Реферат: Микита Хрущев
/>/>ЗмістЗміст… 1
Вступ… 2
1. Коротка біографія… 3
2. Прихід до влади… 4
3. Викриття культуособистості сталіна… 5
4. Економічне питання… 6
5.Зовнішня політика… 13
6.Дипломатія роззброювання… 14
7. Карибська криза… 16
8. Н. С. Хрущев. Рік1964-й – «несподіваний зсув»… 18
9. Оцінка діяльності Н.С. Хрущева… 21
Список літератури… 22
/>/>Вступ
3 березня1953 року закінчилося більш ніж тридцятирічне правління И.В.Сталіна. З життям цієї людини була зв'язана ціла епоха в житті Радянського Союзу. Усе,що робилося протягом 30 років, робилося вперше. СРСР був утіленням новоїсуспільно-економічної формації. Його розвиток проходив в умовах найжорстокішого тиску з боку капіталістичного оточення. Соціалістична ідея, щоопанувала розумами радянських людей, робила дива. Великий геній радянської людинизумів за історично найкоротший термін перетворити відсталу Росію в могутнюіндустріальну державу. Саме Радянський Союз, а не США чи яка-небудь іншакраїна світу наголову розгромила гітлерівську Німеччину, врятував світ відтотального поневолення, врятував свій суверенітет і свою територіальнуцілісність.
Однак за всіма цими успіхами крилися істрашні злочини авторитарного сталінського керівництва, що коштували багатьохмільйонів безневинних жертв, які не можна виправдати ніякими аргументами. Країна нагадувала стиснуту пружину. Серйозно хворіла економіка. Стримувавсярозвиток культури. Зріла розв'язка. Потрібний був людину, що після смертіСталіна міг розв'язати тугий вузол проблем і повести країну до прогресу.
І така людина була — Микита Сергійович Хрущев. Саме йому історією було визначено стояти на чолі Радянського Союзупротягом цілого десятиліття, десятиліття незвичайного, здивувавшого світметаморфозами, названого у світі «десятиліттям відлиги». Долясамого Хрущева, та й цілого ряду найважливіших подій його періоду, донедавнабула невідома. Багато чого прояснилося завдяки гласності і демократії.З'явилося багато публікацій у періодичній пресі, опубліковані раніше невідоміархівні матеріали по даному питанню.
/>/>1. Коротка біографія.
Микита Сергійович Хрущев народився в 1894 р. уселі Калиновка Курської губернії, рано почав трудове життя. З 12 років ужепрацював на заводах і шахтах Донбасу. Про свою робочу молодість він часто небез задоволення згадував. У 1918 р. Хрущева приймають у партію більшовиків. Вінбере участь у громадянській війні, а після її закінчення знаходиться нагосподарській і партійній роботі. Був делегатом від України на XIV і XV з'їздахРКП (б). У 1929 р. надійшов учитися в Промислову академію в Москві, де бувобраний секретарем парткому. Із січня 1931 р.- секретар Бауманского, а потімЧервоноармійського райкому партії, у 1932-34 р. працював спочатку другим, потімпершим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП (б).
На XVII з'їзді ВКП (б), у 1934 р., Хрущеваобирають членом ЦК, а з 1935 р. він очолює Московську й обласну партійніорганізації. У1938 р. стає першим секретарем ЦК ВКП (б).
В роки Великої Вітчизняної війни Хрущев бувчленом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного,Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів. Почаввійну в званні генерал-лейтенанта. З 1944 по 1947 р. працював Головою РадиМіністрів (СНК) Української РСР, потім знову обраний першим (міністром)секретарем ЦК КП (б) У.
З грудня 1949 р. він зновуперший секретар Московський обласних і секретар Центрального комітетів партії.У березні 1953 р. після смерті Сталіна, цілком зосередився на роботі в ЦК. З1958 р.- Голова Ради Міністрів СРСР. На цих посадах знаходився до 14 жовтня1964 р. Жовтневий Пленум ЦК звільнив Н. С. Хрущева від партійних і державнихпосад “по стані здоров'я”. Персональний пенсіонер союзного значення. Умер 11вересня 1971 р.
/>/>2. Прихід до влади.
3.
Після смерті Сталіна найбільш впливовимиполітичними фігурами в керівництві стали Маленков, Берия і Хрущев. Рівновагабула вкрай хитливим.
Політика нового керівництва у весняні дні1953р. була суперечливої, відбиваючи протиріччя в його складі. За вимогоюЖукова з висновку повернулася велика група військових. Але продовжувавіснувати ГУЛАГ, скрізь висіли колишні гасла і портрети Сталіна.
Кожний ізпретендентів на владу прагнув опанувати нею своїм шляхом. Берия — черезконтроль над органами і військами держбезпеки. Маленков — заявляючи пропрагнення проводити популярну політику підвищення добробуту народу, «піклуватися про максимальне задоволення його матеріальних потреб», призиваючи в «2 - 3 роки домогтися творення в нашій країні достаткупродовольства для населення і сировини для легкої промисловості». АлеБерия і Маленков не мали зв'язків у середовищі вищих військових керівників, що не довіряли ім. Головне ж було в настроях партаппарата, що бажавзбереження режиму, але без репресій стосовно апарата. Об'єктивно ситуаціясклалася сприятливо для Хрущева. Хрущев виявив у ці дні надзвичайнуактивність. У вересні 1953 р. Н.С.Хрущев був обраний Першим секретарем ЦК КПРС
Історична заслуга Н. С.Хрущева полягала насамперед у викритті культу Сталіна, в активних спробахдемократизувати суспільство і реформувати народно-господарський механізм, увеликій увазі до соціальних проб-лемам, до людини.
Як могло случитися, що післяСталіна до керівництва країною прийшов Хрущев? Начебто б Сталін зробив усі, щоб“очистити” партію від будь-яких своїх супротивників — подленных і мнимих,“правих” і “лівих”. У 50-х роках передовалась з вуст у вуста нібито одна з йогофраз: “Їсти людин-є проблема, немає немає проблеми”. У результаті вживих залишилися, здавалося б, самі вірні, самі надійні. Як же Сталін нерозрізнив у Хрущеве гробаря свого культу.
В останні роки, незадовго докончини, Сталін піддав опалі Молотова і Микояна, готуючи їм, імовірно, таку ждолю, яка осягла інших керівників, знищених при їхній допомозі і підтримці.Створення на XIX з'їзді Президії ЦК КПРС, що заменили більш вузьке по своємускладі Політбюро, було кроком до “відстрілу” наступної генерації радників, щозасиділися. Але Сталін- парадокс!- “не грішив” на Хрущева.
Старече осліплення? Мабуть,немає. Імовірно, Хрущеву якимсь образом удалося прикинутися людиною цілкомручним, без особливих амбіцій.
Хрущев прийшов до влади невипадково й одночасно випадково. Невипадково тому, що він був виразником тогонапрямку в партії, що в інших умовах і, імовірно, по-іншому виявилосяпредставленно такими багато в чому несхожими діячами, як Дзержинський, Риків,Кіров. Це були прихильники розвитку Нэпа, супротивники насильницьких мір у чипромисловості в сільському господарстві, а тим більше в культурі. Незважаючи нажорстокі сталінські репресії, цей напрямок ніколи не вмирало. У цьому змістіприхід Хрущева був закономірним. Але тут був і елемент випадковості. ЯкбиМельников зштовхнувся з Берией, якби “сталінська гвардія” згуртувалася в 1953р., а не в липні 1957 р., не бути б Хрущеву лідером.
