Реферат: Конотопська битва
План:
Вступ 3
1.Різні версії істориків про Конотопську битву 52.Втрати сторін у битві та доля російських полонених 83.Причини поразки російських військ в Конотопській битві 11Висновок 15Використаналітература 16
Вступ
Вранці 28 червня 1659 року Виговський напав на табірцарських військ під Конотопом. У листі Безпатого царюдосить нечітко говориться про якийсь «під'їзд», який ніби Виговськийпосилав під Конотоп 28 червня: «28 червня Іван Виговський під вашевеликого государя військо під'їзд свій посилає, і ми, великий государ цар,обернулись з боярами проти того під'їзду під'їзд свій військовий послати, зяким військо Виговського і з татарами вашої царської величності з військомзійшлися за Конотопом в п'яти верстах в селі Соснівка...». Проте зконтексту листа ніяк не випливає, шо виговці з боєм відступали з-під Конотопадо переправи, як про це пише Величко, оскільки там говориться, що військаВиговського зійшлися з російськими лише під Соснівкою. «Під'їзд» же,про який згадує Безпатий, слід трактувати якрозвідувальний загін, посланий союзниками на розвідку перед майбутньою битвою.
Відомий українськийісторик М. І. Костомаров, послуговуючись недостовірними даними С. Величка і польськогохроніста В. І. Коховського, дає свою інтерпретацію битви. За Костомаровим,Виговський також вирішив заманити росіян у пастку. Розташувавши своє козацькевійсько під командуванням С. Гулянипького, брата обложеного в Конотопі Г.Гуляницького, на широкому лузі в закритому місці, на лівому березі соснівськоїпереправи, гетьман мав намір, взявши з собою невеликий загін козаків іНурадин-султана, переправитися на правий берег Куколки, щоб вдарити в тилцарським військам, які обложили Конотоп, і під першим же ударом у відповідьпобігти, заманюючи росіян за Куколку. Хана з ордою він відправив у засідку наурочище Пустої Торговиці із завданням ударити в тил вже заманеному неприятелю.Опис нападу загону Виговського на російський табір під Конотопом Костомаров даєза Величком, відносячи, проте, всі події включно з допитом полонених козаківПожарським, описані літописцем, на 27 червня. Костомаров вважав, що лишеперечекавши ніч, Пожарський вранці 28 червня, не слухаючи відмовляньТрубецького, переправився з своєю кіннотою через Куколку.
1. Різні версіїісториків про Конотопську битву
Сама битва, заКостомаровим, виглядає таким чином. Перейшовши через Куколку, росіяни ставлятьбатареї, шикуються в бойовий порядок, Виговський не заважає їм. В цей час 5тис. козаків під командуванням С. Гуляницького риють рів у напрямку до широкогомосту, по якому пройшло московське військо. Вони підходять близько до позиційросіян і можуть вже бути ними помічені. Виговський робить напад на царськевійсько, але після перших же пострілів у відповідь починає тікати. Пожарськийкидається за ним. Виговський відступає все далі. Тоді все московське військо,знявшись із своїх позицій, починає завзято переслідувати козаків, все далівідходячи від мосту.
Таким чином козаки, якікопати рів, опиняються в тилу московського війська. Кинувшись на міст, вонируйнують його і уламками загачують мілководну річку. Вода з русла починаєрозливатися по луках. Це явище підказує Гуляницькому думку не тількиперегородити росіянам зворотний шлях через Куколку, але й затруднити їм хідчерез луку. За його наказом козаки розсіюються по болоту: одні косять траву ікомиші, інші рубають тальник, лозу і кидають у воду. За декілька хвилин річказагачена і вода розливається в усі боки.
Побачивши позад себекозаків, росіяни припиняють гонитву за Виговським і повертають назад. Козакикидаються услід за відступаючим Пожарським. В цей час з гатасом і свистом наліве крило московського війська натітає орда з ханом. Виговський з козаками інайманцями наступає з правого боку. Росіяни, стиснуті з боків, подаються назад,але там вода, розлившись по лукам, перетворюється в болото, гармати і коні грузнуть.Козакам і татарам залишається лише довершити розгром.
