Реферат: Символіка давньоруської держави

Зміст

1. Герб

2. Прапор

3. Гімн

Список літератури


/>1. Герб

Ще в періодродоплемінного ладу східні слов'яни на території України вживали символічнізнаки. Ними для вирізнення роду, чи пізніше окремих знатних родин, могли бутизображення хреста, квадрата, ромба, кола. Дещо пізніше на гербах бачимопівмісяць, зірки, квіти, зброю, геральдичних звірів та птахів, зокрема,однорогів, оленів, круків, орлів...

Така символіказумовлювалася тим, що кожний рід первісних людей обожествляв для себе якусьзвірину, птицю чи явище природи. Також родові знаки часто використовувалися дляозначення пасовищ, водоймищ і, що дуже важливо, для визначення територіальнихмеж певного роду.

Коли починаєтьсяпроцес розпаду роду та виділення з нього общин і сімей, родові емблемиперетворюються спочатку в сімейні, а згодом і в особисті. Це супроводжувалопроцес переходу до общинної, а потім і до приватної власності. З переходомсуспільства до феодального ладу, закріпленням права приватної власності системазнаків набуває значного поширення. Особливими позначками користуються не тількибагаті власники-феодали, а й ремісники і купці. Останні, наприклад, щобвідрізнити свій крам від краму інших купців, ставили торговельні знаки,наприклад, на круги воску, іншу продукцію. Тобто, це було свого роду тавро. Нимкористувалися ювеліри для означення виготовлених прикрас, гончарі, живописці,зодчі, інші ремісники ставили їх, щоб відрізнити свій виріб. Паралельно цейпроцес розвивається і в середовищі сільського населення. Воно використовуєзнаки власності для таврування худоби, різних знарядь праці, бджолиних вуликів,бортних дерев тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шкурках звірів, якіздають замість податку.

Ці знаки у виглядірубежів, курячих лап, коліс, вил можна побачити на багатьох пам'яткахматеріальної культури народу.

Найдревнішим зізнаків, котрі дійшли до наших днів і широко використовуються й сьогодні, єтризуб. Важко визначити точно, коли його придумала людина на наших землях. Наприклад,1930 року біля дніпровського острова Шанця було знайдено кам'яну застібку часівТрипільської культури (5-3 тис. років до н.е.) із цим знаком. Зображення іншихтризубців, означених часом, бачимо передусім на знахідках з археологічних-розкопокна Керченському півострові — їм за багато століть до нашої ери.

У перші Століттянашої ери ці і менші знаки боспорських царів з'являються також на монетах. Зокрема,тризуб чітко вирізняється на грошових знаках боспорських царів Котіса (123-131pp.), Ріміталка (131-153 pp.), Ріску — поріда (239-261 pp.) А До речі, й значнопізніше — більш як через тисячу років — кримські хани використовували тризуб яксвій символ. Так, на срібній монеті Дєвлєт-Бурді він такий же, як у боспорськихцарів Котіса й Ріміталка. Цікаво й те, що кримська тамга — знак влади — тежбула у формі тризуба.

Додамо, що тризубзображувався і на дореволюційному гербі Феодосії.

На земляхЦентральної України тризуб відомий з VI-VІІІ. Цей знак можна зустріти середархеологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського- на Київщині. Тризубці з вказаних древніх поселень засвідчують, що задовго доРюриковичів вони були знаками — родових чи племінних вождів, символом влади.

Перша згадка продавньоруські знаки в літописах належить до X століття: посли князя київськогоІгоря (912-945 pp.) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки (звідповідними символами), що служило підставою посольських повноважень. Адружина Ігоря Ольга, до речі, розставляла князівські знаки по всій земліКиївській аж до Новгорода, про що збереглася згадка в «Повісті временнихліт».

Про князівськийзнак Київської Русі знали і за її межами. Так, на малюнку з відомогоболгарського рукопису «Хроніка Манасії» (XIV ст.) зображенідружинники великого князя київського Святослава під Доростолом з прапорами. Навершках древок були тризубці.

У Київській Русітризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення вперше відоме нам Tур зпечатки Святослава Ігоровича {загинув 972 p), де чітко вирізняється князівськийзнак у вигляді літери «Ш».

Згодом вінкарбується і на срібних монетах великого князя київського ВолодимираСвятославина (978-1015). На них, зокрема, зображено з одного боку портретволодаря, а з другого — тризуб і напис: «Володимир на столі, а це йогосеребро».

