Реферат: Проблеми Батьківщини та походження слов’ян


Реферат на тему:

«ПроблемиБатьківщини та походження слов’ян»



Вступ

Україна– значить «земля, що лежить скраю». Це дуже влучна назва для країни,розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, поокраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону міжлісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом.

Найпершісліди людських поселень на Україні сягають за 150 тисяч років. Мандруючи доберегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все щезберігали ознаки примітивного походження. Близько 40 тис. Років до н. е. всередині останнього льодяникового періоду з'явився кроманьйонець (або гомосапієнс) – особина, від якої походить сучасна людина. Близько 10 тис. Років дон. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після себе характерний длясучасної України ландшафт, людина стала змінюватися дедалі швидше. Люди знайшлидокорінно нові способи добування поживи. Замість збирання плодів і полюваннявони нарешті самі навчилися вирощувати їжу. Вважають, що землеробство впершевиникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і VI тисячоліть до н.е. Розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Замість того, щобблукати в пошуках поживи, люди осідали на своїх полях. Так з'явилися першіпоселення. Землеробство, на відміну від полювання та збирання плодів, вимагалопорівняно більшої робочої сили, сприяючи тим зростанню населення. Водночаспоступово виникали примітивні форми суспільно-політичної організації.

Найбільшвідомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують зтак званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу іпруту, сягнувши згодом Дніпра. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузькихспільних оселях, де кожна сім’я займала власну, розгороджену на кімнати,частину житла з окремою глинобитною піччю. Орнамент на череп'яному посуді, щоявляв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білогокольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували вкультурі трипільців. Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури.Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена допереходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті,що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На200 р. До н. е. Трипільська культура як виразне ціле перестала існувати.

Скотарство,що спиралося на ви годівлю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалося встепах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячоліть майбутнікочівники вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад уЄвразійському степу, і землеробством. Переходячи з місця на місце, вонинабували нових особливих якостей, найважливішою з яких була войовничість. ЩобОбороняти стада й захоплювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміннявоювати. Часті сутички з ворогом, потреба організувати маси людей для подоланнявеличезних відстаней сприяли появі племінної знаті.

Лишедесь між 1500 і 1000 роками до н. е. Людина опанувала просту, на перший погляд,техніку їзди верхи. Кіммерійці – перші кочові вершники, які з'явилися в Україні,є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Багато вченихтримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель унижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу і десь близько1500 р. До н. е. з'явилися на Україні. Так чи інакше, кіммерійці населяли межиріччяДону й Дністра аж до 7 ст. До н. е. Трохи згодом, під натиском інших кочовиківзі сходу, вони відійшли до Малої Азії. Таким чином:

·       кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочовогоспособу життя;

·       вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося звершників;

·       завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказівони започаткували на Україні добу заліза;

·       зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникненнявійськової знаті.

Перебуваючив тіні дивовижних досягнень кочовиків та розвиненої цивілізаціїпричорноморських міст, ізольоване від решти світу населення Північної Українипротягом багатьох століть здавалося лише контрастним людським тлом стрімкихподій, що розгорталися на півдні. Проте з початку VI ст. н. е., з повільним,але неухильним перенесенням центру історичних подій з Причорномор’я та Степу налісисті рівнини, цей землеробський люд стає дедалі помітнішим. Посівшицентральне місце на історичній сцені, землероби тим самим викликають більшезацікавлення тогочасних істориків. Дослідження їхніх мовних, етнічних ікультурних рис вказують на те, що ці люди були слов’янами – прямими предками нинішньогонаселення України.

 


Походженняслов’ян

Слов'янивиникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Більшістьучених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схилиКарпат, долину Вісли та басейн Прип’яті. Звідси на початку VII ст. вони сталирозселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фінівдо Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали ріки Ельби уПівнічній Німеччині. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, наБалкани, куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багатіміста і тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, торозселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов’янських земель, упроцесі якого зберігалися зв’язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопиввеликі території. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов’янипросувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники.Дослідження видатного вченого доводять, що на початок VI ст. із спільноїмови слов'ян сформувалися три підгрупи:

·       західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови як чеська,польська та словацька;

·       південнослов’янська, з якої постали болгарська, македонська тасербохорватська;

·       східнослов’янська, що з неї розвинулися українська, російська табілоруська мови.

Прополітичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не маливерховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чоліяких стояли патріархи, об’єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питанняжиття вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився класплемінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним,а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов’янибули знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку,споживати мінімум їжі. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагамияк у війні, так і під час миру.

