Реферат: Великі географічні відкриття
Курсоваробота
натему:
„Великігеографічні відкриття”
Зміст
Вступ. 3
Розділ 1. Передумови тапричини Великих географічних відкриттів……………………………………………………………………..…...6
Розділ 2.Найважливіші морськіекспедиції кінця XV- поч XVI ст. 11
2.1. Відкриттяпортугальцями морського шляху до Індії 11
2.2. Відкриття Колумбом Америки та її колонізація. 13
2.3. Навколосвітняподорож Магеллана. 23
Розділ 3. Географічнівідкриття другої половини XVI і першої половини XVII ст. …………………..24
Розділ 4.Значення Великихгеографічних відкриттів в історії людства…...............................................................................................................31
Висновки. 32
Список використаних джерел. 34
Додатки...................................................................................................................35
Вступ
Актуальність темизумовлена необхідністю з’ясувати, узагальнити і висвітлити причини, передумовита насідки Великих географічних відкриттів, описати найважливіші морськіекспедиції наприкінці XV-XVI ст.
Мета і завданняроботи:
1. Вивчити іузагальнити наукові джерела з даної теми.
2. Показатипередумови Великих географічних відкриттів.
3. Довести впливрозвитку техніки, мореплавства і суднобудування на освоєння нових земель.
4. Дослідитипричини географічних відкриттів.
5. Описатинайважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVI ст. та їх вплив на становищенаселення відкритих територій.
6. Висвітлитигеографічні відкриття другої половини XVII ст.
7. Узагальнитиекономічні наслідки Великих географічних відкриттів.
8. Окреслитипочаток колоніальної системи і боротьби за колонії між європейськими державами.
Об’єкт і предметдослідження. Почати треба з того, що відкриття Америки привело до контактуєвропейців з зовсім іншою культурою та економікою, ніж відомі їм досі, зАмерики ми взяли набагато більше ніж від азіатських цивілізацій. Крім того булопокінчено з релігійними уявленнями про світ і всього за наступні 30 роківлюдство взнало про Землю більше ніж за попередні тисячоліття, і це знаннязмінило світ. Крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була змінасвітогляду людей. Людство навчилося мислити більш широко, менше зважати наавторитет релігії. Невипадково на цю епоху припадає розвиток науки, особливоастрономії. На той час Європа вже була готова сприйняти нові знання. Післябагаторічної боротьби світської влади з папством авторитет релігії серед освіченихлюдей досить підупав. Виникнення відносно довгих періодів політичноїстабільності привело до загальногозростання виробництва, в результаті чого поширилась освіченість. Боротьбакоролів з феодалами призвела до того, що королівська влада все частішеспиралась на третій стан, що сприяло розвитку торгівлі і ремесел, але дляподальшого розвитку Європі не вистачало золота та ринків збуту. Крім тогоаграрне перенаселення вимагало нових земель, війни вже не могли бутирегулятором чисельності народів. Тому експансія європейців була спрямованазовні. Цьому сприяло і християнство з його месіанською ідеєю. Ледве відбившисьвід месіанства арабів, яких погубила багато в чому надзвичайно велика централізаціята моно-культурність, європейці самі перейшли в наступ на Близький Схід. Алецей наступ завершився невдачею, звідки було винесено перший урок: при рівномурозвитку технологій колонізація неможлива. Наступ хрестоносців на Русь тежпровалився по цим же причинам. По суті, почалося формування європейськоїцивілізації – паразита. Європа могла розвиватися лише на уламках завойованихцивілізацій. Але як показали перші спроби колонізації найближчі землі булинедоступні. Крім того у європейців знову з`явився могутній ворог – турки-османи, що перекрили всі торгівельні шляхина схід. Португальське пограбування Гвінеї показало, що є багато диких народівякі можна експлуатувати безкарно. В той момент і сформувалася Європа, яка і внаші дні будує своє благополуччя на пограбуванні інших. Тому відкриттябагатющого континенту Америки та морських шляхів до Південно-Східної Азії іІндії забезпечило виживання та процвітання західної цивілізації. Епоху великихгеографічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великихпограбувань та геноциду підкорених народів; європейці, які ще кілька столітьназад могли гнобити та винищувати один-одного, отримували дуже широке поледіяльності – весь світ. За трагічним збігом в цей час цивілізації Азії таАмерики знаходились, в основному в стадії глибокого занепаду. Вціліти від«відкриття» вдалось мусульманам завдяки Османській імперії, православним, тачастково будистській цивілізації. Найбільший удар отримали Африка та Америка.Їхній шлях розвитку цивілізації та більша частина населення була безжальнознищена, скарби пограбовані. На п`ять століть був загальмований розвитокбудистських цивілізацій, мусульманський світ перетворений в союз фанатиків, щоненавидять всіх іновірців, а їх самобутня культура загинула не маючи змогирозвиватися в стані постійної війни з християнством. Спроби «європеїзувати»православ`я призвели до постійних війнта народних заворушень, і ледь не завершились ядерним армагедоном у XX сторіччі, наша цивілізація тежзазнала непоправних втрат.
Історіографія.Історія Великих географічних відкриттів цікавила багатьох вчених. Середіноземних дослідників відомі Дж. Бейкер, Г. Харт, А. Пігафетта, Л.К.Бадеполоне. Російська школа вивчення географічних відкриттів представленатакими дослідниками, як О. Пешель, А. Меншиков, І. Магідович, Г. Гехтман.
Історію Великихгеографічних відкриттів, їх передумови, причини і наслідки вивчали і російськіісторики: Семенов В.Ф., Граціанський М.П., Сказкін С.Д. та українські науковціКрип’якевич І.П., Крижанівський О.П.
Епоха великих географічнихвідкриттів розпочалася 12 жовтня 1492 року з відкриття Колумбом Америки. Він ійого супутники навіть гадки не мали до яких змін приведе його відкриття. Великігеографічні відкриття — термін досить умовний. І до цього європейці частовиходили в море і здійснювали далекі експедиції. Наприклад, подорож Марко Полодо Китаю, плавання вікінгів до Америки, плавання португальців на південьАфрики. Так чому ж епоха великих географічних відкриттів веде свій відлік відплавання Колумба?
Розділ 1. Передумови та причиниВеликих географічних відкриттів.
Передумови. КінецьXV і початок XVI ст. – це часи великих географічнихвідкриттів, коли люди нової епохи шукають нових шляхів для дослідів над світомі природою. „Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомікраїни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами” [3: 163]. Взагалі „великі географічні відкриття – це комплекснайвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієїписемної історії людства” [1:407]. У попередніх історичних епохах людинабезнастанно поширювала своє знання Землі. Фінікіяни, греки й римляни устаровинних віках пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччіпоширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів.Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і зацікавлювали тільки окремінароди. „Нова епоха відрізняється від давніх тим, що відкриття стають напершому місці змагань Європи, ведуться незвичайно енергійно й послідовно тадоводять до таких висновків, якими перше ніхто не міг похвалитися: відкритонові, нікому не відомі континенти” [3:163].