Та не тільки намонетах використовується цей знак. Тризуб можна зустріти на цеглі підмурківДесятинної церкви у Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі. Волинському,збудованої в другій половині XI століття, (на цеглі у Володимирі-Волинському тризубтакий, як на монетах боспорських царів).

/>

Зображеннятризуба, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькомумечі, в гербі французької королевни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), нанадгробку святого Еріка (Швеція), що породичався з династією ВолодимираСвятославича.

Існує понад сорокверсій, що пояснюють походження тризуба. Наведемо найбільш-слушні.

Можна беззастережнопогодитися, що тризуб — це символ державної влади. Так, вершок скіпетравізантійських монархів увінчувався фігурою подібної форми. Різні смисловінавантаження пов'язують тризуб з релігійною емблематикою. Є припущення, що цетрикирій, корогва, голуб Святого Духа тощо.

Світсько-військовасимволіка має означати: якір, закінчення франціски (спис з подвійною сокирою — улюбленоюзброєю норманів); лук зі стрілою — так звану кушу; сокиру.

Крім того,дослідники бачили у цьому зображенні геральдично-нумізматичну фігуру,візантійську монограму, геометричний орнамент візантійського, східного,слов'янського, варязького походжень. У тризубі закладено глибокий філософськийсмисл, який символізує трдєдиність і тривимірність світу, що пізніше трактованохристиянством як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога — Духа Святого.

Походження тризубаможна пов'язувати з матеріальною життєдіяльністю людини. Очевидно на відповідномуетапі свого розвитку людина почала користуватися знаряддям, яке нагадувало знанийнами тризуб. Воно допомагало їй успішно полювати на звірів, обробляти землю,ловити рибу, навіть боротися. Зрозумівши, що цей предмет поліпшує умовипроживання, людина починає схилятися перед ним, обожнювати його, довіряєзберігання старшому роду, племені. Чи не тому бачимо цей знак у руках богаморів Посейдона як символ влади над вданими просторами. Посейдон ходить зтризубом перед бурхливими потоками води і гасить їх. Щоб комусь надати сили,варто лиш торкнутися того тризубом. Із цим же символом Гомер зображує такождружину Посейдона Амфрітіту.


/>

Крім згаданих ужезнахідок на території України, тризуб знайшли і під час розкопок древньогогородища біля Новгорода.

Водночас можнапогодитися з науковцем С. Шелухіним про те, що український тризуб свідчить проісторичний і логічний зв'язки з культурними впливами греків, римлян,кельтів-галлів.

Популярними є йтакі версії походження тризуба, як уособлення трьох природних стихій: — повітря,води і землі, зображення атакуючого сокола. Академік Б.О. Рибаков, наприклад,вважає, що підвіски з тризубом могли бути знаками князівської адміністрації на зразоктатарських.

Зазначимо, щотризуб, який зустрічається на трапецієвидних підвісках, виявлених у Новгороді,в багатьох деталях співпадає із зображенням знаків на срібних монетах князяВолодимира. Крім того, підвіски зі знаком тризуба і ускладненим орнаментом (щоможе свідчити про династичний знак) виявлено під час розкопок у Києві, Білгороді.

Тризуб як знаккнязівської власності Рюриковичів широко використовувався у державному життіКиївської Русі. Він зображувався на печатках, якими скріплювали міжнароднідоговори; на князівських товарах, що відправлялися на продаж за кордон. Крім того,виконані в бронзі чи сріблі тризуби прикрашали пояси дружинників князівськоговійська, зброю і знамена.

Не могли,звичайно, обійтися без тризуба, коли позначали князівське майно. Це, зокрема стосуєтьсяконей, про що згадується в „Руській правді”

Після смертіВолодимира Святославича знаки тризуба-двозуба ще тривалий час зберігалися намонетах великих князів Святополка І Окаянного (1015-1019 pp.). На монетіостаннього зображення св. Георгія (це друге, християнське ім'я Ярослава Мудрого),а на зворотній стороні — зображення тризуба й напис «Ярославля серебро».Тризуб зустрічається й на монетах Тмутараканського князя Мстислава Хороброго.

