Реферат: Богдан Хмельницький: історичний портрет

Реферат

на тему:

Богдан Хмельницький: історичний портрет

ПЛАН

1. Вступ.

2. ТемпераментБогдана Хмельницького. Прихід його на Січ.

3. Підготовкадо національно-визвольної війни. Перші битви.

4. Державотворчіпроцеси Богдана Хмельницького.

5. Організаціявійська.

6. Московськийпротекторат. Переяславська рада.

7. Останнізвершення гетьмана.

8. Висновок.

1. Вступ

Відомо, щореалізація незрілих у надрах суспільства тенденцій розвитку не відбуваєтьсяавтоматично, сама собою, а потребує граничного напруження й колосальних зусильз боку їх соціальних носіїв. І саме в переломні періоди історичного процесурізко зростає потреба в державних постатях великого масштабу, спроможних нелише відчувати напрям суспільного поступу, а й згуртувати передові силисуспільства та спрямувати їх на реалізацію поставленої мети. На щастя, на ареніполітичного життя XVII ст…з’явилася справді титанічна постать діяча, котрому, за влучним виступомвідомого історика В. Липинського, вперше після занепаду княжої Русі вдалосярозрубати гордіїв вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних таполітичних супротилежностей. Нею був Богдан Хмельницький. Його постать невід’ємна від найсвятіших прагненьукраїнського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з БогданомХмельницьким пов’язане становлення Українськоїдержави, формування української нації.

Визнанийполітичний діяч і полководець Англії, сучасник Хмельницького Олівер Кромвель усвоєму листі звернувся до нього: „ Богдан Хмельницький, Божою милістюгенералісимус греко-східної церкви, вождь усіх козаків запорозьких, пострах івикорінювач польського дворянства, скоритель фортець, винищувач римськогосвященства, гонитель язичників і антихриста...”

У цьому, можнасказати, історичному визначенні гетьмана розкривається краса героїзму і величіподвигу славного сина України, легендарного воїна і патріота. Ніхто, як він, незумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнивйого образ у невмирущих думах і піснях. І саме на народні маси, козацькі низиспирався Хмельницький у здійсненні своєї мети – визволення українського народувід поневолення, утвердження Української держави. Він говорив послам королів іцарів, що народ, ним очолюваний, „є народ волелюбний і завжди готовий умерти доєдиного за свою волю”. Таким був і сам Хмельницький, готовий вмерти за свійнарод.

2. Темперамент Б. Хмельницького. Прихід його на Січ.

Богдан-ЗіновійХмельницький народився 1595 року, ймовірніше всього в Суботові у сім’ї українськогошляхтича Михайла Хмельницького. Стисла формула „шляхтич за походженням, козакза духом” якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиціБогдана. Не можна ігнорувати впливу на сина матері-козачки, атмосферикозацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячі роки. Поза сумнівом,відповідні знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав і під час навчання у двохрізних за своїм характером навчальних закладах. Він вивчав історичні джерела,праці середньовічних авторів, українську полемічну літературу, право, добрезнав історію свого народу, його взаємини з сусідами, вільно володів латинськоюта польською мовами. Повернувшись додому, назавжди зв’язав свою долю з козацтвом, щосвідчило про цілісність натури Богдана.