Ще однієюпередумовою Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни іремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддяпраці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це даваломожливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшеннявідбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати домни – великіплавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металутепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальнихверстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і залізапотрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю,з’явилися пістолети, важкі рушниці – мушкети.
Тривалий часєвропейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючидосконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, щоомивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду зарозміщенням зірок.
Виходити увідкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з’явився компас. „Першіуживали його, мабуть, китайці; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиттякомпасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиноюпо безкраїх морях, що давніше часто траплялося. Поліпшено також географічнікарти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь” [3:164]. Було винайдено також прилад – астролябію для визначеннямісцезнаходження корабля.
„У часи середніхвіків будова кораблів перейшла все сторонній розвиток. Галери, галони, каравелий інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалисядо далеких подорожей” [3:164]. У XV ст. було створено швидкохіднийлегкий парусник – каравелу. Це були рухливі і місткі судна. Вони мали три щоглиз прямими й косими вітрилами і могли рухатися в потрійному напрямі не тількипри ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можнабуло вирушити в далекі морські подорожі.
Причини. Додалеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви – відкривати далекіневідомі народи і навертати їх на християнську віру. „Побожні ченці й гарячіпроповідники немало причинялися до того, щоб заохотити моряків до небезпечнихекспедицій” [3:164]. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. ЗахіднаЄвропа була вже доволі густо заселена, й „у деяких країнах був надмір населення,що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів дожиття і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво розвивалося упродовжцілих середніх віків, і між тими піратами було багато сміливих моряків, щовідважилися на найбільш ризиковані експедиції і багато причинялися до новихвідкриттів” [3:164].
Ще однієюпричиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під часхрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійнихторговельних зв'язків. Всілякі східні товари — прянощі (перець, кориця,гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумернітовари, всякі східні тканини і т. ін.— дедалі більше входили в ужиток вищих ісередніх класів Західної Європи. Купецтво південно-італійських, південно-французькихі східно-іспанських (каталонських) міст нагромаджувало на торгівлі зі Сходомвеличезні багатства. Та в другій половині XV ст. середземноморська торгівлязазнала гострої кризи. Ряд причин і раніше гальмували розвиток левантійської торгівлі.Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайноздорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західнихєвропейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоюваннятурками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі.Турецькі грабежі, піратство, всілякі побори з торгових суден, караванів іринків робили торгівлю із східною частиною Середземного моря небезпечною, меншрегулярною і менш вигідною. Єдиним шляхом до Індії, що лишався ще не загарбанимтурками, був шлях через Єгипет і Червоне море. Але цей шлях цілкоммонополізований арабами. Навіть венеціанці могли проникати на Схід лише до Александрії, де їх зустрічали з прянощами арабські купці. Думка знайти новий морськийшлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більшецікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.
До пошуківказкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, щорозвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів.Золото й срібло ставали дедалі більш необхідними у господарських цілях дляфеодалів і зростаючої буржуазії Європи. Тим часом добування дорогоціннихметалів у Західній Європі прогресувало повільно. Торгівля зі Сходом створюваладодаткові труднощі із золотом та сріблом. Торговий баланс у левантійськійторгівлі був невигідний для Європи. В обмін на дорогі екзотичні товари СходуЄвропа могла дати продукти сільського і лісового господарства, мідь, олово,почасти сукна та інші промислові вироби, які загалом цінилися все ж набагатодешевше порівняно з товарами Сходу й тому не покривали вартості купованого наСході. Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні сумидорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла доЄвропи вони відпливали з неї в східні країни.[5:243].
Отже, «проблемазолота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала такожякнайшвидшого розв'язання. Розшукуючи новий морський шлях до Індії, європейціводночас гарячково шукали золота. «Золото шукали португальці на африканськомуберезі, в Індії, на всьому Далекому Сході; золото було тим магічним словом, якегнало іспанців через Атлантичний океан в Америку; золото — ось чого насамперед вимагав білий, яктільки він ступав на нововідкритий берег».
У пошуках шляхівдо Індії найбільш заінтересованими виявилися не італійські купці, якимлевантійська торгівля все ще забезпечувала великі прибутки завдяки монополії наСередземному морі, а купці і зв'язані з ними феодали інших країн ЗахідноїЄвропи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цимикраїнами були насамперед Португалія й Іспанія.
Розділ2. Найважливіші морські експедиції кінця XV– поч. XVIст.
2.1. Відкриттяпортугальцями морського шляху до Індії
Португальціпротягом XV ст. в процесі воєн з маврами і разом з тимв результаті розвитку торговельних відносин з ними досягли північно-західногоузбережжя Африки. Завоювання Сеути у 1415 р. створило для португальців важливу вихідну базу для дальшого просуванняна південь уздовж західного африканського узбережжя.
Морськимподорожам у Португалії сприяв сам уряд. Інфант (принц) Генріх Мореплавець(помер у 1460 р.) збудував великий флот дляобстеження західно-африканського узбережжя. У 1445 p., ще за життя принца Генріха,португальці відкрили Зелений Мис. У 1471 р. вони досягли Гвінеї, де у пункті, названому Золотим Берегом, збудували сильну військову факторію.Просуваючись ще далі на південь, португальці в 1486 р. досягли на півдні Африки мису Доброї Надії, відкритого БартоломеоДіасом (1450—1500). Після цього неважко було вжедосягти і жаданої Індії. Відпливши з Лісабона влітку 1497 р. на чолі невеликоїфлотилії з чотирьох кораблів, Васко да Гама (1460—1524) навесні 1498 р. досягзахідного узбережжя Індії, висадившись у місті Калікут. У серпні 1499 р. мандрівники повернулися з вантажемзолота та індійських прянощів. За два роки важкого плавання з 168 чоловік команди живими залишилосьлише 55 чоловік.[8:203].
Відкриття Васко да Гами справило у Португалії величезневраження. Португальський король Маноель (1495—1521) прийняв з цього приводу титул «повелитель Індії» і прізвисько«Щасливий».
Згодом один ізвидатних поетів Португалії Луїс Камоенс присвятив поїздці Васко да Гами цілу поему під назвою «Лузіада»(1572). Наслідуючи класичні поеми «Іліаду», «Одіссею» і «Енеїду», Камоенс такпочинав свою поему: «Я хочу оспівати знаменитих героїв, які з португальськихберегів вирушили невідомими морями по той бік землі..., непохитних воїнів, які,здійснивши нечувані подвиги, заснували нову імперію, слава про яку прогриміладо небес».