І все-таки історія зробила правильний вибір. Те булавідповідь на реальні проблеми нашої країни. Напівзруйновані села, технічновідстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, нижчий рівень населення,мільйони ув'язнених у тюрмах і таборах, ізольованість країни від зовнішньогосвіту — не це вимагало нової політики, радикальних змін. І Хрущев прийшов саметак! — як надія народу.
/>/>3. Викриття культуособистості Сталіна.
На XX з'їзді КПРС Хрущевзважився виступити з доповіддю про Сталіна, знаючи, що переважна більшістьделегатів буде проти викриття. Це був один з найрідших випадків в історії, колиполітичний керівник поставив на карту свою особисту долю і життя в ім'я вищихсуспільних цілей. У складі послесталинского керівництва не було ні одногодіяча, який би зважився б виступити з подібною доповіддю про культ особистості.
Хрущев за власною ініціативоювисунув задачу створити міцні гарантії проти рецидивів культу особистості. Вінвів безкомпромісну боротьбу за це усередині країни і на міжнародній арені, незважаючи на ті витрати, що така боротьба могла привести у відносини з тими чиіншими країнами, що входили в соціалістичний табір.
Головне значення Хрущев додававідеологічній стороні справи, необхідності до кінця викрити культ особистості,висловити правду про злочини 30-х років і інших періодів. Але сама ця правдабула половинчатої, неповної. Із самого початку Хрущев спіткнувся на проблеміособистої відповідальності, оскільки багато хто в партії знали про ту роль, щозіграв він сам у переслідуванні кадрів і на Україні, і в Московській партійнійорганізації. Не сказавши правди про себе, він не зміг сказати правди про інші.Викриваючи на XXII з'їзді КПРС В. Молотова й ін. за побиття кадрів у 30-хроках, Хрущев умовчував про участь А. Микояна, що згодом став його надійнимсоюзником. Говорячи про 30-х роки, Хрущев ретельно обходив періодколективізації, оскільки був особисто замішаний у перегинах того часу.
Хрущев прагнув сформувати у всіхчленів Президії ЦК загальне відношення до культу Сталіна. За його вказівкоюкожний з виступали на XXII з'їзді представників керівництва повинний буввизначити своє відношення до цього принципового питання.
У цьому відношенні показовіподії, що пішли за липневим Пленумом 1957 р. На ньому, як відомо, представникистарої, “сталінської гвардії” по засобах так називаного “арифметичноїбільшості” стали домагатися вигнання Хрущева. У результаті голосування вПрезидії ЦК КПРС було прийняте рішення про звільнення його з посади Першогосекретаря. Це рішення, однак, удалося поламати завдяки зусиллям гарячихприхильників Хрущева. Видатну роль у розгромі сталіністів зіграв маршал Жуків.Під час засідання Президії ЦК КПРС Жуків кинув історичну фразу в обличчя цимлюдям: “Армія проти цього рішення, і жоден танк не зрушиться з місця без могонаказу”. Ця фраза в кінцевому рахунку коштувала йому політичної кар'єри.
/>/>4. Економічнепитання.
У реальній політиці намітивсяповорот. І цей поворот необхідно було підкріпити рішеннями економічногохарактеру. У серпні 1953р. на сесії Верховної Ради СРСР Маленков упершепорушив питання про поворот економіки обличчям до людини, про першочерговуувагу держави до добробуту народу через прискорений розвиток сільськогогосподарства і виробництва предметів споживання. «Тепер на базідосягнутих успіхів у розвитку важкої промисловості в нас є всі умови для того, щоб організувати крутий підйом виробництва предметів народного споживання». Передбачалося різко змінити інвестиційну політику, значнозбільшити фінансову «підживлення» галузей нематеріального виробництва, орієнтованих на випуск товарів для народу, звернути особливуувагу на сільське господарство, залучити до виробництва товарів народногоспоживання машинобудівні заводи і підприємства важкої промисловості. Так бувузятий курс на соціальну переорієнтацію економіки, що досить швидко ставвтілюватися в конкретні товари, гроші, житло.
Вибір нового політичного шляху вимагав зміниорієнтирів в економіці. Однак тоді ніхто в політичному керівництві країни небрав під сумнів принципи командно-адміністративної системи. Мова йшла проподолання її крайностей, таких, як майже повна відсутність матеріальногостимулювання трудящих, відставання в масовому впровадженні науково-технічних досягнень у виробництво. Як і раніше панувало неприйняттяринку, товарно-грошових відносин, а переваги соціалізму розглядалися як щосьраз і назавжди дане, здатне саме по собі забезпечити розвиток і процвітання.
На першому місці середнародногосподарських проблем стояло аграрне виробництво. Хрущев, треба віддатийому належне, по походженню, та й по інтересах, завжди був ближче до нестатківселян, чим хто-небудь з інших вищих політичних керівників. На Пленумі ЦК Хрущев виступив із серією важливих для того часу пропозицій по розвиткусільського господарства. З позицій сьогоднішнього дня вони можуть показатисянедостатніми, але тоді вони мали чимале значення. Були збільшені закупівельніціни на сільгосппродукцію, введене авансування праці колгоспників (до цього розплатаз ними вироблялася лише один раз у рік) і т.д.
Хрущев засудив практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм засобів сильних, критикувавроздутий управлінський апарат, недостатню допомогу міста сільськомугосподарству. Початок трохи заохочуватися розведення селянами птаха, дрібноїдомашньої худоби. У багатьох господарствах з'явилися корови, що булонемислимо для колгоспника ще рік назад.
Висловлені ідеї, прийняті постанови моглидати віддачу лише кілька років спустя. А поправляти зернове господарство булопотрібно негайно. Вихід знайшли в освоєнні цілинних і перелогових земель. Цебув яскраво виражений екстенсивний варіант розвитку. Придатні землізнаходилися на території Казахстану, Південного Сибіру, у Поволжя, на Уралі,на Північному Кавказу. Серед них найбільш перспективними виглядали Казахстан,Урал і Сибір. Сама ідея освоєння цих земель була не новою. Думки проможливість їхнього використання висловлювалися ще на початку століття.Особливістю середини 50-х років — відродження масового ентузіазму, особливосеред молоді. Зміни повільно, але неухильно йшли в країні, викликаючи в мільйонів молодих людей бажання внести свій особистий внесок у зміцненняматеріальних основ радянського суспільства. Ентузіазм жив у душах людей, ане тільки в гаслах, закликах і маршах. Створився сприятливий , із соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучипідкріпленим матеріальними стимулами й увагою до соціально-побутових проблем,міг би дати довгостроковий економічний і політичний ефект. Однак спалахентузіазму молоді був сприйнятий керівництвом як постійна, незмінна і завждив майбутньому керована сила.
До весни 1954р. на казахстанській цілинібуло організовано понад 120 радгоспів. Первоцелинникам приходилося жити внаметах, в умовах бездоріжжя, зміни жорстоких холодів і виснажливої жари.Цілодобова робота в період посівної і збиральний змінювалася в період щодо короткого відпочинку будівельними роботами. Перші результати цілинної епопеїне могли не вселяти оптимізму. У 1954р. цілина дала понад 40 відсотківвалового збору зерна. Збільшилося виробництво м'яса, молока. Усе цедозволило трохи поліпшити продовольче постачання населення.
