Реферат: Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
Реферат на тему
Політичнийустрій та Соціально-економічний розвиток
Київської Русі
ПЛАН
1. Політичний устрійКиївської Русі
2. Соціально-економічний розвиток
3. Використаналітература.
Політичний устрій Київської Русі
КиївськаРусь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складнутрансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружиннаформа державності: на ґрунті княжої дружини сформувався примітивний апаратуправління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тількироль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь,який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добупіднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота владидедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державнихсправ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідцівзі старої племінної аристократії — бояри.
Уперіод феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державногоустрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепердолю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукаликомпромісних рішень на своїх зібраннях («сне-мах»). Цю форму правління історикиназивають «колективним сюзеренітетом».
Отже,розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системиуправління, що випливала з військової організації, — до цивільних формправління та під посилення централізму — до децентралізації. Основнимиелементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь,боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь бувголовним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органівуправління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державноїстабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої,виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався навійськову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собоюпостійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася назасадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої(«отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинникиодержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.
Певноюмірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради.Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часівКиївської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта тапредставники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошеннявійни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливіадміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або післяйого смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були нетільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановленнявлади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразовозмінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність правта автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежністьцього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридичнооформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначенимифункціями.
Важливігромадські та державні справи вирішувало віче — народні збори дорослогочоловічого населення. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традиціюплемінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а вперіод ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадкипро них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р.(Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж саміжителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир,виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельнимиресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішеньбув гранично простим — голосування не проводилося, а підтримка або жзаперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердженняважливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідковиступало із законодавчими ініціативами.
Князь,боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьохмоделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувалапереважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролівисувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруськоїдержави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистояннямйого елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Протебоярська рада і віче (на відміну від князя) не стали постійними органами владиз чітко окресленими функціями.
Соціально-економічний розвиток
Зачасів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. Уцілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося взагальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних).Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатаціївсього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основнимелементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельнихвідносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі,внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя.Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівкислужилої знаті — бояр та православної церкви.
УX—XII ст. у давньоруському суспільствіактивно дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася нетериторія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна формафеодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та їївідчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленнямвідцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина —спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися вспадок, даруватися).
Хочапроцес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався іззагальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, уДавньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу,східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку.По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, деще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє,виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масовогообезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значнакількість незаселеної, господарськи не-освоєної землі.
УX—XIII ст. з поглибленням процесівфеодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу,основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшовпроцес диференціації серед феодально залежного населення. Основними йоговерствами були:
а) смерди— більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи,платили данину князю і були відносно вільними;
б) закупи— люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йтив кабалу до феодала за купу (грошову позичку);
в) рядовичі— селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали своюзалежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;
г) челядь— особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. їх продавали,дарували, передавали у спадщину;
ґ)холопи — населення, що перебувало у повній власності феодала.
Зафеодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею сталоюридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної рентивід залежних селян. Характерними ознаками формування відносин залежності булипряме насильство (позаекономічний примус) та економічне закабалення смердів.Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динамікусоціально-економічного розвитку. На ранньому етапі феодалізму домінуваланатуральна рента (оброк продуктами), формою якого було «полюддя». Захопленняфеодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появивідробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовивзародження в X ст. ще однієї форми ренти — грошової,яка згодом стала найпоширенішою.
Провідноюгалуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись надавні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося зарахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало,соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічнихумов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною ітрипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівнюпродуктивності зернового господарства. Зокрема, середня врожайність зерновихстановила сам — 6,2, тобто одна десятина (1,09га) давала 8 ц зерна. Здобутки вземлеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів булипідґрунтям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжними галузямигосподарства стали промисли — бджільництво, мисливство, рибальство.
Важливемісце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. УКиївській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне,ткацьке виробництво, всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальнаорганізація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвиткуфеодальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні таміські. На ранньофеодальному етапі переважають перша і друга категорії; зачасів роздрібненості дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесловідрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільшихуспіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За данимиархеологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до150 назв.
Прогресуючевідокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничихспеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесенняторгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що їїтериторія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одниміз найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг у греки»), що черезДніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягавчерез Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм.«Соляний» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.
Активніторговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державігрошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські,з'явилися в II—III ст. З часом східні слов'янизапровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю — куну (хутро куниці абобілки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця —гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодомм'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті — гривням, що являлисобою зливки срібла вагою 160—196 г. Лише наприкінці XIII ст. з'являється карбованець — срібнийзливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбуватизолотники і срібляники — перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появуметалевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалосясистематичне, масове карбування монет.
Удобу піднесення Київської Русі інтенсивно розгортається процес урбанізації.«Гради» (городища) — своєрідні зародки майбутніх міст — виникають у східнихслов'ян ще в VI ст. Тоді вони виконували рольміжплемінних центрів з обмеженими функціями — пунктів збору данини, прикордоннихукріплень, місць общинних культових зібрань тощо. Поступово під впливом посиленнядержавних структур» бурхливого розвитку ремесла та торгівлі малочисель-нітимчасові поселення перетворюються на постійні залюднені міста, що стаютьекономічними, політичними, адміністративними та культурними центрами,своєрідними вузлами зв'язку Давньоруської держави. Літописи повідомляють, що в IX—X ст. існувало понад 20 міст (Київ,Чернігів, Бєлгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новгород та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста.Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «градів», з якихмайже 100 були справжніми містами. У зв'язку з цим не дивно, що варяги ще намежі IX—X ст. називали Русь «Гардаріки» —країна міст (замків).
Отже,за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процесстановлення феодальних відносин — формується система приватного землеволодіння,ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно відбувається диференціаціяфеодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу булосільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніхпоколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку землі,вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства,концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленнюгрошової системи.
Використаналітература.
1. Котляр Ф. ДанилоГалицький. – К., 1979.
2. Крип’якевич І.Галицько-Волинське князівство. – К., 1984.
3. Ричка В. Формированиетерритории Киевской земли /ІХ – первая треть ХІІ вв./ — К., 1988.
4. Бойко О. Історія України.– К., 1999.