Цікавий і такийфакт: у синів Ярослава Мудрого знак влади зображений у вигляді двозуба; вІзяслава Ярославича (1054-1078 pp), його спадкоємців; туровського князяЯрополка (помер 1087 p); великого князя київського Святополка (1093-1113 pp.); переяславськогоі київського великого князя Всеволода Ярославича (1078 — 1093 pp.),чернігівських князів Олега Гориславича (помер 1115 p.); Всеволода Ольговича (помер1146 p.); Миколи Давидовича (помер після 1152 p), галицького князя ЛеваДаниловича (1264-1301 pp). Але скрізь постійно зберігається первісна — Володимирова- основа.

У цьому, до речі,немає нічого дивного, оскільки археологічні розкопки вже згадуванихМартинівського та Хоцьківського городища наКиївщині засвідчили пронаявність подібних знаків на тогочасних предметах.

Зображення тризубабуло; поширене на всіх землях Русі протягом багатьох століть. Так, великийкнязь київський Володимир Мономах (1113-1125 pp.) мав свій знак — такий, як і уВолодимира Святославича. Знак тризуба мав на своїй печатці удільний князьДанило Дмитрович (правнук Романа Даниловича, перша половина XIV ст.), який бувродоначальником князів Острозьких.

Тризуб постійнобув уживаний і в побуті українців. Зокрема, була традиція малювати його настінах або дверях чи воротах під час релігійного свята-Водохреща. Священики такпояснювали значення цього символу (в центрі якого був хрест).

Віра в Христа єпочатком усього в житті людей, а знак, що схожий на якір, означає: як на водірятує судно й дає йому спокій, так і в житейському морі хрест і віра в йогосилу є для людини якорем спасіння від гріхів і зла, рятунок і пристановище внебезпеках.

Ось чому ці знаки,я і кропляться святою водою, мають рятувати від злого духа, нещастя, біди. Ще вдовоєнний час на Закарпатті па Водохреща малювали тризуб особливо масово вселах.

У періодфеодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з використання. Йогозамінять згодом: у Київській землі — спочатку двозуб, а потім зображення святогоархистратига Михаїла, Чернігівській-чорний візантійський орел, а назахідноукраїнських землях — лев, що дереться на скелю, тощо.

У періодфеодального роздроблення Київської Русі, коли кожен удільний князь намагавсябути незалежним від великокиївського престолу, масово розвивалася і регіональнасимволіка. Тоді ж, як засвідчують джерела, кожен />князь прагнувсамостійно входити в міжнародні зносини з сусідніми — близькими і далекими — землями.А відтак він мусив використовувати власну печатку (тобто перенесене на неї зображенняіменного герба). І вже сини Володимира Мономаха замість тризуба використовуютьна печатках образи святих, зокрема архангела Михаїла. Але ще й до князюванняВолодимира Мономаха архистратиг Михаїл відомий у Києві. Саме з іменем цьогосвятого пов'язане будівництво тут 1108 року київським княземСвятополком-Михаїлом Михайлівського Золотоверхого собору.

Архангел Михаїл — одиніз семи небесних ангелів, головний воєначальник у православному церковномужитті — стає з XII століття покровителем Києва. Згодом його зображенняз'являється і на гербі міста, коли печаті окремих князів уже виконують рольрегіональних символів. Треба зазначити, що за традицією, як встановив відомийросійський учений М.П. Лихачов, зображення святого Михаїла було саме на печатяхтих князів, котрі носили це ім'я. Тому є всі підстави вважати, що воно булодуже поширене на Русі, в тому числі й у київських князів, оскільки зображеннясаме цього святого досить часто зустрічається на тогочасних печатках. Цепов'язувалося з тим, що, починаючи з 811 року, візантійські імператори такожбрали собі ім'я Михайла. А приклад Візантії (звідки, як відомо, християнствопоширилося на Київську Русь) був прийнятий на східнослов'янських землях і щодовживання імен.

ЗОЛОТИЙ ЛЕВ.

Перші відомостіпро його існування трапляються у хроніці польського письменника Ю. Зіморовича. Тутвказується, що князь Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Левамісто Львів (перша згадка датується 125о роком, дарує його жителям герб, наякому зображено золотого лева на синьому тлі — з писемного джерела. Натуральнеж зображення цього гербового знака бачимо вперше на печатці, що скріпилаграмоту двох галицько-володимирських князів — Андрія і Льва II (котрі називалисебе князями всієї Русі, Галича і Володимира) від 9 серпня 1316 року. Подібнупечатку мав і останній галицько-волинський князь Юрій II — її використано награмотах від 9 березня 1327, 11 лютого 1334,20 жовтня 1335 років. Золотий левна синьому полі залишився відзнакою галицьких земель і після того, як їхзахопили польські.