Однак успіхи були лише в перші роки.Врожайність зернових культур на знову освоєних землях залишалася низкою, освоєння земель відбувалося при відсутності науково-обгрунтованої системиземлеробства. Позначалася і традиційна безгосподарність. Не до терміну булипобудовані зерносховища, не створені резерви техніки, пального. Приходилосяперекидати техніку з усієї країни, що
здорожувало вартість зерна, а отже, м'яса, молокаі т.д.
Освоєння цілини відсунуло відродженнястаропахотних землеробських районів Росії. І все-таки початковий етап освоєнняцілини залишиться в історії як справжня епопея праці, як реальний сплескентузіазму, як яскрава риса часу, коли країна йшла до історичного повороту,зробленому ХХ з'їздом партії.
Країна жила відновленням. Проходиличисленні наради за участю працівників промисловості, будівництва, транспорту. Саме по собі це явище були новим - адже раніш усі найважливіші рішенняприймалися у вузькому колі, за закритими двер. На нарадах відкрито говорилосяпро необхідність змін, про
використанні світового технічного досвіду.
Але при новизні ряду підходів спостерігалисяі стійкі стереотипи старого. Причини відставанні бачилися в тім, що «збоку міністрів і керівників» здійснюється «слабке керівництво»,для впровадження нової техніки пропонувалося створювати нові відомства. Алепринцип планово-централізованої, командно-бюрократичної системи сумніву непіддавався.
1956 рік — рік ХХ з'їзду — виявився дужесприятливий для сільського господарства країни. Саме цього року позначивсявеликий успіх на цілині — врожай був рекордним. Хронічні в попередні рокитруднощів із хлібозаготівлями, здавалося, стали іти в минуле. Та й уцентральних районах країни колгоспники, урятовані від найбільш гнітючих оковівсталінської системи, що нагадувала найчастіше державне кріпосництво, одержалинові стимули до праці, збільшилася частка грошової оплати їхньої праці. Уцих умовах наприкінці 1958р. з ініціативи Н.С.Хрущева приймається рішення про продаж сільськогосподарської техніки колгоспам. Справа в тім, що доцього техніка знаходилася в руках машинно-тракторних станцій (МТС).Колгоспи мали право купувати тільки вантажні автомобілі. Така система склаласяз кінця 20-х років і була наслідком глибокої недовіри до селянства в цілому,якому не дозволено було володіти сільгосптехнікою. За використання технікиколгоспи повинні були розплачуватися з МТС натуроплатою.
Продаж техніки колгоспам позитивнопозначилася на сільськогосподарському виробництві далеко не відразу. Велика частина їх виявилася не в змозі відразу купити і виплачувала гроші навиплат. Це спочатку погіршило фінансове положення значної частини колгоспів іпородило відоме невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втратакадрів механізаторів і ремонтників. до цього зосереджений у МТС За закономвони повинні були перейти в колгоспи, але це означало для багатьох з нихзниження життєвого рівня, і вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. Відношення до техніки погіршилося, та як колгоспи не мали, як правило,парків і укриттів для її збереження в зимовий час, та й загальний рівеньтехнічної культури колгоспників був ще низок.
Позначалися і традиційні недоліки в цінах насільськогосподарську продукцію, що були надзвичайно низки і не окупали витрат.
Але не обговорювалася головне — необхідність надання селянству волі вибору форм господарювання. Пануваланепохитна впевненість в абсолютній досконалості колгоспно-радгоспноїсистеми, що знаходиться під пильною опікою партійно-державних органів.
Але якесь рішення знайти було потрібно. Будучи з візитом у США в 1959р. Хрущев побував на полях американськогофермера, що вирощував гібридну кукурудзу. Хрущев був буквально захоплен нею. Він прийшов до висновку, що підняти «м'ясну цілину» можна, лишевирішивши проблему кормовиробництва, а та у свою чергу спирається в структурупосівних площ. Замість травопілля треба перейти до широких і повсюдних посівівкукурудзи, що і зерно дає, і зелену масу на силос. Там же, де кукурудза неросте, рішуче заміняти керівників, що «самі засохли і кукурудзусушать». Хрущев з великою запопадливістю став упроваджувати кукурудзу врадянське сільське господарство. Її просували аж до Архангельської області. Це було наругою не тільки над віковим досвідом і традиціями веденняселянського сільського господарства, але і над здоровим глуздом. Разом зтим покупка гібридних сортів кукурудзи, спроба впровадження американськоїтехнології її оброблення в тих районах, де вона могла дати повноцінний ріст, сприяли збільшенню зерна і корму для худоби, дійсно допомагали справитися зпроблемами сільського господарства.
На сільське господарство, як і колись,давили стереотипи рапортомании, прагнення апаратних працівників домогтисязначимих показників кожним, навіть незаконним шляхом, без усвідомленнянегативних наслідків.
Сільське господарство виявилося на грані кризи. Збільшення грошових доходів населення в містах стало випереджатизростання аграрного виробництва. І знову вихід був, здавалося, знайдений, алене в шляхах економічних, а в нових нескінченних реорганізаційних перестановках.У 1961р. було реорганізоване Міністерство сільського господарства СРСР,перетворене в консультативний орган. Хрущев сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як господарювати. Але всього його зусилля булимарні. Бажаного ривка так і не відбулося. У багатьох колгоспників підриваласявіра в можливість змін. Підсилювався відтік сільського населення в міста; небачачи перспектив, село стала залишати молодь. З 1959р. відновилися гоніння наособисті підсобні господарства. Була заборонена мати худоба городянам, щовиручало постачання жителів маленьких міст. Потім гонінню піддалисягосподарства і сільські жителі. За чотири роки поголів'я худоби в особистому подвір’їскоротилося в два рази. Це був дійсний розгром тільки почав оправлятися відсталінщини селянства. Знову зазвучали гасла, що головне — суспільне, а неособисте господарство, що головним ворогом є «спекулянти ітунеядцы», що торгують на ринках. Колгоспники були вигнані з ринків, адійсні спекулянти почали здувати ціни.
Однак чудо не наступило, і в 1962р. урядприйняв рішення стимулювати тваринництво підвищенням у півтора разу цін нам'ясо. Нові ціни не збільшили кількості м'яса, але викликали хвилювання вмістах. Найбільш велике з них у м. Новочеркаську придушили силою зброї. Булижертви.
Були в країні і сильні, заможнігосподарства, що очолювалися вмілими керівниками, що вміли ладити як значальством, так і з підлеглими. Але вони існували скоріше всупереч сформованійситуації. Труднощі в аграрному секторі наростали.
У наступному році виникли перебої не тількиз м'ясом, молоком і олією, але і з хлібом. Довгі черги з ночі вибудовувалисяв хлібних магазинів. Ширилися антиурядові настрої. І тоді було вирішеновийти з кризи за допомогою закупівель американського зерна. Ця тимчасова міра стала органічної
частиною державної політики аж до кончини СРСР. Золоті запаси Радянського Союзу використовувалися для підтримки, зміцнення ірозвитку американських фермерських господарств, у той час як господарствавласних селян піддавалися гонінню. Зате організатори цього «обміну»одержали новий і, здавалося, невичерпне джерело особистого збагачення.
Семирічний план розвитку народного господарства ( 1959- 1965 р. ) у частині розвитку сільськогосподарського виробництва був провалений. Замість планових 70 відсотків ріст склав лише 15відсотків.
СРСР перетворився в могутню промислову державу. Упор як і раніше робився на виробництво, що склало до початку 60-х років 3/4 загального підйому промислового виробництва. Особливо швидкорозвивалися промисловість будматеріалів, машинобудування, металообробка,хімія, нафтохімія, електроенергетика. Обсяг їхнього виробництва виріс у 4-5разів.