У розповіді Костомаровапереплетені достовірні і недостовірні дані, які разом створюють оригінатьну,але, на жать, не дуже відповідну дійсності картину битви під Соснівкою.
У тих небагатьох авторів,котрі пробувати описувати хід Конотопської битви після її«реконструкції» Костомаровим в його праці «ГетьманствоВиговського» (1861 р.), виразно відчувається вплив костомарівської версії.За Костомаровим слідує інший український історик XIX ст. І. Левицький, авторофіційного російського видання «Русская воєнная сила», а такожсучасні дослідники: російський — В. В. Каргалов та українські — Ю. А. Мицик, О.М. Апанович, І. Бутич.
Після Костомарова лишеодин автор, О. М. Лазаревський, в другому томі «Описання староїМалоросії» (1893 р.) зробив самостійне, основане на документах,дослідження Соснівської битви і обгрунтовано розкритикував версію битви, подануКостомаровим, як таку, що базується на недостовірних джерелах. Близький додійсності опис битви дає автор XVIII ст. О. І. Рігельман, а також офіційнийросійський історик першої половини XIX ст. В. Берх.
Заплутану імалодостовірну картину Соснівської битви знаходимо в другому томі "ІсторіїМалоросії" (1842 р.) М. Маркевича і в "Історії польськогонароду" (1866 р.) польського автора Г. Шмітга. Проте найменш відповіднудійсності картину головної битви українсько-московської війни 1658-1659 рр. подає в своїй дисертації1963 р. сучасний український історик Л. В. Олійник. Він пише, що 28 червняВиговський вдарив прямо на Конотоп. Трубецькой наказав усім військам відступитидо обозу, розташованого біля Полівки. Після того як 30 червня виговці, безперервно атакуючи обоз, почализагрожувати царським військам оточенням, Трубецькой віддає наказ відступати доСейму. При цьому, на думку Олійника, російське командування припустилосясерйозної помилки, оскільки Трубецькой, Ромодановський і Безпалий пішли на північний схід від Конотопа, аПожарський — на північ, що і використати виговці. Коли Пожарський вийшов доСейму, то там з засідки на нього наскочили козаки і татари. Причому, подаючиопис битви за Самовидцем, Олійникпоправляє останнього, замінивши Соснівку на Сейм, де, на його думку, івідбулася ця битва.
Описуючи битву підКонотопом, Л. В. Олійник припустився принаймні трьох грубих помилок. По-перше,в його розповіді порушена хронологічна послідовність подій. Цитуючи документи,де хронологія викладена вірно, і замовчуючи з якихось причин окремі місця, вінперекручує події так, що виходить, ніби спочатку Виговський завдає удару поКонотопу, примушуючи царські війська відступати до московського кордону, і лишепід час цього відступу розбиває загін Пожарського, в той час як в дійсності всебуло навпаки: спочатку Виговський розбиває Пожарського під Соснівкою, а тодізмушує Трубецького відступити до кордону. По-друге, він бездоказово і всуперечфактам говорить, що росіяни відступати з-під Конотопа по двох напрямках, двомаокремими загонами, в той час як документи однозначно стверджують, що російськівійська відступати всі разом і в одному напрямку. По-третє, щоб якось пояснити,чому, згідно з його версією, Виговський розбиває Пожарського не під Соснівкою, якговорять джерела, а на Сеймі, Олійник відповідно до своєї концепції поправляєСамовидця, замінивши в його розповіді Соснівку (Куколку) на Сейм.
Оскільки версіяКонотопської битви Л. В. Олійника не підтверджується відомими джерелами, апосилання на нові він не робить, то її наукова цінність викликає великийсумнів.
Як згадувалось раніше,битві з Трубецьким Виговський надавав принципового значення, тому післяодержаної перемоги, за свідченням донців, Виговський, прийшовши з того бою,ввечері стріляв з гармат, «а посланцям Трубецького казав: ».