Як промовляютьджерела, холеричний темперамент Богдана часто проявляється в рисах йогохарактеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися зм’якістю, привітністю; дотепність – із мовчазністю; простота і щирість – злукавством і мстивістю; доброта – з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю.Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин гравту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вмінняпередбачати розвиток подій, сталеву волю. У ньому дивовижно поєднувалисявідчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала ізвпертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це булацільна і разом з тим суперечлива натура, у повсякденному житті – невибаглива йскромна. Як правило, носив звичайний козацький одяг і лише в урочистих випадкаходягав коштовне вбрання. Садиба в Чигирині нічим не відрізнялася від житлаінших заможних козаків. Та, очевидно, спокійне життя господаря було не длянього. Він прагнув на Низ. Хмельницький бере участь, а потім і сам очолюєморські походи, відбиття навали кримчаків. Це підносить його авторитет середкозацтва, допомагає зайняти високі пости. Хмельницький як писар ВійськаЗапорозького бере участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Взявактивну участь разом з Іваном Сірком у війні на боці Франції з Іспанією. Післяповернення дізнається про те, що чигиринський староста заявив свої права наСуботів, тероризував Богданову сім’ю, громив хутір, забив найменшого сина. Богдан шукав допомоги у короля,але той нічим не зміг зарадити. Після того, коли Богдан Хмельницький кинувзаклик: „З’єднаймося, браття, повстанемоза віру православну, відмовимо волю народу нашого і будемо єдині!” – йогопідтримали. У грудні 1647 року Хмельницький подався на Запорожжя, де його булообрано гетьманом.

3. Підготовкадо національно-визвольної війни. Перші битви.

З яким політичнимбагажем прийшов Богдан до початку Національної революції? Зрозуміло, щонасамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвиткомкозацької України у складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдачповстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією знайголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Є підставистверджувати, що на 1648р. Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попереднійдосвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої метирівноцінними виступають як її військові, так і політичні засоби. Заслугою Б.Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвиткуукраїнського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностейнаціонального і соціального характеру, що тісно перепліталися.

Постає запитання:якою мірою Б.Хмельницький осмислював у 1648р. характер і цілі боротьби? Адже доцього часу жоден з представників тих політичних сил, котрі домінували вукраїнському суспільстві, не спромігся сформулювати й теоретично обґрунтуватиідею створення незалежної Української держави. Непростим цей процес виявився ідля гетьмана. Перемога української армії під Пилявцями, розгромленняпольського загону під Жовтими Водами, а також блискавична перемога під Корсунемстали важливою віхою в кристалізації основних принципів політичної доктринигетьмана. Ці перші перемого засвідчили не лише полководницький талант БогданаХмельницького і енергію, з якою він вів підготовку повстання, а й те, що дляВизвольної війни був готовий грунт: вся козацько-селянська Україна сприйнялайого заклик як давно очікуваний і бажаний. І гетьман Потоцький бав правий,коли писав королю перед повстанням про те, що Хмельницький і його сподвижникибули, по суті, „у змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною”.Жовтоводська і Корсунська перемоги Хмельницького стали поштовхом довсенародного повстання, яке охопило невдовзі всю Україну. Цей факт підкреслює іСамовидець у своєму літописі: „И так народ посполитий на Україні, поклавши ознесенню войск коронних і гетманов, зараз почалися купити в полки не толко тіе,которіе казаками бивали, але хто и нігди козацтва не знал”. В цей часХмельницький, як і більшість його соратників, прагнув домогтися того, щобкороль Речі Посполитої став також „королем руським” і визнав козацьку Україну.Реалізацію цієї ідеї пов’язував з реформуванням державно-політичного устроюРечі Посполитої на засадах абсолютизму. Час повернення з-під Замостя (кінецьлистопада – грудень) до Києва не обійшовся без глибоких і болісних роздумів надполітичними наслідками десятимісячної боротьби, без аналізу причин прорахунків.А київські зустрічі й розмови Б. Хмельницького з представниками українськоїінтелігенції, вищого православного духовенства та єрусалимським патріархомПаїсієм лише підтвердили правоту нових поглядів на майбутнє України.

1649р. вперше вісторії вітчизняної суспільно-політичної думки було сформульовано національнудержавну ідею, яка передбачала створення незалежної соборної України й сталавизначальною у визвольних змаганнях українців протягом наступних сторіч. І зцього часу вона вже ніколи не сходила з порядку денного політичної діяльностіБ. Хмельницького.