Підприємства групи «Б» (насампередлегка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалисязначно повільніше. Однак і їхній ріст був дворазовим. У цілому середньорічнітемпи промислового виробництва в СРСР перевищували 10 відсотків. Настількивисоких темпів можна було досягти, тільки активно використовуючи тверді методиадміністративної економіки. Керівники СРСР були упевнені, що темпипромислового росту країни будуть не тільки високими, але і зростаючими.Висновки західних економістів про неминуче «загасанні» темпів у мірузростання економічного потенціалу СРСР відкидалися як спроби судити просоціалізм за аналогією з капіталізмом. Теза про розвиток народного господарства,що прискорюється, у СРСР (насамперед промисловості) міцно ввійшов уполітичну пропаганду і суспільні науки.
Незважаючи на підведення машинної бази піднародне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати відпотреб часу. Високий була питома вага робітників і селян, зайнятих важкоюручною і малокваліфікованою працею (у промисловості — 40 відсотків, усільському господарстві — 75 відсотків). Ці проблеми обговорювалися на пленуміЦК у 1955р., на якому був визначений курс на механізацію й автоматизаціювиробництва. Через кілька років було названо і головну ланку, схопивши заякий, сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції — хімія. Форсований розвиток хімічної промисловості улаштовувалося посиленням її ролів створенні матеріально-технічної бази комунізму.
Однак символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. У жовтні 1957р. був запущений першийштучний супутник Землі. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. А в квітні 1961р. у космос ступнула людина, перша людинапланети, радянська людина — Юрій Гагарін.
Скорення космосу зажадало колосальнихзасобів. За ціною не стояли. У цьому був не тільки науковий, але і військовийінтерес. Вірили, що недалеко той час, коли радянські космонавти як привітніхазяїни будуть зустрічати в далекому космосі посланців інших країн, у томучислі і США. Здавалося, Радянський Союз надовго і міцно став лідеромнауково-технічного прогресу людства.
Вражаючимидля радянських людей, для усього світу стали введення в експлуатаціюпершого атомного криголама «Ленін», відкриття Інституту ядернихдосліджень. Безумовно, це були великі події. Але нічого тоді не говорилося пронебезпеки, що несе масове освоєння ядерної енергії, про необхідністьнайсуворішого дотримання технологічної дисципліни, підвищення рівня безпекина ядерних об'єктах. Не довідався радянський народ і про аварію в м. Киштимбіля Челябінська, у результаті якої відбулося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінилися, понад десятьтисяч сільських жителів були відселені з радіоактивної зони, хоча десяткитисяч сільських жителів продовжували там жити ще довгі десятиліття.
У 1957 році починають починатися спробиреформ керування народним господарством. Що існували сверхцентралізованігалузеві міністерства, на думку Хрущева, були не в змозі забезпечити швидкезростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні керування — ради народного господарства. Сама по собі ідея децентралізаціїкерування економікою для такої величезної країни спочатку зустріла позитивнівідгуки. Однак у характерному для адміністративно-командної системи дусі цяреформа підносилася її авторами як чудодійний однохвилинний акт, здатнийдокорінно змінити економічну ситуацію в країні: зруйнувати відомчумонополію, наблизити керування до місць, підняти їхню ініціативу, збалансуватиекономічний розвиток республік, регіонів, зміцнити усередині їхні господарськізв'язки, у підсумку — прискорити економічний розвиток. Керування ж оборонноюсферою економіки залишалося централізованим. Сумніви, що малися, щодо реформине висловлювалися, оскільки вона виходила від самого Хрущева.
Варто сказати, що організація совнархозівдала деякий ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів,закривалися сотні дублювавших один одного дрібних виробничих підприємствахрізних міністерств. Площі, що вивільнилися, були використані для виробництванової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960рр було введено в лад у три рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, чим у попередню п'ятирічку. Відбулося істотнескорочення адміністративно-управлінського персоналу на виробництві.
Однак кардинальних змін у розвитку економікине відбулося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств одержали дріб'язковуопіку совнархозів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла, тай не могла дійти, тому що не була навіть зорієнтована на це. Незадоволені булиі вищі господарські керівники міністерств у столиці, що втрачали чималучастину своєї, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія ці крокиХрущева підтримала.
Замість пошуків матеріальної зацікавленостікожного працівника в результатах своєї праці були проведені зміни внормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення робітників, працювавшихна основі відрядної оплати, і ріст числа „повременщиков”. І без того невисокіматеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазовоповторювані з високих трибун, про ріст заробітної плати приводили до того, що робітники в масовому порядку стали подавати заяви про те, що «заробітнаплата повинна бути підвищена усім без винятку, як це говорив Хрущев».Стала одержувати поширення «выводиловка», тобто припасуваннязаробітної плати до визначеного рівня.
Усе більш активну роль стали гратиморальні стимули. Виник новий рух — бригади комуністичної праці. Члени цихбригад, як і члени бригад ДИП («наздогнати і перегнати») на початку30-х років, намагалися впровадити комуністичні методи у своє повсякденнежиття, проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Однак ідеалізм зачинателів, руху за комтруд доситьшвидко згас, зштовхнувши як з «грубими» потребами побуту, так і зтим, що почин був швидко зроблений бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, що зробила з нього чергову графу в таблиці соцзмагання.
Найбільший успіх цивільний сектор економікимав на напрямку житлового будівництва. У СРСР масового житловогобудівництва не вели, в інші періоди просто не будували житла. Війна позбавиладаху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержатиокрему упоряджену квартиру для багатьох минулого майже не сбыточной мрією.Темпів, якими велося житлове будівництво в першій половині 60-х років, нашакраїна не знала не до, ні після цього періоду.
Удержатися на високому рівні було по плечудалеко не усім. Даний рух не міг бути масовим. Але профспілкові організації впогоні за цифрами намагалися втягнути в його якнайбільше людей. У підсумку усібуло заформалізовано. Любов до дзвінкої фрази, гаслу, скоростиглість висновківі рішень були характерними рисами того часу, де справжні новації, турбота пропростий народ вигадливо перепліталися з прожектерством, марнослів'ям, ачасом і елементарним соціальним неуцтвом.
XXI з'їзд — ще одна спроба радикальногоприскорення. Реформа, зроблені зміни привели до замішання в управлінськомуапараті, збоям у виконанні шостого п'ятилітнього плану. Однак визнати це івносити необхідні корективи керівництво країни не стало. Було знайдене іншерішення: замінити п'ятилітній план на 1956-1960рр семирічним планом на1959-1965р. Тоді нестача першого років п'ятирічки покриється новими планами.Як обґрунтування даної міри приводилися масштаби господарства, необхідністьустановлення тривалої перспективи економічного планування.
Хоча в семирічному плані говорилося пронеобхідність зробити вирішальний ривок забезпечення народу житлом, продуктами споживання, його основні ідеї, як і колись, зводилися донезмінному випереджальному розвитку капіталомістких галузей групи«А». Ставилися явно нереальні задачі повної механізації будівельноїіндустрії.
Саме цей з'їзд знаменував собою крапкувідліку неточного, збільшено оптимістичного прогнозу розвитку СРСР на найближчедесятиліття. Він урочисто проголосив, що країна вступила в «періодрозгорнутого будівництва комуністичного суспільства».