… Государевих людей побивне він гетьман, побила їх воля Божа, так як писано: «Не хватися сильнийсилою своєю, ні багатий багатством своїм, ні мудрий мудрістю своєю».
2. Втрати сторін убитві та доля російських полонених
Одним змалорозроблених питань Конотопської битви є питання про втрати в ній союзників.Конкретні цифри в дореволюційній історіографії називали лише два автори XVIII ст. — О. І. Рігельман і А. І.Манкієв. Обидваоцінювали спільні втрати союзників в 10 тис. чол. Сучасний український історикЮ. А. Мицик дає такі цифри втрат союзників у Конотопській битві: 4 тис. козаківВиговського й 6 тис. татар.
Даних про втрати росіян вКонотопській битві набагато більше, проте вони досить різняться між собою, як ідані про кількість царських військ, які брали участь в битві. Звернемося докозацьких літописців. Самовидець: "… Де за один час болей ніж на двадцятьтисяч або і тридцять люду його царськоївеличності полягло"; С. Величко: "… Зараз же зусібіч розгромили їхдо решти"; Ф. Софонович: "… Де барзо много Москви побили, і вневолю людей значних побрати татарове"; Г. Грабянка: "… Жодного немаючи від своїх посилку, мусили у уход з вождем єдиним всі пасти". Те, щопрактично всі царські війська, які були послані під Соснівку, там і загинули,підтверджує також в своєму листі в Москву й І. Безпалий: "...І тінеприятелі безвісно під'їзд вашої царської пресвітлої величності, з усіх боківобступивши, побили, маю насилу хто втік… І на тому, государ, бою при кн. С.П. Львову і кн. С. Р. Пожарському всіх смертно побито, насилу, государ, черезвійська Виговського і татарські декілька десятків чоловік пробились в військодо табору". Польські джерела свідчать, що росіяни втратили 40-50 тис. чоловік, Наїма також пише:«Хоробрі воїни гнались за переможеними, били їх і брати в полон, так що з50 тис. чоловік ні одна душа не могла врятуватись, шоб сповістити царя пробіду, що трапилась з ним». Шведський дипломат, посланець Карла X, секретарАдріан Мюллер, який в ті дні перебував у Москві, записує в свій щоденник вісті, принесені його доповідачами про те, що кн.Трубецькой, зазнавши поразки, втратив більше 50 тис. чол. Цю цифру називає ісам Виговський у своєму листі до жителів м. Гадяча про здачу. Проте цифру в 50тис. втрат царських військ в джерелах союзників, мабуть, потрібно вважати все жзавищеною з кон'юнктурних міркувань — через бажання підняти статус своєїперемоги. Відомості ж шведського дипломата в Москві грунтуються лише на чутках,які завжди перебільшують масштаби дійсних втрат. Хоча цю кількість вбитихназиває й Ю. А. Мицик. Більш прийнятною видається цифра в 30 тис., яку називає Самовидець і яка випливає з повідомленняВеличка. Її наводять у своїх працях В. Б.Антонович, Д. І. Дорошенко, О. Тетлецький, М. Марченко, О. М. Апанович. Н. І.Павлішев і Л. В. Олійник вважають, що Пожарський вбитими втратив лише близько 5тис. чоловік.
За домовленістю між ханом і Виговським всіполонені, взяті в ході бойових дій, мали бути віддані татарам, що і було зроблено після битви під Соснівкою.Кількість полонених царських ратних людей за Олійником 8 тис., за Соловйовом іПавліщем оцінюють в 5 тис. чоловік. Тогочасніпольські документальні джерела, досліджені Мициком, говорять про 15 тис.полонених, серед яких 50 воєначальників. Наїма — про 30 тис. полонених. Відомо, що в полон до татар потрапили князіПожарський, Львов, Черкаський, Ляпунов, Бутурлін.