 />

Лев був знаком длявсієї Галицько-Володимирської держави, що обіймала велику більшість українськихземель від Вислока по Дніпро і від долішнього Бугу по Карпати і Чорне море".

Правда, зазначаєдалі Томашівський, «за польських часів знак цей приложено до самої тількиГаличини, а для Волині, Поділля, Київщини скомбіновано окремі знаки».

Таким чином вченийстверджує, що «лев є гербовим знаком для всіх українських земель по сім боціДніпра» (правобережних) і «може бути загальноукраїнським символом. Сеправо ще більше оправдане з огляду на ту роль, яку відігралагалицько-володимирська держава в історії витворення й розвитку українськоїнаціональності. Без цієї держави трудно уявити собі можливість теперішнього існуванняукраїнської нації: тут лежить наш національний вугольний камінь. Ця величезнаісторична вага західноукраїнських земель нехай отже буде зазначена й ухарактері національного герба.

Окрім того іпрактичні мотиви велять поставити лева на перше місце між усіма гербовимизнаками наших земель. Герб тісно. зв'язаний з національним кольором; наш левнерозривно зв'язаний з синьо-жовтими фарбами: жовтий (золотий) лев на синьомуполі. Значить — як синьо-жовта краска є загальнонаціональною, так само левповинен бути нашим національним гербом».

 

2. Прапор

Прапор як засібсигналізації відомий ще з античних часів. Дослідник Л. Яковлєв зазначав, щоперші давньоруські знамена, як і перші прапори інших народів древності, — цепрості, довгі жердини, до вершин яких прикріплювалися гілля дерев, жмутикитрави, кінські хвости та інші ознаки, котрі в літописах іменуються «чолкоюстяговою»: «И бить сеча зла, и потяша стяговника нашого и чолкустяговую соторгоша со стяга» («Слово про Ігорів похід»).

Древні стяги дужеповажалися на Русі те за часів язичества, а після введення християнства вониосвячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. Зцього часу значення стягів як святині зросло — без прапора військо невідправлялось у похід і не вступало в бій. До речі, відтепер на вершку кріпивсяне гостроконечник, а хрест; замість однієї — дві-три «чолки» різнихкольорів. Вони незабаром будуть замінені великими відрізками клиноподібноїматерії яскравого кольору.

Як зазначаєвідомий російський історик XIX ст. М. Карамзін, слов'яни обожнювали своїзнамена і вважали, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів.

Стяги спершу бралив похід, піднімали їх перед боєм. Ставили на підвищеному місці, щоб було виднокожному ратнику. І Збереглися в літописах з цього приводу такі вирази: «наволочивстяги» — тобто прикріпивши їх до древків і «поставиша стязи» чи«стоять стязи» — означало, що військо стоїть, готове до бою.

Збити стяги неприятелявважалось рівнозначним перемозі у битві, і В одному випадку, розповідаєлітопис, руські князі близько підійшли до стану половців і «перебродищичерез реку Сулу, и кликнуша на них, половци же ужасощась и не возмогоша нистяга поставити, ни побегоша».

За стяговиківвизначалися найвизначніші богатирі, які мали постійно підтримувати прапор надполем бою і охороняти. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщовін стояв нерухомо, «простирающеея яко облацы» — значить битваточилася успішно, а якщо зникав з-над голів ратників, то, очевидно, вжепротивник подолав військо — «досекошася до стяга, и стяг подсекоша».

Державний колірпроявлявся в древності передусім на військових знаменах-стягах, печатях і вгербах на князівських грамотах.

Форми, зображенняі колір народного прапора зберігалися незмінними, поки зберігалася старанародна віра, оскільки неможливо було з волі окремих людей змінювати формународного кумира-божества.

Ця ідея святостівійськового знамена перейшла і в християнську епоху; правда, при цьомуязичеські символи — дерево життя, фантастичні тварини — поступаються, природно,місцем новим символам: зображенням Христа-Спасителя, Георгія Побідоносця,Миколи Чудотворця тощо. Ці образи вишивалися золотом і сріблом на шовковихстрічках, котрі прикріплювалися до високих древків-дротиків з наконечникамирізної форми, серед яких траплялися й тризубці.