Ставилася задача - у найкоротший терміндоганяти і перегнати найбільш розвиті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Заглядаючи в майбутнє, Хрущев прикидав, що цевідбудеться приблизно в 1970 році. Торкнувся у своїй доповіді Хрущев і деякі питання теорії. Він зробив висновок про повну й остаточну перемогусоціалізму в нашій країні. Тим самим, на його думку, зважилося питання проможливість побудови соціалізму в одній країні.
Найважливішою внутрішньополітичною подією досліджуваного періоду був і XXII з'їзд КПРС. На ньому була прийнята новапрограма пар тии. XXII з'їзд КПРС був одночасно і тріумфом усієї політики,зв'язаної з ім'ям Н.С.Хрущева, і початком його кінця. У ході його раб ти ірішеннях відбилася вся суперечливість епохи: реальні до тижения процесу десталінізації,визначені успіхи економічного розвитку і фантастичні, утопічні плани, кроки додемократизації внутріпартійного життя, різке посилення культу особистостісамого Хрущева. Була загублена головна лінія на децентралізацію керуваннянародним господарством.
Для побудови комунізму передбачалосявирішити триєдину задачу: в області економічної — побудувати матеріально-технічну базу комунізму (тобто вийти на перше місце у світі повиробництву продукції на душу населення; досягти найвищої у світі продуктивності праці ; забезпечити найвищий у світі життєвий рівень народу); в області соціально-політичної — перейти до комуністичного самоврядування; в області ідеологічною-ідеологічній-духовно-ідеологічної — виховати нової, усебічної розвитої людини. Історичні рамки програми КПРСбули в основному обмежені двадцятьма роками.
На початку 60-х років образ комунізму вмасовій свідомості асоціювався з конкретними великими соціальними програмами.Соціальні програми-зобов'язання зводилися до наступного:
по-перше, вирішити продовольче питання, цілком забезпечивши народ якісними продуктами раціонального ібезперебійного харчування;
по-друге, цілком задовольнити попит напредмети широкого вжитку;
по-третє, вирішити житлове питання, забезпечивши кожній родині окрему упоряджену квартиру;
нарешті, ліквідувати малокваліфікована іважка ручна праця в народному господарстві.
/>/>4. Зовнішня політика.
Внутрішняеволюція СРСР після смерті Сталіна спричинила нову орієнтацію країни й усфері зовнішньої політики. Журналістські повідомлення змінилися: вонипомітно зм'якшилися. Для людей це було дивно: адже раніш людям повторювалитільки про негативні риси Заходу. Преса початку писати не тільки про те, щопоганого відбулося в інших країнах, але і про тім корисному, що можна тамзнайти. Обновляючи контакти з закордонними країнами, Радянський уряд намагавсярозширювати торгові відносини. Це було вигідно не тільки СРСР, але і західнимкраїнам, що одержали можливість виходу на новий, великий ринок своєїпродукції, чого вони були позбавлені після другої світової війни. Новівідносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою. УрядСРСР установило прямі контакти і початок обмін делегаціями з парламентамиінших країн. Швидко росло число журналістів, акредитованих у Москві. Подією, щозмінила розміщення сил у післявоєнному світі, став став запуск 4 жовтня 1957року першого штучного супутника Землі. З цієї дати почався відлік«космічної ери». Перевага радянської науки бути посилено першимитимчасовими невдачами аналогічних експериментів у США. Кульмінацією став день12 квітня 1961 року: уперше людина, радянський космонавт Юрій Гагарін, зробиворбітальний політ навколо Землі. Успіхи СРСР в освоєнні космічного простору з'явилися результатом діяльності блискучої групи вчених, очолюваних академікомКорольов. Ідея обігнати американців у запуску супутника виходила саме віднього. Хрущев був гарячим прихильником Корольова. Успіх цих починань маввеличезний політичний і пропагандистський резонанс у світі. Справа в тім, щоСРСР був оточений кільцем американських військових баз, на яких знаходиласяядерна зброя, тобто Радянський Союз знаходився фактично під прицілом США. ДляСРСР же США залишалися практично невразливими, тому що в нього не було такихбаз. Тепер же положення в корені змінився Радянський Союз відтепер володів непросто ядерною зброєю, але і міжконтинентальними ракетами, здатнимидоставити його в задану крапку світу. З цього часу США втратили невразливість через океан. Тепер і вони виявилися під тією же погрозою, що іСРСР. Якщо до цього моменту у світі існувала одна наддержава, то теперз'явилася друга, більш слабка, але яка має достатню вагу для визначення усієїсвітової політики. На американців, що недооцінював можливості свогосупротивника, це зробило шокове враження. США й усьому світу відтепердовелося враховувати думку Москви в рішенні міжнародних питань.
Позитивним зрушенням у міжнародній обстановці стало спільне обговорення главами ведучих держав, уперше післязакінчення другої світової війни, сучасних проблем. А першою такою зустріччюбула нарада в Женеві 18-23 липня 1955 р. глав урядів СРСР, Англії, Франції іСША. Хоча до яких-небудь домовленостей прийти не удалося, але навіть простосам факт скликання цієї наради мав позитивне значення. Пропозиції СРСР носилибільше пропагандистський характер, а західні держави жадали від СРСР реальних дій: проведення демократизації в східноєвропейських країнах, атакож рішення питання про створення єдиних австрійської і німецької держав (усхідній частині Австрії як і раніше знаходилися радянські війська, а ГДРіснувала з 1949 р.). СРСР же виніс же таку нереальну пропозицію, як висновокдоговору про колективну безпеку в Європі без яких-небудь попередніхконсультацій. Природно, що ця пропозиція була відкинута в західноєвропейськихстолицях.
/>/>5. Дипломатія роззброювання.
Іншою проблемою переговорів і розбіжностейіз Заходом, і особливо зі США, було роззброювання. У ядерній гонціРадянський Союз до подиву США досяг значних успіхів. Однак це було важкезмагання, що накладало на нашу економіку непосильний тягар і не дозволялопідвищити рівень життя радянських людей, що залишався як і раніше низьким.
Дії СРСР у цьому напрямку були дужеактивними: у другій половині 50-х років була зроблена безліч ініціатив вобласті роззброювання. Було запропоновано різко скоротити усі види збройних сил і зброї, причому приступати до роззброювання пропонувалося негайно, непередбачався який-небудь контрольний механізм, роззброювання повинне булопроводитися відразу, без розбивки на етапи. Але західні лідери недарма були відомі своїм прагматизмом, тому ініціативи СРСР, будучи розглянутими якнереальні і не заслуговують обговорення, були також відкинуті. Радянський уряд намагався відстояти свої пропозиції. Для цього було проведено велике однобічне скорочення Збройних сил.У серпні 1955 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про їхнє скорочення на640 тис. чоловік. На скорочення пішли й інші соціалістичні країни Європи. На це зниження чисельності армії не закінчилося: 14 травня 1956 р. керівництвоСРСР вирішило протягом року здійснити ще більш значне скорочення своїхЗбройних Сил — на 1,2 млн. чоловік понад проведений у 1955 р. У 1957 р. СРСРвніс в ООН ряд пропозицій про припинення іспитів ядерної зброї; про прийняттязобов'язань про відмовлення застосування атомної і водневої зброї; проскорочення збройних сил СРСР, США, Китаю до 2,5 млн., а потім — до 1,5 млн.;про ліквідацію баз на чужих територіях. У 1958 р. СРСР припиняв в однобічномупорядку проведення ядерних іспитів,очікуючи аналогічного кроку від західних країн. А у вересні 1959 рокуН.С.Хрущев виступив на Асамблеї ООН із програмою «загального і повного роззброювання» усіх країн, що була досить холодно зустрінутакапіталістичними країнами. Але в цілому західні країни насторожено поставилисядо ініціатив СРСР і висунули ряд таких зустрічних умов, як розробку мір довіриі контролю за виконанням прийнятих рішень. А від цих мір у свою чергувідмовлявся Радянський Союз, розглядаючи їх як утручання у внутрішні справи. Вийшло замкнуте коло: Радянський Союз робило пропозиції, заздалегідь знаючи, щона них не погодяться. Головним своїм супротивником на міжнародній ареніСРСР розглядав США. Це було наслідком того, що ця країна була єдинимсупротивником, здатним вразити Радянський Союз. Для нейтралізації цієї погрозиголовну ставку в розвитку Радянської Армії Н.С.Хрущев робив на розвиткуРакетних військ стратегічного призначення, часом зневажаючи розвитком іншихпологів і видів військ. Така політика була недальновидної, і надалі принеслазначну втрату Збройним силам СРСР. Н.С.Хрущев був першим розділом не тількирадянського, але і росіянина уряду, що наніс візит у США у вересні 1959року. Два тижні він подорожував по Америці. Візит за- скінчився переговорами зпрезидентом США Ейзенхауером. Однак ніяких угод підписано не було. Проте в цій зустрічі були закладені основи прямого діалогу між двома країнами вмайбутньому.
