947 рр. делегаціяУкраїниначолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь уроботі Паризької конференції з питань розробки і підписаннямир­нихдоговорів з колишніми союзника­миНімеччини. Разом з представника­миРадянського Союзу українські дип­ломати працювали над вирішенням питання прогреко-болгарський та югославсько-італійськийкордони, недо­торканність кордонів Албанії,

16 серпня 1945 р. було підписано ра­дянсько-польськийдоговір про дер­жавний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходилаза 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додат­ковопереходила тридцятикіломет­рова територія в районі р. Солонія і м. Крилов,тобто значна частина укра­їнських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина,Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома дер­жавамивідбувалося й пізніше. Напрохання Польщі на початку 50-хрр.Українапоступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської областіувійшли землі до­вкола м.Кристонопіль (пізніше пере­йменованого в Червоноград).

Однак самостійністьУкраїни впи­таннях зовнішньої політики була чис­то умовною і мала імітаційний харак­тер.Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установ­ками відповіднихзовнішньополітич­них служб Міністерства закордонних справСРСР.

Та всеж, незважаючи навідсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихідУкраїни наміжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масахнаселення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущуневід­повідність між формальним зовніш­ньополітичним статусом Українитаїїфактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

СТАННАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

Після закінчення Другої світової і ЇЇскладової — Великої Вітчизняної вій­ни перед народом України постало за­вданнянадзвичайної складності — від­будова народного господарства. У ході війниреспубліказазнала тяжких матеріальних і людських втрат: було зруйновано714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 256 із них булиповністю спалені, аїхні жи­телі страчені. За підрахунками спеці­алістів,демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр. становилибільше 17 млн. чол., або більше третини загальної кількості населення, івідновилисялише через19 років.

Тяжкимнаслідком війни стало ма­сове сирітство.Мільйони дітей зали­шилися без батьків. Катастрофічне погіршилися побутовіумови населен­ня- Близько 10 млн жителів України, домівки яких були зруйновані,тули­лися в землянках, бараках, інших тим­часових приміщеннях. Багато жителівсільської місцевості мешкало ухлівахразом із худобою, яка грілаїх своїм теплом. Хоч якийсьдах над головою вважався благом.

Промисловість і сільське господарст­во України буливщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народно­мугосподарствуреспубліки, станови­ли величезну суму — 285 млрд.крб.Вонавп'ятеро перевищувала дер­жавнівитрати на будівництво нових заводів,фабрик, електростанцій, шахт таінших державних підприємств у рокидовоєнних п'ятирічок. Навіть у РосійськійФедерації збитки станови­лименше — 249млрд. крб.Що ж до за­гальних втрат, якихзазнали населен­ня і народне господарствоУкраїни, товони сягалимайже 1,2 трлнкрб.

Катастрофічне скоротилось вироб­ництво промисловоїпродукції. У 1945 р. в Україні видобуто лише 36% вугілля, вироблено близько 20%елек­троенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі порівняно з показниками1940 р. Велика кількість виробів для задоволення елементарних побутових потреб(посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, ножиці, мило тощо)не ви­готовляласьзовсім абовиготовляласьу мізерних кількостях.

Надзвичайно тяжкимнаслідкомвійни сталорізке скорочення чисель­ності трудовихресурсів, особливо ква­ліфікованихкадрів.Це призвело до масового залучення на важку, малокваліфікованупрацю у вугільну і металургійну промисловість жінок, які у 1947 р. складали вцих галузях близько 35% працюючих.На багатьох роботахвикористовувалася праця підлітків.Все це призводило до трав­мування,каліцтв, людських втратнавиробництві.

ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА

Відбудова народногогосподарства проходила у напруженій міжнародній обстановці. Відносини між СРСРта іншими країнами антигітлерівської коаліції незабаром після закінчення Другоїсвітової війни різко погіршили­ся. Прагнення сталінського керівниц­тванав'язатикраїнам СхідноїЄврописоціалізм радянськогозразкавиклика­ложорстку протидію США й Англії. Протистояння все більше загострюва­лося,набуваючи різких, відкритих форм. Почалася «холодна війна»ігон­каозброєнь.

Швидко згорталися торговівідносини між Сходом і Заходом. Навіть передбачені договорами поставкиматеріалів, устаткування та обладнання затягувалися, а то й взагалі припинялися.США відмовились поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу, сталевий  жестдля машинобудівних заводів. Ці та інші вироби були віднесені урядом США достратегічних, що виключало неможливість їх продажу СРСР. У 1948 р, із-закордону в УРСР надійшло вдвічі менше устаткування, ніж у 1946 р.

Взаємними зусиллями міжСРСРі США та їхніми партнерами було зведено «залізну завісу». Однією знайголовніших передумов переходу до мирного будівницт­ва була демобілізаціявійськовослуж­бовців армії. Почавшись після війни в умовах загостренняміжнародної обстановки, вона набула затяжного характеру. За три повоєнних рокив Україну повернулося 2,2 млн. солда­тів і офіцерів. Почалося поверненняколишніх полонених радянських во­їнів та громадян, вивезених на при­мусові роботидо Німеччини. На кі­нець 1945 р. після багатьох переві­рок, часто невиправданихі прини­зливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі пере­віркивитримали далеко не всі.Накінець 1947р. зНімеччинив Украї­ну повернулось 1 млн. 250 тис. чоло­вік, насильно вивезених на каторжніроботи до Рейху. Майже 300 тис. з них звинувачені в державній зраді ідепортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусовіроботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вонипотра­пили в інше пекло — сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навітьте, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових на­город,стали офіцерами.

Список використаноїлітератури

1.  БушинМ.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становленняукраїнської державності в 20 ст. / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. —271 с.

2.  ГермайзеО. Нарис з історії революційного руху на Україні. — Б.м., Б.р. -Т.І.-389 с.

3.  ГорєловМ.Є. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996.-156с.

4.  ГрабовськийС., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. — К.,1995. — 607 с.

5.  Грицак Я.Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. — К.,2000. — 360 с.

6.  ДобржанськийО. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку XX ст. —Чернівці, 1999. — 574 с.

7.  ІванченкоР.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності.-К., 1996.-336с.

8.  Історіядержави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. — К., 1996. — 288 с.

9.  КрипякевичІ. Історія України. — Львів 1990. — 511 с.

10.           НагаєвськийІ. Історія української держави двадцятого століття — К., 1993.-413 с.

11.           Полонська-ВасиленкоН. Історія України. У 2 т. — Т.1- К., 1992. — 640 с.

12.           СубтельнийО. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. —2-е вид. — К., 1992. — 512 с.

еще рефераты
Еще работы по истории