Розбудова молодоїдержави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. Ідо того ж, умови Зборівської угоди свідчили, що в той час Хмельницький щетуманно уявляв своє історичне покликання і не передбачав наслідків того руху,який очолив. Гетьманові слід було використати до кінця здобутки щасливихперемог, захопити в полон короля, піти в глибину Польщі, зруйнувати їїаристократичний лад, такий ненависний українцям, і вже тоді висунути перед полякамисвої умови миру, які б забезпечували остаточне політичне визволення українських земель і створили б в майбутньому можливості добросусідських відносин з Річчю Посполитою. Адже в усьому краї не лишилося жодного поміщика,ксьондза, єврея. Зборівська угода зовсім не відповідала умовам свого часу таобставинам. Вона мало чим узгоджувалась з політичними й соціальними вимогаминароду, оскільки Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетськомусередовищі, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких ґрунтувавсятодішній політичний і громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна булоочікувати, що гетьман відразу стане на бік народного ідеалу, який цілкомзаперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободувіри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну відповернення ненависних народові євреїв та жовнірських постоїв, збільшитикількість постійного козацького війська – і всі причини невдоволення польськимпануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою Хмельницького, якувін допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, що козацький реєстробмежувався тільки 40000 козаками, тобто стільки козаків отримали земельніділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса повсталого народу маластати до кріпосницької праці своїх поміщиків. Це була величезнанесправедливість щодо переважної більшості населення України. Адже в козацькомуповстанні, яке підняв Хмельницький і яке забезпечило йому успіх тим, що в ньомувзяв участь не один лише козацький стан, як раніше, а весь народ, впевнений усвоєму визволенні. Здобутками народних перемог і скористався Хмельницький,підписуючи Зборівську угоду. Можна твердити, що Збаразька битва завершилаблискучий період історії війн війн Хмельницького – це була вершина могутностіукраїнського народу та слави його вождя. Але саме у цій обстановці сповнарозкрився державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити великумудрість, щоб опанувати ситуацію після укладання цього договору, а також Білоцерківського.По-перше, істотно пом’якшив внутрішньополітичне напруження, визнавши основнісоціально-економічні завоювання селянства, і по-друге, після перемоги підБатогом (червень 1652р.) зумів повернути втрачені козацькою Україною землі.

4. Державотворчіпроцеси Б. Хмельницького.

Вивчення джерелсвідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиціїЗапорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний ісуспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він приділяв проблемі влади,створенню ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабкудієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький зпочатку 1649р. передав її функції старшинській раді. Ухвали останньої надавалив очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом.Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонуваннявсіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка йприйняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їхпрерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на іншісфери життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першогоконституційного акта молодої держави. Спираючись на нього. Гетьман домагавсявід полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасноговиконання своїх наказів. Особливо пильно Б. Хмельницький дбав про зміцненняпрерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь вобговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникавроботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначавзовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявамисепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постатігетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичнихсил. Звертає на себе увагу і той факт, що Б. Хмельницький зосередивши всюповноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні,монархічні устремління. Прямо чи опосередковано він висловлює думки про своювладу не як владу виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України,дану йому від Бога. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердженнякозацької монархії у формі спадкового гетьманства.

Але все ж таки,навіть незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком(1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військовоїсправи. Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дій зметою розгрому ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив якноватор і носій передових ідей у воєнному мистецтві. Його знамениті засади,демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми давалися взнакине одному польсько-шляхетському воєначальникові. Таким же новаторомХмельницький виступив і в організації козацького війська, в державнійдіяльності. Засновник Української держави, він став і першим організаторомадміністративного управління в ній.

Як визначнийполітик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становищаУкраїни. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерновикористовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею іТрансільванією та іншими країнами.

Що ж до проведеннявнутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострісоціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмельницький,одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити протигетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви,наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов’язував селян виконуватифеодальні повинності тощо.

Не можнанедооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Геніальністьгетьмана як державного діяча полягала і в тому, що він спромігся поєднатиреалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, поприпевну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересамбільшості населення, насамперед козацтва і селянства. Адже в жодному разі неможна забувати того, що період Хмельниччини – це не лише час становленнянезалежної держави, але й доба глибоких соціальних потрясінь. На теренікозацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння )за виняткоммонастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідованокріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна,фермерського типу власність на землю. Не без сприяння політики Б. Хмельницькогостався революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомостіселян.