Ілюзіям від візиту Микити Сергійовича в СШАзненацька поклав кінець інцидент, коли 1 травня 1960 року американськийлітак-розвідник був збитий ракетою над Уралом. Пілот був захоплений живим разомзі шпигунською апаратурою. США були поставлені в скрутне положення. Ейзенхауер узяв відповідальність на себе. Н.С.Хрущева критикували іспіввітчизники і союзники за надмірну поступливість, тому він був змушенийприйняти серйозні дипломатичні міри. Інцидент случився напередодні новоїзустрічі у верхах, призначеної на 16 травня в Парижеві. Радянський уряд більшдвох років вимагало такої зустрічі. У той момент, коли усі вже зібралися уфранцузькій столиці, Н.С.Хрущев зажадав, щоб перед початком переговорівамериканський президент приніс вибачення. Тому переговори не могли бути навітьпочаті. Уже погоджений відповідний візит, що Ейзенхауер як перший американськийпрезидент повинний був нанести в СРСР, був відмінний.
Обстановка загострилася. СРСР був оточенийланцюгом з 250 американських баз. Однак нові фактори давали йому можливістьперебороти цей бар'єр і вразити далекого супротивника. Справа в тім, щопісля берлінської кризи в СРСР була випробувана воднева бомба, що булаеквівалентна 2500 бомбам, скинутим на Хіросіму.
Друга половина 50-х — перша половина 60-хроків характеризувалася поліпшенням відносин Радянського Союзу з різнимикраїнами: Туреччиною, Іраном, Японією, з яким у 1956 р. була підписанадекларація, що передбачає припинення стану війни і відновлення дипломатичнихвідносин, тоді ж велися двосторонні переговори з Англією, Францією. У 1958р. була укладена угода зі США про співробітництво в області культури.,економіки, обміну делегаціями вчених, діячами культури й ін. Відбулася нормалізація відносин з Югославією.
/>/>6. Карибська криза.
7.
Неділя 28 жовтня 1962 р. тепер, мабуть, можнаперегортати відродженням уже майже мертвого світу. Принаймні члени “ЭксГрудки”- вузького штабу Джона Кеннеді – дотепер називають попередній день“чорною суботою”, удень, коли світ висів на волоску. Довідавшись, що братпрезидента Роберт Кеннеді повідомив радянському послу для передачі в Москву:“Якщо ви не заберете ракети, те це зробимо ми”, його колега по “Экс Кому”Джордж Болл відправив родину далеко за межі Вашингтона. Багато хто стализалишати великі міста США ще раніш – відразу після того, як 22 жовтня Дж.Кеннеді оголосив військово-морську блокаду Куби. Блокада була початком кризи.
У чому суть? Чому Радянський Союз установив своїракети середнього радіуса дій на острові Волі восени 1962 р.? Якщо вони булидоставлені туди для запобігання американської агресії проти острова, щознаходиться в Карибському морі, то правильно затвердилася назва “Карибський”.Якщо ж мова йшла про створення ракетного балансу (маючи у виді ядерну бази СШАнавколо нашої країни), то вірніше назвати “ракетний” криза.
Сполучені Штати мали намір силоміць розправитися зкубинською революцією. Незадовго до цього спроба така була – у квітні 1961 р.банди найманців ЦРУ вторглись на Кубу, але всього за троє діб були розгромленіна Плая-Хирон. І тоді “ястре-бы ” почали подумувати про масований напад наострів з використанням військової машини США.
У січні 1962 р. на нараді міністрів закордонних справкраїн – членів організації американських держав у Пунта-дель-Эсте державнийсекретар США Дин Ризик поклав чимало сил, щоб домогтися ізоляції Куби вЗахідній півкулі, уведення багатобічних санкцій проти республіки. Це буладипломатична підготовка агресії. А пропагандистське забезпечення почалося щераніш. Загалом, усі йшло по сценарії, що легко угадується. Вторгнення в Гренаду1983 р. показує механіку цього процесу і його фінал у випадку, якщо усі йде посценарії.
Інші американські політологи виявляють дивнубезпам'ятність, затверджуючи, що в США не було ніяких серйозних намірів“ліквідувати Кастро і його режим”. Начебто радянські ракети з'явилися на Кубітільки для того, щоб загрожувати Сполученими Штатами, винятково щоб створити“баланс сил”, чого Вашингтон ніяк не хотів допустити. Але удамося до доказу“від противного”: адже криза була урегульована, ракети вивезені завдяки тому,що в результаті обміну телеграмами між Н. С. Хрущевым і Дж. Кеннеді Вашингтондав запевняння, що проти Куби не буде почата збройна агресія.
Звичайно, варто визнати, що і розуміння про “баланссил” в умовах “ядерного стримування” могли стати немаловажним фактором.Згадаємо, що, за даними тодішнього міністра оборони США Р. Маккамары, проти 5тисяч американських ядерних боєголовок наша країна мала тоді лише 300. Узасобах доставки також не було пріоритету. Нас буквально оточували ракетні базиСША. Так що ж протиприродного в тім, щоб по можливості прагнути зробити “ядернестримування” було стримуючим на ділі?
Для участі в похорон Джона Кеннеді в листопаду 1963 р.у Сполучених Штатах прибув А. И. Микоян. При зустрічі з ним новий президент Л.Джонсон підтвердив, що США залишаються і залишаться, вірні узятим на себезобов'язанням у результаті домовленості, досягнутої в жовтні-листопаду 1962 р.
Але, якщо вірити американському журналісту ТэдуШульцу, наприкінці 1964-го – 1965 р. ЦРУ зі схвалення того ж президента Джонсонарозробило план, який заключався в тім, щоб спочатку убити Ф. Кастро, а потімвідразу ж здійснити вторгнення на Кубу найманців, але, очевидно, уже принабагато більш серйозній підтримці збройних сил США. Виконання плану невідбулося, оскільки виникла більш термінове “справа” – інтервенція вДомініканську Республіку в квітні 1965 р. “Брудна війна” у В'єтнаму ще більшезв'язала Вашингтонові руки.