Західні і почастисхідні індійські узбережжя, а також Малакку остаточно захопили іншіпортугальські адмірали — Альмейда (перший португальський віце-король Індії,1505—1508) і Альбукерк (1509—1515). Столицею, де проживали португальськівіце-королі, стало місто Гоа (на північ від Калікута). Дуже велике значення дляпортугальського панування в Індії мало загарбання важливих торгових істратегічних пунктів — міст Аден (біля виходу Червоного моря в Індійськийокеан) і Ормуз (у Перській затоці). Тим самим португальці повністю закривалистарі торгові шляхи з Індії до Александрії Червоним морем і з Індії до Сиріїчерез Месопотамію. У 20-х роках XVI ст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так закороткий час була створена велика португальська колоніальна імперія.Португальці перехопили до своїх рук торгівлю прянощами і завдали ударуіталійській торговій монополії. Місце Александрії, а частково і Венеції, зайняломісто Лісабон, столиця Португалії.[11:327].
Крім основнихколоній в Індії, частково в Індокитаї (Малакка) і на островах Індонезії,португальці захопили на початку XVI ст. також американську Бразилію, яка довгий час була проміжною зупинкоюна шляху до Індії.
2.2.Відкриття Колумбом Америки та її колонізація.
Тоді якпортугальці просувались уздовж західних берегів Африки до Індії, у сусіднійІспанії виник інший варіант маршруту до тієї ж Індії. Генуеєць Христофор Колумб (1451—1506) запропонував у 1492 р. іспанському урядові Фердінанда йІзабелли проект подорожі до Індії в західному напрямку. Колумб виходив із вчення про кулястістьЗемлі, яке в кінці XV ст. знову завоювало визнанняв європейській науці. Він звертався вже раніше з аналогічним проектом до португальськогоуряду, але йому було відмовлено. У португальців був свій план відкриттяморського шляху до Індії вздовж Африки, який після відкриття Діаса був вжеблизький до повного завершення. Іспанський уряд, який на той час саме закінчивзавоювання Гранадського королівства, поставився, навпаки, прихильно до проекту Колумба. Частину коштів на організаціюподорожі вніс сам Колумб,більшу частинудавав уряд. Колумб виговорив собі і своїмспадкоємцям право на зайняття посади віце-короля і адмірала у нововідкритихкраїнах. 3 серпня 1492 р. невелика ескадра у складітрьох кораблів вийшла з гавані Палос в Атлантичний океан.[15;223].
12 жовтня 1492 р. Колумб відкрив один з Багамських островів у Карибському моріпоблизу Центральної Америки. Незабаром він відкрив сусідні великі острови Гаїтіі Кубу. В одній з наступних подорожей Колумб виявив береги Південної Америки(поблизу гирла ріки Оріноко). Ще за життя Колумба почалася колонізація іспанцями Америки. Першу колонізаціюбуло організовано на острові Гаїті, перейменованому на Еспаньйолу. Проте новачастина світу, відкрита Колумбом,не дістала назвиза його ім'ям. Колумб уперто наполягав на тому, що він відкрив Індію, Китай іЯпонію. Самі землі в Америці, відкриті ним, викликали незабаром в Іспаніїрозчарування. Порівняно із справжньою, «Східною Індією» нова, «Західна Індія»Колумба виявилася бідною, без міст і цивілізації. У тубільців траплялося золотота срібло, але далеко не в такій кількості, як сподівались іспанці.
Колумб швидко впав у немилістьдвору. У 1506 р. він помер у провінційномумісті Вальядолід у злиднях, всіма забутий. Смерть Колумба лишилася зовсімнепоміченою для сучасників.
ВідкритийКолумбом материк дістав назву — «Америка», за ім'ям іншого італійця,флорентійця Амеріго Веспуччі (1452—1512). Амеріго здійснив кілька подорожей до«Нової Землі», дослідивши детально північно-східні береги Південної Америки.Видана ним у 1507 р. збірка оповідань про йогоморські подорожі набула великої популярності. Картографи вже з 1507 р. почали відмічати на своїх картахземлі, відкриті Колумбом,загальною назвою«Земель Амеріго». Пізніше назва «Амеріго» була змінена на «Америка» — за аналогією з формою роду ізакінчення назв старих материків — Азія, Європа, Африка.[7:135].
Відкриття Колумба викликало суперництво між Португалієюй Іспанією за нові землі. Щоб запобігти зіткненням, обидві держави уклали міжсобою в 1494 р. договір у Тордесільясі,згідно з яким була проведена межа від полюса до полюса у 2053 кілометра на захід від островівЗеленого Мису. Усі нововідкриті землі і води на захід від цієї межі повиннібули належати іспанцям, на схід — португальцям. Але оскільки розмежування булопроведене не по всій земній кулі, а лише в західній півкулі, зіткнення сталося,як тільки іспанці і португальці зустрілися на Молуккських островах. Тоді у 1529 р. у м. Сарагоса було укладено новийдоговір, за яким була проведена нова розмежувальна лінія у східній півкулі в 17° на схід від Молуккських островів. Такстався перший поділ колоніального світу.
Колонізація Америки розпочалася відразу ж після її відкриття. Вже Колумбвисаджуючись на Антільських островах встановлював на березі хрест іпроголошував ці землі власністю короля Іспанії. Після відплиття Колумб залишивчастину екіпажу затонувшої «Санта-Марії» на острові Еспаньйола (Гаїті)побудувавши там форт Навідад (Різдво). Колумб думав що це Японія і давколоністам завдання вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написавкоролям листа в якому говорив таке: «Їх високості можуть бути певні, що я надамїм стільки золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєюмилістю, і зовсім незначною допомогою. Крім золота вони матимуть прянощі,бавовну – і стільки скільки забажають… Я також надам їм алое і рабів, скількибуде потрібно і скільки мені накажуть відправити»[6:45]. У цьому листі вказані всі планиіспанців щодо нових земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба,то знайшла спалений форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутностіКолумба як зграя злочинців. Грабували навколишні племена, викрадали жінок тадівчат, поки не набрели на войовничого касіка Каонабо. Його воїни напали наНавідад, легко взяли форт, так як іспанці постійно влаштовували оргії. Відразуж Колумб організував криваву каральну експедицію. Почалася колонізація островівКарибського моря. Колонізація велась вогнем та мечем, і вона призвела до повноїзагибелі корінного населення. Ідальго що прибували з Іспанії не бажали заводитигосподарство, займаючись лише грабунком. Населення Антільських островів масововинищувалось та закабалювалось в рабство. Його вистачило лише на 20 років післячого довелося завозити чорношкірих рабів. Ідальго не сиділося на місці,розграбувавши один острів, вони перебиралися на інший. Після усунення Колумбавід справ в Америку ринулась маса авантюристів, хоча траплялися серед них івчені. Один з них – людина ім`я якоїдістав весь континент, Амеріго Веспуччі, який відправився в Америку в складіекспедиції Охеди. Всього Веспуччі прийняв участь у чотирьох експедиціях,висловив думку що це не Азія, а новий континент, і докладно описав своїподорожі. А тим часом ситуація в колоніях була дуже тяжкою. Золота наАнтільських островах було мало, ідальго швидко спускали свої плантації,індіанські раби швидко вимирали. На Еспаньйолі довелося ввести заборонузалишати острів боржникам. На одній з каравел, що прямувала на материковуколонію (нині Панама) виявили одного з ідальго-боржників по фамілії ВаскоНуньєс де Бальбоа. По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт, а дібравшись доколонії захопив там владу, і організував експедицію для пошуку Тихого океану. 1 вересня 1513 року двісті конкістадорів вирушили в безсмертя. Лише 29вересня кілька десятків солдатів перетнувши Панамський перешийок, дісталисяТихого океану. Пограбувавши місцевих індіанців, експедиція повернулась вколонію, де Бальбоа заарештували як заколотника та стратили. Але його прикладне зупинив інших шукачів пригод.