Після провалу намірів ( травень – серпень 1648 р. ) залучити на бік національно – патріотичних сил українське панство гетьман змінює своє ставлення до великого й середнього феодального землеволодіння. Внаступні роки йде на поступки магнатам і шляхті лише під тиском умовЗборівського та Білоцерківського договорів, а після Батозької перемоги відмовляється від політики, спрямованої на відновлення дореволюційної моделі аграрних відносин. Жорстку лінію проводив Б. Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької старшини ( до 1654 р. Не виявлено жодногойого універсалу про надання її представникам земельних володінь ). Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки ( родина Виговських, Самійло Богданович-Зарудний, Павло Тетеря й ін. ). Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно й землі, а й надавав монастирям у володіння маєтки.

Ще один дуже важливий аспект соціальної політики Б. Хмельницького– намагання не допустити в Українській державі вибуху громадянської війни. Загроза розвалу національно – патріотичного табору , що виникла після укладення Зборівського і Білоцерківського договорів, спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали, які страхали “бунтівників “ смертною карою, а з другого – навіть під тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій проти повстанців.

Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився до міст – звільняв їх від постоїв, захищав від свавільників, збільшував міські привілеї, піклувався про міську земельну власність.Постійно дбав про розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася тенденція до скасування внутрішнього торгового мита. Проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі. Свідченням цього служить розроблений, очевидно в 1650 р., проект договору з Туреччиною про торгівлю, що передбачав їх звільнення “ від всяких мит, оплат і податків... на стороків...”. Водночас створювались сприятливі умови для торгівлі іноземців на терені Української держави.

Серйозне піклування Б. Хмельницький виявляв щодо організації фінансової справи. В джерелах є відомості про запровадження карбування національної монети, і, можливо, подальші пошуки науковців дадуть можливість підтвердити їх вірогідність. Поповнення фінансів відбувалося переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходів від промислів та торгівлі й податків. Набула поширення здача в оренду різних промислів.

Не залишався гетьман осторонь процесу становлення нової судової системи. На місці станово – шляхетської системи земських, Бродських і підкоморських судів виростає нова система — козацьких судів: сотенних, полкових і генеральних судових установ. Місце скасованого домініального судівництва зайняли здебільшого сільські суди. Найвищий суд перебував при гетьмані. Запроваджується практика надсилання Б. Хмельницьким судових комісій для розгляду справ особливого значення.

5. Організація війська. Внутрішня політика.

В умовах постійної загрози нападу ззовні неабияке значення мала здатність держави захищати свої національні інтереси. Розуміючи це, Б. Хмельницький надавав першорядного значення зміцненню її обороноздатності. Він, по суті, став творцем української армії ( 60– 80 тис. вояків ), яка нічим не поступалася кращим європейським арміям того часу. В останні роки життя задумався над проблемою сформування 50 – тисячного регулярного війська, яке утримувалося б за рахунок скарбниці. Велику роль у зміцненні збройних сил України відіграло прийняття “Статей про устрій Війська Запорізького “ , що послужили першим українським військовим статутом.

Основну ударну силу армії становила піхота. Гетьман переозброїв її найсучаснішою вогнепальною зброєю, визначив норми боєприпаси і запровадив завчасну його підготовку ( ладування ) до стрільби, що дало змогу скоротити багатошеренговий стрій вояків до 3 шеренг, поліпшитиможливості маневрування піхоти. Велику увагу приділяв кінноті, яка продемонструвала високі бойові якості уже в боях під Пилявцями, Зборовим та Берестечком; створив сильну артилерію, що поділялася на легку і важку польову; вперше в Україні запровадив гармати на лафетах.