У 70-х роках не раз виникала необхідністьпідтвердження радянсько-американської домовленості, у результаті якої бувурегульований Карибська криза. Наприклад, у зв'язку з короткочасними заходами,викликаними технічними причинами, радянських підвідних човнів у порти Куби.Вашингтон не розцінив це як порушення домовленості.
Але раптом 14 вересня 1983 р. президент Рональд Рейганупустив зауваження, начебто домовленість була “скасована”. Незабаром його друг,що був губернатор Техаса Х. Клементс, що входив у двухпартийную комісіюКиссенжера по Центральній Америці, уніс на закінчення комісії своє “особисте”додавання про те, що угода… узагалі не було! У лютому 1984 р. він розвив цютему, виступаючи в Далласі. Клементс додав, що домовленість порушена, оскількина території Куби не був проведений контроль ООН за демонтажем ракет. Отут ужеКлементс суперечить сам собі: як можна порушити те, що нібито не було!
Але спосіб інспекції демонтажу і вивозу радянськимикораблями був погоджений з У. Таном, що исполняли тоді обов'язку генеральногосекретаря ООН, а так само з американськими представниками Дж. Макклоем і Э.Стивенсоном. Уповноважив їх на те Дж. Кеннеді в ході переговорів цих діячів зА. И. Микояном, що і зафіксовано в протоколах. Той у свою чергу довго ідетально обговорював ці, як і інші, питання з Фиделем Кастро. А в кубинськогокерівника були прямі контакти на цю тему з У. Таном, що прилетели в Гаванунаприкінці жовтня 1962 р. Залишається лише додати, що сама ідея саме такогороду інспекції була запропонована Дж. Макклоем, тобто американською стороною!
Усе це не може не бути відомо адміністрації США. Отже,мова йшла про спробу підірвати одну з найважливіших домовленостей, досягнутих упіслявоєнний час. Чому найважливіших? Тому, що вона допомогла цивилизациивижити в самий небезпечний для неї момент.
Карибська ракетна криза нас багатому навчила (зіспогадів очевидця). Наприклад, він переконав нас, що політичні штаби двох самихмогутніх у світі держав, виявляється, можуть не мати чіткого представлення процілях і намірах один одного. У США дотепер сперечаються, чому все-таки буливстановлені на Кубі ракетні бази. Висувають різні версії. Але ж від відповідіна питання “чому?” залежала реакція США. А Н. С. Хрущев, як ясно нам тепер зтимчасової дистанції, не передбачав, як буде реагувати Дж. Кеннеді, якщо знайдеракети до того, як йому про їх офіційно повідомлять.
Джон Кеннеді остудив запал “Экс Грудки”. Президентувистачило розсудливості сказати такі слова: “Мене турбує не перша сходинка, Ате, що обидві сторони зроблять ескалацію на четверту і п'яту, а до шостої ми недоберемося просто тому, що комусь буде це зробити”.
Так чому ж в усьому світі приділялася настільки великаувага 25-річчю Карибської кризи? Так тому, що сьогодні, як ніколи колись,важливо засвоїти позитивні уроки з нашої загальної історії. Ці уроки учать, яктреба виходити з найгострішої, найнебезпечнішої кризи, скільки терпіння, спокоюі мудрості потрібно для того, щоб криза не привела до катастрофи. Але все-такиголовний урок полягає в тому, щоб не доводити справа до краю безодні. Не даромадже саме в ті роки була встановлена “гаряча лінія”, чи як їхній називають,“червоні телефони” у Кремлеві і Білому домі.
/>/>8. Н. С. Хрущев.Рік 1964-й – «несподіваний зсув».
1962-1964 р. залишилися впам'яті багатьох людей як роки внутрішніх безладь і росту напруженості.Погіршилося продовольче постачання зростаючого міського населення. Цінивиявилися замороженими. Причиною цього було різке підвищення закупівельних цін,що стали обганяти роздрібні.
Симпатії простих людей до Хрущеву стали слабшати. Восени 1963 р. вибухнула нова криза. У магазинах зник хліб, тому щоцілина нічого не дала. З'явилися талони на хліб.
Підвищенняцін, поява нових дефіцитів бути відображенням наростання кризових явищ векономіці країни в цілому. Темпи росту промисловості стали сповільнюватися. Сповільнився технічний прогрес. Збої, що виявилися, у роботі промисловості Хрущев і його оточення намагалися виправити шляхом дрейфу до відтворенняцентралізованої бюрократичної командно-адміністративної системи сталінськоготипу. Хрущев, з одного боку, прагнув перестановками в партаппарате поліпшитиситуацію в економіці, а з іншого боку — зштовхнути двох частин партаппарата, щоб політикою «розділяй і влавствуй» убезпечити самого себе. Партійнийапарат різко виріс. Стали поділятися обкоми, комсомольські і профспілковіорганізації. Уся реформа звелася до роздування апарата партійних, державнихорганів. Розпад влади був у наявності.
Утрата Хрущевымособистої популярності, підтримки з боку партійно-господарського апарата,розрив з чималою частиною інтелігенції, відсутність зримих змін у рівні життя більшості трудящих зіграли фатальну роль у справі проведення антибюрократичнихреформ. Та й спроби реформ проходили верхівковими, антидемократичними шляхами. Велика частина народу в них не брала участі. Реальні рішення приймалися дуже обмеженим колом вищих політичних керівників. Природно, що при невдачі всяполітична відповідальність падала на людину, що займали першу посаду в партії йуряді. Хрущев був приречений на відставку. У 1964р. він намагавсяактивізувати реформаторську діяльність, розпорядившись почати підготовкупроекту нової Конституції СРСР.
Кінець літа і початок осені 1964 р. були наповненідля Хрущева звичайною роботою. Після повернення зі Скандинавії і поїздки вЧСССР він почав готувати нову реформу керування сільським господарством. Алепроект Хрущева стикнувся з запереченнями й у колах Президії ЦК, і середсекретарів обкомів, яким нова перебудова здавалася непотрібної і навітьшкідливої при слабкому розвитку спеціалізації в колгоспах і універсальномувзаємозв'язку всіх галузей сільського господарства. Але Хрущев наполягав наперебудові, він виклав свої пропозиції у великій Записці і розіслав її пообласних комітетах партії й у ЦК республіканських компартій. Передбачалосяобговорити це питання на Пленумі ЦК у листопаду.
У жовтні Хрущев вирішив відпочити на державній дачі вПицунде. Він не почував себе втомленим чи хворим.
Знаходячись на дачі, Хрущев стежив за підготовкоюпольоту в космос корабля “Схід” із трьома космонавтами на борті, а такожприймав різних державних діячів. А тим часом у Кремлеві вже почалося розширенезасідання Президії ЦК КПРС, на якому Суслов і Шелепин порушили питання про зсувХрущева з усіх його посад.
Обговорення питання про зсув відбувалося в колах ЦК іПрезидії ще в перші місяці 1964 р. Розвитку цих настроїв і обговорень сприяв ітой факт, що за дев'ять місяців 1964 р. Хрущев 135 днів провів у поїздках порізних краях і країнам. Є свідчення про те, що більш детально питання прозняття Хрущева обговорювався групою членів Президії і ЦК у вересні, коли вонипроводили свою відпустку на півдні. Важливу роль у підготовці зсуву Хрущеваграв Н. Г. Ігнатов. Він довгі роки працював секретарем ЦК КПРС. Однак, у Хрущевасклалися з Ігнатовим погані відносини, і після XXII з'їзду останній утративсвої вищі посади. У 1962-64 р. Ігнатов був Головою Президії Верховної радиРСФСР. Він не володів на цій посаді ніякою реальною владою, але мігбезперешкодно їздити по всій країні і допомагати створенню антихрущовськогоблоку.