18 лютого 1517року сто конкістадорів на трьох каравелах під командуванням Ернандеса деКордови відправились в експедицію та відкрили державу Майя. Але до майя дійшличутки про колонізацію Куби, і вони напали на висадившихся іспанців. Лишевбитими експедиція втратила сімдесят чоловік.[7:76]
У квітні 1518року до Юкатану вирушила нова експедиція у складі 240 чоловік на чотирьох каравелахпід командуванням Хуана Гріхальви. Експедиція просунулась далі чим попередня ідобралася до країни ацтеків Теночтітлану, там їх прийняли за богів і щедрообдарували золотом. Після повернення експедиції Гріхальву жорстоко покарали зате що він не завоював багату країну. Іспанці відразу ж почали готуватися дозавойовницького походу. Керівником призначили молодого дворянина ЕрнанаКортеса. Вибір губернатора Еспаньйоли Дієго Веласкеса був невипадковий. ЕрнанКортес встиг повоювати проти Гранади, уславився жорстокістю при підкоренніКуби. Отримав в нагороду великий маєток, але господарством займатися не хотів.Маєток був швидко заложений, а Кортес вліз в борги. Веласкес не відпускав йогона материк, тоді Кортес організував змову проти Веласкеса, але його зрадили ізаарештували. Але він втік на волю, через кілька днів попався. Цього разу йоготримали на кораблі, але він знову втік. Після чого з`явився в палаці Веласкеса і попросивпрощення, тоді і був призначений командиром експедиції.
Але коли все булоготово до відплиття Веласкес вирішив усунути Кортеса, друзі повідомили Кортесазавчасно і він наказав кораблям відпливати. Каравели вже вийшли в море коли впорт прибули солдати заарештувати державного злочинця Кортеса. Експедиціязупинялася в портах Тринідад і Гаванна де поповнилася провізією та людьми.Місцеві губернатори мали наказ заарештувати Кортеса, але міські гарнізони немали таких сил. Експедиція Кортеса нараховувала 518 піхотинців, 110 матросів,14 артилеристів та 200 індіанців для допоміжних робіт.
18 квітня 1519року експедиція дійшла до узбережжя Мексики. Відразу ж було засноване містоВеракрус. Місцевий правитель за наказом з Теночтітлану щедро обдарував іспанцівзолотом та рабинями, Кортес заявив що іспанці хворіють хворобою від якої одніліки – золото і що він повинен зустрітися з правителем Теночтітлану тлатоаніМонтесумою. Переляканий тлатоані наказав затримати чужинців даруючи їм золото.[19:89].
Тут в таборіКортеса розпочався розбрат, частина ідальго вимагала повернення додому,розпочалися криваві бійки після знайомства з ацтекською горілкою – пульке. ТодіКортес наказав спалити каравели. Кортес дізнався, що багато племен імперіїацтеків готові до повстання і вирішив скористатися цим. Останню каравелу вінзагрузив золотом і направив в Іспанію до короля Карла V з листом у якому повідомляв про те щовін завоював «золоту країну», і перешкоди що чинив йому Веласкес.
В середині серпня1519 року конкістадори почали наступ на Теночтітлан. До іспанців приєдналисяармії двох племен: тотонаків і тлашкаланців. Першою жертвою стало місто Чолула.Вступивши в місто Кортес зібрав на майдані всю міську знать, і наказав їїперестріляти. Після цього у місті знищили всіх від старого до малого, а самемісто спалили. Тлатоані Монтесума так само вважав що це посланці богаКецалькоатла і наказав не чинити їм опору. 8 листопада 1519 року Кортес вступивдо Теночтітлана. При цьому Кортес сказав: «Звідсіля розпочнеться завоюванняімперських володінь, саме тут знаходиться місце, яке диявол зробив своїмголовним сховищем, і коли це місто підкориться нам, і підкориться безтруднощів, то без труднощів буде завойована і решта»[8]. Іспанці вступили довеличного міста, населення якого нараховувало близько 120 000 чоловік (натой час Лондон – 40 000, Париж – 65 000). Іспанцям відвели палацАшаякатля, де вже була приготовлена розкішна вечеря, на одній з стін Кортеспомітив свіжу кладку. Коли стіну розбили то знайшли дві величезні кімнатинаповнені золотом. Як потім згадував Берналь Діаз: «Я був ще молодою людиною,але мені видалось, що там зібрані всі багатства світу!»[4]. На наступний деньКортес захопив в полон Монтесуму. Майже пів року він перебував в полоні, а відйого імені керував країною Кортес. Поступово ситуацію усвідомила ацтекськазнать, і організувала змову, але один з змовників зізнався Монтесумі, а той –Кортесу. Змовників кинули до темниці. Але неприємності іспанці накликали саміна себе, коли скинули з головного храму статую бога Уїцілопочтлі. Десятки тисячрозлютованих ацтеків оточили палац. В той же час серед іспанців почався бунт,бо конкістадори були незадоволені розподілом золота. Тим часом з Веракрусанадійшла тривожна звістка – Веласкес вислав 900 солдат, з них 100 кавалеристівз суворим наказом заарештувати Кортеса і доставити його на Кубу. Очолювавекспедицію друг губернатора Панфіло Нарваес.
Кортес віддавчастину свого золота солдатам, а потім взявши 70 солдатів виступив назустрічНарваесу. В Теночтітлані з армією залишився Педро Альварадо.[5:342].
Першим діломКортес підкупив двох офіцерів що приїхали до нього з ультиматумом – негайноздатися. Вони повернулися в табір Нарваеса, і пообіцяли величезну винагородутим хто перейде на сторону Кортеса. Нарваес ледве встиг втікти на Кубу. Підмогаприбула якраз вчасно. В Теночтітлані спалахнуло повстання.
В травні 1520 рокуацтеки звернулися до Альварадо з пропозицією: в обмін на право скористатисяхрамом вони обіцяли зняти облогу. Альварадо погодився, але поставив умову: вхрам приходити без зброї. В день свята в храмі зібралося дуже багато людей щобули верхівкою суспільства. Після початку богослужіння Альварадо наказавзнищити ацтеків, що й було виконано.
Коли по міступронеслася чутка про новий злочин іспанців, десятки тисяч людей взялися зазброю, розпочався відчайдушний штурм палацу. Керував повсталими племінник МонтесумиКуаутемок, який поклявся загинути але не допустити панування чужинців. Ацтекине злякалися вогнепальної зброї, тисячі гинули але на їх місце ставали все новіі нові загони воїнів. Спробував врятувати іспанців Монтесума, який при всіхрегаліях влади вийшов на балкон, тисячі воїнів впали ниць. Але Куаутемок звигуком: «Смерть зраднику!» вистрілив з лука. Стріла попала в руку. Ацтекиповскакували і всі намагалися влучити в того, кого ще хвилину назад вважалибожеством.