До діючої армії входили підрозділи розвідки, фортифікаційної , прикордонної і сторожової служб. Було добре налагоджено постачання зброї, боєприпасів, продовольства та фуражу. В історичних джерелах є згадки про існування санітарної служби. Мимовільне захоплення у польських офіцерів викликала сувора дисципліна, запроваджена в армії. Впадає в око вміння гетьмана зберігати у таємниці свої стратегічні задуми, виховувати, добирати та висувати на відповідальні посади талановитих воєначальників.

Слід зазначити, що під час походу Б.Хмельницький командував головнимисилами армії. При цьому дуже вдало використовував старий запорозький звичай –оборону війська табором з возів. Він рішуче відмовився від оборонної тактикибою і свою військову майстерність виявляв насамперед у наступі, завдаючипротивникові, як правило, несподіваного удару. Гетьман не витрачав сил наздобуття фортець, а розпочинав бій з головними силами ворога, аби їхрозгромити. Коли це було вигідно, вдавався до партизанських методів боротьби.Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Підчас боїв демонстрував особисту мужність, залізну витримку, кмітливість, ніколине втрачав здатності тверезо оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення.Проведені гетьманом воєнні кампанії і битви проти польських та кримських військзбагатили скарбницю європейського військового мистецтва і дають підставивважати його одним з найталановитіших полководців XVII ст… Вирішальну роль відігравав Б.Хмельницький і в процесі становлення розвідки та контррозвідки Українськоїдержави. До речі, чудово організована ним розвідувальна служба даваламожливість вчасно отримувати найціннішу інформацію політичного та військовогохарактеру й мала надзвичайно важливе значення для реалізації планів військовихкампаній, а контррозвідка успішно розв’язувала питання захисту національнихінтересів на терені України.

Серед іншого необхідно сказати і про такий важливий аспект державотворчоїдіяльності Б.Хмельницького, як розв’язання ним національної і конфесійної проблем. Коли спалахнула революція,гетьман прагнув не допустити зайвого кровопролиття, хоча це не завждивдавалося. Так, дізнавшись про вчинені наказним гетьманом Максимом Кривоносомпогроми в ряді міст (червень-липень 1648р.), заборонив їх проводити, а такожстрачувати захоплених у полон шляхтичів. Як відзначав Б. Хмельницький у листідо польських комісарів від 19 серпня 1648р., „ми не дозволяємо йому ніякогосвавілля чинити, міста палити й руйнувати… жоден з панів-поляків, хтопотрапив до наших гетьманських рук, не замордований, і всі живі, як старі, такі молоді...”

Є підстави стверджувати, що на відміну від багатьох політиків Європи тогочасу гетьманові не були притаманні ні почуття національної винятковості інетерпимості до інших народів, ні почуття релігійного фанатизму. Послідовно йрішуче відстоюючи інтереси православ’я, Богдан Хмельницький разом з тимвизнавав право на існування католицизму й уніатства, вважаючи, що „є один Бог іодна християнська віра”. Принципово важливого положення, що „непристойна ітяжка справа, коли хто приневолює неохочих до своєї віри”, дотримувався докінця свого життя. У розмові з київським митрополитом С Косовим у листопаді1649р. зауважив: „Більше ж ми не хочемо бути тяжкими для уніатів. Хай вірують,як хотять...”. Безпідставними виглядають також звинувачення окремимидослідниками (переважно єврейськими) Б.Хмельницького в антисемітизмі.

В роки революції гетьманові доводилося вирішувати комплекс проблем, пов’язаних із зовнішньополітичнимзабезпеченням життєдіяльності держави.

В цілому українській дипломатії вдавалося в процесі протиборства різних політичних сил у Східній і Південно – Східній Європі знаходити оптимальні рішення: укладати союзи з одними або домагатися нейтралізації інших. Це привело до визнання України як суб”єкта міжнародних відносин урядами Порти, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції. Разом з тим глибокий аналіз ситуації, що складалася, дав можливість Б.Хмельницькому зробити невтішний висновок - жодна з тогочасних сусідніх держав не була зацікавлена в існуванні незалежної України.