Турецький історик,описуючи долю полонених, так завершує свою розповідь: "… Тому тепер миповинні докласти всі старання, щоб зміцнити ворожнечу між росіянами і козаками,і абсолютно перекрити їм шлях до примирення; ми повинні не мріючи пробагатство, яке пропонують полонені, рішитись перерізати їх усіх. Подібні слова,сказані з твердістю, дійсно повинні були привести до одностайності між татарами:послідував наказ розпочати кровопролиття. Перед палатою ханською відрубалиголови всім значним полоненим: після чого і кожен воїн на-різно віддав мечуполонених, які дістались на його долю".
Свідчення татарськоголітописця підтверджує і лист Виговського від 1 липня з-під Конотопа докоронного обозного А. Потоцького, в якому він пише, що полонені, котрідісталися татарам, були страчені за наказом хана. В шістнадцятій частині«Древней Российской Вивлиофики» (1791 р.) М. Новикова також знаходимоповідомлення, що Мухаммед-Гірей, «який ратних людей в полон побрав, всіхбез милосердя велів посікти». Про таку сумну долю російських полоненихговорять в своїх працях В. Д. Смирнов і С. М. Соловйов. Зокрема, Соловйов пише:"… Нещасних вивели на відкрите місце і різали як баранів: так домовилисьміж собою союзники — хан Кримський і гетьман Війська Запорозького". Проте, говорячи, що росіяни булистрачені по домовленості між гетьманом і ханом, Соловйов відступає від істини,оскільки з тексту турецького літопису чітко видно, що рішення щодо страти ханприймав самостійно, без відома гетьмана, виходячи з своїх мотивів.
Гірка доля частиниполонених не викликає сумніву. Проте свідчення татарського літописця і гетьманаВиговського про масову страту російських полонених татарами, мабуть, єперебільшенням, оскільки іншими джерелами не підтверджується. С. М. Соловйов,який дотримується цієї версії, пише, що князь С. П. Львов був зачищенийтатарами живим, але через два тижні помер від хвороби. А. І. Манкієв і О. І.Рігельман зазначають, що князя Я. Черкаського татари також не стратили, авідвели в полон у Крим. Навряд чи татари пішли на поголовне знищення всіхросійських полонених, взятих в Соснівській битві, навіть з огляду на тунебезпеку, про яку так багатослівне говорить Наїма, оскільки продаж полонених урабство або викуп за них становили основну частину доходу татар від їх походівв Україну. Це підтверджується документами, що знаходяться в п'ятій книзі«Донских дел».
Взяті в полон у серединіквітня 1660 р. донськими козаками, татари Дюлюман Кармиш Паев і Салман Ончкєєвна допиті в Москві повідомили: «А які государеві люди взяті під Конотопомв бою, і тих людей багатьох татари, зберігши піл Конотопом, привезли в Крим, ізараз в улусах і в Криму тримають для окупу багатьох знатних людей...».
3. Причини поразкиросійських військ в Конотопській битві
Загальні причинипоразки російських військ в Конотопській битві безпосередньо не стосуються ходусамої битви, вони пов'язані із загальним рівнем і об'єктивним станом збройнихсил протиборствуючих сторін, оскільки ті війська, які брали участь у самійбитві, були невід'ємними частинами своїх військових систем, з усіма їхнедоліками і сильними сторонами. Тому для розуміння результатів конотопськоїбитви необхідно хоча б коротко охарактеризувати, за якими якостями і в якіймірі відрізнялися між собою українські і російські війська того часу.
Розглянемо коротко, щоявляли собою козацькі війська. Як пише О. М. Апанович, в першій половині XVIIст. основним родом військ українського козацтва була піхота, її, про щосвідчать повідомлення сеймового комісара польської армії під час Хотинськоївійни 1621 р. Якова Собеського і французького військового інженера ГійомаЛевассера де Боплана, який перебував в Україні в 30-х рр. XVII ст., тоді вважатинайкращою в Європі.
В бою козацька піхотаздебільшого шикуватась у три шеренги. Стріляла тільки перша шеренга, другапісля кожного пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдякицьому козаки досягати великої щільності і безперервності вогню у бою.Здебільшого він був прицільним, а не залповим. Як вважає І. П. Крип'якевич,така тактика мала вирішатьне значення в Соснівській битві, де, за йогословами, козацька піхота вогнем з рушниць знищила ворожу кінноту.