Саме в цей моментв місто ввійшов Кортес, якого пропустили в палац без перешкод. Іспанціопинилися в пастці. Гіганські втрати несли тлашкаланці та тотонакі, гинули ііспанці. Полонених іспанців на очах товаришів приносили в жертву. Танулибоєприпаси та запаси харчів. 30 червня 1520 року конкістадори вбили Монтесуму.Кортес тримав в полоні брата Монтесуми Куїтлаука і племінника Кокомаціна. Вінзапропонував їм свободу в обмін на вільний вихід іспанців з міста. Алеопинившись на волі вони приєднались до повсталих. Тоді Кортес вирішив прориватисяз боєм. В ніч на 1 липня іспанці пішли на прорив. Але коли вони добралися доканалів виявилось що мости зруйновані. Поки будували переправу з усіх боківвдарили ацтекські воїни. Загинуло 800 іспанців, було втрачено всю артилерію.[4:198].
Лише на початку 1521року Кортес зібрав нову армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25 000тлашкаланців. На озброєнні було 20 коней та 100 гармат армія знову підійшла достін Теночтітлану. Почалася облога міста. Лише в червні після боїв з переміннимуспіхом Кортес зміг приступити до штурму. Обложене місто протрималось до 13серпня 1521 року, після чого тлатоані Куаутемок був вимушений здатися, встигшиперед цим заховати всі скарби. У війні проти іспанців загинуло понад300 000 ацтеків. Нині в центрі Мехіко (Теночтітлану) стоїть пам`ятникостанньому тлатоані Куаутемоку. 13 серпня національний день трауру у Мексиці.Останки Кортеса знаходяться біля муру однієї з лікарень міста Тескоко.
Про існуваннялегендарної «золотої» країни Біру іспанці дізналися під час походу Бальбоа. Цякраїна стала мрією Франціско Піссаро, незаконно народженому свинопасу зЕстремандори. В Америці він вислужився і став капітаном армії, отримав в Панамівеликий маєток, але швидко його спустив. У листопаді 1524 року зібравшиневеличкий загін Піссаро з компаньйонами (священик Ернандо де Люке та Дієго деАльмагро) відправилися на південь. Але експедицію спіткала невдача, під часнападу на одне з племен загинуло 20 солдатів. Експедиція була змушенаповернутися. У Панамі довелось взяти в компаньйони місцевого губернатора. 10березня 1526 року каравели знову вирушили на південь і дійшли до інкськогоміста Тумбес. На одному острівці недалеко від нього Піссаро з 13 супутникамизалишився чекати на підмогу по яку відправились його компаньйони. Лише у 1528році з Панами прибув корабель, але без солдатів. Губернатор Панами Педро Руїсзаборонив організовувати похід побоюючись що з Панами втече все населення.Піссаро відправився в Іспанію щоб домовитись з королем, але його в Іспаніїкинули в в`язницю за старий борг. Чуткипро відкриття швидко дійшли до короля. 26 липня 1529 року король підписав зПіссаро угоду. Піссаро був призначений генерал-капітаном, тобто правителем щене завойованої країни. Люке одержав посаду єпископа, а Альмагро титулгубернатора Тумбеса. Гроші на організацію завоювання знайшлись дуже швидко.Навіть Ернан Кортес вклав велику суму.[15:39].
З недовіроюзустріли Піссаро компаньйони. Адже він прибув з чотирма братами, під загрозоюопинилась угода про розподіл прибутків, але Піссаро заспокоїв компаньйонів.
В січні 1531 рокуекспедиція відправилась в Перу. В її складі було 120 піхотинців. Колиекспедиція добралась до Тумбеса, то вона застала місто зруйнованим. Тут Піссародізнався про громадянську війну в Тауантінсуйу. До літа 1532 року він чекав, якбудуть розвиватися події. Тим часом війна завершилася перемогою інки Атауальпи.У вересні 1532 року інка знаходився у місті Кахамарка з 5 000 воїнів. Тутвін дізнався про те що загін чужинців у складі 168 чоловік, з них 67 на якихосьдивних тваринах вирушив у напрямку Кахамарки грабуючи все на своєму шляху.
15 листопада 1532року іспанці дісталися до Кахамарки. Піссаро розробив підлий план по захопленнюінки. Посланці дісталися до Атауальпи і запросили його на зустріч з Піссаро,при умові що обидві сторони будуть беззбройними. Інка погодився. 16 листопадапід час зустрічі іспанці перебили охорону і захопили інку в полон. Атауальпазапропонував іспанцям викуп – кімната заповнена золотом (4,5 на 7,5метрів), ідві кімнати заповнені сріблом (6,6 на 5,1метра і 10,5 на 5,1метра). Загальнакількість золота 5,5 тон, срібла 12 тон. На кожного вершника припало 40кілограмів золота, а на піхотинця 20 кілограмів. Піссаро порушив свою обіцянку,і отримавши викуп почав судити інку. 19 серпня 1533 року інку було страчено(повішено). Ніколи ще в історії людства купка авантюристів не захоплювала такоїбагатющої країни і таких великих скарбів. Гігантська і могуча імперія інківвпала практично миттєво.[17:52].
Дуже дорогообійшлося іспанцям завоювання країни майя. Ще в 1527 році 250 солдатів підкомандуванням Франціско Монтехо висадились на берегах Юкатану, де заснувалимісто Саламанка. Але майя чинили шалений супротив, і через кілька місяцівіспанці залишили цей негостинний край. Новий похід Монтехо повторив наступногороку. Але біля міста Четумаль відбулася битва в якій конкістадори зазналипоразки і знову відступили. Третю спробу Монтехо зробив у 1533 році зібравши400 солдатів та 100 вершників. Але іспанців оточили в місті Чічен-Іца, звідкивони ледве вирвались. До 1541 року іспанці спроб не повторювали. Але в країніпочалася громадянська війна, склалося дві коаліції. На чолі одної став Коком, ана чолі другої – Шіва. У 1541 році загін в 400 солдатів на чолі з сином Монтехознову вторгнувся на Юкатан і уклав союз з Шівою. В червні 1542 року відбуласьголовна битва під іспанським селищем Меріда, де Коком зазнав поразки, хочапартизанська боротьба йшла ще вісім років. Хоча місто Таясала протрималося до1697 року.
У 1536 роцііспанський загін на чолі з Гонсало Хіменесом набрели на столицю державиЧібча-муїсків – Боготу де захопили гігантські скарби. Проте головний скарбдержави чібча приховали в сельві. Іспанці його так і не знайшли.