Надійність і поступливість Речі Посполитій постійно виявляв єдиний військовий союзник України – кримський хан ( під Зборовом у серпні 1649р., під Берестечком у червні 1651 р., під час Жванецької кампанії восени 1653 р.). жодного політичного уроку з кровопролитної боротьби не виніс польський уряд, який влітку 1653 р. активізував підготовку нового наступу з метою ліквідації Української держави. Далекими від союзницьких склалися на цей час відносини з Молдавією, Валахією і Трансільванією, що пішли на зближення з Річчю Посполитою. У контексті розвитку геополітичної ситуації перед Б. Хмельницьким поставала дилема: залишитися на одинці з ворогом і втратити основні завоювання або заради їх збереження прийняти протекторат Османської імперії чи Росії. Іншого виходу з трагічної геополітичної ситуації просто не існувало. Враховуючи позицію більшості старшини й козацтва, Хмельницький визнав пріоритетною можливість прийняття протекторату московського царя.

6. Московський протекторат. Переяславська рада.

Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. В цей час він писав цареві, що польське військо рушило на Україну для наруги над святими церквами й вірою, і що турецький султан запрошує козаків у своє підданство. Першого жовтня 1653 року Земський соборзадовольнив прохання гетьмана, а 8 січня Переяславська рада, на якій були оголошені договірні статті, ухвалила приєднати Україну до Росії. Суть статей договору така: Україна зберігає всі свої колишні порядки і своє самоврядування під владою виборних старшин і гетьмана, яких обирають вільними голосами. Гетьман має право приймати послів і налагоджувати відносини з чужоземними державами; всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вольності: кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч. Крім того, можна набирати ще й добровільні полки; гетьманський уряд зобов”язується видавати велику платню цареві, збір якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів. Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.

Народ присягав повсюди, але вищі українські стани з деяким недовір”ям і тривогою за недоторканність своїх прав і старих звичаїв зустрічали перехід у московське підданство. Київський митрополит і духівництво відмовилися присягати й не допускали підлеглих до неї своїх слуг і взагалі людей, що проживали в їхніх маєтках. Козацька старшина й православні шляхтичі, які пристали до неї під час повстання, неохоче йшли під “ московськую протекцію “, бо з їхніх голів не вивітрився план незалежної Української держави. Треба сказати, що вже протягом більше як з00 років кожне покоління українськогонароду по-різному оцінює цей крок Богдана Хмельницького. У більшості своїй оцінкиці породжені державними і політичними реаліями, що складалися у той чи іншийперіод історії України.

Пішовши на утворення конфедеративного союзу з Московією (саме така характеристика найповніше відображає юридично – правовий зміст цього договору ), гетьман розглядав його лише як засіб для досягнення більш масштабної та глибокої мети: утвердження суверенної держави й об”єднання під булавою всіх етнічно українських земель. Логіка наступних подій промовляє, що він діяв саме в такому напрямі ( похід восени 1655 р. українсько – російських військ у Галичину; домагання у 1656 – 1657 рр. від урядів Швеції та Трансільванії включення у тексти відповідних договорів статті про визнання ними входження західноукраїнського регіону до складу козацької держави тощо).

Наприклад, на початку 1657 р. старшинська рада відхилила пропозицію шведського короля Карла X укласти договір і вирішила не вступати з ним у переговори доти, доки він “ не визнає за ними права на свою стару Україну, або Роксоланію, де є грецька віра та існує їх мова аж до Вісли “.

Величезний вклад Б. Хмельницького в утворення національної держави в середині XVII ст. сьогодні не заперечує жоден з серйозних дослідників. Водночас непоодинокими є спроби деяких авторів ( як правило, дилетантів у даній проблемі ) зобразити гетьмана діячем, позбавленим державного таланту, котрий керувався переважно особистими мотивами, тощо. Вони роблять свої висновки не на основі аналізу комплексу джерел, а шляхом довільної інтерпретації вирваних з загального контексту подій, окремих фактів, ігноруючи при цьому принцип історизму.