Стратегія концентрованогоудару по ворогу була головною рисою козацького військового мистецтва. Перемогикозаки добиватися переважно у польових битвах, їхня стратегія мала яскравовиражений активний наступатьний характер. В цьому Військо Запорозькеперевершувало феодальні армії Європи, якіпослідовно дотримувалися стратегії позиційної оборонної війни, віддаючиперевагу обороні та облозі фортець і, по можливості, ухиляючись від польовихбоїв. Длярозуміння подій Конотопської битви є надзвичайно цікавим розгляд О. М. Апановичзагальної козацької стратегії щодо проведення польових боїв: "… Вонинамагатися нав'язувати противникові невигідну для нього позицію. Запорозьке військо широкозастосовувало резерв, за допомогою якого козаки морально пригнічували ворога ідобиватись перелому в битві на свою користь. Розробляючи стратегічні плани,козацькі полководці надавати великого значення фактору раптовості. До останньоїхвилини приховуючи свої сили, запорізьке військо мато на меті захопити ворога зненацька, несподіваним наступом перемогтийого.
Всі переваги передової козацької стратегії буливикористані гетьманом Виговським, який виявив незаурядні полководницькіздібності, і в Конотопській битві. Додавши до однієї з найкращих в Європікозацької піхоти одну з найкращих тогочасних кіннот — татарську і нав'язавшимосковським полководцям генеральну битву в невигідних для царського військапольових умовах, гетьман Виговський, завдяки несподіваному обхідному маневру івчасному використанню прихованого резерву, завдав царському війську нищівноїпоразки.Розглянемо тепер коротко, в загатьному плані, яка ж сила протистоялакозацько-татарському війську під Конотопом. Як свідчить абсолютна більшістьдореволюційних російських істориків, котрі займатись збройними силамиМосковської держави XVII ст. (радянська історіографія цьому питанню приділяланедостатньо уваги), російські війська не відрізнялися стійкістю у відкритомуполі і віддавали перевагу оборонному способу дій, під прикриттям укріпленихміст, окопів. Оскільки в Соснівській битві з московської сторони в основномубрала участь помісна кіннота, то нас в першу чергу цікавить саме її стратегія ібойові якості. Як пишуть російські історики, при першому зіткненні московськакіннота нападає досить хоробро, стрімко кидаючись на неприятеля безладнимгустим натовпом, але довго не витримує і коли, за словами В. Н. Бочкарьова,«неприятель одразу ж не починав втікати, вона втікає, безстидно залишаючипіхоту на волю неприятеля». Коли ж втеча де-небудь починалась, «то їхне можна втримати ніякою вищою шіадою». Як свідчить В. О. Ключевський,іноземці були про московську помісну кінноту «найпоганішої думки: вонабилась набагато гірше піхоти; зробивши залп і бачачи, що неприятель непохитнувся, вона швидко вдавалася до втечі, залишаючи піхоту без підтримки.
Низькі бойові якостіцарської кінноти зумовлювались її помісним устроєм, в першу чергу застарілимспособом комплектації. Про це пише, зокрема, російський військовий історик П.О. Бобровський: „Військо, складене з помісних ратників, з людей, які незвичні до військових тягот, навпаки, більш схильні займатись хліборобством, увійськовій справі не могло діяти успішно. Де воїн, будучи декілька місяців впоході, по закінченні війни звільнюється додому, там військо завжди залишаєтьсяновонабраним, ненавченим, непристосованим до військової справи. А такимвійськом була помісна кіннота“.
Війська, які малипомісний устрій, в мирний час не отримували ніякої підготовки у військовійсправі і вчилися застосовувати зброю, вже вийшовши на війну, що підтверджує,зокрема, записка 1701 р. І. Посошкова „Про ратну поведінку“,адресована тодішньому начальнику Ратного приказу Ф. О. Головіну. Як пише автор»Русской военной силы": «Очевидно, що коли одиничні воїни небули навчені володіти зброєю, то про правильні і чіткі рухи і дії цілих мас немогло бути і мови. Помісні війська являли собою в бою не що інше, як безладний,малодисципліновании натовп; не далеко від них пішли і стрільці. Зогляду на такі обставини стає зрозумілим, чому у відкритому полі поміснакіннота звичайно не витримувала суперництва з більш досконало організованимивійськами своїх сусідів. Погано володіючи зброєю, зовсім не вміючи маневруватиі з трудом піддаючись дисципліні, помісні війська відчували себе у відкритомуполі дуже незатишно і прагнули завжди укритися за обозом.