Після від'їзду Хрущева на південь підготовка до йогозсуву відбувався вже в Москві. У центрі обговорення знаходилися М. А. Суслов іА. Н. Шелепин. Вирішальне значення мало згоду з ними секретаря ЦК КПРС Л. И.Брежнєва і міністра оборони СРСР Р. Я. Маліновського. Це виключало можливістьрізного роду випадків. Президія ЦК зібрався вже тоді, коли більшість членівПрезидії і більшість членів ЦК КПРС висловлювалися за зсув Хрущева.
Ранком 13 Хрущев прийняв на своїй дачі міністраФранції Г. Палевского. Коли Хрущев мав намір запросити Палевского до обіду, уцей час його покликали до телефону. Дзвонив Брежнєв і передав, що в Москвізібралися члени ЦК і хочуть провести Пленум з обговоренням пропозицій Хрущевапо сільському питанню. Хрущев виразив крайнє невдоволення. Опір Хрущевавиявилося зломленим тільки тоді, коли Брежнєв сказав, що люди зібралися іПленум буде обговорювати навмисні питання без його участі, якщо Хрущев неприїде.
Головував сам Хрущев, ніякої стенограми не велося.Обговорення велося бурхливо і різко, відверто, часом дуже грубо. У захистХрущева виступав один Микоян, що заявив, що його діяльність – це великийполітичний капітал партії, що вона не вправі так легко розтрачувати. АлеМикояна ніхто не підтримав.
Переконати Хрущева “добровільно” піти у відставку неудалося, і засідання, що почалося довелося перервати пізно вночі длявідпочинку.
В другій половині дня 14 жовтня в Кремлеві відкривсяПленум ЦК КПРС, члени якого вже заздалегідь прибутку в Москву з усіх кінцівкраїни.
Засідання Пленуму відкрив Л. И. Брежнєв. Головував А.И. Микоян. Був присутній і Хрущев, що за час засідання не проронив ні слова.Доповідь на Пленумі зробив М. А. Суслов. Ця доповідь продовжувалася всего однагодина. У ньому не містилося спроби проаналізувати діяльність Хрущева за 11років, підвести чи підсумки зробити висновки. Це вкрай поверхневий документ, уякому усі зводилося головним чином до перерахування особистих чи недоліків“гріхів” Хрущева.
Хрущев, як сказав Суслов, загордився себе фахівцем увсіх областях: у сільському господарстві, дипломатії, науці, мистецтві – і усіхповчав. У ГДР він тримався, як в одній з областей СРСР, і учив німцівгосподарювати. Багато матеріалів, підготовлені апаратом ЦК, Хрущев публікувавпід своїм ім'ям. Суслов заявив, що Хрущев так заплутав керування промисловістю,створивши держкомітети, совнархозы, що представляється дуже важким усе церозплутати. Промисловість зараз працює гірше, ніж при колишніх методахкерування. Цей докір Хрущеву був справедливий, хоча було неправильним робитиодного Хрущева відповідальним за погану роботу і за погане керуванняпромисловістю.
Як заявив Суслов, Хрущев проводив неправильну політикуціноутворення. Підвищення цін на м'ясо, молочні продукти, деякі промтовари вдарилопо матеріальному становищу робітників. Неправильну політику вів Хрущев і увідношенні тваринництва, у результаті чого було вирізано багато корів іскоротилося надходження м'яса.
Суслов був прав, обвинувачуючи Хрущева в помилковійполітиці в області тваринництва. Але якщо підвищення цін на м'ясо і молочніпродукти було помилковим, те чому нові ціни збереглися і після Пленуму?
Суслов покритикував і багато хто з аспектівсільськогосподарської політики Хрущева. Виступаючи проти пар, Хрущев знімав зроботи директорів совнархозов, що залишили у своїх господарствах чисті пари, незважаючи на їх доводи. В останні роки Хрущев розгорнув нічим не справедливенастання на присадибне господарство колгоспників. Він навіть розпорядивсязменшувати й урізати присадибні ділянки, що викликало роздратування в села,тому що відрізані ділянки нічим не засеивались.
Усі ці зауваження Суслова зовсім справедливі, і їхможна було б продовжити. У багатьох областях і районах особисте господарствоколгоспників і робочих радгоспів деградувало до рівня більш низького, чимрівень 1953 р.
Наприкінці своєї доповіді Суслов сказав, що зсувХрущева – прояв не слабості, а сміливості і сили, і це повинно послужити урокомна майбутнє. Рішення було прийнято одноголосно в наступній формулюванні: Н. С.Хрущев звільняється від своїх посад у зв'язку з похилим віком і станомздоров'я. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. И. Брежнєв.
/>/>8. Оцінка діяльності Н. С.Хрущева.
Багато хто говорять про реформи, проведених Хрущевим:“Жоден його крок не був зроблений досить твердо, жодного починання не булодоведено до кінця… Найбільше реформи губило те, як саме вони проводилися іякі обмежені – у порівнянні зі спаленілими надіями – результати давали”.
Суперечки ні, були непослідовність і неповнота вздійсненні реформ, адміністративні міри в їхньому поводженні. Але ряд реформбув проведений досить твердо, до кінця доведений і цілком виправдав надії, щопокладалися на них.
Перелічую:
Ліквідація усіх видів таємних безсудних розправ, такзваних “особливих нарад ” і т.п. При всій недосконалості нового судовогозаконодавства, нового кримінального кодексу наша країна ставала правовоюдержавою.
Пенсійна реформа. До її пенсії були настільки мізерні,що носили чисто символічний характер. Реформа пенсій поширювалася на десяткимільйонів чоловік і зробила для них можливим стерпне, хоча і скромне існування.
Житлова реформа. Масове житлове будівництво,розгорнуте при Хрущеве, зробило, принаймні для вступаючих у житловікооперативи, доступним одержання квартир, та й ціни на кооперативи були тодіцілком помірними.
Чимало було проведено й інших потрібних реформ –цілком послідовно й ефективно.
При усіх своїх недоліках, непослідовності і т.д. Хрущеву цілому діяв в інтересах країни і народу. Він зробив дійсний подвиг, ризикуючине тільки політичною кар'єрою, але і життям, коли він наважився на викриттяСталіна і реабілітацію мільйонів безневинних людей, живих і убитих. Адже він діяву суцільному оточенні сталіністів. А іншого оточення тоді не було. Більш того,Хрущев і сам був з оточення Сталіна, і йому, Хрущеву, насамперед знадобилосяперемогти сталініста в собі самому, що він і намагався робити, а вже потімбороти з іншими сталіністами, створюючи умови, без яких нинішнє відновлення немало б ні можливостей, ні кадрів, ні традицій. Це був справжній лідер, що йдеперед і прокладає шлях каравану судів.
/>/>Список літератури.
1. ХрущевМикита Сергійович; Спогаду. Обрані фрагменти. – М.: Вагрус 1997 р. – 511 с.
2. МикитаСергійович Хрущев: Матеріали до біографії / Сост. Ю. В. Аксютин. – М.:Политиздат. 1989 р. – 367 с.
3. ХрущевМикита Сергійович, про нього. Боффо Д. Історія Радянського Союзу – М. 1990 р. –570 с.
4. ХрущевМикита Сергійович, про нього: Аджубей А. И. Ті десять років. – М. 1989 р. – 235с.
5. Журнал N9 «Питання історії КПРС» И.В. Русинов,Москва, 1988р.