Звичайно, як і кожен державний діяч, гетьман припускався прорахунків. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так і не вдалося виправити, було виведення ним армії з Західного регіону в листопаді 1648 р., що призвело до швидкої реставрації польського панування. Мали місце серйозні прорахунки в оцінці зовнішньополітичної ситуації навесні та влітку 1653 р., які сприяли створенню антиукраїнської коаліції в складі Молдавії, Валахії Трансільванії та Речі Посполитої. Можна назвати й інші, менш істотні, помилки. Але не вони визначають місце, роль і значення Б.Хмельницького в українській історії.

7. Останні звершення гетьмана.

Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький із сумом бачив, що десятилітня його праця й зусилля не довели розпочату справу до бажаного кінця, й майбутнє рідної землі вимальовувалося перед його зором у сумному вигляді. Він не втерпів і скористався одним випадком зробити ще останню спробу здійснити своє заповітне бажання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договір з шведським королем Карлом X і семиградським князем Юрієм Ракочієм про переділ Польщі. Згідно з угодою та успіхом союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман послав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Одначе поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, і цар передав через своїх бояр суворе попередження гетьманові за союз із царськими противниками. Але вони настирливо добивались зустрічі з гетьманом, дорікали йому, вимагали, щоб відряджений загін повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького і змусила їх зректися своїх планів.

Місяців зо два перед смертю Богдан скликав у Чигирині козацьку раду, на якій мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козаків із прощальним словом, подякував їм за вірність і послух, мовивши: “ Бог знає , братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма польського також Волинь, Покуття, Поділ і Полісся, одне слово – усіземлі, якими володіли українські князі, і схилити їх під високу руку всеросійського монарха. Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокійно ляжу в могилу “.

Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождеві, вибрали на свій найвищий уряд його неповнолітнього сина Юрія. Старого гетьмана охопили батьківські почуття і, розуміючи нездалість Юрія, він затвердив цей вибір, який пізніше завдав великих страждань Україні.

Після важкої, виснажливої хвороби 6 серпня 1657 року о 5 годиніранку перестало битися серце великого гетьмана України. На жаль, історичнанаука ще не спроможна відповісти на запитання, де спочивають останки гетьманаБ.Хмельницького. За свідчення окремих літописних джерел, у 1664р. польськийполководець Стефан Чернецький, спаливши Суботів, наказав дістати тіла гетьманата його сина Тимофія з трун й викинути на попелище. Визначний український історикІ.Крип’якевич дійшов висновку пронедостовірність такої версії. Можливо, нові дослідження археологів допоможутьнаблизитися до істини в цьому питанні.

8. Висновок.

Безперечно, Богдан Хмельницький був однією з найвидатніших постатей в українській історії. Велич людини і пам’ять про неї визначаютьсяїї ділами. Життя і справи Богдана Хмельницького були віддані боротьбі заєдність і самостійність українського народу. Силою своєї індивідуальності й розуму він вивів український народ зі стану багатовікової бездіяльності та безнадії і спрямував на шлях національного та соціального визволення. Це забезпечило йому видатне місце не лише увітчизняній, а й світовій історії, у нетлінній пам’яті нащадків. За словами відомого поета Д. Павличка:

Його благословив Господь

На Зборів, Корсунь, Жовті Води;

Богдан вселив у нашу плоть

Дух непокори і свободи.

Література

1. ІсторіяУкраїни в особах. Козаччина: за ред. В. Горобця – Київ.Україна., — 2000

2. ІсторіяУкраїни в особах IX-XVIII ст.: за ред. В.Замлинського –Київ.Україна., — 1993

3. ГетьманиУкраїни. Історичні портрети. Збірник – Київ.Журнал „Україна”., 1991

4. БойкоО.Д. Історія України. — К.,2004

5. СубтельнийО. Україна. Історія. – К., 2005

6. ГрушевськийМ. Ілюстрована історія Україна. - К. Львів, 1913

7. ЯворницькийД. Історія запорізьких козаків: у 3-х т. – Л., 1990-1992