Проте російськекомандування, незважаючи на ці несприятливі обставини загального плану, будучи,мабуть, наперед впевнене у великій кількісній перевазі своїх військ і перемозі,не доклало потрібних зусиль як для розвідування місцевості, на якійпередбачалося вести бойові дії, так і для з'ясування справжньої кількостікозацько-татарських військ. Крім того, вже в ході самої битви Пожарськийдопустив ряд серйозних прорахунків. По-перше, він не вжив ніяких заходів щодоможливого обходу неприятеля з тилу, а по-друге, розпочавши бій з супротивником,сил якого точно він не знав, залишив позад себе заболочену річку, яка відрізалайого від головних сил, що знаходилися під Конотопом.
Офіційною московськоюверсією причин поразки царських військ під Конотопом можна вважати точку зору,висловлену в „Соборному діянні про знищення государем царем ФедоромОлексієвичем місництва. 12 січня 1682 р.“. В цьому офіційному документіговориться, що причиною поразки під Конотопом було місництво воєвод: „А вяких полках, після ратних походів батька нашого государева, блаженної пам'ятівеликого государя, були бояри і воєводи з місцями, і в тих полках між боярами івоєводами через випадки отечества їх великі були незгоди і ратним людям тіснотаі від тої їх незгоди великий занепад ратним людям вчинився, а саме під Конотопом.
Висновок
Для Московської державирозгром під Конотопом мав досить сумні наслідки. С. М. Соловйов пише:“Цвіт московської кінноти, яка здійснила щасливі походи 1654 і 1655 років,загинув в один день… Ніколи після того цар московський не був вже в змозівивести в поле таке сильне ополчення». Під Конотопом, як слушно зауважуєвідомий радянський дослідник історії XVII ст. О. М. Сахаров, «загинулакраща частина помісної кінноти». Саме конотопська поразка поклала початокряду невдалих для Московської держави битв, в результаті яких поміснадворянська кіннота, що до того становила основу військової організації,назавжди зникає з історичної арени. З 1661 р. і до кінця тринадцятирічної війниРосії і Польщі за Україну (1654— 1667 рр.) дворянської кінноти вже незустрічаємо на театрі воєнних дій. В наступних війнах з Туреччиною і Кримом, яквідмічає П. О. Бобровський, ми бачимо лише незначні частини цієї кавалерії іпритому погано організованої і озброєної.
Але крім цього, дещовіддаленого результату, поразка під Конотопом справила величезний безпосереднійдеморалізуючий вплив як на тогочасне російське суспільство, так і на офіційнуМоскву. С. М. Соловйов пише: "… В траурному одязі вийшов ОлексійМихайлович до народу і жах охопив Москву. Удар був тим важчий, чим раптовий;слідував він за такими блискучими успіхами. Ще недавно Долгорукий привів вМоскву полоненого гетьмана Литовського, недавно чулись радісні розмови проторжество Хованського; а тепер Трубецькой, на якого було найбільше надій,«муж благоговійний, в війні щасливий і недругам страшний», згубивтаке велике військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиціЛитовської, царствуючий град затремтів за власну безпеку...".
Використаналітература:
1. БульвінськийА.Г. З історії українського війська та воєнного мистецтва. Конотопська битва 1659 року.Український історичний журнал, 1998, № 3-4. К, 1998.
2. Конотопська битва 1659 року. Збірканаукових праць. — К, 1996.
3. Крип'якевич Іван. Історіяукраїнського війська. — Вінніпег, 1953.
4. Субтельний Орест. Україна. Історія.- К, 1993.