Щостосується заснування Київської Русі, то є інша теорія заснування – норманська,яка стверджує про несамостійний розвиток Київської Русі. Засновники цієї теорії– німецькі вчені Байер та Міллер намагалися довести, що Київську Русь заснуваливаряги – германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, абонормани. На це вказує те, що:

1.       У «Повісті временних літ» розповідається про те, як слов'янські племеназапросили трьох братів на чолі з Рюриком – варягів за походженням, бути князями:«В лето 6370[862 г.] Изъгнашаваряги за море, и не даша имъ дани, и почаша сами в собе володети. И не бе внихъ правды, и въста родъ на родъ, и быша в них усобице, и воевати почаша самина ся. И реша сами в собе: поищем собе князя, иже бы володел нами и судилъ поправу. И идоша за море к варягамъ, к руси. Сице бо зваху ся тьи варязи русь,яко се друзии зовутся свеи, урмане, анъгляне, гъте, тако и си. Реша руси чюдь,словене и кривичи и вси: земля наша велика и обильна, а наряда в ней нетъ. Дапоидите княжить и володеть нами. И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша пособе всю русь и придоша. Старейший Рюрикъ седе Новгороде, а другий Синеусъ наБеле Озере, а третий Изборсте Труворъ. И от техъ варягъ прозвася Русская земля.По двою же лету Синеусъ умре и братъ его Труворъ. И прия власть Рюрикъ и раздаямужемъ своимъ грады…». Згадані в цьому уривку народи, яких літописець відніс доварягів – шведи (свеи), готландцы (готи, мешканці острова Готланд). Англяне – це датські племена англів, що мешкали на півдніпівострова Ютландія (пізніше Ангальт), дійсно були серед варяг.

2.       Першими керівниками Київської Русі були нормани – князь Рюрик,його брати Синеус та Трувор, князь Олег;

3.       У творах римських істориків стверджується про дикість та нерозвиненістьсхіднослов’янських племен, і слов'яни без допомоги не змогли б створити такумогутню державу, як Київська Русь.

Підкреслюванняважливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власнудержаву викликали обурення славетного російського вченого XVIII століття МихайлаЛомоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову рольслов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам. У 30-х роках радянськівчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політично шкідливою, бов ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу.При цьому наголошувалося на тенденційності Нестора-Літописця, монахаКиєво-Печерського монастиря, який у XI столітті написав «Повість временних літ»,вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його розповіді й на те, щодані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягіву Київській Русі. Виходячи з цього робили висновок, що Київську Русь заснувалисхідні слов'яни. Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттюхарактеру й торкаються етимології слова «Русь». Норманісти доводять, що вонопоходить від слова ruotsi – фінської назви шведів, яка в свою чергувиводиться з давньошведського слова rodr (грести). У антинорманській концепції слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Русна вЦентральній Україні. Інша гіпотеза припускає можливість існування зв’язку міжцим словом і назвою кочового племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить «світло».Оскільки всі гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальноїпідтримки. Що стосується самого слова «Русь», то, як виявляється, ним спочаткуназивали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом – туполітичну єдність, що стала зватися Києвскою Руссю.


Висновок

Можливо,через брак знань багато вчених (за винятком радянських) поступово були змушенішукати компромісного рішення. Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавівна суспільство й культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватагзаповзятливих воїнів-купців, варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову такультуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути наспосіб життя місцевого населення. Проте важко заперечувати навіть провіднуучасть варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж доСвятослава, а також їхні дружинники мали скандинавські імена. Варягивідігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що абопідкоряли слов'ян і політично організовували їх, або ж створювали для нихзагрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у рядівипадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це, зокрема,стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків,забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.

Томуіснують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремоїетнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандинавської взаємодії.Американський учений Омелян Пріцак, розвиваючи цей підхід, висловив думку, щопитання про етнічне походження Русі є несуттєвим. На його погляд, Русь буласпочатку полі етнічним і багатомовним торговельним союзом, що з метоювстановити контроль над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морямиі утворив полі етнічну єдність під назвою Київська Русь.


Списоквикористаної літератури

 

1)   Орест Субтельний.«Україна. Історія» – Київ: «Либідь», 1993 р.

2)   Смоль В.А. «ІсторіяУкраїни. Нове бачення» – Київ: «Україна», 1995 р.

3)   Рыбаков Б.А. «Первые века русскойистории» – Москва: 1964 г.

4)   Кобычев В.П. «В поисках прародиныславян»– Москва: «Наука», 1973 г.

5)   Смирнов А.Н. «Древние славяне» – Москва, 1990 г.

6)  Шелов Д.Б. «Славяне. Заря цивилизации» – Москва, 1972 г.

еще рефераты
Еще работы по истории