У 1547 роціконкістадори на чолі з Педро Вальдівією перейшли річку Біо-Біо і вторглися вкраїну Аураканів (південне Чилі). Щоб залякати індіанців він наказаввідрубувати праву руку кожному полоненому. Але це викликало вибух гніву, весьнарод від малого до старого взявся за зброю. Вождем обрали молодого воїнаЛаутаро, що встиг побувати в іспанців навчився користуватися їхньою зброєю. Ззакликом «За свободу необхідно боротися». Молодий вождь дав генеральну битву у1553 році, він заманив іспанців в пастку де вони всі загинули, Вальдівіяпотрапив в полон де його стратили заливши рот розплавленим золотом. Майже стороків Іспанія вела війну проти арауканів, але програла. У 1665 році булапідписана угода про ненапад, Іспанія визнала Арауканію незалежною державою. В1744 році держави обмінялись посольствами. У 1885 році Арауканія об`єдналась з Чилі.
Закінчиласьтрьохсоттридцятирічна боротьба за незалежність. Боротьба індіанців протиєвропейських колонізаторів тривала до кінця XIX сторіччя і дала яскравий прикладволелюбності, самовідданості та відваги.
2.3. Навколосвітняподорож МагелланаВелике значення вісторії географічних відкриттів мала подорож Фернанда Магеллана (1480—1521). 20 вересня 1519 р. п'ять суден Магеллана вийшли з Сан-Лукара й попливли впівденно-західному напрямку на розшуки «Островів Прянощів», як тоді називалиМолуккські острови. Подорож Магеллана відбуваласьу 1519—1522 pp. і була першою в історії подорожжюнавколо земної кулі. Подорож Магеллана являла собою цілу серію відкриттів:Магелланова протока і Вогняна Земля в Південній Америці, численні острови уВеликому океані, зокрема Філіппінські острови, Зондський архіпелаг і т. ін.Водночас ця подорож цікава як свого роду синтез іспанських і португальськихподорожей. Португалець за походженням, Магеллан плавав, проте, на іспанських кораблях. Маршрут подорожі — іспанський (у західному, точніше, південно-західномунапрямку). Та метою Магеллана (як і всіх португальських мандрівників) булодосягти Індійського океану та його островів, що славилися прянощами. Сам Магеллан загинув під час подорожі в одній ізсутичок з тубільцями Філіппінських островів. Уціліла частина екіпажуповернулась до Іспанії на одному кораблі. Із 265 чоловік, які вирушили в дорогу, назад повернулось лише 18.[12:49].
ПодорожжюМагеллана дослідним шляхом було доведено кулястість Землі. Внаслідок цьогоєвропейці так само дістали достовірні відомості про Великий, або Тихий, океан,про який досі у них було лише невиразне уявлення як про якесь загадкове«Південне море».
Розділ3. Географічні відкриття др. пол.XVI– пер. пол. XVIIст.
Географічнівідкриття відбувалися і у XVI та XVII ст. В другій половині XVI ст. іспанці здійснили рядтихоокеанських експедицій, які мали на меті розшукати невідомий південнийматерик («Невідома Південна земля»). В результаті цих експедицій було відкритоСоломонові острови (1567 p.), Маркізькі острови (1595 p.), що становили частину Південної Полінезії, і Торресовупротоку (1606 p.), що відокремлювала материкАвстралію від Нової Гвінеї. Наступні великі подорожі в південній частині Тихогоокеану були здійснені голландцями.[11.73].
У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкривнай-південнішу частину Америки — мис,який дістав його ім'я. У першій половині XVII ст. знову ж таки голландськімореплавці відкрили узбережжя Австралії, яке спершу називалося НовоюГолландією. Особливо велике значення в обстеженні австралійського узбережжя івизначенні Австралії як окремого материка мали подорожі голландця Абеля Тасмана (1642—1644), ім'я якого збереглося за о.Тасманією. Англійські мандрівники проникли в Австралію значно пізніше — лише в другій половині XVIII ст. (подорож капітана Кука, 1769—1777 рр.).
Великігеографічні відкриття було зроблено в XVI—XVII ст. ів північній півкулі. Шукаючи північно-західного шляху в Китай, англійськімореплавці Мартін Форбішер і Джон Девіс здійснили кілька експедицій у 70-х і80-х роках XVI ст. до берегів ПівнічноїАмерики. Ці експедиції виявили протоку між Гренландією і Американськимматериком, а також великий архіпелаг островів у Льодовитому океані на північвід Америки.
На початку XVII ст. пошуки в межах Північної Америкипродовжив якого названі ріка (Гудзон) і затока (Гудзонова затока) названатретім англійським мореплавцем Генрі Гудзоном (близько 1550—1610 pp).
Упівнічно-східному напрямі значні відкриття були зроблені наприкінці XVI ст. голландськими мореплавцями.Голландець Вільям Баренц (1550—1597) обстежив море, яке потім було названо йогоім'ям — Баренцовим морем. В період 1594—1597 pp. Баренц здійснив три зимівлі назахідному узбережжі Нової Землі, куди він потрапив, шукаючи північний морськийшлях до Китаю та Індії (у північно-східному напрямі). Під час останньої зимівлівін і загинув — замерз разом із своїмисупутниками.[7:169].
Величезнезначення мали російські географічні відкриття, що стосувалися дослідженняПівнічного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. Росіяни перші(ще задовго до голландців) відвідали Нову Землю і о. Шпіцберген (на північ відСкандинавського півострова). Вони обстежили гирло рік Обі і Єнісею, обійшлиТаймирський півострів. Очевидно, вже в кінці XVI ст. російські землепрохідці вийшли набереги Тихого океану. В 30-х роках XVII ст. група красноярських козаків на чолі з Іваном Москвітіним пройшлиправою притокою Лени —р. Алданом ідалі, подолавши гори, вийшли до Охотського моря. У 40-х роках землепрохідці Поярков і Хабаров обстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки.
Найбільшимгеографічним відкриттям на Далекому Сході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком СеменомДежнєвим крайнього далекосхідного мису (названого його ім'ям) і Беринговоїпротоки, яка відділяє азіатський материк від Америки. Відкриття Дежнєва сталося за 80 років до нового обстеженняпротоки офіцером російського флоту Берингом.
Розділ4. Значення великих географічних відкриттів в історії людства.
Великігеографічні відкриття мали епохальне значення для людства. По важливості їхможна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав, падіннярабовласництва, хрестові походи. В історії початок цієї епохи датується 1492роком, тобто роком відкриття Америки Христофором Колумбом.
Що ж таке епохагеографічних відкриттів?
Це в першу чергупереворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з легендами і міфами проформу Землі та невідомі території і їх населення. Подорожі Колумба та йогопослідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років зробили справжнійпереворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхимореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків міжвіддаленими територіями. Від, головним чином, каботажного плавання наневеличких кораблях мореплавці перейшли до океанічного, використовуючи каравелиі нефи. Справжній бум у суднобудуванні та науці мореплавства стався у XVIст. коли з`явилися принципово новіморські судна та навігаційне устаткування, багато-палубні військові кораблі тавантажні – для перевезення людей, худоби, коштовностей. Наука, літератураопанували оригінальну і надзвичайно важливу для пізнання світу і людинипроблематику: географічні відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, новіраси, самобутні культури і своєрідні релігійні системи, інше зоряне небо.Особливо прогресували природничі науки та фізика, отримали стимул для свогорозвитку соціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та етнографія.Людство почало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість істориківвважають 1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового часу.[9:209].