Історичні джереладонесли до нас досить скупі відомості про кольори, які вживалися на прапорахКиївської Русі. Наприклад, «Слово про Ігорів похід» згадує «чрвленстяг», «белу хоруговь», «чрвлену чолку». На думкудосить авторитетного сучасного зарубіжного історика Р. Климкевича, «стягРуської землі (Київської доби) червоний із золотим тризубом чи двозубом того чиіншого князя». Проте маємо певний сумнів щодо цього твердження, оскількичервоний прапор новгород-сіверського князя Ігоря не може уособлювати головнийстяг Київської держави. Та й у часі Ігоревого походу вона вже розпалася наокремі удільні князівства, тому це могло бути знамено хіба лише регіональне.

Якщо ж звернемосядо усної народної творчості періоду Київської Русі, то можемо переконатися, щовже з того часу наш народ досить часто віддає перевагу саме цим двом кольорам: синєморе, синій камінь, синя хмара, синя мла, синє озеро, синєє небо, золотийкамінь, жовті чаші, жовтий пісок, золоте сонечко, золотая кора, жовтий віск,золота грива, золота узда, золота роса, золота зброя, золотий перстень, золотічовни, золоті весла, золоті стріли, золоте перо, золоті яблука, золоті ножі,золоте зерно, сохи золотії, роги золотії, золотії гори, золоті косиці, трубащирозлотная, золотая корогвонька, поясок щирозлотний, золотий вінець, липа,злотом облита, золота квітка, золотії підківки, золотеє стреміння, злотамаковонька, золотії крила, золотая стьоженька, золота днина, золоті арфи,золота осінь...

Подібнезустрічаємо і в «Слові о полку Ігоревім»: поряд з «червленимстягом», «червленими щитами» — «золоті що ломи»,«синій Дон», «золотий престол», «золоте стремено»,«синє море», «сідло золоте», «мла синя», «золотістріли», «золотоверхі тереми», «золоте намисто»...

При цьому требазауважити, що ці факти передусім стосуються Північно-Східної Русі та значнопізнішого часу. Для більшої частини Південно-Західної Русі згадані ханськіярлики не мали значення верховної (хоч і насильницької), волі. Кольори гербовихемблем південно-західних земель ближчі до державних кольорів усієї Русі, ніж домонгольських ярликів. В період Золотої Орди на гербі Чернігівщини бачимочорного орла з золотим хрестом; на гербі Поділля — золоті сонце і хрест.

 

3. Гімн

До найбільшихсвятинь будь-якого народу належить і гімн. Це ті слова, та музика, які змушуютькожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати тумелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Єтакий символ і в українців — це гімн «Ще не вмерла Україна».

Втім, принагіднозгадаємо, що перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тодіроль державного гімну — в сьогоднішньому розумінні — виконували бойові закликита пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Вони, як свідчить«Слово о полку Ігоревім», закликали воїнів до хоробрості, аби здобути«князю славу», «слави Ігорю Святославичу, Буй-Туру Всеволоду,Володимиру Ігоровичу» — «за землю Руську», «за рани Ігоровіхороброго Святославича».

З тих часівпоширюються й пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір,Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належатьканти, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні кондаки вчесть Богородиці та святих тощо. Закордонний дослідник В. Трембіцький допускає,що національно-державним гімном Київської Русі могла бути похвальна церковнапісня «Архангельський глас».

Перед боєм змонголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали «Снами Бог, разумійте, язици». Також як гімн звучала з уст українськихвоїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня «БогородзіцаДзєвіца», що була на той час спільною для народів Польщі і Литви.


/>Список літератури

1.   Білокінь С. Погляньмо в глиб історії // Літературна Україна. — 1989. — 6липня.

2.   Гломозда К., Павловський О. Українська національна символіка, похоження,традиції, доля. — К.: 1989. — №2.

3.   Гречило А. Національний прапор // Пам`ятки України. — 1989. — № 4.

4.   Сергійчик В. Доля української національної символіки. — К.: 1990.

5.   Сергійчук В.І. Національна символіка України: Наук — худ. кн.:/За ред. Л.В. Демчишина. — К.: Веселка,1992. — 109с.

еще рефераты
Еще работы по истории