Величезнівідкриті території, що значно перевищували відомі доти землі, змінили ставленнядо між феодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархи досить швидкозрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові континенти.Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення заокеанськихтериторій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла вагаатлантичних держав – Португалії, Іспанії, Англії та Франції. Втратили своємонопольне значення центрів мореплавства і торгівлі середземноморські порти.
Почалося швидкезвеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст. в наймогутнішу державу Європи.Вона володіла недосяжними землями за океаном та значною частиною Європи.Серйозну загрозу становила Іспанія для Англії та Франції. До того жіспанський король Карл V який носився з ідеєю створення світової держави, був одночасноімператором Німеччини.
Парадоксально,але гігантські багатства що принесли Іспанії географічні відкриття справилируйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело дозанепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рукфеодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їхню політичну владу. Маючибагато золота феодальна Іспанія зовсім не дбала про розвиток власноїпромисловості і задовольнялася купівлею необхідних товарів у інших європейськихкраїнах, що пішли шляхом індустріалізації. Здобуті в колоніях золото і сріблопереходили до рук нідерландських, бельгійських, французьких, а головне –англійських торговців і банкірів. Найбільше в світі пограбування не перетворилоІспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала однієюз найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію.[14:90].
Господарськийзанепад був вражаючим, жалюгідний вигляд справляла мануфактура, знецінилисягроші. Севілья та Кадис, колись квітучі ворота до «Індій», перетворилися наперевалочні пункти звідкіля золото і срібло переходили до інших країн Європи.Збіднілі іспанці навіть не мали коштів щоб дістатися до Нового Світу. Справадійшла до такого зубожіння, що коли в 1700 році помер останній король Іспанії здинастії Габсбургів, то в державній скарбниці не знайшлося грошей длявлаштування належного похорону і лише зі вступом на іспанський тронпредставника династії Бурбонів що зблизило Іспанію з найрозвинутішою країноюЄвропи Францією, були проведені реформи які сприяли пожвавленню економіки.Країна перейшла до мануфактурної стадії розвитку промисловості і сталарозглядати колонії як ринок збуту промислових товарів.
Водночас іззанепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія, Франція таНідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінціXVI ст. Піренейські держави зазналивідчутних поразок від англійців та голландців. Так, Нідерланди захопилипортугальські колонії на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії і насередину XVII ст. володіли трьома чвертямисвітового торгівельного флоту. В 1588 році англійський флот завдав поразкиіспанській «непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність Іспанії.Англія фактично перетворила на свого васала Португалію, а наприкінці XVII ст. зламала могутність Нідерландів наморі, зазіхнула на іспанські колонії. Як не парадоксально, але спроби позбавитиІспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед з причинипостійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування.[5:257].
В той же час,використовуючи своє сприятливе географічне положення для участі в легальнійторгівлі з колоніями Іспанії та Португалії, розвитку контрабанди як ремесла, атакож стимулювання корсарства та піратства Англія тим самим брала активнуучасть в перерозподілі колоніальних багатств. Англійський економіст Джон Кейнсвисловив оригінальну думку що золото і срібло Перу фактично сприяли створеннюбританської імперії. Він писав, що привезені в Англію піратом Френсісом Дрейкомскарби, які були найбільшою здобиччю піратства всіх часів поклали початокзовнішнім капіталовкладенням країни. Англійська королева Єлизавета скористаласявдачею свого адмірала і повністю виплатила зовнішній борг, а значну частинукапіталу – 42000 фунтів стерлінгів, вклала в компанію Леванту. Частина прибутків компанії пішла настворення відомої Вест-Індійської компанії.
Вилучені зАмерики та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли в Європу саме тоді,коли в них з`явилася величезна потреба.Вони швидко розійшлися по європейським країнам ставши могутнім поштовхом длярозвитку капіталізму, первісне нагромадження капіталу створювало умови дляпромислового перевороту, закладення підвалин колоніальної системи, виникненнясвітового ринку. Це мало всесвітнє історичне значення.
Скарби настиглиЄвропу зненацька. Першою реакцією в Іспанії, наприклад, була поява зневажливогоставлення до землі і до праці взагалі. Вважалося, що справжнє багатствостановлять дорогоцінні метали як такі. Значно зросла по всій Європі вартістьжиття, відчутно змінилась система цін, справжній бум переживала фінансова,банківська справа, розвивалися ринок, торгівля, спекуляція. Швидко зросталиміста. Колишніх багатіїв перевершили нові, насамперед торговці і банкіри.Буржуазія ставала привілейованим класом суспільства, фінансувала монархів, яківитрачали золото, головним чином, на утримання війська. Одна за одною в Європівідбувалися буржуазні революції.[9:45].
Значнополіпшилось і збагатилось харчування європейців. Найбільшого значення набулакартопля завезена з Перу у 1533 році. На початку XVIII ст. цей коренеплід набув значногопоширення в Європі, перетворившись на другий хліб. Не меншу популярністьздобула кукурудза, яка суттєво вплинула на розвиток тваринництва. Дізналисьєвропейці про томати, квасолю, велику кількість фруктів. Дізналися і про тютюн.
Без сумнівуєвропейська матеріальна і духовна культура збагатилася досягненнями народівАзії. Схід став для Європи першим постачальником екзотики, а східні мислителістали для освічених європейців зразком мудрості і досконалості. Але реальністьАмерики з її самобутніми індіанськими цивілізаціями, які несподівано виринули зтуману віків, просто приголомшили гуманістів Європи. Особливе значення малаполеміка про людську сутність індіанців. Не припинилася вона і після булли папиПавла III від 1537 року яка визналаіндіанців «справжніми людьми». Багато європейських гуманістів виступило назахист індіанського населення та населення Африки та Азії. Велася боротьба заправа людини та расове рівноправ`я.
Захоплені землішвидко колонізувалися і християнізувалися. Католицька церква насаджувала своїінституції, в тому числі інквізицію, особливо постраждали Африка та Америка. ВАмериці було знищено до 90% корінного населення. Африка перетворилася наджерело чорних рабів. Колоніальні держави відкривали на узбережжі Африкифакторії, що займалася відловом людей. Цілі африканські народи зникали з лицяземлі, знищені работоргівлею. Історія людства ще не знала такого масовоговикрадення та поневолення людей.
Майже тристоліття існував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами якогоздійснювалась работоргівля. Добували «чорне золото» у різний спосіб. Нападалина негритянські селища, захоплювали дужих чоловіків та жінок, знищуючи всіхінших; провокували міжплемінні війни купуючи полонених; влаштовували«полювання» спустошуючи величезні райони континенту. Під час транспортуваннягинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до 1000% на вкладенийкапітал. На справжню братську могилу для мільйонів африканців перетворивсяАтлантичний океан.[18:78].
Работоргівля даласильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові і кістках мільйонів рабів,негрів та індіанців, закладалося благополуччя європейської знаті. Найбільшактивною в цьому плані була Англія. Лише в 1774 році з Ліверпуля відправилосьза рабами 300 суден.
Залишкиколоніальної системи не демонтовано до цих пір.
Географічнівідкриття мали величезний вплив на економічне життя Європи. Насамперед, вонизробили революцію в європейській торгівлі. Результатом їх було «раптоверозширення світового ринку, збільшена різноманітність циркулюючих товарів,суперництво між європейськими націями у прагненні оволодіти азіатськимипродуктами і американськими скарбами, колоніальна система...».
Сталосяграндіозне переміщення торговельних шляхів і центрів. Середземне море, якераніше відігравало головну роль в європейській торгівлі, після географічнихвідкриттів значною мірою втратило своє значення. Головні торговельні шляхи булиперенесені на Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море. Місце Італії,колишньої найбільш розвиненої торгової країни в Європі, зайняли інші країни —Португалія, Нідерланди, Англія. Особливо велику роль у XVI ст. почали відігравати Нідерланди.Місто Антверпен перетворилося на центр світової торгівлі, зосередивши, зокрема,у себе майже всю торгівлю прянощами.
Португальцідоставляли індійські прянощі звичайно лише до Лісабона. Далі вантажі йшли вАнтверпен і вже звідти розходилися по всій Європі. Антверпенська біржаздійснювала найрізноманітніші операції кредитного і оптово-торговельногохарактеру на дуже великі суми. Близько тисячі купецьких контор, що існували вАнтверпені, належали купцям різних країн Європи, а почасти й Азії, надаючиантверпенському ринку широкого міжнародного характеру.
Проте в другійполовині XVI ст. з'явилися суперники і вАнтверпена. Одним із них було місто Амстердам у Північних Нідерландах (у Голландії),другим — Лондон, розквіт якогоприпадає в основному вже на XVII—XVIII ст.
Висновки
Отже, для Великихгеографічних відкриттів були серйозні історичні і економічні передумови: дляподальшого розвитку європейські країни потребували дорогоцінних металів: золотаі срібла, була необхідна для подорожей техніка: достатньо був розвинений флот.Крім того, Схід сприймався, як скарбниця.
Великігеографічні відкриття полягали у відкритті Америки, досліджень Тихого іАтлантичного океанів, в знаходженні морського шляху до Індії навколо Африки, атакож у відкриттях росіян, іспанських, французьких і інших мандрівників.
В результаті великих географічних відкриттів в економіці Нідерландів іАнглії відбувся бурхливий капіталістичний розвиток, який послужив розвитку класубуржуазії, а також розвитку торгівлі і т.п.
Франція, Іспанія і Португалія слабше користувалася результатамивідкриттів, оскільки відсутність економічних стимулів привела тільки дозростання розкоші серед правлячих класів.
Таким чином, Великі географічні відкриття послужили змінам в економіці ісоціальній структурі суспільства багатьох країн світу.
Так, революція цін з'явилася новим чинником первинного накопиченнякапіталу. Вона посилила економічну роль буржуазії і їх елементів з дворянства ікріпацтва, які в тій або іншій мірі виявилися пов'язані з новими способамивиробництва.
Великі географічні відкриття тяжким тягарем лягли на плечі селянства,вимушеного платити за спорядження експедицій, а також тому, що розорялися врезультаті стрибка цін.
Таким чином, в країнах світу Великі географічні відкриття викликалинеоднозначну реакцію економічного розвитку.
Значення Великих географічних відкриттів в історії людства величезне. Вониознаменували нову еру в географічному дослідженні Землі, дали поштовх дорозвитку багатьох областей природознавства, сприяли інтенсифікації світовоїторгівлі. Часто в літературі до Великих географічних відкриттів відносять такожвиявлення на дні океанів в середині 20 ст. грандіозної системи серединно-океанічниххребтів протяжністю більше 60000км і глибоководні жолоби. Лише після цихвидатних відкриттів були стерті «білі плями» на географічній картіЗемлі.
Найважливішим наслідком Великих географічних відкриттів було такожглобальне переміщення світових торгових шляхів: монополія венеціанських купцівна караванну торгівлю з Сходом була порушена: португальці почали продаватиіндійські товари у декілька разів дешевше, ніж венеціанські купці.
Країни Азії, Африки, Америки і Океанії стають ласим шматком для колоніальноїполітики європейських держав, що шукали нові ринки збуту, джерела сировини іземлі для колонізації. Вони також привнесли з собою такі ганебні явища якработоргівля, розбій, грабіж і піратство.
Списоквикористаних джерел
1. БейклессДж., Америка очима першовідкривачів – Москва: – «Політіздат», — 1969 – 328с.
2. Бекер Дж.История географических откритий.- М.,1960.
3. Большая СоветскаяЭнциклопедия: В 30 т. – М., 1971. – Т. 4. – 600 с.
4. ВернЖюль. История великих путешествий .- М.,1993.
5. Гарсіласоде Ла Вега, Історія держави інків – Москва: — «АСТ», — 2005 – 408с.
6. КрижанівськаО.О., Крижанівський О.П. Історія Середніх віків. – К., 2004. – 368 с.
7. Крип’якевичІ.П. Всесвітня історія: У 3 кн. – К., 1995. – Кн. 2. – 424 с.
8. КунінК.І., Магеллан – Москва: — «Політіздат.», — 1958 – 402с.
9. ЛієлайсА., Конкістадори – Київ: — «Україна», — 1996 – 367с
10. ЛебедєвМ.К. Вперше навколо землі. Подвиг Магеллана. – К., 1950. – 48 с.
11. Магидович И.П. История открытия иисследования Северной Америки. – М., 1962. – 476 с.
12. МагідовичІ.П., Нариси по історії географічних відкриттів – Москва: — «Віче», — 2000 –389с.
13. МоррісонС.Е., Христофор Колумб, мореплавець – Москва: — «Політіздат», — 1958 – 412с.
14. МюллерВ.К.Путешествия Христофора Колумба.- М.,1960.
15. ПутешествияХристофора Колумба. Дневники, письма, документы. Пер. с испан. Света Я.М. / Под ред. Магидовича И.П. –М., 1961. – 515 с.
16. ПащукВ.В., Викрадення континенту – Київ: – «Україна», — 1991 – 320с.
17. Ревзин Г.Колумб. – М., 1947. – 362 с.
18. СеменовВ.Ф. Історія середніх віків. Пер. з рос. – К., 1975. – 528 с.
19. ФрадкинН.Г. С четырех сторонгоризонта. – М., 1962. – 142 с.
20. Хрестоматіяз історії середніх віків: У 3 т. / За ред. Граціанського М.П., Сказкіна С.Д. –К., 1953. – Т. 3. – 340 с..